Совместные предприятия на примере Киевской области - реферат

Київський університет імені Тараса Шевченка

Економічний факультет

Кафедра інноваційного менеджменту та підприємництва

ДИПЛОМНА РОБОТА

на тему:

“Наукові основи регулювання зовнішньоекономічної

діяльності спільних підприємств регіону

(на прикладі Київської області)”

магістра з спеціальності

“Адміністративний менеджмент”

Ступак Оксани Павлівни

Науковий керівник

д.е.н., проф. Стеченко. Д.М.

Київ – 1998

Зміст.

Вступ. 3

Розділ 1. Методологічні основи регулювання міжнародного

спільного підприємництва. 6

1. Міжнародне спільне підприємництво як об”єкт вивчення. 6

2. Основні підходи до класифікації спільних підприємств. 13

1.3. Науково-методичні основи регулювання міжнародної

спільної підприємницької діяльності. 19

Розділ 2. Організаційно-економічний механізм діяльності спільних

підприємств (СП). 28

2.1. Соціально-економічні передумови та порядок створення. 28

2.2. Механізм функціонування СП. 35

2.3. Умови ефективного розвитку спільних формувань. 41

Розділ 3. Аналіз ефективності спільних підприємств (на прикладі

Київської області). 47

3.1. Оцінка ефективності функціонування СП. 47

3.2. Сучасний рівень розвитку спільного підприємництва

регіону на сучасному етапі. 50

3.3 Оптимізація спільної підприємницької діяльності в

зовнішньоекономічному секторі України. 64

Висновки. 73

Література. 76

Додатки. 79

Вступ.

Істотною рисою розвитку світогосподарських зв”язків на сучасному етапі є активне включення до них всіх країн та регіонів світу. Участь у системі міжнародного поділу праці, широке використання його можливостей стали об”єктивною потребою, одним із важливіших факторів подолання відсталості в галузі економіки, використання досягнень науково-технічного прогресу, формування сучасної матеріально-технічної бази.

Нинішній стан економіки України потребує використання всіх факторів зростання, зокрема, переваг міжнародного розподілу праці, зовнішньоекономічного фактору у вирішенні складних проблем структурної перебудови та забезпечення економічної безпеки.

Тривалий час економіка України мала ізольований характер та існувала у відриві від світового ринку. Сучасний стан народного господарства, зокрема, експортноорієнтованих виробництв не дозволяє швидко та досить ефективно включатися у світові господарські зв”язки, де існує жорстка конкуренція та боротьба за ринки. Включення України у систему світогосподарських зв”язків потребує серйозної адаптації структури її економіки, всього господарського механізму до надзвичайно високих вимог, які диктує світове ринкове господарство. Бажаючи інтегруватися у світове господарство, Україна повинна розвивати зовнішньоекономічні відносини у всій різноманітності їх форм.

Об”єктивні процеси інтернаціоналізації господарського життя обумовлюють розвиток різноманітних видів і форм міжнародного бізнесу. За масштабами, динамікою та ефективністю впливу на структури світової та національної економік в міжнародній економічній практиці превалює спільне підприємництво. Найбільш повно його переваги проявляються у процесі створення та діяльності міжнародних спільних підприємств – довгострокової форми співробітництва з поєднанням різнонаціональними партнерами зусиль в інвестуванні, управлінні, розподілі доходів і ризиків.

На рівні національних економік міжнародні спільні підприємства виступають, з одного боку, як форма експорту державного, приватного та змішаного підприємницького капіталу, а з іншого – як одна з найбільш ефективних форм його імпорту. В залежності від ступеню зрілості національних економік, рівня їх інтегрованості у світове господарство формується мотивація і політика щодо міжнародних спільних підприємств.

Проблема залучення іноземних інвестицій через міжнародні спільні підприємства є найбільш актуальною для країн з перехідною економікою.Регульований розвиток національно-зарубіжних спільних підприємств створює нові джерела ефективного зовнішнього фінансування, забезпечує доступ до сучасних технологій і передового управлінського досвіду, насичує споживчий ринок якісними товарами та послугами, розширює експортні можливості. Спільне підприємництво сприяє створенню прогресивної структури виробництва, реалізації потенціалу ринкових відносин, розвитку здорових конкурентних відносин товаровиробників, а також запобігає монополізації економіки. В країнах, які проводять науково обгрунтовану послідовну політику заохочення іноземної спільної підприємницької діяльності, створюється середовище, сприятливе не тільки для іноземних, але й для національних інвесторів і підприємців.

Міжнародні спільні підприємства здатні позитивно впливати на масштаби і темпи ринкової трансформації національних економік приймаючих країн, розвиваючи умови і фактори їх міжнародної конкурентоспроможності.

На мікрорівні міжнародні спільні підприємства являють собою одну із найбільш поширених форм самостійного входження фірм у зарубіжний ринок або різновид стратегічних альянсів двох чи декількох фірм, що має певні переваги за рахунок сінергічного ефекту від взаємодії різнонаціональних партнерів.

Проблеми інтернаціоналізації, іноземних інвестицій, теоретичні аспекти розвитку міжнародних спільних підприємств досліджуються вітчизняними та зарубіжними вченими. Разом з тим, необхідні подальші дослідження теоретичних і практичних питань розвитку міжнародних спільних підприємств з акцентуванням уваги як на макроекономічних аспектах регулювання іноземної інвестиційної діяльності, так і на поведінці суб”єктів інвестиційного процесу в реальних умовах конкретних приймаючих країн. Для країн з перехідною економікою особливого значення набуває також вивчення, узагальнення та адаптація зарубіжного досвіду залучення і ефективного використання іноземних інвестицій у формі спільних підприємств. Виходячи з цього, тема дослідження є актуальною та обгрунтованою.

Метою дослідження є розробка теоретичних та практичних рекомендацій щодо регулювання діяльності українсько-зарубіжних спільних підприємств засобами макро- та мікроекономічного впливу.

Досягнення мети дослідження передбачає вирішення наступних завдань:

• вивчення теоретико-методичних питань спільного підприємництва та

визначення його соціально-економічної сутності;

• систематизація міжнародних спільних підприємств;

• вивчення системи регулювання міжнародної спільної підприємницької діяльності;

• дослідження макро- та мікромотивації створення міжнародних спільних підприємств;

• вивчення процесів створення та функціонування спільних формувань;

• оцінка ефективності та виявлення проблем діяльності СП;

• аналіз тенденцій та оцінка сучасного рівня розвитку українсько-зарубіжних спільних підприємств;

• обгрунтування пропозицій по оптимізації розвитку спільного підприємництва в зовнішньоекономічному секторі України.

Предметом дослідження є система економічних, правових, організаційних,

соціальних та інших взаємовідносин при створенні та функціонуванні міжнародних спільних підприємств. Ці взаємовідносини формуються на макрорівні (між країнами базування та приймаючими країнами) і на мікрорівні – між засновниками міжнародного спільного підприємства та у процесі його функціонування.

Об”єктом дослідження виступають спільні підприємства з участю українських та іноземних господарських партнерів.

Теоретичну та методологічну основу дослідження становили праці вітчизняних та зарубіжних вчених з проблем міжнародного бізнесу та спільного підприємництва, ключові положення національної програми ринкової трансформації щодо ролі та місця іноземних інвестицій у розвитку економіки України, базові державні нормативно-правові акти.

Розділ 1. Методологічні основи регулювання

міжнародного спільного підприємництва.

1. Міжнародне спільне підприємництво як об”єкт вивчення.

Загальною економічною основою розвитку спільного підприємництва

насамперед є транснаціоналізація виробництва та обігу, глобалізація господарських процесів, які втягують усі без винятку країни в систему всесвітнього поділу праці, поглиблюють процес їх взаємозалежності.

Механізм спільного підприємництва викристалізовується із складної субординованої системи, що включає принаймні п”ять головних структурних рівнів: мега-, мета-, макро-, мезо- і мікрорівень [32, c.155].

Мегарівень – це рівень міжнародного співтовариства, що проявляється в системі ООН та її економічних та юридичних інститутів. На цьому рівні, з одного боку, формуються найбільш загальгі положення й підходи, що характеризують суть і зміст спільного підприємництва як форми міжнародних економічних відносин, з іншого боку – розробляються рекомендації щодо здійснення цієї діяльності високого ступеня конкретизації аж до теоретичних та практичних моделей.

На метарівні, на регіональному і міждержавному, загальні положення адаптуються стосовно особливостей регіонального та міждержавного співробітництва.

Роль безпосереднього середовища при формуванні механізму спільного підприємництва відіграє макрорівень економічних відносин, тобто рівень економіки окремо взятої країни.

Економічні зв”язки та відносини мезорівня відображають галузевий зріз спільного підприємництва. Істотного впливу на механізм СП вони не мають, пристосовуючи, адаптуючи його до особливостей економіки галузі чи сфери виробництва.

Вирішальний вплив на ефективність формування і функціонування механізму спільного підприємництва справляє взаємодія двох його підсистем макро- та мікрорівня. Сукупність організаційно-економічних і правових норм макрорівня становить необхідне зовнішнє середовище, якісні й кількісні характеристики якого визначають ступінь реалізації об”єктивних потенцій механізму СП мікрорівня.

Система взаємозв”язків макрорівня включає в себе чотири головних блоки, що пронизують й інші рівні механізму спільного підприємництва. Це – економічні, вартісні, або товарно-грошові інструменти, програмно-координаційні форми, інституційні структури та правові норми, що в своїй сукупності детермінують характер діяльності, спосіб функціонування й ступінь господарської свободи суб”єктів спільного підприємництва.

Спільному підприємництву притаманні серйозні переваги серед других видів зовнішньоекономічних зв”язків, які полягають у їх довгостроковості та стабільності. Важливо і те, що СП є однією із специфічних форм підтримки молодих держав на шляху досягнення ними економічної незалежності, створення сучасної економіки, прискорення розвитку державного сектору.

Змістовним боком спільного підприємництва є найбільш характерне забезпечення доступу до нових технологій, їх швидка “утилізація” в інтересах модернізації і реконструкції виробництва і прискорена їх комерціалізація, щоб максимально задовільнити вимоги споживачів (користувачів); адаптування національного виробництва до умов світового ринку; розвиток співробітництва у сфері послуг на комерційній основі у формах лізингу, інженірингу, консалтингу.

Розглядаючи спільне підприємництво з точки зору його внутрішньої структури, матеріалізованій в результатах діяльності, можна виділити в ньому дві сторони:

• направленість на задоволення потреб, які сприяють економічному розвитку приймаючої сторони, його прогресу, тобто, у кінцевому рахунку – направленість на самоутвердження як ефективної форми діяльності;

• направленість на перетворення, зміни суспільного виробництва, більшої кооперації й інтернаціоналізації економік, створення широких ефективних можливостей для вивозу технологічних процесів, ефективного обслуговування міжнародних економічних процесів суспільства ( допомога у прискоренні процесу влиття національних економік у міжнародний поділ праці та світовий ринок).

Що стосується форм реалізації і здійснення спільної підприємницької діяльності, то ефективними можна назвати такі: спільні підприємства (змішані товариства); вільні економічні зони; консорціуми; акціонерні товариства [26, с.12].

Дана робота присвячена діяльності першої форми співробітництва – спільним підприємствам, організація яких у цілому сприяє економії суспільної праці, підвищенню продуктивності праці. Спільна діяльність фірм різних країн у сучасних умовах передбачає наявність прямого перплетення капіталів на основі їх переміщення з однієї держави в іншу, спільні вклади фірм-партнерів у виробництво, обмін між ними.

В економічній та юридичній практиці поки що не сформульовано єдиного поняття терміну “спільні підприємства”.

Термін “joint ventures”, який частіше за інші зустрічається у вітчизняній літературі, в західній трактовці являє собою більш широке поняття, ніж “спільні підприємства”, й поєднує багато видів спільної діяльності, зокрема, міжфірмові контрактні зв”язки. В цілому в економічній літературі і в багатьох документах ООН під спільними підприємствами розуміють економічну форму зв”язків, що мають такі ознаки: 1) загальний капітал; 2) спільна господарська діяльність; 3) спільне керування; 4) розподіл прибутків та ризиків [17, c.12].

У нашій літературі під спільним підприємством за участю зарубіжного партнера прийнято вважати таке підприємство, об”єднання або іншу організаційну одиницю, в якій беруть участь, крім національної організації, фірма чи фірми інших держав з метою спільного виробництва, збуту продукції, проведення науково-дослідних робіт, будівництва, технічних консультацій, сервісу, надання транспортних, фінансових, страхових послуг і реклами та ін. У рамках цих підприємств партнери домовляються про об”єднання фінансових ресурсів, про спільне здійснення відповідної виробничої діяльності або у галузі послуг та спільний розподіл прибутків.

Більш загальне трактування, яке зараз стає загальноприйнятим, розглядає спільне підприємство як таке партнерство, коли дві або кілька фірм створюють організацію для здійснення виробничої економічної діяльност, в якій кожний партнер бере активну участь в розробці та прийнятті рішень. Кожна сторона СП робить істотний внесок у вигляді капіталу і технологі, досвіду маркетингу та реальних активів. Партнери також можуть сприяти доступу до їх торговельних мереж [10, c.6].

Феномен міжнародного спільного підприємства проявляється через кілька суттєвих ознак, коли вони одночасно виступають як: а) форма міжнародного бізнесу та б) його специфічний суб”єкт; в) спосіб входження у зарубіжний ринок; г) різновид прямого іноземного інвестування; д) нова форма господарювання у країнах з перехідною економікою.

У теорії та практиці міжнародного бізнесу розрізняють такі головні його форми: експорт, спільне підприємництво різних видів, пряме 100%-ве інвестування (рис.1).

Р

Спільне

підприємство

Пряме

100%-ве

інвестуванн

Управління за контрактом Ліцензування Міжнародне спільне підприємництво

Експорт

Форми міжнародного бізнесу

Рис.1. Форми міжнародного бізнесу у процесі інтернаціоналізації [22, c.11].

Експорт – одна з найпростіших форм міжнародного бізнесу. Потрібно розрізняти нерегулярний експорт, коли фірма час від часу експортує надлишки своїх товарів або послуг, та активний експорт, коли фірма вирішує завдання, пов”язані з цілями розширення експортних операцій на конкретних міжнародних ринках. Фірма може експортувати свої товари або послуги як через міжнародних посередників (побічний експорт), так і самостійно (прямий експорт).

Спільне підприємництво – це діяльність, що грунтується на співробітництві з іноземними підприємствами, організаціями чи підприємцями та на спільному розподілі прибутків і ризику від його здійснення. Передумови такого підприємництва створюються в процесі інтернаціоналізації господарського життя, завдяки розвитку експортно-імпортної діяльності. Типовими видами спільного підприємництва є такі:

- ліцензування, коли фірма (ліцензіар) вступає в стосунки з фірмою або державою (ліцензіат) на закордонному ринку, пропонуючи права на використання виробничого процесу, товарного знака, патенту, торговельного секрету в обмін на ліцензійний платіж;

- управління за контрактом, коли фірма надає іноземному партнеру “ноу-хау” в сфері управління, а той забезпечує необхідний капітал та його використання з максимальною орієнтацією на ефективну реалізацію отриманих управлінських послуг;

- спільне підприємство (СП) являє собою форму співробітництва з поєднанням зусиль різнонаціональних партнерів в інвестуванні, управлінні, розподілі доходів та ризиків.

Пряме 100%-ве інвестування маємо тоді, коли вкладається капітал у створення за кордоном підприємств з повним контролем їх виробничої, фінансової та маркетингової діяльності [22, c.12].

Найбільш розвиненим видом спільної підприємницької діяльності є спільні підприємства.

У міжнародній економічній теорії та практиці виділяють такі характерні особливості СП:

- наявність згоди сторін про довгострокові завдання співробітництва (виробництво, купівля-продаж, наукові дослідження, обслуговування, фінансування тощо);

- об”єднання сторонами активів (грошових засобів, обладнання, досвіду управління тощо);

- оцінка об”єднаних активів як капіталовкладень обох сторін;

- реалізація погоджених завдань через самостійні органи управління сторін;

- участь обох сторін у прибутках та збитках відповідно до вкладеного капіталу [14, c.9].

Таким чином, спільна власність, управління та розподіл прибутків і ризику – три основні елементи, які відрізняють спільне підприємництво від інших, менш комплексних форм міжнародного співробітництва.

Спільні підприємства як форма економічних міждержавних відносин закономірно розвиваються в процесі еволюції світогосподарських зв”язків, що пояснюється їх перевагами порівняно з іншими видами спільного підприємництва. Переваги спільних підприємств полягають в тому, що завдяки їм стабілізується довготривалість угод про спільну діяльність; реалізується можливість комплексного використання зусиль партнерів при взаємодії в науково-дослідній, виробничій та збутовій діяльності; об”єднуються найбільш сильні взаємодоповнюючі елементи продуктивних сил, що належать партнерам, для досягнення найкращого кінцевого результату; забезпечується контроль з боку партнерів як за виробничим процесом, так і за процесом матеріально-технічного забезпечення та реалізації продукції підприємства; забезпечується спільна відповідальність партнерів за ефективність діяльності підприємства; зменшується ризик, особливо політичний. Дуже часто СП – це єдина або найбільш заохочувана форма проникнення підприємницького капіталу в іншу країну [50, c.10].

Слід акцентувати увагу на тому, що реалізація форм міжнародного бізнесу можлива двома шляхами:

1) без створення нового підприємства (юридичної особи) у рамках міжнародної кооперації та міжнародної торгівлі товарами та послугами (експорт, управління за контрактом, ліцензування);

2) із створенням нового суб”єкта господарювання, а саме спільного підприємства або зарубіжної філії (при 100%-му прямому інвестуванні). Тому суттєвою ознакою створення СП є те, що у більшості випадків з”являється новий суб”єкт міжнародного бізнесу (крім випадків, коли створюються так звані контрактні (договірні) СП).

Розглядаючи СП як одну з форм міжнародного бізнесу, необхідно враховувати їх паралельне призначення як стратегії входження в зарубіжний ринок. Це особливо важливо в контексті управління інтернаціоналізацією, яка на мікрорівні трактується як процес залучення фірми в міжнародні операції.

Здебільшого підприємство, що виходить на зарубіжний ринок, розглядає переваги та недоліки (табл.1) таких альтернатив: експорт; контрактні коопераційні угоди, в тому числі ліцензування та франчайзинг; створення за кордоном СП, власного виробництва чи філії.

Визначаючи спільне підприємство як інвестиційну форму міжнародного бізнесу, важливо ідентифікувати його у системі міжнародних інвестицій. Скористаємося для цього класифікацією останніх за характеристиками інвестуючих суб”єктів, видами і формами інвестицій, характеристиками інвестиційних потоків (рис.2).

У цьому контексті підкреслимо такі моменти, що мають принципове значення:

-по-перше, спільне підприємство є різновидом прямого інвестування у разі, коли дві або більше фірм мають право власності на прямі інвестиції в одну компанію, тобто об”єктивною основою розвитку спільних підприємств є прямі інвестиції;

-по-друге, на розвиток спільних підприємств суттєво впливає секторіальний поділ прямого інвестування. Якщо у 50-70-х роки прямі іноземні інвестиції концентрувались у сільському господарстві, рибальстві, лісовому господарстві, то в наш час вони домінують у промисловості та сфері послуг;

-по-третє, у спільних підприємствах реалізуються державні та приватні, різні за величиною, терміном та джерелами практично всі види інвестицій.

Таблиця 1.

Основні форми виходу на зарубіжні ринки [22, c.14].

Спільні підприємства можна розглядати також як один із різновидів стратегічних альянсів, що реалізується через ефективний розподіл прав власності. Важливо, що одночасно із традиційними аргументами на користь розподілу прав власності у порівнянні із 100%-вим володінням підприємством за кордоном (прискорення процесу розширення фірми у географічному аспекті, розширення бази досліджень і розробок, передача контролю над підприємством на місця тощо) підкреслюється така причина спільного володіння у випадку СП як синергічний ефект від взаємодії двох або декількох фірм, що знаходяться в різних країнах. При цьому слід мати на увазі, що партнери по стратегічному альянсу у формі СП можуть діяти різними шляхами:

• іноземна фірма може об”єднати свої зусилля з місцевою;

• фірми двох або декількох держав можуть поєднатися для дії у третій країні або у одній із своїх країн. Зазначимо, що коли у роботі СП беруть участь більше двох організацій, його іноді називають консорціумом.

Зауважимо, що у багатьох країнах з перехідною економікою, у тому числі і в Україні, спільні із зарубіжними партнерами підприємства розглядаються як одна із форм господарювання.

Визначення спільного підприємництва одночасно як : а) форми міжнародного бізнесу; б) специфічного (нового) суб”єкта міжнародного бізнесу; в) стратегії входження у зарубіжний ринок; г) різновиду прямого іноземного інвестування; д) форми господарювання – дозволяє не тільки визначити його суттєві ознаки, але й позиціонувати СП у системі макро- та мікроекономічного регулювання. Тобто специфіка міжнародних спільних підприємств проявляється ще і в тому, що процеси їх створення та діяльності регулюються різними нормативно-правовими актами (про іноземну інвестиційну діяльність, про національне підприємництво, у межах антимонопольних заходів тощо).

Характеристики інвестуючих суб”єктів

Інституційна пророда

- державні

- приватні

- міжнародних організацій

- змішані

Цільова орієнтація

- прямі

- портфельні

Види інвестицій

Іноземна валюта

Національна валюта

Рухоме та нерухоме майно

Цінні папери

Грошові вимоги

Права інтелектуальної власності

Права на господарську діяльність

Послуги

Форми інвестицій

Часткова участь у

підприємствах

Концесії

Характеристика інвестиційних потоків

Величина

(малі, середні,

великі)

Термін

(короткотермінові, середньотермінові,

довготермінові)

Джерело

(первинні,

реінвестиційні)

Придбання рухомого і нерухомого майна

Підприємство з

100%-вою

власністю

Рис.2 Спільні підприємства у системі міжнародних інвестицій [22, с.20].

Таким чином, феномен міжнародних спільних підприємств, що проявляється через сукупність ключових суттєвих ознак, з одного боку, та специфіка регулювання процесів їх створення і діяльності, з другого, - обумовлюють доцільність багатокритеріальних підходів до їх визначення та аналізу. Одночасно необхідна повна однозначність у тлумаченні низки відповідних понять, що робить можливим та ефективним міжнародний порівняльний аналіз [22, c.22].

2. Основні підходи до класифікації спільних підприємств.

Діяльність спільних підприємств поставила ряд завдань, без вирішення яких неможливий їх розвиток та ефективне функціонування. Одним із цих питань є організаційно-економічне, що обумовлює ту чи іншу структуру таких підприємств. Правильний її вибір дозволяє, по-перше, з найменшими втратами поєднати інтереси партнерів, по-друге, визначити оптимальний розмір СП.

У вітчизняній та зарубіжній літературі вказане питання до цього часу є одним з найбільш складних. Правові акти ряду держав свідчать про те, що в світі відсутній єдиний підхід при класифікації підприємств. Це викликає велику кількість їх назв, значно ускладнює аналіз проблеми. Існує багато визначень статусу організації: асоціації, компанії з обмеженою відповідальністю, спільні компанії, акціонерні товариства, акціонерні товариства з обмеженою відповідальністю, інкорпоровані та неінкорпоровані спільні підприємства, товариства, командитні товариства, корпорації з спільним акціонерним капіталом. Таке різноманіття форм потребує уніфікації організаційних структур у відповідності з певними ознаками. Інша проблема – заперечення економіко-правового підходу до вирішення питання про форми СП. Це в свою чергу викликає змішування понять “підприємство” та “організаційна (правова) форма”.

Підприємство в західних країнах розглядається як “єдність власності, прав і обов”язків, а також певних відносин, що склалися з іншими підприємствами та клієнтурою”. Як форма господарювання, воно являє собою “організаційно-господарську одиницю, єдність матеріальних і людських елементів, організовану певним чином для здійснення виробництва в широкому розумінні слова, тобто для досягнення поставлених господарських завдань”[40, c.30]. Отже, підприємство (в тому числі і спільне) – це майнова відокремлена господарська одиниця, організована для досягнення певних господарських цілей. Форма підприємства – система норм, що визначають, з одного боку, відносини (економічні та правові) між партнерами по СП відповідно до угоди між учасниками, а з іншого боку – відносини СП з іншими юридичними і фізичними особами, які регламентуються державою і прямими господарськими угодами між підприємствами.

Аналіз розвитку спільних підприємств потребує їх систематизації з виділенням ознак з точки зору організації (спосіб, шлях, форма, місце реєстрації); структури учасників (безпосередні учасники, країни-учасники); вкладення у статутний фонд (зміст, якість, спосіб, мета, структура, участь партнерів); а також сфер, видів та строку діяльності (табл.2).

Всі із вищеназваних ознак мають важливе значення, особливо в процесі комплексного аналізу СП. Наприклад, з точки зору мотивації безпосередніх партнерів та їх впливу на подальшу розробку стратегії діяльності принципово важливо, на яких засадах партнери беруть участь у спільному підприємстві – паритетних, з більшою чи меншою участю іноземного партнера (п.3.7, табл.2).

Таблиця 2.

Систематизація міжнародних спільних підприємств [22, c.29].

ОЗНАКИ		ГРУПИ МСП
1	2	3
1. ОРГАНІЗАЦІЯ	1.1.Спосіб 1.2. Шлях 1.3. Форма 1.4.Місце реєстрації	Організаційно-правові форми відповідно до законодавства приймаючої країни Контрактні (договірні) Створення нового Викуп частини діючого місцевого іноземним партнером Викуп частини діючого іноземного місцевим партнером 1.3.1. Два партнери 1.3.2. Більше двох партнерів – організацій (консорціуми) 1.4.1. На території країни одного із партнерів
2. СТРУКТУРА УЧАСНИКІВ	2.1. Безпосередні учасники 2.2.Країни-учасники	2.1.1. Тільки фізичні особи 2.1.2. Тільки юридичні особи 2.1.3. Фізичні та юридичні особи 2.2.1. Захід-Захід 2.2.2. Північ-Південь 2.2.3. Схід-Захід 2.2.4. Південь-Північ 2.2.5. Південь-Південь 2.2.6. Схід-Схід
3. ВКЛАДЕННЯ У СТАТУТНИЙ ФОНД	3.1. Джерело 3.2. Зміст 3.3. Якість 3.4. Спосіб 3.5. Мета	3.1.1. Власні 3.1.2. Запозичені 3.2.1. Грощові 3.2.2. Негрошові 3.3.1. Первинні 3.3.2. Реінвестиції 3.4.1. Разові і остаточні 3.4.2. Такі, що потребують додаткових вкладень 3.5.1. Комерційна 3.5.2. У межах технічної допомоги або благодійництва 3.5.3. Для особистих потреб

Продовження таблиці 2.

1	2	3
	3.6. Структура 3.7.Участь партнерів	3.6.1.За участю лише приватного капіталу 3.6.2. За участю приватного і державного капіталу 3.6.3. За участю національних і міжнародних організацій 3.7.1. Паритетні засади 3.7.2. Більша частка іноземного партнера 3.7.3. Менша частка іноземного партнера
4.СФЕРА ДІЯЛЬНОСТІ	4.1. НДДКР 4.2. Промисловість 4.3. Будівництво 4.4.Сільське господарство 4.5. Виробнича інфраструктура 4.6. Соціальна інфраструктура 4.7. Фінансові та інші послуги
5. ВИД ДІЯЛЬНОСТІ	5.1. Інноваційні 5.2. Виробничі 5.3. Закупівельні 5.4. Збутові 5.5. Комплексні
6. СТРОК ДІЯЛЬНОСТІ	6.1. З тривалим строком діяльності (більше 20 років) 6.2. З середнім строком діяльності (10-20 років) 6.3. З коротким строком діяльності (менше 10 років)
7. РОЗМІР	7.1. Малі 7.2. Середні 7.3. Великі 7.4.Крупні

Участь на паритетних засадах поширена в промислово розвинутих країнах, коли підприємство створюється майже виключно з підприємницьких мотивів при участі рівних за значенням партнерів. Рівна частка участі в капіталі підприємства

розглядається як доказ рівноправного співробітництва та взаємного визнання партнерів і є теоретично ідеальним вирішенням організації підприємства з іноземною участю. Однак таке співробітництво має і негативний бік в тому випадку, коли одному з партнерів необхідно взяти на себе відповідальність за вирішення якого-небудь питання (відсутність лідера в конфліктній ситуації).

Більша частка іноземного капіталу має місце, якщо іноземний партнер бажає забезпечити максимальний контроль за діяльністю підприємства. Вона необхідна також і в тому разі, коли місцевий партнер на має фінансових коштів для того, щоб збільшити свою частку в підприємстві. Для таких підприємств негативним моментом є те, що місцева влада розглядає подібне підприємство не як національне, а як іноземне, і може відмовити йому в наданні непередбачених пільг. У деяких країнах, зокрема і в Україні, існує порядок, який передбачає додаткові пільги тим підприємствам, які мають участь іноземного капіталу, більшу за певний відсоток від статутного капіталу, а у випадку його перевищення – надаються додаткові пільги.

Менша частка іноземного партнера є у більшості випадків неприйнятною для західних фірм, котрі прагнуть здійснювати контроль за діяльністю підприємства. При цьому іноземні інвестори встановлюють сувору залежність між часткою капіталу і правом контролю. Існує практика, коли право на керування може бути встановлене договором про порядок діяльності підприємства без залежності від частки капіталу. Підприємства, в капіталі яких іноземний інвестор має меншу частку, за своїм характером більш близькі до національних підприємств і внаслідок цього користуються різними пільгами. Вони більш масштабно використовують місцеву робочу силу, сировину, а також можливості збуту продукції на місцевому ринку.

Зазначимо, що розмір СП (малі, середні, великі, крупні – п.7, табл.2) може визначатися за різними параметрами: 1) величина статутного фонду, включаючи розмір внеску іноземного партнера; 2) чисельність персоналу; 3) вартість виробничих фондів; 4) обсяги продукції та її експорту тощо. Зрозуміло, що доцільно використовувати сукупність показників, однак у період створення важливе значення має розмір декларованої або реально внесеної іноземної інвестиції, а також її джерело, зміст, якість, спосіб, мета і структура (п.3, табл.2).

Систематизація СП за способом організації (п.1.1, табл.2) важлива тому, що законодавчо встановлюються організаційно-правові форми підприємств, які можуть значно відрізнятися у різних приймаючих країнах. Від того, в якій сфері діє СП (п.4, табл.2), залежать пільги або обмеження, а від місця реєстрації – превалюючі норми національного регулювання (п.1.4, табл.2).

Щоб розібратися в багатоманітті правових форм, їх слід класифікувати за економічною ознакою, яка дозволяє відділити одну організаційну форму від інщої. Досвід світової практики диктує наступні підходи до класифікації СП: організаційний, розподільчий (результатів їх діяльності) та управлінський. Відповідно з цим в першу групу входять такі категорії: правове оформлення підприємства (юридичний статус), можлива частка в статутному фонді (капіталі), наявність акціонерної форми капіталу, а також розподіл відповідальності. Друга група включає в себе норми розподілу прибутку СП (уже після його заснування). В третій групі аналізується характер управління спільним підприємством [40, c.30].

На практиці спостерігається взаємопроникнення класифікованих таким чином СП. Так, учасники підприємств тісно пов”язані критерієм розподілу відповідальності між ними. Тим не менше, у першому випадку мова йде про розподіл прибутку після створення СП, у другому – при його організації. Крім того, розподіл прибутку між партнерами – визначене коло відносин, що не співпадають з відносинами, які виникають у зв”язку з розподілом відповідальності між учасниками СП.

Розглянемо організаційний критерій форм СП.

Правове оформлення СП (юридичний статус). Відповідно цьому критерію СП діляться на інкорпоровані та неінкорпоровані. У першому випадку установча угода регламентується нормами акціонерного закону (США) та іншими державними актами, в другому - всі умови співробітництва визначаються тільки угодою сторін. Іншими словами, у першому випадку СП є юридичною особою, у другому – ні. Торгові товариства (одним із видів яких є СП) є юридичними особами, які переслудують мету отримання прибутку.

Можлива частка у статутному фонді (капіталі) СП. Згідно цьому критерію, можна виділити дві форми організації СП – граничну та договірну. Першою є форма, що встановлює граничний рівень іноземної участі в статутному фонді (капіталі) спільного (змішаного) підприємства. Це може бути як максимальний, так і мінімальний рівень участі зарубіжного партнера.

Характерною особливістю граничної форми організації СП є те, що рівень капіталовкладень (максимальний чи мінімальний) встановлюється державою, яка приймає капітал.

Найбільш ефективно узгоджує інтереси партнерів договірна форма, згідно з якою частка в капіталі (статутному фонді) сторін визначається учасниками спільного підприємства.

Наявність акціонерної форми капіталу. За цим критерієм форми СП класифікуються на акціонерні (у більшості випадків це акціонерні товариства) та неакціонерні (наприклад, товариства з обмеженою відповідальністю, товариства з необмеженою відповідальністю, а також командитні товариства в неакціонерній формі).

Змішана компанія на акціонерних засадах може бути або публічною компанією (із вільним продажем акцій на фондовій біржі), або приватною компанією (з правом вільного виходу, але при умові поступки акцій партнерам). При організації СП можливі акції різного виду. Для обмеження вільної передачі акцій (що може призвести до небажаної зміни партнера) встановлюються тільки іменні акції або відповідним чином обмежується їх передача, що в принципі, звужує сферу дії цінних паперів в рамках даного СП.

Завдяки тому, що переважна більшсть СП організована у формі акціонерних товариств, існує точка зору, що СП – особлива форма акціонерного капіталу. Існує також думка, що СП існують тільки в акціонерній формі. Це відбувається внаслідок зміщення понять “підприємство” і ”форма підприємства”.

Хоча акціонерна форма закріплена в законодавствах багатьох країн, СП там можуть бути утворені і в формі, наприклад, товариств з обмеженою відповідальністю.

У чому ж різниця акціонерного товариства та товариства з обмеженою відповідальністю (адже, по суті, акціонерне товариство також є одним із різновидів товариств з обмеженою відповідальністю)? Головна відмінність полягає в тому, що в акціонерному товаристві акціонерний капітал, а в товаристві з обмеженою відповідальністю