Зміст

Сторінка
Вступ.
1	Сутність прибутку у фінансово – господарській діяльності підприємства.
2	Характеристика системи обліку та контролю формування прибутку підприємства та розрахування з бюджету по його оподаткуванню.
3	Розробка системи економічного аналізу формування прибутку та його оподаткування.

4	Система автоматизації обліково – аналітичної роботи з формування прибутку підприємства та розрахування з бюджетом та його оподаткування.

Доходи від позареалі-заційних операцій

Чистий доход від інших операцій

Прибуток від інших операцій

Балансовий прибуток торговельного підприємства

Доходи від операцій з основними фондами та нематеріаль-ними активами

Податкові платежі, що сплачуються за рахунок доходу

Витрати на здійснення інших

Доходи від інших видів

Чистий доход від іншої реалізації

Прибуток від іншої

Податкові платежі, що входять в

Собівартість виробництва

Валовий доход від реалізації товарів

Чистий доход від реалізації товарів

Прибуток від реалізації товарів

Податкові платежі, що здійсьнюються за рахунок валового доходу (входять в ціну товару)

Витрати обігу

Функції прибутку підприємства
Оціночна функція			Розподільча функція			Стимулююча функція
Характеризує ефект (кінцевий результат) господарської діяльності			Прибуток є інструментом розподілу чистого доходу суспільства між підприємством та бюджетом			Прибуток є джерелом формування фондів стимулювання

Рис. Функції прибутку підприємства.

1. Оціночна функція. Прибуток підприємства використовується як оціночний показник, що характеризує ефект його господарської діяльності. Використання цієї функції повною мірою можливе тільки в умовах ринкової економіки, яка передбачає свободу встановлення цін, свободу вибору постачальника і покупця.

2. Розподільча функція. Її зміст полягає в тому, що прибуток використовується як інструмент розподілу чистого доходу суспільства на частину, що акумулюється в бюджетах різний рівнів та залишається в розпорядженні підприємства.

3. Стимулююча функція. Виконання цієї функції визначається тим, що прибуток є джерелом формування різних фондів стимулювання, фонд виробничого та соціального розвитку, фонд виплати дивідендів абощо.

Прибуток, як економічний показник, дозволяє поєднувати економічні інтереси держави, підприємства, як господарського суб¢єкта, робітників і власників підприємства. Вирішення цього завдання перш за все пов¢язане з пропорціями в розділі та використанні прибутку.

об¢єктом економічних інтересів держави є частина прибутку, яка виплачується у вигляді податків та обов¢язкових платежів. Економічний інтерес підприємства як товаровиробника знаходить своє узагальнення у обсязі прибутку, який залишається у розпорядженні підприємства і використовується для вирішення виробничих та соціальних завдань його розвитку. Економічний інтерес працівників підприємства пов¢язаний передусім з розміром прибутку, який спрямовується на матеріальне заохочення, соціальні виплати та соціальний розвиток. Власника підприємства цікавить в першу чергу розмір фонду виплати дивідендів, а отже – та частина прибутку, котра пов¢язана з виробничим розвитком, а відповідно приростом капіталу підприємства. У зв¢язку з тим, що прибуток є єдиним джерелом реалізації економічних інтересів всіх перераховани сторін, жодна з них не може мати пріоритетів в задоволенні, оскільки це призведе до ущемлення інтересів інших сторін. Наприклад, надмірні податки з прибутку підприємства знижують економічну зацікавленість підприємства в його збільшенні, що призводить до зменшення надходжень у бюджет.

Прибуток є якісним показником, позаяк в його розмірі відображається зміна обсягу товарообороту, доходів підприємства, рівня використання ресурсів, величини витрат обертання. Таким чином, прибуток синтезує в собі всі сторони діяльності підприємства, характеризує ефективність його господарської діяльності в цілому.

1.2. Економіко – правовий аналіз нормативної бази та огляд теоретичної літератури з питань формування прибутку підприємства.

Для здійснення фінансово-господарської діяльності підприємством необхідно дотримуватися певних законодавчих та нормативних актів, що розроблені урядом, Президентом, міністерствами та відомствами. Короткий огляд основних законодавчих актів, що були використані в дипломній роботі наведено в таблиці ( ).

Таблиця .

Крім вищезазначених нормативних документів широко використовувались різноманітні літературні джерела. Так, питання формування прибутку, механізму його утворення на підприємствах різних форм власності широко висвітлено в підручнику Бланка І.А. “Управління прибутком” [1,с.36] (Герчікрва І.Н. Фінансовий менеджмент).

Особливості обчислення і сплати прибутку державних підприємств в умовах ринкових відносин описано в підручнику Василика О.Д. “Державні Фінанси України” [2,с.99] (Василик О.Д. Державні Фінанси України).

Про економічну природу, сутність та значення, та джерела утворення прибутку йдеться мова у підручнику Герчікова І.Н. “Фінансовий менеджмент” [3,с.57] (Герчікова І.Н. Фінансовий менеджмент).

Питання прибуток, як результат ефективної діяльності підприємства, та механізм його формування розглянуто в підручнику Нестеренка А.Г. “Прибуток і рентабельність на торговому підприємстві” [4,с.89] (Нестеренко А.Г. Прибуток і рентабельність на торговому підприємстві).

Аналізу з структурно – логічних схем, формування балансового прибутку підприємств, різних сфер діяльності присвячено кілька розділів у підручнику Поддєрьогіна А.М. “Фінанси підприємств” [5,с.61] Поддерьогін А.М. Фінанси підприємств.

Особливості формування прибутку від реалізації продукції та інших видів діяльності розглянуто в підручнику Ушакової Н.М. “Економіка торговельного підприємства” [6,с.120] Ушакова Н.М. Економіка торговельного підприємства.

Питання стратегії управління прибутком торговельного підприємства в умовах ринкової економіки широко висвітлено в підручнику Холта Р.Н. “Основи фінансового менеджменту” [7,с.464] Холт Р.Н. Основи фінансового менеджменту.

Види прибутку підприємства, та його відображення в бухгалтерському обліку, аналізі, плануванні розглянуто в підручнику Шеремети А.Д. “Фінанси підприємств” [8,с.283] Шеремет А.Д. Фінанси підприємств.

1.3. Організаційно-економічна характеристика Корделівського радгоспного робітничого кооперативу.

В умовах ранкової економіки діють різні форми власності. Наше підприємство, засноване на колективній власності. Право колективної власності виникає на підставі: добровільного об¢єднання майна громадян та юридичних осіб для створення кооперативів.

У колективну власність можуть бути передані землі колективних сільськогосподарських підприємств, сільськогосподарських кооперативів, зокрема створених на базі радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств, землі садівничих товариств за рішенням загальних зборів.

Власник самостійно володіє, користується і розпоряджається об¢єктами власності, які йому належать.

Вищими органами управління суб¢єктів колективної форми власності є загальні збори, конференції, з’їзди тощо.

Корделівський радгоспний робітничий кооператив Калинівської райспоживспілки Вінницької області зареєстровано в Калинівській Райдержадміністрації реєстраційний (номер) № 160 6 квітня 1994 року. Затверджено зборами уповноважених пайовиків Корделівського Радгоспробкоопу в серпні – жовтні 1193 року пр. № 1 22ю10.1993 року.

Корделівський радгоспробкооп – самостійна, демократична організація громадян, які проживають або працюють в с. Корделівка, Комунарівка, Хомутинці, Радівка, Писарівка, Нападівка, Мончинці, Заливанщина, Черепашинці, від Весела, від Первомайськ Калинівського району, Вінницької області та на основі добровільності членства і взаємодопомоги об¢єдналися для спільного господарювання з метою поліпшення свого економічного й соціального стану.

Радгоспробкооп вважається створеним, визначається юридичною особою і може здійснювати господарську та іншу діяльність з дня його державної реєстрації.

Радгоспробкооп на добровільних засадах входить до складу районної спілки споживчих товариств та має право вільного виходу з неї.

Радгоспробкооп може делегувати райспоживспілці частини своїх повноважень та виконання окремих функцій. Конкретні умови делегування повноважень і функцій визначаються договором між радгоспробкоопом та райспоживспілкою.

Для зміцнення зв¢язків радгоспробкоопу з своїми членами – пайовиками у його складі створюються органи самоврядування і контролю на кооперативних дільницях – дільничні кооперативні комітети, комісії кооперативного контролю та інші, покликані залучати пайовиків до управління господарською та громадською діяльністю радгоспробкоопу, розвивати його зв¢язки з органами державної і виконавчої влади, сільськими (фермерськими) господарствами, колективними сільськими господарствами та іншими підприємствами, здійснювати контроль за роботою підприємств споживчої кооперації, які знаходяться на території дільниць.

Основними цілями і завданням радгоспробкоопу є задоволення потреб своїх членів і обслугованого населення в товарах та послугах, сприяння розвитку їх трудової і соціальної активності, зростання добробуту і культурного рівня.

Для здійснення своїх основних цілей і завдань радгоспробкооп:

а) організовує торговельне обслуговування, громадське харчування та надання населенню послуг;

б) закуповує у населення, сільських господарств сільськогосподарську продукцію і сировину, ягоди, гриби, лікарськотехнічну сировину для наступної переробки і реалізації;

в) виробляє продовольчі і непродовольчі товари з сировини і матеріалів, що централізовано виділяються державою та придбаними в іншому порядку, не забороненим чинним законодавством України;

г) на взаємовигідних умовах сприяє розвитку фермерських та особистих підсобних господарств громадян по вирощуванню і відгодівлі худоби, птиці, виробництву овочів і фруктів, а також їх первинній переробці;

д) всемірно розвиває самоврядування і кооперативну демократію, веде пропаганду принципів і методів кооперативної діяльності;

е) захищає права і інтереси своїх членів і обслугованого населення як споживачів щодо забезпечення їх якісними товарами та послугами.

Індивідуальними членами радгоспробкоопу можуть бути громадяни, які досягли 16-річного віку.

Прийом громадян у члени радгоспробкоопу проводиться за їх письмовою заявою зборами уповноважених на кооперативних дільницях не пізніше як в 30-денний строк з дня подання заяви.

Кожний вступаючий у члени вносить внесок, вихід з членів теж на підставі письмової заяви, яка розглядається зборами уповноважених у 30-денний строк. При цьому йому повертається вся сума пайового внеску і сплачується належна частина прибутку за результатами роботи за рік.

Вищим органом управління радгоспробкоопу є збори уповноважених, які правомочні розглядати і вирішувати будь-які питання діяльності радгоспробкоопу.

Кожний член користується на зборах уповноважених правом одного голосу і це право не може бути переданим іншим особам.

Збори уповноважених:

а) приймають Статут радгоспробкоопу;

б) визначають розміри вступного та обов¢язкового пайових внесків;

в) приймають громадян в члени та виключають з нього;

г) обирають голову правління, членів правління та ревізійної комісії, визначають числьний склад цих органів ...

Основною формою здійснення повноважень пайовиків на кооперативній дільниці є дільничні збори.

Правління радгоспробкоопу є його виконавчо–розпорядчим органом, відповідальним органом, відповідальним перед зборами уповноважених.

Правління радгоспробкоопу знаходиться в с. Корделівці Калинівського району, Вінницької області та має печатку з зазначенням своєї назви.

Власністю радгоспробкоопу є засоби виробництва, вироблена продукція та інше майно, що належить йому і необхідне для здійснення статутних завдань.

Власність радгоспробкоопу створюється з внесків його членів, прибутків, одержаних від реалізації товарів, продукції, послуг і цінних паперів, а також іншої діяльності та надходжень, не заборонених чинним законодавством України.

Доходи радгоспробкоопу формуються за рахунок коштів, одержаних в результаті господарської діяльності, продажу цінних паперів та інших надходжень, не заборонених чинним законодавством.

Прибуток радгоспробкоопу після сплати платежів у бюджет, виходячи с потреби, спрямовується на розвиток господарської діяльності, соціальні заходи, дивіденди членів радгоспробкоопу на їх обов¢язковий, пайовий та інші внески. Частина чистого прибутку передається у власність трудових колективів, підпорядкованих радгоспробкоопу підприємств та організацій та їх органам управління.

Розподіл продуктів є виключним правом зборів уповноважених членів радгоспробкоопу.

Власні кошти радгоспробкоопу поділяються на основний (статутний), пайовий та спеціальні фонди.

Основний (статутний) фонд утворюється за рахунок відрахувань від розподілюваного прибутку, коштів спеціальних фондів, які використовуються на фінансування капітальних вкладів, вступних внесків, різних безоплатних надходжень. Цей фонд є неподільним і не підлягає розподілу між членами радгоспробкоопу.

Пайовий фонд утворюється за рахунок пайових внесків індивідуальних і колективних членів радгоспробкоопу і є подільним (поворотним). Повернення пайових внесків відбувається у порядку, який визначається цим Статутом.

Спеціальні фонди утворюються за рахунок чистого прибутку та інших надходжень.

Збитки від господарської діяльності по наслідках роботи за рік покриваються із коштів основного (статутного) фонду.

Радгоспробкооп та його розрахункові підприємства мають право:

а) відкривати на свій вибір у будь-якій установі банку розрахункові та інші рахунки, включаючи валютні, вільно розпоряджатися коштами, що на цих рахунках;

б) одержувати в установах банків, у підприємствах і організаціях позички з повною відповідальністю за одержання кредитних договорів і розрахункової дисципліни;

в) користуватися кредитами Банків України, комерційним кредитом в іноземній валюті та погашати їх за рахунок валютних коштів, одержаних від реалізації продукції, що імпортується, або інших власних коштів;

г) зараховувати валютну виручку на валютний балансовий рахунок і використовувати її самостійно.

Рис. Організаційна структура діяльності Корделівського радгоспного робітничого кооперативу

Таблиця 1.

Економічна характеристика діяльності Корделівського радгоспного

робітничого кооперативу.

Згідно наведених даних в таблиці 1 обсяги реалізації товарів зростають, причому ця тенденція зберігається на протязі періоду, що аналізується. Це в свою чергу, викликає збільшення валового доходу, а рівень його коливається в межах 25 %. Парним результатом вдало здійсненої фінансово – господарської діяльності є величина отриманого прибутку (27,2 тис.грн.) проте рівень рентабельності знижується. Цей показник свідчить, що на підприємстві необхідно шукати резерви зростання доходу та поліпшення збуткової діяльності.

2. Характеристика системи обліку та контролю формування прибутку підприємства та розрахування з бюджету по його оподаткуванню.

2.1. Документальне оформлення обліку та контролю прибутку підприємства .

Облік – це спосіб документального спостереження, контролю за господарською і фінансовою діяльністю виробників і господарників (підприємств, організацій, спільних підприємств) , а також система збирання, вимірювання, обробки і передачі інформації про господарську діяльність підприємства, організації внутрішнім та зовнішнім користувачам для прийняття оптимальних рішень. Документальне оформлення облікових та контрольних операцій з прибутків знаходить своє відображення в иидах декларацій:

- Декларація про прибуток підприємства;

- Декларація про прибуток банківської установи;

- Декларація про доходи страховика;

- Декларація про прибуток підприємства, основною діяльністю якого є виробництво с/г продукції.

Декларація про прибуток підприємства змінилася і по суті, і за формою. Обсяг Декларацій значно збільшився: крім основної форми є ще 17 додатків, у кожного з яких є власна назва і буквене призначення. По суті більшість додатків є розшифровкою окремих рядків Декларації.

Декларація складається із заголовної частини, 4 граф і 46 рядків. Таку ж кількість граф мають і додатки. У першій графі міститься найменування показника, у другій – код рядка. Саме під цім кодом (або, інакше кажучи, порядковим номером) той або інший рядок згадується в Порядку складання Декларації про прибуток підприємства (не слід путати цей номер із числовим позначенням показників у першій графі). Коди рядків додатків складаються з двох розділених крапкою цифр, перша з яких відповідає коду рядка Декларації.

Наприклад: рядок 5 Декларації заповнюється на підставі даних додатка Д, і коди рядків додатка Д починаються з цифри 5. Виняток становить тільки додаток Ж, на підставі якого заповнюється відразу декілька рядків основної форми.

Графи 3 і 4 Декларації і додатків вільні, їх будуть заповнювати платники податків.

У попередній Декларації платниками податків заповнюється тільки одна графа і до неї зносилися показники, розраховані наростаючим підсумком з початку звітного року.

Тепер такі показники відображаються в графі 4, а в графі 3 відображаються окремо показники за звітний квартал. У 3 кварталі 1997 року дані граф 3 і 4 по кожному рядку будуть однакові, оскільки цей квартал є першим кварталом роботи згідно з новим Законом.

Рядки Декларації згруповані у сім умовних частин. У кожній частині об¢єднані однорідні показники:

- частина 1 (рядки з 1-го по 11-й) – валові доходи;

- частина 2 (рядки з 12-го по 33-й) – валові витрати;

- частина 3 (рядки з 34-го по 35-й) – суми амортизаційних відрахувань;

- частина 4 (рядки з 36-го по 40-й) – прибуток або збитки;

- частина 5 (рядки з 41-го по 42-й) – податкові зобов¢язення;

- частина 6 (рядки з 43-го по 45-й) – податок на прибуток;

- частина 7 (рядок 46) - зобов¢язання платника податку з утримання і перерахування до бюджету податку у джерела виплати.

Рядки Декларацій заповнюються на підставі:

1) показників додатків.

У цьому разі в графі 1 після найменування показника зазначено, на підставі якого додатка заповнюється той чи інший рядок. Причому в деяких випадках дані просто переносяться з конкретного рядка додатка в конкретний рядок Декларації. В інших випадках, перш ніж заповнити рядок Декларації, треба винести загальну суму рядків того чи іншого додатка.

Наприклад, щоб заповнити 1 рядок Декларації, досить перенести до неї показник з рядка 1.7 додатка А. Для того, щоб заповнити рядок 12 Декларації, необхідно заздалегідь з додатка Ж вибрати показники рядків 1,2,3,5,6,7,9,10,11,12,13 і вивести їх загальну суму;

2) безпосередньо показників бухгалтерського або податкового обліку

Таких рядків найбільше у другій частині Декларації. У них відображаються ті показники, які будуть використані податковими органами при відборі платників на документальні перевірки;

3) підсумок показників інших рядків Декларації (таким чином заповнюються рядки 11,32,36,43,44).

Більшість рядків додатків заповнюються на підставі даних бухгалтерського або податкового обліку. Однак у додатках О і П при розрахунку показників 36.1, 41.1 і 41.2 використовуються дані Декларації.

Таким чином:

- Декларація пов¢язана з додатками;

- кожному рядку основної форми або додатка відповідає певний пункт Порядку;

- керуватися при заповненні рядків слід тими чи іншими статтями, пунктами і підпунктами Закону;

- показники для заповнення Декларації і додатків необхідно формувати на підставі певних облікових документів, даних бухгалтерського і податкового обліку, спеціальних розрахунків.

Під час заповнення додатків може виявитися, що в деяких з них взагалі не буде показників. Наприклад, у підприємства в звітному періоді не було доходів від операцій з основними фондами і нематеріальними активами, значить додаток В йому заповнювати не треба. І не треба подавати цей додаток до податкового органу. Відповідно до пункту 1.6 Порядку № 6 “у разі, якщо окремі рядки декларації не заповнюються через відсутність операцій, платники податків не подають до податкового органу додатки, передбачені відповідним рядком декларації”. А ось у рядку 3 Декларації, що відповідає додатку В, обов¢язково поставити прочерк. Це вимога пункту 1.4 Порядку. Сама ж декларація (мається на увазі її основна форма без додатків) згідно з пунктом 1.6 Порядку “подається платником податку незалежно від того, виникло у звітному періоді у платника податку зобов¢язання чи ні, тобто незалежно від стану фінансово-господарської діяльності платника податку”.

Цілий ряд рядків додатків стосується окремих категорій платників податків, наприклад небанківських фінансових установ, інноваційних центрів, виробників спеціальних продуктів дитячого харчування тощо. Іншим платникам податків не доведеться заповнювати ці рядки. Тому доцільно вже при першому знайомстві з Декларацією відзначити їх для себе, скориставшись наведеною нижче таблицею .

Таблиця .

Рядки Декларації і додатків,

які стосуються окремих категорій платників податків.

Плюс додаткові розрахунки.

Разом з Декларацією і додатками, у визначених Законом випадках, необхідно подати до податкового органу звіти, розрахунки результатів окремих господарських операцій, платіжні документи. У таблиці наведено перелік таких операцій і вказані форми, за якими складаються звіти.

Таблиця .

Податкові звіти та інші документи,

які подаються до податкового органу разом з декларацією

У деяких випадках платники податків разом з Декларацією повинні подавати до податкового органу копії платіжних документів. Зокрема, відповідно до підпункту 7.1.2 Порядку № 6 платники податків, які виплатили у звітному періоді дивіденди, подають до податкового органу копії платіжних документів, що підтверджують суму внесеного до бюджету податку на дивіденди.

Згідно з підпунктом 3.5 Порядку № 22 платники податків, які застосовують порядок нарахування і сплати консолідованого податку на прибуток, разом з Декларацією подають до податкового органу копії платіжних документів, які підтверджують суми податків на прибуток, що внесені до бюджету їхніми філіями, відділеннями та іншими відокремленими підрозділами, що не мають статусу юридичної особи.

Однак, якщо до закону будуть внесені зміни і доповнення цей порядок може бути змінений. І тоді платник податків – юридична особа буде сплачувати податок на прибуток за свої філії, відділення та інші відокремлені підрозділи до бюджетів територіальних громад за місцевим знаходженням таких відокремлених підрозділів, а суму податку розрахувати, виходячи із сум валових витрат кожного відокремленого підрозділу у звітному періоді.

Без ПДВ і акцизу.

Відповідно до підпункту 5.3.3 статті 5 Закону до складу валових витрат не включаються витрати на сплату податку на додану вартість, включеного в ціну товарів (робіт, послуг), які придбалися платником податку для виробничого або невиробничого використання. Отже, і в Декларації суми валових витрат будуть відображатися без ПДВ.

Однак у тих платників податку на прибуток, які не зареєстровані як платники ПДВ, до складу валових витрат (відповідно до того ж підпункту 5.3.3 статті 5 Закону) будуть включатися суми податку на додану вартість, сплачені у складі ціни придбання товарів (робіт, послуг), включається до складу валових витрат. Але в Декларації суми валових витрат будуть відображатися без ПДВ. А суми ПДВ, сплачені у складі ціни придбання товарів (робіт, послуг), згідно з пунктом 4.14 Порядку № 6 будуть відображатися окремо в рядку 18 Декларації.

Якщо ж платник податку на прибуток, зареєстрований як платник ПДВ, але здійснює операції, які не є об¢єктом обкладання ПДВ або звільнення від ПДВ, то суми податку на додану вартість, сплачені ним у складі ціни придбання товарів (робіт, послуг), будуть відображатися в загальній сумі валових витрат у відповідному рядку додатку Ж або іншого додатка. Наприклад, підприємство, що видає газету (а ця операція звільнена від ПДВ), придбало папір. Вартість паперу разом із сумою ПДВ включається до складу валових витрат підприємства і відображається в рядку 1 додатка Ж.

Що ж стосується валового доходу, то згідно з пунктом 4.1.1 і 4.2.1 статті 4 Закону суми акцизного збору і ПДВ спочатку включаються у валовий дохід у складі загальних доходів від реалізації товарів (робіт, послуг), а потім виключається з нього. Порядком № 6 передбачений спрощений варіант. Згідно з підпунктом 3.1.1 Порядку № 6 реалізації товарів (робіт, послуг0 відображається без сум акцизного збору і ПДВ.

Не за фактом – за розрахунком.

Більшість показників у Декларації і додатках є фактичними даними, відображеними у первинних бухгалтерських документах. Разом з тим є цілий ряд показників, які будуть вноситись до Декларації на підставі розрахунків. Можна виділити три групи таких показників:

- розрахунки сум, які включаються до складу валових витрат з урахуванням процентних обмежень (група 1);

- розрахунки, результати яких відображаються як у податковому, так і в бухгалтерському обліку (група 2);

- розрахунки, які виконуються спеціально для цілей оподаткування (група 3). Особливість показників цієї групи полягає в тому, що вони можуть відрізнятися від фактичних, і це буде відображатися в податковому, і не буде відображатися в бухгалтерському обліку.

До показників 1-ї групи належать (при включенні до складу валових витрат):

· суми коштів або вартість майна, добровільно перерахованих (переданих) до Державного бюджету України, бюджетів територіальних громад або неприбутковим організаціям у розмірі, що не перевищує 4% оподаткованого прибутку звітного періоду (підпункт 5.2.2 статті 5 Закону, рядок 15 основної форми Декларації);

· суми коштів, перерахованих підприємствами всеукраїнських об¢єднань осіб, які постраждали в наслідок Чорнобильської катастрофи, цим об¢єднанням для здійснення благодійної діяльності у розмірі, що не перевищує 10% оподаткованого прибутку звітного періоду (підпункт 5.2.3 статті 5 Закону, рядок 16 основної форми Декларації);

· суми витрат, пов¢язаних з організацією прийомів, презентацій і свят, придбанням і розповсюдженням подарунків, включаючи безкоштовну роздачу зразків товарів або безкоштовне надання послуг (виконання робіт) з рекламною метою, але не більше 2% оподаткованого прибутку звітного періоду (підпункти 5.4.4 і 5.3.1 статті 5 Закону, рядок 21 основної форми Декларації).

У разі коли вказані витрати не перевищують встановлених обмежень, вони включаються до складу валових витрат у повному обсязі. Якщо ж є перевищення необхідно виконати розрахунок, складність якого полягає в тому, що ці показники розраховуються від суми оподаткованого прибутку, частиною якої вони є. При зміні будь-якого з таких показників змінюється і загальна сума. Спростити розрахунок можна за допомогою формул, запропонованих у консультації, яка так і називається “Валові витрати рахуємо за формулою”.

2-га група показників включає:

· перерахунок іноземної валюти і заборгованості в іноземній валюті (пункт 7.3 статті 7 Закону, рядки 2.4, 2.5 додатка Б);

· розрахунок амортизаційних відрахувань (статті 8,9 Закону, додатки М. І Н).

І нарешті 3-тя група показників. Вона включає, зокрема, розрахунки, пов¢язані із застосуванням звичайних цін. Такі розрахунки виконуються у випадках:

· при визначенні доходів від здійснення товарообмінних бартерних операцій (пункт 1.20 статті 1 і підпункт 7.1.1 статті 7 Закону, рядок 1.2 додатка А);

· при визначенні доходів від здійснення операцій з пов¢язаними особами, у тому числі доходів від реалізації продукції, а також доходів у вигляді процентів за надані кредити, залучені в депозит кошти, надане в оренду майно (пункт 1.20 статті 1 і підпункт 7.4.1 статті 7 Закону, рядок 1.5 додатка А та інші рядки додатків і основної форми Декларації, які відповідають господарським операціям);

· при визначенні витрат при здійсненні операцій з пов¢язаними особами (у тому числі витрат, пов¢язаних з придбанням товарів (робіт, послуг), сплатою процентів по депозитах, цивільно-правових договорах, договорах оренди (пункт 1.20 статті 1 і підпункти 7.4.2 і 7.4.4 статті 7 Закону, рядки 3, 6, 11 додатка Ж, рядок 31.3 додатка К);

· при визначенні тієї частини суми винагороди або інших видів заохочень пов¢язаних з платником податків фізичним або юридичним особам, яка буде включена до складу валових витрат (підпункт 5.3.9 статті 5 Закону і рядок 18 додатка Ж відповідно до підпункту 4.23-в Порядку).

До цієї ж групи слід віднести:

* розрахунок суми доходу від виконання довгострокових договорів і результати перерахунку за такими договорами (пункт 7.10 статті 7 Закону, рядки 1.3, 1.4 додатка А, рядок 10.6 додатка Є);

· розрахунок приросту або зменшення балансової вартості матеріальних запасів (пункт 5.9 статті 5 Закону і рядки 4,8,14 додатка Ж, рядки 33.1, 33.2, 33.3 додатка Л).

2.2. Розробка системи обліку формування прибутку та його оподаткування в умовах трансформації обліку.

Трансформація економіко – правового середовища, курс на ринкові перетворення в Україні супроводжуються реформуванням бухгалтерського обліку. Законодавче регулювання нових напрямків господарської практики супроводжувалось нормативним урегулюванням бухгалтерського обліку вексельних і валютних операцій, фінансових інвестицій і собівартості, приватизаційних процесів та орендних відносин, основних фондів та нематеріальних активів, обігу майнових та компенсаційних сертифікатів, застосування єдиного принципу нарахування при визначенні доходів і витрат підприємства, проведення інвентаризації і оформлення документів, складання переглянутої бухгалтерської звітності, включаючи її скорочений варіант для малих підприємств. Для цього було також введено 8 нових синтетичних, більш як 25 аналітичних і 2 забалансових рахунки з одночасним наділенням суб¢єктів підприємницької діяльності правом самостійно для управлінських потреб розширяти діючу номенклатуру субрахунків. При цьому необхідно згадати і про “конституцію” бухгалтерського обліку, виражену в урядовій постанові від 3 квітня 1993 року № 250, яка будучи базисною в ці роки, зазнала змін та доповнень. Зміцнилось значення аудиту.

Зрозуміло, що ці нововведення не означають, що проблема формування бухгалтерського обліку вичерпана, тим більше на перехідному етапі економіки, коли умови і події змінюються бурхливіше, ніж в стабільній економіці, і вони (зміни) мають кардинальний характер.

Верховною Радою України в червні 1999 року прийнято у першому читанні законопроект “Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні”, яким передбачається законодавчо закріпити орієнтацію бухгалтерського обліку і звітності в Україні на застосування міжнародних стандартів фінансової звітності. В основу цього законопроекту покладені пропозиції, підготовленні за дорученням Уряду Міністерством фінансів із залученням інших центральних економічних органів державної виконавчої влади, при опрацюванні враховано також слушні пропозиції наукових кіл.

З метою реалізації програмних положень щорічного звернення Президента України до народу і Верховної Ради України Кабінет Міністрів України затвердив Програму реформування бухгалтерського обліку, яка передбачає здійснення в 1999 – 2001 роках переходу суб¢єктів господарювання на застосування міжнародних стандартів фінансової звітності.

Мабуть, тут потрібно дати відповідь на запитання бухгалтерів і представників інших професій, чому подальше реформування національної системи бухгалтерського обліку має бути здійснено відповідно до міжнародних стандартів фінансової звітності. Під фінансовою звітністю тут слід розуміти бухгалтерську звітність, яка відображає фінансовий стан і результати діяльності підприємства в звітному періоді.

Гармонізація національної системи бухгалтерського обліку може провадитись на основі міжнародних стандартів фінансової звітності, оскільки вони відображають умови ринкової економіки, мають міжнародне визнання, сформувались на основі компромісу системи обліку, що застосовується в країнах з розвинутою ринковою економікою, і дають змогу забезпечити більшу порівнянність обліково – звітної інформації, яку представляють українські та зарубіжні господарюючі суб¢єкти і структури. Крім того, звітність за такими стандартами дозволяє підвищити загальні споживчі якості для її користувачів, які не можуть інакше ніж публічну звітність отримати відомості про виконання вкладень інвестора та фінансовий стан підприємства.

Підготовка програми реформування бухгалтерського обліку спиралась на положення про необхідність адаптації міжнародного досвіду до конкретного економіко-правового середовища, тобто вказівки щодо регулювання бухгалтерського обліку будуть формуватися, орієнтуючись на його традіції в нашій країні і на міжнародні стандарти, щоб взагалі бути синхронними або не мати принципових розбіжностей з міжнародними стандартами.

Широке коло питань і заходів, що потребують вирішення, зумовлюють не реальність переходу до застосування міжнародних стандартів у режимі “ввечері не застосовували – вранці застосуємо”. Мабуть, робота з перегляду цивільного створення податкового кодексу, яка, як відомо, провадиться, підходить до завершення, має бути гармонійно врахована при створенні нормативно-правової бази бухгалтерського обліку.

Головним завданням трансформації бухгалтерського обліку згідно з Програмою є приведення національної системи бухгалтерського обліку і звітності у відповідність до реалій ринкової економіки та міжнародних стандартів фінансової звітності. Крім того, необхідно встановити збоку держави правила і процедури обробки інформації та складання фінансової звітності тільки для зовнішніх користувачів, а безпосередньо суб¢єктам підприємства дати змогу самостійно встановлювати межі та форми ведення обліку для внутрішніх потреб управління, включаючи ведення в окремій системі рахунків і регістрів обліку доходів, витрат, товаро-грошових потоків у потрібному самому підприємстві аспекті деталізації і регламентації.

На основі аналізу сучасної (Діючої) української системи, параметрів континентальної і англо-саксонської системи бухгалтерського обліку Методологічною радою концептуально рекомендовано здійснювати реформування в напрямку синхронізації з англо-саксонською: це ближче до наших традицій і дозволить кращі з них зберегти, розвинути і уникнути незручностей і витрат.

Програмою еволюційного шляху реформування бухгалтерського обліку в Україні. Програмою передбачено здійснити таке.

Формування нормативної бази – положень (стандартів) з бухгалтерського обліку. Попередня конкретна робота в цьому напрямі вже розпочалася у рамках Методологічної ради з бухгалтерського обліку при Міністерстві фінансів України, особливо її секції з гармонізації бухгалтерського обліку з міжнародними стандартами. Підготовлено перелік питань, які необхідно врегулювати більш як двадцятьма положеннями (стандартами) з бухгалтерського обліку. Серед них мають бути розроблені як традиційні для нашої практики за назвами документи, так деякі до цього часу не розглянуті, зокрема, відображення господарських подій, у тому числі непередбачених, які відбулися після дати, на яку складається баланс, складання консолідованої звітності, облік фінансових інструментів та операцій з фінансовими активами, зобов¢язаннями і капіталом.

На виконання Програми формування бухгалтерського обліку з урахування міжнародних стандартів фінансової звітності, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 28.10.98 року № 1706, Міністерство фінансів України затвердило 01ю12.98 р. Перелік та терміни затвердження і запровадження в практику положень (стандартів) бухгалтерського обліку (далі - ПБО). На час розгляду і схвалення Методологічною радою з бухгалтерського обліку при Міністерстві фінансів України до Переліку увійшло 24 ПБО, за змістом питань, які регулюються ПБО, їх можна об¢єднати у чотири групи:

І група спрямована на врегулювання питань складання фінансової звітності і передбачає прийняття у першому півріччі 1999 р. семи ПБО та їх застосування з 2000 року;

ІІ група орієнтована на прийняття п¢яти ПБО, якими з 2000 року передбачається керуватися підприємствам при веденні бухгалтерського обліку його майна і зобов¢язань – основних заходів, нематеріальних активів, їх амортизації та оренди, товарно – матеріальних запасів, зобов¢язань по кредитах, позиках, боргах постачальникам, підрядчикам тощо.

ІІІ група підпорядкована завданню врегулювати облікові процедури з формування доходів, витрат і фінансових результатів. ПБО з цих питань належить прийняти у вересні – жовтні поточного року і запровадити з 2000 року;

IV група передбачає зафіксувати правила обліку інвестицій, податків, дивідендів, фінансових інструментів (контрактів, які приводять до створення фінансового активу одного підприємства і фінансового зобов¢язання або інструмента іншого підприємства) впливу змін валютних курсів, цін та інфляції. Передбачається, що ПБО цієї групи буде затверджено у 2000 – 2001 роках і введено в дію через 3-6 місяців після затвердження.

Розробка Плану розрахунків бухгалтерського обліку та Інструкції з його застосування, зорієнтованого на видачу інформації для фінансової та внутрішньовиробничої звітності, структура якого надала б змогу забезпечити прозорість фінансової звітності та охорону комерційної таємниці підприємства. Роботу з розробки Плану рахунків включено до плану роботи Методологічної ради з бухгалтерського обліку при Міністерстві фінансів України, а саме однієї з його секцій з розробки плану рахунків. В цілому вже сформовано концепцію і структуру Плану рахунків: у ньому передбачається також здійснити поелементний облік затрат при виборі й можливості постатейного обліку. Рахунки бухгалтерського обліку за призначенням обліку мають бути такими, щоб максимальною мірою за допомогою субрахунків відповідати відповідній статті балансу підприємства та іншої фінансової звітності.

План розрахунків буде включати 9 класів (розділів) балансу синтетичних рахунків і 1 клас позабалансових рахунків. 1 – 3 класи рахунків використовуються для заповнення статей активу балансу, 4 – 6 класи – для заповнення статей пасиву балансу, на підставі даних про обороти і сальдо на рахунках 7 – 9 класів визначаються показники звіту про фінансові результати, сальдо і обороти відповідних синтетичних рахунків та субрахунків використовуються для складання звіту про рух грошових коштів та про власний капітал.

Неминучі зміни в Плані рахунків доведеться врахувати при розробці та затвердженні форм бухгалтерського обліку і їх складових – регістрів бухгалтерського обліку, в тому числі орієнтованих на застосування суб¢єктами малого бізнесу і комп¢ютерних технологій. Передбачається вдосконалення, перегляд і розробка до цього часу відсутніх форм первинної облікової документації і порядку їх застосування, що виключає, зокрема, пакувальне використання. За всіма цими процесами пропозиції що до виконання – дуже актуальні.

Шлях до гармонізації національної системи бухгалтерського обліку не можливо пройти без відповідного кадрового забезпечення, яке включає осмислення виконавцями ідеї реформування бухгалтерського обліку, важливості й професіональності доцільності їх застосування. В системі професійного навчання бухгалтерів і аналітиків слід передбачити забезпечення державних стандартів освіти, вдосконалення і перегляд навчальних програм з підготовки та перепідготовки фахівців, бакалаврів і магістрів бухгалтерського обліку, підготовка та видання навчально – методичної і довідкової літератури щодо трансформованих до міжнародних стандартів бухгалтерського обліку і звітності.

Програма проголошує необхідність взаємодії систем бухгалтерського обліку та оподаткування. З приводу розбіжностей між даними бухгалтерського обліку та обліку з метою оподаткування висловлюються чи не найкритичніші зауваження. Визначення об¢єкта оподаткування на підставі даних бухгалтерського обліку, вдосконалення якого відбувається з урахуванням міжнародних стандартів, могло стати платформою для більш ефективної роботи економічних служб підприємства.

Безперечно, дані бухгалтерського обліку про прибуток для цілей оподаткування потребують корегування на передбачені законодавством такі відхилення, як цінові, безоплатні передачі тощо. Але базисною цифрою повинен визнаватися показник бухгалтерського обліку. Визначення прибутку за нинішнім законодавством з метою оподаткування – це не проста арифметика, яка у принциповому плані порівняно з 1996 роком, коли обчислення податку на прибуток спиралося на бухгалтерський прибуток, в 1997 та 1998 роках, коли прибуток на оподаткування обчислювався за автономною системою, ніяких змін маси податку на прибуток до бюджету держави або підприємства не принесла.

Усього надійшло до зведеного бюджету податку на прибуток:

1996 р. – 5422,650 тис.грн.;

1997 р. – 5720,558 тис.грн.;

1998 р. – 5620,120 тис.грн.;

1999 рю – 4700,00 тис.грн.(розрахунки).

Якщо врахувати ціну гривні в 1996 р., то стане зрозумілим, що приросту нема.

Жорстка система визначення об¢єкта оподаткування бартерних операцій, яка також потребувала раніше незнаної та незрозумілої кореспонденції рахунків валових витрат і доходів, також не вплинула на скорочення бартеру, бо не це є головним у його появі і поширенні.

Бартер 1997 р. – 2,4%, 1998 р. – 42,5%, 1999 р. – не менше.

Тому потрібно констатувати, що без змін і новацій у правовій системі (не в останню чергу в податковому законодавстві), які впливають на організацію та методологію бухгалтерського обліку, не можна буде остаточно стверджувати про гармонізовану систему бухгалтерського обліку.

Там, де розпочинається податковий облік, існує велика напруга через незрозумілість його ведення, оскільки він не має сталої системи. А якщо на зміну обліку видаються документи “бухгалтерською мовою”, то напруга стихає або не виникає. На зміну вказівкам, яких не можна було виконати, щоб визначити матеріальні затрати за п. 5.9 Закону про оподаткування прибутку в НЗП і готової продукції, через рік вийшли вказівки Міністерства фінансів України, побудованих на даних бухгалтерського обліку. І одразу стало зрозумілим, простим для виконання і таким, що піддається простій перевірці. А головне – це не вплинуло на розмір податку.

Чітко вирішено в наказі Міністерства фінансів України № 43 (лютий 1998 року)питання включення до валових затрат тих витрат, які були здійсненні до набрання чинності Законом, тому що для цього було застосовано просту методику, побудовану на використанні сальдо неконкретних рахунків бухгалтерського обліку.

І все ж повне інтегрування бухгалтерського обліку і податкового обліку може не відбутися, і головним чином тому, що ведення податкового обліку асоціюється з необхідністю оформлення податкових накладних і записів кожної покупки і кожного продажу у відповідній податковій книзі. А ці нові атрибути податкової системи не ввійдуть в історію. Слід додати ще і запровадження облікової системи роботи ЕККА і готівкової маси.

Хотілося б висловити сподівання, що всі, хто зацікавлений в інтеграції економіки України до світової господарської системи (керівники, менеджери, власники і, звичайно, бухгалтери), візьмуть участь у реалізації Програм реформування бухгалтерського обліку і поповненні її конкретними результатами.

Таблиця .

Порівняльна характеристика бухгалтерських записів.

2.3. Розробка системи контролю формування прибутку та його

оподаткування.

Контрольний процес (процес контролю), як і будь-який технологічний процес, складається з численних операцій. Контрольна операція – це дія над економічними даними (інформацією), що має на меті дістати різні проміжні та кінцеві (підсумкові) показники, придатні для оцінювання результату роботи та прийняття управлінських рішень.

Сукупність операцій, які використовуються у контрольному процесі, поділяють на три типи (категорії): механічні, переробного та творчого характеру. Ці типи операцій дають змогу виокремити виконавчі місця, які можуть бути покладені в основу організації роботи виконавців. Вони також є важливим елементом поділу та кооперування праці, дають змогу будувати графіки процесів і роботи виконавців.

Сукупність контрольних операцій формує процедуру. Кілька процедур утворюють технологічну фазу контролю, а фази – етап контрольного процесу.

В організації контрольного процесу розрізняють три етапи: 1) підготовка даних для контролю; 2) перевірка даних різними прийомами контролю; 3) узагальнення результатів контролю.

Перший етап – комплекс робіт, який забезпечує підготовку різних необхідних даних, і насамперед носіїв інформації про господарські факти, до контролю (перевірки).

Підготовчий етап передбачає кілька видів робіт: визначення об¢єктів перевірки, перевірка справжності та вірогідності інформації про господарські факти – явища або процеси, арифметична і логічна їх перевірка.

Другий етап – перевірка (контрольна обробка) даних та інформації різними методами контролю з метою виявлення відповідності або невідповідності здійснення господарського факту (операції) передбаченим нормативним документам – закону, кошторису, квоті, нормі тощо.

Третій етап – узагальнення результатів контролю методом оформлення та підготовки висновків і реалізація результатів контролю.

На кожному етапі об¢єкти організації контролю процесу такі:

- контрольні номенклатури;

- носії контрольної інформації (номенклатур);

- технологія контрольного процесу (рух носіїв під час виконання різних методичних і технічних прийомів контролю).

Рис. . Об¢єкти організації контрольного процесу

Структуру контрольного процесу та об¢єкти його організації унаочнює рис. .

Під номенклатурою контролю (контрольною номенклатурою) слід розуміти склад (перелік) даних інформації, яка є в законах, нормативних актах, кошторисах, квотах, планах і фактично зафіксованих характеристиках господарських фактів та процесів, використовуваних в контрольному процесі для підготовки управлінських рішень. Цей склад даних залежить від характеру діяльності господарства – виробнича (промисловість, сільське господарство, будівництво, транспорт), торгівельна і т.ін. у процесі контролю дані в первинному (або у перетвореному) вигляді використовуються для формування висновків результатів контролю, а також для розробки пропозицій і прийняття управлінських рішень.

У процесі контролю використовують різні за характером натуральні та вартісні дані та показники. Зауважимо, що за кількістю назв номенклатура контролю дуже велика.

Мета контролю господарської діяльності така:

- визначення фактичного стану об¢єкта (або його частини) контролю на певний момент;

- перевірка відповідності фактичного стану об¢єкта (або його частини) установленому законом або іншими нормативними актами, кошторисом, квотою, стандартом, лімітом та виявлення відхилень від них;

- прогнозування стану та поведінки об¢єкта (або його частини) на заданий майбутній час;

- визначення місця, причини, ініціатора (винуватця) відхилення;

- забезпечення постійного стану об¢єкта контролю під впливом господарського факту;

- законність або правомірність господарських операцій;

- повнота відображення господарських операцій у поточному обліку;

- доцільність господарських операцій;

- визначення причинно – наслідкових факторів господарських операцій;

У виборі контрольних номенклатур суттєвим, особливо в умовах застосування ПК, є забезпечення економічності, юридичної та технічної вірогідності.

Номенклатури контролю добирають за такими критеріями:

- вірогідністю та об¢єктивністю даних та інформації;

- раціональним використанням ресурсів;

- діяльністю і дією кожної особи;

- затратами виробництва;

- фінансовими результатами та їх доказовістю;

- майновим та правовим станом.

На формування номенклатури контролю впливає організація внутрішньогосподарських, орендних, кооперативних або акціонерних відносин.

Контрольна інформація має велике значення для організації внутрішньогосподарських відносин будь-якого рівня – госпрозрахункових, орендних, кооперативних, акціонерних. Вона використовується для поточної оцінки роботи виробничих та інших підрозділів і господарств в цілому. Для цього фактичні показники зіставляють з різними нормативними (плановими, кошторисними тощо), а також даними інших підрозділів.

До контрольної номенклатури включають також нормативні, планові, фактичні дані. Проте в контрольному процесі використовують не лише нормативні, планові та фактичні дані, тобто вихідні, які надійшли іззовні, а такі, що їх створено уже в процесі контролю. Так, виявлені при перевірці відхилення, порушення використовують, аби зробити потрібні висновки.

На різних етапах контрольного процесу контрольні номенклатури формуються по-різному. Тому при їх виборі звертають увагу на характер оформлення цих номенклатур. За характером оформлення контрольні номенклатури можуть бути трьох типів: первинного, кінцевого, проміжного.

Контрольні номенклатури дають змогу обгрунтовано вибирати або проектувати носії, формувати контрольні таблиці, визначати обсяги робіт та інші дані для організації контрольної роботи.

Від вибору контрольних номенклатур підготовчого етапу залежить якість майбутньої контрольної роботи. Тому для їх визначення слід виходити з таких положень:

- обмежувати кількість номенклатури найнеобхіднішими даними;

- використовувати дані багаторазово;

- максимально спрощувати технічні процедури, особливо якщо вони здійснюються вручну.

Вибір контрольних номенклатур залежить від змісту завдання, яке вирішують. Кожне таке завдання формується в межах топологічного структурного підрозділу – основних засобів, коштів, оплати праці і т.ін. якщо, наприклад, завданням контролю є дослідження ефективності використання праці у виробничому процесі, то для контролю беруть лише ті нормативні, планові, кошторисні, облікові, звітні номенклатури, що стосуються оплати праці. Якщо метою контролю є визначення ефективності використання основних засобів, знарядь праці, то добирають номенклатури, які стосуються основних засобів.

Оскільки в контрольному процесі використовують різні за характером та джерелами номенклатури, їх доцільно оформляти у вигляді таблиці. Приклади вибору контрольних номенклатур для підготовчого етапу наведено в таблицях і .

Таблиця .

Об¢єкти контролю з праці та її оплати цеху розкрою.

Таблиця .

Об¢єкти контролю за використанням обладнання.

Контрольні номенклатури етапу обробки мають характеризувати різні відхилення від заданих параметрів і причинно – наслідкові зв¢язки. Для цього визначають на просто номенклатури, а й місця (точки) контролю, тобто операції господарської діяльності, які дадуть змогу з¢ясувати, де саме неправильне рішення, порушено закон або інший нормативний акт (рекомендацію), тобто характеризувати суть господарського факту – явища або процесу.

Складність роботи з вибору номенклатур контролю на цьому етапі полягає в тому, що крім вихідних даних до контрольного процесу залучаються також і такі, які утворюються самим контрольним процесом.

Дані, які здобуто в процесі обробки контрольної інформації та надалі використовуються на заключному етапі для формування висновків, розробки пропозицій тощо, становлять підсумкову (кінцеву) номенклатуру контролю.

Отже, з огляду на послідовність формування контрольні номенклатури можна поділити на три типи:

- первинні;

- проміжні;

- підсумкові (кінцеві).

Для того щоб процес вибору номенклатур контролю був ефективнішим, попередньо визначають об¢єкти, які підлягають перевірці.

Вибір контрольних номенклатур оформлюють і систематизують за формою, наведеною в таблиці .

Таблиця .

Перелік контрольних номенклатур.

З ______________________

На _____________________ 1-му етапі

Визначивши контрольні номенклатури, переходять до організації носіїв контрольного процесу, тобто носіїв контрольної інформації.

Рис. . Схкма формування і відображення доходів, фінансових

результатів, прибутку на рахунках бухгалтерського обліку.

3. Розробка системи економічного формування прибутку та його оподаткування.

3.1. Інформаційне забезпечення аналізу формування прибутку та його оподаткування.

Підвищення ефективності господарювання в більшості залежить від обгрунтованості, своєчасності і доцільності прийнятих рішень. Все це може бути досягнутим в процесі аналізу. Однак тільки вірно організована робота по аналітичному дослідженню результатів господарювання може забезпечити її дієвість і ефективність, обгрунтовано вплинути на хід господарських процесів.

Проведення аналізу повинно стати органічною частиною службових обов¢язків кожного фахівця, керівника різних рівней господарювання, обов¢язком всіх службовців, що мають відношення до прийняття управлінських рішень. Звідси витікає важливий принцип організації аналізу – обгрунтований розподіл обов¢фязків по проведенню АГД між окремими виконавцями.

Аналітична робота на підприємстві поділяється на слідуючі організаційні етапи:

1. Виділення суб¢єктів і об¢єктів АГД, вибір організаційних форм їх обстеження і розподілу обов¢язків між окремими дослідниками.

2. Планування аналітичної роботи.

3. Інформаційне та методичне забезпечення АГД.

4. Аналітична обробка даних про хід і результати господарювання.

5. Оформлення результатів аналізу.

6. Контроль за впровадженням в виробництво пропозицій, зроблених по результатам аналізу.

В сукупності вони являють комплекс організаційних елементів, здатних забезпечити ефективність АГД. Організаційні форми аналізу господарської діяльності підприємства визначаються складом апарату та технічним рівнем керівництва. Діяльністю усіх економічних служб керує заступник директора з економічних питань. Він організовує свою економічну роботу на підприємстві, в тому числі і по аналізу господарської діяльності. в безпосередній його підлеглості знаходяться планово-економічний відділ, відділ праці та заробітної плати, бухгалтерського обліку. В окремий структурний підрозділ виділено групу економічного аналізу.

Приблизна схема розподілу функцій аналізу господарської діяльності може бути надана слідуючим чином.

Технічні служби аналізують ритмічність роботи, підвищення якості продукції, запровадження нової техніки, комплексної механізації і автоматизації виробництва, роботу обладнання, використання матеріальних ресурсів, загальний технічний та технологічний рівень виробництва.

Відділ праці та заробітної плати аналізує рівень організації праці, виконання плану заходів по підвищенню його рівня, забезпеченість підприємства трудовими ресурсами по категоріям і професіям, рівень продуктивності праці, використання фонду робочого часу і фонду заробітної плати.

Відділ бухгалтерського обліку та звітності аналізує виконання кошторису витрат на виробництво, собівартість продукції, виконання плану прибутку і його використання, фінансовий стан, платоспроможність підприємства.

Планово-економічний відділ здійснює складання планів аналітичної роботи та контроль за його виконанням, методичне забезпечення аналізу, організує та узагальнює результати аналізу господарської діяльності підприємства і його структурних підрозділів, розробляє заходи по підсумках аналізу.

Періодично аналіз господарської діяльності проводиться вищестоящими організаціями. За результатами цього аналізу органи управління можуть в деякій мірі змінити економічні умови діяльності підприємства.

Позавідомчий АГВ виконується статистичними, фінансовими органами, податковими адміністраціями, аудиторськими фірмами, банками, інвесторами, науково-дослідницькими інститутами.

Використання всіх форм внутрішньогосподарського, відомчого, позавідомчого і громадянського контролю і аналізу дає можливості для всебічного вивчення господарської діяльності підприємства та найбільш повного пошуку резервів підвищення ефективності виробництва.

Склад, зміст і якість інформації, яка притягується до аналізу має визначну роль в забезпеченні дієвості АГД. Аналіз не обмежується тільки економічними даними, а широко використовує технічну, технологічну та іншу інформацію. Всі джерела даних для АГД поділяються на планові, облікові, позаоблікові.

До планових джерел відносяться всі типи планів, які розробляються на підприємстві, а також нормативні матеріали, кошториси, проектні завдання. Джерела інформації облікового характеру – це дані бухгалтерського, статистичного, оперативного обліку у вигляді звітних даних та первинної облікової документації.

До позаоблікових джерел інформації відносяться документи, що регулюють господарську діяльність. до її числа належать документи:

1. Офіційні: закони держави, укази президента, постанови уряду, накази та розпорядження органів управління та керівництва.

2. Господарсько-правові документи: договори, угоди, рішення органів управління.

3. Рішення загальних зборів колективу.

4. Матеріали вивчення передового досвіду і придбаних з різних джерел інформації.

5. Технічна та технологічна інформація.

Фінансовий та економічний аналіз формування прибутку здійснюється з метою визначення наступних характеристик підприємства:

- економічна конкутентоздатність;

- ефективність використання фінансових ресурсів та фондів;

- можливість використання зобов¢язань перед державою та іншими суб¢єктами господарювання.

Економічний аналіз формування прибутку проводиться шляхом розрахунку показників прибутковості рівня дебету та кредиту заборгованості ефективності використання основних фондів, оборотних засобів, трудових ресурсів. Важливим є також розрахунок коефіцієнтів фінансового стану (фінансової стійкості та кредитоспроможності) підприємства, оскільки рух будь-яких ТМЦ, трудових та матеріальних ресурсів супроводжуються утворенням та витратою трудових коштів. Всі показники мають розраховуватись за встановленою періодичністю та співстявлятись визначення динаміки економічного та фінансового стану підприємства.

Джерелом інформації для аналізу є звітність, бухгалтерський баланс та додатки до нього.

В ході проведення аналізу використовуються наступні прийоми:

1. Порівняння, коли розрахункові показники співставляються з відповідними показниками минулого періоду. Для отримання об¢єктивної інформації важливо забезпечувати однорідність даних, що порівнюються, з врахуванням інфляційних процесів та календарних термінів.

2. Групування, тобто об¢єднання інформаційних матеріалів в аналітичній таблиці, що дозволяє виявити взаємозв¢язок різних показників, виділити певні закономірності та тенденції, визначити вплив найбільш суттєвих факторів.

3. У випадку, якщо існує потреба розрахувати вплив певних факторів на зміну комплексного показника, застосовують прийоми різниць та ланцюгових підставок:

- прийом різниць полягає у множені відхилення кількісного фактору на базовий якісний фактор, а відхилення якісного фактору – на звітний кількісний;

- прийом ланцюгових підставок передбачає послідовну зміну кожного базового фактору на звітний, при цьому ступінь впливу кожного фактору визначається шляхом послідовного віднімання: від другого розрахунку віднімається перший, від третього – другий і т.д.

3.2. Організація і методика проведення аналізу і формування прибутку.

Розробка стратегії управління прибутком передбачає дослідження динаміки прибутку та рентабельності, оцінку факторів, що обумовлюють їх величину, а також визначення достатності прибутку для вирішення завдань виробничого і соціального розвитку підприємства.

Аналіз прибутку базується на використанні наступних джерел інформації: форма № 2 “Звіт про фінансові результати”; форма № 1-кр “Звіт про товарооборот”; форма № 1 “Баланс”.

Аналіз формування та використання прибутку підприємства проводиться в декілька етапів (рис. .).

Розглянемо методику проведення кожного етапу аналітичної роботи.

Рис. . Послідовність проведення аналізу прибутку підприємства.

На цьому етапі роботи обчислюються абсолютні та відносні зміни в обсязі одержаного балансового прибутку, визначаються та аналізуються джерела його формування,: прибуток від торгівельної діяльності, іншої реалізації, позареалізаційних операцій, - оцінюється вклад кожного джерела в формування загального обсягу прибутку.

Варто звернути увагу, що основним джерелом формування балансового прибутку для торгівельного підприємства є прибуток від реалізації товарів. Позареалізаційні операції, які безумовно є доцільним резервом збільшення обсягу прибутку, не можуть домінувати, оскільки це не відповідає генеральній стратегії розвитку торгівельного підприємства. Якщо такий факт має місце, це свідчить про диверсифікацію напрямків діяльності підприємства, втрату чисто торгового спрямування, а відповідно і конкурентних переваг на ринку товарів.

Рівень прибутковості обороту визначається порівнянням прибутку від реалізації товарів та товарообороту і показує розміри формування прибутку на одиницю товарообороту або питому вагу прибутку в ціні реалізації товарів. Аналіз прибутковості обороту передбачає обчислення рівня показника та його порівняння з рівнем, досягнутим у попередніх періодах.

Обсяг прибутку підприємства від реалізації товарів залежить від великої кількості факторів, найважливішими з них є:

1. Обсяг товарообороту (в поточних цінах).

2. Фізична маса товарів, що реалізуються (обсяг товарообороту у співставних цінах).

3. Індекс цін реалізації товарів.

4. Рівень валового доходу.

5. Рівень витрат обігу.

6. Рівень прибутковості обороту.

Взаємозв¢язок між названими факторами відображає наступна модель:

де Пр – обсяг прибутку від реалізації товарів;

Тф – обсяг товарообороту в фактичних (поточних) цінах;

Тс – обсяг товарообороту в співставних цінах;

Іц – індекс зміни цін за період, що аналізується;

Ро – рівень прибутковості обороту, відсотків до обороту;

содержание   ..  106  107  108   ..