Інтелектуальна біографія Дж.М. Кейнса

Інтелектуальна біографія Дж.М. Кейнса.

Чому саме Дж.М. Кейнс справив такий величезний вплив на світову економічну науку, зважаючи на те, що споріднені йому ідеї висловлювались і до нього в 20—30-х pp. XX ст.? Більше того, частину цих ідей використав і сам Кейнс. Справа в тому, що це був лише економічний матеріал, а Дж.М. Кейнс сформував нову систему поглядів, заснувавши потужний напрям економічної теорії. Але справа не тільки в тому, що Дж.М. Кейнс жив у переламний період початку XX ст.,. Здібності та інтереси цього видатного вченого, практика, політика виявилися найспівзвучнішими новим потребам перебудови економічної Дж.М. Кейнс науки в складних, суперечливих умовах початку XX ст.
Англійський вчений Дж.М. Кейнс — один з найви-датніших економістів XX ст. рівня А. Сміта, Д. Рікардо, Дж. С. Мілля і А. Маршалла. Як визнають дослідники, його роль в історії економічної науки настільки визначальна, а наукова постать настільки значима, що, поза всяких сумнівів, безумовний самостійний інтерес становить біографія вченого.
Народився Дж.М. Кейнс 5 червня 1883 р. в Кембриджі в родині професора логіки та економіки Джона Невілла Кейнса. Закінчив одну з найкращих приватних шкіл в Ітоні.
1902—1906 pp. — навчання у Королівському коледжі при університеті в Кембриджі. Вже під час навчання виявив непересічні здібності до наук і, предусім, до математики та прикладної економіки.Студентом Дж.М. Кейнс слухав лекції А. Маршалла, був одним з найталановитіших його учнів. У 1905 р. А. Маршалл писав у листі до батька майбутнього вченого Дж.Н. Кейнса: "Ваш син виконує відмінну роботу з економікс. Я казав йому, що був би дуже задоволений, якби він обрав кар´єру професійного економіста. Але, безумовно, я не повинен тиснути на нього"1.Післяуніверситетська кар´єра Дж.М. Кейнса поєднувала державну службу з науковою та публіцистичною діяльністю.З 1906 по 1908 р. Кейнс працює в Управлінні у справах Індії.
З 1908 по 1915 р. повертається за запрошенням А. Маршалла до Кембриджського університету, де на постійній основі читає лекції з економічної теорії та математики. Викладання, до речі, велось відповідно до панівної на той час неокласичної, маршалліанської традиції. У 1909 р. виходить перша праця вченого "Індексний метод", за яку він отримав премію А. Сміта.Одночасно Дж.М. Кейнс набуває і суспільного визнання.
З 1911 до 1945 р. понад ЗО років обіймає посаду редактора (спочатку разом з Ф.Й. Еджуортом) "Economic Journal" — найавторитетнішого наукового економічного видання, офіційного друкованого органу Королівського економічного товариства.
З 1913 р. — секретар Королівського економічного товариства.
У 1913—1914 р. Дж.М. Кейнс стає членом Королівської комісії з фінансів та грошового обігу Індії.Ранні наукові праці Дж.М. Кейнса були присвячені дослідженню проблеми грошей. В 1913 р. виходить його перша книга "Грошовий обіг і фінанси Індії", яка принесла авторові широку популярність. В цій роботі Дж.М. Кейнс аналізує проведену в Індії грошову реформу, згідно з якою індійську валюту в міжнародних розрахунках було переведено на фунт стерлінгів, що забезпечило включення Індії у "стерлінгову зону".
У 1915—1919 pp. Дж.М. Кейнс працює економічним радником у британському казначействі, займаючись проблемами міжнародних фінансів.
У 1919 р. у статусі представника цього міністерства він взяв участь у Паризькій конференції, на якій був підписаний Версальський мирний договір. Дж.М. Кейнс виступив з різкою критикою цього договору, вважаючи непомірними репараційні вимоги до Німеччини та помилковою економічну блокаду Радянської Росії. Обтяжливість та принизливість становища переможеної Німеччини у післявоєнному економічному устрої світу Кейнс вважав помилковим та загрозливим для майбутнього2. Не отримавши розуміння, він на знак протесту склав з себе повноваження учасника конференції та залишив її. Цей вчинок засвідчив риси його непересічної особистості — природну інтуїцію, стратегічне мислення, принциповість та безкомпромісність. Дж.М. Кейнс рано здобув репутацію людини, яка йде проти течії.Власне ставлення до договору він згодом виклав у статтях "Економічні наслідки Версальського мирного договору" та "Перегляд мирного договору" (1919). Запорукою стабільності післявоєнного економічного відродження Європи в цих працях Дж.М. Кейнс називав, зокрема, надання Америкою позики Німеччині, виплату нею помірних репарацій та зняття блокади з Росії країнами Антанти, оскільки, як він зазначав, "ми блокуємо не стільки Росію, скільки самих себе"1. Кейнс відверто писав, що "єдиними дійовими силами для боротьби з більшовизмом всередині Росії є контрреволюціонери, а поза нею — відбудова порядку та влади у Німеччині". За своїм змістом підхід Дж.М. Кейнса виявився далекоглядним і випередив більш пізні програми (Ч. Дауеса, К. Юнга, А. Маршалла). Публікації Кейнса справили на урядові та політичні кола Великої Британії ефект, схожий на вибух бомби, за що його було усунуто з державної служби майже на двадцять років, до початку Другої світової війни.У праці "Економічні наслідки Версальського мирного договору" Кейнс чи не вперше висловив власні важливі міркування з приводу економічного значення споживання та заощадження, а також їх впливу на дохід.
З 1920 р. Дж.М. Кейнс, залишивши державну службу, повертається до викладацької та наукової роботи у Кембриджському університеті, де його високо цінували за ерудицію та ділові якості.Він продовжує розробку теорії грошей та проблем грошового обігу, особливо ідеї заміни золотого стандарту регульованою валютою. Цим питанням були присвячені такі праці, як "Трактат про грошову реформу" (1923), "Кінець laissez faire" (1926), в яких учений приходить до висновку про необхідність регулювання економіки поки що у межах грошової системи. Так в "Трактаті про грошову реформу" першорядне значення в боротьбі з зубожінням він надає вирішенню проблеми зайнятості, висуває ідею контролю грошової емісії з боку центрального банку незалежно від золотого стандарту, тобто розглядає гроші як активний фактор економічного процесу. В одній з газетних статей 1924 р. Дж.М. Кейнс визнає, що його нові погляди виявляются єретичними з погляду старої неокласики.Я покладаюся на державу; я відмовляюся від погляду laissez faire — правда, без ентузіазму і не тому, що відчуваю неповагу до цієї старої доброї доктрини, а тому, що, подобається вам це чи ні, часи її успіхів минули.
Гострій критиці застарілу ідею невтручання держави в економічні процеси Кейнс піддав у двох статтях-памфлетах "Економічна політика містера Черчилля" (1925) та "Кінець laissez faire" (1926).У 1925 p. Дж.М. Кейнс одружився з Лідією Лопуховою — відомою балериною, солісткою імператорського балету. У тому ж 1925 р. з нагоди відзначення 200-ї річниці Академії наук Дж.М. Кейнс приїздив до Радянського Союзу, де ознайомився з досвідом впровадження нової економічної політики. Маловідомими фактами залишились ще два його приватних візити в Росію — у 1928 та 1936 pp. Свої враження від першої поїздки він виклав у праці "Побіжний погляд на Росію" (1925), зокрема, досить скептично оцінював досвід впровадження командно-адміністративної системи. До речі, він ніколи не був прихильником планової економіки та одержавлення, не посягав на основи ринкового устрою, вважаючи лише, що той потребує певного коригування. У зазначеній праці, визнаючи, що капіталізм як система багато у чому неблагополучний, одночасно вказував, що якщо ним розумно управляти, він може досягти більшої ефективності у досягненні економічних цілей, ніж будь-яка, що існувала до цього, альтернативна система.Таким чином, праці Дж.М. Кейнса 20-х pp. — важливий етап генезису його теоретичної системи. Він поступово приходить до глибокого переконання в тому, що автоматичне ринкове саморегулювання капіталізму належить історії, на зміну йому має прийти державне регулювання ринкової економіки.
Наступним етапом формування нових поглядів Кейнса на економічні процеси стає фундаментальна двотомна праця "Трактат про гроші" (1930), яка вийшла вже після того, як почалася світова економічна криза. Ця праця має самостійне вагоме значення передусім для подальшого розвитку поглядів вченого на актуальні проблеми теорії грошового обігу. Учений продовжив у ній аналіз питань щодо валютного курсу та золотого стандарту, порушених у попередніх роботах. Детально розроблені в цій праці такі важливі питання грошової теорії, як проблема золотого стандарту, роль банківської сфери, політика центрального банку, механізм міжнародних розрахунків тощо.
Також ця праця стала етапною у генезисі тих макроекономічних поглядів ученого, які в подальшому становитимуть основу його загальної теорії. В ній основна увага приділяється дослідженню проблеми співвідношення інвестицій і заощаджень та їх впливові на економічну нестабільність. Дж.М. Кейнс приходить до нових теоретичних висновків: про відсутність автоматичного механізму врівноваження заощаджень та інвестицій; про те, що перевищення заощаджень над інвестиціями призводить до зниження ділової активності; що умовою макроекономічної рівноваги є їх рівність. Висуваються ідеї державного фінансування суспільних робіт з метою підтримки зайнятості.
Висловлені Кейнсом новаторські економічні ідеї йшли в розріз із панівною неокласичною ортодоксією, порушуючи її практично непохитну до того часу наукову монополію. Погляди вченого мали значний резонанс в академічних колах. Вони розкололи наукову економічну громадськість на прихильників і непримиренних противників. Неординарна позиція Кейнса щодо співвідношення ринку та державного втручання викликала в стані опонентів різке неприйняття. На початку 30-х pp. це вилилось у знаменну бурхливу дискусію Дж.М. Кейнса з прихильниками класичного лібералізму, зокрема, з Ф. фон Хайєком. Ідейне та теоретичне протистояння двох титанів економічної науки мало символічне завершення: наприкінці 30-х pp. перемогли ідеї Кейнса, визначивши на чотири наступних десятиріччя нові пріоритети позитивної та нормативної теорії.Вступ британської та світової економіки у 1929 р. у фазу циклічного спаду, а також фінансовий крах 1931 р. потребували радикальних змін в урядовому економічному курсі та нестандартних підходів в економічній політиці. Тому з початком світової економічної кризи Дж.М. Кейнс знов включається в активну суспільно-політичну діяльність.У 1929 р. він отримує нове призначення — член Королівської комісії з фінансів та промисловості.З 1930 р. стає головою Економічної консультативної ради при уряді з проблеми безробіття.У 1934 р. Кейнс приїздив до Сполучених Штатів Америки, зустрічався у Білому домі з американським президентом Франкліном Делано Рузвельтом, виступивши перед ним з ґрунтовною доповіддю. Економічний антикризовий курс тогочасної американської адміністрації, втілені у ньому принципи економічної політики держави в умовах виходу з циклічного спаду були дуже близькі до теоретичних поглядів Дж.М. Кейнса. Співзвучність практичних економічних заходів "Нового курсу" Ф.Д. Рузвельта ідеям Кейнса породила поширений але помилковий погляд, що нібито американський президент безпосередньо керувався ідеями видатного англійського вченого . Зокрема, як доводять документальні свідчення, попри всю схожість їх підходів, обидві видатні особистості свого часу прийшли до усвідомлення необхідності зміни методів капіталістичного господарювання цілком незалежно: Кейнс — від економічної теорії, Рузвельт — від економічної практики. Про це є документальні свідчення оточення Ф.Д. Рузвельта. Так, один з найближчих соратників президента Ф. Перкінс вказував: "Рузвельт зовсім не знав економічних праць Кейнса". Проте цей факт лише зайвий раз красномовно підкреслює об´єктивну необхідність кардинальних змін економічної теорії та політики нового часу.На помилковість цього погляду звертає зокрема увагу авторитетний дослідник економічної думки XX ст., відомий американський економіст Б. Семігмен. "Було б зовсім неправильно вважати Кейнса батьком "Нового курсу"... "Новий курс" мав характер програми, продиктованої виключними обставинами, і він здійснювався тими, хто цурався економічної теорії" (Селигмен Б. Основные течения современной экономической мысли. — М.: 1968. — С. 584).
Цю назву отримали масштабні антикризові за своїм спрямуванням економічні реформи адміністрації Рузвельта, який на чолі демократичної партії переміг на виборах 1932 р. У своїй інавгураційній промові, яка проголошувалась, коли спад в економіці досяг апогею, він визнав, що "...країні потрібні сміливі, безперервні експерименти. Це ж так природно: обрати метод та випробувати його. Якщо нічого не виходить, слід чесно визнати це і спробувати інше. Найголовніше — що-небудь пробувати".
Головною особливістю "Нового курсу" стало активне державне регулювання, яке охоплювало всі галузі економіки, фінансову та банківську системи, соціальні та трудові відносини.
Реформи було розпочато з вирішення проблем у кредитно-фінансовій галузі: реформування Федеральної резервної системи, реструктуризація банківської системи, ліквідація механізму золотого стандарту, девальвація долара та ін. У 1933—1934 pp. було здійснено заходи з регулювання фондового ринку, діяльності бірж, холдингових компаній.
Об´єктом державного регулювання стало припинення спаду у виробничому секторі шляхом полегшення умов кредитування, створення механізму інфляційного розвитку економіки. В цьому напрямі було прийнято низку законів, що визначали державне регулювання промисловості, створено Національну адміністрацію з оздоровлення промисловості (1933).
Поетапна (з 1933 по 1938 р.) державна програма регулювання сільського господарства була спрямована на скорочення посівних площ та ліквідацію надвиробництва, проведення рефінансування фермерських боргів, збереження родючості ґрунтів та квотування внутрішнього ринку (виплати субсидій за вилучення площ з господарського обігу), стимулювання сільськогосподарського експорту та ін.Розгалужені заходи держрегулювання поширювались також на сферу трудових відносин: організація державних заходів щодо боротьби з безробіттям (в т.ч. організація розгалуженої системи суспільних робіт), створення колективно-договірної системи співпраці найманого персоналу з адміністрацією, надання працюючим права участі у профспілках, регулювання заробітної плати, тривалості та умов праці. У 1935 р. було прийнято статут з трудових відносин (закон Вагнера), створено Національне управління з трудових відносин.Незважаючи на складність та суперечливість економічних наслідків "Нового курсу", він на практиці переконливо довів життєву необхідність та дієвість державного регулювання ринкової економіки XX ст.Поєднання наукової роботи з практичною діяльністю дало змогу Дж.М. Кейнсу поглибити і конкретизувати власні уявлення про неможливість спонтанного саморегулювання економіки, про необхідність посилення регулювальної ролі держави за рахунок державних субсидій підприємцям. Слідом за низкою статей і памфлетів на цю тему в 1936 р. виходить головна праця Дж.М. Кейнса "Загальна теорія зайнятості, процента і грошей". Вона не тільки принесла авторові світове визнання, але й стала поворотним пунктом усієї економічної науки XX ст.
Ця праця стала результатом глибокого теоретичного узагальнення попередніх наукових досліджень вченого та накопиченого досвіду боротьби з економічною кризою, передусім, у Британії. Значною мірою вона відобразила висновки Кейнса, що випливали зі світової практики державного регулювання цього періоду.У лютому 1937 р. слідом за основною працею була опублікована стаття "Загальна теорія зайнятості" у журналі "The Quarterly Journal of Economics". Це був власний відгук автора на низку статей видатних економістів — Дж. Вінера, В. Леонтьева, Д.Х. Робертсона, Ф.В. Тауссіга, що містили найперші критичні спроби аналізу його книги 1936 р. Особлива цінність цієї статті Дж.М. Кейнса полягає у тому, що в ній він дав стислий узагальнений виклад ідейної основи і суті своєї теорії, визначення основних відмінностей власного наукового підходу від підходу попередників, зробив акцент на тих положеннях, яким надавав першочергового значення. Тому історики економічної думки оцінюють цю статтю так само високо, як і важливіші наукові праці Кейнса, включаючи її поряд з "Трактатом про гроші" та "Загальною теорією" до тріади основних праць видатного вченого.
Ще в процесі написання "Загальної теорії" Кейнс усвідомлював її новаторський дух. Життя підтвердило це. Відомий історик економічної думки Б. Селігмен порівнює цю книгу лише "із впливом "Капіталу" Маркса і "Багатства народів" Сміта". Дійсно, саме Дж.М. Кейнсу вдалося "блискучою мовою принципів" висловити загальновизнані актуальні ідеї, хоч він був не єдиним, хто стояв у витоків макроекономічного напряму в економічній теорії.Сучасники Дж.М. Кейнса — передвісники макроекономічної теорії та державного регулювання економіки. Широко масштабне порушення економічної рівноваги в ринковій економіці 30-х pp. XX ст. стало каталізатором виникнення і поширення глибоких сумнівів у науковій достовірності

содержание   ..  880  881  882   ..