Клиническая диагностика животного с рентгенологией - часть 42

набряках,   крововиливах   у   мозку.   Зниження   тиску   буває   при   за-

критих мозкових травмах, важкій дегідратації.

Колір. Ліквор, одержаний від здорових тварин, безбарвний. Перші

порції   його   можуть   незначно   забарвлюватися   у   червоний  колір

через домішування крові, яка зникає в наступних фракціях. Яскраво-

червоне   забарвлення   ліквору   (еритроцитрахія)   зустрічається   при

крововиливах   у   лікворну   систему   внаслідок  розриву   кровоносних

судин. У подальшому це призводить до ксан-тохромії — фарбування

ліквору в кавово-жовтий колір внаслідок перетворення гемоглобіну

в   білірубін,   оксигемоглобін   і   метгемоглобін.   Еритроцитрахія   та

ксантохромія   спостерігаються   при   травмах,   пухлинах,   гіперемії

мозку,   сонячному   ударі,   менінгітах,   енцефалітах.   Жовтий   відтінок

ліквору буває при піроплазмозі, нута-ліозі, лептоспірозі, печінковій

комі, жовтяницях.

Прозорість.  У здорових  тварин спинномозкова рідина прозора.

Помутніння  ліквору   встановлюють   при  значному   збільшенні  вмісту

клітин (еритроцитів, лейкоцитів, мікроорганізмів) та загального білка

в ньому. Це часто буває у хворих на менінгіт, менінгоенце-фаліт.

При   гнійному   менінгіті   спинномозкова   рідина   стає   мутною,  а при

туберкульозному менінгоенцефаліті — опалесцентною.

Консистенція.  У здорових  тварин ліквор має водянисту конси-

стенцію.   Желеподібна   консистенція  буває   у   випадку   проникнення

через   ГЕБ   у   лікворну   систему   фібриногену,   якого   в   нормі   там

немає.   Це   спостерігається   при   пошкодженні   ГЕБ,   гнійному   та   ту-

беркульозному менінгітах.

Запах.  Мозкова рідина, одержана від здорових тварин, не має

запаху. При уремії ліквор може набувати запаху сечовини. Гнильний

запах   спостерігається   при   гнійному   менінгоенцефаліті,   що   є

несприятливим прогнозом.

Відносна щільність ліквору у тварин становить 1,004— 1,008 кг/л.

При   ураженнях   центральної   нервової   системи   (менінгіт,   гнійний

менінгоенцефаліт,   інфекційний   енцефаломієліт   коней),  злоякісній

катаральній   гарячці,   уремії,   діабеті   відносна   щільність  ліквору

підвищується.

Хімічне   дослідження  ліквору.  Білок.  Визначення   концентрації

білка в лікворі проводять уніфікованою біуретовою реакцією. У лікворі

міститься незначна кількість білка, тому рефрактометричний метод

краще   не   застосовувати.   Дослідження   кількості   білка   в

спинномозковій   рідині   має   важливе   діагностичне   значення  при

патології   мозку.   Захворювання   центральної   нервової   системи

супроводжується   підвищенням   концентрації   білка   в   лікворі   (гі-

перпротеїнрахія).   Залежно   від   величини   збільшення   судять   про

глибину   патологічного   процесу.   Гіперпротеїнрахія   пов'язана   з   по-

силеним  проникненням  білків крові  через  ГЕБ  внаслідок  його  по-

шкодження, із зниженим виведенням білків із лікворної системи при

порушенні циркуляції, надходженням його із клітин мозку

252

при   їх   дистрофії   та   некрозі,   підвищеному   екстрахоріоїдальному

утворенні.   Підвищення   концентрації   білка   в   лікворі   настає   в   ос-

новному   за   рахунок   високодисперсних   фракцій.   У   лікворології   для

встановлення порушення співвідношення між білковими фракціями в

спинномозковій   рідині   (диспротеїнрахії)   застосовують   колоїдно-

осадові проби:  Панді, Нонне-Апельта, Вайхбродта,  Ланге.  Пробою

Панді   про   збільшення   білка   в   лікворі   за   рахунок   висо-

комолекулярних фракцій судять по інтенсивності помутніння ліквору

при з'єднанні з насиченою карболовою кислотою. Гіперпро-теїнрахія

та   диспротеїнрахія   спостерігаються   при   бактеріальному

менінгоенцефаліті,   лістеріозі,   злоякісній   катаральній   гарячці,   сеп-

сисі,   некрозі   мозку,   вірусному   енцефаліті,   отруєнні   свинцем,   пе-

чінковій комі, сонячному та тепловому ударах.

Залишковий   азот.  Підвищення   концентрації   сечовини   та   креа-

тиніну   в   лікворі  е  показником   ниркової   недостатності   та   уремії.

Концентрація аміаку в лікворі досить низька (у корів до 15 мкмоль/л).

Зростання   вмісту   аміаку   в   лікворній   системі   —  важлива

патогномонічна ознака печінкової енцефалопатії та печінкової коми,

що   свідчить   про   значні   порушення   антитоксичної   функції   органа.

Аміак   токсичний   для   мозку,   тому   зростання   його   концентрації   у

спинномозковій рідині є несприятливим прогнозом.

Ензими.  У лікворі виявлено  близько  ЗО ензимів,   які надходять

сюди   з   тканини   мозку,   плазми   крові   та   клітин   самого   ліквору.   У

здорових тварин ензими розміщені всередині нейронів і залишають

їх   лише   в   мінімальній   кількості.   Тому   активність   ензимів   ліквору

досить низька й становить креатинкінази (КК) — 1— 4 од/л, лужної

фосфатази   (ЛФ)   1—6,   аспарагінової   та   аланінової  трансаміназ

відповідно 0,0—8,0 і 0,0—5,0 од/л. Навіть при незначних ураженнях

паренхіми   мозку   настає   елімінація   ензимів   у   лік-вор.   Підвищення

активності лікворних ензимів спостерігається при некрозі та травмах

мозку,   печінковій   комі,   менінгоенцефаліті,  лістеріозі,   вірусному

енцефаліті.

Глюкозу  в лікворі  визначають тими  ж методами, що і в плазмі

крові. Кількість її коливається в межах 2,2—3,5 ммоль/л. Зниження

концентрації глюкози в лікворі (гіпоглікорахія) є ознакою посиленого

гліколізу, порушення транспорту через ГЕБ та використання глюкози

клітинами   ліквору.   Спостерігається   вона   при

 інфекційному

менінгоенцефаліті, пухлинах, післяродовій гіпокаль-цемії, виснаженні

(аліментарній дистрофії). Підвищення концентрації глюкози в лікворі

(гіперглікорахія)   буває   при   стресі,   цукровому   діабеті,   лістеріозі   та

некрозі, травмі, ішемії мозку. Після введення інсуліну рівень глюкози

в лікворі стає вищим, ніж у крові.

Мікроскопічне   дослідження   ліквору.   Мікроскопічне   дослідження

ліквору   проводять   з   метою   підрахунку   кількості   еритроцитів,

лейкоцитів   та   виведення   лейкограми.   Підрахунок   клітин   в   натив-

ному лікворі необхідно провести протягом 1 год після його взят-

253

тя, оскільки пізніше вони розпадаються (цитоліз). При необхідності

у   ліквор   додають   розчин   Тюрка   або   Самсона,   завдяки   якому

еритроцити руйнуються, а лейкоцити консервуються і фарбуються. У

лейкоцитарний   меланжер   набирають   до   позначки   1   розчин,   а   до

позначки   11—ліквор.   Кількість   клітин   підраховують,   використо-

вуючи   лічильні   камери   з   сітками   Фукс-Розенталя   або   Горяєва.

Підрахунок ведуть по всій камері у великих квадратах. У лікворі

клінічно   здорових   тварин   міститься   від   0   до  8-10

6

/л  лейкоцитів.

Еритроцити  можуть  бути  лише   у  першій   фракції   ліквору.  Збіль-

шення   кількості   еритроцитів   (еритроцитрахія)   призводить   до   змін

кольору   ліквору   в   кривавий.   Збільшення   кількості   лейкоцитів   у

спинномозковій рідині (плеоцитоз) є наслідком ураження центральної

нервової системи і кількість їх знаходиться у прямій залежності від

глибини   патологічного   процесу.   Плеоцитоз   спостерігається   при

бактеріальному менінгіті, менінгоенцефаліті, вірусному енцефаліті,

лістеріозі, некрозі та абсцесі мозку, печінковій комі.

Для   диференціації   лейкоцитів  ліквор   збагачують   методом   цент-

рифугування   або   седиментації.   Після   цього   роблять   мазок,   фік-

сують і фарбують його. Лейкограма ліквору складається в основ-

ному з двох видів клітин: лімфоцитів (60—80 %) та моноцитів (20—40

%),  в поодиноких випадках встановлюють нейтрофіли,  еозинофіли,

плазматичні   клітини.   Гострі   запальні   процеси   у   мозковій   тканині

призводять   до   збільшення   кількості   нейтрофілів,  хронічні   —

моноцитів,   а   при   паразитарних   хворобах   в   лікворі  збільшується

кількість еозинофілів.

Бактеріологічне   дослідження   ліквору   проводять   з   метою   ви-

явлення збудників захворювань: менінго-, пневмо-, стрепто- і ста-

філококів, лістерій, сальмонел, пастерел та ін. При посіві ліквору

на   спеціальні   живильні   середовища   одержують   чисті   культури

збудників, що викликають хвороби нервової системи. Для виявлення

вірусів застосовують вірусологічне дослідження ліквору.

Імунологічні   дослідження   застосовують   для   діагностики   інфек-

ційних захворювань, що перебігають з ураженням нервової системи.

Для   цього   користуються   імунобіологічними   реакціями   (Вас-

сермана,   Закса-Георгі,   Кана,   Майніке),   імунодифузії,   імуноелект-

рофорезу, імуноадсорбції, досліджують класи імуноглобулінів.

Г л а в а  X ДОСЛІДЖЕННЯ

СИСТЕМИ КРОВІ

Кров   досліджують,   насамперед,   з   метою   встановлення   діагнозу,

особливо   при   прихованому   перебігу   захворювань.   Ще   до   появи

клінічних симптомів завдяки результатам досліджень крові можна

254

діагностувати   бруцельоз,   лептоспіроз,   пулороз   птиці,   лейкоз,   ба-

безіоз, піроплазмоз, нутталіоз.

Важливе  значення   у профілактиці   незаразних  хвороб  має  пла-

нова диспансеризація, одним з етапів якої є дослідження крові.  В

практику лабораторій ветеринарної медицини впроваджено методи

визначення   вмісту   загального   білка   в   сироватці   крові,   загального

кальцію,   неорганічного   фосфору,   каротину,   вітаміну   А,   глюкози,

кетонових   тіл.   Своєчасне   проведення   цих   досліджень   дає   змогу

виявити   субклінічні   форми   хвороб   обміну   речовин   (кетозу,

остеодистрофії,   А-гіповітамінозу   та   ін.),   призначити   групове   за-

стосування   засобів   заміщуючої,   патогенетичної   та   коригуючої   те-

рапії з метою ліквідації виявленої патології.

За   даними   дослідження   крові   уточнюють   діагноз,   визначають

тяжкість   перебігу   хвороби,   виявляють   ускладнення,   контролюють

ефективність лікування, прогнозують закінчення хвороби, проводять

оздоровлення   господарств   від   різних   інфекційних   хвороб  (лейкоз,

бруцельоз).

У кров виділяються продукти життєдіяльності різних органів, за

кількістю   яких   можна   вести   мову   про   їх   функціональний   стан

(наприклад, про стан кісткового мозку, залоз внутрішньої секреції,

печінки   і   т.   д.).   У   деяких   органах   містяться   лише   їм   властиві

ферменти,   концентрація   яких   в   крові   значно   підвищується   при

дистрофічних   і   запальних   процесах,   що   перебігають   у   них.   За

результатами  визначення  цих  ферментів  можна  виявити  дану  па-

тологію   (клінічна   ферментологія).   Кров   є   також   важливим   еле-

ментом у системі імунного захисту. По її складу можна визначити

напруженість   специфічного   імунітету   (за   рівнем   антитіл)   та   стан

факторів   загальної   неспецифічної   резистентності   (фагоцитарна

активність   мікро-   та   макрофагів,   бактерицидна,   лізоцимна,   комп-

лементарна активність сироватки крові).

Дослідження системи крові включає:

а)   визначення   фізичних   властивостей   крові   —   кількості   крові

(глава  IV),  питомої щільності, швидкості зсідання крові та осідання

еритроцитів, ретракції кров'яного згустку, осмотичної резистентності

еритроцитів, гематокритної величини;

б) біохімічний аналіз крові — визначення кількості гемоглобіну,

загального білка та його фракцій, загального кальцію, неорганічного

фосфору,   магнію,   хлору,   натрію,   калію,   каротину,   білірубіну,

глюкози,   мікроелементів   (міді,   цинку,   заліза,   йоду,   кобальту,

марганцю,   селену),   вітамінів   (А,   В,   С,  D,  Е   та   ін.),   кетонових   тіл,

гормонів, ферментів і т. д.;

в)   дослідження   морфологічного   складу   —   підрахунок   кількості

еритроцитів, лейкоцитів, тромбоцитів, виведення лейкограми;

г) серологічне і бактеріологічне дослідження крові;

д) дослідження кісткомозкового пунктату;

255

е) дослідження селезінки;

є) дослідження функціональної здатності органів кровотворення.

МЕТОДИ ОДЕРЖАННЯ КРОВІ

Невелику   кількість   крові,   необхідну   для   морфологічного   дослі-

дження   і   виготовлення   мазків   на   піроплазмідози,   одержують   у

сільськогосподарських   і   домашніх   тварин   із   кровоносних   судин

зовнішньої та внутрішньої поверхні вуха, у птахів — із гребеня або

борідок, гусей і качок — з м'якоті ступні кінцівок, хутрових звірів —

з   м'якиша   пальця.   Якщо   кров   беруть   для   морфологічного

дослідження, то перші 2—3 краплі видаляють ватним тампоном, а

для діагностики піроплазмідозів мазки готують з першої краплі, що

з'явилася.

Велику кількість крові у коней, великої рогатої худоби, овець,

кіз,   верблюдів   одержують   з   яремної   вени,   зовнішньої   грудної,  у

свиней   —   із   судин   хвоста,   краніальної   порожнистої   вени,   орбі-

тального венозного синуса, м'ясоїдних — з вен кінцівок, птахів — з

підкрилової вени, кролів — з вен вуха, лабораторних тварин —  з

вени вуха, орбітального синуса, хвоста, серця, яремної вени, у риби

— із серця, підшкірної та хвостової артерій.

Для  одержання   сироватки   кров   беруть   у  чисту   суху  пробірку

або   інший   посуд   і   ставлять   у   темне   місце.   Якщо   ретракція   не

настала,   тонкою   скляною   паличкою   відокремлюють   згусток   від

стінки   пробірки.   Для   одержання   плазми   необхідно   запобігти   зсі-

данню   крові.   З  цією   метою   до   неї   додають   антикоагулянти,   що

наведені нижче:

Потім кров центрифугують 10—15 хв при 3000 або 20—ЗО хв

при 1500 оборотів за хвилину. Для підрахунку еритроцитів стабі-

лізовану кров можна зберігати в холодильнику при +4 °С протягом

трьох діб, для підрахунку лейкоцитів і приготування мазків — не

більше 24 год.

256

ВИЗНАЧЕННЯ ФІЗИЧНИХ ВЛАСТИВОСТЕЙ КРОВІ

Визначення відносної щільності крові.  Відносна щільність кровї

характеризує   відношення   між   щільними   частинами   крові   і   водою.

Вона   залежить   від   вмісту   в   крові   гемоглобіну,   білків,   солей.   Для

визначення   відносної   щільності   крові   застосовують   методи   Гам-

мершляга   (суміш   бензолу   і   хлороформу   в   співвідношенні  2 : 5 ) ,

Філліпса   (розчини   міді   сульфату   з   різною   щільністю)   та   ін,   У

приготовлений і налитий в циліндр розчин вносять краплю крові, яка

при   однаковій   щільності   крові   та   розчину   займає   в   циліндрі

серединне положення.

У дорослих здорових тварин відносна щільність крові становить (г/

см

3

  або кг/л): у великої рогатої худоби—1,045—1,055;  овець і кіз—

1,047—1,055;   коней—1,045—1,055;   свиней—1,042—  1,060;   собак—

1,044—1,056; курей— 1,039—1,052.

Збільшення відносної щільності спостерігається при поліците-мії,

згущенні   крові   внаслідок   втрати   води,   що   спостерігається   при

діареях різної етіології, поліурії, утворенні ексудатів і транссудатів,

блюванні,   потінні.   Зменшення   цього   показника   є   характерною

ознакою анемій різної етіології, кахексії, гідремії.

Визначення швидкості зсідання крові.  Найпростіше її визначити

методом   Моравиця.   На   предметне   скло   наносять   краплю   крові

діаметром 4—6 мм і кожні ЗО с у неї опускають тоненький скляний

капіляр. Швидкість зсідання крові визначають появою першої  нитки

фібрину при витягуванні капіляра з крові.

У   середньому   швидкість   зсідання   крові   становить:   у   великої

рогатої худоби — 5—6 хв, овець — 8—10, коней — 8—10, свиней — 10

—15,   собак   —   8—10,   кролів   —   4,   курей—1,5—2   хв.   Підвищується

вона   при   крововтратах,   захворюваннях,   що   супроводжуються

згущенням крові, а знижується при анеміях, лейкозі, асфіксії, хо-лемії,

нефриті,   К-   і   С-гіповітамінозах.   Кров   майже   не   зсідається   при

гемофілії, сибірці, інфекційній анемії, піроплазмідозах.

Визначення   ретракції   кров'яного   згустка  (від   лат.  retractio  —

скорочення).   Ретракція   —   це   самовільне   відокремлення   сироватки

крові   від   її   згустка   при   відстоюванні,   а   відношення   сироватки,   що

відокремилася   від   згустка,   до   об'єму   взятої   крові   називають   кое-

фіцієнтом (індексом) ретракції. Залежить ретракція від вмісту в крові

кальцію,   фібриногену,   тромбоцитів,   виду   тварин,   температури   тіла

тварин   і   навколишнього   середовища.   У   здорових   тварин   часткова

ретракція   настає   через   1—3   год,   а   повна—12—24   год,   індекс

ретракції   становить  0,3—0,7.  Зниження   ретракції   кров'яного   згустка

або   повна   її   відсутність   (ірректрактильність)   спостерігається   при

лейкозі, мікотоксикозах, гарячці.

Визначення швидкості осідання еритроцитів (ШОЕ). Осідання —

це   властивість   еритроцитів   осідати   на   дно   посудини   при  зберіганні

стабілізованої крові. Швидкість осідання еритроцитів

257

залежить від багатьох факторів. Основними із них є кількісні та

якісні   зміни   білків   плазми   крові.   Збільшення   вмісту   великодис-

персних білків — глобулінів, фібриногену призводить до підвищення

ШОЕ,   оскільки   вони,   адсорбуючись   на   поверхні   еритроцитів,

нейтралізують   частину   негативних   іонів   оболонки,   чим   сприяють

аггломерації еритроцитів. Підвищується ШОЕ при збільшенні в крові

вмісту   холестерину,   зрушенні   кислотно-основного   балансу  в   бік

алкалозу,   зменшенні   кількості   еритроцитів   і   збільшенні  їхнього

об'єму.

Зменшення  ШОЕ   може  відбуватися   внаслідок  збільшення   кіль-

кості   альбумінів   сироватки   крові,   жовчних   пігментів   і   жовчних

кислот,   при   ацидозі,   збільшенні   кількості   еритроцитів,  зменшенні

їхнього об'єму і насиченості гемоглобіном, підвищенні в'язкості крові.

Для   визначення   ШОЕ   застосовують   способи   Неводова   або

Панченкова. Оскільки у тварин (за винятком коней і свиней) ШОЕ

перебігає дуже повільно, градуйовані піпетки Панченкова ставлять

інколи не у вертикальне положення, а під нахилом 50°, при цьому

спостерігається підвищення ШОЕ. Нормативи ШОЕ у тварин різних

видів значно коливаються (табл. 8).

ШОЕ не є специфічною для якого-небудь захворювання, але  її

зміни   завжди   є   показником   наявності   патологічного   процесу   в

організмі, часто має діагностичне та прогностичне значення і може

бути показником ефективності лікування.

Збільшенням   ШОЕ   супроводжуються:   інфекційно-запальні   про-

цеси; септичні та гнійні процеси; нефрит і нефроз, які перебігають з

гіпопротеїнемією,   протеїнурією;   гемобластози   (підвищення   ШОЕ

пов'язане з диспротеїнемією, що виникає внаслідок розвитку пухлин

у  печінці,   а   також  по  причині   анемії,   що  розвивається);   анеміях

різної етіології, у тому числі інфекційної та паразитарної,

наприклад   при   піроплазмідозах;   ревматичному   запаленні   копит

(внаслідок   збільшення   кількості   фібриногену);   деяких   хворобах

печінки із-за розвитку гіпоальбумінемії, але при даній патології" ШОЕ

може зменшуватися через підвищення вмісту в крові жовчних кислот.

Уповільнення   ШОЕ   у  тварин  буває  рідше   й  спостерігається  при

захворюваннях,   що   супроводжуються   втратою   рідини   і   згущенням

крові (діареї, поліурії), механічною і паренхіматознок> жовтяницями,

при стахіботріотоксикозі, кольках, декомпенсації серцевої діяльності.

Визначення   в'язкості   крові.   В'язкість   крові   —   це   її   властивість

чинити   опір   при   течії.   Визначають   її   віскозиметром   або   сталагмо-

метром.   Залежить   в'язкість   від   кількості   та   розмірів   формених

елементів крові, вмісту в ній гемоглобіну, білків і солей. У здорових

тварин в'язкість крові порівняно з в'язкістю води, яку прийнято за 1,

характеризується   такими   середніми   показниками:   у   великої   рогатої

худоби — 4,2—5,2; овець — 4,2—5; кіз — 5—6; коней — 3,9—5; свиней

— 4,8—6,2; собак — 4,8—5,5; котів — 4—5; кролів— 3,5—4,5; курей —

4,5—5,5.

Підвищення   в'язкості   крові   може   бути   при   захворюваннях,   які

супроводжуються   гарячкою,   згущенням   крові,   а   зниження   —   прет

анеміях та інших захворюваннях з явищами гідремії.

Визначення гематокритної величини. Гематокритна величина — це

відношення   об'єму   формених   елементів   крові   (еритроцитів)   до

загального   об'єму   крові.   Для   визначення   величини   гематокриту

застосовують   методи   центрифугування   у   градуйованих   піпетках   із

приладу   Панченкова   (за   Тодоровим   й.),   мікроцентрифугування   (за

Шкляром) та електронноавтоматичні. У приладах типу «Цел-лоскоп»,

«Культер»   вимірювання   гематокритної   величини   відбувається

автоматично   одночасно   з   підрахунком   червоних   кров'яних   тілець.

Тому прилад визначає не лише загальний об'єм еритроцитів у крові, а

й середній об'єм клітин.

Гематокритну   величину   виражають   в   процентах   або   по   міжна-

родній системі (Si) в м

3

/м

3

  або в л/л. Наприклад, 45 % аба  0,45 м

3

/м

3

або 0,45 л/л.

У телят гематокритна величина коливається у межах ЗО—40 %, у

корів — 35—45; овець — 25—45; свиней — 35—43; коней —  35—45;

собак — 42—48; кролів — 35—45; курей — 38—42 %.

Збільшення   гематокриту   буває   при   захворюваннях,   що   супро-

воджуються   згущенням   крові,   наприклад,   при   діареях,   поліците-мії.

Цей показник використовують для визначення ступеня зневоднення

новонароджених   телят   при   захворюваннях   діареями   інфекційної   та

незаразної   природи.   Зменшення   гематокритної   величини

спостерігають при анеміях різної природи, гідремії.

Гематокритну   величину   використовують   для   визначення   серед-

нього об'єму одного еритроцита, який визначають діленням її по-

25»