Клиническая диагностика животного с рентгенологией - часть 54

вання   трубки   великою   захисною   ширмою.   Підлогу   в   кабінеті

асфальтують   або   роблять   дерев'яну,   вкривають   лінолеумом   чи

поліхлорвініловим   пластиком.   Система   вентиляції   повинна   забез-

печувати не менше як одноразовий обмін повітря протягом години з

обігрівом   повітря,   що   надходить   в   зимовий   період.   При   вході   в

рентгенівський   кабінет   встановлюють   сигналізацію,   яка   забороняє

вхід у приміщення під час роботи.

Рентгенівський   кабінет   забезпечують   індивідуальними   засобами

захисту від рентгенівських променів: захисні ширми, просвин-цьовані

фартухи, рукавиці тощо.

При   рентгенівському   кабінеті   розміщують   фотолабораторію   (не

менше   12—15   м

2

  у   вузах),   де   заряджають   касети   плівкою   і

обробляють рентгенівські плівки. В обладнання фотокімнати входять:

вологий   стіл   для   обробки   плівки,   сухий   стіл   для   зарядки   плівки   в

касети,   два   ліхтарі   з   червоним   фільтром,   ванночки   для   обробки

плівки,   негатоскоп,   шафа   для   зберігання   касет,   плівок,   хімічних

реактивів, шафа для сушки плівок.

У   кожному   рентгенівському   кабінеті   ведуть   журнал   обліку

рентгенологічних   досліджень.   В   кабінетах   обов'язково   повинен  бути

рентгенологічний музей, для якого відбирають кращі рентгенограми з

ділянок тіла здорових тварин і рентгенограми з типовими картинами

захворювань. Рентгенограми розміщують у спеціально виготовлених

світлових вітринах.

ЗАСТОСУВАННЯ РЕНТГЕНІВСЬКОГО ДОСЛІДЖЕННЯ ДЛЯ 

ДІАГНОСТИКИ ЗАХВОРЮВАНЬ СКЕЛЕТА

Для   одержання   рентгенівських   знімків   окремих   ділянок   тіла

тварини   використовують   певні   укладки   (положення   досліджуваної

ділянки   по   відношенню   до   касети   з   плівкою   і   напрямку   пучка

рентгенівських променів). Щоб виявити патологічні зміни, одні й ті ж

ділянки   кінцівок   необхідно   фотографувати   з  різних   боків.   Напрямок

центрального пучка променів щодо досліджуваного об'єкта називають

проекцією. Для кожної проекції використовують свою укладку.

Розрізняють дві основні проекції: пряму й бокову. В прямій проекції

фотографування   здійснюють   при   спрямуванні   променів   уздовж

сагітальної  площини в  напрямку  спереду  назад або  ззаду  наперед.

Залежно   від   напрямку   центрального   пучка   променів   розрізняють:

прямий   передній   знімок   (касету   розміщують   на   передній   поверхні

кінцівки,   а   напрямок   центрального   пучка   променів  спрямовується

ззаду наперед) і прямий задній знімок (касету прикладають до задньої

поверхні,   а   центральний   пучок   променів   йде   спереду   назад).   При

боковому   знімку   центральний   пучок   спрямовують   з   латерального

боку,   а   касету   прикладають   з   внутрішнього   або   навпаки.   Крім

основних проекцій, використовують

349

допоміжну   скошену   проекцію,   або   напівбоковий   знімок,   коли   цент-

ральний пучок променів спрямовують під кутом до досліджуваного

об'єкта, наприклад, спереду збоку, всередину й назад.

Знімки, як  правило,  роблять  у  двох  взаємно   перпендикулярних

проекціях — прямій і боковій. Деякі частини тіла у тварин (голову,

плечовий,   скакальний,   зап'ястковий   суглоби   та   фаланги   великої

рогатої худоби) рекомендують фотографувати і в скошеній проекції.

Техніка укладки кінцівок у коней і великої рогатої худоби не має

принципової   різниці.   Знімок   проводять   на   стоячій   тварині.   Повал

використовують   при   дослідженні   неспокійних   тварин,   молодняка

великої рогатої худоби і дрібних тварин. Для рентгенографії ділянки

пальців великих тварин бажано мати підставки: скошену під кутом 20

—25°   для   знімків   прямої   проекції   і   прямокутну   —   для   бокової

проекції.

При   рентгенографії   дотримуються   таких   правил:   касету   при-

кладають   щільно   до   досліджуваного   об'єкта,   об'єкт   і   касету   роз-

міщують   перпендикулярно   до   центрального   пучка   променів,   ста-

раючись розмістити на одній прямій центр трубки, середину об'єкта

та центр касети. Відстань від трубки до касети повинна бути такою,

щоб   конус   променів  обхоплював   повністю   фотографовану   ділянку

кінцівки.  Відповідно  до   цього  вибирають  і  розмір   касети.  Стежать,

щоб досліджувана кінцівка і касета були нерухомі.

Кожна   кістка   по   периферії   побудована   із   компактної   речовини

(кортикальний   шар).   Компактна   кісткова   речовина   в   різних   кістках

має   неоднакову   товщину.   На   рентгенограмі   кортикальний   шар

довгих  трубчастих  кісток  має  найбільшу  товщину,  а  в  коротких —

найменшу,   середнє   місце   належить   плоским   кісткам.   У   здорових

тварин   кортикальний   шар   дає   інтенсивне,   гомогенне   затемнення   і

має   чіткі,   гладенькі   контури,   а   виявлені   нерівності   відповідають

нормальним   анатомічним   горбам,   гребеням,   шершавостям.   Під

компактним   шаром   кістки   знаходиться   губчаста   речовина,  яка   на

рентгенограмі має дрібно- або крупнозернистий чи змішаний рисунок.

Суглобовий хрящ на рентгенограмі не дає тіні, тому між суглобовими

кінцями   кісток   помітна   світла   смужка   —   рентгенівська   суглобова

щілина. Ширина її у здорових тварин відповідає товщині суглобових

хрящів.   Окістя   на   рентгенограмі   не   дає   тіні,   але   в   патологічних

випадках   воно   нерідко   окостеніває   і   тоді   вздовж   поверхні   кістки

виявляють лінійні або іншої форми тіні периостальних нашарувань.

Розрізняють   фізіологічну   та   патологічну   перебудову   кістки.   При

фізіологічній   перебудові   загальна   кількість   кісткової   речовини

залишається   незмінною.   Патологічна  перебудова   може   бути

наслідком   запальних,   токсичних,   дистрофічних   процесів,

травматичних   пошкоджень,   надмірного   функціонального

навантаження.   Патологічна   перебудова   супроводжується  або

втратою кісткової речовини, або ж збільшенням її.

350

При 'рентгенологічній діагностиці захворювань скелета виявляють

такі аномалії: зміни кісткової структури, форми й цілісності кісток та

суглобів, а також їх контурів.

Остеопороз   —  патологічна   перебудова   кісткової   структури,   що

супроводжується   рівномірним   зменшенням   кількості   кісткової   ре-

човини в одиниці об'єму кістки. Рентгенологічне на фоні нормальної

кісткової   структури   спочатку   з'являються   окремі   вогнища   роз-

рідження, які в подальшому зливаються.

Остеосклероз  —   характеризується   протилежними   остеопорозу

ознаками.   Кістка   на   рентгенограмі   ущільнена,   кортикальний   шар

потовщений, контури його збоку окістя і кістково-мозкового каналу

нерівні.   Рентгенологічне   можна   діагностувати   кісткову   атрофію

(зменшення об'єму кістки), деструкцію кістки (порушення структури з

заміною   її   гноєм,   грануляціями   або   пухлинами),  остеонекроз

(розвивається   при   порушенні   живлення   кісткової   тканини),

секвестрацію кісткової тканини (зумовлюється гнійним запаленням),

гіперостоз (значне потовщення кістки), екзостози (патологічні кісткові

утворення внаслідок доброякісного пухлинного  процесу), остеофіти

(кісткові нашарування при подразненні окістя).

Тріщини кісток, або неповні  переломи,  відображаються на  знімку

або екрані у вигляді лінії просвітлення, що зникає у тіні кістки.

Повні переломи кісток (поперечні, косі, поздовжні, спіралеподібні,

діафізарні,   метафізарні,   епіфізарні,   комбіновані)   рент-генологічно

характеризуються лінією просвітлення і тінню зміщення.

'Артрити (запальні процеси в суглобах) рентгенівському зображенні

проявляються   змінами   суглобової   щілини,   хрящових   пластинок,

суглобової капсули, форми поверхні суглоба та кінців кісток.

Артрози  (дистрофічні процеси в суглобових хрящах і кістках,

що утворюють  суглоб) характеризуються  звуженням рентгенівської

суглобової щілини, зближенням кісток, кістковими розрощеннями на

суглобових кінцях у вигляді губкоподібних утворень.

Рівень і стан мінерального обміну в кістковій тканині у тварин

вивчають методом рентгенографії останніх хвостових хребців.

ЗАСТОСУВАННЯ РЕНТГЕНІВСЬКОГО ДОСЛІДЖЕННЯ ДЛЯ 

ДІАГНОСТИКИ ЗАХВОРЮВАНЬ ОРГАНІВ ДИХАННЯ

Рентгенологічне   дослідження   органів   дихання   проводять   за   до-

помогою   рентгеноскопії   та   рентгенографії.   При   рентгеноскопії   ви-

вчають   морфологічну   картину   легень   і   встановлюють   їх   функціо-

нальний стан. На екрані стежать за характером рухів, положен-

351

ням   і   амплітудою   переміщення   діафрагми,   за   рухом   тіней   ребер,

зміною   яскравості   легеневого   фону   при   вдиху   і   видиху,   за   дина-

мічною   зміною   патологічних   тінеутворень.   Рентгенографією   до-

сліджують лише морфологічні структурні зміни в легенях.

Найбільш   широко   у   практиці   ветеринарної   медицини   викорис-

товують рентгеноскопію легень. Кожне рентгенологічне дослідження

починають   обов'язково   з   просвічування   легень,   за   результатами

якого   судять  про  необхідність  і  характер   наступної  рентгенографії.

Великих тварин перед рентгенівським дослідженням витримують на 6

—12-годинній   голодній   дієті.   Тварин   фіксують   у   станку   (крім

спокійних).   Рентгенівську   трубку   встановлюють   так,   щоб

центральний   пучок   променів   при   загальному   огляді   грудної   клітки

потрапляв на середину 8—9-го ребер. Трубка повинна знаходитися

від  грудної  клітки на  відстані 15—20 см, що забезпечує видимість

легеневого поля у коня від 5—6-го до 15—16-го ребер. При такому

положенні   трубки   рентгенівські   промені   спрямовуються   зліва

направо або справа наліво, проникаючи через усю товщину правої і

лівої легень. За законами рентгенівського тінеутво-рення легеня, що

прилягає   до   екрана   або   касети,   проглядається   чіткіше.   Легеня   ж

другого   боку,   розміщена   ближче   до   рентгенівської   трубки,   дає

нечіткий, розпливчастий  рисунок. Тому  тварин досліджують  з обох

боків. Для одержання роздільних зображень легень у великих тварин

можна робити знімки з однієї легені за допомогою дорсо-вентральної

проекції.

Здорові   легені   практично   майже   не   затримують   рентгенівських

променів,   їх   зображення   має   світлий   фон,   на   якому   добре   висту-

пають тіні щільних органів грудної клітки. На екрані та знімку легені

видно  лише в міжреберних проміжках, інші ділянки прикриваються

інтенсивними  тінями  ребер,  лопаток,  плечових  кісток,  діафрагми й

серцево-судинної системи. Рентгеноскопію легень у  великої рогатої

худоби   та   коней   проводять   при   нагрузці   60—  80   кіловольт   і   силі

струму 5—10 міліампер.

Рентгенографію легень проводять на плівку розміром 30X40 см

при відстані від фокуса трубки до касети 90—100 см (відстань від

трубки до грудної стінки тварини 20—25 см). Напругу та силу струму

вибирають   залежно   від   частоти   дихання,   чутливості   плівки,

вгодованості тварини, ширини грудної клітки, інших показників. При

частому   диханні   експозиція   повинна   бути   коротшою.   Задовільні

знімки одержують при напрузі  65—90 кіловольт, силі  струму 100—

120 міліампер, експозиції — 0,25—0,50 с.

Для   дослідження   легень   у   дрібних   тварин   (вівці,   кози,   свині,

собаки)   в   основному   застосовують   рентгеноскопію.   Перед   до-

слідженням   тварин   витримують   на   голодній   дієті   не   менше  6   год.

Грудну клітку просвічують в природному стоячому положенні тварини.

Грудні кінцівки відводять вперед. Рентгенівські промені спрямовують

справа наліво, трубку центрують у овець на середи-

352

ну 5—7-го ребер, а у свиней — 8—9-го. Для масового рентгеноло-

гічного дослідження можна застосовувати флюорографію.

У   здорових   тварин   при   дослідженні   органів   грудної   клітки

одержують диференційоване тіньове зображення. Воно складається із

світлих легеневих полів, на фоні яких добре виділяються інтенсивні

тіні   ребер,   серця   і   менш   інтенсивні   —   судин   та   бронхів.   При

боковому спрямовуванні рентгенівських променів на екрані й плівці

одержують  площинне  зображення  правої  і  лівої  легені.  У  великих

тварин при боковому спрямуванні рентгенівських променів легеневе

поле виступає у вигляді світлого трикутника, верхня частина якого

межує з інтенсивними тінями грудних хребців і м'язів спини, передня

—   щільними   тінями   від   анконеусів   і   задньою  межею   серцево-

судинного   силуета,   ззаду   і   знизу   —   з   тінню   діафрагми   та   органів

черевної порожнини. У дорослих великих тварин верхівкові частки і

передня   частина   діафрагмальних   часток   майже  недоступні   для

рентгенологічного   дослідження.   На   рентгенограмі   грудної   клітки

розрізняють   тіні   від   кровоносних   судин   та   великих  бронхів.   У

здорових тварин ступінь прозорості легень неоднаковий  й залежить

від вгодованості тварини, ширини грудної клітки, густоти волосяного

покриву,   фази   дихання.   При   рентгеноскопії   досліджують   сам   акт

дихання   (інтенсивність   тіней   легень,   екскурсія   тіні   діафрагми   при

вдиху й видиху). У дрібних тварин, на відміну від великих, легеневе

поле   можна   продивитися   повністю.   Прозорість   легеневого   фону

також  неоднакова в  зв'язку  з різним  ступенем вентиляції легень у

частках,   нашаруванням   більш   інтенсивних   тіней   підшкірної

клітковини,   м'язів,   інших   тканин.   У   рентгенівській   картині   легень

дрібних тварин ураховують зміщення тіней ребер, зміни прозорості

легень   при   вдиху   і   видиху,   положення   і   екскурсії   тіні   діафрагми,

вираженість пульсації серця і судин. Трахея у всіх тварин входить у

грудну   порожнину   на   рівні   плечо-лопаткового   суглоба   у   вигляді

світлої на екрані і темної рівної смуги на рентгенограмі. У здорових

тварин лімфатичні вузли, листки реберної і пульмональної плеври не

дають тіней.

При захворюваннях легень і плеври різні морфологічні зміни при

рентгенологічній   діагностиці   будуть   мати   вигляд   затемнень   або

просвітлінь   на   екрані   чи   на   рентгенограмі,   що   пов'язане   із

зменшенням або збільшенням наповнення легень повітрям. Симптом

затемнення   оцінюють   за   його   розміром,   формою,   інтенсивністю,

структурністю, контурністю, кількістю і локалізацією.

Обширним   затемненням   може   бути   при   лобарних   пневмоніях  і

ексудативних   плевритах.   При   вогнищевих   змінах   розміри   затем-

нення будуть меншими.

За формою розрізняють затемнення округлі (ехінококові міхурці),

кільцеподібні (повітряні кісти, абсцеси, каверни), овальні (осумковані

плеврити),   трикутні   (ателектази),   лінійні   (сполучнотканинні   та

фіброзні розрощення у легенях по ходу бронхів).

353

Інтенсивність   затемнення   залежить   від   кількості   витісненого   із

легень повітря, товщини пошкодженої ділянки та характеру наявного

субстрату (ексудат, сполучнотканинні, фіброзні, рубцеві розрощення).

За   структурою   затемнення   можуть   бути   рівномірними   й   нерів-

номірними,   що   зумовлюється   характером   морфологічних   змін  (при

ексудативному   плевриті   тінь   буде   рівномірна,   в   стадії   роз-

смоктування ексудату при крупозній пневмонії — нерівномірна).

Контури затемнень можуть бути чіткими (кіста легень, обмежена

сполучнотканинною капсулою) і нечіткими (інфільтративні процеси).

Можуть   бути   одиничні   й   множинні   вогнища   затемнення   у   різних

ділянках легень.

При різних захворюваннях органів дихання виявляють характерні

рентгенологічні   картини.   Бронхоектазії   характеризуються

рентгенівською   картиною,   що   відповідає   формі   й   патологоанато-

мічним   особливостям   розширення   бронхів.   Вона   залежить   від   при-

сутності   в   них   під   час   дослідження   секрету,   стану   легень.   Пери-

бронхіти   характеризуються   деформацією   бронхів,   порушенням   їх

прохідності,   розвитком  ателектатичних   і  емфізематозних   ділянок,  а

іноді   й   розвитком   хронічної   альвеолярної   емфіземи   легень.   При

рентгенівському   дослідженні   у   випадку   крупозної   пневмонії   зміни

залежать від стадії розвитку захворювання. У стадії сірої і червоної

гепатизації   затемнення   охоплює   цілі   частки   легень   з   характерною

дугоподібною   лінією   вверху.   При   цьому   затемнення  обширне,

інтенсивне   й   однорідне.   Дослідження   при   крупозній   пневмонії   дає

змогу не лише поставити діагноз, а й стежити за динамікою хвороби.

Бронхопневмонії

 

рентгенологічне

 

характеризуються

дрібновогнищевими численними затемненнями. Рентгенівська  картина

альвеолярної   емфіземи   легень   при   хронічному   перебігу

характеризується   такими   ознаками:   підвищеною   прозорістю   леге-

невих полів, невеликою різницею у зміні прозорості легень при вдиху

й   видиху,   підсиленням   кореневого   рисунка,   більшою  контрастністю

усієї   рентгенівської   картини   грудної   клітки,   змінами   положення   і

екскурсії   тіні   діафрагми,   розширенням   задніх   меж   легень   і

міжреберних проміжків.

Рентгенівська   картина   ексудативного   плевриту   характеризується

різким поділом проекції усього легеневого поля на нижню і верхню

частини.   У   верхній   частині   контрастно   виступають   тіні   хребців   і

ребер, у нижній частині грудної клітки виявляють суцільне, обширне,

інтенсивне   однорідне   затемнення,   верхня   межа   якого   має

горизонтальний з різким контуром край.

За допомогою рентгеноскопії та рентгенографії діагностують інші

захворювання   органів   дихання   (туберкульоз   легень,   пневмоторакс,

пухлини тощо).

354

ЗАСТОСУВАННЯ РЕНТГЕНІВСЬКОГО ДОСЛІДЖЕННЯ

ДЛЯ ДІАГНОСТИКИ ЗАХВОРЮВАНЬ

СЕРЦЕВО-СУДИННОЇ СИСТЕМИ

Для   дослідження   серця   частіше   застосовують   рентгеноскопію   ї

лише в необхідних випадках  рентгенографію. Серце  досліджують у

природному   стоячому   положенні   тварин.   Тварину   ставлять   правим

боком   до   рентгенівської   трубки   і   лівим   до   екрана.   Екран   від

рентгенівської трубки повинен знаходитися на відстані не менше 80

см. У великих тварин рентгеноскопію серця проводять при напрузі 60

—70   кіловольт,   силі   струму   5—10   міліампер.   Рентгенографію   у

стоячому положенні тварини проводять при напрузі 70— 90 кіловольт,

силі  струму  50—80   міліампер   і  експозиції   0,2—0,4   с.   Розмір   плівки

24X30 або 30X40 см. Можна проводити рентгенографію і в лежачому

положенні (у великої рогатої худоби).

У   дрібних   тварин   рентгеноскопію   серця   проводять   при   напрузі

струму 60—75 кіловольт, силі струму 3—5 міліампер. Знімки роблять

у   лежачому   боковому   положенні   з   максимальним   відведенням

грудних  кінцівок   вперед.   Трубку центрують  на   середину  четвертого

ребра,   відстань   до   об'єкта   ЗО—50   см,   розмір   плівки   24X30   см,

напруга 60—75 кіловольт, сила струму 50—80 міліампер, експозиція

0,1—0,2   с.   Серце   на   світлому   фоні   легень   має   вигляд   густої,

інтенсивно   однорідної   тіні.   Від   основи   його   відходять   тіні   аорти,

легеневої артерії і вен, каудальної порожнистої вени.

У великих тварин тіньовий силует серця видно неповністю. У коней і

великої   рогатої   худоби видно  лише   його  основу  і  верхньо-середню

ділянку   заднього   контуру.   У   великої   рогатої   худоби   тінь   серця   на

рентгенограмі має конусоподібну, злегка продовгувату форму з більш

випуклим переднім  контуром. Силует серця розміщений між 2—6-м

ребрами. Верхівка серця доходить до тіні сьомого сегмента грудної

кістки.   Основа   його   лежить   на   рівні   плечолопаткового   суглоба.   Від

основи серця відходять тіні великих судин.

При   рентгеноскопії   серця   можна   одержати   уявлення   про   пуль-

саторні   його  скорочення  і  тонус  м'язів.   Найсильніше   пульсує  задній

контур серцевої тіні, що відповідає проекції лівого шлуночка серця. За

характером   пульсації   судять  про   силу  скорочення   серцевого   м'яза,

ритмічність й систолічний об'єм крові.

При   захворюваннях   серця   відхилення   від   норми   можуть   бути

пов'язані як з ураженням самого серця, так і легень та плеври. На

рентгенівських   знімках   спостерігаються   зміни   форми,   розмірів,

положення,   пульсації   і   тонусу   серця.   Збільшення   розмірів   і   зміни

форми   серця   можуть   бути   пов'язані   з   його   гіпертрофією,

розширенням і наявністю рідини в перикарді. Відхилення у положенні

серця,   його   зміщення   встановлюють   при   однобічних   патологічних

процесах у легенях, плеврі, діафрагмі (ателектази, плев-

355

ральні   спайки,   рубцеві   стягування,   однобічний   ексудативний   плев-

рит).   При   міокардові   зміни   проявляються   у   вигляді   розширення

силуету серця  і зниження його тонусу, вираженість яких залежить

від ступеня і характеру ураження м'яза.

При   перикардиті   рентгенівська   симптоматика   залежить   від

кількості   рідини   в   перикарді.   У   випадку   нагромадження   випоту  в

нижній   частині   серцевої   сумки   змінюється   форма,   величина,   по-

ложення і пульсація серця. Серцевий силует за рахунок розширення

його нижньої частини спочатку має трикутну форму, потім серцева

тінь   заокруглюється   і   збільшується   у   два   і   більше   разів.   Кардіо-

діафрагмальний трикутник різко зменшується або зникає зовсім. Тіні

заднього   контуру   серця   і   діафрагми   зливаються.   У   діагностиці

перикардитів   ураховують   також   малу   або   майже   неза-мітну

пульсацію   серця.   Аорта,   порожнисті   й   легеневі   вени   можуть  бути

розширені,   інтенсивність   їх   тіней   підсилена,   пульсація   збережена.

Прямим рентгенологічним симптомом травматичного перикардиту є

виявлення   стороннього   тіла   в   перикарді   або   в   стінці  серця.   До

непрямих   симптомів   травматичного   перикардиту   відносять:

рівномірне   збільшення   серцевої   тіні   в   усі   боки   й   послаблення

пульсації її контурів внаслідок нагромадження ексудату в  серцевій

сорочці,   рівномірне   зниження   прозорості   легеневого   поля  і

зменшення   або   повна   відсутність   кардіо-діафрагмального   три-

кутника.   При   наявності   газу   в   навколосерцевій   сорочці   на   екрані

чітко   простежується   у   верхній   частині   повітряний   простір   різної

величини та форми. На його фоні добре помітні коливання ексудату.

Рентгенологічний   метод   застосовують   також   для   діагностики

розширення   серця  (частіше  у  собак),  захворювань  аорти  (склеро-

тичні процеси, аневризми).

ЗАСТОСУВАННЯ РЕНТГЕНІВСЬКОГО ДОСЛІДЖЕННЯ ДЛЯ 

ДІАГНОСТИКИ ЗАХВОРЮВАНЬ ТРАВНОЇ СИСТЕМИ

Рентгенологічне   дослідження   травного   апарата   без   попередньої

підготовки   тварини   і   введення   штучних   контрастних   речовин

неможливе, оскільки органи травного апарата за щільністю приблизно

однакові   й   їх   тіні   не   диференціюються.   Органи   травної   системи

досліджують   за   допомогою   хімічно   чистого   барію   сірчанокислого

(атомна маса його вища щільності органів) або повітря, що має низьку

питому   масу.   Барію   сульфат   вводять   тваринам   у   вигляді   рідкої

водяної   емульсії   або   густої   пасти   через   зонд,   або   з   кормом.   Для

дослідження   заднього   відділу   кишечника   водяну   емульсію   барію

сульфату   можна   використовувати   у   вигляді   клізми.   Тварину   перед

дослідженням   витримують   на   голодній   дієті   18—20   год,   роблять

глибокі   очищувальні   клізми.   Рентгенологічне   дослідження   органів

травної системи проводять на тварині в

356