Консервативний підхід	Помірний чи	Агресивний підхід
		КЗК	КЗК
Постійна частина оборотних	ДЗК+СК	-----------------
Необоротні активи	ДЗК+СК	ДЗК+СК

ОА - оборотні активи

ДО – короткострокові зобов'язання

ВК – власний капітал

Пкд – притягнутий довгостроковий капітал

ВОА – внеоборотные активи.

Розрахунки даного показника на звітні дати приведені в таблиці 6.

Таблиця 6 Розрахунки величини власних оборотних коштів підприємства «Дельта-Лоцман»у 2002-2005 роках

Дані, приведені в таблиці 6 показують, що власні оборотні кошти протягом аналізованого періоду займали незначну частку в оборотному капіталі компанії. Так на початок 2003 року на них приходилося 7.5%, на початок 2004 – 7.4%, на 01.01.2003 – 5.1%, на 01.01.2006 –0.5%. Розрахунки говорять про зниження даного показника протягом досліджуваного періоду. Так з 01.01.2003 по 01.01.2006 сума власних оборотних коштів зменшилася з 6272.5 тис. грн. до 519.6 ,тобто на 91.7%. Дане явище несприятливе й у найближчому майбутньому при сформованій динаміці може негативно вплинути на фінансовий стан компанії.

Коефіцієнт поточної ліквідності дає загальну оцінку ліквідності активів, показуючи, скільки гривень поточних активів підприємства приходиться на одну гривню зобов'язань і обчислюється по формулі 4.

Ктл = ОА / КП (4),

де Ктл – коефіцієнт поточної ліквідності

ОА – оборотні активи

КП – короткострокові пасиви.

Розрахунки даного показника на звітні дати аналізованого періоду представлені в таблиці 7.

Таблиця 7 Розрахунки коефіцієнта поточної ліквідності підприємства «Дельта-Лоцман»у 2002-2005 роках

Дані таблиці 7 показують, що протягом досліджуваного періоду короткострокова заборгованість на підприємстві цілком покривалася за рахунок оборотних активів, що говорить про успішність функціонування підприємства (принаймні теоретично). Найкращі показники коефіцієнта приходилися на 2003 рік і складали 1.08 (на 1 гривню короткострокових зобов'язань приходилося 1.08 гривні оборотних активів). На кінець 2004 показник складав значення 1.05, а на кінець 2005 – 1.01. За три останні роки значення коефіцієнта знизилося з 1.08 до 1.01, що свідчить про погіршення ліквідності компанії.

Коефіцієнт швидкої ліквідності. Він аналогічний попередньому коефіцієнту, тільки в розрахунках у чисельнику з оборотних активів віднімається найменш ліквідна його форма – запаси і витрати і формула має вид 5.

Кбл = (ОА – З)/КП (5),

де Кбл – коефіцієнт швидкої ліквідності

ОА – оборотні активи

З – запаси

КП – короткострокові пасиви.

Розрахунки Кбл приведені в таблиці 8.

Вважається, що значення коефіцієнта повинне знаходиться в межах від 0.5 до 1. Дані, приведені в таблиці 8, показують, що протягом досліджуваного періоду коефіцієнти швидкої ліквідності знаходилися в нормі. Таким чином підприємство могло досить швидко розрахуватися по поточним зобов'язаннях.

Найбільший інтерес, з погляду платоспроможності, представляє коефіцієнт абсолютної ліквідності, що показує, яка частина короткострокових позикових зобов'язаньможебутипри необхідності

Таблиця 8 Розрахунки коефіцієнта швидкої ліквідності підприємства «Дельта-Лоцман» у 2002-2005 роках

погашена негайно. Коефіцієнт обчислюється по формулі 6.

Кал = ДС / КП (6)

де Кал – коефіцієнт абсолютної ліквідності

ДС – кошти і їхні еквіваленти

КП – короткострокові пасиви.

Розрахунки даного показника приведені в таблиці 9.

Дані, приведені в таблиці, показують, що протягом аналізованого періоду коефіцієнти абсолютної ліквідності значно перевершували мінімально припустиме його значення в 0.2. За три роки даний показник не перетерпів істотних змін і знаходився в районі значення 0.6. Таким чином кожна гривня короткострокової заборгованості покривалася 60 коп. коштів на рахунку компанії.

Таблиця 9 Розрахунки коефіцієнта абсолютної ліквідності підприємства «Дельта-Лоцман» протягом 2002 – 2005 років

Одна з найважливіших характеристик фінансового стану підприємства – стабільність його діяльності у світлі довгострокової перспективи. Вона зв'язана з загальною фінансовою структурою підприємства, ступенем його залежності від кредиторів і інвесторів. У світовий і вітчизняну обліково-аналітичну практику оцінка фінансової стійкості проводиться на підставі системи таких показників.

Коефіцієнт концентрації власного капіталу характеризує частку власників підприємства в загальній сумі засобів, авансованих у його діяльність. Чим вище значення даного коефіцієнта, тим більше фінансово стійко, стабільно і незалежно від зовнішніх кредиторів підприємство. Розрахунок ведеться по формулі 7.

Ккск = ВК / А (7)

де Ккск - коефіцієнт концентрації власного капіталу

ВК – власний капітал компанії

А – загальна сума активів компанії.

Розрахунки даного коефіцієнта приведені в таблиці 10.

Дані, приведені в таблиці 10, показують, що протягом аналізованого періоду, частка власного капіталу в загальній сумі засобів, авансованих у його діяльність, була далека від загальноприйнятого значення в 0.6. Так на початок 2003 року на одну гривну господарських засобів приходилося 16 коп. власних, на початок 2004 – 17 коп., на початок 2005 – 19 коп., а на початок 2006 – 20 коп., тобто в динаміку даний коефіцієнт щорічно ріс, що являє собою поліпшення фінансової стійкості компанії. Ріст частки власних засобів відбувався за рахунок більш високого приросту власного капіталу (прибутку), стосовно загальної суми господарських засобів.

• Коефіцієнт маневреності власного капіталу (КМск). Він показує, яка частина власного капіталу використовується для фінансування поточної діяльності, тобто вкладена в оборотні кошти, а яка капіталізована. Значення цього показника може відчутно варіювати в залежності від структури капіталу і галузевої приналежності підприємства.

Які-небудь універсальні рекомендації з величини даного чи показника тенденціям його зміни навряд чи можливі; усе визначається специфікою чи галузі даного підприємства. Розрахунки цього показника здійснюються по формулі 8:Кмск = ВОК / ВК (8),

де ВОК - власні оборотні кошти;

ВК - власний капітал.

Розрахунки такого показника як ВОК виробляються виходячи з припущення, що внеоборотные активи покриваються за рахунок власного і довгострокового позикового капіталів, і ВОК обчислюється як різниця між сумою власного і довгострокового позикового капіталу і сумою необоротних активів. ВОК обчислюється по формулі ВОК=(ВК+Зкд)/НА.

Розрахунки даного показника приведені в таблиці 11.

Таблиця 11 Розрахунок маневреності власного капіталу підприємства «Дельта-Лоцман»у 2003-2005 роках

Як показують дані таблиці 11, частка власних оборотних коштів, протягом досліджуваного періоду, зменшилася з 26% на початку 2003 року до 1.3% на початку 2006. Дані зміни відбулися за рахунок різкого зменшення власних оборотних коштів. Результати говорять про збільшення капіталізації власного і прирівняного до нього капіталів з 76% до 98.7%.

• Коефіцієнт структури довгострокових вкладень показує, яка частина основних засобів і інших внеоборотных активів профінансована зовнішніми інвесторами, тобто належить їм, а не власникам компанії. Розрахунок ведеться по формулі 9.

Ксдв = ДП / ВОА (9)

де Ксдв - коефіцієнт структури довгострокових вкладень;

ДП – довгострокові пасиви;

ВОА – необоротні активи.

Розрахунки коефіцієнта за 2003 – 2005 року приведені в таблиці 12.

Таблиця 12Розрахунки коефіцієнта структури довгострокових вкладень підприємства «Дельта-Лоцман»протягом 2003-2005 років

Як видно з таблиці 12, на 01.01.2003 необоротні засоби на 75% покривалися за рахунок довгострокових пасивів, на 01.01.2004 – на 68%, на 01.01.2005 – на 61%, на 01.01.2006 – на 54%. Так, у динаміці відбувалося збільшення частки власних засобів у покритті необоротних активів. Фінансова стійкість у даному випадку зростає, що є позитивною тенденцією.

• Коефіцієнт співвідношення власних і залучених засобів, що характеризує обсяг притягнутих засобів на одиницю власного капіталу. Даний коефіцієнт обчислюється по формулі 10.

Кссп = ЗЗ / ВК (10),

де ЗЗ –залучені засоби;

ВК - власний капітал.

Розрахунки даного коефіцієнта по підприємству «Дельта-Лоцман»за аналізований період представлені в таблиці 13.

Таблиця 13 Розрахунок коефіцієнта співвідношення власних і притягнутих засобів фінансування підприємства «Дельта-Лоцман» у 2003-2005 роках

За даними приведеним у таблиці 13, у плині всього аналізованого періоду, у компанії спостерігалася досить низька фінансова стійкість. Так на 01.01.2003 значення коефіцієнта співвідношення власних і притягнутих засобів складало 5.43 (тобто на кожну гривню власного капіталу, вкладеного в активи підприємства, приходилося 5.43 гривні притягнутого), на 01.01.2004 – 4.98, на 01.01.2005 – 4.21, а на 01.01.2006 – 4.11. У динаміці чітко просліджується зменшення даного коефіцієнта, тобто зменшення позикових засобів у джерелах фінансування господарських засобів, що говорить про поліпшення фінансової стійкості компанії.

• Коефіцієнт довгострокової фінансової незалежності Кдфн. Даний коефіцієнт характеризує співвідношення суми власного і довгострокового позикового капіталів до загальної суми капіталу, що використовується підприємством, і дозволяє виявити фінансовий потенціал компанії. Формула розрахунку (6):

Кдфн = (ВК+Пкд) / А (11),

де ВК - власний капітал;

Пкд - притягнутий довгостроковий капітал;

А - загальна сума активів підприємства.

Розрахунки представлені в таблиці 14.

Таблиця 14 Розрахунки Кдфн підприємства «Дельта-Лоцман» у 2003 - 2005 роках

Дані таблиці 14 показують, що в аналізованому періоді значну частку капіталу складала короткострокова кредиторська заборгованість. Так на 01.01.2003 коефіцієнт довгострокової фінансової незалежності мав значення 0.50 (тобто сума всіх господарських засобів, якими розпоряджалася компанія на 50% покривалася за рахунок короткострокових пасивів), а на наступні звітні дати практично не змінювався й у середньому був дорівнює 0.43. Зменшення значення Кдф у динаміку говорять про збільшення частки короткострокових пасивів у джерелах фінансування господарських засобів (57% на 01.01.2006), тобто компанія в довгостроковій перспективі стає усе більш фінансово залежно від зовнішніх кредиторів і інвесторів. Звідси і погіршенні фінансової стійкості компанії, аналізуючи даний параметр.

Результативність і економічна доцільність функціонування підприємства виміряються абсолютними і відносними показниками: прибуток, рівень валових доходів, рентабельність і інші.

Для проведення аналізу рентабельності використовуються наступні показники.

• Коефіцієнт рентабельності всього капіталу (Рк) . Він характеризує рівень чистого прибутку, що генерується всім капіталом, що використовується підприємством і обчислюється по формулі 12.

Рк = НП / Кср (12),

де НП - чистий прибуток підприємства;

Кср - середня сума загального капіталу підприємства в звітному періоді.

Розрахунки коефіцієнта рентабельності капіталу приведені в таблиці 15.

За даними, приведеними у таблиці 15, можна сказати, що найбільш ефективна господарська діяльність була в 2003 році (на 1 грн. вкладеного капіталу приходилося 4.61 коп. чистого прибутку), а найменш прибуткової в 2005 році (1.05 коп). Протягом аналізованого періоду спостерігається несприятлива тенденція спаду рентабельності капіталу компанії. Так за 2004

Таблиця 15 Розрахунки коефіцієнта рентабельності капіталу підприємства «Дельта-Лоцман»у 2003-2005 роках

рік рентабельність скоротилася на 65% стосовно 2003 року, а за 2005 рік ще на 35% стосовно 2004 року. А в цілому за три роки рентабельність капіталу компанії зменшилася на 77%. Дані говорять про зменшення ефективності використання авансованого в компанію капіталу. Головною причиною цьому послужило зменшення абсолютного показника чистого прибутку (за 2004 рік її значення зменшився на 38% стосовно 2003 року; за 2005 падіння склало 35% до 2004 року; за три роки – 75%) при абсолютно невеликих відхиленнях загального капіталу в минулих роках.

• Коефіцієнт рентабельності власного капіталу (Рск). Він характеризує рівень прибутковості власного капіталу, вкладеного в підприємство, тобто показує скількох приносить гривень чистого прибутку 1 грн. власного капіталу. Обчислюється по формулі 13:

Рск = НП / Скср (13),

де НП - чистий прибуток компанії;

Скср - середня сума власного капіталу.

Розрахунки коефіцієнта рентабельності власного капіталу підприємства «Дельта-Лоцман»у 2003-2005 роках представлені в таблиці 16.

Таблиця 16 Розрахунки коефіцієнта рентабельності власного капіталу підприємства «Дельта-Лоцман»у 2003-2005 роках

Дані розрахунків показали, що найбільше ефективно власний капітал генерував чистий прибуток у 2003 році, коли значення рентабельності власного капіталу було дорівнює 0.285, тобто 1 гривня вкладеного власного капіталу генерувала 28.5 коп. чистого прибутку. Далі, через зменшення абсолютного значення чистого прибутку і збільшення середньої суми власного капіталу в наступних періодах, рентабельність власного капіталу падала. Так за 2004 рік його значення знизилося на 68% до 2003, а за 2005 рік на 40%. У цілому за три роки діяльності компанії рентабельність власного капіталу знизилася на 81%, що показує про зменшення ефективності використання власної частки капіталу.

Як доповнення можна привести ще такий показник, як коефіцієнт рентабельності притягнутого капіталу.

• Коефіцієнт рентабельності притягнутого капіталу (Рпк). Він характеризує рівень чистого прибутку, що генерується притягнутим капіталом підприємства й обчислюється по формулі 14.

Рпк = НП /Пкср (14),

де НП - чистий прибуток підприємства;

Пкср - середня сума притягнутого капіталу.

Розрахунки коефіцієнта рентабельності притягнутого капіталу підприємства «Дельта-Лоцман»у 2003-2005 роках представлені в таблиці 17.

Таблиця 17 Розрахунки коефіцієнта рентабельності позикового капіталу підприємства «Дельта-Лоцман»у 2003-2005 роках

До узагальнюючого показникам оцінки ділової активності компанії відносяться показники ресурсовіддачі:

• Коефіцієнти оборотності капіталу. Вони характеризують кількість днів, у плині яких здійснює один оборот власний , а також капітал у цілому. Чим менше період оборотності капіталу, тим вище за інших рівних умов ефективність його використання на підприємстві, тому що кожен оборот капіталу генерує визначену додаткову суму прибутку.

а) період оборотності всього капіталу підприємства в днях (ПОк). Цей показник обчислюється по формулі 15.

Пок = (ДО*360) / ОР (15)

де ДО - середня сума капіталу підприємства;

ОР - обсяг реалізації продукції.

б) період оборотності власного капіталу підприємства в днях (Поск). Цей показник вираховується по формулі 16.

Поск =(СК*360) / ОР (16),

де СК - середня сума власного капіталу;

ОР - обсяг реалізації продукції.

Розрахунки приведені в таблиці 18.

• Період оборотності засобів у розрахунках у днях (Пір) обчислюється по формулі 17:

Пір = (ДЗ*360)/ОР (17),

де ДЗ – середня дебіторська заборгованість;

ОР - обсяг реалізації продукції.

Розрахунки приведені в таблиці 18.

• Період оборотності кредиторської заборгованості в днях (Покз) розраховується по формулі 18:

Покз = (КЗ*360)/СР (18)

де КЗ – середня кредиторська заборгованість;

СР – собівартість реалізації.

Розрахунки приведені в таблиці 18.

• Період оборотності запасів у днях (Поз) по формулі 19:

Поз =(СЗ*360)/СР (19),

де СЗ – середня сума запасів;

СР – собівартість реалізації.

Розрахунки в таблиці 18.

• Тривалість операційного циклу (Поц) у днях; формула 20.

Поц = Пір +Поз (20)

де Пір - період оборотності засобів у розрахунках у днях;

Поз - період оборотності запасів у днях.

Розрахунки в таблиці 18.

Таблиця 18 Розрахунки показників оборотності підприємства «Дельта-Лоцман»у 2003-2005 роках

Дані, приведені в таблиці 18, показують, що :

найкращі показники оборотності власного капіталу і капіталу в цілому приходилися на 2003 рік (13 і 83 днів відповідно), найгірші на 2004 рік (18 і 99 днів). Головною причиною падіння було зниження на 10% виторги від реалізації. У 2005 році положення покращилося і показники мали значення відповідно 17 і 89 днів. У цілому з 2003 року по 2005 рік період оборотності власного капіталу збільшилася на 4 дні (на 31%), а період оборотності усього капіталу на 6 днів (на7%), що говорить про погіршення ділової активності в динаміці;

період оборотності засобів у розрахунках за три роки підтверджує висновки аналізу перших двох коефіцієнтів. Найменший період оборотності дебіторської заборгованості був у 2003 році (13 днів), найбільший у 2004 році (17 днів), у 2005 році положення покращилося (14 день). Дані говорять про погіршення ділової активності в цілому за період з 2003 по 2005 рік (період оборотності засобів у розрахунках збільшився на 1 день.

найменше значення періоду оборотності запасів було в 2004 році – 8 днів, що було зв'язано з з порівняно невеликими середніми сумами самих запасів цього року. Найбільше значення показника було в 2003 році. З 2003 по 2005 рік період оборотності запасів скоротився з 12 днів до 9 днів, тобто на 25%, що говорить про поліпшення ділової активності.

узагальнюючим показником останніх двох є період операційного циклу. Чим він менше, тим більше оборотів роблять оборотні кошти підприємства, тим великий прибуток генерують за інших рівних умов. Цей показник у 2005 році був 23 дня, у 2003- 2004 роках - 25 днів.

Підводячи підсумок на даному етапі аналізу, на підставі приведених показників майнового стану, фінансової стійкості, ефективності господарської діяльності і ділової активності підприємства, я можу затверджувати, що самим сприятливим періодом у господарській діяльності компанії був 2003 рік. При сформованій структурі капіталу, компанія змогла дістати найбільший прибуток і, завдяки цьому домогтися порівняно високих показників рентабельності. Конкуренція, що підвищується з року в рік, поява на українському ринку російських нафтових компаній, політична ситуація в країні, криза неплатежів, що приводить до збільшення дебіторської і кредиторської заборгованостей привели до зменшення ефективності господарської діяльності компанії останнім часом, про що говорять показники рентабельності, ділової активності.

2.2 Оцінка вартості власного капіталу підприємства

Виробничий розвиток підприємства, тобто приріст його оборотних і внеоборотных активів у процесі здійснення різних форм інвестиційної діяльності, повинне бути забезпечено необхідними фінансовими ресурсами. Ці ресурси формуються підприємством самостійно за рахунок різних джерел. Основна увага при цьому в процесі фінансового менеджменту повинна бути приділена формуванню власних фінансових ресурсів, тобто збільшенню власного капіталу, тому що це забезпечує підвищення фінансової стійкості і платоспроможності підприємства, мінімізацію вартості капіталу в цілому і в остаточному підсумку - ріст ринкової вартості підприємства. Власний капітал підприємства має наступні форми:

Статутний фонд. Він являє собою первісну суму власного капіталу підприємства, формовану для початку здійснення господарської діяльності, розмір якого визначається статутом підприємства. Для підприємств окремих сфер діяльності й організаційно-правових форм мінімальний розмір статутного фонду регулюється законодавством. При створенні підприємства «Дельта-Лоцман» був заявлений статутний фонд у розмірі 16500 тис.грн. Внески в статутний фонд були зроблені у виді основних засобів. За станом на 1 січня 2005 року статутний фонд був сформований цілком.

2. Резервний фонд. Він являє собою зарезервовану частину власного капіталу підприємства, призначену для внутрішнього страхування його діяльності. Розмір резервного фонду визначається установчими документами. Формування резервного фонду здійснюється за рахунок прибутку підприємства (мінімальний розмір відрахувань прибутку в резервний фонд регулюється законодавством). Протягом 2003 – 2005 років величина резервного фонду акціонерного товариства підтримувалася на рівні 3780 тис.грн.

3. Цільові фінансові фонди. До них відносяться різні спеціальні фонди, формовані з метою майбутнього цільової витрати фінансових засобів. У складі цих фондів виділяють амортизаційний фонд, фонд стимулювання праці, фонд виробничого розвитку, фонд соціального розвитку і ряд інших. Порядок формування і використання засобів цих фондів регулюється установчими документами підприємства. Протягом аналізованого періоду ніяких цільових фінансових фондів напідприємстві «Дельта-Лоцман» не створювалося. Однак відсутність за даними звітності якихось цільових фондів зовсім не означає, що на підприємстві не ведеться або не планується розвиток його матеріально-технічної бази або соціальної сфери. Дані програми найчастіше здійснюються, якщо в підприємстві маються в достатньому обсязі вільні кошти, а не тому, що створено деякий фонд. Не випадково багато підприємств уже не поспішають створювати усілякі фонди, а акумулюють їх у виді нерозподіленого прибутку; до речі, подібна практика є повсякденною в більшості економічно розвитих країн. Даної політики і дотримує керуючий склад даної компанії.

4. Нерозподілений прибуток. Вона являє собою різницю між сумою отриманого прибутку і розподіленою її сумою, включаючи використану. По своєму економічному змісті вона є однією з форм резерву власних фінансових ресурсів підприємства. У розділі «власний капітал» пасиву балансу в статті «нерозподілений прибуток» відбивається сума нерозподіленого прибутку за всі попередні періоди діяльності компанії, що була капіталізована, тобто спрямована на розвиток компанії. Як уже відзначався нерозподілений прибуток за три аналізованих роки мав значення:у 2003 році 8019 тис.грн., у 2004 - 3039 тис.грн., у 2005 – 1960 тис.грн.

5. Інші форми власного капіталу. До них відносяться розрахунки за майно (при здачі його в оренду), розрахунки з учасниками (по виплаті їм доходів у формі чи дивідендів відсотків) і деякі інші, відбивані в першому розділі пасиву балансу. На підприємстві «Дельта-Лоцман»до таких форм у розділі «Власний капітал» пасиву балансу можна віднести таку статтю як «Додатковий капітал». Дана стаття утворилася в наслідку одержання емісійного доходу, тобто різниці між продажною ціною і номінальною вартістю акцій, вирученої при реалізації їх за ціною вище номіналу. Також основними компонентами додаткового капіталу можуть бути: приріст вартості майна при його переоцінці (виникає як наслідок подвійного запису – збільшення вартості основних засобів через інфляцію, відбиваний в активі балансу, супроводжується рівновеликим збільшенням пасивної статті «Додатковий капітал» як джерела активу, що з'явився,); безоплатно отримані цінності. Керівництво власним капіталом зв'язано не тільки з забезпеченням ефективного використання вже накопиченої його частини, але і з формуванням власних фінансових ресурсів, що можуть забезпечити майбутній розвиток підприємства. Власні фінансові ресурси підприємства формуються з різних джерел. Розрізняють внутрішні і зовнішні джерела формування власних фінансових ресурсів підприємства.

У складі внутрішніх джерел формування власних фінансових ресурсів підприємства чільну роль належить чистому прибутку, що направляється на виробничий розвиток. Конкретний розмір чистого прибутку, що направляється на виробничий розвиток, залежить від багатьох умов: загальної суми балансового прибутку підприємства, рівня її оподатковування, системи і пропорцій розподілу чистого прибутку на споживану і накопичувану частини, порядку формування резервного фонду.

Сформована за рахунок цього джерела частина власних фінансових ресурсів може бути використана на будь-які мети виробничого розвитку - поповнення оборотних активів; інвестування в нове будівництво, реконструкцію і модернізацію підприємства; придбання цілісних майнових комплексів або їхній викуп у процесі приватизації; відновлення окремих видів основних засобів; придбання різних нематеріальних активів; розширення портфеля фінансових інвестицій і т.п.

Перевагою даного джерела забезпечення внутрішнього фінансування є і те, що формування його розміру не регламентується і здійснюється підприємством самостійно з урахуванням загальної суми чистого прибутку, що залишається в його розпорядженні, і політики його розподілу (дивідендної політики), заснованої на обраній фінансовій стратегії в цілому.

Істотна роль у формуванні власних фінансових ресурсів за рахунок внутрішніх джерел належить і амортизаційним відрахуванням. Це джерело є найбільш стабільним у системі внутрішніх джерел фінансування виробничого розвитку. Його розмір залежить від обсягу і складу використовуваних підприємством основних засобів і нематеріальних активів і прийнятої політики їхньої амортизації. Як правило, амортизаційні відрахування направляються на фінансування відтворення необоротних активів (основних фондів і нематеріальних активів), хоча в даний час допускається й інше їхнє використання.

Інші внутрішні джерела не грають значної ролі у формуванні власних фінансових ресурсів підприємства в зв'язку з незначністю їхніх розмірів. До них відносяться окремі раніше сформовані цільові фонди, частина нерозподіленого прибутку минулого періоду і деякі інші.

У складі зовнішніх джерел формування власних фінансових ресурсів основне місце належить залученню додаткового акціонерного чи пайового (у залежності від організаційно-правової форми підприємства) капіталу. Можливі розміри такого залучення капіталу в значній мірі визначаються рівнем інвестиційної привабливості даного підприємства. До інших зовнішніх джерел формування власних фінансових ресурсів відносять безкоштовно отримані матеріальні і нематеріальні активи, що включаються в баланс підприємства.

Протягом аналізованого періоду в підприємстві «Дельта-Лоцман»основним джерелом формування власного капіталу був прибуток. Власні фінансові ресурси з зовнішніх джерел компанією не залучалися.

Основу управління власним капіталом підприємства складає управління формуванням його власних фінансових ресурсів. З метою забезпечення ефективності управління цим процесом на підприємстві розробляється звичайно спеціальна фінансова політика, спрямована на залучення власних фінансових ресурсів з різних джерел відповідно до потреб його розвитку в майбутньому періоді.

Політика формування власних фінансових ресурсів являє собою частину загальної фінансової стратегії підприємства, що полягає в забезпеченні необхідного рівня самофінансування його виробничого розвитку.

Розробка політики формування власних фінансових ресурсів підприємства здійснюється по наступних основних етапах:

Аналіз формування власних фінансових ресурсів підприємства в попередньому періоді. Метою такого аналізу є виявлення потенціалу формування власних фінансових ресурсів і його відповідності темпам розвитку підприємства.

На першому етапі аналізу вивчаються загальний обсяг формування власних фінансових ресурсів, відповідність темпів приросту власного капіталу темпам приросту активів і обсягу реалізованої продукції підприємства, динаміка питомої ваги власних ресурсів у загальному обсязі формування фінансових ресурсів у передплановому періоді.

Протягом 2003 – 2005 років власний капітал підприємства «Дельта-Лоцман»збільшувався тільки завдяки прибутку. Капіталізований прибуток за 2003 рік склала значення 8019 тис.грн., у 2004 році 3039.7тис.грн. (зменшилася на 62%; основна причина зменшення обсягу реалізації на 9.2%, що у свою чергу привело до падіння валового прибутку на 36%), у 2005 році 1960 тис.грн. (до 2004 зменшилася на 35%, до 2003 на 76%; основною причиною послужило збільшення витрат компанії). Так, виходячи з вище приведеного, приріст власного капіталу в 2003 році склав 33%, у 2004 – 9.5%, у 2005 – 5.6%.

У 2003 році темп приросту активів компанії склав 23.8%. У 2004 –темп зниження склав 4.6%. У 2005 році темп приросту – 3.4%.

У 2003 році темп приросту обсягу реалізованої продукції склав 13.7%, у 2004 темп зниження – 9.2%, у 2005 темп приросту – 9.9%.

З приведених даних, можна сказати, що темпи приросту власного капіталу компанії випереджають темпи приросту активів і обсягів реалізації.

На другому етапі аналізу розглядаються джерела формування власних фінансових ресурсів. У першу чергу вивчається співвідношення зовнішніх і внутрішніх джерел формування власних фінансових ресурсів, а також вартість залучення власного капіталу за рахунок різних джерел. Тому що підприємство «Дельта-Лоцман»залучає засоби винятково з внутрішніх джерел (прибутку, що залишається в розпорядженні підприємства), то в цьому етапі аналізу немає необхідності.

На третьому етапі аналізу оцінюється достатність власних фінансових ресурсів, сформованих на підприємстві в предплановом періоді. Критерієм такої оцінки виступає показник «коефіцієнт самофінансування розвитку підприємства». Його динаміка відбиває тенденцію забезпеченості розвитку підприємства власними фінансовими ресурсами.

2. Визначення загальної потреби у власних фінансових ресурсах визначається по формулі 21:

Псфр = (Пк*Уск)-Скн+Пр (21),

де Псфр – загальна потреба у власних фінансових ресурсах компанії в планованому періоді;

Пк – загальна потреба в капіталі на кінець планованого періоду;

Уск – планована питома вага власного капіталу в загальній його сумі;

Скн – сума власного капіталу на початок планованого періоду;

Пр – сума прибутку направляється на споживання в плановому періоді.

Розрахуємо загальну потребу компанії у власних фінансових ресурсах у плановому 2004 році, якщо планована потреба компанії в капіталі на кінець планового періоду дорівнює 194909.5 тис.грн.( планується інвестиція в основні засоби і поповнення оборотних коштів у загальній сумі 5000 тис.грн.), планована питома вага власного капіталу 0.20, сума власного капіталу на початок 2004 року 37162.3 тис.грн., а сума прибутку споживаної в плановому періоді 1000 тис.грн:

Псфр = (194909,5*0,20)-37162,3+1000=2819,6 тис.грн.

Розрахована загальна потреба охоплює необхідну суму власних фінансових ресурсів, формованих за рахунок внутрішніх джерел (чистого прибутку, що залишається в розпорядженні підприємства й амортизаційних відрахувань), тому що зовнішні джерела власних засобів залучатися не плануються. Тому при вишукуванні резервів росту власних фінансових ресурсів варто виходити з необхідності максимізації сукупної суми внутрішніх джерел, тобто з наступного критерію:

НП + АТ МАКСИМІЗАЦІЯ ,

де НП – планована сума чистого прибутку компанії;

АТ – планована сума амортизаційних відрахувань.

3. Оцінка вартості залучення власного капіталу з різних джерел. Така оцінка проводиться в розрізі основних елементів власного капіталу, формованого за рахунок внутрішніх і зовнішніх джерел. Результати такої оцінки є основою розробки управлінських рішень щодо виборів альтернативних джерел формування власних фінансових ресурсів, що забезпечують приріст власного капіталу підприємства.

Вартість функціонуючого власного капіталу (Скф , %) розраховується по формулі 20:

Скф=Чпс·100/Скср (20),

де Скф – вартість функціонуючого власного капіталу компанії в звітному періоді, % ;

Чпс – сума чистого прибутку, виплачена власникам підприємства в процесі її розподілу за звітний період;

Скср – середня сума власного капіталу підприємства в звітному періоді.

Розрахунки вартості функціонуючого власного капіталу компанії приведені в таблиці 19.

Таблиця 19 Розрахунки вартості функціонуючого власного капіталу підприємства «Дельта-Лоцман» у 2003 – 2005 роках

Як показують дані, приведені в таблиці 19, найдорожчим функціонуючий власний капітал компанії був у 2003 році, коли його значення було 6.57% (так на 1 грн. власного капіталу приходилося 6.57 коп. дивідендних виплат). Найдешевшим функціонуючий власний капітал був у 2005 році, коли на 1 грн. власного капіталу приходилося 1.18 коп. дивідендних виплат. З 2003 по 2005 рік даний показник зменшився на 82%.

У плині трьох років за рішенням збор власників у компанії залишався нерозподілений прибуток. Тому що нерозподілений прибуток являє собою ту капіталізовану її частину, що буде використана в майбутньому періоді, то ціною сформованого нерозподіленого прибутку виступають плановані на її суму виплати власникам, яким вона належить. З урахуванням такого підходу вартість нерозподіленого прибутку СНП прирівнюється до вартості функціонуючого власного капіталу підприємства Скфп у плановому періоді і розраховується по формулі 22:

СНП = Скфп=Скфо·Пвт (22),

де Пвт – планований темп росту виплат прибутку власникам на одиницю вкладеного капіталу, виражений десятковим дробом.

Пвт у 2004 році 0.35 (647:1852), у 2005- 0.65 (426:647), виходячи з дивідендних виплат за три роки. Нехай Пвт у 2004 році буде 1.05. Тоді можна розрахувати вартість нерозподіленого прибутку за період з 2003 по 2005 рік. Розрахунки приведені в таблиці 20.

Таблиця20 Розрахунки вартості нерозподіленого прибутку підприємства «Дельта-Лоцман»у 2003 – 2005 роках

Виходячи з вище приведеного, можна розрахувати середньозважену вартість власного капіталу компанії в період з 2003 по 2005рік по формулі 23:

Сскс=Скф*Уф+СНП*Унп (23),

де Скф – вартість функціонуючого власного капіталу;

Уф – питома вага функціонуючого власного капіталу;

СНП – вартість нерозподіленого прибутку;

Унп – питома вага нерозподіленого прибутку.

Розрахунки приведені в таблиці 21.

Таким чином, середньозважена вартість власного капіталу компанії Підприємство «Дельта-Лоцман»зменшилася з 5.51% у 2003 році до 1.18% у 2005 році, тобто знизилася на 79%. Зменшення даного показника відбулося головним чином через зменшення дивідендних виплат власникам компанії, що у свою чергу знизилися через зменшення чистого прибутку компанії. Так темп зниження виплат прибутку власникам на одиницю вкладеного капіталу в 2004 році склав значення 0.35, а в 2005 – 0.65, що в цілому за два цих роки стосовно дивідендних виплат 2003 року склало значення 0.23.

Таблиця 21 Розрахунки середньозваженої вартості власного капіталу підприємства «Дельта-Лоцман» у 2003 – 2005 роках

Ефективність розробленої політики формування власних фінансових ресурсів оцінюється за допомогою коефіцієнта самофінансування розвитку підприємства в майбутньому періоді. Його рівень повинний відповідати поставленій мети.

Коефіцієнт самофінансування розвитку підприємства (Ксф) розраховується по наступній формулі 24:

Ксф=СФР/?А (24),

де СФР – планований обсяг формування власних фінансових ресурсів;

?А – планований приріст активів компанії.

У 2006 році компанія планує збільшити обсяг своїх активів до 194909.5 тис. грн., тобто приріст активів 5000 тис. грн. Планований обсяг формування власних фінансових ресурсів був розрахований раніше і його значення дорівнює 2819 тис. грн. (за мінусом планованого споживання в 1000 тис.грн. у 2006 році). Виходячи з формули 24, я можу розрахувати коефіцієнт самофінансування розвитку підприємства «Дельта-Лоцман»у 2006 році:

Ксф=1819/5000=0.36

Коефіцієнт показав, що в 2006 році компанія планує профінансувати дану інвестицію в розмірі 36 коп. із власних фінансових ресурсів, при 20%-ой частки власного капіталу в структурі господарських засобів.

Далі я пропоную проаналізувати майбутню вартість власного капіталу, тобто його вартість у 2006 році, виходячи з раніше запланованих даних для збільшення активів компанії на 5000 тис.грн. і збереження співвідношення структури капіталу власні/позикові як 1:4. Т.к. власний капітал підприємства «Дельта-Лоцман»збільшується тільки за рахунок нерозподіленого прибутку (1819 тис.грн.), те функціонуючий власний капітал на кінець2006 року буде мати значення 37162.3+1819=38981.3 тис.грн. Звідси середнє значення функціонуючого власного капіталу буде дорівнює (37162.3+ 38981.3)/2=38071.8 тис.грн. Планована сума дивідендів у 2006 році 500 тис грн. Звідси вартість функціонуючого капіталу дорівнює (500:38071.8)*100=1.31%. Вартість же самого нерозподіленого прибутку в 1819 тис.грн., при планованому в 2005 році темпі росту виплат прибутку власникам на одиницю вкладеного капіталу в 1.05, буде дорівнювати 1.31*1.05=1.38%. При цьому частка нерозподіленого прибутку у власному капіталі буде дорівнювати 1819:38071.8=0.048, а частка функціонуючого власного капіталу складе 1-0.048=0.952. Виходячи з отриманих даних середньозважена вартість власного капіталу в 2006 році по формулі 23 дорівнює:

Сскс=Скф*Уф+СНП*Унп =1.31*0.952+1.38*0.048 =1.32%.

Успішна реалізація розробленої політики формування власних фінансових ресурсів зв'язана з рішенням наступних основних задач:

проведенням об'єктивної оцінки вартості окремих елементів власного капіталу;

забезпеченням максимізації формування прибутку підприємства з урахуванням припустимого рівня фінансового ризику;

формуванням ефективної політики розподілу прибутку (дивідендної політики) компанії;

формуванням і ефективним здійсненням політики додаткової залучення додаткового пайового капіталу.

2.3 Напрямки вдосконалення структури власного капіталу підприємства

Як зазначалося, капітал підприємства будь-якої форми власності і виду діяльності по джерелах формування розділяється на власний і позиковий.

Під величинами власного і позикового капіталу найчастіше розуміють значення сальдо відповідних рахунків правої частини балансу. Такий "бухгалтерський" підхід до структури капіталу є традиційним серед більшості вітчизняних економістів. Дані з пасиву балансу використовуються в методиках теорії фінансового аналізу для визначення показників платоспроможності підприємства. Цей напрямок дослідження капіталу фірми досить глибоко теоретично пророблено у вітчизняній економічній науці і знайшов широке практичне використання в методах економічного аналізу.

Однак поряд зі згаданим вище підходом існує інший напрямок аналізу капіталу, що є складною і найважливішою частиною сучасної теорії фінансів. Даний напрямок пов'язаний з теоретичним дослідженням структури капіталу ВАТ і пошуком оптимального співвідношення власного і позикового капіталу.

Практично рішення будь-якої задачі керування капіталом фірми пов'язано з методологією аналізу структури капіталу.[42] Головними поняттями сучасної теорії фінансів є ціна і вартість капіталу. Необхідно відзначити, що наведені нижче визначення і теоретичні положення можуть застосуватися до підприємств, організованим у формі відкритих акціонерних товариств.

Ціною власного капіталу ВАТ називають добуток ринкової ціни акції на кількість акцій, що знаходяться в обігу:

E = S * Ns , ( 25 )

де E - ціна власного капіталу ВАТ;

S - ринкова ціна однієї акції ВАТ;

Ns - кількість акцій ВАТ в обігу.

D = B * Nb , (26)

де D - ціна боргу ВАТ ;

B - ціна 1-ої облігації, емітованої ВАТ;

Nb - кількість облігацій у обігу.

Якщо визначення ціни боргу застосовувати до сучасної української дійсності, то виникають труднощі, пов'язані з тим, що практика запозичення капіталу шляхом продажу облігацій на фінансовому ринку поки дуже слабко поширена в українській економіці. Основну частину боргових зобов'язань відкритих акціонерних товариств складають банківські кредити. Тому ціною боргу можна вважати балансову вартість зобов'язань перед банком по отриманих позиках.

Загальною ціною фірми називають суму цін власного і позикового капіталу:

T = E + D , ( 27 )

де T - загальна ринкова ціна фірми.

Коефіцієнтом структури капіталу називається відношення:

x = D / T (28)

де x - коефіцієнт структури капіталу.

Крім ціни характеристикою кожного виду капіталу є вартість. Вартістю боргу називається процентна ставка, по якій нараховуються відсотки, що підлягають сплаті банку за користування кредитом. У випадку облігацій вартість боргу являє собою ставку прибутковості облігації (відмінну від купонної ставки). У загальному випадку ставка прибутковості облігації знаходиться шляхом рішення відповідного трансцендентного рівняння [42]. Припустимо, що борг корпорації складається з безстрокових облігацій і банківських позичок, тоді вартість боргу дорівнює:

kd = l / D , (29)

де kd - вартість боргу ВАТ ;

І - величина щорічних відсотків по обслуговуванню боргу.

Вартість власного капіталу являє собою аналог процентної ставки, по якій нараховується доход чи дивіденди власникам акцій фірми. Вартість власного капіталу фірми, по визначенню, дорівнює:

ke = DІ / E , (30)

де ke - вартість власного капіталу ВАТ;

DІ- величина виплачених акціонерам дивідендів.

Вартість власного капіталу можна також визначити як величину очікуваного доходу (дивідендів) на 1грн. ринкової ціни акції. Щоб визначити середній доход на 1грн. ринкової ціни капіталу, що включає ціну акціонерного і позикового капіталів, необхідно знайти середньозважену із вартостей кожного виду капіталу, тобто:

ka = kd * D/T + ke * E/T, (31)

Показник ka називають середньою вартістю капіталу фірми. Поняття середньої вартості капіталу є одним з найголовніших у сучасній теорії фінансів.

Якщо передбачається, що весь прибуток корпорації після сплати податку на прибуток буде виплачений акціонерам у формі дивідендів на акції, то:

DІ = (1 - r) * P, (32)

де P - величина прибутку корпорації;

r - ставка податку на прибуток.

Сумарний доход власників капіталу ВАТ буде складатися з дивідендів по акціях і відсотків, виплачених власникам боргових зобов'язань:

X = DІ + l = (1 - r) * P + l, (33)

де X - сумарний доход власників капіталу фірми.

Крім відсотків і дивідендів джерелом доходу власників капіталу фірми є зміни цін акцій чи боргу фірми , тобто DE і DD.

Якщо і - величини негативні, то в цьому випадку вони являють собою збиток власників капіталу.

Головною метою керування капіталом ВАТ в ринковій економіці є максимізація добробуту (доходу) власників капіталу. Існують два джерела збільшення добробуту власників капіталу ВАТ:

1) максимізація щорічного доходу Х;

2) максимізація ціни капіталу ВАТ E і D.

На перший погляд вимога максимізації доходу еквівалентна умові максимізації величини X. Однак проблема полягає в тім, що X є величиною випадкової.

Капітал фірми розглядається як джерело випадкових різночасних величин:

X(1), X(2), ... X(t), ... ,

де X(t) - сумарний доход власників капіталу в році t.

Випадкова величина X описується відповідним законом розподілу F(X) і має характеристики: математичне чекання X і дисперсію Dx. Якщо символом X позначити математичне чекання сукупного доходу після сплати податку, то з огляду на співвідношення рівняння можна представити в наступному виді:

(34)

Або:

(35)

Як видно з формули (35), максимізація ринкової ціни капіталу еквівалентна мінімізації показника ka - середньої вартості капіталу.

Таким чином, мінімізація середньої вартості капіталу прямо випливає з критерію ефективного керування фірмою.

Мінімальна середня вартість капіталу називається оптимальною, а структура капіталу, що відповідає оптимальній середній вартості капіталу, - оптимальною структурою капіталу фірми.

Задача визначення оптимальної структури капіталу фірми полягає в перебуванні такого коефіцієнта структури капіталу x, при якому показник ka приймає мінімальне значення.

Перші роботи, присвячені проблемам визначення оптимальної структури капіталу, з'явилися в 50-і роки. Лідерами в цій області дослідження стали американські економісти. Самими яскравими по своїй оригінальності і теоретичній аргументації з'явилися статті американських учених Модільяні і Міллера - лауреатів Нобелівської премії по економіці 1986 р.

Новаторські статті Модільяні і Міллера викликали оживлену реакцію серед економістів-теоретиків і стали причиною появи багатьох робіт, у яких використовувалися положення і логіка міркувань цих учених [26,29,42]. Незважаючи на критику і зауваження, загальновизнані слабості окремих висновків теорії Модільяні і Міллера, їхні роботи 50-х років залишилися найбільш цікавими і науково аргументованими в області дослідження структури капіталу і управління ним.

В даний час сформувалися два напрямки в теорії структури капіталу: традиційний і так називаний підхід ММ (Модільяні - Міллера).

Традиційна концепція структури капіталу відрізняється ясністю і простотою теоретичних припущень, а також раціональною несуперечністю кінцевих висновків. Недоліком традиційного підходу є слабка теоретична база, що робить дану теорію слабко аргументованої в порівнянні з альтернативною коцепцією Модільяні і Міллера.

Традиційна теорія аналізу структури капіталу і теорія ММ, незважаючи на відмінність початкових положень і кінцевих висновків, засновані на сучасній теорії ціноутворення капіталу CAPM (capіtal asset prіcіng model).

Відповідно до теорії CAPM вартість (ставка прибутковості) будь-якого капіталу можна представити в наступному виді:

R = Rf + Rp , (36)

де R - вартість (ставка прибутковості) капіталу;

Rf - вартість безризикових активів;

Rp - премія за ризик.

Як вартість безризикових активів звичайно береться ставка прибутковості по державних короткострокових боргових зобов'язаннях. Премія за ризик пов'язана з властивій ринковій економіці невизначеністю у величині результату фінансово-господарської діяльності, тобто невизначеності значення одержуваного доходу. Ризик інвестицій у виробничу фірму розділяється на ризик операційний і фінансовий. Операційний ризик пов'язаний з невизначеністю обсягу продажів продукції фірми. У свою чергу фінансовий ризик виникає внаслідок наявності позикових засобів у пасивах фірми і пов'язаний з коливаннями одержуваного доходу до сплати відсотків і податку [29]. Очевидно, що з ростом боргу в зобов'язаннях фірми росте ризик неплатоспроможності і, як наслідок, буде зростати вартість боргу й акціонерного капіталу. Це буде відбиватися в рості значення премії за ризик, тобто величини . Крім поділу складових ризику з причин виникнення існує також поділ на ризик систематичний і ризик несистематичний, тобто:

Rp = Rs + Rn , (37)

де Rs - премія за систематичний ризик;

Rn - премія за несистематичний ризик.

Відповідно до визначення, систематичний ризик не усувається диверсифікованістю портфеля активів, тому називається ризиком недиверсифікуємим. Диверсифікованість портфеля активів припускає, що капітал утвориться з декількох складових. У випадку виробничої фірми активи будуть представлені капітальним майном для виробництва різних видів товарів. Кожному активу чи виду виробництва, крім систематичного, присущий ризик. Чим вище ступінь диверсифікованості чи набір вироблених товарів і послуг, тим менше буде вплив несистематичного ризику. При досить великому ступені диверсифікованості несистематичний ризик можна не враховувати. Несистематичний ризик також називають ризиком диверсифікованим, тобто ризиком, що усувається шляхом диверсифікованості.

Недиверсифікуємий (систематичний) ризик виникає внаслідок залежності ставки прибутковості капіталу фірми від руху всього ринку в цілому. Чисельно це виражається в позитивній кореляції ставки прибутковості акції й усередненої ставки прибутковості всіх акцій на ринку. Ставка прибутковості, обумовлена шляхом усереднення ставки прибутковості акцій по всім акціях, що обертаются на фондовому ринку, називається ставкою прибутковості "середньої акції" чи ставкою прибутковості ринкового портфеля. Існування систематичного ризику означає, що при зміні ставки прибутковості ринкового портфеля відбувається взаємна й односпрямована зміна ставки прибутковості акції.

Відповідно до теорії CAPM, премія за систематичний ризик визначається по формулі:

Rcі = bі * (Rm - Rf) , (38)

де Rcі - премія за систематичний ризик фірми і;

Rm - cтавка прибутковості "середньої акції";

bі - коефіцієнт, що є ризиковою характеристикою акції фірми і.

Значення коефіцієнта bі, рівне 1, означає, що і з формул (1), (2) випливає:

Rі = Rf + Rm - Rf + Rnі = Rm + Rnі, (39)

де Rі- cтавка прибутковості (вартість) акціонерного капіталу фірми і;

Rnі- премія за несистематичний ризик фірми і.

Якщо номенклатура фірми досить диверсифікована, то можна зневажити несистематичним ризиком, тоді Rnі = 0 і Rі = Rm. Необхідно відзначити, що в цьому випадку bі буде являти собою середньозважену коефіцієнтів b усього портфеля активів фірми і [3]. Нехай загальні активи фірми й утворяться з активів чи проектів числом m і bіj коефіцієнт b проекту j. У цьому випадку bі буде обчислюватися по формулі:

(40)

де kі - коефіцієнт вагомості j-ого проекту.

(41)

Як коефіцієнт вагомості j-ого проекту можна покласти відношення:

(42)

де - величина активів проекту j;

- загальні активи фірми і.

(43)

Значення коефіцієнта b обчислюється на підставі статистичних даних про ставки прибутковості акцій фірми і про середню ставку прибутковості ринку. Недоліком такого методу визначення b є, по-перше, точність (оскільки погрішність оцінки неминуча) і, по-друге, стійкість результату в часі (b може сильно змінюватися в часі, тому використання раніше обчисленого значення стає практично марним). Спроби знайти аналітичне вираження для коефіцієнта b поки не принесли серйозних результатів [42].

Як було показано вище, при b=1 і достатньої диверсифікованості справедливе співвідношення Rі = Rm. Також можна показати, що при b<1 виконується нерівність Rі<Rm і при b>1 cправедливо Rі>Rm. Таким чином, коефіцієнт b є мірою систематичного ризику порівняно із середнім ризиком на ринку.

Рис.4. Взаємозв'язок коефіцієнта структури капіталу і вартості капіталу

При b<1 систематичний ризик фірми менше середньоринкового, при b>1 систематичний ризик фірми більше ризику "середньої акції".

Коефіцієнт структури капіталу є показником ступеня фінансового ризику. Зі збільшенням значення x вартість позикового і власного капіталу росте. Дослідники, що розділяють традиційні погляди стверджують, що вартість (ставка прибутковості) власного капіталу фірми різко росте, починаючи з деякого значення xm (див. рис.2). Основне припущення традиційного підходу полягає в тому, що існує таке значення коефіцієнта структури капіталу x, при якому середня вартість капіталу досягає яскраво вираженого мінімуму (рис.4).

Відсотки по боргу відносяться на собівартість продукції і тим самим зменшують базу податку на прибуток. Наприклад, відсотки по боргу величиною І зменшують значення податку на прибуток на значення r*І. Таке зменшення податку на прибуток, унаслідок наявності боргу в капіталі фірми, називають ефектом "податкового захисту". Щоб аналітично відбити ефект "податкового захисту" з відсотків І віднімають величину зменшення податку на прибуток r*І, тобто І-r*І. Тоді вартість боргу з урахуванням ефекту "податкового захисту" буде дорівнювати:

(44)

де krd - вартість боргу з урахуванням ефекту "податкового захисту".

Вартість власного (акціонерного) капіталу, відповідно до традиційної теорії, визначається як відношення величини виплачених дивідендів до поточної ринкової ціні акціонерного капіталу, тобто по формулі (40).

Формула (40) застосовується за умови напрямку на виплату дивідендів усього прибутку. Якщо ж фірма утворить із прибутку фонди нагромадження, тобто не весь прибуток розподіляється на дивіденди акціонерам, то , обчислена по формулі (40), являє собою дуже грубу оцінку вартості акціонерного капіталу фірми.

Середня вартість капіталу визначається по формулі:

(45)

З врахуванням формули (40) з (45) одержуємо:

(46)

Безумовно, результати приведеного розрахунку носять наближений характер. У дійсності буде існувати погрішність обчислених оцінок, що буде визначати точність прогнозу. Крім того, зміна показників характеризується деяким тимчасовим процесом. На динаміку цього процесу і кінцевий результат будуть впливати різні фактори, до числа яких відносяться: політична ситуація, діяльність спекулянтів на фондовій біржі, державна податкова і кредитно-грошова політика, чекання інвесторів, ринкова кон'юнктура й ін.

Однак незважаючи на оцінний характер отриманих результатів, використана методика розрахунку вірно відбиває тенденцію зміни і дає науково обґрунтований прогноз про значення фінансових показників у майбутньому.

ВИСНОВКИ

Зарезультатами роботи можна зробити наступні висновки:

Структура капіталу являє собою співвідношення власних і запозичених фінансових ресурсів, що використовуються підприємством у процесі своєї господарської діяльності.

Структура капіталу підприємства визначає безліч аспектів не тільки фінансової, але й операційної й інвестиційної його діяльності, впливає на кінцеві результати своєї діяльності. Вона впливає на коефіцієнт рентабельності активів і власного капіталу (тобто формує співвідношення міри прибутковості і ризику в процесі розвитку підприємства).

Підприємство, що використовує тільки власний капітал, має найвищу фінансову стійкість (його коефіцієнт фінансової залежності дорівнює одиниці), але при цьому воно обмежує темпи свого розвитку (оскільки не може забезпечити формування необхідного додаткового обсягу активів у періоди сприятливої кон'юнктури ринку) і не використовує фінансові можливості приросту прибутку на вкладений капітал.

Підприємство, що використовує позиковий капітал, має більш високий фінансовий потенціал свого розвитку (за рахунок формування додаткового обсягу активів) і можливості приросту фінансової рентабельності діяльності, але при цьому в більшій мері генерує фінансовий ризик і погрозу банкрутства ( щозбільшується в міру збільшення питомої ваги позикового капіталу в структурі капіталу підприємства).

Оптимальна структура капіталу являє собою таке співвідношення власних і позикових засобів, при якому забезпечується найбільш ефективна пропорційність між коефіцієнтом фінансової рентабельності і коефіцієнтом фінансової залежності підприємства, тобто максимізується його ринкова вартість.

На підставі таких даних бухгалтерської звітності як баланс і звіт про фінансові результати, мною був зроблений аналіз фінансово-господарської діяльності підприємства «Дельта-Лоцман»за 2003 – 2005 роки. У рамках даного аналізу була проведена оцінка економічного потенціалу і результативності господарювання підприємства в даному періоді.

Найбільшого значення загальна сума господарських засобів досягла на 01.01.2006 і складала 192418.1 тис.грн., що в порівнянні зі значенням на 01.01.2005 коли, до речі, воно було найменшим (155319.2 тис.грн.), склало 123.9%. Дане збільшення відбулося головним чином за рахунок збільшення коштів і їхніх еквівалентів на 97.2% (фінансових інвестицій на 18710.1 тис.грн.) і збільшення дебіторської заборгованості на 48.6% в активі балансу підприємства, а також збільшення короткострокових пасивів на 43.7% і нерозподіленому прибутку на 104.9% у пасиві балансу. У наступні роки різких коливань валюти балансу не спостерігалося, так за 2004 рік вона знизилася на 4.6% і склала 183587.5 тис.грн., а за 2005 збільшилася на 3.4% і склала 189909.5 тис.грн. Таким чином, можна сказати про збільшення майнового потенціалу підприємства за три останніх роки.

Структура активу балансу протягом 2003 – 2005 років не перетерпіла різких змін і в середньому необоротні засоби складали 42% активів підприємства.

Аналіз структури пасиву за цей період показав, що основними джерелами засобів підприємства є позикові. Компанія активно залучала кредити банків, використовувала в розрахунках векселя, по максимуму користалася кредиторською заборгованістю з відстрочкою платежів. У середньому питому вагу позикового капіталу в структурі капіталу підприємства складав 83%. Факт, хоч і незначного, але збільшення щорічно питомої ваги власних засобів (у середньому на 1.5% у рік), можна вважати позитивною тенденцією. Дану структуру пасиву можна пояснити специфікою діяльності підприємства, основу якої складає торгівля.

Аналіз ефективності господарювання на підставі коефіцієнтів рентабельності показав, що найбільш успішним у цьому плані був 2003 рік. При співвідношенні власного і позикового капіталів у пропорції 16%:84% рентабельність капіталу підприємства склала 4.6%. Подальша динаміка даного показника була негативною: у 2004 році мінус 65%, у 2005 році мінус 35%. Таким чином, ефективність господарювання щорічно падала, що саме по собі повинно насторожувати керівництво і власників підприємства. Основними факторами зменшення ефективності господарювання можна назвати наступні: тверда конкуренція на ринку нафтопродуктів, поява на українському ринку російських нафтових суперкомпаній, що диктують ціни, нестабільна законодавча база, криза неплатежів.

Для з'ясування ефективності формування структури капіталу на підприємстві були проведені оптимізаціонні розрахунки. Процес оптимізації структури капіталу був розглянутий на підставі даних за 2003 рік по двох критеріях: максимізації рівня фінансової рентабельності і мінімізації вартості капіталу. За результатами проведених оптимізаційних розрахунків, можна констатувати, що, хоча цей період і був найефективнішим у діяльності підприємства протягом останніх трьох років, можна було при зміні структури капіталу домогтися ще більш вагомих результатів за інших рівних умов. Обрана структура капіталу (17%:83%) не дозволила підприємству мати більш високу рентабельність власного капіталу в 13.09% (як при 50%:50%), тобто збільшену на 2.19% за інших рівних умов. Структура капіталу 50%:50% також дозволила б знизити вартість капіталу підприємства з 11.04% до 9.78%, тобто на 1.26%, що дозволило б максимізувати реальну ринкову вартість підприємства. У такий спосіб співвідношення власного і позикового капіталів у пропорції 50:50 для підприємства «Дельта-Лоцман»є самим оптимальним, тобто максимізуючим фінансову рентабельність і одночасно мінімізуючим вартість капіталу.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Закон України «Про господарські товариства » від 07.02.1991 р.

2. Закон України «Про підприємства в Україні » від 27.03.1991 р.

3. Закон України «Про підприємництво» від 07.02.1991 р.

4. Закон України «Про цінні папери та фондову біржу» від 18.07.1991 р.

5. Закон України «Про акціонерні підприємства » від 25.03.1998 р.

6. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 5 "Звіт про власний капітал"

7. Положення про порядок збільшення (зменшення) розміру статутного фонду акціонерного товариства. Затверджене рішенням Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку від16.10. 2000 р.

8. Абалкин Л. Бегство капитала: природа, формы, методы борьбы.// Вопросы экономики, № 7, 1999 г.

9. Антология экономической классики. Состав. А. Столяров. — М.: Эконов- Ключ, 1993 г.

10. Афанасьев А.А. Кругооборот капитала в предприятии. — Л.: Экономическое образование, 2002 г.

11. Баканов М.И., Шеремет А.Д. Теория экономического анализа. 4-е изд. -М.: Финансы и статистика, 2003 г.

12. Бахчисарайцев Г.А. Первые уроки бухгалтерии на началах моей балансовой теории. –М.: МАКИЗ, 1999 г.

13. Глейх Е.И. Краткий курс бухгалтерского (балансового) учета. –М.: ВСЕКЗО, 1939 г.

14. Ефимов О.В. Анализ собственного капитала //Вопросы экономики, № 8, 1998 г.

15. Даль В.И. Толковый словарь живого великорусского языка., т. 2, — М.: Русский язык, 2000 г.

16. Дранко О. Управление капиталом. //Финансовая газета, № 42, 2004 г.

17. Кальмес А. Фабричная бухгалтерия (ретроспективное издание). –М.:, МАКИЗ, 1997 г.

18. Карлин Г., Макмин А. Анализ финансовых отчетов (на основе GAAP). –М.: ИНФРА-М, 2002 г.

19. Ковалев В.В. Методы оценки инвестиционных проектов. –М.: Финансы и статистика, 1999 г.

20. Кондраков Н.П. Бухгалтерский учет. – К., Экспо, 2003г.

21. Кудряшов В. П. Фінанси. Навчальний посібник./ Херсон :

Олді-плюс 2003 р.

22. Ле-Кутре В. Основы балансоведения. –М.: МАКИЗ, 1996 г.

23. Лемківський Л.М. Управління капіталом підприємства // Фінанси України, №7, 2002 р.

24. Леонтьев В. Межотраслевая экономика. –М.: Экономика, 1999 г.

25. Любушин Н.А., Лещева В.Б., Дьякова В. Г. Анализ финансово-экономической деятельности предприятия. –М.: ЮНИТИ-ДАНА, 2004 г.

26. Маевский В. Эволюционная теория и макроэкономика. // Вопросы экономики, № 3, 2003 г.

27. Марковський С.Н. Аналіз діяльності підприємств // Економіка України, №2, 1999.

28. Маркович В.М. Функціонування підприємницького капіталу // Вісник НБУ, №5, 2005 р.

29. Мун С.В Теория капитала // Экономический вестник № 2, 2004 г.

30. Международный бухгалтерский учет GAAP и JAS. Справочник бухгалтера от А до Я. –М.: Дело и Сервис, 1998 г.

31. Метьюс М.Р., Перера М.Х. Теорія бухгалтерського обліку. пер. с англ. — К.: Діло, 2002 г.

32. Новодворский В.Д., Хорин А.Н. Балансовое обобщение как метод бухгалтерского учета. //Бухгалтерский учет, 1999 г., № 3.

33. Овсійчук М.Ф., Сидельникова Л.Б. Фінансовий менеджмент: методи інвестування капіталу. - К.: Либіль, 1996 г.

34. Погостинская Н.Н., Погостинский Ю.А. Системный анализ финансовой отчетности. –С.-П.: Изд. Михайлова В.А., 1999 г.

35. Рощаховский А.К. Балансы акционерных обществ. С.-П., Якорь, 2000 г.

36. Рудановский А.П. Построение баланса. –М.: МАКИЗ, 1999 г.

37. Рудановский А.П. Теория балансового учета. –М.: МАКИЗ, 1998 г.

38. Самуэльсон П. Экономика. — М.: МГП Алгон ВНИИСИ, 1992 г.

39. Система бухобліку на підприємстві. Пер. с франц. –К.: Либідь, 2002 г.

40. Смит А. Исследование о природе и причинах богатства народов. –М.: Экономика, 1962 г.

41. Сэй Ж.-Б. Трактат политической экономии. — М.: 1896 г.

42. Финансовый анализ деятельности фирмы. — М.: Ист-Сервис, 2002 г.

43. Хеддервік К. Фінансово-економічний аналіз діяльності підприємств. Пер. с англ. –К.: Либідь, 2004 г.

44. Хелферт Э. Техника финансового анализа. Пер. с англ. –М.: ЮНИТИ, 2004 г.

45. Черняков А., Бирюкова М. Чистые активы предприятий: Учетный и оценочный подходы. //Финансовая газета, № 49, 1996 г.

46. Шеремет А.Д. Комплексный экономический анализ деятельности предприятия. –М.: Экономика, 1974 г.

содержание   ..  443  444  445   ..