1. Облік витрат за видами діяльності

Способи визначення калькуляції доповнюють методи обліку витрат і означають технічні прийоми розрахунку собівартості продукції за допомогою певних процедур. Послідовність та порядок розрахунків у калькуляції залежить від технології створення продукції, можливостей локалізації витрат за калькуляційними об'єктами, наявності супутніх і побічних видів продукції та інших обставин.

Спосіб нагромадження (сумування) витрат полягає в тому, що собівартість калькуляційного об'єкту і одиниці визначається сумуванням витрат за частинами продукції або продукції в цілому, за процесами, переділами.

При позамовному методі обліку витрат витрати послідовно нагромаджуються в картках з початку виконання замовлення і до його закінчення.

Спосіб розподілу витрат використовується у виробництвах комплексної переробки сировини при отриманні декількох видів продукції із одного процесу і неможливості прямого обліку витрат по кожному калькуляційному об'єкту, а також при організації аналітичного калькуляційного обліку за групами однорідних виробів. Такий спосіб досить поширений в хімічній промисловості, кольоровій металургії, сільському господарстві.

Спосіб прямого розрахунку полягає в тому, що зібрані витрати виробництва у розрізі калькуляційних об'єктів діляться на кількість калькуляційних одиниць по кожному об'єкті в розрізі статей калькуляції або елементів витрат. Цей спосіб є універсальним і використовується завжди в кінцевому розрахунку собівартості продукції. При цьому у сполученні з іншими способами калькуляції він не називається.

Спосіб виключення витрат застосовується при розмежуванні витрат і визначенні собівартості основної і супутньої продукції, які отримуються в одному процесі, і коли неможливо локалізувати витрати в аналітичному обліку. Цей спосіб поширений у хімічній промисловості, сільському господарстві тощо.

В залежності від виду продукції, її складності, типу і характеру організації виробництва на промислових підприємствах застосовуються попроцесний і позамовний види калькулювання.

Галузь застосування позамовного калькулювання – цехи підприємства одиничного та дрібносерійного виробництва, які виготовляють продукцію за замовленнями окремих споживачів, а також компетентні виробництва. Цей метод застосовують також і в інструментальних цехах машинобудівних підприємств для обліку витрат на виробництво спеціальних інструментів, приладів та інших виробів, що виготовляються за замовленнями споживачів. Позамовне калькулювання застосовують у всіх ремонтно-механічних цехах підприємств машинобудування.

На підприємствах одиничного і дрібносерійного виробництва виготовляють ексклюзивні виробів, які не повторюються, або невеликі серії одного виду вироби.

При виробництві таких виробів в бухгалтерії на кожне замовлення (дрібну серію виробів) відкривають картку обліку витрат і випуску.

Підставою для відкриття замовлення є договір, укладений підприємством-виробником продукції з її замовником.

Враховуючи тривалість виробничого циклу складних виробів, які складаються з багатьох деталей, замовлення можуть відкрити не на готовий виріб, а на його окремі елементи (деталі).

Виконання замовлення за окремими конструктивними елементами майбутнього виробу дає можливість заводу-виробнику частково здавати продукцію замовнику, а замовнику по частинах виконувати монтаж виробу. Це прискорює введення в експлуатацію нових виробничих потужностей.

Кожному замовленню присвоюють черговий номер (шифр), який в подальшому обов'язково зазначають у всіх документах, оформлюючи отримання матеріалів на виконання замовлення і нарахування заробітної плати виробничим робітникам.

Це дає можливість всі витрати, що відносяться до виготовлення конкретного замовлення, збирати на картках, і обчислювати фактичну собівартість кожного замовлення за прямими витратами.

Витрати, пов'язані з обслуговуванням і управлінням виробництва, які відносяться до всіх замовлень, розподіляються між ними пропорційно до прийнятої на даному підприємстві бази (пропорційно до кошторисних ставок, заробітної плати виробничих робітників тощо).

Об'єктом калькулювання при позамовному методі є собівартість кінцевого замовлення, за яким виготовлені вироби пройшли випробування і прийняті відділом технічного контролю або представником замовника. Витрати в межах кожного замовлення групують за статтями.

В картці позамовного обліку витрати на матеріали, куповані напівфабрикати і заробітну плату прямо відносять на замовлення щомісячно на підставі даних первинних документів. Відрахування на соціальні заходи, витрати по утриманню і експлуатації обладнання, загальновиробничі витрати відносять на замовлення в розмірі визначеного відсотку до заробітної плати виробничих робітників.

За наявності великої кількості первинних документів, що характерно для одиничного і дрібносерійного виробництва, при складанні звітних калькуляцій повинен бути встановлений суворий контроль за правильністю зроблених записів в картках обліку витрат і випуску по завершених замовленнях, що закриваються.

Для перевірки правильності або точності записів при віднесені фактичних витрат на дане замовлення використовують переліки потрібних матеріалів і напівфабрикатів, які зазначаються в специфікаціях, перелік необхідних операцій обробки, який міститься в технологічних картках, і кошторисні розрахунки даного замовлення.

Виявленні в результаті такої перевірки неправильно віднесені витрати повинні бути списані з кредиту рахунку 23 «Виробництво» в зменшення витрат по даному замовленню.

Таке ж списання роблять і на суму відпущених, але не використаних для виготовлення даного замовлення матеріалів, деталей, напівфабрикатів. Невикористані матеріальні цінності здаються на склади, при цьому кредитується відповідний субрахунок рахунку 20 «Виробничі запаси»

Групування витрат на виконання замовлення за статтями представляє собою, по суті, вже готову калькуляцію його собівартості. Для кінцевого складання калькуляції собівартості продукції сумують усі враховані за замовленням прямі і непрямі витрати та вираховують з цієї суми вартість повернутих на склад невикористаних матеріалів, деталей, напівфабрикатів та відходів.

При виготовленні за замовленням одного виробу, його собівартістю буде загальним підсумком витрат даного замовлення. Якщо ж за замовленням виготовляється декілька виробів (або невелика серія), то фактичну собівартість одиниці визначають шляхом ділення загальної фактичної суми витрат по замовленню на загальну кількість виробів.

У звітній калькуляції (таблиця 1) наводяться показники, які дають можливість порівнювати фактичну і планову собівартість. Це дає можливість визначити, наскільки знизилась собівартість одиниці продукції порівняно з плановою як в цілому, так і по кожній статті витрат.

Таблиця 1. Звітнакалькуляція

№п/п	Об'єкти обліку	База розподілу (сума витрат без вартості насіння та кормів)	Коефіцієнт розподілу	Загальновиробничі витрати	Кореспондуючі рахунки
дебет	кредит
1	2	3	4	5	6	7
Пар	1033	0,007	7,23	231	911
Оранка зябу	123001	0,007	861,0	231	911
Озима пшениця	257760	0,007	1890–78	231	911
Жито	31046	0,007	217–32	231	911
Кукурудза на силос	79028	0,007	553,2	231	911
Соняшник	130478	0,007	913,35	231	911
Ячмінь	36909	0,007	258–36	231	911
Просо	3751	0,007	26,26	231	911
Гречка	2106	0,007	14,74	231	911
Багаторічні трави	9395	0,007	65,76	231	911
Разом по рослинництву	674507	0,007	4808	231	911
Основне стадо ВРХ	35981 1	0,032	11514,18	232	912
Молодняк ВРХ	333943	0,032	10686,18	232	912
Свині	224058	0,032	7169,86	232	912
«Пасіка №1	10368	0,032	331,76	232	912
Пасіка №2	12782	0,032	409,02	? 3?	912
Разом по тваринництву	940962	0,032	30111	232	912
Всього	1615469	X	34919	23	91

Виріб	Тип, марка	Випуск виробів, шт.
		за планом		фактично
		за звітний період	З початку року	за звітний період	з початку року
Верстат широкоуніверсальний фрезерний	6Т82Ш	1200	5300	1220	5370
Статті витрат			Собівартість, грн.
за звітом за минулий рік	за планом	фактично
Сировина і матеріали			3500	3250	3430
Напівфабрикати куповані і комплектуючі вироби			5100	5000	5150
Напівфабрикати власного виробництва			2200	2300	1800
Зворотні відходи (вираховуються)			50	40	40
Всього матеріалів			10750	10510	10340
Заробітна плата виробничих робітників			2700	2600	2650
Витрати на освоєння та підготовку виробництва			200	190	190
Відшкодування зносу спеціальних інструментів і пристроїв			1050	900	900
Витрати на утримання і експлуатацію обладнання			3400	3200	3100
Загальновиробничі витрати			2400	2200	1950
Втрати від браку			90	-	50
Всього виробнича собівартість			20590	19600	19180

З наведеного прикладу калькуляції видно, що майже по всіх статтях витрати порівняно з минулим роком знизились. Порівняно з планом за статтями «Сировина й матеріали», «Напівфабрикати куповані і комплектуючі вироби», «Заробітна плата виробничих робітників», допущені перевитрати. В результаті на один верстат отримана економія в сумі 420 грн. (19600 – 19180), що в цілому складає 2,1% від його планової собівартості.

Для виготовлення замовлень, як правило, витрачається значна за сумою, масою і номенклатурою кількість матеріалів. На зворотній стороні калькуляції дається докладне розшифрування витрат за статтями основних матеріалів, купованих напівфабрикатів і комплектуючих виробів із зазначенням по їх головних групах кількості та вартості. Тут дається розшифрування заробітної плати і витрат по опануванню нових виробництв та видів продукції.

При частковому випуску виробів в межах замовлення, коли фактична собівартість ще невідома, оскільки замовлення не виконане, частина зданого замовлення оцінюється за плановою собівартістю з урахуванням змін норм і цін, які були передбачені планом. Витрати на всі незавершені замовлення в своїй сумі утворюють вартість незавершеного виробництва.

Позамовне калькулювання ускладнюється такими факторами:

О необхідністю щомісячного виявлення вартості незавершеного виробництва, що є доволі складним і громіздкім процесом в умовах наявності великої кількості деталей і замовлень в одиничному та дрібносерійному виробництві;

Ф заповненням великої кількості первинних документів відповідно до шифрів замовлень, які відкриваються за основними видами продукції, капітальному ремонту обладнання, за різними замовленнями і послугами, які виконуються на сторону.

При великій кількості документів і замовлень можливі помилки, виявлення яких ускладнено, а іноді і неможливе при великій кількості деталей, які застосовуються. Більше половини деталей в цехах одиничного і дрібносерійного виробництва використовують для виготовлення різних видів виробів. Віднесення цих деталей на те чи інше замовлення носить умовний характер. Через велику номенклатуру матеріалів, що використовуються, їх витрачання в замовленнях не фіксують в натуральному виразі. Оперативний контроль за рівнем витрат в умовах позамовного калькулювання майже відсутній.

Основним напрямком впорядкованого обліку витрат на виробництво і ведення оперативного обліку на підприємствах одиничного і дрібносерійного виробництва є впровадження елементів нормативного обліку. Типізація виробничих процесів, інструментів, введення поточних і автоматичних ліній для виготовлення універсальних деталей створює умови для розробки стійких нормативів витрат, організації обліку відхилень і змін норм.

Враховуючи складність розробки нормативів, останні можна встановлювати на певні типи виробів або розраховувати нормативи прямих витрат тільки по найбільш важливих деталях.

В умовах дії Національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку 9 «Запаси» та 16 «Витрати» виникають певні особливості позамовного калькулювання, пов'язані із розподілом загальновиробничих витрат та розподілом витрат між різними звітними періодами. Покажемо їх на конкретному прикладі.

Приклад 1. ЗАТ «Сільгосптехніка» виготовляє складну машинобудівну продукцію тільки на замовлення. В березні поточного року було отримано замовлення на виготовлення універсального мінітрактору, якому було присвоєно номер 3. За станом на 31 березня сальдо по рахунках 20 «Виробничі запаси», 23 «Виробництво», 26 «Готова продукція» мали наступні значення: Дт 20 – 14000 грн., Дт 23 (№3) – 45000 грн., Дт 26 (№2) -30000 грн. Тобто на підприємстві одне замовлення ще не закінчене (№3) і по ньому проводяться роботи, і одне вже закінчене (№2 – косарка КС-3), продукція за яким готова до відправлення замовнику.

Витрати, понесені підприємством на виробництво за кожним замовленням складають за березень

Попроцесний облік собівартості

На багатьох підприємствах з масовим характером виробництва продукцію виготовляють шляхом послідовної обробки вихідної сировини. Виготовлення такої продукції проходить ряд технологічно послідовних стадій, при яких сировина перетворюється спочатку на напівфабрикат, а потім – на готовий виріб.

Кожен переділ представляє собою частину технологічного процесу або сукупність виробничих операцій, в результаті яких з сировини отримують напівфабрикат, а з напівфабрикату – готовий виріб, за умови, якщо планування виробничих витрат також здійснюється за переділами технологічного процесу. Таким чином, калькуляція останнього переділу є калькуляцією собівартості готової продукції.

Згідно з Типовим положенням з планування, обліку і калькулювання собівартості продукції на промислових підприємствах, облік витрат на виробництво може здійснюватись як напівфабрикатним способом, так і безнапівфабрикатним.

При безнапівфабрикатному способі витрати на виготовлення напівфабрикатів, деталей і вузлів обліковуються по цехах в розрізі статей витрат.

При напівфабрикатному способі собівартість напівфабрикатів власного виробництва при передачі їх з цеху в цех відображаються в системі рахунків бухгалтерського обліку. В цьому випадку витрати на виготовлення напівфабрикатів обліковуються по цехах комплексною статтею «Напівфабрикати власного виробництва».

Умови застосування того чи іншого варіанту обліку витрат на виробництво встановлюються в галузевих інструкціях.

При попроцесному калькулюванні витрати збираються в розрізі окремих виробничих процесів (простий метод) або стадій технологічного процесу (попередільний метод). Собівартість одиниці виробу визначається шляхом ділення загальної суми витрат на кількість (вагу) виготовленої продукції.

В основних цехах при попередільнрму калькулюванні, як правило, переважає напівфабрикатний спосіб обліку виробничих витрат, хоча по відношенню до окремих цехів та переділів застосовується і безнапівфіабрикатний спосіб калькулювання собівартості. У будь-якому випадку облік виробничих витрат ведеться по кожному переділу. При напівфабрикатному способі калькуляція собівартості складається окремо на продукцію кожного переділу, а калькуляція останнього переділу є калькуляцією собівартості готової продукції. При безнапівфабрикатному способі калькуляція собівартості складається тільки на готову продукцію.

Облік основних технологічних витрат при попередільному калькулюванні ведеться за переділами. Всередині кожного переділу прямі витрати (матеріали та заробітну плату виробничих робітників з відрахуваннями) обліковують за видами напівфабрикатів або готових виробів або за групами однорідної продукції. Об'єднання продукції в єдині калькуляційні групи проводять за ознакою однорідності сировини та основних матеріалів, а також за складністю обробки.

Облік витрат на утримання та експлуатацію обладнання ведуть по переділах, а всередині кожного переділу розподіляють за видами (групами) продукції пропорційно до кількості відпрацьованих машино-годин або до інших баз розподілу. Облік цехових витрат ведеться відповідно по цехах. Ці непрямі витрати розподіляються пропорційно до обраної бази.

На кожному переділі можуть бути витрати в незавершеному виробництві. Це потребує розмежування витрат по переділу між продукцією, яка закінчена обробкою, та незавершеним виробництвом. Якщо ж залишки незавершеного виробництва незначні або стабільні, то всі витрати по переділу відносять тільки на собівартість продукції, що випускається.

Аналітичний облік ведеться по переділах за групами однорідної продукції, а собівартість окремих її видів всередині групи визначають за допомогою коефіцієнтів. Іноді калькуляційною одиницею може виступати група виробів певної складності. Виготовлені вироби можуть відрізнятись за масою та конфігурацією, тому не можна визначати собівартість одиниці виробу шляхом ділення загальної суми витрат на кількість придатної продукції, адже це може призвести до викривлення її собівартості.

Всі виготовлені вироби розбивають на групи, в залежності від ступеня складності їх виготовлення. Перерахунок в умовні одиниці здійснюють за допомогою коефіцієнтів. Для встановлення коефіцієнту планові витрати на одиницю виробів однієї з груп, що має найбільшу питому вагу у випуску продукції, прирівнюють до одиниці, по відношенню до якої розраховуються коефіцієнти решти груп.

Приклад 2. На другому переділі ливарного цеху випускають відливки трьох груп складності (1, 2, та 3-ї), планові витрати на І т яких відповідно, 42, 54, 60 грн., фактичний їх випуск – 5, 10 та 25 т, загальні фактичні витрати на виготовлення всіх трьох груп відливок, включаючи собівартість кожного металу та витрати на виготовлення з нього відливок, 1875 грн.

Для визначення собівартості І т. відливок, передусім необхідно розрахувати коефіцієнти. Для цього перерахунки планових витрат третьої групи відливок, яка має найбільшу питому вагу у випуску, приймемо за одиницю, тоді коефіцієнт по першій групі складатиме 0,70 (42: 60), а по другій групі 0,90 (54: 60). Розраховані коефіцієнти використаємо для перерахунку випуску відливок в умовні тони, у відповідності з якими будуть розподілені загальні витрати на виготовлення відливок.

В наведеному прикладі витрати розподілені по групах складності відливок. Фактична собівартість визначена шляхом ділення витрат на фактичний випуск відливок по кожній групі.

Якщо частка витрат на утримання і експлуатацію обладнання значна, такі витрати, як амортизація основних засобів, витрати на їх поточний ремонт, знос і ремонт змінного обладнання та інструментів, можна відображати окремими статтями. Окремою позицією в калькуляціях можна показувати і витрати по внутрішньозаводському переміщенню напівфабрикатів (відходів), якщо останні передають з цеху в цех, минаючи заводські склади.

Дані звітних калькуляцій при попередільному методі обліку витрат порівнюють з плановими, і в результаті виявляють відхилення фактичної собівартості від планової. Великий ефект дає організація в процесі виробництва систематичного обліку відхилень від норм за причинами і винуватцями. Для цього необхідно на основі науково обґрунтованих норм витрат складати нормативні калькуляції. Необхідно також вибрати найбільш раціональну форму поєднання бухгалтерського і оперативного обліку відхилень від встановлених норм. В цих умовах облік витрат на виробництво і калькулювання собівартості можна буде організувати за передільно-нормативним методом.

Планування і калькулювання собівартості можна здійснювати при попередільному методі з застосуванням елементів нормативного методу обліку і організації оперативного обліку відхилень від норм в процесі виробництва в заготівельних цехах з одиничним і дрібносерійним виробництвом при великій номенклатурі заготовок, що виробляються (відливок, пакувань, штампованих заготовок).

В умовах дії національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку 9 «Запаси» та 16 «Витрати» виникають певні особливості у веденні попередільного калькулювання.

Суть попередільного методу полягає в тому, що вартість усіх виробничих витрат (прямих та непрямих), які були понесені на підприємстві протягом одного звітного періоду ділиться на загальну кількість зразків готової продукції, виготовлених протягом цього звітного періоду, в результаті чого отримують вартість одного зразка.

Приклад 3. Після завершення першого переділу отримують не готову продукцію, а її еквівалент. Еквівалент кількості зразків готової продукції використовується для оцінки продукції з різним ступенем готовності та представляє собою понесені фактичні витрати на виробництво продукції з різними ступенями готовності за звітний період, умовно переведені у витрати, які потрібно виконати для виготовлення визначеної кількості зразків готової продукції за даний звітний період і з ступенем завершеності 100% Виробничі витрати пивзаводу за місяць склали 100000 грн., при цьому протягом місяця на цьому підприємстві було випущено 100 тис. пляшок пива. Для того, щоб знайти вартість однієї пляшки пива, потрібно виробничі витрати за місяць в сумі 100000 грн. розділити на загальну кількість виготовлених за цей місяць пляшок пива в кількості 100000. В результаті отримуємо виробничу собівартість однієї пляшки пива в сумі 1 грн.

При використанні попередільного методу обліку витрат на виробництво важливими кроками, які потрібно зрозуміти та запам'ятати, є по-перше, облік фізичної кількості зразків продукції, виробництво яких було розпочато протягом звітного періоду, по-друге – фізична кількість зразків продукції, виробництво яких було закінчене протягом звітного періоду, по-третє – фізична кількість зразків продукції на кінець звітного періоду.

Фізична кількість зразків продукції може бути виражена в таких одиницях обліку, як тони, кілограми, літри, штуки, пляшки, пачки та ін., в залежності від виду продукції, яка виготовляється, та від того, в якому вигляді вона реалізується.

Для зручності аналізу та контролю за витратами виробництва потрібно готувати виробничий звіт, але підприємства повинні самі вирішувати доцільність його складання та вибирати метод оцінки напівфабрикатів. Використання методу ФІФО означає, що при складанні виробничого звіту вважається, що з усієї кількості зразків готової продукції, виробництво яких було завершене протягом звітного періоду (в одному переділі виробництва), першими були виготовленні зразки, які на початок звітного періоду знаходились в процесі виробництва, а потім ті зразки, виробництво яких було розпочато та закінчено впродовж цього звітного періоду.

Тобто зі всієї кількості зразків, виробництво яких було завершене на кінець звітного періоду, спочатку закінчувались ті зразки, виробництво яких було розпочато в минулому звітному періоді, а потім ті, виробництво яких було розпочато в поточному звітному періоді.

Структура виробничого звіту складається з двох частин. Перша частина призначається для визначення собівартості еквіваленту та зразку готової продукції, а друга – для розподілу всіх виробничих витрат між зразками продукції, які були передані в другій переділ виробництва, та зразкам, роботи по яким були розпочаті в поточному звітному періоді, але які на кінець цього звітного періоду залишаються в процесі виробництва.

При цьому необхідно звернути увагу, що в усі виробничі витрати входять як витрати, які понесені в поточному звітному періоді, так і витрати минулого періоду для початку робіт по виготовленню зразків, роботи по яких в минулому періоді не були закінчені. При цьому вдається вирахувати точну історичну (фактичну) собівартість зразків продукції.

Облік нормативної собівартості

Своєчасний вплив на рівень витрат на виробництво формування собівартості продукції можливий при такій організації і методології обліку, при якій причини змін собівартості, допущення перевитрат і отримання економії засобів розкривається не тільки шляхом наступного вивчення звітних калькуляцій, але й щоденно в самому процесі виконання плану на підставі первинної документації і поточних облікових записів. Таким вимогам відповідає нормативний метод який застосовується в різних галузях промисловості.

Важливими завданням нормативного обліку є своєчасне попередження нераціонального використання ресурсів підприємства, оперативний аналіз витрат на виробництво, який дозволяє розкривати невраховані при плануванні і в практичній роботі резерви, визначати результати госпрозрахункової діяльності підрозділів підприємства, що беруть участь у виробничому процесі (цехів, ділянок тощо).

Нормативний метод обліку ґрунтується на:

1. нормуванні витрат і обов'язковому складанні нормативних калькуляцій по кожному виробу;

2. щомісячному або щоквартальному обліку внесених змін у встановлені норми;

3. систематичному виявленні відхилень фактичних витрат від поточних норм витрат матеріалів і заробітної плати;

4. калькулюванні фактичної собівартості груп (типів) однорідної продукції виходячи з їх нормативної собівартості і відхилень від норм;

5. аналізі відхилень за причинами і винуватцями.

При цьому до однорідних груп продукції відносять вироби з однаковими технологіями виготовлення, трудомісткістю і складом матеріалів. В умовах застосування у виробах типізованих деталей розширюються можливості об'єднання на підприємствах машинобудування машин і приладів в однорідні групи.

Нормативний метод обліку витрат виробництва дозволяє своєчасно виявляти і встановлювати причини відхилення фактичних витрат від діючих норм основних витрат і кошторисів витрат на обслуговування виробництва і управління.

Всі випадки відхилення від норм повинні оформлюватись відповідними документами і обліковуватись. Облік відхилень ведеться з метою забезпечення своєчасної інформації про розміри і причини додаткових, не передбачених нормами витрат, і прийняття необхідних організаційних і технічних заходів.

При нормативному методі повинен здійснюватись систематичний облік змін діючих норм. Цей облік ведеться на підставі повідомлень про зміни норм і використовується для уточнення нормативних калькуляцій.

На підприємствах повинен бути встановлений порядок оформлення змін норм, а також повідомлення зацікавлених відділів і цехів про ці зміни. За повідомленням про зміни норм вносяться зміни в технічну і планову документацію, які є основою для оформлення первинних документів (вимог, лімітних карток, робочих нарядів, маршрутних листків тощо), де зазначаються діючі витратні норми для видачі сировини, матеріалів і напівфабрикатів, а також для нарахування оплати праці.

При нормативному методі обліку витрат на виробництво і калькулювання собівартості продукції підставою для визначення фактичної собівартості є нормативна калькуляція.

Чинні норми – це обумовлені технологічним процесом норми, за якими виконуються відпуск сировини й матеріалів та оплата виконаних робіт. Відхиленням від норм вважаються як економія, так і додаткові витрати сировини, матеріалів, заробітної плати та інші додаткові витрати (в тому числі викликані заміною сировини й матеріалів, оплатою робіт, не передбачених технологічним процесом, доплатам за відхилення від нормальних умов роботи тощо).

Нормативні калькуляції складаються на всі види виробів, які випускає підприємство. При виготовленні ж окремих видів виробів в різних виконаннях нормативна собівартість визначається для кожного варіанту виконання окремо. Нормативні калькуляції можуть складатись послідовно на деталі, вузли, складальні з'єднання і вироби в цілому або, тільки на вироби в цілому. Калькуляція на деталі та вузли складається тільки за статтями основних витрат.

При цьому в калькуляціях на виріб в цілому додаються витрати на обслуговування виробництва і управління, а витрати на матеріали розшифровуються по окремих групах матеріалів. При безцеховій структурі управління нормативні калькуляції розраховують по підприємству в цілому.

Приклад 4. Нормативна калькуляція розточувального верстату

Облік зміни норм

Впровадження у виробництво організаційно-технічних заходів, більш досконалого обладнання, раціоналізаторських пропозицій призводить до зниження витрат матеріалів і заробітної плати на одиницю продукції, а отже, і до змін встановлених за ними нормативів. Ці зміни фіксує відділ підготовки виробництва в спеціальних повідомленнях, які складають окремо на зміни норм витрат матеріалів, нормативного часу і розцінок, цехових та інших витрат. В повідомленнях наводяться назва деталі (виробу), якої стосується зміна норм, стара і нова норми, різниця від зміни норми, дата і обґрунтування причини введення нової норми.

Облік змін норм потребує своєчасного уточнення нормативів. Основна частка змін норм відноситься до трудових витрат.

Важливим і обов'язковим моментом організації нормативного від норм обліку є систематичний облік в процесі виробництва відхилень від норм витрат, встановлених на початок місяця, по матеріалах (по кожному найменуванню) і заробітній платі виробничих робітників.

Відпуск матеріалів проводять зі складів в межах встановлених нормативів за лімітно-забірними картками та іншим видатковими документами, а нарахування заробітної плати – за нормативами часу та розцінками. Усі випадки виявлених відхилень від встановлених норм фіксують в окремих документах, не враховані ж в документах відхилення встановлюють за допомогою інвентаризації незавершеного виробництва.

2.4 Калькулювання змінних витрат : переваги та недоліки «Директ – костингу»

На початку 50-х років на промислових підприємствах США та інших капіталістичних країн почала широко застосовуватись система калькулювання собівартості продукції на основі змін витрат, яка ґрунтується на словосполученні «директ кост план». Ця система була описана в методиці калькулювання витрат виробництва на підприємстві Джонатаном Харрісом в 1936 р. Він пропонував відокремлювати непрямі накладні витрати від звичайних виробничих витрат з метою отримання місячного звіту про прибутки і збитки, який покаже залежність обсягу прибутку від зміни обсягу реалізованої продукції. Такий метод калькуляції витрат виробництва більш відомий під назвою директ-костинг – калькулювання змінних витрат.

Саме остання класифікація відображає економічний зміст, калькулювання, але оскільки більша частина витрат є змінними обмеженої собівартості, таку систему називають калькулюванням змінних витрат.

Директ–костинг (калькулювання змінних витрат) – це система обчислення собівартості тільки на основі прямих (змінних) виробничих витрат.

Метод директ-костинг базується на тому, що всі витрати поділяються на прямі і непрямі. Прямі витрати безпосередньо відносяться на той чи інший вид виробу. Непрямими витратами є накладні витрати є по відношенню до виробу, так як їх сума складається з постійних і змінних частин.

Сформулюємо основні ознаки директ–костингу:

1. собівартість калькулюється тільки на основі прямих змінних виробничих витрат; решта витрат – постійних виробничих і невиробничих покривається за рахунок загального доходу фірми;

Поділ виробничих витрат на постійні і змінні для облікових працівників промислових підприємств США, Австралії та європейських капіталістичних країн – явище не нове. На початку XX століття Генрі Гесс провів чітке розмежування між постійними і змінними витратами. З того часу розроблялись різні методи поділу виробничих витрат на постійні і змінні. Серед них метод вищої та нижчої точки, метод використання облікових даних, статистичний метод та ін.

2. управлінський і фінансовий облік інтегровані;

3. в процесі калькулювання визначається маржинальний дохід.

Дослідження в області системи директ-костинг показали, що поділ постійних і змінних витрат ґрунтується на ряді припущень, які необхідно враховувати для (попередження помилкового) використання результатів витрат.

Складність розробки методу точного розподілу витрат полягає в тому, що витрати, які є змінними в одному випадку, в іншому можуть бути постійними.

Наприклад, зарплата оператора обладнання – це змінні витрати, але при угоді про гарантовану річну плату вона може відноситись до постійних витрат. Витрати на електроенергію в усіх галузях вважались постійними, крім ливарного виробництва, де споживання енергії електропіччю змінювалось в залежності від потреб виробництва. Тобто, будь-які витрати можуть бути постійними або змінними в залежності від виду діяльності.

Як правило, на промислових підприємствах немає єдиного положення про класифікацію виробничих витрат на постійні і змінні. В зв'язку з цим кожен підприємець класифікує виробничі витрати на власний розсуд. Це дає можливість маневрувати звітними даними за рахунок свідомого віднесення частини змінних витрат до постійних.

Так, при збільшенні суми постійних витрат розмір доходу фірми зменшується, оскільки в системі директ–костинг постійні витрати зменшують суму одержаних доходів. Тому система обліку і калькулювання собівартості продукції по прямих витратах на даний час більш популярна, ніж система повного розподілу витрат на вироби.

Інтеграція управлінського і фінансового обліку є другою особливістю системи директ-костинг. її суть полягає в тому, що записи на рахунках управлінського і фінансового обліку об'єднуються в загальну систему таким шляхом, що всі внутрішні операції виробничого обліку відображаються в Головній книзі.

Звіти про виробничі витрати і звіти про прибутки та збиткирегулярно надаються керівництву у вигляді залежності даних «витрати-обсяг-прибуток». Такий метод називають моністичною системою ведення обліку.

Проте, ця система, на думку американських вчених, має певні недоліки: по-перше, характер і мета управлінського та фінансового обліку настільки різні, що об'єднувати їх недоцільно, адже в основу їх поділу покладено збереження комерційної таємниці; по-друге, моністична система ведення обліку більш об'ємна і складна, що обумовлено кількістю статей, пов'язаних з внутрішніми операціями. Звісно, що ці недоліки роблять всю систему дорогою, а також негнучкою і непрактичною, хоча не дивлячись на це, моністична система є досить розповсюдженою в США.

Ще однією особливістю калькуляції собівартості продукції в системі директ-костинг є процес багатостадійного складання звіту про доходи промислових підприємств.

Маржинальний дохід (брутто-прибуток) – це різниця між доходом від реалізації продукції та змінними витратами.

З нього покриваються загальні постійні витрати (в тому числі комерційні та адміністративні).

Маржинальний дохід = Обсяг продаж – Змінні витрати

Маржинальний дохід відображає внесок сегменту (продукту, підрозділу тощо) у покриття постійних витрат та формування прибутку: Маржинальний дохід = Постійні витрати + Прибуток.

Звіти про фінансові результати, що складаються на основі маржинального доходу, багатоступеневі. Вони мають не менше двох розділів: верхній показує маржинальний доход, а нижній – чистий дохід.

Якщо змінні витрати поділяються на виробничі та невиробничі, наведений звіт про доходи буде трьохрівневим. В цьому випадку на першому етапі визначається виробничий маржинальний дохід як різниця між обсягом реалізованої продукції і змінними виробничими витратами.

На другому етапі як різниця між виробничим маржинальним доходом та невиробничими змінними витратами визначається маржинальний дохід в цілому по підприємству, на третьому етапі – чистий прибуток підприємства шляхом віднімання від загальної суми маржинального доходу суми постійних витрат. В звітах про доходи можна передбачити поділ загальної суми постійних витрат на два дрібніші блоки. Такий метод називається «багатоблоковою системою». В деяких випадках проводять розмежування між постійними витратами, характерними для деяких виробів або груп виробів, в інших ситуаціях – по територіях збуту або каналах розподілу, але кількість можливих варіантів при системі директ-костинг обмежена.

Система директ-костинг має ряд переваг перед системою повного розподілу витрат, основні з яких наступні:

1. дані про собівартість, обсяг, прибутки, необхідні для цілей планування прибутку, завжди можна отримати з регулярної звітності. Отже, керівництву не потрібно вести паралельно два розрахунки для пов'язання їх один з одним;

2. прибуток за певний період не змінюється під впливом постійних накладних витрат при зміні залишків запасів;

3. звіти про витрати виробництва і доходи, складені за системою директ-костинг, в більшій мірі відповідають інтересам керівництва фірми, ніж ті які складені за системою розподілу витрат між виробами;

4. підкреслюється вплив постійних витрат на прибуток, оскільки загальна сума цих витрат за даний період відображається у звіті про доходи.

5. показники маржинального доходу дозволяють оперативно оцінити вироби, виходячи з базових критеріїв – території, яку вони займають, категорій замовників тощо;

6. директ-костинг об'єднує такі ефективні засоби контролю, як стандарт-кост і гнучкі бюджети (детально будуть розглянуті в лекції 8);

7. система директ-костинг оцінює запаси відповідно до поточних витрат, необхідних для виготовлення виробів;

Проте, система директ-костинг має і певні недоліки:

1. основні труднощі полягають у виділенні постійних витрат. Значна частина напівзмінних витрат може розподілятись по-різному в залежності від методу, який використовується, а це, в свою чергу, буде позначатися на результатах;

2. для потреб довгострокового планування та інших потреб управління необхідно паралельно розподіляти постійні накладні витрати в позасистемному порядку;

3. при переході від системи повного розподілу витрат до системи директ-костинг виникають серйозні проблеми у визначенні суми прибуткового податку;

4. аналогічні труднощі виникають і в питаннях оцінки запасів при складанні звітів для власників акцій.

2.5 Метод обліку витрат «Стандарт – кост»

Метод обчислення стандартної собівартості одиниці продукції в США та Великобританії називають стандарт-кост.

Термін «стандарт-кост» дослівно означає стандартні вартості: «стандарт» – кількість необхідних виробничих витрат (матеріальних і трудових) для виготовлення одиниці продукції або заздалегідь обчислені витрати на виробництво одиниці продукції або надання послуг; «кост» – це грошовий вираз виробничих витрат, які припадають на одиницю продукції.

Стандарт-кост – це заздалегідь визначені або передбачені кошториси витрат па виробництво одного виробу або декількох виробів одного виду протягом певного звітного і попереднього періоду, з якими порівнюють фактичну собівартість.

Британський інститут присяжних бухгалтерів розглядає стандарт-кост як підготовку і використання системи обліку стандартних витрат, їх порівняння з фактичними витратами і аналіз відхилень фактичної кількості виробів від стандартних за причинами і місцями їх виникнення.

Зміст системи стандарт-кост полягає в тому, що обліковується лише те, що повинно відбутись, а не те, що відбулося, враховується не реальне, а належне, і обґрунтовано відображаються відхилення, які виникли. В основі лежить чітке, тверде запровадження норм витрат матеріалів, енергії, робочого часу, праці, зарплати та інших витрат, пов'язаних з виготовленням будь-якої продукції або напівфабрикатів. До того ж встановлені норми не можна недовиконати. Перевищення норми над фактом означає, що вона була встановлена помилково.

Стандарт – кост є самостійним методом калькулювання собівартості одиниці продукції, в основі якого лежить облік стандартних витрат, хоч в чистому вигляді він і не отримав широкого розповсюдження в США.

Перевага системи стандарт-кост перед іншими методами обліку витрат на виробництво полягає в наступному.

1. На підставі встановлених стандартів можна заздалегідь визначити суму очікуваних витрат на виробництво і реалізацію виробів, обчислити собівартість одиниці виробу для визначення цін, а також скласти звіт про доходи. При цій системі керівництво фірм забезпечується інформацією про величину відхилень від нормативів і про причини їх виникнення, яка використовується для оперативного прийняття управлінських рішень.

Менш складна техніка ведення обліку виробничих витрат і калькулювання собівартості продукції, оскільки картки стандартної собівартості друкуються заздалегідь із зазначенням нормативної кількості виробничих витрат. Картка нормативної собівартості виробу показує всі повні витрати на його виготовлення, що виключає повторне обчислення виробничих витрат по операціях або замовленнях. Наприклад, інформація Про необхідні матеріали друкується за стандартною заявкою згідно з нормативною кількістю, необхідною для виконання замовлення.Якщо потрібно більше матеріалів, ніж передбачено нормативом, то складається додаткова вимога (на бланку іншого кольору, щоб зазначити, що це перевитрачання матеріалів за замовленням). Втрати можуть бути знижені або повністю виключені в системі, яка забезпечує моментальну реакцію на будь-яку тенденцію відхилення від встановленого стандарту.

Коли операції автоматизовані, стандартні умови вводяться в програму ЕОМ, яка управляє виробничим процесом, будь-яке відхилення від стандартів виявляється моментально, поправки вносяться в процесі роботи.

3. При системі стандарт-кост більш простими є канцелярські роботи, оскільки кожна господарська операція не документується, вартість операцій не обчислюється. В кінці звітного місяця кількість, наприклад, витрачених матеріалів множиться на собівартість одиниці і тим самим визначається собівартість всіх витрачених матеріалів. Матеріальні звіти на складах складаються лише в натуральних вимірниках.

4. Система стандарт-кост може використовуватись для оцінки виконання встановленого замовлення. Система стандарт-кост корисна при прийнятті рішень, особливо якщо стандарти розроблені окремо по змінних і постійних елементах витрат, а також при правильному встановленні ціни на матеріали та норми витрат робочої сили. Коли стандарти реальні і детальні, вони можуть стимулювати роботу окремих осіб або більш ефективне виконання завдання. Хоча, стандарти часто діють пригнічуюче на робітників і начальників цехів та відділів, вони мають швидше негативний вплив, і не створюють стимулів до роботи.

5. Одна з основних переваг системи стандарт-кост полягає в тому, що при правильній її постановці потрібен менший бухгалтерський штат, ніж при обліку минулих витрат, бо в межах цієї системи облік ведеться за принципом виключення, тобто враховуються лише відхилення від стандартів. Чим стабільніше працює підприємство і чим більш стандартизовані виробничі процеси, тим менш трудомістким стає облік і калькулювання.

Якщо підприємство має масове або багатосерійне виробництво, специфікації на матеріали для всіх деталей, використовує відрядну оплату праці і стандартизацію всіх виробничих процесів, то в умовах системи стандарт-кост бухгалтерська робота зводиться до обліку і виявлення незначних відхилень від стандартів.

Найбільш придатне для практичного застосування системи стандарт-кост є оплата всіх виробничих операцій за відрядною формою, і відпуск всіх матеріалів виключно за специфікаціями. При цьому необхідність обліку заробітної плати основних виробничих робітників зникає, оскільки відрядна робота сама по собі є стандартизованого.

Процедура обліку витрат і калькулювання в цьому випадку зводиться до:

=> записів відхилень від стандартних цін на матеріали, що надходять;

=> визначення вартості браку;

=> зіставлення дійсних накладних витрат зі стандартними.

На ідеальному підприємстві (при відсутності відхилень) трудові витрати з обліку і калькулювання будуть наближатись до нуля.

2.6 Обчислення собівартості робіт і послуг допоміжних виробництв

Об'єкти обчислення собівартості в допоміжних виробництвах

По автомобільному вантажному транспорту обчислюють собівартість 10 г-км вантажоперевезень та 1 машино-дня роботи спеціальних автомобілів і автомобілів на перевезенні людей; по гужовому транспорту – одного робочого дня за всіма видами робочої худоби, приплоду і одного кормо – дня; по електропостачанню – 10 кВт-год електроенергії, відпущеної споживачам; по теплопостачанню – 1 Гкал теплоенергії, доведеної до споживачів; по водопостачанню -1м³ води, яка подається через водопровідну мережу сільськогосподарського підприємства; по газопостачанню – 1 м³ газу, відпущеного споживачам; по холодильному обладнанню – одного центнеро-дня зберігання.

Визначення собівартості послуг вантажного автотранспорту

Собівартість 10 т-км визначають діленням загальної суми витрат на утримання та експлуатацію вантажного автотранспорту, в тім числі автоцистерн, бензовозів та інших спеціальних машин (за винятком пожежних, тягачів, кранів тощо), на обсяг перевезень у тонно-кілометрах. Витрати на перевезення людей і на роботи спеціальних автомобілів зараховують на відповідні об'єкти пропорційно до кількості виконаних машино-днів.

Перш ніж почати обчислення собівартості 10 т-км, необхідно визначити собівартість одного машино-дня роботи спеціальних автомобілів і автомобілів на перевезенні людей. При цьому із загальної кількості відпрацьованих автотранспортом машино-днів виключають машино-зміни по самообслуговуванню.

Суму витрат по автотранспорту ділять на кількість машино-днів, виконаних автотранспортом, у тім числі спеціальними автомобілями. Собівартість одного машино-дня множать на кількість машино-днів, виконаних спеціальним автотранспортом та на перевезенні людей. Одержаний результат виключають з витрат.

Суму витрат, що залишилася, ділять на кількість тонно-кілометрів, виконаних вантажним автотранспортом.

Приклад. Витрати по автотранспорту становлять 431167,50 грн. Автотранспортом виконано 1437225 т-км, відпрацьовано 11145 машино-днів, у тім числі спеціальними автомобілями – 1609, на перевезені працівників – 901, на обслуговуванні автотранспорту – 450 машино-днів. Планова собівартість машино-дня дорівнює 0,30 грн.

Із витрат виключаються витрати по спеціальних автомобілях та транспортуванню людей: 431 167,50 – [40,3 х (901 + 1609)] = 330014,50 грн.

Одержану суму ділять на кількість виконаних тонно-кілометрів: 330014,50: 1437225 = 0,23 грн.

Визначення собівартості послуг гужового транспорту

По ньому обчислюють середню собівартість робочого дня коней (волів), приплоду і одного кормо-дня. Собівартість одного кормо-дня визначають діленням суми витрат по утриманню робочої худоби на загальну кількість кормо-днів робочої худоби. Собівартість однієї голови приплоду обчислюють за вартістю 60 кормо-днів утримання дорослих тварин. Собівартість одного робочого дня визначають діленням всієї суми витрат по утриманню робочої худоби (за вирахуванням приплоду, гною, іншої побічної продукції) на кількість робочих днів, за винятком днів по самообслуговуванню. При цьому гній оцінюють за його кількістю і витратами на підстилку та вивезення гною.

Вартість послуг гужового транспорту розподіляють між споживачами (культурами, групами культур, видами і групами тварин та іншими об'єктами) пропорційно до кількості відпрацьованих робочих днів.

Обчислення собівартості електроенергії

В електропостачанні визначають собівартість 10 кВт-год. При цьому враховують витрати на електроенергію, одержану від власних електростанцій, а також ту, що надійшла зі сторони. Собівартість 10 кВт-год електроенергії власних електростанцій визначають діленням витрат по їх утриманню та експлуатації на кількість виробленої енергії, за винятком електроенергії, спожитої на власні потреби електростанцій. Електроенергію та витрати по електростанціях (електрогенераторах), змонтованих з доїльними, стригальними, зварювальними та іншими агрегатами, у вартість електроенергії не включають, їх зараховують на витрати відповідних галузей і виробництв.

Середню собівартість 10 кВт-год всієї електроенергії обчислюють діленням усіх витрат по електрогосподарству на загальну кількість електроенергії як власного виробництва, так і одержаної зі сторони. Вартість електроенергії зараховують у витрати споживачів пропорційно до кількості відпущених кіловат-годин.

Кількість електроенергії, відпущеної споживачам, визначають за показниками лічильників. За їх відсутності розподіл електроенергії між споживачами можна здійснювати пропорційно до нормативів її витрат.

2.7 Обчислення собівартості зернових культур

Об'єктом обчислення собівартості в рослинництві є окремі види основної, супутньої і побічної продукції, одержаної від вирощування сільськогосподарських культур.

Собівартість продукції рослинництва за видами сільськогосподарських культур (групами культур) обчислюють: зерно, насіння соняшнику – франко-тік (включаючи витрати на доочищення і сушіння); солома, сіно – франко-скирта або інший пункт зберігання; коренеплоди, картопля, овочі, баштанні культури, льон та інші технічні культури – франко-поле (місце зберігання); зелена маса на силос – франко-місце силосування; силос – франко-силосна споруда; зелені корми – франко-місце споживання; насіння трав – франко-склад; парниково-тепличні овочі, плоди, ягоди – франко-пункт приймання.

До обчислення фактичної собівартості продукції рослинництва перевіряють правильність запису по дебету і кредиту аналітичних рахунків. Витрати по посівах, які повністю загинули від стихійного лиха, списують з рахунка 23 на витрати господарства. Дебетують субрахунок 991, кредитують рахунок 23.

У зв'язку з тим, що площі під загиблими посівами пересіваються іншими сільськогосподарськими культурами, при списанні витрат слід мати на увазі, що на надзвичайні витрати господарства списуються лише повторні витрати (вартість насіння, витрати на сівбу тощо). Неповторні витрати (оранка, вартість внесених добрив, витрати по снігозатриманню тощо) відносять на новопосіяну культуру.

При частковій загибелі втрати списують на витрати господарства частково і розподіляють пропорційно до відсотка одержаної продукції. По посівах, які загинули внаслідок стихійного лиха, нараховують страхове відшкодування. Ці суми записують на дебет рахунка 65 і кредит субрахунку 751.

До собівартості продукції рослинництва поточного року не входять витрати по зібраних (але необмолочених) або по незібраних культурах. Якщо на кінець року в рослинництві виявлено необмолочені культури, фактичні витрати розподіляють так. Із загальної суми витрат по зібраних обмолочених і необмолочених культурах виключають втрати на обмолочування та вивезення продукції з поля.

Суму витрат, що залишається, розподіляють пропорційно до кількості гектарів по зібраних обмолочених і необмолочених культурах. Для визначення фактичної собівартості продукції зібраних і обмолочених культур до суми витрат по зібраних культурах додають витрати на їх обмолочування і транспортування з поля. У наступному році при обчисленні собівартості по необмолочених культурах до витрат на їх збирання додають витрати на їх обмолочування, очищення і транспортування.

Собівартість соломи (полови), гички, стебел кукурудзи, кошиків соняшнику, капустяного листя, тощо визначають залежно від віднесених на них витрат за нормативами, встановленими на основі витрат на збирання, пресування, транспортування, скиртування та інші роботи по заготівлі цієї продукції.

Обчислення собівартості продукції зернових культур

Витрати на вирощування і збирання зернових культур становлять собівартість зерна, зернових відходів і соломи. Загальну суму витрат (за вирахуванням вартості соломи) розподіляють на зерно і зернові відходи пропорційно до питомої ваги повноцінного зерна, що міститься в зернових відходах.

Собівартість 1 ц зерна і зернових відходів визначають діленням витрат вирощування зернових культур на відповідну фізичну масу зерна і зернових відходів після очищення і сушіння.

Приклад. Визначення собівартості 1 ц зерна, зерновідходів, соломи пшениці озимої

Валовий збір зерна пшениці озимої у бункерній вазі склав 35700 ц з площі посіву 1150 га. Планова собівартість 1 ц зерна пшениці озимої - 10 грн. Загальні фактичні затрати на вирощування, збирання і доробку основної, супутньої і побічної продукції пшениці озимої склали 354500 грн. Установлена загибель посівів від стихійного лиха (пожежі) на площі 100 га в сумі фактичних затрат – 21000 грн. Допущене псування посівів приватною особою на площі 0,5 га, що за балансовою вартістю становить 125 грн.

Після доробки і сушки зерна отримані зернові відходи в кількості 4500ц, які, за даними лабораторного аналізу, містять 40% повноцінного зерна; невикористовувані відходи та усихання – у кількості 1100 ц. Закладено до насіннєвого фонду 3500 ц зерна пшениці озимої і реалізовано 26600ц.

Крім того, отримано 40500 ц соломи. Фактичні затрати на збирання, транспортування і скиртування соломи склали 10275 грн.

1. Витрати на вирощування, збирання і доробку посівів (без вартості загиблих і зіпсованих посівів) становлять 333375 грн. (354500 грн. - 21000 грн. – 125 грн.).

2. Витрати за вирахуванням вартості соломи становлять 323100 грн. (333375 грн. -10275 грн.).

3. Кількість зернових відходів у перерахунку на повноцінне зерно становить 1800 ц (4500 ц х 40%).

4. Для калькулювання. собівартості 1 ц зерна пшениці озимої визначається загальна кількість повноцінного зерна – 31900 ц (35700 ц – 4500 ц – 1100ц + 1800 ц).

5. Фактична собівартість 1 ц повноцінного зерна пшениці озимої – 10,13 грн. (323100 грн.: 31900ц).

6. Виходячи із цієї собівартості і кількості зернових відходів у переведенні на повноцінне зерно (1800 ц), визначаємо суму затрат, що припадає на зернові відходи, -18234 грн. (1800 цх 10,13 грн.).

7. Визначаємо різницю у вартості зерно відходів, спочатку оприбуткованих за бункерною вагою у планових цінах (4500 ц) і перерахованих у повноцінне зерно (1800 ц)

(4500 ц – 1800 ц) х 10 грн. = 27000 грн.

8. Фактична собівартість 1ц зернових відходів 4.05 грн.

(18234 грн.: 4500ц).

9. Фактична собівартість 1 ц соломи – 0,25 грн. (10 275 грн.: 40 500 ц).

10. Різниця між фактичною і плановою собівартістю 1 ц зерна становить 0,13 грн. (10,13 грн. - 10 грн.).

2.8 Визначення собівартості молока та м» яса в молочному та м» ясному скотарстві

Витрати на утримання худоби та птиці (без витрат на незавершене виробництво на кінець року та вартості побічної продукції), становлять собівартість продукції тваринництва, причому: вартість тварин, що загинули внаслідок стихійного лиха, відноситься на фінансові результати підприємства; вартість тварин, що загинули з інших причин (без сум, віднесених на матеріально відповідальних осіб), відображається в окремій статті в складі витрат на утримання відповідних видів і груп тварин.

Маса загиблого чи вимушено забитого молодняку тварин, птиці та дорослої худоби на відгодівлі не виключається з приросту живої маси, одержаного за звітний рік.

Вартість гною, одержаного від групи тварин, визначається виходячи з нормативно-розрахункових витрат і витрат на його прибирання та вартості підстилки. Собівартість 1 тонни гною визначається діленням загальної суми витрат на його фізичну масу. Кількість рідкого гною переводиться в звичайний гній, виходячи з вмісту сухих речовин.

Інша побічна продукція, така, як вовна-линька, пух, перо, міражні яйця, м'ясо півників яєчних курей, забитих в добовому віці, м'ясо забитих звірів, шкури загиблих тварин, оцінюється за цінами можливої реалізації чи іншого використання, її вартість відноситься на зменшення витрат на утримання відповідних видів і груп худоби (птиці).

Продукцією вирощування та відгодівлі худоби і птиці (великої рогатої худоби, свиней, овець, кролів, птиці) є приріст живої маси, одержаний в звітному періоді, та жива маса, а від тварин, які не зважуються (молодняк робочих тварин, звірів тощо), продукція не оприбутковується, а витрати спрямовуються на дооцінку поголів'я, виходячи із кількості кормо-днів та собівартості 1 кормо-дня.

Приріст живої маси молодняку тварин та тварин на відгодівлі і птиці певного виду та групи визначається як різниця між живою масою поголів'я, яке було на кінець року та яке вибуло протягом року (включаючи загиблих), і живою масою приплоду та масою тварин і птиці, які надійшли в групу протягом року та які були на початок року.

Собівартість 1 ц приросту живої маси визначається діленням загальної суми витрат на утримання відповідної групи худоби чи птиці (без вартості побічної продукції) на кількість центнерів приросту живої маси.

Собівартість живої маси молодняку тварин і тварин на відгодівлі та птиці всіх вікових груп визначається, виходячи з витрат на їх вирощування і відгодівлю в поточному році (без вартості побічної продукції), вартості худоби і птиці, що були в групі на початок року та надійшли з основного стада чи інших груп, ферм і підприємств, та вартості приплоду (без вартості загиблих тварин).

Кількість живої маси становитиме масу тварин, що реалізовані, забиті, переведені в інші групи та залишені на кінець року.

Собівартість 1 ц живої маси худоби і птиці визначається діленням їх вартості на кількість центнерів живої маси (без маси тварин, що загинули).

На підставі розрахованої собівартості одного центнера живої маси обчислюється фактична собівартість худоби, яка реалізована, переведена в основне стадо, забита на м'ясо, а також та, що залишилася в підприємстві на кінець року. Вартість худоби, що загинула з різних причин, в кінці року не змінюється.

Визначення собівартості продукції скотарства

У молочному скотарстві розраховується собівартість одного центнера молока і однієї голови приплоду. Собівартість однієї голови приплоду розраховується за вартістю 60 кормо-днів утримання корови.

Собівартість одного кормо-дня розраховується діленням всієї суми витрат на утримання основного стада корів на кількість кормо-днів.

Для визначення собівартості одного центнера молока необхідно загальну суму витрат на утримання корів (без вартості приплоду та побічної продукції) розділити на кількість центнерів одержаного молока.

Порядок калькулювання продукції молочного скотарства розглянемо на умовному числовому прикладі .

Оприбутковано продукції за звітний період:

• молока 5000 ц за плановою собівартістю 1 ц молока ЗО грн. на суму 150000 грн.;

• приплоду телят 200 голів за плановою собівартістю 60 кормо-днів утримання корів на суму 40000 грн.;

• побічної продукції 7000 грн.

Витрати на утримання основного стада склали 220000 грн. Кількість кормо-днів утримання корів 73000.

Для визначення фактичної собівартості продукції молочного скотарства здійснимо розрахунки за такою послідовністю:

1. Собівартість 1 кормо-дня = 220000 / 73000 = 3 грн.;

2. Собівартість 1 голови приплоду = (60 кормо-днів х 3 грн.) = 180 грн.;

3. Вартість приплоду = (200 голів х 180 грн.) = 36000 грн.;

4. Вартість молока = 220000 – (36000 + 7000) = 177000 грн.;

5. Собівартість 1 ц молока = 177000 / 5000 = 35, 40 грн.

Собівартість продукції та живої маси великої рогатої худоби і тварин, вибракуваних з основного молочного стада в молочному скотарстві розрахуємо на такому умовному прикладі.

Приклад. На початок звітного періоду в господарстві лишилось – 745 голів великої рогатої худоби, живою масою 745 ц і вартістю 189713 грн. За звітний період надійшло: 510 голів приплоду масою 1 12 кг, вартістю 71799 грн.; куплено в інших господарствах – 50 голів, масою 50 ц, вартістю 100130 грн.

За звітний період вибуло: реалізовано 244 голови, масою 535 ц; забито на м'ясо – 50 голів, живою масою 50 ц; загинуло по вині господарства – 16 голів живою масою 8ц.

Залишилось на кінець року 995 голів, живою масою 750 ц.

Витрати на вирощування і відгодівлю великої рогатої худоби за звітний період склали 338518 грн., з них віднесено на гній 1200 грн.

На підставі приведених даних визначимо приріст живої маси, який дорівнює масі тварин на кінець звітного періоду + маса тварин, що вибули – маса тваринна початок звітного періоду – маса тварин, що надійшли в дану вікову групу

або (750+8+50+535) – (745+112+50) = 436.

Жива маса, яка підлягає калькуляції дорівнює живій масі тварин на кінець звітного періоду + маса тварин, що вибули з господарства, або 750 + 50 + 535 = 1335 ц.

Отримані дані подаємо в розрахунку (табл. 1).

Таблиця 1. Розрахунок фактичної собівартості 1 ц живої маси молодняку ВРХ і тварин на відгодівлі

Фактична собівартість:

1 ц приросту живої маси = 337318 / 436 = 7 73,66 грн.

Фактична собівартість 1 ц живої маси = 608830 / 1335 = 456,05 грн.

Визначення собівартості продукції в м'ясному скотарстві

У м'ясному скотарстві обчислюють собівартість однієї голови приплоду, 1 ц приросту живої маси телят до 8-місячного віку і 1 ц живої маси; 1 ц приросту живої маси молодняку старше 8 місяців і дорослої худоби на відгодівлі; 1 ц живої маси по цій групі.

Попередньо із загальної суми витрат виключають вартість молока і вовни-линьки за середньореалізаційними цінами та вартість гною (методика викладена вище).

Одну голову приплоду оцінюють за живою масою теляти при народженні і фактичною собівартістю 1 ц живої маси відлучених телят у 8-місячному віці. Приріст живої маси телят до 8-місячного віку визначають на підставі записів на кредиті аналітичного рахунка «Основне стадо великої рогатої худоби м'ясного напряму».

Собівартість 1 ц приросту живої маси по даній групі тварин обчислюють діленням витрат, зарахованих на дебет цього аналітичного рахунка, за вирахуванням побічної продукції і доходів від пункту штучного осіменіння, на приріст живої маси телят цієї групи з урахуванням живої маси приплоду.

Собівартість 1 ц живої маси телят до 8-місячного віку визначають з урахуванням маси молодняку даної групи, який залишився з минулого року: загальну вартість телят до 8-місячного віку ділять на загальну масу тварин цієї групи.

Загальна вартість молодняку у віці до 8 місяців складається з вартості телят на початок року, вартості придбаного молодняку і витрат, віднесених на приріст живої маси телят до 8-місячного віку, та приплоду. Загальна маса тварин включає живу масу телят до 8-місячного віку на кінець року, молодняку, переведеного в старшу групу, і проданих тварин (за вирахуванням маси загиблих).

Собівартість 1 ц живої маси тварин обчислюють діленням їх вартості на живу масу. За такою собівартістю визначають вартість телят, які вибули протягом року з цієї групи, і тих, що залишилися на кінець року.

Собівартість 1 ц приплоду живої маси і 1 ц живої маси молодняку старше 8 місяців і дорослої худоби на відгодівлі обчислюють так само, як і по молодняку великої рогатої худоби молочного напряму.

2.9 Визначення собівартості продукції вівчарства та птахівництва. Визначення собівартості продукції вівчарства

Витрати на утримання дорослого поголів'я і молодняку овець, а також на їх стрижку розподіляються між видами основної продукції (вовною, приростом живої маси, приплодом). Молоко, а також шкури загиблих тварин вважаються побічною продукцією і оцінюються за реалізаційними цінами, а гній – за нормативно-розрахунковою вартістю.

На собівартість приплоду ягнят відноситься в романівському вівчарстві 12 відсотків, каракульському – 15, а в усіх інших напрямах – 10 відсотків загальної суми на утримання овець основного стада. В підприємствах, де не створюються отари маточного стада і вівці всіх груп утримуються разом, на приплід відноситься частина (у зазначеному розмірі) загальної суми витрат.

Витрати на утримання овець (без вартості побічної продукції та приплоду) розподіляються між вовною (1 центнер вовни прирівнюється до 5 одиниць) та приростом живої маси, один центнер якого береться за одиницю.

Витрати на утримання стригального пункту, стрижку овець, класування, пакування, маркування вовни відносяться прямо на собівартість вовни.

Вартість ягнят на момент відлучення від маток складається з собівартості приплоду та витрат на приріст їх живої маси до відлучення.

Собівартість 1 ц живої маси інших груп молодняку і овець на відгодівлі визначається відповідно до методики визначення собівартості 1 ц живої маси по молодняку великої рогатої худоби.

Визначення собівартості продукції птахівництва

Собівартість продукції птахівництва визначається діленням витрат на утримання чи вирощування відповідної групи птиці (без вартості посліду та іншої продукції) на кількість відповідної продукції. Обчислюється собівартість 1 тис. яєць основного стада птиці та 1 центнер приросту живої маси молодняку (кількість приросту живої маси визначається розрахункове).

Яйця батьківського стада птиці, не придатні для інкубації, оцінюються за собівартістю яєць промислового стада, а за його відсутності – за реалізаціями цінами. За цими ж цінами оприбутковуються яйця, одержані від молодняку птиці.

Процес інкубації може мати незавершене виробництво. Для його визначення і оцінки слід планову собівартість однієї голови добового молодняку птиці поділити на тривалість інкубації в днях і одержаний результат помножити на кількість яєць, що залишилися в інкубаторах на кінець року, та фактичний період їх інкубації в днях.

Для визначення суми витрат, віднесених на одержану продукцію, необхідно до вартості незавершеного виробництва на початок року додати витрати за рік і відняти вартість незавершеного виробництва на кінець року. Розділивши цю суму (без вартості яєць, вилучених при першому і другому міражі, шкаралупи, тушок півників, забитих у добовому віці, за цінами можливого використання) на кількість голів, визначаються собівартість голови ділового добового молодняку птиці.

содержание   ..  482  483  484   ..