Фізичні основи роботи комп’ютера

Міністерство освіти і науки України

Дисплей
Роздільна здатність, піксель	Погрішність g, %
640	0,15
800	0,12
1280	0,08

Параметри	CD	DVD
Діаметр диска	120 мм	120 мм
Товщина диска	1.2 мм	1.2 мм
Структура диска	Один шар	Два шари по 0.6 мм
Довжина хвилі лазера	708 нм	650 і 635 нм
Числова апертура	0.45	0.60
Ширина доріжки	1.6 мкм	0.74 мкм
Довжина одиничного	0.83 мкм	0.4 мкм
«Шарів» даних	1	1 або 2
Ємність	Близько 680 мегабайт	При одному шарі даних: 24.7 Gb, при двох – 28.5Gb

Ємність носія	23.3 Гб / 25 Гб / 27 Гб / 50 Гб / 100 Гб
Довжина хвилі лазера	405 nm (blue-violet laser)
Апертура лінзи	0.85 NA (numerical aperture)
Швидкість передачі даних	36 Mbps
Діаметр диска	120 mm
Товщина диска	1.2 mm (товщина оптично активного шару – 0.1 mm)
Товщина трека	0.32 nm
Мінімальна довжина точки	0.160/0.149/0.138 nm
Щільність запису	16.8/18.0/19.5 Gbit/inch2
Формат запису відео	MPEG2 video (для відеоплеєра),
Формат запису аудіо	AC3, MPEG1, Layer2 (для відеоплеєра),
Розмір картриджа	129 x 131 x 7 mm

Даний курс факультативу можна розбити на 10 занять, як показано у табл. 3.2. Кожне заняття за часом займає дві години з 15-ти хвилинною перервою та проводиться один раз за два тижня. Враховуючи те, що тема основного курсу з фізики, яка відповідає першому розділу факультативного курсу, починається приблизно у жовтні, то з урахуванням святкових днів, даний курс закінчується на початку березня.

Таблиця 3.2 – План позаурочних занять

Клас	Тема		№ Розділу і підрозділу
10	«Рідкі кристали та їх властивості», «Люмінесценція»		2.1 Дисплеї
11	«Власна і домішкова провідність напівпровідників», «Застосування напівпровідникових приладів»		2.2 Процесори
11	«Магнітний запис інформації»		2.4 Магнітний запис інформації
11	«Квантові генератори та їх застосування»		2.5 Прилади, в яких використовується лазер
11		«Квантові генератори та їх застосування»		2.5.2 Як все починалося

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

Додаток А

№ Заняття	№ Розділів та підрозділів факультативного курсу
1	2.1, 2.1.1, 2.1.2
2	2.2, 2.2.1, 2.2.2, 2.2.3, 2.2.4, 2.2.5, 2.2.6
3	2.3, 2.3.1, 2.3.2, 2.3.3
4	2.3.4, 2.3.5, 2.3.6
5	2.4, 2.4.1, 2.4.2
6	2.4.3, 2.4.4, 2.4.5, 2.4.6, 2.4.7, 2.4.8
7	2.5, 2.5.1, 2.5.2, 2.5.3, 2.5.4
8	2.5.5, 2.5.6, 2.5.7, 2.5.8, 2.5.9, 2.5.10, 2.5.10, 2.5.11
9	2.5.12, 2.5.13, 2.5.14, 2.5.15, 2.5.16, 2.5.17
10	2.5.18, 2.5.19, 2.5.20, 2.5.21, 2.5.22, 2.5.23, 2.5.24, 2.5.25, 2.5.26, 2.5.27, 2.5.28, 2.5.29, 2.5.30, 2.5.31

Додаток Б

Фотоелектричний ефект

Фотоефект – явище випускання електронів речовиною під дією світла, було відкрито в 1887 Г.Герцем, який виявив, що іскровий розряд в повітряному проміжку легше виникає за наявності поблизу іншого іскрового розряду. Герц експериментально показав, що це пов'язано з ультрафіолетовим випромінюванням іншого розряду. У 1889 Дж.Томсон і Ф.Ленард встановили, що при освітленні поверхні металу у відкачаній посудині вона випускає електрони. Продовжуючи ці дослідження, Ленард продемонстрував в 1902, що число електронів, що вилітають за 1 с з поверхні металу, пропорційно інтенсивності світла, тоді як їх енергія залежить лише від світлової довжини хвилі, тобто кольору. Обидва ці факти суперечили виведенням теорії Максвела про механізм випускання і поглинання світла. Згідно цієї теорії, інтенсивність світла є мірою його енергії і, звичайно, повинна впливати на енергію електронів, що випускаються. В 1905 А.Эйнштейн, ґрунтуючись на попередній роботі М.Планка, присвяченій тепловому випромінюванню, висунув гіпотезу, згідно якої поведінка світла певним чином схожа з поведінкою хмари частинок, енергія кожної з яких пропорційна частоті світла. Пізніше ці частинки були названі фотонами. Їх енергія (квант енергії, згідно Планку і Ейнштейну) дається формулою , де h – універсальна стала, вперше введена Планком і названа його ім'ям, а – частота світла. Ця гіпотеза добре пояснює результати дослідів Ленарда: якщо кожен фотон в результаті зіткнення вибиває один електрон, то інтенсивнішому світлу даної частоти відповідає більше число фотонів і таке світло вибиватиме більше електронів; проте енергія кожного з них залишається такою ж.

Ейнштейн висловив припущення, що електрони, виходячи з поверхні металу, втрачають певну енергію W, звану роботою виходу. Крім того, більшість електронів передають частину своїй енергії навколишнім електронам. Таким чином, максимальна енергія фотоелектрона, що вибивається фотоном даної частоти, описується виразом , де W – величина, залежна від природи металу і стану його поверхні. Цей закон одержав надійне експериментальне підтвердження, особливо в дослідах Р.Міллікена в 1916 році. За роботи у області фотоефекту Ейнштейну була присуджена Нобелівська премія з фізики у 1922 році.

За певних умов фотоефект можливий в газах і атомних ядрах, з яких фотони з достатньо високою енергією можуть вибивати протони і народжувати мезони. Фотоелектричні властивості поверхні металу широко використовуються для керування електричним струмом за допомогою світлового пучка, при відтворенні звуку із звукової доріжки кіноплівки, а також в численних приладах контролю, лічбі і сортування. Фотоелементи знаходять застосування також в світлотехніці.

При опромінюванні напівпровідників світлом в них можна викликати провідність. Фотострум з енергією , яка більша або дорівнює ширині забороненої зони переводить електрони з валентної зони в зону провідності. Пара електрон-дірка, що утворюється при цьому, є вільною і бере участь в створенні провідності. На рисунку Б.1 показана схема утворення фотоносіїв у власному, донорному і акцепторному напівпровідниках. Таким чином, якщо < – для власних напівпровідників; < – для домішкових напівпровідників, то з'являються додаткові носії струму і провідність підвищується. Ця додаткова провідність називається фотопровідністю. Основна провідність, обумовлена тепловим збудженням носіїв струму, називається темновою провідністю. З наведених формул можна визначити мінімальну частоту або максимальну довжину хвилі , при якій світло збуджує фотопровідність.

Рисунок Б.1 – Схеми утворення фотосистем

содержание .. 97 98 99 ..