МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ УКРАЇНИ

Таблиця 4.

Узагальненне фінансове становище підприємства.

Аналізуючі таблицю зведених даних ми можемо зробити загальний висновок про фінансовий стан підприємства. Вцілому підприємство займає стійке фінансове положення, воно є платоспроможним, з високим забезпеченням власними коштами,але коефіцієнт фінансової незалежності являється на межі критичного, ліквідність підприємства за аналізуючий період підвищилась на 7%, фінансова стабільність підприємства залишається на високому рівні, але за рік значно знизилась.

В аналізі можливо суміщати різні види групування даних. Для більш спрощеного аналізу підприємства використовують агреговану форму балансу

Методика розрахунку показників агрегованого балансу.

1. Основні засоби і інші позаоборотні активи. (сума рядків 010, 030, 035, 050, 055, 060 форми 1).

На поч.року: 54.4 тис.грн.

На кін.року: 109.68 тис.грн.

Значно збільшились матеріальні активи (будівлі, машини, устаткування, тощо), які є власністю підприємства, зі строком використання більше одного року.

2. Швидкореалізуємі активи. (сума рядків 260, 270, 280, 290 форми 1).

На поч.року: 0.6+5.7+0.2=6.5 тис.грн.

На кін.року: 0.83+9.67+0.01=10.51 тис.грн.

На протязі року на підприємстві значно зросли грошові кошти в касі , на рахунках в банках, в дорозі, грошові документи, тощо, що свідчить про покращення фінансового стану підприємства

2. Дебіторська заборгованість.(сума рядків 160, 170, 190, 200, 210, 220, 230, 240 форми 1).

На поч.року: 24.2+14.1=38.3 тис.грн.

На кін.року: 6.17+10.6=16.77 тис.грн.

Зменшення дебіторської заборгованості свідчить про зменшення боргів юридичних і фізичних обсіб перед підприємством, в тому числі з товари, роботи, послуги строк оплати яких не настав, по векселям, авансам, по розрахунках з дочірніми підприємствами і іншими дебіторами.

3. Повільнореалізуємі активи (сума рядків 080, 090, 100, 110, 130, 140, 165, 180, 300, 310 форми 1 ).

На поч.року: 10.2+7.7+68.2=86.1 тис.грн.

На кін.року: 1.73+18.46+0.3+266.12+0.71=287.32 тис.грн.

На підприємстві майже у три рази зросли активи, що мають велику схильність до труднощів пов’язаних з їх реалізацією або інкасуванням.

4. Актив балансу. (рядок 330 форми 1).

На поч.року: 186.6 тис.грн.

На кін.року: 814.53 тис.грн.

Суми вкладень підприємства або економічні ресурси зросли в 4.3 рази.

5. Збитки. (сума рядків 485і 490 форми 1 ).

На поч.року: не має.

На кін.року: 102.72 тис.грн.

Збитки у звітному році склали 102.72 тис.грн.

6. Заборгованість постачальникам.(сума рядків 425, 465, 475, 630, 640, 650 форми 1).

На поч.року: 80.3 тис.грн.

На кін.року: 402.88 тис.грн.

Значно збільшились зобов’язання перед постачальниками, строк погашення яких менше одного року.

7. Заборгованість по бюджетним і позабюджетним платежам. (сума рядків 670, 680, 690 форми 1).

На поч.року: 0.1 тис.грн.

На кін.року: не має.

Заборгованості по бюджетним і позабюджетним платежам на підприємстві на кінець року не має.

8. Заборгованість по витратам до оплати. (сума рядків 450і 700 форми 1).

На поч.року: не має.

На кін.року: 7.72 тис.грн.

З’явилась кредиторська заборгованість підприємства перед юридичними і фізичними особами по оплаті праці і виплаті дивідентів.

9. Інша заборгованість. (сума рядків 660, 710, 720, 730, 740 форми 1).

На поч.року: не має.

На кін.року: 8.11 тис.грн

Виникла заборгованість по отриманим авнсам, кредитам банків для робітників підприємстваі інша заборгованіть, яка не знайшла відображення в інших статтях пасиву.

9. Пасив балансу. (рядок 760 форми 1).

На поч.року: 186.6 тис.грн.

На кін.року: 814.53 тис.грн.

Власні засоби, зобов’язання перед кредиторами і власниками (сума залучених підприємством коштів), зросло більш ніж в чотири рази.

2.2.Аналіз платоспроможності підприємства.

В умовах ринкових відносин платоспроиожність підприємства вважається найважливійшою умовою їх господарської діяльності. Платоспроможність підприємства характеризується можливостями його здійснювати чергові платежі та грошові зобов’язання за рахунок наявних грошей і тих грошових засобів і активів, які легко мобілізуються. До платіжних засобів відносяться суми по таких статяях балансу, як грошові засобт, цінні папери, товари відвантажені, готова продукція, розрахунки з покупцями та інші активи з третьго розділу балансу, що легко реалізуються. До складу платежів і зобов’язань входять зоборгованість по оплаті праці, короткотермінові та просрочені кредити банку, постачальники та інші кредитори і першочергові платежі.

Найбільш мобільною частиною ліквідних коштів являються гроші і короткострокові фінансові вкладення. До другої групи відносяться готова продукція, товари відвантажені і дебіторська заборгованіть. Ліквідність цієї групи поточних активів залежить від своєчасності відвантаження продукції, оформлення банківських документів, швидкості платіжного документообігу у банках, від попиту на продукцію, її конкурентоздатністі, платоспроможності покупців, форм розрахунків, тощо.

Значно більший строк знадобиться для перетворення виробничих запасів і незавершеного будівництва в готову продукцію, а потім в грошову готівку. Тому вони віднесені до третьої групи. (див. табл. 5)

Відповідно на три групи поділяються і платіжні зобов’язання підприємства:

1. заборгованість, строк оплати якої вже настав;

2. заборгованість, яку необхідно погасити найближчим часом;

3. довгострокова заборгованість.

Таблиця 5.

Групування поточних активів по ступеню ліквідності.

Оцінка рівня платоспроможності проводиться за даними балансу на основі характеристики ліквідності оборотних засобів, тобто з врахуванням часу, необхілного для перетворення оборотних засобів в грошові кошти і цінні папери. Менш мобільними є засобм в розрахунках, готової продукції, товарах відвантажених та ін. Найбільшого часу ліквідності потребують виробничі запаси і витрати для перетворення їх в грошові засоби. Із врахуванням цього в економічній літеретурі визначають в основному три рівні платоспроможності підприємства, оцінку яких проводять за допомогою трьох коефіцієнтів : грошової, розрахункової та ліквідної платоспроможності.

Поточна платоспроможність- це здібність до швидкого погашення своїх короткосрокових зобов’язань, але для цьго необхідно грошові засоби, які підприємство може отримати в результаті обертання в гроші деякі найбільш ліквідні засоби, або для цього необхідно мати достатній запас грошей у банку або у касі.

Цей показник характеризує як відношення мобільних засобів до короткосторокової заборгованості. Він дає можливість встановити і якій крайності сума мобільних запасів покриває суму короткосрокових зобов’язань, і тим самим підтверджує ступінь стійкості підприємства і здібність його швидко розрахуватися за свої короткострокові зобов’язаня ,тобто в значній мірі визначити платоспроможність підприємства. В деяких випадках він називається коефіцієнт покриття:

Кп=(ряд 150+ряд320-ряд120)/ряд750

Оптиимальне значення для даного показника прийнято мати в межах від 1 до 1.5

Кп(п.р.)=(1322-70)/2760 =1.4

Кп(к.р.)= (2380-86)/3320=1.4

для аналізуємого підприємства значення коефіцієнта покриття дуже позитивне, виявлено лише незначне зменшення на кінець року, тобто це свідчить про високу ступінь стійкості підприємства. Чим більше величина поточних активів по відношенню до поточних пасивів, тим більше впевненість, що існуючі зобов’язання будуть погашені за рахунок існуючих активів. Багаторазове перевищення активів над короткостроковими зобов’язаннями дозволяє зробити висновок про те, що підприємство має значний об’єм вільних ресурсів, які формуються з власних джерел. З позиції кредиторів, такий варіант формування оборотних засобів найбільш вдалий. З точки зору ефективності діяльності підприємства значне накопичення запасів, відволіканні засобів в дебіторську заборгованість може бути пов’язано з не вмілим управлінням активами.

Не менш популярним показником платоспроможності є коефіцієнт абсолютної ліквідності

Ка.л.= каса+грошові засоби

(1+2)р.пасиву балансу

Оптимальним значення для даного коефіцієнту знаходиться в межах від 0.2 до 1.

Ка.л.(п.р)=2+102+200+166/2760=0.2

Ка.л.(к.р)=4+390+200+266/3320=0.27

Для нашого підприємства цей коефіцієнт не дуже позитивний , воно може негайно погасити від 20% до 27% короткострокової заборгованості, за рахунок наявних грошових засобів і коштів на рахунку у банках. Але на протязі року ми можемо прослідити підвищення цього показника на 7% , це свідчить про збільшення ліквідних засобів дідприємства.

Загальний коефіцієнт платоспроможності (коефіцієнт загальної ліквідності) дає загальне представлення про ліквідність балансу підприємства

Кз.л.= оборотні активи

всі позикові капітали

У нашому прикладі загальний коефіцієнт становить:

на початок року Кз.л.= 1322 =0.48

2760

на кінець року Кз.л. 2380 =0.72

3320

Ймовірність погашення короткострокових зобов’язань тим більша,чим вищий цей коефіцієнт. У світовій практиці вважається, що цей коефіцієнт повинен бути не меншим 1.0. Аналізуючі дане підприємство ми можемо прослідкувати тенденцію до підвищення даного коефіцієнта.

На підставі даних показників неможливо безпомилково оцінити фінансовий стан підприємства, так як даний процес дуже складний, і дати йому повну характеристику 2-3 показниками не можна. Коефіцієнти ліквідності- показники відносні і на протязі певного часу не змінюються, якщо пропорційно збільшуються чисельник і знаменник дробу. Сам же фінансовий стан за цей час може істотно змінитись, наприклад, зменшиться прибуток, рівень рентабельності, коефіцієнт обіговості, тощо. Тому для більш повної і об’єктивної оцінки ліквідності можна використовувати наступну фокторну модель:

К лік. = поточні активи балансовий прибуток = Х1*Х2

балансовий прибуток короткострокові борги

де, Х1- показник, що характеризує вартість поточних активів, на 1 гривну прибутку; Х2- показник, що свідчить про здатність підприємства погашати свої борги за рахунок результатів своєї діяльності. Він характеризує стійкість фінансів. Чим вище його величина , тим краще фінансове становище підприємства.

Коефіцієнт грошової платоспроможності:

Кгп(1997)= 30,85/55,46=0,56;

Кгп(1998)= 32,931/55,582=0,59.

Таблиця 6.

ОП “Сузір ’ я”

за 1997-1998роки

Кгп(1997)= 30,85/55,46=0,56;

Кгп(1998)= 32,931/55,582=0,59.

За період 1997-1998 років, за який досліджувался коефіцієнт платоспроможності, він знизився на 0,08 пункта, або платоспроможність зменшилась на 13,6% в порівнянні з початком цього періоду. Цей показник свідчить, що на кінець періоду підприємство мало можливість погасити 59% своїх зобов'язаннь.

Коефіцієнт розрахункової платоспроможності:

1997 Крп. = 48,893/55,46=0,88

1998 К.р.п.= 63,028/55,582=1,12

Цей коефіцієнт не мав стабільної тенденції, тому, що не мало стабільної тенденції співвідношення засобів платежу та короткострокових зобов'язаннь. В 1997 році цей коефіцієнт знизився на 10,2%, а в 1998 році він підвищився на 27,3% порівняно з 1997роком, тобто розрахункова платоспроможність за період, що досліджується збільшилась на 15%.

З розрахунків, що проведені вище можна зробити висновок, що підприємство має тенденцію до поліпшення показників платоспроможності. В кінці періоду підприємство при застосуванні тільки своїх грошових коштів мало змогу погасити 59% всіх своїх зобов'язань, а при застосуванні, як засіб платежу , своїх виробничих запасів — покрити свої зобов'язання на 112%. Треба також сказати, що за всі два роки дослідження підприємство покривало на 100% не тільки свої зобов'язання, а й власні обігові кошти при застосуванні, як засіб платежу грошові кошти, та виробничі запаси.

2.3.Аналіз фінансової стійкості підприємства.

При аналізі фінансового стану підприємства необхідно знати про запас його фінансової стійкості (зону безпечності). З цією метою насамперед всі затрати підприємства необхідно розбити на дві групи в залежності від об’єму виробництва і реалізації продукції: змінні і постійні.

Змінні зтрати збільшуються чи зменшуються пропорційно об’єму виробництва продукції. Це витрати сировини, матеріалів, енергії, палива, заробітної плати робітників на підрядній формі оплаті праці, відрахування і податки від заробітної плати і виручки і т.д.

Постійні затрати не залежать від об’єму виробництва і реалізації продукції. До них відноситься амортизація основних засобів і нематеріальних активів, суми виплачених процентів за кредити банків, орендна плата, витрати на управління і організацію виробництва, заробітна плата персоналу підприємства на почасовій оплаті і ін.

Постійні затрати разом з прибутком складають маржинальний доход підприємства.

Поділ затрат на постійні і змінні і використання показника маржинального доходу дозволяє розрахувати поріг рентабельності, тобто суму виручки , яка необхідна для того, щоб покрити всі постійні витрати підприємства. Прибутку при цьому не буде, але не буде і збитків. Рентабельність при такій виручці буде дорівнювати нулю.

Розраховується поріг рентабельності відношенням суми постійних затрат у складі собівартості реалізованої продукції до долі маржинального доходу у виручці.

Поріг рентабельноті=постійні затрати в соб-ті реаліз-ї прод-ї

доля маржинального доходу у виручці

Якщо відомий поріг рентабельності, то неважко підрахувати запас фінансової стійкості (ЗФС):

ЗФС = виручка – поріг рентабельності *100

виручка

Таблиця 7.

Розрахунок порогу рентабельності і запасу

фінансової стійкості підприємства.

Як показує розрахунок на початок року необхідно було реалізувати продукції на суму 5743 тис.грн., щоб покрити всі затрати. При такій вируці рентабельність рівна нулю. Фактично виручка склала 17967 тис.грн., що вище порога на 12224 тис.грн., або на 68 %. Це і являється запасом фінансової стійкості. На кінець року запас фінансової стійкості значно збільшився, так як зменшилась доля постійних витрат в собівартості реалізованої продукції і підвищився рівень рентабельності продаж від 16.45 до 17.68 %. Запас фінансової стійкості досить високий. Виручка ще може зменшитись на 72.9 % і лише тоді рентабельність буде дорівнювати нулю. Якщо ж виручка стане ще меншою, то підприємство стане збитковим, буде “поглинати” власний і залучений капітал і збанкрутіє. Тому необхідно постійно слідкувати за ЗФС, вияснити, наскільки близький чи далекий поріг рентабельності, нижче якого не повинна опуститись виручка підприємства.

Залежність цих показників проілюстровано на малюнку 1.

Y,тис.грн.

40

35 запас фінансової

30 стійкості прибуток

25

20 змінні затрати

15

10 поріг рентабельності

5

0 постійні затрити

27 50 100 Х, %

Малюнок 1.

Визначення запасу фінансової стійкості.

По осі абцис відкладається об’єм реалізації продукції, по осі ординат- постійні затрати, змінні і прибуток. Перетин лінії виручки і затрат- і є поріг рентабельності. В цій точці виручка дорівнює затратам. Вище за неї зона прибутку, внизу- зона збитків. Відрізок лінії виручки від цієї точки до верхньої і є запас фінансової стійкості. Для характеристики джерел формування запасів і витрат використовують декілька видів показників, що відбивають різноманітний ступінь охоплення різних видів джерел:

наявність власних засобів, рівна різниці розміру джерел власних засобів і розміри основних засобів і вкладень: ЕС= ИС- F ;

На підприємстві “Сузір’я” цей показник дорівнював:

1997рік— ЕС= 60,299-38,577=21,722 (тис.грн)

1998рік— ЕС= 70,05-48,724=21,326 (тис.грн)

наявність власних і довгострокових позикових джерел формування запасів і витрат, одержувана з попереднього показника збільшенням на суму довгострокових кредитів і позикових засобів: Е^Т =(И^С +К^Т )-F ;

Так, як на підприємстві за весь час дослідження не було зовнішніх позикових коштів, то цей показник в своєму чисельному вираженні дорівнював попередньому.

За всі два роки дослідження фінансова стійкість охарактеризована мною, як передкризова, але вона мала тенденцію до поліпшення. В 1998 році підприємству “не вистачило” 3 тисячи 651 гривню швидколіквідних активів, щоб можна було охарактеризувати його стійкість, як нормальну. Іншими словами в 1998 році підприємству необхідно було або збільшити вартість швидколіквідних активів або зменшити вартість зобов”язаннь підприємства на 3,651 тис.грн.

Узагальнені показники фінансової стійкості показно у таблиці 8.

Таблиця 8.

Аналіз фінансової стійкості підприємства

“Сузір’я” за 1998рік

Графічно динаміка фінансової стійкості відображена на мал. 1.

В заключення необхідно узагальнити всі результата аналізу і зробити більш точний діагноз ФСП, а також його прогноз на перспективу. Необхідно розробити також конкретні міроприємства, що дозволяють покращити фінансовий стан підприємства. Перш за все це міроприємства, направлені на збільшення виробництва і реалізації продукції, підвищення її якрсті і конкурентоздатності, зниження собівартості, рост прибутку і рентабельності, прискорення обіговості капіталу і більш повне і ефективне використання виробничого потенціалу підприємства.

2.4. ШЛЯХИ ВДОСКОНАЛЕННЯ АНАЛІЗУ ФІНАНСОВОГО СТАНУ ПІДПРИЄМСТВА.

На підставі проведеного в дипломній роботі аналізу фінансового стану можна зробити наступний висновок:

В кінці періоду підприємство при застосуванні тільки своїх грошових коштів мало змогу погасити 59% всіх своїх зобов”язань, а при застосуванні, як засіб платежу , своїх виробничих запасів — покрити свої зобов”язання на 112%. В 1997 році ці показники становили відповідно 67% та 97%. Треба також сказати, що за всі три роки дослідження підприємство покривало на 100% не тільки свої зобов”язання, а й власні обігові кошти при застосуванні, як засіб платежу грошові кошти, та виробничі запаси;

Показник ліквідності балансу— Підприємство мало можливість розрахуватись з своїми боргами тількі за умови своєчасних розрахункiв з дебiторами i сприятливої реалiзацiї готової продукцiї,а також продажу у випадку потреби iнших елементiв матерiальних оборотних коштiв. Динаміка показника критичної ліквідності свідчить про те, що підприємство на кінець 1998 мало можливість практично повністю (на 93%) з своїми зобов”язаннями за умови використання як засіб платежу грошові кошти та погашену дебіторську заборгованість; коефіцієнт оборотності основних і оборотних коштів — розрахунки цього показника свідчать, що підприємство в 1996 виробляло продукції вартістю 1 гривня 32 копійки з однієї гривні оборотних коштів, що вкладені в виробництво. Цей показник зростав з року в рік. В 1998 р він вже дорівнював 1,66грн. на одну гривню оборотних активів, що вкладені в виробництво приходилась одна гривня шістдесят шість копійнок продукції, що була реалізована.

Але деякі показники мали тендненцію за ці роки до погіршення. До таких показників відносяться:

- зростання кредиторської заборгованості — з 44,6 тис.грн. до 55,6 тис.грн. Слід відмітити, що не зважаючи на зростання абсолютної величини кредиторської заборгованості (з 1996 по 1998 роки) на 11тис.грн. за цей період зменшился період очикування погашення кредиторської заборгованості, який в 1998 становив 362 дні в порівнянні з 626 днями в 1996 В кінці періоду підприємство при застосуванні тільки своїх грошових коштів мало змогу погасити 59% всіх своїх зобов”язань, а при застосуванні, як засіб платежу , своїх виробничих запасів — покрити свої зобов”язання на 112%. В 1995 році ці показники становили відповідно 67% та 97%. Треба також сказати, що за всі три роки дослідження підприємство покривало на 100% не тільки свої зобов”язання, а й власні обігові кошти при застосуванні, як засіб платежу грошові кошти, та виробничі запаси;

. В результаті проведеного аналізу слід зробити висновок, що керівництву підприємства потрібно вжити заходів по скороченню кредиторської забгованості.

Так як кредиторська заборгованість на підприємстві в основному складається з забргованості за товари відвантажені, строк оплати за які ще не настав, керівництву підприємства можна рекомендувати скорочення строків платежу, що обумовлені в договорах. Це дасть змогу скоротити період очикування погашення кредиторської заборгованості та зменшення її абсолютної величини.

Проведений аналіз фінансового стану підприємства дав змогу виявити нераціональне використання чистого прибутку на підприємстві. На мій погляд збільшення величини Статутного фонду підприємства в 1997 році за рахунок чистого прибутку є неправомірним. Чистий прибуток підприємства можна використати більш вдало, направивши його на розширення виробництва, збільшення резервного та страхового фонду та збільшення власних оборотних коштів.

Шляхи вдосконалення загальних положень та методик аналізу:

Вивчення та аналіз доробок різних авторів по темі дипломної роботи показав, що на Україні ще не розроблено єдиної методики проведення аналізу фінансового стану. Незгода в тлумаченні окремих показників та в визначенні граничних величин у різних авторів не дає можливості однозначно застосувати методику дослідження даної теми. На мій погляд визріла необхідність до складання такої методики аналізу. Наявність розробленої методики дала б можливість співставляти результати аналізу проведеного на різних підприємствах різними виконавцями.

Методи розрахунку показників балансової ліквідності, платоспроможності, та фінансової стабільності в методиках слід викласти більш детально та спрощено. Це дасть змогу в подальшому розробити спеціалізовану програму для використання комп(ютерної техніки в аналізі фінансового стану.

Розробка програмного забезпечення аналізу дасть змогу керівництву підприємства проводити щомісячно вказаний аналіз та використовувати його результати для розробки обгрунтованих управлінських рішеннь.

РОЗДІЛ 3.

МЕТОДИКА АУДИТУ ФІНАНСОВОЇ

ЗВІТНОСТІ.

3.1.ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ АУДИТУ ФІНАНСОВОЇ

ЗВІТНОСТІ ПІДПРИЄМСТВА.

Особливо відповідальною роботою аудитора є перевірка достовірності бухгалтерської звітності підприємства. Ауди­тор при цьому керується Положенням про організацію бух­галтерського

обліку і звітності в Україні, а також Інструк­цією про порядок заповнення форм бухгалтерської звітності, затвердженою Мінфіном.

Підприємство складає мі сячну, квартальну і річну бух­галтерську звітність, у якій відображаються всі активи і па­сиви, які має власник.

При формуванні облікової політики підприємці можуть вибирати для застосування в обліку виробничих запасів, товарів такі методи (стандарти): за середньою собівартістю; за собівартістю перших за часом закупок (ФІФО); за собі­вартістю останніх за часом закупівель (ЛІФО).

За середньою собівартіст ю виробничі запаси, товари у обліку оцінюються за витратами на ї х виробництво або прид­бання.

Оцінка запасів за методом ФІФО грунтується на припу­щенні, що матеріальні ресурси використовуються протягом звітного періоду в послідовності закупівлі їх, тобто ресурси, що надійшли першими у виробництво (в торгівлю — в про­даж), повинні оцінюватися за собівартістю перших за часом закупівель з урахуванням вартості цінностей, які взято на облік на початку місяця. При застосуванні цієї методики оцінка матеріальних ресурсів, що перебувають у запасі (на складі) на кінець звітного пе ріоду, провадиться за фактич­ною собівартістю останніх за часом закупівель, а до собівар­тості реалізованої продукції (робіт, послуг) включається вар­тість зроблених раніше за часом закупівель.

Метод ЛІФО грунтується на протилежному припущенні методу ФІФО, тобто ресурси, які надійшли першими у ви­робництво (продаж), оцінюються за собівартістю останніх за послідовністю часу закупівель їх. При застосуванні цього методу оцінка матеріальних ресурсів, які пере бувають у запасі (на складі) на кінець звітного періоду, провадиться за фак­тичною собівартістю зроблених

раніше за часом закупівель, а до собівартості реалізованої продукції (робіт, послуг) вклю­чається вартість пізніших за часом закупівель.

Аудитор, перевіряючи достовірність відображення у звіт­ності залишків товарно-матеріальних цінностей на кінець. звітного періоду, встановлює, наскільки на підприємстві дот­римуються обраної облікової політики.

Аудитор, використовуючи нормативні акти, перевіряє пра­вильність оцінки статей бухгалтерського балансу та фінансо­вої звітності. Капітальні та фінансові вкладення він перевіряю щодо обгрунтованості витрат, показаних у балансі. До складу капітальних вкладень належать витрати на будівельно-монтажні роботи, придбання обладнання, інструментів та інші капітальні роботи і витрати. Фінансові вкладення (придбання цінних паперів, облігацій, внески до статутних фондів інших підпри­ємств) підприємства оцінюють у балансі за фактичними вит­ратами. Величину цих витрат та їх фінансування аудитор перевіряє за даними рахунків "Капітальні вкладення", "Довго­строкові кредити банків", "Довгострокові позики" та ін.

Основні засоби підприємства — це сукупність матеріаль­но-речових цінностей, що діють у натуральній формі протя­гом тривалого часу як у сфері матеріального виробництва, так і в невиробничій сфері. До них належать також капіталь­ні вкладення у багаторічні насадження, на поліпшення зе­мель (меліоративні, осушувальні, іригаційні та інші роботи) і в орендовані будівлі, споруди, обладнання тощо. Аудитор перевіряє правильність відображення ї х у балансі (ф. № 1) і звіті про фінансово-майновий стан підприємства (ф. № 3) за даними рахунку "Основні засоби".

Нематеріальні активи перевіряються аудитором за дани­ми однойменного рахунку бухгалтерського обліку.

Сировину, основні та допоміжні матеріали, паливо, покуп­ні напівфабрикати і комплектуючі вироби, запасні частини, тару відображають в обліку за фактичною вартістю. Даваль­ницьку сировину відображають за балан сом, цінами, вказани­ми у договорі. Матеріальні ресурси, на які продажна ціна зменшилась або коли вони з астаріли чи частково втратили початкову якість, відображаються у бухгалтерському балансі на кінець звітного періоду за ціною можливої реалізації , якщо вона нижча від первісної вартості заготівлі (придбання), з віднесенням різниці у цінах на результати фінансово-госпо­дарської діяльності. Зазначені цінності аудитор перевіряє за даними рахунків бухгалтерського обліку "Матеріали", "Ма­лоцінні і швидкозношувані предмети", "Товари", "Готова продукція" та ін.

Розрахунки з дебіторами і кредиторами, постачальниками, покупцями і підрядчиками та інші розрахункові відносини у бухгалтерському обліку і звітності відображають у сумах, звіре­них взаємно і оформлених відповідними актами. Аудитор пере­віряє їх достовірність за даними рахунків бухгалтерського обліку "Розрахун ки з постачальниками і підрядчиками", "Розрахунки з покупцями та замовниками", "Розрахунки по претензіях", "Розрахунки з різними дебіторами і кредиторами" та ін.

Курсові різниці за операціями у іноземних валютах виз­начаються як різниця між оцінкою валютних активів та па­сивів на дату відображення їх у бухгалтерському обліку і на дату фактичного здійснення розрахунку (надходження або сплати коштів) за курсом Національного банку Украї ни і відображаються у прибутках і збитках окремо.

Прибуток (збиток) від реалізації продукції , робіт, послуг і товарів визначається як різниця між виручкою від реалі­зації в цінах продажу без акцизного збору, податку на додану вартість і витратами на виробництво та реалізацію. У тор­говельних організаціях виручка від реалізації є сумою тор­говельних надбавок, знижок і націнок на реалізовані товари. Аудитор перевіряє правильність відображення прибутку (збитку) у балансі (ф. № 1) і звіті про фінансові результати та ї х використання (ф. № 2) за даними аналітичних і син­тетичних регістрів на рахунк у "Прибутки і збитки", Голов­ної книги, рішень зборів засновників та ін.

Усі статті балансу повинні бути підтверджені матеріалами інвентаризації , яка провадиться не раніше від жовтня місяця поточного року, тому аудитор перевіряє правильність ї х оформ­лення та відображення на ра хунках бухгалтерського обліку. За результатами такої перевірки аудитор може зробити вис­новок про достовірність даних бухгалтерського обліку і звітності на підприємстві. Достовірність звітності, що публікуєть­ся, підтверджується аудиторською організацією, аудитором.

Організація бухгалтерського обліку на підприємстві пок­ладена на головного бухгалтера відповідно до нормативних документів про бухгалтерський облік. Аудитором встанов­люється, чи є в бухгалтерії розподіл обов'язків між окреми­ми працівниками і структурними підрозділами бухгалтерії, наявність плану удосконалення обліку відповідно до розвит­ку технічного прогресу на підприємстві. Одночасно переві­ряють, як підвищується професійна і ділова кваліфікація працівників обліку. Аудитор також визначає відповідність. фактичної наявності працівників обліку штатній чисельності, укомплектованість і плинність працівників обліку, додер­жання трудової дисципліни. Одночасно з перевіркою рівня методичної роботи аудитор з'ясовує, чи проводяться семі­нарські заняття з працівниками щодо удосконалення обліку, чи забезпечені працівники обліку не обхідними інструктив­ними і законодавчими актами і спеціальною літературою з питань обліку, контролю, економічного аналізу, застосуван­ня обчислювальної техніки.

Аудитор також з'ясовує, чи ознайомлені працівники бух­галтерського обліку з усіма ділянками роботи з обліку діяль­ності підприємства і чи можуть вони взаємозамінятися, а також перевіряє організацію раціоналізаторської роботи се­ред працівників обліку. Окремо вивчає питання, як молоді кадри висувають на відповідальні ділянки облікової роботи.

Перевірка доброякісності звітності і своєчасності її по­дання вищій організації і відповідним державним органам провадиться аудитором на підставі нормативних актів про бухгалтерські звіти і баланси. При цьому аудитор перевіряє графіки подання звітності, пояснювальної записки і річного звіту, а також те, як на підприємстві виконуються зауважен­ня податкових служб, пропозиції і рішення вищої організа­ції , фінансових органів, банків щодо поточної і періодичної звітності, зокрема з'ясовує, чи внесені корективи до балан­су, зроблені при затвердженні звіту за минулий рік. Вста­новлюється реальність балансу, повнота і своєчасність про­ведення інвентаризації всіх товарно-матеріальних цінностей і розрахунків, дебіторської і кредиторської заборгованості, правильність відображення фінансових результатів. Переві­ряючи звітність, аудитор визначає повноту і взаємозв'язок звітних форм поточної і річної бухгалтерської та статистичної звітності. Одночасно з'ясовує, як на підприємстві здійсню­ються аналіз і затвердження звітності структурних підроз­ділів, чи обговорюється поточна і річна звітність на вироб­ничо-технічних нарадах, зборах засновників і акціонерів, наявність протоколів про затвердження звітності і розподіл прибутків, як виконуються рішення цих нарад, зборів.

Аудитором вивчаються всі зауваження щодо поточної і річної звітності, які надходять на підприємство від місцевих фінансових органів, податкових служб, з'ясовують, що зроб­лено керівником підприємства для усунення недоліків і по­ліпшення фінансово-господарської діяльності.

Для впевненості у правильності складання бухгалтерсько­го балансу (ф. № 1), звіту про фінансові результати та їх використання (ф. № 2) і звіту про фінансово-майновий стан підприємства (ф. № 3) аудитору необхідно перевірити взаємну погодженість показників фінансової звітності. Досвід показує. що для такої перевірки аудитору необхідно скласти спеціаль­ну таблицю взаємозв'язків показників, які відображені у звіт­них формах. Орієнтовна форма кореспонденції показників річного фінансового звіту підприємства подана у табл. 9.

Таблиц я 9.

Перевірка взає мної п огоджен ості показників

фінансової звітн ості підприє мства за 1999 р.

Після того як аудитор перевірив взаємну погодженість показників фінансової звітності підприємства за рік, який контролюється, і виявив певні розбіжності, він разом з го­ловним бухгалтером підприємства встановлює ї х причини. При потребі до звітності керівництвом підприємства вно­сяться не обхідні корективи. Переконавшись у достовірності фінансової звітності, яка складена за даними бухгалтерсько­го обліку, підтвердженого первинною д окументацією про господарську діяльність підприємства, аудитор має підстави підтвердити правильність ї ї складання.

3.2.АУДИТ БАЛАНСУ ПІДПРИЄМСТВА.

Бухгалтерський баланс являється одним з головних джерел при проведенні аудиту фінансового стану підприємства. Зважаючи на велику кількість статей балансу необхідно виділити рохрахунки по заробітній платі, так як це одна з головних статей балансу, тому що на кожному підприємстві, незважаючі на форму власності, ця стаття обов’язково заповнюється.

Аудит оплати праці починається з перевірки розрахунків з робітниками і службовцями ОП «Сузір’я» по оплаті праці з встановленням відповідності показників аналітичного обліку по рахунку 70 з записами в головній книзі і бухгалтерському балансі на одну і ту ж дату. Для цього звіряється сальдо по рахунку 70 на перше січня 1998 року в Головній книзі і в балансі підприємства.

В балансі по рахунку 70 розгонуте сальдо: кредитовое, відображає заборгованість підприємства робочим і службовцям по зарплаті, і дебетовое, відображає заборгованість працівників перед підприємством, що свідчить про погану організацію розрахунків з робітниками. Сума по дебету баланса дорівнює 0.00 тис.грн., по кредиту вона рівна 7.72 тис.грн.

Контрольна звірка показала, що ці суми співпадають з даними Головної книги. В самій же Головній книзі знайдено багато виправлень; бухгалтер по оплаті праці пояснює це неточністю підрахунків ще в первинних документах (всі виправлення підписано бухгалтером).

Упевнившись, що дані Головної книги і баланса співпадають можна продовжити подальшу звірку. Для йього порівняємо дані Головної книги і зводом нарахувань і уримань. (Табл. 10).

Таблица 10.

Відповідність зоборгованості по оплаті праці

зазначеній в розрахунково-платіжних

відомостях і Головній книзі.

Існуючі невідповідності бухгалтер пояснити не може (просто описка).

В розрахунково-платіжній відомості по графам утримання показані відрахування у Пенсійний фонд, профсоюзні внески і прибутковий податок; проценти відрахувань нараховано правильно, їх суми співпадають з даними розрахункових листів по кожному працюючому (пільги по прибутковому податку визначені вірно).

Платіжні відомості на аванс аудитору представлені не були: аванси вже давно не платять.

Дані про нараховану зарабітну плату в розрахунково-платіжній відомості а також дані платіжної відомості на заробітну плату і розрахункових листів по кожному працюючому співпадають. Розписки в отриманні нарахованих сум присутні, всі підписи різні.

Книгу обліку депонованої заробітної плати аудитору не представили.

При перевірці періодичності і своєчасності виплати заробітної плати встановлено, що нарахування заробітної плати виконувалось своєчасно, а її виплата іноді затримується по об’єктивним причинам: грошові кошти на рахунок ОП «Сузір’я» деколи своєчасно не надходять.

Не дивлячись на певні недоліки у обліку, розрахунок з бюджетом проводиться правильно, проценти за несвоєчасність сплати нараховані правильно.

Взявши випадково декілька особистих справ, робимо висновок, що інформація про дату найма і ставках оплати праці присутня, підвищення оплати праці оформлено наказами керівника, бухгалтера цією інформацією керуються для нарахування і утримань із заробітної плати.

Так як відпустки на підприємстві надаються нерівномірно, на підприємстві повинен бути створений резерв на оплату відпусток, що зафіксовано в обліковій політиці. Однак аудитором він виявлений не був. Бухгалтер пояснює це відсутністю грошових коштів.

Наступним етапом являється перевірка табелів обліку робочого часу. Можна зробити висновок, що випадків включення в них підставних осіб не має, так як в табелях обліку робочого часу призвіща співпадають з даними обліку особового складу. Випадків повторного нарахування сум по раніше оплаченим первинним документам, повтору одних і тих же осіб у кількох розрахунково-платіжних відомостях не знайдено.

При перевірці первинних документів аудитор виявив наступні недоліки:

-не на всіх лікарняних листах стоять розбірливі печатки медичних закладів;

-в нарядах на підрядну роботу не заповнена графа “Параграф єдиних норм і розцінок”;

-в 1 із нарядів на підрядну роботу (індивідуальному) не проставлено шифр синтетичного обліку;

-в розрахунку відпускних неправильно нараховано суму до виплати (арифметична помилка).

Зважаючі на перераховані недоліки можна зробити висновок про досить несерйозне відношення до ведення первинної документації на ОП «Сузір’я».

3.3.АУДИТ ДЕБІТОРСЬКО-КРЕДИТОРСЬКОЇ

ЗАБОРГОВАНОСТІ.

На сучасному етапі Україна переживає економічний кризис,

який має всеоб’ємлючий характер. Одним із атрибутів економічної кризи являється кризис платежів, який проявляться у тому, що підприємства не здійснюють платежі одне одному за товари, работи і послуги. Цей процес супроводжується ростом дебіторсько-кредиторської заборгованості при розрахунках між суб’єктами підприємницької діяльності. За 1997р. за даними Мінстата сума кредиторської заборгованості досягла 1, 6 мільярда гривен (що більше всього ВВП за той же період), а дебіторської - 1, 2 мільярда гривен. Однк, одна з найзначнійших частин цих неплатежів у дійсності сплачена у тіньовому секторі. За даними НБУ об’єм неповернутої готівки у банк досяг 160 мільйонів гривен.

Говорячи про причини неплатежів, слід звернути увагу на те, що в кінці 1996 року у виробничих запасах було зосереджено 52,7% оборотних засобів, і 72,7% ВВП за цей період було поглинуто за рахунок збільшенням запасів ТМЦ. Постійно зростаюче переливання оборотних засобів у запаси - це безумовно суттєва причина росту кредиторської заборгованості. В цих запасах заховано збитковість підприємств Укрїини. На збільшення запасів також впливають інфляційні очікування. Ймовірно, що значна доля того, що числиться в запасах, у дійсності давно перероблена і не один раз продана, і все в тому ж безподатковому секторі. А гроші за ці запаси дійсно , реально не сплачені. Частина з "тіньових " коштів недоотримана бюджетом, звідси ще одна причина неплатежів вцілому.

Кредиторська заборгованість складається із боргів підприємства іншим підприємствам, організаціям або окремим особам, наприклад, постачальникам - за отримані, але не оплачені сировину і матеріали, підрядникам - за виконані роботи і надані послуги, які також не оплачені. Кредиторами можуть виступати і окремі особи, якім підприємство за що небудь заборгувало грошові суми, наприклад, утримало аліменти, але ще не перерахувало їх отримувачам.

Заборгованість по утриманим, але ще не перерахованим сумам податків також разглядається, як кредиторська заборгованість. Тимчасову нехватку засобів підприємство покриває за рахунок банківських кредитів - так виникає ще один вид кредиторської заборгованості підприємств.

Дебіторськая заборгованість складається з боргів перед підприємствами покупців - за відгружену їм, але не оплачену ними продукцію, наприклад, сировину і матеріали, а також із боргів перед підприємством замовників - за попередньо сплачені і не виконані роботи і не надані послуги.

Підприємство може одночасно мати кредиторську і дебіторську заборгованості. Покривати одну заборгованість іншою забороняється. Дебіторська заборгованість показується в активі, кредиторська - в пасиві бухгалтерского баланса.

Мета і задачи аудиту дебіторсько-кредиторської заборгованості-

це виявлення подібних недоліків, якщо вони мають місце в балан-

сі; визначення достовірної інформації про дебіторсько-кредиторську заборгованість і перевірка правильності її віднесення з метою недопущення безпідставного зменшення оподаткованого прибутку підприємств, тобто, перевірка законності операцій з дебіторсько-кредиторською заборгованістю.

Призначення аудиту дебіторсько-кредиторської заборгованості - допомогти підприємству сформулювати рекомендації і визначити заходи по ліквідації заборгованості не лише як засобів покращення розрахункових операцій, але і фінансового положення підприємства. А в державних масштабах з’являється можливість ліквідувати ланцюг неплатежів, тобто обминути платіжну кризу .

Дебіторська і кредиторська заборгованість може виникати в результаті здійснення розрахунків, які по своїй економічній суті поділяються:

- розрахунки по товарним операціям (рахунки 45, 60, 61, 62, 63);

- розрахунки по фінансовим зобов’язанням (рахунки 65, 68, 69);

- розрахунки з працюючими (рахунки 70/2, 71, 72, 73, 76).

Якщо підприємство застосовує касовий метод визначення моменту реалізації, облік відвантаженої продукціїї по фактичній собівартості, а також закінчених і прийнятих у встановленому порядку етапів робіт в сумі фактичниїх витрат здійснюється по дебету рахунка 45 «Товари відвантажені, виконані роботи і послуги» , де і виникає ДЗ по перерахованим фактам. КЗ на рахунку 45 бути не повинно.

Якщо підприємство застосовує метод визначення моменту реалізації по факту відвантаження власності, облік відвантаженої продукції, виконаних робіт і наданих послуг ведеться на рахунку 62 "Розрахунки з покупцями і замовниками". ДЗ виникає по відвантаженій , але не оплаченій продукції, по виконаним і наданим , але не сплаченим послугам. КЗ виникає при попередній оплаті , отриманій від покупця і замовника, а також по повернутій покупцями оплаченої ними продукції.

На рахунку 60 "Розрахунки з постачальниками і підрядниками" ДЗ виникає по попередній рпліті постачальнику за непоставлення ТМЦ (матеріали в дорозі). КЗ виникає по отриманим від постачальника, але не оплачених йому ТМЦ, по невідфактурованим поставкам.

На рахунку 62 "Розрахунки по авансам" ДЗ виникає по сумам виданих постачальникам і підрядчикам авансів, КЗ - по сумам отриманих від покупців і замовників авансів.

На рахунку 63 "Розрахунки по претензіям" ДЗ виникає по виставленним, але не сплаченим претензіям, по штрафам, пеням, неустійкам, по помилково знятим з розрахункового рахунка сумам. КЗ виникає по отриманим претензіям, по помилково зарахованим на розрахунковий рахунок сумам.

На рахунку 70 "Розрахунки по оплаті праці" субрахунок 2 "Депонована зарплата" КЗ (депонентська заборгованість) виникає по сумам не виданої депонованої заробітної плати. ДЗ на рахунку 70 бути не повинно.

На рахунку 71 "Розрахунки з підзвітними особами" ДЗ виникає по сумам, виданим під звіт, по яким не дано звіту. КЗ виникає по сумам перевитрат підзвітної особи, не відшкодованих йому на дату складання балансу.

На рахунку 72 "Розрахунки по відшкодуванню матеріальних збитків" ДЗ виникає по сумам, що підлягають відшкодуванню з винних осіб за недостачу грошових коштів і ТМЦ, а також порчу (брак, лом) і збитки (від простоїв, неправильних витрат підзвітних сум, штрафи, пені, неустійки) і по іншим сумам збитків, відшкодованим по закону винними особми. КЗ виникає тоді, коли нестачу віднесли на винну особу, але потім суд відмовив по утриманню з неї. КЗ по рахунку 72 бути не повинно.

На рахунку 73 "Розрахунки з робітниками і службовцями по інших операціях" ДЗ виникає по сумам, наданим для розрахунків за товари, які придбані в кредит, по ссудам на індивідуальне житлове будівництво, по ссудам на будівництво садових будинків, по ссудам молодим сім’ям. Сальдо по рохунку 73 повинно бути дебетовим. КЗ означає надлишкові внески на погашення боргів, ці суми потрібно повернути особам, які помилково сплатили їх підприємству.

На рахунку 76 "Розрахунки з дебіторами и кредиторами" ДЗ виникає по сумам належащих підприємству платежів від кооперативних і суспільних підприємств по проданим основним засобам, по нарахованій квартплаті і внескам батьків в дитячих дошкільних установах, по орендній плате за надані в оренду нежтлові приміщення. КЗ виникаэ по сумам, утриманим із зарплати робітніків, по виконавчим листам, транспортним і профсоюзним організаціям.

На рахунках 65, 68, 69 ДЗ виникає по переплаті, КЗ - по заборгованості відповідно позабюджетним організаціям, бюджету і органам соцстраху.

Всю ДКЗ можна згрупувати за видами:

1. Виправлена або нормальна, обумовлена порядком розрахунку.

2. Невиправдана або просрочена, яку можна поділити на:

- реальну до отримання;

- безнадійну до отримання.

3. Спірна.

Мета аудита ДКЗ – це підтвердження достовірності, повноти, реальності і законності обліку ДКЗ у звітності, тобто у балансі підприємства.

Задачи, що стоять перед аудитором наступні:

- оцінити систему внутрішнього контроля за ДКЗ, для чого необхідно визначити сильні і слабкі сторони контролю, що впливають на проведення щорічних аудиторських роцедур;

- виявити данні , які можна використовувати при щорічних аудиторських процедурах;

знайти слабкі сторони контролю і вказати їх у листі керівництву підприємства-клієнта;

- скласти програму і методику проведення аудиту ДКЗ;

- здійснити аудит ДКЗ;

- видати кваліфікований аудиторський висновок, якщо це можливо;

Джерелами інформації для проведення аудиту ДКЗ являються:

1.Нормативні документи по аудиту, перераховані у розділі 1.

2.Річна і квартальна звітність:

- баланс Ф N1;

- зведена ДКЗ Ф N1-Б;

- аналітична відомість-розшифровка ДКЗ к Ф N1-Б;

- розрахунки і декларації.

3. Головна книга.

4. Касова книга.

5. Регістри синтетичного і аналітичного обліку:

- ЖО N6, 7, 8, 10, 11;

- відомості N 7, 8, 16;

- розроблена таблица N5 "Підсумок по нарахованій, виданій і утриманій зарплаті";

- розроблена таблица N1 "Розрахунок розподілу зарплаты і відрахувань по шифрам виробничих затрат".

содержание   ..  725  726  727   ..