Госбюджет, дефицит бюджета

Київський Державний Технічний Університет Будівництва та Архітектури

З дисципліни «Основи економічної теорії»

Тема: «Держбюджет, бюджетні дефіцити, Державний борг»

Виконал :

Перевірила:

Скиценко В.Д.

Київ 1997 План у

1. Фінансова політика і доходи бюджету України

2. Фінансова стабілізація як основа фінансової політики

3. Доходи бюджету в системі управління економікою

4. Вдосконалення бюджетного процесу

5. Особливості збалансування місцевих бюджетів

6. Аналіз міжбюджетних відносин в Україні

7. Податкова політика і доходи бюджетів України

8. Деякі оцінки практики обслуговування державного боргу

9. Прямі бюджетні трансферти в системі міжбюджетних відносин

10. Фіскальна політика: необхідність збалансованого бюджету

11. Проблема державного боргу на прикладі США

12. Основні принципи формування зведеного бюджету України в 1997 році

13. Додатки

Єдиним хорошим бюджетом є збалансований бюджет.

Адам Сміт, 1776 р.

Хорошим правилом є те, що бюджет ніколи не повинен бути збалансованим - крім моменту, коли надлишок, що стримує інфляцію, змінюється на дефіцит, щоб боротися зі спадом.

Воррен Сміт, 1965 р.

ФІНАНСОВА ПОЛІТИІКА І ДОХОДИ УКРАЇНИ

Адміністративно-командна е кон омічна полі тика в СРСР призве ла до нерівномірного економічного розвитку усіх регіонів, створення неструктуризованого, неефективного та одноб окого народногосподарського комп­лексу. Функціонування адміністративно - командної системи сприяло роз­поді лу і перерозподілу більше 25 від сотків валового внутрішнього продук­ту СРСР, яки й вироблявся в Украї ни.

З проголошенням незалежності Ук раїни починається нов ий етап дер­жавотворення, формування в ласн ої н аціональної політики і розвитку сус­пільно-економічних відносин. Початком економічних перетворень в Ук­раїні стало прийняття Закону УРСР "Про економічну самостійність Ук­раїнської РСР" в ід 3 серпня 1990 ро ку. Згідно з ним Україна самостійно визначає економічний статус і страте гію соціально-економічного розпитку в інте ресах усього народу, а також розробляє і формує незалежну фінан­сову (бюдже тну, податкову, валютну) політику в контексті загальноде р­жавної економічної політики і займається її ви конанням.

Фінансова політика охоплює центральну ланку системи економічних відносин і відіграє провідну роль у реалізаці ї загальноде ржавних функцій. Організація і ре гулювання цих відносин здійсню ються відповідно до дію­чого (ф інансового правового поля, е тапу та стану суспі льно-економічного розвитку країни. Бе з врахування останнього політика стає гальмом роз­витку економічних відносин.

Фінансова політика має бути ж орсткою, але справедливою і активною, і повинна стимулювати економі чне зростання, захищати національні інтереси Та бу ти привабливою для суб’єктів іноземних країн. Побудова і формування фінансової політики - це досить складний процес.

Необхідно визначити п рі оритетні напрямки розвитку національного господарства та за структурною його перебудовою створити умови д ля пі дприємницької діяльності, захисту інтересів влас них товаровиробників та сприяння залученню іноземних інве стицій.

Не менш складною і відповідальною проблемою зали ш ається реалі за­ція стратегічних напрямків, визначення норм і методів їх забезпечення умов розвитку суспільства. Вибір норм і методів роботи передбачає про­цес формування національної економіки із врахуванням специфічних природно-кліматичних і геополітичних умов господарювання та розташу­вання України.

Розв иток суспільно- економічних відн осин в Україні підтверд жує не­обхідність якомога скорішого в ирішення проблеми фінансової стабіл ізац ії - основи загальнодержавної стабілізації і виходу з економічної кризи.

Зрозуміло, що це — робота не одного року, але вона має бути до кінця обгрунтованою, повинна враховувати можливі негативні наслідки і перед­бачати цивілізоване їх усунення, бути одночасно послідовною та перспек­тивною і, що не менш важливо - зр озумілою усім суб'єктам суспільно-економічних відносин.

Стабілізація у суспільстві і поступове економічне зростання вимагає проведення активної фінансової політики і забезпечення функціонування стабільної фінансової систе ми. При виріше нні зазначених проблем і, на­самперед, щодо одержання доходів бюд жету і забезпечення фінансування загальнодержавних видатків, необхідно боротися не з наслідками, а з причинами виникнення і розростання не гативних явищ у суспільстві.

Сьогодні основою для зняття фінансової напруги і врегулювання економічних інтересів стає при йняття указів Президента. Зрозуміло, що це вимушений захід, оскільки Ве рхов ною Радою України не прийнято цілий ряд законодавчих актів з питань) фінансової політики.

Необхідно здійснити реформуван ня фінансових відносин в країні та сформувати національну фінансову си стему. Це викликано насамперед тим, що в умовах формуван ня ринкових відносин фінанси нап овнюються новим змістом, їх роль і значення зростають, а функціональні можливості розширюються як в часі, так і в просторі. Фінанси як об'єктивна еконо­мічна категорія за своїм змістом в умо вах ринку мають виконувати регу­люючу та стимулюючу функції, а не лише фіскальну, як досі практи­кується. Це основні функції фінансів, які потребують детального аналізу, досконалого вивчення і розробки не обхі дних фінансово-правових норм з регулювання фінансових відносин і подальшого розвитку.

Фінанси одночасно виконують і контрольну функцію. Не претендую­чи на повну підтримку своїх поглядів, зазначу: функціональні можли­вості фінансів у процесі регулювання та стимулювання суспільно-еконо­мічного розвитку досить великі. Однак сьогодні вони в практиці викорис­товуються частково і зал ишаються нерозкритими. Це одна із причин того, що в Україні продовжує погіршуватись фінансовий стан ряду підпри­ємств, регіонів, держави в цілому, а розрахунково-платіжна дисципліна досягла критичного стану.

Взятий курс головним чином на фіскально - монетарні методи регулю­вання економічних відносин не завжди себе виправдовує і досить часто призводить до загострення економічних інтересів. В практиці необхідно дотримуватись принципу поєднання та узгодженості усіх методів державно - фінансового впливу на процес суспільного відтворення. Фінанси мають прий мати активну участь у в сіх стадіях суспільного відтворення, а не лише на стадії розподілу, як це відбувається сьогодні. Головне завдання фінансів - сприяти зростанню ефективності виробництва, стимулювати його розвиток та економію затрат як живої, так і у ре чевлен ої праці. Фінанси мають актив­но регулювати процес створення валового внутрішнього продукту, а не ли­ше його розподіл та перерозподі л. Практика вимагає фінансового впливу на весь процес кругообігу капіталу, сприяти його прискоренню, ефективному і ці льовому використанню матеріальних, трудових та грошо вих ресурсів.

Зрозуміло, що сьогодні фінансове регулювання т а с имулювання ефективності виробництва з находиться на стадії реформування, вимагає досконалого аналізу, вивчення, розробки та прийняття необхідних законо­давчих та нормативних актів з метою створення є диної ефективної фінан­сової системи регулювання суспільно-економічними процесами у державі.

Фінанси - об'єктивна економічна категорія, а необхідність їх функ­ціонування носить відповідно об'єктив ний характер. Держава використо­вує фінанси як інструмент управління суспільно-економічними процеса­ми. Об'єктивність, необхідність та е фективність - це основні принципи організації фінансових відносин, які не обхідн о враховувати при форму­ванні в ласної нац іональної фінансо вої політики.

Практикою підтверджено , що фінансова політи ка, як і за гальноде р­жавна економічна політика її цілому, залежи ть від сформованого правово­го поля та органів влади і управління в процесі реалізації функцій держа­ви і забезпечення легітимності фінансов их ві дносин. Невипадково фінан­сова політика виступає результатом дії як об'єктивного, так і суб'єктивно­го факторів впливу на її формування, ре алізацію і розвиток в системі ринков их відносин.

В Україні досі не прийнято законодавчого акту, яким було б окресле­но дії, взаємозв'язок, узгодженість та розвиток бюджетної, податкової й валютної політики як підсистем єдиної фінансової політики. Відбувається формування бюджетної, податкової та в алютної політики як окремо взя­тих підсистем, а не єди.ної, цілісної фін ансової систе ми. Відповідно до цього розробляються окре мі закон одав чі акти та механізми їх реалізації, які не рідко супе речать один одн ому, а не сприяють загальному фінансо­во-економічному розвитку. Реалізаціє ю окремих підсистем фінансової по­літики займаються практично відособлені підрозділи та структури органів управління діючої фінансової системи. У сучасних умовах управління фінансовими, ресурсами знаходиться в досить складному стані, особливо на рівні районів, міст та областей, і потребує радикальних змін у струк­турі фінансової системи та державної фі нансової політики в цілому.

З метою усунення впливу негативних факторів на розвиток фінансо­вих відносин та забезпечення стабільного і ефективного економічного з ростан ня вважаємо з а необхідне розроб ити і прийняти концепці ю фінан сової політики і програму фінансової стабілізації України, виходячи із оцінки ре альних можливос тей і потреб суспільства, розвитку е кономічн их відносин, сприяння активному зростанню в иробництва та забезпечення соціального захисту населе ння.

Фінансова політика пов инна мати імперативний, обов'язковий харак­тер. Це обумовлено змістом фінансів як економічної категорії, їх місцем у системі суспільно-економічних відносин. Законодавчі та нормативні акти з питань реалізації фінансової політики мають виконуватись своєчасно, якісно і в повному обсязі. В іншому випадку досягти фінансової ста­білізації та поступового економічного розвитку просто неможливо. Прак­тика свідчить про те, що у сучасних умовах досить часто порушується "обов'язковий характер" у проце сі виконання фінансов ої політики. Це свідчить, зокрема, про не повне і неякісне виконання законів України про Де ржавний бюдже т України на 199 4 та 1995 роки, а також підсумки його виконання у 1 кварталі 1996 року

Основу фінансової п оліти ки станов ить бюджетна політика, яка пов'я­зана насамперед із формуванням і в иконанням бюджетів усіх рівнів, цільових загальнодержав них фондів . Державний бюдже т України - це го­ловн ий фінансовий план країни, ч іп відд зе ркалює суспільно-е кономічний стан у державі. Економічн а не стабільність і спад виробництва негативно впливають на формув ання до ході в та фі нансування видатків бюджету. Б юджет, його доходна час тина прямо п ов'язані із Державною програмою соціально-економічного розцін ку Ук раїни на поточний фінансовий рік. І навпаки, виконання зазначеної п рограми залежить від її фінансового за­бе зпече ння. У цьому напрямку Де ржавний бюджет виступає основою фінансування загальнодержавн их програм та сприяє їх виконанню. Дер­жавна прог рама соціально-економічного розвитку України і Державний бюджет України мають своє особл иве місце, роль і призначення у системі суспільно-е кономічн их від носин. Одн очасно вони не роздільні, взаємоза­ле жні, доповнюють один одного, вимагають комплексного підходу при розробці ефективного механізму в процесі виконан ня.

Практика розвитку фінансових відносин ще раз підтверджує це і ви­магає, по-перше, формувати Державний бюджет України і Державну програму соціально-економічного розвитку України на основі єдиної концепції суспільно-економічного розвитку і в контексті загальнодержав­ної фінансово-економічної політики; по-друге, досконалого аналізу та оцінки соціально-економічного стану регіонів і держави та розробки ре­альних макроекономічних показників розвитку на пл ановий рік і перспективу; по-третє, виконання Державного бюджету і Державної програми соціально-економічного розвитку має проходити у руслі єдиних підходів, цілі сного механізму, е фе ктив них норм і ме тодів організац ії фінансов о-економічних відносин; по-четве рте , додержання загальних принципів економічного розвитку і, насамп еред, принципу формування і виконання доходів бюджету за рахунок п латежі в, які активно і ефективно впл ивають на виробництво, в иконання показ ників економічного розвитку, а не шля­хом розширення кількості податків та зборів, як сьогодні відбувається, та використання емісійних джере л п оповнення бюджету; по-п'яте, прове­дення належного, св оєчасного контролю та піднесення рівня відповідаль­ності за стан виконання доходів бюджету та показників соціально-еконо­мічного розвитку регіонів, міністерств (відомств), де ржави в цілому.

Державне регулювання суспільно-економічними процесами має зво­дитись до того, щоб прискорити обі говість фінансових ресурсів і, насам­перед, шляхом усунення невиправданої практики ру ху зустрічних потоків фінансових ресурсів. Це стосується взаємовіднос ин між бюджетами різних рівнів і, що не ме нш важливо, між бюджетами та юридичними особами. Особливої ваги набирають відносини підприємств з бюджетом в частині сплати податків, а також повернення і відшкодування зайво внесених сум податків і зборі в до бюджету.

З прийняттям нової редакції Закону України "Про бюджетну систему України" набирає нового змісту, пр инципів і напрямків розвитку бюдже тна політика як підсистема єдиної фінансової політики. Зазначеним Законом пе редбачені фінансово- правовій норми, відповідно до яких ви значено бюд­жетний устрій та бюдже тну систем у Україні., повноваження, роль і завдання органів в лади та упра вління у бюджетному проце сі. Цим Законом окресле но межі функціонування усіх ланок бюджетної системи в частині закріплення доходів і розмежування в идаткі в. Одн очасно є ї де ряд питань, які досі зали­шаються неврегульованим и законодавством. Не випадково Верховна Рада України розглядає питання щ одо внесення змін та доповнень до Закону Ук­раїни про бюджетну систему. Голов ною проблемою залишається визначен­ня оптимальних меж функціонуван ня бюджетів усіх рівнів і забезпе чення її якісного і ритмічного в ик онання при збере же нні провідної ролі Де ржавного бюджету України. Практика формування бюдже тів ставить питання щ од о передачі частини зага льнодержавних повноваже нь з фінансування окремих видів видатків і залишен ня за Державним бюджетом видатків та асигнувань, які мають загальнодержавне значенн я та провідну роль у суспільно-економі чному процесі. Зрозуміло, що та частка бюджетного фінансування, яка покладена сьогодні на Державний бюджет (понад 70%), має поступово ско­рочуватись і стане, на наш погляд, в межах 50 відсотків видатків зведеного бюджету. Зазначене вище потребує внесення змін до системи закріплених та регулюючих доходів, їх переліку, змісту та форм реалізації. Все частіше по­стає питання щодо статусу місцев их податків та зборів. У бюджетній класи фікації було б доцільно виділити тр и і руни доходів: регулюючі, закріпле ні та міо це ні п лат ежі і збори . Зміст і роль зазначених доходів має відповідати еко­номічним пе ретворе нням та ст имулювати розвиток суспільно-економічних інте ре сів, насампе ред інтересів підприємств та окремих те риторій. Кожна тери торія мас бути поставлена в ум ови зацікавленості та пошуку резерпін, збільшення д оходів і, насамперед, за рахунок місцевих ре зервів.

Прийняти й пункт 9 Постанови Верховної Ради України про вве дення в дію Закону України «Про Державний бюджет України на 1996 рік» свідчить про актуальність даної проблеми, яку необхідно вирішувати. Од­ночасно слід зауважити - запропоновані підходи і розрахунки щодо за­ці кавленості місцевих Рад шляхом зал ишення 50 відсотків суми надход­жень податку на додану вартість, акцизного збору та податку на прибуток підприємств, які перебувають у загал ьнодержавній власності, понад роз­міри контингентів, врахованих у нормативах відрахувань від загальнодер­жавних податків і зборів, досить склад ні і не завжди сприятимуть пошуку додаткових надходжень до бюдже ту. Це пов'язано насампе ре д з тим, що з метою забезпечення виконання доходів бюдже ту необхідно стимулювати в иробництво, підприємства та організ ації, які виконують зобов'язання та своє часно сплачують платежі до бюдже ту і цільових фондів.

У цьому напрямку зроблено ва жливий крок. Постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 1996 р. "Про причини невиконання доходної частини бюджету та заходи удосконалення законодавства і під ви­щення відповідальності керівників усіх рівнів за дотрим ання бюджетної дисципліни" доручено Міністе рству економіки і Міністерству фінансів до 1 жовтня 1996 року подати Кабіне тові Міністрів України п роект порядку розроблення суб'єктами пі дп риє мницької діяльності державної форми власності фінансових планів, передбачивши обов'язковість планування прибутку, його розподілу і п лате жів до бюджету та пропозиції про вне ­сення змін і доповнень до законодавства з цього питання.

Підготовка пропозицій і документі в Кабінету Міністрів із зазначених питань та введення нових показників оцінки підприємницької діяльності сприятиме покращенню фінансово-е кономічної роботи, а також налагод­женню дієвого контролю за стан ом в иконання доходів бюдже ту. Зазначе ­ною Постановою Кабіне ту Мініс трів істотно посилюється відповідаль­ність за виконання доходів бюджету України.

В ажл ивим результато м фінансо вої полі тики та спрацювання законо­давства є виконання доходної частини бюджетів усіх рівнів.

Протягом 1995 року до зведе ного бюд жету України надійшло 2092,8 трлн.крб. усіх податків, зборів , відрахув ань до ціл ьових фондів (табл. 1), що становить 90,1 відсотків до заплан ов аних. Таким чином у структурі валового внутрішнього продукту доходи бюджету становлять майже 40 відсотків. Держав ний бюджету України у част ині доході в в иконано в сумі 1243,3 трлн.крб., або н а 86 ,3 відсотків до затверджених надходже нь.

Як свідчать дані табл. 1, голо вними дже рел ами надходже нь залиша­ються податок на до дану вартість , податок на п рибуток підприємств і прибу тковий податок з громадян. На їх частку прип адає 52,3 від сотка, або від повідно 21,6; 23,1; 7,6 д о загальної с уми доходів зв еденого бюджету України. Якщо враховув ати, що надх одження у фонд для здійснення за­ходів щодо ліквідації наслі дків Чорн об ильської катастрофи та соціального захисту населення і Пенсійний фонд складають 518,6 трлн.крб., або 24.8 відсотків, то зазначені вище платеж і становлять 1613,8 трлн.крб., або 77,1 в ідсотків у структурі- зведеного бюджету України.

Практика справляння податків і виконання доходів зведеного бюджету засвідчує продов ження кризових явищ у суспільстві, в результаті чого по­даток на додану вартість в иконано на 95,0 відсотків та акцизний збір — на 87,8 відсотків. Втрати бюджету з а цими непрямими податками склали 201,2 трлн.крб., в тому числі за рах ун ок зниження обсягів виробництв а -81,9 трлн.крб., затримки прий няття з аконопрое кту з питань справляння податку на додану вартість -- 95.0 трлн.крб., погіршення рівня платіжної дисципліни платників податкі в - 24.3 трлн. карбованців.

Таблиця 1 Структури доходів зведе ного бюджету України за 1995 рі к

(млрд.крб.)

(продовження)

(продовження)

Слід зазначити, що основ ні втрати бюдже ту з а рахунок зниження виробництва утв орились на підприємствах прові дних міністерств і відомств. Підприємства Мінмашпрому допустили зниження обсягу виробництва на 27,4 відсотків до попереднього року, в результаті чого до бюджету не на­дійшло 24,7 трлн. карбованців. На підприємствах Міпвуглепрому відповід­но - 14,3 і 4,5; корпорації "Укрбуд" - 34,1 і 7,5; корпорації "Укрцемент" -29,2 і 3,4; корпорації "Укрбудматеріали" - 23,3 і 3,6.

Внаслідок відсутності нале жного контролю керів ників окремих міністерств і відомств за додержанням податкового законодавства, вико­нання Указів Президента України "Про заходи щодо зміцнення фінансо­вої дисципліни при виконанні Державного бюджету України", "Про по­силення контролю за надходженням податків та інших обов'язкових пла­тежів до Державного бюджету і внесків до державних цільових фондів" станом на 1 січня 1996 року підприємства 8 міністерств заборгували дер­жаві 33 трлн.крб., або 60 від сотків загальної недоїмки по Україні, з них підприємства Мінпрому - 12,7 трлн.крб., або 23,4 відсотків загальної суми несплачених бюджету по Україні, Мінсільгосппроду — відповідно 6,4 і 11,8. Мінмашпрому 3,9 і 7,3, Мінвуглепрому 2,9 і 5,3 та Департаменту морського і річкового транспорту — 2 трлн.крб., або 3,7 відсотків.

Виконання доходів місцевих бюджетів (див. табл. 2) також здійснюва­лося в складних соціально-економічних умовах поглиблення кризових явищ у суспільстві. В цілому доходи м ісце вих бюджетів виконано на 122,0 відсотки. Підсумки 1995 року свідчать, що п'ять областей допустили не­виконання доходів бюджету, передбачених на рік. Так, Херсонська об­ласть виконала доходну частину бюджету на 87,0 відсотків, тим самим не­доодержано 2,1 трлн.крб., Чернівецька область — відповідно 88,2 і 1,3. Недовиконання доходів місцевих бюджетів допущено у Вінницькій (97,1%), Кіровоградській (96,2%) та Тернопіл ьській (96,0%) областях.

Таблиця 2 Фактичне ви конання доходів місцевих бюджетів за

1995 рік (млрд.крб.)

Передбачається, що загальний обсяг промислової продукції збільшить­ся у 1996-ому порівняно з і 995 роком на 0,5 ві дсотка, однак фактично в І кварталі сталося зниження виробництва на 3,6 відсотка. Аналогічно з ви­пуску товарів народного споживання, які є основним джерелом форму­вання доходної частини бюдже ту, прогнозувався ріст на 1,8 відсотка, а фактично цей показник проти в ідп овідного періоду минулого року скоро­тився на 20,8 відсотка.

За таких умов до бюджет ів усіх рівнів мобілізовано 650,5 трлн.крб., що становить до визначених розмі рів на рік 18,9 відсотка, а до визначених на І квартал — 94,8 відсотка. До Державного бюджету за цей п еріод надійш­ло 422,3 трлн.крб., або відповідно 17,7 і 92,7 відсотків. Доходи місцевих бюджетів становлять 21,0 відсотка до розрахункових сум на рік.

За основними доходними джерелами надійшло: податку на додану вартість 90,9 відсотків до розрахунку на квартал, або менше на 12,9 трлн.крб., податку на прибуток — в ідповідно 97,5 відсотка і 3,3 трлн.крб., акцизного збору — 59,9 відсотка і 6,2 трлн.крб., прибуткового податку з громадян — 94,9 відсотка і 2,9 трлн. карбованців. У зв'язку з тим, що бюд­жет було затверджено в кінці бере зня, з овсім не було над ходжень частини плати за транзит природного газу че ре з територію України, яких на рік передбачено одержати 103,1 трлн. карбованців

В цілому стан виконання доходної частини бюджету у 1 півріччі 1996 року складний, що потребує розробки і прийняття додаткових заходів у процесі реалізації Закону України "Про Державний бюджет України на 1996 рік", а також в несення необхідних змін до чинного законодавства.

Фінансова культура і епі ка бізнесу в Україні — на досить низько му рі вні і вимага є державного впливу та регулювання. Наслідком ц ього є зростання заборгованості у Державі та загострення неплатежів.

З метою покращення фі нансов ого стану підприємств, прискорення кругообігу фінансових ресурсів прийнято ріш ення про надання відстрочки для пога шення заборгованості підприє мств пере д бюджетом, яка була ста­ном на 1 січня 1996 р. і збе рігається по даний час. Відстрочка надається до 1 грудня п. р. На виконання статті 28 Закону України "Про Державний бюджет України на 1996 рік" Мі ні стерством фінансів розроблено порядок надання відстрочки підприємствам і організац іям із заборгованості перед бюджетом.

Під ряд з ц им прийнято Ука з президент а України ві д 5 квітня 1 996 року "Про заход и щ одо стабі лізац ії фінансового стану підприє мств", відп ові дно до якою обмежено розмі р пені 50 відсотками від встанов леної заборгова­ності податковими та контролюючими органами, а також розробле но і прийнято Кабіне том Міністрів і На ці ональним банком України новий по­рядок черговості викона ння установами банків доручень підприємств щ о­до перерахуван ня п латежів. Збільшення норми платежів ві д виручки на не­ві дкладні потреби підприємств з 10 до і 5% може ускладнити ситуацію роз­рахунків з бюджетом.

З метою забезпечення виконанн я доходної частини бюдже ту Міністер­ств ом фінансі в вжито ряд заходів. Питан ня про причини не виконання до­ходної частини бюджету були розглянуті на засіданні Кабін ету Міністрів України, відповідно до чого прийнято постанову від 16 травня 1996 року "Про причини невиконання доходної частини бюджету та заходи щодо удосконалення законодавства і дот римання бюджетної дисципліни".

Проведенню ефективних економічних перетворень значною мірою шкодить непослідов ність у реформуванні податкової системи, її не­стабільність. Використання мал оефектив них методів і важелів державного впливу підриває ї ї авторите ті в іру у май бутнє .

Перші кроки реформув ання податкової системи зроблені. Але назвати їх вдалими навряд чи можна. Робота з формування податкової політики ще попереду, її необхідно завершити якомога ш видше.

Подат кова політика ма є спрямовув атися на розв’язання таких двох взаємопов'язаних завдань, як з абезпече ння збалансованості (бюджету і зу­пине ння інфляції, пожвавлення ділен ої активності і під тримки виробницт­ва. Поряд з цим загальни й ріве нь оподаткування, розміри став ок податків, кількість видів і база для нарахування податків мають бути стабільними не тільки протягом бюджетного року, а й періоду реформування економіки.

З метою пом'якшення податкової політики - Постановою Верховної Ра­ди України від ІЗ грудня 1995 року " Про основ ні положе ння податкової політики і податкову реформу в Україні" передбачено обмежити неви­правдану диференціацію станок плити з а землю, зменшення відрахувань до ряду цільових позабюджетних фондів.

З 1 с ічня 19 96 року на осно вний рахунок Де ржавного бюджету Укра їни а також міс цевих бюджетів усіх рівнів зараховуються кошти цільо­вих бюджетних (крім Пенсійного ф онду Україн и та коштів соціального страхування), а також будь-яких позабюджетних фондів, створених згідно із Законами України і нормативни ми ак тами органів виконавчої влади Ук­раїни. Головним Управ лінням державного казначейства проводиться ро­бота з інвентаризації і взяття на облік усіх цільових позабюджетних фондів, перевіряється їх закон ність і д оц ільність функціонування.

Перерозподіл валового вну трішнього продукту через зведений бюджет, включаючи відрахування до Пенсій ного фонду України і державних поза­бюджетних фонді в, обмежений 47 відсотками. За планом на 1997 рік че­рез зве дений бюджет буде перерозподі лено 46 відсотків ВВП. Реформування податкової системи має проходити у напрямку збере ження доходної бази бюджету, забезпечення обов'язковості і рівнонапруженості у сплаті податкі в усі ма юридичними і фіз ичними особами, недо­пущення будь-яки х проя вів ди ск римінації до окремих платників податків.

Прийнято Закон України "Про плату за землю" у новій редакції, відповідно до якого запроваджено єдиний податок у сільському госпо­дарстві. Опрацьовуються питання щ одо рівня плати за зе млю промисло­вими підприємствами в залежнос ті від того, в якому населеному пункті вони розташовані, та з урахуванням тривалості інвестиційного циклу.

Протягом 1995-1996 років проводиться робота з ідентифікації фізич­них. осіб-платників податків і комп'ютеризації податкової служби з ти м, щоб з 1997 року здійснити пе ре хід на оподаткув ання доходів і майна фізичних осіб на основ і податкових декларацій, які мають подаватися всіма громадянами - платниками податків.

Кабінету Міністрів України та Верховній Раді України підготовлені і направлені матеріали щ одо розшир ення бази і прав місцевих органів вла­ди в частині формування доході в мі сцевих бюджетів за рахунок місцевих податків і зборів. З цією метою слід переглянути законодавство про місцев і податки і збори, розширити коло об'є ктів оподаткування, встано­вити реальний перелік місцевих податків, обов'язкових до сплати на всій території України. Одночасно надати право місцевим органам влади приймати рішення про о правлення окре мих, специфічних для даної те ри­торії місцевих податків, які не пере дбачені з аконодавством. При цьому необхідно встановити обме ження при застосуванні місце вих податків. Для прикладу: обсяг місцевих по датків і зборів не повинен перевищувати ЗО відсотків закріплених доході » бюджету території. Це усуне практику необ­грунтованого застосуванн я місцевих податкі в, їх ставок і розмірів.

Невід'ємною частиною податкового законодавства має стати правове забезпечення прав пл атників податків. З цією метою мають бути підготов­лені законопроекти про права і об ов 'язки платників податків. Поряд з цим необхідно здійсн ювати стимулювання підприємницької та інвести­ційної діяльності у сферах, передбачених програмами структурної перебу­дови і промислової полі тики. Одн очасно не допускати надання пільг у процесі оподаткування окремим суб'є ктам підприємницької діяльності.

Законом України "Про внесення змін і доповнень до Де крету Кабіне­ту Міністрів України "Про порядок використання прибутку державних підприємств, установ і орган ізацій" передбачено спрямовувати на попов­нення власних оборотних коштів 10% балансового прибутку і не менш 10% суми прибутку, що залишає ться у розпорядже нн і підприємств після сплати ними обов'язкових платежів. Поряд з цим Мінекономіки підготов­лено пропозиції щодо застосування дан ого порядку для підприємств усіх форм власності.

Для ефектив ного оподаткуванн я підприємницької діяльності нагаль­ною потребою є в изначе ння бази опод аткування для справляння податку на прибуток. Передбачається розробити норми і правила ведення обліку і форм звітності для цілей оподаткування з використанням відповідних міжнародних стандартів .

У сучасних умовах важлива робота проводиться в напрямку підготовки проектів законодавчих та інших нормативних актів відповід но до Поста­нови Верховної Ради України від ІЗ грудня 1995 року "Про основні по­ложення податкової політики і податкову реформу в Україні" та переліку проектів закон одавчих та інших нормативних актів, затве рдженому По­станов ою Кабіне ту Міністрів України від 15 листопад а 1995 р. "Про пер­шочергові заходи щодо реаліз ації Програми діяльності Кабінету Міністрів України на 1995-1996 роки".

Реформування податков ої системи і розробка нового ефективного по­даткового законодавства - по перше, щ о не обхідно зробити уже найближ­чим часом. Податкова реформа мас прох одити у напрямку:

- створення органу в Мінфіні, який би займався розробкою податко­вої політики, на зразок "Департаменту податкової політики";

- лібералізації податкової політики з метою стимулювання виробництва та підвищення його ефективності. В практиці необхідно спростити і знач­но скоротити систему податків, платежів, зборів і відрахувань до бюджету та ці льови х позабюджетних фонді в. П од атки мають виконувати насампе­ре д стимулюючу та ре гулюючу фун кці ї, що забезпечить стабільні сть над ­ходже нь до бюдже тів усіх рівнів

- п ерегляду розмежув ання і закріплення податків з а конкретними ланками бюджетної систе ми. Доці льно було б сп ростити систе му зараху­в ання платежів до бюдже ту усіх рівнів через ліквідацію зустрічних потоків фінансових ресурсів. Практика розмежув ання між ланками бюджетної системи України понад 10 ви дів податків та зборі в себе не оправдовує, а створює умови для порушенн я фінансово-платіжної та розрахункової дис­ципліни;

- ліквідації усіх пільг платн икам подат ків і п ри йняття окремого зако­нодавчого акту про пільги;

- проведення нової інвентариза ці ї позабюджетних фондів різних рівнів, вивчення їх доцільності і як існого в икористання. Необхідно прий­няти закон про цільові позабюджетні фонди;

- прискорити розробку і прийняття "Податкового кодексу". Одночас­но слід прийняти єдиний законод авчий ак т, який би міг охопити усе коло фінансов ої політики (бюджетної, податкової, в алютної), д е можна було б окреслити дії, повноваження та відповідальність органів, які займаються реалізаціє ю фінансов ої політики. Згідно з останнім можна буде визначити статус, функціональні обов'язк и, права і в ідповідальність фінансових ор­ганів у процесі формування і виконанн я фінансової (бюджетної, податко­вої, валютної) політики. Такий головний законодав чий акт необхідний особливо у сучасних умовах, коли від буваю ться реформування системи уп­равління фінансовими ресурсами, нац іональним господ арством в цілому і створення ринкового середов ища. Цю потребу особливо відчувають регіо­ни. Відповідно до головного фінансового закону можна буде розробляти і впроваджувати бюджетну, податкову і валютну політику у контексті єди­ної загальнодержавної фінансової політики.

ФІНАНСОВА СТАБІЛІЗАЦІЯ ЯК ОСНОВА ФІНАНСОВОЇ ПОЛІТИКИ

Минулий 1996 рік став ще одним вагомим кроком у подальшому станов­ленні нової фінансової системи України, випробуванням її на міцність і ефективність роботи. Тепер настав час підбити підсумки, зробити висновки, визначити завдання та шляхи і методи їх вирішення.

Насамперед слід відзначити, що проведена робота сприяла перелому не­гативної тенденції у фінансовій сфері, за короткий період вдалося досягти фінансової стабілізації відповідно до курсу ринкових реформ, проголошеного Президентом України Л.Д.Кучмою. Це передусім зниження темпів інфляції, зміцнення національної грошової одиниці, гальмування темпів спаду промислового виробництва. Вдалося трохи оздоровити бюджет, не пе­ревищити установлених розмірів дефіциту державного бюджету.

Однак досягти істотних зрушень у вирішенні головного завдання — оживити виробництво, стабілізувати економіку — не вдалося. Нерозв'язаних проблем залишилося багато. Протягом 1996 р. соціально-економічний стан в Україні залишався складним, не поліпшилася ситуація і в першому кварталі 1997 р.

Прогнозні показники економічного і соціального розвитку, покладені в основу формування державного бюджету України на 1996 рік, передбачали зниження реального обсягу валового внутрішнього продукту на 1,8% та зрос­тання обсягів промислової продукції на 0,5%.

Фактично ж минулого року обсяг валового внутрішнього продукту ско­ротився на 10%, номінальне він оцінюється у 80,5 млрд. грн. Більш як на 5% знизилося виробництво промислової продукції та на 9%— сільськогосподар­ської. При цьому на 20,2% знизився обсяг виробництва товарів народного споживання.

За таких умов постає запитання: чи достатніми були зусилля органів фінансової системи усіх рівнів, здійснювана ними контрольна й економічна робота, спрямована на пом'якшення впливу неминучих негативних факторів проведення реформ на соціально-економічну ситуацію в державі, якість ви­конання бюджетів? Як не прикро, одразу хочу констатувати: з різних причин цього поки що не сталося. І не останньою з причин є брак ініціативи й ак­тивності, Нерідко саме прояви консерватизму, застарілі підходи і методи стоять на заваді у вирішенні поставлених завдань. Це є характерним для ба­гатьох керівників усіх структурних підрозділів як місцевих, так і центральних органів фінансової системи.

Отож у цілому за 1996 р. до зведеного бюджету надійшло 30,1 млрд. грн. податків, зборів та інших обов'язкових платежів, або 87,6% до розрахункових річних призначень, тобто недоодержано 4,2 млрд. грн. Не забезпечено вико­нання призначень по 20 видах платежів із 27.

Минулий рік значною мірою можна назвати роком утрачених можли­востей. Лише від скорочення обсягів промислового виробництва та переве­зень не мобілізовано 800 млн. грн. податку на додану вартість, податку на прибуток та акцизного збору. Найбільше таких втрат допущено в Авто­номній Республіці Крим, Донецькій, Івано-Франківській, Львівській, Хер­сонській, Харківській областях та в місті Києві.

Податку на додану вартість за 1996 р. надійшло 6,3 млрд. грн., або 95,3% до річного плану. З цього податку не забезпечено виконання плану в 21 об­ласті, з яких найбільше відставання допущене у Волинській, Запорізькій, Миколаївській, Львівській і Хмельницькій областях.

До зведеного бюджету України за 1996 р. надійшло 5,5 млрд. грн. подат­ку на прибуток, що становить 90,2% до затвердженого прогнозу, зокрема до державного бюджету — відповідно 1,6 млрд. грн., або 93,3%. Спрогнозованих показників податку на прибуток дотримали лише 7 областей (Закарпатська, Івано-Франківська, Київська, Полтавська, Сумська, Харківська і Хмель­ницька) та м. Севастополь. Найбільше відставання допущене у Дніпропет­ровській, Львівській, Чернівецькій, Тернопільській областях, а також в Авто­номній Республіці Крим.

Майже 70 млн. грн. недоотримано акцизного збору. У розрізі окремих областей його не надійшло у сумі 149 млн. грн.

Тенденція зростання заборгованості перед бюджетом зберігалася і в звітному році. В цілому за рік розмір недоїмки, разом із внесками до Пен­сійного фонду, зріс на 1,8 млрд. грн., або в 2,6 раза. Найбільші суми забор­гованості перед бюджетом мають місце в Дніпропетровській області — 369,2 млн. грн., Донецькій — 123,8 млн. грн., Полтавській — 108,3, Запорізькій — 75,6, Луганській — 68,9 млн. грн.

Через допущення заборгованості з податків торік бюджет недоодержав 3,5 млрд. грн., або 12% від загальних надходжень. Безумовно, що певна част­ка вини в цьому лежить і на колективах фінансових органів, які не проявили достатньої активності й ініціативи.

Середньомісячний темп зростання недоїмки з платежів до бюджету досяг у 1996 р. 25% і значно випереджає темпи зростання заборгованості між підприємствами України. На стан виконання доходів бюджету вплинуло на­дання Верховною Радою відстрочки та розстрочки у сплаті платежів підприємствами й організаціями до бюджету в сумі понад 2 млрд. грн., або 7% до загальних надходжень. Однак слід зазначити, що підприємства, організації не скористалися повною мірою наданою державою можливістю поліпшити їхній фінансовий стан шляхом реструктуризації заборгованості з належних бюджету платежів та розблокування рахунків в установах банків.

Подальший спад виробництва у більшості галузей народного господарст­ва, погіршення фінансового стану підприємств і організацій зумовили загос­трення кризи платежів як між підприємствами, так і з бюджетом.

Через брак належного контролю з боку окремих міністерств і відомств за станом розрахунків із бюджетом підприємства системи Мінпрому заборгува­ли 368,5 млн. грн., або 27,3% загальної суми, Держнафтогазпрому — відпо­відно 108 млн. грн. і 8%, Мінмашпрому — 102,8 млн. грн. і 7,8% та Мінсільгосппроду — 93,2 млн. грн. і 6,9%. Через зростання обсягів дебітор­ської та кредиторської заборгованості між підприємствами втрачено понад І млрд. грн. доходів бюджету.

Слід звернути увагу на те, що значну частку бюджетних надходжень ста­новлять взаємозаліки доходів у рахунок фінансування видатків, передбаче­них бюджетом. Усього проведено понад 6000 взаємозаліків на суму майже 6 млрд. грн., що становить 20% до загального обсягу доходів і 17,8% до ви­датків зведеного бюджету України минулого року.

Такий захід, як відомо, відіграв певну роль у подоланні платіжної кризи, пом'якшив ситуацію з виконанням бюджетів. Проте можливості щодо реаль­ної наповненості бюджету доходами і фінансування видатків від такої акції не зросли, у зв'язку з чим її було скасовано урядом. Тому в ситуації, що склалася в державі цього року, не треба розраховувати на такі методи вико­нання бюджету, а максимально зосередити увесь свій досвід і знання на ви­конанні завдань і доручень, поставлених перед фінансовою системою.

Уряд, Міністерство фінансів роблять усе можливе для зміцнення фінан­сової бази місцевих рад. При всіх економічно-соціальних труднощах у ІЗ об­ластях, містах Києві й Севастополі виконано і перевиконано бюджети з до­ходів. При цьому надпланові залишки коштів по місцевих бюджетах на І січня 1997 р. становлять понад ІЗ млн. грн.

По бюджетах Закарпатської області, наприклад, надпланові залишки коштів більш як у 7 разів перевищують планові, причому через неправильне планування доходів вони зосереджені майже на 80% в обласному бюджеті. По Київській області надпланові залишки бюджетних коштів перевищують планові більш як у 3 рази, по Тернопільській — майже в 17 разів, і всі знахо­дяться в обласному бюджеті. Як результат, в окремих районах зарплата не виплачується по 5—6 місяців, а в обласних установах вона значно менша.

Водночас минулий рік показав нам усім, що необгрунтовані розрахунки, великі сподівання призводять до завищених зобов'язань, яких не можна ви­конати. А це спричиняє соціальне напруження. Практично в більшості областей бюджети були затверджені місцевими радами в обсягах, які значно перевищували розрахунки Мінфіну, на загальну суму понад 1,5 млрд. грн. Це відповідає наданим їм правам, але тільки тоді, коли такі плани виконуються.

Не забезпечено виконання бюджетів в Автономній Республіці Крим, Миколаївській, Київській, Тернопільській, Чернівецькій та інших областях. Цього року ми не повинні такого допустити, координуючи й управляючи процесом затвердження бюджетів, і за це нестимуть відповідальність керів­ники фінансових організацій.

Необхідно шукати нові нетрадиційні форми роботи виходячи із ситуації, що склалася. Прикладом може бути введення щомісячної звітності щодо за­боргованості платежів до бюджету по міністерствах і відомствах. Це дасть змогу підвищити персональну відповідальність керівників як центральних органів, так і підприємств та організацій.

Важливо також активніше впливати на забезпечення механізму розірван­ня контрактів із керівниками підприємств, що не виконують зобов'язань пе­ред бюджетом, та оголошення таких підприємств банкрутами.

Триває хибна практика зарахування на місцеві потреби значних сум до­ходів, що належать державному бюджету, шляхом порушення нормативів відрахувань. Торік із 20 областей до державного бюджету не надійшло 30% надходжень плати за землю на суму понад 28 млн. грн. З них по бюджетах Ав­тономної Республіки Крим — 7 млн. грн., Донецької області — понад 4 млн. грн., Луганської — майже 4 млн. грн., Хмельницької області — 3 млн. грн.

Фінансовим органам цих областей разом із місцевими органами влади треба працювати над нарощуванням економічного потенціалу областей, зна­ходити власні джерела формування дохідної частини своїх бюджетів, змен­шувати залежність від централізованих джерел держави.

Станом на 1 січня 1997 р. заборгованість місцевих бюджетів перед дер­жавним становила майже 484 млн. грн., із них по Автономній Республіці Крим — 138,2 млн. грн., видаткова частина бюджету якої виконана майже на 114%, а дохідна — лише на 92, по Луганській області — 60,8 млн. грн. і відповідно 106 і 95%, Донецькій — 60,6 млн. грн., 99 і 97%, Дніпропетровсь­кій — 43,0 млн. грн., 100 і 92% та по Київській області — 27,9 млн. грн. і відповідно 112 і 104 %.

Крім того, в Автономній Республіці Крим при наявності значної заборго­ваності з виплати заробітної плати працівникам бюджетних організацій та інших соціальних виплат розпорядженнями Ради Міністрів Автономної Рес­публіки Крим у 1996 р. виділялися пільгові кредити комерційним організаціям.

Уряд Автономної Республіки Крим також надав відстрочки підприємст­вам і організаціям із поточних платежів до бюджету на загальну суму 3841 тис. грн., у тому числі: ВАТ "Сімферопольський завод пластмас" — на 15 тис. грн., Феодосійському оптичному заводу — на 76 тис. грн., Кримському відділенню Придніпровської залізниці — на 3750 тис. грн.

Усього безпідставно витрачено майже 5 млн. грн. бюджетних коштів. Не випадково, що бюджет Автономної Республіки Крим недовиконаною доходів на 8,4%, зате з видатків перевиконано на 14%.

Цьому треба покласти край. Саме аналітична робота фінансистів нашої системи безпосередньо в господарських структурах повинна бути одним з основних механізмів впливу на економіку, збереження державних фінансо­вих ресурсів. Це однозначно зафіксовано в нормативно-правових загально­державних і відомчих документах, цього вимагають від нас президентські та урядові рішення і це треба робити починаючи з центрального апарату, пере­дусім із головних управлінь міністерства.

Слід зазначити, що в ряді областей незадовільно проводилась робота щодо стягнення фінансових санкцій. Так, органами Державного казначейст­ва в Донецькій області нараховано фінансових санкцій на 21,3 млн. грн., а стягнуто лише 7,4 тис. грн. (0,03%), Вінницькій області — нараховано 1,8 млн. грн., стягнуто 24,4 тис. грн. (1,3%). У межах 6—8% стягнуто фінансові санкції органами Державного казначейства в Запорізькій області (6,1%), Іва­но-Франківській (7,6%), Херсонській (6,7%), Черкаській (8,1%), у містах Києві та Севастополі (7,7 і 7,2%).

В умовах дефіциту бюджету фінансування витрат здійснювалося в межах надходження доходів відповідно до видатків, затверджених Законом України "Про Державний бюджет України на 1996 рік", з урахуванням забезпечення першочергових потреб соціального захисту населення та соціально-культур­ної сфери.

Видатки державного бюджету за 1996 р. профінансовані на 81,5% річних призначень, недофінансовано видатків на 5,9 млрд. грн.

На противагу цьому місцеві бюджети виконано майже на 103%. Рівень фінансування видатків по соціально-культурних установах становить 113,1%.

Дефіцит, урахований у розрахунках при затвердженні державного бюджету в сумі 4,6 млн. грн., профінансовано в сумі 3,6 млн. грн., або на 78,5%. За ра­хунок внутрішніх державних позик профінансовано 1,6 млрд. грн., або 104,7%.

Надто мало територіальних органів Державного казначейства проводять роботу щодо уточнення списків платників загальнодержавних податків і зборів, що подаються установам банків податковими адміністраціями і фінансовими органами. Тим часом мають місце факти, коли в списках плат­ників податків, що є порушенням чинного законодавства, підприємства ко­лективної, приватної та державної форми власності включалися до кому­нальної власності й платежі сплачувалися до місцевих бюджетів. Тільки у місті Нетішин Хмельницької області платежі 157 таких підприємств необ­грунтовано були зараховані до місцевого бюджету на загальну суму 22,7 тис. грн. Аналогічно в Запорізькій області платежі з прибутку 86 підприємств не­обгрунтовано зараховані до місцевих бюджетів у сумі 1,2 млн. грн.

Відомо, що одним із джерел наповнення дохідної частини бюджетів є плата за видачу ліцензій, сертифікатів, патентів на право реалізації окремих видів товарів.

Проведеними перевірками встановлено, що на 6 тисячах підприємств торгівлі немає спеціальних дозволів на торгівлю окремими видами (групами) товарів. Немає цих дозволів і на території Полтавської області у 1257 юри­дичних та фізичних осіб, м. Києва — у 708, Дніпропетровської області — у 543 суб'єктів підприємницької діяльності.

Найбільшу кількість порушень дотримання вимог чинного законодавст­ва під час реалізації алкогольних напоїв та тютюнових виробів допущено у Харківській, Одеській областях та Автономній Республіці Крим.

Ужиття відповідних заходів до порушників законодавства певним чином стимулювало суб'єктів підприємницької діяльності придбати спецдозволи. Якщо за звітом Головного управління Державного казначейства України за­гальна сума платежів за видачу всіх видів ліцензій та сертифікатів, що надій­шла до державного бюджету за січень — серпень минулого року, становила 8,7 млн. грн., то тільки за вересень — грудень — 16 млн. грн.

Участь фінансових органів у проведенні вказаних робіт повинна тривати й далі. Аналіз результатів перевірок має бути джерелом інформації для ор­ганів місцевої влади щодо підготовки пропозицій і вжиття конкретних за­ходів, спрямованих на попередження та викриття хиб у торгівлі, ліквідацію неорганізованих її форм, виведення з тіньового обороту діяльності окремих суб'єктів підприємства.

Відсутністю будь-якої організації роботи, повною втратою відповідаль­ності й контролю можна вважати дії Донецького облфінуправління.

Нещодавно проведеною Міністерством фінансів України перевіркою правильності використання бюджетних, позабюджетних і валютних коштів у Донецькій області встановлено, що з мовчазної згоди облфінуправління, так би мовити, на очах у контрольно-ревізійних, казначейських органів, як місцевих, так і центральних, у 1994—1996 рр. десятки мільйонів гривень, у тому числі тих, що належали державному бюджету, використовувалися не за цільовим призначенням, на незаконні виплати заробітної плати, пільгові (у ряді випадків безповоротні) кредити різним комерційним структурам.

І це в той час, коли заборгованість по соціально-культурних установах області становила на 01.01.96 понад 92 млн. грн., з них із заробітної плати — майже 21 млн. грн. Державному бюджету область винна сьогодні 60 млн. грн. Не дивно, що в регіоні існує гостре соціальне напруження.

Але найбільше дивує безпринципна позиція керівництва Головфінуправління. Навіть уже після проведення ревізії ним не було вжито дійових за­ходів щодо виправлення такої ситуації. Колегія дала принципову оцінку діям керівництва Донецького облфінуправління, видано відповідний наказ із цьо­го приводу.

Керівники відповідних фінансових структур несуть персональну відпо­відальність за стан справ із використанням за призначенням і збереженням бюджетних і позабюджетних коштів на підконтрольних територіях. Протягом І кварталу поточного року слід забезпечити проведення спеціальних пере­вірок щодо наявності фактів розміщення бюджетних коштів на депозитних рахунках в установах банків і страхових органах.

Десятки мільйонів гривень втрачаються бюджетом через брак контролю за станом надходження платежів за оренду державного майна. Починаючи з 1992 р., відповідно до Закону України "Про оренду державного майна", прийнятого 10.04.92, значна кількість державних підприємств (цілісних май­нових комплексів) різних галузей народного господарства України отримали можливість перейти на оренду. Постановами Кабінету Міністрів України від 12.11.93 № 23 та 04.10.95 № 786 затверджені методика розрахунку і порядок використання плати за оренду державного майна, згідно з якими до відпо­відних бюджетів на спеціальні рахунки повинні надходити значні кошти. Але ця робота не знайшла певної підтримки на місцях.

Міністерство фінансів неодноразово отримує доручення Кабінету Міністрів України щодо можливості врахування боргів перед бюджетом (орен­дна плата, Чорнобильський фонд, податок на додану вартість та інші платежі) за рахунок зменшення частки майна орендаря, яка була придбана за період оренди, та відповідного збільшення державної частки майна на цю суму.

Заборгованість до бюджету не повинна покриватися за рахунок збільшення державної частки акцій. Слід урахувати, що строки акціонування підприємств та приватизації державної частки акцій, яка здійснюється шля­хом їх продажу згідно з планом розміщення акцій, як правило, не визначені, а продаж акцій на аукціоні за кошти має дуже малу питому вагу (приблизно 5% від усіх акцій). Підприємства, які рентабельні або мають рівень рента­бельності понад 25% від обсягу виробництва, повинні обов'язково перед зміною форми власності повністю розрахуватися з бюджетом. Орендні підприємства з великим спадом виробництва, безперспективні, збиткові по­винні передаватися на розгляд Агентства з банкрутства із подальшим розгля­дом за встановленим порядком.

Недостатньо було вжито заходів щодо усунення негативних тенденцій зростання заборгованості із розрахунків за надані комунальні послуги підприємствам, організаціям і населенню. Не проводяться систематичний аналіз і перевірки стану справ із цього питання, не аналізуються причини допущення заборгованості, не вносяться пропозиції щодо поліпшення розра­хунків.

За минулий рік загальна сума кредиторської заборгованості підприємств і організацій системи Держжитлокомунгоспу, що належать до комунальної власності, зросла у 2,5 раза і становила 3,1 млрд. грн., у тому числі за енергоносії — у 2,1 раза і становила 1,6 млрд. грн., із них за газ— 1,2 млрд. грн., електроенергію — 0,4 млрд. грн.

Загальна сума дебіторської заборгованості за цей же період зросла у 2,8 раза і становила 3 млрд. грн., із них по госпрозрахункових підприємствах — 1,1 млрд. грн., бюджетних установах — 0,8 млрд. грн.

Станом на 1 січня 1997 р. особливо великих розмірів досягла кредиторсь­ка заборгованість у Дніпропетровській обл. — 456,3 млн. грн., Харківській — 369 млн. грн., Донецькій — 386,7 млн. грн., Луганській — 260 млн. грн., За­порізькій — 216,6 млн. грн. Ці області мають і найбільші суми дебіторської за­боргованості, зокрема в Дніпропетровській — 333,6 млн. грн., Харківській — 316,3 млн. грн., Донецькій —355 млн. грн.

Заборгованість населення з оплати за житлово-комунальні послуги, що на 10 грудня 1996 р. у порівнянні з 10 липня 1996 р. збільшилася з 0,5 млрд. грн. до 1,8 млрд. грн., становить 43% до нарахованих сум. Значно зросла во­на у Харківській області — 206,5 млн. грн., Донецькій — 236,1 млн. грн., Дніпропетровській — 193 млн. грн., Луганській — 144,4 млн. грн. та інших областях.

В Україні понад 52% квартиронаймачів — неплатники. Цей рівень пере­вищили 11 областей і місто Київ, зокрема по Києву він становить 60%, по Харківській області — 59, Луганській — 60, Івано-Франківській — 69%.

Основна причина зростання заборгованості — підвищення тарифів на житлово-комунальні послуги для населення з 1 серпня до 80% їх вартості.

Особливу увагу з боку облдержадміністрацій необхідно звернути на стан розрахунків за спожитий підприємствами, організаціями та населенням при­родний газ, заборгованість яких станом на 1 січня 1997 р. становить 1,7 млрд. грн., із них підприємств комунального побуту — 564,8 млн. грн., бюд­жетних установ і організацій — 55,2 млн. грн., населення — 553 млн. грн.

Найбільших розмірів заборгованість досягла у Луганській області — 123,9 млн. грн., Дніпропетровській — 256,7 млн. грн., Полтавській — 121,3 млн. грн., Запорізькій — 123,7 млн. грн., Львівській області — 165,8 млн. грн.

Усім відомо, як гостро нині стоїть питання соціального захисту населен­ня, виплати заробітної плати. Проте вплив на поліпшення ситуації з нашого боку через ужиття заходів у процесі фінансування та цільового використання коштів у сфері житлово-комунального господарства і надання послуг юри­дичним і фізичним особам недостатній.

Проведені в листопаді—грудні минулого року перевірки використання коштів на надання населенню житлових субсидій свідчать, що в нарахуванні субсидій і цільовому використанні коштів на цю мету є суттєві хиби.

Так, у Київській області в 1996 р. виділені на надання субсидій кошти в сумі 13,5 тис. грн. використали в окремих районах на заробітну плату пра­цівникам та утримання служби з надання субсидій. У Сумській області з цих коштів на виплату заробітної плати працівниками даної служби використано 2,3 тис. гривень. Мали місце хиби у нарахуванні субсидій населенню, фор­муванні та застосуванні тарифів на житлово-комунальні послуги тощо. Фінансовим і казначейським органам слід посилити аналітичну роботу, зап­ровадити систематичний контроль за правильним і цільовим використанням бюджетних коштів на надання житлових субсидій населенню.

Проведеними в червні—липні 1996 р. перевірками правильності та ефек­тивності витрачання коштів Державного фонду сприяння зайнятості насе­лення встановлено, що керівники центрів зайнятості не забезпечили чіткого виконання вимог чинного законодавства щодо використання державних коштів. Ці важливі питання своєчасно й ретельно не вивчалися, недостатньо здійснювались заходи щодо попередження зловживань, суворого дотримання статутних вимог.

При використанні коштів фонду мали місце численні порушення фінан­сової дисципліни, факти несвоєчасного повернення або неповернення нада­них депозитних і кредитних ресурсів, а також процентів за їх користування.

Керівники установ і організацій витрачають кошти на власний розсуд, користуючись бездіяльністю фінансових, казначейських і контрольно-ре­візійних органів. Так, ревізією обласного управління соціального захисту на­селення Вінницької облдержадміністрації встановлено, що протягом 1995— 1996 рр. бюджетні кошти в сумі 202,3 тис. грн., спрямовані на соціальний захист населення, використані на ремонт адміністративного приміщення та придбання меблів. Начальника управління звільнено з роботи, проти нього порушено кримінальну справу.

Водночас допускається заборгованість із виплати пенсій від двох до трьох місяців.

У 1997 р. необхідно забезпечити постійний контроль за цільовим і ефек­тивним витрачанням державних коштів, призначених на соціальне забезпе­чення громадян. Задля цього мають бути організовані перевірки витрачання бюджетних асигнувань у будинках-інтернатах та безпосередньо в Пенсійному фонді. Перевірок не повинна уникати й контрольно-ревізійна служба.

При обмеженості платежів Чорнобильського фонду торік постійно на спеціальних рахунках цього фонду в територіальних управліннях Державного казначейства Волинської, Чернівецької і Харківської областей були значні залишки коштів у розмірі від 10 до 30% від перерахованих на зазначені ра­хунки коштів фонду. В результаті несвоєчасно були проведені розрахунки з підприємствами, установами та організаціями щодо відшкодування їм вит­рат, пов'язаних із наданням пільг, виплатою компенсацій і допомоги праців­никам, яким надано статус таких, що постраждали від Чорнобильської ка­тастрофи. Не на належному рівні проводиться організаційна і контрольно-методологічна робота щодо забезпечення виконання вимог Закону України "Про Державний бюджет України на 1996 рік" у частині приведення штатів, кон­тингентів і мережі установ у відповідність із затвердженими обсягами асиг­нувань та постановою Кабінету Міністрів України і Національного банку від ЗІ серпня 1996 р. № 1033 "Про заходи щодо залучення додаткових надход­жень до бюджету та підвищення ефективності витрачання бюджетних коштів для забезпечення фінансування соціальних виплат населенню".

Як свідчать попередні розрахунки, за 1996 р. очікуються перевитрати ліміту фонду заробітної плати, затвердженого місцевими радами по установах освіти, на суму близько 280 млн. грн., або 20,7% до річного плану. А по дер­жавному бюджету очікуються перевитрати в сумі III млн. грн., або 23,1%.

По закладах охорони здоров'я місцевого підпорядкування такі перевит­рати становитимуть 148 млн. грн., або 11% до річних призначень.

Проведеною ревізією медико-санаторної частини виробничого об'єднання відкритого акціонерного товариства "ЧеЗаРа" Чернігівської області встановле­но, що в її штатному розписі на 1996 р. затверджено ІЗ зайвих штатних оди­ниць із місячним фондом зарплати 6 тис. грн., яким за 1995—1996 рр. випла­чено заробітної плати в сумі 49 тис. грн. Крім того, на порушення розпоряд­ження начальника обласного управління охорони здоров'я про ліквідацію бригадної форми оплати праці ще довго існувала така форма, внаслідок чого з квітня до червня 1996 р. безпідставно виплачено зарплати у сумі 14 тис. грн.

Найбільші перевитрати фонду заробітної плати в установах освіти очіку­ються по бюджету Черкаської області — 67,9%, Полтавської — 53,3, Вінницької — 40% річних сум. Водночас у Черкаській і Полтавській облас­тях цей показник було зменшено місцевими радами під час затвердження бюджету.

Не узгоджені потреби в коштах на соціальні виплати із затвердженими бюджетами асигнуваннями і по установах культури, де заборгованість із за­робітної плати за 1996 р. становила понад 56 млн. грн.

Незважаючи на це, на місцях за участю, а інколи й з подачі фінорганів провадяться святкування ювілейних дат міст, різні конкурси та широкомас­штабні театралізовані заходи.

Хочу наголосити, що Кабінет Міністрів України постановою від ЗО січня 1997 р. № 90 "Про стан виконання постанови Кабінету Міністрів України і Національного банку України від ЗІ серпня 1996 р. № 1033" визнав роботу міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, Ради Міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих органів виконавчої влади в цьому напрямку недостатньою.

Як відомо, Верховна Рада України прийняла Закон України "Про поря­док фінансування видатків з Державного бюджету у 1997 році до прийняття Закону України "Про Державний бюджет України на 1997 рік". Акцент зроблено на необхідності забезпечення першочергового фінансування ви­датків на соціальний захист населення, заробітну плату, пенсії, стипендії, грошове забезпечення, придбання медикаментів та енергоресурсів.

Саме з таких вимог слід виходити під час прийняття рішень про порядок фінансування видатків за рахунок місцевих бюджетів у поточному році.

Найближчим часом уряд затвердить Порядок складання єдиного кошто­рису бюджетної установи, який передбачає поєднання в оптимальній формі власних і бюджетних коштів у межах установлених законодавством норма­тивів і фінансових можливостей держави і буде основним керівним докумен­том для здійснення фінансово-господарської діяльності установи. З метою максимального залучення власних коштів для фінансування першочергових потреб установ урядом затверджено перелік платних послуг, що можуть на­даватися установами. Тепер треба, щоб намічені заходи були підкріплені на­лежною організаторською роботою.

Торік проведеними ревізіями і перевірками майже в 25 тисячах підприємств, установ і організацій (або в кожному третьому з перевірених) установлено факти незаконного витрачання, недостач, розкрадань коштів і матеріальних цінностей, а також заниження та приховування належних бюд­жету платежів на загальну суму 1,2 млрд. грн., що в 4,4 раза більше, ніж було виявлено у 1995 р.

Одним із пріоритетних напрямків щодо забезпечення фінансовими і ма­теріально-технічними ресурсами минулого року був агропромисловий комп­лекс. На виконання заходів із докорінної перебудови виробничих відносин в АПК, проведення земельної реформи, забезпечення соціально-економічного відродження села та підтримки виробників сільськогосподарської продукції в 1996 р. передбачалося спрямувати з бюджету 1,7 млрд. грн., або 44,1% за­гальної суми видатків на народне господарство. Передбачені видатки на роз­виток агропромислового комплексу профінансовано на 70,5%.

Однак бюджетні кошти, що передбачаються на розвиток агропромисло­вого комплексу, використовуються не завжди ефективно, а в окремих випад­ках і з порушенням законодавства. Зокрема через недостатню роботу органів Державного казначейства щодо співпраці з органами сільського господарства при розміщенні державного замовлення не враховувалися можливості това­ровиробників. Як наслідок, окремі товаровиробники станом на 12.02.97 р. заборгували за отримані аванси та матеріально-технічні ресурси 68 млн. грн., у тому числі Запорізької області — 8,9 млн. грн., Дніпропетровської — 8, Кіровоградської — 6,4, Вінницької — 4,1 млн. грн.

Із перевірених 6767 підприємств, або 47,7% загальної кількості, що укла­ли договори на поставку зерна до держресурсів, 544 (8%) допущено пору­шення законодавства. Зокрема виявлено випадки надання авансів або мате­ріально-технічних ресурсів (особливо фермерам) при відсутності договорів на поставку зерна до державних ресурсів. Так, в Автономній Республіці Крим II господарствам без договорів видано авансів на суму 421,3 тис. грн. Такі факти допускаються і в інших областях.

Виявлені факти порушень у використанні бюджетних коштів на фінан­сування заходів в агропромисловому комплексі та бюджетної позички під за­готівлю сільгосппродукції в державні ресурси свідчать про необхідність сис­тематичного контролю з боку фінансових органів, органів Державного каз­начейства та контрольно-ревізійних служб за цільовим і ефективним вико­ристанням бюджетних асигнувань.

За минулий рік на утримання органів виконавчої влади в цілому по Ук­раїні витрачено коштів у сумі 0,2 млрд. грн., або в 2,8 раза більше асигнувань, урахованих на цю мету в зведеному бюджеті України. Зокрема більш як утричі перевищено ці асигнування в місті Києві, в Донецькій, Запорізькій, Київсь­кій, Луганській, Одеській, Полтавській та Харківській областях, у 2 рази — у Волинській, Львівській, Сумській, Черкаській та Чернігівській областях.

Аналогічно витрати на утримання місцевих державних адміністрацій в ок­ремих адміністративно-територіальних одиницях також перевищили річні асиг­нування на їх утримання, враховані у зведеному бюджеті України, в тому числі у місті Києві на 59,6%, місті Севастополі — на 18,7, у Харківській області — на 15, Львівській — на 7,9, Полтавській — на 5,9, Донецькій — на 3,9%.

Минулого року допущено зростання чисельності працівників виконко­мів сільських і селищних рад у Одеській, Харківській, Хмельницькій та Черкаській областях.

У нинішніх умовах зростання дефіциту бюджету такий стан справ із вит­рачанням коштів на утримання органів виконавчої влади і органів місцевого самоврядування не може бути виправданим. Так, у Свердловському міськви­конкомі Луганської області цілий рік (із 1 травня 1995 року до 1 травня 1996 року) виплачувалась надбавка, не передбачена законодавством, до заробітної плати державним службовцям. Незаконні виплати становили 101,3 тис. грн.

Треба вжити всіх можливих заходів щодо скорочення чисельності і ви­датків на утримання органів виконавчої влади й самоврядування, а також значно посилити попередній і поточний контроль з боку фінансових, казна­чейських та контрольно-ревізійних органів за економним і цільовим витра­чанням коштів на цю мету.

Це конче потрібно для вирішення одного з найголовніших завдань сьо­годення, яке постало перед усіма органами виконавчої влади, керівниками підприємств, установ і організацій, фінансовими й казначейськими органа­ми, а саме: забезпечити виконання Указу Президента України від 12 травня 1996 року "Про невідкладні заходи щодо забезпечення своєчасної виплати заробітної плати, пенсій, стипендій та інших соціальних виплат" і Указу, який буде видано з цих питань найближчим часом.

Міністерством фінансів, його місцевими органами, територіальними ор­ганами Державного казначейства, контрольно-ревізійною службою та подат­ковою адміністрацією здійснено ґрунтовну перевірку із зазначеного блоку питань. За її результатами Мінфіном подано інформацію та проект постано­ви Кабінету Міністрів України з пропозиціями щодо притягнення до персо­нальної відповідальності керівників центральних і місцевих органів виконав­чої влади, з вини яких незадовільно або неналежне виконано вимоги Указу та постанови Кабінету Міністрів України і Національного банку України від ЗІ серпня 1996 р. № 1033 "Про залучення додаткових надходжень до бюдже­ту та підвищення ефективності витрачання бюджетних коштів для забезпе­чення фінансування соціальних виплат населенню", яку прийнято відповід­но до Указу Президента України. Проведено роботу і щодо залучення зовнішніх фінансових ресурсів, необхідних для покриття дефіциту бюджету. Станом на 10 січня 1997 р. державним бюджетом України одержано кошти на загальну суму 680 млн. дол. США та здійснено цілий ряд інших заходів.

Водночас аналіз погашення заборгованості із заробітної плати, пенсій, стипендій та інших соціальних виплат за підсумками роботи у 1996 р. свідчить, що заходи, які вживаються центральними і місцевими органами виконавчої влади, фінансовими й казначейськими органами, керівниками підприємств, установ і організацій, є недостатніми і докорінно не поліпшили стану справ у цій важливій ділянці роботи.

За друге півріччя 1996 р. заборгованість місцевих бюджетів із заробітної плати та інших соціальних виплат зросла в Івано-Франківській області — на 121%, Рівненській — 70, Донецькій — 60, Запорізькій — на 41%, а у Во­линській, Донецькій, Запорізькій, Івано-Франківській, Миколаївській, Одеській, Рівненській та Тернопільській областях станом на 1 січня 1997 р. — найвищий по Україні показник заборгованості місцевих бюджетів із соціаль­них виплат на одного жителя регіону.

Що стосується визначення напрямків роботи на 1997 р. щодо ліквідації заборгованості із соціальних виплат, то ця робота має бути спрямована на подолання тих негативних проявів у соціальній, економічній, фінансовій сферах, які в першу чергу вплинули на виникнення заборгованості із заро­бітної плати та інших соціальних виплат.

Таку заборгованість із соціальних виплат спричинило те, що у бюджеті на 1996 р. були видатки, які мають здійснюватись в обов'язковому порядку, але вони не забезпечувались неінфляційними джерелами фінансування. Міністерства і відомства, місцеві органи виконавчої влади, керівники бюд­жетних установ були зобов'язані Законом України "Про Державний бюджет України на 1996 рік" ужити заходів щодо приведення мережі штатів та кон­тингентів підвідомчих установ і закладів у відповідність із розмірами коштів, передбаченими у державному і місцевому бюджетах на їхнє утримання у 1996 р. Але така робота зазначеними органами проводиться дуже повільно.

Так, у Полтавській області штатна чисельність установ і організацій, які фінансуються з місцевих бюджетів, станом на 1 січня 1997 р. на 10,9% пере­вищувала штатну чисельність, що була на 1 січня 1990 р., у Рівненській — 8,1, Івано-Франківській — 8, Тернопільській — 6,6, Чернівецькій — 4,3 та в м. Севастополі — на 16,1%.

Збільшується заборгованість із видатків на утримання бюджетних установ, у тому числі на оплату праці, за опалення, електроенергію, комунальні послу­ги, медикаменти тощо. Станом на 1 січня 1997 р. допущено заборгованість бюджетних установ соціально-культурної сфери із зазначених видатків на за­гальну суму 4,8 млрд. грн., із них по місцевих бюджетах — 1,2 млрд. грн.

Несвоєчасні розрахунки бюджетних установ за надані послуги негативно впливають на фінансовий стан підприємств і є однією з причин кризи пла­тежів у народному господарстві, затримки виплат заробітної плати у вироб­ничій сфері.

Наявність заборгованості із соціальних виплат обумовлюється і тим, що в нинішніх економічних умовах немає можливості забезпечити бюджетними коштами надання і виплату всіх пільг і компенсацій, передбачених законо­давчими актами, більшість із яких приймалися на хвилі популізму в перші роки незалежності України, без економічних обгрунтувань. За розрахунками Мінфіну, тільки з 16 видів пільг із 22, що надаються згідно з законодавст­вом, у 1997 р. необхідно передбачити бюджетні кошти у сумі 15,3 млрд. грн.

Це гірка правда. В умовах, що склалися, треба йти шляхом допомоги тим громадянам, які не в змозі забезпечити собі відповідного рівня життя, і зупинити безпідставні виплати тим, хто може самостійно створювати своє благополуччя.

У 1997 р. заходи щодо запобігання порушень фінансової та податкової дисципліни повинні передбачити передусім персональну відповідальність посадових осіб, які припускаються цих порушень, та дії з визначення пла­тоспроможності суб'єктів підприємницької діяльності і, в разі необхідності, примусити їх до банкрутства.

На стан погашення заборгованості з соціальних виплат із бюджетів усіх рівнів впливає й те, що надання пріоритету у фінансуванні соціальних вип­лат ще не стало обов'язковою нормою. Кабінет Міністрів України весь час ставить питання, щоб на виплату заробітної плати й інші соціальні виплати спрямовувати 75—80% бюджетних коштів, що надійшли. Водночас керівни­ки окремих фінорганів і казначейських органів роблять навпаки. Так, за да­ними перевірок робочими групами з обласного бюджету Вінницької області у листопаді 1996 р. на соціальні виплати спрямовано 17%, а в грудні — 14,8, Закарпатської — відповідно 44 та 34,1, Запорізької — 14,2 та 19, Київської — 38,9 та 27,3, Одеської — 33,5 та 30,8, Рівненської — 15,8 та 18,9%.

Не виконано вимогу щодо пріоритетного фінансування соціальних вип­лат із районних бюджетів у Волинській, Кіровоградській, Рівненській облас­тях, м. Києві та інших регіонах.

Невизначеність щодо поданого пакету документів до проведення подат­кової реформи і затримка у зв'язку з цим прийняття бюджету на 1997 р. за­гострює фінансову ситуацію.

Платники податків, м'яко кажучи, сплачувати їх не поспішають. Це, безперечно, стверджується попередніми підсумками надходжень до­ходів зведеного бюджету за січень 1997 р., оскільки новий бюджетний рік почався дуже невдало. В січні різко знизилися надходження майже по всіх дохідних джерелах, що становили лише 73% від середньомісячних надход­жень минулого року, або менше прогнозу на січень на 18%. Проти грудня 1996 р. скорочення доходів становило 57%.

Фактична питома вага січня в проекті бюджету на 1997 р. становила ли­ше 3%, тоді як минулого року в січні надійшло 5,5% річної суми. І такі циф­ри — майже по всіх областях.

Ситуація, яка склалася сьогодні, зрозуміло, зобов'язує фінансові й каз­начейські підрозділи у тісному співробітництві з економічними, банківськи­ми та податковими органами встановити причини падіння доходів, розроби­ти і подати конкретні пропозиції місцевим державним адміністраціям щодо поліпшення виконання дохідної частини бюджету і забезпечення фінансу­вання першочергових видатків.

Основними напрямками фінансової політики в 1997 р. мають бути: — жорстка економія бюджетних витрат шляхом посилення постатейного контролю за витрачанням коштів бюджетів усіх рівнів;

- впровадження укрупнених фінансових норм витрат на фінансування освіти, охорони здоров'я, культури, підготовки кадрів та інших витрат;

— фінансування із бюджету тільки під державні програми і державне за­мовлення:

— розробка та обгрунтування принципів державної політики доходів для бюджетів різних рівнів;

— розширення кола учасників ринку державних цінних паперів із метою збільшення неемісійних джерел покриття дефіциту бюджету;

— розв'язання питання погашення заборгованості із заробітної плати у бюджетній сфері та інших соціальних виплатах;

— завершення процесу доведення рівня оплати житлово-комунальних та інших послуг населенню до їх фактичної вартості;

— забезпечення повного й своєчасного погашення зовнішнього і внут­рішнього державного боргу та його обслуговування.

ДОХОДИ БЮДЖЕТУ В СИСТЕМІ УПРАВЛІННЯ ЕКОНОМІКОЮ

Досвід країн із ринковою економікою свідчить про великі можливості використання бюджету як основного інструменту державного регулювання соціально-економічних процесів.

У і 996 р. зроблено вагомий крок до запровадження чітко визначеного законодавством бюджетного процесу. Застосування в повному обсязі Закону України "Про бюджетну систему України" дало можливість організаційно й методично вдосконалити його. Водночас прогноз макропоказників та умов розвитку економіки, що не справдився торік, зашкодив досягненню запланованих параметрів бюджету. Так, у 1996 р. Зведений бюджет України по до­ходах виконано лише на 87,6%, а по видатках - на 86,5%.

У прогнозних розрахунках на рік третину всіх доходів зведеного бюджету передбачалося забезпечити за рахунок податку на додану вартість, податку на прибуток, акцизного збору, другу третину — за рахунок прибуткового податку у громадян, внесків до Чорнобильського фонду. Пенсійного фонду і Фонду зайнятості населення, 10% передбачалось отримати за рахунок рент­них платежів за нафту та за різницю в цінах на газ.

З попередніми даними, до бюджету надійшло ПДВ 6293,3 млн. грн., або 95,3% до річних призначень, акцизного збору — 652,1 млн. грн. (90,4%); податку на прибуток підприємств 5450,8 млн. грн. (90,2%); прибуткового податку з громадян — 2639,2 млн. грн.(109,2%); відрахувань до Чорнобильського фонду ~ 1487,6 млн. грн. (82,1%) рентної плати за нафту і природний газ та різниці в цінах на газ - 1873,3 млн. грн. (70,9%); відрахувань до Фонду зайнятості населення — 267.9 млн. грн. (69,1%).

Серед названого вище переліку виділимо групу непрямих податків, або податків на споживання. До таких західна фінансова статистика відносить: податки на покупки, на продаж, ПДВ. акцизи, податки на експорт та імпорт (мита), податки на переведення власності, майна чи цінних паперів.

Найбільший серед податків — акцизи. Найпоширеніша його форма — ПДВ. Суттєвим зрушенням у структурі податків розвинутих країн є змен шення відносної частки податків на споживання. Найменша питома вага акцизів характерна для Японії та США - країн, де традиційно швидше розвивалося і переважало пряме оподаткування порівняно з непрямим.

Державний фіск завжди прагнув до універсальності податків на споживання. Розвиток галузей вироб ництва товарів споживання, постійні зміни структури їхнього асортименту вису нули на перше місце се ред усіх непрямих податків акциз в універсальній формі . Його перевага в тому, що одним податком обкладаються практично всі товари, які надходять у продаж, окрім того, досить широко він застосовується у сфері послуг.

Протягом тривалого періоду питома вага двох найважливіших непрямих податків — специфічних та універсальних акцизів у податкових доходах держав невпинно зменшувалася. Середній показник у країнах ОЕСР знизився із 33,7% у 1965 р. до 27,6% у 1990 р., \ країнах ЄС - із 35,6% до 29,5% відпо­відно. Найбільше зменшення частки акцизів спостерігається у ФРН — із - 31,1% до 23,4%, Канаді - з 35,3% до 26%, Італії - з 36,6% до 23,1%, Бельгії — з 35,5% до 22% і навіть у Франції, країні, де історично переважали непрямі податки, — з 37,6% до 28,3% відповідно.

Таке становище пояснюється двома основними причинами, По-перше, в податкових надходженнях швидкими темпами зростає частка податків на со­ціальне страхування; по-друге, розширюється податкова база для особистого прибуткового податку. В країнах із ринковою економікою практично вся наймана робоча сила дисципліновано сплачує ці податки, а тому вони ста­ють масовими.

Податок на додану вартість уведено протягом останніх років у Канаді, Японії, Кореї, Мексиці, Новій Зеландії. Тут запроваджено єдину ставку по­датку, Навіть ті країни, де раніше застосовувалося кілька ставок (наприклад, Франція й Італія), скоротили їхнє число. У США Федеральна адміністрація ' відмовилася від уведення ПДВ. За підрахунками фінансистів, його введення вимагало б збільшення апарату федерального податкового відомства США на 20 тисяч службовців, а витрати на його утримання мали 6 зрости на 700 млн. дол. щороку. Але річ була не так у зростанні витрат, як у прагненні об­межити державне втручання у підприємницьку діяльність.

Без сумніву, запільна тенденція полягає у застосуванні меншого числа по­даткових ставок. Так, Європейська Співдружність рекомендує використовува­ти тільки дві ставки: стандартну — від 15 до 20% і знижену — від 4 до 9%.

ПДВ за своєю суттю — це акциз, який громадяни України сплачують, купуючи товар. Порядок його вирахування за чинним законодавством не має нічого спільного з доданою вартістю. Об'єктом оподаткування в цьому разі є оборот від реалізації продукції, що створює його призначення і поси­лює податковий тягар в економіці (передусім щодо тил, хто працює, і най­більше щодо людей із фіксованими доходами).

Запровадивши акцизний податок, держава забезпечує стабільний при­плив доходів до бюджету. Але певною мірою вона діє несправедливо. Оскіль­ки товар, у ціну якого закладено акцизний податок, однаково потрібен і бідному, і багатому, то, зрозуміло, перший віддає державі більшу частину свого доходу, ніж другий. Мабуть, тому держава часто намагається звести до мінімуму список товарів, що обкладаються акцизним податком. До речі, у США майже 60% федеральних доходів від акцизного оподаткування дають лише три види товарів — алкогольні та тютюнові вироби і бензин. Розширен ня цього списку чи підвищення станок акцизних податків, як правило, здій­снюється тільки за надзвичайних обставин і з відома законодавчих органів.

Основними причинами невиконання доходів бюджету України в 1996 р. є зниження виробництва (на 5,1%) і зменшення обсягу вдового внутріш­нього продукту (близько 10%).

Податок на додану варт ість та акцизний збір за сумою очікуваних до­ходів становлять найвагоміше джерело бюджетних коштів, а проценти їхньо­го виконання одні з найнижчих.

Бюджет залишається ефективним інструментом регулювання темпів і пропорцій розвитку не тільки всієї економіки держави, а й окремих її ре­гіонів. У найближчій перспективі потребує вдосконалення бюджетний про­цес у такому напрямку, як розробка та обгрунтування принципів державної політики доходів для бюджетів різних рівнів.

Досвід розвинутих країн переконує, що вплив держави на територіаль­ний розвиток залишається найвідчутнішим. Вона контролює явища і проце­си, на які об'єктивно не можуть вплинути приватновласницькі структури і навіть асоціації підприємств. Державою регулюються загальні територіальні пропорції, стимулюється розвиток депресивних районів, здійснюється раціональний підхід до розміщення продуктивних сил, у тому числі розосередження промислових підприємств і обмеження їхньої концентрації у великих містах, розробляються та реалізуються великомасштабні державні регіональні програми різного спрямування тощо.

3 1972 р. в Україні вперше почали планувати комплексний економічний розвиток областей. Його план не мав директивного значення і давав зведену інформацію про наміри й можливості, закладені у територіальний розріз відомчо-галузевих планів.

Міжнародний досвід переконує, що розрив між регіонами у 30—50 пунктів щодо середньодержавного рівня є загрозливим, створює напруженість у відносинах між регіонами, спричиняє некеровані міграції населення і за­охочує автономізацію й сепаратизм. Останніми роками немало зроблено для вдосконалення таких понять, як "рівень життя" та "якість життя". Під егідою ООН вироблено стандарт, що складається приблизно з 10 блоків показників, які відображають рівень соціально-економічного розвитку регіону.

Співвідношення надходження дохідних джерел до бюджетів Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя у зведеному бюджеті України у 1996 р.

(млн. грн.)

содержание   ..  675  676  677   ..