Клиническая диагностика животного с рентгенологией - часть 52

ДОСЛІДЖЕННЯ ПТАХІВ

Клінічними   методами   дослідження   поставити   діагноз   у   птахів

значно   важче,   ніж   у   великих   тварин.   Для   клінічного   дослідження

майже недоступні серцево-судинна, лімфатична й сечова системи, а

при   дослідженні   органів   дихання   і   травлення   можна   в   основному

застосовувати огляд і пальпацію. Багато незаразних та інфекційних

хвороб птахів проявляються подібними симптомами й тому в таких

випадках часто основне значення у встановленні діагнозу мають на

перший погляд незначні зміни очей, гортані, зоба, клоаки та ін.

Щоб   не   пропустити   при   цьому   важливих   для   діагностики   симп-

томів   хвороби,   необхідно   завжди   при   клінічному   дослідженні   до-

тримуватися   визначеної   послідовності.   Після   збору   анамнезу   ре-

комендується така схема клінічного дослідження птахів: а) загальний

огляд;   б)   вибіркове   дослідження,   в)   спеціальне,   в   тому  числі

лабораторне, дослідження.

Збір   анамнезу  об'єднує   наступні   основні   питання:   породний   і

віковий   склад   птахів;   господарський   напрямок   використання   і   до-

сягнуті показники несучості, добові прирости, якість яєць; годівля та

водопій; система утримання птахів: у клітках, на вигулах, на незмінній

підстилці, безвигульна, щільність посадки на 1 м

2

 пташника, кількість

птахів   у   секції,   система   вентиляції,   температурний   і   світловий

режими, забезпеченість годівницями і напувалками; захворюваність і

загибель птахів; захворювання, які реєструють у господарстві, заходи

щодо їх діагностики, лікування і профілактики; симптоми хвороби й

коли були помічені перші з них, як проявлялося захворювання, хто

лікував, заходи, які проводили.

Загальний   огляд  проводять   безпосередньо   в   приміщеннях,   де

утримують   птахів   або   під   час   вигулу.   Визначають   їх   поведінку,

реакцію на навколишнє середовище, характер приймання корму та

води,   положення   птиці   у  стані  спокою  і  під   час  руху,   вгодованість.

Швидко   прогресуюче   пригнічення   птахів   з   втратою   апетиту,

загальною   слабістю,   хиткою   ходою   характерне   для   гострих   інфек-

ційних   захворювань   і   отруєнь.   Тривалий   перебіг   хвороби,   в'ялість

птахів, незначне пригнічення,  зниження апетиту характеризують,  як

правило, хронічний процес.

Дослідження   пера   та   шкірних   покривів.  У   дорослої   здорової

птиці оперення гладеньке й блискуче, перо розміщене правильними

симетричними рядами по довжині тіла. Курча в післяінкуба-ційному

періоді   вкрите   ніжним   пушком   жовтуватого   кольору.   При   деяких

гостроперебігаючих захворюваннях і більшості хронічних, порушенні

гігієнічних   умов   утримання,   недостатній   годівлі   спостерігаються

втрата   блиску   та   скуйовдженість   пера,   запізніла   або   передчасна

линька. Особливо часто змінюється пір'яний покрив  навколо клоаки,

де починається розкльовування.

333

У   здорових   курей   гребінь   і   борідка,   а   у   індиків   шкірний   лос-

кутний  придаток  на  голові  та м'ясисті  вирости  на  шиї  внаслідок

численної   сітки   кровоносних   судин   яскраво-червоного   кольору.  У

здорових гусей і качок тонка шкіра дзьоба (восковиця), як правило,

оранжева,   рідше   пігментована  в  темний   колір  (породна  ознака).   У

курчат і курей яєчних порід дзьоб і плюсна забарвлені у жовтий

колір   (шкірний   пігмент),   зникнення   якого   вважається

несприятливою ознакою.

Посиніння видимих шкірних покривів — ознака серцево-судинної

недостатності.   Спостерігається   воно   в   більшості   випадків   при

гострих інфекційних захворюваннях (чума, ларинготрахеїт та ін.)  і

отруєннях.   Блідість   їх   частіше   буває   при   хронічному   перебігу

різних   хвороб   (вітамінно-мінеральна   недостатність,   туберкульоз,

лейкоз)   і   зумовлена   розвитком   анемії.   Зміни   шкірних   покривів

можуть спостерігатися при травматичних пошкодженнях, розкльо-ві,

відморожуванні.

Під час загального обстеження оглядом нижньої частини живота

нижче клоаки легко  підрахувати частоту дихання, його характер

(нормальне, напружене  з витягнутою шиєю і відкритим дзьобом,

шуми і свисти при диханні та ін.).

Птахів,   у   яких   під   час   огляду   виявлені   ознаки   захворювань,

досліджують  детальніше з метою виявлення інших симптомів хво-

роби   і   встановлення   діагнозу.   При   наявності   великої   кількості

хворих  птахів   проводять   вибіркове   дослідження   окремих   індивіду-

умів.  Рекомендується  така  схема  дослідження:   вимірювання   тем-

ператури  тіла,  дослідження  носових  отворів,  очей,  зовнішніх   слу-

хових  проходів;  огляд ротової   порожнини  і  гортані;  дослідження

трахеї   і   грудної   клітки;   дослідження   зоба,   органів   черевної   по-

рожнини, клоаки; дослідження органів руху.

Для вимірювання температури тіла термометр з поділками  до

45—46   °С   (у   крайньому   випадку   до  43   °С)   вводять   в   клоаку   на

глибину 2—3 см вправо в напрямку прямої кишки, щоб не трав-

мувати яйцепровід. Температура тіла у птахів коливається залежно

від віку, породи, годівлі, часу доби, сезонності, температури повітря

та інших факторів у таких межах, °С: у курей — 40,5—42; індиків —

40—41,5;   гусей   —   40—41;  качок—40—42;   голубів   —  41—43.

Температура   тіла,   як   правило,   підвищується   при   гострих

інфекційних   і   простудних   захворюваннях,   перегріванні.   Зниження

температури   тіла  характерне  для  виснажених  птахів,  переохоло-

дження і серцево-судинної недостатності.

Оглядом носових отворів виявляють їх прохідність для повітря.

Наявність виділень характерне для деяких інфекційних захворювань

(псевдочума,   інфекційний   ларинготрахеїт),   незаразного  риніту,   А-

гіповітамінозу.

При дослідженні очей звертають увагу на цілісність і прозо-,

334

рість   рогівки,   а   також   на   забарвлення   кон'юнктиви   (блідість,   гі-
перемія, ціаноз, жовтяничність), крововиливи, набряклість. Запалення і
набряк   кон'юнктиви,   розм'якшення   рогівки   і   склери   з   наступним
розплавленням   очного   яблука   спостерігаються   при   деяких
інфекційних   захворюваннях  (інфекційний  кон'юнктивіт,  очна  форма
ларинготрахеїту   та   хвороби   Марека,   нейролімфоматоз),  сухість   і
помутніння  рогівки з  подальшим  розм'якшенням характерні для  А-
гіповітамінозу.

У   курей,   індиків   і   голубів   необхідно   досліджувати  зовнішні

слухові   проходи.  Утримання   птахів   у   брудному   приміщенні   й   го-
дівля кормами, які легко злипаються, можуть стати причиною повної
або   часткової   закупорки   зовнішніх   слухових   проходів,   що   су-
проводжується   загальною   в'ялістю,   зниженням   несучості,   висна-
женням.

Ротову порожнину  оглядають таким чином. Пальцями лівої  руки

фіксують голову за гребінь (у курей) або захоплюють шкірну складку
задньої   частини   голови   (у   індиків   і   водоплавних),   після   чого
пальцями правої руки відкривають рот. Звертають увагу на цілісність
і колір язика, твердого піднебіння і хоан, на стан слизової оболонки.
У   курячих   можна   знайти   розростання   рогової   частини   язика   (так
званий «тіпун»), яке заважає закриттю рота і прийманню корму.

Гортань  добре   проглядається   у   птахів   усіх   видів,   якщо   її   по-

передньо вивести в ротову порожнину. Лівою рукою фіксують голову,
великим   пальцем   правої   руки   відводять   вниз   нижню   половину
дзьоба,   потім   середнім   або   четвертим   пальцем   правої   руки
надавлюють знизу через шкіру міжщелепного простору на гортань.
Кращого огляду гортані досягають, якщо язик придавлюють великим
пальцем до нижньої частини дзьоба, попередньо притримавши його
вказівним   пальцем,   або   витягнувши   язик   двома   пальцями   (у
молодняка).

Набряк гортані, крововиливи на її слизовій оболонці, виділення

тягучого слизу характерні для псевдочуми, запальна гіперемія, набряк,
фібринозні   сироподібні   нашарування   —   для   інфекційного
ларинготрахеїту;   сухість   гортані,   блідість,   наявність   плівок
білуватого   кольору,   які   легко   знімаються,   спостерігаються  при   А-
гіповітамінозі. У курей можна оглянути слизову оболонку початкової
частини трахеї.

Нижня   гортань,   яка   служить   у   птахів   для   відтворення   звуку,

розміщена в місці розподілу трахеї на бронхи.

Трахею  досліджують   обережним   натискуванням   трахеальних

кілець   через   шкіру.   Стискування   трахеї   при   її   запаленні   супро-
воджується   болючими   кашльовими   поштовхами,   птах   витягує   го-
лову,   дихає   з   відкритим   дзьобом,   дихання   напружене.   Чутливість
більше виражена у курей і голубів.

335

При   дослідженні  грудної   клітки  звертають   увагу   на   цілісність

кістяка,   стан   грудних   м'язів,   інколи   виявляють   болючість   і   здуття

ребер, викривлення кіля (рахіт).

Зоб досліджують оглядом і пальпацією. У курей, індиків і голубів

він   добре   розвинений,   а   у   водоплавної   птиці   зобом   умовно

називають   рівномірно   розширену   нижню   частину   стравоходу.

Оглядом   досліджують  його   об'єм,   при   атоніях  він  досягає   значних

розмірів,   інколи   тягнеться   по   землі.   Пальпацією   визначають

консистенцію   вмісту,   інколи   знаходять   сторонні   тіла.   При   деяких

інфекційних захворюваннях, отруєннях і катаральному запаленні зоб

м'який,   містить   неприємного   кислого   запаху   гази,   які   виділяються

через рот при надавлюванні на нього. Одноманітна годівля сухими

кормами,   відсутність   вигулу   і   недостатність   води   сприяє   розвитку

«твердого» зобу з вмістом щільної консистенції.

Черевну   порожнину  досліджують   оглядом   і   пальпацією.   Збіль-

шення   об'єму   черева   спостерігається   при   водянці,   жовтковому

перитоніті,   інколи   при   ураженні   печінки   та   лейкозі.   Пальпацією

черева   легко   знайти   мускульний   шлунок,   розміщений   у   нижньо-

задній   ділянці   зліва.   Його   необхідно   відрізняти   від   яйця,   що   має

правильну форму з округлими краями і розміщується вище й ближче

до клоаки. У курей і голубів мускульний шлунок  пальпують однією

рукою, у індиків і водоплавних птахів — двома руками, перекачуючи

його між долонями. При шлунково-кишкових хворобах, авітамінозах,

виснаженні   мускульний   шлунок   опускається,   стінки   його   дряблі,

інколи через них пальпують сторонні тіла і щільні часточки корму.

Кишкові петлі можна прощупати у формі тяжів при нагромадженні

щільних калових мас. Пальпацією і перкусією у черевній порожнині

порівняно легко можна знайти рідину або гази.

Клоаку  досліджують оглядом і ректальне. Для цього краї клоаки

розширюють   пальцями   й   визначають   забарвленням   слизової

оболонки, її цілісність і стан. Ректальне дослідження проводять лише

при особливих показаннях: підозрі на пухлини, кісти, затримку яєць.

Попередньо   продезинфікований   і   змазаний   вазеліном   палець

обережно вводять у клоаку. Якщо починається акт дефекації, палець

необхідно   негайно   вийняти.   Наявні   фекалії   в   клоаці   видаляють.

Клоаку   доцільно   промити   слабким   дезинфікуючим   розчином.   Із

клоаки палець може вільно пройти в пряму кишку або яйцепровід.

Отвір яйцепроводу розміщений з лівого боку в глибині клоаки, вхід у

пряму   кишку   —   з   правого   боку.   Сечево-ди,   які   відкриваються   в

клоаку, мають невеликі отвори, в які палець не проходить. Ректальне

дослідження   проводять   головним  чином   у   тих   випадках,   коли

порушена   яйцекладка   (затримка   яйця,   завороти   яйцепроводу,

пухлини, запалення).

Дослідженням кінцівок визначають їх цілісність, стан зв'язок

336

і суглобів, форму кісток, що має диференціальне значення при рахіті,

гіповітамінозах групи В, недостатності марганцю, подагрі, лейкозі та

іншій патології.

Г л а в а  XIV ОСНОВИ 

ВЕТЕРИНАРНОЇ РЕНТГЕНОЛОГІЇ

Ветеринарна   рентгенологія   —   наука   про   методи   й   методику   за-

стосування рентгенівських променів для розпізнавання стану здоров'я

тварин. Рентгенологія вивчає також застосування з лікувальною метою

рентгенівських променів. Застосування рентгенівських променів — це

один із спеціальних методів дослідження тварин, за допомогою якого

одержують   об'єктивні   дані   про   місцезнаходження   органів,   їх   форму,

наявність   уражених   ділянок,   цілісність,   сторонні   тіла   тощо.   Дані

рентгенівського   дослідження   доповнюють   результати   клінічного

дослідження тварин.

ПРИРОДА РЕНТГЕНІВСЬКИХ ПРОМЕНІВ, МЕТОДИ 

ЇХ ОДЕРЖАННЯ

Рентгенівські   промені   за   своєю   природою   є   різновидністю   елек-

тромагнітних   хвиль.   Радіохвилі,   інфрачервоні,   ультрафіолетові,

промені   видимого   світла   і   гамма-промені   —   це   також   різновидності

електромагнітних   хвиль.   Промені   відрізняються   один   від   одного

довжиною   електромагнітних   хвиль.   Довжина   хвиль   видимого   світла

дорівнює   0,76—0,40   мк   (мк   —   мікрон   =   0,000001   м),   інфрачервоних

променів — 340—0,76 мк, ультрафіолетових — менше 0,4 мк (0,18—

0,40 мк). Рентгенівські промені мають довжину хвилі (в ангстремах —

А)   від   15А   до   0.034А.   В   діагностичних   рентгенівських   апаратах

практично   одержують   промені   з   довжиною   хвилі   0,1—0,8А.   Меншу

довжину хвиль (близько 0,001А) мають гамма-промені радіоактивного

розпаду.   Людське   око   здатне   сприймати   промені   з   довжиною

електромагнітних   хвиль   від   7600   до   4000А,   а   тому   рентгенівські

промені для людини невидимі.

Джерелом виникнення рентгенівських променів є внутрішньоатомна

енергія.  Атом  складається  з  позитивно зарядженого  ядра й  від'ємне

заряджених електронів, які рухаються навколо ядра. Електрони атома

об'єднані у вигляді шару або оболонки, кожна з яких має певний запас

енергії.  Електронні оболонки позначають  латинськими буквами  від К

до Р. Найближче до атомного ядра розміщена оболонка «К», найбільш

віддалена від нього — «Р». Електрони атомних оболонок мають тим

більше енергії, чим дальше оболонка знаходиться від ядра.

У світлі електронної теорії метали відрізняються від інших тіл тим,

що мають вільні електрони, які хаотично рухаються. Якщо

337

приєднати кінці металевого провідника до полюсів генератора  струму,

то вільні електрони будуть чітко поступально рухатися. Рух електронів

у   провіднику,   спрямований   від   катода   генератора   струму   до   його

анода, є електричним струмом. Якщо металевий провідник розігріти,

він  починає   виділяти  електрони.   Це явище  називають  електронною

емісією.   Воно   відіграє   важливу   роль   у   виникненні   рентгенівських

променів.

Для   одержання   рентгенівських   променів   спочатку   необхідно

розігріти   спіраль   рентгенівської   трубки   до   2500   °С   струмом   низької

напруги (до 10 В) від знижуючого трансформатора. З розігрітої спіралі

постійно вилітають електрони, що мають малу кінетичну енергію. Вони

утворюють біля спіралі так звану електронну хмарку. При підведенні

до  рентгенівської  трубки  електричного струму  високої  напруги  (50—

150   кВ)   через   підвищуючий   трансформатор,   електрони,   які   мають

однойменний заряд із спіраллю, будуть відштовхуватися від спіралі з

великою силою і прямолінійно полетять вперед. У момент удару їх в

анод   і   гальмування   весь   запас   кінетичної   енергії   електронів

перетворюється   у   два   види   енергії:   теплову   та   світлову   (енергія

рентгенівського випромінювання). Теплова енергія становить близько

99   %   кінетичної   енергії   електронів,   а   енергія   електромагнітних

коливань — близько 1 %. Виниклі таким чином рентгенівські промені

мають   назву   «рентгенівські   промені   гальмування».   Крім   того,

внаслідок   бомбардування   електронами   пластинки  анода,   виникають

ще так звані «характеристичні рентгенівські промені». Електрон, який

одержав   значний   запас   кінетичної   енергії,   проникнувши   в   глибину

атомної системи анода, вибиває електрон з якої-небудь оболонки його

атома.  На вільне  місце   вибитого   електрона  зразу  рухається  один   з

електронів оболонки, що знаходиться вище, а запас енергії, який при

цьому   звільнився,   утворює   порцію   (квант)   рентгенівського

випромінювання.

Якість   рентгенівських   променів   визначається   твердістю   або   їх

проникаючою здатністю. Твердість рентгенівських променів залежить

від   величини   напруги   електричного   струму,   який   надходить  із

високовольтного   трансформатора   до   полюсів   рентгенівської  трубки.

Якщо подавати на рентгенівську трубку напругу в 10— 20 тис. вольт,

то   швидкість   руху   електронів   від   спіралі   до   анода   буде   порівняно

невеликою   і   сила   удару   їх   в   анодну   пластинку   буде   слабкою.   При

цьому   виникають   рентгенівські  промені  з   довгою   хвилею,   які   здатні

проникати   на   малу   глибину.   Такі   промені   називають   м'якими

рентгенівськими променями. Якщо до полюсів трубки подавати струм

високої напруги (100 кВ), то швидкість руху електронів в.ід спіралі до

анода буде дуже великою (близько 200 тис. км/с), а сила удару їх в

анод   —   величезною.   Одержані   при   цьому   рентгенівські   промені

будуть   мати   дуже   коротку   довжину   хвилі   й   високу   проникаючу

здатність. Ці промені називають

338

твердими   рентгенівськими.   Твердість   рентгенівського   випроміню-

вання практично вимірюється кіловольтами, оскільки вона залежить

від напруги.

Кількість   рентгенівських   променів   визначається   інтенсивністю

випромінювання,  яка  залежить  в основному  від  ступеня  нагрівання

спіралі   катода.   Змінюючи   температуру   нагрівання   спіралі   при

однаковій   напрузі,   можна   підвищувати   або   зменшувати   емісію-

електронів,   що   зумовлює   силу   струму   в   трубці   і   кількість   рентге-

нівських   променів.   Отже,   змінюючи   ступінь   нагрівання   спіралі   при

однаковій   різниці   потенціалів   на   полюсах   рентгенівської   трубки

(твердість   променів),   можна   одержувати   різну   інтенсивність

рентгенівського   випромінювання.   Інтенсивність   рентгенівських

променів   вимірюють   у   міліамперах,   оскільки   кількість   променів

залежить від електронів, а потік електронів — це електричний струм.

Однак   сила   струму,   що   проходить   через   трубку,   невелика   й

вимірюється у тисячних частках ампера (міліамперах). При струмі в 1

міліампер кількість електронів становить 6,3-10

15

 за 1 с.

Таким   чином,   при   одній   і   тій   же   твердості,   змінюючи   ступінь

нагрівання   спіралі,   можна   одержувати   різну   інтенсивність   рентге-

нівських променів.  З  другого  боку, при  одній  і  тій  же інтенсивності

можна   одержувати   різну   твердість   променів,   змінюючи   напругу   на

полюсах   трубки.   Можливість   роздільно   регулювати   твердість

випромінювання   і   його   інтенсивність   надзвичайно   суттєва  для

вирішення ряду питань при рентгенівському дослідженні тварин.

Рентгенівські   промені   поширюються   подібно   до   світла.   При

взаємодії   з   середовищем   вони   частково   поглинаються,   частково

відбиваються І розсіюються. Однак ураховуючи те, що довжина хвилі

рентгенівських променів невелика, а енергія випромінювання значна,

вони   мають   ще   ряд   інших   властивостей.   Рентгенівські  промені

проникають через непрозорі для видимого світла тіла різної щільності

— дерево, картон, папір, тканини людського й тваринного організму і

навіть   через   тонкий   шар   окремих   металів.   Глибина   проникнення

рентгенівських променів залежить від довжини хвилі та властивостей

матеріалу.   Чим   менша   довжина   хвилі,   тим   глибше   в   середовище

проникають   рентгенівські   промені^  Чим   щільніше   середовище,   тим

більше у ньому поглинаються рентгенівські промені.

Рентгенівські   промені   викликають   холодне   світіння   (люмінес-

ценцію) деяких хімічних сполук. Одні речовини світяться у момент дії

їх (флюоресценція), інші — продовжують світитися деякий час після

припинення дії променів (фосфоресценція). Подібно видимому світлу

рентгенівські   промені   викликають   зміни   у  сполуках   срібла

світлочутливого шару фотоплівок (фотохімічний ефект).

Рентгенівські промені викликають іонізацію повітря, внаслідок

33*

чого утворюються позитивно і негативно заряджені частинки —• іони.

Іонізоване   середовище   стає   провідником   електричного   струму.   Цю

властивість використовують для вимірювання інтенсивності променів

за допомогою іонізаційної камери.

Властивістю   рентгенівських   променів   є   виражена   біологічна  дія.

Проходячи через тканини, вони можуть викликати різні зміни залежно

від   виду   тканини   й   дози   енергії   променів.   Малі   дози   стимулюють

обмінні   процеси   у   тканинах,   великі   пригнічують   життєдіяльність

тканин, викликають у них функціональні й морфологічні зміни аж до

загибелі клітин. Тривала дія малих доз рентгенівських променів або

вплив   зразу   великої   дози   може   спричиняти   в  організмі   променеву

хворобу.

РЕНТГЕНІВСЬКІ АПАРАТИ

Ветеринарний   рентгенівський   апарат   (установка)—обладнання

для   одержання   і   застосування   рентгенівських   променів   у   вете-

ринарній медицині. Рентгенівські апарати працюють від сітки змінного

електричного   струму.   Незалежно   від   потужності   та   характеру

використання   кожний   апарат   складається   з   рентгенівської   трубки,

автотрансформатора,   високовольтного   (підвищуючого)   й

низьковольтного   (знижуючого)   трансформаторів,   контактора

(електромагнітний рубильник), реле часу, кенотронів (у стаціонарних

апаратів).

Рентгенівська   трубка  —   це   електровакуумний   прилад,   який   в

апараті   є   генератором   рентгенівських   променів.   Залежно   від   по-

тужності та призначення апарата трубка має різну форму і розміри.

Кожна трубка складається з скляного балона, катода та анода.

Скляний балон запаяний у вигляді циліндра або з розширенням

посередині,   з   якого   видалене   повітря   за   допомогою   вакуумного

насоса. Тиск повітря у балоні доведений до 10~

6

—10~

7

 мм ртутного

стовпчика. В кінцях трубки впаяні два електроди — катод і анод.

Катод   —   прямолінійна   вольфрамова   спіраль,   розміщена   в   ко-

ритцеподібному   заглибленні   біля   центральної   частини   скляного

балона. На кінці цього боку балона є цоколь або два контакти для

підключення живлення до спіралі.

Анод — масивний мідний стержень, закріплений всередині скляного

балона, але з другого його боку. Поверхня кінця стержня, звернена

до   катода,   зрізана.   На   ній   знаходиться   тугоплавка  вольфрамова

пластинка   —   дзеркало   пластинки,   в   центрі   якого   помітна   матова

ділянка — фокусна пляма (фокус рентгенівської  трубки). При роботі

трубки дзеркало анода дуже нагрівається і може розплавитися. Тому

передбачені   спеціальні   пристосування   для   його   охолодження.

Насамперед корпус анода виготовлений з

340