Клиническая диагностика животного с рентгенологией - часть 55

природному   стоячому   положенні.   При   цьому   можна   виявити   сто-

ронні тіла, наявність, кількість і розміщення газів, контури шлунка,

печінки,   нирок,   звуження,   розширення,   пухлини,   дивертикули,

функціональні   порушення   моторної   і   евакуаторної   функцій   стра-

воходу, шлунка і кишечника, а також інші патологічні зміни,

При дослідженні стравоходу виявляють сторонні тіла, звуження,

розширення   та   його   дивертикули.   Сторонні   тіла   (коренебуль-

боплоди, кістки, металеві та інші предмети) можна рентгенологічне

досліджувати   з   використанням   зондів,   контрастних   речовин.  Якщо

стороннє тіло має велику щільність, то воно чітко проектується на

екрані.   Звуження   стравоходу   різного   характеру   рентгенологічне

проявляється затримкою контрастної маси перед місцем  стенозу, а

розширення — збільшення діаметра тіні. В дивертикулах контрастна

маса   затримується   тривалий   час   і   дає   тінь   у   вигляді   обмеженого

місцевого однобічного випинання стінки стравоходу.

Рентгенологічне   дослідження   однокамерного   шлунка   можна

проводити за допомогою введення у нього повітря (пневматиза-ція).

Після   12—18-годинної   голодної   дієти   через   стравохідний  зонд   у

шлунок   за   допомогою   звичайного   насоса   або   спеціального

пристосування нагнітають великим тваринам 5—13, а малим — 2—4

л повітря. Пневматизація шлунка та кишечника дає змогу виявити

при рентгеноскопії лише грубі контурні зміни його стінок у випадках

пухлин,   абсцесів,   сторонніх   тіл,   при   запальних   потовщеннях.   Для

просвічування   однокамерного   шлунка   центральний

 промінь

спрямовують справа наліво, у собак на середину 11 — 12-

г  

а у коней

—14—15-го ребер. Тонкі анатомічні та функціональні зміни шлунка

одержують з використанням барію сірчанокислого. В шлунок вводять

водяну емульсію його від 25 до 100 г дрібним  і 300—500 г великим

тваринам.

У   разі   переповнення   шлунка   кормовими   масами   у   коней   при

просвічуванні газового міхура не видно або він сильно зменшений в

об'ємі.   Тінь   купола   діафрагми   різко   випинається   у   бік   грудної

порожнини   (грудне   положення   діафрагми).   Відсутність   газового

міхура іноді пов'язана з розривом шлунка.

При рентгеноскопії у випадку гострого розширення шлунка газами

спостерігається   значне   збільшення   його   об'єму.   Нижня   межа

газового   міхура   шлунка   може   досягати   рівня   його   карді-альної

частини. Серцево-діафрагмальний трикутник легень різко зменшений

або   відсутній.   Купол   діафрагми   випинається   у   грудну  порожнину.

Рухи діафрагми обмежені.

Гострі гастрити рентгенологічно  не виявляють. Для  діагностики

хронічних   гастритів   (гіпертрофічні,   атрофічні   й   слизисті)   вико-

ристовують   рідку   емульсію   барію   сульфату.   При   гіпертрофічному

гастриті на екрані або рентгенограмі виявляють широкі деформовані

складки, по нижньому контуру тіні шлунка помітні різко ви-

357

ражена нерівність, зазублини, звернені в порожнину шлунка. При

атрофічному гастриті повністю зникають складки слизової оболонки

шлунка,   контури   нижньої   частини   рівні,   гладенькі.   Слизистий

гастрит   характеризується   наявністю   значної   кількості   слизу  на

нижній частині шлунка. Межа переходу щільної тіні шлунка  .до

навколишніх   тканин   поступова,   особливо   вздовж   нижнього  краю.

Рентгенологічне   можна   також   діагностувати   розриви,   зміщення,

виразки, рак шлунка, а л-акож наявність у ньому сторонніх тіл.

Кишечник для  рентгенологічного  дослідження   найбільш   до-

ступний у собак, свиней, у меншій мірі — коней і практично не

піддається дослідженню у жуйних. При дослідженні звертають увагу

на час надходження контрастної речовини в кишечник, стан тонусу й

активність   перистальтичних   хвиль,   положення   петель   кишечника,

наявність газів та сторонніх тіл. На деяких ділянках  .кишечника

для   уточнення   картини   проводять   рентгенографію.  Характерною

ознакою метеоризму кишечника є поява різної

форми та величини ділянок просвітлення  на загальному сірому

фоні   досліджуваної   частини   тіла.   При   непрохідності   кишечника

виявляють  велику  кількість  горизонтальних  рівнів рідини  з газо-

вими міхурцями над ними. Внаслідок атонії кишечника видимі на

екрані рівні рідини тривалий час зберігають своє місце. При розриві

кишкової   стінки   рентгенівським   дослідженням   знаходять   гази   у

верхній   частині   черевної   порожнини   під   хребтом   і   нерізко  вира-

жений горизонтальний рівень по довжині черевної порожнини, який

у   верхній   частині   при   дихальних   рухах   коливається.   Щільні  й

металеві   сторонні   тіла   при   рентгенологічному   дослідженні   ки-

шечника видно як контрастні затемнені утворення.

У тварин з однокамерним шлунком можна дослідити печінку.

Для цього в шлунок вводять повітря або барію сульфат. При вве-

денні   повітря   тінь   печінки   добре   виділяється   на   фоні   світлих

ле-.геневих   полів   спереду   й   розтягнутого   шлунка  повітрям   ззаду.

При  введенні в шлунок емульсії барію задня межа печінки добре

виділяється на фоні інтенсивної тіні шлунка. Просвічування і знім-

ки при дослідженні печінки роблять в природному стоячому поло-

женні тварин при спрямуванні променів справа наліво, й навпаки.

За   день   до   дослідження   тварині   зменшують   даванку   кормів,  а

ввечері   зовсім   не   дають   корму.   У   здорових   тварин   тінь   печінки

нагадує неправильний трикутник, який основою частково перекриває

тіні   останніх   сегментів   грудної   кістки,   а   верхівкою   доходить  до

місця   входу   стравоходу   в   шлунок.   Передні   контури   її   з   боку

.діафрагми   випуклі,   а   ззаду   —   вгнуті.   При   рентгенологічному   до-

слідженні   виявляють   збільшення,   пухлини   печінки   та   наявність

ехінококових міхурів.

.358

Г л а в а  XV

УЛЬТРАЗВУКОВА ДІАГНОСТИКА 

(ЕХОГРАФІЯ, СОНОГРАФІЯ)

В   останні   роки   ультразвукову   діагностику   з   успіхом   викорис-

товують   у   ветеринарній   медицині.   Введення   в   клінічну   практику

ультразвукових   досліджень   розширює   можливість   безкровним   ме-

тодом вивчити морфофункціональний стан внутрішніх органів у нормі

й при патології.

Наша   промисловість   випускає   такі   ультразвукові   апарати,   як

УЗД-4,   УЗД-5,   УДА-724,   ЕХО-11.   Зразки   зарубіжних   приладів:

Microlmager  1000,  Aloka  SSD  210  DX,  Echo-Trace  SSD-2,  Scaner

LSC 700, SIM 7000 Challenge, Concept 2000, Ansonics (стаціонарні);

AMI  USTRA-SCAN 900, Concept MC, Linear Scanner Mod. 200, 450,

480, Shimadzu SDL 32 (портативні).

У більшості це транспортабельні установки, обладнані монітором

і пристроєм для фотографування. Дослідження на тварині проводять

ультразвуковими   головками   (сканерами),   які   з'єднують

 із

ультразвуковим   приладом   зондами.   Головки   бувають   лінійні,,

випуклі,   секторні   й   лінійні   ректальні.   У   ветеринарній   медицині

використовують головки із частотою випромінювання ультразвукових

хвиль   від   2,25   до   10   МГц.   Для   дослідження   внутрішніх   органів   у

великих   тварин   користуються   зондами   з   ультразвуковими

головками 2,25; 2,5; 3,5; 5 МГц, частіше 3,5 МГц. Для дослідження

внутрішніх   органів   дрібних   тварин   та   лежачих   зверху   тканин,   у

великих тварин (шкіра, м'язи, зв'язки, кістки) використовують зонди

із   частотою   хвиль   ультразвукової   головки:   5;   7,5;   10   МГц.   Для

дослідження   глибоколежачих   тканин   використовують   головки   із

нижчою частотою випромінювання ультразвуку.

Ультразвукове   дослідження   серця   (ехокардіографія).  Серце-

доступне для дослідження у четвертому міжребер'ї зліва, в місці,. де

перикард   не   покритий   легенями.   Сонографію   здійснюють   за   до-

помогою   секторної   головки   зонда.   Нині   випускаються   ультразвукові

прилади,   якими   проводять   контрастну   ехографію.   Введення

контрастної   речовини   внутрішньовенне   й   проникнення   її   в   стінки

альвеол сприяє проходженню ультразвукових променів через легені.

Контрастна ехокардіографія допомагає всебічно вивчати' структуру та

моторику серця.

Показана   ультразвукова   діагностика   серця   при   дослідженні

пороків клапанів і отворів.

Ультразвукове   дослідження   сітки   великої   рогатої   худоби.  За

допомогою ультразвукових досліджень можна встановити топографію,

об'єм, стан стінок і їх взаємозв'язок із сусідніми органами та моторику

сітки. Сонографічно сітку діагностують у ділянці

359

мечоподібного відростка та зліва й справа грудної клітки в 6— 9-му

міжребер'ях нижче лінії ліктя.

Моторику сітки  спостерігають  протягом 3 хв  і враховують кіль-

кість,   силу   та   швидкість   скорочень.   У   нормі   встановлюють   три

біфазних (двофазних) скорочення сітки. Перша фаза коротка (1,8—3,6

с,   в   середньому   2,6   с)   із   неповним   скороченням   і   незначним

розслабленням,  після  якого   зразу  настає  друга фаза  скорочення

сітки,   яка   є   сильнішою   і   тривалішою   за   першу   (2,9—5,4   с  у

середньому  3,9   с).  Пауза  між   біфазними  скороченнями  —   25—76

(44,9) с. Безпосередньо за біфазними скороченнями сітки настає

•скорочення рубця. Порушення моторики сітки спостерігається при

захворюваннях,   які   перебігають   з   гіпотонією   передшлунків.   При

травматичному   ретикулоперитоніті   сонографічно   встановлюють

наявність   ексудату   в   черевній   порожнині,   відкладення   фібрину,

утворення   абсцесів.   Стороннє   тіло   в   більшості   сонографічно   не

діагностують.

Ультразвукове  дослідження  печінки і  жовчного  міхура.  Прово-

дять його з метою встановлення положення і величини, ультра-

•сонографічної картини паренхіми, стану судин печінки, каудальної

порожнистої   та   ворітної   вен,   стану   інтра-   та   екстрапечінкових

жовчних протоків. При  необхідності за  допомогою  ехографії  здійс-

нюють прицільну біопсію печінки та пункцію жовчного міхура.

У   великої   рогатої   худоби   ультразвукові   дослідження   печінки

проводять справа за останнім ребром та з 12-го по 6-те міжребер'я.

Перед проведенням дослідження вистригають волосся. За контактну

речовину   беруть   стерильний   вазелін   або   спеціальний   гель.

Досліджують печінку ззаду  наперед і зверху вниз по міжре-'бер'ях.

Найкраща сонографічна картина в ділянці 12, 11 і 10-го міжреберних

проміжків.   Тут   усі   структурні   компоненти   печінки,  жовчного   міхура,

судин і порядлежачих органів добре діагностуються. З 9-го по 6-те

міжребер'я у дорсальній частині печінка прикрита легенями, через які

ультразвукові промені не проникають і тому печінку тут встановлюють

лише за нижньою (вентральною) межею легень. Дослідження печінки

в краніальній  частині на межі із сіткою має важливе значення при

діагностиці   абсцесів,   які   розвиваються   внаслідок   травматичного

ретикулопе-ритоніту та ретикулогепатиту. Краї і форму кутів органа

найкраще   продивлятися   у   вентральній   ділянці.   Печінка   добре

відмежовується   від   черевної   стінки   діафрагмальною,   а   від

кишечника і книжки вісцеральною фасціями, які на ехограмі помітні у

вигляді світлих (ехопозитивних) ліній. При гепатомегалії важливим є

встановлення відстані верхньої і нижньої меж печінки до лінії хребта

(табл. 17).

У овець ультразвукові дослідження печінки проводять за останнім

ребром та з 12-го по 7-е міжребер'я. Найбільша ехогепато-трама у

11, 10 та 9-му міжреберних проміжках. У собак і котів

.360

сонографічні   дослідження

проводять   за   реберною   ду-

гою   і   по   останніх   міжребе-

р'ях,   поклавши   тварину   на

спину, рідше на лівий бік. У

великої   і   дрібної   рогатої

худоби,   собак   і   котів   при

збільшенні   печінка   опускає-

тья по міжребер'ях, виходить

за останнє ребро та реберну

дугу.

Здорова    печінка   добре

проводить  ультразвукові  промені,  оскільки   містить  багато   крові  та

жовчі.   Ехограма   складається  із   великої   кількості   дрібних  і  слабкої

інтенсивності   ехосигналів,   які   рівномірно   розміщуються   один   біля

одного,   формуючи   контури   органа.   У   середині   печінки   проходить

велика   кількість   печінкових   вен,   які   збільшуються   в   напрямку   до

ворітної   і   каудальної   порожнистої   вен.   Вени   встановлюються   як

ехонегативні   (темного   кольору)   утворення.   При   венозному   застої

збільшується   діаметр   печінкових,   портальної   та   каудальної   по-

рожнистої  вен.  Паренхіма переповнена кров'ю,  ультразвукові хвилі

мало відбиваються, кількість ехопозитивних сигналів зменшується і

печінка   стає   темною.   При   жировій   дистрофії   органа  збільшується

розсіювання і відбивання ультразвуку, що призводить до збільшення

кількості   ехопозитивних   сигналів.   При   важкому   ступені   ураження

паренхіми (понад 50 % жирового переродження органа) сонографія

відображає картину «світлої печінки».

При цирозі печінки можна встановити збільшення чи зменшення

органа,   вузлувату   поверхню,   посилення   ехосигналів,   коливання

ширини печінкових та збільшення діаметра портальної і каудальної

порожнистої вен. У нижній  частині черевної  порожнини  виявляють

асцит.

За   допомогою   сонографії   легко   діагностують   абсцеси   печінки,

несформовані абсцеси мають слабовиражену капсулу і вигляд темних

порожнин,   а   сформовані   абсцеси   —   товсту   ехопозитивну   (світлу)

капсулу   та   ехонегативний   (темний)   ексудат   всередині.   Під-

тверджують   діагноз   після   прицільної   пункції   абсцесу   і   одержання

гнійного ексудату.

Інформативною   є  ехографія   при   діагностиці   ехінококозу,   гема-

том, новоутворень у печінці.

Каудальна порожниста вена доступна для досліджень у 12-, 11- і

рідше 10-му міжребер'ях. У нормі на ехограмі вона трикутної форми.

При   недостатності   тристулкового   клапана   серця,   тромбозі   і

здавлюванні   порожниста   вена   збільшується   у   діаметрі   і'  стає

круглоовальною.

Ворітна вена лежить вентрально від каудальної порожнистої

361

вени і ближче до черевної стінки. Вона доступна для досліджень

від   12-го   до   8-го   міжребер'я.   При   поперечному   зрізі   на   ехограмі

ворітна вена має круглу форму із відгалуженнями в паренхімі пе-

чінки. Збільшення її спостерігається при підвищенні прегепатичного

(тромбоз   портальної   вени),   інтрагепатичного   (цироз,   пухлини,   абс-

цеси печінки) і постгепатичного (недостатність правого боку серця,

тромбоз чи здавлювання каудальної порожнистої вени) • тиску в си-

стемі ворітної вени.

Жовчний міхур  у великої  рогатої  худоби добре діагностується

лише в одному—10- або 11-му міжребер'ї, у овець — у 10- або 9-

му   міжреберному   проміжку.   В   нормі   він   грушоподібної   форми,

лежить на вісцеральній поверхні печінки і звисає із вентрального її

краю.   У   дрібних   тварин   жовчний   міхур   встановлюють   справа   на

вісцеральній  поверхні, між правою  медіальною  і квадратною  част-

ками печінки. Жовч має вигляд ехонегативного (темного) утворення

без   включень,   стінки   жовчного   міхура   підвищеної   ехогенності

(світлі) з рівними  контурами. До годівлі тварин міхур заповнений

жовчю,  має  великі  розміри.  Після  годівлі  починає   інтенсивно  ви-

ділятися жовч у кишечник і він зменшується.

Патологічне   збільшення   жовчного   міхура   спостерігається   при

закупорці   жовчних   протоків   конкрементами   (жовчнокам'яна   хво-

роба, фасціольоз, дикроцеліоз, новоутворення). На ехограмі жовчні

камені   мають   вигляд   ехопозитивних   (світлих)   утворень   на   фоні

ехонегативної жовчі.

При   холециститі   спостерігається   потовщення   стінок   жовчного

міхура.

Внутрішньопечінкові (інтрагепатичні) жовчні протоки у здорових

тварин не встановлюються. Вони з'являються на ехограмі лише при

холестазі   у   вигляді   слабоехопозитивних   (світлих)   стрічкоподібних

утворень.  Позапечінкові   (екстрагепатичні)   жовчні   протоки   в   нормі

встановлюють   у   вигляді   слабоехопозитивної   лінії   в   напрямку   із

жовчного   міхура   до   портальної   вени.   При   холестазі  вони

розширюються і добре діагностуються на ехограмі.

Пункцію   жовчного   міхура   під   контролем   ультразвукового   при-

ладу  проводять   з   метою   біохімічних,   бактеріологічних,   паразито-

логічних і цитологічних досліджень жовчі. Місце пункції встановлюють

за допомогою ультразвукового приладу, в більшості це 10-або 11-те

міжребер'я   у   ділянці   реберної   дуги.   Прокол   може   бути

трансперитонеальним, коли  голка проходить через черевну стінку  в

жовчний міхур, і трансгепатичним, якщо жовчний міхур мало звисає із

вентрального краю печінки й голку спрямовують через черевну стінку і

печінку.

Ультразвукові   дослідження   органів   сечовидільної   системи.

У~дрібної рогатої худоби обидві нирки досліджують у правій голодній

ямці за допомогою випуклої головки зонда із частотою ультразвукових

хвиль 5 МГц. У великої рогатої худоби праву нир-

362

ку досліджують в правій голодній ямці лінійною головкою зонда із

частотою   3,5   МГц,   ліву   —   ректальне   за   допомогою   лінійної   рек-

тальної головки зонда частотою 5 МГц. Сонографічно встановлюють

величину   нирок,   стан   коркової   і   мозкової   речовини.   Мозкова

частина більш ехопозитивна порівняно з корковою. Остання — го-

могенна,  сіра, ехобідна.  Капсула   нирок має  вигляд  світлої,  ехо-

позитивної лінії.

Сечовий міхур і уретру досліджують ректальне: при дослідженні

встановлюють діаметр і стан стінок, патологічні утворення. Поряд з

клінічними   і   лабораторними   дослідженнями   сонографією

підтверджують   діагноз   на   амілоїдний   нефроз,   пієлонефрит,   уро-

літіаз.

При сечокам'яній хворобі сечовий міхур збільшений, на фоні

ехонегативної   сечі   встановлюють   ехопозитивні   камені.   У   хворих

тварин збільшені нирки, розширена уретра і ниркова маска.

Ультразвукове  дослідження  селезінки.  Сонографію   селезінки

проводять зліва в 6-му і 7-му міжребер'ях нижче лінії ліктя. Капсула

селезінки має вигляд ехогенної лінії, пульпа складається  з  багатьох

слабоехопозитивних   сигналів   та   судин,   які   мають   вигляд   овальних

ехонегативних утворень. У здорових тварин товщина селезінки при

поперечному   розрізі   становить   2—3   см,   при   інфекційних

захворюваннях встановлюють її значне збільшення.

ЗМІС

.СТУП  (Левченко В. І., Судаков М. О.)    . . . . . . . . . . . . .

З

л а в а    І.   МЕТОДИ КЛІНІЧНОГО ДОСЛІДЖЕННЯ   (Левченко В. І.)

9

Основні методи дослідження   . . . . . . . . . . . . . .

10

Термометрія    . . . . . . . . . . . . . . . . . .     ;    ;

18

Схема клінічного дослідження (Мельник Й. Л ) . . . . . .

19

л а в а II. СИМПТОМИ ТА СИНДРОМИ ХВОРОБ. ДІАГНОЗ. ПРОГНОЗ

(Левченко В. 1.)    . . . . . .        . . . . . . . . . . . :

25

Симптоми хвороб   . . . . . . . . . . . . . . . . . .

25

Синдроми хвороб   . . . . . . . . . . . . . . . . . .

27

Діагноз   . . , . . . . . . . . . . . . . . . . : . .

27

Прогноз хвороби    . . . . . . . . . . . . . . . . . .

32

Історія хвороби   . . . . . . . . . . . . . . . . . .     ;

33

л а в а    III. ДОСЛІДЖЕННЯ ЗАГАЛЬНОГО СТАНУ ТВАРИН  (Мель

ник Й. Л., Левченко В. 1.)    . . . . . . . . . . . . . .

34

Дослідження габітусу   . . . . . . . . . . . . . . . .

34

Дослідження шкіри   . . . . . . . . . . . . . . . . .

38

Дослідження слизових оболонок   . . . . . . . . . . . .

52

Дослідження лімфатичних вузлів   . . . . . . . . . . . .

58

Аналіз результатів термометрії   . . . . . . . . . . . . .

61

л а в а   IV. ДОСЛІДЖЕННЯ СЕРЦЕВО-СУДИННОЇ СИСТЕМИ (Суда

ков М. О.)    . . . . . . . . . . . . . . . . . .    =   !

66

Тони  серця   . . . . . . . . . . . . . . . . . .

69

Шуми  серця    . . . . . . . . . . . . . . . . .

75

Діагностика  пороків серця   . . . . . . . . . . . . . .

77

Електрокардіографія   . . . . . . . . . . . . . . . . .

80

Дослідження периферичних судин    . . . . . . . . . . .

87

Вимірювання артеріального кров'яного тиску . . . . . . .

90

Аритмії серця    . . . . . . . . . . . . . . . . . .      

95

Функціональна діагностика стану серцево-судинної системи

102

ОСНОВНІ     СИНДрОМИ     СерЦеВО-СуДИННОЇ     НеДОСТаТНОСТІ      (ЛеВЧеН-
КО В.  І.)     . . . . . . . . . . . . . . . . ; . . . :

105

л а в а    V.   ДОСЛІДЖЕННЯ ДИХАЛЬНОЇ СИСТЕМИ (Левченко В. І.,

Нідзвецький К. Г.)    . . . . . . . . . . . . . . . . .

109

Схема дослідження дихальної системи   . . . . . . . . . .

110

Дослідження верхнього (переднього) відділу дихальної системи

117

Дослідження носа   . . . . . . . . . . . . . . .

117

Дослідження гортані та трахеї    . . . . . . . . . .

119

Дослідження грудної клітки    . . . . . . . . . . . . .

121

Дослідження функціонального стану дихальної системи    .   .    .

140

л а в а   VI.   ДОСЛІДЖЕННЯ ОРГАНІВ ТРАВЛЕННЯ  (Левченко В. І.)

143

Дослідження приймання корму та води   . . . . . . . . .

144

Дослідження рота та органів ротової порожнини   . . . . .

151

Дослідження глотки   . . . . . . . . . . . . . . . . .

156

Дослідження стравоходу   . . . . . . . . . . . . . . .

157,

Зондування тварин    . . . . . . . . . . . . . . . . .

158

Дослідження черева   . . . . . . . . . . . . . . . . .

163

Дослідження передшлунків і сичуга жуйних    . . . . . . .

165

365