Клиническая диагностика животного с рентгенологией - часть 29

мас у рубці. Послаблення відригування газів буває при неповному

закупорюванні стравоходу.

П о в н е   п р и п и н е н н я   відригування   газів   спостерігається  при

повному закритті отвору стравоходу сторонніми тілами, що швидко

призводить до вторинної тимпанії рубця.

У тварин інших видів відригування газів із шлунка через рот  є

завжди   симптомом   патології,   який   е   показником   посиленого

газоутворення в шлунку при згодовуванні кормів, що легко бродять,

хронічного   гастриту,   оскільки   у   здорових   тварин   газів   у   шлунку

утворюється   мало   й   вони   всмоктуються   у   кров   або   евакуюються

через кишечник.

Відригування газів неприємного кислого запаху у коней — важ-

ливий показник пілороспазму, який призводить до розвитку гострого

розширення шлунка.

При   дослідженні   відригування   звертають   також   увагу   на   мож-

ливість аерофагії  (aerophagia,  від грецьк. аег — повітря,  pha-gein  —

поглинати) — систематичне ковтання повітря і часте відригування

його.   Ця   вада   зустрічається   у   коней,   великої   рогатої   худоби   і

свиней. Одні коні під час аерофагії упираються різцями в годівницю

або який-небудь предмет, інші — без цього (повітряна прикуска). Під

час заковтування повітря чути своєрідний звук і скорочуються м'язи

глотки та шиї. У великої рогатої худоби аерофагія характеризується

тим, що тварина піднімає голову, висовує язик, повільно повертає

ним вправо та вліво, внаслідок чого  слина збивається в піну, яку

потім вона ковтає. Рідше повітря всмоктується через куточки рота.

Внаслідок   аерофагії   у   тварин   розвивається   метеоризм   шлунка   й

кишок (Смирнов О. М., 1981).

Блювання  (vomitus,  від грецьк.  vomere  — викидати блювоту  або

emesis, від emeo — нудити, блювати) — мимовільне викидання через

рот   вмісту   з   шлунку.   У   більшості   тварин   воно   свідчить   про

патологічний   стан,   і   лише   у   свиней   і   м'ясоїдних   тварин   після

приймання   дуже   великої   кількості   корму   буває   одноразове   блю-

вання.   Якщо   шлунок   звільнився   від   кормових   мас,   блювота   при-

пиняється.

s

        При оцінці результатів дослідження блювання звертають увагу на

його походження, частоту і час появи, кількість, склад, колір, запах і

реакцію блювотних мас, наявність у них патологічних домішок.

Розрізняють  блювання  центрального  та  рефлекторного  похо-

1

дження. Перше виникає внаслідок подразнення центру блювання .

при енцефаліті,  менінгоенцефаліті,   абсцесах  і пухлинах   мозку,

уремії, отруєннях чемерицею. У свиней і м'ясоїдних тварин блювання

центрального походження спостерігається у початковій стадії

гарячкових   захворювань   (чума та бешиха),   при   вірусному

гастроентериті   свиней,   ротавірусному   ентериті   і   ензоотичному,

енцефаломієліті свиней, чумі м'ясоїдних. Блювання центрального

149

походження відрізняється стійкістю, раптовістю появи. Початковим

пунктом блювання рефлекторного походження є слизова оболонка

шлунка,   корінь   язика,   м'яке   піднебіння,   очеревина.   Блювання

рефлекторного   походження   спостерігається   при   захворюваннях

глотки,   стравоходу,   шлунка,   очеревини,   печінки,   нирок,   при   не-

прохідності кишок.

У коней внаслідок низької збудливості центру блювання, особ-

ливостей   анатомічної   будови   шлунка   та   стравоходу   блювання

центрального походження зустрічається лише у виняткових випадках:

при   отруєнні   атропіном,   крововиливах   у   мозок.   Блювання

рефлекторного походження у коней також буває не часто і є на-

слідком різкого  збільшення об'єму шлунка газами,  напіврідкими

та   рідкими   кормовими   масами   при   його   гострому   розширенні

(первинному  й вторинному). Усі інші захворювання шлунка пере-

бігають, як правило, без блювання. Клінічно блюванню у коней

передують  сильне напруження, переляк,  неспокій.  Шкіра вкриває-

ться потом, очі виражають страх, ніздрі розширені, шия опущена,

кінь тремтить.  Блювотні маси виділяються  при  судорожних ско-

роченнях м'язів. У деяких випадках розривається шлунок.

Дещо   легше,   але   також   з   великим   напруженням,   блювання

перебігає у жуйних. При судорожних скороченнях м'язів черевного

преса   через   ротову   порожнину   викидається   велика   кількість

густого   вмісту  рубця лужної  реакції.  У  жуйних  блювання  легко

викликати   великими   дозами   чемериці,   згодовуванням   люцерни.

Невимушене   блювання   інколи   спостерігається   при   переповненні

рубця і його метеоризмі, стійке — при звуженні пілоруса, страво-

ходу, закупорюванні отвору між передшлунками.

У хижаків і всеїдних блювання досить часте явище і перебігає

легко. При перегодовуванні тварин або при згодовуванні неякісних

кормів   повне   звільнення   шлунка   від   кормових   мас   припиняє

блювання і гальмує виникнення імпульсів до нього.

Блювання, яке повторюється по кілька разів на день, є показ-

ником якогось тривалого подразнення слизової оболонки шлунка.

При гострих катарах, виразках шлунка, звуженні стравоходу над-

ходження у  шлунок кормових  мас  швидко викликає  блювання,

яке звільняє шлунок від вмісту. Для хронічного гастриту харак-

терне блювання через 2—3 год після годівлі. При тяжких ураженнях

шлунка,   а   також   блюванні   центрального   походження   цей   акт

виникає і у випадку пустого шлунка.

Крім хвороб шлунка, у свиней і хижаків блювання спостері-

гається: при непрохідності кишечника (закупорка, защемлення грижі,

завороти,   інвагінація,   спутування),   що   можна   запідозрити  по

лужній реакції блювотних мас; захворюваннях глотки і стравоходу

(запалення,   сторонні   тіла,   закупорка   отвору,   спазми   та   ди-

вертикули стравоходу); захворюваннях очеревини, печінки, нирок,

матки (у хижаків).

150

Дослідження   блювотних   мас   може   дати   цінну   інформацію   для

постановки   діагнозу.   При   одноразовому   блюванні   переважно   ви-

діляється   вміст   шлунка,   а   при   багаторазовому   —   блювотні   маси

можуть   складатися   із   слизу,   що   свідчить   про   хронічний   гастрит,

вмісту кишечника, інколи можуть бути домішки жовчі, крові.

Колір   блювотних   мас   залежить   від   характеру   корму,   домішок

жовчі, крові. Домішки жовчі забарвлюють блювотні маси в жовтий

або   зелений   колір.   Спостерігаються   вони   при   закиданні   вмісту

дванадцятипалої кишки у шлунок при частому блюванні, коли пустий

шлунок або є непрохідність кишечника.

Домішки значної кількості  крові  у блювотних масах визначають

макроскопічне,   а   приховану   кров   виявляють   якісною   пробою   з

бензидином. Наявність крові в блювотних масах спостерігається при

геморагічному запаленні шлунка та кишок, виразках і ранах слизової

оболонки   шлунка   й   стравоходу,   хворобах,   що   перебігають   з

геморагічним   діатезом,   наприклад   при   чумі   свиней   і   собак,

сальмонельозі.   При   свіжій   кровотечі   блювотні   маси   забарвлені  в

червоний колір, а при затримці крові в шлунку — в коричневий або

навіть чорно-коричневий.

Запах блювотних мас буває кислим, кислуватим, якщо в них  е

багато   кислоти,   або   тухлим,   навіть   гнильним,   якщо   в   шлунку

відбуваються   процеси   гниття;   реакція   —   кислою   при   наявності   у

блювотних масах соляної кислоти, нейтральною або лужною — при

ахілії, закиданні вмісту дуоденум, значних пухлинах шлунка.

І   ДОСЛІДЖЕННЯ РОТА ТА 

ОРГАНІВ РОТОВОЇ ПОРОЖНИНИ

Дослідження рота починають із зовнішнього огляду, визначають

стан   губ   і   щік,   правильність   стуляння   ротової   щілини,   наявність

слинотечі,   свербіжу   й   мимовільних   рухів   губами.   Потім  звертають

увагу  на  стан слизової  оболонки  рота,  язика,  зубів,  ясен,  поверхні

щік, вміст ротової порожнини і запахів із неї.

У   здорових   тварин   рот   закритий,   губи   стиснуті,   витікань   із   по-

рожнини   рота  не  спостерігається.   При  зниженні  тонусу  тканин,  що

буває  у  старих,  знесилених  і  виснажених  тварин,   тяжких   коліках  у

коней,   захворюваннях,   які   супроводжуються   непритомністю,   нижня

губа  може  звисати,   оголюючи  слизову  оболонку,  ясна  й  зуби.  При

інших хворобах (енцефаліт і стовбняк коней) внаслідок підвищення

тонусу м'язів губи щільно стиснуті, а рот так міцно закритий, що його

не вдається відкрити навіть силою.

При   деяких   хворобах   не  закривається   рот.   Це   буває  через  за-

клинювання   між   зубами   сторонніх   предметів,   опухання   язика   при

актиномікозі,   сибірці,   паралічі   нижньої   щелепи   (сказ   собак),   ви-

пинанні твердого піднебіння при рахіті.

Особливої уваги потребує обстеження  губ.  Опухання  їх  зу-

151

стрічається   при   стахіботріотоксикозі,   глибоких   ураженнях   слизової

оболонки   ротової   порожнини.   Характерні   нашарування   на   губах

знаходять при стригучому лишаї у телят. Зморшки, а потім тріщини

губ бувають при стахіботріотоксикозі, на початку хвороби в куточках

рота, а в подальшому — по всій поверхні губ, причому розміщені вони

перпендикулярно до ротової щілини (рис. 46). Різноманітні висипання

на губах бувають  у вигляді  .пухирів  — при ящурі у  великої рогатої

худоби і свиней, віспі у овець, папул — при стоматиті великої рогатої

худоби,   пустул   —   при   пустульозному   стоматиті   у   коней,   виразок   і

рубців — при сапі та епізоотичному лімфангоїті. Порушення цілісності

слизової оболонки та шкіри губ — садна, царапини, рани, синці від

ударів — виникають при захворюваннях, пов'язаних з сильним болем,

не-локоєнням   і   розладами   функцій   кори   мозку,   наприклад,   при   ко-

ліках, інфекційному енцефаломієліті, деяких отруєннях. Некрози губ

спостерігаються   у   випадку   некробактеріозу,   отруєннях   кормами,   які

діють   фотодинамічно   (гречка,   конюшина),   що   добре   помітно   на

носовому дзеркальці.

Клінічне   значення   має   слинотеча,   яка   може   виникати   внаслідок

розладів ковтання (при фарингіті, сказі, спазмах глотки та стравоходу)

при   стовбняку   або   внаслідок   посиленого   слиноутворення   і

слиновиділення   при   ящурі,   везикулярному   стоматиті,   зміні   зубів,

ботулізмі.   У   слині,   що   виділяється,   можна   знайти   клітини   крові,

епітелію. Вона може бути густою, клейкою, пінистою, про-

152

аорою, мутною, сіруватою або забарвленою у червонуватий колір.

Після   зовнішнього   огляду   вивертають   верхню   і   нижню   губи,

оглядають і пальпують слизову оболонку губ, ясна, різці (рис. 47).

Дослідження   ротової   порожнини  здійснюють   після   відкривання

рота без інструментів (глава III) або за допомогою зівників (рис. 48). У

ротовій порожнині досліджують стан слизової оболонки, язика, зубів,

запах із рота, вміст ротової порожнини. При огляді слизової оболонки

рота звертають увагу на колір, вологість, цілісність, чутливість, різні

нашарування,   висипання,   припухання   (глава  III).   Насамперед

привертають   увагу   зміни   кольору   слизової   оболонки.   Обмежені

почервоніння зумовлені геморагіями, характерними для інфекційних

хвороб (сибірка, злоякісна катаральна гарячка та чума великої рогатої

худоби, чума свиней) або травм. Ціаноз слизової оболонки — наслідок

різкого

 ослаблення   функції   серцево-судинної   системи,   а

жовтяничність   —   ознака   багатьох   хвороб   печінки   і   тих,   що

супроводжуються гемолізом еритроцитів.

Слизова оболонка рота завжди помірно волога. Сухою, внаслідок

обмеженого виділення слини та слизу, вона стає при захворюваннях,

що супроводжуються гарячкою, діареєю, поліурією.

У   ротовій   порожнині   зустрічаються   різні   висипання.   Невеликі

вузлики   розміром   від   конопляного   зерна   до   горошини   на   слизовій

оболонці губ, ясен, щік характерні для пустульозного стоматиту

153

коней.   Потім   вони   перетворюються   у   пустули,   які,   розпадаючись,

утворюють   неглибокі   виразки.   Пухирці   (везикули),   наповнені

прозорою   рідиною,   характерні   для   ящуру   та   везикулярного   сто-

матиту,   їх   спостерігають   у   великої   рогатої   худоби,   а   при   вези-

кулярному   стоматиті   і   у   коней   на   слизовій   оболонці   ясен,   язика,

твердого піднебіння, губ, щік. Через 2—3 дні тоненька стінка пухирця

розривається,   рідина   виливається   і   залишається   поверхнева

виразка.  Пустули  з  гнійним  вмістом  зустрічаються  при  віспі  овець,

чумі свиней; глибокі виразки на вільному краї ясен навколо шийки

різців особливо характерні для виразкового стоматиту собак.

154

Поодинокі виразки на слизовій оболонці дна ротової порожнини,

ясен і язика часто супроводжують Т2-токсикоз свиней (спричиняють

гриби   роду  Fusarium),  стахіботріотоксикоз   коней,   злоякісну

катаральну гарячку великої рогатої худоби. Виразки травматичного

походження   на   щоках   і   язиці   часто   спостерігаються   у   коней   при

неправильному стиранні корінних зубів.

У зв'язку з утворенням виразок, а інколи й самостійно на слизовій

оболонці рота можна помітити своєрідні  накладання або  у вигляді

щільних   плівок,   тісно   пов'язаних   із   слизовою   оболонкою,   або

тістуватих,   нашарувань,   які   легко   зняти   пінцетом,   їх   знаходять   у

птахів   при   віспі-дифтериті,   у   великої   рогатої   худоби   —

некробактеріозі, чумі та злоякісній катаральній гарячці.

Припухання слизової оболонки рота у коней особливо характерні

для   хронічного   гастриту,   коли   валики   твердого   піднебіння   ніби

звисають, досягаючи рівня корінних зубів.

Дослідження язика  здійснюють оглядом і пальпацією, звертаючи

увагу   на   наявність   нашарувань,   цілісність,   розмір,   щільність,

рухливість.   Нашарування   на   спинці   язика   бувають   пухкими   або

досить щільними,   забарвленими  в  сіро-білий  чи зеленувато-бурий

(за   рахунок   хлорофілу)   колір;   характерні   вони   для   стоматиту,

гастриту та інших шлунково-кишкових хвороб.  Обкладений і сухий

язик може бути при багатьох хворобах,  які перебігають  з високою

температурою і розладами апетиту.

Збільшення   об'єму   язика   спостерігається   при   травматичних

пошкодженнях (рани, сторонні тіла), переході запального процесу з

глотки,  при  сибірці,   пастерельозі,   а  при актиномікозі він може  так

розпухати,   що   не   вміщується   у   ротовій   порожнині   (рис.   49).   При

цьому він стає твердим, як дерево. Параліч язика спостерігається

при механічних ушкодженнях, а також таких інфекційних хворобах,

як   сказ,   ботулізм,   лістеріоз,   чума.   Паралізований   язик  безпомічно

звішується з рота, не реагує на подразнення.

У курей при Т

2

-токсикозі характерним є некроз кінчика язика, який

часто завертається на його спинку і має вигляд обрубаного.

Зуби  досліджують   оглядом,'   пальпацією,   інколи   застосовують

перкусію, зондування і рентгенографію. Особливо велика потреба в

ретельному   дослідженні   зубів   виникає   при   розладах   жування,

слинотечі,   появі   неприємного   запаху   з   рота.   Поганий   стан   зубів

часто   є   причиною   катарального   гастриту,   розширення   шлунка,

стоматиту.   Під   час   дослідження   зубів   звертають   увагу   на   прикус,

колір, їх будову, цілісність, правильність стирання, стан ясен.

Неправильний   прикус   (щучий,   короповий,   хрестоподібний,   схід-

частий) спостерігається при порушенні розвитку верхньої і нижньої

щелеп,   розладах   вітамінно-мінерального   обміну,   інфекційному

атрофічному   риніті,   карієсі   зубів,   остеомієліті.   Інколи   бувають

відхилення у кількості зубів, їх положенні, розмірі й формі. У мо-

155

49. Збільшення язика при актиномікозі (за Лев-

ченком В. І.)

.   лодих   тварин   слід   ураховувати   зміни

зубів.   Розлади   зміни   зубів   виявляють

при   рахіті,   а   хитання   різців   у   великої

рогатої   худоби   нерідко   настає   при

остеодистрофії.   У   новонароджених   те-

лят-гіпотрофіків часто відсутні одна або

більше  пар різців,   а  навколо  їх шийки

на   яснах   добре   помітна   синьо-

червоного кольору кайма.

Наявність на  поверхні  зубів  коричневого  нальоту  у  вигляді  цяток

або  

  смужок   характерні   для  флюорозу,

почорніння зубів і порушення цілісності їх — для карієсу. Одночасно з

оглядом ротової порожнини та  органів, які в ній розміщені, звертають

увагу   на   запах   із   рота.  Солодкуватий   приторний   запах   свідчить   про

розкладання   епітелію,  що   відшарувався   від   поверхні   слизової

оболонки,   запах   ацетону   характерний   для   кетозу;   неприємний

(каріозний) — карієсу зубів або розпаду накладань, що утворилися на

їхній   поверхні,   гнильний   —   розпадання   слини,   залишків   корму,

епітелію,   що  відшарувався,  та  ексудату.  Трупний   запах  виникає  при

виразковому   стоматиті,   некробактеріозі   поросят,   лептоспірозі   собак

(Судаков М. О. з співавторами).

ДОСЛІДЖЕННЯ ГЛОТКИ

Глотку  досліджують  оглядом  і  пальпацією.  Під  час  зовнішнього

огляду   звертають   увагу   на   положення   голови   і   шиї,   конфігурацію

ділянки   глотки   і   верхньої   частини   яремного   жолоба.   Тварини,

особливо   коні   і   свині,   при   запаленні   глотки   (фарингіті)   витягують

голову   й   шию,   обмежують   їх   рухливість;   у   них   спостерігається

дифузне   або   обмежене   припухання   ділянки   глотки.   У   випадку

дифузного   припухання   шкіра   дещо   напружена,   а   верхній   контур

яремного   жолоба   змінений.   Обмежене   припухання   буває   при   но-

воутвореннях,   актиномікозних   і   туберкульозних   гранульомах   у   ді-

лянці глотки, закупорці глотки стороннім тілом.

Зовнішню пальпацію глотки здійснюють поступовим здавлюванням

її   пальцями   обох   рук   у   ділянці   верхнього   краю   яремного   жолоба,

дещо   вище   від   гортані,   позаду   гілки   нижньої   щелепи   (рис.   50).   У

здорових   тварин   при   зустрічному   здавлюванні   пальці   обох   рук

розділяються   порівняно   тонким   шаром   тканин,   пальпація  не

спричиняє   болю.  Якщо  запальні   процеси  супроводжуються  значною

інфільтрацією тканин глотки, виявляють набрякання,

156