Клиническая диагностика животного с рентгенологией - часть 38

ДОСЛІДЖЕННЯ УРЕТРИ

Уретру   досліджують   оглядом,   пальпацією   і   катетеризацією,

звертаючи   увагу   на   стан   слизової   оболонки,   прохідність,   наявність

сечових каменів.

Слизову   оболонку   у   самців   досліджують   в   ділянці   зовнішнього

отвору   сечівника,   у   самок   —   за   допомогою   піхвового   дзеркала.

Слизова оболонка уретри у здорових тварин блискуча, рожева. При

ураженні   уретри   спостерігаються   набряк   слизової   оболонки,

запалення, крововиливи, витікання гною і слизу.

Прохідність   уретри   визначають   за   допомогою   катетеризації.

Найчастіше   зустрічається   закупорка   сечівника   сечовими   каменями,

згустком   крові,   стеноз,   здавлювання   або   рубцеве   стягування

сполучною тканиною.

Наявність сечових каменів виявляють пальпацією уретри у  самок

великих   тварин   через   вентральну   стінку   піхви.   У   самців   уретру

пальпують   вздовж   статевого   члена.   У   бугаїв   необхідно   уважно

пальпувати в місці згину пеніса, де можуть бути сечові камені. При

пальпації звертають увагу на болісну реакцію.

ДОСЛІДЖЕННЯ СЕЧІ

Сеча — кінцевий  продукт обміну речовин. За її складом можна

судити   про   функціональний   склад   не   лише   нирок   і   сечовивідних

шляхів, а й печінки, серця, підшлункової залози, шлунково-кишкового

тракту, обмін речовин в організмі. Рекомендується досліджувати сечу у

тварин хворих та контрольної групи при проведен-ні диспансеризації,

а   також   встановленні   діагнозу,   вивченні   глибини   патології,

прогнозуванні   хвороби,   контролюванні   ефективності  .лікувальних

заходів.  З цією  метою  проводять  фізичне,  хімічне,  мікроскопічне,   а

при необхідності — бактеріологічне дослідження сечі.

Одержання та зберігання сечі.  Сечу одержують при природному

сечовиділенні. Акт сечовиділення можна викликати масажем у самців

препуцію,   у   самок   шкіри   нижче   соромітних   губ.   У   великих   тварин

застосовують, крім того, масаж сечового міхура через пряму кишку, а

у дрібних — через черевну стінку. При хворобах статевих органів, а

також для бактеріологічних досліджень сечу одержують із сечового

міхура   катетером   (протипоказанням   для   катетеризації   є   гнійне

запалення сечовивідного каналу).

Для   аналізів   беруть   близько   200   мл   сечі,   краще   вранці.   Одер-

жання   проб   натще   важливе   тому,   що   за   ніч   нагромаджуються

продукти   метаболізму,   які   менше   пов'язані   з   годівлею   та   іншими

зовнішніми   факторами.   При   необхідності   збирають   і   досліджують

сечу   протягом   доби   чи   іншого   проміжку   часу.   Тоді   її   збирають   у

сечоприймальники, які кріплять до тварин.

220

Якщо   неможливо   дослідити   сечу   зараз   після   взяття,   то   її   збе-

рігають   закритою   протягом   1,5   год   у   холодильнику   або   термосі  із

льодом.   Використання   консервуючих   речовин   небажане,   але  воно

допускається, якщо необхідно транспортувати сечу із господарств у

лабораторію. Із консервантів використовують: тимол  (один кристалик

на 100—150 мл сечі), толуол (покривають тонким шаром поверхню

сечі), хлороформ (1—2 краплі на 200 мл сечі), 40%-ний формальдегід

(дві краплі на 25 мл сечі). Сечу для бактеріологічних досліджень не

консервують.   При   використанні   консервуючих   речовин   слід

враховувати,   що   хлороформ   розчиняє  жири  і   утруднює   визначення

вмісту цукру, тимол і формальдегід— білка. Зберігання сечі тривалий

час   при   кімнатній   температурі   призводить   до   розвитку   в   пробах

мікрофлори, грибів, що змінює рН, руйнує лейкоцити та циліндри. При

необхідності сечу можна зберігати замороженою.

ФІЗИЧНІ ВЛАСТИВОСТІ СЕЧІ

Зразу   після   одержання   сечі   визначають   її   кількість   (при   необ-

хідності   добову),   колір,   прозорість,   консистенцію,   запах,   відносну

щільність, реакцію сечі або рН.

Кількість   сечі   (діурез)   —   важливий   показник   видільної   функції

нирок і стану водного обміну. Коні виділяють за добу 3—10 л сечі,

велика рогата худоба — 6—12, максимально 25 л, вівці і кози — 0,5

—2, свині — 2—6 л, собаки залежно від породи — 0,05—2 л (ЗО мл

сечі на 1 кг маси тіла), коти — 0,1—0,2 л (25 мл сечі на 1 кг маси).

При патології ці показники можуть змінюватися. Зменшення добового

діурезу   називають   олігурією,   а   збільшення   добової   кількості

виділеної сечі — поліурією.

Колір сечі. У коней свіжовиділена сеча буває від блідо- до буро-

жовтого,   у   жуйних   —   від   світло-жовтого   до   світло-коричневого

кольору, у свиней  вона  світло-жовта, у собак і котів  — від світло-

жовтого до жовтого кольору. При зберіганні вона може темніти. Колір

сечі здорових тварин залежить від вмісту в ній солей і пігментів. У

хворих   тварин   забарвлення   її   може   змінюватися.   Світлий   колір   із

слабим   блідо-жовтуватим   відтінком   буває   при   хронічній   нирковій

недостатності, цирозі нирок, цукровому та нецукро-вому діабеті.

Темно-жовтий   колір   сечі   спостерігається   при   високій   її   кон-

центрації, що є наслідком сильного потовиділення, тривалої гарячки,

серцевої   декомпенсації.   Забарвлення   сечі   від   насиченого   темно-

жовтого   до   коричневого   з   зеленкуватим   відтінком   свідчить   про

наявність у ній жовчних пігментів, що спостерігається при механічній

і   паренхіматозній   жовтяницях.   Наявність   індикану   в   сечі,   що   є

ознакою   розвитку   в   організмі   виразкових   захворювань   шлунково-

кишкового тракту, гангрени легень, змінює колір сечі на

221

темно-коричневий.   Криваво-червона,   червоно-коричнева,   темно-ко-

ричнева   сеча   буває   при   домішуванні   до   неї   крові  (гематурія),

гемоглобіну   (гемоглобінурія)   і   міоглобіну   (міоглобінурія).   Слід

ураховувати й те, що згодовування тваринам столових буряків надає

сечі теж червоного забарвлення. При гематурії необхідно встановити

джерело надходження крові. Якщо кров у сечі з'являється на початку

сечовиділення, то це свідчить про  ураження уретри. Наявність її у

кінцевих   порціях   сечі   дає   змогу   підозрівати  ураження   сечового

міхура, а якщо вся сеча забарвлена в червоний колір, то це є ознакою

ураження нирок. Часто крові в сечі мало (м і к р о г е м а т у р і я) і її

домішки   можна   виявити   лише   мікроскопічним   або   біохімічним

дослідженнями.

Біла, непрозора сеча із сіруватим відтінком буває від домішування

гною при гнійному уроциститі та пієлонефриті. У випадках ліпурії та

виділенні надмірної кількості фосфатів сеча набуває  молочно-білого

кольору.

Лікування   тварин   метиленовим   синім   надає   сечі   синього   або

синьо-зеленого   забарвлення,   введення   в   організм   препаратів   кар-

болової кислоти змінює її колір на коричневий або чорний. Сантонін,

введений   тваринам   із   кислою   реакцією   сечі,   змінює   її   колір  на

зелений, а сечу лужної реакції — на червоний.

Прозорість сечі. За винятком однокопитних, свіжа сеча здорових

тварин прозора, чиста, без осаду. Лужна сеча, яка стоїть кілька годин

при кімнатній температурі, стає каламутною від утворення мукоїду —

слизу сечовидільних шляхів і лужних фосфатів. При зберіганні кислої

сечі   утворюється   червонуватий   осад,   який   виникає   внаслідок

кристалізації   уратів.   У   коней   —   сеча   мутнувата,   оскільки   в   ній

міститься   кальцію   гідрокарбонат.   При   зберіганні   проб  настає   його

аміачне зброджування з утворенням нерозчинного кальцію карбонату,

який покриває тоненькою плівкою поверхню сечі.

Втрата прозорості (помутніння) сечі спостерігається при наявності

в   ній   великої   кількості   солей,   кров'яних   і   епітеліальних   клітин,

бактерій,   слизу.   Опалесцентна   сеча   може   виділятися   у   здорових

тварин   при   поїданні   великої   кількості   жирів   (аліментарна   ліпурія).

Патологічну   ліпурію   реєструють   при   важкому   цукровому  діабеті,

отруєнні фосфором, хілурії.

Консистенція   сечі   у   здорових   тварин   (крім   однокопитних)   во-

дяниста, у коней вона слизова від домішування муцину. При пере-

ливанні сеча однокопитних розтягується у вигляді ниток. Водяниста

консистенція сечі у коней спостерігається при поліурії Слизова, в'язка

і драглеподібна консистенція сечі буває при пієлонефриті, амілоїдному

нефрозі,  запаленні  сечового  міхура  і   уретри,  статевих   органів.   При

зменшенні   кількості  добова   сеча   може   бути  близькою  до   слизової.

Сеча водянистої консистенції із високим вмістом білка піниться.

222

Запах сечі специфічний для кожного виду тварин. При підвищенні

концентрації   сеча   набуває   різкішого   запаху.   Зберігання   її   при

кімнатній   температурі   посилює   аміачний   запах   внаслідок   лужного

бродіння.   Аміачний  запах  має   свіжоодержана   сеча   при   її   застої   і

зброджуванні у сечовивідних шляхах, що буває при паралічі та парезі

сечового   міхура,   уроциститі,   непрохідності   уретри.   При   розпаді

пухлин і гангренозних процесах у сечовивідних шляхах та сечовому

міхурі сеча набуває гнильного запаху. Запах калових мас вона має

при   утворенні   пузирно-ректального   отвору.   Виділення   із   сечею

великої   кількості   кетонових   тіл   (кетонурія)   надає   пробі   фруктового

запаху.   Це   буває   при   кетозі   у   корів   і   овець,   лістеріозі,   цукровому

діабеті. Водяниста сеча при поліурії майже не має запаху.

Відносна щільність  (питома вага) сечі залежить від концентрації

різних   речовин,   розчинених   у   ній.   Найбільше   на   щільність   сечі

впливає   концентрація   у   ній   сечовини   (пряма   пропорціональна   за-

лежність)   і   посилений   діурез   (обернена   залежність).   Однак   при

цукровому діабеті, незважаючи на поліурію, вона має високу відносну

щільність   через   вміст   цукру.   Відносна   щільність   є   показником

концентраційної здатності нирок.

У здорових тварин відносна щільність сечі становить (г/мл, кг/л): у

коней— 1,020—1,050; у великої рогатої худоби— 1,015— 1,045; овець

і кіз  — 1,015—1,050; свиней  — 1,010—1,030; собак — 1,020—1,050;

котів —1,010—1,040, кролів — 1,010—1,015. Коливання цих показників

свідчить про їх залежність від складу раціону,  кількості випитої води,

продуктивності.  При  обмеженому   споживанні  рідкого  корму  та води,

важкій роботі з виділенням великої кількості поту відносна щільність

сечі  підвищується.  У хворих тварин  збільшення відносної  щільності

спостерігається при олігу-рії, яка є наслідком зневоднення організму

(діареї,   блювоти,   гарячки),   розвитку   набряків   і   водянок,   гострому

гломерулонефриті. Протеїнурія і глюкозурія призводять до зростання

відносної щільності. Поліурія, глюкозурія і висока відносна щільність

сечі — патогномонічний синдром цукрового діабету.

Зниження   відносної   щільності   сечі   може   бути   при   споживанні

великої   кількості   води,   тривалому   голоданні   та   низькому   вмісті

білкових кормів у раціоні. Поліурія із зниженням відносної щільності

— сприятливий прогноз при розсмоктуванні набряків і водянок. Важкі

ураження   нирок   із   втратою   екскреторної   функції   призводять   до

зниження   відносної   щільності   сечі.   Таке   явище   називають

гіпостенурією.

Водневий показник (рН) сечі  визначають зразу після одержання

проб.   При   зберіганні   її   рН   збільшується.   Визначають   водневий

показник   за   допомогою   індикаторних   смужок   або   рН-метрів.   Нині

випускають   індикаторні   смужки,   які   показують   не   лише   якісну

реакцію, а й допомагають визначити точний кількісний результат.

223

Універсальні   індикаторні   смужки   дають   змогу   визначити,   крім  рН,

вміст   білка,   глюкози,   крові,   гемоглобіну,   білірубіну,   уробіліну,

кетонових тіл, лейкоцитів, нітритів.

Реакція сечі залежить від виду тварин і характеру корму, який

вони   споживають.   Корми   рослинного   походження   містять   більше

лужних елементів, а тваринного — кислих. Тому сеча травоїдних

тварин слаболужна, м'ясоїдних — слабокисла, всеїдних — близька до

нейтральної. При зміні традиційного фізіологічного типу годівлі для

даного виду тварин змінюється реакція сечі. Так, при однобічному

згодовуванні травоїдним тваринам кормів із високим вмістом протеїну

(комбікорми) сеча стає кислою. Згодовування протягом деякого часу

м'ясоїдним   тваринам   кормів   рослиннгго   походження   (овочів,

фруктів, крупів, картоплі) призводить до зміщення рН сечі у лужний

бік.

У клінічне здорових  тварин реакція свіжоодержаної  сечі стано-

вить: у коней — 7—8,5; великої рогатої худоби — 7—8,5; свиней — б

—7,3; собак і котів — 5—6,5.

Кисла реакція сечі у травоїдних спостерігається при голодуванні

і   захворюваннях,   які   перебігають   із   виникненням   респіраторного

або   метаболічного   ацидозу   (пневмонії,   діареї,   цукровий  діабет,

ацидоз рубця).

Лужна сеча є наслідком респіраторного та метаболічного алка-

лозу. Різко лужна реакція сечі буває при гнильному уроциститі.  У

випадках   патології   органів   сечової   системи   настає   аміачне   збро-

джування сечі та утворення карбонату  амонію,  який зміщує  рН у

лужний бік. Слаболужна реакція сечі у м'ясоїдних буває при частій

блювоті.

У кислій сечі переважають іони хлору (С]~), у лужній — натрію

(Na+) і калію (К

+

).

Тривале   порушення  нормальної   реакції   сечі  є   обережним   для

прогнозу тому, що при кислій реакції можуть утворюватися камені із

уратів, сечової кислоти, а при лужній — фосфатні.

ХІМІЧНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ СЕЧІ

Хімічне дослідження сечі проводять з метою визначення вмісту

білка, глюкози, кетонових тіл, крові, міоглобіну, індикану, білірубіну,

уробіліну, жовчних кислот, нітратів, сечовини, креатиніну. Існує ряд

методів   для   проведення   якісного,   напівкількісного   та   кількісного

аналізів сечі. Використання універсальних індикаторних смужок дає

змогу досліджувати хімічні показники безпосередньо в господарствах.

Визначення   білка.  Сеча   здорових   тварин   містить   дуже   малу

кількість   білка,   яку   не   можна   визначити   навіть   досить   чутливими

пробами з 20%-ним розчином сульфосаліцилової кислоти і

224

50%-ним розчином азотної кислоти, за допомогою яких виявляють

білок у кількостях відповідно 0,015 і 0,033 г/л.

Крім них, часто застосовують пробу з кип'ятінням, а в останній

час — універсальні індикаторні смужки. Кількісне визначення білка в

сечі   проводять   лише   після   позитивних   результатів   якісних   проб,

використовуючи   для   цього   колориметричний   метод   з   суль-

фосаліциловою   кислотою   або   Робертса-Стольникова,   який   грун-

тується на тому, що при пробі з азотною кислотою біле кільце на

межі  її  з сечею  з'являється між  2,5  і  3  хв при  наявності  0,033  г/л

білка. Якщо кільце утворюється раніше, то білка в такій сечі більше

0,033   г/л   і   тому   сечу   розбавляють   доти,   поки   кільце   не   буде

утворюватися   у   зазначений   термін.   Кількість   білка   в   сечі   можна

визначити також індикаторними смужками.

Появу білка в сечі називають протеїнурією. Вона буває ниркового

(ренального)   походження,   якщо   білок   надходить   із   нирок,  і

позаниркового   (неренального),   якщо   він   домішується   по   ходу

сечовивідних шляхів. Ниркова протеїнурія буває функціонального  і

органічного   походження.   Функціональна   ниркова   протеїнурія

характеризується   короткочасним   перебігом,   не   супроводжується

будь-якими клінічними симптомами, часто пов'язана з фізіологічним

станом   організму.   Вона   спостерігається   у   новонароджених  тварин

протягом перших десяти днів життя, у корів в останній тиждень перед

отеленням, при тривалому концентратному типі годівлі, після сильного

м'язового навантаження, переохолодження, перегрівання. Часто така

протеїнурія   виникає   у   тварин,   перехворілих   інфекційними

захворюваннями.

Органічна   ниркова   протеїнурія   виникає   внаслідок   структурних

змін у нирках. Вона пов'язана із збільшенням проникності ниркових

клубочків   і   порушенням   структури   канальців   (нефрит,   нефроз,

амілоїдоз) нирок. Високий вміст білка в сечі поєднується з розвитком

набряків. Протеїнурія при нефриті і пієлонефриті становить близько

1—2   %,   а   при   нефрозі   до   3—5   %.   Органічна   протеїнурія   стійка   і

проявляється разом з клінічними ознаками ураження нирок.

Ниркова   протеїнурія   від   позаниркової   відрізняється   більшим

вмістом білка в сечі (при позанирковій він рідко перебільшує 1 г/л),

наявністю  в  осаді сечі циліндрів   та  іншими  симптомами  ураження

нирок. Бувають випадки одночасного ураження нирок і сечовивідних

шляхів. У таких випадках протеїнурія буде змішаною.

Протеїнурія   також   зустрічається   при   захворюванні   статевих

органів: у самок  — при запаленнях матки  і піхви,  у самців —  при

запаленні   передміхурової   залози.   Таку   протеїнурію   називають   не-

справжньою.

Визначення в сечі цукру. У сечі здорових тварин містяться сліди

цукру (глюкози), які не виявляються хімічними реакціями, що

225

застосовуються в лабораторіях. Тому сечу прийнято вважати віль-

ною від глюкози та інших цукрів. Визначення глюкози слід прово-

дити зразу після одержання сечі, оскільки при зберіганні проб в

умовах   кімнатної   температури   відбувається   ферментативне   збро-

джування вуглеводів під дією ферментів мікроорганізмів і грибків.

Серед усіх цукрів сечі найбільш важливе значення має визначення

глюкози, оскільки інші вуглеводи містяться у незначній концентрації,

тому не мають діагностичного значення.

Досліджують   глюкозу   якісними   і   кількісними   пробами.   Для

експрес-аналізу  використовують   індикаторні  смужки.  Якісні  проби

грунтуються на відновлювальних властивостях глюкози. Це проби

Бенидикта, Гейнеса, Ніляндера, Фелінга та ін. Кількісне визначення

цукрів   у   сечі   проводять   методом   зброджування   у   цукрометрах

Ейнгорна,   Ласара-Кона,   Альтгаузена,   орто-толуїдиновим   та   глю-

козо-оксидазним методами.

Виділення   глюкози   з   сечею   називають  г л ю к о з у р і є ю .   Спо-

стерігається вона при рівні глюкози в крові, вищому за нирковий

поріг, який у моногастричних тварин становить 8—9 ммоль/л, а у

жуйних — 5—6. При ураженні нирок канальці втрачають здатність

до реабсорбції глюкози, тому величина порогу знижується і глю-

коза починає виділятися з сечею при нормальній її концентрації у

крові.

Розрізняють   фізіологічну   та   патологічну   глюкозурію.   Фізіоло-

гічна глюкозурія спостерігається  при поїданні  тваринами великої

кількості   вуглеводних   кормів,   після   значного   фізичного   наванта-

ження, в перед- і післяродовий періоди, при введенні в організм

кофеїну,   діуретину,   кортикостероїдів,   внутрішньовенній   ін'єкції

гіпертонічного   розчину   натрію   хлориду   і   глюкози.   Короткочасна

глюкозурія є наслідком нервового збудження.

Патологічна   глюкозурія   спостерігається   при   захворюваннях

центральної нервової системи (сказ, чума собак, лістеріоз, менін-

гоенцефаліт,   травми   мозку),   отруєнні   скипидаром,   хлороформом,

хлоралгідратом.   Висока   концентрація   глюкози   в   сечі   буває   при

цукровому діабеті (до 10—12 %), пухлинах наднирників, гіперфункції

гіпофізу, гіпертиреозі.

Ниркова глюкозурія зумовлена зниженням реабсорбційної здатності

канальців   нефронів.   Спостерігається   при   хронічному

гломерулонефриті, гострій нирковій недостатності. У таких випадках

рівень глюкози в крові нормальний або навіть дещо знижений.

При маститах і закупорюванні дійок у тварин може розвиватися

лактозурія   внаслідок   зворотного   надходження   молочного   цукру  із

молока   в   кров   і   сечу.   Лактозурію   від   глюкозурії   відрізняють  за

допомогою зброджувальної проби.

Поява галактози в сечі   (галактозурія)   буває при ураженнях

226

печінки,  м'язовій дистрофії,   панкреатиті.  Поява  інших цукрів у сечі

спостерігається рідко.

Визначення кетонових тіл у сечі. До кетонових тіл відносять аце-

тон,   бетаоксимасляну   та   ацетооцтову   кислоти.   У   здорових   тварин

сеча містить  невелику кількість кетонових тіл,  які  не  визначаються

якісними реакціями (проба Лестраде дає змогу встановити наявність

кетонових тіл у сечі від 1,7 ммоль/л і вище). У здорових коней вміст

кетонових тіл в сечі становить 0,06—0,66 ммоль/л, у корів — 0,6—1,1,

овець   —   0,59—1,46   ммоль/л.   Використання   індикаторних   смужок,

виготовлених   спеціально   для   кожного   виду   тварин,   допомагає

встановлювати посилене виділення кетонових тіл, концентрація яких

незначно вища верхньої межі норми. Зараз випускають смужки,  за

допомогою яких визначають приблизну концентрацію кетонових тіл у

сечі, а точну кількість їх досліджують.  в спеціальних дистиляційних

апаратах.

Збільшення   вмісту   кетонових   тіл   в   сечі   називають   кетонурією.

Пов'язана  вона з  недостатнім   забезпеченням  жуйних  тварин  легко-

перетравними вуглеводами в поєднанні з високим вмістом в раціонах

білків   і   жирів   та   при   згодовуванні   кормів,   які   містять   кетоген-ні

речовини   (масляну   кислоту).   Кетонурія   є   наслідком   тривалого'

голодування,   виснаження,   підвищення   температури   тіла.   Діагнос-

тують кетонурію при цукровому діабеті, нирковій глюкозурії, ке-тозі,

діареях,   важких   інтоксикаціях,   захворюваннях   печінки,   центральної

нервової системи (сказ, лістеріоз, еклампсія). Визначення кетонових

тіл   у   сечі   є   високоінформативним   і   раннім   тестом   при   діагностиці

прихованої форми кетозу корів, овець, свиноматок.

Визначення   білірубіну   в   сечі.   У   сечі   може   міститися   лише

кон'югований (зв'язаний, прямий) білірубін. Некон'югований  (вільний,

непрямий)   білірубін   не   розчиняється   у   воді   і   не   проходить   через

ниркові клубочки, тому в сечі його не виявляють. Вміст білірубіну в

сечі визначають якісними  і кількісними  реакціями  та індикаторними

смужками.   Із   якісних   реакцій   застосовують   проби   Розіна,   Фуше,

Франка. Вони грунтуються на окисленні білірубіну в білівердин, який

надає   пробі   зеленкуватого   кольору.   Для   великої   рогатої   худоби

інформативною є проба Франка (із розчином метиленового синього).

Кількість   білірубіну   в   сечі   досліджують   уніфікованим   методом

Єндрашика, Клегорна і Грофа.

Виділення білірубіну із сечею називають білірубінурією. Наявність

його в сечі свідчить про глибокі порушення у гепатобіліарній системі,

коли   кількість   кон'югованого   білірубіну   в   крові   перевищує   рівень

ниркового   порогу   (понад   34   мкмоль/л   білірубіну).   При   білірубінурії

сеча темніє, набуває жовто-зеленого відтінку, піниться. Дослідження

білірубіну   в   сечі   має   важливе   значення   при   диференціальній

діагностиці   жовтяниць.   Білірубінурія   спостерігається   при   тяжких

ураженнях печінки (гепатит, гепатоз, цироз) та жовчовивідних шляхів

(жовчнокам'яна хвороба, ехінококоз, ново-

22Т