|
|
Комплексне використання можливостей, засобів, форм і методів добору і розстановки кадрів, удосконалення стилю роботи керівників і посилення його впливу на діяльність – найважливіші умови підвищення ефективності роботи персоналу ресторанного бізнесу.
Кожний керівник має психологічну схильність до одного з основних трьох стилів керівництва: авторитарного, демократичного або ліберального. І хоча ця схильність визначається психологічним типом керівника, менеджер зобов’язаний працювати над собою з метою оволодіння не тільки всіма стилями керівництва, але й методами їхньої реалізації, бути готовим до контактної і дистанційної форм роботи з підлеглими.
Якщо стиль та методи керівництва, які менеджер застосовує, не відповідають об’єктивним реаліям, ця обставина майже неминуче перетворюється у генератор конфліктів, тому необхідно весь час вдосконалювати стиль керівництва.
Така система є ефективним управлінським інструментом, що дозволяє ліквідовувати неузгодженість в діях відділів, налагодити комунікації, поліпшити взаємодію із зовнішніми організаціями.
Так, на підприємствах ресторанного бізнесу потрібно час від часу проводити ряд нарад, які б формувалися з вищого керівництва підприємством. Основна мета нарад – це забезпечення постійної придатності, адекватності і результативності системи менеджменту компанії, вживання своєчасних заходів, по поліпшенню її функціонування, а також рішень про необхідність внесення змін в управлінську діяльність, зокрема політику і цілі, в області управління.
Основними напрямами вдосконалення взаємовідносин керівників та підлеглих, тобто вдосконалення стилю управління в ресторанах є:
1. Додержання на всіх рівнях керівництва вимог чинного законодавства, яке регулює роботу підприємств, установ і організацій, трудові відносини в колективах, вимог Закону України «Про державну службу» та інших нормативно-правових актів з питань державної служби.
2. Поліпшення на всіх рівнях управління і керівництва аналізу фактичного стану справ у колективах з метою його реалістичної оцінки. Постійна увага стану стосунків у колективах та їхніх підрозділах та їх впливу на стан справ, психологічний та політичний настрій працівників при вивченні діяльності установ і організацій із будь-яких питань.
3. Цілеспрямована робота з кадрами, вдосконалення їх добору, розстановки, навчання, стимулювання до праці. Участь у кадровій роботі керівників усіх рівнів.
4. Планомірне й грунтовне навчання всіх керівників, державних службовців основам спілкування з людьми, етиці міжособистісних відносин.
5. Удосконалення структури організації як важливої умови раціонального управління персоналом. Важливо, щоб склад персоналу відповідав структурі організації, а вона, в свою чергу, забезпечувала правильну організацію і бажану поведінку працівників.
6. індивідуально-ситуативний стиль управління, чітка регламентація основних завдань. Посилення взаємодії і координації в роботі всіх підрозділів та керівників.
7. Створення й підвищення ефективності системи контролю й оцінки праці , у кадровій роботі в організації.
8. Забезпечення гласності (відкритості, прозорості) в роботі колективу, взаємне інформування персоналу і керівництва з усіх значущих питань.
9. Здійснення повсякденної виховної роботи в колективах установ і організацій та безпосередня участь керівників усіх рівнів у її проведенні.
10. Вивчення, узагальнення й поширення вітчизняного, використання зарубіжного досвіду раціональної організації персоналу, управління та керівництва ним.
Ефективність стилю керівництва можна також покращити за допомогою вдосконалення певних персональних якостей.
Першою складовою умовою ефективного стилю роботи (керівництва) є колегіальність. При колегіальності керівництва найбільш багатогранно розкривається і розвивається ініціатива працівників, панує спокійна трудова обстановка, свідома дисципліна. Взаємовідносини членів колективу, у тому числі з керівником, мають діловий характер, а якщо виникають конфлікти, керівник вирішує їх, не порушуючи добрих взаємовідносин.
У деяких системах управління дотримуються думки, що керівник повинен бути сильною особистістю, основна якість якої — воля, тоді як від підлеглих вимагається тільки старанність у виконанні завдань. Однак у сучасних умовах замість вольового підходу дедалі більшого значення і застосування набуває інтелектуальний підхід до вирішення пробле м, який ґрунтується на довірі до людей, враховує їхні завдання, досвід, творчий потенціал.
Наступною складовою частиною ефективного стилю керівництва є вміння втілювати в життя намічені програми. Діяльність керівника завжди перебуває у сфері прискіпливої уваги громадськості, особливо тоді, коли він виступає на зборах, нарадах чи в іншій формі публічно висловлює своє ставлення до певних політичних, економічних чи виробничих питань. При цьому важливо не тільки правильно формулювати положення, а й зрозуміло і переконливо донести їх до слухачів.
Важливою складовою частиною ефективного стилю керівництва є єдність слова і діла в діяльності керівника. Практика показує, що найвищих успіхів у праці досягають ті керівники, які завжди керуються цим принципом. Відповідальне ставлення до власних планів господарської діяльності, вірність взятим зобов’язанням, неодмінне доведення початої справи до кінцячастиною ефективного стилю керівництва є також компетентність керівника в дорученій справі.
Поряд з діловими якостями керівника велике значення для формування його стилю керівництва мають і моральні якості. Безумовною вимогою до кадрів управління є їхня чесність і правдивість перед колективом і окремими його членами. Намагання обдурити членів колективу чи ділових контрагентів, заплутування звітності, несвоєчасне подання даних вносять елементи хаосу в управління, завдають економічної шкоди організації і моральних збитків членам колективу. Неухильне позбавлення від подібних явищ - важлива умова сучасного стилю керівництва.
Якість керівництва багато в чому залежить від творчого підходу до справи. Керівник повинен генерувати ідеї, виявляти самостійність, сміливо вести пошук.
Суттєвою рисою керівника є його постійне прагнення вдосконалювати всі сторони своєї діяльності. Кожний керівник повинен пам’ятати, що систематична праця над собою, оволодіння новими методами організації й управління, вивчення і впровадження передового досвіду, досягнень науки і техніки - його найважливіший обов’язок. Сучасний стиль керівництва забезпечується діловитістю, знаннями, досвідом, умінням працювати з людьми, завойовувати їхнє довір’я, очолювати їх працю.
Дуже рідко можна зустріти керівника з чітко виявленими ознаками одного стилю. Обираючи стиль необхідно враховувати зовнішні та внутрішні умови, в яких доведеться працювати керівнику. Якщо керівник поступово набуває досвіду і компетенції, починається залучення його до прийняття рішень, в цьому разі краще застосувати авторитарний стиль. Якщо працівник є високо компетентним, бере на себе основну частину відповідальності та обов’язків, і відбувається перехід до співпраці, тут є доречним демократичний стиль.
Нині найальтернативнішим є поєднання позитивних складових різних стилів, які в взаємодії сприяли б найкращому результату. Сучасний стиль керівництва повинен відповідати певним вимогам, основними з яких є :
1. обґрунтований розподіл повноважень і відповідальності між окремими ланками і працівниками апарату управління, в тому числі і між заступниками керівника;
2. завчасне інформування членів колективу про потребу та критерії прийняття рішення з того чи іншого питання, а також всебічне залучення їх до підготовки та реалізації рішень;
3. доручення виконання конкретних завдань працівникам з урахуванням їх здібностей, навичок та знань;
4. уважне ставлення до пропозицій, прохань підлеглих;
5. згуртування колективу, підкріплення існуючих між його членами ділових відносин позитивними неформальними зв’язками;
6. створення в колективі нетерпимого ставлення до порушників дисципліни і намагань приховати недоліки в роботі, виховання в людях добросовісності та принциповості;
7. прояв волі та настирливості з метою своєчасного і якісного виконання завдань.
Таким чином, при дотримані цих вимог керівник в роботі з персоналом зможе вийти на новий рівень обслуговування споживачів, що позитивно позначиться на імідж ресторану і підвищить його прибутковість.
ВИСНОВКИ
Таким чином, можна зробити висновок, управлінська діяльність є специфічним різновидом трудового процесу і для неї є характерними всі притаманні йому елементи. Принципи управління підприємством, і зокрема процесом обслуговування в ресторанах, визначають вимоги до системи, структуру організації процесу управління. А сьогодні, при посилення ролі приватної власності, розвитку фондового ринку, активізації зовнішньоекономічної діяльності, гостро виникає потреба удосконалення механізму управління організаціями, пошуку ефективних стилів керівництва як найважливішого чинника впливу на працівників з метою досягнення поставлених цілей.
Ефективність управління залежить від комплексного застосування багатьох факторів і не в останню чергу від стилю керівництва обраного управлінцем, і його практичного втілення в життя. Традиційно дослідники розрізняють три класичні стилі управління: авторитарний, демократичний і ліберальний.
Останнім часом в теорії управління прийшло розуміння, що оптимальний той стиль управління, який приносить підприємству більше прибутку забезпечує стабільність виробництва, поступальний характер розвитку фірми. Вся більша увага приділяється суб'єктивним, психологічним особливостям прояву професійної активності керівника, його особовим характеристикам.
Існує декілька конкретних показників, які вказують на ефективність управління персоналом і емпірично перевіряються. Виділяють п'ять груп таких показників, перші три з яких характеризують економічну ефективність, четвертий і п'ятий - соціальну:
1) ефективність результатів діяльності (загальна економічна ефективність, індикаторами вимірювання якої є прибуток, рентабельність, продуктивність, зростання обороту, якість задоволення попиту);
2) матеріальна ефективність виробничого процесу (індикатори вимірювання: відхилення від плану, брак, рекламації, своєчасність постачання, якість продукції);
3) нематеріальна ефективність виробництва (індикатори вимірювання: точність і час вирішення проблеми, готовність до інновацій, подолання, зняття невпевненості, визначеність мети, точність і своєчасність інформації і ін.);
4) установки на працю (задоволеність працею, ініціатива, втрати робочого часу, скарги, здатність брати на себе відповідальність і ін.);
5) установки на відносини з іншими індивідами (сприйняття впливу, готовність до кооперації, дружба, згода, шана, довіра, групова згуртованість і ін.). Функціями управління персоналом є основні напрями цього роду діяльності, орієнтовані на задоволення певних потреб підприємства.
В ході дослідження впливу стилів керівництва на ефективность роботи персоналу ресторану «Харків», було встановленно, що демократичний стиль керівництва більш впливовий та ефективний. За роки управління персоналом саме демократичним стилем значно покращилась робота персона, що позитивно позначилось на іміджі підприємства і підвищило його прибутковість.
Отже, на прикладі роботи ресторану «Харків» визначено, що сучасні розробки проблеми стилів керівництва можна згрупувати по декількох напрямах: традиційне - експериментування з трьома або двома (демократичним і авторитарним) стилями керівництва, і іноваційне , присвячене пошуку залежності між керівником, персоналом, і ситуацією в організації. Можна стверджувати, що саме індивідуально-ситуативний стиль управління відображає індивідуальність керівника і використання позитивних орієнтирів його діяльності. Це розширює можливості використання системного підходу і виводить керівника на новий рівень особового розвитку і його професійної діяльності.
ПЕРЕЛІК ЛІТЕРАТУРИ ТА ІНШИХ ІНФОРМАЦІЙНИХ ДЖЕРЕЛ
2. Азоев Г.Л., Баранчеев В.П. и др. Управление организацией. - М.: ИНФРА, 2007. – 380 с.
3. Андреев В.И. Саморазвитие менеджера. – М.: Народное собрание. 2006. – 160 с.
4. Андрушків Б.М., Кузьмин О.Е. «Основи менеджменту». – Львів: «Світ», 2008. – 296 с.
5. Аникин Б.А. Высший менеджмент для руководителей. – М.: Инфра-М. – 2007. – 136 с.
6. Афонин А. С. Основи мотивации труда: организационно-зкономические аспекти. - К.: Украинская знциклопедия, 2005.- 460 с.
7. Блау П. Исследование формальных организаций // Американская социология: Перспективы. Проблемы. Методы.- М., 2006. – 960 с.
8. Беклешов Д. В. Манеры и поведение делового человека, Н. Уренгой: Бизнес социальная психология. – 2004 – 113 с.
9. Білоус О.Г., Панченко Є.Г. Менеджмент: конкурентноздатність і ефективність. – К.: Т-во «Знання України». – 2008. – 40 с.
10. Бовыкин В.И. Новый менеджмент: (управление предприятиями на уровне высших стандартов, теорія и практика эффективного управления). – М.: ОАО «Издательство «Экономика». – 2007. – 368 с.
11. Брэддик У. Менеджмент в организации. – М.: «ИНФРА-М». – 2007. – 344 с.
12. Веснин В. Р. Основы менеджмента: Учебник. – М: ИМПЭ. Изд. «Триада, Лтд». – 2007. – 384 с.
13. Волков Ю.Е. Социальное управление как вид управленческой деятельности в общественных системах // Соц.-полит. журнал. 2006. - №3.- 15 с.
14. Дроньє А.Основні принципи успішного керівництва установою.–К.: УАДУ, 2005.– 80с.
15. Завадський Й.С. Менеджмент: - Т.1 – К.: Українсько-фінський інститут менеджменту і бізнесу. – 2007. – 543 с.
16. Кнорринг В.И. Искусство управления. М.: БЕК. – 2004. – 288 с.
17. Кредісов А.І., Панченко Є. Г., Кредісов В.А. Менеджмент для керівників. – К.: Товариство Знання, 2003. – 556с.
18. Лозниця В.С. Психологія менеджменту: Навч. Посібник. – К.: КНЕУ. – 2007. – 248 с.
19. Обэр-Крис Дж. Управление предприятием / Пер. с фр. Ф.Р. Окунева, А.П. Сизова. – М.: Сирин. – 2007. – 257 с.
20. Пономорьов О.С., О.Г.Романовський, В.М.Бабаєв. Проблеми формування особистості лідера –Х.: Майдан, 2004. – 208с.
21. Питер Ф. Друкер Эффективный управляющий, пер. А. Мкервали СП «Бук Чембэр Интернэшнл». – 2009. – 265 с.
22. Удальцов М.В. Социология управления. – М., 2008.- 415 с.
23. Фалмер Р.М. Энциклопедия сучасного керування. – М.: 2004. – 765 с.
24. Хміль Ф. І. Менеджмент: Підручник. – К.: Вища шк. – 2005. – 351 с.
25. Черкасов В.В., Платонов С.В., Третяк В.И. Управленческая деятельность менеджера: Основы менеджмента. – К., 2008. – 470с
26. Шегда А.В. Основы менеджмента: Учебное пособие. –К.: «Знания». – 2008. – 145 с.
27. Щекин Г.В. Практична психологія менеджменту: Науково-практичний посібник. – К.: Україна. – 2007. – 399 с.
28. Щёкин Г.В. Теория социального управления. – К., 2006.- 574 с.
содержание ..
774
775
776 ..
|
|