содержание .. 17 18 19 20 ..

Клиническая диагностика животного с рентгенологией - часть 19

безпосередньо доторкається до грудної стінки (звук тут тупий). Для

виявлення цих ділянок проводять перкусію методом легато по

третьому-сьомому міжреберних проміжках, зверху вниз, відмічаючи

при цьому місця притупленого і тупого звуків. У великої і дрібної

рогатої худоби перкусійний звук у ділянці серця притуплений (зона

відносної тупості), оскільки серце повністю прикрите легенями, у

коней зверху розміщена зона відносної, а внизу — абсолютної

тупості серця.

При ексудативному перикардиті у корів звук у ділянці серця

тупий, при ателектазі лівої легені ділянка відносного серцевого

притуплення зменшується, а абсолютної тупості серця — збільшу-

ється, при лівобічній альвеолярній емфіземі легень ділянка абсо-

лютної тупості серця у коней зменшується, оскільки легені прикри-

вають серце на більшій площі. Перкусією серцевої ділянки методом

стаккато виявляють больову реакцію тварин, яка може бути у ви-

падку перикардиту, плевриту, міокардиту, а також тимпанічний звук

у верхній її частині, який буває при травматичному перикардиті у

великої рогатої худоби внаслідок скупчення газів біля основи серця

під час гнильного розпаду ексудату.

Аускультація ділянки серця — основний метод клінічного дослі-

дження серця. Як правило, у тварин проводять аускультацію серця

посередню, тобто інструментальну, використовуючи для цього сте-то-

і фонендоскопи. Безпосередню аускультацію застосовують лише при

відсутності інструментів під час дослідження тварин. Краще

проводити аускультацію серця в стоячому положенні тварини зліва

та справа в ділянці 3—5-го міжреберних проміжків у нижній третині

грудної клітки.

ТОНИ СЕРЦЯ

Робота серця у здорових тварин супроводжується звуками, які

прийнято називати тонами. Аускультацією виявляють два чітко

виражених постійних тони — перший і другий. За даними М. А.

Уразаєва, вони складаються як з низькочастотних, так і ви-

сокочастотних звукових коливань. Наприклад, низькі звуки у великої

рогатої худоби і коней мають частоту 35—80 Гц, а високі — 100—200.

Низькочастотні звукові коливання, які входять до складу першого і

другого тонів серця, триваліші порівняно з високочастотними.

Амплітуда коливань першого тону вища такої другого тону. Отже,

перший тон сильніший, голосніший порівняно з другим. Перший тон

виникає під час систоли, тому його називають систолічним. Другий

тон прийнято називати діастолічним, оскільки його вислуховують на

початку діастоли.

Перший тон складається з таких компонентів: 1—2 звуки від

скорочення передсердь, 3—4 — звуки, що виникають при скороченні

шлуночків, 5—6 — звуки від закриття правого і лівого атріовен-

23. Схема тонів серця:

1 — перший тон; 2 — другий тон

трикулярних клапанів, 7—8 — звуки, які утворюються при відкритті

клапанів аорти і легеневої артерії, 9—10— звуки від коливань

початкових ділянок

аорти та легеневої

артерії у момент систоли шлуночків. Таким чином, перший тон серця

складається з м'язового, клапанного та судинного компонентів.

Головними звуковими компонентами першого тону є звуки, які

виникають при закритті атріовентрикулярних клапанів і скороченні

шлуночків. Отже, перший тон за походженням — клапанно-м'язово-

судинний, причому м'язові компоненти надають йому деякої

приглушеності. На відміну від другого тону, він сильніший, довший,

нижчий і на кінці протяжніший.

В утворенні другого тону беруть участь звукові компоненти, які

виникають при закритті півмісяцевих клапанів аорти і легеневої

артерії, та звуки від коливання стінок цих судин на початку діас-

толи. Основні звукові компоненти другого тону — звуки від закриття

клапанів, тобто другий тон на відміну від першого, в основному

клапанного походження. Другий тон коротший, вищий, чіткіший і на

кінці обривистий. Якщо у коня тривалість першого тону Vs c, то

другого —

/2о- Фонетичне тони серця у здорових тварин можна

уявити собі таким чином: буу-дук, буу-дук і т. д. Крім характеру

звучання, тони серця різняться між собою паузами (рис. 23). Пауза

між першим і другим тонами коротка (систолічна), а між другим і

наступним за ним першим — довга (діастоліч-на). Після довгої

паузи завжди вислуховується перший тон. При збільшенні частоти

скорочень серця (тахікардії) для розпізнавання тонів серця

необхідно одночасно проводити пальпацію серцевого поштовху, з

яким збігається перший тон. Його можна визначити також

пальпацією пульсу, хоча він відчувається дещо пізніше першого тону.

У здорових тварин перший тон більш чітко вислуховується у

пунктах найкращої чутливості атріоветрикулярних клапанів, другий

— у пунктах найкращої чутливості клапанів аорти та легеневої

артерії.

Тони серця у тварин різних видів дещо різняться за звучанням.

Так, у коней перший тон значно довший, ніж другий, в кінці по-

вільно згасає, а другий тон у кінці обривистий. У великої і дрібної

рогатої худоби та м'ясоїдних тони серця дзвінкі, чіткі, а у свиней

обидва тони приглушені.

Крім постійних першого і другого тонів серця, інколи при пато-

логії з'являються додаткові (непостійні) тони, а саме діастолічні

третій, четвертий і п'ятий. За даними М. А. Уразаєва, вони харак-

теризуються низькими частотою і амплітудою. Третій тон настає зразу

ж після другого і виникає при швидкому максимальному наповненні

кров'ю шлуночків. Поява його свідчить про зниження тонусу міокарда

шлуночків. Четвертий тон частіше виникає при порушенні

атріовентрикулярної провідності, коли з першого тону виділяються

звуки скорочення м'язів передсердь. Він вислуховується перед

першим тоном. П'ятий тон вислуховується після другого тону, між

третім і четвертим тонами і є наслідком спастичної реакції міокарда

шлуночків на їх швидке максимальне наповнення кров'ю. П'ятий тон

з'являється лише разом із третім, що свідчить про виражене зниження

тонусу міокарда шлуночків.

При вивченні функції серця, диференційній діагностиці його по-

років, для чіткішого уявлення про зміни серцевих тонів і локалізацію

шумів серця важливе значення має аускультація у місцях найкращого

вислуховування клапанів і отворів серця у тварин різних видів (табл.

2; рис. 24, 25). Ці місця одержали назву пунктів найкращої чутливості

тонів і шумів серця (puncta optima, s. maxima).

Зміни тонів серця. При аускультації першого і другого тонів серця

звертають увагу на їх силу, тембр, чіткість, частоту та ритм,

наявність патологічних звукових явищ — шумів. Сила тонів серця

може змінюватися під впливом як фізіологічних, так і особливо па-

тологічних факторів. При аускультації серця можна виявити по-

силення або послаблення обох тонів чи одного з них, а також

подовження, розщеплення, роздвоєння і акцентування тонів. При

ряді захворювань тони серця супроводжуються шумами.

Посилення обох тонів серця спостерігається у тварин незадо-

вільної вгодованості, після фізичного навантаження, при збудженні,

гарячці, гіпертрофії міокарда, в першу стадію гострого міокардиту.

Послаблення обох тонів серця може бути у тварин вищесеред-

ньої вгодованості, при гіподинамії, виражених деструктивних змінах

міокарда (міокардозі), ексудативному перикардиті, плевриті,

гідроперикарді, гідротораксі. В деяких випадках причиною послаб-

лення обох тонів є збільшення відстані від місця утворення тонів до

місця їх вислуховування на грудній стінці внаслідок нагромадження

ексудату чи транссудату, а в інших послаблення тонів є

результатом зменшення сили скорочення міокарда внаслідок його

дистрофії.

Посилення першого тону часто буває на початку розвитку гос-

трого міокардиту, при гіпертрофії шлуночків, анемії, звуженні

атріовентрикулярних отворів, особливо лівого. В останніх двох

випадках шлуночки серця недостатньо наповнюються кров'ю і тому

перший тон стає посиленим і «хлопаючим», інколи навіть дзвінким

(з металевим відтінком).

Послаблення першого тону серця виявляють при недостатності

атріовентрикулярних клапанів (пороках серця), а також де-

структивних змінах міокарда (міокардоз, міокардіофіброз) і диля-

тації шлуночків.

Посилення другого тону супроводжується акцентом на аорті або

легеневій артерії. Виявляють його при підвищенні артеріального

кров'яного тиску у великому або малому колах кровообігу, оскільки

після закриття півмісяцевих клапанів кров «ударяє» по них. Сила

цього удару залежить від тиску в аорті або легеневій артерії.

Акцент другого тону в пункті найкращої чутливості клапанів аорти

виявляють при підвищенні артеріального кров'яного тиску в

великому колі кровообігу, що спостерігається при захворюваннях

нирок (нефриті, нефросклерозі), судин (атеросклерозі), деяких

пороках серця (недостатність клапанів аорти). Акцент другого тону в

пункті найкращої чутливості клапанів легеневої артерії можна

виявити при підвищенні артеріального кров'яного тиску у малому

колі кровообігу, що є наслідком різних захворювань легень:

пневмоній, коли ексудат заповнює альвеоли і стискує між-

альвеолярні капіляри, альвеолярної емфіземи легень — захворюванні,

яке характеризується розривом альвеол, утворенням великих

порожнин, втратою еластичності стінок альвеол, що також спричинює

підвищення тиску в легеневих капілярах.

Зменшення сили другого тону може бути наслідком зниження

артеріального кров'яного тиску в колах кровообігу, при колапсі,

ураженні клапанів аорти або легеневої артерії (при пороках серця).

Крім зміни сили, тони серця можуть продовжуватися, розщеп-

люватися і роздвоюватися. Такі зміни першого тону зумовлені ви-

діленням тону передсердь із загального звучання внаслідок упо-

вільнення атріовентрикулярної провідності, при неодночасному ско-

роченні шлуночків і закритті атріовентрикулярних клапанів, при

виділенні звуку коливання стінок аорти або легеневої артерії у ви-

падку ураження їх (зниження тонусу, склероз, аневризма). Роз-

двоєння тону відрізняють від розщеплення його по більш чіткій

паузі між підтоками. Графічно ці зміни показані на рисунках 26, 27,

а фонетичне їх можна уявити собі таким чином: розщеплення

першого тону—бру-дук, роздвоєння його — бу-бу-дук. Розщеплення і

роздвоєння першого тону можуть бути тимчасовими, функціо-

нального характеру. В таких випадках вони зникають після про-

ведення або проганяння тварини.

Розщеплення і роздвоєння другого тону виникають при різно-

часному закритті клапанів аорти та легеневої артерії внаслідок їх

ураження (пороки серця), функціональної слабості одного із шлу-

ночків серця і зміни тиску крові у великому або малому колах

кровообігу, вираженій брадикардії при гострому паренхіматозному

гепатиті або ензоотичному зобі. Фонетичне такі зміни другого тону

можна уявити собі таким чином: розщеплення другого тону — буу-

друк, роздвоєння його — буу-ду-дук. Найчастіше такі зміни другого

тону бувають при альвеолярній емфіземі легень, пневмонії, па-

ренхіматозному гепатиті. Виражене роздвоєння і посилення другого

тону при тахікардії одержало назву ритму «перепела».

При патологічних станах організму у тварин можна відмітити

також ритм галопу та ембріокардію. Ритм галопу нагадує тупіт коня,

що біжить галопом. Він характеризується трьома тонами, які чути

один за другим майже через однакові проміжки часу, з наголосом

частіше на останньому з них. Ритм галопу завжди супроводжується

вираженою тахікардією. За даними клініцистів-кардіологів, в основі

виникнення ритму галопу лежить роздвоєння першого тону серця у

зв'язку з неодночасним скороченням шлуночків внаслідок різко

вираженої функціональної слабості одного з них (дилятація,

деструктивні зміни міокарда). Інші фахівці вважають причиною

виникнення ритму галопу значно виражений міо-кардоз, який

призводить до швидкого розслаблення міокарда шлуночків на

початку діастоли.

Ембріокардія — чергування двох абсолютно однакових за силою і

характером тонів, які надходять один за другим через однакові

проміжки часу й нагадують ритм серця у плода. За даними

фоноелектрокардіографії, ембріокардія зумовлена різким по-

слабленням другого тону серця, в зв'язку зі зниженням артеріального

кров'яного тиску. При цьому фактично чути лише перший тон, як при

аускультації серця плода (внаслідок відкритої баталової протоки

артеріальний тиск крові низький, тому другий тон практично не чути).

Ембріокардія зустрічається при тяжких хворобах,

що

супроводжуються парезом артеріальних судин і різким зниженням

артеріального кров'яного тиску, при колапсі, значних крововтратах.

Появу ритму галопу або ембріокардію необхідно розглядати як «крик

серця про допомогу».

Тони серця при аускультації у здорових тварин чистого тембру,

ритмічні, без сторонніх шумів. Приглушеність обох тонів зумовлена

дифузними деструктивними змінами міокарда, а також втратою

еластичності клапанів при пороках серця.

ШУМИ СЕРЦЯ

При аускультації серця можна виявити не лише зміни тонів, а

й сторонні звуки, які за своїм характером значно відрізняються від

тонів і тому одержали назву шумів серця, їх розподіляють на

позасерцеві (екзокардіальні) та внутрішньосерцеві (ендокардіаль-ні).

До перших відносять перикардіальні, плевроперикардіальні та

кардіопульмональні.

Перикардіальні шуми можуть бути подібними до шумів тертя

або хлюпання. Шуми тертя нагадують звуки царапання, потріску-

вання, скреготання і є основним симптомом фібринозного перикар-

диту. Вони виникають внаслідок тертя шершавих відкладень фі-

брину на листках перикарда, локалізовані у ділянці серця і чуються

ніби безпосередньо під вухом. Вони нагадують звуки, які можна

вислухати, якщо прикласти до вушної раковини пусту коробку з-під

сірників і проводити по зовнішній стінці її нігтем. Шуми хлюпання

зумовлені нагромадженням рідкого ексудату і газів, нагадують звуки,

які виникають при коливанні пляшки з невеликою кількістю у ній

води. Такі шуми характерні для ексудативного перикардиту,

особливо травматичного у великої рогатої худоби. Як шуми тертя,

так і шуми хлюпання при перикардиті, на відміну від

ендокардіальних, не збігаються з фазами серцевої діяльності (си-

столою чи діастолою), але більш чітко їх чути під час систоли, й

не мають пунктів найкращого вислуховування. Перикардіальні

шуми необхідно відрізняти від плевроперикардіальних і плевральних.

Плевроперикардіальні шуми зумовлені тертям плеври і перикарда

внаслідок ускладнення фібринозного плевриту перикардитом.

Плевроперикардіальні шуми, як і плевральні шуми тертя, від-

різняються від перикардіальних тим, що збігаються з фазами дихання і

при затримці дихання (проба апное) зникають. Плевральні шуми

хлюпання збігаються з серцевим ритмом, оскільки виникають

внаслідок скорочень серця. На відміну від шумів хлюпання при

перикардиті, плевральні шуми хлюпання краще вислуховуються не в

ділянці серця, а по горизонтальній лінії притуплення грудної клітки,

тобто по верхній межі ексудату в плевральній порожнині.

Кардіопульмональні шуми частіше мають дуючий характер. їх чути

в період систоли серця і більш чітко при вдиху. Після закриття

носових отворів у тварин (тимчасове усунення дихання) вони

зникають. Це відбувається тому, що такі шуми виникають

внаслідок присмоктування повітря в участок легень, стиснутий серцем

під час діастоли. Під час систоли серце зменшується в об'ємі й

зміщується, звільняючи від тиску частину легень, де й

присмоктується повітря. Такі шуми зустрічаються у тварин рідко і

можуть свідчити про зрощування легеневої плеври по краю легень,

який межує з серцем. Причиною таких шумів можуть бути

також аномалії розвитку легень і серця або непропорційний їх

розвиток.

Ендокардіальні шуми завжди збігаються з фазою серцевої ді-

яльності (систолою чи діастолою) і частіше бувають дуючого ха-

рактеру. Рідше вони можуть бути дуюче-стогнучими, дуюче-сви-

стячими дзижчащими. Ендокардіальні шуми умовно поділяють на

функціональні (нестійкі) та органічні (стійкі). Як ті, так і інші за

походженням являють собою в основному стенотичні, що ви-

никають внаслідок турбулентного (вихрового) руху крові при про-

ходженні через звужені отвори в серці.

Стійкі (органічні) шуми зустрічаються при морфологічних змінах

клапанів, які зумовлюють неповне їх закриття, створюючи цим

недостатність клапанів (insufficientia valvulae) або при стенозі

отворів (stenosis ostii). Структурні зміни в клапанах і отворах

одержали назву пороків серця (vitia cordis). Вони бувають набутими й

уродженими.

Інтенсивність шумів при пороках серця визначається величиною

дефекту клапанів або ступенем звуження отворів, швидкістю течії

крові у місці пороку, частотою скорочень серця. Особливо значний

вплив справляє швидкість течії крові.

Залежно від фази серцевої діяльності, в яку прослуховуються

ендокардіальні шуми, їх поділяють на систолічні й діастолічні (рис.

28). Систолічні шуми, вислуховуються при анатомічній недостатності

дво- і тристулкового клапанів, стенозі отворів аорти та легеневої

артерії. Органічні діастолічні шуми з'являються при таких пороках

серця, як недостатність клапанів аорти і легеневої артерії, а також

при стенозі лівого й правого атріовентрикулярних отворів. Залежно

від того, в який час діастолічного періоду ці шуми виникають, вони

можуть бути протодіастолічними (з'являються на початку діастоли),

пресистолічними (з'являються у кінці діастоли, перед систолою

шлуночків) і мезодіастолічними — в середині діастоли.

Для стенозу атріовентрикулярних отворів типовим є пррто-

діастолічний і, особливо, пресистолічний шум, оскільки в ці періоди

діастоли швидкість течії крові, яка надходить з передсердь у шлу-

содержание .. 17 18 19 20 ..