содержание   ..  319  320  321   ..

Учебная книга: Банківське право України (Качан) ББК 67.9(4УКР)304.2я73 КЗО Рекомендовано Міністерством освіти і науки України (лист № 2/575 від 18 квітня 2000 р.) Рекомендовано вченою радою Національної академії внутрішніх справ України (протокол № 7 від 26 квітня 2000 р.) Передмова Рецензенти І. П. ГОЛОСНІЧЕНКО, доктор юридичних наук, професор, заслужений юрист України; В. П. ПАСТУХОВ, кандидат юридичних наук, професор, заслужений юрист України; Качан О.О. КЗО Банківське право: Навч. посіб. — К.: Юрінком Інтер, 2000. - 288 с. - Бібліогр.: с. 260-262. I5ВN 966-7784-30-4 У посібнику розглядаються питання становлення бан­ківської системи України, розкривається зміст найважли­віших понять та категорій банківського права, особливості правового регулювання відносин, що виникають між його суб'єктами, правовий статус НБУ, комерційних банків та інших фінансово-кредитних установ. Призначений для студентів юридичних вузів та економічних вищих навчаль­них закладів, спеціалістів з банківського права. ББК 67.9(4УКР)304.2я73+67.304.2я73 966-7784-30-4 О.О. Качан, 2000 Юрінком Інтер, 2000 Банківська система України, незважаючи на досить три­валий строк, який пройшов з моменту прийняття у березні 1991 р. Закону України «Про банки і банківську діяльність», перебуває в процесі становлення та розбудови. Перший рі­вень цієї системи займає Національний банк України, другий — комерційні банки та інші фінансово-кредитні установи. В результаті банківської реформи змінився характер взаємовідносин комерційних банків з клієнтами — ці право­відносини стали будуватися на традиційних принципах рин­кової економіки. Необхідність вивчення юристами банківського права пояснюється тією новою важливою роллю, яку відіграють комерційні банки у сучасному економічному та фінансовому житті країни. Практичне значення банківського права підви­щується у зв'язку з тим, що в підприємницькій діяльності сьогодні бере участь значна кількість людей, а її здійснення пов'язане з відкриттям банківських рахунків, проведенням розрахунків через комерційні банки. Внаслідок цього діяль­ність державного та приватного секторів економіки зале­жить від стану банківської системи держави та законності банківської діяльності. А тому основи банківського права те­пер потрібно знати не тільки юристу, де б він не працював, а й керівнику підприємства чи установи, головним спеціаліс­там, працівникам контролюючих органів. Кожен громадянин, який активно діє в сфері економіки, повинен мати хоча б за­гальне уявлення про банківське право. Слід звернути увагу на те, що ознайомлення з банків­ським правом, його ґрунтовне вивчення пов'язані з багатьма труднощами, серед яких одна з найголовніших — наявність великої кількості нормативно-правових актів, які постійно змінюються, доповнюються та уточнюються і не завжди уз­годжуються один з одним. Тобто банківське право, у зв'язку із частим коригуванням нормативної бази, є досить мобіль­ним. Більшість норм банківського права потребує досить серйозного осмислення, оскільки вони використовують, ска­жімо так, «далекі» від юриста терміни банківської справи. Правовідносини у сфері банківської діяльності базуються на нормах цивільного, фінансового, адміністративного та в деяких випадках кримінального права, що повинно врахову­ватись в процесі вивчення банківського права. Запропонований посібник з урахуванням новітнього бан­ківського законодавства розкриває зміст найважливіших по­нять та категорій банківського права, особливості правового регулювання відносин, що виникають між його суб'єктами. Тема 1 Предмет і метод банківського права § 1. Поняття банків. Передумови зародження та становлення банківської справи Слово «банк» походить від італійського «Ьапсо», що означає «лавка міняли», «стіл». Беручи до уваги історичний аспект, слід зазначити, що історія давніх віків не залишила достатньо повних відомос­тей стосовно того, коли виникли банки, які операції вони ви­конували, що стало рушійною силою їх розвитку. Згідно з історичними даними, ще за 2300 років до н. є. у народності халлеїв були торгові компанії, які поряд з вико­нанням своїх безпосередніх функцій видавали також позики. Згадки про перші відокремлені кредитні операції відносяться до VIст. до н. є. У Стародавньому Вавілоні практикувала­ся така операція як прийом вкладів та виплата по них процентів. Виконавцями цих перших банківських операцій, за свід­ченнями істориків, були як окремі особи, так і деякі церковні установи, де нагромаджувались значні грошові кошти. В ста­ровинних святилищах нагромаджувались величезні багат­ства. Храми були надійним місцем для зберігання цінностей. Навіть злодії в той час ставилися з пошаною до вівтарів, не грабували їх. Вклади, недоторканність яких гарантувалася шанобливим ставленням до релігії, зробили знамениті грець­кі храми Делоський, Дельфійський, Самоський одночасно і своєрідними банківськими установами. З роками повага до недоторканності церковного майна була втрачена. Почастішали випадки пограбування храмів, що має місце і в теперішній час. Зародження банківської справи почалося з діяльності се­редньовічних мінял Північної Італії. Поняття банку, яке за- Тема 1 Предмет і метод банківського права кріпилось в нашій свідомості, ототожнювалось з мінялами та їх особливими столами — «банко-столами». У Стародавній Греції банкіри називались трапезитами (від грецького «ігаре-га», що означає стіл). У Стародавньому Римі існували мен-сарії (від латинського слова «тепза» — стіл), які займалися обміном валют, а також іншими грошовими операціями. Перші банки почали виникати в умовах мануфактурної стадії капіталізму в формі банківських домів, які, на відміну від ростовщиків, надавали кредит промисловим та торговим капіталістам з помірного проценту, а пізніше — у вигляді ак­ціонерних банків. Перші банкіри з'явились в окремих італій­ських містах, таких як Венеція та Генуя в XIV—XVст. Необхідно підкреслити, що перші банкіри вже тоді зрозу­міли, що накопичувані величезні грошові багатства знахо­дяться без руху, є непродуктивними, хоча від них можна отримувати суттєву користь та вигоду. Банкіри віддавали грошові кошти в тимчасове користування або відкривали са­мостійні торгові підприємства. Заставою при цьому, як пра­вило, виступали кораблі, товари, що дорого коштували, бу­динки, коштовні речі і навіть люди (раби). Підсумовуючи вищевикладене, можна визначити, що банк — це такий ступінь розвитку кредитних відносин, при якому кредитні, грошові та розрахункові операції в їх сукуп­ності зосереджуються в єдиному центрі. До ознак банку можна віднести також те, що кредит по суті стає платним. Процент за користування кредитом покриває при цьому не тільки витрати банківського дому, але й обумовлює продук­тивне використання позичальником грошових ресурсів, от­риманих ним в тимчасове користування на умовах, які про­понує кредитор. § 2. Поняття банківського права, його предмет та метод Донедавна основи банківського права викладалися, голо­вним чином, в рамках двох навчальних правових дисциплін: «Цивільне право» та «Фінансове право». Але на сьогодні ви­никла потреба в більш детальному вивченні проблем право­вого регулювання діяльності комерційних банків, їх взаємо- відносин з центральним, головним банком держави, що в ре­зультаті й призвело до необхідності створення нового, само­стійного курсу «Банківське право». Серед вітчизняних та зарубіжних дослідників існує бага­то думок щодо визначення терміну «банківське право». Роз­глянемо деякі з них, які варті найбільшої уваги. Так, наприклад, І. С. Гуревич вважає, що банківське пра­во є особливою підгалуззю фінансового права. Іншої точки зору дотримується М. Л. Коган, який наголошує на тому, що правовідносини з участю банку є господарсько-правовими і відносить їх до предмету регулювання господарського права. Ряд зарубіжних дослідників банківського права розгляда­ють останнє як самостійну галузь права. Так, К. Гавалда і Ж. Стуффле вважають, що об'єктом банківського права є визначення правового положення банків, тобто організацій, які професійно, на постійній основі здійснюють банківські операції та правове регулювання самих банківських опера­цій, які, по суті, є комерційними угодами. Пізніше цими ж авторами було сформульоване поняття кредитного права, до предмету якого вони віднесли не тільки згадані вище відно­сини за участю банків, а й інших кредитних установ, які ви­конують окремі банківські операції. Таким чином, в даному випадку банківське право вони розглядають як частину кре­дитного права. Такі американські юристи, як А. М. Поллард, Ж. Г. Пас-сейк та інші, вважають, що банківське право — це досить багатогранний термін, який охоплює не тільки загальні принципи організації та діяльності банків, але й сукупність норм, що регулюють порядок надання фінансових та пов'яза­них з ними послуг. З точки зору Л. Г. Єфімової, банківське право не є ні са­мостійною галуззю права, ні підгалуззю права за такими ознаками. Як відомо, в правовій науці під галуззю права ро­зуміється сукупність норм, що регулюють особливі види сус­пільних відносин, які по своєму економічному та соціально­му змісту вимагають відокремленого, самостійного правово­го регулювання. Тобто, інакше кажучи, будь-яка галузь пра­ва характеризується тільки їй притаманним предметом і методом правового регулювання суспільних відносин. Запропонований термін «банківське право» містить нор­ми, що регулюють досить вузьке коло питань: це, перш за 8 Тема 1 Предмет і метод банківського права все, діяльність комерційних банків та головного банку дер­жави, а також основні принципи організації кредитної систе­ми та порядок надання кредитними установами різноманіт­них послуг клієнтам. Тому, як вважає Л. Г. Єфімова, ті сус­пільні відносини, які певною мірою регулюються банків­ським правом, не можна визнати настільки своєрідними, щоб вони змогли скласти предмет окремої галузі права. Переходячи до з'ясування методу банківського права, необхідно згадати, що розуміється під методом правового ре­гулювання в правовій науці взагалі. Метод правового регулювання — це сукупність при­йомів, способів впливу права на суспільні відносини. Так, на­приклад, цивільне право використовує такий метод правово­го регулювання, в якому основною ознакою є юридична рів­ність учасників відповідних правовідносин, адміністративне право — метод владних приписів, основою якого є юридична нерівність учасників таких правовідносин. Відносини комерційних банків з головним банком держа­ви переважно є відносинами влади та підпорядкування із за­стосуванням методу владних приписів. Але вже самі відно­сини комерційних банків з клієнтами і один з одним мають в своїй основі юридичну рівність сторін, тобто в даному випад­ку використовується цивільно-правовий метод правового ре­гулювання суспільних відносин. Таким чином, метод право­вого регулювання банківської діяльності є неоднорідним, бо він заснований на двох різних методах регулювання, які при­таманні цивільному та адміністративному праву. Вищевизначені суспільні відносини регулюються, окрім норм банківського права, також нормами інших галузей пра­ва, головним чином цивільного, фінансового та адміністра­тивного. В окремих випадках, пов'язаних з порушенням суб'єктами банківського права діючого чинного законодав­ства, правовідносини в сфері банківської діяльності регулю­ються також нормами кримінального права. Все це свідчить про те, що банківське право можна ви­значити як комплексну галузь права. Отже, ми розглянули різні точки зору стосовно того, чи можна вважати банківське право самостійною галуззю пра­ва. Враховуючи ті суспільні відносини, в яких відбуваються банківські правовідносини між їх суб'єктами в сучасних умо­вах, з нашої точки зору з цілковитою впевненістю ще не можна говорити про банківське право України як про від­окремлену самостійну галузь національного права. Проте, не зважаючи на ці обставини, термін «банківське право» досить грунтовно ввійшов в професійну лексику практичних працівників, які реалізують себе в сфері банків­ської діяльності. Отже, що таке банківське право? Досить лаконічне ви­значення дав цьому терміну видатний російський вчений-юрист М. М. Агарков: «Банківське право, як свідчить сама назва, є сукупністю юридичних норм, що регулюють органі­зацію та діяльність банків». З цим визначенням сьогодні не можна не погодитись. Більш змістовне визначення можна сформулювати таким чином: банківське право — це сукупність правових норм, що регулюють організацію та діяльність банків та інших фінансово-кредитних установ, їх взаємовідносини з клієнту­рою та один з одним, порядок здійснення банківських опера­цій та надання послуг, передбачених діючим чинним законо­давством. § 3. Банківські правовідносини, їх види та суб'єкти Банківські правовідносини можуть бути визначені через су­купність таких специфічних ознак: 1) наявність спеціального суб'єкту — банку або іншої кредитної установи; 2) наявність спеціального об'єкту — фінансових інстру­ ментів; 3)опосередкованість через банківські правовідносини грошово-кредитної політики держави, що означає відсутність свободи волі сторін у визначенні форм правовідносин та пра­ вил їх реалізації, а також пряму або непряму участь держави в цих правовідносинах. Банківські правовідносини — це урегульовані нормами права суспільні відносини, що виникають в процесі діяльнос­ті банків та інших фінансово-кредитних установ, які реалізу­ють свій специфічний правовий статус та використовують 10 Тема 1 Предмет і метод банківського права 11 гроші та інші фінансові ресурси як засіб обігу, збереження та як товар. В залежності від суб'єктного складу виділяють такі бан­ківські правовідносини: 1) між банками та клієнтами; 2) між двома комерційними банками з приводу здійснен­ ня банківських операцій; 3) між Національним банком та комерційними банками; 4) між комерційними банками з приводу створення сою­ зів, асоціацій та інших виробничих утворень — членські пра­ вовідносини; 5) між Національним банком та урядом — відносини - взаємного представництва; 6) між Національним банком та органами представниць­ кої та виконавчої влади — призначення та звіт. Банківські правовідносини також можуть бути класифі­ковані в залежності від характеру банківських операцій, тоб­то виділяють правовідносини, які опосередковують: 1) пасивні банківські операції, в яких банк виступає бор­ жником — інститут банківського вкладу, банківського ра­ хунку, випуск цінних паперів тощо; 2) активні банківські операції, в яких банк бере участь як кредитор — кредитні договори, договори про уступку грошо­ вої вимоги; 3) посередницькі банківські операції — розрахункові пра­ вовідносини; 4)допоміжні банківські операції — правовідносини з приводу надання інформаційних, консультаційних та інших послуг. В залежності від змісту банківські правовідносини мо­жуть бути класифіковані таким чином: 1) майнові, які пов'язані з грошовими коштами як видом майна; 2) немайнові, які пов'язані з забезпеченням режиму бан­ ківської таємниці, використанням тих чи інших наймену­ вань, захистом ділової репутації банку, присвоєнням рейтин­ гу тощо; 3) організаційні, які пов'язані з побудовою внутрішньої організаційної структури самого банку та банківської систе­ ми в цілому. Виникнення, зміна та припинення банківських правовід­носин відбувається за наявності чітко визначених в право­вих нормах умов, або юридичних фактів. Підставами виникнення банківських правовідносин мо­жуть бути: — норма закону (наприклад, при реалізації кредитно- грошової політики держави, формуванні обов'язкових резервів тощо); — адміністративний акт (наприклад, видача ліцензії на здійснення банківської операції або її відкликання); — договір або одностороння угода (наприклад, кредит­ ний договір). Зміна банківських правовідносин також здійснюється на підставі нормативного акту, в якому передбачаються різні факти і події (наприклад, при зміні мінімального розміру ста­тутного фонду комерційного банку, який встановлює НБУ, зміні відсотків по депозитах тощо). Припинення банківських правовідносин відбувається та­кож у встановлених нормативними актами випадках (на­приклад, відкликання ліцензії НБУ на здійснення банків­ських операцій за порушення банківського законодавства, ліквідація банку, смерть фізичної особи тощо). Суб'єктивний склад банківських правовідносин передба­чає виділення декількох рівнів суб'єктів: 1) клієнти, або клієнтура банків — громадяни, юридичні особи, їх відокремлені підрозділи, інші організації; 2) комерційні банки та інші фінансово-кредитні установи; 3) Національний банк України, який виступає як банк банків, орган державної виконавчої влади та центр банків­ ської системи; 4) похідні банківські утворення — банківські союзи, асо­ ціації, ліги, групи, концерни; 5) органи влади, які здійснюють функції державного ре­ гулювання банківської діяльності та взаємозв'язку з банків­ ською системою. § 4. Джерела банківського права Визначення поняття джерел банківського права передбачає встановлення сукупності джерел права, співвідносних з бан- 12 Тема 1 ківською діяльністю, опис їх змісту та побудову схеми дже­рел банківського права. Джерела банківського права — це правові акти законо­давчих та виконавчих органів державної влади та управлін­ня, в яких містяться норми банківського права. Головне джерело банківського права — Конституція (Ос­новний Закон) України, в якій закріплюються основні засади функціонування банківської системи України. Джерела банківського права неоднакові за своїми право­вими властивостями. До них відносяться: закони України, укази Президента України, постанови Верховної Ради Украї­ни, декрети та постанови Кабінету Міністрів України, зако­ни та постанови Автономної Республіки Крим, положення та інструкції фінансово-кредитних органів (Міністерства фінан­сів України, Національного банку України, Державної подат­кової адміністрації). До основних, найбільш вагомих джерел банківського права, що мають вищу юридичну силу, можна віднести такі*, закони України: «Про банки і банківську діяльність» від 20 березня 1991 р. (зі змінами та доповненнями), в якому закріплюються правові основи організації банківської діяль­ності держави в цілому і по окремим її напрямкам; «Про На­ціональний банк України» від 20 травня 1999 р., в якому ви­значені організаційні основи та структура НБУ, його керівні органи, розглядаються питання банківського регулювання та банківського нагляду тощо. До джерел банківського права можна віднести також ло­кальні акти, що приймаються керівництвом комерційних банків та інших кредитних установ, які обов'язкові для вико­нання їх працівниками, а в деяких випадках і клієнтами. Серед джерел банківського права, окрім традиційних нормативних актів, слід назвати і банківське правове мис­лення, яке базується на економіко-фінансових потребах бан­ківської діяльності та формує оцінку ефективності та об'єк­тивності правових норм і в значній мірі коригує загальні ді­лові звичаї країни. Тема 2 Національний банк України — центральний банк держави § 1. Правовий статус Національного банку України З юридичної точки зору правовий статус Національного бан­ку України може бути визначений на декількох рівнях: — конституційному; — спеціальному законодавчому; — підзаконному (на рівні актів НБУ). Конституцією України встановлено, що призначення на посаду та звільнення з посади Голови НБУ відносяться до ві­дома Верховної Ради України за поданням Президента Ук­раїни. Крім того, у ст. 100 Конституції України зазначається, що Рада Національного банку розробляє основні засади гро­шово-кредитної політики та здійснює контроль за її прове­денням. На законодавчому рівні правове положення Національно­го банку регулюється спеціальним Законом — «Про Націо­нальний банк України». На рівні відомчого правового регулювання Національний банк прийняв ряд нормативних актів, якими було закріплено правове положення окремих підрозділів та служб самого банку: департаментів, територіальних управлінь, розрахун­ково-касових центрів, державної скарбниці тощо. Національний банк України було створено в 1991 р. від­повідно до Закону України «Про банки та банківську діяль­ність». Свою діяльність він здійснює на основі законодавства України. 14 Тема 2 Національний банк України — центральний банк держави 15 Відповідно до ст. 2 Закону України «Про Національний , банк України», він є центральним банком нашої країни, особ­ливим центральним органом державного управління, юри­дичний статус, завдання, функції, повноваження і принципи організації якого визначаються Конституцією України, вище­названим законом та іншими законами України. Національний банк має статутний капітал, що є держав­ною власністю. Його розмір становить 10 мільйонів гривень, але він може бути змінений за рішенням Ради Національно­го банку. Джерелом формування статутного капіталу НБУ є доходи його кошторису, а при необхідності — Державний бюджет України. Національний банк є економічно самостійним органом, юридичною особою, має відокремлене майно, що є об'єктом права державної власності і перебуває у його повному госпо­дарському віданні. Національний банк не відповідає за зобов'язаннями орга­нів державної влади, а вони, в свою чергу, не відповідають за зобов'язаннями НБУ, крім випадків, коли органи держав­ної влади добровільно беруть на себе такі зобов'язання. НБУ також не відповідає за зобов'язаннями інших банків, а вони не відповідають за зобов'язаннями Національного банку, крім випадків, про які йшла мова вище. Національний банк може відкривати свої установи, філії та представництва в Україні, а також представництва за її межами. Слід зазначити, що правовий статус Національного бан­ку має свої особливості. З одного боку, він є юридичною осо­бою і може укладати певні цивільно-правові угоди з комер­ційними банками та державою. З іншого боку, йому надано широкі владні повноваження щодо управління грошово-кре­дитною системою України. Отже, Національний банк має подвійну правову природу. Він одночасно є органом держав­ного управління спеціальної компетенції та юридичною осо­бою, яка здійснює господарську діяльність. У цьому відно­шенні правове положення Національного банку має багато спільного з правовим положенням державних банків, які існували до початку реформування банківської системи. Однак мають місце і суттєві відмінності, суть яких полягає в тому, що дореформенні банки контролювали діяльність своєї клієнтури, а Національний банк здійснює сьогодні нагляд і контроль за діяльністю комерційних банків та інших фінансово-кредитних установ. Здійснення Національним банком господарської діяль­ності та виконання ним одночасно адміністративно-конт­рольних повноважень не відбуваються незалежно одне від одного. Укладаючи цивільно-правові угоди з комерційними банками з метою реалізації свого господарського інтересу, НБУ насамперед цілеспрямовано впливає на розвиток систе­ми кредитних установ та визначає кредитну політику в дер­жаві. Умови, згідно з якими укладаються такі угоди, визна­чаються Національним банком у рамках загальної державної грошово-кредитної політики. По суті, управління грошово-кредитною системою України Національний банк здійснює двома способами: по-перше — за допомогою владних припи­сів, по-друге — економічними методами, тобто шляхом укла­дання різноманітних угод з комерційними банками, іншими організаціями. Отже, можна зробити висновок, що головною особливіс­тю правового положення Національного банку на сьогодні є те, що здійснення його адміністративних прав та господар­ської діяльності націлене на вирішення однієї задачі — уп­равління кредитною системою держави. Національний банк України відповідно до ст. 4 Закону України «Про Національний банк України» є економічно са­мостійним. Згідно зі ст. 51 того ж закону він підзвітний Пре­зиденту України та Верховній раді України в межах їх кон­ституційних повноважень. Підзвітність НБУ означає: — призначення на посаду та звільнення з посади Голови Національного банку Верховною Радою України за поданням Президента України; — призначення та звільнення Президентом України по­ ловини складу Ради Національного банку; — призначення та звільнення Верховною Радою Украї­ ни половини складу Ради Національного банку; — доповідь Голови Національного банку Верховній Раді України про діяльність Національного банку; — подання Президенту та Верховній Раді України двічі на рік інформації про стан грошово-кредитного ринку в державі. 16 Тема 2 Закон допускає втручання органів законодавчої та вико­навчої влади або їх посадових осіб у виконання функцій і повноважень Ради Національного банку виключно в межах, визначених Законом України «Про Національний банк України». § 2. Функції та повноваження Національного банку України Банківська система України побудована у відповідності з дворівневим принципом організації. Національний банк є банком першого рівня і виконує традиційні функції, які є ха­рактерними для центрального банку будь-якої держави: він є емісійним та розрахунковим центром держави, банком бан­ків та банкіром уряду. Відповідно до ст. 99 Конституції України основною функ­цією Національного банку є забезпечення стабільності гро­шової одиниці України. На виконання цієї функції НБУ сприяє дотриманню стабільності банківської системи, а та­кож цінової стабільності у межах своїх повноважень. Відповідно до ст. 7 Закону «Про Національний банк Ук­раїни» НБУ виконує такі функції: 1) визначає та проводить грошово-кредитну політику; 2) монопольно здійснює емісію національної валюти Ук­ раїни та організовує її обіг; 3) виступає кредитором останньої інстанції для банків і організовує систему рефінансування; 4) встановлює для банків та інших фінансово-кредитних установ правила проведення банківських операцій, бухгал­ терського обліку і звітності, захисту інформації, коштів та майна; 5) організовує створення та методологічно забезпечує систему грошово-кредитної і банківської статистичної інфор­ мації та статистики платіжного балансу; 6) визначає систему, порядок і форми платежів, у тому числі між банками та іншими фінансово-кредитними уста­ новами; 7)визначає напрями розвитку сучасних електронних банківських технологій, створює, координує та контролює Національний банк України — центральний банк держави17 створення електронних платіжних засобів, платіжних сис­тем, автоматизації банківської діяльності та засобів захисту банківської інформації; 8) здійснює банківське регулювання та нагляд; 9) веде Реєстр банків, їх філій та представництв, валют­ них бірж та інших фінансово-кредитних установ, здійснює ліцензування банківської діяльності та операцій у передбаче­ них законами випадках; 10) складає платіжний баланс, здійснює його аналіз та прогнозування; 11) представляє інтереси України в центральних банках інших держав, міжнародних банках та інших кредитних установах, де співробітництво здійснюється на рівні цен­ тральних банків; 12) здійснює відповідно до визначених декретом Кабіне­ ту Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» від 19 лютого 1993 р. повноважень валютне регулювання, визначає порядок здійснення плате­ жів в іноземній валюті, організовує і здійснює валютний контроль за комерційними банками та іншими фінансово- кредитними установами, які отримали ліцензію Національно­ го банку на здійснення операцій з валютними цінностями; 13) забезпечує накопичення та зберігання золотовалют­ них резервів та здійснення операцій з ними та банківськими металами; 14) аналізує стан грошово-кредитних, фінансових, ціно­ вих та валютних відносин; 15) організовує інкасацію та перевезення банкнот і мо­ нет та інших цінностей; 16) реалізує державну політику з питань захисту дер­ жавних секретів у системі Національного банку; 17) бере участь у підготовці кадрів для банківської систе­ ми України; 18) здійснює інші функції у фінансово-кредитній сфері в межах своєї компетенції, визначеної законом. Національний банк має виключне право щодо визначен­ня та проведення державної грошово-кредитної політики. Для забезпечення своєї мети Національний банк відпо­відно до Програми діяльності Уряду та бюджетної резолюції, затвердженої постановою Верховної^ ляє основні напрямки державної гроІПЩгьЖеди; Шйі._шдіти.-( ""~ 2 -зш НАУКОВА БІБЛІОТЕКА ім. О. Гмирьова 18 Тема 2 Національний банк України — центральний банк держави 19 ки, які спрямовані на стримання рівня інфляції, забезпечен­ня стабільності національної валюти та ефективне функ­ціонування банківської системи. До основних напрямків державної грошово-кредитної по­літики відносяться: 1) аналіз та прогноз економічної кон'юнктури, яка скла­ лася у державі; 2) обгрунтування обсягу грошової маси, що знаходиться в обігу на початок і кінець року; 3) методи грошово-кредитного регулювання; 4) шляхи регулювання рівня облікової та процентної ста­ вок банківських та інших фінансово-кредитних установ; 5) засади валютної політики; 6)заходи щодо забезпечення стабільності купівельної спроможності грошової одиниці та стійкості її курсу стосов­ но іноземних валют. Основні засади грошово-кредитної політики, яку визна­чає та проводить Національний банк, грунтуються на основ­них критеріях та макроекономічних показниках загальнодер­жавної програми економічного розвитку та основних пара­метрах економічного та соціального розвитку України на від­повідний період, що включають прогнозні показники обсягу валового внутрішнього продукту, рівня інфляції, розміру де­фіциту Державного бюджету та джерел його покриття, пла­тіжного та торгового балансів, затверджених Кабінетом Мі­ністрів України. Основними економічними засобами і методами грошово-кредитної політики є регулювання обсягу грошової маси че­рез такі чинники: 1) визначення та регулювання норм обов'язкових резер­ вів для комерційних банків та інших фінансово-кредитних установ; 2) процентна політика; 3) фінансування комерційних банків; 4) управління золотовалютними резервами; 5) операції з цінними паперами; 6) регулювання імпорту та експорту капіталу. Національний банк встановлює банкам та іншим фінан­сово-кредитним установам нормативи обов'язкового резер­вування коштів, при цьому: а) для банків та інших фінансово-кредитних установ встановлюється єдиний розмір обов'язкових резервів в про­центному відношенні до загальної суми залучених банком коштів в національній та іноземній валюті; б)для різних видів зобов'язань можуть встановлюватися різні норми обов'язкових резервів; в)рішення про підвищення норм резерву набирає чин­ ності не раніше ніж через десять днів після його опубліку­ вання. Національний банк може застосовувати систему рефі­нансування, якою визначаються форми, порядок, умови та ліміти кредитування банків та інших фінансово-кредитних установ. Національний банк має право здійснювати систему рефі­нансування, надавати банкам та іншим фінансово-кредитним установам кредити, як правило, через кредитні аукціони, на строк не більше одного року під заставу. Перелік цінних па­перів, придатних для забезпечення кредитів, а також випад­ки використання з цією метою інших цінностей визначають­ся Правлінням Національного банку. Національний банк може встановлювати прямі кількісні обмеження на рефінансування банків та інших кредитних установ, регулювання конкретних видів кредиту для банків та інших фінансово-кредитних установ та проведення окре­мих банківських операцій. Прямими кількісними обмеження­ми є встановлення лімітів на рефінансування банків та ін­ших фінансово-кредитних установ. Кредитні ресурси Національного банку складаються з коштів статутного та інших фондів, залишків коштів Дер­жавного бюджету, коштів на депозитних рахунках, коштів в обігу та в міжбанківських розрахунках. Національний банк має право у разі неповернення в строк наданих ним кредитів стягувати суму заборгованості та плату за користування кредитом у судовому порядку. Слід зазначити, що Національному банку забороняється надавати кредити Уряду для фінансування дефіциту Держав­ного бюджету, купувати державні цінні папери при їх пер­винному розміщенні, крім випадків, коли це передбачається законодавчими актами, які стосуються Державного бюджету України. Як один із механізмів регулювання грошово-кредитного ринку Національний банк використовує облікову ставку за 20 Тема 2 Національний банк України — центральний банк держави 21 кредити, розмір якої визначається залежно від рівня інфля­ції, попиту і пропозиції на кредит на кредитних аукціонах та міжбанківському ринку. Розмір облікової ставки розгля­дається Правлінням Національного банку щомісячно. Національний банк забезпечує управління золотовалют­ними резервами держави, здійснюючи валютні інтервенції шляхом купівлі-продажу валютних цінностей на валютних ринках з метою впливу на курс національної валюти щодо іноземних валют і на загальний попит та пропозицію грошей в Україні. Операціями Національного банку є купівля-продаж каз­начейських зобов'язань, власних зобов'язань Національного банку (депозитних сертифікатів), а також визначених Прав­лінням Національного банку комерційних векселів, інших цінних паперів та боргових зобов'язань. Відповідно до законодавства України про зовнішньоеко­номічну діяльність та систему валютного регулювання і ва­лютного контролю НБУ регулює імпорт та експорт капіталу. Національний банк здійснює обслуговування коштів Дер­жавного бюджету України, умови і порядок якого визна­чаються договором між Національним банком та Державним казначейством України. В сфері управління готівковим грошовим обігом Націо­нальний банк має широкі повноваження щодо його організа­ції, для забезпечення якої він здійснює такі заходи: 1) виготовлення та зберігання банкнот і монет; 2) створення резервних фондів банкнот і монет; 3) встановлення номіналів, систем захисту, платіжних ознак та дизайну грошових знаків; 4) встановлення порядку заміни пошкоджених банкнот і монет; 5) встановлення правил випуску в обіг, зберігання, пере­ везення, вилучення та інкасації готівки; 6) визначення порядку ведення касових операцій для банків, інших фінансово-кредитних установ, підприємств і організацій; 7) визначення вимог стосовно технічного стану і органі­ зації охорони приміщень банківських установ. Національному банку належить виключне право введен­ня в обіг (емісія) гривні та розмінної монети, організація їх обігу, а також вилучення з обігу. Враховуючи важливість цього питання, зупинимося на ньому більш детально. Емісійні операції Національного банку є формою реаліза­ції його монопольного права на випуск грошей в обіг. Вони є складовим елементом системи регулювання готівково-грошо­вого обороту, який має два основних рівня організації: 1) регламентація касових операцій банків; 2) регламентація касових операцій господарюючих суб'єктів. З метою забезпечення оперативного вирішення питань, пов'язаних зі здійсненням емісії готівкових грошей, у всіх регіональних управліннях НБУ організовані резервні фонди Національного банку, де зберігаються залишки національних грошових знаків, які знаходяться поза обігом. Резервні фон­ди утворюються також і при деяких філіях комерційних бан­ків — в минулому відділень спеціалізованих державних бан­ків (таких як банк «Україна», Укрсоцбанк). Коштами, які знаходяться в резервних фондах, розпоряджаються Правлін­ня, Кримське республіканське та обласні управління НБУ. Тільки з їх дозволу грошові знаки можуть бути переміщені з резервних фондів в оборотну касу (або операційну касу фі­лій банків, при яких не відкриті резервні фонди). Саме ця операція — випуск готівкових грошей в обіг — і є емісією. Переміщення грошових знаків з оборотної каси в резервні фонди обумовлює вилучення грошей з обігу. Ця операція, у відповідності з правилами касового регулювання, здійснює­ться автоматично при перевищенні лімітів оборотних (або операційних) кас. Правління Національного банку затверджує ліміт обо­ротних (операційних) кас управлінням НБУ в Автономній Республіці Крим, областях і м. Києві, в цілому по країні, об­ласті, місту, розрахунково-касовому центру Національного банку. В межах цих лімітів начальники управлінь НБУ вста­новлюють ліміти оборотних і операційних кас, розміщених на території філій комерційних банків. При цьому врахову­ються: — об'єм касових оборотів установ банків; — наявність при установах комерційних банків резерв­ них фондів; — умови перевезення готівки між установами банків тощо. 22 Тема 2 Установи комерційних банків, в яких фактичні залишки грошей в оборотній (операційній) касі на кінець операційно­го дня перевищують встановлений ліміт, зобов'язані вилучи­ти понадлімітний залишок з каси та перемістити відповідну суму грошових знаків в резервні фонди. Установи банків, в яких немає резервних фондів, зобов'язані вести облік понад­лімітного залишку на окремому балансовому рахунку і збе­рігати відповідну суму грошових знаків окремо від грошей, які знаходяться в операційній касі. Про вилучення грошей з обігу в той же день інформують­ся управління Національного банку. На суму грошей, вилу­чених з обігу, кошти зараховуються на кореспондентський рахунок філії комерційного банку. Під час видачі готівкових грошей комерційному банку Національний банк списує від­повідну суму з його кореспондентського рахунку. Емісія готівкових грошей здійснюється в формі підкріп­лення операційних (оборотних) кас установ комерційних банків. Дозвіл на здійснення емісії надає начальник управ­ління НБУ або інша особа, уповноважена розпоряджатися резервними фондами. Цей дозвіл оформляється у вигляді емісійних телеграм, зміст яких відповідним чином кодується (об'єм готівково-грошової емісії належить до інформації, яка не підлягає розголошенню). Дозвіл надає право на перемі­щення певної суми грошових знаків з резервних фондів в оборотну касу або на використання понадлімітного залишку грошей, які зберігаються в установі банку. Для отримання дозволу керівник установи комерційного банку, у якого в найближчі два—три дні виникає потреба у підкріпленні ка­совою готівкою, повинен звернутись до начальника управ­ління НБУ. При відсутності необхідної суми понадлімітних залишків або недостатності коштів в резервних фондах установи бан­ків отримують підкріплення з оборотних кас управлінь НБУ. Понадлімітні залишки грошей, які перевищують внутрішньо-місячну потребу в додаткових касових ресурсах, вивозяться апаратом інкасації Національного банку. Для забезпечення схоронності грошей до касового вузла банку та грошового сховища висуваються відповідні технічні та організаційні вимоги. Цій меті служать: 1) процедура відкриття та закриття грошового сховища, яка спільно здійснюється матеріально відповідальними осо- 23 Національний банк України — центральний банк держави бами банку — керівником банківської установи, завідуючим касою, а також головним бухгалтером; 2) процедура переміщення грошових знаків між схови­ щем та робочими місцями касирів; 3) правила перерахунку грошей, формування корінців та пачок грошових знаків; 4) взаємозв'язок операцій по обліку, прийому та видачі готівки; 5) оформлення матеріальної відповідальності та нагляд за роботою касирів; 6) порядок оформлення звітів касирів, каси, відображен­ ня касових операцій в щоденному балансі банку; 7) проведення ревізії каси. Повноваження Національного банку у сфері валютного регулювання полягають в тому, що він діє як уповноважена державна установа при застосуванні законодавства України про валютне регулювання і валютний контроль. До компетенції Національного банку у сфері валютного регулювання належать: 1) видання нормативних актів щодо ведення валютних операцій; 2) видача та відкликання ліцензій, здійснення контролю за діяльністю банків та інших установ, які отримали ліцен­ зію НБУ на здійснення операцій з валютними цінностями; 3) встановлення лімітів відкритої валютної позиції для банків та інших установ, що купують та продають іноземну валюту. Національний банк визначає структуру валютного ринку України та організовує торгівлю валютними цінностями на ньому відповідно до законодавства України про валютне ре­гулювання. Для забезпечення внутрішньої і зовнішньої стабільності грошової одиниці України Національний банк має золотова­лютний резерв, що складається з таких активів: банківське золото; спеціальні права запозичення; резервна позиція в МВф; іноземна валюта у вигляді банкнот та монет або кош­ти на рахунках за кордоном; цінні папери (крім акцій), що оплачуються в іноземній валюті; будь-які інші міжнародно визнані резервні активи за умови забезпечення їх надійності та ліквідності. ш 24 Тема 2 Національний банк України — центральний банк держави 25 Використання золотовалютного резерву здійснюється Національним банком на такі цілі: а)продаж валюти на фінансових ринках для проведення грошово-кредитної політики, включаючи політику обмінного курсу; б)витрати по операціях з іноземною валютою, монетар­ ними металами, а також іншими міжнародно визнаними ре­ зервними активами. Не допускається використання золотовалютного резерву для надання кредитів і гарантій та інших зобов'язань рези­дентам і нерезидентам України. З метою захисту інтересів вкладників та кредиторів і за­безпечення надійності банків та інших фінансово-кредитних установ Національний банк встановлює для них обов'язкові економічні нормативи, яких вони повинні дотримуватись. Основними нормативами є: 1) мінімальний розмір статутного фонду, який встанов­люється в сумі, еквівалентній 1 млн. євро за офіційним кур­сом грошової одиниці України, визначеним Національним банком; Примітка. Постановою Правління НБУ «Про внесення змін і допов­нень до Інструкції про порядок регулювання та аналіз діяльнос­ті комерційних банків» від 27 липня 1999 р. № 376 були вне­сені певні зміни щодо реформування розміру статутного фонду комерційних банків. Зокрема: Норматив капіталу встановлюється для діючих банків, які були зареєстровані Національним банком України: у сумі 5 млн. гривень на день введення в дію змін і допов­нень до Інструкції про порядок регулювання та аналіз діяльнос­ті комерційних банків; у сумі 8 млн. гривень за станом на 1 жовтня 1999 року; у сумі 10 млн. гривень за станом на 1 квітня 2000 року. Національний банк України залежно від економічного ста­новища країни, стану світових фінансово-кредитних і валют­них ринків та відповідно до змін курсу національної валюти мо­же переглядати значення нормативу капіталу за станом на кожне перше число нового року. На виконання вимог Національного банку України щодо розміру капіталу банку для тих комерційних банків, які на день введення в дію змін і доповнень до Інструкції про порядок ре- гулювання та аналіз діяльності комерційних банків не сфор­мували капітал у встановленому розмірі (8 млн. гривень та 10 млн. гривень за станом на 01.10.99 та 01.04.2000 відповід­но), встановлюється такий механізм нарощування власної ка­пітальної бази: 1.Кожний вищезазначений банк не пізніше 01.10.99 та 01.04.2000 повинен розробити заходи щодо перспектив розвит­ ку капітальної бази банку (програма капіталізації) за встанов­ леною формою. 2. Виконання комерційними банками програм капіталізації аналізується щоквартально та контролюється регіональними управліннями Національного банку України раз на рік на 1 квітня кожного року. 3. Сума капіталу банку за станом на 01.04 кожного року (починаючи із значення 01.06.99) фіксується та не може бути зменшена протягом наступного періоду за винятком випадків, які не залежать від банків. При зменшенні суми капіталу біль­ ше ніж на 10 відсотків порівняно з попереднім періодом регіо­ нальні управління Національного банку України повинні роз­ глядати питання про відкликання ліцензій на здійснення всіх або окремих операцій, які є неприбутковими та збитковими для банків. 2) граничне співвідношення між розміром власних кош­ тів банку та сумою його активів, тобто норматив платоспро­ можності банку. Платоспроможність банку — це достатність його власних коштів для захисту інтересів вкладників або ін­ ших кредиторів банку; 3) показники ліквідності балансу, які встановлюються у вигляді співвідношення між активами та зобов'язаннями кредитної установи з урахуванням можливості реалізації активів та термінів погашення зобов'язань. Ліквідність бан­ ку — це його спроможність своєчасно погасити свої фінан­ сові зобов'язання за рахунок наявних готівкових грошових коштів, продажу активів або мобілізації ресурсів з інших джерел (це може бути залучення депозитів, отримання між- банківського кредиту тощо). Банк повинен постійно слідку­ вати за своєю ліквідністю, щоб не ставити під сумнів свою платоспроможність; 4) розмір обов'язкових резервів, що розміщуються у На­ ціональному банку, який встановлюється у вигляді проценту від суми залучених коштів в залежності від джерела їх фор­ мування. Цей норматив має велике значення для стійкості 26 Тема 2 Національний банк України — центральний банк держави 27 банків, тому що таке резервування зменшує силу удару по економіці у випадку банкрутства комерційного банку, тим більше, що в Україні не здійснюється обов'язкове страхуван­ня депозитів та вкладів; 5) максимальний розмір ризику на одного позичальника, який встановлюється у вигляді певного проценту власного капіталу кредитної установи, в розмірі якого може бути на­даний кредит одному позичальнику. Максимальний розмір ризику є дуже важливим еконо­мічним показником, бо його недотримання у випадку непо­вернення кредиту крупним позичальником (суми кредиту в великому розмірі) може призвести до банкрутства банку. Цей показник визначається як співвідношення сукупної за­боргованості по позикам одного позичальника і 50 відсотків суми позабалансових зобов'язань, які видані по відношенню до цього позичальника, до суми власних коштів банку. Сума ризику на одного позичальника, яка перевищує 10 відсотків власних коштів банку, вважається значним, «ве­ликим» кредитом. Сумарний залишок заборгованості по всім «великим» кредитам, які видані банком, з урахуванням поза­балансових зобов'язань (гарантій, поручительств), не пови­нен перевищувати восьмикратного розміру власних коштів банку. Якщо ж сума всіх «великих» кредитів перевищує восьмикратний розмір власних коштів не більше ніж на 50 відсотків, то вимоги до платоспроможності подвоюються, якщо перевищує більш ніж на 50 відсотків, то вимоги підні­маються на три планки (тобто значення показника платос проможності повинно бути не менше 24 відсотків). Про випадки надання «великих» кредитів комерційні бан­ки повинні одразу повідомляти регіональне управління НБУ із зазначенням позичальника, його належності до числа ак­ціонерів або пайщиків банку, дати надання кредиту, його розміру та строків погашення. Національний банк встановлює правила, форми і стан­дарти розрахунків банків та інших юридичних і фізичних осіб в економічному обігу України із застосуванням як папе­рових, так і електронних документів та готівки, координує організацію розрахунків, дає дозволи на здійснення клірин­гових операцій та розрахунків за допомогою електронних документів. Національний банк забезпечує здійснення міжбанків-ських розрахунків через свої установи, дає дозвіл на прове­дення міжбанківських розрахунків через прямі кореспон­дентські відносини комерційних банків та через їх власні розрахункові системи. В галузі регулювання бухгалтерського обліку НБУ вста­новлює обов'язкові для банків та інших фінансово-кредитних установ стандарти та правила ведення бухгалтерського облі­ку та звітності, що повинні відповідати вимогам законодав­ства України. § 3. Операції Національного банку України Для забезпечення виконання покладених на нього завдань та функцій Національний банк, відповідно до ст. 42 Закону «Про Національний банк України», здійснює такі операції: 1) надає кредити комерційним банкам та іншим фінансо­ во-кредитним установам для підтримки ліквідності за став­ кою не нижче ставки рефінансування Національного банку та в порядку, визначеному Національним банком; 2) здійснює дисконтні операції з векселями і чеками в по­ рядку, визначеному Національним банком; 3) купує та продає на вторинному ринку цінні папери у порядку, передбаченому законодавством України; 4) відкриває власні кореспондентські та металеві рахун­ ки у закордонних банках і веде рахунки банків-кореспон- дентів; 5) купує та продає валютні цінності з метою монетарного регулювання; 6) зберігає банківські метали, а також купує та продає банківські метали, дорогоцінне каміння та інші коштовності, пам'ятні та інвестиційні монети з дорогоцінних металів на внутрішньому і зовнішньому ринках без квотування і ліцен­ зування; 7) розміщує золотовалютні резерви самостійно або через банки, уповноважені ним на ведення валютних операцій, ви­ конує операції з золотовалютними резервами України з бан­ ками, рейтинг яких за класифікацією міжнародних рейтинго- 28 Тема 2 Національний банк України — центральний банк держави 29 вих агентств відповідає вимогам до першокласних банків не нижче категорії А; 8) приймає на зберігання та в управління державні цінні папери та інші цінності; 9) видає гарантії та поруки, відповідно до положення, за­ твердженого Радою Національного банку; 10) веде рахунок Державного казначейства України без оплати і нарахування відсотків; 11) виконує операції по обслуговуванню державного бор­ гу, пов'язані із розміщенням державних цінних паперів, їх погашенням і виплатою доходу за ними; 12)веде особисті рахунки працівників Національного банку; 13) веде рахунки міжнародних організацій; 14) здійснює безспірне стягнення коштів з рахунків своїх клієнтів відповідно до законодавства України за рішенням суду. Національний банк має право здійснювати й інші опера­ції, необхідні для забезпечення виконання своїх функцій. Згідно з вищеназваним законом НБУ має право брати участь у формуванні капіталу і діяльності міжнародних орга­нізацій відповідно до міжнародних договорів, учасниками яких є Україна, а також відповідно до угод між ним та цен­тральними іноземними банками. § 4. Органи управління та структура Національного банку України Вище вже йшлося про те, що Національний банк України не є незалежною установою, він підзвітний Президентові Украї­ни та Верховній Раді України. Вищим органом управління НБУ є Рада Національного банку України. Керівним органом Національного банку є Правління НБУ. Відповідно до ст. 9 Закону України «Про Національний банк України» Рада Національного банку має такі повно­важення: 1) розробляє та вносить для інформування до 15 вересня на розгляд Верховної Ради України Основні засади грошово-кредитної політики та здійснює контроль за їх виконанням; 2) здійснює аналіз впливу грошово-кредитної політики України на стан соціально-економічного розвитку України та розробляє пропозиції щодо внесення відповідних змін до неї; 3) вносить рекомендації Правлінню Національного банку в межах розроблених Основних засад грошово-кредитної по­ літики стосовно: — методів та форм прогнозування макропоказників еко­ номічного і соціального розвитку України, а також грошово-кредитної політики; — окремих заходів монетарного та регулятивного харак­ теру та їх впливу на економічний та соціальний роз­ виток України; — політики курсоутворення та валютного регулювання; — розвитку банківської системи та окремих норматив­ них актів з питань банківської діяльності; — вдосконалення платіжної системи; 4) затверджує кошторис доходів та витрат Національно­ го банку та подає Верховній Раді України та Кабінету Мі­ ністрів України до 1 вересня поточного року прогнозовані ві­ домості про сальдо кошторису для включення до проекту Державного бюджету України на наступний рік; 5) встановлює форми оплати праці працівників Націо­ нального банку відповідно до законодавства України; 6) приймає рішення про зміну розміру статутного капіта­ лу Національного банку; 7) визначає аудиторську компанію для проведення ауди­ торської перевірки Національного банку, розглядає аудитор­ ський висновок та затверджує бухгалтерський баланс Націо­ нального банку, публікує в офіційних друкованих засобах масової інформації щорічний баланс Національного банку; 8) погоджує щорічно до 1 липня звіт про виконання кош­ торису Національного банку та розподіл прибутку за звітний бюджетний рік; 9) затверджує регламент Ради Національного банку; 10) має право застосування відкладального вето щодо ок­ ремих рішень Правління Національного банку з питань, від­ несених до її компетенції; П) затверджує рішення Правління Національного банку про участь у міжнародних фінансових організаціях, у капіта­лі банків та інших фінансово-кредитних установ; зо Тема 2 Національний банк України — центральний банк держави 31 12)затверджує зовнішньоекономічні договори та інші угоди, якщо відповідальність за останніми перевищує статут­ ний капітал Національного банку; 13)щорічно визначає для Національного банку: — вимоги щодо диверсифікування активів та їх ліквід­ ності; — ліміти позабалансових зобов'язань; — регуляцію щодо формування резервів, покриття збит­ ків та порядок відрахувань доходів до Державного бюджету України; — вимоги щодо мінімального розміру золотовалютних резервів; — інші показники, які характеризують спроможність Національного банку відповідати за своїми зобов'я­ заннями; 14) за поданням Голови Національного банку дає згоду на призначення на посади та звільнення з посад членів Правління Національного банку; 15) вносить рекомендації Кабінету Міністрів України сто­ совно впливу політики державних запозичень та податкової політики на стан грошово-кредитної сфери України. Закон «Про Національний банк України» чітко визначає (ст. 9), що Рада Національного банку не може надавати ре­комендації щодо доцільності призначення на посади чи звіль­нення з посад Голови Національного банку, членів Правлін­ня НБУ або давати персональну оцінку діяльності окремих посадових осіб Національного банку, крім випадків, визначе­них у пп. 2 і 3 зазначеної статті закону. Рада Національного банку складається з 14 осіб. Членом Ради може бути громадянин України, який має вищу еконо­мічну чи фінансову освіту або науковий ступінь в галузі еко­номіки та фінансів, а також досвід постійної роботи в орга­нах законодавчої влади, на керівних посадах центральної ви­конавчої влади України або в банківській установі, чи науко­вої роботи за фінансовою або економічною тематикою. Президент України призначає сім членів Ради Національ­ного банку, до складу яких входить Голова Національного банку за посадою, шляхом прийняття відповідного указу. Решта членів Ради Національного банку призначається Вер­ховною Радою України шляхом прийняття відповідної поста­нови. Особи, кандидатури яких підлягають затвердженню Верховною Радою України, проходять обговорення на спе­ціальному відкритому засіданні профільного комітету Вер­ховної Ради України, який вносить свої рекомендації Верхов­ній Раді України. Чергове призначення членів Ради Національного банку здійснюється не пізніше ніж за три місяці до закінчення строку повноважень попередньо призначених членів Ради Національного банку. Строк повноважень членів Ради Національного банку — сім років. Голова Національного банку призначається на строк здійснення його повноважень на посаді. Припинення повноважень членів Ради Національного банку відбувається у зв'язку із закінченням строку їх повно­важень або достроково органом, що їх призначив, у разі: 1) власного бажання, за умови подання письмової заяви; 2) припинення їх громадянства або виїзду за межі Украї­ ни на постійне місце проживання; 3) набрання законної сили обвинувальним вироком суду у скоєнні кримінального злочину; 4) смерті або на підставі рішення суду про оголошення особи померлою або визнання її такою, що пропала без вісті. Президент України звільняє членів Ради Національного банку, призначених ним, шляхом прийняття відповідного указу, але не раніше ніж через один рік з дня призначення. Верховна Рада України звільняє членів Ради Національ­ного банку, призначених нею, шляхом прийняття відповідної постанови за поданням профільного комітету Верховної Ради України, але також не раніше ніж через один рік з дня при­значення. Повноваження Голови Національного банку як члена Ра­ди Національного банку достроково припиняються у зв'язку з його відставкою або при звільненні його з посади за інших причин, визначених законом. Члени Ради Національного банку здійснюють свої функ­ції на громадських засадах. їм компенсуються фактичні ви­трати, понесені у зв'язку із виконанням ними повноважень відповідно до регламенту Ради Національного банку. Розмі­щення та організаційно-матеріальне забезпечення Ради На­ціонального банку здійснюються Національним банком за рахунок його кошторисних витрат. 32 Тема 2 Національний банк України — центральний банк держави 33 Законом чітко регламентований порядок роботи Ради На­ціонального банку. Засідання Ради Національного банку проводяться не рід­ше одного разу на квартал. Позачергові засідання Ради скли­каються Головою Ради НБУ за його власною ініціативою або Радою Національного банку за наполяганням не менше од­нієї третини від загальної кількості її членів. Члени Ради спо­віщаються про засідання не пізніше ніж за п'ять календар­них днів до дня його проведення. Порядок підготовки поза­чергових засідань Ради Національного банку визначається її регламентом. Засідання Ради НБУ є правомочними за наявності не менше восьми її членів. їх веде Голова Ради Національного банку, а у разі відсутності — його заступник, відповідно до регламенту. Рішення приймаються простою більшістю голосів від за­гальної кількості присутніх на засіданні членів Ради Націо­нального банку, кожен з яких має один голос. Члени Ради Національного банку можуть брати участь в роботі Правління Національного банку з правом дорадчого голосу. Голова Ради Національного банку та його заступник оби­раються Радою строком на три роки. Повноваження Голови Ради Національного банку: 1) організовує засідання Ради Національного банку і го­ ловує на засіданнях; 2) скликає позачергові засідання за своєю власною іні* ціативою або за наполяганням не менше однієї третини від загальної кількості членів Ради Національного банку; 3) здійснює інші повноваження і функції відповідно до рі­ шень Ради Національного банку. Звільнення Голови Ради Національного банку або його заступника протягом строку їхніх повноважень здійснюється в таких випадках: 1) у зв'язку із закінченням строку їхніх повноважень; 2) за власним бажанням, за умови подання письмової заяви; 3) у разі систематичного невиконання своїх обов'язків за станом здоров'я протягом чотирьох місяців. У разі припинення повноважень Голови Ради Національ­ного банку або його заступника вибори на цю посаду здій­снюються у порядку, передбаченому законом. Матеріали засідань Ради Національного банку оформ­ляються у вигляді протоколів та рішень і підписуються голо­вуючим на засіданні. Закон передбачає, що Рада Національного банку не має права втручатися в оперативну діяльність Правління Націо­нального банку. У разі коли Рада Національного банку застосовує відкла-дальне вето щодо окремого рішення Правління, таке рішен­ня набирає чинності лише при його підтвердженні двома третинами від загальної кількості членів Правління Націо­нального банку не пізніше п'ятиденного строку від дня за­стосування вето. Якщо ж протягом цього строку зазначене рішення не підтверджується двома третинами від загальної кількості членів Правління Національного банку, рішення вважається таким, що не набрало чинності. У разі коли рі­шення Правління Національного банку набрало чинності до моменту застосування відкладального вето щодо нього, таке рішення призупиняється до його підтвердження двома тре­тинами від загальної кількості членів Правління Національ­ного банку у зазначені строки. Рішення Ради Національного банку підлягають оприлюд­ненню, крім випадків, коли такі рішення становлять держав­ну, банківську або службову таємницю відповідно до діючого законодавства. Членам Ради Національного банку забороняється розго­лошувати державну, банківську або службову таємницю, про яку вони довідались під час здійсненням своїх повнова­жень відповідно до регламенту. Відповідно до закону Правління Національного банку має такі повноваження: 1) приймає рішення: — щодо економічних засобів та монетарних методів, необхідних для реалізації Основних засад грошово- кредитної політики відповідно до прийнятих рішень Ради Національного банку з цих питань та необхід­ ності забезпечення стабільності і купівельної спро­ можності національної валюти; — про емісію валюти України та вилучення з обігу банк­ нот і монет; — про зміну процентних ставок Національного банку; з - зіп 34 Тема 2 Національний банк України — центральний банк держави 35 — про встановлення економічних нормативів для банків та інших фінансово-кредитних установ; — про розмір та порядок формування обов'язкових резервів для банків та інших фінансово-кредитних установ; — про застосування заходів впливу до комерційних бан­ ків та інших фінансово-кредитних установ; — про встановлення лімітів операцій на відкритому рин­ ку, які здійснює Національний банк; — про перелік цінних паперів та інших цінностей, придатних для забезпечення кредитів Національного банку; — про умови допуску іноземного капіталу до банківської системи України; — про створення та ліквідацію підприємств, установ На­ ціонального банку; — про участь у міжнародних фінансових організаціях, у капіталі банків та інших фінансово-кредитних устано­ вах за погодженням з Радою Національного банку; — про подання на затвердження Раді Національного банку міжнародних договорів та інших угод, якщо відповідальність за останніми перевищує статутний капітал Національного банку; 2)подає на розгляд Раді Національного банку річний звіт Національного банку, проект кошторису доходів та витрат на наступний рік та іншу бухгалтерську і статистичну інфор­ мацію щодо діяльності НБУ та банківської системи України на вимогу Ради Національного банку; 3)визначає організаційні основи та структуру Націо­ нального банку, затверджує положення про структурні під­ розділи та установи Національного банку, статути його під­ приємств, порядок призначення керівників підрозділів, під­ приємств та установ; 4) затверджує штатний розклад Національного банку; 5) встановлює порядок надання ліцензій на ведення бан­ ківських операцій, а також ліцензій у випадках та за проце­ дурою, передбачених законом; 6) видає нормативні акти Національного банку; 7) затверджує регламент Правління Національного банку; 8) виконує функції, передбачені законом, та інші функції, що випливають із основної мети діяльності Національного банку. Очолює Правління Національного банку Голова Націо­нального банку. Кількісний та персональний склад Правління Національ­ного банку затверджується Радою Національного банку за поданням Голови Національного банку. Заступники Голови Національного банку входять до складу Правління Націо­нального банку за посадою. Закон чітко визначає процедуру призначення на посаду та звільнення з посади Голови Національного банку. Він призначається на посаду Верховною Радою України за по­данням Президента України більшістю від конституційного складу Верховної Ради України строком на п'ять років. Голова Національного банку звільняється з посади Вер­ховною Радою України шляхом прийняття відповідної поста­нови у таких випадках: 1) закінчення строку повноважень; 2) набрання законної сили обвинувальним вироком суду у скоєнні кримінального злочину; 3) у зв'язку з заявою про відставку за політичними або особистими причинами, поданою у письмовому вигляді та прийнятою Президентом України; 4) смерті або на підставі рішення суду про оголошення особи померлою або визнання її такою, що пропала без вісті; 5) припинення громадянства або виїзду за межі України на постійне місце проживання; 6) за поданням Президента України в межах його кон­ ституційних повноважень. Обов'язки та повноваження Голови Національного банку: 1) керує діяльністю Національного банку; 2) діє від імені Національного банку і представляє його інтереси без доручення у відносинах з органами державної влади, з банками, фінансовими та кредитними установами, міжнародними організаціями, іншими установами і організа­ ціями; 3) головує на засіданнях Правління Національного банку; 4) підписує протоколи, постанови Правління Національ­ ного банку, накази та розпорядження, а також угоди, що ук­ ладаються Національним банком; 36 Тема 2 Національний банк України — центральний банк держави 37 5) розподіляє обов'язки між заступниками Голови Націо­ нального банку; 6) видає розпорядчі акти, обов'язкові для виконання усі­ ма службовцями Національного банку, його підприємствами, установами; 7) приймає рішення з інших питань, що стосуються діяльності Національного банку, крім віднесених до виключ­ ної компетенції Ради Національного банку та Правління На­ ціонального банку відповідно до закону; 8) одноосібно несе відповідальність перед Верховною Ра­ дою України та Президентом України за діяльність Націо­ нального банку. Голова Національного банку має одного першого заступ­ника та двох заступників, які призначаються та звільняють­ся ним за погодженням з Радою Національного банку. Структура Національного банку відповідно до ст. 22 За­кону України «Про Національний банк України» будується за принципом централізації з вертикальним підпорядкуванням. До системи Національного банку входять: — центральний апарат; — філії (територіальні управління); — розрахункові палати; — Банкнотно-монетний двір; — фабрика банкнотного паперу; — Державна скарбниця України; — Центральне сховище; — спеціалізовані підприємства; — банківські навчальні заклади; — інші структурні одиниці та підрозділи, необхідні для забезпечення діяльності Національного банку. Національний банк в межах, визначених законодав­ством, самостійно вирішує питання організації, створення, ліквідації та реорганізації структурних підрозділів та установ Національного банку, його підприємств, затверджує їх стату­ти та положення. Для інкасації та охорони цінностей і об'єктів Національ­ний банк має відомчу охорону, озброєну бойовою вогнепаль­ною зброєю. Закон чітко визначає статус філій (територіальних уп­равлінь) Національного банку, які не мають статусу юридич­ної особи і не можуть видавати нормативні акти. Вони діють від імені Національного банку в межах отриманих від нього повноважень. Завдання і функції філій НБУ визначаються Положенням, що затверджується Правлінням Національного банку України. § 5. Нагляд НБУ за діяльністю комерційних банків та заходи впливу за порушення банківського законодавства Оскільки кредитно-банківська система України має життєво важливе значення для економіки країни, вона служить об'єктом прискіпливого нагляду та регулювання як з боку Національного банку, так і з боку вищих органів державної влади та управління. Головна мета банківського регулювання та нагляду — безпека та фінансова стабільність банківської системи, за­хист інтересів вкладників і кредиторів. Банківське регулювання і нагляд за діяльністю комер­ційних банків та інших фінансово-кредитних установ вико­нується у межах та порядку, передбачених законодавством України. Національний банк здійснює постійний нагляд за дотриманням банками та іншими фінансово-кредитними установами банківського законодавства, нормативних актів НБУ і економічних нормативів. Для здійснення своїх наглядових функцій Національний банк має право безоплатно одержувати від банків та інших фінансово-кредитних установ інформацію про їх діяльність відповідно до наданої ліцензії та пояснення стосовно отрима­ної інформації і проведення операцій. Отримана інформація не підлягає розголошенню, за винятком випадків, передбаче­них законодавством України. Національний банк визначає своїми нормативно-правови­ми актами професійні вимоги до керівників виконавчих орга­нів, головних бухгалтерів банків та інших фінансово-кредит­них установ і має право вимагати звільнення з цих посад осіб, які не відповідають встановленим вимогам. У випадку, якщо комерційний банк, інша фінансово-кредитна установа або працівник не погоджуються з вимогою про звільнення з 38 "Гема 2 Національний банк України — центральний банк держави 39 посади, вони можуть оскаржити її до суду у двотижневий строк. Наглядові та регулятивні функції Національний банк мо­же здійснювати безпосередньо через створений ним орган банківського нагляду. До наглядових та регулятивних функцій Національного банку належать: 1) вступний контроль, змістом якого є чітке і повне ви­ значення вимог до реєстрації й отримання банками та інши­ ми фінансово-кредитними установами ліцензії на проведення банківських операцій, порядок її отримання; 2) попередній контроль, змістом якого є встановлення вимог до ведення справ банками та іншими фінансово-кре­ дитними установами з оптимальним ризиком, заборона або обмеження здійснення ними окремих видів діяльності, засто­ сування санкцій адміністративного і фінансового характеру відповідно до чинного законодавства України, перевірка пов­ ноти відрахувань до резервів страхування активних опера­ цій, які гарантують безпеку і стабільність банків та інших фі­ нансово-кредитних установ; 3) поточний контроль, змістом якого є визначення мето­ дів перевірки для забезпечення належного нагляду і їх вико­ ристання при інспектуванні банків та інших фінансово-кре­ дитних установ та розробка заходів щодо оздоровлення їх фі­ нансового стану. Національний банк здійснює свої наглядові та регулятив­ні функції шляхом реалізації таких повноважень: а)здійснює всі види перевірок банків, інших фінансово- кредитних установ в Україні (крім перевірок та ревізій фі­ нансово-господарської діяльності), а також перевірку досто­ вірності інформації, що надається юридичними та фізичними особами при реєстрації банків, інших фінансово-кредитних установ та ліцензуванні банківських операцій; б)може вимагати від банків та інших фінансово-кредит­ них установ проведення загальних зборів акціонерів (учас­ ників) і визначає питання, за якими мають бути прийняті рішення; в)може брати участь у роботі зборів акціонерів (учасни­ ків), засідань спостережної ради, правління і ревізійної комі­ сії банку та іншої фінансово-кредитної установи з правом до­ радчого голосу. Національний банк ставить вимоги щодо здійснення обов'язкових аудиторських перевірок банків та інших кре­дитних установ, отримує висновки незалежних аудитор­ських організацій про результати діяльності банків та інших фінансово-кредитних установ. Робота по банківському нагляду здійснюється по трьом основним напрямкам: 1) загальний нагляд; 2) інтенсивний нагляд; 3) нагляд високого ступеня. Загальний нагляд поширюється на фінансово стійкі бан­ки, які дотримуються економічних нормативів, норм діючого законодавства та вказшок Національного банку, мають доб­ру ділову репутацію. Його здійснюють регіональні управлін­ня НБУ. Загальний нагляд полягає в контролі за дотриман­ням економічних нормативів та перевірці інших звітів, які надаються банками. Інформація про виявлення порушень надходить Правлінню Національного банку для прийняття відповідних рішень. Інтенсивний нагляд розповсюджується на банки та інші фінансово-кредитні установи, які періодично порушують еко­номічні нормативи, а також припускаються інших незначних порушень, і не відзначаються фінансовою стабільністю. Нагляд високого ступеня застосовується стосовно тих банків та інших фінансово-кредитних установ, які система­тично (два та більше разів протягом кварталу) порушують економічні нормативи та допускають інші значні порушення або мають незадовільний фінансовий стан. Приймаючи рішення про застосування інтенсивного наг­ляду та нагляду високого ступеня департамент банківського нагляду НБУ проводить інспектування банків, їхніх відді­лень, філій та представництв, яке направлене на виявлення порушень-і недоліків в роботі банку. Інспектори департамен­ту перевіряють законність операцій, що виконуються, діяль­ність внутрішнього та зовнішнього аудиту, стан обліку, дос­товірність звітів, установчих та інших документів. За підсум­ками інспектування керівництву банку направляється інфор­мація, в якій зазначаються причини виявлених недоліків, оцінюється фінансовий стан банку, його можливості та шля­хи виходу з ситуації, що склалася. Вимоги Національного банку обов'язкові до виконання. 40 Тема 2 Національний банк України — центральний банк держави 41 На підставі отриманої інформації про порушення в діяль­ності комерційних банків та інших фінансово-кредитних установ Національний банк організовує наради з керівницт­вом цих установ для визначення причин недоліків та напра-цювання конкретних заходів по їх усуненню. Про зміст захо­дів та строки їх реалізації керівництво банку або іншої фінан­сово-кредитної установи інформується письмово. В двотижневий термін комерційний банк повинен інфор­мувати НБУ про вжиті заходи щодо реалізації отриманих приписів. У випадку, коли не вжито дієвих заходів, департа­мент банківського нагляду направляє відповідну інформацію голові ради комерційного банку. У разі невиконання у встановлений Національним бан­ком строк вимог щодо усунення порушень, НБУ має право застосувати згідно з Законом «Про Національний банк Ук­раїни» та Положенням про застосування Національним бан­ком України заходів впливу до комерційних банків за пору­шення банківського законодавства, затвердженого постано­вою Правління НБУ від 4 лютого 1998 р. № 38, такі заходи зпливу: 1) накладати штраф на керівників банків та інших фінан­ сово-кредитних установ у розмірі до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян; 2) накладати на банк та інші фінансово-кредитні устано­ ви штрафи відповідно до положень, затверджених Правлін­ ням Національного банку, але у розмірі не більше одного від­ сотка від суми зареєстрованого статутного фонду; 3) усувати керівництво (голову правління та головного бухгалтера) від управління банком та іншою фінансово-кре­ дитною установою і призначати тимчасову адміністрацію; 4) зупиняти дію ліцензії на здійснення окремих банків­ ських операцій на строк до одного року. У разі порушення законів чи інших нормативних актів, що спричинило значну втрату активів або доходів і настання неплатоспроможності банку чи іншої фінансово-кредитної установи, заподіяло істотну шкоду інтересам їх клієнтів, а також у випадку приховування будь-яких рахунків, інших документів чи активів Національний банк має право відкли­кати ліцензію на здійснення усіх банківських операцій та прийняти рішення про реорганізацію або ліквідацію банку та призначити ліквідатора. До примусових заходів впливу також можуть відносити: — підвищення норми обов'язкових резервів; — відкликання ліцензії; — стягнення штрафу в розмірі неправомірно одержано­ го доходу; — переведення комерційних банків у режим фінансово­ го оздоровлення. До непримусових заходів впливу до комерційних банків належать: 1) лист із зобов'язаннями; 2) письмове попередження. Розглянемо детальніше деякі з найбільш вагомих вище­зазначених заходів впливу. Усунення керівництва комерційного банку чи установи комерційного банку від управління та призначення тимчасової адміністрації для управління комерційним банком Національний банк України має право усувати керів­ництво комерційного банку та його установ від управління у тому разі, якщо порушення є прямим наслідком особистих дій керівництва банку та його філій, до якого належать: го­лова правління банку, головний бухгалтер, начальники і го­ловні бухгалтери філій банку. Пропозиція щодо усунення керівництва комерційного банку від управління подається регіональним управлінням або відповідним рівнем системи банківського нагляду НБУ на розгляд Комісії з питань нагляду та регулювання діяль­ності банків, яка готує відповідний висновок. Рішення про усунення керівництва комерційного банку від управління приймається Правлінням НБУ та оформ­люється відповідною постановою (крім випадків, коли такі рішення прийняті правоохоронними органами або загальни­ми зборами акціонерів чи учасників комерційного банку, або іншим органом, визначеним статутом комерційного банку). Регіональне правління НБУ, на території якого функціо­нує комерційний банк чи його установа, передає копію по­станови правлінню або раді комерційного банку та дає пи­сьмове розпорядження регіональній розрахунковій палаті про заборону прийняття до виконання платіжних документів 42 Тема 2 Національний банк України — центральний банк держави 43 за підписами керівників, які усунуті з посади, а також пові­домляє про це комерційний банк. Підставами для призначення тимчасової адміністрації (адміністратора) банку можуть бути: 1) порушення встановлених економічних нормативів, не­ виконання нормативних актів НБУ та порушення банків­ ського законодавства, неподання або подання недостовірної звітності; 2) збиткова діяльність; 3) становище комерційного банку, за якого власних кош­ тів цього банку залишилось менше, ніж вимагається для йо­ го функціонування згідно з чинним законодавством; 4) інші обставини, що створюють реальну загрозу інтере­ сам вкладників та кредиторів (конфліктна ситуація в керів­ ництві банку, усунення керівництва банку від управління та наявність причин і умов, що можуть призвести до втрати платоспроможності банку тощо). В тому випадку, якщо запропоновані НБУ шляхи виходу з кризової ситуації, що склалася в діяльності банку, не бу­дуть враховані керівництвом комерційного банку, відповід­ним департаментом системи банківського нагляду за підсум­ками перевірок порушується перед Правлінням Національно­го банку України питання про необхідність призначення тимчасової адміністрації. Правління НБУ приймає рішення про призначення тим­часової адміністрації комерційного банку, яке оформлюється відповідною постановою. Тимчасова адміністрація призна­чається на визначений постановою строк та діє в межах встановлених повноважень. Метою діяльності тимчасової ад­міністрації та головним завданням є приведення справ ко­мерційного банку у відповідність до чинного законодавства, відновлення платоспроможності, забезпечення усунення ви­явлених порушень, причин і умов, які призвели до погіршен­ня фінансового стану, та здійснення інших заходів щодо ста­білізації діяльності комерційного банку. Членами тимчасової адміністрації банку можуть бути особи, що мають економічну або юридичну освіту і досвід ро­боти, необхідний для виконання функцій тимчасової адмі­ністрації банку. Керівником та членами тимчасової адмініст­рації не можуть бути особи, які мають відносини з цим ко- мерційним банком як акціонери (засновники), працівники банку чи його кредитори. Тимчасова адміністрація під час виконання покладених на неї завдань щомісяця подає звіт про результати своєї діяльності відповідному рівню системи банківського нагляду Національного банку України. Загальний строк діяльності тимчасової адміністрації не може перевищувати дванадцяти місяців. Проте в окремих випадках, за рішенням Правління НБУ, встановлений строк діяльності тимчасової адміністра­ції може бути продовжений на три місяці. Діяльність тимчасової адміністрації (адміністратора) при­пиняється в таких випадках: 1) Національним банком України прийняте відповідне рі­ шення про дострокове припинення роботи тимчасової адмі­ ністрації; 2) Національний банк України після закінчення строку повноважень тимчасової адміністрації не прийняв рішення про його продовження; 3) прийнято рішення відповідного органу про припинен­ ня діяльності комерційного банку. Відкликання ліценції Ліцензія на здійснення банківських операцій (всіх або окремих) відкликається за поданням відповідних департа­ментів НБУ у випадках: 1) виявлення недостовірних даних, на підставі яких була надана ліцензія; 2) затримки початку проведення діяльності, на яку на­ дана ліцензія, більше ніж на один рік з моменту надання ліцензії; 3) виникнення становища, яке загрожує інтересам кре­ диторів та вкладників банку; 4) виявлення порушень, допущених банком щодо вимог банківського і антимонопольного законодавства та норма­ тивних актів Національного банку України; 5) порушення економічних нормативів, які встановлені НБУ, протягом трьох місяців поспіль або шести місяців про­ тягом року; 6) здійснення операцій, на які не було надано ліцензії; 44 Тема 2 Національний банк України — центральний банк держави 45 7) надання недостовірної інформації та звітності або не­ своєчасне їх подання; 8) невиконання у встановлений термін вимог НБУ щодо діяльності банку та умов, на підставі яких була надана лі­ цензія; 9) порушення уповноваженими банками або установами уповноважених банків порядку і умов торгівлі валютними цінностями на міжбанківському валютному ринку України, встановлених Національним банком; 10) відмови купівлі та продажу іноземної валюти на між­ банківському валютному ринку України за дорученням і за рахунок резидентів з метою забезпечення виконання зо­ бов'язань резидентів. Рішення про відкликання з банку ліцензії на право здійс­нення окремих банківських операцій приймається Комісією з питань нагляду і регулювання діяльності банків Національ­ного банку України. Рішення про відкликання ліцензії на право здійснення всіх банківських операцій (в т. ч. всіх банківських операцій з валютними цінностями) приймає правління НБУ. У разі прийняття рішення про відкликання ліцензії на право здійснення всіх видів банківських операцій Правління НБУ одночасно приймає рішення про ліквідацію комерцій­ного банку. Зазначені рішення оформлюються однією поста­новою. Стягнення штрафу в розмірі неправомірно одержаного доходу Національний банк України має право стягувати штраф у розмірі неправомірно одержаного доходу та застосовувати інші економічні санкції відповідно до чинного законодавства у разі порушення комерційними банками порядку, строків та технології виконання банківських операцій, які встановлені нормативними актами НБУ, а саме: 1) порушення законодавства при формуванні власного статутного фонду; 2) порушення обов'язкових економічних нормативів ре­ гулювання діяльності комерційних банків; 3) недозарезервування комерційним банком коштів на його кореспондентському рахунку; 4) нарахування та стягнення відсотків авансом у момент видачі позики тощо; 5) в інших випадках, передбачених чинним законодав­ ством. Нарахування штрафу у розмірі неправомірно одержаного доходу здійснюється на підставі акта перевірки чи ревізії або доповідної записки відповідних регіональних управлінь НБУ. Вони, в свою чергу, готують розпорядження про притягнен­ня до відповідальності та стягнення штрафу у розмірі непра­вомірно одержаного доходу, яке підписується керівником та головним бухгалтером регіонального управління НБУ. Стягнення штрафу здійснюється у претензійно-позовно­му порядку. Комерційні банки та інші фінансово-кредитні установи 47 Тема З Комерційні банки та інші фінансово-кредитні установи § 1. Правове положення комерційних банків, етапи реформування і сучасний стан Слід зазначити, що правове положення банків протягом всієї історії розвитку кредитної системи пострадянського періоду неодноразово змінювалось. Так, період з 1917 по 1921 рр. ха­рактеризується поступовою ліквідацією банків, функції яких по здійсненню безготівкових розрахунків були передані цен­тральному бюджетно-розрахунковому управлінню. З перехо­дом до непу, у зв'язку з пожвавленням товарно-грошових відносин, виникла гостра необхідність в організації кредит­ної системи, яка відповідала б потребам товарного обороту. В результаті з'явилась така кредитна система, в якій Держ­банку СРСР відводилась роль органу нагляду та контролю за діяльністю всіх кредитних установ. Інші банки діяли на під­ставі різних форм власності. Вони були звичайними комер­ційними підприємствами, які здійснювали банківські опера­ції. Відносини цих банків з клієнтурою регулювались цивіль­ним правом. Найбільш серйозні зміни в правовому положенні банків відбулися в результаті кредитної реформи 1930—1932 рр., яка мала за мету перетворити банки в органи цінового конт­ролю за виконанням підприємствами державних планових завдань. Банки, утворені на недержавній формі власності, були ліквідовані або реформовані. В результаті виникла сис­тема державних банків, складовою якої був Держбанк СРСР ■та спецбанки. Всі вони були одночасно органами державного управління та господарюючими організаціями — юридични­ми особами, які займалися господарською діяльністю. Якщо до кредитної реформи Держбанк СРСР дійсно відіг­равав роль головного, центрального банку держави, то після реформи ця його роль стала поступово зменшуватись. У 1959 р. банки довгострокових вкладень були ліквідовані, а їх функції передані Промбанку СРСР, перейменованому у Всесоюзний банк фінансування капітальних вкладень — Будбанк СРСР. З 1961 р. він став безпосередньо підпорядко­вуватись Раді Міністрів СРСР, а не Міністерству фінансів, як це було раніше, і з цього моменту правове положення Держбанку СРСР та Будбанку СРСР стало практично одна­ковим. Різницю між зазначеними банками можна було про­вести лише з урахуванням їх спеціалізації. Початок нової банківської реформи було покладено спільною постановою ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР від 17 липня 1987 р. № 821, коли на базі трьох державних бан­ків — Держбанку СРСР, Зовнішторгбанку СРСР та Будбан­ку СРСР було створено шість банків: — Держбанк СРСР; — Промбудбанк СРСР; — Зовнішекономбанк СРСР; — Агропромбанк СРСР; — Житлсоцбанк СРСР; — Ощадний банк СРСР. На той час всі державні банки були підпорядковані без­посередньо Раді Міністрів СРСР. Правове положення цих спецбанків не змінилося після проведення кредитної рефор­ми: вони були одночасно органами державного управління та юридичними особами, які займалися господарською діяль­ністю. Вищезгадана постанова містить формулювання, яке під­креслює той факт, що банки були органами управління, а республіканські банки користувалися правами міністерств союзних республік. В рамках адміністративно-контрольних повноважень банки здійснювали досить велику кількість пе­ревірок, в тому числі контроль за використанням фонду оп­лати праці та фінансуванням державних капітальних вкла­день. Як юридичні особи, що займаються господарською ді­яльністю, спецбанки здійснювали різноманітні банківські операції. Спершу вся клієнтура була імперативно (владна)^" 48 Тема З Комерційні банки та інші фінансово-кредитні установи 49 розподілена між цими банками, а потім, у відповідності з постановою Ради Міністрів СРСР від 31 березня 1989 р. № 280, було проголошено право клієнта на вибір банку для свого кредитно-розрахункового обслуговування. З початком наступного етапу банківської реформи право­ве положення комерційних банків, включаючи державні спецбанки, поступово наближається до банків країн з розви­нутою ринковою економікою. На сьогодні комерційні банки України разом з іншими фі­нансово-кредитними установами займають другий рівень банківської системи України. Відповідно до ст. 2 Закону України «Про банки і банків­ську діяльність», банки — це установи, функцією яких є кредитування суб'єктів господарської діяльності та громадян за рахунок залучення коштів підприємств, установ, організа­цій, населення та інших кредитних ресурсів, касове та роз­рахункове обслуговування народного господарства, виконан­ня валютних та інших банківських операцій, передбачених цим законом. Комерційний банк з абсолютною впевненістю можна наз­вати комерційною установою, тому що його діяльність ціл­ком і повністю підпадає під визначення поняття «підприєм­ство», яке містить Закон України «Про підприємства в Украї­ні» (ст. 1): «Підприємство — це самостійний господарюючий статутний суб'єкт, який має право юридичної особи та здійс­нює виробничу, науково-дослідницьку і комерційну діяль­ність з метою одержання відповідного прибутку (доходу)». Визначимо основні ознаки підприємства, які, зокрема, також притаманні банку: 1)наявність майна на праві власності, повного господар­ ського відання, відображеного на самостійному балансі. Відповідно до ст. 24 Закону України «Про банки і банків­ську діяльність» банк має статутний фонд, який відобража­ється на самостійному балансі банку; 2)наявність прав юридичної особи. Основою формування поняття підприємства є товарне виробництво з його системою товарно-грошових відносин, в яких підприємство може виступати тільки як суб'єкт права. Лише в своїй сукупності економічні та правові властивості характеризують дану господарську структуру як підприєм­ство. В основі визнання підприємства суб'єктом цивільного права лежить його відносне економічне відокремлення, яке закріплене в статусі юридичної особи. Таким чином, наяв­ність прав юридичної особи слід розглядати як одну з основ­них ознак підприємства. Стаття 23 Закону України «Про банки і банківську діяль­ність» визначає, що статут комерційного банку повинен міс­тити запис про те, що банк є юридичною особою; 3) здійснення господарської (підприємницької, комерцій­ної) діяльності, яка має за мету отримання прибутку. За надання банківських послуг клієнт сплачує банку ви­нагороду, за рахунок якої утворюється його прибуток. Таким чином, банк займається підприємницькою (комерційною) діяльністю, підтвердженням чого є ст. 1 Закону України «Про підприємництво». Отже, враховуючи вищевикладене, можна дати більш ґрунтовне визначення поняття «підприємство» (і банківської установи зокрема): це самостійна господарська організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку для здійснення господарської (підприємницької) діяльності з метою задоволення суспільних потреб у товарі (продукції, роботах, послугах) і одержання прибутку, яка діє на підставі статуту, користується правами і виконує обов'язки щодо своєї діяльності, є юридичною особою, має самостійний ба­ланс, рахунки в банках. Таким чином, в результаті наведеного вище аналізу стає очевидним, що комерційний банк має всі ознаки підприєм­ства. Цей висновок може бути використаний для вирішення не тільки теоретичних, але й суто практичних задач. Так, у випадках, коли банківським законодавством не врегульовано те чи інше питання, повинні застосовуватися загальні норми законодавства про підприємства. Законодавство України визначає, що сучасні комерційні банки згідно зі своїм правовим положенням не повинні здій­снювати адміністративно-контрольних повноважень стосов­но клієнтів, як це відбувалось у державних банках до рефор­ми. Однак в деяких випадках на комерційні банки покла­даються обов'язки по контролю за діяльністю клієнтів, але Цей контроль не може мати цивільно-правового характеру, оскільки він не пов'язаний з комерційними інтересами само­го банку. 4 - 3111 50 Тема З Комерційні банки та інші фінансово-кредитні установи 51 Наведемо деякі приклади. Так, в пункті 3 Указу Прези­дента України від 12 травня 1995 р. «Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки» зазначається, що на комерційні банки покладаються зобов'язання здійснювати контроль за дотриманням вимог цього Указу юридичними та фізичними особами, суб'єктами підприємницької діяльності в частині дотримання норм по регулюванню обігу готівки. У Декреті Кабінету Міністрів Ук­раїни від 19 лютого 1993 р. «Про систему валютного регулю­вання і валютного контролю» комерційні банки названі серед органів, які здійснюють валютний контроль. Відповідно до наданих повноважень вони мають право проводити перевір­ки дотримання резидентами і нерезидентами валютного за­конодавства, зобов'язані здійснювати контроль за своєчас­ністю та повнотою реалізації частини експортної виручки ре­зидентів, яка підлягає обов'язковому продажу на внутріш­ньому валютному ринку. Отже, комерційний банк — це підприємство, але підпри­ємство особливого роду. Якщо в діяльності звичайного під­приємства гроші виконують головним чином роль засобу платежу, то в банківській діяльності самі гроші виступають в ролі товару. Слід зазначити, що ця особливість банківсько­го підприємства робить його настільки своєрідним, що воно об'єктивно потребує спеціального правового регулювання, відмінного від загального законодавства про підприємства. Таке регулювання здійснюється на підставі законів України «Про банки і банківську діяльність», «Про Національний банк України» та низки інших нормативних актів, які відно­сяться до банківського законодавства. § 2. Види операцій, послуг та угод, які укладаються комерційними банками Комерційні банки мають здійснювати такі групи угод: — банківські операції, які складають безпосередній предмет діяльності; — угоди, які мають допоміжне значення та служать для забезпечення організаційних та матеріальних переду- мов роботи банку (закупка паперу, канцелярського приладдя, оренда приміщення тощо); — інші небанківські угоди, не заборонені законом, але не включені до попередніх груп (наприклад, застосу­ вання інших підприємств та організацій). Відповідно до ст. З Закону України «Про банки і банків­ську діяльність» банки можуть виконувати такі операції: — залучення і розміщення грошових вкладів та кредитів; — здійснення розрахунків за дорученням клієнтів, бан- ків-кореспондентів та їх касове обслуговування; — ведення рахунків клієнтів і банків-кореспондентів; — фінансування капітальних вкладень за дорученням власників або розпорядників інвестованих коштів; — випуск платіжних документів і цінних паперів (чеків, акредитивів, акцій, облігацій, векселів тощо); — купівля, продаж і зберігання платіжних документів, цінних паперів, а також операції з ними; — видача поручительств, гарантій та інших зобов'язань за третіх осіб, що передбачають їх виконання у гро­ шовій формі; — придбання права вимоги з поставки товарів і надання послуг, прийняття ризику виконання таких вимог та інкасація цих вимог (факторинг); — придбання за власні кошти засобів виробництва для передачі їх в оренду (лізинг); — купівля в організацій і громадян та продаж їм інозем­ ної валюти готівкою і валюти, що знаходиться на ра­ хунках і вкладах; — купівля і продаж в Україні та за кордоном монетар­ них металів; — залучення і розміщення дорогоцінних металів на ра­ хунки і вклади та інші операції з цими цінностями, відповідно до міжнародної банківської практики; — довірчі операції (залучення та розміщення коштів, управління цінними паперами тощо) за дорученням клієнтів; — надання консультаційних послуг; — проведення операцій по касовому виконанню держав­ ного бюджету за дорученням Національного банку України; 52 Тема З Комерційні банки та інші фінансово-кредитні установи 53 — здійснення інших операцій з дозволу Національного банку України. Операції, передбачені вищезазначеною статтею, прово­дяться в грошових одиницях, що перебувають в обігу на те­риторії України, в порядку, встановленому Національним банком України. Слід зазначити, що Положення НБУ від 27 березня 1996 р. «Про порядок ліцензування банків в Україні» також містить перелік (37 позицій) банківських операцій та інших видів діяльності, які банк має право здійснювати. Будь-яка банківська операція являє собою одну або де­кілька цивільно-правових угод. Як правило, в поняття бан­ківської операції включаються не тільки юридично значимі, але й ціла низка фактичних дій, пов'язаних з бухгалтер­ським оформленням таких угод. До числа характерних ознак, притаманних всім банків­ським операціям, можна віднести: по-перше — тривалий характер ділових зв'язків; по-друге — довірчий характер банківських операцій (він виявляється, наприклад, в праві банкіра відмовити клієнту в кредитуванні, якщо у банка є сумніви щодо його платоспроможності); по-третє — фактична нерівність банківського підприєм­ства та його клієнта; по-четверте — стандартні форми банківських операцій, що здебільшого пояснюється масовим та однотипним характером останніх; по-п'яте — однотипність правового регулювання банків­ських операцій в різних країнах, що є результатом різноманітних методів уніфікації права, які регламен­тують кредитні та розрахункові відносини. Свого часу відомим вченим-юристом М. М. Агарковим була запропонована класифікація банківських угод у відпо­відності з функціями банку, з якої випливає, що банку при­таманні три основні функції: 1) утворення коштів (пасивні операції); 2) надання кредиту (активні операції); 3) сприяння платіжному обороту. Цю класифікацію було враховано при визначенні класи­фікації банківських операцій банківським законодавством України. Так, відповідно до 1 розділу Положення НБУ від 27 бе­резня 1996 р. операції банків, які підлягають ліцензуванню, поділяються на: 1)активні операції: — надання кредитів банкам; — надання кредитів юридичним особам; — надання кредитів фізичним особам; — придбання права вимоги з поставки товарів і надання послуг, прийняття ризику виконання таких вимог та інкасація цих вимог (факторинг); — вкладення коштів у статутні фонди інших юридичних осіб. 2) пасивні операції: — залучення депозитів юридичних осіб; — залучення депозитів фізичних осіб; — отримання кредитів від банків; — випуск цінних паперів (облігацій, ощадних сертифіка­ тів тощо). 3)операції з готівкою: — касове обслуговування клієнтів; — перевезення грошово-валютних цінностей. 4)розрахункові операції: — ведення рахунків клієнтів (резидентів) та здійснення розрахунків за їх дорученням (у національній валюті України); — ведення розрахунків банків-кореспондентів (резиден­ тів) та здійснення розрахунків за їх дорученням (у національній валюті); — проведення операцій по касовому виконанню держав­ ного бюджету, в тому числі ведення бюджетних ра­ хунків клієнтів та рахунків державних позабюджет­ них фондів за дорученням Національного банку Ук­ раїни і Головного управління Державного казначей­ ства Міністерства фінансів України; 5)операції з валютними цінностями: — ведення валютних рахунків клієнтів; — неторгові операції; — встановлення прямих кореспондентських відносин з іноземними банками; — встановлення кореспондентських відносин з інозем­ ними банками (робота через кореспондентські рахун- 54 Тема З Комерційні банки та інші фінансово-кредитні установи 55 ки Центру міждержавних розрахунків Національного банку України або через кореспондентські рахунки уповноваженого банку); — операції з міжнародними торговими розрахунками; — операції з торгівлі іноземною валютою на внутрішньо­ му валютному ринку; — операції з залучення та розміщення валютних коштів на внутрішньому ринку (здійснюються з резидентами України); — операції з залучення та розміщення валютних коштів на міжнародних ринках (здійснюються з нерезидента­ ми України); — валютні операції на міжнародних грошових ринках; — операції з монетарними металами на внутрішньому ринку; — операції з монетарними металами на міжнародних ринках; 6) інші операції та види діяльності: — відповідальне збереження цінностей клієнтів банку; — фінансування капітальних вкладень за дорученням власників або розпорядників інвестованих коштів; — видача поручительств, гарантій та інших зобов'язань за третіх осіб, що передбачають їх виконання у гро­ шовій формі; — придбання за власні кошти засобів виробництва для передачі їх в оренду (лізинг); — довірчі операції (залучення та розміщення коштів, управління цінними паперами тощо) за дорученням клієнтів; — купівля, продаж і зберігання платіжних документів, цінних паперів, а також операції з ними; — купівля, продаж і зберігання державних цінних папе­ рів, а також операції з ними; — надання консультаційних послуг; — відкриття філій банку на території України; — відкриття філій, представництв банку за межами Ук­ раїни. Основними з перерахованих банківських операцій є ак­тивні та пасивні. Стосовно спеціальної правоздатності банків законодав­ством багатьох країн, в т. ч. й України, встановлено такі правила: 1) виключне право банків на здійснення банківських опе­ рацій, включаючи ощадні, яке виявляється в забороні всім іншим підприємствам здійснювати зазначені операції. Інші фінансово-кредитні установи мають право здійснювати бан­ ківські операції, за винятком ощадних, на підставі ліцензії Національного банку; 2) примусова спеціалізація банків, тобто заборона займа­ тися діяльністю в сфері матеріального виробництва та тор­ гівлі матеріальними цінностями, а також по всім видам стра­ хування, за винятком страхування валютного, кредитного та процентного ризику. § 3. Види та класифікація комерційних банків Законодавство про банки і банківську діяльність визначає, що комерційні банки можна класифікувати за рядом ознак: 1.В залежності від форми власності банки поділяються на: а)приватні; б)державні. На сьогодні в Україні не можуть існувати приватні бан­ки, які перебувають у володінні однієї особи. Відповідно до ст. 22 Закону України «Про банки і банківську діяльність» кількість засновників комерційного банку не може бути мен­ше трьох, а частка кожного з учасників (акціонерів) не може перевищувати 35 відсотків статутного фонду банку. Державними комерційними банками в Україні є Ексім-банк та Ощадбанк. На стадії розгляду перебуває питання про продаж частини акцій Ощадбанку приватним особам, за умови, що контрольний пакет акцій залишиться у володінні держави. 2.В залежності від кола здійснюваних операцій банки бувають: а)універсальні; б) спеціалізовані. Універсальні банки виконують широкий спектр банків­ських операцій та послуг. На сьогодні в Україні майже всі банки прагнуть стати універсальними. 56 Тема З Спеціалізовані банки по своїй функціональній спеціаліза­ції надають переважно один або декілька видів банківських послуг. По галузевій спеціалізації вони обслуговують пере­важну більшість клієнтів певної галузі. В Україні, як і в ін­ших країнах, процес йде в основному по шляху створення універсальних комерційних банків. 3.В залежності від наявності філій банки поділяються на ті, що: а)мають філії; б)безфілійні. 4. В залежності від території діяльності банки поділяють­ ся на: а)міжнародні; б) республіканські; в)регіональні. Міжнародні банки створюються за участю іноземного ка­піталу і можуть мати відділення (філії) в інших країнах. В Україні вони тільки починають з'являтися (Перший україн­ський міжнародний банк та ін.). До республіканських банків відносяться такі комерційні банки, як АКБ «Україна», Промінвестбанк України, Укрсоц-банк, Ексімбанк України, Ощадбанк України, які мають роз­галужену мережу відділень та філій по всій території Украї­ни. Вони досить тісно пов'язані з органами державної влади та управління банками. Цей взаємозв'язок складався протя­гом багатьох років, коли ці банки мали ще статус державних спецбанків. До статусу республіканських наближалися і дея­кі нові комерційні банки, такі як «Інко», «Відродження», які внаслідок своєї недалекоглядної кредитної політики стали неплатоспроможними, тим самим завдали значної матеріаль­ної шкоди великій кількості своїх клієнтів. Свої філії вже від­кривають й багато інших банків (Укрінбанк, Правексбанк та ін.) Цей процес, безумовно, сприятиме поліпшенню якості і збільшенню кількості банківських послуг клієнтам, знижен­ню відсоткових ставок по банківським кредитам та підви­щенню по вкладам і депозитам внаслідок сумлінної ринкової конкуренції. Регіональні банки обслуговують, як правило, клієнтів певної області, міста, району або ж регіону, тобто ряду об­ластей, регіонів області. Комерційні банки та інші фінансово-кредитні установи57 5.В залежності від цільового характеру фінансування банки поділяються на: а)банки, створені для фінансування окремих цільових програм (банки розвитку); б)банки, діяльність яких не обмежується масштабами однієї конкретної програми. В Україні стоїть питання про створення Українського банку реконструкції та розвитку. 6. В залежності від способу формування статутного фон­ ду банки бувають: а)акціонерні; б)пайові. Акціонерні банки створюються у формі акціонерних това­риств відкритого і закритого типу. Вони формують свій капі­тал шляхом об'єднання індивідуальних капіталів засновників за допомогою випуску та реалізації акцій. Власником капіта­лу банку є акціонерне товариство. Пайові банки створюються у формі товариств з обмеже­ною відповідальністю. Свій капітал вони формують за раху­нок пайових внесків засновників (пайовиків). Пайові комер­ційні банки не є власниками свого капіталу, оскільки кожен з учасників зберігає право власності на свою долю капіталу, а не передає його банку. Починаючи з 1991 р. в Україні: всього зареєстровано банків — 272; виключено з Реєстру банків, їх філій та представництв і фінансово-кредитних установ як юридичну особу — 73, у тому числі: шляхом ліквідації — 41; шляхом реорганізації (приєднання як філії до іншого банку) — 32. Станом на 1 квітня 2000 року: значиться у Реєстрі банків, їх філій та представництв і фінансово-кредитних установ — 199, у тому числі: закритих акціонерних товариств — 50; відкритих акціонерних товариств — 119; товариств з обмеженою відповідальністю — 28; державних — 2. Кількість філій — 1669. Кількість діючих банків (які отримали ліцензію) — 160. 58 Тема 3Комерційні банки та інші фінансово-кредитні установи 59 Кількість банків з участю іноземного капіталу — ЗО, з них 100% іноземного капіталу — 9. 7.В залежності від величини статутного фонду, а також величини власного капіталу та активів банки поділяються на: а)великі; б)середні; в)дрібні. Переважна більшість діючих в Україні банків відносить­ся до середніх та дрібних. Банки, які належать до розряду великих — це перш за все комерційні банки, що були ство­рені на базі колишніх державних спецбанків. 8.В залежності від тривалості періоду банківської діяль­ ності і часу створення банки поділяються на: а)банки, які створені на базі колишніх державних спец­ банків; б)банки, які створені вперше. Слід зазначити, що цей критерій для класифікації комер­ційних банків невдовзі повинен втратити своє значення. Од­нак на сьогодні він ще повністю обгрунтований, оскільки за­лишається певна нерівність між цими двома групами банків. Установи, які виникли на базі колишніх спецбанків, знахо­дяться в кращому положенні, вони мають надійнішу клієнту­ру, з якою налагоджені давні ділові стосунки, більш кваліфі­ковані кадри, вищі результати діяльності, ніж новостворені банки. 9.В залежності від наявності в статутних фондах комер­ ційних банків іноземного капіталу вони поділяються на: а)банки, статутний фонд яких повністю сформовано за рахунок внесків українських юридичних та фізичних осіб; б)банки з іноземними інвестиціями. До банків з участю іноземних інвестицій належать: — банки, статутний фонд яких формується за рахунок коштів резидентів — українських юридичних та фі­ зичних осіб і нерезидентів — іноземних юридичних та фізичних осіб (спільні банки); — банки, статутний фонд яких формується за рахунок коштів нерезидентів — іноземних юридичних та фі­ зичних осіб (іноземні банки); — філії банків — нерезидентів. 10. В залежності від клієнтури, якій комерційним банком надаються послуги, банки поділяються на: а) банки, які здійснюють кредитні операції з будь-якими клієнтами; б)банки взаємного кредиту. Діяльність останніх базується на принципах кредитної кооперації. Вони залучають кошти своїх учасників (акціоне­рів, пайовиків) та здійснюють кредитування тільки цих осіб. § 4. Поняття та правове положення філій і представництв комерційних банків та інших фінансово-кредитних установ Законодавство про банки передбачає право комерційних банків відкривати свої філії та представництва, які не є юри­дичними особами. Філією комерційного банку є його відокремлений підроз­діл, розміщений поза місцем знаходження банку і який здійс­нює від його імені банківські операції згідно з отриманою на них ліцензією Національного банку України. Філії мають право здійснювати банківські операції в межах, зазначених в положенні про філію, але в рамках спеціальної правоздатнос­ті банку. Керівник філії може укладати угоди від імені банку на підставі довіреності. В деяких країнах, зокрема у Франції, керівники філій та агентств банку діють від імені останнього на підставі його довіреності з правом передовіри своїм співробітникам. Спи­сок останніх, які мають право підпису, пред'являється клієн­там банку. Представництвом комерційного банку є відокремлений підрозділ банку, розміщений поза місцем його знаходження, який не має права здійснювати банківські операції. Воно створюється для захисту інтересів комерційного банку. Як правило, представництва комерційних банків пропагують по­слуги своїх банків серед потенційних клієнтів. Відповідно до банківського законодавства окремі банків­ські операції можуть виконувати юридичні особи, які воло-Діють певним мінімальним розміром статутного капіталу, 60 Тема З встановленим законодавством, але не є банками. їх назива­ють іншими фінансово-кредитними установами. Це, зокрема: — фінансові компанії; — фінансові групи; — страхові компанії; — кредитні спілки; — лізингові компанії; — інвестиційні компанії; — ломбарди; — пенсійні фонди тощо. На сьогодні діяльність переважної більшості з них, а та­ кож їх правове положення закріплені у відповідних законах і шдзаконних актах, таких як закони України «Про страху- '' вання», «Про лізинг», «Про інвестиційну діяльність» «Про заставу», Декрет Кабінету Міністрів України «Про кредиту- і вання» тощо.7 Тема 4 Порядок створення та припинення діяльності комерційних банків § 1. Документи, які необхідні для реєстрації комерційного банку Відповідно до ст. 7 Закону України «Про Національний банк України» НБУ надає дозвіл на створення на території Украї­ни комерційних банків шляхом їх реєстрації, тобто внесення до Реєстру банків. Комерційний банк набуває статусу юридичної особи з ча­су його реєстрації Національним банком України в Республі­канській книзі реєстрації банків, валютних бірж та інших фі­нансово-кредитних установ. Правовими основами створення комерційних банків в Україні є закони України «Про банки і банківську діяль­ність», «Про Національний банк України», «Про цінні папери і фондову біржу», «Про господарські товариства», «Про під­приємництво», «Про заставу», Положення НБУ від 21 липня 1998 р. «Про порядок створення і реєстрації комерційних банків», а також ряд інших законодавчих актів та норматив­них актів Національного банку України. Комерційні банки, незалежно від форми власності, ство­рюються на акціонерних або пайових засадах і виступають у Формі акціонерних товариств або товариств з обмеженою відповідальністю. Засновниками комерційних банків можуть бути україн­ські та іноземні юридичні і фізичні особи, за винятком Рад народних депутатів усіх рівнів, їх виконавчих органів, полі­тичних та профспілкових організацій, спілок і партій. Кіль- 62 Тема 4 Порядок створення та припинення діяльності комерційних банків 63 кість засновників повинна бути не менше трьох. Законодав­ством визначено, що частка будь-кого із засновників (учас­ників або акціонерів) не повинна перевищувати 35 відсотків статутного фонду комерційного банку. Засновниками комерційних банків не можуть бути юри­дичні особи, щодо яких неможливо встановити їх власників та джерела коштів, за рахунок яких вони здійснюють внески або сплачують акції комерційних банків. Військовослужбов­цям, працівникам правоохоронних органів, державної безпе­ки, арбітражного суду, державного нотаріату, органів дер­жавної влади і управління, покликаних здійснювати конт­роль за діяльністю комерційних банків, забороняється бути засновниками комерційних банків і брати участь, в тому чис­лі шляхом суміщення посад, в органах управління банком. Особи, які мають непогашену судимість за крадіжки, хабар­ництво та інші корисливі злочини, а також особи, яким суд заборонив займатися певною діяльністю до закінчення стро­ку, встановленого судом і погашення судимості, також не можуть бути засновниками банків, або обіймати в них керів­ні та матеріально-відповідальні посади. До моменту реєстрації комерційного банку для форму­вання статутного капіталу за місцем створення банку зас- і новникам відкривається тимчасовий рахунок, на який кож­ний засновник за рахунок власних коштів вносить визначе­ну чинним законодавством і установчими документами частку статутного капіталу. Підставою для відкриття тимча­сового рахунку є установчий договір засновників банку і зая­ва на відкриття рахунку, яка підписується уповноваженою особою, визначеною засновниками банку в установчому договорі. Коли на тимчасовому рахунку відповідно до установчого договору зібрано кошти в сумі, не меншій, ніж це передбаче-но законодавством, орган управління банку або уповноваже­на установчими зборами особа в двотижневий строк після аудиторської перевірки фінансового стану засновників (учас­ників або акціонерів) банку подає до регіонального управлін­ня НБУ за місцем створення банку такий пакет документів: 1) заяву про реєстрацію банку за підписом голови ради І (спостережної ради) або уповноваженої особи, яка призна-1 чена установчими зборами відповідальною за реєстрацію банку; 2)установчий договір, підписаний засновниками (учас­ никами) банку та засвідчений їхніми печатками. Підписи фізичних осіб—засновників засвідчуються в нотаріальному порядку. В установчому договорі визначаються: — вид товариства, — мета діяльності; — склад засновників, їх найменування та місцезнахо­ дження (телефони, платіжні реквізити, паспортні да­ ні фізичних осіб); — особа, уповноважена укладати угоди і діяти від імені засновників; — розмір, порядок та строки утворення статутного капі­ талу банку; — відповідальність сторін за виконання взятих на себе зобов'язань; — порядок розподілу прибутків і покриття збитків банку; — порядок ліквідації та реорганізації банку; 3)статут банку, затверджений установчими зборами і підписаний головою правління банку. У статуті зазначаються: — повна і скорочена назва банку та його місцезнахо­ дження (поштова адреса); — перелік основних законів, на підставі яких створюєть­ ся і діє банк; — положення про те, що банк є юридичною особою і на­ буває цього статусу з моменту реєстрації його Націо­ нальним банком України; — положення про те, що банк виконує вимоги норма­ тивних актів НБУ, користується єдиними правилами бухгалтерського обліку в банках на базі комплексної автоматизації і комп'ютеризації, подає Національно­ му банку України звітність та інформацію у встанов­ лених ним обсягах і формах; — перелік операцій, які здійснюються банком на підста­ ві ліцензії Національного банку України; — розмір, порядок та строки формування статутного ка­ піталу банку із зазначенням переліку засновників банку, розміру вкладу і часток кожного, рівень відпо­ відальності за несвоєчасну сплату часток у статутно­ му капіталі банку. 64 Тема 4 Порядок створення та припинення діяльності комерційних банків 65 Статут банку, заснованого як акціонерне товариство, по­винен додатково містити відомості про: — види акцій, що випускаються; — номінальну вартість акцій; — співвідношення акцій різних видів; — кількість акцій, що купуються засновниками; — наслідки невиконання зобов'язань щодо викупу акцій; — порядок збільшення (зменшення) статутного капіталу; — розмір та порядок утворення резервного фонду; — перелік інших фондів, які утворюються банком; — порядок розподілу прибутків та покриття збитків; — положення про банківську таємницю; — положення про внутрішній аудит банку; — положення про перевірки банку аудиторською органі-1 зацією; — положення про органи управління банку, їх структу-І ру, порядок утворення, компетенцію та порядок прий­ няття ними рішень (загальні збори акціонерів, збори ' учасників банку, рада банку, правління банку); — положення про органи контролю за діяльністю банку, порядок їх діяльності (ревізійна комісія); — положення про контрольні функції Національного банку України, про перевірки банку іншими держав­ ними органами в межах їх компетенції; — порядок реорганізації або ліквідації банку із зазначен­ ням, що в разі ліквідації банку документи останнього передаються до регіонального управління НБУ; — порядок внесення змін і доповнень до статуту банку; — інші положення, що не суперечать чинному законо­ давству України; 4) протокол установчих зборів (зборів учасників), підпи­саний головою та секретарем зборів, у якому зазначаються місце і дата проведення зборів, їх правочинність, порядок денний, порядок голосування. Протокол повинен містити рішення про створення банку, прийняття статуту, обрання ради (спостережної ради банку) і ревізійної комісії, призначення голови правління, головного бухгалтера банку і особи, відповідальної за реєстрацію банку в Національному банку України, інші положення відповідно до чинного законодавства України. Установчі документи банку (установчий договір, статут і протокол установчих зборів) погоджуються з органами Ан-тимонопольного комітету України у випадках, передбачених чинним законодавством; 5) економічне обгрунтування і мета створення банку, включаючи розрахунковий балансовий звіт і звіт про прибут­ ки та збитки комерційного банку на кінець першого року його діяльності за підписом голови правління і головного бухгалтера банку; 6) висновок аудиторської організації (аудитора), яка має ліцензію Аудиторської палати України, про фінансовий стан та платоспроможність засновників банку, наявність у них власних коштів у розмірі, який забезпечує виконання їх зо­ бов'язань щодо формування статутного капіталу банку, та достовірність балансових даних бухгалтерської і фінансової звітності, наданої на дату перед здійсненням внеску до ста­ тутного капіталу, щодо тих засновників банку, які мають частку в загальному оголошеному статутному капіталі 5 і більше відсотків. Достовірність висновків про фінансовий стан засновників банку, що мають 5 і більше відсотків у ста­ тутному капіталі банку, може також перевірятися підрозді­ лами Національного банку України. Фізичні особи подають довідки органів державної подат­кової служби про наявність доходів, достатніх для внесення коштів, визначених в установчих документах банку, якщо їх розмір перевищує сто неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, встановлених на день сплати коштів; 7) бухгалтерську і фінансову звітність засновників банку на перше число місяця, в якому здійснюється кожний внесок до статутного капіталу банку, незалежно від розміру їх учас­ ті в статутному капіталі банку. Для засновників, які зареєст­ ровані в тому ж місяці, в якому здійснено внесок до статут­ ного капіталу, фінансова і бухгалтерська звітність подається на перше число місяця після сплати внеску; 8) документи про наявність професійно придатних пер­ ших керівних осіб банку (голови правління та головного бух­ галтера), кандидатури яких відповідають таким вимогам: — наявність вищої фінансово-економічної або юридичної освіти — для голови правління, а також вищої еконо­мічної або бухгалтерської освіти — для головного бухгалтера; 5 ~ 3111 66 Тема 4' Порядок створення та припинення діяльності комерційних банків 67 — стаж роботи в фінансово-кредитних установах за від­ повідним фахом не менше п'яти років, у тому числі на керівних посадах — не менше трьох років; — відсутність письмово підтверджених зауважень та фактів порушень чинного законодавства, норматив­ них актів НБУ і внутрішніх документів банку за час роботи в банківських установах з боку регіонально­ го управління НБУ, яке здійснює нагляд за їх діяль­ ністю. Відомості про голову правління, головного бухгалтера банку подаються у вигляді: — витягу з трудової книжки та копії диплома про освіту, засвідчених регіональним управлінням НБУ за міс­ цезнаходженням банку або в нотаріальному порядку; — трьох рекомендацій від осіб, які працюють у банків­ ській системі, кандидатури яких погоджено з Націо­ нальним банком України та його регіональними уп­ равліннями (в тому числі одна — за місцем поперед­ ньої роботи, якщо це була банківська установа); — анкети, заповненої кандидатом, по формі, що визна­ чена НБУ; — інформації регіонального управління НБУ, що здійс­ нює нагляд за діяльністю банківських установ, у яких працювали зазначені особи, про відсутність у їх робо­ ті зловживань та порушень чинного законодавства, ! нормативних актів НБУ і внутрішніх документів бан- ] ку (якщо вони працювали в інших регіонах України), і Якщо на керівні посади (голова правління, головний бух­галтер) призначаються іноземні громадяни, рішення про по­годження рекомендованої засновниками кандидатури прий-мається Національним банком України з урахуванням пода­них документів (їх копій, засвідчених у встановленому по-рядку), що підтверджують наявність економічної освіти (не нижче ступеня магістра), стажу роботи на керівних посадах у банківській системі за відповідним фахом не менше трьох років та інформації Центрального банку або іншого органу і відповідної держави, який здійснює контроль за діяльністю І комерційних банків або комерційного банку, в якому пра- І цював цей кандидат, про відсутність у його роботі право- 1 порушень. Керівними особами банку не можуть бути особи, зазна­чені в ст. 23 Закону України «Про господарські товариства». Крім того, не можуть бути призначені на керівні посади в банках особи: — які не виконали зобов'язань з оплати боргу щодо будь-якого банку або іншої фізичної чи юридичної особи; — незаконні дії яких у минулому призвели до бан­ крутства або ліквідації банку чи іншої юридичної особи; — які перебувають у родинних зв'язках з членами ради банку; — які притягувалися до кримінальної відповідальності або були звільнені за вимогою Національного банку України; 9)копію платіжного документа про внесення плати за реєстрацію банку на рахунок № 64934992701 в Операційно­ му управлінні Національного банку України, МФО 300001. Розмір плати встановлено відповідною постановою Верхов­ ної Ради України; 10) копію звіту про проведення відкритої підписки на ак­ ції з підтвердженням Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку про його прийняття і доданням переліку ак­ ціонерів банку. У переліку зазначаються повне найменуван­ ня акціонера, його місцезнаходження, платіжні реквізити, паспортні дані (для фізичних осіб) та кількість акцій, на які він підписався, їх загальна вартість і частка в статутному ка­ піталі банку; 11) угоду про надання приміщення для розміщення бан­ ку за підписом уповноваженої за установчим договором осо­ би або договір оренди приміщення у разі його укладання; 12) установчі документи засновників банку (оригінали або копії, засвідчені в нотаріальному порядку); 13) копію свідоцтва про державну реєстрацію засновни­ ків, засвідчену в нотаріальному порядку; 14) копію рішення органів Антимонопольного комітету України про надання згоди на створення відповідного комер­ ційного банку з метою обмеження проявів монополізму окре­ мих банків та сприяння захисту конкуренції у банківській сфері у випадках, передбачених чинним законодавством. Слід зазначити, що у разі потреби Національний банк України має право вимагати від засновників банку подання 68Тема 4 додаткових документів, які містять необхідну для прийняття рішення щодо реєстрації комерційного банку інформацію, зокрема: установчі документи засновників банку (оригінали або копії, засвідчені в нотаріальному порядку), довідки дер­жавних податкових адміністрацій про подання засновниками банку бухгалтерської та статистичної звітності до державних податкових адміністрацій, а також інформацію про відсут­ність заборгованості за платежами до бюджету. В двотижневий строк після отримання вищеперераховано-го пакету документів регіональне управління НБУ за місцезна­ходженням комерційного банку готує висновок про таке: — загальну оцінку фінансового стану, платоспромож­ ність і репутацію засновників банку, наявність влас­ них коштів для внесення до статутного капіталу бан­ ку і підтвердження внесення на тимчасовий рахунок банку коштів до статутного капіталу кожним заснов­ ником у передбачених законом розмірах; — наявність приміщення, придатного для розміщення банку та будівництва касового вузла (все це перевіря­ ється на місці); — професійну придатність і репутацію голови виконав­ чого органу (правління) і головного бухгалтера банку та погодження їх призначення (якщо заявлений ста­ тутний капітал банку становить менше 5 млн. євро за офіційним курсом грошової одиниці України, визначе­ ним Національним банком України на день підписан­ ня установчого договору про створення банку); — відповідність установчих документів банку вимогам чинного законодавства і нормативних актів НБУ. Далі пакет документів, включаючи статут банку в чоти­рьох примірниках і висновок регіонального управління НБУ, подається до Національного банку України на предмет реєстрації комерційного банку. § 2. Процедура реєстрації комерційного банку Слід зазначити, що перед розглядом матеріалів стосовно реєстрації комерційного банку на засіданні Правління НБУ і прийняття відповідного рішення, готовність банку до здійс- 69 Порядок створення та припинення діяльності комерційних банків нення банківських операцій може перевірятися на місці пра­цівниками Національного банку України. Документи для реєстрації банку спочатку розглядаються Департаментом безвиїзного нагляду, Юридичним департа­ментом та, в разі потреби, іншими департаментами і пода­ються Комісії з питань нагляду та регулювання діяльності банків Національного банку України, яка приймає рішення про реєстрацію комерційного банку, створеного за участю капіталу, що належить резидентам України. Рішення про реєстрацію комерційного банку, створеного за участю іно­земного капіталу, приймає Правління НБУ. До розгляду питання про реєстрацію банків на засіданні Правління НБУ або на засіданні Комісії кандидати на посади голови правління та головного бухгалтера комерційного бан­ку, заявлений статутний капітал якого становить 5 і більше млн. євро за офіційним курсом грошової одиниці України, визначеним Національним банком України на день підписан­ня установчого договору про створення банку, проходять співбесіду з членами Комісії згідно з анкетою співбесіди. За відсутності осіб, які мають проводити співбесіду, їх заміня­ють особи, які тимчасово виконують їх службові обов'язки. Анкета проведеної співбесіди додається до пакета докумен­тів і для реєстрації банку, результати співбесіди враховують­ся при розгляді питання про реєстрацію банку. Комісія з питань нагляду та регулювання діяльності бан­ків при регіональному управлінні НБУ (якщо заявлений ста­тутний капітал банку становить менше 5 млн. євро), а також Комісія Національного банку України (якщо заявлений ста­тутний капітал банку становить 5 і більше млн. євро) прий­має рішення про професійну придатність кандидатів на поса­ди голови правління та головного бухгалтера, з урахуванням загальної оцінки всіх поданих документів, передбачених від­повідним Положенням, та ділових якостей рекомендованого кандидата. Після прийняття Національним банком України відповід­ного рішення комерційному банку видається свідоцтво про реєстрацію. Реєстрація комерційного банку здійснюється шляхом внесення відповідного запису до Республіканської книги реєстрації банків, валютних бірж та інших фінансово-кредит­них установ у місячний строк від дня одержання всіх перед- 70 Тема 4 Порядок створення та припинення діяльності комерційних банків 71 бачених документів. Рішення про реєстрацію комерційного банку доводиться до відома ради (спостережної ради) банку і регіонального управління НБУ за місцем розташування банку листом за підписом директора Департаменту реєстра­ції та ліцензування банків. До листа додається статут за­реєстрованого банку, титульна сторінка якого засвідчена пе­чаткою Національного банку України і підписом заступника Голови Правління. Статут банку прошивається і засвідчуєть­ся на звороті печаткою Управління справами НБУ. Після реєстрації комерційного банку в регіональному управлінні Національного банку України за його місцезнаходженням відкривається кореспондентський рахунок, на який із тимча­сового рахунку перераховуються зібрані кошти, що утворю­ють статутний капітал комерційного банку. Процедура реєстрації банків за участю іноземного капіта­лу має свої особливості. Банком за участю іноземного капіталу вважається банк за участю іноземних юридичних і фізичних осіб, які придба­ли акції (частки в статутному капіталі) банку як при первин-йому розміщенні, так і на вторинному ринку. Для реєстрації банку за участю іноземного капіталу, ок- | рім документів, перелічених у п. 2.1 Положення «Про поря- 1 док створення і реєстрації комерційних банків» (далі — По- і ложення), юридичною особою подаються: 1) рішення уповноваженого органу іноземного засновни- ; ка, акціонера (учасника) про участь у створенні комерційно­ го банку в Україні; 2) письмова згода контрольного органу країни, резиден­ том якої є іноземний засновник, на участь у створенні в Ук­ раїні комерційного банку, якщо це передбачено законодав­ ством країни іноземного засновника; 3) витяг з торговельного (банківського) реєстру країни, де іноземний засновник офіційно зареєстрований; 4) копії установчих документів іноземних засновників; 5) копії установчих документів засновників іноземних засновників; 6) висновок іноземного аудитора про фінансовий стан засновників, підтверджений у встановленому порядку ауди­ торською фірмою (аудитором) України; 7) повідомлення керівництва центрального банку інозем­ ної держави або уповноваженого органу про здійснення до- статнього контролю за діяльністю своїх банків-засновників, учасників українського банку за участю іноземного капіталу та відповідна угода на участь у створенні банку на території України; 8), інформація обслуговуючого іноземного банку щодо платоспроможності іноземних засновників, які не є банками. Вищезазначені документи, а також документи, що перед­бачені п. 2.1 Положення і стосуються іноземного засновни­ка, подаються мовою оригіналу з перекладами українською мовою. Вони мають бути засвідчені в нотаріальному порядку за місцем їх видачі і легалізовані в консульських установах України (якщо інше не передбачено міжнародними угодами). Іноземним громадянином подаються такі документи: 1) підтвердження банку, в якому він має власний раху­ нок, про платоспроможність громадянина; 2) рекомендації не менше двох іноземних юридичних осіб або громадян із відомою платоспроможністю. Зазначені документи, а також документи, що передбаче­ні п. 2.1 Положення і стосуються іноземного громадянина, подаються мовою оригіналу з перекладами українською мо­вою. Вони повинні бути засвідчені в нотаріальному порядку за місцем їх видачі і легалізовані в консульських установах України (знову ж таки, якщо інше не передбачено міжнарод­ними угодами). Законодавство передбачає, що перетворення діючого ко­мерційного банку України в банк за участю іноземного капі­талу здійснюється шляхом прийняття іноземних юридичних та фізичних осіб в акціонери (учасники) банку з поданням документів, передбачених п. 5.1 Положення. Рішення про перетворення діючого комерційного банку України в банк за участю іноземного капіталу приймається Правлінням Націо­нального банку України. Мінімальний розмір статутного капіталу банку за участю іноземних юридичних та фізичних осіб, частка яких стано-в ить до 50 відсотків статутного капіталу банку, повинен бу­ти не меншим від суми, еквівалентної 5 млн. євро за офіцій­ним курсом грошової одиниці України, визначеним Націо­нальним банком України на день підписання установчого до­говору. Якщо ця частка становить 50 і більше відсотків статутного капіталу банку, то мінімальний розмір статутного капіталу такого банку повинен бути не меншим від суми, ек- 72 Тема 4 Порядок створення та припинення діяльності комерційних банків 73 вівалентної 10 млн. євро. Якщо у формуванні статутного ка­піталу банку беруть участь підприємства з іноземними інвес­тиціями (тобто спільні підприємства), частка іноземних юри­дичних або фізичних осіб у статутному капіталі перевищує 50 відсотків і за умови, що частка таких підприємств у ста­тутному капіталі банку становить 10 і більше відсотків, то мінімальний розмір статутного капіталу такого банку пови­нен бути не меншим від суми, еквівалентної 3 млн. євро за офіційним курсом грошової одиниці України, визначеним На­ціональним банком України на день підписання установчого договору. У відповідності з «Принципами нагляду за іноземними філіями банків», розробленими в 1992 р. Базельським комі­тетом банківського нагляду (Швейцарія), якими керується також і Національний банк України, останній розглядає установчі документи комерційного банку за участю інозем­ного капіталу лише при наявності таких обов'язкових умов: а)попередньої згоди центрального банку країни, де за­ реєстрований іноземний засновник або звідки залучається іноземний капітал, на відкриття банків з іноземним капіта­ лом на території України; б) повної «прозорості» всіх засновників іноземних (спіль­ них) банків з точки зору їх фінансової надійності, ділової ре­ путації і попередження можливих спроб відмивання «бруд­ них» грошей; в)гарантії центрального банку іноземної держави стосов­ но того, що ним здійснюється належний нагляд за діяльніс­ тю своїх комерційних банків і що діяльність таких банків на ] території України не загрожуватиме інтересам їх вкладників та банків-кореспондентів. Національний банк може відмовити в реєстрації комер­ційному банку у разі: — порушення порядку створення банку; — невідповідності установчих та інших документів, необхідних для реєстрації комерційного банку, зако­ нодавству України; — незадовільного фінансового стану засновників (акціо­ нерів, учасників), що загрожуватиме інтересам кре- і диторів банку; — професійної непридатності рекомендованого керів­ ництва банку; — відсутності угоди про надання банку приміщення або договору оренди приміщення, придатного для розта­шування в ньому банківської установи. У разі відмови в реєстрації банку кошти з тимчасового рахунку повертаються засновникам банку за їх заявою у тижневий строк. Рішення про відмову в реєстрації комерцій­ного банку може бути оскаржено в судовому порядку. § 3. Відкриття філій і представництв комерційних банків Законодавство визначає, що комерційні банки, зареєстровані Національним банком України, можуть відкривати свої філії та представництва за погодженням з НБУ. Комерційні банки можуть відкривати філії за таких умов: — розмір капіталу банку повинен бути не меншим за встановлений Національним банком України і пови­ нен перевищувати розмір зареєстрованого і фактично сплаченого статутного капіталу; — формування резервного фонду банку повинно здій­ снюватися відповідно до вимог чинного законодав­ ства та нормативних актів Національного банку Ук­ раїни, статуту банку; — формування резерву на покриття можливих втрат за позиками повинно здійснюватися згідно з вимогами чинного законодавства, нормативних актів НБУ; — формування фонду гарантування вкладів фізичних осіб має здійснюватися відповідно до вимог чинного законодавства України, нормативних актів НБУ; — дотримання банком економічних нормативів та міні­ мальних обов'язкових резервів протягом півріччя, що передує його зверненню до Національного банку Ук­ раїни щодо відкриття філій; — стабільна беззбиткова діяльність банку протягом пів­ річчя, що передує його зверненню до регіонального управління НБУ; — відсутність письмового підтвердження Національного банку України чи регіонального управління НБУ по­ рушень банком вимог чинного законодавства, норма- 74 Тема 4| створення та припинення діяльності комерційних банків 75 тивних актів НБУ і внутрішніх документів банку про­тягом півріччя, що передує зверненню банку до На­ціонального банку України щодо відкриття філій. Комерційні банки відкривають свої філії на підставі згоди регіонального управління НБУ за місцезнаходженням голо­вного банку за погодженням з регіональним управлінням На­ціонального банку України за місцезнаходженням філії. До регіонального управління НБУ за місцезнаходженням комерційний банк подає такі документи: і) клопотання про відкриття філії; 2) рішення загальних зборів акціонерів (учасників) банку про створення філії (протокол або витяг з протоколу, засвід-: чені печаткою банку); 3) затверджене в установленому порядку положення про філію у чотирьох примірниках. Згода регіонального управління НБУ за місцезнаходжен­ням головного банку на відкриття філії надається за дотри­мання умов, про які йшла мова вище, за наявності в банку сплаченого і зареєстрованого статутного капіталу в розмірі 1 млн євро — у разі відкриття філії на території області, де ] розташовано банк, 3 млн. євро — у разі відкриття філії у ме- і жах України (за офіційним курсом НБУ на 31 березня кож-1 ного року), строку роботи не менше одного року, а також у разі відповідності положення про філію чинному законодав­ству України, нормативним актам Національного банку Ук-1 раїни та внутрішнім документам банку, що регламентують! діяльність філії. Строк дії згоди регіонального управління! НБУ обмежується трьома місяцями з дати надання. Протягом двотижневого терміну з дня отримання усіх не­обхідних документів регіональне управління НБУ за місце­знаходженням головного банку подає регіональному управ­лінню НБУ за місцем розміщення філії такі документи: 1) висновок про згоду на відкриття комерційним банком філії в іншій області; 2) чотири примірники положення про філію. Титульна сторінка положення з грифом «Узгоджено» зас­відчується підписом начальника і печаткою регіонального І управління НБУ. Положення про філію прошивається і зас­відчується на звороті печаткою загального відділу регіональ­ного управління. Інформація про надання згоди на відкриття філії регіо­нальним управлінням НБУ за місцезнаходженням головного банку повідомляється банку листом. Комерційний банк після отримання повідомлення подає регіональному управлінню НБУ за місцезнаходженням філії такий пакет документів: 1) клопотання про відкриття філії; 2) договір оренди на приміщення, в якому буде розташо­ вана філія, на строк не менше п'яти років або документальне підтвердження права власності банку на це приміщення (сві­ доцтво про власність, цивільно-правові угоди, що підтверд­ жують право власності або користування); 3) інформацію про керівника і головного бухгалтера філії (прізвище, ім'я та по батькові, освіта, стаж роботи в банків­ ській системі, в тому числі на керівних посадах) та анкету, заповнену керівником і головним бухгалтером; 4) довіреність головного банку, яка надана керівнику; 5) дозвіл на здійснення філією певних банківських опе­ рацій. У разі відкриття комерційним банком філії на території області, в якій розташований головний банк, документи, за­значені в пп. 4.5 і 4.8 Положення, подаються до регіонально­го управління НБУ за місцезнаходженням головного банку, яке приймає рішення про погодження відкриття філії. Регіональне управління НБУ за місцезнаходженням філії перевіряє на місці: — відповідність приміщення технічним вимогам та го­ товність касового вузла до проведення банківських операцій, зокрема відповідність касового вузла тех­ нічним вимогам, викладеним у Відомчих будівельних нормах «Проектування банків та банківських схо­ вищ», затверджених постановою Правління НБУ від 29 серпня 1995 р. № 216; — для філії з щоденними обсягами зберігання цінностей понад три тисячі неоподатковуваних мінімумів дохо­ дів громадян — відповідність організації охорони філії вимогам Інструкції з охорони установ банків України підрозділами міліції при органах внутрішніх справ, затвердженої спільним наказом МВС України та Національного банку України від 12 червня 1991 р. № 372/32 ДСК. 76 Тема 4 У разі відповідності приміщення банку і касового вузла встановленим вимогам регіональне управління НБУ за міс­цезнаходженням філії протягом двох тижнів від дня отри­мання всіх необхідних документів погоджує відкриття філії і повідомляє про прийняте рішення комерційний банк, регіо­нальне управління НБУ за місцезнаходженням головного банку та Національний банк України та надсилає їм поло­ження про філію. У повідомленні про погодження відкриття філії зазна­чаються: — повна і скорочена назва філії банку; — дані про субкореспондентський рахунок (за самостій­ ної участі філії в системі міжбанківських електро-1 нних рахунків); — поштова адреса і телефони; — прізвища керівника і головного бухгалтера; — перелік банківських операцій, які філія може здійсню-! вати згідно з дозволом головного банку. Регіональне управління НБУ за місцезнаходженням філії може відмовити комерційному банку в погодженні відкриття! філії у разі невідповідності приміщення філії з касовим вуз­лом встановленим вимогам. Представництво комерційного банку відкривається за по-] годженням із регіональним управлінням НБУ за місцезнахо-1 дженням представництва на підставі: 1) клопотання комерційного банку про відкриття пред^і ставництва; 2) засвідченої в нотаріальному порядку копії статуту бан-1 ку та змін і доповнень до нього, зареєстрованих Національ­ ним банком України; 3) згоди регіонального управління НБУ за місцезнахо- дженням головного банку на відкриття представництва; 4) рішення загальних зборів акціонерів або зборів учас­ ників банку (протокол, засвідчений печаткою банку) про створення представництва банку; 5) положення про представництво в чотирьох примірниках; 6) довіреності керівнику представництва на здійснення представницьких функцій від імені банку. Для здійснення розрахунків представництву відкриваєть- І ся поточний рахунок у регіональному управлінні НБУ, яке 1 здійснює нагляд за його діяльністю. Порядок створення та припинення діяльності комерційних банків 77 Рішення про погодження відкриття представництва приймається у десятиденний строк від дня отримання регіо­нальним управлінням НБУ за місцезнаходженням представ­ництва всіх необхідних документів. Про погодження відкрит­тя представництва комерційний банк повідомляють листом. Національному банку України, а також регіональному управ­лінню НБУ за місцезнаходженням банку — юридичної особи надсилається положення про представництво і повідомляється: — назва представництва; — відомості про поточний рахунок; — поштова адреса і телефони; — прізвище керівника представництва. Комерційні банки можуть також відкривати філії та пред­ставництва на території інших держав на підставі згоди ре­гіонального управління НБУ і наявності ліцензії на здійснен­ня інвестицій за кордоном у зв'язку зі створенням філії і представництва на території іншої держави. Для відкриття філії та представництва на території іншої держави комерційний банк подає до регіонального управлін­ня НБУ такі документи: 1) клопотання про відкриття філії або представництва; 2) рішення зборів акціонерів (учасників) про створення філії або представництва (протокол або витяг з протоколу, "засвідчений печаткою банку); 3) затверджене в установленому порядку положення про філію або представництво за підписом голови правління, зас­ відченим печаткою банку; 4) основні відомості із законодавчих актів, що регламен­ тують банківську діяльність держави, в якій передбачається відкрити філію або представництво банку. У тижневий строк регіональне управління НБУ подає Національному банку України пакет вищезазначених доку­ментів, а також оформлену відповідним чином згоду на від­криття філії або представництва на території іншої держави. Згода регіонального управління НБУ за місцезнаходжен­ням банку на відкриття філії або представництва на терито­рії інших держав надається банку за умови дотримання ви­мог, що перелічені в п. 44 Положення, наявності зареєстро­ваного та сплаченого статутного капіталу в розмірі, екві­валентному 5 млн євро за офіційним курсом НБУ на Зі березня кожного року, а також якщо строк роботи банку 78 Тема 4'] Порядок створення та припинення діяльності комерційних банків 79 становить не менше трьох років. Документи для відкриття] філій та представництв комерційних банків на території ін­ших держав розглядають Департамент реєстрації та ліцензу-] вання банків, Департамент валютного регулювання, Юри-дичний департамент і Департамент безвиїзного нагляду На­ціонального банку України. Дозвіл на відкриття комерційним банком філії або пред­ставництва на території іншої держави надається у вигляді листа за підписом заступника Голови Правління НБУ і діє протягом трьох місяців. Слід звернути увагу на той факт, що філія і представ-І ництво, які створюються комерційним банком на території] іншої держави, реєструються відповідно до вимог законодав-1 ства цієї держави. В термін не пізніше одного місяця після реєстрації філії] чи представництва контрольним органом держави, на тери­торії якої вони створюються, комерційний банк подає до На­ціонального банку України та регіонального управління НБУ за місцезнаходженням банку легалізовані в установленому і порядку (якщо інше не передбачено міжнародними договора­ми) документи про реєстрацію філії чи представництва на те-1 риторії іншої держави і положення про філію або представ­ництво або дозвіл контрольного органу держави на здійснен- ■ ня певної банківської діяльності. § 4. Припинення діяльності комерційного банку Відповідно до діючого законодавства юридична особа, в тому] числі банк, припиняє свою діяльність шляхом ліквідації або реорганізації. Ліквідація — це форма припинення діяльності юридич­ної особи, пов'язана з ліквідацією справ та майна. Розпада­ються всі елементи, які в своїй єдності були основою виник­нення юридичної особи, тобто її існування припиняється. У випадку реорганізації не ліквідується майно юридич­ної особи, але суб'єктом прав на майно і суб'єктом відповід- і ноі діяльності, а також зобов'язань, що з неї витікають, стає правонаступник — інша юридична особа. Реорганізація юридичної особи (банку) може здійснюва­тися шляхом злиття, поділу, виділення, перетворення. При злитті дві і більше юридичних особи об'єднуються в одну юридичну особу. Виділяють також приєднання як окре­мий випадок злиття, коли до однієї юридичної особи приєд­нується інша. Діяльність останньої припиняється, однак пер­ша існує далі, лише розширивши обсяг своєї діяльності або змінивши її характер. При розділі одна юридична особа перетворюється в дві або більше самостійні юридичні особи. В результаті перетворення змінюється організаційно-пра­вова форма підприємства або форма власності, на якій воно засновано. Виділення є особливим видом розділу. При злитті та поділі все майно (актив і пасив) перехо­дить до тільки-но створеної юридичної особи; при приєднанні — до тих юридичних осіб, які залишилися. Таким чином, з ре­організацією пов'язане правонаступництво. При поділі скла­дається роздільний баланс, права та обов'язки розподіляють­ся між щойно створеними юридичними особами відповідно до обсягу їх діяльності. Аналогічний порядок застосовується у випадку виділення однієї юридичної особи з іншої. Реорганізація комерційного банку може здійснюватися як добровільно — на підставі рішення загальних зборів зас­новників банку, так і примусово — на підставі рішення На­ціонального банку України. На сьогодні реорганізація комерційних банків, як прави­ло, здійснюється шляхом злиття, коли один комерційний банк зливається з іншим або перетворюється в філію іншого банку, втрачаючи статус юридичної особи. В багатьох випад­ках це трапляється тоді, коли комерційний банк не спромож­ний підняти величину статутного фонду до мінімального рів­ня, визначеного Національним банком України. Ліквідація комерційного банку також може бути здійсне­на як в добровільному, так і в примусовому порядку. Добровільна ліквідація здійснюється на підставі рішення загальних зборів засновників банку. Примусова ліквідація комерційного банку можлива в та­ких випадках: — на підставі рішення НБУ про відкликання у банку лі­цензії за будь-які порушення, які не пов'язані з пла­тоспроможністю; 80 Тема 4 1 Гіорядок створення та припинення діяльності комерційних банків 81 — на підставі рішення НБУ про відкликання у банку лі­ цензії в зв'язку з його неплатоспроможністю та рішен­ ня арбітражного суду про визнання його банкрутом. Умови, за яких НБУ може відкликати ліцензію, передба­чені ст. 62 Закону України «Про Національний банк України». Слід зазначити, що відкликання ліцензії на здійснення банківських операцій тісно пов'язано з порядком ліквідації банківської установи. Відкликання ліцензії на всі операції при певних порушеннях може стати приводом для ліквідації банку. Розглянемо більш детально процедуру ліквідації банку. Національний банк України має право припиняти діяль­ність комерційних банків та їх філій у випадку: — виявлення недостовірних даних, на підставі яких во­ ни були зареєстровані; — затримки початку діяльності більш ніж на один рік з моменту реєстрації; — здійснення операцій, заборонених ст. З Закону «Про банки і банківську діяльність» (діяльність у сфері ма­ теріального виробництва, торгівлі, страхування), а також таких, що виходять за межі їх правоздатності; — систематичного порушення економічних нормативів, невиконання розпоряджень НБУ; — надання недостовірної інформації або ненадання звіт­ ності; — збиткової діяльності, виникнення положення, яке заг-] рожує інтересам їх вкладників та кредиторів; — виявлення порушень вимог антимонопольного зако­ нодавства та створення перешкод при використанні клієнтом права вільно обирати банк; — визнання банку неплатоспроможним (банкрутом). Припинення діяльності комерційного банку шляхом лік­відації здійснюється в порядку, передбаченому законами Ук­раїни «Про банки і банківську діяльність», «Про Національ­ний банк України», «Про господарські товариства», «Про банкрутство» (нова назва в редакції Закону від ЗО червня 1999 р. «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом), а також Положенням НБУ від 4 лютого 1998 р. «Про застосування Національним банком і України заходів впливу до комерційних банків за порушення і банківського законодавства», із змінами та доповненнями, я кі були внесені постановою Правління НБУ від 31 березня 1999 р. № 156. Рішення про примусову ліквідацію комерційного банку приймається Правлінням НБУ та оформлюється відповідною постановою. Цією постановою також відкликається ліцензія на право здійснення всіх банківських операцій, припиняють­ся повноваження правління, ради банку і загальних зборів комерційного банку. Копія постанови про ліквідацію комер­ційного банку, відкликання ліцензії на право здійснення всіх банківських операцій надсилається комерційному банку в день її прийняття. У разі прийняття рішення про ліквідацію комерційного банку та відкликання ліцензії на право здійснення всіх бан­ківських операцій керівник регіонального управління НБУ, в якому відкритий кореспондентський рахунок банку, не пізні­ше наступного дня після прийняття відповідного рішення припиняє всі активні операції за кореспондентськими (суб-кореспондентськими) рахунками як у національній, так і в іноземній валютах. У тому випадку, якщо комерційний банк має відкриті кореспондентські рахунки у закордонних бан­ках, ліквідаційна комісія на підставі відповідної інформації регіонального управління НБУ, в якому відкритий кореспон­дентський рахунок банку, доводить до цих банків рішення про ліквідацію комерційного банку та забезпечує повернення коштів з кореспондентських рахунків на накопичувальний рахунок ліквідатора (ліквідаційної комісії). Ліквідація комерційного банку проводиться ліквідацій­ною комісією, яка створюється відповідним регіональним уп­равлінням НБУ не пізніше п'яти робочих днів після отриман­ня постанови Правління НБУ про ліквідацію комерційного банку. Роботою ліквідаційної комісії керує її голова, призна­чений наказом начальника регіонального управління НБУ про створення ліквідаційної комісії. Рішення щодо заміни в разі потреби голови та членів ліквідаційної комісії прий­мається керівником регіонального управління Національного банку України. До складу ліквідаційної комісії можуть входити кредито­ри, які не є акціонерами банку, що ліквідується, і представ­ники органів Державної податкової служби за їх згодою. Не можуть входити до складу ліквідаційної комісії акціо­нери (учасники) комерційного банку. Головою та головним 82 Тема 4 Порядок створення та припинення діяльності комерційних банків 83 бухгалтером ліквідаційної комісії не можуть бути кредитори банку, що ліквідується. Ліквідатором банку може бути юридична особа, основ­ною діяльністю якої є надання юридичних або аудиторських послуг. У разі прийняття Національним банком України рішення про ліквідацію комерційних банків, нагляд за діяльністю яких здійснює Управління нагляду за великими банками, ліквідатор (ліквідаційна комісія) призначається постановою Правління Національного банку України. Якщо ліквідація комерційного банку здійснюватиметься ліквідатором, то регіональне управління НБУ за погоджен­ням із заступником Голови Правління НБУ (куратором сис­теми банківського нагляду) або Національний банк України в особі заступника Голови Правління НБУ (куратора систе­ми банківського нагляду) за поданням Управління нагляду за великими банками зобов'язані в строк до п'яти робочих днів після дня отримання постанови Національного банку України про ліквідацію комерційного банку (про призначен-ИЯ ліквідатора) укласти з ліквідатором відповідний договір, в якому визначаються прав та обов'язки сторін щодо забезпе­чення процедури ліквідації комерційного банку. Робота ліквідатора (ліквідаційної комісії) оплачується за рахунок банку, що ліквідується, або інших джерел. Кошто­рис витрат ліквідатора (ліквідаційної комісії) затверджує ор­ган, який його призначив. Ліквідатором не може бути юридична особа, яка: — є кредитором або акціонером (учасником) банку, що ліквідується; — є стороною у судовій справі за участю банку, що лік-ч відується. Юридична особа, перед призначенням її ліквідатором, зо­бов'язана надати Національному банку України інформацію про свої ділові інтереси, зокрема щодо: 1) заборгованості перед банками або володіння майнови­ ми правами банків; 2) невиконання будь-яких зобов'язань по відношенню до ' будь-якого банку за останні п'ять років; 3) володіння майном, яке конкурує з нерухомим майном 1 банку, якщо при ліквідації здійснюватиметься оцінка цього І майна, володіння та управління ним; 4) інших інтересів, що можуть зашкодити неупереджено- му виконанню функцій ліквідатора; 5) інформацію про відсутність конфлікту інтересів з На­ ціональним банком України. Національний банк України перед призначенням ліквіда­тора зобов'язаний переконатись у відсутності конфлікту ін­тересів та у здатності юридичної особи діяти неупереджено. У разі виникнення конфлікту інтересів після призначен­ня ліквідатора останній зобов'язаний вжити заходів щодо усунення конфлікту інтересів та одночасно повідомити про це Національний банк України, який вирішує питання щодо можливості продовження роботи ліквідатора. НБУ здійснює контроль за діяльністю ліквідатора (лікві­даційної комісії). У разі невідповідності роботи останнього встановленим вимогам законодавства та умовам договору Національний банк України має право розірвати договір та призначити нового ліквідатора (ліквідаційну комісію). Ліквідатор (ліквідаційна комісія) не має права: — використовувати або дозволяти використовувати майнові активи банку, що ліквідується, в своїх інте­ ресах або в інтересах третіх осіб; — приймати зобов'язання від імені Національного банку України без його письмового дозволу; — розголошувати службову інформацію, якщо це не пов'язано із виконанням функцій ліквідатора. Особи, які залучаються до процедури ліквідації, якщо вони є працівниками Національного банку України, звіль­няються за їх згодою від виконання своїх трудових обов'яз­ків зі збереженням за ними місця роботи, заробітної плати та всіх виплат, передбачених системою оплати праці за ос­новним місцем роботи, на весь час їх участі у процедурі лік­відації комерційного банку. Від дня свого призначення ліквідатор (ліквідаційна комі­сія) має повне та виняткове право управляти та контролюва­ти банк, вживати будь-яких заходів для ефективної ліквідації банку та одержання максимальної виручки від продажу ак­тивів банку. При здійсненні заходів щодо проведення лікві­дації банку ліквідатор (ліквідаційна комісія) діє в межах на-Даних повноважень, а саме: 1) управляє майном банку; 2) здійснює інвентаризацію та оцінку майна банку. При 84 Порядок створення та припинення діяльності комерційних банків 85 визначенні суми, яку можна отримати від продажу активів, ліквідатор зобов'язаний дати оцінку різним пропозиціям з урахуванням ринкової вартості активів; 3) визначає ліквідаційну масу та розпоряджається нею; 4) проводить роботу щодо стягнення дебіторської забор­ гованості, у тому числі може подавати позови у судові орга­ ни від імені банку; 5) виявляє кредиторів та вживає заходів, спрямованих на задоволення їх вимог, зокрема реалізує майно банку; 6) вирішує в установленому чинним законодавством по-^ рядку питання щодо звільнення працівників банку та при-| значення спеціалістів для забезпечення діяльності ліквідато­ ра (зокрема головного бухгалтера), у разі необхідності може залучати до роботи з ліквідації банку будь-якого експерта, консультанта; 7) виплачує в установленому порядку заробітну плату особам, залученим до процедури ліквідації банку; 8) складає ліквідаційний баланс і подає його на затвер­ дження регіональному управлінню НБУ; 9) приймає документи від банку, що ліквідується, та пе­ редає їх до архіву регіонального управління НБУ. Ліквідатору (ліквідаційній комісії) забороняється вчиня­ти дії, які б свідчили про продовження діяльності банку. Дії ліквідатора (ліквідаційної комісії) можуть бути оскар­жені кредиторами або засновниками, акціонерами (учасни­ками) банку в судовому порядку. Для забезпечення виконання ліквідатором (ліквідацій­ною комісією) своїх повноважень у регіональному управлінні НБУ замість закритого кореспондентського рахунку банку відкривається накопичувальний рахунок № 1207, на який зараховуються кошти банку і надходження на його адресу та з якого проводяться розрахунки з кредиторами. Відкриття накопичувального рахунку здійснюється на підставі рішення про ліквідацію банку та нотаріально засвід­ченої картки із зразками підписів уповноважених осіб, за- І лучених до ліквідації, з відбитком печатки банку, що лікві­дується. Представник регіонального управління НБУ, в яксні му відкритий кореспондентський рахунок комерційного бан-.1 ку, що ліквідується, візує перші примірники розрахункових документів на перерахування коштів з накопичувального 1 рахунку. Ліквідатор (ліквідаційна комісія) зобов'язаний протягом трьох днів після свого призначення опублікувати в одному з офіційних друкованих видань та в одній з місцевих газет за місцезнаходженням банку, що ліквідується, інформацію про початок ліквідації банку, а також вивісити цю інформацію у кожному територіальному підрозділі банку із зазначенням дати та адреси, за якою він приступає до виконання своїх обов'язків. Також надсилаються письмові повідомлення вкладникам банку — фізичним особам, із зазначенням роз­міру вкладу згідно з бухгалтерським обліком банку. Вимоги кредиторів повинні бути заявлені протягом одно­го місяця від дня першої публікації вищезгаданого оголошен­ня в офіційному друкованому органі. Після закінчення цього строку заяви кредиторів та вкладників банку не приймаються. Законодавством передбачена можливість викупу банку. Юридична особа, яка бажає викупити банк у цілому або приєднати його, подає до ліквідатора (ліквідаційної комісії) відповідну заяву. Після закінчення строку, наданого креди­торам для заявлення своїх вимог, у разі наявності пропози­цій купити банк у цілому або приєднати його до іншого бан­ку ліквідатор (ліквідаційна комісія) може звернутися до від­повідного регіонального управління НБУ з обгрунтованими пропозиціями щодо продажу або реорганізації банку шляхом приєднання до іншого банку — юридичної особи. Продаж або реорганізація банку, що ліквідується, мо­жуть здійснюватися за умови згоди кредиторів, майнові ви­моги яких становлять не менше двох третин суми визначе­них претензій до банку. Згода кредиторів на продаж або реорганізацію банку, що ліквідується, оформляється відпо­відним протоколом зборів кредиторів. При цьому між лікві­датором (ліквідаційною комісією) і юридичною особою, яка бажає викупити банк у цілому або приєднати його, уклада­ється угода про переведення боргу (угода про умови прове­дення реорганізації) та здійснюється реструктуризація ста­тутного капіталу. У разі продажу або реорганізації банку, що ліквідується, вся сукупність майнових прав і зобов'язань пе­реходить до юридичної особи, яка бажає викупити банк у ці­лому або приєднати його до банку-правонаступника, за пере­датним балансом, що складається на підставі проміжного ліквідаційного балансу. 86 Тема 4 На підставі висновків регіонального управління та відпо­відного підрозділу системи банківського нагляду і за умови перерахування юридичною особою, яка бажає викупити банк у цілому або приєднати його, коштів (крім випадків, ко­ли приєднання банку, що ліквідується, не пов'язане з потре­бою формування банком-правонаступником капіталу в необ­хідному розмірі) на окремий накопичувальний рахунок № 3207, відкритий у відповідному регіональному управлінні НБУ, у необхідному для формування капіталу банку розмірі] згідно з п. 3.1 Інструкції про порядок регулювання та аналіз діяльності комерційних банків, затвердженої постановою; Правління НБУ від 14 квітня 1998 р. № 141, Комісія з пи­тань нагляду і регулювання діяльності банків Національного» банку України може давати дозвіл на продаж або реорганіза-цію банку, що ліквідується. У разі реорганізації банку, що] ліквідується, шляхом приєднання банк-правонаступник здійснює організаційні заходи згідно з чинним законодав­ством і нормативними актами Національного банку України, що регламентують процедуру реорганізації комерційних банків. У разі ліквідації банку шляхом продажу частини або усіх його активів ліквідатор (ліквідаційна комісія) протягом трьох місяців з дня свого призначення здійснює інвентаризацію ак­тивів банку. У цей термін ліквідатор (ліквідаційна комісія) має право розірвати договори про надання банком послуг, а також припинити зобов'язання банку щодо оренди (найму) рухомого і нерухомого майна, попередньо повідомивши про це іншу сторону за тридцять днів. Ліквідатор (ліквідаційна комісія) у двомісячний термін з дати призначення зобов'язаний: — припинити трастові зобов'язання банку, повернути власнику всі активи та матеріальні цінності, що пере­ бувають у довірчому управлінні банку, здійснити ос- ] таточні розрахунки за трастовими рахунками; — надіслати повідомлення всім клієнтам, які користу- І ються послугами відповідального зберігання, про не­ обхідність вилучити свої цінності протягом місяця. Матеріальні цінності, що перебували на відповідальному зберіганні банку і не були вилучені власниками в зазначе­ний у повідомленні строк, вважаються фондами, на які не можуть претендувати кредитори банку. Вони переходять у Порядок створення та припинення діяльності комерційних банків 87 розпорядження Національного банку України для повернен­ня законним власникам. Ліквідатор (ліквідаційна комісія) у строк до трьох місяців від дня, зазначеного у повідомленні про ліквідацію, здійснює такі заходи щодо задоволення вимог кредиторів: 1) складає перелік акцептованих ним вимог для затвер­ дження Національним банком України; 2) відхиляє вимоги у разі сумніву в їх дійсності; 3) визначає суму заборгованості кожному кредитору та черговість погашення вимог; 4) сповіщає кредиторів про акцептування вимог; 5) щотижня протягом трьох тижнів публікує оголошення про день і місце, де можна ознайомитись з переліком вимог, та про дату подання цього переліку Національному банку України. Після закінчення періоду, протягом якого можна подава­ти вимоги та проводити роботу щодо визнання або відхилен­ня вимог кредиторів, ліквідатор (ліквідаційна комісія) скла­дає проміжний ліквідаційний баланс, враховуючи результати проведеної інвентаризації активів та майна банку, і подає йо­го до регіонального управління НБУ. Він повинен містити дані про майно банку, що залишилося, список вимог креди­торів та результати розгляду їх вимог. Проміжний ліквіда­ційний баланс зменшується на суму незаявлених та невизна­них вимог кредиторів. Ліквідатор (ліквідаційна комісія) зобов'язаний щомісяця письмово повідомляти регіональне управління НБУ, в якому відкрито кореспондентський рахунок банку, про результати роботи та надавати необхідні документи. Така інформація обов'язково повинна містити дані про стягнення дебіторської заборгованості, стан реалізації майна банку та розрахунки з кредиторами. Регіональне управління НБУ, в свою чергу, зобов'язане Щомісяця інформувати відповідний департамент системи банківського нагляду НБУ про роботу ліквідатора (ліквіда­ційної комісії). На вимогу зазначеного департаменту та ре­гіонального управління ліквідатор зобов'язаний надати до­даткову інформацію. Для того, щоб задовольнити вимоги кредиторів, ліквіда­тор (ліквідаційна комісія) проводить роботу щодо продажу м айна комерційного банку. Рішення про продаж майна прий- Те ПорЯДок створення та припинення діяльності комерційних банків 89 мається ліквідатором. Оголошення про аукціон з продажу майна публікується, як мінімум, у двох загальнодержавних та двох місцевих газетах. В оголошенні зазначаються: 1) назва, опис та інша необхідна інформація про майно; 2) місце "а час аукціону, що має бути проведений протя­ гом місяця після опублікування оголошення; 3) умови покупки. У тому випадку, якщо покупці відсутні і неможливо реа­лізувати повністю або частково майно банку, ліквідатор ви­рішує з кредиторами питання про передачу їм майна в раху­нок задоволення претензійних вимог. Вимоги кредиторів до банку, що ліквідується, задоволь-і няються за рахунок коштів банку у такій послідовності: 1)витрати і винагородження ліквідатора (ліквідаційної комісії) згідно із затвердженим кошторисом та договором з Національним банком України; 2) витрати Національного банку України, здійснені з ме­ тою забезпечення проведення ліквідації; 3) вимоги кредиторів, забезпечені заставою (сума, що ви­ плачується, не перевищує вартість застави); 4) зобов'язання перед працівниками банку з оплати пра­ ці, не виконані та накопичені до дня призначення ліквідато­ ра (ліквідаційної комісії); 5) вимоги щодо державних і місцевих податків та непо­ даткових платежів до бюджету і вимоги органів державного страхування та соціального забезпечення; 6) вимоги інших кредиторів; 7) всі інші вимоги. Слід зазначити, що вимоги кожної із наступних категорій і задовольняються тільки після повного задоволення вимог по­передньої черги. Активи, що залишились після погашення усіх вимог до банку, розподіляються між акціонерами (учасниками) відпо­відно до кількості акцій, що їм належать. Ліквідатор (ліквідаційна комісія) зобов'язаний викорис­товувати кошти Спеціального фонду страхування вкладів фі­зичних осіб, створеного відповідно до постанови Правління НБУ від 22 лютого 1999 р. № 72, тільки за цільовим призна­ченням для задоволення вимог вкладників — фізичних осіб, вимоги яких задовольняються за рахунок цих коштів пропор­ційно розміру вкладу. Вимоги кредиторів не задовольняються у таких випадках: 1) майна банку не вистачає для задоволення вимог; 2) вимоги не надійшли протягом встановленого часу; 3) вимоги не визнані ліквідатором (ліквідаційною комі­ сією), не оскаржені кредитором в установленому порядку або, за запереченням кредитора, прийнято рішення про неза­ доволення його вимоги. У випадку, коли виникають спори щодо виплати заборго­ваності банку його кредиторам, кошти не підлягають розпо­ділу між акціонерами (учасниками) до вирішення цих спорів. Від дня прийняття рішення про ліквідацію комерційного банку припиняється нарахування пені та відсотків з усіх ви­дів заборгованості банку та штрафів, нарахованих за резуль­татами перевірок, здійснених Національним банком України, місцевими державними податковими адміністраціями тощо, а також за активними та пасивними операціями, у тому чис­лі за депозитами. З цього дня також припиняється нараху­вання процентів банками-кореспондентами за міжбанків-ськими кредитами, наданими ними банку, що ліквідується. Після закінчення роботи ліквідатор (ліквідаційна комісія) складає ліквідаційний баланс, який не пізніше десяти днів від дня закінчення строку роботи ліквідатора (ліквідаційної комісії) подається разом з матеріалами про його роботу ре­гіональному управлінню НБУ для розгляду та затвердження. Не пізніше десяти днів після завершення роботи ліквіда­тор (ліквідаційна комісія) зобов'язаний отримати довідку ор­ганів внутрішніх справ щодо знищення печаток та штампів банку, що ліквідується, та надати її до регіонального управ­ління НБУ. У разі втрати печаток та штампів комерційного банку ліквідатор (ліквідаційна комісія) зобов'язаний надати пояс­нювальну записку та копію заяви до органів внутрішніх справ про їх знищення. Розгляд матеріалів щодо ліквідації або реорганізації ко­мерційного банку (у разі реорганізації обов'язково має бути акт приймання та передачі майна і документів, підписаний банком, що реорганізується, та банком-правонаступником), Що готуються регіональним управлінням НБУ, затвердження ліквідаційного балансу та закриття накопичувального рахун- 90 Тема 4 ку здійснює уповноважена Правлінням НБУ Комісія з пи­тань нагляду і регулювання діяльності банків при регіональ­ному управлінні НБУ. Рішення про виключення комерційного банку з Республі­канської книги реєстрації банків, валютних бірж та інших фі­нансово-кредитних установ приймає Комісія з питань нагля­ду і регулювання діяльності банків Національного банку України. Ліквідатор (ліквідаційна комісія) зобов'язаний передати документи комерційного банку, що ліквідується, на зберіган­ня до архіву регіонального управління НБУ за територіаль­ною ознакою відповідно до Переліку документів Національ­ного банку України, установ і організацій його системи, ак­ціонерно-комерційних та комерційних банків України із заз­наченням строків зберігання, затвердженого постановою Правління НБУ від 23 грудня 1996 р. № 327, та згідно з роз­ділом 95 Інструкції з діловодства в центральному апараті та установах Національного банку України, затвердженої по­становою Правління НБУ від 4 січня 1998 р. № 1. Після виключення комерційного банку з Республікан­ської книги реєстрації банків, валютних бірж та інших фінан­сово-кредитних установ ліквідатор (ліквідаційна комісія)1 звільняється від будь-яких зобов'язань, пов'язаних з ліквіда­цією банку. Ліквідація комерційного банку вважається оста­точно завершеною, а банк таким, що припинив свою діяль­ність, з моменту внесення запису про це до Республіканської книги реєстрації банків, валютних бірж та інших фінансово-кредитних установ. Ліквідація комерційного банку у разі його неплатоспро­можності (банкрутства) здійснюється на підставі Закону Ук-раїни «Про банкрутство», однак зазначимо, що діючий Закон не враховує в достатній мірі специфіку банківської справи, тому вже давно назріла нагальна потреба в прийнятті окре-1 мого спеціального нормативного акту для належного врегу- і лювання усіх питань, пов'язаних з ліквідацією комерційного банку у разі його банкрутства. Тема 5 Правове регулювання банківських операцій по прийому вкладів та відкриття банківських рахунків § 1. Поняття, зміст, особливості та сторони договору банківського рахунку та банківського вкладу Правове регулювання договору банківського рахунку здій­снюється на підставі значної кількості нормативно-правових актів різного юридичного значення, які належать до різних галузей вітчизняного законодавства. Основу правового регулювання банківського рахунку мають складати певні теоретичні положення правової науки, що служать побудові цього правового інституту і які дозво­ляють оцінювати його оптимальність як з позицій практич­них потреб, так і з позицій юридичної чистоти та розробки. Такими теоретичними положеннями є: 1) інститут банківського рахунку є комплексним по своїй правовій природі і об'єднує в собі публічно-правові та при­ ватно-правові аспекти; 2) у правовідносини, пов'язані з банківським рахунком вступають економічно та юридично нерівні партнери, у зв'язку з чим необхідно передбачити додаткові обмеження прав сильнішого партнера та гарантії для слабшого; 3) банківський рахунок є формою підприємницької діяль­ ності банку і дозволяє йому залучати та використовувати у своїй діяльності кошти клієнтів; 4) банківський рахунок є необхідною умовою конститую­ вання підприємців, інших юридичних осіб, для яких зберіган­ ня грошей на рахунку є нормативним обов'язком; 92 Тема 5 Правове регулювання банківських операцій ... 93 5) правове регулювання відносин, пов'язаних з банків­ським рахунком, може здійснюватися на різних рівнях, але мінімум прав клієнта повинен встановлюватися на законо­давчому рівні. Інститут банківського рахунку включає в себе: по-перше, сукупність правових норм, що регламентують правову природу, зміст, мету банківського рахунку, пов'яза­ні з ним права та обов'язки різних осіб, систему правовідно­син, що виникають у зв'язку з банківським рахунком; по-друге, договір банківського рахунку, який відповідно до загальних та спеціальних норм цивільного права є угодою про встановлення цивільних прав та обов'язків клієнта і банку; по-третє, правовідносини, що реально виникають між сторонами договору банківського рахунку, а також банком та державою, клієнтом та державою, а також операції, які здійснюються по рахунку. Відповідно до діючого законодавства щодо договору бан­ківського рахунку банк зобов'язаний зберігати грошові кош­ти на рахунку клієнта, зараховувати на цей рахунок суми, які поступають, виконувати розпорядження клієнта про їх перерахування та видачу з рахунку та проводити інші бан­ківські операції, передбачені для рахунку даного виду зако­нодавчими актами, відповідними банківськими правилами і договорами. По договору банківського вкладу банк зобов'язаний збе­рігати покладені вкладником грошові кошти, виплачувати по ним дохід у вигляді відсотків або в іншій формі, виконувати доручення вкладника по розрахункам із вкладу та повернути суму вкладу за першою вимогою вкладника на умовах та в порядку, передбачених для вкладу даного виду законодав­ством та договором. Сторонами договору банківського ра­хунку і банківського вкладу є банк та клієнт. Законодавство визначило обов'язок юридичних осіб пе­ред державою зберігати свої грошові кошти у банку. Водно­час законодавство передбачає певні гарантії для реалізації цього обов'язку. Розглянемо детальніше, які саме права та обов'язки сто­рін визначає договір банківського рахунку. По договору банківського рахунку банк зобов'язаний вести рахунок клієнта, своєчасно і правильно здійснювати за ] дорученням клієнта розрахунково-касові операції, зберігати банківську таємницю, виконувати вимоги нормативних актів. Обов'язок вести рахунок клієнта полягає в тому, що банк зобов'язаний зберігати грошові кошти на рахунку клі­єнта, тобто вести облік коштів клієнта, що надходять на ра­хунок та списуються з рахунку. Обов'язок своєчасно і правильно здійснювати розрахун­кові операції передбачає виконання доручень клієнта щодо здійснення платежів та зарахування сум, що надходять на рахунок, а також дотримання банком встановленої законо­давством черговості платежів. Черговість платежів — це ви­значена законодавством послідовність здійснення платежів з рахунків у банках по декільком грошовим зобов'язанням, строк виконання яких вже наступив. Кошти з рахунку клієнта списуються за розпорядженням його власника, який визначає черговість їх списання, крім випадків, у яких чинним законодавством передбачене без-спірне стягнення та безакцептне списання коштів. Необхід­но також зазначити, що має забезпечуватись першочергове перерахування платежів до бюджету та до спеціальних фон­дів загальнодержавного призначення. Законодавством визначено, зокрема ст. 53 Закону «Про банки і банківську діяльність», що на грошові кошти та інші цінності юридичних осіб та громадян, що знаходяться у бан­ках, може бути накладено арешт. Арешт банківського рахун­ку — це тимчасове припинення будь-яких операцій на ра­хунку, застосоване без згоди на це клієнта і без розірвання договору банківського рахунку. Відповідно до статей 149—152 Цивільного процесуально­го кодексу України, статей 66—67 Арбітражного проце­суального кодексу України, статей 29, 126 Кримінально-про­цесуального кодексу України арбітражні та загальні суди, судді, а також прокурори, слідчі органів прокуратури, внут­рішніх справ і Служби безпеки України за порушеними кри­мінальними справами можуть за заявою сторони, що подала позов, або за своєю ініціативою вжити заходів для забезпе­чення цивільного позову. Одним із таких заходів і є накладення арешту на кошти, Що належать юридичній або фізичній особі. Крім того, відпо­відно до вищезазначених статей Кримінально-процесуально-г о кодексу України арешт може бути накладений на кошти 94 Тема 5 Правове регулювання банківських операцій ... 95 фізичних осіб для забезпечення можливої конфіскації майна. Залежно від ухвали суду, постанови прокурора, слідчого арешт може бути накладений на всі кошти, що знаходяться на рахунках юридичної або фізичної особи, або на який-не-> будь конкретний рахунок, на кошти на рахунку в цілому і на конкретно визначену суму. Заходи щодо здійснення арешту коштів виконуються банками при наявності ухвали суду або постанови прокуро­ра, слідчого про накладення арешту за станом на початок операційного дня. Якщо на кошти юридичних осіб арешт накладає арбітражний суд, то він, крім винесеної ухвали,,] має видати також наказ. Ухвала суду або постанова прокурора, слідчого надси-1 лається безпосередньо до банку, в якому відкритий рахунок юридичної або фізичної особи, на кошти якої накладеної арешт. У разі накладення арешту на кошти на рахунках юридич* ної або фізичної особи банком припиняється списання кошШ тів за розпорядженням власника рахунку (в тому числі викоЯ ристання коштів на потреби підприємства та виплату заро-Л бітної плати і прирівняних до неї платежів), за винятком! платежів до бюджету та внесків до державних цільових! фондів. У разі прийняття судом рішення або ухвали про скасу­вання арешту у зв'язку з відмовою в позові або з інших підс­тав банк відновлює проведення операцій в установленому» порядку. Конфіскація грошових коштів та інших цінностей грома- і дян здійснюється на підставі вироку, що набрав законної си-Я ли, або винесеної відповідно до закону постанови про конфі-1 скацію майна. Обов'язок зберігати банківську таємницю закріплений уі ст. 59 Закону України «Про банки і банківську діяльність», І де визначено, що банки повинні забезпечувати і гарантувати І захист банківської інформації, таємницю по операціям, ра- ] хункам і вкладам своїх клієнтів і кореспондентів, а також за-1 хист коштів та майна шляхом створення відповідних систем ] захисту, служб охорони банківських об'єктів відповідно дои законодавства України та нормативних актів НБУ. Всі служ- 1 бовці банків зобов'язані зберігати таємницю по операціям, і рахункам та вкладам своїх клієнтів та кореспондентів. Довідки по операціям та рахункам юридичних осіб та ін-ш их організацій можуть видаватися підприємствам, організа­ціям, установам, їх вищестоящим органам, судам, слідчим органам, органам арбітражу, аудиторським організаціям, а також фінансовим органам, зокрема державній податковій адміністрації з питань оподаткування. Довідки по рахункам та вкладам громадян видаються клієнтам та їх представникам, судам та слідчим органам по справах, що знаходяться в їх провадженні, у випадках, коли на грошові кошти та інші цінності клієнтів буде накладено арешт, стягнення або застосовано конфіскацію майна. Довідки по рахункам та вкладам у випадку смерті їх власників видаються особам, які зазначені в заповітному розпорядженні власника рахунку або вкладу, державним но­таріальним конторам по спадковим справам щодо вкладів по­мерлих вкладників, що знаходяться в їх провадженні, а та­кож іноземним консульським установам. Обов'язок виконувати вимоги нормативних актів, що ре­гулюють відносини між банком та його клієнтом стосовно відкриття, ведення та закриття банківського рахунку ба­зується на тих об'єктивних підставах, що договір банківсько­го рахунку, яким би він ґрунтовним не був, не в змозі врегу­лювати всі відносини між банком та клієнтом. Нормативні акти по цим питанням видаються, головним чином, Націо­нальним банком України. § 2. Правова природа договору банківського рахунку та банківського вкладу Відносини, які виникають між банком та клієнтом в резуль­таті відкриття та функціонування рахунку, умовно поді­ляють на дві групи: відносини, пов'язані зі зберіганням в банку коштів клієнта та зі здійсненням розрахункових опе­рацій банком за дорученням клієнта. При внесенні вкладу в банк між ним та його клієнтом ук­ладається відповідний договір. Ці договірні відносини об'єд­нує відповідна єдність змісту. Банк приймає від клієнта пев­ну грошову суму, якою має намір розпоряджатися на свій розсуд, зобов'язується повернути цю суму у встановлений 96 Тема 5 ріравове регулювання банківських операцій ... 97 строк або на першу вимогу клієнта з нарахуванням обумов­лених відсотків. Все це свідчить про те, що такі договірні відносини повністю охоплюються конструкцією договору позики. В діловому обороті, як правило, угоди укладаються в ін­тересах обох сторін. Клієнт має намір отримати кредит. Ос­новна ж мета банку полягає в залученні якомога більшої кількості вільних коштів юридичних та фізичних осіб, щоб використовувати їх в якості кредитних ресурсів. Як правовий інститут банківський рахунок становить су­купність правових норм, що відносяться до різних галузей права. Банківські рахунки повинні розглядатися перш за все як форма підприємницької діяльності, у якої є свої нормативи та правила здійснення. З цього погляду банківський рахунок є одним із компонентів виключно банківської діяльності, що означає недопустимість ведення банківських рахунків інши­ми суб'єктами, а також зумовлює публічний характер са­мого договору банківського рахунку, який для банка є обов'язковим. Належність банківського рахунку до підприємницької діяльності означає також стандартизацію видів і умов бан­ківських рахунків, які розробляються, як правило, на рівні кожного банку в межах діючих нормативних вимог. Прак­тично у всіх банках світу існують свої локальні нормативні акти стосовно цих питань, наприклад: Правила ведення ра- і хунків; Правила обслуговування клієнтів; Загальні умови І укладання угод тощо. Для клієнта вони є обов'язковими у випадку договірного визнання. Комерційні банки повинні відкривати рахунки фізичним та юридичним особам за певними правилами, з дотриманням встановлених Національним банком України вимог, зокрема вимог Інструкції НБУ «Про відкриття банками рахунків у на­ціональній та іноземній валюті», затвердженої постановою Правління НБУ від 18 грудня 1998 р. № 527. Ці вимоги ві-1 дображають режим рахунку і диференціюються в залежності від виду рахунку. Крім того, у комерційних банків існує публічно-правовийі обов'язок повідомляти податковим органам за місцем реєст- | рації власника рахунку відомості про відкриття рахунків про- і тягом п'яти днів після відкриття. Банківський рахунок слід розглядати як правовідносини, пов'язані зі зберіганням та рухом грошей. Серед досить ве­ликого складу учасників цих правовідносин необхідно виді­лити перш за все публічно-правові суб'єкти — податкові ор­гани держави та Національного банку, і тільки потім приват­но-правові суб'єкти — конкретний банк та клієнта, які укла­дають договір. У зв'язку з банківським рахунком передусім виникають правовідносини між комерційним банком і Національним банком України та між комерційним банком і податковими органами. Наступний рівень правовідносин — між клієнтами банку та податковими органами. Останній рівень — це пра­вовідносини між банком та клієнтом, при цьому правове ре­гулювання відбувається таким чином, що зміст та межі дого­вору обумовлюються попередніми рівнями правовідносин та їх змістом. Зробимо невеликий аналіз названих рівнів правовідносин. Передусім варто зазначити, що процедура відкриття бан­ківського рахунку є одним з етапів створення підприємства. Так чи інакше, при наявності банківського рахунку можна формувати статутний капітал і починати власну підприєм­ницьку діяльність. Підприємець зобов'язаний зберігати всі свої грошові кошти у банку, але має право обирати банківську установу для обслуговування. Слід зазначити, що обов'язок підприємців та юридичних осіб зберігати грошові кошти у банку є імперативним (влад­ним) і має досить складну правову природу. З одного боку, Цей обов'язок є публічно-правовим і його встановлення обу­мовлено необхідністю забезпечення єдності руху грошових потоків в державі і контролю за цим процесом. З іншого бо-К У> цей обов'язок реалізується через приватно-правову конструкцію — договір банківського рахунку, який в цьому відношенні визначається публічно-правовим регулюванням. Клієнт відкриває рахунок у банку не лише для того, щоб зберігати там гроші, а скоріше з метою швидко та якісно здійснювати грошові платежі з будь-яким своїм контраген­том. Тому банк зі своєї сторони діє не тільки як самостій­ний фінансовий підприємець, але й як елемент банківської си стеми. 7 ~з,и 98 Тема *>Правове Рег Улювання банківських операцій 99 І, нарешті, банківський рахунок являє собою договір бан­ку та клієнта. Однак зазначимо, що ступінь свободи прий­няття рішення в цій сфері є досить незначною, оскільки на­віть вид рахунку, як правило, визначається видом юридичної особи. В договорі сторони можуть тільки визначити умови зворотності, встановити більш короткий строк операцій пс рахунку і строк самого договору, а також підвищити розмір відповідальності. Крім цього, треба мати на увазі, що договір укладається в нерівних умовах, оскільки для банку і дл? клієнта укладання договору є обов'язковим, але умови дого­вору визначає банк і відповідно він формує ті положення, які в найбільшій мірі відображають його інтереси. § 3. Порядок відкриття рахунків в банках. Види рахунків Відповідно до діючого цивільного та фінансового законодав­ства безготівкові розрахунки здійснюються юридичними осо­бами через банк, в якому їм відкрито відповідний рахунок. Безготівкові розрахунки здійснюються завдяки правовід­носинам, що виникають при відкритті клієнтам банків поточ­них, депозитних (вкладних) рахунків у національній та іно­земній валюті, а також поточних бюджетних рахунків у на­ціональній валюті України. Банки відкривають рахунки зареєстрованим в установле­ному чинним законодавством порядку юридичним особам та фізичним особам ■— суб'єктам підприємницької діяльності, філіям, представництвам, відділенням та іншим відокремле­ним підрозділам підприємств, у тому числі структурним під­розділам, виділеним у процесі приватизації, виборчим фон­дам (політичних партій, виборчих блоків партій та кандида­тів у депутати), представництвам юридичних осіб — нерези­дентів, іноземним інвесторам, фізичним особам на умовах, викладених у Інструкції НБУ від 18 грудня 1998 р. «Про від­криття банками рахунків у національній та іноземній ва­люті». Рахунки для зберігання грошових коштів і здійснення усіх видів банківських операцій відкриваються у будь-яких банках України за вибором клієнта і за згодою цих банків. | Порядок проведення операцій на рахунках у національ­ній та іноземній валюті регулюється чинним законодавством України, нормативними актами НБУ, іншими нормативними документами. Законодавством визначено, що клієнти банку можуть відкривати лише один рахунок для формування статутного фонду господарського товариства і один рахунок (в інозем­ній або національній валюті) за кожного угодою спільної діяльності без створення юридичної особи. У разі відкриття (закриття) або зміни номерів усіх видів рахунків (крім рахунків фізичних осіб та офіційних представ­ництв), передбачених законодавством, установа банку зо­бов'язана повідомити про це податковий орган за місцем реєстрації власника рахунку протягом трьох робочих днів від дня відкриття або закриття рахунку. Форма і зміст повідомлення податкових органів про від­криття або закриття рахунків встановлюються центральним податковим органом України, тобто податковою адміністра­цією. Примірник цього повідомлення, що надійшов до уста­нови банку, з відміткою податкового органу про взяття на облік залишається у справі про відкриття рахунків. Крім то­го, повідомлення про відкриття (закриття) чи зміну номера рахунку надсилається також до Національного банку Украї­ни для включення до зведеного електронного реєстру влас­ників рахунків. Порядок і форма цього повідомлення вста­новлюються НБУ. До отримання повідомлення про взяття рахунків суб'єк­тів підприємницької діяльності на податковий облік на цих рахунках здійснюються лише операції з зарахування коштів. Датою початку операцій за видатками з рахунків суб'єктів підприємницької діяльності в установі банку є дата реєстра­ції отримання банком зазначеного повідомлення. Днем від­криття рахунку вважається дата, зазначена на заяві про від­криття рахунку. У разі відкриття двох і більше поточних рахунків у націо­нальній валюті власник рахунку протягом трьох робочих Днів від дня відкриття або закриття наступного рахунку ви­значає один з рахунків у національній валюті як основний, На якому обліковуватиметься заборгованість, що списується або стягується у безспірному порядку, і повідомляє номер Нього рахунку податковому органу, в якому він обліковуєть- ся як платник податків, за місцем своєї реєстрації та банкам, в яких відкриті додаткові рахунки в національній валюті, а також рахунки в іноземній валюті. Банки, в яких відкри­ваються додаткові рахунки у національній валюті та рахунки в іноземній валюті, протягом трьох робочих днів повідомля­ють податкові органи та установу банку, в якій відкрито ос­новний рахунок, про відкриття таких рахунків, із зазначен­ням їх номерів. Місцезнаходженням власника рахунку вважається адре­са, зазначена у картці зі зразками підписів та відбитком пе­чатки, яка має відповідати адресі, яка зазначається у статуті та свідоцтві про державну реєстрацію. У разі зміни місцезна­ходження власник рахунку протягом трьох днів від дня вне­сення змін до свідоцтва про реєстрацію суб'єкта підприєм­ницької діяльності зобов'язаний надати установі банку нову копію свідоцтва про реєстрацію з внесеними змінами, завіре-| ну нотаріально чи органом, який його видав. При отриманні документів на відкриття чи переоформ-1 лення банківських рахунків банки зобов'язані здійснити пе-в ревірку наданих документів на відповідність їх чинному за-іі конодавству, зокрема: а)підписи осіб на заяві про відкриття рахунку мають бу­ ти розшифровані з обов'язковим зазначенням прізвища й іннЯ ціалів та ідентифіковані з підписами у картці зі зразками під-я писів та відбитком печатки; б)свідоцтво про державну реєстрацію суб'єктів під­ приємницької діяльності має відповідати зразкам, передбаче­ ним у додатках 3, 4 до Положення про державну реєстрацію суб'єктів підприємницької діяльності, затвердженого поста­ новою Кабінету Міністрів України від 25 травня 1998 р. № 740; в)посвідчувальні написи нотаріуса на документах вва­ жаються дійсними у разі, якщо вони відповідають формам, затвердженим наказом Міністерства юстиції України від 7 лютого 1994 р. № 7/5 «Про затвердження форм реєстрів для реєстрації нотаріальних дій, нотаріальних свідоцтв, по- свідчувальних написів на угодах і засвідчувальних докумен­ тах», зареєстрованим Міністерством юстиції України 2 бе­ резня 1994 р. за № 38/247. Слід звернути увагу на те, що всі суб'єкти права на бан­ківський рахунок можуть реалізувати це право і зобов'язані 101 Правове регулювання банківських операцій ... це зробити на власний розсуд та вибір. Ще раз зазначимо, що чинним законодавством закріплено право на вільний ви­бір банку для обслуговування. І це право більш незахищено-го партнера у банківському договорі забезпечене обов'язком банку укладати договір з будь-яким суб'єктом, який звернув­ся до нього, оскільки договір банківського рахунку є для бан­ку публічним. Розглянемо види і порядок відкриття банками рахунків у національній валюті підприємствам та їх відокремленим під­розділам. Поточні рахунки відкриваються підприємствам усіх ви­дів та форм власності, а також їх відокремленим підрозділам для зберігання грошових коштів та здійснення усіх видів операцій за цими рахунками відповідно до чинного законо­давства України. Поточні бюджетні рахунки відкриваються підприєм­ствам, яким виділяються кошти за рахунок державного або місцевого бюджету для цільового їх використання. До поточних рахунків належать також рахунки за спе­ціальними режимами їх використання, що відкриваються на підставі рішень Кабінету Міністрів України і Національного банку з визначенням режиму цих рахунків. Депозитні рахунки підприємствам та їх відокремленим підрозділам відкриваються на підставі укладеного депозитно­го договору між власником рахунку та установою банку на визначений у договорі строк. Кошти на депозитні рахунки перераховуються з поточного рахунку і після закінчення строку зберігання на нього повертаються. Відсотки за депо­зитними рахунками можуть перераховуватися на поточний рахунок відповідно до умов депозитного договору або зара­ховуватися на поповнення депозиту. Необхідно зазначити, що проведення розрахункових опе­рацій та видача коштів готівкою з депозитного рахунку забо­роняється. Відкриття рахунку з метою акумуляції коштів для виїзду на лікування за кордон здійснюється у порядку, передбаче­ному Положенням про порядок направлення громадян на лі­кування за кордон, затвердженим постановою Кабінету Мі­ністрів від 8 грудня 1995 р. за № 991 «Про затвердження Положення про порядок направлення громадян на лікування З а кордон». 102 Тема 5 Правове регулювання банківських операцій ... 103 Рахунки виборчих фондів відкриваються для фінансуван­ня передвиборної агітації кандидатам у депутати, довіреним особам політичних партій чи виборчих блоків партій після їх реєстрації відповідними виборчими комісіями. Для відкриття поточних рахунків та поточних бюдже­тних рахунків підприємства подають установам банків такий пакет документів: 1) заяву на відкриття рахунку встановленого зразка, яку підписує керівник та головний бухгалтер підприємства. У ра­ зі, якщо в штаті немає посади головного бухгалтера чи іншої службової особи, на яку покладено функцію ведення бухгал­ терського обліку та звітності, заяву підписує лише керівник; 2) копію свідоцтва про державну реєстрацію в органі дер« жавної виконавчої влади, іншому органі, уповноваженому здійснювати державну реєстрацію, засвідчену нотаріально чи органом, який видав свідоцтво про державну реєстрацію. Бюджетні установи та організації замість свідоцтва подають копію довідки про внесення до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України, засвідчену нотаріально або органом, що видав відповідну довідку; 3) копію належним чином зареєстрованого статуту (по­ ложення), засвідчену нотаріально чи органом, який реєст­ рує. Положення, які затверджуються постановами Кабінету Міністрів України чи указами Президента України, нотарі­ ального засвідчення не потребують. Установи та організації, які діють на підставі законів, статути або положення не подають; 4) копію документа, що підтверджує взяття підприємства на податковий облік, засвідчену податковим органом, нота­ ріально або уповноваженим працівником банку; 5) картку зі зразками підписів осіб, яким відповідно до чинного законодавства чи установчих документів підприєм­ ства надано право розпорядження рахунком та підписання розрахункових документів, завірену нотаріально або вищес­ тоящою організацією в установленому порядку. У картку та­ кож включається зразок відбитка печатки підприємства; 6) довідку про реєстрацію в органах Пенсійного фонду України. Якщо в установі банку відкрито поточний рахунок клієнт та, то бюджетний рахунок відкривається на підставі заяви на відкриття бюджетного рахунку. В даному випадку надан- ня документів, передбачених пп. 2—6 Інструкції НБУ «Про відкриття банками рахунків у національній та іноземній ва­люті», затвердженої постановою Правління НБУ від 18 груд­ня 1998 р. № 527, не вимагається. У разі ненадходження коштів з бюджету протягом року зазначені рахунки закрива­ються у порядку, передбаченому чинним законодавством. (Див. додаток 1). Фізичним особам — суб'єктам підприємницької діяльнос­ті, які здійснюють свою діяльність без створення юридичної особи, поточний та інші рахунки відкриваються на їх ім'я за умови надання паспорта чи іншого документа, що засвідчує особу. Для відкриття рахунку зазначені особи подають до уста­нови банку такий пакет документів: 1) заяву про відкриття поточного рахунку встановленого зразка, підписану суб'єктом підприємницької діяльності; 2) копію свідоцтва про державну реєстрацію суб'єкта під­ приємницької діяльності, засвідчену нотаріально або орга­ ном, що його видав; 3) копію документа, що підтверджує взяття підприємства на податковий облік, засвідчену податковим органом, нота­ ріально або уповноваженим працівником банку; 4) довідку про реєстрацію в органах Пенсійного фонду України; 5) картку зі зразком підпису, що надається в присутності працівника банку, який відкриває рахунок, та засвідчується цим працівником або нотаріально. Слід зазначити, що за довіреністю суб'єкта підприєм­ницької діяльності — фізичної особи, яка засвідчена нотарі­ально, його рахунком можуть розпоряджатися інші особи. У разі смерті суб'єкта підприємницької діяльності — фі­зичної особи його права і обов'язки щодо розпорядження коштами на рахунках переходять до його спадкоємців відпо­відно до чинного законодавства України. Рахунки виборчих фондів відкриваються за заявою кан­дидатів у депутати, довірених осіб кандидатів у депутати, Уповноважених осіб політичних партій або виборчих блоків партій після їх реєстрації відповідними виборчими комісіями. До заяви додається рішення про їх реєстрацію відповідною виборчою комісією та картка зі зразками підписів (незалеж­но від кількості підписів), засвідчена нотаріально. Зразок 104 Тема 5 Ппавове регулювання банківських операцій ... 105 підпису кандидата в депутати може бути наданий у присут­ності уповноваженого працівника банку та засвідчений цим працівником після надання документів, що засвідчують осо­бу кандидата у депутати, та рішення про його реєстрацію у відповідній виборчій комісії. Закриваються рахунки виборчих фондів через місяць від дня проведення виборів або повторних виборів. Не викорис­тані під час виборчої компанії кошти виборчих фондів за рі­шенням Центральної або відповідних окружних виборчих ко­місій перераховуються до Державного бюджету України. Як­що проводяться повторні вибори кандидата у депутати, ос­танній має право розпоряджатися коштами, що залишилися в його власному виборчому фонді, за умови подання рішення відповідної виборчої комісії про реєстрацію кандидата в на­родні депутати на повторні вибори. Розглянемо порядок відкриття рахунків у національній валюті фізичним особам. В установах комерційних банків відкриваються поточні рахунки або вклади до запитання таким фізичним особам: — резидентам — громадянам України; — резидентам-іноземцям та особам без громадянства, які отримали посвідку на проживання в Україні; — нерезидентам — громадянам України, які постійно проживають за межами України; — нерезидентам-іноземцям та особам без громадянства, які проживають в Україні відповідно до відкритої візи строком до одного року, оплата праці яких відповідно до трудової угоди (контракту) здійснюється в націо­ нальній валюті України, які отримали спадщину та успадковані кошти в Україні, або отримали кошти внаслідок здійснення іноземної інвестиції в Україну. Ці рахунки призначені для обліку коштів за вкладами фі­зичних осіб до запитання і використовуються ними для збе­рігання коштів та проведення безготівкових розрахунків у національній валюті з іншими фізичними та юридичними особами. Поточні рахунки відкриваються на підставі: 1) заяви фізичної особи; 2) документа, що засвідчує особу (паспорта або докумен­ та, що замінює його); 3) договору на відкриття та обслуговування рахунку між установою банку та громадянином; 4) картки зі зразком підпису, який надається у присут­ ності працівника банку, що відкриває рахунок, та засвід­ чується цим працівником. У договорі між установою банку та фізичною особою вка­зується документ, що засвідчує особу (паспорт або доку­мент, що його замінює), адреса постійного місця проживан­ня, а також ідентифікаційний номер фізичної особи — плат­ника податку (резидента), що вноситься в договір на підставі відповідного документа, виданого податковим органом. За довіреністю власника рахунку — резидента, яка зас­відчена нотаріально або уповноваженою особою банку, опе­рації за рахунком може здійснювати інша особа-резидент. Законодавство передбачає відкриття рахунку однією фі­зичною особою-резидентом іншій особі-резиденту. Воно здій­снюється за умови надання паспорта чи іншого документа, що засвідчує особу, яка відкриває рахунок, та укладення угоди між банком та цією особою. Виконання операцій на поточних рахунках здійснюється на підставі розрахункових документів у безготівковій та го­тівковій формах. Вкладні (депозитні) рахунки фізичних осіб в національ­ній валюті відкриваються: — резидентам — громадянам України; — резидентам-іноземцям та особам без громадянства, які отримали посвідку на проживання в Україні; — нерезидентам — громадянам України, які постійно проживають за межами України; — нерезидентам-іноземцям та особам без громадянства, які проживають в Україні відповідно до візи відкритої строком до одного року (за наявності підтвердження джерел походження готівкових коштів у грошовій одиниці України чи при перерахуванні коштів з влас­ ного поточного рахунку). У разі відкриття вкладного рахунку фізичним особам (ре­зидентам) у договорі про відкриття вкладного рахунку на підставі відповідного документа податкового органу зазна­чається ідентифікаційний номер фізичної особи — платника податку. При цьому власнику рахунку видається вкладний Документ — ощадна книжка (іменна чи на пред'явника), ін- т , 106 ема 5 лювання банківських операцій ... 107 ший документ, що засвідчує укладення з банком договору Фізичній особі-нерезиденту видається іменна ощадна книжка. У договорі обумовлюється такі питання: 1) сума, що вноситься або перераховується на вкладний рахунок; 2) строк зберігання та порядок повернення коштів після закінчення строку зберігання (виплата готівкою, перераху­ вання на поточний рахунок вкладника тощо); 3) розмір сплати відсотків, умови перегляду їх розміру, відповідальність сторін; 4) умови розірвання договору; 5) інші умови за погодженням сторін. Вкладні (депозитні) рахунки фізичних осіб-резидентів призначені для обліку коштів, внесених на визначений у до­говорі строк. Кошти на вкладні рахунки фізичних осіб мо­жуть бути внесені готівкою, перераховані з власного вклад­ного рахунку в іншому банку чи з поточного рахунку в на­ціональній або іноземній валюті. Відкриття рахунку однією фізичною особою-резидентом іншій фізичній особі-резиденту здійснюється за умови надан­ня паспорта чи іншого документа, що засвідчує особу, та ук­ладення угоди з особою, яка відкриває рахунок. {Див. дода­ток 2). Розглянемо порядок відкриття уповноваженими банками рахунків в іноземній валюті. Банківські рахунки в іноземній валюті поділяються на та­кі види: 1) поточні; 2) депозитні (вкладні). Поточний рахунок в іноземній валюті відкривається під­приємству для проведення розрахунків у межах чинного за­конодавства України в безготівковій та готівковій іноземній валюті при здійсненні поточних операцій, визначених чин-'{ ним законодавством, та для погашення заборгованості за кредитами в іноземній валюті. Фізичним особам — суб'єктам підприємницької діяльнос­ті (резидентам), які здійснюють свою діяльність без створен­ня юридичної особи, поточний рахунок відкривається за ре- І жимом, що визначений для юридичних осіб-резидентів. Розрізняють поточні та непоточні операції в іноземній валюті. Поточними торговельними операціями в іноземній валю­ті є такі розрахунки: 1) між юридичними особами-резидентами і юридичними особами-нерезидентами при здійсненні зовнішньоекономіч­ ної діяльності за торговельними операціями; 2) між юридичними особами-резидентами на території України, за умови наявності індивідуальної ліцензії Націо­ нального банку України; 3) між юридичними особами-нерезидентами та юридич­ ними особами-резидентами через юридичних осіб-резиден­ тів, які є посередниками згідно з договорами (контрактами), що укладені відповідно до чинного законодавства України; 4) операції на міжбанківському валютному ринку України; 5) оплата товарів (робіт, послуг) з використанням чеків та пластикових карток. Поточними неторговельними операціями є такі розрахунки: 1) виплата готівкової іноземної валюти та платіжними документами в іноземній валюті на витрати, пов'язані з від­ рядженнями; 2) здійснення обмінних операцій з іноземного валютою та платіжними документами в іноземній валюті; 3) виплата готівкової іноземної валюти за чеками та пластиковими картками фізичним особам (резидентам та не­ резидентам); 4) купівля платіжних документів в іноземній валюті фі­ зичними особами (резидентами та нерезидентами); 5) виплата авторських гонорарів і платежів за користу­ вання авторськими правами; 6) перерахування коштів на проведення міжнародних ви­ ставок, конгресів, симпозіумів, конференцій та інших міжна­ родних зустрічей; 7) оплата праці нерезидентів, які згідно з укладеними трудовими угодами (контрактами) працюють в Україні; 8) перерахування коштів в іноземній валюті за навчання, лікування, патентування, сплату митних платежів, член­ ських внесків; 9)платежі з відшкодування витрат судових, арбітраж­ них, нотаріальних, правоохоронних органів; 108 Те 'а 5 Правове регулювання банківських операцій 109 10) виплата готівкової іноземної валюти за переказами з-за кордону (пенсії, аліменти, оплата праці, спадщина тощо); 11) переказ за межі України коштів в іноземній валюті (пенсії, аліменти, оплата праці, спадщина тощо); 12) інші виплати та перекази в іноземній валюті, що не суперечать чинному законодавству України. Депозитні (вкладні) рахунки в іноземній валюті відкри­ваються уповноваженим банком фізичним і юридичним осо­бам (резидентам та нерезидентам) на підставі укладеного де­позитного договору між власником рахунку та банком на ви­значений у договорі строк. Для відкриття поточного рахунку в іноземній валюті під-приємство-резидент подає уповноваженому банку такі ж до­кументи, як і для відкриття поточного рахунку в національ­ній валюті України. У разі якщо поточний рахунок в іноземній валюті відкри­вається в тому самому банку, де відкрито поточний рахунок у національній валюті, подання пакета документів, передба­чених Інструкцією НБУ «Про відкриття банками рахунків у національній та іноземній валюті», не обов'язкове (крім зая­ви про відкриття рахунку та картки зі зразками підписів і відбитком печатки). Поточні рахунки в іноземній валюті також відкриваються: а)фізичним особам-резидентам: — громадянам України (без підтвердження джерел по­ ходження коштів в іноземній валюті); — іноземцям та особам без громадянства, які отримали посвідку на проживання в Україні (без підтверджен­ ня джерел походження коштів в іноземній валюті); б)фізичним особам-нерезидентам: — іноземцям та особам без громадянства, які прожи­ вають в Україні відповідно до візи, відкритої строком до одного року (за наявності підтвердження джерел походження іноземної валюти); — громадянам України, які постійно проживають за кор­ доном (за наявності відкритої візи строком до одного \ року та підтвердження джерел походження іноземної .1 валюти). Поточний рахунок в іноземній валюті фізичній особі — суб'єкту підприємницької діяльності відкривається на підста­ві договору за умови пред'явлення паспорта чи іншого доку- , що засвідчує особу, та подання до уповноваженого банку таких документів: 1) заяви встановленої форми; 2) копії свідоцтва про державну реєстрацію фізичної осо­ би як суб'єкта підприємницької діяльності, засвідченої нота­ ріально чи органом, що видав свідоцтво; 3) картки зі зразком підпису, що надається у присутності працівника банку, який відкриває рахунок, та засвідчується цим працівником або нотаріально. Поточний рахунок в іноземній валюті фізичній особі-ре-зиденту відкривається на підставі: 1) заяви; 2) документа, що засвідчує особу (паспорта або докумен­ та, що заміняє його); 3) договору на відкриття та обслуговування рахунку між установою банку та громадянином; 4) картки зі зразком підпису, який надається у присут­ ності працівника банку, що відкриває рахунок та засвідчу­ ється цим працівником. (Див. додаток 3). На поточні рахунки в іноземній валюті фізичних осіб — громадян України зараховуються: — готівкова валюта; — валюта за платіжними документами, що надіслані з-за кордону на ім'я власника рахунку згідно з чинним законо­ давством України; — валюта за іменними платіжними документами, які на­ діслані з-за кордону на ім'я власника рахунку; — валюта за іменними платіжними документами (чека­ ми), виписаними уповноваженими банками України; — валюта, переказана з-за кордону на ім'я власника ра­ хунку через уповноважені банки; — валюта, одержана з-за кордону як оплата праці, при­ зи, авторські гонорари від юридичної особи-нерезидента; — валюта за платіжними документами, ввезеними з-за кордону власником рахунку і зареєстрованими митною службою при в'їзді в Україну; — валюта, перерахована власнику рахунку за доручен­ ням юридичної особи-нерезидента через юридичну особу-ре- зидента (посередника) на підставі укладених міжнародних Ур од (контрактів, договорів), за якими передбачено отриман­ ня резидентами України гонорарів, премій, призів та інших 110 Те Правове регулювання банківських операцій ... 111 виплат від нерезидентів з-за кордону за використання їх тво­рів, винаходів, відкриттів тощо згідно з чинними законодав­ством України; — валюта, перерахована в межах України іншою фізич­ ною особою (резидентом чи нерезидентом) з власного рахун­ ку в іноземній валюті. З поточного рахунку в іноземній валюті за розпоряджен­ням фізичної особи — громадянина України чи за його дору­ченням проводяться такі операції: а) в іноземній валюті: — перерахування за межі України через кореспондент-1 ські рахунки уповноважених банків України відповідно до Правил переказу іноземної валюти за межі України за раху­ нок коштів фізичних осіб — резидентів і нерезидентів, за­ тверджених постановою Правління Національного банку Ук-| раїни від 23.09.96 № 245; — виплата готівкою (вивезення за межі України здій­ снюється згідно з порядком переміщення валюти через мит­ ний кордон України); — виплата платіжними документами (вивезення за межі України здійснюється згідно з порядком переміщення валю-| ти через митний кордон України); — перерахування у межах України на рахунок іншої фі­ зичної особи — громадянина України; — перерахування на власний поточний рахунок в іншо­ му уповноваженому банку України чи на вкладний рахунок; 6) у грошовій одиниці України: — виплата готівкою в грошовій одиниці України (при здійсненні операції продажу іноземної валюти уповноваже-Я ному банку України використовується курс Національного банку України); — перерахування коштів для сплати юридичній особі за продаж товару чи надання послуг на території України (прищ здійсненні операції продажу іноземної валюти використову- 1 ється курс Національного банку України). Поточний рахунок в іноземній валюті фізичній особі-нерезиденту відкривається на підставі договору за умовия пред'явлення паспорта чи іншого документа, що засвідчує осо-Я бу, та подання до уповноваженого банку таких документів: 1) заяви встановленої форми; 2) картки зі зразком підпису, що надається у присутності працівника банку, який відкриває рахунок, та засвідчується цим працівником; 3)засвідченої нотаріально копії легалізованого дозволу центрального банку іноземної країни на відкриття рахунку, якщо це передбачено міжнародними договорами України. (Див. додаток 4). У разі потреби комерційний банк може виготовляти та використовувати запропоновану форму зая­ ви двома мовами (українською та іноземною). На поточний рахунок в іноземній валюті фізичної особи — іноземця (резидента чи нерезидента), особи без громадян­ства, а також громадянина України — нерезидента зара­ховується: — валюта, перерахована з-за кордону на ім'я власника рахунку через уповноважені банки України; — готівкова валюта, яка ввезена на територію України і зареєстрована митною службою в митній декларації при в'їз­ ді в Україну (в митній декларації робиться відмітка уповно­ важеного банку України про зарахування іноземної валюти на рахунок); — валюта за платіжними документами, ввезеними на те­ риторію України власником рахунку і зареєстрованими мит­ ною службою при в'їзді в Україну (в митній декларації ро­ биться відмітка уповноваженого банку України про зараху­ вання іноземної валюти на рахунок); — валюта за платіжними документами, що надіслані з-за кордону на ім'я власника рахунку в порядку, встановленому чинним законодавством України; — валюта за іменними платіжними документами (чека­ ми), виписаними уповноваженими банками України; — валюта, одержана як оплата праці, премії, призи чи авторські гонорари в Україні згідно з чинним законодав­ ством України; — валюта, яка перерахована у межах України іншою фі­ зичною особою — іноземцем з власного рахунку в іноземній валюті (перерахування іноземцем-резидентом валюти на ра­ хунок нерезидента здійснюється тільки за наявності під­ твердження джерел походження цієї валюти). Правове регулювання банківських операцій 113 З поточного рахунку в іноземній валюті за розпоряджен­ням власника чи за його дорученням проводяться такі операції-а) в іноземній валюті: — перерахування за межі України через кореспондент­ ські рахунки уповноважених банків України відповідно до Правил переказу іноземної валюти за межі України за раху­ нок особистих коштів фізичних осіб — резидентів і нерези­ дентів, затверджених постановою Правління Національного банку України від 23.09.96 № 245; — виплата готівкою (вивезення за межі України здій­ снюється згідно з Порядком переміщення валюти через мит­ ний кордон України); — виплата платіжними документами (вивезення за межі України здійснюється згідно з Порядком переміщення валю­ ти через митний кордон України); — перерахування на власний поточний рахунок в іншо­ му уповноваженому банку чи на інший вкладний рахунок; — перерахування в межах України на поточний рахунок іншої фізичної особи — резидента чи нерезидента; — перерахування фізичною особою-нерезидентом на ра­ хунок юридичної особи-резидента як інвестиція згідно з чин­ ним законодавством України; б) у грошовій одиниці України: — виплата готівкою в грошовій одиниці України (при здійсненні операції продажу іноземної валюти використову­ ється курс Національного банку України); — перерахування коштів для сплати юридичній особі за продаж товару чи надання послуг на території України (при ■ здійсненні операції продажу іноземної валюти використову­ ється курс Національного банку України). Для відкриття поточного рахунку в іноземній валюті представництву юридичної особи-нерезидента до уповнова­женого банку подається такий пакет документів: 1) заява про відкриття рахунку; 2) копія свідоцтва про реєстрацію представництва в упов­ новажених органах України, засвідчена нотаріально або ор­ ганом, що видав свідоцтво; 3) копія легалізованого витягу з торговельного, банків­ ського чи судового реєстру або реєстраційне посвідчення місцевого органу влади іноземної держави про реєстрацію юридичної особи-нерезидента, засвідчена нотаріально; 4) копія легалізованої довіреності юридичної особи-нере- зидента її офіційному представнику на ведення справ в Ук­ раїні, засвідчена нотаріально; 5) картка зі зразками підписів та відбитком печатки, зас­ відчена нотаріально. Для відкриття поточного рахунку в іноземній валюті роз­ташованим на території України іноземним дипломатичним, консульським, торговельним та іншим офіційним представ­ництвам іноземних держав до уповноваженого банку пода­ються такі документи: 1)заява про відкриття рахунку; 2) копія посвідчення Міністерства закордонних справ України про акредитацію посольства (представництва) на те­ риторії України, засвідчена нотаріально або органом, що ви­ дав посвідчення; 3) картка зі зразками підписів та відбитком печатки, засвідчена Міністерством закордонних справ України або нотаріально. Для відкриття поточного рахунку в іноземній валюті представництву іноземного банку до уповноваженого банку подаються: 1) заява представництва про відкриття рахунку; 2) копія легалізованого положення про представництво іноземного банку, засвідчена нотаріально; 3) копія легалізованої довіреності на виконання пред­ ставницьких функцій тією чи іншою особою в Україні, зас­ відчена нотаріально; 4) картка зі зразками підписів та відбитком печатки, зас­ відчена нотаріально. Для відкриття поточного рахунку в іноземній валюті іно­земному інвестору до уповноваженого банку подаються такі документи: 1) заява про відкриття рахунку; 2) картка зі зразками підписів осіб, уповноважених роз­ поряджатися рахунком, засвідчена нотаріально; 3) копія легалізованого витягу з торговельного, банків­ ського чи судового реєстру або реєстраційне посвідчення місцевого органу влади іноземної держави про реєстрацію юридичної особи, засвідчена нотаріально. У випадку, якщо іноземним інвестором виступає фізична особа, до уповноваженого банку для відкриття рахунку по- ! - 3111 даються підтвердження іноземного банку про відкритий у ньому рахунок для фізичної особи-інвестора, а також зазна­чені вище документи, крім копії легалізованого витягу з тор­говельного, банківського чи судового реєстру, або реєстра­ційне посвідчення місцевого органу влади іноземної держави про реєстрацію юридичної особи. Відкриття депозитних (вкладних) рахунків в іноземній валюті фізичним особам здійснюється на підставі договору за умови надання паспорта чи іншого документа, що засвід­чує особу. Необхідно також зазначити, що на виконання Указу Пре­зидента України від 21 липня 1998 р. № 805/98 «Про деякі питання захисту банківської таємниці» Національним бан*] ком України було встановлено порядок відкриття та функ­ціонування кодованих рахунків фізичних осіб, який визна­чений в Інструкції НБУ «Про порядок відкриття та функ­ціонування кодованих рахунків фізичних осіб (резидентів і нерезидентів) в іноземній валюті та національній валюті Ук­раїни», затвердженій постановою Правління НБУ від 9 лис­топада 1998 р. № 469. Кодований рахунок — це рахунок, що відкривається в іноземній валюті або національній валюті України фізичній особі (резиденту чи нерезиденту) не як суб'єкту підприєм­ницької діяльності, а операції за цим рахунком здійснюються із застосуванням електронного підпису-коду (набору цифр або літер), встановленого самим власником рахунку при його відкритті. Кодовані рахунки поділяються на такі види: 1) кодовані поточні рахунки; 2) кодовані вкладні (депозитні) рахунки. Кодовані рахунки фізичним особам (резидентам та нере­зидентам) дозволяється відкривати банкам, які отримали лі­цензії Національного банку України на здійснення банків­ських операцій щодо ведення рахунків та залучення депози­тів фізичних осіб згідно з Положенням «Про порядок видачі банкам ліцензії на здійснення банківських операцій», затвер- І дженим постановою Правління НБУ від 6 травня 1998 р. № 181. Відкриття та ведення кодованих рахунків покладається на спеціальний підрозділ банку (уповноваженого працівни- і ка). Умови обслуговування таких рахунків і виконання опе- 115 ]~Іравове регулювання банківських операцій ... рацій за ними визначаються внутрішнім нормативним актом банку відповідно до його статуту. Банк зобов'язаний забезпечити банківську таємницю при укладенні угод (договорів) на ведення кодованих рахунків та при обслуговуванні цих рахунків. Кодований рахунок відкривається на певний строк (депо­зитний) чи безстроково (поточний) на підставі письмової заяви фізичної особи та інших документів у порядку, визна­ченому Інструкцією НБУ «Про відкриття банками рахунків у національній та іноземній валюті», за винятком картки зі зразком підпису. Як вже зазначалося, при здійсненні опера­цій за кодованим рахунком використовується електронний підпис-код (набор цифр або літер). Заява та інші документи, за якими може бути ідентифі­кована фізична особа — власник рахунку, зберігаються в сейфі керівника спеціального підрозділу (уповноваженого працівника), доступ до якого мають тільки уповноважені працівники банку, визначені наказом. Операції за кодованим рахунком можуть здійснюватися як шляхом безпосереднього звернення власника рахунку до уповноваженого банку, так і через телекомунікаційні систе­ми типу клієнт—банк. У разі здійснення банківських операцій за кодованими рахунками в банківських документах не зазначаються дані про особу — власника рахунку (паспортні дані або дані ін­шого документа, що засвідчує особу), а замість них простав­ляється лише номер цього рахунку з обов'язковим застосу­ванням параметрів аналітичного бухгалтерського обліку, за якими ідентифікується, поточний це рахунок чи вкладний (депозитний), а також кому він належить — резиденту чи нерезиденту. Передбачено, що довідки за кодованими рахунками і вкладами фізичних осіб видаються самим клієнтам та їх представникам, а також на письмову вимогу органам дізнан­ня та попереднього слідства у кримінальних справах, судам У справах, що знаходяться в їх провадженні. Довідки за кодованим рахунком у разі смерті його влас­ника видаються особам, яких зазначив власник кодованого рахунку в заповідальному розпорядженні, державним нота­ріальним конторам у справах спадщини, що знаходяться на розгляді, а також іноземним консульським установам. 116 Те Правове регулювання банківських операцій ... 117               содержание   ..  319  320  321   ..