Курсова робота

E. Компенсуючі статті

Н. Сумарний вимір резервів

СДР (СПЗ)

Резервна позиція в МВФ

Інші вимоги

Кредити МВФ

Прийнята МВФ система класифікації статей платіжного балансу використовується країнами — членами Фонду як основа національних методів класифікації. Однак платіжні баланси промислово розвинутих країні і країн, що розвиваються, суттєво відрізняються як за методикою складання, так і за змістом. Схеми платіжних балансів, прийнятих сьогодні МВФ і ОЕСР, враховують спільні риси, притаманні всім розвинутим країнам, і водночас дають змогу кожній країні вносити свої корективи. Як правило, такі особливості пов'язані з методами виміру сальдо платіжного балансу та його покриття.

Україна після вступу до МВФ регулярно публікує свій платіжний баланс.

4. Способи вимірювання сальдо платіжного балансу.

Одним із головних завдань складання платіжного балансу є вимірювання його сальдо. Це важлива аналітична проблема, яка охоплює широке коло питань - від точності (достовірності) даних про окремі міжнародні угоди до структури побудови таблиць.

Загальноприйнятий метод визначення дефіциту чи активу платіжного балансу - це його поділ на основні і балансуючі статті.

Сальдо основних статей називається "сальдо платіжного балансу". Залежно від того позитивна чи негативна його величина, платіжний

баланс характеризується як активний чи пасивний (дефіцитний).

Сальдо платіжного балансу є важливим показником. Його величина входить у визначення валового національного продукту і національного доходу; впливає на стан валюти; на вибір коштів, зовнішньої та внутрішньої економічної політики.

Показник сальдо платіжного балансу є структурним. Величина його, в першу чергу, залежить від вибору статей, результат яких він представляє.

Концепція балансу поточних операцій. Історично найбільш розвиненою формою міжнародного обміну виступає зовнішня торгівля. (Розрахунки по зовнішній торгівлі складали головний зміст основних статей перших платіжних балансів). Торговий баланс і баланс послуг тісно пов'язані із станом внутрішньої економіки країни та з її позицією у світовому господарстві. Дефіцит чи актив зовнішньої торгівлі відображає конкурентоспроможність товарів даної країни на світових ринках, слабкість чи силу її економіки і може послужити причиною серйозних економічних заходів.

Ширше економічні зв'язки даної країни з зовнішнім світом відображає баланс поточних операцій платіжного балансу. Вважається, що баланс поточних операцій відображає величину реальних цінностей, які країна передала за кордон чи отримала з-за кордону в доповнення до валового внутрішнього продукту. Він показує чи країна живе "за своїми доходами". З аналітичної точки зору баланс поточних операцій, на думку західних експертів, відрізняється двома особливостями.

По-перше, поточні операції за своєю природою остаточні -розрахунки за ними не тягнуть за собою відповідних операцій, як це має місце з операціями по руху капіталу.

По-друге, в короткостроковому плані поточні операції найстійкіші, а їх результат (підсумок) відображає відповідно вплив глибоких економічних тенденцій, ніж операції руху капіталу, особливо короткострокового, у більшій мірі підпадає під коливання не тільки економічні, але й політичні.

Він включається в національні розрахунки, розрахунки «витрати-випуск», інші макроекономічні показники для визначення підсумкузовнішньоекономічної діяльності країни та її взаємодії з внутрішньоекономічними процесами. (Цей показник фігурує також в числі основних при аналізі державної економічної політики і вироблення її довгострокових цілей.

Концепція базисного балансу. З розвитком обліку руху короткострокового капіталу і його повнішого відображення в платіжному балансі було висунуто концепцію базисного балансу.

Суть цієї концепції полягає у виділенні базисних, стійких угод, що включаються в основні статті; на думку її авторів, вона характеризує стійкість у часі і несприйняття до коливань економічної кон'юнктури. Закласифікацією МВФ, сальдо базисного балансу визначається як сума сальдо операцій по групах А та В. Ця сума повинна врівноважуватися балансом операцій, розміщених нижче групи В. Відповідно до концепції базисного балансу, актив поточних операцій не стільки врівноважує рух капіталу, скільки забезпечує для цього притік валюти.

Концепція ліквідності в исунута США у 1958р. Вона виходить з того, що долар США був резервною валютою і широко використовувався як міжнародний платіжний і резервний засіб. За класифікацією статей платіжного балансу, прийнятою МВФ, сальдо за концепцією ліквідності (за деякими застереженнями, що стосуються групи С) відповідає сумі сальдо операцій за групами A+B+C+D, які будуть вважатися основними. Воно балансується сумарною величиною сальдо за групами E+F+G+H, взятій із протилежним знаком.

Концепція балансу офіційних розрахунків. Запропонована США у 1965р. Привабливість цієї методики (для офіційних органів СІМА та інших країн полягала в тому, що вона:

по-перше, давала менші показники дефіциту;

по-друге, підводила теоретичну основу під практику широкого залучення іноземного приватного короткострокового і портфельного капіталу для покращення платіжного балансу.

Баланс офіційних розрахунків або підсумковий баланс( overall balance ). Стандартне визначення балансу офіційних розрахунків, що застосовується багатьма країнами, передбачає включення до балансуючих такі статті:

• операції офіційних валютних органів з валютними резервами (золото, іноземна валюта, резервна позиція в МВФ і активи в СДР);

• зміни зобов'язань офіційних валютних органів перед іноземними офіційними установами включаючи міжнародні організації, по розподілу СДР.

За класифікацією МВФ сальдо платіжного балансу (за концепцією офіційних розрахунків) виступає як підсумок по групах A+B+C+D+E+F+G, які класифікуються як основні статті, воно врівноважується підсумковою сумою операцій по групі Н, тобто суто офіційними валютними операціями.

5. Фактори, які впливають на платіжний баланс

Платіжний баланс прямо і зворотно пов'язаний з процесом відтворення. З одного боку, він формується під безпосереднім впливом процесу відтворення, з другого, — впливає на останній через курсові співвідношення валют, золотовалютні резерви, валютний стан, зовнішню заборгованість.

На стан платіжного балансу впливають такі фактори:

1. Нерівномірність економічного і політичного розвитку країн, міжнародна конкуренція.

2. Циклічні коливання економіки.

3. Зростання закордонних державних витрат, пов'язаних із мілітаризацією економіки і військовими витратами.

4. Посилення міжнародної фінансової взаємозалежності.

5. Зміни в міжнародній торгівлі.

6. Вплив валютно-фінансових факторів.

7. Негативний вплив інфляції.

8. Торговельно-політична дискримінація певних країн.

9. Надзвичайні обставини — неврожай, стихійні лиха, катастрофи. Розглянувши множинність факторів, які впливають на платіжний баланс,напрошується висновок, що досягти щорічної збалансованості надходжень у країну чи її виплат іншим країнам — завдання надзвичайно складне. Тому навряд чи будь-яка держава світу ставить його для беззаперечного вирішення, оскільки не існує безпосередньої загрози порушення економічної стабільності при певному незбігу вхідних та висхідних потоків. Однак, як і в усьому, тут також має дотримуватись певна міра.

Так, довгострокове пасивне сальдо платіжного балансу призводить до того, що для покриття дефіциту іноземної валюти потрібно використовувати офіційні резерви, зменшуючи їхні обсяги. Ці резерви не безмежні. Тому країна, щоб виправити ситуацію, змушена йти на введення різних протекціоністських заходів для стримування імпорту і заохочування експорту. Наслідком дефіциту платіжного балансу може стати зміна курсової вартості національної валюти. Валютний курс, з одного боку, відображає стан платіжного балансу, а з другого — є одним із факторів, які суттєво виливають на стан платіжного балансу.

Що стосується довгострокового активного сальдо платіжного балансу, то тут можуть бути негативні наслідки. Якщо активне сальдо досягається за рахунок позитивного сальдо платіжного балансу, то це означає, що імпорт іге перекриває експорту і фактичний рівень споживання стає меншим від потенційно можливого. І Якщо сальдо формується під впливом значного перевищення припливу капіталу над його відпливом, то країна перетворюється на приймаючу сторону із всіма можливими негативними наслідками. Адже іноземні інвестиції — це свого роду допінг для національної економіки, оскільки з часом частина валового національного продукту, створеного в країні, у вигляді прибутку інвестора буде відпливати за кордон, що може негативно вплинути на темпи економічного зростання.

Крім того, довгочасне перевищення припливу валюти в країну над її відпливом може бути причиною інфляції, знецінення національної грошової одиниці і підвищення рівня цін на внутрішньому ринку.

Провідні країни вживають заходів щодо забезпечення стабільності ринкових курсів своїх валют через узгоджений міждержавний вплив на діяльність валютних ринків, посилення впливу офіційних органів на курси з метою обмеження рамок їх коливання. Для цього центральні банки проводять спільні валютні інтервенції.

6. Основні методи регулювання платіжного балансу.

Причини державного регулювання платіжного балансу:

1) платіжним балансам притаманна неврівноваженість, яка проявляється при тривалому і великому дефіциті в одних країн і надзвичайно активному сальдо в інших.

2) після відміни золотого стандарту в 30-х роках XXстоліття стихійний механізм вирівнювання платіжного балансу шляхом цінового регулювання діє вкрай слабо.

3) в умовах інтернаціоналізації господарських зв'язків підвищилось значення платіжного балансу в системі державного регулювання економіки.

Матеріальною основою регулювання платіжного балансу служать:

1. Державна власність, у тому числі офіційні золотовалютні резерви;

2. Зростання частки (до 40-50%) національного доходу, що перерозподіляється через державний бюджет;

3. Безпосередня участь держави у міжнародних економічних відносинах як експортера капіталів, кредитора, гаранта, позичальника.

4. Регламентація зовнішньоекономічних операцій за допомогою нормативних актів і органів державного контролю.

При регулюванні платіжного балансу виникає проблема: які країни (що мають активне сальдо чи дефіцит) повинні вживати заходи по його вирівнюванню.

Країнами з дефіцитом платіжного балансу, як правило, застосовуються такі заходи з метою стимулювання експорту, стримування імпорту товарів, залучення іноземних капіталів та обмеження вивозу капіталу.

1. Дефляційна політика - політика, спрямована на скорочення внутрішнього попиту, включає обмеження бюджетних видатків переважно на громадські цілі, заморожування цін і заробітної плати.

Одним із основних її інструментів служать фінансові та грошово-кредитні заходи:

- зменшення бюджетного дефіциту;

- зміни облікової ставки центрального банку (дисконтна політика);

- кредитні обмеження;

- встановлення меж росту грошової маси.

2. Девальвація - зниження курсу національної валюти, спрямоване на стимулювання експорту і стримування імпорту товарів. Щоправда, роблячи дорожчим імпорт, девальвація може призвести до зростання витрат виробництва вітчизняних товарів, до підвищення цін в країні і втраті отриманих з її допомогою конкурентних переваг на зовнішніх ринках.

3. Валютні обмеження - блокування валютної виручки експортерів, ліцензування продажу іноземної валюти імпортером, сконцентрування валютних операцій в уповноважених банках, спрямовані па усунення дефіциту платіжного балансу шляхом обмеження експорту капіталу і стимулювання його припливу, стримування імпорту товарів.

4. Фінансова і грошово-кредитна політика.

Для зменшення дефіциту платіжного балансу використовуються: бюджетні субсидії експортерам; протекціоністське підвищення імпортного мита; відміна податків з процентів, що виплачуються іноземним власникам цінних паперів з метою припливу капіталу в країну; грошово-кредитна політика, особливо облікова політика і таргетування грошової маси (тобто встановлення цільових орієнтирів її щорічного росту).

5. Спеціальні заходи державної взаємодії на платіжний баланс в ході формування його основних era гей:

- торгового балансу;

- "невидимих" операцій;

- руху капіталу.

Важливим об'єктом регулювання є торговий баланс. Стимулюючими факторами для експортерів у вивозі товарів та освоєнні зовнішніх ринків є цільові експортні кредити, страхування їх від економічних і політичних ризиків; введення пільгового режиму амортизації основного капіталу; інші фінансово-кредитні пільги в обмін на зобов'язання виконувати певну експортну програму. Практикуються нетарифні обмеження, а також угоди з контрагентами про добровільне обмеження їх експорту (наприклад: США з Японією, Іспанією, Мексикою, Бразилією у 80-х роках).

З метою регулювання платежів і поступлень по «невидимих» операціях платіжного балансу застосовується:

• обмеження норми вивозу валюти туристами даної країни;

• безпосередня чи опосередкована участь країни у створенні туристичної інфраструктури з метою залучення (заохочення) іноземних туристів;

• сприяння будівництву морських суден за рахунок бюджетних коштів для зменшення видатків по статті «Транспорт»;

• розширення державних витрат на науково-дослідні роботи з метою збільшення надходжень від торгівлі патентами, ліцензіями, науково-технічними знаннями і т.д.;

• регулювання міграції робочої сили. Зокрема, обмеження в'їзду емігрантів для скорочення переказів іноземних робітників.

Всі оцінки торгівлі товарами базуються на митній статистиці, яка враховує вартість, декларовану на митниці імпортерами та експортерами. При експорті товар оцінюється за умовою (ФОБ): митна вартість є продажною ціною самого товару. Але при імпорті зареєстрована вартість включає, крім ціни самого товару, витрати по страхуванню і фрахту: це оцінки КАФ (CAF). Таким чином сальдо зовнішньої торгівлі, виведене безпосередньо із митної статистики - це сальдо ФОБ - КАФ, яке завищує вартість імпорту включаючи в нього частину послуг. Щоб виправити цей недолік, необхідно відокремити власне імпорт від сукупних витрат (фрахт і страхування), які фігурувати в балансі платежів під рубрикою «Послуги», що рівнозначно оцінці імпорту ФОБ. Ця корекція забезпечується за допомогою скидки з митної оцінки КАФ

1. Змінюється територіальна, оцінка. У митній статистиці заморські департаменти і території прирівнюються до закордону у той час, як в платіжному балансі вони, як правило, входять в склад національної території.

2. Митна статистика включає серію операцій , які у платіжному балансі не повинні фігурувати в позиції «Товари»: операції без оплати (приблизно 40 млрд. по імпорту і по експорту) та операції з дуже обмеженими кількостями, а і гроші часом уявляються як поняття ідентичні, хоча Валюта також кінцева (завершальна) обробка маржі та різні помилки.

7. Державна політика коригування платіжного балансу України

Платіжний баланс не може залишатися в стані нерівноваги протягом невизначеного часу. Тому поява досить стійкого платіжного дефіциту змушує уряд країни

здійснювати інтервенцію в економіку. Масштаби, час та інструменти такої інтервенції залежать від величини дефіциту та його характеру.

У короткотерміновому плані країна може компенсувати дефіцит платіжного балансу за рахунок офіційних резервів. Це найбільш простий шлях. Якщо ж резервів недостатньо або через певні умови уряд не хоче користуватися ними, тоді досягти рівноваги платіжного балансу можна за рахунок залучення короткотермінового капіталу в Україну.

Ситуація ускладнюється тоді, коли дефіцит платіжного балансу не можна подолати за рахунок використання зовнішніх джерел фінансових коштів. У цьому випадку уряд може вдатися до одного з таких засобів:

1) провести дефляційну політику, спрямовану на зменшення цін та доходів порівняно з іншими країнами;

2) девальвувати національну валюту;

3) запровадити валютний контроль та обмеження на валютні операції.

Перші два шляхи реалізуються на суто ринкових засадах через зміни в таких економічних параметрах, як доходи, ціни, валютні курси, пропозиція грошей, відсоткові ставки, тощо. Але це зовсім не означає, що держава не вживає певних заходів: навпаки, ефективність відновлення рівноваги платіжного балансу на ринкових засадах залежить від урядової фіскальної та грошово-кредитної політики, спрямо­ваної на посилення зрівноважуючих сил ринку. У протилежному випадку урядова політика вступатиме в суперечність з дією ринкового механізму, посилюючи тим самим дефіцит платіжного балансу.

Неринкові методи відновлення рівноваги платіжного балансу полягають у запровадженні державного регулюванняекономічних процесів, яке по суті заміщує дію ринкового механізму. Таке відновлення не можна вважати повноцінним, оскільки хоча симптоми нерівноваги й усуваються, проте глибинні причини дефіциту не зникають, а нерівновага просто набуває прихованої форми. Така ситуація складається внаслідок широкого використання імпортних квот та валютних обмежень, інших заходів реструктивного характеру.

Ринкове відновлення рівноваги може здійснюватися двома шляхами залежно від режиму валютного курсу. Якщо запроваджується фіксований валютний курс (тією чи іншою формою), то відновлення рівноваги відбувається безпосередньо за позиціями платіжного балансу. За плаваючого валютного курсу рівновага відновлюється на валютному ринку, а валютний курс змінюється доти, доки не вирівнюються попит і пропозиція іноземної валюти в межах поточних і довгострокових капітальних трансфертів.

У цьому зв'язку слід зазначити, що в економічній теорії сформульовано п'ять можливих шляхів досягнення рівноваги платіжного балансу.

1. Фінансування загального платіжного дефіциту без зміни валютного курсу чи стану національної економіки:

а) якщо дефіцит має тимчасовий характер, то уряд може скористатися офіційними резервами, утримуючись тим самим від впливу на пропозицію грошей. Коли сальдо платіжного балансу стане позитивним, то величина резервів поновлюється;

б) «дефіцит без сліз», якщо валюта країни є ключовою в певній системі. У цьому випадку країна має більше можливостей утримуватися від коригуючих дій за наявності дефіциту платіжного балансу.

2. Запровадження валютного контролю в тих чи інших формах. Так, уряд може ввести обмеження на придбання резидентами іноземної валюти та її використання, підтримуючи офіційний фіксований валютний курс, або проводити політику множинного валютного курсу тощо.

3. Запровадження (збереження) режиму плаваючого валютного курсу. У цьому випадку національна валюта знецінюється доти, доки на валютному ринку не відновлюється рівновага.

4. Установлення режиму фіксованого курсу. Цей шлях вважається «класичними ліками від платіжного дисбалансу» і полягає в тому, щоб привести національну економіку у відповідність до фіксованого курсу. Якщо ж нерезиденти і надалі не хочуть накопичувати національну валюту, то уряд за рахунок офіційних резервів скорочує пропозицію грошей, знижує ціни, доходи та заробітну плату доти, доки попит і пропозиція іноземної валюти на ринку не встановиться на певному заздалегідь визначеному рівні.

5. Політика валютного компромісу. У даному випадку комбінуються елементи варіантів 3 та 4, причому валютний курс використовується як інструмент стабілізації тількичастково:

а) змінний паритет (система типу Бреттон-Вудськоі) - у цьому випадку країна підтримує фіксований валютний курс (варіант 4) доти, доки це можна робити за рахунок незначних змін у національній економіці, а коли такі можливості вичерпуються.

Список літератури

1.Міжнародні валютно-кредитні відносини: Підручник/ М58 А.С. Філіпенко, В.І. Мазуренко , В.Д. Сікора та ін; за ред. А.С. Філіпченка.- К.: Либідь 1997.-208с.

2.Козик В.В.. Павлова Л.А., Даниленко Н.Б. Міжнародні економічні відносини: Навч. Посіб. -Львів: Львівська політехніка, 1999.-267 с

3. С. Будаговська, О. Кілієвич “Мікро і макро економіка. Підручник Київ Соломія Павличкр “Основи 2001 р.”

содержание   ..  199  200  201   ..