Порядок калькулювання повних і змінних витрат

Міністерство аграрної політики України

Дніпропетровський державний аграрний університет

Навчально-науковий інститут економіки

Кафедра обліку і аудиту

Курсова робота

з управлінського обліку на тему:

Порядок калькулювання повних і змінних витрат

Дніпропетровськ 2008

Зміст

Вступ

Розділ 1. Калькулювання повних і змінних витрат

1.1. Класифікація затрат на постійні і змінні

1.2. Калькулювання повних витрат

1.3. Калькулювання змінних витрат

Розділ 2. Перспективи розвитку управлінського обліку

Розділ 3. Розрахункова частина

Висновки і пропозиції

Список використаних джерел

Додатки

Вступ

Радикальні ринкові перетворення в економіці України вимагають змін в усіх сферах господарювання та функціях управління виробничими процесами. При подальшому формуванні ринкового середовища, планомірному курсі на удосконалення бухгалтерського обліку і його системи в цілому, головною умовою зростання виробничого та експортного потенціалу України є перехід до нової системи управління виробництвом, інтеграція методів управління в єдину систему управлінського обліку, основою якого є формування інформації про витрати підприємства і собівартість.

Трансформація вітчизняної системи бухгалтерського обліку згідно вимог міжнародних бухгалтерських та аудиторських стандартів, прийняття національних стандартів та Плану рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов'язань і господарських операцій підприємств і організацій призвели до суттєвої перебудови методології бухгалтерського обліку і необхідності перегляду питань його організації, зокрема обліку витрат на виробництво.

Перехід на національні стандарти бухгалтерського обліку, нові економічні умови значно розширюють можливості підприємств у визначенні правил ведення облікової політики. Вітчизняні підприємства, виходячи з вимог господарювання, можуть самостійно визначати конкретні методики та форми організації бухгалтерського обліку, обирати методи оцінки виробничих запасів при їх віднесенні на витрати виробництва, способи і методи обчислення собівартості продукції.

В цих умовах зростають вимоги до бухгалтерського обліку‚ перш за все‚ в напрямку підвищення гнучкості, аналітичності та оперативності одержуваної інформації про витрати на виробництво продукції з метою прийняття ефективних управлінських рішень.

Вирішення цієї проблеми вимагає створення нової системи одержання інформації про виробничі витрати‚ застосування нетрадиційних для вітчизняної практики бухгалтерського обліку підходів до калькулювання собівартості продукції, оптимізації результатів діяльності підприємства через застосування принципів і методів управлінського обліку.

Проблеми обліку витрат і калькулювання собівартості продукції постійно знаходяться в центрі уваги багатьох відомих вчених. Значна увага їм приділена в працях таких економістів: Ф.Ф. Бутинця, С.Ф. Голова‚ З.В. Гуцайлюка‚ В.І. Єфіменка‚ Б.М. Литвина, Ю.Я. Литвина‚ М.Р. Лучка‚ М.С. Пушкаря‚ В.В. Сопка‚ М.Г. Чумаченка та ін. Вагомий вклад у розвиток методологічних питань обліку витрат виробництва внесли зарубіжні вчені: О.П. Аксененко‚ П.С. Безруких‚ Р.Вандер Віл‚ Фандель Гюнтер‚ К. Друрі‚ В.Ф. Палій‚ Т. Скоун‚ В.І. Ткач‚ Д. Фостер‚ Ч.Т. Хорнгрен‚ А. Яругова та ін. Питання обліку витрат та калькулювання собівартості продукції на плодоовочевих консервних підприємствах висвітлені в працях А.М. Герасимовича‚ З.Г. Ельпінера, В.О. Ластовецького, В.О. Озерана, В.С. Рудницького та ін. Аспекти автоматизації обліку витрат досліджені в роботах Ю.А. Вериги‚ В.П. Завгороднього‚ М.М. Осейко‚ О.В. Сівак та ін.

Одержані протягом багатьох років результати теоретичних і практичних розробок по проблемах удосконалення обліку витрат на виробництво мають велике значення для розвитку вітчизняної теорії обліку витрат і калькулювання собівартості продукції. Крім того‚ потребують удосконалення діючі форми документації з обліку витрат з метою належного їх застосування в аналітичному та управлінському процесах.

Основною метою курсової роботи є розробка й обґрунтування теоретико-методологічних‚ методичних і практичних рекомендацій і пропозицій з удосконалення методики обліку виробничих витрат і калькулювання собівартості в підприємствах у відповідності з вимогами національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку, використання яких сприятиме підвищенню ефективності розвитку виробництва‚ задоволенню суспільних потреб у продукції‚ забезпеченню отримання підприємницькими структурами достатнього рівня прибутковості і рентабельності їх діяльності.

Завдання курсової роботи:

- узагальнити теоретико-методологічні основи організації обліку витрат у ринкових умовах господарювання;

- дати оцінку та запропонувати сучасні концепції вибору моделі обліку витрат і калькулювання собівартості продукції ;

- дослідити сучасні методи розподілу загальновиробничих витрат;

- проаналізувати систему калькулювання за повними витратами ;

- проаналізувати систему калькулювання за змінними витратами;

- розглянути перспективи розвитку управлінського обліку.

У процесі дослідження узагальнено законодавчі і нормативні акти України, інструктивні матеріали з питань методики обліку витрат і калькулювання собівартості продукції, економічну літературу вітчизняних і зарубіжних вчених, міжнародні та національні стандарти бухгалтерського обліку, використано традиційні методи і прийоми бухгалтерського обліку та окремі методичні прийоми управлінської бухгалтерії підприємств зарубіжних країн.

Розділ 1. Калькулювання повних і змінних витрат

1.1. Класифікація затрат на постійні і змінні

Для підприємства, що працює в умовах ринкової економіки, часто мають місце економічні ситуації, пов'язані з коливаннями завантаження виробничих потужностей, що спричиняє зміну обсягу виробництва і продажу, а це, в свою чергу, істотно впливає на собівартість продукції, і, отже, на фінансові результати. [6]

Для ефективного управління собівартістю продукції, метою якого є зниження затрат на її виготовлення і реалізацію, є необхідним аналіз поведінки затрат. За цією ознакою усі затрати можна класифікувати таким чином:

1. Змінні – змінюються пропорційно зміні обсягу виробництва (затрати на сировину, основні матеріали). Під змінними затратами розуміють затрати, величина яких змінюється зі зміною міри завантаження виробничих потужностей чи обсягів виробництва. До них належать, наприклад, затрати на сировину й основні матеріали, заробітна плата основних виробничих робітників та інші. Залежно від процентного співвідношення зміни затрат і зміни обсягу виробництва змінні затрати, в свою чергу, підрозділяються на пропорційні, прогресивні і дегресівні.

2. Напівзмінні – міняються зі зміною обсягу виробництва, але не прямо пропорційно.

3. Напівпостійні - залишаються постійними до визначених меж росту обсягу продукції.

4. Постійні – незмінні в рамках звітного періоду, до них прийнято відносити такі затрати, величина яких не змінюється зі зміною міри завантаження виробничих потужностей чи зі зміною обсягу виробництва (наприклад, амортизація основного капіталу, що нараховується за період, орендна чи лізингова плата, відсоток на позиковий капітал і інші).[3]

Всі чотири групи затрат підрозділяються в бухгалтерії на умовно-змінні і постійні. Перші складають технологічну собівартість продукції і враховуються як прямі затрати.

Змінні і постійні затрати класифікуються за джерелами виникнення затрат: змінні характеризують затрати господарської активності, що пов'язана із зростанням обсягу продукції, а постійні характеризують затрати, що пов'язані зі здатністю господарювати, тобто показують ефективність управління. До цих затрат відносяться затрати на інвестиції (амортизація), оплата керівництва, затрати на здійснення економічної політики (реклама, наукові розробки і т.д.). [7]

Крім поводження затрат залежно від зміни обсягу виробництва, важливим аспектом теорії класифікації затрат на постійні і змінні є умовність такого підрозділу.

Існує велика кількість видів затрат, що визначають величину сукупних затрат при зміні обсягу виробництва (затрати на сировину, основні і допоміжні матеріали, транспортні затрати й інші). Оскільки коефіцієнт реагування цих змінних затрат визначає рішення про збільшення чи зменшення обсягу виробництва, такі затрати називаються вирішальними.

Затрати інших видів (заробітна плата адміністрації підприємства, охорони, плата за орендовані основні засоби та інші) не залежать від обсягу виробництва. Вони просто є умовою функціонування підприємства. Їх прийнято називати затратами, що не визначають рішення. Однак зробити висновок про те, що всі змінні затрати впливають на рішення про обсяги виробництва, а всі постійні не впливають, не можна. Існують затрати, що у певній ситуації можуть бути постійними, а в іншій – змінними. Відповідь на питання, вважати затрати постійними чи змінними, залежить від двох факторів: тривалості періоду, що розглядається для ухвалення рішення, і подільності виробничих факторів. [2]

Даремно поділяти затрати на постійні і змінні за їх сутністю. В теорії класифікації затрат на постійні – змінні управлінського (виробничого) обліку затверджується, що характер поведінки затрат залежить від відповідної виробничої ситуації, у якій приймаються рішення. Навіть якщо підприємство не працює, воно все одно повинно сплачувати відсотки на позиковий капітал; ці відсотки є постійними затратами, тому що їх величина не залежить від завантаження чи обсягу виробництва. Ці ж відсотки стають змінними, коли змінюється ситуація для схвалення рішення, наприклад, передбачається продати підприємство. Якщо постало питання, виробляти, наприклад, 1000 шт. конкретних виробів або ліквідувати підприємство, то усі затрати стають змінними.

Інша причина виникнення постійних затрат - недостатня подільність виробничих факторів. Наслідком її є те, що багато затрат зростають не поступово зі збільшенням завантаження, а стрибкоподібно. Ці затрати постійні для визначеного інтервалу завантаження потужностей, потім вони різко підвищуються і знову залишаються незмінними на визначеному інтервалі. Такі затрати називають стрибкоподібними чи постійними для даного інтервалу. Чим менше стають інтервали завантаження, тим ближче затрати за своїм характером до змінних.

Можна виділити два напрямки практичного розвитку класифікації затрат: розподіл затрат на постійні – змінні в разі потреби й удосконалювання методів і способів такого розподілу. [4]

Бухгалтерський підхід багато в чому є прагматичним. Відповідно до цього підходу затрати спрощено поділяються, як правило, на дві групи: змінні і постійні. Але навіть при використанні даного підходу не можна ігнорувати факт існування змішаного типу багатьох видів затрат, що носять напівзмінний характер. Тому в рамках бухгалтерського підходу в теорії і практиці управлінського (виробничого) обліку застосовується ряд методів поділу затрат на постійну і змінну частини. Наприклад, таких, як метод кореляції, метод найменших квадратів та інші.

Стосовно методу найменших квадратів можна сказати, що він є чуттєвим до значних відхилень від середніх, а іноді грубіші методи можуть давати точніші результати.

Дані методи відносяться до категорії найбільш простих і доступних методів, а їх надійність можна забезпечити шляхом проведення попереднього якісного аналізу даних.

1.2. Калькулювання повних витрат

Основний принцип підприємницької діяльності – отримання прибутку. Підприємство зобов’язане дотримуватися цього принципу в довгостроковому періоді, однак у короткостроковому періоді іноді може його порушувати. [3]

Яка ж має бути ціна товару чи послуг, щоб дотримуватися цих правил введення господарської діяльності?

Інструментом для того є калькуляція.

Калькуляцією – можна визначити як класифікувався, і реєстрацію так і відповідний розподіл затрат для визначення собівартості продукції або послуг.

Розрізняють калькуляцію з повним розподілом затрат (повне калькулювання) і калькуляцію за змінними витратами (калькуляція часткових витрат). [6]

Система обліку і калькулювання за повними витратами передбачає, що в собівартість продукції включають усі затрати, пов'язані з процесом виробництва:

- прямі матеріали;

- пряма заробітна платня;

- інші прямі затрати;

- накладні загально виробничі затрати.

Калькулювання собівартості продукції з повним розподілом затрат може здійснюватись:

- згідно із замовленням (проектами);

- згідно з виробничими процесами;

- на основі виробничої діяльності.

Об'єктами обліку при калькулюванні затрат згідно із замовленнями є пенні окремі замовлення (проекти). Кожному замовленню надають окремий шифр (номер), який проставляють у первинних документах обліку витрат і за якими здійснюється групування первинних документів (та затрат) за замовленнями. [7]

Прямі затрати відносять на собівартості замовлень на підставі групування первинних документів.

Загальновиробничі затрати, які є непрямими, протягом періоду (наприклад, місяця) враховують окремо, на окремих рахунках, а в кінці місяця відносять на собівартість окремих замовлень через їх розподіл.

Фактичну собівартість замовлення визначають лише після його виконання. Якщо замовлення налічує багато виборів, то для визначення фактичної собівартості одиниці продукції необхідно загальну суму затрат розділити на кількість виробів.

Калькулювання затрат згідно з процесами (попередільний метод) використовують у тих виробництвах, де вихідна сировина проходить цілу низку технологічних виробничих процесів, переділів виробництва. [2]

На кожному переділі отримують напівфабрикат, який є вихідною сировиною (або матеріалом) для подальшого переділу. На останньому переділі отримують готову продукцію. Цей метод використовують у металургійній, хімічній, текстильній та інших галузях промисловості.

Затрати за цим методом враховують по переділах і видах продукції.

Об’єктами калькуляції є напівфабрикатів кожного переділу і готова продукція останнього переділу.

- напівфабриктний, за яким визначають фактичну собівартість напівфабрикатів кожного переділу;

- без урахування собівартості напівфабрикатів, за яким облік затрат здійснюють у переділах, але собівартість напівфабрикатів не визначають.

Зведенням затрат у переділах підраховують собівартість готової продукції на останньому переділі.

Система калькулювання на основі виробничої діяльності зорієнтована на контроль і скорочення тривалості виробничого процесу, особливо тих операцій, які не збільшують цінності виробу ( транспортування, зберігання, контроль, інше), що сприяє зниженню витрат і собівартості продукції.[4]

При цій системі калькулювання виробничі накладні затрати обліковують за так званим "центрами виробничої діяльності", а потім розподіляють між видами продукції на основі баз розподілу. Тобто для кожного виду затрат визначають свою базу (фактор) розподілу, а потім розраховують величину цих затрат на одиницю фактора їх зміни. За базу розподілу можуть бути прийняті виробничі показники, кількість співробітників, кількість відпрацьованого часу тощо.

1.3. Калькулювання змінних витрат

Система обліку і калькулювання за змінними витратами ґрунтується на розподілі всіх затрат на змінні та постійні і передбачає, що собівартість продукції визначається – тільки за змінними витратам. Так, до виробничої собівартості продукції належать прямі матеріали, пряма заробітна платня і частина загально виробничих витрат, які є змінними. За змінними витратами оцінюють також залишок готової продукції.

Постійні загально виробничі затрати не включають у собівартість продукції, а зараховують до витрат періоду. Вони поділяють обліку окремо і їх списують на звітного періоду. Контроль постійних витрат здійснюють за центрами відповідальності через бюджетування, виявлення і аналіз відхилень від бюджету (кошторису). [5]

На практиці може бути доволі складно розділити постійні і змінні затрати. Часто буває так, що затрати не є ні повністю постійними, ні повністю змінними, й інколи потрібне детальний аналіз для того, щоб встановити цю різницю стосовно характеру діяльності підприємства.

Постійні затрати не залишаються незмінними на всіх рівнях обсягу виробництва Настає момент, коли будь-яке подальше збільшення обсягу виробництва потребує додаткового обладнання, а можливо, й розширення виробничих площ. Тому деякі затрати можна розглядати як постійні лише в межах певного періоду або для певного асортименту продукції.

Калькуляція собівартості за змінними витратами є необхідним доповненням калькуляції повних витрат. Використовують її в фінансовому менеджменті для планування, контролю, прийняття управлінських рішень про виготовлення нових видів продукції, ціноутворення, планування прибутку, рішень типу "виготовляти чи купувати?" та ін.

Із системою обліку і калькулювання змінних витрат пов'язаний показник маржинального доход. [6]

Маржннальний дохід – це різниця між доходом від реалізації продукції і сумою змінних затрат. Він є проміжним фінансовим результатом, який покриття постійних витрат і отримання прибутку.

Отже, принципова відмінність системи калькулювання змінних витрат від системи калькулювання повних витрат полягає у підході до постійних виробничих накладних витрат (рис.1).

Рис.1. Калькулювання повних і змінних витрат

З наведеної схеми видно, що в системі калькулювання повних витрат до собівартості продукції включають усі виробничі витрати. Відповідно, всі виробничі накладні витрати (і змінні, і постійні) розподіляють між виробами і включають до собівартості незавершеного виробництва та готової продукції.

Розділ 2. Перспективи розвитку управлінського обліку

Протягом останніх десятиліть господарський облік включав три види: оперативний (здійснювався безпосередньо на місці, де відбувалися господарські операції та процеси), статистичний (вивчення масових кількісних та якісних явищ і закономірностей за кожним підприємством та загалом за регіоном), бухгалтерський. На даному етапі економічного розвитку з підвищенням вимог з боку користувачів до відображення операцій і результатів господарської діяльності переглядаються й уточнюються науково-практична база бухгалтерського обліку, яка призначена бути фундаментом теоретичних і практичних аспектів реалізації його засад. [4]

Сьогодні вітчизняними науковцями господарський облік залежно від функцій, змісту даних, методів і способів їх отримання інтегрується на такі види:

фінансовий – бухгалтерське оформлення й реєстрація господарських операцій на рахунках, ведення зведеного обліку та узагальнення даних на звітну дату;

податковий – система накопичення інформації, необхідної для розрахунку податків і контролю за своєчасністю їх сплати та надання про них своєчасної звітності контрольним органам;

динамічний – система реєстрації фактів господарського життя, головною метою якого є вимірювання ефективності господарської діяльності;

актуарний – система, яка використовує метод подвійного запису і надає інформацію про зміну і надає інформацію про зміну ринкової вартості підприємства;

соціальний – розширення меж бухгалтерського обліку за двома напрямами – збільшення складу показників бухгалтерської звітності та концентрації уваги на обліку соціальних витрат, основна частина яких пов’язана з екологією (екологічно орієнтований облік);

креативний – будь-який науковий метод, що не відповідає загальноприйнятій практиці або встановленням стандартам і принципам (є результатом облікової політики та використовується без прямого порушення законодавства);

стратегічний (прогнозний) – фінансовий аналіз проблем, що пов’язані з зобов’язаннями, контролем, готівкою та потенціалом;

управлінський – створення інформації для прийняття ефективних управлінських рішень з питань виробничої діяльності, визначення відхилень фактичних показників від прогнозних значень у поточному та оперативному режимах. [5]

Система управлінського обліку постійно поновлюється. Управлінський облік створювався на основі виробничого обліку як складової частини бухгалтерського обліку підприємства для посилення впливу облікових даних на систематичне зниження собівартості виробленої продукції, як чинника посилення конкурентоспроможності підприємства.

Для подальшого вдосконалення управлінського обліку на підприємствах необхідно вирішити такі проблеми:

у визначенні управлінського обліку доцільно більш точно вказати його призначення. Він доповнюється плануванням витрат і собівартості продукції, їхнім аналізом і розробкою проектів рішень щодо управління витратами підприємства;

калькулювання витрат за центрами відповідальності в порівнянні з плановими завданнями;

забезпечення точності даних обліку й аналізу собівартості продукції;

Сучасний управлінський облік – це не суто облік, а оптимізація господарської діяльності.

Впровадження управлінського обліку на підприємстві залежить від розмірів підприємства та чисельності його управлінського персоналу.

Бухгалтерський та управлінський обліки пов’язані об’єктами, методами, первинною документацією, тому розмежувати їх на конкретному підприємстві практично не можливо. Управлінський облік у сучасному науково-практичному трактуванні є окремим елементом менеджменту діяльності, який в основі своїй використовує інформацію внутрішньогосподарського обліку та показники фінансової звітності в цілому.

На мою думку, в теперішній час, при обмеженості ресурсів та при високих цінах на них, кожне підприємство буде намагатися скоротити свої витрати. Це буде можливе лише при правильному прийняті управлінських рішень, що призведе до розвитку управлінського обліку.

Розділ 3 . Розрахункова частина

Таблиця 1

Фактичну собівартість 10 кВт = ( 15461,28/ 110000) * 10 = 1,40557 грн.

Таблиця 3

Фактична собівартість 10 т/км = (24687,24/ 58500) * 10 = 4,220041 грн.

Таблиця 4

Собівартість 1 робочого дня = 23643,9/ 3535 = 6,69грн.

Таблиця 5 .Облік витрат і виходу продукції рослинництва та визначення собівартості озимої пшениці

Розрахунок виробничої собівартості продукції вирощування озимої пшениці.

Витрати прямі: Продукція:

Посів 11301,44 грн. Чисте зерно 1210 ц (1250 – 10- 30)

Збирання 836,2 грн. Солома вартістю 500 грн.

Зерно відходи 30 т. (вміст зерна 60%)

Разом витрат на вирощування 12137,64 грн.

Валовий збір зерна 1228 т.(1210т + (30т. * 60%))

Витрати які припадають на зерно _11637,64 _ грн.(12137,64 - 500)

Собівартість 1т пшениці ____9.48 ___грн. (11637,64/ 1228т).

Витрати що припадають на зерно відходи _170,64 __ грн. (9.48 * 18т)

Собівартість 1т. зерно відходів __5.69 грн. (170,64/ 30т

Таблиця 6 .Облік витрат і виходу продукції тваринництва та визначення собівартості продукції молочного скотарства

Тема: Промислове виробництво

Реєстр господарських операцій з обліку витрат і виходу продукції підсобних (промислових) виробництв у ТОВ «Авангард» за звітний місяць 2007 р., грн.

Таблиця 7

Для кожного варіанту змінюється сума по частині операцій. В таблиці, яка наведена нижче, наведено змінна частина завдання, де для кожного варіанту надано номер кореспонденцій та суми, які потрібно змінити в них при виконанні розрахунків.

Облік витрат на продукцію молокозаводу

Підприємство «Агрогарант» при обробітку земельних угідь, а саме оранці понесло такі витрати ( у розрізі кожного поля окремо):

№ поля S поля, га. Витрати на обробіток, грн.

Визначити функцію витрат за допомогою:

- методу вищої-нижчої точки;

- методу візуального пристосування;

- регресійного аналізу;

- спрощеного статистичного методу.

Надати інформацію щодо найдоцільнішого методу визначення функції витрат на обробіток землі.

Метод вищої – нижчої точки – це метод визначення функції витрат на підсставі припущення, що змінні витрати є різницею між загальними витратами за найвищого та найнижчого рівнів діяльності.

У спеціально побудованій наступній таблиці і розрахуємо різницю між витратами у вищій та нижчій точках площах полів.

Таблиця 9.

Розрахунки для визначення функції витрат методом вищої – нижчої точки

Отже, звідси змінні витрати на 1 га становлять:

6495:185 = 35,108108

Тоді постійні витрати дорівнюють:

19540 – (291 * 35,108108) = 9323,54 грн.

Або:

13045 – (106 * 35,108108) = 9323,54 грн.

Функція витрат має вигляд:

Y = 9323,54 + 35,1х.

Графічно це зображуємо в додатку А.

Метод візуального пристосування – графічний підхід до визначення функції витрат, за якого аналітик візуального проводить пряму лінію, беручи до уваги всі точки витрат. Графічно це зображуємо в додатку Б.

Функція витрат: Y = 14904 + 3,7648x

содержание   ..  360  361  362   ..