Національна економіка України та тенденції її розвитку

Міністерство освіти та науки України

(США) в березні 2008 року також включив Україну до списку найпривабливіших для інвестування країн (серед інших – Росія, Хорватія і Сербія). Це пояснюється посиленою увагою з боку інвесторів до ринків Східної Європи, які мають потенціал завдяки наближенню ставок капіталізації до західноєвропейських рівнів, а також нинішніми досить помірними прибутками від інвестування в основних країнах Центральної Європи.

Не менш важливе значення для інвестиційної привабливості мають доходи населення. Згідно з даними Нюрнберзького інституту ринкових досліджень (Німеччина), у 2007 році Україна посіла передостаннє, 39-те, місце в рейтингу за купівельною спроможністю на душу населення в Європі, однак при цьому демонструє найшвидші на континенті темпи зростання цього показника: за рік добробут українців підвищився на 27%, на 300 євро на людину, а купівельна спроможність зросла на 1487 євро. Проте кардинальних зрушень не відбулося, країна є найбіднішою (за винятком Молдови) на континенті.

Питома вага інвестицій в основний капітал, освоєних за рахунок кредитів банків та інших позик, збільшилась на 1,7 відсоткового пункту до 15,6 відсотка.

Забезпечити потребу реального сектору економіки необхідними кредитними ресурсами комерційним банкам вдалось за рахунок зростання депозитів населення, які в попередні роки були основним джерелом поповнення банківських пасивів, а також за рахунок збільшення запозичень на зовнішніх ринках.

Рис.1. Темпи приросту номінальних наявних доходів населення та депозитів фізичних осіб, у % до відповідного періоду попереднього року

Довідково. На кредитному ринку з початку 2007 року чітко спостерігалось продовження тенденції сталого приросту вимог банків за кредитами, наданими суб’єктам господарювання в національній та іноземній валют, який за І квартал на кінець 2008 року становив 10,8 та 12,9 відсотка відповідно, тоді як у І кварталі 2007 року був нижчим та становив 9,1 та 11,6 відсотка, відповідно.

На сьогодні Україна стала більш привабливою для іноземних інвесторів, оскільки рівень віддачі від інвестицій є досить високим. В деяких галузях економіки рівень прибутку від інвестицій значно перевищує рівень прибутку у відповідних галузях країн Західної Європи. Через це все більш активізуються процеси на ринку злиття та поглинання (M&A). Як і у 2007 році, предметом підвищеної зацікавленості іноземних стратегічних інвесторів є підприємства, які здійснюють фінансову діяльність, насамперед, банки.

Рис.2. Приріст прямих іноземних інвестицій, у млн. дол. США

В І кварталі 2008 року, порівняно з відповідним періодом минулого року, значне зростання іноземного капіталу спостерігалось в таких видах економічної діяльності як фінансова (у 2,1 рази), добувна промисловість (у 2 рази) та будівництво (у 1,9 рази).

Рис.3. Приток прямих іноземних інвестицій в Україну за видами економічної діяльності за 1 квартал 2008 року

Зберігається тенденція, коли іноземні інвестори в основному вкладають кошти в галузі з швидким обертом капіталу або в невиробничий сектор, зокрема, у фінансову сферу та придбання нерухомості.

Проте, не дивлячись на стабільне розширення інвестиційного попиту, на сьогоднішній день в Україні склалась така ситуація, що все ж найбільш привабливими для вкладання позичкових коштів та коштів іноземних інвесторів є види економічної діяльності, які не відносяться до високотехнологічних і не є основними чинниками інноваційного розвитку країни.

Макроекономічний розвиток в січні – березні 2008 року

За підсумками лютого має місце прискорення економічного зростання. За орієнтовною оцінкою Держкомстату реальний ВВП у січні-лютому 2008р. порівняно з відповідним періодом 2007р. збільшився на 5,8% (за січень – на 4,9%), у лютому – на 6,7%. Номінальний ВВП за січень-лютий склав 118557 млн. грн. Дефлятор ВВП вийшов за межі цінового коридору, створеного середньорічними значеннями індексу споживчих цін (120,6%) та індексу цін виробників промислової продукції (124,5%) і становив 125%.

Зміна реального ВВП, % до відповідного періоду попереднього року

Прискорення зростання ВВП пов’язано як з дією економічних факторів: сприятлива зовнішньоекономічна кон’юнктура та високий рівень внутрішнього попиту (як інвестиційного, так і споживчого), так і статистичними: зменшення впливу високої порівняльної бази минулого року.

За січень-лютий прискорились темпи зростання ВДВ у переробній промисловості (109,8% проти 106% за січень), чому сприяло підвищення інвестиційної активності, збільшення внутрішнього споживчого попиту та цін на продукцію харчової промисловості (112,3% відповідно) завдяки стабільному зростанню реальних наявних доходів населення (у 2007р. – 112,8%, у січні 2008р. – 123,4%).

Також продовжувалось прискорення зростання ВДВ у:

- добувній промисловості (105% проти 104,1% за січень) за рахунок зростання попиту з боку металургійних підприємств на металеві руди, енергетичні матеріали і кокс;

- торгівлі (114,3% проти 114% за січень), транспорті та зв’язку (108,3% проти 106,1% за січень) за рахунок зростання попиту з боку основних галузей-споживачів послуг цих видів економічної діяльності. Основними споживачами послуг торгівлі є харчова, хімічна промисловість та машинобудування; послуг транспорту – добувна промисловість, металургія та машинобудування;

Довідково.Фізичний обсяг оптового товарообороту збільшився на 8,3%, обороту роздрібної торгівлі – на 28,3%.

Довідково. Вантажооборот збільшився на 9,6%, пасажирооборот – на 3,9%.

- сільському господарстві (100,8% проти 100% за січень) завдяки збільшенню попиту на сільськогосподарську продукцію з боку населення та харчової промисловості, зростанню обсягів реалізації худоби та птиці на забій;

- інших видах економічної діяльності (101% проти 100,7% за січень).

Уповільнення темпів зростання ВДВ спостерігалось у виробництві та розподіленні електроенергії, газу та води (105,5% проти 107,2% у січні), що пов’язано з теплими погодними умовами на початку року.

Реальне скорочення обсягів виробництва спостерігалось у будівництві на 4,4%. Це частково пояснюється ефектом високої порівняльної бази відповідного періоду попереднього року. Поряд з цим, випереджаюче зростання на ринку житлової нерухомості цін на будматеріали та землю у порівнянні із подорожчанням кінцевої продукції призводить до зниження рентабельності житлового будівництва.

Довідково. Реальний темп ВДВ будівництва у січні 2008р. становив 90,4%, у січні-лютому 2007р. – 118,7%.

Основний внесок у приріст ВВП забезпечували промисловість (2,4 в.п.), торгівля (1,8 в.п.), діяльність транспорту та зв’язку (0,9 в.п.), а також чисті податки на продукти (1,1 в.п.)

Довідково. Внесок чистих податків за січень-лютий 2007р. – 2,2 в.п.

Поряд з цим, внесок будівництва був від’ємним ("мінус" 0,2 в.п.).

Зростання цін у промисловому виробництві становило 3% (у січні-лютому – на 5,4%). На формування цін у промисловості продовжували впливати чинники, сформовані у 2007р. Вони носять як зовнішній (ріст світових цін на металопродукцію, зерно, енергетичні ресурси), так і внутрішній характер (підвищення з початку року ціни на газ для промислових споживачів (на 30%); підвищення рівня заробітної плати, активізація впровадження нових технологій та обладнання у виробництво; та закупівельних цін на сільгосппродукцію). Рівень індексу цін виробників у лютому 2008р. на 87% сформувався за рахунок зростання цін у металургійному (5,9%), хімічному виробництві (4,5%), харчовій промисловості (3,4%), добуванні неенергетичних (4,5%) і енергетичних (4,5%) корисних копалин та виробництві і розподіленні електроенергії, газу та води (1,6%). В переробній промисловості ціни зросли на 3,2%. Продовження висхідної динаміки цін на зерно на зовнішньому та внутрішньому ринку, сезонність у формуванні закупівельних цін на сільгосп сировину та зменшення її пропозиції забезпечили подальше підвищення цін у виробництві харчових продуктів, напоїв та тютюнових виробів. Темпи зростання цін у металургії зазнали суттєвого прискорення, тоді як наприкінці 2007р. вони були помірними. Це було зумовлено відновленням стрімкого зростання світових цін на металопродукцію (на 18,5% за січень-лютий). Відновилося зростання цін у нафтопереробленні (на 0,4%) через високу цінову динаміку на світовому ринку нафти та збільшення цін у видобуванні сирої нафти та природного газу на 7,6% (у січні спостерігалося зниження на 1,1%). Загалом, у добувній промисловості зростання цін прискорилось до 4,5% проти 2,2% у січні 2008р.

Динаміка цін виробників промислової продукції у лютому 2004-2008рр. (у % до попереднього місяця)

Монетарна база у лютому скоротилась на 1,4% (у січні 2008р. – на 5,4%). Незважаючи на зростання рівня чистих зовнішніх активів (у зв’язку зі збільшенням обсягу міжнародних резервів – на 0,6 млрд. дол. США), основним чинником, що впливав на формування монетарної бази було зростання від’ємного значення показника чистих внутрішніх активів (за рахунок сезонного зростання коштів на рахунках Уряду на 3,8 млрд. грн.).

У зв’язку із зниженням ліквідності банківської системи у лютому було зменшено обсяги розміщення депозитних сертифікатів до 3,7 млрд. грн. (16,5 млрд. грн. з початку року), при цьому сальдо мобілізованих коштів у лютому становило 2,1 млрд. грн. Натомість обсяг операцій з рефінансування банків склав 4,5 млрд. грн. (5,4 млрд. грн. з початку року), у т.ч. кредити овернайт 3,3 млрд. грн. та операції прямого репо з державними облігаціями України 1,1 млрд. грн.

Офіційний курс гривні до долара США у лютому залишався незмінним – 5,05 грн./$. Гривня до євро девальвувала на 2,1% (з початку року – на 2,92%) до 7,64 грн./євро, що відповідало девальваційній динаміці долара до євро на міжнародних валютних ринках. Долар відносно євро знецінився на 2,34% (з початку року – на 4,01%) та становив на кінець лютого 1,52 $/євро проти 1,48 $/євро на кінець січня. Падіння долара пов’язано з подальшим ускладненням ситуації на американському ринку нерухомості, погіршенням макроекономічної статистики та очікуваннями щодо значного пом’якшення монетарної політики США.

Курс долара до євро (права шкала) на міжнародних ринках та гривні до євро на українському міжбанку у січні 2005р.–лютому 2008р.

За підсумками січня 2008р. відбулось стрімке зростання реальних наявних доходів населення до 23,4% (січень 2007р. – 12,8%). Динамічне зростання доходів населення пов’язано із збільшенням доходів від трудової діяльності та власності, соціальної допомоги та інших соціальних трансфертів, зокрема, через підвищення мінімальних державних соціальних гарантій та виплат компенсацій громадянам України втрат від знецінення грошових заощаджень.[2] Номінальні наявні доходи населення збільшилися на 47,2% порівняно з відповідним періодом попереднього року.

Соціально-економічне становище України за січень 2009 року

Промисловість. Індекс промислової продукції у січні 2009р. порівняно з відповідним місяцем попереднього року становив 65,9%. Не досягнуто рівня виробництва січня 2008р. у всіх основних видах промислової діяльності, крім нафтоперероблення.

Сільське господарство. У січні 2009р. загальне виробництво продукції сільського господарства порівняно з січнем 2008р. зросло на 0,5%, у т.ч. у сільськогосподарських підприємствах на 7,6%, у господарствах населення – скоротилося на 4,3%. Обсяг продукції сільського господарства в усіх категоріях господарств у фактичних цінах склав, за розрахунками, 3,6 млрд.грн.

Будівництво. У січні 2009р. виконано будівельних робіт на суму 1713,3 млн.грн., що у порівнянних цінах становить 42,4% до обсягів будівництва відповідного місяця попереднього року.

Транспорт. За січень 2009р. підприємствами транспорту перевезено 47,0 млн.т вантажів, що становило 64,9% від обсягу перевезень вантажів у січні 2008р. Вантажооборот досяг 27,7 млрд.ткм, що склало 67,7% від обсягу січня 2008р. Послугами пасажирського транспорту скористалися 590,9 млн. пасажирів, виконано пасажирську роботу в обсязі 9,8 млрд.пас.км (відповідно 90,6% та 94,3% від обсягів січня 2008р.).

Зовнішня торгівля товарами. Обсяг експорту товарів України за 2008р. становив 67002,5 млн.дол. США і збільшився порівняно з 2007р. На 35,9%, імпорту – 85534,4 млн.дол. і зріс на 41,1%. Від’ємне сальдо зовнішньої торгівлі товарами досягло 18531,9 млн.дол. (за 2007р. – 11321,9 млн.дол.).

Оптова торгівля. Оборот підприємств оптової торгівлі за січень 2009р. становив 48,3 млрд.грн. Фізичний обсяг оптового товарообороту склав 66,4% порівняно з січнем 2008р.

Роздрібна торгівля. Оборот роздрібної торгівлі (включаючи роздрібний товарооборот підприємств роздрібної торгівлі, розрахункові дані щодо обсягів продажу товарів на ринках і фізичними особами, підприємцями) за січень 2009р. дорівнював 30,1 млрд.грн. і склав 92,9% обсягу січня 2008р. У структурі обороту роздрібної торгівлі на організовані та неформальні ринки припадало 30,5%.

Ціни. Індекс споживчих цін у січні 2009р. зафіксовано на рівні 102,9%, що відповідає показнику попереднього року. Індекс цін виробників промислової продукції у січні 2009р. Становив 100,2% (у січні 2008р. – 102,3%).

Доходи населення. За попередніми даними, номінальні доходи населення за 2008р. порівняно з 2007р. зросли на 38,3%. Наявний доход, який може бути використаний населенням на придбання товарів та послуг, збільшився на 38,1%, а реальний наявний, визначений з урахуванням цінового фактора, – на 10,3%. Витрати населення у 2008р. порівняно з попереднім роком зросли на 35,9%. Приріст заощаджень досяг 67704 млн.грн.

Заробітна плата. Середньомісячна номінальна заробітна плата штатного працівника у 2008р. порівняно з 2007р. збільшилася на 33,7% і становила 1806 грн. Середня номінальна заробітна плата у грудні 2008р. Дорівнювала 2001 грн. і зросла порівняно з відповідним місяцем попереднього року на 19,5%.

Ринок праці. Кількість зареєстрованих безробітних на 1 лютого 2009р. становила 900,6 тис. осіб, що на 35,9% більше порівняно з відповідною датою 2008р. та на 6,6% – з 1 січня 2009р.

Рівень зареєстрованого безробіття в цілому по країні порівняно з 1 січня 2009р. зріс на 0,2 в.п. і на 1 лютого 2009р. становив 3,2% населення працездатного віку.

Населення. На 1 січня 2009р. в Україні, за оцінкою, проживало 46143,7 тис. осіб. Упродовж 2008р. чисельність населення зменшилася на 229,0 тис. осіб, або на 5,0 осіб у розрахунку на 1000 жителів.

3. Актуальні проблеми стратегічного розвитку національної економіки України в сучасних умовах

Підвищення національної свідомості посилює роль національних традицій та цінностей, які відіграють важливу роль при виборі моделі соціально економічного розвитку України.

Величезною мірою темпи та глибина суспільно – економічного прогресу України буде залежати від того, по якому шляху піде українська нація, що відроджується. Слід усвідомити, що наша держава не може просто перейняти і повторити чужий історичний досвід.

Соціально – економічні системи є типологічними, а економічні закони – універсальними. Проте це не означає, що загальні економічні закономірності та тенденції не мають особливих специфічних форм свого прояву. Причому останні багато в чому обумовлені національною специфікою тієї чи іншої країни.

Тільки на основі власної національної економічної моделі Україна зможе знайти своє місце в світовій спільноті. Використовуючи досвіт інших країн слід врахувати конкретну суспільно – економічну ситуацію.

При виборі національної економічної моделі слід враховувати, що Україна є складовою частиною європейської цивілізації як певної соціально – економічної та культурно – історичної цілісності. Безперечним є те, що відмежування національної української економіки від тенденцій розвитку всесвітнього господарства буде призводити до відставання від поступу світової цивілізації.

Етнічність як фактор економічного розвитку

У нинішній кризовій ситуації економічного занепаду етнічна солідарність набуває для кожної людини особливої привабливості. Індивід для досягнення певних життєвих цілей використовує етнічну належність як основу для спільних колективних дій представників однієї національності.

Етнічний фактор економічного розвитку має велике значення в сучасних умовах. Разом з тим, було б невірним абсолютизувати національні фактори як основу ринкової економіки. Бачення економіки крізь призму етнічних

інтересів - це далеко не єдиний спосіб адекватного відображення всієї багатоманітності економічного життя суспільства.

У ході реформ слід взяти все краще, що є у світовій практиці, і поєднати світові економічні моделі з найбільш життєздатними національними формами економічного життя. Важливо використати всі національні традиції, які відповідають потребам соціально-економічного прогресу.

Релігійність як фактор економічного розвитку

Проведення економічних реформ неможливе без урахування факторів розвитку економіки.

Релігійні фактори економічного розвитку – це рушійні сили, які сприяють розвитку економіки і пов’язані з впливом на економічне життя релігійних цінностей.

Релігія безпосередньо впливає на формування суспільної думки про роль і місце людини в соціально-економічному житті.

Економічна політика української держави

Діяльність держави в економіці ґрунтується на певній економічній політиці. Спонтанні, стихійні дії держави без чітко визначеної економічної політики породжують надзвичайно великі економічні, соціальні і політичні витрати.

Суть сучасної української політики полягає в курсі на економічне відродження України. Для реалізації цієї мети ставиться завдання активізувати наявний в країні науковий та виробничий потенціал, домогтися переходу до ринкового зросту, підняти інвестиційну та інноваційну активність, розгорнути структурну перебудову. Програма економічного відродження України має включати заходи по стимулюванню кінцевого попиту, захисту національних товаровиробників, проведення податкової реформи з метою стимулювання ділової активності, наведенню порядку в управлінні державним майном і фінансами, зменшенню інфляції тощо.

Головне питання, яке нині стоїть перед Україною, - бути цивілізованою і економічно незалежною державою чи деградувати до рівня колонії. Вирішення завдань подолання кризи і забезпечення економічного відродження передбачає радикальні реформи в інтересах національних товаровиробників. Це - лінія на створення національної конкурентноспроможної ринкової економіки, в якій держава забезпечує умови для підвищення добробуту населення.

Криза економічної влади в Україні

Для сучасного українського суспільства характерною є криза економічної влади. На словах товаровиробники і всі господарська суб’єкти отримали значні владні функції, але на ділі вони не можуть ними скористуватись в умовах загальної кризи народного господарства і відсутності необхідних інституціональних передумов. Водночас держава робить все, щоб зберегти за собою важливі владні повноваження. Така суперечлива ситуація вилилась на практиці у відсутність надійних механізмів реалізації економічної політики.

Практично всі сторони господарського і соціального життя охопила криміналізація. Прибуткові сфери народного господарства, які дають великі доходи, виявляються поділеними між корпоративними групами та мафіозними структурами.

Зміна структури владних відносин в економіці України набула, таким чином, вкрай не сприятливого характеру. Центр владного тяжіння переноситься від державних центральних органів до мафіозних структур. Зрозуміло, що при цьому розвиток ринкової економіки і приватного сектору припиняється.

Тільки на основі верховенства законів, захисту прав і свобод усіх громадян, коли єдиним джерелом влади стає суверенна воля народу, можна подолати мафію.

Ставлення населення України до економічних перетворень

Економічна свідомість та поведінка людей визначаються передусім економічним становищем. Ефективність економічних перетворень у суспільстві визначає ставлення до них населення. Проте слушно і протилежне: розуміння людьми економічних закономірностей життя суспільства, рівень їхньої економічної культури значною мірою визначають політичний вибір людей, а отже, й соціально-економічне становище країни загалом.

Оцінка населенням економічної ситуації в Україні впродовж 1994-99 років відзначається тенденцією до її зниження.

Важливу роль у здійсненні економічних перетворень у суспільстві відіграє інститут приватної власності і підприємництва. Як свідчать результати соціологічних опитувань, роки економічних перетворень характеризуються, в основному, схвальним ставленням населення до розвитку приватного підприємництва.

Слід зазначити, що останнім часом зросла чисельність противників приватизації землі. Така ж тенденція спостерігається і стосовно ставлення до передачі у приватну власність великих і малих підприємств.

Інтеграційні процеси в світі є чи не найпоширенішою темою економічних та політичних дискусій.

Як підтверджує офіційна статистика економіка України у найближчому майбутньому матиме саме стійкі і досить високі темпи економічного зростанння. Тому й інтеграція України в світову спільноту є абсолютно реальною.

На даний момент виділяють три основні напрямки інтеграції України: Європейський Союз, Єдиний Економічний Простір та Сполучені Штати Америки. Хоча не можна виключати й існування інших шляхів, наприклад, Китайська Народна Республіка. І, без сумніву, існує також варіант позаблоковості України, тобто не інтеграції взагалі.

Україна і ЄС

Курс на європейську інтеграцію викристалізовується з багатовікової історії українського народу, його ментальності та етнічних коренів. Це наше домашнє завдання, реалізація якого залежить насамперед від нас самих.

Потрібно врахувати і геополітичний вимір розширення ЄС, а також його динаміку в контексті глобальних трансформацій від однополярного до багатополярного світу. Події в Іраку суттєво прискорили процес посилення геополітичної достатності Євросоюзу, та перспективи становлення Європи визнаним лідером світового цивілізаційного процесу. Важливо, що у свідомості європейської спільноти відтворюється деґолівська ідея "Великої Європи". Якщо розглядати розширення ЄС у такій площині, то стає зрозумілим, що наміри України щодо набуття спочатку асоційованого, а у майбутньому — і повноправного членства у цій організації мають реальні передумови. Але це — процес, що передбачає не лише зацікавленість України, а й зворотній зв’язок. Правда, для країн Західної Європи необхідний час, щоб осмислити цю залежність. Тому потрібно виявляти політичну витримку і розуміння складності процесу розширення ЄС в уже продекларованих межах, який триватиме як мінімум до 2010 р., усвідомлювати те, що цей процес не може штучно форсуватися. Країнам Центральної Європи, які на старті інтеграційних процесів мали відчутні переваги, порівняно з Україною, знадобилося понад десять років, щоб здійснити складні системні, іноді непопулярні реформи і таким чином наблизитися до європейських стандартів. Українське суспільство поки що не піднялося до такої динаміки трансформаційних процесів. Потрібен час. Потрібна наполеглива і копітка робота і насамперед політична консолідація суспільства. У зв'язку з цим можливість визначення узгоджених механізмів співпраці між ЄС та Україною на найближчі 10 років, яка передбачає відповідні рішення Єврокомісії, може мати позитивне значення для українського суспільства. Ці можливості слід використати повною мірою. Потрібно все зробити, щоб упередити помилки, яких припустилися у цьому країни Центральної Європи. Небажно, щоб Україна інтегрувалися в Європу в іпостасі "молодшого брата". З наслідками подібноїінтеграції ми боремося і зараз. Україна дійсно має можливість упередити ці явища. Йдеться про реалізацію у відповідний відрізок часу обґрунтованої у Посланні Президента України "Європейський вибір" стратегії випереджувального розвитку, яка має забезпечити щорічні темпи зростання ВВП в Україні на рівні 6-7%, опанування інноваційного шляху розвитку, проведення політичної реформи і глибоку демократизацію на цій основі всіх сфер суспільного життя, зміцнення основних засад громадянського суспільства. Тому на сьогоднішній день головне для України — постійно доводити світовій спільноті свою послідовність в обраному курсі, в утвердженні демократичних засад суспільства, принципів верховенства права, соціально спрямованої ринкової економіки.

Україна при інтеграції в ЄС матиме значні переваги при закупівлі технологій, машин, електроніки, які зараз дорожчають у зв’язку з зростанням курсу євро відносно гривні. Взагалі прослідковується така динаміка: у 2000 році питома вага кран Європи у зовнішньоторгівельному обороті товарів та послуг становила 31,7%, у 2002 – 34%; український експорт в країни ЄС та країни-кандидати на вступ до Єнросоюзу складав у 1996 році – 23,9%, у 2002 – вже 40,8%. Основними статтями експорту до країн ЄС є енергоносії та нафтопродукти, чорні метали, зернові культури, текстильний одяг, машини та машинообладнання. На даний момент імпорт з ЄС складається з машин та обладнання, транспортних засобів, паперу і картону. Обсяг прямих інвестицій в українську економіку з країн ЄС на початок 2003 р. склав 1,5 млрл. дол., що становить 34,4% загального обсягу іноземних інвестицій.

За словами заступника з економічних питань посла Швейцарії в України Штефана Естермана для Швейцарії та для країн ЄС Україна є свого роду “європейським Китаєм”. Тобто на Україні робоча сила є майже настільки ж дешевою, як у Китаї, але Україна є географічно більш наближеною до Євросоюзу, і тому більш привабливою.

Також не можна забувати, що з цього року Україна має кордон з ЄС, а країни Центральної Європи, які відігравали досить значну роль в зовнішньоекономічному балансі України, стали його членами. Особливо якщо зауважити, що відставання України від країн ЦЄ за показником ВВП на душу населення, розрахованому за паритетом купівельної спроможності, не є критичним. У 2001 році цей показник складав в Україні близько 4500 євро, а по 10 країнах-кандидатах на вступ в ЄС — 10,7 тис. євро, у т.ч. у Латвії — 7750, Литві — 8960, Естонії — 9240, Польщі — 9410 євро. В країнах-кандидатах другої хвилі відповідно: у Болгарії — 5710, Румунії — 5560, Туреччини — 5230 євро. З урахуванням «тіньового» сектору цей показник для України буде значно більший. Маємо враховувати і більш високі темпи зростання, які демонструє українська економіка в останні чотири роки (2000 — 2004 роки). В країнах «десятки» вони в середньорічному вимірі не перевищують 2,5%, у т.ч. у Польщі — 1,6%, Чехії — 2,7%, Угорщині — 3,5%. В Україні відповідне зростання склало 7,1%, за I півріччя 2003 року — 7,3%. До того ж в Україні більш стабільна валюта, менший рівень зовнішніх боргів, позитивне платіжне сальдо та значно менший бюджетний дефіцит. Маючи такі інтеграційні можливості, Україна наврядчи впустить шанс інтегруватися в ЄС.

Україна і США

Україна є певним винятком із загальної схеми стосунків США – Росія – країни СНД.

Прагнення українського керівництва зберегти суверенитет країни та проводити незалежну міжнародну політику в умовах намагань Москви щодо утвердження наддержавних структур у межах СНД від початку 1990-х років одразу привернуло увагу американських аналітичних кіл до України . Дії щодо відмови з боку України від такичного та стратегічного ядерного озброєння стали, у свою чергу, підгрунтям розвитку стосунків між Ураїною і США на міжнародному рівні. Тож, розвиток усебічних відносин з Україною – лінія, що за низкою чинників стала невід’ємною складовою національних інтересів США у пострадянському регіоні. Йдеться про зміцнення тенденцій стабільного розвитку Східної Європи через стабільний розвій демократичної України; використання українського чинника як додаткової (до російської) сфери пронокнення американських впливів на пострадянський простір і навіть протидії, завдяки Україні, російському експансіонізму на теренах СНД.

З цим пов’язується й активна економічна, дипломатична підтримка Сполученими Штатами України протягом 1990-х років. Так, дипломатичне залучення США до процесу налагодження політичних відносин Росії та України відіграло певну позитивну роль у розв’язанні російсько-українських проблем територіального, економічного, військового характеру на користь другої. Водночас характер американсько-українських відносин досі не досяг рівня, що засвідчувуав би рівноправність, взаємовигідність партнерства обох сторін. І більше того, стосунки по лінії США – Україна набули відверто хвильоподібного характеру в постбіполярні часи: від помітного піднесення з другої половини 1990-х років до тенденції на звуження політичних та економічних відносинна початку 200-х років. Серед передумов зазаначеного – недостатній рівень економічних трансормацій в Україні, ознаки політичної нестабільності українського суспільства, корупція, порушення прав інтелектуальної власності, загальні порушення прав людини, переслідування представників засобів масової інформації тощо.

Україна поряд з іншими державами СНД залишається країною, залежною від політичних чи економічних позицій Сполучених Штатів як суперпотуги, орієнтованої на здійснення гуманітарних, економічних, мілітарних акцій у пострадянському регіоні з метою насамперед запобігання негативних для своїх національних інтересі тенденціям.

Зміна ситуації, і в тому числі відповідної позиції американських офіційних кіл, можлива за умов ефективного продовженняУкраїною економічних реформ, а також досягнення в суспільстві належного рівня демократії. Цим зумовлюється й можливість поглиблення процесу інтеграції України до євроатлантичних структур.

Водночас перспективи розвитку стосунків між Україною та США значною мірою залежатимуть від характеру стосунків України з Росією і, у свою чергу, Росії зі Сполученими Штатами. Це зумовлюється не лише характером міждержавних відносин у межах СНД, пов’язаних зі збереженням Росією статусу провідної економічної та мілітарної сили Співдружності, а й особливим характером стосунків Росії та США, які, поглиблюючи рівень співробітництва, продовжують відчутною мірою змагатися між собою на міжнародній арені.

Вищевикладені тенденції мають враховуватися при формуванні зовнішньополітичних орієнтирів як України, так і інших країн СНД, і насамперед по відношенню до Сполучених Штатів Америки.

Україна і ЄЕП

Питання про інтеграцію України в ЄЕП треба розглядати у контексті утвердження економічних передумов євроінтеграційної стратегії України, прискорення темпів економічного зростання: Україна зацікавлена у всебічному розвитку багатостороннього економічного співробітництва з країнами СНД. Поглиблення реґіонального співробітництва — повністю відповідає і принципам Євросоюзу. В основі цих принципів лежить розуміння, що лише через співробітництво і партнерство зі своїми сусідами кожна окремо взята країна може максимально реалізувати свій потенціал, гарантувати національні інтереси. Україна зацікавлена у європейській орієнтації нового міждержавного реґіонального утворення.

З євроінтеграційним курсом повністю узгоджується активна позиція Президента України у питаннях, які стосуються оптимізації відносин України з Російською Федерацією, виведення їх на рівень справді стратегічного партнерства.

Особливо перспективною є конструктивна взаємодія України з Казахстаном, який також об'єктивно зацікавлений в європейському векторі нового реґіонального утворення, все робить для того, щоб наблизитися до Європи. Україна може відіграти у цьому процесі функцію сполучної ланки.

Як і Україна, Росія прагне інтегруватися в європейський економічний простір. Однак у цьому процесі існують і принципові розбіжності. Росія не порушує питання щодо членства в ЄС. Вона претендує на статус самостійного центру інтеграції на євразійському просторі. Звісно, що можливі й інші схеми, зокрема, зміцнення осі Париж-Берлін-Москва, яка почала формуватися на принципах антиамериканської політики щодо Іраку. Однак це питання ще не набуло чітких обрисів. Реальні ризики поглиблення українського співробітництва з країнами СНД перебувають у цій площині. У такій ситуації потрібно чітко визначити можливі межі інтеграційних процесів на рівні наших держав.

Оптимальним є сприяння України створенню зони вільної торгівлі, необхідність утвердження якої проголошено ще у 1992-му, а потім у 1994 роках. Водночас слід враховувати реальні складнощі цього завдання, безрезультативність спроб його вирішення у попередній період. Ці труднощі пов'язані з об'єктивними обставинами — за роки незалежності відбулося природне дистанціювання національних, у т.ч. й економічних інтересів відповідних держав, узгодження яких шляхом відновлення економічних зв'язків, що існували раніше, є неможливим. У такій ситуації проголошена лідерами чотирьох країн зона вільної торгівлі може реально втілитися лише на основі загальновизнаних у світовій практиці принципів — на принципах СОТ, які гарантують рівність конкурентних можливостей країн-учасниць, їх міжнародний правовий захист. Президент України обстоює саме такий перебіг інтеграційних процесів на рівні чотирьох.

Формування зони вільної торгівлі на принципах СОТ сприятиме вирішенню й іншого базового завдання євроінтеграційного курсу не лише України, а й інших країн-учасниць регіональної інтеграції - приєднанню України до Спільного Європейського Економічного простору. Нині це питання набуває все більшої актуальності. Єврокомісія своїм останнім рішенням підтвердила таку можливість.

З урахуванням існуючих розбіжностей у ставленні до цієї проблеми позиція Росії стосовно узгодженого набуття відповідними країнами членства в СОТ для нашої держави не є конструктивною, Україна суттєво просунулась вперед в цьому питанні. Нещодавно підписаний у Брюсселі двосторонній протокол між Україною та ЄС про взаємний доступ на ринки товарів та послуг – важливий крок у відповідному напрямі.

У контексті стратегічних пріоритетів України потрібно враховувати й інші принципові застереження. Для України, яка вже багато зробила у питаннях адаптації чинного законодавства до законодавства ЄС, є неможливою гармонізація законодавства з відповідними країнами СНД. Це – крок назад, шлях від Європи, шлях інтеграції України у євразійський простір.

Позаблоковість України

Дві обставини зумовили сьогоднішнє загострення інтересу до позаблокового статусу України. Це актуалізація проблеми глобалізації та початок, після відомих подій 11 вересня 2001 р. в Нью-Йорку і Вашингтоні, ери всесвітньої боротьби з тероризмом.

Глобалізація є феноменом, який несе в собі значну кількість як позитивних так і негативних наслідків: фундаментально змінює наше економічне, політичне і соціокультурне буття, спричинює велику кількість нових проблем і викликів. Час і простір в їхньому традиційному розумінні, в епоху глобалізації змінюють свою форму, проте руйнація і розмивання, ціннісних систем і соціальних структур, що складалися віками, викликає глибоке занекпокоєння. Тріумф ліберальної демократії (виразником якого є американський вчений Ф. Фукуяма з його тезою про “кінець історії”) зумовив не стільки “вічний мир” (адже ліберальні демократії не воюють одна з одною), скільки потужний вибух етнічних і соціальних конфліктів. Не можна не погодитися з твердженням С. Хантінгтона у його відомій роботі “The clash of civilisations?” із тим, що процеси глобалізації обов’язково ведуть до виникнення широкомасштабних цивілізаційних конфліктів, важко не бачити, що радикальні зміни світового порядку в епоху глобалізації неминучі. Нині, коли глобалізаційні процеси набули розвутку, піддаються сумніву численні класичні парадигми теоретичної думки, стереотипи, засадничі принципи і постулати міжнародно-політичної пракики. Виникла нагальна потреба переосмислення багатьох базових концепцій і понять, зокрема концепцій і понять нейтралітету та позаблоковості.

Новітня ситуація характеризується зближенням російської та євроатлантичної стратегічних ліній, а також наслідками такого зближення. Ця обставина відкриває як нові можливості, так і нові проблеми для України: виникла потреба у розробці нової стратегії, а з цим і необхідність зважувати та вирішувати новий комплекс проблем.

Одна з таких проблем пов’язана з питанням про доцільність подальшої позаблоковості України. Зміст позаблоковості перегукується зі змістом нейтралітету.

Нейтралітет, як одна з форм позаблоковості в одному з його численних варіантів (евентуальний, постійний, озброєний, конструктивний, активний, позитивний тощо) та позаблоковості зумовлюють одну з фундаментальних зовнішньополітичних стратегій або стратегій національної безпеки. Зовнішньополітичні орієнтації також безпосередньо впливають на структурно-функціональні характеристики міжнародних систем.

З точки зору політичного реалізму саме створення і розпад союзів, блоків і альянсів є основним інструментом підтримкм балансу сил і динамічної стабільності міжнародних систем глобального і регіонального ріня. Між тим існуюча методологічна, а, часом, і правова невизначеність вищезгаданих категорій, відсутність загальновизначеної термінологічної диференціації часто спричинюють серйозні помилки при спробах імплиментації в життя заснованих на них зовнішньополітичних стратегій національної безпеки. Це особливо небезпечно для країн, які з тих чи нших причин ще не визначали чітко своїх геополітичних і зовнішньополітичних пріоритетів і орієнтирів.

Нейтральним у міжнародному праві традиційно називають зовнішньополітичний курс країни, який характеризується неучастю цієї країни у війні між іншими державами, відмовою від військової допомоги сторонам, що перебувають у стані конфлікту, а також не входженням до військових блоків у мирний час.

Несамостійний статус України за часів Російської імперії, а пізніше СРСР повністю вилучав будь-які самостійні зовнішню чи військову політики. Питання про зовнішньополітичні орієнтації України, її статус, як суб’єкта міжнародних відносин, виникли лише після проголошення незалежгості України.

З найбільш загальних геополітичних міркувань спектр альтернатив політики України щодо міжнародного оточення і структур євроатлантичної безпеки є досить широким.

- Опора на власні сили

- Приєднання до одного з існуючих блоків чи альянсів

- Створення регіональних структур безпеи в рамках більш широкої архітектури європейської безпеки

Нейтралітет або позаблоковість можуть бути такої форми:

А) продовження підтримки існуючого статусу самопроголошеної позаблоковості;

Б) постійний нейтралітет, гарантований великими держами або Радою Безпеки ООН;

В) “активний” нейтралітет, “особливі” відносини з НАТО, орієнтація на європейську інтеграцію з приєднанням до ЄС і участю в європейських структурах безпеки.

Насьогодні найбільш раціональним варіантом є останній. “Активний нейтралітет” передбачає статус, подібний до статусу Швеції в її відносинах з європейськими структурами безпеки. У цьому випадку формально нейтральна Україна поступово і планомірно підвищуватиме півень своєї кооперації з НАТО в рамках РЄАП, ПЗМ і відносини “особливого партнерства”.

Можна стверджувати, що політика нейтралітету і позаблоковості була правильним і єдино можливим виборои України у 1991 році. Але вона вже не може розглядатися як доцільна і раціональна у майбутньому. У найближчий перспективі Україна на межі хіткнення конкуруючих геополітичних інтересів двох цивілізаційних просторів як позаблокова держава історично приречена на втрату свого статусу або добровільно, або примусово. Про що об’єктивно свідчить міжнародний досвід.

Ми бачимо, що кожен з шляхів інтеграції економіки України в світову має як плюси так і мінуси. Нагальною потребою на сьогоднішній день є не втратити можливість і зіграти на геополітичних інтересах наших сусідів з максимальною вигодою для України.Минулий і сьогоднішній стратегічні курси України і розклад сил у європейському і світовому геополітичному просторі ще дають їй можливість увійти до цивілізаційного простору повноправним членом пострадянських, європейських і євроатлантичних структур.

Висновок

У сучасних умовах глобалізації економічного життя розвинуті країни, де наука виконує роль головного економіко-відтворювального фактора, забезпечують свій розвиток за рахунок вдосконалення існуючих технологій, техніки та використання принципово нових наукових досягнень. Міжнародний технологічний та науковий обмін, трансфер інтелектуального потенціалу — одна з ознак нашого часу.

Україна на початку ринкових перетворень мала значні можливості для розвитку своєї економіки, зокрема в науково-технологічній сфері. Було створено науково-технічний потенціал, який за багатьма характеристиками відповідав рівню розвинених країн світу. З окремих наукових напрямів, наприклад, з матеріалознавства, теоретичної фізики, математики, зварювального виробництва, біотехнологій Україна і зараз зберігає провідні позиції у світі.

Протягом останніх років на державному рівні здійснено низку важливих заходів у напрямі поліпшення державної науково-технічної політики. Верховною Радою схвалена нова Концепція науково-технологічного та інноваційного розвитку України.

В Україні повиння панувати економічна стабільність.

Адже вона є запорукою успіху соціального благополуччя українських громадян. Розвиток промисловості, підприємництва сприятиме формуванню нових робочих місць, результатом чого стане підвищення зайнятості населення. Збільшення конкурентоспроможності української продукції дасть можливість українським підприємствам отримати великий прибуток, результатом чого стане збільшення податкових надходжень до державного бюджету, збільшення реальної заробітної плати, збільшення соціальних виплат і т. д. Зростаючий попит на високотехнологічну продукцію, приведе до поліпшення якості підготовки фахівців, системи освіти України в цілому.

Нинішня економічна стратегія ще не виконує головної функції – побудови ефективної національної економіки та забезпечення її зростання і тому не може розглядатися як така, що повністю відповідаї національним інтересам України.

Економічна стратегія держави, спрямована на підвищення ефективності використання національних ресурсів перш за все повинна містит економічні складові, зокрема, податковими стимулами та адміністративно-правовими заходами змушувати корпорації та їх ке6рівників знижувати матеріаломісткість вироблюваної продукції та збільшувати доходну частину в обсягах реалізації, зокрема, активно нарощувати заробітну платню і прибуток.

Зрозуміло, що Україна стане процвітаючою державою тільки тоді, коли вона зможе комплексно і ефективно освоїти в своїх інтересах території та ресурси, якими володіє. Але зробити це неможливо без тісної економічної і технологічної співпраці з розвинутими країнами. Тому стратегічною метою для України повинно бути її входження до міжнародних науково-технічних потоків, які дозволять модернізувати вітчизняне виробництво, забезпечити конкурентоспроможність основних галузей промисловості.

Список використаної літератури

1. Башнянин Г.І., Лазур П.Ю., Медведєв В.С. Політична економія. – К.: Ніка – Центр: Ельга, 2000. – С. 366 – 396, 422 – 444.

2. Гаврилюк О.В. Інвестиційний імідж та інвестиційна привабливість України. №2, 2008, с. 68-82

3. Гальчинський. Інтеграція: коли і куди // «День» - 2003 - №116.

4. Головко В. Українська економіка у першому півріччі( макроекономічний аспект). Економіка України №9,2000, с. 48-62

5. Дудко І.Д . Національні інтереси США у постбіполярному світі: Монографія. – К.: КНЕУ, 2003

6. Економічна теорія. /під з.ред. проф. Є. М. Воробйова.-Київ – Харків. 2001. С. 265 – 283.

7. Економічна теорія. Політекономія. Підручник./ за ред. В.Д. Базілевича. –Київ: Знання – Прес, 2001. –С. 298 – 324, 384 – 354

8. Экономический потенциал региона: анализ, оценка, диагностика: Монография /Тищенко А.Н., Кизим Н.А., Кубах А.И., Давыскиба Е.В. – Х.: ИД «ИНЖЕК», 2005. – 176 с. (с.6-25)

9. Задоя А. А., Петруся Ю. Е. Основи економіки: Навч. видання. – К.: Вища шк. – Знання, 1998.

10. Закон України „Про Національний банк України” від 20 травня 1999 року // Відомості ВРУ від 10.10.1999. - 1999, №29, стаття 238.

11. Космидайло І.В. Інноваційна спрямованість як засіб економічного росту // Актуальні проблеми економіки №6, 2006, с.112-117

12. Курс экономической теории:Учебное пособие./Под ред.А.Н.Тур,М.И. Плотницкий. – Мн.:”Мисанте”1998.

13. Лагутін В.Д. Башнянин Г.І., Лазур П.Ю., Медведєв В.С. Політична економія. – К.: Ніка –Центр: Ельга, 2000. – С. 366 – 396, 422 – 444.

14. Людина і економіка: соціоекономіка. К., 1996

15. Матеріали зимової школи молодого лідера „Фаворит - 2004”.

16. Петрук О.М. Банківська справа: Навчальний посібник / За ред. д- ра екон. наук, проф. Ф.Ф. Бутинця. - К.: Кондор, 2004. - 461 с.

17. Попова В. Конкурентоспроможість економіки України: джерела формування та соціальні наслідки. Економіка України №8, 2008, с.4-13

18. Розвиток національно-інвестиційної системи України. Економіка України №4, 2005, с. 35-47

19. Словник сучасної економіки Макміллана / Пер. з англ. – К.: «АртЕк», 2000.

20. «Становлення національної економіки України» за ред. Ватаманюка З.Г.- Львів, 1997, №27 С. 28-30

21. Теория национальной экономики:Учебное пособие.Ч.1.Мн.,1994

22. Українське суспільство: моніторинг соціальних змін (1994-1999 рр.) // В.Є Пилипенко. Ставлення населення України до економічних перетворень.

23. Чистілін Д. До питання стратегії економічного зростання України // Економіка України №2, 2003, с.52-57.

24. me.kmu.gov.ua - офіційний сайт міністерства економіки України

25. ukrstat.gov.ua – Державний комітет статистики України

26. www.bank.gov.ua - сайт Національного банку України.

27. www.politology.vuzlib.net

[1] Резиденти – фізичні або юридичні особи даної країни чи інших країн, а також особа без громадянства, яка постійно проживає в даній країні; дипломатичне, торговельне чи інше офіційне представництво цієї країни за кордоном, а також представництво підприємства, компанії, фірми чи організації, що не здійснює господарської або комерційної діяльності.

[2] Згідно Закону України «Про державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України»

содержание .. 602 603 604 ..