Клиническая диагностика животного с рентгенологией - часть 27

нини,   що   спостерігається   при   альвеолярній   емфіземі   легень   (змен-

шуються  також  дихальні  екскурсії   легень  та  кількість альвеолярних

перегородок)   і   на   початкових   стадіях   запалення   легень,   коли

альвеоли  ще   продовжують  розправлятися,   але   в  результаті   інфіль-

трації   їх   стінок   ексудатом   напруження   і   амплітуда   коливань  їх

зменшується;   при   зменшенні   кількості   альвеол,   які   беруть  участь   в

утворенні   шуму   везикулярного   дихання   внаслідок   заповнення   їх

ексудатом,   тобто   при   утворенні   невеликих   ділянок   ущільнення   при

лобулярній   пневмонії;   при   рефлекторному   зменшенні   дихальної

рухливості однієї половини грудної клітки внаслідок болю, що виникає

у   ній,   при   переломі   ребра,   сухому   плевриті   (альвеоли   ураженої

половини менше розправляються і тому шум везикулярного дихання

послаблюється);   при   нагромадженні   патологічного   випоту   в

плевральній   порожнині   (ексудативний   плеврит,   гідроторакс,

гемоторакс)   порушується   проведення   шуму   везикулярного   дихання

на   поверхню   грудної   клітки   і,   по-друге,   стиснені   рідиною   легені

здійснюють   менші   дихальні   екскурсії,   що   й  зумовлює   послаблення

везикулярного дихання.

Шум   везикулярного   дихання   може   зовсім   не   вислуховуватися   у

деяких   місцях   при   закупорюванні   бронха   сторонніми   тілом   або

стисненні   його   пухлиною   (ателектаз   легень),   повному   заповненні

альвеол ексудатом (пневмонії) або транссудатом (набряк легень).

Посилений шум везикулярного дихання на обох половинах легень

виникає   при   задишках,   пов'язаних   з   серцево-судинною   не-

достатністю,   різко   вираженим   малокрів'ям,   подразненні   дихального

центра.

Велике   діагностичне   значення   має   місцеве   посилення   шуму

везикулярного   дихання,   яке   виявляють   над   здоровою   ділянкою

легень,   розміщеною  поряд  з  патологічно   зміненою.   Здорові  ділянки

легень   розправляються   сильніше   звичайного,   напруження   стінок

альвеол   і   амплітуда   коливань   їх   зростає,   вони   ніби   заміщують

недостатнє   дихання   уражених   ділянок   легень.   У   таких  випадках

посилений   шум   везикулярного   дихання   називають   заміщуючим   або

вікарним.

Від посиленого шуму везикулярного дихання необхідно відрізняти

жорстке   везикулярне   дихання.  Останнє   не   має   характерного

нормальному   везикулярному   диханню   рівного,   м'якого,   дуючого

характеру,   а,   навпаки,   здається   нерівним,   жорстким,   немовби

деренчливим.   Його   необхідно   відрізняти   від   посиленого   вези-

кулярного,   яке   залишається  таким   же   м'яким,   дуючим,   рівним,   як   і

нормальне,   лише   сильнішим   останнього.   Жорстке   везикулярне

дихання   спостерігається   при   бронхітах.   Набрякання   слизової

оболонки уражених бронхів призводить до звуження їхнього діаметра,

причому  воно   нерівномірне   на  всьому  протязі.   Повітря  при  вдиханні

проходить   через   декілька   звужень,   що   викликав  утворення

стенотичних шумів, які накладаються на везикулярне

133

дихання,   набувають   характеру,   який   і   визначається   як   жорстке

везикулярне. Якщо звуження прогресує, то везикулярне дихання стає

ще   жорсткішим,   нагадуючи   хриплий   голос.   І   накінець,   при   ще

більшому   звуженні   бронхів   стенотичні   шуми   набувають   характеру

свисту і тому їх називають сухими хрипами.

При   бронхіті   змінюється   видих.   Якщо   у   здорових   тварин   шум

везикулярного   дихання   вислуховується   лише   під   час   вдиху   і   на

самому початку видиху, то при б-ронхіті — протягом всього видиху

або більшої його частини. Це називають подовженим видихом. Він

являє собою не що інше, як той же стенотичний шум, який під час

вдиху   примішується   до   везикулярного   дихання,   роблячи   його

жорстким,   а   під   час   видиху   вислуховується   один,   зумовлюючи

подовжений видих.

Патологічні  дихальні  шуми  поділяють на бронхо- і плевропуль-

мональні.   Серед   бронхопульмональних   розрізняють   крепітацію,

хрипи,   патологічне   бронхіальне   дихання   і   амфоричне   дихання,  а

серед   плевропульмональних   —   шум   тертя   плеври,   хлюпання   ї

легеневої фістули.

Патологічні   (додаткові)   дихальні   шуми   виникають   у   трахеї,

бронхах, альвеолах, кавернах, бронхоектазах, в плевральній щілині і

спричиняються   нагромадженням   сторонніх   мас   (слизу,  гною,

ексудату, транссудату, крові), які можуть при проходженні повітря і

дихальних   екскурсіях   легень   рухатися,   створюючи   коливання   і

викликаючи цим додаткові дихальні шуми.

Крепітація — своєрідний шум, який прослуховується в кінці вдиху і

нагадує   звук   схожий   із   звуком   від   розминання   пальцями   пучка

волосся   біля   вуха.   Крепітація   вислуховується   лише   в   перші   дні

пневмонії і в період одужання, на початку набряку легень. На початку

запального процесу в легенях ексудат ще не заповнює порожнини

альвеол, а лише просочує їх стінку й змочує внутрішню поверхню.

При   видиханні   повітря   альвеоли   спадаються   і  стінки   їх,   змочені

клейким   ексудатом,   злипаються.   При   вдиху  альвеоли   знову

розправляються, стінки, що злишшся, відриваються одна від іншої,

внаслідок   чого   виникає   слабкий   шум.   Сума   таких   звуків   від

одночасного   розправлення   стінок   величезної   кількості   альвеол   і

створює патологічний дихальний шум, який називають крепітацією. У

період   розпалу   пневмонії,   коли   альвеоли   заповнені   ексудатом,

крепітація   не   вислуховується.   Коли   ж   ексудат   починає

розсмоктуватися   і   порожнина   альвеол   очищається,  стінки   їх   ще

залишаються   на   деякий   час   змоченими   ексудатом,   тоді   знову

створюються умови для виникнення крепітації. Інколи крепітація не

вислуховується   при   поверхневому   диханні   й   тому   необхідно

провести   чи   прогнати   тварину.   Після   фізичного   навантаження

крепітацію можна виявити в місцях ателектазу легень, оскільки в них

уповільнюється відтікання венозної крові та лім-

134

фи   й   виникає   незначна   застійна   транссудація   в   альвеоли,   яка

створює крепітацію.

Крепітацію   іноді   тяжко   відрізнити   від   дрібнопухирчастих   во-

логих   хрипів,   які   виникають   при   запаленні   дрібних   бронхів.   Ди-

ференціюють   їх   за   такими   ознаками:   крепітацію   вислуховують

лише  під  час  вдиху,  а  хрипи  й  під  час  видиху;  на  інтенсивність

хрипів  впливає  кашель,   а  на  крепітацію   він  не  впливає;  дрібно-

пухирчасті хрипи супроводжуються хрипами, які виникають у бронхах

малого діаметру й  мають зовсім інше звучання, а при  крепітації

вислуховується одноманітний звук.

Патологічне   бронхіальне   дихання  вислуховується   у   випадку

ущільнення   легеневої   тканини,   тобто   при   такому   патологічному

процесі в легенях, при якому альвеоли замість повітря заповнені

іншою,   більш   щільною   масою   (ексудатом,   транссудатом,   кров'ю,

пухлинною тканиною), оскільки ущільнена легенева тканина добре

проводить   ларингеальний   шум.   Бронхіальне   дихання   добре   ви-

слуховується у тому випадку, коли уражена ділянка достатньо ве-

лика й не особливо віддалена від грудної стінки. Необхідною умовою

для вислуховування бронхіального дихання є прохідність  бронха,

який   міститься   в   ущільненій   ділянці   легень,   бо   ларин-геальне

дихання   може   передаватися   на   грудну   стінку   лише   через

повітряний стовп у бронхах. При непрохідності бронха бронхіальне

дихання зникає.

Патологічне   бронхіальне   дихання   великої   інтенсивності   спо-

стерігають   при   лобарній   пневмонії,   рідше   при   бронхопневмонії,

якщо уражені ділянки зливаються в обширні інфільтрати. Значно

рідше патологічне бронхіальне дихання буває при ателектазі ле-

гень, коли альвеоли повністю спадаються, а прохідність бронхів

ще збережена.  Такі ж умови виникнення бронхіального  дихання

при   ексудативному   плевриті,   внаслідок   якого   розвивається   ком-

пресійний ателектаз, проте воно вислуховується значно слабше, ніж

при ущільненні легеневої тканини, оскільки поширюється через шар

рідини, що погано проводить звук.

Патологічне   бронхіальне   дихання   необхідно   відрізняти   від  фі-

зіологічного   бронхіального   і   жорсткого   везикулярного.   У   коней,

ослів,   мулів   бронхіальне   дихання   будь-якої   інтенсивності,   якщо

воно вислуховується на грудній стінці, е завжди патологічним, тому

що   у   тварин   цих   видів   тут   вислуховується   лише   везикулярне

дихання.   У   тварин   інших   видів   за   лопатко-плечовим   поясом   ви-

слуховується змішане бронховезикулярне дихання і лише в задніх

ділянках діафрагмальних часток — чисте везикулярне. Якщо тут

дихальний шум вислуховується і при вдиху, і при видиху, то він є

патологічним   бронхіальним.   Для   диференціації   патологічного

бронхіального   дихання   від   фізіологічного   бронхіального   та   жор-

сткого везикулярного необхідно провести порівняльну аускультацію

аналогічної ділянки другої легені, порівняти характер звуків,

135

урахувати, що  патологічне  бронхіальне  дихання вислуховується під

час   обох   дихальних   фаз   і,   накінець,   в   зоні   патологічного   брон-

хіального дихання, як правило, знаходиться ділянка притупленого або

тупого перкусійного звуку.

Амфоричне   дихання  виникає   при   аускультації   легень   над   по-

верхнево розміщеною каверною, яка оточена ущільненою легеневою

тканиною   і   в   той   же   час   з'єднується   з   бронхом,   а   через   нього   з

гортанню. Воно прослуховується у вигляді м'якого стенотичного звуку

з   металевим   відтінком   і   нагадує   звук,   який   вислуховується   при

вдуванні   повітря   через   вузьку   горловину   в   тонкостінну   скляну

посудину, й тому його називають амфоричним диханням (amphora —

посуд). Таке ж дихання можна виявити при наявності шароподібних

обмежених   розширень   бронхів   (бронхоектазіях),   що   виникають   при

хронічних бронхітах із сильним кашлем.

Хрипи   —  додаткові   дихальні   шуми,   які   виникають   внаслідок

патологічних   змін   у   дихальних   шляхах   і   нагромадження   в   них

ексудату,   транссудату   чи   крові.   Частіше   вони   вислуховуються   при

бронхітах,   спазмах   бронхів,   оскільки   в   цих   випадках   розвивається

стеноз   дихальних   шляхів.   Нагромадження   у   дихальних   шляхах

патологічного випоту чи стеноз бронхів самі по собі ще не викликають

хрипів.   Необхідний   ще   один   фактор:   енергія   руху   повітря.   Чим

енергійніший   рух   повітря,   тим   більше   амплітуда   коливань

патологічного випоту і тим сильніші хрипи. В спокійному стані тварин

хрипи   іноді   настільки   слабкі,   що   не   розпізнаються   аускультацією.

Після   фізичного   навантаження,   коли   апарат   зовнішнього   дихання

активізується,  сила  хрипів зростає,  і вони легко  вислуховуються на

поверхні   грудної   клітки.   За   механізмом   виникнення   та   звуковим

вираженням,   яке   одержують   при   аускультації,   розрізняють   сухі   й

вологі хрипи.

С у х і   х р и п и   виникають  при  відкладенні   на   поверхні   слизової

оболонки   бронхів   липкого,   в'язкого,   тягучого   ексудату   і   значному

звуженні бронхів. Характер сухого хрипу — його висота, сила, тембр

залежать   від   багатьох   умов:   ступеня   звуження   отвору   бронхів,

довжини,   ширини  й  товщини  плівки,   що   коливається,   від   її   форми,

щільності. Цим пояснюється надзвичайна різноманітність звуків. Так,

висота   хрипів   значно   залежить   від   діаметра   уражених   бронхів   —

хрипи  високого   тембру   виникають  у   дрібних   бронхах   (мікробронхіт,

бронхопневмонія),   вони   подібні   за   звучанням   до   свисту,   писку,

шипіння,   а   хрипи   низького   тембру   —   у   великих   бронхах

(макробронхіт) і нагадують дзижчання, гудіння.

Сила сухих хрипів залежить від швидкості проходження повітря у

дихальних шляхах і тому, природно, що краще вислуховуються вони

під   час   вдихання   повітря,   ніж   видихання,   досягаючи   максимальної

сили на висоті вдиху. Однак це правило не є обов'язковим, оскільки у

деяких випадках розміщення плівок таке, що вони краще коливаються

при видиху.

136

Сухі   хрипи   можуть   вислуховуватися   на   невеликих   ділянках

(локально),   що   характерно   для   катаральної   бронхопневмонії   та

інших   лобулярних   пневмоній,   туберкульозних   уражень,   або,   на-

впаки, можуть бути розсіяними на великій площі, інколи майже на

всій поверхні грудної клітки (дифузний бронхіт).

Крім характеру звучання, сухі хрипи мають ще дві особливості.

Насамперед,   вони   змінюються   при   кашлі,   бо   сторонні   маси

переміщуються з одного бронха в інший, і тому хрипи або змінюють

свій характер, або зникають у тому місці, де вони вислуховувалися

до кашлю, або, навпаки, з'являються там, де їх до кашлю не було.

Ця мінливість хрипів залежно від кашлю дає змогу відрізнити їх від

інших додаткових дихальних шумів, на властивості яких кашель не

впливає. Другою особливістю хрипів є їх тривалість, оскільки потік

повітря, який приводить у коливання сторонні маси в бронхах, діє

протягом вдиху та видиху. Ця властивість сухих хрипів дає змогу

відрізняти їх від вологих, які характеризуються швидко наступаючим

один за другим короткими звуками.

В о л о г і  х р и п и  виникають у бронхах при нагромадженні в них

крові, патологічного випоту (ексудату або транссудату) рідкої або

напіврідкої   консистенції.   Вони   нагадують   собою   звуки,   які

вислуховуються   при   лопанні   пухирців   повітря,   булькання,   клоко-

тання. Якщо повітря при вдиху і видиху проходить через рідину, що

заповнює бронх, то пухирці, підіймаючись на поверхню, лопаються,

що сприймається дослідником як вологий хрип.

Вологі   хрипи   прослуховуються   під   час   вдихання   і   видихання

повітря,   а   оскільки   швидкість   руху   повітря   по   бронхах   у   період

вдиху більша, ніж у період видиху, то в фазу інспірації вологі хрипи

вислуховуються краще.

При   вислуховуванні   одні   з  вологих   хрипів   нагадують   лопання

дрібніших  пухирців, яких є велика кількість, вони  тихіші, високі  й

короткі.   Виникають   вони   в   дрібних   бронхах,   тому   їх   називають

дрібно-пухирчастими й характерні для мікробронхіту, пневмонії. Інші

хрипи виникають у великих бронхах, вони відносно сильні, низькі й

продовжені.   Називають   такі   хрипи   велико-пухирчастими.   Вони

утворюються   у   великих   бронхах,   бронхоектазах,  легеневих

кавернах. При нагромадженні рідкого випоту в трахеї вологі хрипи

набувають   характеру   булькання,   переливання   і   кло-котання.

Подібного   роду   хрипи   спостерігаються   при   легеневій  кровотечі,

якщо у верхніх дихальних шляхах нагромаджується кров.

Усі вологі хрипи поділяють на незвучні та звучні (сильні). Хрипи,

які виникають у бронхах, особливо глибоко розміщених, незвучні

(слабкі). Якщо ж бронх, у якому виникають вологі хрипи, оточений

ущільненою   легеневою   тканиною,   то   хрипи   стають  звучними

(сильними), тому що через ущільнену тканину вони лег-

137

ко передаються на поверхню грудної клітки. Таким чином, звучні

вологі   хрипи   мають  важливе   діагностичне   значення,   бо  свідчать

про те, що у даному випадку є не лише бронхіт,  а й запалення

легеневої тканини (катаральна бронхопневмонія). Звучні вологі хрипи

також бувають при кавернах і абсцесах легень, оскільки  вони, як

правило,   оточені   запально   ущільненою   легеневою   тканиною,   що

буває при гангрені легень та аспіраційній бронхопневмонії.

Вологі хрипи, так як і сухі, змінюються при кашлі. Рідкий вміст

бронхів під впливом кашлю переміщується або зовсім видаляється.

Діагностичне та прогностичне значення сухих і вологих хрипів

не  однакове.  Хрипи, які вислуховуються  на обмежених  ділянках

грудної   клітки,   свідчать   про   те,   що   вони   розміщені   поряд   із   за-

пальною ділянкою у легенях  і тому є більш несприятливими для

прогнозу порівняно з дифузними.

Характер   хрипів   змінюється   у   ході   розвитку   патологічного   про-

цесу.   Як   було   відмічено,   сухі   хрипи   виникають   у   бронхах   в   ре-

зультаті   набряку   слизової   оболонки,   чи   при   зосередженні   в   них

в'язкого,   густого   вмісту,   вологі—при   наявності   рідкого   вмісту  в

бронхах. Таким чином, сухі хрипи вислуховуються або в початкову

стадію   бронхіту,   або   в   період   припинення   подальшої   ексудації,

вологі   ж   хрипи   вислуховуються   або   в   розпалі   бронхіту,   коли

ексудат   має   рідку   консистенцію,   або   при   легеневих   кровотечах,

якщо бронхи переповнені кров'ю, або при набряку легень, коли'  в

бронхах  набирається транссудат,  чи  у  випадку   наявності  каверн  і

абсцесів. Звідси виходить, що вологі хрипи є більш несприятливим

прогностичним симптомом порівняно з сухими

Із вологих хрипів дрібнопухирчасті повинні привернути значну

увагу, оскільки вони свідчать про локалізацію запалення у дрібних

бронхах,   що,   з   одного   боку,   може   бути   ознакою   висхідного

характеру бронхіту, а з іншого — загрожує переходом запального

процесу з дрібних бронхів на альвеоли, тобто може бути усклад-

нення бронхіту пневмонією.

Ш у м и   т е р т я   п л е в р и   нагадують   звуки   від   згинання   нової

шкіри, хрустіння снігу, шелестіння шовкової тканини або паперу.

Спостерігаються   вони   при   сухому   (фібринозному)   плевриті

внаслідок тертя парієтального та вісцерального листків плеври при

дихальних рухах.

У   нормі   поверхні   плеври   гладенькі   й   тому   рухи   їх   непомітні.

При   сухому   плевриті   внаслідок   відкладання   на  поверхні   листків

плеври  плівок,  ниток або пластівців фібрину, повернені одна до

другої   поверхні   плевральних   листків   стають   шорсткими.   Фібри-

нозний   плеврит,   крім   спонтанних   випадків,   може   спостерігатися

при туберкульозі у великої рогатої худоби, контагіозній плевро-

138

пневмонії коней, пневмоніях свиней (у них найчастіше розвивається

фібринозний плеврит).

Шуми тертя плеври прослуховуються в обидві дихальні фази,

однак виразніше під час вдиху. Локалізуються шуми тертя у місці

розміщення ділянки ураження плеври, частіше це нижня частина

грудної   клітки   позаду   ліктьового   горба   (3—5-ий   міжреберні

проміжки).

По   мірі   нагромадження   рідкого   ексудату   в   плевральній   по-

рожнині листки плеври роз'єднуються і тому шуми тертя посту-

пово зникають. І навпаки, поява шуму тертя плеври при ексуда-

тивному   плевриті   вище   верхнього   рівня   ексудату   свідчить   про

початок розсмоктування ексудату, коли плевральні листки знову

починають торкатися.

Шуми тертя необхідно відрізняти від сухих хрипів і крепітації.

На відміну від хрипів, шуми тертя плеври прослуховуються нібито

біля   вуха,   посилюються   при   тиску   на   грудну   клітку   стето-   чи

фонендоскопом або пальцями внаслідок зближення листків плеври,

не змінюються при кашлі, вислуховуються у вигляді переривчастих

звуків,   тоді   як   сухі   хрипи   являють   собою   протяжні   звуки.   Від

крепітації   шуми   тертя   плеври   відрізняються   тим,   що   вислу-

ховуються в обидві дихальні фази, а крепітація лише при вдиханні

повітря.

При локалізації запале.ння у тій ділянці плеври, яка торкає-

ться перикарда, з'являється так званий плевро-перикардіальний шум

(див. главу IV). його краще чути на висоті видиху, тобто тоді, коли

плевральні листки тісніше стикаються з перикардом. Від шумів тертя

плеври відрізняються тим, що при апное (затримці дихання) вони не

зникають, а лише послаблюються, а від пери-кардіальних шумів

тертя   тим,   що   та   ж   проба   не   впливає   на   чутливість

перикардіальних шумів.

Шум х л ю п а н н я  виникає у плевральній порожнині при наявності

рідини (ексудату, транссудату) і незначної кількості повітря або газу.

Він нагадує звуки, які виникають під час струшування пляшки з

невеликою кількістю у ній рідини. Прослуховуються ці шуми при

рухах   тварини,   серцевих   скороченнях,   дихальних   рухах.

Спостерігаються вони в легенях у випадку наявності каверн, але

частіше   —   у   плевральній   порожнині   при   пневмотораксі,

ускладненому плевритом, або  при гнійному  плевриті, коли  у цих

порожнинах нагромаджуються одночасно рідина та газ (повітря).

Оскільки   плевральні   шуми   хлюпання   збігаються   з   серцевим

ритмом,   бо   працююче   серце   є   головним   генератором   коливання

рідини й газу в плевральній порожнині, то їх необхідно відрізняти від

перикардіальних   шумів   хлюпання.   Плевральні   шуми   хлюпання

прослуховуються краще за перикардіальні по горизонталь-

139

ній лінії притуплення,  яку виявляють  перкусією  грудної  клітки при

ексудативному плевриті.

Шум   л е г е н е в о ї   ф і с т у л и   (клекотіння,   булькання)   виникає

при   утворенні   в   легенях   відкритої   каверни,   яка   через   фістулу

з'єднується з плевральною порожниною, що містить рідкий ексудат, і

нагадує   булькання,   яке   виникає   при   проходженні   струменя   повітря

через рідину. Він з'являється на фазі вдиху при набряку, гангрені або

туберкульозі   легень,   клапанному   пневмотораксі,   ускладненому

ексудативним   плевритом,   а   також   ураженнях   легень   і   наявності

легеневих свищів.

ДОСЛІДЖЕННЯ ФУНКЦІОНАЛЬНОГО СТАНУ 

ДИХАЛЬНОЇ СИСТЕМИ

Для   визначення   функціонального   стану   органів   дихання   засто-

совують такі проби:

а) з проганянням тварин легкою риссю. У коней в спокійному стані

підраховують кількість дихальних рухів за 1 хв. Після цього тварину

проганяють легкою риссю протягом 15 хв і знову визначають кількість

дихальних рухів і час повернення їх до вихідного стану. За даними М.

С).   Судакова,   у   здорових   рисистих   тренованих   коней   після

проганяння дихання незначно частішає (до 20— 24 дихальних рухів

за   1   хв)   і   повертається   до   вихідного   через   7—10   хв.   У

малотренованих   коней   частота   дихання   збільшується  до   28—34

дихальних   рухів   і   повертається   до   вихідного   через  12—15   хв.   При

функціональній   недостатності   органів   дихання   після   проганяння

спостерігається різке збільшення кількості дихальних рухів за хвилину

(до   45   і   більше),   яке   тривалий   час   не   повертається   до   вихідного

положення   (до   20—ЗО   хв   і   більше)   залежно   від   характеру

патологічного процесу;

б) проба з апное за І. Г. Шарабріним. У коня на вдиху затримують

дихання, закриваючи ніздрі, і відмічають час до появи характерного

руху глотки, який нагадує утруднене дихання. Якщо у здорових коней

цей рух з'являється через ЗО—40 с, то у хворих — цей час значно

скорочується.

Під час проведення обох проб необхідно враховувати стан серцево-

судинної   системи,   а   також   температуру   і   вологість   навколишнього

повітря. Важке фізичне навантаження у нетренова-них тварин може

призводити   до   розвитку   патологічних   процесів   у   легенях   (гостра

альвеолярна   емфізема)   і   в   серці   (гостре   розширення   серця,

міокардіодистрофія),   порушення   типу   й   ритму  дихання,   а   також

виникнення задишки.

Торакоцентез  (пробний прокол грудної клітки) застосовують для

проведення   фізико-хімічних,   мікроскопічних   і   бактеріологічних

досліджень   нагромадженого   в   плевральній   порожнині   випоту,   для

визначення його характеру (транссудат, ексудат, кров, гній),

140