Клиническая диагностика животного с рентгенологией - часть 35

ками   прискореної   евакуації   його   вмісту   та   недостатній   функції

підшлункової залози.

Із   залишків   м'ясного   корму   всеїдних   і   м'ясоїдних   можуть   бути

м'язові волокна та сполучна тканина, велика кількість яких свідчить

про   недостатню   ферментативну   активність   шлункового   й   пан-

креатичного соків.

Велика кількість нейтрального жиру в калі (стеаторея) може бути

у   випадку   порушення   функції   підшлункової   залози   та   недостатній

кількості надходження жовчі в кишечник. Виявлення значної кількості

кристалів   жирних   кислот   у   калі   спостерігається   при   нестачі   жовчі,

внаслідок   чого   зменшується   їх   всмоктування.   Збільшення   вмісту

кристалів жирних кислот і їх мил є показником порушення процесів

всмоктування, що спостерігається при ентеритах.

У   випадку   диспепсії   та   гастроентероколіту   у   телят   і   поросят

кількість   нейтрального   жиру,   жирних   кислот   в   калі   суттєво   збіль-

шується. Слиз мікроскопічно нагадує гомогенну прозору масу, в якій

знаходяться   різні   клітини   (епітелій,   лейкоцити   та   ін.).   Наявність

великої кількості слизу, еритроцитів, епітелію кишечника, лейкоцитів

є   ознакою   запалення  слизової   оболонки   кишечника.   Еритроцити   в

калі можна виявляти також при виразках і кровотечах у кишечнику.

Мікроскопічними   дослідженнями   калу   виявляють   кристалічні

утворення   і   кристали   тріпельфосфату,   оксалату,   холестирину,

білірубіну та ін.

Хімічне  дослідження калу.  При цьому визначають реакцію калу,

рН, наявність у ньому прихованої крові, жовчних пігментів, білкову

ексудацію і активність ферментів.

У  здорових травоїдних тварин реакція калу частіше нейтральна

або слабокисла, у м'ясоїдних — нейтральна або слаболужна. Вона

зумовлена   життєдіяльністю   мікрофлори   кишечника   —  бродильної  і

гнильної.   При   недостатньому   засвоєнні   вуглеводів   розвивається

бродильна мікрофлора,  продуктами якої є двоокис вуглецю і орга-

нічні   кислоти,   внаслідок   чого   реакція   калу   стає   кислою.   При   по-

рушенні ферментації і всмоктування білків при запальних процесах у

кишечнику   розвивається   гнильна   мікрофлора,   внаслідок   чого

утворюється аміак і реакція стає лужною.

Співвідношення   бродильних   і   гнильних   процесів   у   кишечнику

можна   визначити   за   вмістом   у   калі   органічних   кислот   і   аміаку   за

методикою   Гуаффона   та   Ру.   У   здорових   тварин   вміст   органічних

кислот,   за   даними   деяких   авторів,   становить:   у   коней   —   12   мл

(Волховитінов С. Н.); у телят—1,2—22 мл (Смирнов О. М.); у собак —

7,9—18   мл   (Шайхаманов   А.  X.).  Вміст   білірубіну   в   калі  дорослих

тварин   може   бути   при   ентериті,   дисбактеріозі,   спричиненими

застосуванням антибактеріальних препаратів.

Вміст   крові   в   калі   (малих   кількостей)   визначають   хімічним

методом — бензидиновою пробою. Прихована кров буває при ви-

197

разковій хворобі, травматичному ретикуліті, тромбоемболічному ілеусі

та ін.

Білкову   ексудацію   визначають   за   методом   Трибуле-Вишнякова.

Наявність   розчинного   білка   свідчить   про   посилене   його   виділення

кишковою стінкою,  що  пов'язане  з  запальними процесами  слизової

оболонки кишечника.

Визначення активності ентерокінази та лужної фосфатази в калі

(за   Шлигіним,   Фоміною   і   Михліним)   має   велике   значення   для   ді-

агностики   диспепсії   і   гастроентероколіту   у   телят.   При   цих   захво-

рюваннях підвищується активність ферментів.

Бактеріологічні та гельмінтологічні дослідження калу, їх проводять

головним   чином   при   підозрі   на   інфекційні   та   паразитарні   хвороби.

Методика їх описана в спеціальній літературі.

Г л а в а  VII

ДОСЛІДЖЕННЯ ПЕЧІНКИ

Печінка   —   найбільша   травна   залоза   в   організмі   тварин.   Вона

відіграє   важливу   роль   у   обміні   речовин,   є   своєрідною   біохімічною

лабораторією,   виконуючи   білоксинтетичну,   вуглеводну,   ліпідну,

пігментну,   антитоксичну,   сечовиноутворюючу   та   інші   функції,   бере

участь у обміні ферментів, вітамінів, гормонів, мінеральних речовин.

Відіграючи   центральну   роль   у   регуляції   обміну   речовин,   зв'язуючи

портальне   і   загальне   кола   кровообігу,   печінка   знезаражує   токсичні

продукти,   які   надходять   до   неї   із   шлунково-кишкового   каналу   в

процесі травлення,  і тому вона раніше інших органів реагує на дію

зовнішніх   та   внутрішніх   несприятливих   факторів.   Ураження   печінки

буває при порушенні годівлі,  захворюванні різних органів та систем

організму,   патології   обміну   речовин.   Серед   хвороби   печінки

розрізняють:   гострий   і   хронічний   паренхіматозний  гепатит   —

запалення   печінки,   яке   супроводжується   дистрофією  гепатоцитів;

гепатози   —   дистрофічні   процеси   паренхіми   печінки   без   виражених

запальних   процесів   (жировий   гепатоз,   амілоїдоз   та   інші   дистрофії);

гнійний   гепатит,   який   характеризується   утворенням   абсцесів   у

печінковій   тканині;   цироз   печінки   —   захворювання,   що

характеризується   дистрофією   та   некрозом   паренхіми   печінки   і

супроводжується   дифузним   розростанням   сполучної   тканини.   Крім

них,   у   тварин   зустрічаються   холецистит   —   запалення   жовчного

міхура,   холангіт   —   запалення   жовчних   протоків   і   холе-літіаз   —

жовчокам'яна хвороба.

У   тварин   печінка   розміщена   в   черевній   порожнині,   більше   у

правому   підребер'ї,   безпосередньо   за   діафрагмою.   У   коней   задній

край печінки в  правому  підребер'ї  доходить  до  середини  14—16-го

ребра, у лівому — до 12-го, і вона повністю вкрита легенями. Пе-

198

чінка у великої рогатої худоби розміщена в правому підребер'ї, від 6

—8-го до вертебрального кінця 13-го ребра, і в нормі не виходить за

останнє ребро (рис. 64). Нижній край печінки у дорослих тварин не

опускається нижче реберної дуги, у телят він може злегка виходити

за   неї.   Жовчний   міхур   звисає   із   правої   частки   печінки   у   9—11

міжребер'ях   над   книжкою,   не   опускаючись   нижче   лінії   плечового

суглоба. У овець і кіз печінка розміщується подібно до великої рогатої

худоби,   лише   нижній   край   її   і   жовчний   міхур   можуть   виходити   за

реберну дугу.

Печінка свиней у правому підребер'ї доходить до 14-го ребра, у

лівому   —   до   10-го,   вентральне   лежить   в   області   мечоподібного

відростка і прилягає до черевної стінки. У м'ясоїдних печінка лежить

більше в правому підребер'ї, доходить до 12-го ребра, а зліва — до 8-

го. У ділянці мечоподібного відростка прилягає до черевної стінки.

'  МЕТОДИ ДОСЛІДЖЕННЯ ПЕЧІНКИ

Печінку   досліджують   основними   методами   —   оглядом,   пальпа-

цією,   перкусією   і   спеціальними,   застосовуючи   лабораторні   та   ін-

струментальні.

199

  ЗАГАЛЬНОКЛІНІЧНІ МЕТОДИ

ДОСЛІДЖЕННЯ ПЕЧІНКИ

Оглядом  визначають   жовтяничність   (іктеричність)   слизових

оболонок   і   шкіри   на   непігментованих   ділянках.   Проте   у   великої

рогатої  худоби вона з'являється лише при  значних  ураженнях  пе-

чінки, коли вміст загального білірубіну в сироватці крові зростає до

20—25   мкмоль/л   (1,2—1,5   мг/100   мл)   п   основному   за   рахунок

проведеного через печінку білірубіну, який, розчиняючись у рідинах

організму,   легко   проникає   у   слизові   оболонки   та   шкіру.   Жов-

тяничність   виявляють   при   захворюваннях   печінки   (паренхіматозна

жовтяниця) та жовчнокам'яній хворобі (механічна жовтяниця), проте

вона   може   розвиватися   і   при   посиленому   гемолізі   еритроцитів

(гемолітична   жовтяниця),   який   не   зумовлений   захворюванням

печінки.

Пальпацію печінки у великої рогатої худоби проводять за останнім

ребром   та   у   12,   11   і   10-му   міжреберних   проміжках.   У   здорових

тварин печінка не виходить за останнє ребро. При патології вона

може збільшуватися (гепатомегалія), тому пальпується за останнім

ребром   у   правій   голодній   ямці,   особливо   у   молодняка   великої

рогатої худоби при гнійному гепатиті (абсцесах  печінки), гепатозі,

гіпертрофічному   цирозі.   При   значному   збільшенні   печінки   можна

визначити її консистенцію та стан поверхні. Щільна консистенція  і

горбиста   поверхня   із   заокругленими   краями   спостерігаються   при

абсцесах   печінки   (рис.   65),   цирозі,   туберкульозі,   ехінококозі.   При

жировому   переродженні   печінка   стає   м'якої   чи   тістоватої   конси-

стенції.

Внутрішньою   пальпацією   (ректальним   дослідженням)   можна

досліджувати задній край печінки лише при значній гепатомегалії

або зміщенні її каудальне.

За допомогою проникаючої пальпації у 10, 11, 12-му міжре-бер'ях

визначають болючість у ділянці печінки, яка спостерігається при її

запаленні (гострий паренхіматозний та гнійний гепатит), рідко — при

хронічному паренхіматозному гепатиті і гепатозі.

У   коней   застосову-

ють   поштовхову   паль-

пацію у ділянці 12— 14-

го   міжреберних   про-

міжків справа й зліва.

65. Абсцеси печінки (за Лев-

 ченком В. І.

200

Якщо   реакція   справа   позитивна,   а   зліва   відсутня,   то   це   дає   мож-

ливість запідозрити болючість печінки.

У всеїдних та м'ясоїдних пальпація є основним методом клінічного

дослідження печінки. Спочатку обстеження проводять у стоячому, а

далі   лежачому   на   правому   боці   та   спині   положеннях   тварини.

Пальпують  обома   руками,   справа   підводять   пальці   правої   руки  під

реберну дугу, одночасно лівою рукою із лівого підребер'я відтискують

печінку   в   правий   бік.   Печінка   здорових   свиней   і   собак   майже

недоступна   для   пальпації,   а   у   котів   вона   легко   пальпується   під

правою   реберною   дугою.   При   патології   печінки   у   дрібних   тварин

пальпацією встановлюють збільшення її (гепатомегалію), болючість,

зміну консистенції та стану поверхні.

Перкусією  у   жуйних   встановлюють   ділянку   печінкового   притуп-

лення, її збільшення чи зменшення, болючість.

У великої рогатої худоби перкусію проводять за останнім ребром,

потім у 12, 11 та 10-му міжребер'ях від поперечних відростків грудних

хребців.   У   здорових   тварин   ділянка   печінкового   притуплення

знаходиться   у   верхній   частині   правого   підребер'я   у   10—   12-му

міжреберних   проміжках   і   має   вигляд   неправильного   чотирикутника.

Передня   лінія   печінкового   притуплення   знаходиться   у   10-му

міжребер'ї по  задній  межі легень.  Задня межа  печінки  йде  по  лінії,

проведеній   від   латерального   краю   поперечнореберного   відростка

першого поперекового хребця вниз і вперед до місця перетину меж

легень   з   10-м   ребром.   Нижній   край   печінки   у   12-му   міжребер'ї

опускається до лінії маклока, у 11-му — до рівня середини лопатки, у

10-му   тупий   звук   у   ділянці   печінки   переходить   у   зону   притуплення

книжки.   Верхню   межу   печінкового   притуплення   у   12-му   міжребер'ї

знайти   не   можна,   оскільки   печінка   прикрита   м'язами   спини.   У

здорових корів зона притуплення печінки в 10-му і 11-му міжребер'ях

має ширину 6—10 см.

Збільшення   печінки   спостерігається   при   хронічному   паренхі-

матозному і гнійному гепатитах, гіпертрофічному цирозі та амілоїдозі

печінки,   рідше   гепатозі,   кетозі,   фасціольозі,   ехінококозі,   лейкозі,

туберкульозі,   пухлинах.   При   збільшенні   зади>   межа   печінкового

притуплення у великої рогатої худоби виходить на 3—8 см за останнє

ребро.   У   12-му   міжреберному   проміжку   зона   притуплення   печінки

опускається значно нижче лінії маклока (на 4— 10 см) і проектується

на середину лопатки і навіть нижче неї.

Болючість   при   перкусії   у   ділянці   печінки   спостерігається   при

гострих,   рідше   при   хронічних   хворобах   печінки.   Однак   слід   урахо-

вувати, що больова реакція може проявлятися і при травматичному

ретикулоперитоніті   у   великої   рогатої   худоби,   хворобах   легень   і

плеври.

У   овець   і   кіз   перкусію   печінки   проводять   з   8-го   по   12-те   між-

ребер'я.   У   здорових  тварин  печінкове   притуплення   має  вигляд   не-

правильного чотирикутника.

201

У коней печінка  прикрита легенями. Перкутують її справа з

10-го по 17-те і зліва з 7-го по 10-те ребро. При значній гепатоме-

галії печінкове притуплення виходить з-під нижнього краю легень  і

заходить навіть за останнє ребро.

У   свиней   перкусію   печінки   можна   здійснювати   лише   у   невго-

дованих тварин. У правому підребер'ї вона доходить до 12-го, а у

лівому — до 10-го ребер.

У   м'ясоїдних   дигітальну   перкусію   печінки   роблять   у   стоячому

положенні тварин за задньою межею легень, у собак з правого боку

притуплення печінки знаходиться з 10-го до 13-го ребра, зліва — по

12-те ребро.

При   проведенні   перкусії   необхідно   враховувати   вік,   вагітність,

вгодованість,   стан   органів   грудної   та   черевної   порожнин.   Ділянка

печінкового   притуплення   може   зміщуватися   назад   при   емфіземі

легень,   ексудативному   плевриті,   пневмотораксі,   зміщенні   сичуга

вліво у корів. При переповненні жовчного міхура нижня межа печінки

може опускатися під дією його маси. Зміщення задньої межі печінки

краніальне   спостерігається   при   вагітності,   переповненні

передшлунків   і   кишечника,   атрофічному   цирозі,   зміщенні  сичуга

вправо.

Жовчний міхур досліджують проникаючою пальпацією у 10—

11-му міжребер'ях, дещо вище  лінії  плечового суглоба.  Болючість

виявляють  при  запаленні   слизової  оболонки   жовчного  міхура  (хо-

лециститі).

•    ДОСЛІДЖЕННЯ ФУНКЦІОНАЛЬНОГО 

СТАНУ ПЕЧІНКИ

Клінічні   методи   дослідження   не   завжди   дають   достатню   ін-

формацію для діагностики захворювань печінки у тварин. Симптоми

її ураження (жовтяничність, гепатомегалія, болючість) часто відсутні

або   з'являються   на   пізніх   стадіях   хвороби.   Тому   у   ветеринарній

медицині   запропонована   велика   кількість   тестів   для   вивчення

функціонального  стану  печінки,   які   дають   змогу  виявляти  навіть

незначні ураження паренхіми органу на ранніх стадіях патології.

Дослідження білоксинтетичної функції печінки — один з основних

методів   у   гепатології,   оскільки   печінці   належить   основна   роль  у

білковому   обміні.   У   ній   синтезуються   альбуміни,   фібриноген,

протромбін,   значна   частина   а-   і   (3-глобулінів,   розщеплюються   і

перебудовуються амінокислоти, знезаражуються токсичні продукти

білкового обміну.

Для оцінки білоксинтетичної функції печінки визначають вміст

загального білка і його фракцій у сироватці крові. Зниження кон-

центрації   білка   в   сироватці   крові   (гіпопротеїнемія)   є   наслідком

значних уражень печінки, а гіперпротеїнемія спостерігається при

202

розвитку запалення у печінці і супроводжується збільшенням вмісту

глобулінових   фракцій.   При   гострих   запальних   процесах   або

загостренні   хронічно   перебігаючих   збільшується   кількість   низько-

молекулярних глобулінових фракцій (постальбуміни, трансферний), а

при   хронічних   —   високомолекулярних  (

Р

-  і  у-глобулінів)  і

патологічних білків (парапротеїнів).

Порушення   білоксинтетичної   функції   найбільш   точно   характе-

ризується   зниженням   концентрації   альбумінів   у   сироватці   крові

(гіпоальбумінемія),   що   є   ознакою   ураження   гепатоцитів,   де   син-

тезуються   альбуміни.   Чим   тяжче   перебігає   хвороба   печінки,   тим

нижча   концентрація   альбумінів   у   сироватці   крові.   Співвідношення

між альбумінами і глобулінами сироватки крові називають білковим

коефіцієнтом. У здорових тварин він становить 0,8—1. При патології

печінки співвідношення між альбумінами і глобулінами порушується

(диспротеїнемія)   і   білковий   коефіцієнт,   як   правило,  зменшується.

Для виявлення диспротеїнемії застосовують колоїдно-осадові проби.

Суть   їх   полягає   у   зниженні   стабільності   сироваткових   білків

внаслідок   збільшення   вмісту   грубодисперсних   глобулінів   і

патологічних білків. Тому при додаванні до сироватки крові сольових

розчинів   виникає   помутніння,   в   осад   випадають  грубодисперсні

глобуліни.   Найбільш   поширеними   при   вивченні  білоксинтетичної

функції печінки у тварин є колоїдно-осадові проби з міді сульфатом

(за Постниковим В. С.), сулемова, формолова,  Вельтмана і Гайєма.

Позитивними проби бувають, як правило, при хронічно перебігаючих

захворюваннях печінки (гепатоз, гепатит, цироз, абсцеси печінки), а

реакція Вельтмана дає змогу діагностувати як хронічні, так і гострі

процеси   в   печінці.   Проби   прості   у   виконанні   і   тому   їх   можна

застосовувати у практиці.

Крім   гіпоальбумінемії,   при   патології   печінки   знижується   кон-

центрація   фібриногену   і   протромбіну   в   сироватці   крові,   що   при-

зводить до порушення зсідання крові.

Кінцевими   продуктами   білкового   обміну   є   компоненти   залиш-

кового   (небілкового)   азоту.   При   розщепленні   амінокислот   утворю-

ється   велика   кількість   аміаку,   який   активно   знезаражується   пе-

чінкою. В результаті детоксикаційної та сечовиноутворюючої функції

печінки   концентрація   аміаку   в   крові   мінімальна   (до  ЗО   мкмоль/л).

При   захворюваннях   печінки   вміст   аміаку   в   сироватці   крові

збільшується. Виражена гіперамоніємія поєднується  із збільшенням

аміаку   в   спинномозковій   рідині,   зменшенням   вмісту   сечовини   в

сироватці крові і є показником важкого ураження печінки, розвитку

печінкової енцефалопатії та печінкової коми.

Вуглеводну функцію  печінки оцінюють за вмістом глюкози, мо-

лочної та  піровиноградної кислот у  крові і  результатами   наванта-

ження галактозою.

При   захворюваннях   печінки   концентрація   глюкози   в   крові  зни-

жується (гіпоглікемія), а кількість проміжних продуктів обміну

203