Підводячи підсумки діяльності Міжнародного валютного фонду з різними країнами, бачимо, що порівняно до країн, які ми дослідили у другому підрозділі, Росія була одна з найбільших боржників у 90-х роках, але зараз вона прагне погасити сової борги, і не має наміру користуватися кредитами МВФ найближчим часом. Відносно країн другого підрозділу, можно зробити висновок, що вони постраждали від глобальної фінансової кризи, і зараз їм необхідна допомога МВФ.

РОЗДІЛ ІІІ. СПІВРОБІТНИЦТВО УКРАЇНИ З МВФ

3.1. Аналіз співробітництва України з МВФ

У червні 1992 року Верховна Рада України ухвалила Закон “Про вступ України до Міжнародного валютного фонду, Міжнародного банку реконструкції і розвитку, Міжнародної фінансової корпорації, Міжнародної асоціації розвитку та Багатостороннього агентства з гарантій інвестицій”[1]. А 3 вересня 1992 року у Вашингтоні на підставі цього закону міністр фінансів України Г.О. П’ятаченко від імені Уряду України підписав статті Угоди Міжнародного валютного фонду. Але перш ніж задовольнити заяву України про вступ до МВФ, експерти МВФ за дорученням Директорату Фонду ретельно вивчали соціально-економічну ситуацію в Україні та перспективи розвитку її національної економіки. Були узгоджені також усі технічні питання вступу України до МВФ. Підсумковим документом стала «Резолюція про Членство», в якій були зафіксовані положення про розміри квоти, способи оплати підписного внеску в основний капітал МВФ та інші конкретні умови вступу України до цього міжнародного фінансового інституту.

Доцільним з теоретичної і практичної точок зору є аналіз досвіду минулих років і перспектив взаємовідносин України з МВФ, співробітництво з яким триває вже кілька років і в якому можна виділити певні етапи.

Перший етап (1994-1995 рр.). Україні в цей період було надано фінансову допомогу (Системна трансформаційна позика МВФ - 742 млн. дол. США) для подолання труднощів, що виникли при зведенні платіжного балансу, покриття його дефіциту, який утворив внаслідок серйозних деформацій в традиційній системі зовнішньої торгівлі і розрахунків з окремими країнами. У результаті переходу від старої системи зовнішньої торгівлі, що базувалася на договірних цінах, до торгівлі на ринкових принципах, відбулося значне скорочення надходжень від експорту вітчизняної продукції. Водночас зросла вартість імпорту, який закуповувався за світовими цінами. Це призвело до негативного сальдо у торговельному балансі. Кредитування експортно-імпортних операцій значною мірою здійснювалося за рахунок коштів, що були надані міжнародними фінансовими організаціями. Їх підтримка позитивно вплинула і на хід економічних перетворень в Україні в цілому.

У 1995 р. було погоджене надання Україні резервних кредитів МВФ на суму, близьку до російської квоти. У березні 1995 р. була підписана угода між урядом, НБУ і МВФ, що стало основою для виділення кредитів підтримки і склало основу співробітництва з МВФ на майбутнє.

Другий етап (1995-1998 р.). У цей період Україна отримала від МВФ позики за програмами Стенд-бай (за 1996 р. - 1645,5 млн. дол. США), що позитивно вплинуло на виконання економічної програми. Зрештою, вдалося взяти під контроль інфляцію, індекс якої у 1996 р. скоротився до 139,7% порівняно з 281,7% (1995 р.) і 502°/ (1994 р.). Середньомісячний темп приросту цін (тарифів) у 1996р був у три рази нижчий, ніж у попередній рік і становив лише 2,8% Фінансова стабілізація привела до стабілізації і навіть зростання у 1996 р. курсу національної валюти, що дало змогу успішно запровадити гривню.

Отримання останньої позики Стенд-бай відбулося у 1998 р. Головною метою цього кредиту є підтримка курсу національної валюти і фінансування дефіциту платіжного балансу України. Саме в цей період було здійснено заходи щодо регулювання валютних курсів, системи платежів та ліквідації обмежень, що стримували зростання міжнародної торгівлі, відбувся вихід України на світові ринки фінансового капіталу. Співпраця України з МВФ на цьому етапі розвивалася більш динамічно і характеризувалася активізацією процесу підготовки спільних проектів.

Кредитний портфель України в міжнародних фінансових організаціях покриває майже весь спектр економічних реформ і передбачав упровадження протягом 1996-1998 рр. понад 30 проектів загальним обсягом 3,5 млрд. дол. США.

Таким чином, у результаті проведення фінансово-економічних реформ, підтриманих МВФ, низку макроекономічних показників вдалося наблизити до контрольних цифр, визначених як умова надання кредитів Україні Фондом. Зокрема, в Україні знижено темпи інфляції і зроблено значний крок у напрямку фінансової стабілізації в державі. Досягненням у здійсненні антиінфляційної політики в Україні є й те, що інфляція вперше стала контрольованою і, як наслідок, значною мірою прогнозованою.

Незважаючи на позитивні моменти у співпраці України з Міжнародним валютним фондом, є й деякі негативи: у період з 1994 по 1998 роки Україна постійно нагромаджувала борг перед МВФ, який на початок 1999 року склав 2,8 млрд. дол[4].

За деякими даними, відношення загальної зовнішньої заборгованості України до ВВП становило у 1996 році понад 10%, у 1997 - 13%, а показник відношення зовнішнього боргу до експорту товарів та послуг сягнув у 1996-1997 роках з 40% до 48%. У цілому рівень зовнішньої заборгованості з кількісної точки зору - відносно невеликий, але він неухильно зростав протягом цього періоду.

Очевидно, що, незважаючи на необхідність до мінімуму скоротити іноземні запозичення, кредити міжнародних організацій все ще залишаються важливим чинником фінансової стабільності, і від їх надходження, принаймні тоді, під час кризи у 1998 році, в значній мірі залежатиме стабільність фінансової системи в Україні. В основному іноземні кредити йдуть на збільшення валютних резервів центральних банків, і це суттєво допомогло, зокрема НБУ, уникнути критичного зниження резервів під час фінансової кризи. За словами голови НБУ Віктора Ющенка " єдиним джерелом поповнення резервів НБУ є програма кредитування EFF ", що здійснює МВФ. Суттєвим моментом є те, що при наданні кредиту EFF не дозволяється його використання з метою погашення внутрішньої та зовнішньої заборгованості.

Третій етап (1999-2001 рр.). Україна намагалася отримати від МВФ кредити за так званою Програмою розширеного фінансування. З урахуванням її потреб було визначено такі пріоритетні сфери залучення міжнародних кредитів:

-сільське господарство;

-енергозбереження;

-фінансовий сектор;

-соціальний захист;

-розвиток інфраструктури;

-підтримка інституційних реформ.

Отримання чергових позик мало на меті продовження фінансування економічних реформ в Україні, зокрема структурних перетворень, які забезпечили б усунення причин дефіциту платіжного балансу.

МВФ оцінює економічну ситуацію в Україні з погляду доцільності надання чергового кредиту системної трансформації за наступними критеріями :

-обмеження бюджетних витрат і забезпечення стійких доходів бюджету,

-тверда кредитно-грошова політика,

-позитивний рівень ставок рефінансування і ринку міжбанківських кредитів,

-неінфляційне по перевазі фінансування бюджетного дефіциту, у тому числі на основі розвитку ринку державних боргових інструментів;

-структурна й інституціональна реформа,

-тверда фінансова дисципліна для підприємств,

-реалізація правової реформи,

-лібералізація цін у зовнішній торгівлі,

-зниження зовнішньоторговельних тарифів,

-соціальний захист уразливих верств населення.

4 вересня 1998 року Міжнародним валютним фондом було затверджено новий проект фінансування Програми економічних реформ уряду 1998 – 2001 років у розмірі 2,25 млрд. доларів. Однак, на початку 1999 року, коли настав час повернення кредитів України Міжнародному валютному фонду, він надав кредитів стільки, скільки Україна повинна сплатити за вже отриманими кредитами. Із загальної суми на 16 травня 1999 року було виплачено лише 0,3 млрд.

Отже, зростання українського боргу перед МВФ припинилося. I, нарешті, восени 1999 року МВФ припинив фінансування України. Фонд назвав головною причиною припинення кредитування завищення валютних резервiв Національним банком в 1997-1998 рр.

За період, коли МВФ не фінансував економіку, вона скоротила свій зовнішній борг на 2,5 млрд. дол. (в т.ч. МВФ 2000 р. Україна сплатила 870 млн. дол. в рахунок погашення основної суми боргу i 132 млн. дол. як вiдсотки за обслуговування кредитiв), зумівши при цьому не тiльки зберегти обсяги валютних резервів, але й збільшити їх на 250 млн. дол.

Наприкінці 2000 року МВФ відновив кредитування України, не дочекавшись виконання деяких висунутих вимог.

Вимоги, які ставив МВФ до України протягом 2000-2001 років для надання чергових траншів. Спочатку МВФ поставив умову, щоб у 2001 році були забезпечені надходження до бюджету від приватизацiї 1,5 млрд. дол. (9 млрд. грн. за курсом 6грн/дол), що i знайшло відображення у Програмі приватизацiї. Також, у першому проекті бюджету - 2001 була закладена саме ця сума. Але потім МВФ переглянув ці показники і поставив межу на рівні 5,9 млрд. грн. (600 млн. дол.).

Щодо вимог, які МВФ висуває до податкової політики, то у 2000 році МВФ вимагав, у відповідності з Меморандумом бюджетної політики на 2000 рік, замість лiквiдацiї зборів в Iнновацiйний i Дорожній фонди підвищити ставку ПДВ з 20 до 24%. Таке збільшення граничних податкових ставок означало б відтворення обігових i власних інвестиційних коштів у підприємств. У вітчизняних умовах недоступності банківських кредитів це стало б основою довгострокового економічного зростання. Крім того, МВФ не заперечував з приводу впровадження та існування "пенсійних" зборів. Також, однією з головних умов, по приводу надання траншу програми EFF, є скасування 23% мита на експорт насіння соняшника.

За інформацією Міжнародного валютного фонду Україна станом на 31 березня 2001 року отримала 2,7 млрд. СПЗ із Загального резервного фонду МВФ, з них виплатила 1,2 млрд. та виплатила відсотків по кредитам у сумі 0,4 млрд. СПЗ.

Останній етап взаємодії України та МВФ (2008-2009 рр.)

Після шестирічної паузи, викликаної сприятливою кон'юнктурою на світових ринках, Україна знову звернулася за допомогою. Цього разу уряд висловив готовність освоїти за два роки 11 мільярдів SDR або 16 мільярдів доларів[10].

Під час підписання боргової угоди на умовах stand-by у листопаді 2008 року українська влада пообіцяла фондові бездефіцитний бюджет-2009, гнучку курсову політику, пенсійну та податкову реформи.

Стабілізаційний кредит надавався під запевнення влади не підвищувати соціальні стандарти більш ніж на 10% та навести порядок в енергетичній сфері. Саме на цих умовах Україні був виданий перший транш у розмірі понад 4 мільярдів доларів.

При видачі другого траншу розміром 2,8 мільярда доларів у травні 2009 року МВФ був змушений піти на поступки, погодившись на 4% дефіциту держбюджету.

Після отримання третього траншу у розмірі 3,3 млрд долларів влада не змогла виконати вимогу фонду підняти ціну на газ для населення у вересні 2009 року. А в жовтні парламент всупереч позиції МВФ прийняв закон про підвищення соціальних стандартів.

Документ передбачає вливання 10-14 мільярдів гривень до кишень громадян і становить серйозну інфляційну загрозу. Відтак, черговий транш був відкладений з огляду на підвищений рівень популізму та неузгодженість у діях усіх гілок влади.

Втім, більша частина суми угоди stand-by уже перерахована в НБУ та використана на погашення зовнішніх зобов'язань уряду, підтримку фінансової стійкості "Нафтогазу", покриття касових розривів для виплат зарплат і пенсій, рекапіталізацію та рефінансування банківської системи і на підтримку обсягів золотовалютних резервів Нацбанку.

Таким чином, за допомогою зовнішніх коштів уряд зумів майстерно залатати численні фінансові дірки у бюджеті та платіжному балансі, відклавши виплату боргу до 2013 року.

3. Адресна допомога найбільш уразливим верствам населення і підвищення зарплат та пенсій не вище рівня інфляції - 10%. Єдиний побічний наслідок - певне соціальне невдоволення.

4. Створення єдиного офісу для адміністрування податків великих підприємств замість регіональної мережі. Дану рекомендацію МВФ, яка мала на меті знизити корупцію у регіонах, критикують представники великого бізнесу. На їхню думку, це збільшить витрати часу та коштів підприємств на відрядження спеціалістів до столиці і ускладнить роботу з податківцями.

5. Жорстке встановлення мінімальних лімітів золотовалютних резервів НБУ і обсягів валютних інтервенцій.Ця важлива умова була націлена на те, щоб НБУ не розтринькував резерви для підтримки курсу гривні, оскільки це може призвести до зниження фінансової стабільності держави та валютних спекуляцій банків виділеними коштами. Крім цього, та частина резервів НБУ, яка складається з отриманих від фонду SDR, не може прямо використовуватися для валютних інтервенцій. Внаслідок таких обмежень, центральний банк позбувся суттєвих важелів впливу на курсоутворення, бо кількість валюти, яку він може викинути на ринок, жорстко обумовлюється.

До опосередкованих негативних наслідків від співпраці з МВФ можна віднести відкладання деяких структурних реформ на невизначений час, які б влада була вимушена робити у разі відсутності фінансової підтримки. Більшість адекватних рекомендацій МВФ так і не були виконані, хоча кошти освоєні, а бюджетні дірки потребують додаткових вливань. Не потрібно також забувати про західних інвесторів, для яких виконання країною умов МВФ є дуже важливим фактором.

Протягом 2009 року світова спільнота могла спостерігати нездатність усіх гілок української влади скоординувати свою діяльність. По суті, вони ігнорують узгоджену з МВФ стабілізаційну програму.

Плюси співпраці. Довгострокові і дешеві кредити МВФ сприяють вирішенню проблем платіжного балансу. Завдяки наданій підтримці, став можливим відтік 7,1 мільярда доларів на рефінансування зовнішнього боргу банків та корпорацій за вісім місяців 2009 року, а також внутрішній відтік 5,7 мільярда доларів з банків, які осіли у кишенях населення (додатки).

Взявши кредит у МВФ, Нацбанк зумів провести рекапіталізацію проблемних банків. Таким чином, відбулася трансформація приватного боргу комерційних банків перед вкладниками у державний борг перед фондом. Деякі клієнти банків зуміли повернути свої кошти, і депозитна паніка припинилася, що також є позитивною тенденцією. Завдяки траншам була дещо послаблена проблема фіскального дефіциту, оскільки частина коштів МВФ перекрила видатки з погашення зовнішніх зобов'язань уряду, проведення розрахунків за російський газ та покриття касових розривів для своєчасної виплати зарплат і пенсій. Разом з тим, проблема виконання фінплану залишилася, оскільки за вісім місяців 2009 року надходження до бюджету знизилися на 8,5%, а видатки зросли на 7,5% порівняно з попереднім періодом.

Перспектива співпраці. Швидше за все, співпраця України з фондом продовжиться. Принаймні, МВФ у цьому має свій інтерес. Основні держави-донори фонду повинні будуть знаходити спускові клапани для нейтралізації надлишкової ліквідності, якою інтенсивно накачували свої економіки у рамках антикризових програм з підтримки споживчого попиту. Глобальна криза повільно відступає, споживання та кредитування відновлюються, а зайві кошти на внутрішніх ринках загрожують розвинутим країнам зростанням інфляції. Український ринок міг би легко абсорбувати частину надлишкового євродоларового потоку.

Неотримання Україною четвертого траншу через відсутність політичної волі та координації у проведенні нагальних реформ є негативним чинником. І не лише з точки зору руйнації іміджу країни серед іноземних інвесторів. Якщо поглянути на ситуацію ширше, глибинна проблема української економіки полягає у тому, що її макроекономічна стабільність стала занадто чутливою до рішень зовнішніх фінансово-політичних гравців. Від намірів однієї організації виділити гроші залежить доля 46-мільйонної держави.

Таким чином, проаналізував співпрацю України з МВФ, можно зробити висновок, що Україна досі, дуже залежна від зовнішньої допомоги для вирішення проблем платіжного балансу. МВФ надає україні довгострокові, дешеві кредити, які сприяють вирішенню проблем платіжного балансу, з вимогою виконання деяких умов. Але Україна не виконує всі обов’язки. Невиконання цих умов може призвести до неотримання подальших траншів і зниження рейтингу України.

ВИСНОВКИ

За час своєї діяльності МВФ перетворився в достовірно універсальну організацію, досяг широкого визнання як головного наднаціонального органу регулювання міжнародних валютних відносин, авторитетного центра міжнародного кредитування, координатора міждержавних кредитних потоків і гаранта платоспроможності країн-позичальниць.

Одночасно він служить ключовою ланкою системи регулювання світової економіки, міжнародної координації, узгодження національних макроекономічних політик. Фонд зарекомендував себе активно функціонуючим світовим валютним інститутом, нагромадив великий і корисний досвід.

Співпраця з МВФ надає, зокрема кредитів, консультативні, технічні та інші послуги, що має велике значенная в умовах глобалізації. МВФ надає кредити різним країнам, з урахуванням їх економічного стану. Фонд також вимагає здійснення деяких умов, для поліпшення платіжних балансів країн і для запобігання таких ситуацій у майбутньому.

Аналіз, проведений в курсовій роботі, свідчить, що програми кредитування у різних країнах розрізняються. Деякі країни, особливо залежні від МВФ, а іншім не дуже потрібні кредити.

Також в роботі, було проаналізоване співробітництво України з МВФ, яке спрямоване на досягненні макроекономічної, зокрема, фінансової стабілізації та подоланні інфляційних процесів. Співпраця забезпечувала економіку фінансовими ресурсами для подолання як проблем трансформаційного періоду, так і наслідків світової фінансової кризи. Продовження співробітництва України з МВФ є доцільним і виправданим, оскільки у тактичному плані: кредитні ресурси МВФ є більш дешевими, ніж ті, що залучаються на світових фінансових ринках; від взаємодії з МВФ залежить можливість надходження коштів в Україну від інших кредиторів та інвесторів.

Отже, підводячи підсумки, можна сказати, що робота виконала свої основні завдання:

- Визначено сутність, цілі, функції Міжнародного валютного фонду, напрями діяльності та механізми кредитування.

- Проаналізовано діяльність Міжнародного валютного фонду у різних країнах.

- Визначено характеристика співробітництва України з МВФ, дана оцінка та перспективи взаємодій.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Закон Ураїни «Про Про вступ України до Міжнародного валютного фонду, Міжнародного банку реконструкції та розвитку, Міжнародної фінансової корпорації, Міжнародної асоціації розвитку та Багатостороннього агентства по гарантіях інвестицій» від 3 червня 1992 року № 2402-ХІІ.

2. Циганкова Т. М., Гордєєва Т. Ф. Міжнародні організації: Навч. посібник. – Вид 2-ге, перероб. і доп. – К.: КНЕУ, 2001. – 340 с.

3. Аналіз ефективності співпраці МВФ i України у 1994-2000 роках // "Україна-Business" . – 2001. - №8. – с. 3

4. Бондарук Т.Г. Зовнішній державний борг України та механізм його обслуговування // Фінанси України – 1999 - №5 - с. 18 –26.

5. Причини фінансової кризи в Україні і можливі методи її подолання. “Вісник НБУ” № 12, 1998.

6. Борисов С. Мировая экономическая и валютная ситуация в 90-х годах // Деньги и кредит. – 1998. - №5. – с. 14-17.

7. Гроші та кредит. Навч. посібник – К.: Дакор, 2005. – 528с.

8. Международные валютно-финансовые и кредитные отношения: Учебник / Под ред. Л.Н.Красавиной. - М., 2000. – 576 с.

9. Марченко А.З. Проблеми та перспективи співробітництва України з міжнародними фінансовими організаціями. // Економіка України. – 1999. - №4. с. 47-53.

10. Интернет-сайт: http://www.epravda.com.ua

11. Интернет-сайт: http://www.wikipedia.org

12. Интернет-сайт: http://www.imf.org

13. Интернет-сайт: http://www.bfm.ru

14. Интернет-сайт: http://razumkov.org.ua

15. Интернет-сайт: http://novynar.com.ua

16. Интернет-сайт: http://rus.newsru.ua

17. Интернет-сайт: http://politiko.com.ua

18. Интернет-сайт: http://project.ukrinform.ua

19. Интернет-сайт: http://ua.korrespondent.net

20. Интернет-сайт: http://www.baltinfo.ru

21. Интернет-сайт: http://investcentre.net

22. Интернет-сайт: http//www.baltinfo.ru

содержание   ..  836  837  838   ..