Клиническая диагностика животного с рентгенологией - часть 37

дужання після гарячкових станів, розсмоктування набряків, ексудатів

і   транссудатів.   Як   тимчасове   /явище   поліурія   спостерігається   у

тварин при підвищеному осмотичному тиску крові, під дією сечогінних

і   серцевих   препаратів,   підвищеному   кров'яному   тиску   у   нирках,   а

також   внаслідок   порушення   нервово-ендокринної   регуляції

сечовиділення. Тривала патологічна поліурія виникає при діабетах,

ураженні   паренхіми   нирок   (цироз),   хронічних   нефриті   й   пієліті,

аліментарній   дистрофії.   Кількість   сечі   при   діабеті   у   коня  може

досягати 50—60 л за добу.

Олігурія   —   зменшення   загальної   кількості   сечі.   Виникає   вона

внаслідок зниження фільтрації або підвищення реабсорбції у нирках.

Розрізняють   ренальну   (ниркову)   і   екстраренальну   (позанир-кову)

олігурію.   Ниркова   олігурія   може   виникати   внаслідок   гломе-

рулонефриту, а позаниркова — порушення водно-сольового обміну  і

осмотичного   тиску,   зневоднення   організму   при   сильному   потінні,

обмеженому   надходженні   води   в   організм,   блювоті,   проносі,   наб-

ряках, порушенні гемодинаміки при серцево-судинній недостатності,

захворюваннях, при яких обмежене споживання рідини (оліго-дипсія).

У   здорових   тварин   тимчасова   олігурія   виникає   при   нестачі   питної

води.

Ніктурія   —   виділення   великої   кількості   сечі   в   нічний   час.   Спо-

стерігається   у   тварин   внаслідок   недостатності   серцевої   діяльності,.

яка вночі поліпшується, що збільшує діурез. У самців може виникати

при захворюваннях простати і нецукровому діабеті.

Анурія — повна відсутність сечовипускання внаслідок припинення

надходження   сечі   у   сечовий   міхур.   Секреторна   анурія   —   це

припинення утворення сечі в клубочках нирок при важких запальних

або   дистрофічних   процесах   (нефрит,   гломерулонефрит,   отруєння

ртуттю,   свинцем,   миш'яком),   порушення   клубочкового   кровообігу,

різко   вираженої   слабості   серця.   Екскреторна   (ретенційна)   анурія

характеризується   припиненням   надходження   сечі   у   сечовий   міхур

через   закупорювання   сечоводів   каменями   або   здавлювання   їх

пухлинами. Анурія може виникати рефлекторно після катетеризації,

при   перитоніті,   тетанії   та   ілеусах.   їй   передують   олігурія,   набряки,

гематурія.   При   анурії   швидко   розвивається   уремія,   яка   може

призвести   до   загибелі   тварини.   Сечовий   міхур   при   анурії   зовсім

порожній,   що   підтверджується   ректальним   дослідженням,,  а   при

пальпації   нирок   у   ряді   випадків   можна   виявити   деякі  зміни.   Важкі

пораження   нирок   необхідно   диференціювати   від   розриву   сечового

міхура,  при  якому,  незважаючи  на  відсутність  акту   сечовипускання,

сечовий міхур виявляється порожнім. При ректальному дослідженні у

цьому   випадку   виявляють   рідину   в   черевній   порожнині,   уренозний

запах і кристалізацію сечовини на поверхні шкіри. Також буває сильне

занепокоєння   тварини   й   стійке   затримання   сечовипускання,

незважаючи на часті позиви.

212

ДОСЛІДЖЕННЯ НИРОК

Нирки знаходяться у черевній порожнині екстраперитонеаль-но —

між поперековими м'язами і пристінним листком очеревини, справа й

зліва від хребта в поперековому його відділі.

У   великої   рогатої   худоби   права   нирка   розміщена   в   поперековій

ділянці від 12-го ребра до 2—3-го поперекового хребця  (рис. 67), її

краніальний кінець розміщений у нирковому заглибленні печінки. Ліва

нирка   трохи   перекручена   по   поздовжній   осі   а   товщим   каудальним

кінцем,   лежить   позаду   правої   нирки   на   рівні   2—5-го   поперекових

хребців,   підвішена   на  короткій   брижі,   може   зміщуватися   вправо  та

вліво, через що її називають блукаючою.

У   коней   права   нирка   краніальним   кінцем   лежить   у   печінковому

заглибленні і розміщується під поперековими м'язами на рівні від 14

—15-го   ребра   до   2-го   поперекового   хребця.   Ліва   нирка   лежить   на

рівні 18-го грудного й 3-го поперекового хребців.

У овець і кіз нирки з усіх боків оточені очеревиною, що утворює

короткі   брижі,   на   яких   вони   підвішені   й   тому   можуть   зміщуватися.

Права   нирка   прилягає   до   печінки   й   розміщена   під   1—-3-м

поперековими хребцяти, а ліва лежить позаду правої на рівні 3— 6-го

поперекових хребців.

У свиней нирки розміщуються майже на одному рівні під 1 — 4-м

поперековими хребцями.

У   собак   нирки   знаходяться   під   1—3-м   поперековими   хребцями.

Краніальна частина правої нирки розміщена у нирковому заглибленні

печінки.   У   дрібних   тварин   ліва   нирка   знаходиться   під   2—4-м:

поперековими хребцями, права — під 1—3-м.

Зміщення   нирок   особливо   виражені   у   худих   тварин   і   нижче-

середньої   вгодованості.   Локалізація   лівої   нирки   у  дорослої   великої

рогатої худоби зумовлюється наповненням рубця кормовим» масами

Зміщення її в правий бік спостерігається при перепов-

 

213?

«енні   рубця,   тимпанії,   а   зміщення   вперед   може   викликатися   роз-

ростанням пухлини в стінці матки.

Розміщення нирок у великих тварин за очеревиною біля самого

хребта робить неможливим їх огляд та зовнішню пальпацію.

•Однак при огляді тварини звертають увагу на наявність набряків, які

можна виявити в ділянці підгрудка, міжщелепного простору, черева,

вим'я,   зовнішніх   статевих   органів,   на   кінцівках.   Набряки  розлиті,

неболісні, водянисті. Набрякова рідина може нагромаджуватися також у

черевній   і   грудній   порожнинах,   перикардіаль-ній   сумці,   внутрішніх

органах (печінці, легенях, головному мозку).  Набряки виникають при

запальних і дистрофічних процесах у нирках (гострий нефрит, нефроз)

внаслідок   порушення   водно-сольового   обміну.   При   нефрозі   вони

розвиваються через втрату з

•сечею білка, особливо альбумінів, які утримують воду в кров'яному

руслі. При цьому вода переміщується у міжтканеві щілини.  Сприяє

розвитку набряків збільшення виділення альдостерону, який викликає

підвищення реабсорбції натрію в ниркових каналь-цях і затримання

води   в   організмі.   Причиною   набряків   при   нефриті   є   підвищення

артеріального кров'яного тиску, порушення обміну калію і натрію.

Дослідження   нирок   у   великих   тварин   проводять   внутрішньою

пальпацією,   якою   можна   виявити   місце   їх   розміщення,   величину,

форму,   чутливість,   консистенцію.   У   великої   рогатої   худоби   можна

пропальпувати   обидві   нирки.   Ліву   нирку   знаходять   приблизно   по

«серединній площині тулуба, а при сильному наповненні рубця тазовий

кінець її відтискується у праву половину черевної порожнини. У коней

пальпують ліву нирку, а праву можна прощупати лише у невеликих

тварин.   Збільшуються   нирки   при   паранефриті,   пієлонефриті,

гідронефрозі, амілоїдозі, розвитку пухлин, а зменшення їх пов'язане з

хронічно   перебігаючими   процесами   (хронічний   нефрит,

нефросклероз).

Поверхня нирок у коней гладенька, у великої рогатої худоби

•чітко прощупуються окремі частки. Поверхня їх стає горбистою при

туберкульозі,   ехінококозі,   лейкозі,   пухлинах,   абсцесах,   хронічному

нефриті та пієлонефриті.

Велике   діагностичне   значення   має   болісність   нирок,   яку   вияв-

ляють ректальним дослідженням та вібраційною перкусією. Кулаком

правої рук}/ наносять кілька послідовних ударів з тильного

•боку   кисті   лівої   руки,   покладеній   на   лівий,   а   потім   правий   боки

поперекової ділянки над нирками. Різке занепокоєння, прогинання

•спини,   бажання   ухилитися   від   ударів   та   внутрішньої   пальпації   є

показником   болісності   нирок,   яка   буває   при   гострому   нефриті,

.паранефриті,   абсцесах   нирок,   нефролітіазі.   При   пієлонефриті,   гід-

ронефрозі ректальним дослідженням виявляють флюктуацію.

У дрібних тварин (собак, котів, кролів, кіз, овець і телят) нир-жи

досліджують зовнішньою пальпацією. Великі пальці обох рук

214

накладають на поперекову ділянку, решту — на черевні стінки знизу,

з обох боків за останнім ребром. Надавлюючи пальцями рук назустріч

одна   одній,   їх   просувають   по   поверхні   черевної"  стінки   вверх   до

останнього грудного хребця. У котів і кролів нирки бобовидні, тверді,

гладенькі.   Права   нирка   у   них   лише   злегка   виходить   за   останнє

ребро,   а   у   собак   її   пальпують   рідко.   У   свиней   нирки   важко

пальпувати із-за жирового прошарку, у овець і кіз знаходять обидві

нирки, у телят добре відчувається задній край правої.

Застосовуючи   загальноклінічні   методи   дослідження   нирок,,

одержують   деяку   інформацію   про   їх   стан.   Для   детальнішого   ви-

вчення структури та функції нирок застосовують спеціальні методи—

біопсію, рентгенографію (у дрібних тварин), лабораторне дослідження

сечі та проводять функціональні проби.

Біопсія  —  прижиттєве  взяття  шматочків ниркової  тканини  для-

досліджень. Беруть її через стінку в правій або лівій голодній ямці на

місці  проекції нирок за  допомогою  спеціальної голки  або-троакара.

Шматочок   фіксують   10%-ним   розчином   формаліну   або  іншими

фіксаторами і готують для дослідження.

Рентгенівське дослідження  нирок проводять у дрібних тварин»

для   визначення   їх   форми,   величини,   контурів.   Збільшення   нирок

спостерігають   при   пухлинах,   кістозності,   гідронефрозі,   нефриті,

набряку, зменшення — при нефросклерозі, нирковокам'яній хворобі.

На знімку розпізнають камені з уратів і оксалатів, а камені з сечової

кислоти невидимі.

Дослідження функціонального стану нирок найбільш розроблене у

великої   рогатої   худоби.   До   функціональних   проб   відносять

визначення   концентрації   у   крові   виділюваних   нирками   речовин   —

залишкового   азоту,   сечовини   та   креатиніну,   проби   на   видільну

функцію нирок після навантаження різними речовинами, методи, що

грунтуються на очисній функції нирок.

У залишковому азоті (ЗА) містяться кінцеві продукти обміну білків

— сечовина, аміак, креатин, креатинів, сечова кислота, індикан, азот

амінокислот.   Вміст   його   в   сироватці   крові   великої   рогатої   худоби   і

свиней   становить   15—29   ммоль/л.   Збільшення   вмісту   залишкового

азоту в крові називають  азотемією.  Залежно від причин розрізняють

р е т е н ц і й н у  і п р о д у к т и в н у  азотемію. Ретенційна азотемія буває

нирковою (при нефриті і пієлонефриті), коли вміст ЗА збільшується до

107—214 ммоль/л в основному за< рахунок сечовини, і позанирковою,

яка спостерігається при зменшенні клубочкової фільтрації у випадку

хвороб   серця,   зневодненні.   При   продуктивній   азотемії   вміст   ЗА

збільшується   за   рахунок   азоту   амінокислот   внаслідок   посиленого

розпаду тканинних білків,. але із збереженням функції нирок.

Основним компонентом ЗА є сечовина. На неї припадає 50 % ЗА

крові і 85—90 — сечі. В нормі вміст сечовини у сироватці крові

215-

великої рогатої худоби становить 3,3—6,7 ммоль/л, свиней — 3,3—

•5,8.   Вміст   сечовини   в   крові   збільшується   внаслідок   порушення   її

виведення при хворобах нирок. При легкій формі гострого нефриту

кількість   сечовини   зростає   до   35   ммоль/л,   середньої   важкості

хвороби  —  до   70,  при  хронічному  перебігу  —  до  15—35  ммоль/л.

Детальнішу   оцінку   вмісту   сечовини   можна   дати   з   урахуванням

кількості залишкового азоту. Якщо вона збільшується, то це є

•ознакою запалення нирок, збільшення вмісту ЗА і зменшення сечо-

вини є показником ураження нирок і печінки.

Досить   інформативним   показником   функції   клубочків   є   вміст

креатиніну   в   сироватці   крові,   який   фільтрується   клубочками   і   не

реабсорбується   у   канальцях.   Критична   верхня   межа   вмісту   креа-

тиніну в сироватці крові великої рогатої худоби становить 130 мкмоль/

л. Якщо вміст його збільшується до 220— 400 мкмоль/л, це свідчить

про те, що функціонує лише 20—50 % гклубочків нирок, а подальше

підвищення   його   концентрації   до   700   мкмоль/л   є   показником

зменшення об'єму фільтрації до 10— '20 % від норми.

Видільну  функцію   нирок  вивчають   шляхом   навантаження   різ-

ними речовинами (індигокарміном, феноловим червоним, конго

•червоним). Для проведення проб тваринам вводять фарбу, а потім

через   катетер   беруть   проби   сечі,   визначаючи   час   появи   у   ній

фар-«би   і   завершення   її   виділення,   яке   залежить   від   ниркового

кровотоку і видільної функції канальців. При гострій нирковій недо-

•статності,   хронічному   гломерулонефриті,   пієлонефриті   виділення

фарби сповільнюється.

Методи,   які   грунтуються   на   очисній   функції   (кліренсі)   нирок,

застосовують для дослідження фільтраційної, реабсорбційної та

•екскреторної їх функції. Нирковий кліренс — це кількість плазми або

сироватки   крові,   яка   за   одиницю   часу   повністю   очищається   від

введеної речовини. Для дослідження кліренсу використовують інулін,

парааміногіпурат   (ПАГ)   та   інші   речовини.   Введений   у   кров   інулін

виділяється лише за допомогою клубочкової фільтрації, тому кліренс

інуліну   характеризує   її   стан.   При   зниженні   клубочкової   фільтрації

знижується   кліренс   інуліну   через   ураження   клубочків   при   нефриті,

пієлонефриті, амілоїдозі, склерозі нирок. Під-

•вищення   клубочкової   фільтрації   відмічається   при   нефротичному

синдромі.

Парааміногіпурат   фільтрується   з   крові   клубочками   нирок,   ре-

абсорбується в канальцях і там знову екскретується. Отже, клі-.ренс

ПАГ відображає фільтраційну, реабсорбційну та екскреторну функції

(змішаний кліренс). Підвищення цього показника свідчить про значну

ниркову недостатність.

216

ДОСЛІДЖЕННЯ СЕЧОВОДІВ

При   дослідженні   сечоводів   визначають   їх   товщину,   прохідність,,

наявність   каменів,   стан   слизової   оболонки   сечового   міхура   в   місці

отворів сечоводів. З цією метою застосовують пальпацію через стінку

прямої кишки, цистоскопію сечового міхура, катетеризацію-сечоводів,

рентгенографію.

Товщину   сечоводів   у   здорових   тварин   визначити   важко.   Прв

запальних   процесах  (пієлонефриті,   уроциститі),   закупорці   каменями

сечоводи прощупуються як круглі болісні тяжі, що тягнуться від нирок

до шийки сечового міхура.

Прохідність   сечоводів   можна   дослідити   у   самок   великих   тварин

катетеризацією   при   наявності   катетеризаційного   цистоскопа.   По-

рушення прохідності сечоводів буває при уролітіазисі та здавлюванні

їх пухлинами.

Камені   у   сечоводах   виявляють   пальпацією   і   катетеризацією.   У

дрібних тварин їх можна виявити за допомогою рентгенографії.

Стан слизової оболонки сечового міхура в місці отворів сечоводів

залежить   від   запальних   процесів.   При   запаленні   сечоводів

спостерігається   набрякання   слизової   оболонки,   колір   її   стає   чер-

воним. При пієлонефриті отвори сечоводів іноді оточені білим кільцем

з червоною смужкою.

ДОСЛІДЖЕННЯ СЕЧОВОГО МІХУРА

Сечовий   міхур   досліджують   оглядом,   пальпацією,   перкусією,

катетеризацією, цистоскопією і рентгенографією.

Оглядом   у   дрібних   тварин   можна   виявити   відвисання   черевної

стінки   в   ділянці   розміщення   сечового   міхура,   що   свідчить   про

збільшення його об'єму внаслідок затримання виділення сечі (ішурії).

Крім того, у всіх тварин цінну інформацію може дати спостереження

за   актом   сечовиділення.   Так,   при   уроциститі   та   уролітіа-зі

спостерігають   часті   позиви   до   сечовиділення   (полакіурію)   і

странгурію, наявність крові і навіть її згустків (при хронічній гематурії)

в   останніх   порціях   сечі;   при   спазмі   сфінктера   сечового   міхура   —

ішурію   і   занепокоєння   тварин   (сечові   коліки);   при   парезі   і   паралічі

сечового   міхура   —   занепокоєння,   позиви   до   сечовиділення   або

самовільне  виділення сечі невеликими порціями (енурез),  особливо

під   час   руху   та   лягання   тварини,   збільшення   тривалості   акту

сечовиділення;   при   затриманні   сечовиділення   у   робочих   коней   —

занепокоєння.

Пальпацію   сечового   міхура   у   дрібної   рогатої   худоби,   телят   і

особливо   у   м'ясоїдних   проводять   через   черевну   стінку,   звертаючи

увагу   на   його   наповнення   і   чутливість.   Хутрових   звірів   кладуть   на

спину і здійснюють глибоку пальпацію, якою можна виявити болісність

при уроциститі і наявність камінців у сечовому міхурі,

217

які бувають розміром від піщинки до 15 мм у діаметрі.  Внутрішню

пальпацію   сечового   міхура   проводять   у   дрібних   тварин   пальцем,

введеним   у  пряму  кишку.   Другою   рукою  через   черевну  стінку   змі-

щують сечовий міхур у тазову порожнину.

У великих тварин сечовий міхур пальпують через пряму кишку, а

у   самок,   крім   того,   пальпацію   можна   провести   через   піхву.

Внутрішньою   пальпацією   виявляють   місце   знаходження   сечового

міхура, його наповнення, болісність, здатність до скорочення, стан

стінки, наявність каменів у сечовому міхурі.

У здорових тварин сечовий міхур розміщений на лобкових кістках, а

в наповненому стані частково звисає у черевну порожнину. Порожній

сечовий міхур пальпується у вигляді щільного, грушоподібного тіла,

при   помірному   наповненні   він   розширюється   до   величини   двох

кулаків дорослої людини, стає шароподібним і відчувається як в'ялий

або злегка напружений міхур з рідиною. Збільшення об'єму сечового

міхура спостерігають при ішурії, паралічі або парезі його стінки, яка

втрачає тонус і здатність до скорочення (травми хребта, каудальної

частини   спинного   мозку,   менінгіт),   при   перитоніті,   звуженні   уретри

рубцевою тканиною у самок, закупорці уретри сечовими камінцями

при   уролітіазі.   Зменшення   об'єму   сечового   міхура   настає   при

недостатньому надходженні сечі у сечовий міхур із нирок, порушенні

прохідності сечоводів, розриві стінки міхура.

Болісність   сечового   міхура   при   його   пальпації   проявляється

занепокоєнням тварини і є характерною для гострого уроциститу та

уролітіазу. Внутрішньою пальпацією перевіряють також тонус стінки

сечового   міхура   і   його   здатність   до   скорочення.   При   ослабленні

тонусу   стінка   його   стає   нещільною,   не   відповідає   скороченням   на

натискування   під   час   пальпації.   Такі   зміни   тонусу   спостерігають   у

старих тварин внаслідок парезу сечового міхура при післяродовому

парезі   у   корів,   при   міоглобінурії   у   коней,   запаленні  головного   та

спинного мозку.

Камені і пухлини виявляють пальпацією при слабкому наповненні

сечового міхура і рентгенографією. Пухлини стінки міхура знаходять

у вигляді щільного тіла й після його випорожнення ці тіла зберігають

свою величину та форму.

Дигітальну   перкусію   сечового   міхура   через   черевну   стінку   зас-

тосовують у дрібних тварин. Завдяки їй виявляють наявність газів

при уроциститі, що супроводжується аміачним бродінням сечі.

Цистоскопію   сечового   міхура   проводять   з   метою   дослідження

його слизової оболонки за допомогою оглядового цистоскопа, а ви-

користовуючи   катетеризаційний   цистоскоп,   крім   того,   можна   про-

вести катетеризацію сечоводів, з метою вивчення видільної функції

кожної   нирки.   Застосування   цистоскопії   можливе   у   самок   великих

тварин.   У   здорових   тварин   слизова   оболонка   сечового   міхура

блискуча, рожевого кольору, з жовтуватим відтінком, з добре

218

68. Катетеризація сечового міхура у корови

вираженими кровоносними судинами. При уроциститі спостерігають

набряк   і   почервоніння   слизової   оболонки,   розширення   сіткиг

кровоносних   судин.   На   слизовій   оболонці   можуть   бути   фібринозні

або   гнійні   нашарування.   При   хронічному   уроциститі   збільшується

кількість складок слизової оболонки. У хворих тварин при цистоскопії

можна виявити сечові камені, папіломи слизової оболонки.

Катетеризацію  порожнини сечового міхура для взяття проб сечі,

здійснення лікувальних процедур проводять через уретру. Для цього

застосовують металеві, гумові, пластмасові катетери для тварин різних

видів. Самкам краще вводити тверді катетери, самцям— еластичні.

При   стриктурі   отвору   уретри'у   самців   і   сечових   каменях   слід

просувати   обережно   катетер   в   уретрі,   щоб   запобігти   її   травмам   і

розриву. Необхідно враховувати анатомічну будову статевих органів і

уретри (рис. 68).

При незначному наповненні сечового міхура через катетер  може

засмоктуватися   атмосферне   повітря   з   наявною   у   ньому   мік-

рофлорою.   У  здорових  тварин  після   сечовипускання  у  міхурі  зали-

шається   деяка   кількість   сечі   (у   корів   50—70   мл),   що   дає   змогу

одержати пробу сечі за допомогою шприца Жане. Важче проводити

катетеризацію   у   старих   тварин,   у   самок   перед   родами   і   в   піс-

ляродовий період. Сечовий міхур в цих випадках звисає в черевну

порожнину і необхідні довгі катетери (до 50—60 см). Катетеризацію

не   проводять   при   вагініті   і   ендометриті.   При   парезі   або   паралічі

сечового міхура через катетер випускають велику кількість сечі.

21»