Аналіз й оптимізація витрат підприємства на виробництво продукції

РОЗДІЛ 1

ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ОБЛІКУ ТА АНАЛІЗУ ВИТРАТ

1.1 . Сутність і класифікація витрат

Витрати виникають у процесі формування і використання ресурсів для досягнення певної мети. Зазвичай вони є різноспрямованими, поділяються на інвестиційні та поточні (операційні), пов'язані з безпосереднім виконанням підприємством своєї основної функції (місії) - виготовленням продукції (наданням послуг) [11, c. 460].

Поточні витрати чинників виробництва бувають циклічними і безперервними. Перші повторюються з кожним циклом виготовлення продукції (витрати на матеріали, заробітну плату, виробничих працівників, інструменти та ін), другі існують постійно і незалежно від виробництва (утримання приміщень, споруд, обладнання, управлінського персоналу тощо).

Витрати виражаються в натуральній і грошовій формах. Планування та облік витрат факторів виробництва в натуральній формі (кількість, маса, довжина тощо) мають важливе значення для організації діяльності підприємства. Однак для оцінки результатів цієї діяльності важливим є грошове вимірювання витрат, оскільки вона виражає вартість продукції (послуг). Будь-які витрати завжди спрямовані на досягнення певного результату. Тільки це виправдовує їхню доцільність. Стосовно виробничого підприємства цей загальний принцип діяльності, покладений в основу визначення собівартості продукції, виражається формулою «Витрати - Випуск» (Imput - Output). Собівартість продукції - це грошова форма витрат на підготовку виробництва, виготовлення та збут продукції [33, c. 231].

Собівартість продукції комплексно характеризує ступінь використання всіх ресурсів підприємства, а, отже, і рівень техніки, технології та організації виробництва. Чим краще працює підприємство, чим успішніше воно удосконалює техніку, технологію і організацію виробництва, інтенсивніше використовує ресурси, які використовуються, тим нижчою є собівартість продукції. Тому собівартість продукції є одним з важливих показників ефективності виробництва. Вона дуже тісно пов'язана з ринковою ціною виробів та тарифами на послуги. Це виявляється в тому, що собівартість є базою ціни товару (тарифів на послуги) і одночасно обмеження для виробництва (ніхто не буде випускати продукцію, собівартість якої вище, ніж ринкова ціна).

Важливе значення має склад включення в собівартість витрат, які відшкодовуються за рахунок двох власних джерел: собівартості і прибутку. Тому питання про склад витрат, що включаються у собівартість продукції, є питанням розподілу їх між зазначеними джерелами. Принцип розподілу полягає в тому, що шляхом включення в собівартість відшкодовуються ті витрати, які забезпечують просте відтворення всіх факторів виробництва (предметів і засобів праці, робочої сили та природних ресурсів).

До собівартості продукції включають:

витрати на підготовку і освоєння виробництва;

витрати, безпосередньо пов’язані з виробництвом продукції, обумовлені технологією та організацією виробництва;

витрати на оплату праці;

витрати, зв’язані з використанням природної сировини;

витрати некапитального характеру, пов’язані з вдосконаленням технології організації виробництва, а також з поліпшенням якості продукції;

витрати, зв’язані з винахідництвом, технічним удосконаленням і раціоналізаторськими пропозиціями;

витрати по обслуговуванню виробничого процесу (поточного, середнього і капітального ремонт);

витрати по забезпеченню нормальних умов праці і охорони та техніки безпеки;

витрати, зв’язані з набором робочої сили;

поточні витрати, пов’язані з утриманням і експлуатацією фондів природоохоронного призначення;

витрати, зв’язані з підготовкою та перепідготовкою кадрів;

витрати, передбачені законодавством про працю (оплату відпусток, компенсації і т.д.);

відрахування на державне соціальне страхування і пенсійне забезпечення, до державного фонду зайнятості від витрат на оплату праці працівників;

відрахування по страхуванню майна підприємства;

витрати на оплату відсотків по короткостроковим позикам банків, оплата послуг банків;

витрати по гарантійному обслуговуванню;

витрати, пов’язані із збутом продукції (упаковка, зберігання, транспортування);

витрати на відновлення основних виробничих фондів ( амортизація на повне відновлення);

знос (амортизація) по нематеріальних активах;

витрати від браку;

втрати від простоїв з внутрішньовиробничих причин.

Величина цих витрат залежить від цін на ресурси, необхідних для виробництва товарів, а також від технології їх використання. Ціна, по якій отримуються виробничі ресурси, не залежить від діяльності підприємства. Вона визначається попитом, що складається, і пропозицією на ресурси.

У відповідності з цим в собівартість продукції включають витрати за певними функціональними напрямками діяльності виробничого підприємства (рис.1.1).

За рахунок прибутку відшкодовуються витрати на підготовку і освоєння нової продукції серійного і масового виробництва, а також порушення договорів з іншими підприємствами.

Прийнято розрізняти загальні (сукупні) витрати і витрати на одиницю продукції. Загальні витрати - це витрати на весь обсяг продукції за певний період. Їх сума залежить від тривалості періоду і кількості виготовленої продукції. Витрати на одиницю продукції розраховуються як середні за певний період, якщо продукція виготовляється постійно або серіями. В поодиноких виробництві витрати на виріб формуються як індивідуальні.

Рис.1.1. Напрямки діяльності підприємства, витрати на здійснення яких включаються в собівартість продукції

Граничні витрати характеризують їх приріст на одиницю приросту обсягу виробництва, тобто:

, (1.1)

де Спр - граничні витрати, грн;

ΔС₀ - приріст загальних витрат, грн;

ΔN - приріст обсягу продукції на одиницю його натурального виміру, т.

Показник граничних витрат використовується при аналізі доцільності зміни обсягу виробництва.

При плануванні, обліку та аналізі використовується класифікація витрат за певними ознаками. Основними з них є ступінь однорідності витрат, можливість їх визначення для окремих різновидів продукції.
За ступенем однорідності витрати поділяються на елементні та комплексні. Елементні витрати є однорідними за складом, мають єдиний економічний зміст і класифікуються як первинні (матеріальні витрати, оплата праці, відрахування на соціальні потреби, амортизаційні відрахування та ін.) [47, c.233].

Комплексні витрати є різноманітними за складом, охоплюють кілька елементів витрат. Їх групуються по економічному призначенню при калькулюванню та організації внутрішнього виробничого економічного управління (загальновиробничих, адміністративних витрат, витрат на збут; втрат браку продукції).

Постійні витрати є функцією часу, а не обсягу продукції. Їх загальна величина не залежить від кількості виготовленої продукції. Вона стрибкоподібно змінюється лише при суттєвої зміни виробничої та організаційної структури підприємства. До них відносять витрати на утримання та експлуатацію будівель і споруд, організацію виробництва та управлінські витрати. Виділяють також умовно-постійні витрати, які де-кілька змінюються внаслідок збільшення або зменшення обсягу виробництва.

Змінні витрати - це витрати, загальна величина яких за певний період залежить від обсягу виробництва продукції. У свою чергу, в їх складі виділяють витрати пропорційні і непропорційний. Пропорційні витрати змінюються прямо пропорційно обсягу виробництва (витрати на сировину, основні матеріали, комплектуючі вироби, а також відрядну заробітну плату робітників).

Непропорційні витрати не мають пряму пропорційну залежності від обсягу виробництва. Вони поділяються на прогресуючі і дегрессірующіе.
Прогресуючі витрати зростають в більшій мірі, ніж обсяг виробництва. Вони виникають тоді, коли зростання обсягу виробництва вимагає більших витрат на одиницю продукції (витрати на відрядної-прогресивну оплату праці, додаткові рекламно-торгові витрати). Зростання дегрессірующіх витрат відстає від збільшення обсягу виробництва. Дегрессірующімі зазвичай є витрати на експлуатацію машин і обладнання, різноманітний інструмент.
В практичних розрахунках загальну динаміку змінних витрат спрощують, вважаючи всю їх сукупність пропорційною. Це значно полегшує аналіз і прогнозування витрат.

Важливе практичне значення має поділ витрат на прямі та непрямі по способу їх обчислення на одиницю продукції. Прямі витрати безпосередньо пов'язані з виготовленням певних видів продукції і можуть бути перелічені прямо на її фізичну одиницю. Якщо на підприємстві або в його структурному підрозділі виготовляються один різновид продукції, то всі витрати є прямими. Непрямі витрати (заробітна плата обслуговуючого управлінського персоналу, утримання та експлуатація засобів праці) не можна безпосередньо визначити для окремих різновидів продукції. Розподіл витрат на прямі та непрямі залежить від рівня спеціалізації виробництва, його організаційної структури, що застосовуються на підприємстві, методів нормування та обліку. Підвищення частини прямих витрат у загальній сумі витрат підвищує точність обчислення собівартості одиниці продукції, зміцнює економічні основи управління.

1.2 . Методика визначення постійних та змінних витрат

Для ефективного управління процесом формування собівартості продукції дуже важливо правильно визначити суму постійних і змінних витрат. Для цієї мети використовуються різні методи:

мінімаксний (метод вищої та нижчої точок);

графічний;

статистичний, заснований на корреляционно-регресійному аналізі;

селективний, побудований на змістовному аналізі кожної статті та елементів витрат [47, c.235].

Мінімаксний метод можна застосовувати при наявності сезонних коливань обсягів виробництва, а також інформації про мінімальному і максимальному обсязі продукції і відповідних їм витратах. З огляду на те, що коливання обсягів виробництва викликає зміну тільки змінної їх частини, можна визначити змінні витрати на одиницю продукції, розділивши різниця у витратах на різницю в обсягах випуску:

, (1.2)

де b – змінні витрати на одиницю продукції;

Z₁ , Z₂ – мінімальні та максимальні витрати, грн;

х₁ ,х₂ – мінімальний та максимальний обсяг продукції, грн.

Дізнавшись змінні витрати на одиницю продукції, можна підрахувати суму постійних витрат (а):

а = Z₂ - bx₂ або а = Z₁ - bx₁ . (1.3)

В умовах многопродуктового виробництва для знаходження суми постійних витрат замість кількості і-го виду продукції треба брати вартість валового випуску, а замість змінних витрат на одиницю продукції - питомі змінні витрати на гривню продукції (УПЗ).

Графічний метод знаходження суми постійних витрат полягає в наступному. На графіку, відкладаються дві точки, що відповідають загальним витратами для максимального і мінімального обсягу виробництва. Потім вони з'єднуються до перетину з оссю ордінат, на якій відкладаються рівні витрат.

Точка, де пряма перетинає ось ордінат, показує величину постійних витрат, яка буде однаковою для максимального і мінімального обсягу виробництва.

Селективний метод дозволяє більш точно визначити суму постійних та змінних витрат, але він більш трудомісткий порівняно з розглянутими вище. Однак в умовах сучасних технологій обробки економічної інформації цей процес спрощується, якщо передбачити поділ витрат на постійні і змінні в комп'ютерних програмах та в первинних документах.

Деякі витрати мають частково змінний або частково постійний характер (витрати на ремонт машин і обладнання, витрати на рекламу). Тому з метою більш точного розділення їх на змінні та постійні необхідно експертним шляхом встановити коефіцієнт залежності певного виду витрат від обсягу виробництва продукції.

Аналіз собівартості продукції звичайно починають з вивчення динаміки загальної суми операційних витрат у цілому і по основним елементам.

З_общ =∑( V_заг *Уд_i * b₁ )+А, (1.4)

де Ззаг – загальна структура витрат;

V_заг – обсяг випуску продукції в цілому по підприємству, грн;

Уд_i – структура обсягу випуску продукції;

b1 – рівень змінних витрат на одиницю продукції,грн;

А – сума постійних витрат на весь випуск продукції (А).

У свою чергу собівартість продукції залежить від рівня ресурсномісткими виробництва (трудомісткості, матеріалоємності, фондоемкості, енергоємності) і зміни цін на що споживаються ресурси [47, c.240].

З метою більш об'єктивної оцінки діяльності підприємств та більш повного виявлення резервів при аналізі собівартості продукції необхідно враховувати вплив зовнішнього інфляційного чинника. Для цього фактичну кількість спожитих ресурсів на виробництво продукції в звітному періоді потрібно помножити на зміну середнього рівня ціни по кожному виду ресурсів та результати скласти:

∆З_ц =∑(∆Ц_i *Р_i1 ), (1.5)

де ∆З_ц - вплив зовнішнього інфляційного чинника;

∆Ц_i - фактична кількість спожитих ресурсів на виробництво продукції;

Р_i1 - зміна середнього рівня ціни по кожному виду ресурсів.

Необхідно при цьому врахувати інфляційний приріст амортизації, орендної плати, відсотків за кредит, спожитих послуг і т.д.

Важливий узагальнюючий показник собівартості продукції - витрати на гривню продукції, який характеризує іздержкоемкість продукції. Він вигідний тим, що по-перше, дуже універсальний: може розраховуватися в будь-якій галузі виробництва, і по-друге, наочно показує прямий зв'язок між собівартістю і прибутком. Обчислюється його величина відношенням загальної суми витрат на виробництво і реалізацію продукції до вартості виробленої продукції в діючих цінах:

ІЕ= З_заг /ВП . (1.6)

де ІЕ - іздержкоемкість продукції;

У процесі аналізу вивчається динаміка, виконання плану й проводяться міжгосподарські порівняння за цим показником.

Наступний етап аналізу - визначення впливу факторів на зміну рівня даного показника.

Іздержкоемкість продукції безпосередньо залежить від зміни загальної суми витрат на виробництво і реалізацію продукції та від зміни вартості виробленої продукції.

На загальну суму витрат впливає обсяг виробництва продукції, її структура, зміна рівня питомої змінних та суми постійних витрат, які у свою чергу можуть збільшиться або зменшитися за рахунок рівня ресурсномісткості продукції та цін, по яких споживаються ресурси.

Вартість виробленої продукції залежить від обсягу випуску, його структури та цін на продукцію. Взаємозв'язок перерахованих факторів показана на рис.1.2

Зростання рівня постійних і змінних витрат обумовлено, з одного боку, підвищенням ресурсомісткістю виробництва, а з іншого боку - збільшенням вартості спожитих ресурсів.

Для встановлення впливу досліджуваних факторів на зміну суми прибутку необхідно абсолютні прирости іздержкоемкості продукції за рахунок кожного фактору помножити на виручку за фактичний обсяг реалізації продукції звітного періоду за цінами базового періоду:

∆П_xi =∆ІЕ_xi *∑(VРП_i1 *Ц_i0 ). (1.7)

де VРП_i1 - виручка за фактичний обсяг реалізації продукції звітного періоду.

Рис 1.2. Структурно-логічна модель факторного аналізу іздержкоемкості продукції

Для більш глибокого вивчення причин зміни собівартості аналізуються звітні калькуляції по окремим виробам, порівнюють фактичний рівень витрат на одиницю продукції з плановими і даними минулих періодів, інших підприємств в цілому і за статтями витрат [43, c.235].

Вплив чинників першого порядку на зміну рівня собівартості одиниці продукції вивчають за допомогою факторної моделі:

, (1.8)

де C_i - собівартість одиниці продукції I-го виду;

А_i - сума постійних витрат, віднесена на I-й вид продукції;

VBП_i - обсяг випуску I-го виду продукції в фізичних одиницях;

B_I - сума змінних витрат на одиницю на I-й вид продукції.

Залежність собівартості одиниці продукції від даних факторів показана на рис.1.3

С

постійні витрати на одиницю продукції

змінні витрати на одиницю продукції

VBП, шт

Рис. 1.3. Залежність собівартості одиниці продукції від обсягу її виробництва

Найбільшу питому вагу в собівартості промислової продукції займають витрати на сировину та матеріали. Загальна сума витрат по цій статті (рис.1.4) залежить від обсягу виробництва продукції (VПВ), її структури (Удi) і зміни питомих матеріальних витрат на окремі вироби (УМЗi). Останні, в свою чергу, залежать від кількості (маси) витрачених матеріалів на одиницю продукції (УРi) та їх вартості (Цi).

Рис.1.4. Структурно-логічна факторних модель прямих матеріальних витрат

Взаємозв'язок даних факторів із загальною сумою прямих матеріальних витрат можна представити таким чином:

МЗ_заг = ∑(VПВ_заг *Уд_i *УР_i *Ц_i ) . (1.9)

де VПВ_заг - обсяг виробництва продукції;

Уд_i – структура виробництва продукції;

УР_i - кількькість (маса) витрачених матеріалів на одиницю продукції;

Ц_i – вартість витрачених матеріалів на одиницю продукції.

Сума матеріальних витрат на випуск окремих виробів залежить від тих же факторів, крім структури виробництва продукції:

МЗ_i = ∑VПВ_i *УР_i *Ц_i . (1.10)

Якщо аналізується собівартість не всього випуску, а одиниці продукції, то розрахунок впливу факторів на зміну суми матеріальних витрат виробляються по моделі:

УМЗ_i = ∑УР_i *Ц_i . (1.11)

Витрата сировини і матеріалів на одиницю продукції залежить від їхньої якості, заміни одного матеріалу іншим, зміни рецептури сировини, технології та організації виробництва, кваліфікації працівників, відходів сировини і таке інше. Спочатку потрібно дізнатися зміну питомої витрати матеріалів за рахунок того чи іншого фактора, а потім отриманий результат помножити на ціни базового періоду і фактичний обсяг виробництва і-го виду продукції звітного періоду. В результаті отримаємо приріст суми матеріальних витрат на виробництво цього виду виробу за рахунок відповідного чинника:

∆МЗ_xi =∆ УР_xi *VПВ_i0 *Ц_i1 . (1.12)

Рівень середньої ціни матеріалу залежить від ринків сировини, інфляційних факторів, внутрішньої структури матеріальних ресурсів, рівня транспортних і заготівельних витрат, якості сировини, і т.д. Щоб дізнатися, як за рахунок кожного з них змінилася загальна сума матеріальних витрат, необхідна зміна середньої ціни і-го виду чи групи матеріалів за рахунок j-го чинника помножити на фактичну кількість використаних матеріалів відповідного виду в звітному періоді:

∆МЗ_xi =∆Цi₁ *УРi₁ *VПВ_i1 . (1.13)

У результаті заміни одного матеріалу іншим змінюється не тільки кількість спожитих ресурсів на одиницю продукції, але і їх вартість. Зміна в зв'язку з цим матеріальних витрат відображена у формулі 1.14.

∆УМЗ= (УР₁ -УР₀ )* Ц₀ , ∆УМЗ=( Ц₁ -Ц₀ )* УР₁ . (1.14)

де (УР₁ -УР₀ ) різницяміж зміною норми витрати матеріалу;

Ц₀ - ціна заміняємого матеріалу;

УР₁ - норма витрат заміняємого матеріалу.

Значна питома вага в собівартості продукції займає заробітна плата і надає великий вплив на формування її рівня. Тому аналіз динаміки заробітної плати на гривню виробленої продукції, її частки в собівартості продукції, вивчення факторів, що визначають її величину і пошук резервів економії коштів по даній статті витрат мають велике значення.

Загальна сума зарплати (рис.1.5) залежить від обсягу виробництва продукції, її структури і рівня зарплатомісткості виробів. Остання у свою чергу визначається трудомісткістю та рівнем оплати праці за одну чоловіко-годину.

Трудомісткість продукції та рівень оплати праці залежать від впровадження нової, прогресивної техніки та технології, механізації та автоматизації виробництва, організації праці, кваліфікації працівників та інших інноваційних заходів.

Наступний етап аналізу - аналіз непрямих витрат. Непрямі витрати в собівартості продукції представлені наступними комплексними статтями: витрати на утримання і експлуатацію обладнання, загальновиробничих та адміністративні витрати, комерційні витрати.

Рис. 1.5. Структурно-логічна факторних модель зарплати на виробництво продукції

При аналізі цих витрат проводиться порівняння фактичної їх величини на гривню виробленої продукції в динаміці за 5-10 років, а також з плановим рівнем звітного періоду. Таке порівняння показує, як змінилася їхня частка у вартості випущеної продукції в динаміці і в порівнянні з планом і яка спостерігається тенденція - зростання або зниження.

У процесі подальшого аналізу з'ясовують причини, які викликали абсолютну і відносну зміну непрямих витрат. За своїм складом це комплексні статті. Вони складаються, як правило, з кількох елементів витрат.

Витрати по утриманню та експлуатації машин і обладнання включають в себе амортизацію машин і технологічного обладнання, витрати на їх ремонт і експлуатацію, витрати по внутрішньозаводських переміщення вантажів, знос інструментів та інше. Деякі види витрат (наприклад, амортизація) не залежать від обсягу виробництва продукції та є умовно-постійними. Інші повністю або частково залежать від його зміни і є умовно-змінними. Ступінь їх залежності від обсягу виробництва продукції встановлюється за допомогою коефіцієнтів, величина яких визначається або шляхом досвіду, або за допомогою кореляційного аналізу по великій сукупності даних про обсяг випуску продукції і суму цих витрат.

Для перерахунку планових витрат на фактичний випуск продукції можна використовувати наступну формулу:

, (1.15)

де З_СК - витрати, скореговані на зміну випуску продукції;

З₀ - базова сума витрат за статтею;

ΔВП% - зміна обсягу випуску товарної продукції,%;

К_з - коефіцієнт залежності витрат від обсягу виробництва продукції.

Далі необхідно з'ясувати причини, відносного перевитрати або економії коштів по кожному виду витрат.

Загальна сума амортизації залежить від кількості машин і обладнання, їх структури, вартості та норм амортизації. Вартість обладнання може змінитися за рахунок придбання більш дорогих машин і їх переоцінки у зв'язку з інфляцією. Норми амортизації залежать від амортизаційної політики підприємства та методу її нарахування. Середня норма амортизації (НА) може змінитися також із-за структурних зрушень у складі фондів:

. (1.16)

Питома амортизація на одиницю продукції залежить ще й від обсягу виробництва продукції. Чим більше продукції випущено на наявних виробничих потужностях, тим менше амортизації та інших постійних витрат припадає на одиницю продукції.

На величину експлуатаційних витрат впливають кількість експлуатованих об'єктів, час їх роботи і питомі витрати на одну машино-годину роботи.
Витрати на ремонт можуть змінитися через обсяг ремонтних робіт, їх складность, ступінь зношеності основних фондів, вартість запасних частин і ремонтних матеріалів, економного їх використання.

На суму витрат по внутрішньому переміщенню вантажів впливають вид транспортних засобів, повнота їх використання, ступінь виконання виробничої програми, економне використання коштів на утримання та експлуатацію транспорту.

Сума зносу інвентарю змінюється за рахунок обсягу виробництва продукції і рівня витрат на один виріб, який в свою чергу залежить від того, наскільки раціонально та економно використовуються інструменти, інвентар, як налагоджено дієвий контроль за їх збереженням і справністю.

Аналіз загальновиробничих та адміністративних витрат має велике значення, оскільки вони займають значну питому вагу в собівартості продукції.

Витрати на збут включають в себе витрати з відвантаження продукції покупцям (вантажно-розвантажувальні роботи, доставка), витрати на тару і пакувальні матеріали, рекламу, вивчення ринків збуту і т.д.

Витрати з доставки товарів залежать від відстані перевезення, ваги перевезеного вантажу, транспортних тарифів за перевезення вантажів, виду транспортних засобів.

Витрати по навантаженню і вивантаженню можуть збільшитися або зменшитися у зв'язку зі зміною ваги відвантаженої продукції і розцінок за навантаження і вивантаження однієї тонни продукції.

Витрати на тару і пакувальні матеріали залежать від їх кількості та вартості. Кількість в свою чергу пов'язано з об'ємом відвантаженої продукції та нормою витрати пакувальних матеріалів на одиницю продукції. Економія на пакувальних матеріалах не завжди бажана, так як красива, естетична, приваблива упаковка - один з факторів підвищення попиту на продукцію. Збільшення витрат по цій статті окупується збільшенням обсягу продажів. Те ж можна сказати і про витрати на рекламу, вивчення ринків збуту та інші маркетингові дослідження.

На закінчення аналізу непрямих витрат підраховуються резерви можливого їх скорочення і розробляються конкретні рекомендації щодо їх освоєння.

1.3 . Маржинальний аналіз в управлінні витратами та собівартістю продукції

Сутність маржинального аналізу полягає в аналізі співвідношення обсягу продажів (випуску продукції), собівартості і прибутку на основі прогнозування рівня цих величин при заданих обмеженнях. У його основі лежить розподіл витрат на змінні та постійні. На практиці набір критеріїв віднесення статті до змінної або постійної частини залежить від специфіки організації, прийнятої облікової політики, цілей аналізу і від професіоналізму відповідного фахівця.

Основною категорією маржинального аналізу є маржинальний прибуток. Маржинальний дохід (прибуток) - це різниця між виручкою від реалізації (без урахування ПДВ і акцизів) і змінними витратами. Іноді маржинальний дохід називають також сумою покриття - це та частина виручки, що залишається на покриття постійних витрат і формування прибутку. Чим вище рівень маржинального доходу, тим швидше відшкодовуються постійні витрати та організація має можливість отримувати прибуток [47, c.242].

Маржинальний дохід розраховується за формулою:

MД = S – V , (1.17)

де МД – маржинальний дохід;

S - виручка від реалізації;

V - сукупні змінні витрати.

Маржинальний дохід можна розрахувати не тільки на весь обсяг випуску в цілому, але й на одиницю продукції кожного виду (питомий маржинальний дохід). Економічний зміст цього показника - приріст прибутку від випуску кожної додаткової одиниці продукції:

MД_пит = (S-V) / Q = P-V, (1.18)

де MД_пит – питомий маржинальний дохід;

Q - обсяг реалізації;

р - ціна одиниці продукції;

V - змінні витрати на одиницю продукції.

Знайдені значення питомих маржинальних доходів для кожного конкретного виду продукції важливі для менеджера. Якщо цей показник від’ємний, це свідчить про те, що виручка від реалізації продукту не покриває навіть змінних витрат. Кожна наступна вироблена одиниця даного виду продукції буде збільшувати загальний збиток організації. Якщо можливості значного зниження змінних витрат сильно обмежені, то менеджеру слід розглянути питання про виведення даного товару з асортименту пропонованої організацією продукції.

На практиці виробляють більш глибоку деталізацію змінних витрат на групи змінних виробничих, загальновиробничих, загальногосподарських та інших витрат. Звідси випливає необхідність обчислення кількох показників маржинального доходу, з аналізу яких виноситься рішення про те, вплив на які групи витрат може найбільш помітно відбитися на величині кінцевого фінансового результату.

Розподіл витрат на постійні і змінні, обчислення маржинального доходу дозволяють визначити вплив обсягу виробництва і збуту на величину прибутку від реалізації продукції, робіт, послуг і той обсяг продажу, починаючи з якого підприємство одержує прибуток. Робиться це на основі аналізу моделі беззбитковості (системи «витрати-обсяг виробництва-прибуток»).

Модель беззбитковості спирається на ряд вихідних припущень:

поведінка витрат і виручки можна описати лінійної функцією однієї змінної - об'єму випуску;

змінні витрати і ціни залишаються незмінними протягом усього планового періоду;

структура продукції не змінюється протягом планованого періоду;

поведінка постійних і змінних витрат може бути точно обмірювана;

на кінець аналізованого періоду у підприємства не залишається запасів готової продукції (або вони несуттєві), тобто обсяг продажів відповідає об'єму виробництва.

Точка беззбитковості - це обсяг випуску, при якому прибуток підприємства дорівнює нулю, тобто обсяг, при якому виручка дорівнює сумарним витрат. Іноді її називають також критичним об'ємом: нижче цього обсягу виробництво стає нерентабельним.

Алгебраїчним методом точка нульового прибутку розраховується виходячи з наступної залежності:

I = S-V - F = (P * Q) - (V * Q) - F = 0, (1.19)

де I - величина прибутку;

S - виручка;

V - сукупні змінні витрати;

F - сукупні постійні витрати.

Звідси знаходимо критичний обсяг:

Q '= F / (P-V), (1.20)

де Q '- точка беззбитковості (критичний обсяг у натуральному вираженні).

Критичний обсяг виробництва та реалізації продукції можна розрахувати не тільки в натуральному, але й у вартісному вираженні:

S = F * P / (P - V) = Q '* P, (1.21)

де S - критичний обсяг виробництва та реалізації продукції, у вартісному вираженні..

Економічний зміст цього показника - виручка, при якій прибуток дорівнює нулю. Якщо фактична виручка підприємства більше критичного значення, воно одержує прибуток, в іншому випадку - збиток.

Наведені вище формули розрахунку критичного обсягу виробництва та реалізації в натуральному і вартісному вираженні справедливі лише, коли випускається тільки один вид продукції або коли структура випуску фіксована, тобто пропорції між різними видами продукції залишаються незмінними. Якщо випускається декілька видів товару з різними граничними витратами, тоді необхідно враховувати структуру виробництва (продажу) цих товарів, а також частку постійних витрат, що припадають на конкретний вид продукції.
Точка закриття підприємства - це обсяг випуску, при якому воно стає економічно неефективним, тобто при якому виручка дорівнює постійним витратам:

Q "= F / P, (1.22)

де Q "- точка закриття.

Якщо фактичний обсяг виробництва та реалізації продукції менше Q ", не виправдовує підприємство свого існування і його слід закрити. Якщо ж фактичний обсяг виробництва та реалізації продукції більше Q", йому слід продовжувати свою діяльність, навіть якщо воно одержує збиток.

Ще один аналітичний показник, призначений для оцінки ризику, - «межа безпеки», тобто різниця між фактичним і критичним обсягами випуску і реалізації (в натуральному вираженні):

Кб = Оф - Q ' , (1.23)

де Kб - межа безпеки;

Оф - фактичний обсяг випуску і реалізації продукції.

Корисно розрахувати відношення кромки безпеки до фактичного обсягу. Ця величина покаже, на скільки відсотків може знизитися обсяг випуску і реалізації, щоб уникнути збитків.

К% = Кб / Qф * 100% , (1.24)

де К% - відношення крайки безпеки до фактичного обсягу.

Межа безпеки характеризує ризик підприємства: чим вона менша, тим більший ризик того, що фактичний обсяг виробництва та реалізації продукції не досягне критичного рівня Q 'і підприємство опиниться в зоні збитків.

Дані про величину маржинального доходу та інших похідних показників отримали досить широке розповсюдження для прогнозування витрат, ціни реалізації продукції, допустимого подорожчання її собівартості, оцінки ефективності та доцільності збільшення обсягу виробництва, у вирішенні завдань типу «робити самим або купувати» і в інших розрахунках з оптимізації управлінських рішень.

Багато в чому це пояснюється порівняльною простотою, наочність та доступністю розрахунків точки беззбитковості. Разом з тим необхідно мати на увазі, що формули моделі беззбитковості годяться тільки для тих рішень, які приймаються в межах прийнятного діапазону цін, витрат і обсягів виробництва та продажу. Поза цього діапазону ціна реалізації одиниці продукції і змінні витрати на одиницю продукції вже не вважаються постійними, і будь-які результати, отримані без урахування таких обмежень, можуть привести до неправильних висновків. Поряд з безсумнівними перевагами модель беззбитковості володіє певними недоліками, які пов'язані насамперед з допусками, закладеними в її основу.

При розрахунку точки беззбитковості виходять з принципу лінійного нарощування обсягів виробництва і продажів без урахування можливостей стрибка, наприклад, внаслідок сезонності випуску і збуту. При визначенні умов досягнення беззбитковості і побудові відповідних графіків важливо правильно поставити дані про ступінь використання виробничих потужностей.

Аналіз точки беззбитковості є одним з важливих способів вирішення багатьох проблем управління, оскільки при комбінованому застосуванні з іншими методами аналізу його точність цілком достатня для обгрунтування управлінських рішень в реальному житті.

РОЗДІЛ 2

АНАЛІЗ ВИТРАТ НА ВИРОБНИЦТВО ПРОДУКЦІЇ НА

ВАТ «КЦЗ-ПУШКА»

2.1 . Характеристика підприємства і задачі аналізу

ВАТ «КЦЗ-Пушка» - це підприємство промисловості будівельних матеріалів потужністю 580 тис. тонн цементу в рік. Цементне виробництво відноситься до масового типу, для якого характерні потокові форми організації технологічного процесу і високий рівень спеціалізації. Тут кожне робоче місце і агрегат спеціалізовані на одній або декількох однорідних операціях, робочі місця розташовані по ходу технологічного процесу, що сприяє максимальному скороченню транспортувань при передачі продукції від однієї операції до іншої, при цьому процес виробництва стає стабільним, строго нормованим і повторюваним. Для цементного виробництва характерні наявність спеціалізованого високопродуктивного обладнання, комплексна механізація і автоматизація виробничого процесу, безперервний процес виробництва, коротка тривалість технологічного циклу.

Все це дозволяє забезпечити високопродуктивну і ритмічну роботу підприємства, ефективно використовувати основні виробничі фонди, матеріальні і трудові ресурси, що сприяє досягненню високої продуктивності праці і низької собівартості продукції.

Основними структурними підрозділами підприємства є цехи. У своєму складі цементний завод має комплекс основних і допоміжних цехів. Основні цехи цементного заводу спеціалізуються по технологічній ознаці, тобто виконують окремі частини загального технологічного процесу (видобування, підготовку сировини, випалення, розмол). До них відносяться: сировинне, випалення клінкеру, розмол. Вони зв'язані в єдину потокову систему, розділену на паралельно працюючі технологічні лінії.

Основним переділом виробництва є випалення клінкеру, робота всієї решти переділів направлена до забезпечення високопродуктивної, ритмічної, безперебійної роботи печей, що обертаються.

Допоміжні цехи забезпечують основне виробництво енергетичними ресурсами, здійснюють ремонт всіх видів обладнання і інших основних фондів, транспортні роботи, обслуговування і ремонт контрольно-вимірювальних приладів, апаратів автоматичного регулювання виробничих процесів.

В цілях охорони навколишнього середовища технологічні агрегати підприємства оснащені ефективними пиловловлюючими пристроями (ектрофільтрами).

Сировинні матеріали, необхідні для виробництва цементу (крейда, глина), видобуваються в кар'єрах, що знаходяться поблизу заводу. Вони є крупними високомеханізованими підрозділами, добувними до 850 тис. тонн горної породи в рік. Сировинні матеріали з кар'єру за допомогою трубопровідного транспорту поступають на територію заводу в сировинний цех. З метою забезпечення безперебійної роботи на заводі є об'єднаний склад сировини, гіпсу і добавок. Склади обладнані механізмами для вивантаження прибуваючих вантажів і завантаження їх при передачі у виробництво на переробку.

Виробництво цементу на заводі організоване за мокрим способом, що дозволяє регулювати мінералогічний склад цементу шляхом введення в сировинну суміш коректуючих добавок. Виробництво цементу складається з наступних основних процесів: приготування сировинної суміші, її випалення і розмолу обпаленого продукту (клінкеру) в порошок.

На цементному заводі застосовується попередільний метод калькуляції собівартості цементу. Розрахунок собівартості цементу здійснюється підсумовуванням статей витрат по кожному переділу в наступній послідовності: визначається собівартість видобування сировини, потім продукції окремих переділів, і, нарешті — повна собівартість цементу. Розділивши суму витрат на об'єм випуску, визначають собівартість однієї тонни цементу.

При розрахунку собівартості сировини застосовують простий метод калькуляції, при якому всі витрати гуртуються по окремих статтях, а потім розподілом загальної суми на кількість сировини, що видобувається, визначають собівартість одиниці (т або м³ ). Процес видобування сировини складається з буропідривних, видобування і транспортних робіт, витрати по яких входять в загальну собівартість сировини. Таким чином виробництво цементу відноситься не тільки до оброблювальної, але і добувної галузі.

У звітному році завод планував виробити 580 000 тонн цементу, проте фактичний випуск склав 545 200 тонн,

Зниження об'єму виробництва на 6% пояснюється падінням останніми роками попиту на цемент з причини різкого скорочення будівельно-монтажних робіт через обмежене бюджетне фінансування, а також різким збільшенням вартості паливно-енергетичних ресурсів.

Собівартість однієї тонни цементу є показником, що характеризує рівень і динаміку витрат на його виробництво і реалізацію. Собівартість однієї тони цементу визначається на основі розробки планових і звітних калькуляцій.

Аналіз собівартості цементу здійснюється з метою дослідження резервів зниження витрат на його виробництво і реалізацію.

2.2. Аналіз загальної суми витрат на виробництво продукції та собівартості по калькуляційних статтях

При аналізі собівартості в першу чергу вивчається правильність її формування. На аналізованому підприємстві собівартість цементу формується відповідно до Положення про склад витрат, а також змінами і доповненнями до нього.

Після перевірки правильності формування собівартісті продукції розглядається динаміка загальної суми витрат як в цілому, так і в розрізі елементів і статей витрат, що дозволяє прослідити за зміною рівня окремих витрат, що відбулися в результаті зміни в технікі, технології і організації виробництва.

Для оцінки виконання плану по собівартості продукції розглянемо таблицю, складену на базі цементного заводу (табл. 2.1).

Таблиця 2.1

Витрати на виробництво цементу

Дані табл. 2.1 покатують, що в цілому фактичні витрати підприємства на виробництво продукції склали 38393 тис. грн. Це нижче за суму повної собівартості, передбаченої планом на 810 тис. гри. або на 2,1% (810/38393*100).

Зниження відбулося по всіх видах і особливо по матеріальних витратах і інших витратах. Змінилася декілька і структура витрат: збільшилася частка матеріальних витрат і амортизації основних засобів, а частка зарплати та інших витрат зменшилася (рис. 2.1).

Приведена фактична структура витрат дозволяє зробити висновок, що дане виробництво є матеріаломістким. Отже, важливим напрямом зниження витрат на виробництво є пошук резервів по скороченню матеріальних витрат.

Рис. 2.1. Структура витрат на виробництво цементу за 2008 рік

Загальна сума витрат може змінитися через обсяг випуску продукції в цілому по підприємству (VBП_общ ), її структури (Уд_i ), рівня змінних витрат на одиницю продукції (b₁ ) і суми постійних витрат на весь випуск продукції (А) та розраховується відповідно до формули (1.4).

Початкові дані для розрахунку впливу цих чинників наведені в табл. 2.2.

З табл. 2.2 видно, що у зв'язку зі зменшенням випуску продукції в умовно-натуральному вираженні на 6% (I_ВП = 0,94) сума витрат зменшилася на 1929тис.грн. (37 274-39 203).

Структура продукції залишилась незмінною.

Через підвищення рівня питомих змінних витрат загальна сума витрат збільшилася на 502тис. грн. (37 776-37 274).

Постійні витрати підвищились на 616 тис.грн. (38 392-37 776).

Таким чином, загальна сума витрат на виробництво продукції зменшилася за отчетгий період на 810тис.грн. (39203-38393).

Таблиця 2.2

Початкові дані для аналізу чинника загальної суми витрат на виробництво і реалізацію продукції

Таким чином, загальна сума витрат на виробництво продукції зменьшилася за звітний період порівняно з планом на 810 тис. грн. (39203-38393), або на –2,1 %, зокрема у зв'язку з невиконанням плану по випуску товарної продукції в умовно-натуральному виразі на 6% (I_ВП =0,94) сума витрат знизилася на 1929 тис. грн. або на 4,92% (1929/39203 * 100), а за рахунок підвищення рівня питомих змінних витрат допущена перевитрата витрат на виробництво продукції на суму 502тис. грн. або 1,28% (502/39203*100), а також підвищення постійних втрат в порівнянні з планом на суму 617 тис. грн. або на 1,57% (617/39203 * 100). Таким чином через підвищення собівартості продукції загальна сума витрат знизилася тільки на 2% (4,92-1,28-1,57).

Для глибшого вивчення причин відхилення фактичної собівартості від планової розглянемо постатейний аналіз витрат виробництва.

Ефективність використання матеріальних і трудових ресурсів з найбільшою повнотою розкривається при вивченні собівартості продукції по статтях витрат. Постатейна форма віддзеркалення витрат при калькулюванні собівартості підвищує аналітичні можливості цього показника і робить сам аналіз дієвим і цілеспрямованим, а також дозволяє аналізувати витрати не тільки по напрямах витрат, але і по місцях їх виникнення. Виділення місця винекнення витрат в аналізі дає можливість судити не тільки про економію або перевитрату при виробництві продукції, але і якості керівництва і організації оботи окремих ділянок.

В процесі аналізу слід перш за все вивчити динаміку собівартості однієї тонни цементу шляхом порівняння питомої ваги витрат в динаміці витрат за попередні роки. Таке зіставлення показує, як змінилася структура витрат і яка спостерігається тенденція - зростання або зниження питомої ваги витрат по окремих статтях витрат.

Приведені дані табл. 2.3 свідчать, що з року в рік структура витрат на виробництво цементу змінюється: підвищується питома вага витрат на паливо і енергію на технологічні потреби, а по решті статей собівартості питомі витрати знижуються.

Наступний етап аналізу - вивчення виконання плану і визначення впливу чинників на зміну собівартості однієї тони цементу.

Собівартість однієї тони цементу безпосередньо залежить від впливу наступних чинників першого порядку:

зміни об'сму випуску продукції;

зміни суми постійних витрат;

зміни рівня питомих змінних витрат. [47, с. 247]

Таблиця 2.3

Динаміка структури витрат на виробництво однієї тони цементу

Вплив чинників першого порядку на зміну рівня собівартості одиниці продукції вивчають за допомогою моделі чинника (1.8).

Залежність собівартості одиниці продукції від даних факторів показана на рис.1.3

Використовуючи цю модель та дані табл. 2.4, зробимо розрахунок впливучинників на зміну собівартості методом ланцюгової підстановки.

Початкові дані для аналізу чинника собівартості однієї тони цементу приведені в табл. 2.4.

Таблиця 2.4

Початкові дані для аналізу чинника собівартості цементу

Розрахунок впливу чинників першого порядку на одну тону цементу методом ланцюгової підстановки приведений в табл. 2.5

З табл. 2.5 видно, що фактична собівартість однієї тони цементу нижча за планову на 2,83 грн. або на 4,2% (2,83/67,59*100%), зокрема за рахунок невиконання плану по випуску товарної продукції на 0,77 грн. або 1,1% (0,77/67,59 * 100), що є причиною зростання постійних витрат на одну тонну цементу на 0,29 грн. або на 0,42% (0,29/67,59 * 100), а також зростання змінних витрат на 0,96 грн. або на 1,4% (0,96/67,59 * 100).

Для глибшого вивчення причин зміни собівартості необхідно виробити аналіз звітної калькуляції однієї тони цементу. Аналіз калькуляційних статей, заснований на зіставленні планових і фактичних витрат і подальшому вивченні відхилень і причин в першу чергу по тих статтях, які займають найвищу питому вагу в структурі собівартості. Групування витрат на одну тону цементу в калькуляційному розрізі представлене в табл. 2.6.

Таблиця 2.5

Розрахунок впливу чинників першого порядку на одну тону цементу

Як показують дані табл. 2.6 підприємство допустило перевищення фактичної собівартості над плановою на 2,83 грн. або на 4,2%. Причому перевитрата відбулася по матеріальних витратах на 3,2 грн., які вплинули на збільшення собівартості на 4,73% (3,2/67,59*100), зокрема по сировині і матеріалам на 0,48 грн. або на 0,71% (0,48/67,59*100%), паливу на технологічні цілі – на 2,42 грн. або на 3,58% (2,42/67,59*100%), енергії на технологічні цілі – на 0,3 грн. або на 0,44% (0,3/67,59*100%). Значна перевитрата допущена по статті паливо на технологічні цілі.

Загальна економія собівартості однієї тони цементу по окреміх статтях склала 0,61 грн. або 0,9% (0,61/67,59*100%), зокрема за рахунок економії витрат по основній заробітній платні виробничих робітників на 0,18грн. або на 0,27% (0,18/67,59*100%), додатковій заробітній платні виробничих робітників на 0,04 грн. або 0,06% (0,04/67,59*100%), відрахуванням на соціальні потреби на 0,06 грн. або на 0,09% (0,06/67,59*100%), витратам на зміст і експлуатацію обладнання на 0,31грн. або на 0,46% (0,31/67,59*100%), комерційним витратам на 0,02 грн. або 0,02% (0,02/67,59*100%).

Таблиця 2.6

Аналіз собівартості однієї тони цементу по статтях витрат

Найбільша економія досягнута по заробітній платні з відрахуваннями на соціальні потреби, а також по витратах на зміст і експлуатацію обладнання. Таке зниження витрат позитивно характеризує організацію роботи на аналізованому підприємстві. Детальніший аналіз причин відхилення цих витрат розглянутий в наступних підрозділах. Проте перевитрата планових витрат за матеріалами привела до перевищення фактичної собівартості над плановою.

Крім того, приведені дані свідчать про незначну зміну структури собівартості цементу в порівнянні із запланованою. Найбільша питома вага в труктурі собівартості займає стаття паливо на технологічні цілі, отже виробництво цементу є топливоємким, що пояснюється особливостями технологічного процесу (процес випалення клінкеру відбувається при t=1200-1500°С). Таким чином основний напрям в аналізі витрат – аналіз прямих матеріальних витрат, що дозволяє розкрити найбільші резерви в зниженні собівартості продукції.

На наступному етапі аналізу розглядаються причини зміни собівартості в розрізі окремої статі витрат з метою виявлення використаних можливостей її зниження.

Для глибшого вивчення причин відхилення витрат в наступному підрозділі розглянутий аналіз чинника прямих матеріальних витрат.

2.3. Аналіз прямих матеріальних витрат та прямих трудових витрат

Витрати на матеріальні і паливно-енергетичні ресурси в структурі витрат на виробництво цементу складають 75,5%. Це визначає значення аналізу вказаної статті витрат як одного з найважливіших резервів зниження собівартості продукції.

Матеріальні витрати при калькуляції собівартості продукції виділяються у вигляді самостійної статі, а також включаються до складу такої комплексної статі витрат, як загальновиробничі, адміністративні та витрати на збут. В межах даного підрозділа буде розглянута методика аналізу прямих витрат. У їх склад входять наступні статті витрат: сировина і матеріали; паливо і енергія на технологічні цілі.

У статтю «сировина і матеріали» на аналізованому підприємстві включаються витрати на сировину власного видобування і купівельне, а також витрати на основні матеріали, які входять до складу продукції, що виробляється, або є необхідними компонентами при її виготовленні.

До основних складових при виготовленні продукції на цементному заводі відносяться: крейда і глина, а також коректуючі добавки: гранульований шлак, гіпс-добавка, гіпс, колчеданові огарки, опока-добавка. При цьому глина і крейда є продуктами власного видобування. Інша сировина і основні матеріали отримуються зі сторони. Витрати на закуповані сировину і матеріали складаються з витрат на придбання, заготівлю і доставку сировини на склад підприємства. Собівартість сировини власного видобутку визначається за цеховою собівартістю кар'єрів.

У статтю «паливо на технологічні цілі» включаються витрати на паливо, яке використовується безпосередньо в технологічному процесі. Як паливо на заводі використовується природний газ.

У статті «енергія на технологічні цілі» враховуються витрати на енергію, використовувану безпосередньо в технологічному процесі. У вартість купованої енергії включається оплата її за встановленим тарифом, а також витрати, пов'язані із утриманням і ремонтом енергетичних мереж підприємства.

Загальна сума матеріальних витрат на виробництво однієї тонни цементу залежить від впливу двох чинників першого порядку: зміни норми витрати матеріалів (N); зміни собівартості однієї одиниці відповідного виду матеріальних ресурсів (Ц).

Розрахунок впливу чинників на зміну суми матеріальних витрат виробляється по моделі:

МЗ=N*Ц

Розрахувати вплив розглянутих чинників на зміну суми матеріальних витрат можна будь-яким способом: ланцюгових підстановок, абсолютних і відносних різниць. Розглянемо порядок розрахунку впливу вказаних чинників способом абсолютних різниць:

∆МЗ = ∆МЗ_(И) + ∆МЗ_(ц) ; (2.1)

∆МЗ_{( N )} =(N₁ -N₀ )*Ц₀ ; (2.2)

∆МЗ_(ц) = N₁ *(Ц₁ -Ц₀ ). (2.3)

Розрахунок впливу чинників на зміну питомих матеріальних витрат способом абсолютних різниць приведений в табл. 2.7. Дані табл. 2.7 показують, що на аналізованому підприємстві допущена перевитрата сировини і матеріалів на випуск однієї тони цементу на 3,2 грн. або на 6,7% (3,2/47,92 -100), зокрема за рахунок:

Зниження норми витрати матеріалів на одну тону цементу досягнута економія матеріальних витрат на суму 2,72 грн. або на 5,7% (2,72/47,92 * 100), зокрема по гранульованому шлаку – на 0,96 грн. або на 2% (0,96/47,92 * 100), гіпсу-добавці – на 0,06 грн. або на 0,1% (0,06/47,92*100), колчедановим огаркам – на 0,08 грн. або на 0,2% (0,08/47,92 * 100), паливу на технологічні цілі – на 1,22 грн. або на 2,6% (122/47,92 * 100), енергії на технологічні цілі – на 0,28 грн. або 0,6% (0,28/47,92 * 100). При цьому найбільша економія досягнута по паливу на технологічні цілі у зв'язку з вдосконаленням технологічного процесу.

За рахунок підвищення ціни заготівель сировини і матеріалів одержана перевитрата на суму 5,92 грн. або на 12,4% (5,92/47,92*100), зокрема по гранульованому шлаку – на суму 0,9 грн. або на 1,8% (0,9/47,92*100), гіпсу-добавці – на 0,04 грн. або на 0,1% (0,04/47,92 * 100), колчедановим огаркам – на 0,66 грн. або на 1,3% (0,66/47,92 * 100), гіпсу - з відсівом – на 0,12 грн. або на 0,2% (0,12/47,92 * 100).

Визначимо вплив розглянутих чинників на зміну собівартості фактичного випуску цементу (545 200тон).

Загальна сума матеріальних витрат на фактичний випуск цементу:

по плановій калькуляції 545200 * 47,92= 26 125 984 гри;

фактично 545200 * 51,12 = 27 870 624 грн.;

Отже фактична сума матеріальних витрат на 1 744 640 грн. (27870624 -26125984) вища за суму планових витрат.

Вплив чинників на зміну загальної суми матеріальних витрат на фактичний випуск цементу:

зниження норм витрат матеріалів на одну тону цементу:

545200 *(-2,72) = -1482944 грн.

підвищення собівартості заготівлі

545200 * (+5,92) = +3227584 грн.

Перевірка: +3227584- 1482944 = +1744000 грн.

Таким чином, значна перевитрата прямих матеріальних витрат відбулася з не залежних від підприємства причин, оскільки в звітному році ціни і тарифи на куповані зі сторони сировину і матеріали виявилися вище планових. Особливо останніми роками спостерігасться значне зростання цін на паливо (природній газ), а також на його транспортування.

Економне витрачання фонду заробітної платні є одним з найважливіших чинників зниження собівартості продукції і збільшення прибутку. Загальний фонд заробітної платні включає кошти на оплату праці, промислово-виробничого персоналу, непромислового складу і працівників необлікового складу. Основну питому вагу фонду на аналізованому підприємстві складає заробітна плата виробничих робітників. Тому аналіз розрахунку цієї частини загального фонду заробітної платні має найбільше значення. Заробітна плата інших категорій промислово-виробничого персоналу включається до складу комплексної статті собівартості.

Таблиця 2.7

Розрахунок впливу чинників на суму прямих матеріальних витрат на одну тону цементу

Організація заробітної платні робітників на цементному заводі заснована на тарифній системі, що забезпечує єдність в принципах організації заробітної плати і оцінці якості праці. Вище оплачується праця робітників, зайнятих на важких роботах, а також роботах з особливо шкідливими умовами праці. Основними формами оплати праці на підприємстві є відрядна і погодинна.

Розміри премій, винагород і інших виплат стимулюючого характеру встановлені підприємством самостійно, що зафіксоване в колективному договорі і статуті підприємства.

В рамках даного питання буде розглянута методика аналізу прямих трудових витрат на одну тону цементу.

У калькуляції собівартості цементу пряма заробітна плата виробничих робітників представлена двома статтями: основна заробітна плата виробничих робітників і додаткова.

У статтю «основна заробітна плата виробничих робітників» на підприємстві включають оплату за відпрацьований час по тарифних ставках і відрядних розцінках; премії робітникам, доплати за роботу в нічний час і не звільненим бригадирам за керівництво бригадою, а також кваліфікованим робітникам за навчання учнів. У основну заробітну плату, крім того, включаються доплати за відхилення від встановлених технологією умов роботи і оплату браку не з вини робітників. По цій статті калькуляції враховується заробітна плата робітників, зайнятих безпосередньо виготовленням продукції в основному виробництві - сировинному цеху, цеху розмолу та випалення.

До складу додаткової заробітної плати включають: оплату відпусток, компенсації за невикористану відпустку, оплату за виконання державних і суспільних обов'язків, вихідну допомогу при скороченні штатів та інше.

Для аналізу прямих трудових витрат розглянемо показники табл. 2.8, складеної за даними калькуляції собівартості однієї тони цементу (табл. 2.3).

Таблиця 2.8

Прямі трудові витрати на одну тону цементу

За приведеними даними аналізованого підприємства трудові витрати на одну тону цементу складають: за планом - 1,0 грн., фактично - 0,78 гри. Фактичні витрати на заробітну платню нижчі за витрати, передбачені в плані на 0,22 грн. або на 22%, зокрема по основній заробітній платні на 0,18 грн. або 18%, додатковій заробітній платні 0,04 грн. або 4%. Найбільша економія трудових витрат досягнута за рахунок зниження витрат на основну заробітну плату виробничих робітників. Далі необхідно виявити причини, що викликали це відхилення, шляхом проведення аналізу чинника. Сума основної заробітної плати виробничих робітників залежить від впливу двох чинників: зміни питомої трудомісткості продукції; зміни рівня середньогодинної оплати праці за одну людино-годину. Зв'язок між перерахованими показниками підтверджується формулою:

ЗПосн = УТ*ОТч, (2.4)

де ЗПосн - основна заробітна плата виробничих робітників, грн.;

УТ - питома трудомісткість продукції, людино-годин;

ОТч - рівень середньогодинної оплата праці на одну людино-годину.

Розглянемо порядок визначення розміру впливу вказаних чинників на зміну основної заробітної плати робітників способом абсолютних відхилень:

∆ЗПосн = ∆ЗП^осн _(ут) + ∆ЗП^осн _(отч). (2.5)

Вплив зміни питомої трудомісткості продукції:

∆ЗПосн= (УТф - УТпл)*Отчпл. (2.6)

Вплив зміни рівня середньогодштої оплати праці:

∆ЗПосн= (ОТчф - ОТчпл) * Утф. (2.7)

Розрахунок впливу чинників на зміну основної заробітної платні виробничих робітників приведений в табл. 2.9.

Таблиця 2.9

Факторний аналіз основної заробітної плати

Дані табл. 2.9 показують що зниження фактичних витрат на заробітну плату на 0,18 грн. або на 20% (0,18/0,9*100) відбулося за рахунок зниження питомої трудомісткості виготовлення цементу в основних цехах цементного заводу на 0,14 години (0,5–0,64) або на 22% (0,14/0,64*100). Зниження трудомісткості було забезпечене здійсненням організзщйно-технзчннх заходів не передбачених планом, а також підвищенням рівня механізації і автоматизації технологічного процесу.

В результаті зниження трудомісткості на 0,14 години витрати на оплату праці виробничим робітникам повинні були скоротитися при плановій середньогодинній оплаті на 0,588 грн. (0,14*4,2). Проте заробітна плата по звіту виросла в порівнянні з планом на 0,12 грн. (4,32 - 4,2). Підвищення заробітної плати призвело до зростання фактичних витрат з оплати праці робітникам на 0,06 грн. (0,12*0,5). Незначне підвищення середньогоданної оплати праці виробничих робітників є виправданим і відбулося в результаті підвищення тарифних ставок основним виробничим робітникам у зв'язку з інфляцією.

2.4. Аналіз комплексних витрат

Непрямі витрати в собівартості продукції представлені наступними комплексними статтями: витрати на утримання і експлуатацію обладнання, загальновиробничіх, адміністративні, комерційні витрати. При аналізі цих витрат проводиться порівняння фактичної їх величини на гривню виробленої продукції в динаміці за декілька років, а також з плановим рівнем звітного періоду. Таке порівняння показує, як змінилася їхня частка у вартості випущеної продукції в динаміці і в порівнянні з планом і яка спостерігається тенденція - зростання або зниження. У процесі подальшого аналізу з'ясовують причини, які викликали абсолютна і відносна зміна непрямих витрат. За своїм складом це комплексні статті. Вони складаються, як правило, з кількох елементів затрат.

Планування, облік і економічний аналіз цих витрат ведеться по статтях. Номенклатура статі встановлена в галузевих інструкціях по плануванню, обліку і калькуляції собівартості промислової продукції.

Аналіз непрямих витрат починають з оцінки динаміки і виконання плану по цих витратах. Оскільки на аналізованому підприємстві випускається один вид продукції, то непрямі витрати прямо включаються в собівартість цементу. Тому аналіз доцільно проводити шляхом порівняння фактичного їх рівня на одну тону цементу з рівнем попереднього року, а також з плановим і рівнем звітного року в зіставних цінах і умовах (табл. 2.10).

Таблиця 2.10

Динаміка комплексних витрат на одну тону цементу

Дані табл. 2.10 показують, що на аналізованому підприємстві комплексні витрати склали за планом 18,33 грн. на одну тону цементу, фактично 18,24 грн. Перевитрата допущена на суму 0,24 грн., зокрема по адміністративні витратах на 0,16 грн, а також загальновиробничих витратах на 0,08 грн. Проте за рахунок економії по витратах на утримання і експлуатацію обладнання – на 0,31 грн., а також витрати на збут – на 0,02 грн. сума економії по комплексних статтях склала 0,09 грн. Планова сума комплексних витрат нижча за попередній рік. Таке зниження по всіх статтях комплексних витрат планувалося у зв'язку із зростанням об'єму виробництва. Далі необхідно виявити причини, що викликали це відхилення шляхом проведення аналізу чинника комплексних витрат на одну тону цементу. Сума цих витрат залежить від впливу двох чинників: зміни суми комплексних витрат; зміни об'єму виробництва продукції.

Розрахунок впливу вказаних чинників на зміну величини комплексних витрат з розрахунку на одну тону цементу наведений в табл. 2.11.

Дані табл. 2.11 показують, що фактично сума комплексних витрат нижча планової на 0,09 грн. При цьому за рахунок невиконання планового об'єму випуску перевитрата по непрямих витратах відбулася на суму 0,11 грн. Проте за рахунок скорочення рівня витрат досягнута економія на суму 1,1 грн.

Таблиця 2.11

Аналіз непрямих витрат в собівартості однієї тони продукції, грн

В процесі подальшого аналізу з'ясовуються причини, які викликали зміну непрямих витрат по кожному виду витрат в розрізі статті. По своєму складу це комплексні статті. Вони складаються, як правило, з декількох елентів витрат.

У статтю «витрати на утримання і експлуатацію обладнання» на підприємстві відносять витрати на амортизацію і поточний ремонт виробничого обладнання, транспортних засобів і цінного інструменту, на експлуатацію обладнання (мастильні і обтиральні матеріали, заробітна плата з відрахуваннями на соціальні потреби допоміжних робітників, які обслуговують обладнання, послуги допоміжного виробництва), знос малоцінних і швидкозношуваних інструментів і пристосувань, інші витрати, пов'язані із утриманням і експлуатацією обладнання. Оскільки на підприємстві випускається один вид продукції, то вони прямо включаються в собівартість цементу.

По ознаці залежності від об'єму виробництва ці витрати підрозділяють і на незалежні від об'єму випуску продукції (амортизація) - умовно-постійні і залежні частково або повністю - умовно-змінні.

Аналіз витрат на утримання і експлуатацію обладнання, залежних від об'єму виробництва, необхідно робити з урахуванням виконання плану по випуску продукції. У цих цілях фактичні показники порівнюються з кошторисом, перерахованим за допомогою коректуючих коефіцієнтів, які визначаються на основі відповідних статистичних досліджень.

Для перерахунку планових витрат на фактичний випуск продукції
можна використовувати формулу:

Зск = Зпл* (100 + ∆ТП%*Кз)/100, (2.8)

де Зск — витрати скоректовані на фактичний випуск продукції;

Зпл - планова сума витрат по статті;

∆ТП% - перевиконання (недовиконання) плану по випуску товарної продукції, %;

Кз - коефіцієнт залежності витрат від об'єму виробництва продукції.

Витрати по утриманню та експлуатації машин і обладнання включають в себе амортизацію машин і технологічного обладнання, витрати на їх ремонт і експлуатацію, витрати по внутрішньозаводському переміщенню вантажів, знос інструментів та ін. Деякі види витрат (наприклад, амортизація) не залежать від обсягу виробництва продукції та є умовно-постійними. Інші повністю або частково залежать від його зміни і є умовно-змінними. Ступінь їх залежності від обсягу виробництва продукції встановлюється за допомогою коефіцієнтів, величина яких визначається або шляхом досвіду, або за допомогою кореляційного аналізу по великій сукупності даних про обсяг випуску продукції і суму цих витрат.

Далі необхідно з'ясувати причини, відносної перевитрати або економії коштів по кожному виду витрат.

Витрати на утримання і експлуатацію обладнання для аналізованого заводу в розрізі статей витрат приведені в табл. 2.12.

Приведені дані показують, що не дивлячись на загальну економію витрат на утримання і експлуатацію обладнання по статті амортизація устаткування на 48 тис.грн. допущена перевитрата. Таке збільшення витрат пояснюється введенням в дію нового устаткування, придбаного за вищою ціною, чим було передбачено кошторисом.

По решті статей кошторису досягнута економія на суму 516,66 тис.грн, зокрема за рахунок зміни об'єму випуску продукції на суму 132,45 тис.грн., за рахунок рівня витрат, передбачених кошторисом на 384,21 тис.грн. Таке зниження витрат є виправданим і пояснюється невиконанням плану по випуску продукції.

На наступному етапі аналізу вивчаються причини відхилення загальновиробничих і адміністративних витрат.

У статті «загальновиробничі витрати» на аналізованому підприємстві враховують витрати на утримання апарату управління та допоміжних робітників промислово-виробничого персоналу, витрати на амортизацію, утримання і всі види ремонту будівель, споруд і інвентаря, витрати по охороні праці і інші витрати, пов'язані з обслуговуванням виробництва. У звітній калькуляції по цій статті враховують також втрати від простоїв, недостачі матеріальних цінностей і інші непродуктивні витрати виробництва.

Таблиця 2.12

Витрати на утримання машин та обладнання, тис. грн.

У статті «адміністративні витрати» враховують витрати, пов'язані з управлінням підприємством в цілому, а саме витрат на заробітну платню апарату управління, відрядження і переміщення, утримання охорони, а також витрати на амортизацію, утримання і поточний ремонт будівель, споруд і інвентаря загальнозаводського призначення, утримання заводської лабораторії, підготовки кадрів, набір робочої сили, охорону праці і інші.

Адміністративні і загальновиробничі витрати обчислюються шляхом складання кошторису витрат на рік. Аналіз загальновиробничих витрат проводиться на основі даних підприємства (табл. 2.13).

Наведені дані свідчать, що в цілому по загальновиробничих витратах завод має економію на суму 21,8 тис. грн., зокрема на утримання апарату управління і іншого персоналу цеху – на суму 6,8 тис. грн. у зв'язку з скороченням чисельності адміюсіративно-управлінського персоналу цеху, на утримання і амортизацію будівель, споруд і інвентаря – на суму 15 тис. грн. за рахунок економного використання електроенергії і інших матеріальних ресурсів на утримання будівель цехів, а також дбайливого відношення до інвентаря.

Таблиця 2.13

Загальновиробничі витрати, тис.грн.

Дані для аналізу адміністративних витрат приведені в табл. 2.14

Приведені дані свідчать, що в цілому по адміністративним витратам завод мас економію на суму 48,5 тис. грн. Проте на підприємстві допущені непродуктивні витрати на суму 0,5 тис. грн. у зв'язку з нестачею матеріалів на заводському складі. Економія по утриманню апарату управління – на суму 39 тис.грн. викликана скороченням адміністративно-управлінського персоналу заводоуправління у зв'язку з вдосконаленням організаційної структури управління підприємством, а також підвищенням рівня автоматизації і механізації процесу управління. По решті статей адміністративих витрат кошторис виконаний в повному обсязі. Це позитивно характеризує організацію роботи на підприємстві проте слід підсилити контроль за збереженням матеріальних цінностей на складі. До резервів зниження адміністративних витрат на аналізованому заводі можна віднести ліквідацію непродуктивних витрат.

Таблиця 2.14

Аналіз адміністративних витрат, тис.грн.

содержание   ..  400  401  402   ..