Коменський Я.	- Профілактична спрямованістіь змінення здоров'я дітей
та підлітків; помірний спосіб життя як основа
здорового життя.
Песталоцці И.	- ідея про єдність духовного, психічного, фізичного
аспекту здоров'я; природо відповідність у вихованні
культури здоров'я.
Ушинський К.	- Необхідність підтримки мажорної, доброзичливої
атмосфери в школі, яка і створить позитивне тло
виховання й розвитку дитини.
Лесгафт П.	- На першому плані принцип свідомості; єдність
фізичного розвитку з духовним, розумовим,
естетичним; взаємовплив фізіологічних та психічних
процесів
Сухомлинський В.	- розглядає здоров'я школярів як цілісну систему.
вважає, що від гармонії фізичного розвитку, здоров'я й
праці залежить багатогранність духовного світу
особистості — моральне, інтелектуальне, емоційне,
естетичне багатство потреб, запитів, інтересів.

РОЗДІЛ З . ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНА РОЗРОБКА ТА ПЕРЕВІРКА СИСТЕМИ ВЗАЄМОДІЇ СОЦІАЛЬНИХ ІНСТИТУТІВ У ФОРМУВАННІ ЗДОРОВОГО СПОСОБУ ЖИТТЯ УЧНІВ ЗАГАЛЬНООСВІТНІХ НАВЧАЛЬНИХ ЗАКЛАДІВ

3.1 Соціально-психологічний портрет сучасного школяра в контексті здорового способу життя

Цінність людської особистості виявляється насамперед у взаємозв’язку і взаємодії психічних і фізичних сил організму. Гармонія психофізичних сил підвищує резерви здоров'я, створює умови для творчого самовираження в різних сферах нашого життя.

У попередніх параграфах ми говорили про гомеостаз (динамічна рівновага, постійність внутрішнього середовища) як одну з домінантних умов здорового способу життя. Саме хвороба є сигналом про порушення рівноваги, яка необхідна організму для нормального функціонування.

Сучасна медицина не може повністю вилікувати людину, тому що намагається здебільшого усунути наслідки, а не причину захворювання. При цьому причини часто залишаються в підсвідомості та продовжують руйнівну дію. Лікарі дуже рідко звертаються до внутрішньої сутності людини, до аналізу її поглядів, переконань, дій, вони зазвичай користуються медикаментозними хімічними метода­ми лікування. Інший фактор — підкорення медицини фармацевтичній промисловості, яка в гонитві за прибутком забуває про людину.

На думку видатного лікаря В. Синельникова [338], існують причини захворювань, які лежать глибше, ніж фізичний і хімічний рівні. Це рівень інформаційно-енергетичного поля, а саме: наші думки, почуття, емоції, поведінка, світогляд. Отже, причини будь-яких хвороб знаходяться не зовні, а в середині нас, у підсвідомості. Багато вчених (В. Синельников, В. Мегре, Т. Дичев, О. Васютін, С. Ковальов та ін.) стверджуюгь, що зміна світогляду людини (з негативної на позитивну програму життя) має дивні наслідки, веде за собою виліковування найтяжчих хвороб. Активна, доброзичлива, чуйна, працелюбна людина надовго зберігає здоров'я, молодість, займається творчою діяльністю, насолоджується життям і спілкуванням, резерви її організму необмежені.

Академік М. Амосов запропонував ввести новий медичний термін «кількість здоров'я» для позначення міри резервів організму, що складаються з біохімічних, фізіологічних та психічних підсистем.

Як ми вже зазначали, в умовах сучасного суспільства формування здорового способу життя учнів виступає не тільки в якості противаги негативним наслідкам цивілізації та екологічної ситуації, а й елементом виховання та соціалізації особистості учнів загальноосвітніх закладів. I перш ніж розпочати роботу зі збереження та зміцнення здоров'я дітей, необхідно глибоко та детально проаналізувати портрет сучасного школяра й навіть ґрунтовно розглянути його соціально-психологічний бік. Соціальний аспект нас цікавить з приводу того, що саме соціальні інститути суспільства покликані ефективно здійснити процес соціалізації особистості, адаптації школяра до сучасного життя. А психологічний аспект має надзвичайно велике значення, оскільки починати формування здорового способу життя, на нашу думку, необхідно з природа мотивів, що спонукають до вибору діяльності із задоволення потреб особистості.

Початок шкільного життя для дитини збігається з етапом «прихованого формування світогляду і моралі» (від 6 до 12 років) [211 ]. У процесі навчально-пізнавальної діяльності, одночасно спілкуючись з однолітками й дорослими, закладається моральне здоров'я особи­стості. Час навчання дітей у середніх і старших класах школи — «первинний у відкритих проявах світогляду і моралі» [211 ]. До закінчення школи, тобто у віці 16—17 років, можна вважати особистість людини сформованою, отже, відбулося становлення характеру, світогляду, системи цінностей, сформувалася спрямованість.

3 раннього віку дитина хоче бути схожою на дорослого, тому завжди намагається імітувати його поведінку. Малюки копіюють дії старших братів та сестер, батьків, граються в «дорослі ігри»,які відображають ті ситуації, що вони бачили, при цьому намагаються вживати відповідну інтонацію, міміку, жести.

Так, діти, які зростають у сім'ях, де прийнято часто вживати у їхній присутності спиртні напої, палити, грають у відповідні сюжетні ігри, уживаючи відповідний лексикон. Згодом уживання алко­голю, тютюну, а іноді й наркотичних речовин та наркотиків стають для них нормальним кроком дорослішання, і сприймається це цілком нормально.

3 іншого боку, на психічне, фізичне та соціальне здоров'я дитини впливає процес навчання й виховання, який відбувається в школі. Такі порушення, як неврози, психопатичні реакції, астенія — збуджує шкільна дезадаптація, неуспішність, необ'єктивне ставлення до особистості школяра з боку педагогів.

Молодший шкільний вік характеризується вдосконаленням і диференціацією емоційних реакцій, формуванням характеру, поглиблюється і знання навколишнього світу, пізнається сутність навколишньої дійсності.

Молодший шкільний вік—вік інтенсивного розвитку інтелекту. Пізнавальна сфера розвивається в такому напрямку:

•сприйняття — перехід до довільного, цілеспрямованого, але на початку шкільного віку недостатньо диференційоване;

•пам'ять—виникає довільне запам'ятовування, поступово виконується завдання на довільне відтворення, використовуються прийоми мнемотехніки;

•формування довільної уваги;

•образно мислення — основний вид мислення на зазначеному етапі, розвиваються елементи абстрактно-логічного мислення, логічного мислення, з його формуванням усвідомлюються свої фізичні і психічні можливості;

•поведінка імпульсивна, воля недостатньо розвинена, виникає підвищений інтерес до свого тіла [63; 351 ].

Зважаючи на те, що поведінці молодшого школяра властиві довірливість, допитливість, наслідування, то безпосередній вплив на ставлення до свого здоров'я мають батьки й близьке оточення. Спілкування з батьками і споглядання взаємин між ними стає об'єктом пильної уваги та копіювання. Вони сприймаються як при­клад, зразок для усвідомлення власної статі, у цей час формується ставлення до репродуктивного здоров'я. Правильний режим харчування в сім'ї, гігієнічні заходи, а також взаєморозуміння й емоційна підтримка батьками один одного унаслідуються дитиною.

Домінантна потреба молодшого школяра—бути ним зовнішньо та внутрішньо, відповідати ролі школяра. Коли дитина приходить до школи, вона опиняється в новій системі стосунків з оточуючими її людьми, від неї вимагають підкорення новим правилам, підтримання нового розпорядку дня. Сім'я по-новому контролюватиме молодшого школяра у зв'язку з тим, що з'явився новий вид діяльності для дитини — навчання, яке потребує відповідальності. Такі вимоги, навіть у м'якій, доброзичливій формі, викликають напруження й дискомфорт. Така ситуація є для дитини стресогенною. Перехід до нового етапу життя відображається не тільки на поведінці школяра, а й на його здоров'ї:

—фізичному (нові навантаження, перевтомлення, суворий режим дня);

—психічному (необхідність стримання імпульсивності, безпосередньої, невимушеної поведінки; вимоги вчителя контролювати себе);

—моральному (спілкування з новими людьми, дорослими й однолітками, вчитися співіснувати в колективі);

—духовному (дитині відкривається ширше світ людських цінностей, які вона повинна засвоїти та навчитися втілювати їх у власну, ще маленьку систему світогляду) [94; 315; 341 ].

Зі вступом до школи збільшується час спілкування з однолітками, з'являються нові зразки для копіювання. Ця пора характеризується активною соціалізацією дитини, формуванням у неї колективної свідомості. На ставлення до здоров'я до кінця молодшо­го шкільного віку дуже впливають засоби масової комунікації, оточення друзів у класі, на вулиці, вплив сім'ї поступово зменшується. У цілому, коло спілкування розширюється, стає багатшим.

Один з найважливіших процесів на початковому етапі шкільно­го життя дитини — це адаптація до школи. Особливої уваги потребують діти, які не відвідували дошкільних закладів, тому що вдома вся увага приділялася тільки їм. Інша справа — школа. Учитель повинен працювати з усіма, і це викликає додаткову напругу — дитина може почувати себе розгубленою. У зв'язку зі стандартизацією умов життя дитини з'являються відхилення в поведінці:

—надмірне збудження;

—гіпердинамія;

—агресивність;

—виражені гальмівні процеси;

—підвищена тривожність.

Ці відхилення можуть викликати дитячий страх, апатію, небажання ходити до школи, зниження вольової активності, зниження працездатності. Успішна адаптація дитини до шкільного життя — це новий етап формування дитини як здорової особистості. Набуття нового статусу в сім'ї(учень, відповідальний), прийняття та визнання школяра новим колективом, учителем створює ситуацію успішності, надає дитині впевненості, позитивних емоцій, що в цілому сприятливо діє на здоров'я дитини. Особливо важливо в цей період надати дитині позитивних емоцій, яких вона потребує й чекає від дорослих.

Один з показників, який спостерігається в молодшому шкільному віці, — це розвиток мовлення, збільшення словникового запасу, розширення понятійного апарату. Порушення розвитку мовлення впливає на ефективність процесу соціалізації дитини. Нездатність до правильної вимови окремих звуків через різні причини веде до труднощів у навчанні та спілкуванні з однолітками, особливо це проявляється в початкових класах, тому що ставлення учнів один до одного визначається через успішність, тобто гарно вчиться — зна­чить хороша, позитивна людина.

Через логопедичні труднощі, і як наслідок, — труднощів у спілкуванні й поганої успішності — у дітей можуть розвинутися комплекс неповноцінності та депресія. Деякі намагаються уникати однолітків через страх насміхання [113].

Порушення експресивного письма, тобто коли дитина має труд­нощі у формуванні своїх думок у письмовій формі, допускає багатопунктуаційних та орфографічних помилок, веде до відмови виконувати домашні завдання в письмовій формі, відвідувати ті уроки, на яких цей дефект особливо помітний. Ця вада здебільшого впливає на емоційний стан дітей, їх настрій, можлива поява відчаю, відчуження від однолітків, бажання усамітнення. Узагалі при відсутності відповідного лікування виникають труднощі в соціальній адаптації.

У зв'язку з формуванням хребта (шийного, грудинного та спин­ного відділів) і необхідністю фізичного навантаження, пов'язаного іі шкільним життям (носіння шкільного рюкзака або портфеля), звертається увага на відповідне навантаження на зростаючий організм. Разом з тим велика гнучкість та рухливість хребта надає можливість для початку правильного фізичного виховання та за­нять багатьма видами спорту саме в цьому віці, що сприяє розвитку фізичного здоров'я.

Нажаль, навчально-виховний процес не завжди враховує анатомо-фізіологічні та психологічні зміни, що відбуваються з перехо­дом дошкільника до шкільного життя, і зміни, які відбуваються впродовж усього шкільного життя дітей.

Успішне входження в шкільне життя, завершеність формування пізнавальної сфери знаменується основними новоутвореннями молодшого шкільного віку — довільністю, внутрішнім планом дій, рефлексією, — які необхідні для нормального переходу в підлітковий вік.

У зв'язку з тим, що початок шкільного життя більшості дітей починається в шестирічному віці, криза семи років припадає на пер-ший-другий рік навчання в школі. При цьому спостерігаються зміни и поведінці, виникають труднощі в контролюванні дитини. Ця криза пов'язана з появою внутрішнього життя дитини. Шестирічки, готовність до школи яких ще не сформована, не можуть швидко пе­рейти від ігрової до навчальної діяльності. Їм важко себе контролювати, зауваження вчителя та невдачі навчальної діяльності сприймають боляче, тому відчувають незадоволеність своїм новим ста­новищем. Позитивний етап, тобто успішне вирішення конфлікту, полягає в прийнятті навчальної діяльності як ведучої. Гра та на­вчання сполучаються в житті. Негативні враження згодом забуваються, але разом з відставаннями, що інколи відмічаються вже в першому класі, можуть суттєво вплинути на мотивацію навчання, емоційний настрій і бажання вчитися.

Згідно з класифікацією Всесвітньої організації охорони здоров’я підлітковий вік охоплює проміжок віку дитини від 10 до 18 років. У зв'язку з процесами акселерації, тобто з більш раннім дорослішанням, на сьогодні середня тривалість підліткового періоду складає від 4 до 7 років. Тривалість цього періоду може коливатися залежно від соціального становища та тривалості освіти в цілому. Цей етап характеризується завершенням психологічного дозрівання організму, а також остаточним формуванням будови та його функцій.

Суперечності між новими потребами й неможливістю їх задоволення, а також між фізичними та інтелектуальними можливостями, з одного боку, і старими формами стосунків з дорослими — з іншого, є силами, які рухають психічний розвиток підлітків.

У розвитку психічних процесів визначаються такі зміни:

—формування більш складного аналітико-синтетичного сприйняття предметів і явищ, воно стає послідовним, всебічним, довільним;

—пам'ять стає довільною, зростає швидкість запам’ятовування та вміст пам'яті;

—увага поступово стає післядовільною;

—закінчується формування абстрактного мислення, зростає його критичність.

У підлітковому віці простежується стабілізація й визначеність основних якостей особистості, формуються риси характеру, спрямованість особистості. Розвивається сфера моральної свідомості, складаються відносно стійкі моральні погляди, оцінки, судження, цінності. Одним з визначних новоутворень зазначеного віку с формування самосвідомості — образу самого себе, самооцінки та рефлексії.

Підлітковий період має назву пубертатного і є найбурхливішим у сексуальному розвитку організму. Сприйняття перетворення дитячого тіла на доросле певною мірою впливає на емоційне самопочуття: з'являється підвищена чутливість і збудливість, поєднання соромливості й сором'язливості. Позиція батьків не завжди адек­ватна стосовно дітей у пубертатному періоді. Нещирі відповіді, не­правдива інформація викликав недовіру й відчуження від батьків. Відсутність непорозуміння й відвертості штовхає підлітка на пошуки відповідей на вулиці, до ризикованих експериментів, ранніх статевих стосунків. Своєчасно надана інформація батьками або фахівцями правильно формує уявлення і ставлення до здоров'я репродуктивної системи людини.

Надмірна увага батьків до здоров'я дитини, підвищена тривожність, велика кількість обмежень і заборон, суворий контроль може сформувати іпохондрію, комплекс неповноцінності, фантазування щодо неіснуючої хвороби, пошуки симптомів небезпечного захворювання.

Підлітковий вік — це період відчайдушних спроб «пройти че­рез все» або«спробувати все в житті». При цьому підліток починає з того, що «куштує» доросле життя. Саме в цьому віці багато дітей починають уживати алкоголь та наркотики, що призводить до психологічної залежності. Якщо батьки намагаються ставати на перешкоді спілкування з асоціальною компанією, протест підлітка може виражатися у відмові від спілкування з батьками, уживання їжі, виконання домашніх обов'язків та шкільних завдань.

Підлітків тягне до невідомого, тому часто в цей період спостерігається цікавість до мандрів, пригод.

Отроцтво є часом, коли підліток починає по-новому оцінювати свої стосунки із сім'єю, однолітками, дорослими. До дорослих, учителів підлітки, як правило, ставляться дуже критично. Характер взаємин різко змінюється. У цьому віці дуже рідко є «улюблені вчителі», ставлення до вчителів надкритичне, тоді як у молодшому шкільному віці вчителька (класний керівник) займала значне місце, була «ідеалом», «другою мамою». Учитель знецінюється, не вибачаються навіть маленькі помилки, часто підлітки мають негативні установки щодо педагогів — навішують ярлики, надають прізвиська.

Труднощі спілкування підлітка та дорослого не є проблематичними, якщо мають форму дружніх і будуються на взаємоповазі, взаємопорозумінні, взаємодопомозі та довірі.

Однолітки, друзі стають найближчими людьми, яким довіряють найпотаємніше. Через друзів діти пізнають самих себе [71].

Центральним та специфічним новоутворенням особистості підлітка є уявлення про те, що він уже не дитина, тобто набувається почуття дорослості. У цьому віці в деяких підлітків, а іноді в цілих груп з’являться свій «ідеал», «кумир». Це може бути відомий актор, співак. Дівчатка та хлопчики намагаються наслідувати стиль зачіски, одяг та поведінку улюбленця. Формуються групи за інтересами — спільне заняття будь-яким видом спорту, цікаве хобі.

У випадку, коли взірцем для копіювання стає позитивна особистість, підліток намагається працювати над собою (охайний одяг, манера поведінки, зачіска), щоб стати схожим на неї, то можна говорити про позитивний вплив; але часто прикладом стають кіногерої з асоціальною поведінкою, утворюються цілі групи на манер «кіношних» («Бригада»). Треба зазначити, що «негативних героїв» наслідують хлопці та дівчатка не тільки з тих сімей, що зазвичай називають «проблемними», а й з цілком благополучних. Для слухняних дітей це інше життя, повне цікавих пригод, яке приваблює своєю дорослістю, забороною з боку батьків [63; 98; 113; 351].

Поряд з «кумирами», які приходять зі світу кіно та музики, підлітки обирають собі взірець для копіювання зі свого оточення. Це може бути реальна людина, як позитивний, так і негативний при­клад. В останньому випадку такий дорослий, іноді з кримінальним минулим, що зловживає алкоголем, а іноді наркотичними речовинами, розповідає різні історії, вигадує байки для того, щоб привабити дітей. Серед дітей така людина знаходить слухачів, а згодом діти повністю довіряються їй, вважають другом, близькою людиною. Підліткам дуже приємно, що така доросла людина звертає на них увагу, спілкується з ними; поступово навколо неї може згрупуватися компанія з асоціальною спрямованістю. Відмовити «дорослому другу» підліток не може, тому втягується у вживання алкоголю, тютюнопаління, наркотиків. Подібна дружба у сполученні з низькою правовою культурою може призвести до скоєння правопорушень. Під час навіть короткочасного перебування в такій групі відбуваються значні зміни в поведінці дитини. Погіршуються стосунки з батьками — у спілкуванні діти перестають бути щирими, грублять, часто обманюють; не подобається навчання у школі, свій вільний час підліток не проводить удома, тому що в компанії цікавіше.

Подібна поведінка суперечить соціальним нормам і є девіантною. Підліток вибирає такий тип поведінки, який веде до порушення взаємодії між своєю особистістю та групою. Відхилення виникають як результат політичної, соціально-економічної й екологічної нестабільності суспільства, зсуві в ціннісних орієнтаціях молодого покоління.

У психологи та педагогіці умовно виділяють три групи «важких дітей»:

—діти з відхиленням у розумовій сфері;

—діти з відхиленням у психічній діяльності;

—педагогічно занедбані діти.

Одним з вагомих чинників, який впливає на формування цього типу поведінки, залишається сім'я і проблеми, пов'язані з нею, а саме: несприятливі сімейно-побутові стосунки, відсутність контро­лю з боку батьків унаслідок браку часу та збільшення кількості розлучень. Умови сім'ї — соціальне та матеріальне становище, рід занять та рівень освіти батьків, стосунки членів родини — усе це формує особистість дитини, зокрема підлітка.

Зважаючи на те, що девіантна поведінка включає в себе як стосунки із соціумом, так і деформації у формуванні особистості підлітка, то можна вважати, що різні її прояви свідчать про відхи­лення у сфері соціального здоров'я. Беручи до уваги, що не всі діти схильні до девіантної поведінки, можна виділити фактори ризику або передумови виникнення подібного типу поведінки.

До біологічних факторів належить толерантна схильність, тобто якщо у спадковості підлітка закладена підсвідома потреба у споживанні речовин, то ймовірність появлення згубної звички різко збільшується.

Психологічні фактори включають особистісний склад людини, потребу в переживанні, надзвичайних станах, привабливість відчуттів у алкогольному, наркотичному та подібних станах.

Доступність відповідної речовини, мода на вживання серед близького оточення або авторитетних людей, особливості розташування місця проживання — це є соціальними факторами ризику.

До медичного фактора ризику зараховуємо наявність захворювань, уроджених та набутих, унаслідок чого дитина може не­адекватно реагувати в деяких ситуаціях.

Традиційний фактор охоплює способи взаємодії в окремих групах, типову поведінку й пов'язане з нею вживання шкідливих речовин, що не схвалюється суспільством [261].

Існує низка причин, які можуть призвести до того, що підлітки починають уживати алкоголь, наркотичні речовини, наркотики. Се­ред них:

• залежність від інших людей (однолітків та старших, часто з асоціальною поведінкою);

• конфліктні стосунки з батьками, дорослими, ровесниками;

• відчуття самотності та відсутність порозуміння з оточенням;

• небажання вибачити образу, виказування протесту подібною поведінкою;

• відсутність адекватної поведінки у важких ситуаціях;

• несформована система цінностей та життєвої позиції.
Особливої уваги щодо девіацій у поведінці потребують дівчата. Для них характерні конфліктні взаємини з членами сім'ї, класом, учителями. Спостерігаються випадки крадіжок, відставання у навчанні, відмова вчитися або працювати, бродяжництво, уживання спиртних напоїв, жорстокість тощо.

Такі дівчата не проявляють великого інтересу до професійного самовизначення, обирають види професій, що не потребують значних фізичних та інтелектуальних зусиль.

За характером, здебільшого, дівчата з девіантною поведінкою невитримані, уперті, егоцентричні. Вони повинні бути завжди в центрі уваги. Самооцінка неадекватна. Характеризують себе як самостійних, комунікативних, чуйних особистостей. Для досягнення власних цілей використовуються будь-які засоби. Система цінностей не розвинена, превалюють примітивні потреби та інтереси. Бажання зосереджені на красивому житті, як правило, за рахунок інших.

Їхня спрямованість часто асоціальна через включення в асоціальні групи. Скоєння правопорушень пов'язано з аморальним спо­собом життя. Вони часто стають ініціаторами з'ясувань підліткових стосунків.

Тоді як одна категорія підлітків занадто комунікативна, є чле­ном дружніх груп, компаній, то існує інша категорія дітей — самотніх. Причини самотності різні: віддаленість місць проживання, перехід до нової школи, серйозні фізичні, розумові або емоційні недоліки, але існує найпоширеніша група, діти якої мають бажання розширити коло друзів чи покращити стосунки з оточенням однолітків. Самотні діти часто мають нерозвинені навички спілкування й потребують підтримки та допомоги з боку дорослих.

Поряд з активним розвитком комунікативних якостей у підлітків формуються різноманітні захоплення, інтереси, хобі. Деякі з хлопців та дівчат пробують себе у різних сферах діяльності (заняття художньою самодіяльністю, спортивних секцій, студій вока­лу тощо), тобто їх інтереси не дуже стійкі. Інші мають стійкі інте­реси та захоплюються якимось одним хобі, наприклад, колекціонуванням. Такі захоплення теж пов'язані з підлітковим спілкуванням, і деякі дають можливість бути підлітку в центрі уваги, поступово самоутверджуючись.

Трапляються випадки, коли підлітки занадто захоплюються власним хобі, через що пропускають заняття, навіть наважуються на скоє­ння проступків (крадіжки, обману) задля придбання чергового експонату для колекції. У хлопців відмічається пристрасне захоплення бойовими видами спорту (дзюдо, карате). Якщо спочатку цей вид спорту служить для фізичного розвитку, розвинення витримки, вивчення засобів самозахисту, то надалі деякі підлітки намагаються спробувати вивчені прийоми на однолітках, молодших, чіпають стар­ших, провокують бійки.

Під час спілкування підлітки намагаються передбачити, зрозуміти думки людини, особливо якщо об'єкт викликає симпатію. Працюють над власною культурою мовлення, розширюють свій кругозір за допомогою читання, вивчення відеоматеріалів задля того, щоб під час спілкування підтримувати тему, яка цікава співрозмовнику.

Уживання своєрідної мови — підліткового сленгу — формують так звану «підліткову субкультуру». Складові субкультури, зокрема й особисті якості, які підлітки цінують і поважають один в одного, є значущими для кожного з них. Переконання та погляди групи стають власними переконаннями для кожного; їх підлітки готові відстоювати в суперечках з дорослими, навіть і з батьками.

Як правило, про цей вік говорять як про період підвищеної емоційності. Це проявляється в збудженості, частій зміні настрою, неврівноваженості. Кульмінація такої емоційності відмічається в дітей 12—15 років. Емоційна сфера вкрай амбівалентна, тобто підліток водночас здатний відчувати почуття протилежної спрямованості: любов та ненависть, надію та відчай тощо.

Поява агресивної поведінки хлопців, конфліктність у стосунках, бажання сперечатися пов'язане з особливостями спілкування «хлоп'ячих груп». Подібне спілкування характеризується виникненням грубих форм імен та прізвищ, прізвиськ. 3 іншого, боку агресія пов'язана з фізіологічними причинами, а саме — нерівномірністю фізичного розвитку підлітка.

Через надто чутливу емоційну сферу різні форми протесту виникають у відповідь на образу, неадекватне ставлення до вимог та заборон батьків, дорослих, однолітків. Причиною протесту також можуть бути конфліктні стосунки з батьками, сприйняття конфліктів між батьками, тобто несприятлива ситуація в родині. Ревнощі, які виникають, коли в родині з'являється молодша дитина, або вітчим (мачуха), ведуть до реакції протесту. У поведінці підлітка можуть спостерігатися демонстративність, намагання вразити всіх своїм зовнішнім виглядом, дорослими манерами, для цього деякі підлітки починають уживати спиртні напої, пропускають заняття в школі, тобто будь-яким чином прагнуть привернути до себе увагу.

Незважаючи на сприйняття дорослими цих підлітків як конфліктних, важких, важковиховуваних, ці форми протесту, конфліктної поведінки необхідно розглядати як прохання, крик про допомогу, який вони виражають таким способом.

Підліткова криза — це вершина перехідного періоду від дитинства до дорослості, яка зовні може виявлятися у зміні поведінки, — виникає грубість, бажання робити все наперекір дорослим. На утворення підліткової кризи впливають як зовнішні, так і внутрішні фактори.

Культурно-оздоровчі	Спортивні секції
Тренінгові групи зі здорового способу життя
Естетичного виховання	Палаци дитячої та юнацької творчості
Будинки народної творчості та виховання
Колективи художньої самодіяльності (театри
пісні й танцю)
Об'єднання умільців (вишивання, в'язання,
робота з деревиною, природними матеріалами
тощо)
Музичні школи
Студії вокальною співу
Екологічно-натуралістичні	Станції спостереження за тваринним та
рослинним світом
Екологічні (зелені) патрулі
Патрулі із захисту тварин
Національно-культурні і	Краєзнавчо-дослідні
Історичні гуртки
Народознавстві гуртки
Гуртки технічної творчості	Конструювання моделей
Підліткові клуби за місцем	Клуб фанатів співаків, футбольної команди
проживання та інтересами
Дитячі та юнацькі табори	Літні та санаторного типів

Внутрішні фактори	Зовнішні фактори
Звички	Постійний контроль з боку дорослих
Риси характеру	Залежність від дорослих
Темперамент, властивості нервової системи	Опіка батьків
Внутрішні заборони	Друзі (їх оточення або їх відсутність)
Здібності	Статус у колективі

Підліткова криза, за Ш. Бюлером, складається з негативної та позитивної фази. Основні риси, притаманні негативному періоду, - надчутливість, роздратованість, «фізична й душевна недуга». Підліток відчуває себе чужим, ворожим до оточуючих, йому здається, що його не розуміють, що він самотній, іноді з'являються суїцидальні думки [351].

Позитивний період пубертатної кризи характеризується тим, що поступово підліток починає сприймати у своєму житті нові джерела радості, усвідомлює своє нове, майже доросле «Я».

Успішне розв'язання підліткової кризи дає можливість підлітку піднятися на сходинку вище в особистісному, фізичному, соціальному, духовному розвитку завдяки новоутворенням.

Щодо комунікативної сфери, то дівчата мають більш розвинені комунікативні здібності. Зазвичай, вони більш схильні до спілкування й відкриті спілкуванню. Це бажання може призвести до пошуків компаній, які мають асоціальну спрямованість.

У підлітковому віці рефлексія скоріше розвивається в дівчаток і є новоутворенням, тобто виникає в жіночої статі раніше. Скоріш за все, це пов'язано з тим, що під час спілкування з однолітками дівчата багато уваги приділяють аналізу власних переживань, почуттів. Через взаємне спостереження внутрішнього світу подруг складається власне уявлення про себе.

3 рефлексією і спілкуванням тісно пов'язана емпатія, яка у дівчат розвинена більше, але це не означає, що хлопці не здатні і співчувати іншим. В емоційній сфері хлопці більше стримані, гірше розбираються в тих почуттях, що відчувають. Не розібравшись з емоціями, хлопці частіше схильні до спалахів агресії.

Реакція емансипації у дівчаток може проявитися не тільки у спробах уникнути впливу дорослих, а й у висловлюванні, критиці звичних для останніх понять і цінностей — «старомодних» уявлень про дівочу честь, цнотливість, чарівність, жіночність, привабливість дівчини без сигарети тощо. Це виявляється у втечах з дому, у нанесенні татуювань, палінні, уживанні алкогольних напоїв, ранньому статевому житті.

Прагнення мати права дорослих — характерне для всіх підлітків. Дівчатка й хлопчики намагаються засвоїти позитивні риси дорослості, оволодіти їхніми формами праці, спілкування, пізнання. Це вимагає значних зусиль, вдумливості, зосередженості, цілеспрямованості й тривалого часу. Деякі підлітки засвоюють лише зовнішній, переважно негативний бік дорослості, а саме: грубі ма­неру й мову, уживання спиртних напоїв і наркотиків.

У дітей підліткового віку стає актуальною потреба у статево­му самопізнанні (особливостях власної статі), потреба в любові. Процес самопізнання відбувається у вигляді романтичних мрій, самоспостереження, самоаналізу.

Незважаючи нате, що підлітки ззовні наче дорослішають, у внутрішньому плані вони залишаються соціально незрілими, інфантильними, їхня поведінка характеризується нестійкістю й ситуативністю. «Примірювання» до еталонів дорослої статевої поведінки часто породжує різноманітні прояви сексуальної агресії, тривожність, замкненість, песимістичні настрої, стан пригнічення. Викривлений розвиток сексуального інтересу призводять до різного роду ерзаців статевих збочень, індивідуальних та групових правопорушень.

У частини підлітків збудження нервових процесів переважають над гальмуванням; нестійкість нервової системи може викликати зміни у функціонуванні життєво важливих органів (підвищене збудження, висока реактивність), що може стати передумовою для розвитку хронічних та інших захворювань.

Серед захворювань, які вражають школярів підліткового віку, виділяються такі:

—серйозні порушення зросту;

—захворювання, безпосередньо пов'язані з гормональною регуляцією — зміни в гормональній системі, а також зовнішні факто­ри іноді призводять до зниження захисних функцій імунної системи в підлітків, що є причиною виникнення хронічних захворювань;

—порушення психічного здоров'я (зокрема дисморфофобії, нервової булімії, анорексії;

—порушення психологічного здоров'я (почуття неповноцінності, неадекватно занижена самооцінка, підвищена тривожність);

—туберкульоз;

—серцево-судинні захворювання — у період статевого дозрівання відбувається інтенсивний ріст серця. Одним з важливих показників функціонального стану системи є артеріальний тиск. По­чаток статевого дозрівання супроводжується підвищенням рівня артеріального тиску. Підлітки, які мають схильність до ожиріння, а також ті, які мають відповідну спадковість, потрапляють у групу ризику щодо формування гіпертонічної хвороби;

—захворювання органів травлення — тривалі емоційні та фізичні навантаження, порушення режиму харчування, праці й відпочинку — дуже впливає на стан здоров'я цієї системи. Це може призводити до збільшення гастроентерологічних захворювань;

—соціальні хвороби (уживання наркотиків та наркотичних речовин, куріння, уживання алкогольних напоїв, ВІЛ/СНІД);

— хвороби імунної системи — формування та становлення залежить від спадковості та впливу факторів зовнішнього середовища. Науковці виділяють п'ять критичних періодів розвитку імунної системи, останній збігається з підлітковим віком. У дівчаток він спостерігається у віці 12—13 років,у хлопчиків — у 14—15 років.

Однією з форм девіантної поведінки є суїцид, тобто свідоме позбавлення себе життя. У другій половині XX ст. суїциди посідають четверте місце серед причин смерті, особливо збільшилась кількість таких випадків серед підлітків та молоді у віці 15—24 роки. И Україні за останні роки збільшилася кількість самогубств серед дітей 5—14 років. Великий відсоток самогубств відмічається серед підлітків там молоді, яка навчається. Зарубіжні науковці підкреслюють, що у віці до 13 років суїцидальні спроби є рідкими, макси­мум припадає на період від 16 до 19 років [147]. Проте близько 60% підлітків є практично здоровими (відсутні психічні захворювання, психопатії), які в період пубертатної кризи знаходяться в пошуках сенсу життя. Нерідко дорослі, особливо в проблемних сім'ях, не висловлюють розуміння, і тим більше не пропонують підтримку.

Часто зустрічаються випадки, коли суіцидальна поведінка сполучається з надмірним уживанням алкоголю, наркотичних речовин або невротичними захворюваннями. Доведено, що немає прямої кореляції між кількістю самогубств та рівнем життя. Але існує об’єднуючий фактор — усі особи перебували в стані життєвої кризи. Під час кризи людина опиняється в пошуках сенсу життя, через що відсутня можливість адекватно сприймати труднощі життя й вирішувати проблеми. Водночас людина відчуває цілу низку негативних емоцій — відчай та горе, почуття вини та гніву, почуття безпомічності та бажання помститися чи припинити тілесні або душевні страждання.

Значна частина випадків суїцидів та суїцидальних спроб охоплює підлітків та молодь у пубертатному віці. Найбільша кількість спроб фіксується у 16—17-річних. Перехід від дитячого життя до дорослих реалій сприймається надто болісно особливо найчутливішими дітьми, тому деякі з них наважуються на жахливі кроки.

Суїцидальна поведінка розвивається поступово. Спочатку з’являються антивітальні думки, суїцидальні уявлення, до яких людина приєднує наміри, задуми, планує цей вчинок, далі скоює спробу самогубства. Іноді підліток неначе натякає про свої задуми, уживаючи в розмові вирази типу «коли мене не стане, от тоді побачите», «як я стомився жити» тощо.

Виникненню думок про скоєння суїцидальної спроби сприяють наявність депресивного стану, низької самооцінки, негативного ставлення до життя, а також присутність в оточенні підлітка таких осіб, які скоїли подібні дії або позитивно ставляться до смерті й суїцидів. Діти підліткового віку, завдяки психофізіологічним особливостям, мають неадекватне сприйняття наслідків аутоагресії. Часто вони не думають про велику можливість фатального кінця суїцидальної поведінки. Так, підлітки, особливо хлопці, захоплюються екстремальними видами спорту, таким чином нібито кидаючи виклик смерті й доводячи власну сміливість та дорослість.

Сам факт скоєння самогубства іноді розцінюється і сприймається як «романтичний» або такий вчинок, що притаманний справді сильним натурам, як право самостійно розпоряджатися власним життям. Найбільш вразливі, емоційні дівчата сприймають такий крок як вирішення проблем нерозділеного кохання (як спосіб привернути увагу об'єкта) або як шантаж. Мотивація суїцидальної поведінки охоплює також вирішення шкільних проблем, боротьбу з батьками за свободу і самостійність, конфлікти з друзями, подругами. Одним з важливих факторів, що може викликати подібну поведінку, є жорстоке ставлення з боку батьків, насильство, дефіцит спілкування в сім'ї, відсутність батьківської підтримки.

На сьогодні існує проблема браку профілактичних програм суї­цидальної поведінки на рівні навчальних закладів, що відбивається на стані психологічного та особистісного здоров'я дитини.

Для всіх підлітків характерним є прагнення мати такі ж права, як і в дорослих. I дівчата, і хлопці намагаються не тільки бути схожи­ми на дорослих, а й бути ними, тому засвоюють певні риси дорослості щодо діяльності, спілкування, пізнання. Деякі підлітки здатні засвоїти спочатку зовнішній, часто лише негативний, бік дорослості, тобто грубі манери й мову, уживання ненормативної лексики, спиртних напоїв і наркотиків, цікавість до азартних ігор, статевого життя. Уникаючи пояснень батькам та дорослим, самоаналізу власних вчинків, підлітки оволодівають прийомами психологічного захисту, наприклад, витіснення неприємних думок про наслідки скоєного, використовують хитрість, обман, демонструють фізичну силу, агресивність, шантаж тощо.

Юнацький вік — період створення планів, прогнозів та сподівань. У цьому віці майже провідною діяльністю стає освоєння власного майбутнього, власних життєвих перспектив.

У період юнацтва формується новий рівень самосвідомості, а також прагнення самопізнання. Підлітки прагнуть знайти особисту ідентичність, самоповагу. Головне новоутворення віку — відкриття внутрішнього світу.

Один з головних факторів — творчий характер діяльності, яка пов’язана з безліччю інтересів, цікавих стосунків.

Пізнавальна сфера має такі характеристики:

—хлопці: переважає схильність до абстрактного мислення; дівчата більше схильні розв'язувати конкретні завдання;

—увага стає більш вибірковою, залежить від інтересів, у той же час збільшується її обсяг, концентрація;

—розвиток інтелектуальної сфери та креативності

3 початком юності зникає необхідність у відокремленні. Особистість підлітка стає більш завершеною, цілісною. Простежується поступовий перехід від зовнішнього управління до самоуправління. Самоуправління та самосвідомість старшокласників, критична самооцінка та прагнення до самоствердження є базою для самовиховання.

Старший шкільний вік — це пора формування світогляду, власних поглядів і переконань. Це період самовизначення — соціального, особистісного, професійного, духовного. У зв'язку з необхідністю самовизначення виникають потреби розібратися в навколишньому оточенні й у самому собі, зокрема, у пошуках сенсу життя. У старшому шкільному віці посилюється суспільна спрямованість особистості учня, його потреба принести користь суспільству, іншим людям. Саме в цьому виражається самостійність старшокласників. На відміну від підлітків, які бачать відображення своєї самостійності у справах і вчинках, старші школярі найбільш важливою сферою прояву своєї самостійності вважають власні погляди, оцінки, дум­ки. Вони також прагнуть бути самостійними, ніж підлітки.

Юнаки та дівчата цього віку розраховують не тільки на сприйняття їх дорослими, але й визнання їхньої індивідуальності і навіть оригінальності. Таке бажання викликає демонстративний, часто показний тип поведінки, а також захоплення тим, що дорослі часто засуджують, або це не сприймається в суспільстві позитивно (уживання в розмові з однолітками сленгу, наслідування ультрасучасній моді тощо).

Прагнення до самостійності, однак, не виключає потреби в спілкуванні з дорослими. Ця потреба займає найбільш високу позицію порівняно з іншими віковими періодами.

Потреба в спілкуванні з дорослими обумовлюється тим, то в ранній юності постають проблеми самосвідомості й самовизначення.

Вирішити які самому буває дуже важко. Усі проблеми обговорюються в колі однолітків, але через причину недостатнього життєвого досвіду виникає необхідність у допомозі дорослого. У цьому віці потреба у спілкуванні з однолітками співіснує з потребою спілку­вання з дорослими.

Із зростанням рівня самосвідомості юнака підвищується рівень вимог до однолітків кола, що оточує, та до самого себе. Дівчата та юнаки стають більш критичними й самокритичними, висувають високі вимоги до морального обличчя дорослих та однолітків.

Типова риса підліткових і юнацьких груп — надзвичайно висока конформність. Твердо відстоюючи свою думку про незалежність від старших, підлітки найчастіше абсолютно некритично ставляться до думок власної групи та її лідерів.

Бажання бути «як усі», не виділятися поширюється на одяг, етичні смаки, стиль поведінки. Протиріччя між прагненням до індивідуальності, з одного боку, та бажанням злитися з колективом — з іншого, викликає тривожність. Однаковість підтримується, особливо в малень­ких групах, і тому, хто ризикує кинута виклик, доводиться відстоювати свої власні позиції. Чим примітивніше співтовариство, тим з меншою толерантністю воно ставиться до індивідуальних розходжень, інакомислення і взагалі несхожості. Залежно від спрямованості групи поділяються на ті, що формують або не формують здоровий спосіб життя. Такі групи конкурують між собою, частими є випадки, коли юнаки «мігрують» від однієї до іншої в пошуках власної спрямованості.

Як і в підлітковому віці, комунікативні риси і стиль спілкування юнаків та дівчат відрізняються.

Спілкування дівчат виглядає більш пасивним, зате більш дружнім і виборчим. За даними психологічних досліджень, хлопчи­ки спочатку вступають у контакти один з одним і лише потім, у процесі взаємодії, у них складається позитивна установка, з’являється духовна близькість. Дівчата, навпаки, вступають у контакт головним чином з тими, хто їм подобається.

Колектив однолітків у юнацькому віці впливає на розвиток і формування таких рис:

—суспільної спрямованості;

— колективних взаємин;

— скромності;

— чесності;

— наполегливості;

— рішучості;

— витримки;

—дисциплінованості;

—сміливості.

Колектив не тільки надихає на боротьбу з труднощами, він допомагає боротися зі шкідливими звичками (лінощами, егоїзмом, заздрістю, боягузтвом). Думка колективу, оцінка колективом вчинків і поведінки деяких учнів мають найчастіше вирішальне значення. Старшокласники звичайно дуже гостро реагують на оцінку з боку свого колективу, але прислухаються до неї і зважають на неї.

Як будь-який перехід на вищу сходинку в розвитку, перехід від підліткового віку до юнацтва теж характеризується кризою. Криза юнацького віку часто не виокремлюється, на ній не акцентується увага подібно підлітковій, але вона має місце в дорослішанні молоді. Цей вік характерний тим, що юнаки та дівчата усвідомлюють власну неповторність, несхожість на інших людей, тобто свою індивідуальність. Відбувається перебудова та переоцінка системи цінностей, яка склалася протягом отроцтва.

Подібно підліткам, під час кризи юнаки переживають непорозуміння з батьками. Це виражається в деяких стратегіях поведін­ки батьків: авторитарному, «гнітючому» ставленні, коли дорослі не зважають на думки, критикують усі вчинки й діяльність дітей. 3 іншого боку, «байдужа» позиція, тобто батьки наче и не помічають дорослішання дитини. Така атмосфера може призвести до випадків агресії з боку юнаків, не допоможе конструктивно пройти кризовий стан. Надмірно уважні батьки, тісний емоційний взаємозв'язок. участь у всіх подіях життя дитини стане на перешкоді набуття самостійності, автономності молодого чоловіка або дівчини. Здебільшого батьки залишаються авторитетними людьми для дітей незалежно вік віку останніх. Але часто причиною конфліктних ситуацій між юнаками та батьками е протиріччя в системі цінностей, переконаннях самих батьків. Якщо вимоги батьків (наприклад, не палити, не зловживати алкоголем, шанобливо ставитися до дорослих) не збігаються з їхніми власними діями, майже завжди в юнаків з'являється почуття непорозумілості, образи, підвищується тривожність, існує ймовірність виникнення внутрішнього конфлікту, ставлення до батьків теж змінюється — з'являються іронічні інтонації, грубі жарти, зникає довіра та щирість.

У юнацькому віці домінують соціальні потреби в самовираженні (демонстрування поведінки, яка притаманна власній статі), самоутвердженні, самовдосконаленні та самовизначенні. Формуються уявлення про майбутнє сімейне життя через розвиток чоловічих та жіночих якостей.

У наших предків існував обряд ініціації. тобто особистісне переродження, а також посвячення хлопця в парубки, а дівчинки — у дівчину. Цей обряд був пов'язаний з кризою, тобто відповідав переходу молоді з одного соціального статусу в інший і містив у собі такі етапи, як: символічна смерть (прощання з попереднім станом), нове народження й ритуальне посвячення в новий соціальні й стан.

Підчас ініціації відбувалося посвячення новобранця в новий стан. Так, в українських селах хлопці мали пройти випробування на фізичну силу, моральну витримку задля того, щоб вважатися парубком.

Головна мета жіночих ініціацій полягала в тому, що дівчина переходила від стану дитинства в стан жіноцтва. Від тоді вона мала відтворювати рід. У наші часи деякі підліткові та юнацькі угрупування проводять теж посвячення, якщо можна так сказати, своїх нових товаришів. Завдання груп асоціальної спрямованості часто полягають у скоєнні правопорушень, щоб довести свою дорослість, сміливість і хоробрість. Такі риси притаманні як хлоп'ячим, так і дівочим групам.

На формування правильного сприйняття статевої ролі, а та­кож формування особистості як майбутнього сім'янина великий пилив мають взаємини в батьківській родині.

Надалі людина прагне одержувати від свого партнера любов і визнання в тій галузі, у якій у дитинстві вона відчувала дефіцит подібного ставлення, найчастіше: дівчина — від батька, а хлопець — від матері.

Якщо дитина бачила позитивну модель батьківського шлюбу, гарні стосунки батька та матері, щасливе дитинство, розуміння з боку батьків(її рідко карали, частіше проявляли ніжність і турботу, з нею більш відкрито обговорювали питання стосунків між людьми різної статі), то й сама буде намагатиметься будувати подібний тип стосунків.

Багато дітей у ранньому віці обов'язково хочуть бути схожи­ми на своїх батьків. Це бажання впливає на їхні життєві сценарії. Так, наприклад, відповідно до сценаріїв багатьох багатодітних ро­дин, одному з дітей призначено прославите їх, а іншому приділяється роль невдахи, що може зганьбити. 3 такої дитини, можливо, виросте особа з комплексом неповноцінності, яка намагатиметься прагнути самоствердження будь-якими шляхами, навіть якщо він є асоціальним.

Також на формування сімейних правил впливає кількість дітей у родині, їх стать та різниця у віці між ними.

Стосунки між рідними братами і сестрами, їх спілкування вчать того, як здійснювати взаємини з однолітками. Дружба в дорослих чи вибір чоловіка (дружини) сильно залежать від отриманого досвіду. Це підтверджується науковими даними [186].

Період юнацтва характеризується становленням сексуальність. На цьому етапі відмічаються гендерні відмінності щодо став­лення до стану свого здоров'я. Дівчата в цей період більш адек­ватно ставляться до власного репродуктивного здоров'я, їх погля­ди більшою мірою відповідають принципам здорового способу життя. Так, дівчата раніше починають піклуватися про здоров'я, приділяють більше уваги правильному харчуванню, частіше звертаються до лікарів за консультаціями. Юнаки переважно в разі захворювання не бажають звертатися до лікаря.

У юнацькому віці молоді люди виявляють більшу самостійність, автономність у поведінці, обирають метод вирішення проблем, не завжди радячись з дорослими, тому доводиться брали на себе відповідальність за свої вчинки, така відповідальність вимагає від людини концентрації внутрішніх сил, тобто деякого напруження. Ситуації напруження, а значить моральні, емоційні затрата в подальшому вимагають розрядки, релаксації, але не вся молодь обирає саме конструктивну розрядку (переключитися на інший вид діяльності, приділити час хобі тощо), а обирають у якості допомоги вживання спиртних напоїв, психотропних та наркотичних речовин. Звичайно, що подібна втеча від реальності лише тимчасова, і все одно треба буде повернутися до вирішення проблеми. «Поринаючи» в алкоголь, суб'єкт почуває себе нібито вільним від обов'язків, власний образ стає для нього привабливішим, ніж є насправді.

На сьогодні ми спостерігаємо велику кількість сімей з однією дитиною. Єдина дитина посідає особливе місце. Батьки пильно стежать, щоб нічого не трапилося з нею. Вона одержує значно більше уваги й на неї більше витрачається зусиль по вихованню, ніж на дітей, які мають братів і сестер. Дитина також не має досвіду соціальних контактів, навичок у житті колективу на відміну від дітей з багатодітних родин. Але вона має більше можливостей для розвитку й саморозвитку порівняно з іншими дітьми.

Треба окремо виділити роль батька у зв'язку із збільшенням кількості неповних сімей, де батько відсутній, а також кількості розлучених сімей, де зустрічі з батьком є епізодичними.

Жінка доглядає за дитиною, годує й виховує її. Батько здійснює «загальне керівництво», забезпечує родину матеріально, охороняє її від ворогів. Такий поділ ролей досить поширений і для багатьох — ідеал сімейних стосунків. Але спілкування батька з дітьми відіграє дуже важливу роль і у формуванні правил стосунків у майбутній родині.

У сім'ях патріархального типу зустрічаються різні стилі виховання. Але існує загальна риса: батько знаходиться на недосяжній висоті для дитини, і їхні стосунки строго вертикальні, батько — насамперед, авторитет, якому дитина буде підкорятися, поважати, навіть, коли виросте й сама стане батьком. Статистика стверджує, що багато дітей сприймають батька частіше як помічника матері.

Соціальна роль батька важка там, що вона, на перший погляд, здається очевидною. Ця очевидність створює багато психологічних пасток при її виконанні, наприклад, батько думає, що він годує одягає дитину й цього досить для виконання батьківських обов'язків.

Стосунки з батьками в дитинстві також впливають на виникнення в дорослої людини відчуття самотності. Доведено, що ті, хто мав теплі та довірливі взаємини з батьками, відчував підтримку з їхнього боку, той найбільше захищений в емоційному плані в зрілому віці. Конфліктні стосунки з батьками викликають помірну самотність у дорослої людини; відсутність одного з батьків є причи­ною глибокої самотності.

Один з важливих факторів, закладений у дитинстві й пов'язаний з проблемою самотності в подальшому житті людини, — розлучення батьків; відомо: чим молодша була дитина в той час, як відбулося розлучення, тим самотнішою вона відчуватиме себе в зрілому віці.

Закладена в ранньому дитинстві виключна слухняність у дорослому віці впливає на формування самооцінки, самоповаги, упевненості у власних силах. Людина почуває себе гіршою за інших, у чомусь «неповноцінною». Перші уявлення людини про саму себе — це уявлення наших батьків або тих вихователів, з якими вона тісно спілкується в дитинстві. У житті дитини протягом усього дорослішання трапляються як щасливі, радісні моменти, пов'язані з приємними подіями, спогадами, так і нещасливі, важкі емоційно, наприклад, тяжка хвороба, втрата близьких (батьків, родичів, з якими діти відчувають емоційну близькість, друзів). На неприємну ситуацію, що може трав­му вати, діти, як і дорослі, реагують кожен по-своєму й залежно від віку. Дехто стає більш замкненим у собі, хтось виявляє агресію. Зовсім маленькі діти, не розуміючи природи смерті, починають її боятися, інші — задавати різні питання, на які дорослим часто важко відповісти. Необговорені проблеми, почуття, емоції можуть вилитися в нічних страхах і кошмарах, виникненні різноманітних фобій, а як наслідок — затримка і навіть гальмування емоційного розвитку, яке впливатиме на соціальну адаптацію.

У зв'язку з соціально-економічними, політичними змінами суспільства вирізняються зміни й у самосвідомості сучасних старшокласників. Юнацтво, з одного боку, відрізняється від старшого покоління більшою відкритістю, гнучкістю, умінням пристосуватися до умов, різноманітністю інтересів, з іншого — відсутністю чіткої життєвої позиції, принципів. Переважно, інтереси та потреби молоді пов'язані з матеріальним благополуччям, яке можна отримати, не доклавши зусиль (наприклад, виграти в лотерею, отримати спадщину тощо).

Отже, аналізуючи соціально-психологічний портрет школяра в контексті здорового способу життя та враховуючи той факт, що становлення людської особистості від молодшого школяра до юнацтва припадає на роки навчанні в школі, остання має великий вплив на його формування.

Задля ефективного впливу розвивальних та профілактичних програм, спрямованих на формування здорового способу життя та всіх складових здоров'я, доцільно використовувати диференційований підхід. З цією метою ми виділили кілька груп за різними показниками.

Стан фізичного/ психічного здоров'я	Вікова категорія
	Молодший шкільний вік	Підлітковий вік		Юнацтво
	Діти з деякими порушеннями фізичного/психічного здоров'я	Підлітки з деякими відхиленнями фізичного/психічного здоров'я		Юнаки та дівчата з деякими відхиленнями фізичного/психічного здоров'я
	Діти основної групи здоров'я	Практично здорові підлітки		Практично здорові юнаки за дівчата
Наявність шкідливих звичок	Не схильні до куріння та шкідливих звичок		Не вживають алкоголю та не палять, відвідують гуртки, ведуть здоровий спосіб життя
	Схильні до куріння та шкідливих звичок		Уживають періодично спиртні напої, час від часу палять
	Діти, що мають деякі шкідливі звички		Регулярно вживають спиртні напої, палять, ведуть неактивний спосіб життя
Здібності	Творчо обдаровані діти, учасники всіляких конкурсів, тематичних олімпіад, загальношкільннх заходів
	Здібні діти, але не активні; іноді беруть участь у шкільних захо­дах та святах
	Діти з нерозвиненими здібностями, часто педагогічно занедбані

Залежно від того, до якої групи належать учні, доцільно використовувати відповідну розвивальну програму, фізкультурно-оздоровчу роботу, спортивну діяльність та виховні заходи.

3.2 Діагностика здоров'я та рівня здорового способу життя учнів загальноосвітніх шкіл

Оцінна практика наукових досліджень, що реалізується в межах педагогічної діагностики, охоплює диференційовані, всебічні та взаємопов'язані процеси, що підлягають впливу різноманітних інституціональних, ситуативних, комбінованих і особистісних факторів [23; 91; 189; 249; 404; 414]. В умовах соціологічних досліджень педагогічна діагностика покликана:

—визначити вихідні дані, що об'єктивно характеризують особливості структури явища, об'єкта та предмета дослідження [404], управління педагогічними процесами [18; 194; 249];

—оптимізувати процес індивідуального навчання, виховання. соціалізації, підготовки особистості до трудової діяльності в різних соціально-економічних умовах суспільства [18; 404; 414];

—забезпечити правильне визначення результатів навчання, ви­ховання, оздоровлення, соціально-культурної адаптації особистості до різноманітних форм соціально-економічної практики [91; 194; 380; 404];

—керуючись розробленими інформаційно-причинними критеріями та методами діагностики, звести до мінімуму помилки, про­яви неефективності в процесах навчання, виховання, соціалізації осо­бистості [81; 380; 404];

—забезпечити інформаційно-теоретичний фундамент предметно-практичної діяльності особистості в таких соціальних аспек­тах, як навчання, виховання, оздоровлення, формування оптималь­ного та здорового способу життя, підготовка до трудової й суспільно корисної діяльності [ 12; 89; 91; 217];

—забезпечити інформаційний матеріал для моделювання інноваційних систем, технологій, програм, методик взаємодії соціальних інститутів суспільства в ефективному формуванні гармонійно розвиненої особистості підростаючого покоління нашої держави (на­вчання, виховання, формування здоров'я та здорового способу життя, підготовка до трудової діяльності, толерантність, загальна культу­ра особистості).

Отже, немає сумніву в тому, що ефективне моделювання інноваційної системи, формування взаємодії соціальних інститутів суспільства, спрямованих на розвиток здоров'я та виховання здорового способу життя учнів загальноосвітніх шкіл, неможливе без на­лежного інформаційного забезпечення. У процесі наших досліджень був реалізований принцип певної відповідності між досліджуваним об'єктом і його моделлю [404]. Означена відповідність визначається, уточнюється, регулюється тільки на основі інформаційного забез­печення процесів проектування інноваційної концептуальної педагогічної та соціальної моделі взаємодії соціальних інститутів суспільства, технологічних моделей формування здоров'я: здорового способу життя учнів загальноосвітніх шкіл як особистісно-соціальної цінності.

У зв'язку з незаперечною актуальністю викладених положень ми провели спеціальні діагностичні дослідження, які були спрямовані на вивчення динаміки розповсюдження різноманітних захворювань у середовищі учнів загальноосвітніх шкіл, рівня сформованості базових компонентів здорового способу життя, соматичного здоров'я та функціональних можливостей їх організму.

Означена динаміка вивчається на основі сучасної соціально-медичної та соціально-педагогічної методики ситуативних дослі­джень етапу здоров'я дітей та підлітків з урахуванням факторів, що на нього впливають [289]. Методика охоплювала такі методи, як: анкетування (закриті та відкриті анкети), соціологічне опитування, аналіз офіційних статистичних даних, глибинне інтерв'ювання, метод фокусних груп. Дослідження охопило 2100 дітей і підлітків віком від 7 до 17 років, які проживають у Донецькій області.

Результати нашого дослідження свідчать про те, що маловтішною є ситуація щодо запобігання та профілактики різних захворювань серед дітей і підлітків Донецької області. Занепад спортивно-оздоровчої інфраструктури, послаблення її в межах навчальних закладів, недоступність оздоровчих послу: за цінами, втрата зв'яз­ку з сім'ями є основними причинами незадовільної ситуації стосовно здоров'я підростаючого покоління.

Фінансування позашкільної та частково шкільної спортивно-оздоровчої та культурно-виховної роботи з дітьми та підлітками в умовах відсутності коштів у держави все більше перекладається на батьків і сім'ю. I як результат, понад 79,7% дітей і підлітків у містах (74,7%) і селах (84,6%) не відвідують спортивні секції, групи здоров'я, центри фізичної та соціальної реабілітації тощо. Низький рівень загальної культури та культури здоров'я в дітей і підлітків обертається негативними наслідками не лише індивідуального значення, а й загальносоціального.

Результати нашого дослідження, отримані на основі методики, підготовленої Українською Асоціацією планування сім'ї та молоді [16], свідчать про те, що в останні роки виникла негативна тенденція прояву серед дітей та підлітків такого явища, як агравація (свідоме перебільшення важкості симптомів реального захворювання). Таке ставлення школярів до свого здоров'я є загрозливим як соціально, так педагогічно й психологічно, тому що в них на інформаційному рівні моделюється, а потім і формується негативний стереотип поведінки, яка не сприяє оздоровленню, а, навпаки, шкодить дитині.

Наше дослідження та дослідження інших науковців [89; 97; 189] довели, що від 30% до 50% пацієнтів поліклінік є людьмиздоровими, але потребують консультацій психолога.

Ставлення людини до власного життя змінюється на різних вікових етапах. Спосіб і якість життя залежить від медицини лише на 10— 15%, а решта — від культури особистості, оточення й суспільства.

В останні роки спостерігається зниження смертності в році немовляти взагалі, але в цілому стан здоров'я дітей продовжує погіршуватися.

За результатами обстеження соматичного здоров'я дітей 6— 18 років мають: високий рівень фізичного здоров'я — 0,8%; вищий за середній рівень — 6,7%; середній рівень — 22,5%; нижче за середній — 34%; низький рівень — 36%.

Підвищується загальна захворюваність дітей за рахунок хвороб кістково-м'язової системи, уроджених аномалій розвитку, хвороб системи кровообігу. ендокринної системи, новоутворень тощо. Зростає кількість дітей, які знаходяться на диспансерному обліку з такими хворобами, як цукровий діабет, бронхіальна астма, уроджені пороки серця.

Зростає кількість відхилень у нервово-психічному здоров'ї.

Таблиця 3.2.1

Показники дитячої захворюваності по місту Слов'янську (абсолютні показники)

Попри те, що відбувається зменшення хвороб нервової системи по місту Слов'янську порівняно з 2002 роком, кількість захворювань НС залишається достатньо високою.

Під час прийому до школи з дітьми спілкується спеціаліст-логопед, який визначає правильність сформованості мовленнєвої культури майбутнього школяра. По Слов'янському району відмічається 2% першокласників, які мають ті чи інші проблеми в розвитку мовлення. Причини дефектів мовлення різні. Найпоширенішою є педагогічна недбалість з боку батьків, які замало часу приділяють спілкуванню з дітьми, замало читають їм дитячу художню літературу.

На жаль, у цьому плані немає відмінності між тими дітьми, які відвідували дошкільні заклади, і тими, які перебували до школи вдома, тому що дитячим садкам бракує спеціалістів-логопедів.

Аналіз захворюваності дитячого населення по селищу пока­зав, що за 2005 рік зареєстровано 587 хворих, у тому числі 320 дітей у віці від 7 до 14 років і 267 дітей у віці від 14 до 17 років. Аналізуючи класи хронічних хвороб серед дітей та підлітків у 2005 р., можна зробити висновки, що найпоширенішими є порушення кістково-м'язової системи (див. табл. 3.2.2), а саме: сколіоз I—III ступеня — 67 осіб; III—IV ступеня — 1 особа; порушення постави — 26 осіб.

Наступив місце посідають хвороби зорового апарату, а саме: короткозорість — 42 особи, косоокість — 2 особи.

Захворюваннями органів травлення страждали 36 дітей і підлітків, зокрема: гастрит — 12 осіб, холецистит — 9 осіб, дискенезія жовчовивідних шляхів — 15 осіб.

Захворювання системи травлення є досить поширеними в дітей шкільного віку. Причин набутих у шкільному віці хвороб кілька. Якщо діти початкової ланки більш охоплені шкільним харчуванням і контролюються класоводом, а після школи — батьками, то підлітки та учні старших класів, по-перше, не завжди купують собі гарячі обіди, а обходяться «сухом'яткою» з метою економії кишенькових грошей, а, по-друге, день більш дорослих дітей заповнений після шкільного навантаження різноманітними секціями, гуртками, студіями тощо, і просто не вистачає часу для правильного, повноцінного споживання їжі.

Таблиця 3.2.2

Показники дитячої захворюваності по селищу Райгородок (абсолютні показники)

Таблиця 3.2.3

Діти з обмеженими можливостями по селищу Райгородок

За 2005 рік уперше набули статусу «дитина з обмеженими можливостями» 2 дітей.

Таблиця 3.2.4

Показники інвалідності (на 10 000 дітей)

Загальна патологічна ураженість молоді становить 919,7 на 1000 осіб, особливо з-поміж дівчат, де здоровими вважаються лише 15%, при цьому поширеність хронічних захворювань серед дівчат у 1,5—2 рази вища, ніж серед юнаків. Поширеність наркологічних захворюваність з-поміж підлітків України на 1996 р. становила 2,34 на 10 тис. підлітків. Результати соціологічних досліджень доводять: на одного виявленого неповнолітнього, який уживає наркотичні засоби й психотропні речовини, припадає 10—12 невиявлених осіб. Загальна кількість молоді, що причетна до вживання наркотичних і психотропних речовин, може досягати понад 20 тис. осіб. У1997 р. в Україні відмічалося з-поміж 7 тис. ВІЛ/СНІД-інфікованих 15% дітей і підлітків.

Аналіз статистичних даних щодо скоєння суїцидів та суїцидальних спроб говорить, що у 1998 році на 100 тис. населення відбувалося 30 самогубств, більшість з яких здійснювалося молоддю. Перші місця посідали Сумська, Запорізька, Чернігівська, Львівська, Донецька, Луганська області, Республіка Крим, де реєструвалося 38—44 самогубств на 100 тис. населення.

За результатом проведення анкетування експрес-діагностики наркотичної залежності соціально неадекватної поведінки учнів (опитувальник створений на основі анкета, розробленої Рівненським обласним центром практично1 психології і соціальної роботи) серед підлітків, 82% школярів 6 класів та 74% 7 класів ніколи не курили і впевнені, що цього не робитимуть. Відповідно ставлення до алко­голю—10% опитуваних шестикласників та 11% учнів сьомих класів ніколи не пробували спиртних напоїв і в подальшому цього не збираються робити.

Майже чверть опитуваних підлітків уживають спиртні напої регулярно (28% та 22% відповідно), на відміну від тютюнопаління (0% — обидва класи).

Ставлення до вживання наркотиків категорично негативне. Відповідь одностайна — «не вживав і ніколи не вживатиму» — 100 % опитуваних підлітків. Подібне ставлення до наркотично діючих речовин, зокрема клею, ацетону, гасу, але з деякими змінами.

Можливо, це пов'язано з тим, що наркотично діючі речовини помилково сприймаються деякими підлітками як такі, що не викликають залежності так швидко, як наркотики.

95% шестикласників та 91,6% семикласників ніколи не обговорювали з близькими друзями можливість спробувати наркотичні речовини, проте 5% учнів шостих класів мали розмову з друзями щодо бажання спробувати ці речовини. 8,4% опитаних семиклас­ників відповіли, що разом з друзями спробували наркотичні речови­ни, але в подальшому не планують їх уживати.

Вивчаючи ставлення дітей до власної сім'ї й до стосунків у ній, ми отримали такі результати:

— більшість підлітків задоволені власною сім'єю й почуваються в ній захищено та комфортно (97,5% — шості класи; 72,2% сьомі класи);

—відчувають деяку незадоволеність стосунками в сім'ї та своєму місці в ній 8,3% семикласників;

—мають конфліктні стосунки з одним із членів своєї родини 2,5% учнів шостих класів та 2,7% учнів сьомих класів. Переваж-но конфліктні взаємини існують зі старшими братами, сестрами або зі старшим поколінням, якщо родина мешкає з бабусями та дідусями;

—на думку 16,8% школярів сьомих класів, вони мають конфліктні стосунки із сім'єю.

Диференціація відповідей цього пункту анкети свідчить про формування в школярів сьомих класів власної думки, розвитку комунікативних здібностей, тому спілкування з дорослими, зокрема, з членами своєї родини, стає більш дискусійним, суперечливим і сприймається дітьми як конфліктне.

Аналіз відповідей підлітків щодо їхніх взаємин з учителями Показав, що кожен п'ятий учень шостого класу повністю задоволе­ний учителями школи (20,51 %) і лише 2,7% школярів сьомих класів висловлюють симпатію своїм учителям. Переважно всі опитані підлітки висловлюють симпатію вчителям, але деяких з них все ж таки хотіли замінити (79,49%та 88,8% відповідно).

Як свідчать статистичні дані, у всьому світі щодня доводить до логічного кінця суїцидальні спроби 4—6 тисяч осіб. Лише 35— 40% з них мають психічні порушення. Заданими О. Личко, в Україні лише 5% суїцидальних спроб у підлітковому віці припадає на психози, 20—30% — психопатії, решта — так звані «підліткові кризи».

Всесвітня організація охорони здоров'я на 2020 рік прогнозує таку ситуацію: приблизно 1,53 млн. у всьому світі помруть від суїциду, у 10—20 разів зросте кількість суїцидальних спроб.

В Україні лише тільки за перші десять днів січня 2005 р. закінчили життя самогубством 12 осіб, з яких восьмеро зробили це в один день.

Причинами вживання алкогольних напоїв указують:

а) багато вільного часу;

б) відсутність матеріальних можливостей батьків для організації дозвілля;

в) бажання привернута увагу;

г) бажання завоювати авторитет, прагнення виглядати дорослим.

За даними досліджень, найчастіше починають статеве життя дівчатка 14—15 років. Окрім зазначеної групи, є дівчатка, які вступили в перший сексуальний зв'язок у 12років — 5%, у 1Зроків — 14%, у 16 років — 19%.

У 50% випадків ініціатором статевої близькості був юнак, у деяких випадках — приятелі — ровесники — 21%, навіть дорослі — 4%. I лише у 25% випадків, зі слів дівчат, це відбулося за бажанням обох партнерів.

Переважно, дівчата з девіантною поведінкою не можуть назвати риси жіночності й не знають, як має поводитися дівчина. 42,3% опитаних бажають виховати в собі силу волі, сильний, стійкий ха­рактер, уміння долати труднощі. Тільки 27% дівчаток, які брали участь в дослідженні, прагнуть сформувати в собі такі риси: ніжність,, шанобливість, довірливість [95; 289].

Отже, результати дослідження свідчать про те, що на динаміку розповсюдження різноманітних захворювань серед дітей і підлітків суттєво впливають такі соціальні фактори, як: економічна криза; зубожіння фінансових та культурних можливостей сім'ї, що призвело до ситуації виживання; обмежені можливості молоді реалізувати свої потреби в аспекті оздоровчої діяльності з причин відсутності науково-практичних механізмів оптимальної взаємодії соціальних інститутів суспільства у формуванні здорового способу життя учнів загальноосвітніх шкіл міста й села.

У кризовому соціумі перехідного періоду України загальноосвітня школа і сім'я найбільш пристосовані для координації механізмів, зусиль, технологій, програм, методик взаємодії со­ціальних інститутів суспільства в реалізації національної доктрини збереження та вдосконалення здоров'я підростаючого покоління України. Дослідження вікової динаміки сформованості в учнів загальноосвітніх шкіл базових компонентів здорового способу життя здійснювалося нами на основі анкети закритого типу «Здоров'я дітей і підлітків — особистісно-соціальна цінність» [78;89;389]. Зазначена анкета була структурована таким чином, що включала низку питань, які систематизувалися в конкретні форми свідомого ставлення респондентів до здоров'я та стилю здорового способу життя в мотиваційно-потребнісному, когнітивному, афективному, аксіологічному та праксіологічному аспектах. У процесі анкетного дослідження в повному обсязі були враховані рекомендації Б. Гутмана [96].

Вивчення причинності позитивної та негативної динаміки у ставленні учнів до систематичних занять фізкультурно-оздоровчою роботою є основним підходом до визначення й подальшого уточнен­ня мети та завдань як концептуальної моделі взаємодії соціальних інститутів суспільства, так і технологічних моделей формування здоров'я та здорового способу життя.

Таблиця 3.2.5

Динаміка показників силовою співвідношення компонентівздорового способу життя учнів загальноосвітніх шкіл, % (n = 1101)

содержание   ..  118  119  120   ..