Проектування операційної системи малого підприємства, орієнтованого на виробництво

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Кафедра економіки, організації і планування діяльності підприємства

Дипломний проект бакалавра

на тему:

"Проектування операційної системи малого підприємства"

ХАРКІВ - 2010

Зміст

Вступ

1. Проектування операційної системи

1.1 Визначення типу операційної системи і розрахунок потрібної кількості устаткування

1.2 Визначення необхідної площі

1.3 Розрахунок чисельності робітників

1.4 Проектування оргструктури управління підприємством

2. Організація оперативного управління операційною системою

2.1 Визначення форми організації виробництва

2.2 Розрахунки календарно-планових нормативів

2.3 Побудова графіку роботи переробляючої підсистеми

3. Основні техніко-економічні показники операційної системи

3.1 Розрахунок витрат матеріалів

3.2 Розрахунок фонду оплати праці

3.3 Розрахунок собівартості та ціни виробу

Висновок

Список літератури

Додатки

Початкові дані за варіантом № 11

Номенклатура виробів, що виготовляються на підприємстві, включає наступні деталі:

вал 01

вал 02

піввісь 08

піввісь 09

Трудомісткість виготовлення деталей за операціями наведена в таблиці 1.

Таблиця 1

Трудомісткість деталей за операціями

Норми витрат матеріалів щодо деталей та програма їх випуску на рік наведені в таблиці 2.

Таблиця 2

Норми витрат матеріалів та програма випуску деталей на рік

Характеристика устаткування, що використовується при виготовленні деталей, наведена у таблиці 3.

Таблиця 3

Характеристика устаткування

Вступ

Мета дипломного проекту - проектування операційної системи малого підприємства, орієнтованого на виробництво. Для цього передбачено виконання комплексу розрахунків щодо вибору типу операційної системи, розробки її переробляючої та забезпечуючої підсистем, організації оперативного управління, оцінки ефективності запроектованої системи.

Даний дипломний проект включає три розділи. Перший - проектування операційної системи, в якому необхідно визначити тип операційної системи, розрахувати потрібну кількості устаткування, визначити необхідну площу, здійснити розрахунок чисельності робітників, а також проектування оргструктури управління підприємством.

Другий розділ - організація оперативного управління операційною системою - включає визначення форми організації виробництва, розрахунки календарно-планових нормативів та побудову графіку роботи переробляючої підсистеми.

В третьому розділі здійснюється оцінка ефективності операційної системи на підставі розрахунків техніко-економічних показників, яка передбачає розрахунок витрат матеріалів, фонду оплати праці та собівартості і ціни виробу.

1. Проектування операційної системи

1.1 Визначення типу операційної системи і розрахунок потрібної кількості устаткування

Проектування операційної системи та визначення її типу починається з вибору типу переробляючої підсистеми на підставі комплексної характеристики технічних, організаційних та економічних особливостей виробництва, обумовлених його спеціалізацією, обсягом та повторюванням випуску виробів.

Вибір типу переробляючої підсистеми ведеться на підставі розрахунків коефіцієнтів завантаження устаткування. Водночас визначається режим роботи операційної системи підприємства.

Розрахунок кількості потрібного устаткування С_розj ведеться за групами на основі трудомісткості програми виготовлення деталей по операціях за формулою:

, (1)

де Т_прj - трудомісткість програми випуску деталей на j-ій операції;

F_еф - ефективний фонд часу роботи устаткування;

К_внв - коефіцієнт виконання норм виробітку (приймається однаковий за усіма операціями - 1,1).

Трудомісткість програми випуску деталей на j-ій операції розраховується за формулою 2:

, (2)

де Т_рj - трудомісткість j-ї деталі за операціями;

N - програма випуску деталей на рік.

Ефективний фонд часу роботи устаткування для однозмінного режиму роботи дорівнює 1920 верстато-годин на рік, а для двозмінного режиму роботи - 3840 верстато-годин на рік.

Розрахункова кількість робочих місць округлюється до цілих чисел і визначається прийнята кількість устаткування - С_прj .

Далі розраховуються коефіцієнти завантаження К_завj устаткування за групами за формулою:

. (3)

Розрахунки коефіцієнтів завантаження треба проводити за кожною деталлю і в цілому по підприємству для одно - і двозмінного режимів роботи. Результати розрахунків наведено в додатках А і Б.

На підставі коефіцієнтів завантаження устаткування уточнюється тип виробництва. Для масового типу завантаження устаткування повинно бути не нижче 85 - 90%, для серійного - не нижче 65 - 75%. В даному випадку найбільш прийнятним є серійний тип виробництва, що видно із розрахунків, наведених в додатках А і Б.

Для остаточного прийняття рішення про режим роботи підприємства треба зіставити загальні витрати, пов'язані з організацією однозмінного і двозмінного режимів роботи.

Для цього треба розрахувати вартість устаткування, вартість корисної площі та вартість рухової електроенергії для кожного з режимів роботи.

Вартість устаткування розраховується на підставі даних про вартість одиниці верстата (таблиця 3 початкових даних) і прийнятої кількості верстатів за кожним варіантом режиму (додатки А і Б).

Розрахунки за однозмінним та двозмінним режимами наведені відповідно в таблицях 1 і 2.

Таблиця 1

Розрахунок вартості устаткування при однозмінному режимі роботи

Таблиця 2

Розрахунок вартості устаткування при двозмінному режимі роботи

Вартість корисної площі розраховується, виходячи з даних про площу на один верстат (таблиця 3 початкових даних), прийнятої кількості верстатів за варіантом (додатки А і Б) та вартості площі, яка складає 480 грн/м² . Розрахунки наведені в таблицях 3 і 4.

Таблиця 3

Розрахунок вартості корисної площі при однозмінному режимі роботи

Таблиця 4

Розрахунок вартості корисної площі при двозмінному режимі роботи

Вартість рухової електроенергії розраховується за формулою:

, (4)

де С_en - ціна однієї кВт-год рухової електроенергії, грн.;

1,3 - коефіцієнт, що враховує втрати енергії за технічними причинами;

Fef - ефективний фонд часу роботи устаткування, год.;

Wdv - сумарна встановлена потужність двигунів, кВт.

Результати розрахунків наведено в таблицях 5 і 6.

Таблиця 5

Розрахунок вартості рухової електроенергії при однозмінному режимі роботи

Таблиця 6

Розрахунок вартості рухової електроенергії при двозмінному режимі роботи

Загальні витрати, пов'язані з організацією відповідно однозмінного та двозмінного режиму роботи, становлять:

Витрати, пов'язані з організацією двозмінного режиму роботи устаткування, на 88957,31 грн менші за витрати, пов'язані з організацією однозмінного режиму роботи, тому перший варіант є пріоритетним.

1.2 Визначення необхідної площі

Загальна площа малого підприємства включає виробничу, допоміжну, складську та площу для управлінських служб.

Виробнича площа розраховується, виходячи із корисної з урахуванням коефіцієнта використаної корисної площі:

, (5)

де S_кор - сумарна корисна площа при двозмінному режимі роботи устаткування (п.1.1., таблиця 4);

К_вкп - коефіцієнт використаної корисної площі (дорівнює 0,42).

Допоміжна площа включає побутові приміщення і становить 15% від виробничої площі:

Площа під управлінські служби також становить 15% від виробничої площі і відповідно дорівнює 27 м² .

Складські приміщення включають склад заготовок і склад готової продукції.

Сумарна площа складських приміщень становить 10% від виробничої площі:

Таким чином, площа одного складського приміщення становитиме 9 м² .

Загальна площа підприємства дорівнює 254 м² .

На основі розрахунків устаткування та площі залежно від типу переробляючої підсистеми вибирається один з основних видів планувальних рішень: поопераційна функціональна, лінійна потокова або фіксована позиційна схема планування.

Для даного підприємства найбільш прийнятною є фіксована позиційна схема планування.

На підставі цього рішення та проведених розрахунків було здійснено планування виробничих приміщень, яке зображене на листі 1.

1.3 Розрахунок чисельності робітників

Розрахунок кількості робітників ведеться за категоріями.

Чисельність основних робочих Чосн розраховується на підставі даних про трудомісткість виробничої програми на рік та корисного фонду робочого часу одного робітника за формулою:

, (6)

де ΣT_npj - річна трудомісткість виготовлення виробів, нормо-год. (додаток Б);

F_pol - корисний річний фонд часу роботи одного робітника, год. (1850 год/рік); K_внв - коефіцієнт виконання норм виробітку (1,1).

Чисельність допоміжних працівників становить 30% від основних робочих:

Чисельність управлінського персоналу становить 15% від загальної чисельності основних і допоміжних робочих:

До складу управлінського персоналу входять керівник і спеціалісти.

На підставі отриманих даних здійснюється проектування оргструктури управління підприємством.

1.4 Проектування оргструктури управління підприємством

Організаційна структура - це конструкція організації, на основі якої здійснюється управління фірмою. Ця конструкція має або формальний, або неформальний вираз і охоплює два аспекти:

канали влади та комунікації між різними адміністративними службами та працівниками;

інформацію, яка передається цими каналами.

У практиці управління, як правило, малими та середніми підприємствами, які здійснюють виробництво однорідної продукції при відсутності широких зв’язків у кооперації, використовується лінійна організаційна структура.

Лінійний тип організаційної структури управління характеризується лінійними формами зв’язку між ланками управління і, як наслідок, концентрацією всього комплексу функцій управління та вироблення управлінських дій в одній ланці управління.

Суть лінійного управління полягає в тому, що очолює кожен виробничий підрозділ керівник (орган), який здійснює всі функції управління. Кожен працівник підрозділу безпосередньо підпорядковується тільки цьому керівнику (органу). В свою чергу, останній є підзвітним вищому органу. Підлеглі виконують розпорядження тільки свого без посереднього керівника. Вищий орган (керівник) не має права віддавати розпорядження робітникам, минаючи їх безпосереднього керівника (тобто реалізується принцип єдності керівництва). На цій основі створюється ієрархія даної системи управління (наприклад, майстер дільниці, начальник цеху, директор підприємства). Окремі спеціалісти допомагають лінійному керівникові збирати та обробляти інформацію, аналізувати господарську діяльність, готувати управлінські рішення, але самі вказівок та інструкцій керованому об’єкту не дають.

За умови використання лінійної організаційної структури підприємство очолює генеральний директор . Він здійснює керівництво підприємством в цілому, тобто репрезентує підприємство у будь-яких організаціях та закладах, розпоряджається в межах чинного законодавства його майном та засобами, укладає договори, відкриває в банках розрахункові рахунки тощо.

Першим заступником директора є інженер-технолог . Він керує науково-дослідними та експериментальними роботами, безпосередньо відповідає за удосконалення техніки та технології виробництва. В його обов'язки входить також технічна підготовка та обслуговування виробництва, розробка заходів щодо підвищення якості продукції та дотримання технологічної дисципліни.

Економічну службу на підприємстві очолює головний економіст (заступник директора з питань економіки). Він відповідає за організацію планової роботи на підприємстві, здійснює контроль за виконанням планових завдань, проводить аналіз діяльності підприємства. У його компетенції знаходяться також питання фінансів, організації праці та заробітної плати.

Головне завдання начальника цеху - це забезпечення виконання планів підприємства. З цією метою він розробляє оперативні плани випуску продукції для кожного цеху, забезпечує ритмічну роботу по їх виконанню, здійснює контроль та регулювання перебігу виробничого процесу.

Щодо маркетингових функцій вивчення попиту, ринків збуту, реклами, просування товарів, а також матеріально-технічного забезпечення виробництва, то вони покладені на комерційного директора .

Безпосередньо діяльністю з виробництва продукції займаються основні робочі, а забезпеченням їх усім необхідним та обслуговуванням виробничого процесу - допоміжні робітники, які в свою чергу поділяються на налагоджувальників (6 чоловік) та працівників складу (2 чоловіка).

Схема організаційної структури підприємства наведена у додатку Г.

Після побудови організаційної структури треба спроектувати схему взаємозв'язку елементів переробляючої, забезпечуючої та плануючої підсистем операційної системи підприємства.

Підсистема переробки виконує продуктивну функцію, безпосередньо пов'язану з перетворенням вхідних величин у вихідні, тобто сировини у конкретні вироби.

Підсистема забезпечення не пов'язана прямо з виробництвом, але виконує необхідні функції забезпечення підсистеми переробки.

Підсистема планування й контролю одержує від підсистеми переробки інформацію про стан системи і незавершене виробництво. Із внутрішнього середовища надходить інформація про мету, політику, основні напрями розвитку та інші внутрішні параметри. Із зовнішнього середовища надходить інформація про попит на продукцію, вартість ресурсів, тенденції розвитку технології, урядових нормативних актів та інших факторів. Підсистема планування й контролю має обробити весь цей обсяг досить складної інформації і прийняти рішення, як саме має працювати підсистема переробки.

Схему взаємозв'язку елементів переробляючої, забезпечуючої та плануючої підсистем операційної системи підприємства наведена у додатку Д.

2. Організація оперативного управління операційною системою

2.1 Визначення форми організації виробництва

Система оперативного планування виробництва - це сукупність різних методик та технологій планової роботи, що характеризується ступенем централізації, об’єктом регулювання, складом календарно-планових показників, порядком обліку та руху продукції та оформленням облікової документації. Ця система являє собою сукупність методів та способів розрахунку основних планово-організаційних показників, які необхідні для регулювання ходу процесу виробництва та споживання товарів і послуг з метою досягнення запланованих ринкових результатів при мінімальних витратах економічних ресурсів і робочого часу. До основної характеристики будь-якої системи оперативного планування відносяться: методи комплектування календарних завдань підрозділом підприємства, взаємопов’язані роботи цехів та ділянок, вибрана планово-облікова одиниця, тривалість планового періоду, способи і прийоми розрахунків планових показників, склад супроводжуючої документації та інші. Вибір тієї чи іншої системи оперативного планування в умовах ринку визначається головним чином, обсягом попиту на продукцію і послуги, витратами і плановими показниками, масштабом та типом виробництва, організаційною структурою підприємства і іншими факторами.

Найбільшого розповсюдження в теперішній час набули: подетальна, позамовна та покомплектна системи оперативного планування та їх різновиди, які застосовуються на багатьох великих вітчизняних підприємствах та закордонних фірмах, а також в малому та середньому підприємництві.

В серійному виробництві застосовується переважно покомплектна система оперативного планування. В якості основної планово-облікової одиниці використовують різні деталі, що входять в збірний вузол або загальний комплект товарів, згрупованих за певними ознаками. При покомплектній системі планування календарні завдання виробничими підрозділами розробляються не по деталях окремого найменування, а за укрупненими групами, комплектними деталями на вузол, машину, замовлення, або обсяг робіт і послуг. Ця система сприяє скороченню трудомісткості як планово-розрахункових робіт, так і організаційно-управлінської діяльності персоналу лінійних функціональних служб підприємства. При даній системі значно підвищується гнучкість оперативного планування, поточного контролю і регулювання ходу виробництва, що в умовах ринкової невизначеності слугує для підприємства важливим засобом стабілізації виробництва.

Для серійного типу виробництва доцільною є предметно-замкнута форма організації виробництва. При такій формі організації треба розрахувати величини партій деталей, періодичність їх запуску-випуску, закріпити деталі за устаткуванням, побудувати стандарт-план роботи на місяць переробляючої підсистеми, розрахувати сукупну тривалість виробничого циклу, виготовлення партій деталей.

2.2 Розрахунки календарно-планових нормативів

Вихідні дані для розрахунку календарно-планових нормативів наведені в таблицях 1 і 2.

Таблиця 1

Вихідні дані

Таблиця 2

Підготовчо-заключний час за операціями

Для визначення нормативних величин партій деталей застосовується метод розрахунку за мінімально допустимими витратами часу на переналагодження устаткування.

Нормативна величина партії деталі розраховується у два етапи:

перший - визначення мінімальної величини партії деталі n_min :

, (1)

де t_пз - підготовчо-заключний час, хв.;

t_шт - норма часу на операцію, хв.;

α - відсоток допустимих витрат часу на переналагодження устаткування (дорівнює 4%).

другий - коректування мінімальної величини партії з метою встановлення відповідності прийнятої величини партії уніфікованому ряду періодичностей запуску-випуску.

Величина партії визначається по провідній операції, в якої відношення t_пз до t_шт найбільше серед усіх операцій даного техпроцесу. Розрахунки наведені у таблиці 3.

Після визначення розрахункової величини партії визначається розрахункова періодичність як відношення розрахункової величини партії до середньодобового випуску. Нормативна періодичність встановлюється шляхом корегування розрахункової періодичності згідно з уніфікованим рядом періодичностей.

Нормативна партія визначається множенням нормативної періодичності на середньодобовий випуск. Необхідно, щоб нормативна величина партії дорівнювала обсягу планового завдання на місяць або була кратна йому.

Крім того, треба враховувати, що періодичність запуску-випуску встановлюється єдина для всієї дільниці. Дані розрахунки наведені в таблиці 4.

Таблиця 3

Вибір провідної операції

Таблиця 4

Нормативні величини партій деталей

Визначення необхідної кількості верстатів по видах устаткування для обробки деталей, що закріплені за дільницею, виконується зіставленням сумарної трудомісткості обробки по кожній операції з номінальним (режимним) фондом часу одного верстата на місяць, який за умови двозмінного режиму роботи складає 19200 хвилин. Розрахункове число верстатів С_роз округляється до цілої величини С_пр , при цьому допускається перевантаження верстатів до 10%. Далі визначається середній коефіцієнт завантаження верстатів К_зав по операціях. Результати розрахунків наведені в таблиці 5.

Таблиця 5

Необхідна кількість верстатів та їх завантаження

Закріплення детале-операцій за верстатами ведеться по кожному верстату підбиранням трудомісткостей місячної програми декількох деталей відповідно до номінального фонду часу роботи верстата на місяць і повинно забезпечити рівномірне їх завантаження.

Для цього використовуються дані таблиці 5. Закріплення ведеться в таблиці 6.

Таблиця 6

Закріплення детале-операцій за верстатами

Виходячи з того, що за умови обробки усіх чотирьох деталей на шліфувальній операції з використанням трьох верстатів коефіцієнт завантаження одного з них становить 1,27, на цій операції було введено ще один додатковий верстат. Тоді завантаження устаткування по даній операції буде розподілене досить рівномірно.

Далі треба розрахувати трудомісткість обробки партій деталей по кожній операції з урахуванням t_пз (таблиця 7).

Таблиця 7

Трудомісткість виготовлення партій деталей

содержание   ..  276  277  278   ..