Зміст
Розділ 1. Теоретичні аспекти функціонування банківської системи України
Розділ 2. Аналіз діяльності банківської системи України
Розділ 3. Регулювання діяльності банківської системи
3.1 Державне регулювання банківської системи України
В усьому світі банки більше, ніж підприємства інших видів діяльності, підлягають державному нагляду і незалежному контролю. Система банківського регулювання та нагляду в тому чи іншому вигляді функціонує у всіх країнах світу.
Необхідність банківського регулювання та нагляду з боку держави зумовлюється тим, що банки виконують суспільно-корисні та необхідні функції (розрахунково-касове обслуговування юридичних і фізичних осіб, збереження грошових заощаджень тощо). З іншого боку, в умовах ринку між банками іде жорстка конкурентна боротьба, що змушує їх підвищувати ризик овість своїх операцій, що, своєю чергою, може призвести до банкрутства. А крах банківської установи наносить шкоду не лише його власникам, але й суспільству загалом. Все це і робить регулювання їх діяльності та нагляду, необхідним завданням держави.
В Україні згідно із Законами України “Про банки і банківську діяльність” і “Про Національний банк України ” функції банківського регулювання та нагляду здійснює НБУ.
Термін “регулювання банківської діяльності” та “нагляд за діяльністю банків” інколи вживаються у значенні синонімів, хоча відносяться до різних видів діяльності.
- Основною метою банківського нагляду є своєчасне регулювання на порушення та негативні тенденції у діяльності банків з метою їх нормалізації, зміцнення фінансового стану, підтримки стабільності та надійності як кожного банку зокрема, так і банківської системи загалом.
- Банківське регулювання – це система заходів, за допомогою яких центральний банк, або інший наглядовий орган забезпечує стабільне, безпечне функціонування банків, запобігає дестабілізуючим процесам у банківському секторі.
Отже, під регулюванням банківської діяльності розуміють насамперед розробку та видання уповноваженими органами конкретних правил та інструкцій, що базуються на діючому законодавстві і визначають структуру та способи здійснення банківської справи. Такі закони та інструкції формують певні рамки поведінки банків, що сприяють підтримці надійної та ефективної банківської системи.
Регулювання здійснюється з метою забезпечення стабільної діяльності банків та своєчасного виконання ними зобов’язань перед вкладниками, а також запобігання неправильному розподілу ресурсів і втраті капіталу через ризики, що притаманні банківській діяльності [5, с. 133 – 135].
До основних завдань банківського регулювання та нагляду можна віднести:
1) забезпечення стабільності та надійності банківської системи;
2) захист інтересів вкладників;
3) створення конкурентного середовища у банківському секторі;
4) забезпечення прозорості діяльності банківського сектора економіки;
5) забезпечення ефективної діяльності банків, підтримка необхідного рівня стандартизації та професіоналізму у банківській сфері тощо.
Регулювання діяльності банків Національний банк України здійснює у двох основних формах – адміністративне та індикативне регулювання.
Адміністративне регулювання включає такі заходи:
1) реєстрація банків і ліцензування їх діяльності;
2) встановлення вимог та обмежень щодо діяльності банків;
3) застосування санкцій адміністративного чи фінансового характеру;
4) нагляд за діяльністю банків;
5) надання рекомендацій щодо діяльності банків.
Основними складниками індикативного регулювання є:
1) засоби впливу, пов’язані з визначенням кількісних параметрів банківської діяльності:
a. встановлення обов’язкових економічних нормативів;
b. визначення норм обов’язкових резервів для банків;
c. встановлення норм відрахувань до резервів на покриття ризиків від активних банківських операцій;
2) засоби впливу непрямого характеру:
a. визначення процентної політики;
b. рефінансування банків;
c. кореспондентські відносини;
d. управління золотовалютними резервами, включаючи валютні інтервенції;
e. операції з цінними паперами на відкритому ринку;
f. імпорт та експорт капіталу.
Нагляд за діяльністю банків належить до адміністративного регулювання. Він здійснюється з метою забезпечення надійності та стійкості окремих банків та передбачає цілісний і неперервний нагляд за здійсненням банками своєї діяльності відповідно до діючого законодавства та інструкцій, своєчасне реагування на порушення та негативні тенденції у діяльності окремих банків.
У загальному вигляді банківський нагляд зводиться до виявлення правопорушень і їх усунення, запобігання високого рівня ризикованості, з’ясування того, наскільки діяльність банків відповідає встановленим правилам[12, с. 103 – 105].
За етапами і методами здійснення банківський нагляд поділяють на: вступний, попередній і поточний (рис. 3.1).
Рис.3.1. Форми банківського нагляду
Індикативне регулювання банківської діяльності включає такий важливий елемент, як встановлення з боку НБУ для банків обов’язкових економічних нормативів. Їх призначення – захист інтересів вкладників і кредиторів та забезпечення фінансової надійності банків.
Усі нормативи, залежно від сфери банківської діяльності, яку вони регулюють, ділять на п’ять груп, до кожної з яких входять кілька економічних нормативів:
1)нормативи капіталу:
- мінімального розміру регулятивного капіталу (Н1);
- адекватності регулятивного капіталу (Н2);
- адекватності основного капіталу (Н3);
2)нормативи ліквідності:
- миттєвої ліквідності (Н4);
- поточної ліквідності (Н5);
- короткострокової ліквідності (Н6);
3)нормативи кредитного ризику:
- максимального розміру кредитного ризику на одного контрагента (Н7);
- великих кредитних ризиків (Н8);
- максимального розміру кредитів, гарантій та поручительств, наданих одному інсайдеру (Н9);
- максимального сукупного розміру кредитів, гарантій та поручительств, наданих інсайдерам (Н10);
4)нормативи інвестування:
- інвестування в цінні папери окремо за кожною установою (Н11);
- загальної суми інвестування (Н12);
5)норматив ризику загальної відкритої (довгої/короткої) валютної позиції банку (Н13), Н13/1, Н13/2.
Базою для розрахунку економічних нормативів Н2, Н7, Н8, Н11, Н12, Н13 є регулятивний капітал банку; для Н3 – основний капітал; Н9, Н10 – статутний капітал[15, 138 – 140].
3.2 Саморегулювання банківської системи
В умовах глобалізації фінансових ринків, з розвитком методів та засобів інформатизації, з розширенням сфери застосування похідних фінансових інструментів, що призводить до зниження рентабельності роботи банківських установ, контроль за ризиками діяльності стає одним із головних факторів підтримання їх прибутковості на прийнятному рівні.
Внутрішній контроль – це процес, що постійно здійснюється на всіх рівнях банку і покликаний сприяти досягненню мети, визначеної стратегією його розвитку.
Концептуальною основою побудови внутрішнього контролю є такі принципи:
1. Розмежування обов’язків (функція внутрішнього контролю у банку має бути відокремленою від операційної діяльності, а бек-офіс – від підрозділів, у яких укладають угоди);
2. Наявність ефективних процедур санкціонування операцій (мовиться про рішення відповідальних осіб, дотримання регламентованих внутрішніми документами банку відповідних дій та процедур);
3. Своєчасне належне документування операцій;
4. Фактичний контроль за документацією (йдеться про використання технічних засобів і процедур з метою запобігання втрати, вилучення або неправомірної зміни облікової чи іншої робочої банківської документації);
5. Використання різних видів контролю залежно від функціональної приналежності його об’єктів;
6. Безперервність та об’єктивність.
Ці принципи забезпечують постійну, всеосяжну і багатопланову дію контрольних механізмів і функцій на всіх векторах банківської діяльності й на різних рівнях ухвалення рішень.
Сукупність органів управління, а також підрозділів і службовців (відповідальних працівників), які виконують моніторингові та захисні функції в рамках політики внутрішнього контролю є службою внутрішнього контролю.
Служба внутрішнього контролю (СВК) – це структурний підрозділ (відділ, департамент) банку, котрий організовує і здійснює контроль. СВК має бути незалежною і діяти під безпосереднім наглядом ради директорів банку; не здійснювати діяльність, що піддається перевіркам; взаємодіяти із відповідними керівниками банку або його підрозділів з метою оперативного вирішення питань; з власної ініціативи доповідати раді директорів про результати внутрішнього контролю та вносити пропозиції щодо вирішення виявлених проблем, а також надавати цю інформацію голові правління і правлінню банку.
Система внутрішнього контролю виконує захисну функцію, мінімізуючи зовнішні та внутрішні ризики банківської установи, забезпечуючи такий порядок проведення банківських операцій і послуг, який сприяє досягненню встановлених нею орієнтирів і цілей при дотриманні вимог законодавства, нормативних актів центрального банку, а також внутрішніх процедур, стандартів і правил, установлених в банку.
Основною складовою внутрішнього контролю є контроль за ризиками. Одна з його особливостей полягає в тому, що, становлячи самостійну функцію ризик-менеджменту, контроль за ризиками водночас є складовою частиною інших функцій управління, а саме – служби внутрішнього контролю.
Служба внутрішнього контролю має постійно стежити за дотриманням таких критеріїв:
· Кількісні та якісні значення параметрів ризиків, оперативність і достовірність інформування керівництва банку про поточний стан показників ризику в цілому по банку і в розрізі окремих підрозділів;
· Своєчасність дотримання підрозділами і працівниками прийнятих банком зобов’язань і проведення розрахунків за ними, відповідність практики проведення операцій нормам чинного законодавства;
· Недопущення збитків і зменшення обсягу власного капіталу банку при покритті витрат доходами або власними коштами з урахуванням необхідності формування резервів на можливі втрати;
· Якість застави, що приймається банком як забезпечення наданих кредитів;
· Дотримання на практиці принципу колегіальності ухвалення рішень (щодо надання великих кредитів, кредитів пов’язаним із банком особам тощо);
· Наявність у банку можливості оперативно залучати ресурси або розміщувати кошти у разі непередбачених змін прибутковості окремих сегментів фінансового ринку (підтвердження лімітів на міжбанківському та інших ринках);
· Дотримання юридичної правомірності й економічної доцільності угод та операцій, що проводяться банком (використання стандартних форм договорів, узгодження їх із юридичною службою до підписання, проведення всіх необхідних процедур підтвердження операцій, особливо з використанням без паперових технологій та з питань фінансового моніторингу).
У світовій практиці служба внутрішнього контролю, як правило, наділяється правом призупиняти проведення структурним підрозділом або працівником операцій у разі порушення встановлених значень ризиків до ухвалення рішення компетентним органом управління банку.
Банківський контроль неможливо уявити без такої важливої складової, як моніторинг. Це – система постійного контролю за рівнем ризиків, спрямована на підтримання стабільної роботи банківської установи.
Моніторинг здійснюється шляхом постійного спостереження за дотримання банком установлених стандартів, лімітів концентрації, індикативних значень, встановлених як щодо кредитної організації в цілому, так і щодо кожної банківської операції. Моніторинг банківських ризиків передбачає своєчасне інформування про виявлені негаразди та відповідне реагування на них і є базою для прийняття обґрунтованих рішень щодо мінімізації виявлених ризиків. Дієвість моніторингу визначається оперативністю і якістю інформаційних звітів, які готуються службою внутрішнього банківського контролю, та налагодженою системою зворотного реагування на виявлені відхилення.
Контроль за функціонуванням системи управління банківськими ризиками банк має проводити постійно.
Головні завдання банку в процесі організації контролю за ризиками такі:
· Забезпечення виконання внутрібанківських нормативних обмежень та лімітів за розміром ризикових операцій;
· Постійний аналіз змін основних індикаторів ризиків та умов функціонування банку;
· Належний стан звітності і моніторингу ризиків, що дає змогу одержувати адекватну інформацію про діяльність фронт-офісних підрозділів та про ризики, що приймаються ними;
· Визначення у службових документах і дотримання встановлених процедур та повноважень у ході ухвалення рішень [13, с. 40 – 42].
Отже, керівництво банківської установи має регулярно перевіряти, наскільки інтенсивно діє система управління, передусім – управління ризиками.
Висновки
Отже, можна зробити висновок, що Національний банк України є центральним банком, який проводить єдину державну грошово-кредитну політику з метою забезпечення стабільності національної грошової одиниці.
Банківська система організовує і обслуговує рух головного атрибуту ринку – капіталу, забезпечує його залучення, акумуляцію і перетікання у ті сфери суспільного виробництва, де виникає дефіцит капіталу.
Національний банк України є особливим центральним органом державного управління, її емісійним центром, проводить єдину державну політику в галузі грошового обігу, кредиту, зміцнення грошової одиниці, організує міжбанківські розрахунки, координує діяльність банківської системи в цілому, визначає курс грошової одиниці відносно валют інших країн.
Передумовою ефективної діяльності банку як специфічного господарського товариства виступає створення відповідної ресурсної бази, тобто сукупності грошових коштів, що надходять у розпорядження банку з різних джерел та використовуються ним для здійснення активних операцій. Первісну роль у цьому процесі відіграє формування власного капіталу банку.
Особливість банківських послуг полягає у такому:
- по-перше, для надання банківських послуг банкам, як правило, не потрібні додаткові ресурси;
- по-друге, найбільшу частину доходів від надання послуг банки одержують у вигляді комісії;
- по-третє, при наданні послуг діяльність банків спрямована на вчинення юридичних і фактичних дій, які безпосередньо не пов’язані з матеріальними наслідками.
Під регулюванням банківської діяльності розуміють насамперед розробку та видання уповноваженими органами конкретних правил та інструкцій, що базуються на діючому законодавстві і визначають структуру та способи здійснення банківської справи. Такі закони та інструкції формують певні рамки поведінки банків, що сприяють підтримці надійної та ефективної банківської системи.
Внутрішній контроль – це процес, що постійно здійснюється на всіх рівнях банку і покликаний сприяти досягненню мети, визначеної стратегією його розвитку.
Список літератури
1. Адамик Б.П. Центральний банк і грошово-кредитна політика: Підручник. – Тернопіль: Карт-бланш, 2007. – 397 с.
2. Банківська енциклопедія / Під ред. А.М. Мороза. – К.: Ельтон, 2005. – 336 с.
3. Бугулов В.М., Бугулова Т.В. Національний банк і його операції: Конспект лекцій. – К.: МАУП, 2007. – 44 с.
4. Вовчак О.Д., Рущишин Н.М. Банківська справа: Навчальний посібник. – Львів: “Новий Світ - 2000”, 2008. – 560 с.
5. Вовчак О.Д., Скаско О.І., Стасів А,М, Банківський нагляд. – Львів: “Новий Світ – 2000”, 2005. – 480 с.
6. Гетьман В.П., Килимник Ю.В. Національний банк у системі влади. – К., 2004. – 36 с.
7. Гранкевич-Вальтц Г. Центральний банк. Центр освіти та розвитку бізнесу. – Варшава, 2004. – 158 с.
8. Динаміка фінансового стану банків України на 1 січня 2004р. // Вісник НБУ. – 2004. - № 2. – с. 44 – 45.
9. Коваленко В.В. Центральний банк і грошово-кредитна політика: Навч. посібник. – К.: Знання України, 2006. – 332 с.
10. Козюк В.В. Незалежність центральних банків: Монографія. – Тернопіль: Карт-бланш, 2004. – 244 с.
11. Козюк В.В. Центральний банк і грошово-кредитна політика. – Тернопіль: Джура, 2004. – 260 с.
12. Косова Т.Д. Аналіз банківської діяльності: Навч. посібник. – К.: Центр учбової літератури, 2008. – 486 с.
13. Краснова, І. Внутрішній контроль у банку: завдання та організація / І. Краснова // Вісник НБУ. – 2007. - №9. – с. 40 – 42.
14. Леончук І.Д. Операції центрального банку: Навч. посібник. – К.: Алеута, 2005. – 143 с.
15. Любунь О.С., Любунь В.С., Іванець І.В. Національний банк України: основні функції, грошово-кредитна політика, регулювання банківської діяльності: Навчальний посібник. – К.: Центр навчальної літератури, 2004. – 351 с.
16. Міщенко В.І., Кротюк В.Л. Центральні банки: організаційно-правові засади. – К.: Т-во “Знання”, КОО. – 2004. – 372 с.
17. Петрук О.М. Банківська справа: Навчальний посібник / За ред. д. е. н., проф. Ф.Ф. Бутинця. – К.: Кондор, 2004. – 461 с.
18. Романишин В.О., Уманців Ю.М. Центральний банк і грошово-кредитна політика: Навч. посібник. – К.: Атака, 2005. – 480 с.
19. Снігурська Л.П. Банківські операції і послуги: Навч. посібник. – К.: МАУП, 2006. – 456 с.
Додаток А
Рис.1. Структура капіталу НБУ
Додаток Б
Показники діяльності банківської системи України
|
|
2000
|
2001
|
2002
|
2003
|
2004
|
2005
|
2006
|
Емісія готівки до попереднього періоду, %
|
135
|
151
|
137
|
108
|
127
|
143
|
126
|
Грошова маса (МЗ), млн. грн.
до попереднього періоду, %
|
32252
145
|
45755
142
|
64870
142
|
95043
147
|
125801
132
|
194071
154
|
261063
135
|
Норматив обов’язкового резервування коштів банків у НБУ на кінець періоду, %
|
15
|
6 – 14
|
0 – 12
|
0 – 12
|
6 – 7
|
6 – 8
|
0,5 – 5
|
Облікова ставка НБУ на кінець періоду, %
|
27,0
|
12,5
|
7,0
|
7,0
|
9,0
|
9,5
|
8,5
|
Відсоткова ставка рефінансування (середньозважена річна за всіма інструментами), %
за ломбардними кредитами
за операціями РЕПО
за іншими механізмами
за кредитами овернайт
на тендері
|
29,6
30,9
28,0
–
–
–
|
20,2
–
22,0
21,0
20,4
16,5
|
9,2
–
11,7
–
10,7
9,2
|
8,0
–
8,0
–
8,0
8,3
|
16,1
–
13,5
–
17,1
13,1
|
14,7
–
12,0
–
14,9
12,9
|
11,5
–
10,7
–
12,1
10,4
|
Відсоткові ставки у національній валюті, %
за кредитами
за депозитами
|
37,3
9,2
|
29,6
10,8
|
19,6
6,9
|
17,7
8,0
|
17,5
7,9
|
16,4
8,0
|
15,1
7,6
|
Вимоги банків за наданими кредитами, млн. грн.
до попереднього періоду, %
|
19574
162
|
28373
145
|
42035
148
|
67835
161
|
88579
131
|
143418
162
|
245226
171
|
Зобов’язання банків за коштами, залученими на рахунки суб’єктів господарювання та фізичних осіб, млн. грн.
до попереднього періоду, %
|
18738
154
|
25674
137
|
37715
147
|
61617
163
|
82959
135
|
132745
160
|
184234
139
|
Зобов’язання банків за коштами, залученими на рахунки фізичних осіб, млн. грн.
у національній валюті, млн. грн.
до попереднього періоду, %
в іноземній валюті, млн. грн.
до попереднього періоду, %
|
6780
3481
161
3299
156
|
11338
6566
189
4772
145
|
19302
11601
177
7701
161
|
32396
18875
163
13521
176
|
41611
22116
117
19495
144
|
73202
42176
191
31026
159
|
106715
57837
137
48878
158
|
Первинний ринок державних цінних паперів
обсяги продажу, тис. шт.
сума коштів, залучених до бюджету, млн. грн.
|
20389
1892
|
1271
1190
|
2948
2849
|
1189
1161
|
2224
2204
|
6899
7153
|
1582
1320
|
Індекси офіційного курсу національної валюти до 1 дол. США до попереднього періоду, разів
|
1,042
|
0,975
|
1,006
|
1,000
|
0,995
|
0,952
|
1,000
|
Фінансовий результат діяльності банків за період, млн. грн.
доходи
витрати
чистий прибуток(- збиток)
|
7491
7520
-30
|
8520
7990
530
|
10358
9675
683
|
13859
13033
827
|
19853
18592
1261
|
27205
25038
2166
|
41407
37297
4110
|
содержание ..
164
165
166 ..
|
|
|