Авторське право у сфері функціонування всесвітньої інформаційної мережі Інтернет

Авторське право у сфері функціонування всесвітньої інформаційної мережі Інтернет

Авторське право у сфері функціонування всесвітньої інформаційної мережі Інтернет

4) F.T.P. (протокол передачі файлів). F.T.P. – це редукована версія Telnet, яка застосовується при передачі файлів на велику відстань. Підключившись до серверу F.T.P., який звичайно містить частину, доступну кожному, та частину, доступ до якої обмежено вимогою введення паролю, користувач може отримати з нього будь-які файли або розмістити на ньому свої файли, які інші користувачі, в свою чергу, можуть отримати, підключившись до того ж серверу. Ці операції є дуже простими, тому послуги F.T.P. досить популярні серед користувачів Інтернету.
2.1.2. П р а в о н а р о з п о в с ю д ж е н н я .
н и й п о к а з .
Авторським правом авторам та їхнім правонаступникам надається виключні права на публічне виконання [108] та на публічний показ [109] творів.
Українським Законом публічне виконання розуміється як “подання за згодою суб’єктів авторського права і (або) суміжних прав творів, виконань, фонограм, передач організацій мовлення шляхом декламації, гри, співу, танцю та іншим способом як безпосередньо (у живому виконанні), так і за допомогою будь-яких пристроїв і процесів (за винятком передачі в ефір чи по кабелях) у місцях, де присутні чи можуть бути присутніми особи, які не належать до звичайного кола сім'ї або близьких знайомих цієї сім'ї, незалежно від того, чи присутні вони в одному місці і в один і той самий час або в різних місцях і в різний час”, а публічний показ – як “будь-яка демонстрація оригіналу або примірника твору, виконання, фонограми, відеограми, передачі організації мовлення за згодою суб’єктів авторського права і (або) суміжних прав безпосередньо або на екрані за допомогою плівки, слайда, телевізійного кадру тощо (за винятком передачі в ефір чи по кабелях) або за допомогою інших пристроїв чи процесів у місцях, де присутні чи можуть бути присутніми особи, які не належать до звичайного кола однієї сім’ї чи близьких знайомих цієї сім’ї особи, яка здійснює показ, незалежно від того, чи присутні вони в одному місці і в один і той самий час або в різних місцях і в різний час”.[110]
Американський Акт, на відміну від українського Закону, який не уточнює, яких категорій творів стосується кожне з двох прав, чітко зазначає, що право на публічне виконання поширюється на літературні, музичні, драматичні та хореографічні твори, пантоміму, кінофільми та інші аудіовізуальні твори,[111] а право на публічний показ – також і на твори образотворчого мистецтва, включаючи окремі кадри кінофільмів та інших аудіовізуальних творів.[112]
Право на публічне виконання за Актом не поширюється на звукові записи, окрім тих, публічне виконання яких здійснюється шляхом цифрової передачі,[113] хоча публічне виконання звукового запису може порушувати право на публічне виконання музичного твору, який зафіксовано у звуковому записі.
Акт спочатку дає визначення понять “виконання” та “показ”, аналогічні тим, що містяться в українському Законі, а нижче зазначає, що виконувати чи показувати твір “публічно” означає:
(1) виконувати чи показувати його у місці, відкритому для публіки, або у будь-якому місці, де збирається значна кількість людей, які не відносяться до звичайного кола сім’ї та її знайомих; або
(2) передавати або іншим чином сповіщати виконання чи показ твору у місце, визначене в пункті (1), або публіці, за допомогою будь-якого пристрою чи процесу, незалежно від того, чи представники публіки, здатні отримувати це виконання чи показ, отримують його у одному й тому ж місці, або в різних місцях, та в один і той же час, або в різний час. [114]
Як видно з наведеного визначення, і право на публічне виконання, і право на публічний показ за американським правом охоплює право на “передачу” творів, а значить, стосується діяльності по розміщенню творів в Інтернеті. Проте, у випадку публічного виконання має відбуватися передача виконання твору, а у випадку публічного показу – примірник самого твору. Так, наприклад, передача закодованих цифровим шляхом звуків музичного твору на комп’ютер користувача Інтернету може порушувати право на публічний показ (як і право на відтворення і право на розповсюдження), але не право на публічне виконання, оскільки на приймаючому комп’ютері не відбувається виконання твору.
З огляду на те, що український Закон недвозначно виключає “передачу в ефір чи по кабелях” як з поняття “публічне виконання”, так і з поняття “публічний показ”, надалі мова піде про право на публічний показ та право на публічне виконання в контексті Інтернету на прикладі авторського права США як однієї з країн, які визнають публічне виконання і публічний показ творів шляхом передачі їх засобами зв’язку.
2.1.3.1. П р а в о н а п у б л і ч н е в и к о н а н н я .
1) Ізохронні передачі проти асинхронних.
Одним з найбільш спірних питань стосовно обсягу права на публічне виконання твору в Інтернеті є питання, чи необхідно для охоплення цим правом того, що виконання здійснюється за допомогою передаючого сигналу, здатного миттєво відтворювати виконання (надалі – “ізохронна передача”), чи достатньо того, що передаючий сигнал посилається швидше або повільніше за втілене в ньому виконання (надалі – “асинхронна передача”). [115]
Визначення публічного виконання твору, яке міститься в Акті, було розроблено в той час, коли передачі були ізохронними, як, наприклад, радіо- і теле-трансляції. Якщо інтерпретувати це визначення як таке, що вимагає ізохронної передачі, – а на сьогодні всі види передач, які суди визначили як публічне виконання, є ізохронними передачами [116] – тоді чисельні випадки отримання творів з Інтернету (що є асинхронною передачею), навіть з наступним “домашнім” відтворенням, не охоплюються правом на публічне виконання. Проте, питання залишається відкритим, і організації, які управляють правами виконавців, обстоюють протилежну точку зору [117] . Дана проблема має особливе значення у зв’язку з, насамперед, музичними творами, оскільки дуже часто за видачу ліцензій та збір роялті за розповсюдження і публічне виконання музичних творів відповідають різні організації.
Навіть якщо публічне виконання вимагає лише ізохронної передачі, різниця між ізохронними та асинхронними передачами, в Інтернеті майже не відчутна. Оскільки Інтернет побудовано на технології пакетної передачі даних, всі передачі в Інтернеті певною мірою є асинхронними. Більше того, завдяки використанню буферів у пам’яті комп’ютера або зберіганню інформації на магнітних чи оптичних носіях як відправником, так і одержувачем, або обома, всіх чи частини переданих даних, навіть асинхронна передача спроможна створити для одержувача ефект безперервного та миттєвого виконання.
Існує думка, що визначальним фактором для вирішення питання, чи мало місце публічне виконання, має стати суб’єктивне сприйняття інформації одержувачем, а не застосована технологія передачі (ізохронна чи асинхронна), особливо тоді, коли сторона, яка здійснює передачу, контролює, коли і що бачить одержувач. Так, в Доповіді Сенату США, яка супроводжує прийнятий 1995 року Акт про право на публічне виконання у цифровій формі музичних записів, пропонується визнати, що передачі з метою негайного відтворення можуть становити публічне виконання: “Якщо систему передачі побудовано таким чином, щоб дозволити одержувачам передачі чути звукозапис по суті під час передачі, але звукозапис було передано шляхом високошвидкісної передачі даних та збережено у пам’яті комп’ютера з метою негайного відтворення (таке зберігання, з технічної точки зору, є виготовленням примірника фонограми), і одержувач передачі не міг залишити у себе примірник фонограми для програвання у майбутньому (або для будь-яких інших цілей), доставка примірника фонограми одержувачу буде притаманною для цієї передачі”
2) Значення терміну “публічно”.
Акт про авторське право закріплює виключне право на публічне виконання [118] та визначає, що публічне виконання твору включає і передачу його виконання аудиторії, яка може приймати цю передачу в різний час та (або) в різних місцях. [119]
Таким чином, лише той факт, що користувачі можуть отримувати через Інтернет виконання твору в різний час на власну вимогу, не применшує публічного характеру такого виконання. Наприклад, в одній справі суд вирішив, що право на публічне виконання було зачеплено існуванням системи відеомагнітофонів, підключених до телевізорів у номерах готелю, яка уможливлювала передачу обраних мешканцями готелю фільмів до того чи іншого номеру. [120]
Взагалі, визначення публічного виконання в авторському праві США є настільки широким, що всілякі он-лайнові передачі інформації “на вимогу” потенційно охоплюються правом на публічне виконання. Але залишається відкритим питання, як скоро має відбуватися відтворення цієї інформації, щоб вважатися виконанням згідно з існуючим американським законодавством.
З точки зору Договорів ВОІВ, подібні питання можуть вважатися суто академічними, оскільки існуюче право на публічне виконання може бути поглиненим потенційно ширшим правом на “публічне сповіщення” чи “надання доступу публіці”, яке міститься у Договорах ВОІВ та розглядається нижче. Однак, усі чотири законопроекти, покликані імплементувати положення Договорів ВОІВ до авторського права США, відстоюючи мінімалістський підхід, не закріплюють окремі права на публічне сповіщення або надання доступу публіці. Відповідно, зазначена невизначеність в американському законодавстві щодо права на публічне виконання чекатиме свого подальшого вирішення у судовій практиці.
2.1.3.2. П р а в о н а п у б л і ч н и й п о к а з .
Оскільки показом твору є демонстрація його примірника “в статиці” (у випадку аудіовізуального твору – демонстрація його окремих кадрів без дотримання їх послідовності[121] ), вищерозглянута проблема асинхронних передач в Інтернеті права на публічний показ не стосується.
Все ж сказане вище про питання визнання “публічності” виконання твору, яке передається через Інтернет, відноситься і до показу твору в Інтернеті.
2.1.4. П р а в о н а п у б л і ч н е с п о в і щ е н н я .
Більшість юрисдикцій світу, вслід за Бернською конвенцією, визнають за авторами та їхніми правонаступниками виключне право на публічне сповіщення творів.
Глосарій ВОІВ визначає публічне сповіщення наступним чином: “Представлення твору, виконання, фонограми або передачі у вигляді, який може бути сприйнятий будь-яким придатним чином особами в широкому розумінні, тобто, особами, які не належать до кола знайомих. Це поняття є ширшим за опублікування і також включає, серед іншого, такі форми використання як публічне виконання, сповіщення публіці шляхом передачі по проводах або безпосереднє сповіщення публіці прийому передачі”. [122]
В дещо вужчому сенсі розуміє термін “публічне сповіщення (доведення до загального відома)” український Закон, яким він визначається як “передача за згодою суб’єктів авторського права і (або) суміжних прав в ефір за допомогою радіохвиль (а також лазерних променів, гама-променів тощо), у тому числі з використанням супутників, чи передача на віддаль за допомогою проводів або будь-якого виду наземного чи підземного (підводного) кабелю (провідникового, оптоволоконного та інших видів) творів, виконань, будь-яких звуків і (або) зображень, їх записів у фонограмах і відеограмах, програм організацій мовлення тощо, коли зазначена передача може бути сприйнята необмеженою кількістю осіб у різних місцях, віддаленість яких від місця передачі є такою, що без зазначеної передачі зображення чи звуки не можуть бути сприйняті”.[123] Така вузькість розуміння публічного сповіщення, проте, компенсується в Законі використанням термінів “публічне виконання”, “публічний показ” та “публічна демонстрація”, які охоплюють всі інші форми оприлюднення твору, не охоплені поняттям “публічне сповіщення (доведення до загального відома)”.
Американський же Акт не знає терміну “публічне сповіщення”, оперуючи тільки термінами “публічне виконання” та “публічний показ”, оскільки в США вважається, що право на публічне сповіщення і право на публічний показ є близькими за змістом концепціями.[124]
Бернською конвенцією право на публічне сповіщення встановлюється лише стосовно певних категорій об’єктів: виконання драматичних, музично-драматичних та музичних творів, передача в ефір та по проводах, кінематографічні переробки і відтворення літературних та художніх творів, декламування літературних творів, а також кінематографічні твори.
Так, відповідно до статті 11(1)(ii) Бернської конвенції, автори драматичних, музично-драматичних та музичних творів мають виключне право дозволяти “будь-яке публічне сповіщення виконань їхніх творів”. Стаття 11bis(1)(ii) передбачає, що автори літературних та художніх творів мають виключне право дозволяти “будь-яке публічне сповіщення по проводах або шляхом повторної передачі в ефір твору, якщо таке сповіщення здійснюється організацією іншою, ніж первісна”. Стаття 11ter(1)(ii) встановлює, що автори літературних творів мають виключне право дозволяти “будь-яке публічне сповіщення декламування їхніх творів”. Нарешті, статтею 14(1)(ii) авторам літературних та художніх творів надається виключне право дозволяти “публічне сповіщення по проводах” кінематографічних переробок і відтворень їхніх творів, а статтею 14bis(1) таке саме право надається володільцям авторських прав на кінематографічні твори.
Проте, Бернська конвенція не розповсюджує право на публічне сповіщення на всі види творів, що передаються Інтернетом, оскільки комп’ютерні програми, твори образотворчого мистецтва, фотографії та ноти не можуть бути ані передані в ефір чи по проводах, ані декламовані.
Завдання розповсюдження права на публічне сповіщення на всі об’єкти авторських та суміжних прав було вирішено Договорами ВОІВ, про що йдеться нижче.

2.2. Немайнові права
Окрім майнових, авторам також належать і немайнові права. В тій чи іншій мірі ця категорія прав авторів визнається в усіх країнах Бернського союзу та включає всі чи кілька з наступних прав: [125]
право авторства – право визнаватися автором твору;
право на ім’я – право використовувати чи дозволяти використовувати твір під справжнім ім’ям автора, псевдонімом або без зазначення імені (анонімно);
право на недоторканість твору – право на захист твору від будь-якого перекручення, спотворення чи іншої зміни твору або будь-якому іншому посяганню на твір, здатному зашкодити честі та репутації автора.
Авторське право Російської Федерації пішло в цьому питанні ще далі, надаючи авторам “право обнародувати чи дозволяти обнародувати твір в будь-якій формі (право на обнародування), включаючи право на відклик” [126] .
В Україні немайнові права або – як вони іменуються Законом – “особисті немайнові права автора” охороняються безстроково [127] та не можуть бути передані (відчужені) іншим особам. Особисті немайнові права також не можуть згідно з українським Законом перейти у спадщину, однак спадкоємці авторів “мають право захищати авторство на твір і протидіяти перекрученню, спотворенню чи іншій зміні твору, а також будь-якому іншому посяганню на твір, що може завдати шкоди честі та репутації автора”. [128]
Американський же Акт, навпаки, прямо не визнає “моральні права”, як в США називаються немайнові права авторів, за виключенням дуже обмеженого кола творів.[129] Актом термін охорони моральних прав обмежується життям автора [130] та дозволяється відмова від них автором у письмовій формі.[131] Натомість, в Сполучених Штатах вважається, що судові прецеденти, які містять тлумачення положення Акту стосовно похідних творів, забезпечують рівень охорони немайнових прав, встановлений Бернською конвенцією, яка набула чинності для США 1 травня 1989 року.[132]
Легкість маніпулювання творами, зафіксованими в електронній формі, викликає численні питання, пов’язані з охороною немайнових прав в Інтернеті, де твори постійно модифікуються, видозмінюються та заново розповсюджуються як самими авторами, так і іншими користувачами мережі. Застосування концепції немайнових прав щодо розміщених в Інтернеті творів є настільки ускладненим, що деякі дослідники навіть висловлюються за повну відмову від цієї категорії прав авторів.
Однак, на сьогодні є очевидним, що в тих юрисдикціях, де визнаються немайнові права, розповсюдження за допомогою Інтернету твору із зміненим іменем автора або без його зазначення (якщо твір був підписаний) є протиправним діянням.
Зміна без дозволу автора твору, розміщеного в Інтернеті, також не дозволяється, якщо це може зашкодити його честі чи репутації. Така зміна може бути результатом зменшення розміру, “обрізання”, невдалої заміни кольорів, “розфарбування”, сканування чи надмірного редагування твору тощо.
Звичайно, тест на здатність зашкодити честі чи репутації автора є вкрай суб’єктивним. Суди, яким трапляється його застосовувати, неминуче стикаються з наступним питанням: в чиїх очах має постраждати честь чи репутація автора, щоби зміна твору без його дозволу вважалась протиправною?
Так, під час розгляду одної справи у Великій Британії Білл Тайді, відомий карикатурист, стверджував, що зменшення його карикатур на 16% для публічного показу склало спотворення його творів, здатне завдати шкоди його честі чи репутації. Суддя у справі вирішив, що буде важко стверджувати, що поводження з творами здатне завдати шкоди честі та репутації автора, не звернувшись до думки публіки про те, як зменшення карикатур вплинуло на її сприйняття позивача. Натомість, розглядаючи аналогічну справу, один канадський суд вирішив, що в подібних випадках ключовою є думка автора.
Отже, якщо з невеликої кількості судових рішень по справах про порушення права на недоторканість твору може бути виведено якесь загальне правило, то це правило можна сформулювати так: думка автора, навіть будучи досить переконливою, не є єдиним вирішальним фактором при вирішенні питання, чи складає певне поводження з твором посягання на нього, здатне завдати шкоди честі і репутації його автора. Що може переважити думку автора, так це реакція публіки.
Та ж частина публіки, що користується Інтернетом, має чудово знати, що екран комп’ютера не завжди точно передає вигляд творів, зображених на ньому. Часто це є результатом якості монітора та специфіки комп’ютера, тобто чогось, за що власник сайту чи постачальник Інтернет-послуг не може відповідати.
2.3. Охорона технічних засобів захисту та інформації про управління правами
Як Договір ВОІВ про авторське право, так і Договір ВОІВ про виконання і фонограми зобов’язують держав-учасниць забезпечити в межах своїх юрисдикцій охорону технічних засобів захисту та інформації про управління правами.
Стосовно технічних засобів захисту, стаття 11 Договору ВОІВ про авторське право та стаття 18 Договору ВОІВ про виконання і фонограми вимагають від своїх учасників “надавати адекватну правову охорону та ефективні способи правового захисту проти обходу ефективних технічних засобів, які використовуються” володільцями, відповідно, авторських та суміжних прав у зв’язку із здійсненням їхніх прав за Договорами ВОІВ або за Бернською конвенцією та “які обмежують дії, стосовно їхніх творів, не дозволені” зацікавленим правоволодільцем чи не санкціоновані законом.
Технічними засобами захисту в контексті Інтернету є комп’ютерні програми, які регулюють доступ до розміщених в мережі творів. Це можуть бути програми, якими захищено певну інформацію від отримання її відвідувачами сайту, які не отримали на це попередній дозвіл, або криптографічні коди, якими обмежується доступ до інформації, збереження її в пам’яті комп’ютерів користувачів або друк без відповідного дозволу. [133]
Що стосується інформації про управління правами, то стаття 12 Договору ВОІВ про авторське право та стаття 19 Договору ВОІВ про виконання і фонограми зобов’язують своїх учасників встановити адекватні та ефективні способи правового захисту проти будь-якої особи, яка здійснює будь-яку з наступних дій, знаючи (або, у випадку цивільно-правових способів захисту, маючи розумні підстави знати), “що вона викличе, уможливить, сприятиме або приховуватиме порушення будь-якого права”, передбаченого договорами або Бернською конвенцією:
“(і) видалення або зміна будь-якої електронної інформації системи управління правами без повноважень;
(іі) розповсюдження, імпорт з метою розповсюдження, передача в ефір чи публічне сповіщення без повноважень примірників творів, знаючи, що електронна інформація системи управління правами була видалена або змінена без повноважень”.
Договором ВОІВ про авторське право термін “інформація про управління правами” визначається як “інформація, що ідентифікує твір, автора твору, власника будь-яких прав на твір, або інформація про умови використання твору та будь-які номери чи коди, які представляють таку інформацію, коли будь-яка з цих часток інформації прикріплена до примірника твору або з’являється у зв’язку із сповіщенням твору публіці”. [134] Аналогічне визначення містить і Договір ВОІВ про виконання і фонограми.[135]
Хоча інформація про управління правами складається з імені володільця авторських прав, умов використання твору (ліцензії) та іншої подібної інформації, не будучи умовою надання охорони твору, до електронного примірника якого вона прикріплена, та підлягаючи охороні лише у випадку, коли автор чи його правонаступник вирішив її надати, вона не є взаємозамінною із знаком охорони авторського права.
Законопроекти, покликані імплементувати положення Договорів ВОІВ до авторського права США і подані на розгляд Конгресу,[136] містять норми щодо охорони технічних засобів захисту та інформації про управління правами. В частині, що стосується технічних засобів захисту, вони ідуть навіть дальше Договорів, не передбачаючи можливості обходу цих засобів з дозволу правоволодільця або у випадках, передбачених законом.
Запропонована гармонізація законів про авторське право держав-членів Європейського Союзу передбачає і встановлення еквівалентних норм стосовно охорони технічних засобів захисту та інформації про управління правами. Проте, об’єм та ступінь цієї охорони не деталізуються.[137]
Новою редакцією українського Закону порушенням авторських та суміжних прав визнається, серед іншого, “будь-які дії для свідомого обходу технічних засобів захисту авторського права і (або) суміжних прав, зокрема виготовлення, розповсюдження, ввезення з метою розповсюдження і застосування засобів для такого обходу”,[138] “підроблення, зміна чи вилучення інформації, зокрема в електронній формі, про управління правами без дозволу суб’єктів авторського права і (або) суміжних прав чи особи, яка здійснює таке управління”, [139] а також “розповсюдження, ввезення на митну територію України з метою розповсюдження, публічне сповіщення об'єктів авторського права і (або) суміжних прав, з яких без дозволу суб’єктів авторського права і (або) суміжних прав вилучена чи змінена інформація про управління правами, зокрема в електронній формі”.[140] Оновлений Закон містить визначення інформації про управління правами, майже ідентичне тому, що міститься у Договорах ВОІВ, а термін “технічні засоби захисту”, визначення якого Договори не містять, в Законі розуміється як “технічні пристрої і (або) технологічні розробки, призначені для створення технологічної перешкоди порушенню авторського права і (або) суміжних прав при сприйнятті і (або) копіюванні захищених (закодованих) записів у фонограмах (відеограмах) і передачах організацій мовлення чи для контролю доступу до використання об’єктів авторського права і суміжних прав”.

2.4. Обмеження авторських прав: вільне використання творів
Права авторів та їхніх правонаступників не є необмеженими. Хоча авторські права і є виключними, законодавчо встановлено численні винятки з них та їх обмеження. Як наслідок цього, авторським правом в багатьох випадках допускається вільне використання творів, тобто їх використання без згоди володільців авторських прав на них.
Вільне використання творів дозволяється законами про авторське право всіх країн виключно у передбачених цими законами випадках. Перелік умов, за яких дозволяється вільне використання творів, як правило, є вичерпним і містить, в залежності від країни, всі або кілька з наступних обставин:
1. Використання твору є випадком “чесного використання” згідно критеріїв, встановлених в законі.[141]
2. Використання твору здійснюється з інформаційними, бібліотечними, архівними чи освітніми цілями, для особистих потреб тощо. [142]
3. Твір вважається в країні суспільним надбанням. [143]
4. Відтворено було настільки незначну частину твору, що таке відтворення є de minimis і не складає порушення авторських прав.
5. Володільцем авторських прав було надано ліцензію, що припускається.
Нижче буде розглянута остання з перелічених правомірних підстав вільного використання творів, дія якої в Інтернеті складає найбільший інтерес для цілей даного дослідження, – ліцензія, що припускається.
2.4.1. Л і ц е н з і я , щ о п р и п у с к а є т ь с я .
З дозволу володільця авторських прав користувачі можуть вчиняти з твором певні дії, як, наприклад, відтворення та розповсюдження примірників твору, що за відсутності такого дозволу вважалось би порушенням авторських прав.
Дозвіл володільця авторських прав може набувати багатьох форм. В одних випадках його може бути надано, наприклад, у формі наступної заяви, розміщеної внизу Web-сторінки: “Дозвіл на копіювання та розповсюдження цього документа надається за умови належного зазначення джерела запозичення та знаку охорони авторського права”.
В інших випадках дозвіл може мати більш традиційну форму ліцензійної угоди – контракту між володільцем авторських прав та іншою особою, яким цій особі надаються права, які звичайно належать лише володільцю авторських прав. Як правило, ліцензійна угода укладається у письмовій формі, але не завжди. В багатьох країнах її може бути укладено в усній формі, а у випадку програмного забезпечення – шляхом здійснення конклюдентних дій. У другому випадку до кожного матеріального носія інформації додається текст ліцензійної угоди, яка акцептується розірванням обгортки, в яку запаковано матеріальний носій.
Всі згадані форми надання дозволу мають одну спільну рису – всі вони є явною, чітко визначеною ліцензією на використання твору в той чи інший спосіб. Проте в Інтернеті такі ліцензії надаються вкрай рідко, найчастіше володільці авторських прав не дбають про укладання ліцензійних угод, залишаючи права користувачів без належної уваги.
В багатьох випадках, однак, існування ліцензії на певне використання твору можна припустити. Таким чином, ліцензія, що припускається – це дійсна угода, про факт існування якої судити, виходячи з аналізу певної дії чи поведінки володільця авторських прав.[144] Сторони такої угоди явно не домовились про її укладання, натомість, про її існування можна судити, проаналізувавши їхню поведінку.
2.4.1.1. К р и т е р і ї в и з н а ч е н н я і с н у в а н н я л і ц е н з і ї .
Суди доходили висновку про наявність ліцензії, що припускається, за дуже різних обставин. В залежності від ситуації, присутні як мінімум три ключових фактори, які говорять на користь існування ліцензії на хоча б деякий вид використання твору в певних ситуаціях, що виникають в Інтернеті. Цими факторами є:
1) Необхідність.
Всі без винятку форми поведінки користувачів в Інтернеті так чи інакше зачіпають права авторів та їхніх правонаступників, оскільки включають копіювання, зміну, розповсюдження, публічне виконання чи показ охоронюваних авторським правом творів. Звідси цілком логічним виглядає припущення, що, розміщуючи твори в Інтернеті, володільці авторських прав на них, непрямим чином погоджуються з їх неминучим використанням в той чи інший спосіб.
Доставка надісланого через Інтернет повідомлення електронної пошти, наприклад, вимагає численних актів копіювання, які відбуваються автоматично по мірі того, як послання проходить через різні складові частини мережі. Тому, посилаючи повідомлення, відправник тим самим погоджується на необхідне відтворення.
Аналогічним чином, коли, скажімо, фотографія поміщується на Web-сайт, вона не може використовуватися іншими в той спосіб, в який володілець авторських прав хотів би, щоб вона використовувалась, якщо не буде піддана багатократному копіюванню. Конкретніше, для того, щоби продивитися Web-сторінку, необхідно скопіювати її зміст в оперативну пам’ять комп’ютера, що робить можливим побачити її на екрані. Оскільки ця поведінка складає відтворення і, таким чином, є, по крайній мірі технічно, порушенням авторських прав, має існувати презумпція згоди їх володільця на відтворення поміщеного на сайт твору. Інакше кажучи, коли володілець авторських прав на твір розміщує його в Інтернеті, це є однією з ключових ознак того, що ним було надано ліцензію, що припускається. [145]
Проблема з визначенням необхідності полягає в значній мірі в тому, що копіювання є необхідною складовою поведінки користувачів в Інтернеті, в той час як воно не взагалі не потрібно для сприйняття матеріальних примірників творів. Візьмемо, наприклад, друковані матеріали – журнали, газети, брошури, каталоги та подібну до них продукцію, що розповсюджується в паперовій формі. Люди можуть безпосередньо ознайомитися із змістом друкованої версії видання, але для того, щоби переглянути Інтернет-версію того ж самого видання, мають зробити його копію в своєму комп’ютері, хоча б на короткий час.
Дана проблема є подібною до тієї, що постала перед Конгресом США 1980 року з приводу програмного забезпечення. Тоді Конгрес дійшов висновку, що авторське право має забороняти несанкціоноване відтворення комп’ютерних програм, але не повинно перешкоджати правомірному використанню цих творів. Оскільки ввід програми у комп’ютер можливий лише шляхом її копіювання, а значить, потенційно є порушенням авторських прав на неї, Конгрес додав новий розділ до Акту про авторське право, в якому зазначив, що власник примірника комп’ютерної програми має право скопіювати цю програму у пам’ять комп’ютера, щоби використовувати її з метою, для якої вона призначенаю.
Подібним чином це питання вирішено Верховною Радою України в прийнятому нею Законі, який дозволяє виготовлення законним власником примірника комп’ютерної програми одної її копії без дозволу автора програми чи іншої особи, якій належать авторські права на неї, “за умови, що ця копія призначена тільки для архівних цілей або для заміни правомірно придбаного примірника у випадках, якщо оригінал комп’ютерної програми буде втраченим, знищеним або стане непридатним для використання”. [146] При цьому отримана копія не може бути використана для цілей інших, ніж архівні, заміна легального оригіналу програми, “забезпечення її функціонування на технічних засобах особи, яка використовує ці програми, і вчинення дій, пов’язаних з функціонуванням комп’ютерної програми відповідно до її призначення, зокрема запис і збереження в пам’яті комп’ютера, а також виправлення явних помилок”. [147]
Отже, обидва законодавчі органи визнали, що неможливо законно користуватися комп’ютерним забезпеченням, не скопіювавши його з матеріального носія, на якому воно було придбано, у пам’ять комп’ютера і відповідним законодавством встановили, що таке копіювання не є порушенням авторських прав.
На жаль, жоден парламент ще не розповсюдив цей підхід на будь-яку іншу категорію творів, зафіксованих у цифровому вигляді. Однак не позбавлена підстав думка про те, що це мають зробити суди, не чекаючи, коли це зроблять законодавці. Чи підуть суди таким шляхом, покаже час.
2) Звичай та загальноприйнята практика.
В багатьох випадках загальновизнана практика та звичаї, не будучи необхідними для користування твором, тим не менш, є настільки домінуючими в Інтернеті, що має існувати презумпція обізнаності та згоди користувачів з ними.
У деяких випадках звичай є втіленим у самому принципі роботи певного Інтернет-сервісу і звідси є, чи має бути, зрозумілим кожному, хто ним користується. Візьмемо в якості прикладу списки розсилки. Оскільки автор повідомлення знає, що список розсилки автоматично відтворить та розповсюдить послання серед всіх передплатників даного списку і, більше того, саме з цією метою і надсилає до нього своє повідомлення, його дії мають розглядатися як такі, що надають дозвіл на таке відтворення і розповсюдження.
Інші звичаї не є необхідними для нормальної роботи сервісів Інтернету, але є елементами загальноприйнятої практики. Електронна пошта тут може бути гарним прикладом, оскільки в Інтернет-середовищі існує усталений звичай копіювати повідомлення електронної пошти і пересилати їх іншим, подекуди разом з власними коментарями. З формальної точки зору, така поведінка, що включає копіювання, зміну та розповсюдження охоронюваного авторським правом матеріалу, є порушенням авторських прав. Але якщо “всі це роблять” весь час, і всі знають, що інші це роблять весь час, то чи не є це підставою визнати цю практику такою, що не порушує авторські права?
На сьогодні в світі не існує значної кількості судових рішень, що тлумачать норми авторського права у світлі звичаїв та загальноприйнятої практики. Проте деякі судові прецеденти, які підтверджують правильність викладеної вище позиції, все ж таки існують.
Мабуть, найвідомішим з них є рішення у справі Sony Betamax , що розглядалась у США. Предметом судового розгляду була практика запису фільмів, що демонструються по телебаченню, на відеокасети. Суд визнав, що серед телеглядачів склалась звичайна практика запису фільмів на плівку у випадку, коли їх немає вдома під час трансляції фільму, але в них є бажання переглянути його пізніше. Суд дійшов висновку, що ця практика, яку він охарактеризував як “зсув у часі”, складає “порядне використання”, а значить, не є порушенням авторських прав.
3) Поведінка володільця авторських прав.
Певні акти поведінки володільців авторських прав в Інтернеті за своєю суттю є запрошенням до вчинення тих чи інших дій по використанню творів, права на які їм належать.
Чудовим прикладом таких актів може слугувати поміщення файлу на FTP-сайт. Оскільки єдиним призначенням сайтів FTP є надання можливості користувачам Інтернету завантажувати поміщені на них файли у пам’ять своїх комп’ютерів, то подібна поведінка має трактуватися як дозвіл на копіювання файлів.

РОЗДІЛ 3
ЗАХИСТ АВТОРСЬКИХ ПРАВ НА ТВОРИ, РОЗМІЩЕНІ
В ІНТЕРНЕТІ
В цьому Розділі міститься аналіз технічних і правових засобів та методів ведення бізнесу, які дозволяють володільцям авторських прав ефективно захищати свої права на розміщені в Інтернеті твори як до моменту їх порушення, так і після, а також розглянуто перспективи реалізації в Інтернеті економічної концепції перехресного субсидування.
Все більшу роль в забезпеченні дотримання авторських прав в Інтернеті відіграє технологія. Поширеною є навіть думка, що доступність авторам та їхнім правонаступникам технічних засобів захисту інформації, розглянутих нижче, призведе до постання в Інтернеті економіки мікро-платежів, за якої за кожним використанням твору слідує платіж володільцю авторських прав на нього. Але окрім того, що створення такої системи є нереальним з цілого ряду юридичних, соціальних та економічних причин, розглянутих в Розділі 1, мікро-платежі викликають і інші суттєві ускладнення. Зокрема, вартість підтримання такої системи буде надто високою та потребуватиме існування громіздкої служби підтримки клієнтів.[148]
Звичайно, жодна технологія не гарантує абсолютного захисту від порушення авторських прав на твори, розміщені в Інтернеті. Проте, комбінація технічних засобів захисту інформації та інших методів може стати потужним фактором стримування від порушення авторських прав в Інтернеті, роблячи таке порушення технічно складною та економічно невигідною операцією.
3.1. Захист на етапі д о порушення
Володільці авторських прав мають вибір з широкого кола як технічних та правових засобів, так і маркетингових прийомів, які надають їм можливість контролювати використання розміщених в Інтернеті творів до моменту порушення прав на них.
Наступні прийоми володільці авторських прав на розміщені в Інтернеті твори можуть використовувати для контролю за використанням цих творів та запобіганню порушень своїх прав:
1) Обмежена функціональність.
За такого підходу, володілець авторського права надає користувачеві примірник твору, який має функціональні обмеження. Такий підхід є одним з шляхів впровадження в життя таких бізнес-моделей як “спробуй, перед тим як купити” та “продавай поліпшені версії”, про які підеться нижче.
Наприклад, автори програмного забезпечення можуть розповсюджувати прикладні програми, які не здатні друкувати документи або зберігати їх в пам’яті комп’ютера. За дещо іншого підходу продавець програмного забезпечення може розповсюджувати “урізаний” варіант програмного забезпечення, таке як бета-версії програм. У той час як “урізане” програмне забезпечення надає користувачам можливість користуватися та звикати до нього, воно спонукає тих, хто бажає стабільної роботи програмного забезпечення, придбати його “повноцінний” варіант.
Останній приклад: постачальники баз даних або інших великих за об’ємом творів можуть надавати користувачам зміст малими частинами, ускладнюючи їх компілювання в цілісний твір. [149]
2) “Годинникова бомба”.
Аналогічно до прийому з функціональними обмеженнями, за цього підходу володілець авторських прав розповсюджує функціонально повноцінний об’єкт інтелектуальної власності, але встановлює дату, після якої доступ до нього буде неможливим. Один з варіантів такого підходу передбачає закриття продавцем доступу до твору після певної кількості користувань (наприклад, після перегляду комп’ютерного файла 10 разів його буде неможливо більше продивитися).
3) Захист від копіювання.
За цього підходу продавець обмежує кількість разів, коли комп’ютерний файл може бути скопійований. Захист від копіювання був нормою в 1980-х роках, але пізніше впав у немилість значною мірою тому, що користувачі скаржились на незручність, а також тому, що захист копії можна було досить легко “зламати”.[150]
Хоча зростання сприйнятливості користувачів щодо схем захисту від копіювання начебто не спостерігалось, цей прийом використовується і зараз у деяких ситуаціях. Наприклад, володілець авторських прав може зберегти комп’ютерний файл у форматі PDF у такий спосіб, що інші не зможуть зробити копії ні безпосередньо, ні опосередковано, наприклад, роздруковуючи зображення на екрані комп’ютера або копіюючи показаний на екрані текст. В той час як ця форма захисту від копіювання не є ефективною протидією хакерам, вона є достатньою, щоб запобігти копіюванню файлів переважною більшістю користувачів. [151]
4) Криптографічні конверти.
Криптографічні конверти – це програмне забезпечення, яке зашифровує твори так, що доступ до них може бути отриманий лише із застосуванням належного ключа до шифру. Програми, що здійснюють таку операцію, часто називають торговою маркою фірми ІВМ “cryptolopes”. Володільці авторських прав можуть захищати свої права на твори, розповсюджуючи їх у криптографічних конвертах і вимагаючи від користувачів плати за ключі, за допомогою яких твір можна “вийняти” з “конверта”.
5) Контракти.
Одним з найефективніших та, на жаль, недооцінених володільцями авторських прав на розміщені в Інтернеті твори засобів запобігання порушенню їхніх прав є контракти. За правильного оформлення контракти можуть надати володільцям авторських прав повноваження по контролю за використанням їхніх творів ширші за ті, що надаються їм за законами про авторське право.
Все більшого визнання набувають зараз укладені через Інтернет контракти “щільного обгорнення” (shrink-wrap contracts) (ще їх називають угодами “крізного клацання” (clickthrough agreements)). Такі контракти є нічим іншим, як ліцензіями, тобто дозволами володільців авторських прав на використання творів в той чи інший спосіб. Якщо такі угоди буде визнано дійсними на міжнародному рівні, то володільці авторських прав на розміщені в Інтернеті твори для контролю за використанням їхньої інтелектуальної власності можуть віддати значну перевагу контрактному праву.
6) Запобіжні заходи.
Законодавством держав-членів Світової організації торгівлі (СОТ) мають бути передбачені процедури, які уможливлюють ефективні дії проти будь-якого порушення прав інтелектуальної власності, в тому числі термінові заходи, спрямовані на запобігання порушенням, та способи захисту прав, які стримують від подальших порушень. Такі процедури держави-члени СОТ зобов’язує встановити стаття 41(1) Угоди TRIPS, яка є обов’язковою для підписання всіма членами організації.
Стаття 14(1) тієї ж угоди передбачає, що виконавці повинні мати можливість запобігати наступним діям, якщо вони були вчинені без їхнього дозволу:
a) фіксація їхнього незафіксованого виконання;
b) відтворення такої фіксації;
c) передача засобами бездротового зв’язку їхнього живого виконання;
d) публічне сповіщення такого виконання.
Згідно із статтею 50(1) Угоди TRIPS органи судової влади держав-учасниць повинні мати повноваження по застосуванню негайних та ефективних тимчасових заходів з метою запобігання порушенням будь-яких прав інтелектуальної власності та збереження відповідних доказів порушень, що припускаються.
В Україні, яка зараз знаходиться у процесі приєднання до СОТ [152] , були здійснені заходи з приведення національного законодавства у відповідність до вимог Угоди TRIPS, зокрема щодо запобіжних заходів. Так, новою редакцією Закону передбачено можливість застосування судом тимчасових заходів за заявою володільця авторських чи суміжних прав “до пред’явлення позову або до початку розгляду справи за участю іншої сторони (відповідача)” у випадках, коли “відповідач по справі порушення авторського права і (або) суміжних прав відмовляє у доступі до необхідної інформації чи не забезпечує її надання у прийнятний строк, робить перешкоди у здійсненні судових процедур, або з метою збереження відповідних доказів щодо інкримінованого порушення, особливо у випадку, коли будь-яке відстрочення може завдати непоправної шкоди особі, яка має авторське право і (або) суміжні права, або коли є очевидний ризик того, що доказ буде знищено”. [153] Тимчасові заходи можуть здійснюватися наступними шляхами:
“а) винесення ухвали про огляд приміщень, в яких, як припускається, відбуваються дії, пов’язані з порушенням авторського права і (або) суміжних прав; б) накладення арешту і вилучення всіх примірників творів (у тому числі комп’ютерних програм і баз даних), записаних виконань, фонограм, відеограм, програм мовлення, щодо яких припускається, що вони є контрафактними, засобів обходження технічних засобів захисту, а також матеріалів і обладнання, що використовуються для їх виготовлення і відтворення; в) накладення арешту і вилучення рахунків та інших документів, які можуть бути доказом вчинення дій, що порушують або створюють загрозу порушення (чи підтверджують наміри вчинення порушення) авторського права і (або) суміжних прав”. [154] Викликає подив, що в Законі особа, до якої ще не подано позов, іменується “відповідач по справі”, хоча без позову судової справи за авторським правом бути не може. Незважаючи на подібні недоліки та неточності формулювань, положення про запобіжні заходи нової редакції Закону в цілому відповідають вимогам Угоди TRIPS, та їх прийняття, безсумнівно, сприятиме приєднанню України до СОТ, що, в свою чергу, матиме позитивні наслідки для зовнішньої торгівлі країни, послабляючи її економічну ізоляцію. [155]
Для перевірки кількості випадків використання творів, розміщених в Інтернеті, та стягнення платні за таке використання володільці авторських прав на ці твори можуть удаватися до наступних методів:
1) Коди доступу.
Багато із засобів запобігання порушенням авторських прав на розміщені в Інтернеті твори, доступних їхнім володільцям, можуть застосовуватися у поєднанні з кодами доступу. Такі коди дозволяють користувачам “відмикати” такі захисні механізми як “годинникові бомби” та функціональні обмеження, “вбудовані” в твори.
Даний метод дозволяє володільцеві авторських прав відстежувати використання його інтелектуальної власності та отримувати за це використання винагороду або шляхом “відмикання” твору за разову плату, або вимагаючи періодичного придбання кодів доступу, які час від часу змінюються.
2) Конверти управління правами.
Як і у випадку криптографічних конвертів, володілець авторських прав поміщує твір в спеціальний програмний “конверт”. Однак, за даного підходу “конверт” періодично зв’язується із сервером продавця для перевірки дотримання заданих ним параметрів використання твору.
Наприклад, фірма Wave Interactive Networks пропонує володільцям авторських прав на розміщені в Інтернеті твори систему, яка дозволяє їм зашифровувати твори у вигляді файлів з розширенням .wxn, які при активації викликають встановлення зв’язку між комп’ютером користувача і сервером фірми Wave Interactive Networks з метою дебетування рахунку користувача, який той має підтримувати на Web-сайті фірми.
3) Апаратні засоби.
Методи захисту від копіювання, основані на апаратних засобах, вимагають від користувача придбання і встановлення певного пристрою. Наприклад, при застосуванні підходу на основі дебетової картки користувач купує картку, на яку записується інформація про сплату ним певної суми та після інсталяції якої вона автоматично дебетується по мірі використання творів її володільцем.
За підходу на основі “супер-розподілу” апаратний засіб рахує епізоди використання творів і автоматично дебетує рахунок, який підтримується на центральній базі. [156] Таким чином, навіть коли користувач отримав копію твору від третьої сторони, апаратний засіб може забезпечити платежі володільцеві авторських прав.
4) Виконувані програми.
Виконувані програми, що завантажуються з Інтернету, такі як Java applets та ActiveX scripts, є частками інформації, яка передається із серверу продавця на комп’ютер користувача за принципом “використай та викинь”. Інакше кажучи, виконувана програма працює під час конкретного сеансу зв’язку та стирається з оперативної пам’яті комп’ютера по його закінченні. Випадки використання виконуваних програм, а значить, і інформації із серверу продавця, легко піддаються обчисленню, оскільки ці програми мають завантажуватися у комп’ютер користувача під час кожного сеансу зв’язку.
5) Централізоване обчислення.
За такого підходу всі виконувані програми, що не є частиною інтерфейсу комп’ютера користувача, залишаються на сервері продавця. Через це комп’ютер користувача повинен встановлювати контакт з сервером щоразу, як використовується виконувана програма, що дозволяє центральному комп’ютеру обчислювати кількість сеансів доступу. Централізоване обчислення фактично є спадщиною ранньої доби комп’ютерної техніки, коли обчислювальна потужність персональних комп’ютерів клієнтів була такою малою, що вони змушені були використовувати потужності центрального комп’ютера.
6) Цифрові сертифікати.
При застосуванні технології цифрового підпису сертифікаційний орган видає користувачеві електронний файл – цифровий сертифікат, яким користувач посвідчується як власник публічного ключа. Проте, цифрові сертифікати можуть використовуватися для посвідчення більшої інформації, ніж просто особи тих, кому їх було видано. Наприклад, вони можуть посвідчувати права, що належать певній особі. Таким чином, продавці можуть користуватися цифровими сертифікатами для контролю доступу до системних ресурсів, у тому числі файлів, що містять твори, надаючи доступ до файлів користувачам, які можуть пред’явити цифровий сертифікат з зазначеними в ньому правами (наприклад, право на доступ, завантажування, перегляд тощо) та термінами їх дії. Отримати цифровий сертифікат користувач може як від продавця, так і від третьої особи.
7) Клірингові центри.
За такого підходу володільці авторських прав на розміщені в Інтернеті твори надають кліринговим центрам повноваження по ліцензуванню своїх прав на твори. Користувач сплачує збір за видачу ліцензії такому кліринговому центру, а той, в свою чергу, розподіляє отримані кошти серед володільців авторських прав.
Найрозвинутіша система клірингу авторських та суміжних прав на сьогодні існує у сфері ліцензування прав, пов’язаних з музичними творами, хоча саме ці права, як правило, підлягають примусовому ліцензуванню за авторсько-правовим законодавством [157] . Для інших форм інтелектуальної власності не розроблено подібних цілісних механізмів, незважаючи на довготривалі спроби їх створити та безсумнівні вигоди від їх наявності. Як результат, все більше докладається зусиль для вирішення проблеми технічними засобами, наприклад, шляхом включення інформації про управління авторськими правами у всі електронні файли для того, щоб інформація про правоволодільця завжди була доступною тому, хто бажає отримати дозвіл на використання твору.
8) Продаж фізичних копій.
Як анахронічно це не звучало б, продаж фізичних, чи “жорстких”, копій лишається високоефективним способом обчислення кількості випадків використання творів, навіть тих, що є доступними через Інтернет. У той час, як електронне розповсюдження об’єктів інтелектуальної власності має багато переваг, досі лишаються численними переваги придбання фізичних копій творів, наявних в Інтернеті.
По-перше, багато людей все ще віддають перевагу читанню фізичних копій творів перед читанням електронних копій. По-друге, отримання масово виготовленої фізичної копії може бути з точки зору вартості або якості вигіднішим за самостійне роздрукування електронної копії. По-третє, у випадку творів, зафіксованих у вигляді великих за об’ємом файлів, отримання фізичної копії може бути більш ефективним з точки зору часу або зручнішим, ніж завантажування електронної копії з Інтернету. Нарешті, користувач може застосовувати пристрої, які було оптимізовано для використання з фізичними копіями та які дозволяють досягнути результатів вищих за результати користування отриманою з Інтернету електронною копією.
Таким чином, слід очікувати, що у випадку досить багатьох категорій творів і надалі триватиме попит на їх фізичні копії, і володільці авторських прав можуть досить ефективно використовувати цю обставину задля захисту своїх інтересів.
3.2. Захист на етапі після порушення
Володільцям авторських прав на розміщені в Інтернеті твори доступний чималий інструментарій для захисту своїх прав після моменту їх порушення.
Наступні технічні та правові прийоми автори та їхні правонаступники можуть використовувати для доведення факту порушення своїх прав на розміщені в Інтернеті твори та встановлення кола правопорушників, а значить, для забезпечення ефективності реалізації своїх прав та запобігання їх порушень в майбутньому:
1) Агенти.
Агенти – це комп’ютерні програми, які можуть автоматично виконувати попередньо визначені команди. Володільці авторських прав можуть використовувати агентів для пошуку в публічному секторі Інтернету контрафактних примірників творів. У той час як технологія агентів все ще розробляється і вдосконалюється, автори та їхні правонаступники вже зараз можуть користуватися відносно потужним набором засобів пошуку, застосовуючи такі повнотекстові пошукові програми як HotBot та Alta Vista.
2) Стеганографія.
Стеганографія стосовно електронних файлів означає процес ховання інформації у файлах в такий спосіб, що прихована інформація не може бути легко віднайдена користувачем. Володільці авторських прав можуть користуватися стеганографією в Інтернеті багатьма різними способами.
Один з таких способів полягає у введенні до файлу “водяного знаку”, який може використовуватися як доказ того, що файл, який містить контрафактний примірник твору, було створено володільцем авторських прав, а не їх порушником. [158]
Використовуючи дану технологію, володілець авторських прав на розміщений в Інтернеті твір також може включати до файлу, в якому міститься твір, інформацію про управління своїми правами.
За дещо іншого підходу до кожної авторизованої копії файла включається серійний номер, що надає володільцеві авторських прав змогу вистежити джерело примірників творів, які з’явились в Інтернеті без його згоди. [159]
3) Судове переслідування.
Розгляд у суді справи про порушення авторських прав є потужним засобом реалізації прав інтелектуальної власності, і його не слід недооцінювати. Навіть при тому, що далеко не кожне порушення авторського права стає предметом судового розгляду, загроза подання позову до суду є досить ефективним стримуючим фактором.
Судовий розгляд порушень авторського права не тільки дозволяє володільцеві авторських прав отримати компенсацію за конкретні акти їх порушення, він також публічно застерігає інших щодо негативних наслідків їхньої протиправної поведінки. Дійсно, цілий ряд володільців авторських прав, які мали успіх у судовому переслідуванні порушників їхніх прав на розміщені в Інтернеті твори, подбали про те, щоби про результати судових процесів широко повідомлялося.
Незважаючи на всі переваги судового переслідування порушників авторських прав, винесення та виконання судового рішення проти іноземного порушника авторських прав на розміщені в Інтернеті твори, на жаль, пов’язано з численними проблемами, про які йдеться нижче.
3.3. Проблеми, пов’язані з винесенням та виконанням судового рішення проти іноземного порушника авторських прав на розміщені в Інтернеті твори
Після того, як порушення авторських прав сталось, їхній володілець має вирішити, наскільки судове переслідування є для нього здійсненним завданням. Транскордонний характер Інтернету призводить до того, що дуже часто порушник авторських прав на розміщені в мережі твори виявляється іноземною фізичною чи юридичною особою. А це, в свою чергу, ставить володільця авторських прав перед рядом перешкод правового та економічного характеру.
Нижче міститься аналіз проблем, що виникають з поданням володільцем авторських прав позову до порушника його прав на розміщені в Інтернеті твори як у країні порушника, так і у власній країні. Крім того, буде розглянуто арбітраж як альтернативу судовому розгляду справи, а також питання, пов’язані з визнанням та виконанням іноземних судових та арбітражних рішень.
З’ясувавши питання про наявність та умови правової охорони, що надається в певній країні іноземним авторам, останні мають прояснити для себе питання, пов’язані з обсягом та сферою дії цієї охорони. Володільців авторських прав на розміщені в Інтернеті твори, що відстоюють свої права в іноземній державі, серед цих питань має цікавити, перш за все, таке: чи розповсюджується авторсько-правова охорона за законодавством даної країни на твори, розміщені в Інтернеті?
Навіть якщо держава є учасницею Бернської і Всесвітньої конвенцій та Угоди TRIPS, не можна бути впевненим, що вона застосовує норми авторського права до розміщених в Інтернеті творів, оскільки жодна з цих міжнародних угод чітко не зазначає, що її положення застосовуються в контексті Інтернету. На сьогодні лише дві міжнародні угоди присвячені безпосередньо питанням охорони авторських та суміжних прав в Інтернеті – це Договори ВОІВ 1996 року.
Більше того, навіть якщо країна порушника застосовує свої закони про авторське право в контексті Інтернету, певні дії можуть не складати порушення авторських прав згідно з її законодавством. Так, внутрішнім законодавством країни у відповідності з вимогами Бернської конвенції, якою не встановлено право на розповсюдження та право на публічне сповіщення для всіх категорій творів, може бути дозволено надання доступу до певних матеріалів без дозволу володільця авторських прав на них.
Також, якщо за законодавством країни порушника авторсько-правова охорона не розповсюджується на акти тимчасового відтворення, то недозволене автором чи його правонаступником надання можливості для ознайомлення з творами за допомогою Інтернету не вважається в цій країні порушенням авторських прав.
На жаль, Україна не є стороною Угоди TRIPS, а положення Договорів ВОІВ лише тільки мають бути імплементовані до її законодавства. До того ж, в Україні відсутня значна судова практика у сфері захисту авторських прав на розміщені в Інтернеті твори. За таких обставин уявляється вкрай складним завданням передбачити, яку позицію займе український суд, отримавши позов про порушення авторських прав на твір, розміщений в Інтернеті.
Таким чином, далеко не в кожній країні, в тому числі і в Україні, розгляд справи про порушення авторських прав на розміщений в Інтернеті твір має великі шанси закінчитися винесенням судового рішення на користь їхнього володільця.
Для того, щоб уникнути сумнівів щодо обсягу та сфери дії авторсько-правової охорони в іншій державі, володілець авторських прав може укласти з іноземним користувачем результатів своєї творчості ліцензійну угоду, передбачивши в ній, що у випадку виникнення спору між сторонами з приводу умов ліцензії застосуванню підлягає право країни, із законодавством якої володілець авторських прав обізнаний найкраще.
Однак, пізніше ліцензіат, опинившись у ролі відповідача у справі про порушення договірних зобов’язань, може просити суд визнати вибір права недійсним. Підставами такого визнання, визнаними міжнародним приватним правом більшості країн, є протиріччя норм обраного права публічному порядку країни суду та значно більша зацікавленість країни суду у вирішенні справи.[160]
Отже, відповідач у справі про порушення авторських прав, який розглядається українським судом, може доводити, що будь-який контракт, яким обмежується право України регулювати авторсько-правові відносини в межах її території, має бути визнано недійсним. Відповідач також може заявити, що будь-які умови ліцензії, які обмежують його право на вільне використання творів у випадках, передбачених українським законодавством, [161] мають бути визнані судом недійсними як такі, що суперечать публічному порядку України.
Окрім проблем із сфери міжнародного приватного права та матеріального права країни, де шукає захисту володілець порушених авторських прав на розміщені в Інтернеті твори, йому також наведеться зіткнутися з деякими ускладнення процесуального характеру.
Взагалі, будь-яка особа, що вирішила відстояти свої інтереси в іноземному суді, неминуче стикається з наступними труднощами: [162]
1. незнання процесуальних норм, обов’язкових для іноземного суду, що на практиці означає необхідність залучення до справи місцевого адвоката;
2. обов’язковість ведення процесу мовою країни місцезнаходження суду та, як результат, необхідність перекладу всіх документів, що представляються під час розгляду справи;
3. процесуальний формалізм судів та можливість оскарження судового рішення у кількох інстанціях, що призводить до збільшення судових витрат та термінів отримання остаточного рішення у справі;
4. не завжди високий рівень компетентності суддів національних судів у питаннях міжнародного обігу та, нерідко, упередженість проти іноземної особи, що виступає стороною у справі;
5. збір доказів та їх оцінка згідно з правом країни суду, що не завжди відповідає вимогам міжнародного обігу, та технічні ускладнення, які виникають при з’ясуванні змісту та застосуванні судом іноземного права.
Все вищесказане, включаючи зауваження стосовно фінансового боку справи, в повній мірі стосується і судового переслідування володільцем авторських прав порушника своїх прав в країні останнього. Висока вартість представництва в іноземному суді дуже часто призводить на практиці до того, що порушення авторських прав, в тому числі і на розміщені в Інтернеті твори, залишаються безкарними.
У випадку України, як і багатьох інших країн, що розвиваються, та країн з “перехідною” економікою, до наведеного переліку можна додати низький рівень обізнаності суддів у питаннях інтелектуальної власності та міжнародного механізму її захисту, а також у технічних питаннях, хоча б мінімальний ступінь розуміння яких є просто необхідним при розгляді справ, що стосуються комп’ютерної техніки та інформаційних мереж.
3.3.1. О с о б и с т а п і д с у д н і с т ь .
Позивач у справі про порушення авторських прав на розміщений в Інтернеті твір також повинен довести, що суд має підсудність щодо відповідача. Якщо останній не є резидентом США, то американський суд не матиме щодо нього загальної підсудності і повинен буде визначити, чи має він спеціальну підсудність.[163]
Щоб встановити власну спеціальну підсудність у відповідності до Конституції США, суд повинен з’ясувати, що відповідач має достатньо мінімальних контактів з країною суду, щоб здійснення юрисдикції “не порушувало традиційних понять чесної гри та реальної справедливості”.[164] Вимога мінімальних контактів передбачає, що відповідач здійснив якусь дію, завдяки якій він свідомо скористався з привілею вести справи в країні суду, тим самим послугувавшись перевагами та захистом її законів. [165]
Суди Сполучених Штатів вже неодноразово розглядали питання особистої підсудності осіб, які займаються тією чи іншою діяльністю в Інтернеті. В результаті судами було визнано, що з огляду на транскордонний характер Інтернету критерії визначення особистої підсудності мають бути пом’якшені.
Вирішуючи колізії між законами штатів, американські суди охоче розповсюджували власну юрисдикцію на осіб в інших штатах, виходячи з того, що ділова активність цих осіб в Інтернеті виходила за межі одного штату. Проте, просто підтримання особою сайту, доступ до якого може бути отримано з території, на яку розповсюджується юрисдикція суду, було визнано недостатнім для встановлення підсудності особи даному суду. Як зазначив у своєму рішенні один суд, “створення сайту, як введення продукту в комерційний обіг, може відчуватися по всій країні – або навіть по всьому світу – але, за відсутності більшого, воно не є актом, свідомо спрямованим на країну суду”.
Розглядаючи справи за участю іноземних осіб, американські суди, натомість, виявили небажання розповсюджувати на них свою юрисдикцію. Так, суд у Нью-Джерсі вирішив, що відповідач в Італії йому не підсудний. Спір стосувався інциденту, який трапився в готелі в Італії. Суд відкинув довід позивача, що оскільки відповідач надавав публіці фотографії, телефонні номери та іншу інформацію про себе, доступну через Інтернет у Нью-Джерсі, то суд у Нью-Джерсі має щодо нього особисту підсудність. Суд вирішив, що реклама в Інтернеті не надає суду в іншій країні підсудності щодо позивача.
Крім того, суд у Нью-Йорку висловив свою стурбованість намаганнями деяких судів регулювати діяльність в Інтернеті і відповідно до цього відмовився накладати судову заборону на будь-які протиправні дії за межами Сполучених Штатів. Суд зазначив, що відповідачеві “не можна заборонити експлуатувати його Інтернет-сайт тільки тому, що цей сайт є доступним в країні, де товар заборонено. Винесення іншого рішення “було б рівносильним заяві, що цей Суд, і будь-який інший суд будь-де в світі, може претендувати на підсудність щодо усіх постачальників інформації в глобальній мережі”.
Отже, при вирішенні питання про підсудність іноземців, американські суди мають вирішувати, в якому обсязі Конституція США дозволяє їм здійснювати юрисдикцію щодо іноземців. Якщо відповідач у справі про порушення авторських прав має намір вести справи в Сполучених Штатах і дійсно продає через Інтернет контрафактні примірники твору в Сполучених Штатах, тоді позивач міг би довести наявність особистої підсудності відповідача. Проте, якщо останній розміщає контрафактний примірник твору в Інтернеті, не переслідуючи при цьому комерційних цілей, прецедентне право не дає чіткої відповіді на питання, чи матиме суд Сполучених Штатів підсудність. При його розв’язанні суд має боротися з тенденцією поширення підсудності судам США всіх актів порушення авторських прав в Інтернеті.
3.3.2. Д о г о в і р н а п і д с у д н і с т ь .
За угодою сторін розгляд справи може бути віднесено до юрисдикції будь-якої держави, незважаючи на те, що за законом країни суду воно підсудне місцевому суду. Така передбачена договором між сторонами підсудність називається договірною та визнається законодавством та судовою практикою більшості країн.[166]
Дійсність пророгаційних угод, тобто тих угод, якими встановлюється вибір підсудності, було визнано Верховним Судом США [167] за умови, що їх реалізація не зашкоджує безпідставно одній із сторін. Цей самий принцип пропонується закріпити і в американському законодавстві.[168]
Дві потенційні проблеми існують у зв’язку з пророгаційними угодами. По-перше, суд може визнати вибір країни суду безпідставним. Відповідач може знаходитись у тисячах кілометрів від Сполучених Штатів. До того ж, якщо відповідач є приватною особою чи малим підприємством, то він може бути занадто обтяжений необхідністю захищати свою позицію в американському суді.
По-друге, пророгаційна угода може виявитися марною, якщо відповідач зволіє не предстати перед іноземним судом. Якщо відповідач не має значних активів або ділових зв’язків у США, він може бути не зацікавленим приймати участь у судовому розгляді в цій країні.
3.3.3. А р б і т р а ж я к а л ь т е р н а т и в а с у д о в о м у р о з- г л я д у с п р а в п р о п о р у ш е н н я а в т о р с ь к и х п р а в в І н т е р н е т і .
Арбітраж – це спосіб вирішення цивільних (торгових) спорів органом, який складається з однієї чи кількох фізичних осіб, не входить до системи державних судів, але рішення якого мають силу останніх.[169] Цей орган називається третейським (арбітражним) судом, а звернення до нього відбувається на підставі угоди між сторонами у спорі, яка іменується третейською (арбітражною) угодою або, якщо вона є частиною іншого договору, арбітражним застереженням.[170]
Третейська (арбітражна) угода може бути укладена як до виникнення спору між сторонами, так і після. В контексті захисту авторських прав в порядку арбітражу це означає, що їх володілець може звернутися до арбітражу з позовом на підставі третейської (арбітражної) угоди, укладеної ним з відповідачем як до моменту порушення авторських прав (наприклад, арбітражного застереження в ліцензійній угоді), так і після порушення.
Переваги розгляду справ арбітражним судом є віддзеркаленням негативних аспектів вирішення спорів органами державного правосуддя. Серед переваг арбітражу в літературі найчастіше згадуються наступні:
1. менша тривалість та формалістичність процедури;
2. відносна дешевизна;
3. компетентність арбітрів, які обираються з числа спеціалістів в області господарських відносин та міжнародного обігу;
4. камерність (негласність) засідань.
3.3.4. В и з н а н н я т а в и к о н а н н я і н о з е м н и х с у д о в и х т а а р б і т р а ж н и х р і ш е н ь .
Володілець авторських прав, який отримав рішення суду чи арбітражу у справі про порушення його прав на свою користь не у країні порушника, має бути готовим до того, що там це рішення може бути не визнано або не виконано.
Допустимість та порядок визнання та виконання іноземного судового чи арбітражного рішення визначається законодавством кожної конкретної країни та міжнародними угодами, в яких вона бере участь. [171]
Визнання рішення іноземного суду чи арбітражу означає, що воно є підтвердженням прав та обов’язків в тій же мірі, що і рішення місцевого суду чи арбітражу. У випадках, коли судове чи арбітражне рішення передбачає здійснення компетентними органами якихось дій по захисту прав позивача, таке рішення має бути також виконано, тобто піддано спеціальній процедурі видачі дозволу на його виконання. [172]
Більше того, будь-яке рішення суду або арбітражу буде підлягати перегляду апеляційним судом в державі відповідача, якщо він вирішить його оскаржити.
При вирішенні питання про визнання іноземного судового чи арбітражного рішення суд може скористатися широким колом підстав для відмови у визнанні, до яких, як правило, належать:
1. недотримання належної процедури;
2. відсутність особистої підсудності;
3. відсутність предметної підсудності;
4. неповідомлення відповідача;
5. суперечність публічному порядку країни суду [173] .
Отже, навіть коли суд у країні позивача виявив персональну підсудність для слухання справи, позивач може бути вимушений знову доводити в суді країни відповідача правомірність встановлення існування такої підсудності. Крім того, суд в країні відповідача може відмовитися визнати рішення суду країни позивача через відсутність предметної підсудності. Зрештою, якщо суд країни позивача чи арбітраж застосував іноземне право до акту порушення, який стався в країні відповідача, суд цієї останньої країни також може відмовити у визнанні іноземного судового чи арбітражного рішення.
Законодавством різних країн закріплені різні системи виконання іноземних судових та арбітражних рішень. В одних країнах (наприклад, в Італії) вимагається лише перевірка іноземного судового чи арбітражного рішення з формальної точки зору та встановлення непротирічча його публічному порядку країни суду, в інших передбачена видача екзекватури (наприклад, у Франції та Бельгії) або реєстрація іноземного рішення в спеціальному реєстрі (наприклад, у Великій Британії), а в деяких (як у Франції) можлива і перевірка рішення по суті. [174]
Спільним для всіх цих систем є вимога взаємності як умова для виконання рішення. На жаль, міжнародними двосторонніми та багатосторонніми угодами, згідно з якими держави зобов’язуються визнавати та виконувати іноземні судові чи арбітражні рішення як свої власні, охоплено чисельні, але далеко не всі країни світу. Так, Сторонами міжнародної угоди з найбільшою в цій галузі кількістю учасників – Конвенції ООН про визнання та виконання іноземних арбітражних рішень, прийнятої в Нью-Йорку 1958 року, – є лише біля сотні держав.[175]
Таким чином, за відсутності ефективного та всеохоплюючого міжнародного механізму виконання іноземних судових та арбітражних рішень, рішення іноземного суду чи арбітражу може не стати адекватним засобом захисту прав авторів та їхніх правонаступників.

ВИСНОВКИ
Сучасне авторське право не дає однозначних відповідей на питання, що постали перед науковцями та практиками в результаті виникнення сучасних інформаційних технологій та функціонування Інтернету. Звикши мати справу з формами фіксації творів та маючи територіальний характер, авторське право в його теперішньому вигляді доводить свою нездатність належним чином регулювати суспільні відносини з приводу використання цифрового представлення творів та транскордонних комп’ютерних мереж.
Проведене дослідження надає можливість зробити висновок про справедливість наступних положень:
1. Всі категорії творів, зафіксованих в цифровій формі та поміщених на сайти в Інтернеті, відповідають критеріям охорони, встановленим авторсько-правовим законодавством більшості країн світу, і, таким чином, підлягають охороні авторським правом будь-якої з цих країн нарівні з творами, зафіксованими в більш традиційних формах, незалежно від виконання яких-небудь формальностей та факту опублікування.
2. Транскордонний характер Інтернету, цифрова форма закріплення розміщених в ньому творів та правовий нігілізм його користувачів сприяють масовим порушенням авторських прав в Інтернеті та значно ускладнюють здійснення авторами та їх правонаступниками своїх прав.
3. Попри загрози, які становлять інформаційні технології для володільців авторських прав на розміщені в Інтернеті твори, такі твори продовжують створюватися, в тому числі виключно для їх розповсюдження через Інтернет.
4. Всі майнові та немайнові права, що належать авторам та їхнім правонаступникам, в тій чи іншій мірі зачеплені функціонуванням Інтернету.
5. Розв’язати питання про зміст та об’єм авторських прав на розміщені в Інтернеті твори за умов транскордонного характеру цієї мережі та все більшої взаємозалежності країн можливо лише шляхом докладання спільних зусиль всіх зацікавлених сторін: держав, міжнародних організацій та організацій, що представляють як інтереси володільців авторських прав, так і інтереси споживачів.
6. Авторським правом дозволяється використання твору з дозволу автора чи його правонаступника та у ряді інших передбачених законами випадках. Дозвіл володільця авторських прав на використання твору може мати чітко виражений характер або припускатися, виходячи з таких факторів як необхідність, звичай та загальноприйнята практика, а також поведінка сторін.
7. Судове переслідування за численні “мікро-порушення” авторських прав в Інтернеті є нездійсненним завданням з цілого ряду юридичних, соціальних та економічних причин.
8. Змінити на краще сучасний стан справ з охороною авторських прав в Інтернеті можливо лише за умов поєднання правових методів регулювання з технологічними та економічними важелями.
9. Володільцям авторських прав на розміщені в Інтернеті твори доступна велика кількість моделей перехресного субсидування, які дозволяють їм отримувати доходи, не стягуючи платні за використання об’єктів їхніх авторських прав безпосередньо з користувачів мережі.
10. Економічні та технологічні методи захисту авторських прав не повинні стати сурогатом авторського права в Інтернеті, проте воно має регулювати лише найбільш екстремальну суспільну поведінку в Інтернеті, залишивши решту спектру ринковим важелям впливу на неї.
Одержані висновки придатні для використання органами законодавчої та виконавчої влади України з метою формування державної політики у сферах зв’язку, інформатизації та охорони авторських прав, а також розробки нормативно-правових актів та укладання міжнародних угод в цих галузях.
Всі вищенаведені положення в повній мірі справедливі щодо авторського права України. Як і авторсько-правове законодавство інших країн, воно виявилося неготовим до появи нових феноменів суспільного життя, породжених “цифровою революцією”. І це цілком природно. Право завжди не встигає за технологією. Як і інші галузі права, авторське право може лише намагатися адекватно реагувати на зміни в технології з тим, щоби позитивний соціальний ефект від впровадження таких технологічних здобутків, як Інтернет, сягнув максимально можливого рівня.
Досягти цього в масштабах української складової мережі Інтернет можливо лише за допомогою систематизації авторського права України та приведення його у відповідність до міжнародних стандартів, що склались у сфері охорони творів, розміщених в Інтернеті, з часів появи сучасних інформаційних технологій та комп’ютерних мереж.
Під систематизацією права звичайно розуміють процес приведення до єдності нормативно-правових актів шляхом зовнішньої або внутрішньої обробки їх змісту [176] . В контексті авторського права України, даний процес уявляється найбільш доречним розпочати з інкорпорації (як офіційної, так і неофіційної). Цей спосіб систематизації права надасть можливість внести до первісних текстів нормативних актів з питань захисту авторських прав всі наступні зміни та доповнення, а також виявити в них внутрішні протиріччя і неузгодженості. Сказане стосується, перш за все, Закону України “Про авторське право і суміжні права”, який, будучи досить добре розробленим та прогресивним для часу свого прийняття, пізніше неодноразово змінювався та навіть в останній своїй редакції містить деякі невідповідності, нечіткості формулювань, прогалини тощо, а також суперечить деяким положенням Типового закону ВОІВ про авторське право і суміжні права та міжнародних договорів, учасницею яких є Україна.
Лише після закінчення процесу офіційної інкорпорації авторського права України видається доцільним розпочати його кодифікацію. Цей процес полягає у зведенні до єдності нормативно-правових актів, що належать до даної галузі права, шляхом переробки і внутрішнього узгодження їх змісту та відкидання їх певних застарілих частин. При цьому мають бути заповнені прогалини, що існують в авторському праві України у таких сферах, як правова охорона комп’ютерних програм та баз даних, вільне використання творів, а особливо здійснення прав авторів та інших володільців авторських і суміжних прав та відповідальність за їх порушення.
Уявляється доречним, щоби таке заповнення прогалин в авторському праві України відбувалося у формі розробки і прийняття спеціальних законів, покликаних регулювати суспільні відносини у зазначених сферах, з одночасним включенням їх положень цивільно-правового характеру до Книги Четвертої “Право інтелектуальної власності” нового Цивільного кодексу України, [177] який було прийнято Верховною Радою України 29 листопада 2001 р. та, якщо буде підписаний Президентом, вступить в силу 1 січня 2003 року. Саме цей нормативно-правовий акт, поряд з Конституцією, “безумовно повинен стати основою для побудови системи права в Україні, бо з ним могли б звірятися всі наступні закони і відповідно оцінене минуле законодавство”. [178]
Під час кодифікаційних робіт законодавець має враховувати прийняті Україною на себе зобов’язання за міжнародними договорами, стороною яких вона є, а рівно і положення інших міжнародних документів, які, не накладаючи на держави жодних зобов’язань, є, тим не менш, визнаними міжнародними стандартами в галузі авторського права (насамперед, Типовий закон ВОІВ про авторське право і суміжні права та Типовий закон Комісії ООН з права міжнародної торгівлі (ЮНСІТРАЛ) про електронну комерцію).
Необхідно також вжити необхідних заходів для найшвидшого приведення законодавства України у відповідність до вимог Угоди TRIPS, як це передбачено Указом Президента України “Про заходи щодо охорони інтелектуальної власності в Україні”. [179] Приєднання України до цієї угоди наблизить її членство в СОТ та відкриє їй шлях до використання механізму вирішення спорів у сфері міжнародної торгівлі, який існує в рамках цієї впливової організації.
Згідно з Угодою про партнерство та співробітництво між Україною і Європейськими Співтовариствами та їх державами-членами, яка була підписана 16 червня 1994 р. та набула чинності 1 березня 1998 р., Україна взяла на себе зобов’язання до 2003 року досягти рівня охорони прав на інтелектуальну власність, який існує в ЄС, та приєднатися до багатосторонніх конвенцій з права інтелектуальної власності, сторонами яких є держави-члени ЄС (ст.50 і Додаток ІІІ). До таких конвенцій належать і укладені під егідою ВОІВ Договір про авторське право та Договір про виконання і фонограми, які закріпили нові тенденції в авторському праві, що виникли внаслідок розвитку цифрових технологій та мережі Інтернет. Положення обох Договорів ВОІВ, як і положення Римської конвенції, ще очікують на імплементацію до внутрішнього законодавства України. [180]
Законодавство про інтелектуальну власність також входить до сфери адаптації законодавства України до законодавства ЄС згідно із затвердженої Указом Президента України Стратегії інтеграції України до Європейського Союзу.[181] З точки зору приведення у відповідність до європейських стандартів авторського права України у сфері інформаційних технологій, для вітчизняного законодавця мають становити неабиякий інтерес такі акти ЄС, як Директива Ради 91/250/ЕЕС з питань захисту комп’ютерних програм, Директива Ради 96/9/ЕС про охорону баз даних, а також Зелена книга стосовно авторського права і суміжних прав в інформаційному просторі.
Зближення та уніфікація норм авторського права України “з відповідними правилами окремих країн, груп країн або нормами міжнародних конвенцій універсального значення, які розраховані на їх прийняття національно-правовими системами більшості країн світу, є вимогою часу, а точніше, продиктовані економічними реаліями сьогодення. Це слід особливо підкреслити, аби зрозуміти, що пошуки певних правових рішень за кордоном не є примхою розробників або якимось “схилянням” перед Заходом. Від того, якою мірою буде вирішено цю проблему, залежить рівень адаптивності нашої країни в європейському та світовому економічному та політичному просторі”. [182]
Звичайно, успішність процесу систематизації та модернізації авторського права України відповідно до потреб, продиктованих революційними перетвореннями в інформаційній сфері, буде в значній мірі залежати від того, чи будуть змінюватися в країні традиційні правові поняття і концепції, що вироблялися протягом багатьох років. І це вже відбувається. Але цей процес дуже повільний і вимагає зміни поглядів на нього тих, від кого залежить його хід.
На жаль, як законодавці, так і ті, хто покликаний тлумачити закони, не завжди розуміють природу та значення нових досягнень науки. Тому надзвичайно важливим для України, яка “з одного боку, ... має потужний науково-технічний потенціал, високорозвинену культуру, а з другого – донедавна не мала ... власного законодавства про охорону інтелектуальної власності”[183] , а спеціальне законодавство з питань комп’ютерних мереж лише починає створювати, є розуміння юристами, законодавцями та суддями того, як авторське право регулює функціонування інформаційних технологій на сучасному етапі та які тенденції їх розвитку і як вплинуть на нього в майбутньому.
На сьогодні ж з повною впевненістю можна стверджувати, що з розвитком Інтернету авторське право буде не зникати, як дехто каже, а лише змінюватися, беручи на озброєння нові концепції та методи регулювання. Спеціалісти з комп’ютерної техніки та телекомунікацій вже внесли свій вагомий внесок у процес перетворення людства на “інформаційне суспільство”. Тепер слово за законодавцями та урядами світу.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. US News and World Report. – 23 January 1995.
2. Olivier Hance. Business and Law on the Internet. – Best Of Editions, 1996.
3. Азимов Ч.Н. Научно-техническая информация и право. – Харьков: Вища школа. Изд-во при Харьк. гос. ун-те, 1987. – 134 с.
4. Указ Президента України “Про заходи щодо розвитку національної складової глобальної інформаційної мережі Інтернет та забезпечення широкого доступу до цієї мережі в Україні” від 31 липня 2000 р. 928/2000 // Урядовий Кур’єр. – 08.08.2000 р. – № 143.
5. R. Resnik, D. Taylor. The Internet Business Guide: Riding the information Superhighway to profit. – Sams Publishing, 1994.
6. Maritz, Inc. v. CyberGold, Inc., 947 F. Supp. 1328 (E.D. Mo. 1996).
7. Central Source Yellow Pages, The Internet Index – http://openmarket.com/diversions/internet-index/96-01.html . – Number 12. – 2 January 1996.
8. Ian C. Ballon, Keith M. Kupferschid. Intellectual Property Opportunities and Pitfalls in the Conduct of Electronic Commerce // 563 PLI/Pat 9.
9. Mutual Film Сorp. v. Іndustrial Сomm’n of Оhio, 236 U.S. 230 (1915).
10. Joseph Вurstyn, Inc. v. Wilson, 343 U.S. 495 (1952).
11. Greater Fremont, Inc. v. Fremont, 302 F. Supp. 652 (N.D. Ohio 1968), aff’d sub nom., Wonderland Ventures, Inc. v. Sundunsky, 423 F.2d 548 (6th Сіr. 1970).
12. Sony Соrр. of America v. Universal Studios, Inc. 464 U.S. 417 (1984).
13. Підопригора 0.0. Законодавство України про інтелектуальну власність. – Х.: Фірма “Консум”, 1997. – 192 с.
14. Copyright Act of 1976, 17 U.S.C.
15. Закон України “Про авторське право і суміжні права” в редакції Закону України “Про внесення змін до Закону України “Про авторське право і суміжні права” від 14 липня 2001 р. // Голос України. – 16.08.2001 р. – № 146.
16. Бернская конвенция об охране литературных и художественных произведений. Парижский акт от 24 июля 1971 года, изменённый 2 октября 1979 года. Женева: ВОИС, 1990.
17. Feist Publications, Inc. v. Rural Telephone Service Co., 499 U.S. 340, 111 S. Ct. 1282 (1991).
18. T. K. Drier. “La qualité d’auteur et les nouvelles technologies du point de vue des traditions de droit civil” // Symposium de l’OMPI . – Paris. – 1994.
19. Підопригора О.А., Підопригора О.О. Право інтелектуальної власності України: Навч. посібник для студентів юрид. вузів і фак. ун-тів. – К.: Юрінком Інтер, 1998. – 336 с.
20. Gracen v. Bradford Exchange, 698 F. 2d 300 (7th Cir.1983).
21. 37 C.F.R.
22. Triad Systems Corporation v. Southeastern Express Co., 31 U.S.P.Q. 2d (BNA) 1239 (N.D. Cal. 1994).
23. U.S. Dep't of Commerce, Information Infrastructure Task Force, Intellectual Property and the National Information Infrastructure: The Report of the Working Group on Intellectual Property (1995).
24. H.R. Rep. No. 1476, 94th Cong. 2d Sess. (1976).
25. Digital Communications Associates, Inc. v. Softclone Distributing Corp. (1987, ND Ga) 659 F Supp 449, 2USPQ2d 1385.
26. Midway Mfg. Co. v. Dirkschneider (1981, DC Neb) 543 F Supp 466, 214 USPQ 417.
27. Положення про державну реєстрацію прав автора на твори науки, літератури і мистецтва. Постанова Кабінету Міністрів України від 18 липня 1995 р. № 532 // Збірник постанов Уряду України. – 1995. – № 10. – Ст. 247.
28. Федеральный закон “Об обязательном экземпляре документов” от 29 декабря 1994 года № 77-ФЗ // Собрание законодательства РФ. – 1995. – №1. – Ст. 1.
29. Agreement on Trade-Related Aspects of Intellectual Property Rights, Apr. 15, 1994, Marrakesh Agreement Establishing the World Trade Organization, Annex 1C, Legal Instruments – Results of the Uruguay Round vol. 31 // 33 I.L.M. 81 – 1994.
30. Гельб А.Б. Программное обеспечение. Специфический объект интеллектуального творчества // Современное состояние проблемы защиты программного обеспечения. – Таллинн, 1989.
31. Лифти М.Х. Некоторые соображения о правовой охране программного обеспечения // Бюллетень по авторскому праву. – 1990. – № 4.
32. Жуков В.И. Вопросы правовой охраны программного обеспечения ЭВТ // Вопросы изобретательства. – 1989. – № 11. – С. 21-26.
33. Конвенция об охране интересов производителей фонограмм от незаконного воспроизводства их фонограмм от 29 октября 1971 г. – Женева: ВОИС, 1972.
34. WGN Continental Broadcasting Co. v. United Video, Inc., 693 F.2d 622 (7th Cir. 1982).
35. Midway Mfg. Co. v. Artic Int’l, Inc., 704 F.2d 1009 (7th Cir.), cert. denied, 464 U.S. 823 (1983).
36. Закон Российской Федерации “О правовой охране программ для электронных вычислительных машин и баз данных” от 23 сентября 1992 г. № 3523-1 // Ведомости Съезда народных депутатов РФ и Верховного Совета РФ. – 1992. – № 42. – Ст. 2325.
37. Directive 96/9/EC of the European Parliament and of the Council of 11 March 1996 on the legal protection of databases // Official Journal L 077. – 27/03/1996. – P. 0020 – 0028.
38. Andrew R. Basile, Jr. Recent Developments: Intellectual Property Law and the Internet // 584 PLI/Pat 293.
39. Collections of Information Antipiracy Act (Reported in the House), H.R.354.RH.
40. Thomas J. Smedinghoff. The Software Publishers Association Legal Guide to Multimedia (1994).
41. Lance Rose. The Emperor’s Clothes Still Fit Just Fine // Wired. – Feb. 1995.
42. Philip E. Ross. Cops Versus Robbers in Cyberspace // Forbes. – Sept. 9, 1996.
43. Jessica Litman. The Exclusive Right to Read // 13 Cardozo Arts & Ent. L.J. 29. – 1994.
44. Lance Rose. Is Copyright Dead on the Net? // Wired. – Nov. 1993.
45. Mark A. Lemley. Rights of Attribution and Integrity in On-line Communications // J. On-line L. – 1995. – Art. 2.
46. Kathy Rebello. Making Money on the Net // Bus. Week. – Sept. 27, 1996.
47. Біленчук П.Д., Котляревський О.І. Портрет комп’ютерного злочинця. – К., 1997. – 48 с.
48. Mitch Betts. On-line Pay Per View // ComputerWorld. – June 5, 1995.
49. Constance Sommer. Film Rights Falling Through the Net // San Jose Mercury News. – Dec. 10, 1996.
50. Margie Wylie. Can Copyright Survive the Digital Age? Should It? // Digital Media: A Seybold Report. – July 3, 1995.
51. Steve G. Steinberg. Seek and Ye Shall Find (Maybe) // Wired. – May 1996.
52. Закон Российской Федерации “Об авторском праве и смежных правах” от 9 июля 1993 г. № 5351-І (с изменениями и дополнениями, внесенными Федеральным законом от 19 июля 1995 г. № 110-ФЗ) // Собрание законодательства РФ. – 1995. – № 30. – Ст. 2866.
53. Постанова Вищого арбітражного суду України “Про питання захисту авторських прав в Інтернеті” № 04-1/5-7/82 від 05.06.2000 // Вісник господарського судочинства. – 2001. – № 2. – С. 33-34.
54. Mark A. Lemley. Dealing with Overlapping Copyrights on the Internet // 22 U. DAYTON L. REV. 547. – 1997.
55. MAI Systems Corp. v. Peak Computer, Inc., 991 F.2d 511 (9th Cir. 1993).
56. Stenograph L.L.C. v. Bossard Assocs., 144 F.3d 96, 46 U.S.P.Q.2d (BNA) 1936 (D.C. Cir. 1998).
57. World Intellectual Property Organization Copyright Treaty, Apr. 12, 1997 // S. TREATY DOC. NO. 105-17. – 1997.
58. World Intellectual Property Organization Performances and Phonograms Treaty, Apr. 12, 1997 // S. TREATY DOC. NO. 105-17. – 1997.
59. Дроб’язко Р. Договори Всесвітньої організації інтелектуальної власності про авторське право та про виконання і фонограми // Право України, 1998. – № 12. – С. 79-80.
60. Указ Президента України “Про заходи щодо охорони інтелектуальної власності в Україні” від 27 квітня 2001 р. № 285/2001 // Урядовий Кур’єр. – 05.05.2000 р. – № 79.
61. Закон України “Про приєднання України до Договору Всесвітньої організації інтелектуальної власності про авторське право” від 20 вересня 2001 р. // Голос України. – 16.10.2001 р. – № 187.62. Закон України “Про приєднання України до Договору Всесвітньої організації інтелектуальної власності про виконання і фонограми” від 20 вересня 2001 р. // Голос України. – 16.10.2001 р. – № 187.
63. WIPO Delegates Agree on Two Treaties // 2 BNA’S ELECTRONIC INFO. POL’Y & L. REP. 22. – 1997.
64. International Convention for the Protection of Performers, Producers of Phonograms and Broadcasting Organizations, Oct. 26, 1961 // 496 U.N.T.S. 43.
65. Vienna Convention on the Law of Treaties, May 23, 1969 // 1155 U.N.T.S. 331.
66. Proposal for a European Parliament and Council Directive on the Harmonization of Certain Aspects of Copyright and Related Rights in the Information Society // 1998 O.J. (C 108) 6.
67. Partly Consolidated Text of Treaty No. 1, WIPO Doc. CRNR/DC/55 (Dec. 12, 1996).
68. Partly Consolidated Text of Treaty No. 2, WIPO Doc. CRNR/DC/58 (Dec. 12, 1996).
69. Michael W. Walter. Copyrights and Related Rights in a Network Environment–The Integration of Digital Diffusion in Existing Legal Systems // SOFTIC Symposium 1995; Problems of Intellectual Property Rights in the Context of the Information Networks, Tokyo, Japan 325. – 1995.
70. Dr. Jens Gaster. Copyright and Related Rights in the Information Society // SOFTIC Symposium 1995; Problems of Intellectual Property Rights in the Context of the Information Networks, Tokyo, Japan 225 – 1995.
71. COMMUNICATION FROM THE COMMISSION: FOLLOW-UP TO THE GREEN PAPER ON COPYRIGHT AND RELATED RIGHTS IN THE INFORMATION SOCIETY, COM(96) 586 final.
72. Kent D. Stuckey. Internet and Online Law 6.08[4][b]. – 1996.
73. S. REP. NO. 104‑128, (1995).
74. On Command Video Corp. v. Columbia Pictures Industries Inc., 21 U.S.P.Q.2d (BNA) 1545 (N.D. Cal. 1991).
75. Comments to Joint Hearing on H.R. 2441 and S. 1284 (prepared statement of Dr. Mihaly Ficsor, Assistant Director General of WIPO).
76. H.R. 2281 and S. 1121, 105th Cong. (1997).
77. Gillian v. American Broadcasting Cos., 538 F.2d 14,23 C.O. Bull.40, 541 (2d Cir.1976).
78. Droit d’auteur et Copyright : divergences et convergences : étude de droit comparé. – Brussels : Bruylant, 1993.
79. G. LEA. “Program copyright and moral rights: a culture clash?” // Computer Law and Security Report, 1994.
80. Tidy v Trustees of the Natural History Museum [1996] 3 EIPR D-81, 29 March 1995.
81. Snow v Eaton Centre Ltd (1982) 70 CPR (2d) 105.
82. Warner Bros., Inc. v. American Broadcasting Cos., Inc., 720 F.2d 231 (2d Cir. 1983).
83. G.R. Leonard &Co. v. Stack, 386 F.2d 38 (7th Cir. 1967).
84. Melville B. Nimmer & David Nimmer. Nimmer on Copyright (1994).
85. Ladas v. Potpourri Press, Inc., 846 F. Supp. 221 (E.D.N.Y. 1994).
86. Oddo v. Reis, 743 F.2d 630 (9th Cir. 1984).
87. Effects Associates, Inc. v. Cohen, 908 F.2d 555 (9th Cir. 1990).
88. Final report of the National Commission on New Technological Uses of Copyrighted Works 12 (1978) (“CONTU Report”).
89. Tom Steinert-Threlkeld. The Buck Starts Here // Wired. – August 1996.
90. I. Trotter Hardy. Contracts, Copyright and Preemption in a Digital World // 1 Rich. J.L. & Tech. 2. – 1995.
91. ProCD v. Zeidenberg , 86 F.3d 1447 (7th Cir. 1996).
92. Hill v. Gateway 2000, Inc. , 105 F.3d 1147 (7th Cir. 1997).
93. U.C.C. proposed Article 2B (Mar. 21, 1997 draft).
94. Осика С.Г. Передмова до українського видання. Результати уругвайського раунду багатосторонніх торговельних переговорів: Тексти офіційних документів. К.: “Вимір”, Секретаріат Міжвідомчої комісії з питань вступу України до СОТ, 1998. – 520 с.
95. Жаров В.О. Інтелектуальна власність в Україні: правові аспекти набуття, здійснення та захисту прав: Монографія. – К.: Видавничий Дім “Ін Юре”, 2000. – 188 с.
96. Mark Stefik. Trusted Systems // Sci. Am. – Mar. 1997.
97. Brad Cox. Superdistribution // Wired. – Sept. 1994.
98. Alex Alben. The Death of Copyright in a Digital World: The Reports are Slightly Exaggerated // Ent. Law Rep. – July 1995.
99. Ben Long. Watermarking Makes Impression on Photos // MacWeek. – Oct. 21, 1996.
100. David Voss. Stop That Copy // Wired. – Aug. 1994.
101. Paulina Borsook. Steal This Article // Upside. – Mar. 1996.
102. Богуславский М.М. Международное частное право: Учебник. – 2-е изд., перераб. и доп. – М.: Междунар. отношения, 1994. – 416 с.
103. Закон України “Про приєднання України до Бернської конвенції про охорону літературних і художніх творів (Паризького акта від 24 липня 1971 р, зміненого 2 жовтня 1979 р.) від 31 травня 1995 р. // Відомості Верховної Ради. – 1995. – № 21. – Ст. 155.
104. UNIVERSAL COPYRIGHT CONVENTION AS REVISED AT PARIS ON 24 JULY 1971 // U.N.T.S. No. 13444, vol. 943. – P. 178-325.
105. Постанова Верховної Ради України “Про участь України у Всесвітній конвенції про авторське право 1952 року” від 23 грудня 1993 р. // Відомості Верховної Ради. – 1994. – № 21. – Ст. 70.
106. RESTATEMENT (SECOND) OF CONFLICTS OF LAW (1969).
107. Тынель А., Функ Я., Хвалей В. Курс международного торгового права. – Мн.: Амалфея, 1999. – 704 с.
108. Hartford Fire Ins . Co . v . California , 509 U.S. 764 (1993) (Scalia, J., dissenting).
109. Paul Edward Geller. Litigating Cross-Boarder Infringement in International Intellectual Property: Some Practice Tips and Caveats // NEW MATTER. – FALL/WINTER 1997.
110. Playboy Enter., Inc. v. Chuckleberry Pub., Inc. , 687 F.2d 563 (2d Cir. 1982).
111. Marc E. Mayer. Localizing Global Copyright Infringement: Do International Internet Sound Recording Infringements Implicate U.S. Copyright Law? // NEW MATTER. – Fall/Winter 1997.
112. Neil A. Smith. No Jurisdiction From Internet Web Page Bearing Infringing Service Mark // NEWS MATTER. – Volume 22, Number 3.
113. Int'l Shoe Co. v. Wash. , 326 U.S. 310 (1945).
114. Hanson v. Denckla , 357 U.S. 235 (1958).
115. Kenneth J. Nunnenkamp, Other Internet Activities Create Personal Jurisdiction // FED. DISCOVERY NEWS. – Jan. 1997.
116. CompuServe, Inc. v. Patterson , 89 F.3d 1257 (6th Cir. 1996).
117. Humphrey v. Granite Gate Resorts, Inc. , 568 N.W.2d 715 (1997).
118. Bensusan Restaurants Corp. v. King , 937 F. Supp. 295 (S.D.N.Y. 1996).
119. Weber v. Jolly Hotels , 977 F. Supp. 327 (D. N.J. 1997).
120. Bremen v. Zapata , 407 U.S. 1 (1972).
121. THE AMERICAN LAW INSTITUTE AND THE NATIONAL CONFERENCE OF COMMISSIONERS ON UNIFORM STATE LAWS, UNIFORM COMMERCIAL CODE ARTICLE 2B – LICENSESS (Discussion Draft 1997).
122. WIPO Arbitration Rules (Effective from October 1994). WIPO Publication 446 (E). Geneva, 1999.
123. E. Casey Lide. ADR and Cyberspace: Role of ADR in Online Commerce, Intellectual Property and Defamation // 12 OHIO ST. J. ON DISP. RESOL. 193. – 1996.
124. Цивільний процесуальний кодекс України. Затверджений Законом Української РСР від 18 липня 1963 р. // Відомості Верховної Ради Української РСР. – 1963. – № 30. – Ст. 464.
125. Ronald Brand. Enforcement of Foreign Money-Judgments in the United States: In Search of Uniformity and International Aspects // 67 NOTRE DAME L. REV. 253. – 1991.
126. United Nations Convention on the Recognition and Enforcement of Foreign Arbitral Awards // U.N.T.S. – Vol. 330. – P. 3.
127. Multilateral Treaties Deposited with the Secretary-General, Status as at December 31, 1993 (UN Doc. St/Leg/Ser.E/12, 1994).
128. Lauren Gibbons Paul. Web Rewards Wait Only for the Patient // PC Week. – July 15, 1996.
129. Zachary Schiller. For More About Tide, Click Here // Bus. Week. – June 3, 1996.
130. Craig R. Evans. The Web’s REAL Opportunity – Advertising! // Elec. Retailing. – Sept./Oct. 1996.
131. Rosalind Resnick. AdTech '96: Is Banner Advertising Dead? // Interactive Publ'g Alert. – July 1, 1996.
132. Hunter Madsen. Reclaim the Deadzone // Wired. – Dec. 1996.
133. Caryn Gillooly. Cabletron's Unbeatable Price Plan // Info. Week. – July 24, 1995.
134. Paulina Borsook. Music Lessons // Upside. – Mar. 1996.
135. Arthur Armstrong & John Hagel III. The Real Value of On-Line Communities // Harv. Bus. Rev. – May-June 1996.
136. Neil Gross & Peter McCoy. The Technology Paradox // Business Week, Mar. 6, 1995.
137. Большой юридический словарь / Под ред. А.Я. Сухарева, В.Д. Зорькина, В.Е. Крутских. – М.: ИНФРА-М, 1997. – 790 с.
138. Типовой закон ВОИС об авторском праве и смежных правах (примерные положения об охране произведений науки, литературы и искусства, исполнений, фонограмм, передач организаций вещания). – Женева: ВОИС, 1994.
139. Ступак С., Ступка О., Феколкин Ю. Пиратство на Украине будет охраняться законом. Верховный Совет принял новую редакцию Закона об авторском праве // Юридическая практика. – 28.12.2000 р. – № 52 (158).
140. Wooldridge, Dr. Frank; Davies, Mr. Liam. The Ukrainian Law on Copyright 1993: A Possible Model for Other Countries? // I.P.Q. – No. 4. – 1998.
141. Підопригора О. Законодавство України про інтелектуальну власність у системі цивільного законодавства // Українське право. – 1997. – №3. – С. 128-129.
142. Розвиток цивільного права і трудового законодавства в Україні / Я.М. Шевченко, О.М. Молявко, А.Л. Салатко та ін. – Х.: Консум, 1999. – 272 с.
143. UNCITRAL Model Law on Electronic Commerce with Guide to Enactment 1996 with additional article 5 bis as adopted in 1998.
144. Закон України “Про ратифікацію Угоди про партнерство і співробітництво між Україною і Європейськими Співтовариствами та їх державами-членами” від 10 листопада 1994 р. // Відомості Верховної Ради. – 1994. – № 46. – Ст. 415.
145. Паладій М. Тенденції розвитку законодавства у сфері інтелектуальної власності // Право України. – 2002. – № 2. – С. 108-112.
146. Стратегія інтеграції України до Європейського Союзу. Указ Президента України “Про затвердження Стратегії інтеграції України до Європейського Союзу” від 11 червня 1998 р. № 615/98 // Урядовий Кур’єр. – 18.06.1998 р. – № 114-115.
147. Council Directive 91/250/EEC of 14 May 1991 on the legal protection of computer programs // Official Journal L 122. – 17/05/1991. – P. 0042 - 0046.
148. European Commission Green Paper of 27 July 1995 on Copyright and Related Rights in the Information Society // OJ C 97. – 4.4.1996.
149. Довгерт А. Система приватного права та структура проекту нового Цивільного Кодексу України // Українське право. – 1997. – № 1. – С. 18-29.
150. Підопригора О. Проблеми кодифікації законодавства про інтелектуальну власність // Українське право. – 1997. – № 1. – С. 61-70.

[1] R. Resnik, D. Taylor. The Internet Business Guide: Riding the information Superhighway to profit. – Sams Publishing, 1994. – P. XXV.
[2] Ian C. Ballon, Keith M. Kupferschid. Intellectual Property Opportunities and Pitfalls in
[3] Mutual Film Сorp. v. Іndustrial Сomm’n of Оhio, 236 U.S. 230 (1915). – P. 244.
[4] Greater Fremont, Inc. v. Fremont, 302 F. Supp. 652 (N.D. Ohio 1968), aff’d sub nom., Wonderland Ventures, Inc. v. Sundunsky, 423 F.2d 548 (6th Сіr. 1970). – P. 663.
[5] Sony Соrр. of America v. Universal Studios, Inc. 464 U.S. 417 (1984). – P. 430.
[6] Підопригора 0.0. Законодавство України про інтелектуальну власність. – Х.: Фірма, 1997. – С. 48.
[7] Copyright Act of 1976, 17 U.S.C. §102(a); Закон України “Про авторське право і суміжні права” в редакції Закону України “Про внесення змін до Закону України “Про авторське право і суміжні права” від 14 липня 2001 р. // Голос України. – 16.08.2001 р. – № 146. – Ст. 8; Бернская конвенция об охране литературных и художественных произведений. Парижский акт от 24 июля 1971 года, изменённый
2 октября 1979 года. Женева: ВОИС, 1990. – Ст. 2(1).
[8] Copyright Act of 1976, 17 U.S.C. §105; Закон України “Про авторське право і суміжні права” в редакції Закону України “Про внесення змін до Закону України “Про авторське право і суміжні права” від 14 липня 2001 р. // Голос України. – 16.08.2001 р. – № 146. – Ст. 10; Бернская конвенция об охране литературных и художественных произведений. Парижский акт от 24 июля 1971 года, изменённый 2 октября 1979 года. Женева: ВОИС, 1990. – Ст. 2(4), (8).
[9] Feist Publications, Inc. v. Rural Telephone Service Co., 499 U.S. 340, 111 S. Ct. 1282 (1991). – P. 1287.
[10] Закон України “Про авторське право і суміжні права” в редакції Закону України “Про внесення змін до Закону України “Про авторське право і суміжні права” від 14 липня 2001 р. // Голос України. – 16.08.2001 р. – № 146. – Ст. 9.
[11] Закон України “Про авторське право і суміжні права” в редакції Закону України “Про внесення змін до Закону України “Про авторське право і суміжні права” від 14 липня 2001 р. // Голос України. – 16.08.2001 р. – № 146. – Ст. 10 п. “е”.
[12] Copyright Act of 1976, 17 U.S.C. §102(a).
[13] Copyright Act of 1976, 17 U.S.C. §101(definition of “fixed”).
[14] Triad Systems Corporation v. Southeastern Express Co., 31 U.S.P.Q. 2d (BNA) 1239 (N.D. Cal. 1994). – P. 1243.
[15] U.S. Dep't of Commerce, Information Infrastructure Task Force, Intellectual Property and the National Information Infrastructure: The Report of the Working Group on Intellectual Property (1995). – P. 32.
[16] Triad Systems Corporation v. Southeastern Express Co., 31 U.S.P.Q. 2d (BNA) 1239 (N.D. Cal. 1994). – P. 1243.
[17] Copyright Act of 1976, 17 U.S.C. §101(definition of “publication”); Закон України “Про авторське право і суміжні права” в редакції Закону України “Про внесення змін до Закону України “Про авторське право і суміжні права” від 14 липня 2001 р. // Голос України. – 16.08.2001 р. – № 146. – Ст. 1; Бернская конвенция об охране литературных и художественных произведений. Парижский акт от 24 июля 1971 года, изменённый 2 октября 1979 года. Женева: ВОИС, 1990. – Ст. 3(3).
[18] Закон України “Про авторське право і суміжні права” в редакції Закону України “Про внесення змін до Закону України “Про авторське право і суміжні права” від 14 липня 2001 р. // Голос України. – 16.08.2001 р. – № 146. – Ст. 4.
[19] Copyright Act of 1976, 17 U.S.C. §101(definition of “publication”).
[20] Copyright Act of 1976, 17 U.S.C.§101(definition of “publicly”)(2).
[21] Copyright Act of 1976, 17 U.S.C. §101(definition of “publication”).
[22] H.R. Rep. No. 1476, 94th Cong. 2d Sess. (1976). – P. 138.
[23] Закон України “Про авторське право і суміжні права” в редакції Закону України “Про внесення змін до Закону України “Про авторське право і суміжні права” від 14 липня 2001 р. // Голос України. – 16.08.2001 р. – № 146. – Ст. 3 ч. 2 п. “б”.
[24] Закон України “Про авторське право і суміжні права” в редакції Закону України “Про внесення змін до Закону України “Про авторське право і суміжні права” від 14 липня 2001 р. // Голос України. – 16.08.2001 р. – № 146. – Ст. 3 ч. 3.
[25] Закон України “Про авторське право і суміжні права” в редакції Закону України “Про внесення змін до Закону України “Про авторське право і суміжні права” від 14 липня 2001 р. // Голос України. – 16.08.2001 р. – № 146. – Ст. 1.
[26] Copyright Act of 1976, 17 U.S.C. §104(a).
[27] Закон України “Про авторське право і суміжні права” в редакції Закону України “Про внесення змін до Закону України “Про авторське право і суміжні права” від 14 липня 2001 р. // Голос України. – 16.08.2001 р. – № 146. – Ст. 11 ч. 2.
[28] Copyright Act of 1976, 17 U.S.C. §401(b); Закон України “Про авторське право і суміжні права” в редакції Закону України “Про внесення змін до Закону України “Про авторське право і суміжні права” від 14 липня 2001 р. // Голос України. – 16.08.2001 р. – № 146. – Ст. 11 ч. 3.
[29] Copyright Act of 1976, 17 U.S.C. §401(b)(1).
[30] Copyright Act of 1976, 17 U.S.C. §401(c).
[31] Copyright Act of 1976, 17 U.S.C. §402(b); Закон України “Про авторське право і суміжні права” в редакції Закону України “Про внесення змін до Закону України “Про авторське право і суміжні права” від 14 липня 2001 р. // Голос України. – 16.08.2001 р. – № 146. – Ст. 37 ч. 3.
[32] Copyright Act of 1976, 17 U.S.C. §408(a), §410(a); Закон України “Про авторське право і суміжні права” в редакції Закону України “Про внесення змін до Закону України “Про авторське право і суміжні права” від 14 липня 2001 р. // Голос України. – 16.08.2001 р. – № 146. – Ст. 9 ч. 3.
[33] Закон України “Про авторське право і суміжні права” в редакції Закону України “Про внесення змін до Закону України “Про авторське право і суміжні права” від 14 липня 2001 р. // Голос України. – 16.08.2001 р. – № 146. – Ст. 11 ч. 5.
[34] Закон України “Про авторське право і суміжні права” в редакції Закону України “Про внесення змін до Закону України “Про авторське право і суміжні права” від 14 липня 2001 р. // Голос України. – 16.08.2001 р. – № 146. – Ст. 11 ч. 5.
[35] Положення про державну реєстрацію прав автора на твори науки, літератури і мистецтва. Постанова Кабінету Міністрів України від 18 липня 1995 р. № 532 // Збірник постанов Уряду України. – 1995. – № 10. – Ст. 247. – П. 12.
[36] Copyright Act of 1976, 17 U.S.C. §411.
[37] Copyright Act of 1976, 17 U.S.C. §410(c).
[38] Copyright Act of 1976, 17 U.S.C. §412.
[39] Положення про державну реєстрацію прав автора на твори науки, літератури і мистецтва. Постанова Кабінету Міністрів України від 18 липня 1995 р. № 532 // Збірник постанов Уряду України. – 1995. – № 10. – Ст. 247. – П. 9.
[40] Положення про державну реєстрацію прав автора на твори науки, літератури і мистецтва. Постанова Кабінету.
[41] Copyright Act of 1976, 17 U.S.C. §102(a)(1); Закон України “Про авторське право і суміжні права” в редакції Закону України “Про внесення змін до Закону України “Про авторське право і суміжні права” від 14 липня 2001 р. // Голос України. – 16.08.2001 р. – № 146. – Ст. 8 ч.1 п.1; Бернская конвенция об охране литературных и художественных произведений. Парижский акт от 24 июля 1971 года, изменённый
2 октября 1979 года. Женева: ВОИС, 1990. – Ст. 2(1).
[42] Copyright Act of 1976, 17 U.S.C. §101(definition of “literary works”).
[43] Закон України “Про авторське право і суміжні права” в редакції Закону України “Про внесення змін до Закону України “Про авторське право і суміжні права” від 14 липня 2001 р. // Голос України. – 16.08.2001 р. – № 146. – Ст. 8 ч.1 п.1.
[44] Закон України “Про авторське право і суміжні права” в редакції Закону України “Про внесення змін до Закону України “Про авторське право і суміжні права” від 14 липня 2001 р. // Голос України. – 16.08.2001 р. – № 146. – Ст. 18; Agreement on Trade-Related Aspects of Intellectual Property Rights, Apr. 15, 1994, Marrakesh Agreement Establishing the World Trade Organization, Annex 1C, Legal Instruments – Results of the Uruguay Round vol. 31 // 33 I.L.M. 81 – 1994. – Art. 10(1).
[45] Гельб А.Б. Программное обеспечение. Специфический объект интеллектуального творчества // Современное состояние проблемы защиты программного обеспечения. – Таллинн, 1989. – С. 31.
[46] Copyright Act of 1976, 17 U.S.C. §102(a)(2); Закон України “Про авторське право і суміжні права” в редакції Закону України “Про внесення змін до Закону України “Про авторське право і суміжні права” від 14 липня 2001 р. // Голос України. – 16.08.2001 р. – № 146. – Ст. 8 ч. 1 п. 10; Бернская конвенция об охране литературных и художественных произведений. Парижский акт от 24 июля 1971 года, изменённый 2 октября 1979 года. Женева: ВОИС, 1990. – Ст. 2(1).
[47] Copyright Act of 1976, 17 U.S.C. §101(definition of “pictorial, graphic, and sculptural works”), §102(a)(1); Закон України “Про авторське право і суміжні права” в редакції Закону України “Про внесення змін до Закону України “Про авторське право і суміжні права” від 14 липня 2001 р. // Голос України. – 16.08.2001 р. – № 146. – Ст. 8 ч. 1 п. 5; Бернская конвенция об охране литературных и художественных произведений. Парижский акт от 24 июля 1971 года, изменённый 2 октября 1979 года. Женева: ВОИС, 1990. – Ст. 2(1).
[48] Конвенция об охране интересов производителей фонограмм от незаконного воспроизводства их фонограмм от 29 октября 1971 г. – Женева: ВОИС, 1972. – Ст. 1(а).
[49] Закон України “Про авторське право і суміжні права” в редакції Закону України “Про внесення змін до Закону України “Про авторське право і суміжні права” від 14 липня 2001 р. // Голос України. – 16.08.2001 р. – № 146. – Ст. 1.
[50] Copyright Act of 1976, 17 U.S.C. §101(definition of “sound recordings”).
[51] Copyright Act of 1976, 17 U.S.C. §101(definition of “audiovisual works”); Закон України “Про авторське право і суміжні права” в редакції Закону України “Про внесення змін до Закону України “Про авторське право і суміжні права” від 14 липня 2001 р. // Голос України. – 16.08.2001 р. – № 146. – Ст. 1.
[52] Бернская конвенция об охране литературных и художественных произведений. Парижский акт от 24 июля 1971 года, изменённый 2 октября 1979 года. Женева: ВОИС, 1990. – Ст. 2(1).
[53] Закон України “Про авторське право і суміжні права” в редакції Закону України “Про внесення змін до Закону України “Про авторське право і суміжні права” від 14 липня 2001 р. // Голос України. – 16.08.2001 р. – № 146. – Ст. 1.
[54] Copyright Act of 1976, 17 U.S.C.§101(definition of “audiovisual works”).
[55] WGN Continental Broadcasting Co. v. United Video, Inc., 693 F.2d 622 (7th Cir. 1982). – P. 626.
[56] Midway Mfg. Co. v. Artic Int’l, Inc., 704 F.2d 1009 (7th Cir.), cert. denied, 464 U.S. 823 (1983). - P. 1011.
[57] Copyright Act of 1976, 17 U.S.C. §103; Закон України “Про авторське право і суміжні права” в редакції Закону України “Про внесення змін до Закону України “Про авторське право і суміжні права” від 14 липня 2001 р. // Голос України. – 16.08.2001 р. – № 146. – Ст. 1, ст. 8 ч.1 п. 14; Бернская конвенция об охране литературных и художественных произведений. Парижский акт от 24 июля 1971 года, изменённый
2 октября 1979 года. Женева: ВОИС, 1990. – Ст. 2(3).
[58] Закон України “Про авторське право і суміжні права” в редакції Закону України “Про внесення змін до Закону України “Про авторське право і суміжні права” від 14 липня 2001 р. // Голос України. – 16.08.2001 р. – № 146. – Ст. 8 ч. 1 п. 13.
[59] Закон України “Про авторське право і суміжні права” в редакції Закону України “Про внесення змін до Закону України “Про авторське право і суміжні права” від 14 липня 2001 р. // Голос України. – 16.08.2001 р. – № 146. – Ст. 1.
[60] Закон України “Про авторське право і суміжні права” в редакції Закону України “Про внесення змін до Закону України “Про авторське право і суміжні права” від 14 липня 2001 р. // Голос України. – 16.08.2001 р. – № 146. – Ст. 1.
[61] Copyright Act of 1976, 17 U.S.C. §101(definition of “derivative works”).
[62] Бернская конвенция об охране литературных и художественных произведений. Парижский акт от 24 июля 1971 года, изменённый 2 октября 1979 года. Женева: ВОИС, 1990. – Ст. 2(5).
[63] Copyright Act of 1976, 17 U.S.C. §101 (definition of “compilation”); Закон України “Про авторське право і суміжні права” в редакції Закону України “Про внесення змін до Закону України “Про авторське право і суміжні права” від 14 липня 2001 р. // Голос України. – 16.08.2001 р. – № 146. – Ст. 8 ч.1 п. 15; Бернская конвенция об охране литературных и художественных произведений. Парижский акт от 24 июля 1971 года, изменённый 2 октября 1979 года. Женева: ВОИС, 1990. – Ст. 2(5).
[64] Закон України “Про авторське право і суміжні права” в редакції Закону України “Про внесення змін до Закону України “Про авторське право і суміжні права” від 14 липня 2001 р. // Голос України. – 16.08.2001 р. – № 146. – Ст. 8 ч.1 п. 15.
[65] Copyright Act of 1976, 17 U.S.C. §101 (definition of “compilation”).
[66] Copyright Act of 1976, 17 U.S.C. §101 (definition of “collective work”).
[67] Закон України “Про авторське право і суміжні права” в редакції Закону України “Про внесення змін до Закону України “Про авторське право і суміжні права” від 14 липня 2001 р. // Голос України. – 16.08.2001 р. – № 146. – Ст. 30 ч. 2; Feist Publications, Inc. v. Rural Telephone Service Co., 499 U.S. 340, 111 S. Ct. 1282 (1991). – P.p. 1287, 1288, 1289, 1290, 1293.
[68] Закон України “Про авторське право і суміжні права” в редакції Закону України “Про внесення змін до Закону України “Про авторське право і суміжні права” від 14 липня 2001 р. // Голос України. – 16.08.2001 р. – № 146. – Ст. 4.
[69] Закон Российской Федерации “О правовой охране программ для электронных вычислительных машин и баз данных” от 23 сентября 1992 г. № 3523-1 // Ведомости Съезда народных депутатов РФ и Верховного Совета РФ. – 1992. – № 42. – Ст. 2325. – Ст. 1.
[70] Feist Publications, Inc. v. Rural Telephone Service Co., 499 U.S. 340, 111 S. Ct. 1282 (1991). – P. 1291-1293.
[71] Andrew R. Basile, Jr. Recent Developments: Intellectual Property Law and the Internet // 584 PLI/Pat 293. – P. 325.
[72] Закон України “Про авторське право і суміжні права” в редакції Закону України “Про внесення змін до Закону України “Про авторське право і суміжні права” від 14 липня 2001 р. // Голос України. – 16.08.2001 р. – № 146. – Ст 10 п. “е”.
[73] Thomas J. Smedinghoff. The Software Publishers Association Legal Guide to Multimedia (1994). – P. 4.
[74] Lance Rose. The Emperor’s Clothes Still Fit Just Fine // Wired. – Feb. 1995. – P. 103, 104; Philip E. Ross. Cops Versus Robbers in Cyberspace // Forbes. – Sept. 9, 1996. – P. 134, 137.
[75] Jessica Litman. The Exclusive Right to Read // 13 Cardozo Arts & Ent. L.J. 29. – 1994. – P. 50-51.
[76] Lance Rose. Is Copyright Dead on the Net? // Wired. – Nov. 1993. – P. 112.
[77] Закон України “Про авторське право і суміжні права” в редакції Закону України “Про внесення змін до Закону України “Про авторське право і суміжні права” від 14 липня 2001 р. // Голос України. – 16.08.2001 р. – № 146. – Ст. 14 ч. 1 п. 1, ст. 21.
[78] Бернская конвенция об охране литературных и художественных произведений. Парижский акт от 24 июля 1971 года, изменённый 2 октября 1979 года. Женева: ВОИС, 1990. – Ст. 6bis.
[79] Закон України “Про авторське право і суміжні права” в редакції Закону України “Про внесення змін до Закону України “Про авторське право і суміжні права” від 14 липня 2001 р. // Голос України. – 16.08.2001 р. – № 146. – Ст. 14 ч. 2.
[80] Lance Rose. The Emperor’s Clothes Still Fit Just Fine // Wired. – Feb. 1995. – P. 104.
[81] Kathy Rebello. Making Money on the Net // Bus. Week. – Sept. 27, 1996. – P. 104.
[82] Mitch Betts. On-line Pay Per View // ComputerWorld. – June 5, 1995. – P. 58.
[83] Constance Sommer. Film Rights Falling Through the Net // San Jose Mercury News. – Dec. 10, 1996. – P. 10E.
[84] Steve G. Steinberg. Seek and Ye Shall Find (Maybe) // Wired. – May 1996. – P. 84.
[85] Jessica Litman. The Exclusive Right to Read // 13 Cardozo Arts & Ent. L.J. 29. – 1994. – P. 46.
[86] Steve G. Steinberg. Seek and Ye Shall Find (Maybe) // Wired. – May 1996. – P. 108.
[87] Закон України “Про авторське право і суміжні права” в редакції Закону України “Про внесення змін до Закону України “Про авторське право і суміжні права” від 14 липня 2001 р. // Голос України. – 16.08.2001 р. – № 146. – Ст. 15 ч. 2; Закон Российской Федерации “Об авторском праве и смежных правах” от 9 июля 1993 г. № 5351-І (с изменениями и дополнениями, внесенными Федеральным законом от 19 июля 1995 г. № 110-ФЗ) // Собрание законодательства РФ. – 1995. – № 30. – Ст. 2866. – Ст. 16 п. 1.
[88] Copyright Act of 1976, 17 U.S.C. §§106, 602(a); Закон України “Про авторське право і суміжні права” в редакції Закону України “Про внесення змін до Закону України “Про авторське право і суміжні права” від 14 липня 2001 р. // Голос України. – 16.08.2001 р. – № 146. – Ст. 15 ч. 3; Бернская конвенция об охране литературных и художественных произведений. Парижский акт от 24 июля 1971 года, изменённый 2 октября 1979 года. Женева: ВОИС, 1990. – Ст.ст. 8, 9, 11-14ter.
[89] Copyright Act of 1976, 17 U.S.C. §106(1); Закон України “Про авторське право і суміжні права” в редакції Закону України “Про внесення змін до Закону України “Про авторське право і суміжні права” від 14 липня 2001 р. // Голос України. – 16.08.2001 р. – № 146. – Ст. 15 ч. 3 п. 1; Бернская конвенция об охране литературных и художественных произведений. Парижский акт от 24 июля 1971 года, изменённый
2 октября 1979 года. Женева: ВОИС, 1990. – Ст. 9(1).
[90] Закон України “Про авторське право і суміжні права” в редакції Закону України “Про внесення змін до Закону України “Про авторське право і суміжні права” від 14 липня 2001 р. // Голос України. – 16.08.2001 р. – № 146. – Ст. 1; Бернская конвенция об охране литературных и художественных произведений. Парижский акт от 24 июля 1971 года, изменённый 2 октября 1979 года. Женева: ВОИС, 1990. – Ст. 9(3); Закон Российской Федерации “Об авторском праве и смежных правах” от 9 июля 1993 г. № 5351-І (с изменениями и дополнениями, внесенными Федеральным законом от 19 июля 1995 г. № 110-ФЗ) // Собрание законодательства РФ. – 1995. – № 30. – Ст. 2866. – Ст. 4.
[91] Copyright Act of 1976, 17 U.S.C. §101(definition of “copies”).
[92] Закон України “Про авторське право і суміжні права” в редакції Закону України “Про внесення змін до Закону України “Про авторське право і суміжні права” від 14 липня 2001 р. // Голос України. – 16.08.2001 р. – № 146. – Ст. 1.
[93] Постанова Вищого арбітражного суду України “Про питання захисту авторських прав в Інтернеті” № 04-1/5-7/82 від 05.06.2000 // Вісник господарського судочинства. – 2001. – № 2. – С. 34.
[94] [54] Mark A. Lemley. Dealing with Overlapping Copyrights on the Internet // 22 U. DAYTON L. REV. 547. – 1997.p. 555.
[95] Дроб’язко Р. Договори Всесвітньої організації інтелектуальної власності про авторське право та про виконання і фонограми // Право України, 1998. – № 12. – С. 80.
[96] Указ Президента України “Про заходи щодо охорони інтелектуальної власності в Україні” від 27 квітня 2001 р. № 285/2001 // Урядовий Кур’єр. – 05.05.2000 р. – № 79. – П. 2.
[97] Copyright Act of 1976, 17 U.S.C. §106(3); Закон України “Про авторське право і суміжні права” в редакції Закону України “Про внесення змін до Закону України “Про авторське право і суміжні права” від 14 липня 2001 р. // Голос України. – 16.08.2001 р. – № 146. – Ст. 15 ч. 3 п. 8.
[98] Бернская конвенция об охране литературных и художественных произведений. Парижский акт от 24 июля 1971 года, изменённый 2 октября 1979 года. Женева: ВОИС, 1990. – Ст. 14.
[99] World Intellectual Property Organization Copyright Treaty, Apr. 12, 1997 // S. TREATY DOC. NO. 105-17. – 1997. – Art. 6.
[100] Michael W. Walter. Copyrights and Related Rights in a Network Environment–The Integration of Digital Diffusion in Existing Legal Systems // SOFTIC Symposium 1995; Problems of Intellectual Property Rights in the Context of the Information Networks, Tokyo, Japan 325. – 1995. – P. 333.
[101] Dr. Jens Gaster. Copyright and Related Rights in the Information Society // SOFTIC Symposium 1995; Problems of Intellectual Property Rights in the Context of the Information Networks, Tokyo, Japan 225 – 1995. – P. 235.
[102] Copyright Act of 1976, 17 U.S.C. §109.
[103] Закон України “Про авторське право і суміжні права” в редакції Закону України “Про внесення змін до Закону України “Про авторське право і суміжні права” від 14 липня 2001 р. // Голос України. – 16.08.2001 р. – № 146. – Ст. 15 ч. 7.
[104] Закон України “Про авторське право і суміжні права” в редакції Закону України “Про внесення змін до Закону України “Про авторське право і суміжні права” від 14 липня 2001 р. // Голос України. – 16.08.2001 р. – № 146. – Ст. 15 ч. 3 п. 10.
[105] World Intellectual Property Organization Copyright Treaty, Apr. 12, 1997 // S. TREATY DOC. NO. 105-17. – 1997. – Art. 6.
[106] COMMUNICATION FROM THE COMMISSION: FOLLOW-UP TO THE GREEN PAPER ON COPYRIGHT AND RELATED RIGHTS IN THE INFORMATION SOCIETY, COM(96) 586 final. – Ch. 2, s 4.
[107] U.S. Dep't of Commerce, Information Infrastructure Task Force, Intellectual Property and the National Information Infrastructure: The Report of the Working Group on Intellectual Property (1995). – P. 110-17.
[108] Copyright Act of 1976, 17 U.S.C. §106(4); Закон України “Про авторське право і суміжні права” в редакції Закону України “Про внесення змін до Закону України “Про авторське право і суміжні права” від 14 липня 2001 р. // Голос України. – 16.08.2001 р. – № 146. – Ст. 15 ч. 3 п. 2; Бернская конвенция об охране литературных и художественных произведений. Парижский акт от 24 июля 1971 года, изменённый 2 октября 1979 года. Женева: ВОИС, 1990. – Ст. 11(1)(i).
[109] Copyright Act of 1976, 17 U.S.C. §106(5); Закон України “Про авторське право і суміжні права” в редакції Закону України “Про внесення змін до Закону України “Про авторське право і суміжні права” від 14 липня 2001 р. // Голос України. – 16.08.2001 р. – № 146. – Ст. 15 ч. 3 п. 3.
[110] Закон України “Про авторське право і суміжні права” в редакції Закону України “Про внесення змін до Закону України “Про авторське право і суміжні права” від 14 липня 2001 р. // Голос України. – 16.08.2001 р. – № 146. – Ст. 1.
[111] Copyright Act of 1976, 17 U.S.C. §106(4).
[112] Copyright Act of 1976, 17 U.S.C. §106(5).
[113] Copyright Act of 1976, 17 U.S.C. §106(6).
[114] Copyright Act of 1976, 17 U.S.C. §101(definition of “publicly”).
[115] Kent D. Stuckey. Internet and Online Law 6.08[4][b]. – 1996. – P. 6-45.
[116] Kent D. Stuckey. Internet and Online Law 6.08[4][b]. – 1996. – P. 6-46.
[117] Kent D. Stuckey. Internet and Online Law 6.08[4][b]. – 1996. – P. 6-47.
[118] Copyright Act of 1976, 17 U.S.C. §106(4).
[119] Copyright Act of 1976, 17 U.S.C. §101(definition of “publicly”).
[120] On Command Video Corp. v. Columbia Pictures Industries Inc., 21 U.S.P.Q.2d (BNA) 1545 (N.D. Cal. 1991). – P. 1546.
[121] Copyright Act of 1976, 17 U.S.C. §101(definition of “display”).
[122] Dr. Jens Gaster. Copyright and Related Rights in the Information Society // SOFTIC Symposium 1995; Problems of Intellectual Property Rights in the Context of the Information Networks, Tokyo, Japan 225 – 1995. – P. 238.
[123] Закон України “Про авторське право і суміжні права” в редакції Закону України “Про внесення змін до Закону України “Про авторське право і суміжні права” від 14 липня 2001 р. // Голос України. – 16.08.2001 р. – № 146. – Ст. 1.
[124] Comments to Joint Hearing on H.R. 2441 and S. 1284 (prepared statement of Dr. Mihaly Ficsor, Assistant Director General of WIPO). – P. 61.
[125] Закон України “Про авторське право і суміжні права” в редакції Закону України “Про внесення змін до Закону України “Про авторське право і суміжні права” від 14 липня 2001 р. // Голос України. – 16.08.2001 р. – № 146. – Ст. 14 ч. 1; Закон Российской Федерации “Об авторском праве и смежных правах” от 9 июля 1993 г. № 5351-І (с изменениями и дополнениями, внесенными Федеральным законом от 19 июля 1995 г. № 110-ФЗ) // Собрание законодательства РФ. – 1995. – № 30. – Ст. 2866. – Ст. 15 п. 1.
[126] Закон Российской Федерации “Об авторском праве и смежных правах” от 9 июля 1993 г. № 5351-І (с изменениями и дополнениями, внесенными Федеральным законом от 19 июля 1995 г. № 110-ФЗ) // Собрание законодательства РФ. – 1995. – № 30. – Ст. 2866. – Ст. 15 п. 1.
[127] Закон України “Про авторське право і суміжні права” в редакції Закону України “Про внесення змін до Закону України “Про авторське право і суміжні права” від 14 липня 2001 р. // Голос України. – 16.08.2001 р. – № 146. – Ст. 28 ч. 10.
[128] Закон України “Про авторське право і суміжні права” в редакції Закону України “Про внесення змін до Закону України “Про авторське право і суміжні права” від 14 липня 2001 р. // Голос України. – 16.08.2001 р. – № 146. – Ст. 29.
[129] Copyright Act of 1976, 17 U.S.C. §101(definition of “work of visual art”), §106A(b).
[130] Copyright Act of 1976, 17 U.S.C. §106A(d)(1).
[131] Copyright Act of 1976, 17 U.S.C. §106A(e)(1).
[132] Droit d’auteur et Copyright : divergences et convergences : étude de droit comparé. – Brussels : Bruylant, 1993. – P. 551.
[133] U.S. Dep't of Commerce, Information Infrastructure Task Force, Intellectual Property and the National Information Infrastructure: The Report of the Working Group on Intellectual Property (1995). – P. 219-239.
[134] World Intellectual Property Organization Copyright Treaty, Apr. 12, 1997 // S. TREATY DOC. NO. 105-17. – 1997. – Art. 12(2).
[135] World Intellectual Property Organization Performances and Phonograms Treaty, Apr. 12, 1997 // S. TREATY DOC. NO. 105-17. – 1997. – Art. 19(2).
[136] H.R. 2281 and S. 1121, 105th Cong. (1997). – S. 1201.
[137] COMMUNICATION FROM THE COMMISSION: FOLLOW-UP TO THE GREEN PAPER ON COPYRIGHT AND RELATED RIGHTS IN THE INFORMATION SOCIETY, COM(96) 586 final. – Ch. 2, s 3-ch. 3, s 3.
[138] Закон України “Про авторське право і суміжні права” в редакції Закону України “Про внесення змін до Закону України “Про авторське право і суміжні права” від 14 липня 2001 р. // Голос України. – 16.08.2001 р. – № 146. – Ст. 50 п. “е”.
[139] Закон України “Про авторське право і суміжні права” в редакції Закону України “Про внесення змін до Закону України “Про авторське право і суміжні права” від 14 липня 2001 р. // Голос України. – 16.08.2001 р. – № 146. – Ст. 50 п. “є”.
[140] Закон України “Про авторське право і суміжні права” в редакції Закону України “Про внесення змін до Закону України “Про авторське право і суміжні права” від 14 липня 2001 р. // Голос України. – 16.08.2001 р. – № 146. – Ст. 50 п. “ж”.
[141] Copyright Act of 1976, 17 U.S.C. §107; Закон України “Про авторське право і суміжні права” в редакції Закону України “Про внесення змін до Закону України “Про авторське право і суміжні права” від 14 липня 2001 р. // Голос України. – 16.08.2001 р. – № 146. – Ст. 21.
[142] Copyright Act of 1976, 17 U.S.C. §§108-121; Закон України “Про авторське право і суміжні права” в редакції Закону України “Про внесення змін до Закону України “Про авторське право і суміжні права” від 14 липня 2001 р. // Голос України. – 16.08.2001 р. – № 146. – Ст.ст. 22-25, 42, 43; Бернская конвенция об охране литературных и художественных произведений. Парижский акт от 24 июля 1971 года, изменённый 2 октября 1979 года. Женева: ВОИС, 1990. – Ст. 11(1)(i).
[143] Закон України “Про авторське право і суміжні права” в редакції Закону України “Про внесення змін до Закону України “Про авторське право і суміжні права” від 14 липня 2001 р. // Голос України. – 16.08.2001 р. – № 146. – Ст. 26.
[144] Melville B. Nimmer & David Nimmer. Nimmer on Copyright (1994), §10.03[A]. – P. 10-18.
[145] Effects Associates, Inc. v. Cohen, 908 F.2d 555 (9th Cir. 1990). – P. 559.
[146] Закон України “Про авторське право і суміжні права” в редакції Закону України “Про внесення змін до Закону України “Про авторське право і суміжні права” від 14 липня 2001 р. // Голос України. – 16.08.2001 р. – № 146. – Ст. 24 ч. 1 п. 2.
[147] Закон України “Про авторське право і суміжні права” в редакції Закону України “Про внесення змін до Закону України “Про авторське право і суміжні права” від 14 липня 2001 р. // Голос України. – 16.08.2001 р. – № 146. – Ст. 24 ч. 1 п. 1.
[148] Tom Steinert-Threlkeld. The Buck Starts Here // Wired. – August 1996. – P. 132, 134.
[149] Lance Rose. The Emperor’s Clothes Still Fit Just Fine // Wired. – Feb. 1995. – P. 137.
[150] Lance Rose. The Emperor’s Clothes Still Fit Just Fine // Wired. – Feb. 1995. – P. 136.
[151] Lance Rose. The Emperor’s Clothes Still Fit Just Fine // Wired. – Feb. 1995. – P. 137.
[152] Осика С.Г. Передмова до українського видання. Результати уругвайського раунду багатосторонніх торговельних переговорів: Тексти офіційних документів. К.: “Вимір”, Секретаріат Міжвідомчої комісії з питань вступу України до СОТ, 1998. – С. vi-ix.
[153] Закон України “Про авторське право і суміжні права” в редакції Закону України “Про внесення змін до Закону України “Про авторське право і суміжні права” від 14 липня 2001 р. // Голос України. – 16.08.2001 р. – № 146. – Ст. 53 ч. 3.
[154] Закон України “Про авторське право і суміжні права” в редакції Закону України “Про внесення змін до Закону України “Про авторське право і суміжні права” від 14 липня 2001 р. // Голос України. – 16.08.2001 р. – № 146. – Ст. 53 ч. 3.
[155] Жаров В.О. Інтелектуальна власність в Україні: правові аспекти набуття, здійснення та захисту прав: Монографія. – К.: Видавничий Дім “Ін Юре”, 2000. – С. 129-131.
[156] Brad Cox. Superdistribution // Wired. – Sept. 1994. – P. 89.
[157] Copyright Act of 1976, 17 U.S.C. §§115, 116; Закон України “Про авторське право і суміжні права” в редакції Закону України “Про внесення змін до Закону України “Про авторське право і суміжні права” від 14 липня 2001 р. // Голос України. – 16.08.2001 р. – № 146. – Ст. 25 ч. 2, ст. 42.
[158] Ben Long. Watermarking Makes Impression on Photos // MacWeek. – Oct. 21, 1996. –P. 16.
[159] David Voss. Stop That Copy // Wired. – Aug. 1994. – P. 34.
[160] RESTATEMENT (SECOND) OF CONFLICTS OF LAW (1969). – S 187.
[161] Закон України “Про авторське право і суміжні права” в редакції Закону України “Про внесення змін до Закону України “Про авторське право і суміжні права” від 14 липня 2001 р. // Голос України. – 16.08.2001 р. – № 146. – Ст.ст. 15-19.
[162] Тынель А., Функ Я., Хвалей В. Курс международного торгового права. – Мн.: Амалфея, 1999. – С. 612-613.
[163] Neil A. Smith. No Jurisdiction From Internet Web Page Bearing Infringing Service Mark // NEWS MATTER. – Volume 22, Number 3. – P. 42.
[164] Int'l Shoe Co. v. Wash. , 326 U.S. 310 (1945). – P. 316.
[165] Hanson v . Denckla , 357 U.S. 235 (1958). – P. 253.
[166] Богуславский М.М. Международное частное право: Учебник. – 2-е изд., перераб. и доп. – М.: Междунар. отношения, 1994. – С. 363-364.
[167] Bremen v. Zapata , 407 U.S. 1 (1972). – P. 10.
[168] THE AMERICAN LAW INSTITUTE AND THE NATIONAL CONFERENCE OF COMMISSIONERS ON UNIFORM STATE LAWS, UNIFORM COMMERCIAL CODE ARTICLE 2B – LICENSESS (Discussion Draft 1997). – S 2B-107.
[169] Тынель А., Функ Я., Хвалей В. Курс международного торгового права. – Мн.: Амалфея, 1999. – С. 608.
[170] Богуславский М.М. Международное частное право: Учебник. – 2-е изд., перераб. и доп. – М.: Междунар. отношения, 1994. – С. 393, 394.
[171] Цивільний процесуальний кодекс України. Затверджений Законом Української РСР від 18 липня 1963 р. // Відомості Верховної Ради Української РСР. – 1963. – № 30. – Ст. 464. – Ст. 427.
[172] Богуславский М.М. Международное частное право: Учебник. – 2-е изд., перераб. и доп. – М.: Междунар. отношения, 1994. – С. 381, 411.
[173] Ronald Brand. Enforcement of Foreign Money-Judgments in the United States: In Search of Uniformity and International Aspects // 67 NOTRE DAME L. REV. 253. – 1991. – P. 266-67.
[174] Богуславский М.М. Международное частное право: Учебник. – 2-е изд., перераб. и доп. – М.: Междунар. отношения, 1994. – С. 381-382, 411-412.
[175] Multilateral Treaties Deposited with the Secretary-General, Status as at December 31, 1993
[176] [137] Большой юридический словарь / Под ред. А.Я. Сухарева, В.Д. Зорькина, В.Е. Крутских. – М.: ИНФРА-М, 1997. – С. 626.
[177] Підопригора Опанас. Законодавство України про інтелектуальну власність у системі цивільного законодавства // Українське право. – 1997. – №3. – С. 129.
[178] Розвиток цивільного права і трудового законодавства в Україні / Я.М. Шевченко, О.М. Молявко, А.Л. Салатко та ін. – Харків: Консум, 1999. – С. 11.
[179] Указ Президента України “Про заходи щодо охорони інтелектуальної власності в Україні” від 27 квітня 2001 р. № 285/2001 // Урядовий Кур’єр. – 05.05.2000 р. – № 79. – П. 2.
[180] Паладій М. Тенденції розвитку законодавства у сфері інтелектуальної власності // Право України. – 2002. – № 2. – С. 109.
[181] Стратегія інтеграції України до Європейського Союзу. Указ Президента України “Про затвердження Стратегії інтеграції України до Європейського Союзу” від 11 червня 1998 р. № 615/98 // Урядовий Кур’єр. – 18.06.1998 р. – № 114-115. – Ч. І п. 1.
[182] Довгерт Анатолій. Система приватного права та структура проекту нового Цивільного Кодексу України // Українське право. – 1997. – № 1. – С. 24.
[183]

содержание .. 511 512 513 ..

ВСТУП

3

РОЗДІЛ 1. ІНТЕРНЕТ ТА ВИКЛИКАНІ НИМ ПРОБЛЕМИ АВТОРСЬКОГО ПРАВА

9

1.1. Інтернет: історія створення, будова та можливості.

9

1.2. Правові проблеми, породжені появою Інтернету.

15

1.3. Охороноздатність розміщених в Інтернеті матеріалів.

20

1.4. Види творів, розміщених в Інтернеті, та особливості їх охорони авторським правом.

30

1.5. Особливості розміщених в Інтернеті творів як предмета авторського права та проблеми їх правової охорони.

45

РОЗДІЛ 2. ЗМІСТ ТА ОБСЯГ АВТОРСЬКИХ ПРАВ В ІНТЕРНЕТІ

54

2.1. Майнові права.

54

2.2. Немайнові права.

71

2.3. Охорона технічних засобів захисту та інформації про управління правами.

74

2.4. Обмеження авторських прав: вільне використання творів.

78

РОЗДІЛ 3. ЗАХИСТ АВТОРСЬКИХ ПРАВ НА ТВОРИ, РОЗМІЩЕНІ В ІНТЕРНЕТІ

85

3.1. Захист на етапі до порушення.

86

3.2. Захист на етапі після порушення.

95

3.3. Проблеми, пов’язані з винесенням та виконанням судового чи арбітражного рішення проти іноземного порушника авторських прав на розміщені в Інтернеті твори.

97

ВИСНОВКИ

108

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

115