МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

1.2. Економічна сутність системи оподаткування

1.3. Методологія оподаткування

1.4. Напрями розвитку податкової бази

2.1. Податкова політика Римської імперії

2.2. Податкова система Європи

3.1. Перші дослідження з питань оподаткування

3.2. Розвиток податкової системи України.

3.3. Державна податкова служба України

8.1. Методологія оподаткування

Сучасна система оподаткування являє собою поєднання податкової теорії, утворення податкової системи, різних форм податків, методів їх справляння, контролю за їх використанням тощо. Оподаткування має свою методологію, в основі якої теоретичне, науковопрактичне та правове обгрунтування суті, поняття категорії податку як економічної категорії.

Базою методології оподаткування є дія загальних економічних законів суспільства, а також законодавча база, яка діє в державі. Головною метою оподаткування є розроблення економічного змісту, складу, форм, а також відповідного механізму їх обчислення та сплати, встановлення відповідних прав та обов'язків платників і відповідальність за порушення цих обов'язків.

Податок як економічна категорія має різні форми. В конкретній формі податок виступає як примусове вилучення гастини доходу суб'єкта до державної казни на підставі чинної законодавчої бази. Тому в основі податку закладені як позитивні, так і негативні риси конкретної економічної політики держави, та системи державного будівництва та керівництва.

З огляду на філософські погляди, категорія податку має свої особливості в різних країнах. В Німеччині, зокрема, податок в прямому розумінні це підтримка, яку громадяни надають державі; у Великобританії — обов'язок перед державою, в Сполучених Штатах Америки — як такса, у Франції — обов'язкова плата, в Україні його назва визначається як примусовий платіж, тобто той, який має обов'язковий характер.

У державах з ринковою економічною системою оподаткування будується на науково розроблених принципах. Податок виступає, з одного боку, як економічна категорія, а з іншого — як реальний грошовий платіж в казну держави, який вимірюється в конкретному розмірі.

Крім напрямку розвитку системи (командно-адміністративна чи ринкова) на створення конкретної системи оподаткування впливають також особливості економічного розвитку держави.

З одного боку, податки є частиною доходу виробника, або іншого платника податку та члена суспільства, а з іншого — платники податків пов'язані з розподілом державних коштів, тобто витратами держави. Тому велике значення для системи оподаткування відіграє аналіз складу державних витрат, а їх розмір залежно від суспільно необхідних потреб. В різних державах їх склад має особливі риси і залежить від різних чинників. Оптимізація державних витрат складає реальні умови для створення оптимальної системи оподаткування відповідно до конкретного часу функціонування держави.

Податкові відносини багатогранні і базуються та тісно пов'язані з усіма іншими відносинами, які існують в державі. До таких відносин належать:

• громадсько-суспільні, які відображаються в устрої, який існує;

• виробничі відносини, тобто співвідношення та характер існування виробничих сил держави;

• відносини розподілу — такі, що складаються між різними чинниками виробництва або суб'єктами, що існують в державі;

• вартісні відносини — тобто ті, які складаються при розподілі виробленого товару або продукту, ресурсів;

• грошово-фінансові відносини, які характеризують розподіл державного бюджету як серед членів окремих соціальних груп та в цілому соціальних груп, так і між підрозділами та галузями держави.

Основою всієї системи оподаткування є економічний базис держави та громадськополітична надбудова. Вони становлять фінансово-господарські відносини, які й визначають відповідну систему оподаткування, що має свій податковий механізм.

Система оподаткування значною мірою залежить від форм власності та співвідношень різних їх форм. Найбільш ефективний податковий механізм існує в тих державах, де на паритетних умовах існує багато форм власності, а перерозподіл державних коштів базується на зміні різних форм власності. Тобто,

складаються умови функціонування податкової системи в повному обсязі й навпаки, коли в державі існує лише одна форма власності, наприклад державна з досить суттєвими перевагами, то така система оподаткування перетворюється в систему вилучення частини доходів у директивному вигляді. Ефективність такої системи оподаткування невелика, оскільки будь-які адміністративні заходи не зможуть забезпечити всю повноту зборів податків до бюджету. Крім того пріоритет державної форми власності, як правило, обмежує зацікавленість громадян та не дає можливості розвитку підприємництва, знижує економічне стимулювання.

Таким чином, з огляду на філософські та економічні суті податків, можна стверджувати, що вони є обов'язковими та примусовими платежами, які існують на економічному базисі у державі, охоплюють доходи як підприємств, так і громадян незалежно від видів діяльності, типів та галузі, регіонального розташування.

Механізм дії податків визначається системою оподаткування, яка базується на особистих умовах, до яких відносяться:

• співвідношення між загальним рівнем податкових платежів та вилученням з обсягу доданої вартості;

• система оподаткування будується залежно від виконання фіскальної контролюючої та регулюючої функцій податків;

• всі податки, які надходять до бюджету, спрямовуються на покриття суспільно-необхідних потреб.

Ці загальні вимоги є характеристикою для будь-якої податкової системи будь-якої країни. В Україні, яка перейшла від командно-адміністративної системи до ринкової, ці вимоги мають певні особливості.

Система оподаткування любої держави базується на дії економічних законів, які характерні для цього часу та цієї економічної системи.

Закон визначає головні принципи функціонування економічних відносин, що не уможливлює пристосовування до миттєвих потреб держави та суспільства. В цілому чинні податкові закони залежать від політичної ситуації, яка склалась, та політичних сил суспільства. Країни, які не дотримуються вимог дії економічних законів, в результаті мають негативні наслідки для суспільства, які супроводжуються уповільненням його розвитку на певний період.

Головним економічним законом суспільства є і залишається закон вартості. Всі інші закони відображають лише тенденції розвитку суспільства на підставі цього закону, та об'єктивний характер дії економічних законів. Тому система оподаткування базується на знанні фундаментальних законів, які характеризують закономірності економічних відносин, що складаються між громадянами, громадянами та підприємствами, підприємствами та державою, громадянами та державою, та впливу цих взаємовідносин на розвиток держави.

Крім закону вартості в суспільстві за ринкових умов господарювання в Україні, чинні інші економічні закони, які потрібно враховувати при утворенні системи оподаткування. Основними з них є:

Закон зростання потреб суспільства залежно від ступеня його розвитку. Сутність цього закону полягає в тому, що із зростанням добробуту населення зростають потреби населення. З одного боку зростає частина коштів, які населення сплачує державі у вигляді податків, і одночасно збільшуються й вимоги до отриманих послуг держави, як адекватного відношення держави до населення, та до виконання державних функцій.

Закон зростання витрат. В умовах розвитку будь-якої економічної системи товари, які виробляються та послуги, які надаються, повинні відповідати вимогам споживачів щодо якості, та збільшення їх кількості. Підвищення якості потребує додаткових матеріальних і трудових витрат ресурсів, впровадження досягнень науково-технічного прогресу. Це в свою чергу призводить до зростання фінансових ресурсів та витрат виробництва (хоча впровадження в виробництво досягнень науково-технічного прогресу може впливати й на зменшення собівартості). Особливо це характерно на перших порах виробництва товару.

Закон попиту. Сутність його полягає в тому, що при зниженні ціни попит на продукцію зростає, і навпаки при зростанні цін на товари, роботи та послуги попит зменшується. Ціна товару залежить від багатьох чинників, зокрема, і від податків та інших обов'язкових відрахувань до державного бюджету, що включаються до ціни товару. Із зростанням податків підприємство вимушено збільшувати ціну виробу, що впливає на скорочення оборотів, або зменшувати ціну за рахунок зменшення свого прибутку. Це негативно впливає на подальший розвиток підприємства, не стимулює розширення виробництва, призводить до зниження мотивації працюючих до праці.

Закон пропозиції. Його зміст полягає в тому, що виробник товару бажає реалізувати більше товарів за більш високу ціну з метою отримання прибутку. Дія цього закону на податки має особливий вплив, оскільки найбільший розмір ціни, за умов ринкової економіки може встановити виробник. Це, в свою чергу, призводить до обмеження попиту споживачів на цей товар. Тобто зростання ціни можливе лише до якоїсь певної межі, вище якої виріб не буде проданий. Тому збільшення розміру податків при одночасному обмеженні ціни призводить до зменшення чистого прибутку підприємства.

Закон ринкової рівноваги, або рівноважної ціни. Згідно з цим законом всі вироби повинні реалізовуватись споживачам за звичайними цінами, які утворюються на перехресті законів попиту та пропозиції. Ця ціна має миттєвий характер, тому дотримання звичайної ціни повинно супроводжуватися ціновою політикою підприємства.

Вплив окремих чинників має досить суттєвий вплив і на ціну. Так, запровадження нових додаткових податків, митних ставок, інших обов'язкових платежів призводить до зміни ціни, а й відповідно й до змін попиту або пропозиції на ринку.

Закон вільної конкуренції. Відповідно до цього закону на ринку реалізації виробів та товарів утворюється середня ціна, яка дає змогу встановити в суспільстві економічну рівновагу між виробництвом й споживанням. Зміна податкової системи призводить до знищення цієї рівноваги, а відповідно й до економічної нестабільності в суспільстві.

Розвиток економічної системи будь-якої держави відбувається на підставі як загальноекономічних, так і особливих законів, чинних в конкретній державі. В зв'язку з цим виокремлюють два підходи до створення системи оподаткування:

• класичний, або загальнодержавний. Якщо система оподаткування будується на цьому підході, то вона стає найбільш оптимальною і відповідає вимогам суспільства.

• Організаційно-економічний, або внутрішньо національний підхід. Цей підхід передбачає утворення концепції за таких умов, при яких податковий механізм діє відповідно до економічної та політичної системи, яка існує в державі. Цей підхід враховує економічний базис та тип держави, політичний режим, національно-економічні умови розвитку, традиції та національні особливості.

Головною метою податкової системи є її стимулююча спрямованість на розвиток як суспільства в цілому, так і на підвищення добробуту громадян.

З урахуванням того, що система оподаткування за своєю суттю є багатофункціональною, виокремлюють такі цільові установи до її побудови:

• утворення таких умов, які б стимулювали інвестування коштів підприємств (в тому числі і з іноземними інвестиціями) та фізичних осіб в економіку держави з метою її розвитку, зміни структури виробництва, її диверсифікації, збільшення робочих місць.

• стимулювання підвищення загальної продуктивності праці в державі за рахунок розвитку та прискорення впровадження у виробництво нових досягнень науково-технічного прогресу, науково-дослідних та дослідно-конструкторських робіт, розробки нових технологій.

• забезпечення конкурентоспроможності вітчизняної продукції як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринку.

• утворення умов для розвитку тих галузей або територій, в розвитку яких зацікавлена держава, за рахунок переливу капіталу з менш прибуткових виробництв до більш прибуткових з метою отримання більшої суми прибутків.

• забезпечення задоволення всіх (або більшості) потреб громадян й усіх верств населення. При цьому велике значення має якість задоволення цих потреб.

8.2. Класифікація принципів системи оподаткування

У цілому система оподаткування повинна будуватись на підставі визначених правил та положень, які називаються принципами. Ще видатний шотландський економіст і вчений Адам Сміт у своїй праці «Дослідження про природу і причину багатства народів» систему оподаткування класифікував за такими принципами: • Економіко-функціональні; • Організаційно-правові.

До економіко-функціональних принципів відносяться:

• стабільність системи оподаткування, з тривалим періодом її дії. Це залежить від законодавчої бази держави. Відносна стійкість податкової системи щодо всіх чинників, зокрема, і зовнішніх, впливає на розвиток економічної та фінансової системи держави, унеможливлює зворотню силу тих законодавчих актів, які чинні в державі. Цей принцип актуальний для України з нестабільною законодавчою базою й зворотною дією окремих законодавчих актів. У різних країнах світу зміна податкової системи відбувається лише раз на рік при затвердженні державного бюджету. Це дає змогу платнику податку (підприємству, приватному підприємцю чи фізичній особі) здійснити прогноз своїх витрат, в яких вагому частку займають податкові платежі, сприяє розробці відповідної податкової стратегії на майбутні періоди, зокрема, на рік вперед.

У більшості країн світу новий податковий платіж може запроваджуватись заздалегідь, на окремих територіях країни з поступовим розповсюдженням на всю територію держави. У деяких країнах запровадження нових податків можливе лише при узгодженні та підтримки більшості населення.

держави може змінюватись і її економічна політика. Але, не

зважаючи на такі зміни, податки повинні справлятися та забезпечувати надходження до бюджету країни. Це вимагає зручності податкової системи і можливості постійно пристосовування до змін економічної стратегії держави в конкретний час її розвитку.

• система оподаткування повинна забезпечувати однократність справляння податків, без застосовування подвійного оподаткування. В Україні має місце подвійне оподаткування податків та зборів — зокрема, заробітна плата працівників тощо. Як свідчить досвід країн з розвинутою ринковою економікою, подвійне оподаткування досі ще достатньо розповсюджене.

• прозорість системи оподаткування, її зрозумілість та однозначність трактування для будьякого платника податку; юридичної, фізичної особи. Порядок та методика визначення та сплати податків не може мати різне трактування як для платника податку, так і для тієї структури, яка займається його справлянням. Чим менше буде таких казусів в чинному законодавстві, тим менше буде звернень до судових органів та скарг у різні інстанції. У більшості випадків, як свідчить досвід податкової роботи, такий стан речей негативно впливає як на платників податків, так і в цілому на систему оподаткування. Про це свідчать багаточисленні скарги, які надходять до різних судових органів в Україні, і останніми в більшості випадків приймається рішення на користь платників податків.

• напруженість податкового тягаря повиннна бути однаковою для всіх суб'єктів, тобто для всіх платників податків. В першу чергу це стосується юридичних осіб — платників податків рівного рангу, зокрема, підприємств, фірм, фізичних осіб тощо. Безумовно, пільги існують в податковій системі будь-якої країни і відіграють важливе стимулююче значення. Проте велика їх кількість свідчить у більшості випадків про недосконалість чинної податкової системи та податкового законодавства, її складність як для розуміння, так і для застосування.

• прагнення досягти відносної рівноваги в забезпеченні інтересів всіх учасників податкового процесу — держава, підприємство, різні юридичні та фізичні особи. Цей принцип досягається лише за допомогою створення ефективної податкової системи держави у випадку, коли інтерес держави в зростанні податкових платежів відповідає вимогам їх платників стосовно отримання відповідної кількості, якості та гарантії отримання послуг. За умов існування такого балансу в країні, податкова система є найбільш ефективною, відповідає інтересам всіх сторін процесу оподаткування.

• відмова від репресивного характеру системи оподаткування. Сутність цього принципу полягає в тому, що система оподаткування повинна бути побудована таким чином, щоб не давати змоги організувати з боку держави до платників податків репресивні дії.

• бюджетна спрямованість системи оподаткування. Кількість та сума зібраних податкових платежів повинна координуватись з витратною частиною бюджету держави. Це означає, що нові податки повинні з'являтись тільки за умов виникнення нових статей витрат, які не існували раніш. Податки не повинні використовуватись з метою покриття та ліквідації бюджетного дефіциту.

• найменше втручання в справи платника податків. За умов ринкової економіки підприємство стає об'єктом та суб'єктом ринкових відносин і самостійно здійснює свою діяльність, з огляду на економічні ефективності та зацікавленості підприємства, яке самостійно вибирає стратегію щодо виробництва та реалізації виробленої продукції, чи надавати послуги, за якою ціною. В цьому випадку система оподаткування не може бути важелем втручання державних органів у право вибору платником податку напрямку діяльності, обсягів виробництва, диверсифікації діяльності та ін.

• ефективність системи оподаткування. Сутність цього принципу полягає в тому, що всі витрати зі створення, функціонування, розроблення системи оподаткування повинні бути значно нижчими за отриману суму податків. Остання повинна бути спрямована на виконання не лише фіскальної, так і функції стимулювання, прищеплення у платника податку податкової культури.

До організаційно-правових принципів відноситься принцип єдності та централізації, який передбачає, що система оподаткування складається як із загальнодержавних, так і з місцевих податків. Вони встановлюються на загальнодержавному рівні й справляються в бюджети різних рівнів. Порядок справляння місцевих податків, їх розрахунок, ставки оподаткування визначаються місцевими органами самоврядування. Ці податки наповнюють місцевий бюджет і використовуються місцевою владою для фінансування установ, що підпорядковані органам місцевої влади.

На сьогоднішній день чинний закон «Про місцеве самоврядування», але проблема розподілу функцій та повноважень між центральними (державними) та місцевими органами в питаннях збору та розподілу податків досі не вирішена. У різних країнах світу ця проблема вирішується по-різному. В деяких державах, зокрема, в США, система місцевих бюджетів (а її складовою виступає система оподаткування), є автономна та відокремлена від федерального бюджету і складає самостійну систему оподаткування штатів. При цьому загальні доходи місцевих бюджетів регулюються централізовано. В Японії, зокрема, система оподаткування найбільш централізована. Це вимагає додаткових коштів на розвиток муніципальних та адміністративних одиниць, які отримують фінансування з центрального бюджету.

8.3. Принципи побудови системи оподаткування в Україні

Принципи побудови системи оподаткування в Україні визначаються Законом України «Про систему оподаткування», від 25 червня 1991 р. та прийнятим у 1997 р. Законом України «Про доповнення та зміни до Закону України «Про систему оподаткування». Згідно з статтею 3 цього Закону до основних принципів можна віднести:

• стимулювання науково-технічного прогресу, технологічного оновлення виробництва, виходу вітчизняного товаровиробника на світовий ринок високотехнологічної продукції (Статтю 3 доповнено абзацом другим згідно із Законом № 285 — XIV від 01.12.1998 p.);

стимулювання підприємницької виробничої діяльності та інвестиційної активності — введення пільг щодо оподаткування прибутку (доходу), спрямованого на розвиток виробництва; обов'язковість — впровадження норм щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), визначених на підставі достовірних даних про об'єкти оподаткування за звітний період, та встановлення відповідальності платників податків за порушення податкового законодавства; рівнозначність і пропорційність — справляння податків з юридичних осіб здійснюється у певній частці від отриманого прибутку та забезпечення сплати рівних податків і зборів усіма суб'єктами підприємницької діяльності; принцип рівності характеризує недопущення будь-яких проявів податкової дискримінації — забезпечення однакового підходу до суб'єктів господарювання (юридичних і фізичних осіб, включаючи нерезидентів) при визначенні обов'язків щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів);

соціальна справедливість — це забезпечення соціальної підтримки малозабезпечених верств населення шляхом запровадження економічно обгрунтованого неоподатковуваного мінімуму доходів громадян та застосування диференційованого і прогресивного оподаткування громадян, які отримують високі та надвисокі доходи;

стабільність — забезпечення незмінності податків і зборів (обов'язкових платежів) і їх ставок, а також податкових пільг протягом бюджетного року;

економічна обгрунтованість — встановлення податків і зборів (обов'язкових платежів) на підставі показників розвитку національної економіки та фінансових можливостей з урахуванням потреби досягнення збалансованості витрат бюджету з його доходами;

рівномірність сплати — встановлення строків сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), з огляду на необхідності забезпечення своєчасного надходження коштів до бюджету для фінансування витрат;

• компетенція — встановлення і скасування податків і зборів (обов'язкових платежів), а також пільг їх платникам здійснюються відповідно до законодавства про оподаткування виключно Верховною Радою України, Верховною Радою Автономної Республіки Крим, обласними, міськими, сільськими та селищними радами;

• єдиний підхід — забезпечення розробки для платників податкових законів з обов'язковим визначенням платника податку і збору (обов'язкового платежу), об'єкта оподаткування, джерела сплати податку і збору (обов'язкового платежу), податкового періоду, ставок податку і збору (обов'язкового платежу), строків та порядку сплати податку, підстав для надання податкових пільг;

• доступність — забезпечення зрозумілості норм податкового законодавства для платників податків і зборів (обов'язкових платежів).

У цілому формування системи оподаткування відбувається на підставі взаємодії ринкового механізму та адміністративно-розподільчого механізмів. Це означає, що з урахуванням того, що податки за своєю суттю мають обов'язковий характер система оподаткування може будуватися лише на державному рівні. Але при формуванні системи оподаткування слід враховувати й ринкові чинники. До головних з них відноситься рівень розвитку:

• економіки держави в цілому;

• окремих регіонів та галузей національної економіки;

• добробуту населення та його доходів;

• витрати бюджету держави та їх обгрунтованість;

• підприємництва тощо.

Система оподаткування передбачає формування особливого податкового механізму, який в будь-який економічній системі повинен відповідати на наступні запитання: 1. Хто повинен сплачувати податки? Головним в цьому питанні є розподіл податкового тягаря між платниками податку — тобто юридичними та фізичними особами. В яких пропорціях

відбувається розподіл цього тягаря?

2. Які показники повинні визначатись при сплаті податків? (тобто визначення об'єкта оподаткування).

3. Розмір стягнення податку з кожного об'єкта оподаткування? (тобто ставки оподаткування).

Важливе значення у відповіді на ці запитання має вибір податкової бази, який має особливі підходи. До таких підходів відносяться:

1. Оподаткування результатів кінцевої діяльності платника податку (результатів виробництва, кількість наданих послуг, виконаних робіт).

2. Формування бази оподаткування на підставі різних видів ренти.

3. Оподаткування обігу реалізації товарів та виробів.

4. Оподаткування капіталу, нерухомості та майна.

5. Оподаткування споживача.

Контрольні питання до теми

1. Вкажіть базу методології оподаткування.

2. Які форми має податок як економічна категорія?

3. Які ви знаєте податкові відносини?

4. Що є основою системи оподаткування?

5. На яких умовах базується система оподаткування ?

6. На яких економічних законах базується система оподаткування?

7. В чому полягає головна мета системи оподаткування?

8. За якими принципами класифікував систему оподаткування А. Сміт?

9. Назвіть принципи побудови системи оподаткування в Україні.

РОЗДІЛ 9 ПОДАТКОВА ПОЛІТИКА

Податкова політика держави — це діяльність держави у сфері встановлення, правового регламентування та організації справляння податків і податкових платежів у централізовані фонди грошових ресурсів держави.

Зміст і цілі податкової політики можуть змінюватися залежно від об'єктивних та суб'єктивних факторів та обумовлені соціально-політичним ладом суспільства. Виокремлюють фіскальну та економічну цілі податкової політики (рис. 2.1 ).

Рис.2.1. Цілі податкової політики держави

Залежно від механізмів реалізації податкову політику держави поділяють на два типи — дискреційну і не дискреційну. Залежно від величини податкового тиску на виробників та споживачів ВВП її поділяють на три типи — справляння максимальних податків; помірну; високого рівня податкових стягувань з одночасним поверненням сплачених платежів через систему соціальних пільг та субсидій (рис. 2.2).

Рис. 2.2 Типи податкової політики

Формуючи свою податкову політику, держава, шляхом збільшення або скорочення маси податкових надходжень, зміни форм оподаткування та податкових ставок, тарифів, звільнення від оподаткування окремих галузей виробництва, територій, груп населення, може сприяти зростанню чи спаду господарської активності, створенню необхідної кон'юнктури на ринку, умов для розвитку пріоритетних галузей економіки, формуванню збалансованої соціальної політики.

Податкова політика держави включає такі обов'язкові заходи:

• розробка стратегії та відповідної теорії розвитку податкової системи з проведенням всіх необхідних наукових розрахунків;

• визначення напрямів, принципів та порядку оподаткування;

• розробку заходів, спрямованих на досягнення поставлених цілей у економічній, політичній та соціальній сферах розвитку держави.

При виборі певної податкової політики визначають відповідні податкові системи, кожна з яких має задовольняти інтереси держави та її громадян на відповідних етапах становлення та розвитку економіки країни. З метою задоволення інтересів держави та підтримання вітчизняного товаровиробника використовують певний вид податкових ставок та податкових пільг.

У світовій практиці податкові ставки поділяють на:

• прогресивні, тобто коли ріст ставок податків випереджає ріст доходів громадян країни;

• регресивні, коли податкові ставки зростають повільніше, ніж дохід громадян;

• пропорційні, коли податковий тягар однаковий для всіх верств населення.

Податкові пільги на сучасному етапі вивчення податкового процесу класифікують за такими ознаками:

залежно від ступеня зниження податкових виплат:

• система пільг, що звільняє від оподаткування; • система пільг, що знижує податкові суми; залежно від ступеня впливу на податковий процес:

• вилучення; за видами платників — повні та часткові; за термінами дії — постійні та тимчасові; за видами об'єкта — майнові та прибуткові; за видами діяльності;

• знижки:

• податкові кредити:

• зниження ставки податків;

• зниження оподатковуваної суми;

• перенесення терміну сплати чи сплата податку частинами;

• повернення раніше сплаченого податку;

• зарахування раніше сплаченого податку.

Для податкової політики України сьогодні характерні такі форми податкових пільг:

• встановлення неоподатковуваного мінімуму ;

• вилучення визначених складових об'єкта оподаткування;

• зменшення податкових ставок;

• звільнення від оподаткування певних категорій населення;

• використання податкових кредитів.

Застосовуючи вказані вище форми у тому чи іншому співвідношенні, держава збільшує або зменшує податковий тягар, який лягає на плечі громадян країни. Величину податкового тягаря визначають на макро- та мікрорівнях.

На макрорівні його визначають як відношення величини податкових надходжень бюджету держави до величини ВВП у відсотках.

На мікрорівні (у межах підприємства) величину податкового тягаря можна визначати двома способами:

перший спосіб — це відношення податкових виплат підприємства до балансового прибутку

підприємства у відсотках;

другий спосіб — це відношення податкових виплат підприємства до обсягу продажу у відсотках.

Використовуючи ті чи інші податкові пільги, держава регулює зміни в структурі виробництва, впливає на реалізацію суспільного продукту, темпи нагромадження капіталу і технічного оновлення виробничого потенціалу держави, недопущення росту дефіциту бюджету, а також забезпечує регулювання інфляційних процесів, стабілізацію фінансового стану держави та збалансованість бюджету.

Проблема податкової політики української держави на сучасному етапі полягає в оптимізації величини фінансових ресурсів, які мобілізуються до бюджетів різних рівнів і тих грошових засобів, що залишаються в розпорядженні суб'єктів господарювання та фізичних осіб і можуть бути спрямовані на формування фінансового капіталу і використовуються для поточного споживання.

Податкова система проявляється в податковій політиці. Існуюча в Україні податкова система має багато недоліків, які негативно позначаються на розвитку економіки, а саме:

• дять у розпорядження держави, справляється за допомогою непрямих податків. За таких умов об'єктом оподаткування є не лише дохід чи прибуток, а й витрати суб'єктів господарювання;

• податкова система не стимулює підприємницькі структури накопичувати фінансовий капітал та інвестувати його в основні та оборотні активи.

• чинна податкова система характеризується нестабільністю як за видами податків, базою оподаткування, податкових ставок, так і за методикою обчислення податків, термінів і порядку набрання ними чинності.

• у податковій системі України практично відсутні податки, пов'язані з майном (власністю);

• чинна податкова система неефективна з точки зору держави, але дуже вигідна для чиновників та недобросовісних платників податків, оскільки сприяє окремим платникам приховувати свої доходи, а іншим отримувати частину цих доходів шляхом «прикриття» несумлінних підприємців.

• податкова система, яка існує нині' в Україні, не створює умов для зменшення товарообмінних операцій в економіці України.

Сьогодні для економіки України не існує альтернативного та ефективного джерела поповнення державного бюджету, як через податки. На шляху пошуку такого джерела стоять наступні проблеми:

• наявність значного державного боргу, що складається із внутрішньої, зовнішньої заборгованості держави та величини кредиторської заборгованості бюджетних установ;

• дефіцит бюджету;

• великі обсяги загальнодержавного споживання, здійснити значні обмеження яких у найближчий час неможливо.

Тому перед податковою політикою України поставлене стратегічне завдання щодо планування забезпечення органічного поєднання нерозривних одне від одного завдань:

зростання добробуту громадян та стійкого росту економіки країни.

Методи державного регулювання можна умовно поділити на прямі і непрямі. Прямі грунтуються на владно-розпорядницьких відносинах, а непрямі, до яких належить і політика в сфері оподаткування, передбачають створення економічної зацікавленості або незацікавленості в певних діях. Непрямі методи регулювання в рамках ринкової системи одержали досить широке розповсюдження.

Розглядаючи оподаткування в системі державного регулювання, слід відзначити окремі його особливості, а саме:

• тісний зв'язок податків з державною владою, для якої вони є найважливішим джерелом доходів;

• примусовий, законодавчо встановлений характер платежів;

• вплив податків на економічні процеси.

Аналізуючи процес формування бюджету в Україні та більшості економічно розвинених країн, не можна не відзначити той факт, що сьогодні на частку податків припадає від 70 до 90 відсотків усіх бюджетних надходжень. Таким чином, світова практика доводить, що головним джерелом мобілізації коштів та формування фінансових ресурсів держави є податки. Звичайно, держава може використовувати для покриття витрат й інші джерела, але вони мають обмежений характер.

Примусовий характер оподаткування, встановлений законодавчо, обумовлений самою природою податкових відносин і є примусовим вилученням частини доходів або активів платника податків для забезпечення суспільно необхідних витрат і реалізації політики перерозподілу національного доходу. Вплив податків проявляється в реалізації податкової політики. Це одна з найгострі-ших соціально-економічних проблем сучасної держави, яка потребує вирішення. Однією із основних причин не вирішення проблеми реалізації податкової політики є інтеграція національних економік, всесвітня конкуренція за інвестиції. Сутність податкової політики кожної країни визначається різними факторами. До основних слід віднести загальнонаціональні цілі держави, співвідношення між різними формами власності, політичний лад тощо. Концепцію побудови національної економіки і податкової політики розробляють державні органи влади і управління.

Податкова політика відображає тип, ступінь і мету державного втручання в економіку і змінюється залежно від ситуації, що сформувалась в ній.

Податкова політика є системою державних заходів в області регулювання оподаткування.

її зміст і мета зумовлені соціально-економічним ладом суспільства, стратегічними цілями, які

визначають розвиток національної економіки, соціальними групами, що стоять при владі, та міжнародними зобов'язаннями в сфері державних фінансів.

На сучасному етапі розвитку держави податкова політика повинна забезпечити державу фінансовими ресурсами, сприяти створенню умов для регулювання господарства та згладжуванню нерівності в рівнях доходів населення. Всю сукупність завдань податкової політики можна умовно поділити на три основні групи:

• фіскальна — через яку досягається мобілізація коштів до бюджетів усіх рівнів для забезпечення держави фінансовими ресурсами, необхідними для виконання її функцій;

• економічна або регулююча — спрямована на підвищення рівня економічного розвитку держави, пожвавлення ділової і підприємницької активності в країні і міжнародних економічних зв'язків, сприяння вирішенню соціальних проблем;

• контролююча — контроль за діяльністю суб'єктів економічних відносин.

Умовно виокремлюють три можливі типи податкової політики:

Перший тип — високий рівень оподаткування, тобто політика, що характеризується максимальним збільшенням податкового тягаря. При цьому неминучим є виникнення ситуації, за якої підвищення рівня оподаткування не супроводжується приростом надходжень до бюджетів різних рівнів.

Другий тип — низький податковий тягар, коли держава максимально враховує не лише власні фіскальні інтереси, а й інтереси платників податків. Така політика сприяє якнайшвидшому розвитку економіки, особливо її реального сектора, оскільки забезпечує найсприятливіший податковий і інвестиційний клімат. Податковий тягар на суб'єкти підприємництва істотно пом'якшений, але державні соціальні програми значно урізані внаслідок скорочення бюджетних доходів.

Третій тип — податкова політика з досить істотним рівнем оподаткування як для корпорацій, так і для фізичних осіб, яка дає змогу компенсувати громадянам країни високий рівень соціального захисту та існування значної кількості державних соціальних гарантій і програм.

Для податкової політики країн, що мають довгострокову концепцію побудови національної економіки, характерні такі риси:

• чітке визначення проблем, що стоять перед економікою країни;

• ранжування цілей за ступенем їх важливості та концентрація зусиль на досягненні головних з них;

• проведення аналітичної роботи та вивчення іноземного досвіду податкових реформ, чітке уявлення про економічні результати, вигоди і втрати при здійсненні кожної з програм реформування;

• оцінка ефективності реалізації подібних програм у минулому;

• аналіз наявних у розпорядженні інструментів;

• аналіз вихідних умов;

• коректування політики з урахуванням національної специфіки і часу.

На практиці податкова політика здійснюється через податковий механізм, який виступає сукупністю організаційно-правових форм і методів управління оподаткуванням. Держава надає цьому механізму юридичної форми за допомогою податкового законодавства.

Іншим важливим інструментом державного податкового регулювання економіки є податкові санкції. їхня роль двоїста, оскільки вони, по-перше, забезпечують виконання вимог податкового законодавства, а по-друге, орієнтують суб'єкти економічної діяльності на використання ефективніших форм господарювання. Водночас, слід відзначити, що дієвість санкцій залежить від ефективної роботи контролюючих і правоохоронних органів.

Таким чином, розглядаючи основні інструменти податкового регулювання, слід відмітити, що основна його роль стимулююча та стримуюча.

При розробці податкової політики слід враховувати інтереси всіх сторін податкових відносин. З одного боку, це прагнення суб'єктів економіки до мінімізації податкових платежів, а з іншого боку — інтереси держави, що оглядаються на необхідность повної реалізації своїх функцій. Для продуманої податкової політики одним із найважливіших моментів є правильне визначення податкового тягаря, що забезпечує зацікавленість суб'єктів господарювання у підвищенні ефективності виробництва. Для цього слід постійно здійснювати аналітичну роботу для досягнення компромісу між державою і платниками податків.

Проведення податкової політики передбачає розв'язання перш за все потреб держави у формуванні її фінансових ресурсів.

Щодо перспектив податкової політики за ринкових умов господарювання нині існують дві точки зору.

Згідно з першою, слід стримуватися від різких змін у податковій системі, дати підприємствам звикнути до чинних правил. Це вимагає прийняття Податкового кодексу, врегулювання податкового механізму і процедур, формування жорсткої системи податкового контролю та на цій основі перехід до загального зниження податкових ставок.

Прихильники іншої точки зору вважають, що за діючих податкових ставок подолати економічну кризу неможливо, оскільки слід максимально зменшити податковий тягар, і, передусім, на виробників.

Таким чином, головними напрямами податкової політики за сучасних умов є:

• створення передумов для динамічного розвитку підприємств та галузей підприємств економіки країни;

• прискорення процесів формування реального власника в усіх галузях національної економіки;

• розширення сфери малого бізнесу;

• підвищення добробуту населення за рахунок спрямованості бюджетних видатків;

• оптимізація співвідношення між фінансовими ресурсами, мобілізованими до бюджетів різних рівнів, і грошовими засобами, що залишаються в розпорядженні юридичних та фізичних осіб;

• посилення ролі прямих податків, зокрема, податку на прибуток та на використовувані ресурси, запровадження податку на власність, скорочення непрямих податків, передусім, універсальних акцизів;

• підвищення ролі місцевих податків;

• застосування економічних важелів для обмеження товарообмінних операцій.

Економічна політика держави має на меті економічне процвітання та стабільний соціальний захист населення, реалізується шляхом лаконічного поєднання та взаємодії державного бюджету та ринкових регуляторів. Для досягнення поставленої мети держава повинна формувати регулюючий вплив на економічну діяльність за допомогою системи оподаткування і податкових пільг, субсидій і субвенцій, державних інвестицій і відсоткових ставок.

Податкова політика є найбільш дієвою та ефективною при стабільному офіційному обмінному курсі та стійкому русі капіталів.

При проведенні аналізу податкової політики країни велику увагу приділяють структурі оподаткування. Для країн з низьким рівнем доходів на душу населення характерні наступні особливості у структурі оподаткування:

• більшу частину надходжень до державного бюджету становлять податки на вітчизняні товари і зовнішньо торговельні операції, які в сукупності становлять близько 70 % всіх податкових платежів, при цьому питома вага імпортного мита перевищує 40 %;

• внутрішні прибуткові податки незначні і становлять більше як 25 % від загального обсягу податкових надходжень, при цьому юридичні особи зазнають більшого податкового тягаря, ніж фізичні особи. Це пов'язано із залученням іноземного капіталу як джерела надходжень вітчизняних підприємств, складністю у формуванні ефективного механізму оподаткування доходів фізичних осіб.

На відміну від країн з низьким рівнем доходів на душу населення в економічно розвинених країнах основним джерелом надходжень до державного бюджету є податки з приватних осіб і податки, що спрямовані на забезпечення реалізації програми соціального захисту населення.

В міжнародній практиці векторами макроекономічної ефективності податкової політики вважають:

• можливість податкової політики збільшити джерела доходів до державного бюджету, що досягається двома методами: автоматичними заходами — розширенням податкової бази — та дискреційними заходами — зміна податкових ставок і застосування нових видів податків;

• можливість податкової політики формувати найбільш оптимальну базу оподаткування;

• забезпечення малозатратного механізму сплати податків;

• нейтральність податкової політики відносно стимулів до виробництва для вітчизняних товаровиробників, що досягається мінімумом затрат на справляння податкових платежів і мінімумом порушення виробничого процесу.

Побудова ефективної системи оподаткування можлива при науковому поєднанні наступних критеріїв (за інтерпретацією Паретто):

• критерій фіскальної достатності (максимальне забезпечення інтересів держави);

• критерій економічної ефективності (належне задоволення інтересів та потреб платників податків);

• критерій соціальної справедливості (забезпечення належного рівня соціальних гарантій для найменш забезпечених верств населення);

• критерій стабільності (формування стабільності впродовж певного періоду системи оподаткування для підвищення ефективності виробництва та полегшення роботи податкових органів);

• критерій гнучкості (можливість податкової системи вчасно реагувати на найменші зміни в економічній політиці держави). Розвиток податків в країнах з розвинутими ринковими

відносинами доповнювався та визначався розвитком економічної теорії. Економістами досліджувались проблеми відносно справляння податків, та виробництва, і, що громадяни одержують в обмін на податки, та яким чином можна ефективно організувати виробництво суспільних благ в обмін на податки. Ця теорія так званого суспільного сектора збагатила принципи оподаткування, сформульовані А. Смітом у частині ефективного використання податків при виробництві суспільних благ і неспотворювальної дії на економіку. Пройшовши удосконалення практикою і часом, сьогодні вони мають такий вигляд:

• відносна рівність зобов'язань;

Диференціація податків виробляється за умов чітких критеріїв, пов'язаних з результатами діяльності суб'єктів, а не з їхніми незмінними якостями. Відмінності в податках визначаються в можливостях платників. Поза залежністю від підходу до оподаткування мають враховуватися два критерії справедливості: рівність по горизонталі (рівність виплат для всіх, хто перебуває в однаковому становищі з огляду на обраний підхід) і рівність по вертикалі (диференціація податків має чітко віддзеркалювати деференціацію з огляду на обраний підхід);

• економічна нейтральність;

Цей принцип полягає в тому, що вплив податків на виробництво благ у приватному секторі, на розподіл ресурсів між економічними суб'єктами і на їхнє поводження має бути мінімальним. Подібно до принципу «не нашкодити», цей принцип несе в собі заклик: заради виробництва суспільних благ більше в економіці нічого не зачіпати;

• організаційна простота; Витрати на справляння податків мають бути мінімальними;

• гнучкість; Це здатність податкової системи адекватно реагувати на зміну економічної кон'юнктури;

• контрольованість податків з боку платників; Зарубіжний досвід організації податкової політики дає

підстави виокремити такі принципи:

• сума сплаченого податку має завжди дорівнювати вартості отримуваних від держави благ і послуг;

• усі податки повинні мати цільове призначення;

• знеособлений податок зумовлює його непродуктивне використання з боку уряду;

• платники податків мають бути поінформовані урядом про використання сплачених ними податків;

• нові податки вводяться лише на покриття відповідних витрат, а не для ліквідації бюджетного дефіциту;

• об'єктом оподаткування може бути лише дохід, а не його джерело і розмір витрат;

• податок повинен бути пропорційний доходу;

• прогресія оподаткування залежно від зростання доходу не повинна перевищувати третини доходу;

• умови оподаткування мають бути простими та зрозумілими платнику;

• податок слід справляти у зручний для платника час і прийнятним для нього методом;

• справляння податків має бути дешевим.

Податкова політика повинна бути гнучкою, оптимально пов'язувати інтереси держави з інтересами товаровиробників, рядових платників податків, суттєво впливати на забезпеченість підприємств оборотними засобами. Реальне зниження податків можливе лише в державі з міцною економічною базою. Тільки тоді зниження ставки оподаткування призведе до зростання виробництва, що в подальшому й компенсує тимчасове зменшення податкових надходжень. На такому принципі й будують свою податкову політику провідні країни світу.

Важкий фінансовий стан економіки України на даному етапі розвитку проявився порівняно високому рівні бюджетного дефіциту та низькій нормі покриття бюджетних витрат.

Вироблення нової політики витрат передбачає формування власної бюджетної бази місцевих бюджетів і на цій основі — істотне розширення самостійності у питанні використання цих коштів.

За останні роки, у зв'язку зі зниженням частки державного сектора в економіці і скороченням втручання держави в економіку, податкова політика разом із виконанням регулюючих функцій, є одним із засобів забезпечення скорочення дефіциту бюджету. За умов становлення ринкової економіки.

Ця мета досягається шляхом розширення податкової бази і скорочення державних витрат на базі цілеспрямованого зниження податків, а не посиленням податкового навантаження на суб'єктів господарської діяльності та фізичних осіб.

При здійсненні податкової політики слід враховувати, що встановлення високого рівня податкового вилучення з метою вирішення передусім фіскальних завдань і наповнення бюджету не може бути основою податкової стратегії на якийсь тривалий час, оскільки заважає створенню нових підприємницьких структур і призводить до масових банкрутств. Як результат — триває спад виробництва, отже, різко скорочуються надходження до бюджету.

Метою державної податкової політики мають стати розвиток ринкової інфраструктури, подолання спаду виробництва, стабілізація економіки, стимулювання пріоритетних сфер діяльності і структурних зрушень.

В іншому випадку, підвищення рівня оподаткування неминуче викликає у підприємців прагнення перекласти податковий тягар на кінцевого споживача, коли до ціни товару входить сума податків. У результаті ціна за товар здебільшого перевищує ту ціну, яку спроможний заплатити покупець за продукцію. Зниження ж відпускної ціни ставить виробника на межу банкрутства, посилюються інфляційні процеси. Зростання податків на доходи підкручує інфляційну спіраль, збільшує реальні витрати.

Методи податкової політики виявилися досить високоефективними при розв'язанні соціально — економічних проблем, таких, як забезпечення мінімального рівня доходів не нижче прожиткового мінімуму через визначення відповідного неоподатковуваного мінімуму, встановлення системи податкових пільг для малозабезпечених верств населення.

Крім того, у період спаду економічної кон'юнктури спостерігається значне вивільнення робочої сили із виробництва, зростання кількості безробітних.

Таке становище потребує серйозних податкових заходів щодо розробки соціальних гарантій.

На сьогодні, важливе значення має узгодженість податкової системи з грошовими та кредитними важелями економічної політики. Забезпечення доходів бюджету — лише одне із завдань

податкової системи. Вирішуючи його, система податків не повинна при цьому паралізовувати процеси накопичення й зростання виробництва, порушувати соціальну справедливість, створювати деформації і перекоси в структурі економіки країни, гальмувати ринкові перетворення.

Контрольні питання до теми:

1. Дайте визначення податкової політики держави.

2. Назвіть та охарактеризуйте цілі податкової політики.

3. Охарактеризуйте складові податкової політики.

4. Назвіть типи бюджетно-податкової політики.

5. Дайте визначення дискреційної податкової політики.

6. Назвіть умови застосування стримуючої та стимулюючої податкової політики.

7. Охарактеризуйте не дискреційну бюджетно-податкову політику.

8. Розкрийте поняття різних систем оподаткування: регресивної, прогресивної та пропорційної.

9. Назвіть методи оцінювання рівня податкового навантаження.

10. Назвіть мету застосування податкових пільг.

11. Перерахуйте і охарактеризуйте види податкових пільг, які застосовують в економічно розвинених країнах.

12. Які види податкових пільг характерні для України на даному етапі формування податкової системи?

13. Назвіть відмінності у структурі податкової системи країн з високим рівнем економіки та країн з низькими доходами на душу населення.

14. Які вектори макроекономічної ефективності податкової політики відомі вам?

15. Перерахуйте і дайте характеристику кожному із критеріїв забезпечення побудови ефективної податкової політики держави.

16. Назвіть завдання та проблеми у сфері побудови податкової системи України на сучасному етапі та формуванні податкової політики нашої країни.

РОЗДІЛ 10 ОПОДАТКУВАННЯ В ЗАРУБІЖНИХ КРАЇНАХ

За своєю суттю податкова система, як частина фінансової і загальної економічної системи країни, повинна бути гнучкою і мати такий напрям, що і економічна система. Постійно знаходячись під впливом різних чинників, податкова система повинна пристосовуватись до змін у внутрішньому та зовнішньому економічному середовищі і поступово змінюватися. Досить суттєві зміни в податкових системах більшості країн світу почалися в 70-80-х pp. XX ст. Причому зміни ці відбувались незалежно від економічної спрямованості розвитку держави — ринкової чи командно-адміністративної. У більшості країн світу зміни податкових систем відбувались під впливом двох головних економічних концепцій — неокласичної Д. Кейнса та економіки пропозицій А. Лаффера.

В країнах, де прийнята економічна концепція Д. Кейнса, проводиться політика більш активного втручання держави у розвиток країни, тому і податкова політика в основному будується на підвищенні ставок та розмірів податкових платежів. І навпаки, в країнах, де прийнята теоретична концепція А. Лафєра, податкова політика спрямована на зменшення податкового тиску на платника податку. Згідно з цією теорією оптимальний рівень податків повинен бути в межах 30-35 %. Але, як свідчить практика, ставки в більшості країн значно вищі і виходять за визначені межі.

Податкова політика в діяльності підприємства займає дуже важливе значення і місце. Це притаманно як ринковій економічній, так і командно-адміністративній системи, коли держава вилучає з доходів підприємства досить значні суми, а податки займають велику питому вагу в витратах. За таких умов помилки при розрахунку податкових платежів чи недосконалий податковий облік можуть спричинити негативні наслідки, а в окремих випадках призвести до банкрутства. З іншого боку, всі податкові законодавства іноземних держав мають різні пільги з податкових платежів, а це дає змогу досить суттєво зменшити відрахування до бюджетів різних рівнів. Крім того, різні знижки, які надаються підприємству, дають можливість не лише зменшити відрахування, а й значно поліпшити фінансове становище, зберігати та нарощувати доходи, в цілому і, зокрема, прибуток та розширити обсяги фінансування операційної та інвестиційної діяльності з метою отримання додаткових доходів.

За кордоном досить висока культура платників податків. Платник податків знає, що повинен сплатити податок, а ухилення від сплати призводить до великих штрафних санкцій, а в деяких випадках і до банкрутства підприємства.

Податкова політика підприємства розробляється на підставі чинного законодавства, яке, як правило, має стабільний характер і не змінюється на протязі досить тривалого часу. Ця стабільність дає змогу розраховувати податкову політику підприємству на рік, або на більш тривалу перспективу.

У більшості країн Західної Європи, Америки чинна податкова система більш жорстка, а ставки оподаткування вищі, ніж в Україні. Але це не є чинником, який має головний вплив при розробці напрямів податкової політики підприємства. Тому переважна більшість підприємців не намагається реєструватись в офшорних зонах, і працюють в своїх державах, навіть коли ставки оподаткування прибутку або інших доходів встановлюються на рівні до 45 % (на відміну від офшорних зон, де ставка податку на прибуток становить не більше 5 %).

Це пояснюється тим, що в більшості країн світу діють системи оподаткування, які спрямовані на те, щоб зацікавити вітчизняного виробника залишати свої доходи в своїх країнах. Тому досить висока базова ставка податку (наприклад 45 %) може в кінцевому варіанті істотно зменшитися за рахунок пільг. Крім того, в більшості країн світу у виробника є можливість вибору варіанту сплати податкових платежів, який для нього найбільш вигідний. Тому в деяких випадках фактичні ставки оподаткування особливо не відрізняються від ставок, які встановлюються в офшорних зонах.

Кожна країна світу має свою податкову систему зі своїми особливостями щодо методики обчислення, справляння податків та наданих пільг. В кожній державі діє різна кількість податкових платежів. Але в більшості країн Західної Європи, Америки, Азії діють податки, які є головними в кожній з них. До таких податків відносяться наступні.

Податок на додану вартість (ПДВ). Цей податок започаткований у Франції в 1954 p., як податок, альтернативний податку з обороту. В цей час він справляється практично в усіх країнах Західної Європи. Вперше він був застосований в 1967 р. За рахунок цього податку передбачалось фінансування загального бюджету ЄС, тому в подальшому його введення стало головною вимогою для всіх країн, які мали бажання вступити в ЄС (наприклад, Фінляндія для вступу в ЄС повинна була ввести цей податок в 1994 p.). Податок на додану вартість один з непрямих податків, який справляється з доданої власності і сплачується всіма суб'єктами підприємницької діяльності. Кожна країна самостійно встановлює ставки оподаткування, які знаходяться в межах від 15 % в Люксембурзі до 25 % в Швеції та Данії.

Слід зазначити, що в країнах, де запроваджено цей податок, діють пільги. Так, пільгова ставка сплати податку майже у всіх країнах поширена на більшість продовольчих товарів, особливо повсякденного попиту, на продукцію сільського господарства, лікарняні засоби, книги, друковану підписну продукцію, в окремих випадках на туристичні та готельні послуги, вантажні та пасажирські перевезення тощо. Від сплати цього податку можуть звільнятися державні установи, які виконують обов'язки, пов'язані з виконанням адміністративних, соціальних, виховних, культурних та спортивних функцій, сільськогосподарське виробництво, окремі вільні професії (приватна викладацька діяльність, приватні лікарі тощо). На окремі види виробів, навпаки, встановлюються підвищенні ставки оподаткування. До таких відносяться автомобілі, тютюнові вироби, дорогоцінні вироби, вироби з хутра тощо. Але в цілому стандартна ставка встановлюється на рівні не менш ніж 14 %.

Податок на додану вартість має свої особливості в стосунках між різними країнами, членами ЄС. Як правило, між ними встановлюються взаємовідносини, укладаються різні угоди, які передбачають, що при імпорті та експорті товарів цей податок взагалі не справляється.

В Німеччині, зокрема, при справлянні цього податку встановлено неоподатковуваний мінімум за попередній календарний рік. Підприємства сільського та лісового господарства цієї країни взагалі звільняються від сплати цього податку.

В Італії від сплати ПДВ звільняються експортні товари, міжнародні послуги, а також операції зі страхування, надання кредитів, розповсюдження акцій та облігацій, витрати з методичного забезпечення, освіта, культура, поштові послуги та операції, пов'язані з придбанням та реалізацією золота та іноземної валюти.

В Нідерландах, зокрема, встановлюються занижені ставки ПДВ на продукти харчування, безалкогольні напої, послуги готельного господарства та пасажирського транспорту, а також на окремі види комерційної діяльності, на банківські, страхові та фінансові послуги, освіту, охорону здоров'я.

В Австрії занижені ставки застосовуються при здачі в найм нерухомості (крім гаражів та паркингів), а також при здійсненні деяких угод у сфері культури, науки та ін.

В Люксембурзі занижені ставки встановлюються при постачанні газу та електроенергії.

Незважаючи на те, що цей податок діє практично в усіх країнах Західної Європи, в кожній з них діють різні його ставки та досить гнучка система його справляння.

Акцизний збір. Іншим непрямим податком, що розповсюджений в різних країнах світу, є акцизний збір. Цей податок встановлюється на високорентабельні вироби та товари, які виробляються або завозяться із-за кордону. До них відносяться алкогольні напої, тютюнов' вироби, паливо, транспортні засоби. Ставки на ці товари встановлюються у вигляді відсотків до ціни виробу (Великобританія), у окремих країнах — в сумі до визначеної кількості товарів (Німеччина)

Оскільки в різних країнах перелік підакцизних виробів та ставки податку різні, в міждержавному відношенні існує проблема щодо їх уніфікації. Так, у країнах, де низькі ставки акцизного, збору розвиток міжнародної торгівлі, особливо в прикордонних місцевостях, призводить до втрат в бюджеті, і, навпаки. Збитки зі сплати цього податку мають місце в тих країнах, де стимулюється розвиток туризму. В зв'язку з цим в країнах ЄС постала проблема уніфікації акцизного збору, щоб не допустити помітної різниці в цінах підакцизних виробів. Для цього передбачається, що в країнах — членах ЄС не будуть вводитись нові акцизи, та збільшуватись нині діючі ставки.

Податок на прибуток. Значне місце в податковій системі різних країн займає податок на прибуток, який є прямим податком. Цей податок запроваджено в усіх країнах. Питома вага цього податку в бюджетах різних країн становить від 10 % в Швейцарії до 53 % в Італії. В середньому у 28 найбільш розвинутих країнах світу середня ставка цього податку становить 36,25 %. Так, у Новій Зеландії вона становить 48 %, Німеччині — 45 %, Бельгії та Польщі — 40 %, Австрії, Чехії та США — 39 %, Ірландії, Канаді — 38 %, Японії — 37,5 %, і т. ін. Нижчі ставки цього податку діють в Угорщині — 18 %, Швеції — 28 %, Туреччині — 27,5 %, Великобританії — 33 %, Австрії, Данії — 34 %.

Різні ставки справляння цього податку потребують уніфікації, яка дасть змогу полегшити доступ на внутрішній ринок товарів, робіт, послуг з інших країн, збільшенню залучення іноземних інвестицій. З цією метою передбачається:

• уніфікація ставок оподаткування;

• усунення подвійного оподаткування між державами;

• взаємозв'язок та взаємоповага між різними країнами — членами ЄС тощо.

Головна функція податку на прибуток є не лише фіскальна, а й стимулююча. В окремих країнах податок на прибуток в бюджеті держави становить до 35 — 40 % і є джерелом Фінансування місцевих бюджетів. Хоча порядок його сплати в різних країнах не одинаковий.

Порядок розрахунку прибутку, що оподатковується, для більшості однаковий (із загальної суми валового доходу підприємства вираховуються валові витрати).

У США до валових витрат відносяться всі 100 % дивідендів на цінні папери, які перебувають в повній власності місцевих дочірніх компаній. Діють також пільги при застосуванні прискореної амортизації. Розповсюджуються пільги на інноваційні заходи та науково-дослідні роботи. Діє також особлива знижка за умов застосування підприємством альтернативних видів сировини та електроенергії. Надається пільговий кредит компанії при застосуванні обладнання, яке працює на сонячній енергії, або при використанні в виробничому процесі енергії вітру. Водночас в США застосовуються підвищені ставки, коли підприємство отримує надприбутки, стає монополістом (наприклад при продажу нафти). В цьому випадку податок стає частково елементом антимонопольного регулювання з боку держави.

У Канаді існують дві ставки оподаткування прибутку — федеральна та провінціальна. Прибуток відповідно цих ставок справляється до федерального та провінціального бюджету.

У цій країні широко застосовуються різні пільги, зокрема, при:

• наданні пільгового інвестиційного кредиту;

• податковий кредит на витрати на науково—дослідні та конструкторські роботи; • прискорені темпи амортизації.

Велика кількість пільг призводить до зменшення коштів, які спрямовуються до бюджету, звідси політика застосування пільг поступово згортається, а їх кількість зменшується. Особлива увага в цій державі приділяється розвитку сільського господарства, рибної промисловості та підприємствам малого бізнесу. Якщо середня ставка податку на прибуток для всіх підприємств становить 28 %, то для підприємств малого бізнесу — 12 %.

У Великобританії ставка податку на прибуток становить 33 %. В той же час для малих підприємств застосовується знижена ставка — 25 %. Причому малі підприємства визначаються за ознакою розміру отриманого прибутку. При визначенні прибутку до оподаткування від валових доходів вираховують всі витрати, пов'язані з науководослідними роботами. Нафтодобувні підприємства цієї країни крім податку за основною ставкою вносять до бюджету ще 50 % доходу, що залишається у їх розпорядженні.

Особливості оподаткування прибутку мають місце і в Німеччині. Так, в цій країні встановлені дві ставки: на не розподілений прибуток — 50 %, і на розподілений — 36 %. Ці особливості зводяться до того, що при нерозподіленому прибутку оподатковуються дивіденди акціонерів прибутковим податком з громадян.

У Франції існує податок на чистий прибуток, який визначається з урахуванням всіх операцій. Він розраховується як різниця між доходами та витратами підприємства, які пов'язані з виробничою діяльністю. Основна ставка податку — 34 %. Занижені ставки встановлюються на прибуток від землекористування та від вкладів у цінні папери (до 24 %). За умов збиткової діяльності підприємства в звітному році, їх можна відраховувати з чистого прибутку майбутніх років, а в окремих випадках — з чистого прибутку попередніх років. Основою для розрахунку прибутку є його річний розмір. В кінці року кожне підприємство становить декларацію про доходи, яку подає в податкову адміністрацію до 1 квітня року, наступного за звітним. Протягом року, до визначення кінцевих річних розрахунків, підприємство вносить квартальні платежі.

Особлива система сплати податку на прибуток існує в Японії. Цей податок має назву прибутковий податок з юридичних осіб. При цьому встановлюються три види цього податку:

• державний прибутковий податок — 33,48 % від прибутку;

• префектурний прибутковий податок — 5 % від державного, що становить 1,67 % від загального прибутку;

• міський, районний — 12,8 % від державного, що становить 4,12 % від загального прибутку.

В сумарному вигляді юридичні особи сплачують до 40 % від загального прибутку. Крім того частина прибутку є джерелом оплати податку на підприємницьку діяльність, який є податком префектур.

Оподаткування прибутку має свої особливості в Норвегії. Максимальна його ставка становить 28 %. Прибуток до оподаткування розраховується як різниця між балансовим прибутком, зменшеним на суму витрат на виробництво та реалізацію, і на суму сплачених податків в податкові органи. Суму бази оподаткування також зменшують на амортизаційні відрахування.

У Швеції при сплаті національного податку на прибуток всі платники податку поділяються на резидентів та нерезидентів. Резиденти сплачують податок з усієї суми доходів, а нерезиденти — лише з прибутку, який отриманий лише в Швеції. Ставка податку на прибуток становить 28 %. В цій країні не існує місцевих податків для корпорацій, а також немає різниці між розподіленим та нерозподіленим прибутком. При розрахунку прибутку акції підприємства оцінюються за нижчою ринковою ціною їх вартості. База оподаткування зменшується на витрати, які пов'язані з бізнесом, у тому числі відсотки за кредитами, з інвестування філій або придбанню нового обладнання, прибуток від реалізації матеріальних та нематеріальних основних засобів та інших активів. Збитки, які отримані при реалізації капітальних активів, також списуються за рахунок сукупного прибутку.

Як видно, цей податок існує у кожній країні, але він має свої особливості, які відображають економічну політику держави, її мету та завдання.

Прибутковий податок з громадян. Прибутковий податок з громадян в країнах з розвинутими ринковими відносинами має подвійне значення. По-перше, він застосовується як податок з юридичних осіб і практично є податком на прибуток підприємств. По-друге, прибутковим податком називають також податок, що сплачують фізичні особи, тобто всіма громадянами з усіх видів отриманих протягом року доходів. Цей податок існує в всіх країнах світу і має, як правило, прогресивний характер, тобто нараховується за прогресивною шкалою. Різні країни мають не одинакові ставки податку. Найбільша ставка прибуткового податку існує в Нідерландах — 60 %, Фінляндії — 61 %, Швеції — 51 %, Франції — 56 %, Мексиці, Туреччині — 55 %. Найменші ставки цього податку у Швейцарії — 11,5 %, Канаді — 29 %, Новій Зеландії — 33 %.

Чинні високі ставки з цього податку в більшості країн світу зменшуються за рахунок пільг та заходів, що виключають можливість збільшення податкового тиску на громадян. Крім того, при розрахунку цього податку в усіх країнах встановлюється неоподатковуваний мінімум доходів громадян, який теж зменшує розмір податку.

Так, у США існує п'ять податкових ставок, згідно з якими всі платники податку розподіляються залежно від сімейного стану, кожний платник при цьому має змогу вибрати той варіант, який йому більш вигідний. При оподаткуванні подружжя цей податок нараховується на сукупний дохід сім'ї, який містить заробітну плату, дохід від підприємницької діяльності, пенсії, різні виплати зі страхових фондів тощо. З цих доходів вираховуються ділові витрати, пов'язані з отриманням цього доходу: придбання та утримання земельної ділянки, споруд, будівель, поточні витрати. Крім того, з доходу за виключенням ділових витрат, що слугує базою оподаткування, віднімаються різні пільги та неоподатковуваний мінімум, внески в благодійні фонди, доходи, які отримані від цінних паперів урядів штатів та місцевих органів самоврядування, сума аліментів, відсотки за особистими боргами, витрати на медичне обслуговування тощо. Ставка податку залежно від категорії оподатковування громадян коливається від 15 % до 39,6 %.

У Канаді існує система оподаткування, за якою відрахування проводяться в федеральний та регіональний бюджети. У федеральний бюджет прибутковий податок розраховується за трьома ставками залежно від розміру доходу — 17 %, 26 %, 29 %. Регіональні ставки оподаткування встановлюються керівництвом штатів і становить від 14,8 % в провінції Альберта до 22 % в провінції Британська Колумбія. В Канаді проводиться політика на зменшення податкових пільг і багато з них застосовуються у вигляді податкового кредиту. Взагалі податкова система базується на рівноважному обкладанні доходів незалежно від їх розміру та форми вкладення капіталу й спрямована на обкладання реальних розмірів доходів. Крім того, оподаткуванню підлягає також дохід на приріст ринкової вартості активів, сума яких підлягає оподаткуванню та поступово зростає.

Особливістю сплати прибуткового податку з громадян Великобританії є те, що всі доходи громадян поділяють на окремі частини, залежно від виду доходів та джерел їх отримання. Так, у залежно від цих ознак доходи поділяються на п'ять ше-дул (або графіків), які мають внутрішній поділ. Оподаткуванню підлягає весь розмір отриманого річного доходу за виключенням встановлених законодавством пільг та знижок. Весь дохід підрозділяється на зароблений та інвестиційний. Коли прибутковий податок утримується із заробітної плати, а робітники не мають інших джерел отримання доходів, то в цьому випадку податкова декларація про річні доходи може не здаватися. Ті громадяни, які займаються підприємницькою діяльністю або іншими вільними професіями, в кінці року подають в податкову адміністрацію відповідну податкову декларацію. За сучасних умов ставка оподаткування як для заробленого, так і для інвестиційного доходу одинакова. При розрахунку прибуткового податку застосовуються універсальні знижки, головного з яких є додаткові сімейні, які надаються главі сім'ї. Особиста знижка та інші переглядаються кожного року залежно від економічних обставин, що склалися в державі. У Великобританії залежно від рівня доходу встановлені три ставки цього податку — 20 %, 25 %, 40 %.

Досить високі ставки прибуткового податку встановлені в Німеччині (від мінімальної ставки 19 % до максимальної — 53 %). Існує різний рівень неоподатковуваного мінімуму для сімейних громадян та для не сімейних. Діє також велика кількість пільг (на дітей, пільги за віком, за надзвичайними обставинами — хвороба, нещасний випадок). Об'єктом оподаткування є всі види доходів від найманої праці, самостійної підприємницької діяльності або діяльності в громадському та міському господарстві, капіталу, здачі майна в оренду тощо. Від отриманого доходу вираховуються всі витрати, до яких відносяться аліменти після розлучення сім'ї, внески на медичне страхування та страхування житла, церковний податок, витрати на професійну освіту. Для визначення суми податків існують спеціальні податкові таблиці, які враховують клас платника, наявність дітей, на утриманні кого вони знаходяться, як ведеться сімейне господарство, наявність податкових пільг. Справляння податку проводиться на підставі податкової карти, яка заповнюється і здається громаді за місцем проживання платника податку. В цій карті визначаються не лише загальні дані про платника, а й його релігійна віра та інше.

В Австрії чинним законодавством передбачено сім категорій оподатковуваного доходу залежно від виду та сфери діяльності, (зокрема, робота по найму, сільськогосподарська та лісова діяльність, промислова та комерційна діяльність, капітальні вкладення, здача власності та майна в оренду та інші джерела отримання доходу). Справляння цього податку здійснюється також з доходу, який отриманий від збільшення вартості капіталу (як правило, він сплачується з усієї суми, яка отримана від продажу цього майна, за винятком випадків придбання нового обладнання). Прибутковий податок розраховується в кінці календарного року на базі отриманого доходу. Головним документом, що слугує інформаційною базою для справляння податку, є податкова форма, яку заповнює платник. Цей податок сплачується авансом щоквартально. Оплата проводиться до 10 березня, 10 червня, 10 вересня та 10 грудня. Розрахунок податку до сплати здійснюється із застосуванням ставок від 1 % до 50 % з відрахуванням від отриманого доходу коригуючої суми. Гнучкість від здійснення оподаткування досягається тим, що існує 6 ставок, це дає можливість надати пільги при його справлянні залежно від виду діяльності.

У дохідній частині державного бюджету Франції прибутковий податок становить 18 %. Він справляється з усіх видів доходів, зокрема: заробітної плати, винагороди, пенсій, ренти, рухомого майна, доходу від землеволодіння, сільськогосподарської, промислової та комерційної діяльності, операцій з цінними паперами, доходів від некомерційної діяльності, при передачі прав власності.

Від отриманих доходів відраховуються цільові витрати на харчування, а також витрати, які надаються окремим верствам населення (особам похилого віку, інвалідам). Так, як і в інших країнах, у Франції визначається неоподатковуваний мінімум доходів, а далі податок справляється за прогресивною шкалою від 0 % до 56,8 %. Крім прибуткового податку з громадян справляються також інші податки, такі як соціальне відрахування; з доходів, отриманих в вигляді відсотків по грошових внесках, тощо. Ставка цих доходів встановлена на рівні 1 %. Оподаткуванню підлягають також доходи, які отримані від операцій з нерухомістю, з цінними паперами та іншим майном. Податок справляється з доходу, який декларується щорічно на початку року за підсумками попереднього фінансового року.

В Іспанії прибутковий податок сплачується на підставі закону, що набрав чинності в 1991 р. Базою його оподаткування є доходи, зокрема, заробітна плата, пенсії, допомога по безробіттю, доходи в натуральному вигляді, від капіталу, від підприємницької та професійної діяльності, приросту майна за вирахуванням різного роду допомог та відрахувань на соціальне страхування, профспілкові внески, витрати на кожну дитину та утриманця (якщо вони проживають в родині платника), внески в фонд інвалідів, на благодійні цілі, розмір вкладень в підприємницьку діяльність, 15 % витрат на ліки, на які є відповідні документи. Оподаткуванню підлягає дохід, який отриманий від використання рухомого та нерухомого майна, причому збільшення вартості майна визначається як різниця між вартістю придбаного та реалізованого майна, в періоді, в якому отримано дохід. Справляння податків здійснюється на підставі двох видів декларацій: особистій та сімейній. Платнику надається право вибору типу декларації, яка для нього найбільш ефективна. Декларація подається до 1 червня року, наступного за звітним. Сплата податку може здійснюватись в два етапи, причому другий етап здійснюється не пізніше 5 листопада.

Відносно високі ставки при оподаткування прибутковим податком існують в Японії. Оскільки і в більшості країн світу, справляння цього податку здійснюється за прогресивною шкалою за ставками, які коливаються від 10 % до 50 %. Крім державного прибуткового податку за встановленими ставками, проводиться сплата в професійний бюджет за трьома ставками — 5 %, 10 %, 15 %, а також в місцеві бюджети. Тобто, прибутковий податок в Японії сплачується одночасно в три бюджети. Крім того, окремо визначається сума податку на кожного жителя країни, яка сплачується один раз на рік. Як видно з цієї системи, оподаткування фізичних осіб проводиться за досить високими ставками. Однак в Японії діє досить високий розмір неоподатковуваного мінімуму доходу громадян, який враховує сімейний стан платника. При визначенні бази оподаткування вираховуються витрати на лікування. Додаткові пільги мають також багатосімейні родини. В середньому громадянин Японії, якщо він має середні доходи, може бути звільнений від оподаткування на 30 % його сукупних доходів.

В Данії при оподаткуванні всі доходи поділяються на чотири групи: особистий дохід, дохід від капіталу, неоподатковуваний звичайний дохід та дохід від акцій. Особистий дохід складається із заробітної плати, розміру повернення податку, вартості безкоштовного житла, витрат на службовий автомобіль, який використовується на особисті цілі, пенсії та чистий дохід від підприємницької діяльності тощо. Дохід від капіталу складається з чистих відсотків, неоподатковуваного прибутку при продажі акцій, дивідендів від іноземних компаній, які отримані за межами країни, суми орендної плати за житло, яке надається в найм. Неоподатковуваний звичайний дохід — це сукупність особистого доходу та доходу від капіталу за винятком пільг, який надається відповідно до чинного законодавства. Дохід від акцій складається з неоподатковуваного прибутку від продажу акцій, дивідендів, отриманих від вітчизняних компаній, які нижчі за датські, тощо. В цілому прибутковий податок складається з трьох частин — державний, муніципальний та церковний. Відсоткова ставка цього податку становить 61 %, при цьому середня ставка муніципального та церковного податку становить близько ЗО %.

У Норвегії сукупний оподатковуваний дохід складається з заробітної плати, додаткових пільг, які надаються працівникові, а також сум повернення з фондів соціального страхування, пенсій, аліментів, доходу від підприємницької діяльності та відсотків на капітал. В країні не існує сімейного оподаткування. Оплата податку здійснюється окремо кожним з членів родини. При оподаткуванні визначаються самотні громадяни та громадяни, які мають одного та більше утриманця. Ставка муніципального податку становить 21 %, до якої додається 7 % на фонд дарування, який сплачується з чистого прибутку. Особистий дохід розраховується як різниця між валовим доходом від трудової діяльності або від підприємницької діяльності і пенсій, є також об'єктом оподаткування. Ставки оподаткування для першої та другої групи платників становлять 9,5 % і 13,7 %. Крім того оподаткований дохід може бути занижений до 20 % на суму підтверджених витрат.

У Швеції всіх платників податку поділяють на резидентів та нерезидентів. Так, нерезиденти сплачують податок на доходи, які отримані тільки на території Швеції. В окремих випадках сплата цього податку зменшується в разі, якщо аналогічний податок сплачується на території іншої держави. Крім того до оподатковуваного доходу відносяться доходи, які отримані від операцій з нерухомим майном, оплата наданих послуг, пенсії та інші доходи на капітал. Резиденти, які від'їжджають за кордон на термін більший ніж 183 дні, можуть бути звільненні від сплати прибуткового податку, за умови, коли цей податок вони сплачують в країні перебування. До сукупного оподатковуваного доходу включається заробітна плата, всі види виплат, пенсії, натуральна оплата праці. Оподаткування проводиться за двома ставками. Якщо сума доходу не перевищує визначеної суми, то ставка оподаткування муніципальним податком становить 32 %. Якщо дохід більший визначеної суми, то оподаткування проводиться національним податком за ставкою 25 %. Таким чином, максимальна ставка податку становить 57 %.

В цілому можна зробити висновки, що в більшості країн світу діють досить високі стандартні ставки оподаткування. Але наявність великої кількості пільг, знижок, можливість вибору різних варіантів оподаткування дає можливість знизити загальні та індивідуальні ставки в 1,5-2 рази, і податковий тягар на громадян зменшується.

Податок на нетрудові доходи. До таких доходів належать доходи від капіталу, використання майна, на спадщину, дарування тощо. Досить високий рівень розвитку фондового ринку в країнах Західної Європи та Америки дає можливість як юридичним, так і фізичним особам отримувати досить високі доходи, що також підлягають оподаткуванню.

Так, у США при переході майна в спадщину оподаткування здійснюється за ставкою від 18 % до 50 %, при цьому враховується ступінь спорідненості.

У Великобританії також існує податок на майно. Об'єктом оподаткування в цьому випадку є земля. До суб'єктів оподаткування належать особи, які орендують житло. Оцінка вартості майна проводиться один раз на 10 років.

У Німеччині встановлений податок на власність. Він становить 1 % від вартості майна (при цьому встановлюється розмір неоподатковуваного майна). Знижена ставка розповсюджується на майно в сільський місцевості та на лісове господарство. Переоцінка майна відбувається кожні три роки. Крім того для фізичних осіб існує податок на нерухоме майно, цінні папери, банківські рахунки, дорогоцінності, яхти, приватні літаки тощо. Ставка податку на спадщину залежить від вартості майна та ступеня спорідненості. Ставка встановлюється від 3 % до 20 %. Сума неоподатковуваного доходу також залежить від ступеня спорідненості.

В Австрії об'єктом оподаткування на нерухомість є нерухоме майно, яке розташоване на території Австрії. Ставка цього податку становить 0,8 % на рік і сплачується щоквартально 15 лютого, 15 травня, 15 серпня, 15 листопада. Податком на спадщину обкладається майно, яке передається у випадку смерті або при даруванні.

Особливі умови при оподаткуванні операцій з рухомим майном існують у Франції. Якщо вартість майна більше означеної суми, то ставки податку становить 4,5 % та 7 %, при операціях з дорогоцінними металами ставка становить 7,5 %. Податком на власність обкладаються всі майнові права, цінні папери, які знаходяться у власності. Не оподатковується майно, яке використовується для професійної діяльності, окремі види сільськогосподарського майна та ін. Ставка податку на майно встановлюється від 0 % до 1,5 %.

В Італії податок на спадщину та його ставка залежать від вартості спадщини, яка переходить до нового власника. На цей податок існує неоподатковуваний мінімум, а потім обкладання відбувається за прогресивною шкалою (3-27 %). Ставка податку на дарування залежить від ступеня спорідненості.

В Японії оподаткування майна здійснюється за єдиною ставкою для юридичних та фізичних осіб — 1,4 % від його вартості. Переоцінка майна здійснюється один раз в три роки. До об'єкту обкладання податком відноситься земля, нерухоме майно, цінні папери, відсотки за банківськими кредитами. Податок сплачується при передачі майна від одного власника до іншого.

У Данії податок на майно поділяється залежно від платника. Так, резиденти сплачують податок на все майно, яке розташоване як в країні, так і за її межами. Нерезиденти сплачують податок тільки на майно, яке розташоване в межах Данії. Ставка встановлюється в розмірі 0,7 % від вартості майна, яке більше встановленого розміру. У сім'ї сплачує цей податок особисто кожне з подружжя. Якщо власник є резидентом, податок сплачується з усього майна. Нерезидент сплачує податок на території Данії. Залежно від ступеня спорідненості ставка оподаткування становить 15 — 36 %. Подарунки обкладаються за ставкою звичайного доходу, а ті, які надаються подружжю або дітям, — за спеціальною ставкою в 15 %.

Як видно з наведених прикладів, податок на спадщину, дарування в більшості країн залежить від розміру майна, яке змінює власника, та ступеня спорідненості з тим, кому воно передається.

Контрольні питання до теми

1. Напрями податкової політики в зарубіжних країнах.

2. Особливості сплати ПДВ в країнах Західної Європи.

3. Проблеми справчяння акцизного збору в країнах — членах ЄС.

4. Справляння податку на прибуток у різних країнах.

5. Прибутковий податок з громадян в іноземних державах.

6. Податок на нетрудові доходи.

РОЗДІЛ 11 ПОДАТКИ І ОПОДАТКУВАННЯ В УМОВАХ ФОРМУВАННЯ РИНКОВИХ ВІДНОСИН

11.1 Сутність та економічні засади формування податкової системи

Бюджетні фінансові відносини, що складаються у держави з підприємствами, організаціями, установами та населенням.

Бюджетні відносини — це органічна частина економічної структури суспільства, їх функціонування об'єктивно визначено тим, що потрібна матеріально—фінансова база для здійснення державою її функцій.

В процесі функціонування бюджетні відносини здійснюються в бюджетному фонді країни, що має складну організаційну структуру.

За економічним змістом державний бюджет — це грошові відносини, що виникають у держави з юридичними та фізичними особами з приводу перерозподілу національного доходу в зв'язку з утворенням і використанням бюджетного фонду, що призначений фінансувати економіку підприємств, соціально-культурні заходи, потреби оборони і державного управління.

Бюджет є формою утворення і витрачання державних засобів для забезпечення функцій органів державної влади. Зосередження фінансових ресурсів в бюджеті необхідно для успішної реалізації фінансової політики держави.

Бюджет може розглядатися як самостійна економічна категорія, оскільки є економічною формою існування реальних об'єктивно обгрунтованих розподільних відносин, виконуючи особливе суспільне призначення задоволення потреб суспільства і його державно — територіальних структур.

Сутність державного бюджету як економічної категорії реалізується через розподільчу та контрольну функції.

Через розподільну функцію держава зосереджує усі джерела бюджетних надходжень, для подальшого їх ефективного і цілеспрямованого використання. Жодна з ланок фінансів не здійснює такого перерозподілу як по вертикалі, так і по горизонталі економіки України. Це перерозподіл між галузями, міністерствами, відомствами.

Сфери діяльності розподільної функції досить різноманітні. Так, наприклад, в бюджетних відносинах беруть участь практично всі члени суспільства. Основою бюджетного розподілу є чистий дохід, який утворюється в суспільстві.

Контрольна функція бюджету полягає в тому, що суспільство в особі державних або недержавних структур контролює і вирівнює бюджетний розподіл. Виконання контрольної функції сприяє оптимальному рухові бюджетних ресурсів як в частині надходження, так і використання.

Бюджет — це план утворення і використання фінансових ресурсів для забезпечення функцій, які здійснюються органами державної влади України, органами влади Автономної Республіки Крим та місцевими Радами народних депутатів.

Бюджетна система складається з Державного бюджету України, республіканського бюджету — Автономної Республіки Крим та місцевих бюджетів.

Сукупність всіх бюджетів, що входять до складу бюджетної системи України, є зведеним бюджетом України, який використовується для аналізу і визначення засад державного регулювання економічного і соціального розвитку України.

Бюджет Автономної Республіки Крим об'єднує республіканський бюджет та бюджети районів і міст республіканського підпорядкування Автономної Республіки Крим.

До місцевих бюджетів належать обласні, міські, районні, районні в містах, селищні та сільські бюджети.

Бюджет області об'єднує обласний бюджет та бюджети районів і міст обласного підпорядкування.

Бюджет району об'єднує районний бюджет, бюджети міст районного значення, селищні та сільські бюджети.

Бюджет міста, яке має районний поділ, об'єднує міський бюджет та бюджети районів, що входять до його складу. У випадках, коли міській, районній у місті Раді народних депутатів адміністративне підпорядковані інші міста, селища чи сільські населені пункти, бюджети цих міст, селищні, сільські бюджети об'єднуються відповідно у бюджеті міста або бюджеті району в місті. Радам народних депутатів яких зазначені населені пункти підпорядковані.

Бюджетний устрій — це організація і принципи побудови бюджетної системи, її структури, взаємозв'язок між окремими ланками бюджетної системи. Бюджетний устрій України визначається з урахуванням державного устрою і адміністративно-територіального поділу України і грунтується на принципах єдності, повноти, достовірності, гласності, наочності і самостійності.

Принцип єдності бюджету означає існування єдиного рахунку доходів і видатків кожної ланки бюджетної системи. Єдність бюджетної системи забезпечується єдністю правової бази, бюджетної класифікації, форм бюджетної документації, узгодженням принципів бюджетного процесу, грошової системи, соціально-економічної політики.

Принцип повноти полягає у відображенні у бюджеті всіх доходів і видатків.

Принцип достовірності — це формування бюджету на основі реальних показників, науково обгрунтованих нормативів та відображення у звіті про виконання бюджету лише тих доходів і видатків, які є результатом кінцевих касових операцій банків.

Принцип гласності забезпечує висвітлення в засобах масової інформації показників бюджетів і звітів про їх виконання.

Принцип наочності — це відображення показників бюджетів у взаємозв'язку з загальноекономічними показниками в Україні та за її межами шляхом використання засобів максимальної інформативності результатів порівняльного аналізу, визначення темпів і пропорцій економічного розвитку.

Державний бюджет України, республіканський бюджет Автономної Республіки Крим, обласні, міські, районні. Районні, в містах, селищні, сільські бюджети є самостійними. Самостійність бюджетів забезпечується наявністю власних доходних джерел і правом визначення напрямів їх використання відповідно до законодавства України.

При складанні і виконанні своїх бюджетів відповідні органи влади враховують загальнодержавні інтереси.

Функціонування державного бюджету відбувається за допомогою особливих економічних форм доходів і витрат, що відображають послідовні етапи перерозподілу вартості суспільного продукту, сконцентрованої в руках держави. Доходи і витрати бюджету — це об'єктивно обумовлені категорії, кожна з яких має особливе суспільне значення. Доходи є фінансовою базою діяльності держави. Витрати забезпечують задоволення загальнодержавних потреб.

За рахунок доходів формується фінансова база діяльності держави, тобто здійснюється наповнення бюджету, а за рахунок видатків — забезпечуються економічні та соціальні потреби всіх членів суспільства, міністерств, відомств, галузей, проводиться територіальний розподіл.

Доходи Державного бюджету — це частина централізованих фінансових ресурсів держави, які визначені відповідними нормативними актами і потрібні для виконання її функцій. Надходження до бюджету можуть формуватися на податковій і неподатковій основі, а також рахунок безвідплатних перерахувань відповідно до бюджетних і податкових законодавств.

Податкові доходи — це обов'язкові безповоротні платежі до бюджету. Всі інші надходження є неподатковими.

Доходна частина бюджету в основному формується за рахунок податкових надходжень — податків, зборів та обов'язкових платежів. Склад доходів державного бюджету визначається Бюджетним кодексом України та законами про Державний бюджет на відповідний бюджетний рік.

Податкові доходи загального фонду державного бюджету містить в себе:

• податок на додану вартість;

• податок на прибуток підприємств;

• збір за спеціальне водокористування;

• збір за спеціальне використання лісових ресурсів державного значення;

• платежі за користування надрами загальнодержавного значення;

• збір за геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок Державного бюджету України;

• акцизний збір із вироблених в Україні товарів;

• акцизний збір із ввезених на територію України товарів;

• ввізне мито;

• рентну плату за нафту, природний газ, газовий конденсат, що видобувають в Україні;

• рентну плату за транзитне транспортування природного газу;

• рентну плату за транспортування нафти та нафтопродуктів магістральними нафтопроводами та продуктопроводами;

• рентну плату за транзитне транспортування аміаку;

• вивізне мито;

• єдиний збір, який справляється у пунктах пропуску через державний кордон України;

• інші податки, збори та обов'язкові платежі, що підлягають зарахуванню до Державного бюджету України.

Для забезпечення виконання державою своїх функцій слід мати відповідні грошові ресурси, які акумулюються в державному бюджеті країни. Головним джерелом надходження цих коштів в більшості країн світу є податкові платежі. Існуюча в країні бюджетна система призначена для забезпечення відповідних взаємовідносин між державними органами та громадянами з питань сплати податкових платежів і поповнення державного бюджету. В свою чергу, держава бере на себе зобов'язання щодо використання цих коштів на виконання економічної, соціальної, оборонної, захисної, зовнішньоекономічної та інших функцій.

В цілому податкова система є невід'ємною складовою фінансової та економічної систем держави. Вона має підлеглий до цих систем характер і повинна мати той самий напрям, який мають і вони. З іншого боку, податкова система повинна бути гнучкою, постійно пристосовуватись до змін в економічній та фінансовій системах. Податкова система створюється та постійно змінюється під впливом різних чинників, зокрема, зовнішньоекономічних. В багатьох випадках на її розвиток та існування впливають чинники, які мають суб'єктивний характер і залежать від дій парламенту країни, існуючих політичних груп, уряду або окремих посадових осіб та тієї політики, яку вони проводять. У деяких випадках податкова система виконує «замовлення» окремих груп, які лобію-ють свої особисті інтереси, що простежуються при наданні пільг з оподаткування для окремих галузей чи підприємств.

Зараз із числа існуючих функцій податкової системи перевага надається, фіскальній. її ефективність залежить від ступеня економічної прозорості керівництва, вміння достатньо об'єктивно оцінювати ситуацію, яка склалася, а також платоспроможності населення.

В ринкових умовах господарювання податкова система будується на підставі колективного вирішення проблеми оподаткування. Платник податку має більше можливостей зміни економічних параметрів своєї діяльності, можливості вибору різних форм оподаткування залежно від економічної ефективності діяльності підприємства.

Податкова система будь-якої країни будується законодавчим органом держави на підставі компромісів, які існують між окремими політичними силами. Тому і якість її залежить від рівня економічної компетенції її розробників, об'єктивності ставлення до цієї проблеми та поваги, в першу чергу, до платників податків з урахуванням дотримання інтересів держави. При цьому потрібно дотримуватись головного принципу податкової системи — опти-мальності, який би задовольняв інтереси як платників податків, так і інтереси держави.

11.2. Законодавча податкова база

Ефективність діючої податкової системи держави залежить від існуючої податкової бази. До податкової бази входять закони, Укази Президента України, постанови Верховної Ради та Кабінету Міністрів України, інші нормативно-правові акти. В умовах ринкової економіки податкові відносини повинні регулюватися лише на підставі чинного законодавства і відображати різні відносини, що складаються між:

• державними органами, які займаються справлянням податкових платежів, та безпосередньо платниками податкових платежів. Податкові закони регулюють основні елементи податкового права, зокрема, обов'язки та права суб'єктів системи оподаткування, їх статус та відповідальність за порушення чинного законодавства;

• відповідно до нормативно-правових актів регулюються розмежування повноважень між державою та органами місцевого самоврядування, гілками управління державою, визначають рівень їх компетенції. Законодавчо розподіляється податкова база державного та місцевих бюджетів, визначається їх частка в загальнодержавному бюджеті, яка закріплюється за місцевими бюджетами або на яку можуть розраховувати місцеві органи самоврядування;

державою і податковими органами, які відповідають і здійснюють справляння податкових платежів. У нормативно-правових документах визначаються правовий статус цих органів, їх відповідальність за порушення чинного законодавства, відповідальність за незабезпеченість своєчасної сплати податків та наповнення бюджетів всіх рівнів, за здійснення ефективного контролю за цими процесами; органами податкової служби та платниками податкових платежів при визначенні механізму стягнення податків та контролю за дотриманням законів.

Подальший розвиток податкової системи залежить від різних державних інститутів, які переважно відіграють фіскальну роль та впливають на податкову систему країни, до них відносяться:

Верховна Рада України та її комітети, в першу чергу, парламентський комітет з питань фінансів та банківської діяльності. Він розглядає різні пропозиції, вносить на затвердження вищого законодавчого органу держави нові закони та доповнення до вже чинних законів, проводить їх аналіз, робить відповідні висновки з проблем податкового законодавства; Кабінет Міністрів України готує пропозиції щодо проекту Державного бюджету України, в якому найбільшу частку займають податкові платежі, розробляє податкову політику держави, визначає недоліки чинної податкової системи та вносить свої пропозиції щодо її покращання на засідання Верховної Ради України; митні органи здійснюють контроль за проходженням товарів через митні кордони України, проводять аналіз чинного законодавства, яке визначає правила та порядок справляння мита, існуючі ставки митних платежів, їх ефективність та можливі подальші зміни в них; державні позабюджетні фонди (Пенсійний фонд, фонд соціального страхування, фонд зайнятості тощо), які здійснюють контроль за порядком сплати коштів в ці фонди юридичними та фізичними особами; • місцеві органи самоврядування, які відіграють велику роль у визначенні розмірів місцевих податків і зборів для покриття витрат місцевих бюджетів.

Таким чином, можна підсумувати, що податкова система є складною системою взаємопов'язаних відносин між різними суб'єктами. До складу податкової системи включають податкові платежі, що сплачують юридичні та фізичні особи, різні нормативно-правові акти, які забезпечують її законодавчу базу.

11.3. Закономірності еволюції податкової системи

Податкова система повинна мати ту ж спрямованість та напрям розвитку, який має соціально-економічна система країни. Податкова система є частиною фінансової та економічної системи, яка розвивається під впливом зовнішньоекономічних та різних внутрішніх чинників. Крім того податкова система є частиною загальної економічної системи, яка повинна бути відповідно до інших систем і при цьому зберігати умови самозбереження в будь-яких випадках.

Податкова система повинна виражати інтереси держави, оскільки кошти, які справляються у вигляді податкових платежів, повинні бути збалансованими з витратною частиною бюджету держави, а останні повинні відображати загальносуспільні витрати, необхідні для виконання нею своїх функцій. Тому загальний розмір податкових платежів повинен визначатись обсягом суспільно необхідних потреб і тих функцій, які виконує держава. При цьому слід зазначити, що суспільство делегує державі виконання цих функцій з метою забезпечення виконання витратної частини. Слід зазначити, що держава здебільшого вилучає з платників більше коштів, ніж потрібно для покриття суспільних витрат. В окремих випадках це призводить до протидії платників податків податковобюджетній політиці держави, яка може набувати як легальних, так і нелегальних форм, тобто з'являється так званий опір зростанню податків.

Податкова система у певному змісті є самостійною системою, яка знаходиться у взаємозв'язку з іншими системами.

Визначаючи свою економічну та соціальну стратегію, держава повинна спиратися на такі розміри податкових платежів, які вона спроможна зібрати. Виходячи з прогноз податкових платежів, держава може визначитись з кількістю та якістю тих функцій, які вона може виконувати. У більшості країн світу розробка державного бюджету починається з визначення його витратної частини з подальшим збалансуванням її з доходною частиною, в першу чергу завдяки податковій системі. Це здійснюється за допомогою або зростання податкових платежів через збільшення ставок оподаткування та відміни пільг з податків при дефіциті державного бюджету, або, навпаки, зменшення ставок оподаткування, надання пільг з податків або взагалі звільнення від сплати податкових платежів при перевищенні доходної частини бюджету над витратною. Якщо держава йде по шляху збільшення дефіциту державного бюджету, то це може призвести до зростання державних внутрішніх чи зовнішніх запозичень або зростання інфляційних процесів.

Податкові платежі знаходяться у тісному взаємозв'язку з валовим внутрішнім продуктом. Особливості закономірностей межі оподаткування визначаються в кожній країні особливими чинниками, найбільш характерними з яких є:

• вибір країнами своєї моделі економічного розвитку (ринкова, командно-адміністративна, змішана або інша);

• форми, методи та способи державного регулювання, які застосовуються в країні;

• рівень соціально-економічного розвитку країни, добробуту громадян або життєвий рівень в цілому по країні;

• структура соціального та економічного розвитку країни, напрями головних перебудов економіки в перспективі;

• рівномірність розподілу податкового тягаря між платниками податкових платежів (юридичними та фізичними особами);

• напрями розподілу та використання державних коштів в країні;

• національні традиції країни, історичні форми розвитку системи оподаткування тощо.

Як свідчать проведені вітчизняними та зарубіжними вченими дослідження, найбільша питома вага податкових платежів у загальному розмірі ВВП характерна для країн північної Європи: Швеції, Фінляндії, Данії. Для цих країн характерні найбільш високі розміри перерозподілу ВВП через бюджет.

Крім того, треба враховувати і такий чинник, як рівень багатства країни. В країнах, де валовий внутрішній продукт на душу населення більший, перерозподіл його відбувається в більшому масштабі. Цей перерозподіл сприймається менш обтяжливо в таких країнах, ніж в країнах, де припадає менше валового внутрішнього продукту на душу населення.

Характерною рисою розвитку податкових систем є їх уніфікація. Особливо це притаманно для високорозвинутих країн світу, які йдуть по шляху інтеграції економіки своїх країн до світового економічного суспільства та розвитку загальносвітових економічних та інших зв'язків. Це підтверджується тим, що практично у всіх цих країнах існує однакова кількість та структура податкових платежів, а також середні ставки оподаткування. У більшості країн Європи проведена поступова гармонізація непрямого оподаткування. Як обов'язкова умова ці країни вступили до Європейського Співтовариства, узгоджена єдина податкова база з податку на додану вартість, визначено об'єктів та суб'єктів оподаткування, принцип надання пільг та спеціальних схем оподаткування для малих та новоутворених підприємств. Такі ж умови застосовані і до акцизного збору на алкогольні та тютюнові вироби, нафту (визначені товари, які підлягають оподаткуванню, одиниця вимірювання, податкові пільги, мінімальні ставки оподаткування тощо).

Поступово в країнах світу з розвитком економіки підвищується і ефективність податкової системи. Це проявляється в тому, що поступово зменшуються витрати на збирання податкових платежів, підвищується повнота їх сплати, з'являються нові джерела надходження з метою їх обкладання. Це зумовлюється такими чинниками, як: • покращення та механізація діяльності податкових органів;

• зростання удосконалення методик оподаткування, розрахунку та способів справляння податкових платежів;

• зростання законослухняності та культури платників податкових платежів;

• оптимізація податкових платежів в цілому по країні;

• розширення кількості, якості та структури надання послуг з боку держави для платників податкових платежів та ін.

Податкова система, в першу чергу, тісно пов'язана з суспільною формою виробництва та тими виробничими відносинами, які існують в державі і які досить істотно впливають на них. Це обумовлюється наступним:

• форма виробництва обумовлює і форму збирання коштів до державного бюджету і визначає форму здійснення відповідних платежів. В умовах натурального господарства сплата податкових платежів відбувається, як правило, в натуральній формі. Подальший розвиток грошовокредитних відносин утворює умови переходу спочатку на натурально-грошову, а потім на грошову форму сплати податків;

• велике значення має і форма власності. В умовах, коли головною формою власності є державна, в більшості випадків вона задовольняє свої потреби в грошових коштах переважно через . оподаткування землі, майна, нерухомості або іншої власності, яка їй належить. У цьому випадку база оподаткування достатньо обмежена і збільшення надходжень до державного бюджету можливе, головним чином, тільки через збільшення ставок оподаткування. Навпаки, при розвинутості інституту власності, коли з'являються нові її форми (корпоративна, колективна, приватна, особиста та інші), з'являється можливість розширення бази оподаткування за рахунок введення, в першу чергу, непрямих податків, а також збільшення кількості платників податкових платежів тощо;

• подальший розвиток виробництва передбачає його концентрацію, а відповідно і збільшення робітників на цих підприємствах. Така концентрація людей розширює їхні суспільні потреби та в цілому суспільства. Це дозволяє сконцентрувати зусилля держави на виконанні цих потреб з меншими витратами і більш повно їх задовольняти. З іншого боку, це дає можливість запроваджувати нові податкові платежі, а також в деяких випадках збільшувати їх ставки;

• розвиток суспільного виробництва впливає також на зростання добробуту громадян країни, а це, як правило, впливає на більш лояльне відношення їх до сплати податкових платежів. Чим вищий добробут громадян країни, тим спокійніше вони реагують на запровадження нових податкових платежів, збільшення вже існуючих ставок. Крім того держава, збільшуючи свій бюджет, має можливість більш повно та якісно виконувати свої зобов'язання перед платниками податкових платежів, а це позитивно впливає на активну сплату коштів до бюджету.

З іншого боку, сама податкова система також впливає на суспільне виробництво:

• вилучення податкових платежів у будь-якого платника приводить до зменшення його доходу і можливостей розширення та удосконалення свого виробництва. Тому він не зацікавлений в сплаті податкових платежів і бажає або зменшити свою базу оподаткування, або взагалі перекласти їх сплату на інший суб'єкт оподаткування;

• зміна ситуації, коли платник податкових платежів бажає ухилятися від їх сплати, може бути, коли він отримує еквівалент послуг. Крім того, держава при визначенні ставок оподаткування не повинна встановлювати їх таким чином, щоб вилучати у платника податкового платежу весь або більшу частину його прибутку (доходу). У платника повинна залишатися така частина прибутку, яка б дозволяла йому в подальшому достатньо нормально розвиватися, а також, щоб у нього була можливість стимулювати продуктивність праці своїх працівників;

• податкова система повинна мати стимулюючий напрям. Через систему надання пільг, звільнення від сплати окремих податкових платежів держава дає можливість в подальшому розширювати та удосконалювати своє виробництво, впроваджувати останні досягнення науково-технічного прогресу, стимулювати окремих робітників та інше;

• за допомогою податкової системи та зібраних податкових платежів держава має можливість робити перерозподіл загальних грошових ресурсів між окремими підрозділами та галузями національної економіки. Тобто, кошти державного бюджету в першу чергу надаються тим галузям, які в більшому ступені задовольняють загальносуспільні потреби громадян і які спрямовані на розв'язання найбільш важливих для суспільства проблем;

• за допомогою податкової системи держава має можливість впливати на зміну загальної структури сукупного виробництва та попит споживачів.

Збільшення податкових платежів на окремі товари та вироби відповідно призводить до збільшення ціни виробу і він стає не конкурентоспроможним, його споживання зменшується, а відповідно зменшується і пропозиція. Особливо це стосується товарів не першого споживання, виробів, які шкідливі для вживання тощо. З іншого боку, за допомогою системи пільг держава може зменшувати ціни і відповідно формувати той ринок на товари та послуги, який більш відповідає вимогам економічної та соціальної політики держави. Таким чином, держава може формувати не лише попит, а й увесь ринок товарів та виробів в цілому;

• за рахунок отриманих податкових платежів держава може організувати виробництво тих товарів та послуг, які носять суспільно вагоме значення, і задовольняють потреби всіх або більшості громадян країни.

Визначений взаємовплив на податкову систему справляє і система розподілу, яка існує в державі. Сутність цього впливу полягає в наступному:

• розширення джерел та форм доходів впливає на розширення форм податкових платежів. При цьому можуть запропоновуватись різні форми податкових платежів (наприклад, збільшення їх кількості при невеликій ставці);

• диференціація доходів може вплинути на диференціацію ставок податкових платежів для різних платників. У цьому випадку з'являється можливість надання диференційованих по окремих платниках податкових пільг, і таким чином, активізація стимулюючої функції податків;

• структура податкової системи визначається структурою податкових платежів, яка, в свою чергу, визначається структурою виробництва та розподілу. Ті підприємства, які мають найбільші обсяги діяльності і відповідно найбільші доходи і формують головним чином бюджет держави, структура якого визначається структурою отримання доходів;

• рівень доходів по платниках податків у більшості (за винятком тих платників, які мають пільги по сплаті) визначає і загальний обсяг надходжень до бюджету держави, в тому числі до бюджетів місцевих органів самоврядування.

Контрольні питання до теми:

1. Для чого призначена податкова система?

2. На чому базується податкова система при авторитарному режимі керівництва економікою?

3. На якій підставі будується податкова система при ринковій економіці?

4. Які складові законодавчої податкової бази ви знаєте?

5. Які відносини регулюють законодавчі акти?

6. Державні інститути, які відіграють фіскальну роль та впливають на податкову систему країни.

7. Яку спрямованість повинна мати податкова система?

8. Назвіть чинники, які вшивають на межу оподаткування в різних країнах.

ТЕСТИ 3 КУРСУ «ОСНОВИ ОПОДАТКУВАННЯ»

1. В чому полягає економічний зміст податків?

A. Вивчення сутності і принципів системи оподаткування.

Б.Суспільне оподаткування частини доходу платника на користь керівництва суспільством.

B. Проведення виваженої податкової політики державою.

Г. Побудова збалансованої системи оподаткування.

2. Що таке система оподаткування?

A. Сукупність податків і платежів, принципів, методів та засобів справляння і контролю за їх надходженням до централізованих фондів.

Б. Відносини, що виникають між платниками та державою в процесі оподаткування.

B. Розподіл доходів і податкових зобов'язань платників податків.

Г. Податкові надходження до бюджету.

*

3. В чому полягає головна мета системи оподаткування? A. Наповнення державного бюджету.

Б. Своєчасна і повна сплата податків платниками.

B. Дослідження податку як економічної категорії.

Г.Стимулююча спрямованість на розвиток суспільства та підвищення добробуту громадян.

4. Що є базою методології оподаткування ?

A. Дія загальних економічних законів суспільства та за конодавча база.

Б. Встановленій відповідних прав і обов'язків платників.

B. Рівень економічного розвитку держави.

Г. Взаємовідносини між державою та платниками податків.

5. В чому полягає суть адміністративної зручності? А. У зручності для держави справляння податків.

Б. У зручності для платників сплати податків і зборів.

В. Податкова система має бути максимально зручною для платників і держави.

Г. Податкове законодавство повинно бути чітким і зрозумілим.

6. Де було вперше введено акцизний збір? A. У Франції.

Б. У Сполучених Штатах Америки.

B. У Німеччині.

Г. У Великобританії.

7. Коли була започаткована фінансова система Русі? A. У XI столітті.

Б. У XX столітті.

B. В середині XVII столітті.

Г. Наприкінці IX століття.

8. Сутність контрольної функції податків.

A. Контроль за своєчасністю сплати податкових платежів.

Б. Організація налагодження, фіксації та обліку кількості податків.

B. Контроль за повнотою нарахування податкових платежів.

Г. Контроль за фінансовою діяльністю підприємств, установ і організацій. 9. З якою метою встановлюються податки?

A. З метою покриття витрат, пов'язаних з виконанням державою своїх функцій.

Б. З метою наповнення державного бюджету.

B. З метою забезпечення виплати заробітної плати працівникам бюджетних установ і організацій.

Г. Для посилення економіки держави.

10. Хто є суб'єктом оподаткування?

А. Той, хто утворює базу оподаткування.

Б. Держава.

В. Особа, на яку покладено податкове зобов'язання перед державою.

Г. Особи, які сплачують податок після кінцевого споживання.

11. Які методи побудови податкових ставок ви знаєте? A. Регресивний, ступінчастий.

Б. Регулюючий, пропорційний.

B. Метод кратної суми.

Г. Інтуїтивний, емпірично-аналітичний, економіко-математичного моделювання.

12. Хто був засновником концепції «абсолютизму»? A. Д. Рікардо.

Б. А. Сміт.

B. Д. Локк.

Г. К. Маркс.

13. Які форми має податок як економічна категорія? А. Загальнодержавні та місцеві.

Б. Реальні податки.

В.Загальні та спеціальні.

Г. Конкретну і філософську.

14. Що є основою системи оподаткування?

A. Доходи суб'єктів підприємницької діяльності.

Б. Економічний базис держави та громадсько-політична надбудова.

B. Розмір об'єкту оподаткування.

Г. Прямі, непрямі податки та неподаткові платежі.

15. Як здійснюється податкова політика держави? A. Через державні фінансові інститути.

Б. За допомогою прийняття спеціальних законів.

B. Через органи місцевого самоврядування.

Г. Через податковий механізм.

16. Які існують типи перекладання податків? A. Пряме та зворотне.

Б. Кадастровий, із джерела.

B. Від продавця до споживача.

Г. Повне або часткове.

17. На якій основі формуються доходи Державного бюджету? A. На основі здійснення податкової політики держави.

Б. На податковій і неподатковій.

B. На основі дії загальних економічних законів.

Г. На науково розроблених принципах.

18. Що таке податкові доходи бюджету?

A. Сплата суми нарахованих податкових платежів.

Б. Сплачені податкові та неподаткові платежі.

B. Суми нарахованих до сплати сум податків, зборів та обов'язкових платежів.

Г. Обов'язкові безповоротні платежі до бюджету.

19. У чому полягає фіскальна функція податків?

A. Забезпечення фінансування та надходження грошових коштів до бюджетів усіх рівнів.

Б. У застосуванні штрафних санкцій до порушників податкового законодавства.

B. У проведенні перевірок суб'єктів підприємницької діяльності.

Г. Підвищення ставок та розмірів податкових платежів.

20. Чим визначається склад доходів державного бюджету? A. Рішеннями органів місцевого самоврядування.

Б. Конституцією України та законами про Державний бюджет на відповідний бюджетний рік.

B. Бюджетним кодексом та законами про Державний бюджет на відповідний бюджетний рік.

Г. Бюджетним кодексом, Конституцією України та Законом України «Про систему оподаткування».

21. Чим є податок з філософської точки зору?

A. Вивчення сутності і принципів системи оподаткування.

Б. Життєвою необхідністю об'єднання частини майна, доходів, прибутків громадян країни.

B. Проведення виваженої податкової політики державою.

Г. Побудова збалансованої системи оподаткування.

22. Що є кількісним виміром податкової системи країни? A. Прогнозна величина видатків бюджету.

Б. Валовий внутрішній продукт.

B. Загальна вартість вироблених у країні товарів, робіт, послуг.

Г. Величина доходів та видатків бюджету.

23. Хто займався стягненням та розподілом податків у Франції у XVII cm. ? A. Парламент. Б. Чиновницький аппарат.

B. Відкупники.

Г.Король. 24. Хто був основоположником неокласичної теорії оподаткування? A. Д. Рікардо.

Б. А. Сміт.

B. Ф. Енгельс.

Г. В. Петті.

25. Головна мета контрольної функції податків.

A. Контроль за своєчасністю сплати податкових платежів.

Б. Організація налагодження, фіксації та обліку кількості податків.

B. Контроль за повнотою нарахування податкових платежів.

Г. Контроль за фінансовою діяльністю підприємств, установ і організацій.

143

26. Хто є платником податків?

A. Особа, яка перераховує суму податкових зобов'язань до бюджету держави.

Б. Той, хто утворює базу оподаткування.

B. Особа, на яку покладено податкове зобов'язання перед державою.

Г. Особи, які сплачують податок після кінцевого споживання.

27. Що таке база оподаткування?

A. Сплачені податкові та неподаткові платежі.

Б. Розмір предмета оподаткування, на який встановлюється ставка.

B. Сплата суми нарахованих податкових платежів.

Г. Суми нарахованих до сплати сум податків, зборів та обов'язкових платежів.

28. З якого часу почала розвиватись самостійна податко ва система України? A. У 1924 році.

Б. У 1991 році.

B. В середині XIX століття.

Г. У 1917 році.

29. В чому полягає «песимістична» теорія перекладання податків?

A. Залежно між ціною, податками та попитом.

Б. Податки зменшуються після досягнення критичного рівня оподаткування.

B. Сплата податку перекладається на кінцевих споживачів.

Г. Якщо платник перекладає податок, то він має за це винагороду.

30. Хто був автором «математичної» концепції перекла дання податків?

А. К. Маркс. Б.

П. Прудон.

144

В. А. Сміт. Г. Ж. Дюпон. Вкажіть базу методології оподаткування.

A. Дія загальних економічних законів суспільства.

Б. Конституція та бюджетний кодекс України.

B. Закон України «Про систему оподаткування».

Г. Податкове та митне законодавство.

32. Що є основою системи оподаткування?

A. Економічний базис держави та громадсько-політична надбудова.

Б. Податкове законодавство.

B. Грошово-фінансові відносини.

Г. Зростання добробуту населення.

33. Які методи побудови податкових ставок ви знаєте? A. Регресивний, ступінчастий.

Б. Регулюючий, пропорційний.

B. Метод кратної суми.

Г. Інтуїтивний, емпірично-аналітичний, економіко-математичного моделювання

.

34. Як здійснюється податкова політика держави? A. Через державні фінансові інститути.

Б. За допомогою прийняття спеціальних законів.

B. Через органи місцевого самоврядування.

Г. Через податковий механізм.

35. Які виокремлюють підходи до створення системи оподаткування ?

A. Розширення виробництва.

Б. Збільшення розміру податків при одночасному зниженні ціни.

B. Класичний та організаційно-економічний.

Г. Економіко-функціональний.

36. У чому полягає фіскальна функція податків?

A. Забезпечення фінансування та надходження грошових коштів до бюджетів усіх рівнів.

Б. У застосуванні штрафних санкцій до порушників податкового законодавства.

B. У проведенні перевірок суб'єктів підприємницької діяльності.

Г. Підвищення ставок та розмірів податкових платежів.

37. Що таке податкові доходи бюджету?

A. Сплата суми нарахованих податкових платежів.

Б. Сплачені податкові та неподаткові платежі.

B. Суми нарахованих до сплати сум податків, зборів та обов'язкових платежів.

Г. Обов'язкові безповоротні платежі до бюджету.

38. Які форми має податок як економічна категорія?

А. Загальнодержавні та місцеві. Б. Реальні податки. В.Загальні та спеціальні. Г.Конкретну і філософську.

39. У якій країні було запровадзкено податок на додану вартість? A. У Великобританії.

Б. У Франції.

B. У Німеччині.

Г. У Сполучених Штатах Америки.

40. Які види податку на прибуток існують в Японії? A. Державний, префектурний.

Б. Префектурний, міський і районний.

B. Державний, префектурний, міський і районний. Г. Державний, міський і районний.

ГЛОСАРІЙ

А

Авізо — доручення на зарахування або списання коштів за рахунками в банку. Розрізняють авізо кредитові (на зарахування коштів) і дебітові (на списання коштів).

Акредитив — доручення банку про виплату певної суми коштів фізичній або юридичній особі при виконанні зазначених в акредитивному листі умов.

Активи нематеріальні — вартість об'єктів інтелектуальної власності, а також інших аналогічних прав, визначених об'єктом права власності конкретного підприємства.

Акт перевірки — документ, у якому відображаються результати перевірки.

Акциз — вид непрямого податку на товари й послуги, включеного в ціну і сплачуваного за рахунок покупців. Розрізняють індивідуальні і універсальні акцизи.

Акція — цінний папір, що випускається акціонерним товариством і дає право його власникові брати участь у його управлінні й одержувати частку прибутку у вигляді дивіденду. Розрізняють акції прості, привілейовані, іменні, на пред'явника, трудового колективу підприємств та інші.

Амортизація — поступове перенесення вартості основних фондів на продукцію, роботи або послуги, що виробляються з їхньою допомогою.

Б

База оподаткування — розмір об'єкта оподаткування, до якого застосовується ставка податку для визначення суми податкового зобов'язання.

Баланс — основний комплексний документ бухгалтерського обліку, що характеризує в грошовій формі склад і вартість капіталу підприємства (актив) та джерело його покриття (пасив).

Блага додаткові — кошти, матеріальні чи нематеріальні цінності, послуги, інші види доходу, що виплачуються платнику податку його працедавцем, якщо такий дохід не є заробітною платою чи виплатою, відшкодуванням чи компенсацією за цивільноправовими угодами, укладеними з таким платником податку.

Бюджет — план формування та використання фінансових ресурсів для забезпечення завдань і функцій, які здійснюються органами влади.

Бюджет державний — основний загальнодержавний фонд централізованих коштів.

Бюджети місцеві — бюджет Автономної Республіки Крим, обласні, районні бюджети, бюджети районів у містах і бюджети місцевого самоврядування.

содержание   ..  266  267  268   ..