Клиническая диагностика животного с рентгенологией - часть 39

утворення),   тобто   при   паренхіматозній   і   механічній   жовтяницях.   У

випадку   гемолітичної   жовтяниці   білірубінурія   відсутня,   оскільки   в

крові нагромаджується лише вільний (непроведений через печінку)

білірубін, який не розчиняється у воді і не може виділитися нирками з

сечею.

Визначення уробіліногену і уробіліну в сечі.  Уробіліноген і уро

білін є похідними проведеного через печінку білірубіну. Уробіліноген

утворюється   в   кишечнику   із   білірубіну   під   впливом   ферментів

мікроорганізмів.   Частина   його   рухається   у   кишечнику   і   пере-

творюється в стеркобіліноген і стеркобілін, а решта всмоктується в

кров   і   розщеплюється   в   печінці.   При   ураженні   печінки   (паренхі-

матозна   жовтяниця)   уробіліноген   не   повністю   перетворюється   ге-

патоцитами   і   заноситься   кров'ю   у   нирки,   виділяючись   із   сечею,

Виділення уробіліногену із сечею називають уробіліногенурією, Зразу

після   виділення   уробіліноген   під   дією   кисню   перетворюється  в

уробілін.   Існує   цілий   ряд   проб   для   якісного   визначення   уробіліну:

Флоренца-Комарицина, Богомолова, Шлізінгера.

Збільшення   кількості   уробіліну   в   сечі   називають   уробілінурією,

Встановлюють її індикаторними смужками, зразу при сечовиділенні,

коли   уробіліноген   встигає   перетворюватися   в   уробілін.   Крім

паренхіматозної,   уробіліногенурія   спостерігається   при   гемолітичній

жовтяниці, коли утворюється велика кількість уробіліногену, який не

встигає розщеплюватися у печінці. Відсутність уробіліногену в сечі

при збільшенні вмісту білірубіну в крові і сечі свідчить про наявність

в   організмі   механічної   жовтяниці.   У   випадку   ліквідації   механічної

перешкоди   в   жовчному   протоці   виникає   уро-білінурія,   що   є

сприятливим   симптомом.   Виділення   стеркобіліно-гену   із   сечею

спостерігається   при   кишкових   захворюваннях   (ентероколіти,

завороти,   інвагінація),   якщо   в   кишечнику   відбувається   його

всмоктування у кров з надходженням у нирки.

Визначення жовчних кислот у сечі.  Визначають їх наявність  j

сечі за допомогою проб, що знижують поверхневе тяжіння сечі, Сюди

відносять   пробу   Гай-Крафта   і   з   метиленовим   синім.   Збільшення

вмісту жовчних кислот у сечі спостерігається при паренхіматозній і

механічній жовтяницях.

Визначення крові і кров'яних пігментів. У сечі знаходять крої і

кров'яні   пігменти   (гемоглобін,   метгемоглобін,   гемосидерин,

сульфгемоглобін),   а   також   м'язовий   білок   —   міоглобін.   В   сечі

здорових   тварин   можна   знайти   лише   поодинокі   еритроцити   мікро-

скопією  осаду.  Наявність   крові  в  сечі  називають  гематурією.  Візу-

ально   домішок   крові   в   пробі   сечі  (макрогематурію)  можна   вста-

новити   при   вмісті   25   тис.   еритроцитів   у  1   мкл.   Сеча   набуває   чер-

воного   кольору   і   утворюється   осад   згустку   крові.   Якщо   кров   не

викликає  зміни  кольору  сечі,   а  встановлюють  її   наявність   лише   за

допомогою  хімічних   реакцій   чи  мікроскопії   осаду,   то   мова   йде   про

мікрогематурію. Якісне визначення крові та її пігментів прово-

228

дять за  допомогою  бензидинової проби й  реакції з  гваяковим  на-

стоєм.   Індикаторними   смужками   також   можна   кількісно   визначити

кров   і   її   пігменти   в   сечі,   а   точно   концентрацію   гемоглобіну   ви-

значають   гемоглобінціанидним   або   колориметричним   (за   Салі)

методами.

Гематурія   буває   справжньою,   якщо   вона   виникає   внаслідок

ураження органів сечової системи, і несправжньою, що є наслідком

домішування крові із статевих органів. Справжні гематурії бувають

ниркові, позаниркові та змішані. Ниркова гематурія спостерігається

при гострому нефриті, загостренні хронічно перебігаючого нефриту,

при сибірці, чумі свиней, тяжко перебігаючих С-і К-гіповітамінозах,

деяких інтоксикаціях, при застійній нирці у хворих з недостатністю

серця, злоякісній пухлині і травмах нирок.

Позаниркова   гематурія   виникає   при   запаленні   та   травмах   се-

човивідних шляхів і сечового міхура, сечокам'яній хворобі, гострому

пієліті, злоякісних пухлинах сечового міхура, сибірці.

Диференціюють   ниркову  та   позаниркову   гематурії,   насамперед

так   званою   пробою   трьох   склянок.   При   кровотечі   з   уретри   кров

буває лише на  початку сечовиділення (перша  посудина),  при  ура-

женні сечового міхура — в кінці його (третя посудина), а при ура-

женні   нирок   —   у   всіх   трьох   посудинах.   Крім   того,   безсумнівним

доводом   ниркового   походження   гематурії   є   наявність   у   осаді  сечі

еритроцитарних   циліндрів,   які   є   відбитками   канальців.   Звертають

також увагу на поєднання кількості еритроцитів і білка в сечі. Якщо

еритроцитів у сечі мало (10—20 в полі зору), а білка більше 1 г/л, то

гематурія ниркова. І навпаки, значна кількість еритроцитів в сечі (50

—100 і більше у полі зору) в поєднанні з відсутністю еритроцитарних

циліндрів і кількістю білка менше 1 г/л є  показником позаниркової

гематурії.

Виділення з сечею гемоглобіну називають  гемоглобінурією.  Вона

буває первинною і вторинною. Первинна гемоглобінурія є наслідком

масового гемолізу еритроцитів у кров'яному руслі, коли гемоглобін,

що   звільняється,   не   встигає   повністю   перетворитися   у   білірубін;

вторинна зумовлена виходом гемоглобіну з еритроцитів уже в сечі

при   їх   розпаді.   Первинна   гемоглобінурія   є   важливим  симптомом

гемолітичної   хвороби   поросят,   післяродової   гемоглобінурії   корів,

пароксизмальної

 

гемоглобінурії

 

телят,

 

лептоспірозу,

кровопаразитарних хвороб (бабезіоз, нуталіоз, піроплазмідоз), деяких

інтоксикацій.   Сеча   при   гемоглобінурії   набуває   буро-червоного

кольору.

При виділенні міоглобіну (міоглобінурія)  сеча має червоний  або

темно-коричневий   колір.   Міоглобінурія   спостерігається   при  травмах

м'язів, міопатозі, паралітичній міоглобінурії коней.

Визначення індикану в сечі.  Індикан утворюється в організмі

внаслідок гнильних процесів в кишечнику і при розпаді білків тканин

організму. Якісне визначення індикану в сечі широко вико-

229

ристовують   у   клінічній   практиці.   З   цією   метою   застосовують   пробу

Обермайєра   і   Яффе.   Вона   грунтується   на   перетворенні   під   дією

кислоти індикану в індоксил, який окислюється з утворенням синього

або червоного  індиго. Кількість індикану в сечі  можна дослідити за

допомогою кольорової реакції Розе.

У  здорових  тварин  у  добовій  кількості   сечі   міститься   22—44   г/л

індикану. Збільшення його кількості в сечі називають індикану-рією.

Індиканурія   буває   кишкового   та   тканинного   походження.   Кишкова

виникає при атонії, непрохідності і запальних процесах у кишечнику.

Значне   збільшення   вмісту   індикану   в   сечі   є   ознакою   розвитку

гнильних   процесів   у   кишковому   каналі   або   перитоніту.   Тканинна

Індиканурія   спостерігається   при   розпаді   пухлин,   гангрені   легень,

абсцесах.

ДОСЛІДЖЕННЯ ОСАДУ СЕЧІ

Одержання осаду сечі.  Для осадження речовин,  які містяться у

сечі, застосовують  центрифугування або відстоювання у конічному

посуді. Після центрифугування надосадову рідину зливають, а осад

досліджують.  При   відстоюванні  сечі  в  конічному  посуді  одержують

нещільний осад, який піпеткою беруть для досліджень.

В осаді є клітини  та їх похідні, кристалічні утворення. Клітини і

похідні   від   них   відносять   до   організованого   осаду,   а   кристали   і

аморфні утворення — до неорганізованого.

Організовані   компоненти   осаду   сечі.   До   них   відносять   еритро-

цити, лейкоцити, епітеліальні клітини, циліндри, гриби, бактерії.

Еритроцити  у сечі здорових  тварин або відсутні чи зустрічаю-

ться рідко — до двох у полі зору мікроскопа. Збільшення кількості

еритроцитів   в   сечі   називають  е р и т р о ц и т у р і є ю .   У   свіжо-

одержаній  сечі  еритроцити   насичені  гемоглобіном   і  незмінені,  дис-

коподібної   форми,   жовто-зеленого   кольору.   При   тривалому   збері-

ганні сечі вони втрачають значну частину гемоглобіну і мають вигляд

набряклих,   світлих   двоконтурних   дисків.   Такі   ж   еритроцити

зустрічаються і в сечі із підвищеною лужністю і низькою відносною

щільністю, а в кислій сечі вони зморщені й нагадують тутові ягоди.

Виражена   еритроцитурія,   яка   може   перейти   в   гематурію,   спо-

стерігається   при   гострому   нефриті,   сечокам'яній   хворобі,   пієло-

нефриті,   уроциститі,  пухлинах  нирок.   При   хронічному   нефриті  ери-

троцитурія виражена слабо.

Лейкоцити в сечі здорових тварин можуть не зустрічатися або їх

там міститься мало — до двох в полі зору мікроскопа. Вони в 1,5—2

рази   більші   за   розміром,   ніж   еритроцити,   мають   вигляд   сірих

овальних   або   зернистих   клітин.   При   зниженні   щільності   сечі  вони

набрякають, стають прозорими.

Збільшення кількості лейкоцитів у сечі називають л е й к о ц и -

230

т у р і є ю, а виділення великої кількості їх (50—100 і більше в полі

зору мікроскопа), що надає сечі гнійного характеру, називають п і у

р   і   е   ю.   Лейкоцитурія   спостерігається,   як   правило,   при  гострих

запальних процесах у сечовій системі (уроцистит, пієліт, уретрит).

При гострому нефриті вона буває рідше, кількість лейкоцитів у сечі

невелика   (15—20  в  полі   зору   мікроскопа),   а   при  хронічному   —

лейкоцитурія   може   бути   відсутньою.   Піурія   частіше  буває   при

гнійному   пієліті,   уроциститі,   а   ниркова   піурія   виникає  лише  при

гнійному нефриті, коли гнійник розкривається у сечовивідні шляхи.

Необхідно   враховувати,   що   несправжня   лейкоцитурія   може

з'являтися   при   запаленні   статевих   органів   (ендометрит,   вагініт,

простатит).

Епітеліальні клітини.  У сечі здорових тварин епітеліальні клі-

тини зустрічаються рідко. Поодинокі клітини потрапляють у сечу із

ниркових   канальців   і   лоханок,   сечовидільних   шляхів,   статевих

органів. При патології органів сечовидільної системи настає поси-

лене злущення епітелію і домішування його до сечі. В осаді роз-

різняють плескаті, циліндричні  (хвостаті) й круглі епітеліальні клі-

тини.

Плескаті   епітеліальні   клітини   мають   великі   розміри,   нерівні

краї, добре виражену зернистість цитоплазми. Циліндричні клітини

—   витягнутої   форми   тільця   з   чітким   ядром   і   зернистою   цито-

плазмою. Круглої форми епітеліальні клітини — це зернисті тільця із

ядром в центрі.

При дослідженні епітеліальних клітин важливо знати місце їх

злущування, але клітини епітелію із нирок, сечовивідних протоків,

сечового міхура і статевих органів подібні між собою. Тому при

аналізі осаду сечі необхідно враховувати інші симптоми уражень

органів сечовидільної системи. Злущення великої кількості  нирко-

вого   епітелію   супроводжується   значною   протеїнурією,   глюкозурією,

лейкоцитурією, циліндрурією.

Епітелій піхви надходить в сечу при вагініті. Це клітини великих

розмірів, багатокутні, з центрально розміщеним ядром. Знаходження

великої   кількості   циліндричних   епітеліальних   клітин   простати   з

круглим або витягнутим ядром разом із лейкоцитурією є ознакою

простатиту.

Ц и л і н д р и  — це зліпки з ниркових канальців, які утворилися з

білка та клітинних елементів. Наявність у сечі циліндрів називають

ц и л і н д р у р і є ю .   Циліндри   зберігаються   лише   в   кислій   сечі,   в

лужній вони швидко розпадаються і розчиняються при зберіганні.

Розрізняють   справжні   й   несправжні   циліндри.   До   справжніх

циліндрів відносять  гіалінові, епітеліальні,  зернисті,  воскоподібні,

еритроцитарні, гемоглобінові, лейкоцитарні.

Гіалінові циліндри виникають внаслідок протеїнурії ниркового

231

походження.  Виявляють  їх у сечі при нефриті, нефрозі, пієлонеф-

риті,   рідко   при   фізіологічній   протеїнурії.   Вони   мають   скручену

форму, закруглені кінці, майже прозорі. При гемоглобінурії гіалі-нові

циліндри   фарбуються   у   червоний   колір,   при   білірубінурії   —  в

жовтий,   а   при   наклеюванні   на   циліндри   сечокислих   солей   і   зруй-

нованих клітин вони стають сірими.

Епітеліальні циліндри — це пластини канальцієвого епітелію,  що

прилипли до гіалінових циліндрів. Епітеліальні циліндри з'являються

у сечі при гострому та хронічному нефрозі внаслідок дистрофічних

змін канальців.

Зернисті   циліндри   утворюються   при   розпаді   епітелію   ниркових

канальців.   їх   поверхня   вкрита   дрібною   зернистістю.   У   випадку

жирового   переродження   нирок   структура   циліндрів   має   жирові

включення,   білкового   —   зерна   білкового   розпаду.   Наявність   зер-

нових циліндрів у сечі є ознакою важких дистрофічних змін епітелію

канальців.   Воскоподібні   циліндри   мають   чіткі   контури   і  жовтуватий

відтінок. На їх поверхні часто бувають тріщини. Зустрічаються при

хронічно перебігаючому нефрозі.

Еритроцитарні   циліндри   утворюються   у   канальцях   нирок   і   є

наслідком ниркових кровотеч. Коли гематурія перебігає одночасно-з

протеїнурією,   еритроцитарні   циліндри   можуть   утворюватися   на-

шаруванням еритроцитів на гіалінові циліндри.

Гемоглобінозі   циліндри   утворюються   з   гемоглобіну   в   ниркових

канальцях. Вони мають зернисту форму і жовто-коричневий колір.

Гемоглобінові   циліндри   подібні   до   кристалів   сечокислого   амонію,

якщо останні подовженої форми. Розрізняють їх додаванням лужного

розчину до осаду сечі, від якого сечокислий амоній розчиняється.

Лейкоцитарні   циліндри   утворюються   внаслідок   налипання   лей-

коцитів  на  нитки   слизу.   Виявляють   їх  при   захворюваннях,   що   пе-

ребігають   із   значною   лейкоцитурією   (гостроперебігаючі   нефрит,

пієлонефрит, уроцистит).

Жирові   циліндри   являють   собою   краплі   жиру,   які   прилипли   до

ниток   слизу   чи   фібрину.   Для   їх   диференціації   використовують

фарбування осаду Суданом  III.  Встановлюють жирові циліндри  при

жировому переродженні нирок.

Бактеріальні  циліндри   виявляють  при   бактеріоурії.   Поверхня   їх

вкрита бактеріями, серед яких є рухові форми. Часто бактеріо-урія

виникає   внаслідок   нагромадження   у   сечі  Escherichia  cole,  Co-

rynebacterium renale, Leptospire.

Несправжні циліндри подібні до справжніх, але утворені із солей

сечокислого амонію, уратів.

Ц и л і н д р е   ї д и   — це нитки слизу. Вони подібні до гіалінових

циліндрів. Бувають при запальних процесах у сечовивідних шляхах.

232

До організованого осаду сечі відносять також спермії, клітини

простати та розпаду пухлин.

Неорганізовані   компоненти   осаду   сечі   —   це   кристали   солей   і

кислот. Залежно від реакції  сечі утворюються різні сполуки. При

кислій   її   реакції   з'являються   кристали   сечової,   гіпурової   кислот,

сечокислі солі (урати), кальцію і калію сульфати, кальцію оксалат.

При   лужній   сечі   випадають   солі   кальцію   оксалату,   кальцію

карбонату,   нейтрального   фосфорнокислого   магнію,   кислого   сечо-

кислого   амонію,   фосфорнокислої   аміакмагнезії   (трипельфосфат).

Нейтральна сеча може містити неорганізований осад кислої і лужної

сечі.

У здорових тварин в осаді сечі спостерігаються такі неоргані-

зовані кристали: у коней — кальцію карбонат, рідше кальцію оксалат,

кальцію   сульфат,   гіпурова   кислота;   у   великої   рогатої  худоби   —

кальцію   оксалат,   кальцію   карбонат,   кальцію   сульфат,  гіпурова

кислота; у свиней — кальцію оксалат, трипельфосфат; у  собак —

кальцію оксалат, сечова кислота і трипельфосфат.

ОСНОВНІ СИНДРОМИ ХВОРОБ СЕЧОВОЇ СИСТЕМИ

Сечовий синдром характеризується розладами сечоутворення і

сечовиділення   (полакіурія,   олігакурія,   ішурія,   странгурія,   поліурія,

олігурія, ніктурія, анурія) та змінами фізичних властивостей сечі, її

хімічного   складу,   появою   у   ній   формених   елементів   крові,   ци-

ліндрів, епітелію.

Набряковий   синдром   характеризується   швидким   виникненням

набряків   у  підшкірній   клітковині   з   розвиненою   сполучною   ткани-

ною.   Набряки   холодні,   розлиті,   м'які,   і   незначне   натискування

пальцем призводить до утворення добре вираженої ямки.

Серцево-судинний  синдром  виникає при ураженні  клубочкового

апарата нирок. Характеризується гіпертонією, акцентом другого тону

на аорті,  іноді розщепленням  його,  гіпертрофією лівого шлуночка,

твердим   пульсом,   схильністю   до   крововиливів.   В   основі   цих

симптомів   лежить   артеріальна   гіпертонія,   яка   виникає   внаслідок

утворення   реніну   при  ураженні   нирок.   Характерною   особливістю

ниркової  гіпертонії   слід вважати  різке  підвищення   одночасно  мак-

симального   та   мінімального   артеріального   кров'яного   тиску.   На

грунті   такої   гіпертонії   часто   виникають   розлади   мозкового   кро-

вообігу.   Вони   носять   назву   гіпертонічної   енцефалопатії,   якій   ха-

рактерні   нудота,   блювота,   порушення   зору,   клонічні   та   тонічні

судороги, коматозний стан.

Уремічний синдром виникає при захворюваннях нирок у вигляді

справжньої   (азотемічної)   і   несправжньої   уремії.   Справжня   уремія

зумовлена нагромадженням в крові залишкового азоту (сечовини,

сечової   кислоти,   креатиніну,   аміаку   та   інших   речовин).   При  ній

спостерігаються розлади усіх систем організму (пригнічення,

233

судороги,   втрата  апетиту,  свербіжка  шкіри,   бронхіти,  анемія,   га-

стрити та ін.).

Несправжня   уремія,   в   основі   якої   лежить   нагромадження   у

тканинах  хлоридів,  набряк  мозку  з  підвищенням  внутрішньочереп-

ного тиску перебігає гостро з припадками  (втрата свідомості,  роз-

ширення   зіниць,   слинотеча,   клонічні   судороги,   чейн-стоксівське

дихання, потіння).

Г л а в а  IX 

ДОСЛІДЖЕННЯ НЕРВОВОЇ СИСТЕМИ

Захворювання центральної і периферичної нервової системи можуть

спричинятися багатьма факторами (стреси, травми, погод-ні умови,

інфекції та ін.). У тварин спостерігаються сонячний і тепловий удари,

крововиливи в головний мозок і його оболонки, запалення оболонок

головного   мозку  (менінгіт),   запалення   головного   мозку   (енцефаліт),

параліч   спинного   мозку,   запалення  оболонок   спинного   мозку  тощо.

Характерні   ознаки   ураження   нервової  системи   проявляються   при

таких інфекційних та паразитарних захворюваннях, як сказ, стовбняк,

ценуроз та ін.

Для   одержання   найповнішої   інформації   досліджувати   нервову

систему   рекомендується   за   такою   схемою:   дослідження   поведінки

тварин,   черепа   та   хребта,   органів   чуття,   поверхневої   і   глибокої

чутливості, рухової сфери, рефлексів, вегетативного відділу нервової

системи, спинномозкового ліквору.

Нервову   систему   досліджують   за   допомогою   основних,   загаль-

ноклінічних   методів   —   огляду,   пальпації,   перкусії   і   додаткових   —

рентгенівського,   хронаксиметрії,   електроенцефалографії,   радіоте-

леметрії, методу рефлексів, фармакологічних проб. Проводять також

лабораторне дослідження ліквору.

ДОСЛІДЖЕННЯ ПОВЕДІНКИ ТВАРИН

Поведінка   тварини   —   це   відповідна   реакція   організму   на   різні

подразники.   Поведінку   досліджують   спостереженням   за   змінами

положення   тіла,   рухів   очей,   вушних   раковин,   хвоста,   кінцівок,

приймання  корму  та  води.  Аналізуючи  реакцію  тварини,  необхідно

враховувати вид, вік, фізіологічний стан, умови утримання тварини.

Поведінка   тварини   залежить   також   від   типу   нервової   системи.   В

основу   поділу   тварин   за   типами   нервової   системи   лежать   такі

властивості   процесів   збудження   і   гальмування,   як   сила   (робото-

здатність   клітин   кори   великих   півкуль),   урівноваженість   (спів-

відношення між збудженням і гальмуванням), рухливість (швидкість

зміни процесу збудження процесом гальмування, і навпаки). Серед

тварин розрізняють чотири типи нервової системи: збудли-

234

вий тип (холерик) — сильний, неврівноважений, рухливий (тварини

такого типу схильні до неврозів); рухливий тип (сангвінік) — сильний,

урівноважений,   рухливий   (до   такого   типу   належить   більшість

тварин);   інертний   тип   (флегматик)   —сильний,   урівноважений,

малорухливий;   слабкий   тип   (меланхолік)   —   слабкий,   неврів-

новажений,   малорухливий   (тварини   такого   типу   малопридатні   для

господарського використання, схильні до захворювань).

Здорові   тварини   помірно   реагують   на   подразники.   Розладами

поведінки   є   пригнічення   і   збудження   тварини.   Пригнічення   харак-

теризується   зниженням   або   відсутністю   відповідної   реакції   на   зов-

нішні   подразники.   Легкий   ступінь   пригнічення   (в'ялість,   апатія)

характеризується   малорухливістю,   байдужістю   тварини   до   навко-

лишнього.   Оклик   її   може   викликати   звичайну   відповідну   реакцію.

Тривале   перебування   тварини   в   стані   апатії   характерне   захворю-

ванням   із   зниженням   основного   обміну,   що   спостерігається   на

початкових стадіях хвороб печінки, нирок, які перебігають з явищами

інтоксикації. Легке пригнічення буває при захворюваннях у всіх видів

тварин.   Сонливість   (ступор)   виражається   послабленням  уваги   до

навколишнього   середовища,   гальмуванням   вольових  функцій,

тварина   більше   лежить,   в'яло   рухається,   голова   опущена,  очі

напівзакриті,   хитається,   іноді   падає.   Відповідні   реакції   на   под-

разнення   знижені.   Сплячка   або   сопорозний   стан   (сопор)   межує   з

втратою   свідомості.   При   цьому   виражені   більш   глибокі   розлади   з

боку   кори   головного  мозку   —   тварини   стають   сонливими.   Різкими

подразниками можна викликати коротку відповідну реакцію, а потім

тварина знову впадає у глибокий сон, впирається головою в стіну,

корм не пережовує, спостерігається порушення координації рухів при

ходьбі.   Коматозний   стан   (кома)   характеризується   повною   втратою

свідомості,   відсутністю   рефлексів,   послабленням   вегетативних

функцій. Навіть сильні подразники не можуть вивести тварин з цього

стану. Кома буває при пошкодженні кори головного мозку (запалення

головного   мозку,   пухлини,   ехінококоз,   це-нуроз).   Коматозний   стан

іноді   спостерігають   у   високопродуктивних   тварин   при   кетозі,

пасовищній   тетанії,   післяродовому   парезі.   Пригнічення   з   різним

ступенем вираженості буває при хронічній водянці мозку, сонячному

та   тепловому   ударах.   У   телят   при   токсичній   диспепсії   можна

простежити   в   динаміці   усі   ступені   пригнічення,   які   швидко

змінюються.   Пригнічення   є   клінічною   ознакою   цукрового   діабету,

уремії, кетозу, тяжких гепатитів.

Збудження   характеризується   підсиленням   рухових   і   психічних

функцій. Воно може бути слабким, сильним і буйним. Проявляється

нестримним рухом вперед, агресивністю. Коні можуть лізти на стіну,

дерева, падати в канави, водойми. Характерно проявляються стадії

збудження   при   сказі.   Собаки   біжать,   нападають   на   людей   або

тварин,  у клітці   гризуть  залізні  дроти.   Для  великих   жуйних  тварин

збудження характерне в початковій стадії кетозу, при

235