содержание   ..  364  365  366   ..

Парламенты Украины и демократических стран мира Вступ Розділ 1. Структура парламентів демократичних країн світу 1.1 Загальні риси 1.2 Апарат 1.3 Дослідницькі служби парламентів 1.4 Контрольні служби парламентів Розділ 2. Проблема бікамералізму в Україні Розділ 3. Стислий історичний нарис становлення парламентаризму в Україні Розділ 4. Структура Верховної Ради України 4.1 Голова Верховної Ради України та його заступники 4.2 Комітети Верховної Ради України 4.3 Тимчасові спеціальні і слідчі комісії Верховної Ради України 4.4 Аппарат Верховної Ради України 4.5 Рахункова Палата 4.6Уповноважений Верховної Ради України з прав людини Розділ 5.Основні функції парламентів світу 5.1 Законодавчі функції парламентів 5.2 Контрольні функції парламентів 5.3 Установчі функції парламентів 5.4 Бюджетно-фінансові функції парламентів 5.5 Внутрішньополітичні функції парламентів 5.6 Зовнішньополітичні функції парламентів Висновок Додаток (схема) Список використаної літератури Вступ Парламент - це виборний колегіальний орган, який має пере­важні права у сфері законотворчості. Завдяки парламенту у країні створюються, розвиваються і зберігаються демократичні форми прав-ління.Роль парламенту в житті суспільства кожної країни є різною. Проте у діяльності парламентів світу є багато спільного, що заслу­говує на вивчення і використання набутого досвіду в діяльності інших законодавчих органів. Перш за все слід усвідомити, що ідеали справедливості, при­родних прав і свобод людини можуть бути втілені у життя тільки тоді, коли держава базується на принципах народовладдя і розпо­ділу державної влади на законодавчу, виконавчу та судову. Ці прин­ципи, вперше проголошені Ш.Монтеск'є і Е.Сієсом, були зафік­совані у Конституції США, прийнятій у 1787 році. Вони стали наріжним каменем для конституцій країн Європи, що створюва­лися в результаті буржуазних революцій XIX століття. Як пока­зав досвід держав розвинутої демократії, саме парламенти є підва­линою демократичних свобод суспільства, ефективними інсти­туціями, що протидіють узурпації влади однією особою чи гру­пою осіб .Парламенти є центром ідеологічної сфери, ареною для постійних дебатів щодо суспільно-політичного устрою держави, на якій партійні лідери та суспільні діячі мають можливість по­стійно переконувати виборців у необхідності змін у відповідності до своїх програм, щоб в результаті демократичної боротьби от­римати владу із рук народу. ВИСНОВОК Підсумовуючи роботу, зазначимо, що хоча парламентський спосіб прийняття Конституції України певною мірою зберіг зако­нодавчу гілку від того усіченого державно-правового статусу, який був змодельований президентським проектом Основного Закону і намічався для прийняття його непарламентським шляхом, через референдум, перспектива подолання Верховною Радою антидемо­кратичної тенденції зниження її ролі в системі розподілу влад і на базі нової Конституції пов'язана з дуже великими труднощами. Як свідчить здійснений аналіз, конституційний аспект проблеми в недосконалості, прогалинах та обмеженості конституційних гарантій розвитку українського парламентаризму. Зміцнення позицій Верховної Ради вимагає інтенсивних, кон­структивних та всебічних зусиль, покликаних добудувати та вдоско­налити правовий фундамент становлення і розвитку парламентських інститутів шляхом: 1) змін та доповнень Конституції; 2) розробки і прийняття конституційних законів та інших актів; 3) тлумачення Конституції, особливо системного. Цілісна система правового забез­печення діяльності Верховної Ради має вибудувати міцний заслін наступу і натиску на парламентаризм, закріпити всебічні, суворі і повні нормативні гарантії, які б, з одного боку, гарантували провідне місце законодавчої влади в державному механізмі, а з іншого — забезпечували повнокровне і ефективне зідйснення Верховною Радою загальновизнаних світом парламентських прерогатив, зокрема: прийняття законів, бюджетна та структуроутворююча сфери, пар­ламентський контроль. Інший напрямок зміцнення парламентських інститутів в існуючих умовах правового поля міститься в практичній площині. І все ж таки не звертаючи уваги на недоліки, недосконалість і прогалини нор­мативної бази, необхідно наполегливо і динамічно розгортати широ­ку і ефективну діяльність Верховної Ради у всіх сферах, що класично притаманні парламентам. Конкретні позитивні результати практич­ної роботи загальнодержавного органу народного представництва неодмінно змінять співвщношення конституційної моделі Верховної Ради і фактичної на користь останньої. В теоретичному плані просування у вирішенні складної, багато-аспектної і актуальної проблеми динамізації українського парламенту викликає нагальну необхідність розгортання і поглиблення наукових досліджень у цій сфері, а також видання відповідних праць. В такому плані дивує, що підготовлена і рекомендована до друку вченою радою Інституту держави і права монографія "Законодавча влада України" ніякого просування до видання не одержала. Рішення такого масштабного завдання, яким є становлення і розвиток українського парламентаризму, потребує зусиль всього суспільства. В такому руслі корисним і раціональним уявляється створення конструктивного, широкого руху за формування, зміц­нення і розвиток парламентських інститутів в Україні. Він міг би об'єднати народних депутатів, вчених, державних і громадських діячів, представників всіх прогресивних верств суспільства. 53 Розділ 1. Структура парламентів демократичних країн світу 1.1 Загальні риси Парламент є представницьким органом держави у багатьох країнах, він має іншу назву: Національні Збори (Франція), Великі Народні Збори (Китай), Верховна Рада (Україна), Бундестаг (ФРН), Ріксдаг (Швеція), Стортінг (Норвегія), Фолькетінг (Данія), Альтінг (Ісландія), Сейм (Польща), Скупщина (Югославія), Меджліс (Туреччина). Парламент відіграє важливу роль в управлінні країною, у формуванні її державної політики, але для цього потрібно, щоб виконувалися такі умови: Парламент повинен бути здатним до ефективного функціонування, уникати внутрішніх конфліктів і чітко дотримуватися свого регламенту, тобто своїх власних правил гри. Парламент повинен володіти всебічною інформацією про стан справ у державі на тому ж рівні, що й виконавча влада, яка має у своєму розпорядженні величезну інфраструктуру. Такої інфраструктури парламент мати не може тому, очевидно, він повинен отримувати інформацію не тільки від своїх служб, а й безпосередньо від виконавчої влади. Парламент повинен мати структури, які б забезпечували постійні комітети, парламентарів аналітичними матеріалами з різних проблем державного будівництва, політики, економіки, культури, освіти, медицини, новітніх технологій. Парламенти країн світу є однопалатними або двопалатними. Двопалатний парламент є природнім для федеративних держав. Вважається, що верхня палата (сенат) представляє інтереси суб’єктів федерації. Існують унітарні держави з двопалатними парламентами. У них верхня палата традиційно є поміркованою і стримує революційні рішення нижньої палати (палати представників). Часто депутати верхньої і нижньої палат обираються за різними правилами. У багатьох країнах вони обираються на різні терміни. Так, у США депутати нижньої палати обираються на два роки, а верхньої — на шість. На чолі палати стоїть голова, який в англомовних країнах називається спікером. Він проводить засідання і має одного або двох заступників. Голова парламенту або палати обирається депутатами, а в деяких країнах призначається монархом. У США, наприклад, головою Сенату є віце-президент, а для ведення засідань Сенат обирає тимчасового голову. У багатьох країнах голова утримується від голосування, не бере участі у дебатах, призупиняє членство у партії. В іших країнах, наприклад, у США, він, навпаки, представляє партійну більшість. У більшості країн парламентом, палатою керує колегіальний орган (президія, правління, бюро). Це, як правило, нечисленний орган, але є країни, де він дуже громіздкий Італія — 16 осіб (кожна з двох палат), Франція — 22 (Національні збори) і 20 (Сенат). Колегіальні органи — це робочі органи палат, які не мають права приймати будь-які рішення замість палати як під час сесії, так і під час канікул. Крім колегіальних органів, деякі парламенти формують спеціальні органи для підготовки порядку денного сесії: конференція голів (Бельгія), рада старійшин (ФРН). Всі депутати парламенту працюють у постійних комітетах відповідно до свого фаху або своїх уподобань. Комітети відіграють провідну роль у законотворчій роботі парламентів. Роботу парламентів і постійних комітетів забезпечує апарат, який може бути досить численним. Обслуговуючий персонал комітетів складається зі службовців-фахівців та секретарів. Вони готують необхідні матеріали і вирішують всі організаційні питання. Парламенти можуть мати розгалужені дослідницькі служби і контрольні служби, які забезпечують парламентарів необхідними аналітичними матеріалами і матеріалами про ефективність діяльності виконавчої влади. 1.2 Апарат Усі парламенти потребують підтримки апарату для забезпечення їх послугами, приміщеннями й технічними засобами та джерелами інформації. Існують три головні послуги, які апарат може надавати законодавцям: науково-дослідна робота, підготовка документації та адміністративна допомога У деяких парламентах депутатам надаються всі три типи послуг, в інших — лише два з них доступні, і дуже нечасто існує лише один з типів послуг (як правило, адміністративна допомога). Майже всі парламенти світу мають парламентські бібліотеки, чимало з яких надають науково-дослідні послуги. У невеликих бібліотеках працюють лише одні бібліотекарі, у більших, крім бібліотекарів, й інші фахівці з широкого кола галузей науки, які виконують для законодавців дослідження і забезпечують їх спеціальними аналітичними матеріалами. Деякі парламенти утримують великі постійні штати працівників апарату і можуть мати додатковий персонал на інших рівнях. У Конгресі Сполучених Штатів, наприклад, кожен сенатор і конгресмен має свій власний апарат; кожен комітет наймає свій окремий апарат, причому частина працівників призначається партійною більшістю, а інша частина — меншістю. Особистий апарат Законодавці багатьох парламентів мають особистий апарат, який працює з виборцями, обробляє кореспонденцію, збирає інформацію з питань державної політики, або консультує членів парламенту з питань законодавства, представництва або політики. Працівників особистого апарату можуть приймати на роботу як консультанти з бюро працевлаштування, так і законодавці, враховуючи рівень освіти кандидатів, їхній попередній досвід і рівень професійних навичок. Питання про прийняття кандидатів до свого апарату остаточно вирішують законодавці. У кожному парламенті кількість працівників особистого апарату різна і залежить від наявних фінансових ресурсів. Здебільшого, це число перебуває в межах від 1 до 20. Особистий апарат утримується за рахунок парламентських, особистих та партійних коштів. Парламенти без особистого апарату У деяких парламентах апарат закріплюється за партійними або парламентськими групами і обслуговує лише цю групу депутатів. Послуги, які надаються апаратом партійних груп, можуть оплачуватися за рахунок коштів парламенту, особистих коштів законодавця (або тих і інших), партійних коштів або будь-якого іншого законного фінансового джерела. Незалежно від чисельності парламенту і наявних фінансових ресурсів функції апарату в ньому можуть активно виконувати добровольці. Серед добровольців звичайно можна побачити студентів, молодих науковців з університетів або партійних активістів. Добровольців приваблює така робота тому, що вона вважається почесною та престижною. Це дає їм досвід законодавчої роботи і поліпшує перспективи службового зростання. Апарат комітетів законодавчого органу Комітети часто мають свої власні апарати. Професійні працівники апарату комітетів здійснюють аналіз політичної стратегії, надають допомогу, сприяють прискоренню роботи комітетів. У деяких парламентах працівники апарату комітетів виконують адміністративні та науково-дослідницькі функції, готують документацію (Польща). В інших парламентах секретаріати можуть виконувати одну (як правило, адміністративну) або дві (звичайно адміністративну й з підготовки документації) функції. Кількісний склад апарату комітетів дуже різний залежно від країни. Наприклад, у парламенті Австрії комітети не мають постійних апаратів. Замість цього кожен комітет має секретаря, який працює неповний робочий тиждень. У Конгресі США апарат кожного з постійних комітетів Сенату налічує від 22 до 153 осіб. У Палаті представників кількісний склад апарату кожного з комітетів налічує від 30 до 140 осіб, становлячи в середньому 70 у кожному комітеті. У Франції, Німеччині та Швеції кожен комітет має апарат кількістю З-б працівників, однак і ці показники з року в рік міняються. У багатьох законодавчих органах апарат комітетів є частиною адміністративного персоналу парламенту (Австрія). У цих парламентах керівник апарату наймає кадри для апаратів комітетів. В інших парламентах комітети формують цілком окремі апарати (Німеччина). Як правило, питання прийняття на роботу нових працівників апарату вирішується головою комітету. Інколи працівники апарату наймаються відділом кадрів (Словацька Республіка). У цьому випадку остаточне рішення про наймання працівників апарату приймає керівник відділу кадрів. У деяких парламентах апарати комітетів формуються із самих членів комітетів, інакше кажучи, сам комітет вирішує, хто буде працівником апарату. Професійна підготовка апарату Для підвищення коефіцієнту корисної дії апарату в продукуванні інформації і передачі її депутатам парламент може організувати програми професійної підготовки працівників апарату. Програми професійної підготовки допомагають новим працівникам апарату набути знання з конкретних питань поточної парламентської роботи, а отже, роблять роботу