Клиническая диагностика животного с рентгенологией - часть 16

тривалому   перебігу   хвороби   на   носовому   дзеркальці   і   п'ятачку

з'являються тріщини та кірочки.

Гіпергідроз   може   бути   загальним   і   обмеженим   або   місцевим.

Загальне потіння частіше спостерігається у коней, рідше у жуйних і

дуже рідко у тварин інших видів. Воно буває при тяжких гарячці та

задишці,   серцевій   недостатності,   при   захворюваннях,   що   пе-

ребігають   з   сильними   болями   («кольки»),   міоглобінурії,   під   час

судом.   У   випадку   розриву   шлунка   або   кишок   у   коней,   перитоніті,

різкому   ослабленні   серцевої   діяльності,   асфіксії,   колапсі   й   агонії

виділяється   холодний   і   липкий   піт,   так   званий   «критичний»,   який

з'являється  при   швидкому  зниженні  температури   і  є  сприятливою

ознакою при захворюваннях, що супроводжуються гарячкою.

Місцеве   потіння   найчастіше   є   ознакою   механічного   ушкодження

периферичних   нервів,   запальних   процесів   і   травм   спинного   мозку.

Рясний піт на бічних поверхнях грудної клітки свідчить про  розрив

шлунка.   Так   званий   «кривавий»   піт   спостерігається   при   за-

хворюваннях, які супроводжуються явищами геморагічного діатезу.

Виникає він внаслідок кровотечі в потові залози, кров виділяється на

поверхню шкіри у чистому вигляді або разом із потом. ' Запах шкіри

є специфічним для кожного виду тварин. У здоро-вих тварин запах

шкіри   характеризується   слабкою   інтенсивністю.   Він   різко

посилюється при поганому догляді за шкірою внаслідок розпадання

жиропоту,   забруднення   шкіри   фекаліями   і   сечею.   При

захворюваннях   з'являються   запахи,   не   властиві   шкірі:   ацетону   —

буває при кетозі, сечі — при гострій уремії, що є наслідком недо-

статності   нирок,   закупорення   уретри   сечовими   камінцями;   гангре-

нозного   (гнильного)   запаху   шкіра   набуває   при   некробактеріозі,

гангренозній   формі   віспи,   а   при   діареях   у   новонароджених   телят

(диспепсія,  колібактеріоз)  шкіра   набуває   приторного,  солодкуватого

запаху.

Температура шкіри залежить від густоти сітки кровоносних судин,

їх   кровонаповнення   і   швидкості   кровотоку.   Вона   неоднакова   на

різних ділянках тіла. На вкритих довгим волоссям (чілка, грива), у

пахвині, на губах, навколо носа, вух, на черепі, де густа сітка судин,

вона   вища,   ніж   на   відкритих   ділянках   (бокові   поверхні   грудей   і

черева,   кінцівки).   У   зв'язку   з   нерівномірністю   кровопостачання

температуру  шкіри  визначають,  прикладаючи   руки  до   симетричних

ділянок тіла — у коней до вух, бічних поверхонь грудей, кінцівок; у

великої   рогатої   худоби   до   вух,   основи   рогів,   кінцівок,   носового

дзеркальця; у свиней до вух, кінцівок, п'ятачка; у собак і котів — до

кінчика   носа   й   хвоста.   Температура   шкіри,

 виміряна

електротермометром   із   спеціальним   датчиком,   на   симетричних

ділянках  однакова.  При  м'язовому напруженні  шкірна  температура

підвищується, а з появою поту — знижується. При патологічному стані

може бути підвищення і зниження температури шкіри, нерівномірне

її розприділення.

44

Загальне   підвищення   температури   шкіри   спостерігається   при

гарячці,   тепловому   ударі,   хворобах,   що   супроводжуються   різким

збудженням   і   неспокоєм,   а   місцеве   —   при   запальних   процесах   у

тканинах і органах, вкритих шкірою в ділянці їх розміщення. Загальне

зниження   температури   шкіри   буває   при   анеміях,   зниженні

температури   тіла,   різкому   послабленні   серцевої   діяльності,   після-

родовій   гіпокальцемії.   Місцеве   зниження   температури   шкіри   об-

межується окремими ділянками шкіри  або захоплює значні ділянки

при паралічах, застійних набряках (у випадку хвороб серця, нирок),

послабленні серцевої діяльності.

Патологічні   зміни   шкіри   та   підшкірної   клітковини.   До   них   від-

носять порушення цілісності шкіри, збільшення об'єму, шкірні висипи

та виразки, сверблячку.

Порушення цілісності шкіри  буває у формі саден, тріщин, ран,

пролежнів і гангрени.

С а д н а  — це неглибокі ушкодження шкіри, які супроводжуються

порушенням її сосочкового шару й судин. Вони виникають внаслідок

розчухування, ударів, захворювань з приступами сильного болю та

неспокою тварин (коліки і т. д.), або при хворобах, при яких тварини

вимушені лежати. Локалізуються вони частіше на голові, кінцівках і

ділянках   тулуба,   що   виступають,   інколи   бувають   поширеними   по

всьому   тулубу,   що   спостерігається   при  сверблячці,   викликаній

ектопаразитами, акарозом.

Т р і щ и н и  ш к і р и  характеризуються лінійними поверхневими або

глибокими   надривами,   які   утворюються   внаслідок   сухості   шкіри   і

втрати   нею   еластичності.   Тріщини   бувають   поверхневими,   коли

пошкоджується   лише   шар   епідермісу,   і   глибокими,   якщо   вони

захоплюють   підшкірну   клітковину   й   супроводжуються   кровотечею.

Тріщини, як правило, виникають у ділянках природних складок шкіри

та   у   місцях   вигинів   суглобів,   де   шкіра   при   пересуванні   сильно

розтягується. Тріщини в кутках губ розміщуються перпендикулярно

ротовій щілині і бувають ознакою стахіботріотоксикозу.

Р а н и   ш к і р и   виникають   внаслідок   механічного   пошкодження

самої шкіри і підшкірної клітковини. При огляді звертають увагу на

характер  рани  (різана,   колота,  вогнепальна,  проникаюча   і  т.   д.),  її

локалізацію, розмір, форму та стан поверхні рани.

П р о л е ж н і   являють   собою   глибокі   зміни   шкіри   й   підшкірних

тканин   внаслідок   тривалого   лежання   тварин   в   одному   положенні

(хвороби   кінцівок,   остеодистрофія,   рахіт,   дородове   й   післяродове

залежування, міоглобінурія коней та інші хвороби). Частіше пролежні

утворюються у ділянці кісткових виступів — на  лопатках, сідничних

горбах, стегновому, плечовому, колінному суглобах, ліктьовому горбі,

виличному   гребені,   на   ребрах.   Нерідко   пролежні   стають   причиною

утворення глибоких виразок, розвитку сепсису та загибелі тварин.

Г а н г р е н а    ш к і р и  являє собою вологий або сухий некроз

45

шкіри й підшкірних тканин. Некротизована ділянка шкіри стає чорно-

бурою, м'якою, вологою або сухою, холодною на дотик і нечутливою.

Викликають   гангрену   ряд   інфекцій:   некробактеріоз,   бешиха,

гангренозний дерматит кінцівок у коней, гангренозна віспа у корів і

овець. Причиною гангрени шкіри можуть бути кормові інтоксикації —

отруєння люпином, картопляною бардою (везикулярний дерматит у

корів), гречана і конюшинна хвороби При отруєнні алкалоїдами ріжків

(Claviceps  purpurea)   спостерігається   суха   гангрена   кінчиків   вух,

хвоста, дистальних відділів кінцівок. її може викликати  синьогнійна

паличка при зниженні загальної неспецифічної резистентності.

Збільшення  об'єму  шкіри  частіше  спостерігається на обмежених

ділянках,   інколи   воно   буває   розлитим,   захоплюючим   значну   по-

верхню   тіла.   Виникає   воно   внаслідок   нагромадження   у   підшкірній

клітковині   транссудату,   ексудату,   крові,   повітря   або   газів,   розрос-

тання   сполучної   тканини   та   розвитку   пухлин.   Збільшення   об'єму

шкіри проявляється у вигляді набряків, емфіземи, абсцесів, флегмон,

гематом, лімфоекстравазатів, новоутворень.

Н а б р я к   —   це   нагромадження   транссудату   в   позаклітинних

'тканинних просторах шкіри і підшкірної клітковини. Частіше набряки у

травоїдних локалізуються у ділянці мошонки, вим'я, нижньої частини

черева,   підгрудна,   міжщелепного   простору,   у   м'ясоїдних   —   на

кінцівках, у нижній частині черева, на статевих органах і голові. Шкіра

в   місці   набряку   припухла,   гладенька,   блискуча,   напружена.

Характерною ознакою набряку, за яким його легко можна відрізнити

від підшкірної емфіземи, є його тістоподібна консистенція.

Набряки   за   походженням   бувають   застійними,   нирковими,   ка-

хектичними, запальними, токсичними, ангіоневротичними

Застійні   набряки   виникають   внаслідок   застою   крові   у  великому

колі   кровообігу   при   затрудненому   відтіканні   її   з   вен.   Причиною

застійних  набряків  у більшості випадків бувають хвороби  серця —

перикардит,   міокардит,   міокардіодистрофія,   декомпенсовані   пороки

серця. Особливо характерними є набряки в нижній частині підгрудка

при травматичному перикардиті у корів (рис 11). Застійні набряки, як

правило,   симетричні,   розлиті,   тістоподібної   консистенції,   неболючі,

температура шкіри в даній ділянці нижча порівняно з навколишньою.

За цими ознаками легко диференціювати набряки, що виникають при

запальних процесах.

Ниркові   набряки   виникають   при   функціональній   недостатності

нирок   внаслідок   запалення   клубочків   і   дистрофічних   процесів  у

канальцях. В основі механізму утворення ниркових набряків лежить

затримання   іонів   натрію   і   води   нирками,   однією   з   причин   чого   є

збільшення   продукції   альдостерону,   який   сприяє   нагромадженню

іонів   натрію   у  тканинах,   а   це   в  свою  чергу  утримує   в  них  воду,   і

антидіуретичного гормону, під дією якого посилюється

46

реабсорбція   води   і   натрію   хлориду   в   ниркових   канальцях.   Значну

роль   в   утворенні   набряків   відіграє   гіпоальбумінемія,   оскільки

альбуміни утримують у кров'яному руслі воду, а при хворобах нирок

вони інтенсивно виділяються з сечею.

На початку ниркові набряки мають вигляд невеликого припухання

повік, губів, рота, в подальшому вони поширюються на тазові кінцівки,

нижню  черевну  стінку.  Вони  розлиті,   холодні  на  дотик,  водянисто-

тістуватої консистенції, неболючі.

Кахектичні   набряки   розвиваються   при   хронічних   виснажливих

захворюваннях (лейкоз, туберкульоз — у великої рогатої худоби,

47

інфекційна анемія — у коней, фасціольоз, диктіокаульоз — у овець), а

також   внаслідок   різкого   зменшення   у   раціоні   протеїну.

Розвивається   гіпопротеїнемія   в  основному за  рахунок  альбумінів,

що призводить до зниження осмотичного тиску крові й переходу

плазми   в   тканини.   Локалізуються   кахектичні   набряки   в   нижній

частині грудної клітки, черева.

Токсичні  набряки  виникають   через  токсичне   пошкодження  кро-

воносних судин внаслідок місцевої або загальної дії токсинів.

Ангіоневротичні   набряки   утворюються   внаслідок   судинних   і

трофічних  розладів,   які   супроводжуються   підвищенням   порозності

судин на основі порушення нервової регуляції при паралічах кін-

цівок.

Запальні   набряки   розвиваються   при   запаленні   шкіри   та   під-

шкірної   клітковини,   що   призводить   до   скупчення   ексудату   в   по-

шкоджених   тканинах  Для   запальних   набряків   характерні:   місцеве

підвищення  температури,   болючість,   почервоніння   непігменто-ваних

ділянок шкіри, різке відмежування пошкоджених тканин від здорових

Вони   часто   є   несиметричними.   Крім   травм,   причиною  запальних

набряків   є   ряд   інфекційних   хвороб:   злоякісний   набряк,  сибірка,

геморагічна септицемія — у великої рогатої худоби; сап,  сибірка,

інфекційний енцефаломієліт — у коней.

Емфізема —  це нагромадження у підшкірній клітковині повітря

або   газів.   Характерними   ознаками   її   є   еластична   консистенція  і

крепітація   при   пальпації.   За   походженням   підшкірна   емфізема

буває аспіраційною і септичною.

Аспіраційна   емфізема   розвивається   внаслідок   проникнення   у

міжтканинний   простір   підшкірної   клітковини   повітря   із   внутрішніх

органів, або через рани шкіри. Особливо обширні емфіземи вини-

кають при розриві легень (туберкульоз, травми легень сторонніми

предметами, кінцями поламаних ребер), стравоходу, трахеї, шлунка,

неправильно   виконаному   руменоцентезі   (проколі   рубця).   При

розриві легень повітря проникає у міжальвеолярну тканину, просу-

вається до кореня легень, виходить по рихлій клітковині, що ле-

жить навколо трахеї, стравоходу, із грудної порожнини в підшкірну

клітковину.   Такі   емфіземи   розлиті,   неболючі,   шкіра   в   ділянках

емфіземи холодна, чутливість її збережена, при пальпації  її добре

відчувається крепітація.

Септична   емфізема   розвивається   внаслідок   нагромадження   у

підшкірній   клітковині   газів,   які   утворюються   під   впливом   специ-

фічної мікрофлори. Септична емфізема у великої рогатої худоби —

типова   ознака   емфізематозного   карбункула,   злоякісного   набряку

та   інших   анаеробних   інфекцій.   На   відміну   від   аспіраційної,   сеп-

тична емфізема обмежена й супроводжується ознаками запалення на

початку процесу: болючість при пальпації, підвищення температури

шкіри в ділянці ушкодження, виділення червонуватої пінистої

48

рідини неприємного запаху при розрізі     В подальшому шкіра стає

сухою, холодною, неболючою.

Шкірні висипи  являють собою своєрідні морфологічні зміни  шкіри,

різноманітні   за   формою,   розміром,   кольором,   поширенням.   Вони

часто з'являються на початковій стадії хвороби. Розрізняють висипи

первинні   та   вторинні.   Первинні   —   з'являються   на   нормальній   за

зовнішнім виглядом шкірі. До них належать плями, вузлики, горбики,

пухирці й пухирі.

П л я м и   —   це  обмежене  почервоніння   шкіри,   яке   не   виступає

над   поверхнею   шкіри   і   виникає   внаслідок   розширення   судин   (гі-

перемія) або зменшення їх щільності (геморагія).

Маленькі круглі почервоніння називають  р о з е о л а м и ,   а  розлиті,

що   зникають   при   надавлюванні,—  е р и т е м о ю .   Перші  характерні

для віспи, другі — для бешихи свиней. Геморагічні плями у вигляді

маленьких   крапок,   які   виникають   внаслідок   виходу   еритроцитів   із

судич, звуть п е т е х і я м и ,  а більші за розміром — е к х і м о з а м и .

Вони червоного, пізніше буро-червоного і синьо-червоного кольорів і

не зникають при надавлюванні пальцем При злитті окремих петехій

утворюються   геморагії.   Геморагічні   висипи  з'являються   внаслідок

діапедезу еритроцитів (тобто, виходу їх  за стінки судин) на ділянках

тіла   з   тонкою   шкірою   —   череві,   під-грудку,   згинальній   поверхні

суглобів — при чумі свиней, сибірці, геморагічній септицемії.

В у з л и к   (папула)   —   округле   блідо-червбне   або   червоне   ма-

леньке (розміром від маїсового зерна до горошини) підвищення шкіри,

у   якому   відсутня   рідина.   Вузлики   не   розпадаються,   не   утворюють

виразок і загоюються без утворення рубців. Виявляють їх оглядом і

пальпацією.   Вузлики   на   шиї,   бокових   поверхнях   грудей   і   черева

спостерігаються при злоякісній катаральній гарячці і чумі, на вим'ї —

при віспі великої рогатої худоби, на шкірі губ, щік, навколо носа —

при фолікулярному риніті, віспі і контагіозному стоматиті коней.

Г о р б и к   —   теж   щільне   підвищення   шкіри,   як   і   вузлик,   але

більших розмірів — від горошини до лісового горіха. На відміну від

вузлика, при утворенні горбика уражуються всі шари шкіри, внаслідок

чого він може розпадатися з утворенням виразок, а при загоюванні

— рубців. Горбики з'являються при туберкульозі і шкірному сапі.

П у х и р е ц ь   ( в е з и к у л а )   —   округле  або   конічне   підвищення

шкіри   розміром   до   горошини,   що   утворюється   внаслідок   від-

шарування епідермісу й містить серозне випотівання. Серозна рідина

прозора   з   незначною   кількістю   лейкоцитів,   епітеліальних   клітин,

інколи   еритроцитів.   Пухирці   можуть   бути   світлими,   жовтуватими,

червонуватими,   сірими.   Великі   пухирці   звуть  п у з и р е м .   Пухирці

поступово  розсмоктуються або розриваються з  утворенням  ерозій   і

кірочок, нерідко перетворюються у гноячки. Поява пухир-

49

ців на шкірі вим'я, міжпальцевої щілини і слизовій оболонці рота —

характерна ознака ящура жуйних і свиней. Вони бувають і при віспі

у великої рогатої худоби та коней, надалі перетворюються у гноячки.

Г н о я ч о к   ( п у с т у л а )   являє   собою   пухирець,   наповнений

гнійним   ексудатом,   забарвлений   у   білуватий,   жовтуватий,   зелен-

куватий,   червоно-жовтий   або   синювато-червоний   колір.   Спостеріга-

ються вони при екземах та захворюваннях сальних залоз, можуть

бути й при чумі великої рогатої худоби, контагіозному  пустульоз-

ному стоматиті коней (переважно на шкірі губ і щік), а також при

чумі, віспі й ензоотичній пневмонії свиней (Судаков М. О. з співавт.,

1985).

П у х и р   — це овальне, округле або неправильної форми різко

обмежене,  щільне  підвищення  шкіри, яке утворюється внаслідок

серозної   інфільтрації   мальпігієвого   шару   і   має   порівняно   великі

розміри (від горошини до курячого яйця, а інколи й більше). Поява

пухирів   супроводжується   сверблячкою.   Такий   стан   спостерігається

при   кропив'янці   у   коней.   У   випадку   функціональних   розладів

нервової системи, органів травлення вони раптово з'являються  на

поверхні шкіри, а потім швидко зникають.

Вторинні   висипи  утворюються   з   первинних   при   десквамації

епідермісу   та   некрозі   або   організації   тканин.   До   них   відносять

лусочки, кірки, ерозії.

Л у с о ч к и   — ороговілі клітини, які відокремилися від епідер-

місу  внаслідок  переродження  рогового шару  при запальних  про-

цесах шкіри. Утворюються на місці первинних висипів — плям, па-

пул, везикул і пустул.

К і р к а   ( к р у с т а )   утворюється на поверхні шкіри при висиханні

ексудату або крові, при екземі, ектопаразитах, чумі свиней, віспі та

інших хворобах. Кірки, що виникають на місці порушення цілісності

шкіри,   прикривають   пошкоджену   ділянку   і,   як   правило,   тісно

зв'язані з шкірою. Колір їх залежить від рідини, що висихає: при

висиханні серозного ексудату кірки стають світло-жовтого кольору,

гною   —   зеленкувато-сірого,   або   зеленкувато-жовтого,  крові   —

бурого й навіть чорного (Постников В. С., 1981).

Е р о з і ї   —   порушення   цілісності   епітеліального   шару   шкіри.

Утворюються   вони   внаслідок   механічного   впливу   на   шкіру   або

відшарування кірочок, які виникли при висиханні ексудату з везикул і

пустул.   Ерозії   мають   гладеньке,   червоного   кольору   дно,   гояться

швидко, без утворення рубців.

Шкірні виразки утворюються внаслідок глибокого некрозу шкіри,

інколи разом з підшкірною клітковиною. Розвиваються при  розпаді

пустул, абсцесів, актиноміком,  ботріоміком, злоякісних  пухлин, при

глибоких   некрозах   шкіри   внаслідок   травм   і   пролежнів.  Особливе

діагностичне   значення   мають   виразки   при   деяких   інфекційних

хворобах — сапі, туберкульозі, сибірці та ін. Сапні шкірні

бо

виразки локалізуються на кінцівках, боковій поверхні грудей, нижній

черевній   стінці,   губах,   навколо   носових   отворів.   Вони   глибокі,

кратероподібні,   з   сіро-червоними  нерівними   краями   і   салоподібним

дном,   вкриті  гнійним  секретом.   Загоюються   вони   повільно   з   утво-

ренням характерних променевих або зірчастих рубців. При сибірці

утворення   виразок   пов'язане   з   відокремленням   некротизованої

частини карбункулу.

Шкірні   рубці  утворюються   в   результаті   заміщення   глибоких

дефектів шкіри на місці ран, виразок і абсцесів щільною сполучною

тканиною.   На   відміну   від   звичайної   тканини,   рубець   має   білувату

блискучу   поверхню,   щільну   консистенцію,   не   містить   залоз  і   на

ньому не росте волосся.

Шкірна   сверблячка  виникає   внаслідок   подразнення   чутливих

нервових шляхів, ураженнях шкіри, слизових оболонок, при деяких

внутрішніх незаразних, інфекційних та паразитарних хворобах. Так,

вона   є   постійним   симптомом   корости   у   тварин   різних   видів

(псороптозу,   саркоптозу,   хоріоптозу,   нотоедрозу,   отодекто-зу),

гіподерматозу  у  великої   рогатої   худоби,   який   викликають   личинки

підшкірного   оводу.   В   місцях   з   тонкою   шкірою   знаходять   кліщів-

іксодид, які є біологічними перенощиками збудників піро-плазмідозів,

а   на   шкірі   і   волосяному   покриві,   особливо   у   верхній   частині   шиї,

холки,  на   підгрудку,  біля  вух  і   хвоста  виявляють  ектопаразитів  —

вошей   і   волосоїдів.   При   інтенсивному   сіфункулято-зі   воші

поширюються по всій поверхні шкіри.

Сверблячка навколо носових отворів виникає у овець внаслідок

подразнення   слизової   оболонки   личинками   носоглоткового  овода

(естроз),   навколо   ануса   коней   —   оксіурами.   Шкірна   сверблячка

спостерігається   також   при   хворобах   печінки,   коли   кількість

циркулюючих жовчних кислот у крові збільшується, при хронічному

нефриті   внаслідок   порушення   виділення   залишкового   азоту

(азотемія),   при   діабеті.   Сильна   сверблячка   розвивається   на   місці

покусу при сказі, хворобі Ауєскі. У хутрових звірів, особливо песців,

виникає так зване самопогризання.

Клінічне зуд проявляється розчісуванням, розгризанням і лизанням

місць,   де   тварини   відчувають   сверблячку.   При   сверблячці   у   вусі

тварини трясуть головою, нахиляють її у бік хворого вуха. Якщо у

тварин   (наприклад,   коней,   хворих   на   оксіуроз)   сверблячка

локалізується у ділянці ануса, вони розчісують об будь-які предмети

корінь хвоста. Волосяний покрив на місці сверблячки витирається,

скуйовджується,   змочений   слиною.   Як   наслідок   розчісування   на

шкірі з'являються садна, запальні процеси і навіть некроз тканин, а

песці   при   самопогризанні   відкушують   хвіст,   а   потім   розгризають

тазові кінцівки.

51