| Корпорація (акціонерне товариство) |
Підприємство, власниками якого є акціонери, котрі мають обмежену відповідальність (у розмірі свого внеску в акціонерний капітал) і розпоряджаються прибутком |
• Реальна можливість залучення необхідних інвестицій
|
• Наявність розбіжностей між правом власності і функцією контролю діяльності
|
2.1 Сутність підприємництва, його ознаки і функції
Головною проблемою вітчизняних підприємницьких структур є недолік фінансових ресурсів для підтримки і розвитку власного бізнесу. В структурі джерел фінансування питома вага власних фінансових ресурсів в середньому становить 35-40%. Тобто, ні прибуток, ні амортизаційні відрахування як джерела фінансових ресурсів не є суттєвим, і малі підприємства потребують значної мобілізації залучених фінансових ресурсів. У структурі зовнішніх джерел фінансування найбільшу питому вагу становить кредиторська заборгованість (49-54%), довгострокові і короткострокові кредити банків (5-7%). Така структура зовнішніх джерел формування фінансових ресурсів не є оптимальною, якщо брати до уваги, що в країнах з розвинутою ринковою економікою кредиторська заборгованість малих підприємств становить 15-20%, а кредити банків і інші позикові кошти – 45-55%.
Для поліпшення вітчизняного підприємницького середовища, і в тому числі для створення сприятливих умов для ведення бізнесу органами державної влади в Україні постійно пропонуються безліч концепцій, програм, механізмів і ін.
Так, наприклад, правові принципи державної підтримки суб'єктів малого підприємництва в Україні визначені в Законі України «Про державну підтримку малого підприємництва». В ньому визначено, що підтримка малого підприємництва здійснюється відповідно до Національної програми сприяння розвитку малого підприємництва в Україні, програми підтримки малого підприємництва в Автономній Республіці Крим, регіональних і місцевих програм підтримки малого підприємництва, які затверджуються згідно з законодавством.
Національна програма сприяння розвитку малого підприємництва в Україні затверджена Законом «Про Національну програму сприяння розвитку малого підприємництва в Україні” від 21.12.2000 №2157-III і передбачає напрями активізації фінансово-кредитної та інвестиційної підтримки малого підприємництва, зокрема такі: – формування мережі регіональних фондів підтримки підприємництва і кредитно-гарантійних установ; – розробка і впровадження ефективних кредитно-гарантійних механізмів мікрокредитування суб'єктів малого підприємництва;
– створення і підтримку фінансових інститутів, які працюють на розвиток малого підприємництва.
З практичної ж погляду:
– з одного боку, більшість намірів так і залишається деклараціями. Наприклад, питання про формування і впровадження ефективних кредитно-гарантійних механізмів мікрокредитування суб'єктів малого підприємництва так і не отримало подальшого розвитку;
– з другого боку, навіть за умови, що всі пропозиції були б втілені в життя, навряд чи вони дали б очікуваний позитивний ефект, оскільки перевага віддається адміністративним інструментам регулювання. Натомість, задіювання ринкових механізмів і інститутів розширило б можливості підприємців самостійно вирішувати власні фінансові проблеми, що у свою чергу дало б стабільний позитивний ефект для економіки на довгострокову перспективу.
Одним з ринкових шляхів вирішення фінансових проблем суб'єктів вітчизняного підприємництва є підтримка їх діяльності через розвиток послуг мікрокредитування, які можуть надаватися комерційними банками і небанківськими фінансово-кредитними установами (небанківськими мікрофінансовими організаціями - МФО).
На сьогодні, мікрокредитування підприємницьких структур в Україні здійснюється комерційними банками. Отримати кредит у розмірі декількох тисяч доларів чи дойчмарок приватний підприємець або підприємство може в банках – учасниках програм мікрокредитування ЄБРР і Німецько-українського фонду: «Аваль», Приватбанк, «Форум», «Надра», Кредитпромбанк, Прокредитбанк. Також передбачається розширити число відділень банків-партнерів, які надають послуги з мікрокредитування до 336.
Основні умови надання мікрокредитів в Україні передбачають:
– видачу мікрокредитів на розвиток бізнесу, але не на його запуск;
– наявність застави (нерухомість, автомобілі, домашні електропобутові прилади, товарнапродукція на складі, обладнання);
– необов'язковість складання бізнес-плану.
Розмір кредиту, в першу чергу, залежить від фінансово-економічних можливостей підприємства і від застави та може становити від 100 до 125 тис.ол. Термін кредиту – від 3-х місяців до 2-х років. Процентна ставка коливається від 11,75-12,5% річних до 18-24% річних у валюті і 30-36% річних у гривні (залежно від банку, розміру кредиту та специфіки бізнесу позичальника). Ухвалення рішення і оперативність видачі кредиту залежить від розміру кредиту і складності структури підприємства позичальника і може займати від декількох годин до 2-х тижнів.
Основними споживачами послуг з програм мікрокредитування є торгові підприємства з швидким обігом грошей (від 56% до 90% кредитного портфеля в різних банках).
Конкуренція на ринку мікрокредитування дуже низька (практично відсутня) і здебільшого банкам доводиться конкурувати не між собою, а з приватними кредиторами, які не вимагають застави і розкриття фінансової інформації.
До чинників, які стримують розвиток банківського мікрокредитування в Україні відносяться:
– неактивність банків у наданні послуг мікрокредитування (в структурі кредитування банків малий бізнес займає близько 2% );
– низький рівень попиту на ці послуги з боку дрібних підприємців;
– невисока рентабельність цього виду бізнесу для банків. Так, за кредитними лініями ЄБРР і НУФ українські банки-партнери одержують ресурси за ставками в діапазоні від Libor +1,5% до Libor +3% (тобто 5–8%). Кредити малому бізнесу за цією програмою надаються в середньому за ціною 15–18% у валюті і 20–25% в гривні. Таким чином, маржа вітчизняних банків близько 7%. За оцінками банкірів, мікрокредитування на сьогодні має „сумнівну прибутковість”, і займаються ним банки тільки з метою „забити” за собою частку цього перспективного ринку. Зокрема, на сьогодні на місяць видається в середньому близько 6-ти мікрокредитів і середній розмір такого кредиту становить 5 тис. дол. Таким чином, один кредитний експерт (при роботі з іноземними кредитними ресурсами) заробляє для банку близько 1500 дол. на місяць. Ці кошти здебільшого йдуть на оплату послуг самого експерта й інші операційні та невигідні витрати. В той же час, за оцінками банкірів, рентабельними цей бізнес стане тоді, коли один фахівець видаватиме 10–15 мікрокредитів на місяць.
Враховуючи чинники, які стримують зростання масштабів мікрокредитування в Україні, на нашу думку активізація і розвиток такого сегменту українського кредитного ринку можлива при підвищенні рівня пропозиції мікрокредитних послуг.
Формування пропозиції послуг мікрокредитування для суб'єктів бізнесу може здійснюватися не тільки комерційними банками, а й небанківськими мікрофінансовими організаціями (МФО), основна функція яких – посередництво між споживачами мікрокредитних послуг і джерелами фінансування.
Для активізації сфери мікрокредитування, посилення фінансових позицій суб'єктів малого підприємництва і появи нових видів фінансових інститутів і нових видів фінансових послуг на вітчизняному кредитному ринку необхідно сформувати правові і організаційні основи функціонування небанківських фінансових організацій мікрокредитування.
В правовому порядку доцільно врегулювати питання відносно:
– організаційно-правових форм, в яких можуть бути створені і функціонувати небанківські фінансові організації з мікрокредитуванню (мікрофінансові організації - МФО);
– джерел фінансових ресурсів мікрофінансових організацій;
– особливостей і порядку оподаткування небанківських фінансових організацій мікрокредитування, у тому числі звільнити від сплати ПДВ. В існуючому законодавстві від сплати ПДВ з процентних доходів звільнені процентні виплати за іпотечними кредитами і виплати відсотків за лізинговими платежами. Аналогічну систему бажано впровадити і для процентних виплат мікрофінансовими організаціями;
– системи державного регулювання мікрофінансових організацій і ін. Пропозиція послуг мікрокредитування може бути також істотно збільшена при взаємодії банків у сфері кредитування суб'єктів малого бізнесу з небанківськими мікрофінансовими організаціями (МФО).
З організаційної точки зору, взаємодія банків і МФО може здійснюватися в наступних формах:
1) створення банками власних мікрофінансових відділень (внутрішні мікрофінансові підрозділи);
2) створення банком дочірньої компанії – МФО, або створення незалежного роздрібного центру, афільованого з банком, але має при цьому окремий штат, власну інформаційну систему і свою стратегію діяльності та розвитку;
3) співпраця банку з діючою самостійно на ринку МФО через:
- кредитні відносини між банком і МФО
- виконання МФО функції банківського агента збору депозитів
- виконання МФО функції обслуговуючої компанії.
Привабливість такого альянсу для банку обумовлена можливостями невисоких витрат на створення спеціальної інфраструктури для мікрофінансових операцій і невисоких ризиків для репутації банків.
В цілому, можна зробити наступні висновки щодо позитивного ефекту від активізації послуг мікрокредитування для суб'єктів вітчизняної економіки і для фінансово-економічного розвитку України в цілому.
1. Комерційним банкам розвиток мікрокредитування дозволить зменшити кредитний ризик портфеля, підвищуючи рівень його диверсифікації. Робота за програмами мікрокредитування є хорошою PR-кампанією, здатною принести популярність банку серед широкого кола потенційних клієнтів.
2. Створення і розвиток небанківських фінансових організацій мікрокредитування в Україні забезпечить диверсифікацію фінансових інститутів і фінансових продуктів у сфері кредитування і сприятиме тим самим формуванню пропозиції на ринку мікрокредитів.
3. Співпраця секторів банківського і небанківського мікрокредитування, з одного боку, створить стимули для формування стійкої структури української економіки, а з другого боку, надасть додаткові можливості суб'єктам малого підприємництва, що зростають, для переходу в сектор великих підприємств.
4. Зростання масштабів мікрокредитування в Україні дасть можливість малим підприємцям, для яких можливість позичати невеликі суми грошей необхідна як повітря, активно використовувати такий звичний для підприємців розвинутих країн інструмент, як мікрокредити.
Сьогодні діяльність підприємництв не є досконало регульована законодавчо, зокрема до цього часу чітко не встановлено які підприємництва з якою чисельністю і з якими обсягами оборотів включають до складу малих. Крім того малому бізнесу притаманні і ряд фінансових проблем, зокрема це стосується питання формування фінансових ресурсів підприємництва, мікрокредитування підприємництв, недосконалої системи оподаткування.
ВИСНОВОК
Підприємництвом називають ініціативно-самостійну господарсько-комерційну діяльність окремих фізичних та юридичних осіб, що її цілком зорієнтовано на одержання прибутку (доходу). Така діяльність здійснюється від свого імені, на власний ризик і під особисту майнову відповідальність окремої фізичної особи - підприємця або юридичної особи - підприємства (організації).
Вибір виду господарської одиниці залежить від цілей і намірів його засновників, а також у ряді випадків передбачений законодавством.
На сьогоднішній день найбільшою популярністю в Україні користуються товариства з обмеженою відповідальністю (завдяки простоті створення, обмеженої відповідальності учасників, придатності для організації як малого, так і великого бізнесу), а також акціонерні товариства.
Підприємство як юридична особа повинне відповідати певним вимогам, які встановлюються законодавче державою. До ознак юридичної особи відносяться:
1) наявність свого майна;
2) самостійна майнова відповідальність;
3) право придбати, користуватися, розпоряджатися власністю;
4) право бути позивачем та відповідачем від свого імені;
5) мати самостійний бухгалтерський баланс, розрахунковий та інші рахунки.
Підприємства різняться між собою за розмірами, управління і сферами діяльності, технологічними процесами тощо. Проте всі вони як системи мають і певні спільні характеристики (загальні риси), з-поміж яких передовсім треба назвати функції управління - об'єктивно зумовлені загальні напрями або сфери діяльності, сукупність яких забезпечує ефективне кооперування спільної праці.
Сьогодні діяльність підприємств не є досконало регульована законодавчо. Крім того бізнесу притаманні і ряд фінансових проблем, зокрема це стосується питання формування фінансових ресурсів підприємства, мікрокредитування підприємств, недосконалої системи оподаткування.
Список використаної літератури
1. Артьомова Т.І. Еволюція ринкових механізмів ціноутворення // Економічна теорія. – 2004. -№1.- С.43-55.
2. Бармак М., Бармак О. Основи правознавства. Для студента та абітурієнта. – Тернопіль: Підручники і посібники. – 1999.
3. Бєляєв О.О., Бебело А.С. Політична економія: Навч. Посібник. – К.: КНЕУ, 2001. – 328 с.
4. Бочан І.О., Бебело А.С. Глобальна економіка: Підручник. – К.: Знання,2007.-403 с.
5. Витяг з Закону України “Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців” від 15 травня 2003 року N 755-IV
6. Вінник О. Господарські товариства і виробничі колективи. Правове становище.- К., Знання, 1998;
7. Гальчинський А. Глобальні трансформації:концептуальні альтернативи. методологічні аспекти: Наук. Вид. – к.: Либідь,2006. – 312 с.
8. Глущенко С. Великі проблеми малого бізнесу // Forum, 15 листопада 2005.
9. Господарський кодекс України – Х,: ТОВ «Одіссей», 2004. - 248 с.
10. Гриценко А.А. Економічна теорія в сучасному суспільстві // Економічна теорія. – 2004. - №1. – С. 3-8.
11. Економіка підприємства: Підручник / За заг. ред. С.Ф. Покропивного. - Вид.2-ге, перероб. Та доп. –К.: КНЕУ, 2001. - 528 с.
12. Економічна теорія: Підручник / За ред.. В.М. Тарасевича. – К.: Центр навчальної літератури, 2006. – 784 с.
13. Зазимко А.З. Політична економія: Структурно-логічний навч. Посіб. - К.: КНЕУ, 2005. - 358 с.
14. Закон України «Про підприємництво» від 7 лютого 1991 року Верховної Ради України. - 1991. - № 14. - Ст. 168.
15. Комарницький І., Офік М. Проблеми розвитку малого і середнього підприємництва. // Регіональна економіка. - 2005. - №4. - С. 50-58.
16. Кривенко К.Т. Теорія вартості і мінової вартості: Монографія-к.: КНЕУ, 2004. – 226 с.
17. Леоненко П.М., Черепіна О.І Сучасні економічні системи: Навч. посіб. - К.: Знання, 2006. - 429 с.
18. Манів З.О., Луцький І.М. Економіка підприємства: Навч. посіб. – К.: Знання, 2004.
19. Мочерний С.В. Політична економія: Навчальний Посіб. – К.: Знання-Прес, 2002. – 687 с.
20. Чухно А.А. Постіндустріальна економіка: теорія, практика та їх значення для України. – К.: «Логос». - 632 с.
содержание ..
677
678
679 ..
|
|
