Клиническая диагностика животного с рентгенологией - часть 32

54. Перкусія і аускультація при зміщенні сичуга (за Dirksen G.)

ня   рідини,   гурчання),   нагадують   шуми   кишечника.   При   зміщенні

сичуга аускультацією у верхній ділянці зміщення виявляють досить

важливий   симптом   —   звук   краплі,   що   падає.   У   нижній   ділянці

знаходять   хлюпання   рідини,   яке   особливо   добре   вислуховується

фонендоскопом,   прикладеним   в   останніх   трьох   міжреберних

проміжках,   коли   одночасно   проводити   поштовхову   пальпацію   під

реберною дугою (Влізло В. В., 1993).

173

Діагностичну   пункцію   сичуга   здійснюють   для   уточнення   діагнозу

зміщення   в   12-му   або   11-му   міжребер'ях   голкою   з   канюлею.   Голку

спрямовують в краніо-вентральному напрямку. Виділювані гази можна

розрізняти за кислим запахом, а виділювана рідина має рН від 1,5 до

2,5.

Ендоскопію   проводять   у   правій   голодній   ямці   зліва   або   справа

залежно   від   зміщення.   При   лівобічному   зміщенні   в   краніо-вент-

ральному   напрямі   з   правого   боку   знаходять   червоного   кольору

рубець,   зліва   світло-червоний   зміщений   сичуг.   Далі   попереду,  у

верхній половині  здутого   сичуга  і  лівого боку  рубця,   видно темного

кольору селезінку.

Методика зондування сичуга розроблена лише у телят молочного

періоду годівлі, оскільки у них в період акту ссання змикаються губи

стравохідного жолоба (автори методу Симонов І. М, Мушинський М.

С.).   Вміст   сичуга   в   телят   у   перші   0,5—2,5   год   життя   до   годівлі

молозивом   відрізняється   від   вмісту,   одержаного   через   1   год   після

випоювання молозива. Величина рН відповідно становить 3,6—4 і 5,1

—5,4;   загальна   кислотність   —   3—4   і   48—  52   од.,   зв'язана   соляна

кислота — 0,5—2 і 11—24 од., пептична активність за Меттом — 0,1—

0,2 і сліди — 0,3 мм, хімозинна дія за П'ятницьким — 80—326 с і 50—

55 с. Вільна соляна кислота в сичужному соку відсутня.

При діареях у вмісті сичуга новонароджених телят багато слизу,

рН відхиляється у лужний бік, активність ферментів знижена.

«    ДОСЛІДЖЕННЯ ШЛУНКА КОНЯ

Оскільки шлунок у коней розміщений у передньому відділі черевної

порожнини і  на  відстані  від черевної стінки, дослідження  його  у них

зовнішньою пальпацією і перкусією утруднене й малоефективне. Тому

для   діагностики   хвороб   шлунка   в   основному  використовують   дані

анамнезу,   клінічних   ознак,   зовнішнього   огляду,   ректального

дослідження,   зондування   шлунка,   дослідження  його   вмісту   та   інші

методи.

При функціональних розладах шлунка, гастриті, виразковій хворобі

спостерігаються: зниження або втрата апетиту, позіхання,  вивертання

верхньої губи, млявість, сонливість, сірий наліт на язиці, жовтяничність

слизових оболонок, набрякання твердого піднебіння, інколи незначні

ознаки занепокоєння, тварина оглядається на черево, особливо після

годівлі.   При   гострому   розширенні   шлунка   бувають   дуже   виражені

ознаки занепокоєння: тварина тупцює, часто оглядається на черево,

падає на землю й валяється, швидко піднімається і рухається вперед,

займає  не характерні  для  неї  пози (сидячої  собаки  та  ін.), у  хворих

реєструють відрижку, навіть блювання, задишку, підвищення потіння,

невели-

174

ке випинання 14—17 лівих міжреберних проміжків у верхній частині

грудної клітки.

Ректальним   дослідженням   при   цьому   у   невеликих   коней   під

переднім краєм лівої нирки вдається прощупати задню стінку шлунка у

вигляді   еластичного   напівкруглої   форми   тіла,   яке   переміщується

синхронно з дихальними рухами, а також переміщення селезінки в

ділянку лівої здухвини.

При   гострому   розширенні   шлунка   пальпацією   установлюють

підвищення тонусу міжреберних м'язів і чутливу зону відображених

болей на задньому схилі холки.

Аускультацію   шлунка   у   коней   внаслідок   особливостей   його

розміщення в черевній порожнині не застосовують.

Найбільш   ефективним   методом   дослідження   шлунка   у   коней  є

зондування з одержанням і аналізом його вмісту. Одержані при цьому

дані   в   більшості   випадків   є   вирішальними   для   встановлення

діагнозу,   визначення   перебігу   та   прогнозу   хвороби   й  призначення

науково   обгрунтованого   лікування   тварин.   Зондування   шлунка

застосовують також для видалення газів і кормових мас, введення

всередину   лікарських   і   поживних   речовин,   гастро-графії,

гастротонометрії й інших методів досліджень.

Дослідження шлункового вмісту і шлункового соку.  Важливими

показниками   при   дослідженні   шлунка   є   результати   аналізу   шлун-

кового вмісту та шлункового соку.

Шлунковий   вміст   у   коней   одержують   за   допомогою   носо-стра-

вохідного   зонда,  апарата   Комовського   та  інших   електровакуумних

приладів.   Шлунковий   вміст,   одержаний   без   попередньої   підготовки

тварини,   називають   нативним   (натуральним,   природним).   Дослі-

джують   його   для   діагностики   хвороб   шлунка   і   кишок   з   явищами

кольок.

Для діагностики функціональних розладів шлунка і гастриту існує

метод   дослідження   шлункового   вмісту,   одержаного   після

застосування   пробного   подразника.   При   цьому   шлунковий   вміст

одержують спочатку натще після 12—16-годинної голодної дієти, а

потім   після   згодовування   чи   введення   через   зонд   пробного   по-

дразника   або   парентерального   введення   фармакологічних   препа-

ратів, що посилюють секрецію шлункового соку.

Як пробний подразник використовують: 500 г вівсяного борошна з

3 л води, 1,2—1,6 кг — з 10 л води, 500 г пшеничного борошна — Зл

води, 500 г подрібненого вівса з 2,5 л води, 1 л 5%-ного  етилового

спирту.

Існує  одноразовий   і  фракційний   методи   одержання  шлункового

вмісту. При одноразовому методі досліджують одну порцію вмісту,

одержану   через   20—25   хв   після   введення   спиртового   пробного

подразника.

При   фракційному  методі  шість  порцій  вмісту  одержують  через

45, 65, 85, 105, 125 та 145 хв після застосування подразника. Всі

175

сім   порцій   шлункового   вмісту   досліджують   органолептичне   та   із

застосуванням хімічних методів (колір, запах, консистенція, кількість,

кислотність   та   перетравна   здатність);   першу   порцію,   одержану

натще,   досліджують   ще   й   мікроскопічним   методом.   Колір

шлункового   вмісту   залежить   від   пробного   подразника   і   домішки

жовчі,   що   надходить   із   дванадцятипалої   кишки.   Запах   вмісту

специфічний: від слабокислого до кислого. При гнильних процесах

відчувають  запах  сірководню   та  ін.   Консистенція  вмісту  залежить

від залишків пробного подразника,  а при патології шлунка — від

наявності в ньому слизу, гною, крові та інших домішок.

У здорових коней кислотність вмісту шлунка, одержаного натще,

коливається у межах: загальна — 4—9 титрованих одиниць;  вільна

НСі — 0—6 од.; зв'язана НС1 — 2—8 титрованих одиниць. Через 85

хв   після   пробного   подразника   ці   показники   збільшуються   і

становлять: загальна кислотність 13—20 титрованих одиниць; вільна

НСІ — 5—9; зв'язана НСІ — 5—12 титрованих одиниць. Через 145 хв

усі показники кислотності знижуються до вихідних.

Я.   І.   Клейнбок   виділив   чотири   типи   порушення   секреторної

функції шлунка — гіперацидний, астенічний, інертний і субацид-ний.

При   гіперацидному   типі   секреції   натще   загальна   кислотність

становить 25—45 од., а через 80 хв після застосування подразника

вона підвищується до 70—90 од. і утримується на цьому рівні  2—2,5

год,   не   повертаючись   до   вихідного   рівня.   При   астенічному   типі

секреції загальна кислотність натще 20—40 од., через 45 хв  після

застосування пробного сніданку вона досягає 70—80 од. у коней і 80—

100   од.   у   собак,   а   в   подальші   ЗО   хв.   швидко   знижується.   При

інертному типі секреції відмічають зменшення загальної кислотності

до   10—16   од.   титру,   вільна   соляна   кислота  відсутня   або   не

перевищує   2—3   од.   На   пробний   подразник   відповідь   організму

настає   лише   через   1   год   45   хв   і   пізніше,   загальна  кислотність

підвищується дуже повільно і не перевищує 16 од. у коней і 60 од.

у   собак.   Субацидну   форму   розпізнають   по   низькій  загальній

кислотності   (3—5,   рідко   10—12   од.   титру),   вільна   соляна  кислота

відсутня.   Після   даванки   пробного   сніданку   кислотність  шлункового

вмісту   може   знижуватися   і   досить   рідко,   під   кінець  дослідження,

підвищується до 10—15 од. титру.

При мікроскопії осаду шлункового вмісту, одержаного натще, у

здорових   коней   спостерігають   поодинокі   лейкоцити   і   епітеліальні

клітини   в   полі   зору.   При   гастриті   виявляють   слиз,   збільшення

кількості   лейкоцитів   і   епітеліальних   клітин   (більше   п'яти   в   полі

зору).   При   відсутності   в   шлунку   вільної   соляної   кислоти   у   його

вмісті   дуже   часто   виявляють   мікроби,   частки   корму,   крохмальні

зерна.

При дослідженні  шлункового соку одержують важливіші дані

176

про   секреторну   функцію   шлунка,   на   підставі   яких   можна   робити

висновок про його патологію.

Методика   одержання   шлункового   соку   грунтується   на   наявності

постійної   секреції   шлунковими   залозами   у   коней   при   відсутності   в

шлунку корму і на посиленні її постійним негативним тиском в апараті.

Цей спосіб дає змогу одержати секрет шлункових залоз без домішок

різних пробних подразників.

Про рівень секреції шлункових залоз роблять висновки на підставі

об'єму, кислотності та ферментної активності соку за певний проміжок

часу.   У   здорових   коней   за   першу   годину   дослідження   кількість

шлункового соку становить 1—2 л, вільної НС1— 10—ЗО титрованих

одиниць,   загальна   кислотність—18—40   титрованих

 одиниць,

перетравна здатність пепсину за Меттом — 3—7 мм, вміст лейкоцитів

— 50—250 в 1 мкл. За другу годину ці показники досягають: кількість

соку—1,5—2,5 л; вільної НС1—15—40 титрованих одиниць; загальна

кислотність   —   22—50   титрованих   одиниць;   перетравна   здатність

пепсину — 4—8 мм; кількість лейкоцитів — 50—200 в 1 мкл.

Порушення секреторної функції шлунка може характеризуватися

підвищенням   секреції   (гіперсекреція)   і   зниженням   її   (гіпосек-реція),

підвищенням   кислотності   (гіперацидітас),   зниженням   кислотності

(гіпоацидітас), відсутністю у секреті соляної кислоти (ана-цидітас).

При   гастритах   у   шлунковому   соку   може   збільшуватися   вміст

вільної   соляної   кислоти   (гіперацидний   гастрит)   або   зменшуватися

(гіпоацидний   чи   субацидний   гастрит),   або   він   може   зовсім   бути

відсутнім (анацидний гастрит) чи знаходитися у межах фізіологічних

коливань (нормацидний гастрит).

Гіперацидний гастрит супроводжується підвищеною або нормальною

секрецією   шлункового   соку.   При   атрофічному   гастриті   :   поряд   із

зменшенням   секреції   соку  у  ньому  відсутні   вільна   соляна   кислота   та

ферменти (ахілія).

При всіх формах гастриту у вмісті шлунка збільшується кількість

лейкоцитів у 10—15 разів.

. ДОСЛІДЖЕННЯ ШЛУНКА СВИНЕЙ

У свиней шлунок розміщений на нижній черевній стінці в лівому

підребер'ї.   Досліджують   його   у   поросят   і   підсвинків   зовнішнім

оглядом,   пальпацією   і   зондуванням.   У   дорослих   свиней   внаслідок

значного   відкладення   жиру   в   підшкірній   клітковині   і   сальнику

дослідження   шлунка   загальними   методами   майже   неможливе.

Зовнішнім оглядом визначають форму і об'єм черева, при розширенні

шлунка   збільшується   об'єм   ділянки   лівого   підребер'я.   Пальпацією

ззаду реберних дуг вдається визначити сту-лінь наповнення шлунка

та больову реакцію.

177

Аускультація шлунка у свиней малорезультативна.

Для дослідження шлунка можна застосовувати його зондування

та  дослідження  вмісту,  а  при   блюванні  —  дослідження  блювотних

мас. З метою одержання шлункового вмісту у свиней використовують

медичні зонди різних розмірів, а при їх відсутності — гумову трубку

відповідної   довжини,   діаметра   отвору   й   товщини   стінки.   Якщо

використовують   гумову   трубку,   то   один   її   кінець   необхідно

відшліфувати й зробити бокові отвори.

Великих   свиней   зондують   після   фіксації   у   правому   боковому

положенні   або   стоячи,   а   поросят   і   підсвинків   —   на   фіксаційному

дерев'яному столі.

Зонд вводять через ротову порожнину за допомогою дерев'яного

зівника   з   круглим  отвором   посередині  (Ганжа  І.   Д.).   Розмір  отвору

повинен   забезпечувати   безперешкодне   проходження   зонда.

Використовують   для  зондування   також   металевий   зівник   І.   Г.   Ша-

рабріна.

Зівник фіксують у ротовій порожнині, зонд через отвір зівника без

особливих зусиль проштовхують у глотку, а потім стравохід і шлунок.

При цьому слід пам'ятати, що у свиней є глоткова заглибина, в яку

часто   потрапляє   кінець   зонда,   що   не   дає   змоги   провести   його   в

глотку,   стравохід   і   шлунок;   при   цьому   у   тварини  виникає

занепокоєння.

Тому   при   потраплянні   зонда   в   глоткову   заглибину   його   слід

підтягнути назад і синхронно з актом ковтання повторити введення.

Дорослим   свиням   твердий   зонд   слід   вводити   з   гнучким   спря-

мовуючим  пристроєм (Чумаченко  В.  Ю.), який дає змогу  обминути

глоткову заглибину.

Шлунковий вміст  одержують через зонд  шприцом  об'ємом  100—

200   мл,   або   спеціальним   вакуумним   апаратом.   Якщо   шлунковий

вміст неможливо одержати, змінюють положення зонда навколо його

осі, трохи вводять дальше або витягують назад.

При дослідженні шлункового вмісту свиней звертають увагу на ті

показники, що й у коней — об'єм, кислотність, перетравну здатність.

У підсвинків при одноразовому одержанні шлункового вмісту натще,

за даними досліджень В. Ю. Чумаченка, кількість його становить 10—

35 мл, загальна кислотність — 90 титрованих одиниць; вільна НС1—

10—80 од., зв'язана НС1 — 5—15 титрованих одиниць, перетравна

здатність   за   Н.   П.   П'ятницьким—   15—   20   од.   пепсину.   За   іншими

авторами показники кислотності шлункового вмісту трохи менші, що

можливо   зумовлене   типом   годівлі,   умовами   утримання   тварин   і

типом секреторної функції у свиней.

При   гастритах   секреція   і   вміст   вільної   НС1   у   шлунковому   соку

може   змінюватися   аналогічно,   як   і   у   коней.   Слід   при   цьому   за-

значити, що між рівнем секреції шлункового соку і вмістом у ньому

вільної   НС1   існує   зворотна   залежність,   хоча   в   деяких   випадках

спостерігається і пряма кореляція.

178

Найбільш важливі  дані в діагностиці  хвороб  шлунка одержують

при гастроскопії, яку вперше у ветеринарній медицині розробив для

діагностики гастритів у свиней В. Ю. Чумаченко. Цей метод з успіхом

можна застосовувати для діагностики виразкової хвороби, пухлин та

іншої патології шлунка у свиней.

Порівняно   з   загальним   і   лабораторними   методами   досліджень

шлунка   гастроскопія  має   ряд   переваг.   Вона   дає   змогу   прижиттєве

визначити   морфологічні   зміни   слизової   оболонки   шлунка   (колір,

розміри   й   напрямок   складок,   їх   щільність,   набряк,   наявність   кро-

вовиливів, ерозій, виразок і пухлин), які є основними ознаками для

діагностики патології шлунка.

Гастроскопію у свиней проводять медичними гастроскопами  різних

конструкцій.   При   використанні   твердогнучких   гастроскопів   для

запобігання   потраплянню   їх   у   глоткову   заглибину   застосовують

гнучкий  спрямовуючий  пристрій   конструкції  В. Ю. Чумачен-ка, який

дає  можливість   обминути   цю  заглибину   і  вільно  вводити   апарат   у

шлунок.

У   здорових   свиней   слизова   оболонка   гладенька,   блискуча,   зі-

брана   в   дрібні   складки   різної   форми   та   напрямку.   Складки   легко

вирівнюються   при   введенні   в   порожнину   шлунка   1—1,5   л   повітря.

Слизова оболонка блідо-рожевого або рожевого кольору.

У   поросят,   хворих   на   гостру   форму   катарального   гастриту,

слизова оболонка гіперемійована, набрякла, вкрита товстим шаром

липкого   прозорого   слизу.   Складки   збільшені   в   розмірі   й   щільно

прилягають   одна   до  одної,   утворюючи   вузькі,   ледь   помітні   щілини

(смужки)   темно-червоного   кольору.   При   хронічному   катаральному

гастриті слизова оболонка шлунка нерівномірно вкрита слизом сірого

кольору. На загальному фоні помірної гіперемії спостерігають ділянки

посиленої   гіперемії,   посередині   яких   частіше   є   темно-сірі

нашарування слизу. При гіпертрофічному гастриті  слизова оболонка

червоного   або   бордового   кольору,   шершава,   без  блиску,   складки

потовщені   й   при   введенні   повітря   у   шлунок   майже   не

розгладжуються.   Між   складками   слизової   оболонки   знаходиться

щільно прилиплий  слиз. На верхівках складок виявляють геморагії.

Колір слизової оболонки при наявності крововиливів нерівномірний.

При   атрофічному   гастриті   виявляють   зміни   рельєфу   і   кольору

слизової   оболонки.   Складки   її   зменшені   в   розмірі,   а   проміжки   між

ними   широкі,   в   окремих   ділянках   складок   зовсім   не   буває,   колір

слизової оболонки блідий або сірий, а поверхність рівна й блискуча, з

просвічуванням  кровоносних  судин.  При наявності  ерозій  і  виразок

слизової оболонки виявляють її дефекти різної форми та величини.

Для   діагностики   хвороб   шлунка   у   свиней   застосовують   також

рентгеноскопію.

179

  ДОСЛІДЖЕННЯ ШЛУНКА СОБАК

Дослідження  шлунка  собак  таке  саме,  як  і  у  свиней.  Зовнішнім

оглядом   визначають   форму   і   об'єм   черева   та   клінічні   ознаки,

характерні для захворювання шлунка. При глибокій пальпації ззаду

реберних дуг у напрямку вперед і всередину визначають наповнення

шлунка газами  та кормовими масами,  а також болючість. Інколи в

ньому можна виявити сторонні тіла та пухлини. Перкусією у ділянці

шлунка   виявляють   тимпанічний   або   атимпа-нічний   звук   при

переповненні   шлунка   газами   і   тупий   звук   при   переповненні   його

кормовими   масами.   Для   діагностики   хвороб   шлунка   у   собак

застосовують   зондування,   дослідження   шлункового   вмісту,

гастроскопію,   рентгеноскопію   і   рентгенографію,   які   дають   змогу

виявити гастрит, виразкову хворобу, сторонні тіла, пухлини тощо.

Дослідження   шлункового   соку   і   вмісту.   При   дослідженні   шлун-

кового вмісту і соку визначають їх кількість, колір, запах, рН, загальну

кислотність, вільну й зв'язану соляну кислоту, перетравну здатність.

Крім того, підраховують кількість лейкоцитів і мікроорганізмів в 1 мкл.

Реакцію   шлункового   вмісту   і   соку   визначають   індикаторним

папірцем, а ще точніше рН-метром. Загальну кислотність, вільну та

зв'язану   соляну   кислоту   визначають   методом   титрування   0,1   н.

розчином  NaOH  до   нейтралізації   субстрату,   яку   встановлюють   за

допомогою індикатора.

Перетравну  здатність  шлункового  вмісту  та  соку  визначають  за

протеолітичною   активністю   протеїназ.   Існує   кілька   методів:   М.   А.

Ансона і А. Е. Миреку, Мета, Н. П. П'ятницького, В. Н. Ту-голукова та

ін. Наявність жовчі в шлунковому вмісті встановлюють візуально, а в

сумнівних випадках — пробою Розина або Гме-лина. Наявність крові

визначають реакціями Вебера, Адлера або пробою з амідопірином.

, ДОСЛІДЖЕННЯ КИШЕЧНИКА

При дослідженні кишечника, крім даних анамнезу і клінічних ознак,

застосовують загальні методи, аналіз калу, а в деяких випадках —

рентгеноскопію,   ректоскопію,   пробну   пункцію   кишечника,

лапароскопію   і   лапаротомію.   Слід   зазначити,   що   загальні   методи

дослідження кишечника не в усіх випадках забезпечують одержання

необхідних клінічних даних для діагностики хвороби. Проте їх не слід

ігнорувати, оскільки вони можуть суттєво доповнити симптоми тієї чи

іншої патології.

Зовнішнім   оглядом   виявляють   зміни   форми   черева,   поведінки

тварини, акту дефекації і деяких показників калу. Із характерних ознак

захворювання кишок є: збільшення об'єму черева вна-

180