Тема: "Корпоративне управління". Тести (2020 рік)

Тема: "Корпоративне управління". Тести (2020 рік)

1. Що не відноситься до поняття корпоративне управління?

1) являє собою процеси регулювання власником руху його корпоративних прав із метою отримання прибутку та відшкодування витрат через отримання частки майна при його ліквідації

2) управління корпоративним підприємством;

3) управління виробництвом продукції на корпоративному підприємстві;

4) проведення можливих спекулятивних операцій з корпоративними правами.

2. Дивіденд — це:

1) частина доходу, який отримує власник корпоративних прав від проведення можливих спекулятивних операцій з корпоративними правами;

2) частина прибутку (платіж), що проводиться на користь власника (довірених осіб власника) корпоративних прав, емітованих юридичною особою внаслідок розподілу частини її прибутку;

3) назва прибутку від діяльності на підприємництві акціонерної форми власності;

4) назва частки майна, яку отримує акціонер, при ліквідації корпоративного підприємства.

3. Що не відноситься до суб'єктів корпоративного управління (тих, хто управляє ) є:

1) безпосередні власники корпоративних прав (громадяни, юридичні особи, держава);

2) менеджмент та працівники корпоративних підприємств;

3) деякі державні і недержавні регулятивні органи та фінансові посередники;

4) громадські організації, засоби масової інформації.

4. Що відноситься до об’єктів корпоративного управління (тим, чим управляють ) є:

1) акціонерні товариства, а також та частина товариств з обмеженою відповідальністю, в яких управління відділене від власності;

2) працівники корпоративних підприємств;

3) менеджмент корпоративних підприємств;

4) усе з перерахованого списку.

5. Зовнішня сфера корпоративного управління включає:

1) державні органи загальної та спеціальної компетенції;

2) громадські організації, засоби масової інформації;

3) механізми ринкового контролю;

4) усе з перерахованого списку.

6. Не відноситься до внутрішньої сфери корпоративного управління:

1) норми та процедури взаємовідносин власників та їх впливу на менеджмент підприємства;

2) ринки продукції, а також фінансові ринки;

3) норми і процедури проведення загальних зборів і прийняття ними рішень;

4) визначення органів нагляду за діяльністю менеджерів у періоди між зборами.

7. Для інсайдерської системи управління не є характерним те, що :

1) власність сконцентрована в руках кількох осіб, які володіють великими частками корпоративного майна;

2) значна частина функцій управління здійснюється власниками (юридичними чи фізичними особами) і менеджмент перебуває під їх прямим впливом;

3) застосуються різни форми перехоплення контролю за корпорацією;

4) власники водночас є і акціонерами, і менеджерами таких корпорацій.

8. Для аутсайдерської системи управління не є характерним те, що :

1) вона характеризуються широкою акціонерною власністю, яка є досить розпорошеною;

2) вплив на прийняття рішень більшою мірою залежить від менеджерів;

3) застосуються різни форми перехоплення контролю за корпорацією;

4) застосуються однорівневі системи управління.

9. Господарськими товариствами визнаються:

1) підприємства, установи, організації, створені на засадах угоди юридичними особами і громадянами шляхом об'єднання їх майна та підприємницької діяльності з метою одержання прибутку;

2) різновидом юридичних осіб, що створюються для здійснення підприємницької діяльності;

3) ті підприємства, установи, організації, що охоплюють декілька самостійних видів комерційних осіб, спільною рисою яких є те, що їх статутний фонд або капітал поділяється на частки;

4) усе з перерахованого списку.

10. Не відносять до основних економічних рис господарських товариств корпоративного типу таке:

1) об'єднання капіталів та обмеження економічного ризику для окремих учасників;

2) учасниками товариства можуть виступати тільки юридичні особи з урахуванням обмежень, установлених чинним законодавством України;

3) поєднання різних економічних можливостей - капіталів і вмінь, знань, ідей і розмежування капіталу та економічної діяльності;

4) жорстке відокремлення власності господарського товариства і власності його учасників та

обмеження можливостей вилучення капіталів (паїв, часток) з товариства.

11. Господарське товариство може створюватись та існувати тільки в одній з передбачених ч.2 ст.1 Закону «Про господарські товариства» форм, а саме у формі:

1) акціонерного товариства (АТ) чи товариства з обмеженою відповідальністю (ТОВ);

2) товариства з додатковою відповідальністю (ТДВ);

3) повного товариства (ПТ) чи командитного товариства (КТ).

4) усе з перерахованого списку.

12. Акціонерне товариство відрізняється від товариства з обмеженою відповідальністю тим, що:

1) власники несуть відповідальність за зобов'язаннями тільки майном товариства;

2) має статутний фонд, поділений на визначену кількість акцій рівної номінальної вартості, а не розділений на частки, розмір яких визначається установчими документами;

3) граничний розмір відповідальності учасників передбачається в установчих документах;

4) нема правильної відповіді.

13. Товариством з додатковою відповідальністю відрізняється від товариства з обмеженою відповідальністю тим, що:

1) власники несуть відповідальність за зобов'язаннями тільки майном товариства;

2) має статутний фонд, який розділений на частки, розмір яких визначається установчими документами;

3) учасники відповідають за його боргами своїми внесками до статутного фонду, а при недостатності цих сум - додатково належним їм майном в однаковому для всіх учасників кратному розмірі до внеску кожного учасника. Граничний розмір відповідальності учасників передбачається в установчих документах;

4) має статутний фонд, поділений на визначену кількість акцій рівної номінальної вартості.

14. Повне товариство відрізняється від товариства з додатковою відповідальністю тим, що:

1) власники його несуть відповідальність за зобов'язаннями тільки майном товариства;

2) учасники його відповідають за його боргами своїми внесками до статутного фонду, а при недостатності цих сум - додатково належним їм майном в однаковому для всіх учасників кратному розмірі до внеску кожного учасника. Граничний розмір відповідальності учасників передбачається в установчих документах;

3) всі учасники його займаються спільною підприємницькою діяльністю, і несуть солідарну відповідальність за зобов'язаннями товариства усім своїм майном;

4) нема правильної відповіді.

15. Командитне товариством відрізняється від повного товариства тим, що:

1) разом з учасниками, які здійснюють від імені товариства підприємницьку діяльність і несуть відповідальність за зобов'язаннями товариства всім своїм майном, є учасники, відповідальність яких обмежується вкладом у майні товариства (вкладників);

4) нема правильної відповіді.

16. Складна та коштовна процедура створення характерна для:

1) акціонерного товариства;

2) товариства з обмеженою відповідальністю;

3) товариства з додатковою відповідальністю;

4) повного та командитного товариств.

17. Для повного та командитного товариств мінімальний розмір статутного фонду встановлено у розмірі:

1) 1250 мінімальних заробітних плат;

2) 250 мінімальних заробітних плат;

3) 100 мінімальних заробітних плат;

4) нема правильної відповіді.

18. Для акціонерного товариства рух учасників можливо характеризувати як:

1) обмежений. Зміни у складі учасників потребують відображення в установчих документах товариства;

2) вільний. Зміни у складі учасників не потребують відображення в установчих документах товариства. Рух учасників відображається в спеціальному реєстрі;

3) такий, що не потребує додаткового коментарю;

4) нема правильної відповіді.

19. За Законом України «Про акціонерні товариства» від 17. 09. 2008 р. до типів акціонерних товариств віднесено:

1) відкрити та закрити акціонерні товариства;

2) товариства з додатковою та обмеженою відповідальністю;

3) публічні та приватні акціонерні товариства;

4) нема правильної відповіді.

20. До приватних акціонерних товариств віднесено таки з них, що:

1) мають кількісний склад, який не перевищує 100 акціонерів;

2) здійснюють тільки приватне розміщення акцій;

3) у разі прийняття загальними зборами рішення про здійснення публічного розміщення акцій до статуту товариства вносяться зміни типу товариства – з приватного на публічне;

4) усе з перерахованого списку.

21. Не формується із акціонерів (власників) в системі органів управління акціонерних товариств:

1) наглядова рада;

2) загальні збори;

3) правління;

4) ревізійна комісія.

22. Вищим органом управління акціонерного товариства є:

1) наглядова рада;

2) загальні збори акціонерів;

3) правління;

4) ревізійна комісія.

23. Наглядова рада (Рада директорів) є тим органом акціонерного товариства, який:

1) виконує основну інтелектуальну роботу і здійснює контрольні функції за виконавчими органами управління акціонерного товариства;

2) діє вищим органом управління акціонерного товариства;

3) організує ефективне управління оперативною діяльністю корпорації;

4) забезпечує вироблення і здійснення поточної господарської політики корпорації з метою підвищення її прибутковості і конкурентноздатності.

24. Не відноситься до основних задач правління акціонерного товариства:

1) виконання основної інтелектуальної роботи і здійснення контрольних функцій за виконавчими органами управління акціонерного товариства;

2) організація ефективного управління оперативною діяльністю корпорації;

3) забезпечення виконання планів і рішень загальних зборів і наглядової ради корпорації;

4) вироблення і здійснення поточної господарської політики корпорації з метою підвищення її прибутковості і конкурентноздатності.

25. Ревізійна комісія необхідна кожному акціонерному товариству для того, щоб:

1) виконувати основну інтелектуальну роботу і здійснювати контрольні функції за виконавчими органами управління акціонерного товариства;

2) організувати ефективне управління оперативною діяльністю корпорації;

3) забезпечити виконання планів і рішень загальних зборів і наглядової ради корпорації;

4) оцінити реальний стан справ в акціонерному товаристві і вчасно почати відповідні заходи.

26. Загальні збори акціонерів є вищим органом управління акціонерного товариства тому, що:

1) при його проведені на ньому можуть бути присутні усі акціонери (власники) корпорації;

2) при його проведені можуть бути вирішені усі питання, що відносяться до діяльності корпорації;

3) це визначено ч.2 ст.1 Закону «Про господарські товариства»;

4) усе з перерахованого списку.

27. До позитивних рис ролі акціонерного товариства не відноситься:

1) обмеження економічного ризику для окремих учасників, підвищення підприємницької активності й об'єднання різних економічних можливостей - капіталів та вмінь, знань, ідей;

2) обмеження можливостей вилучення капіталів (паїв, часток) з товариства та розмежування капіталу та економічної діяльності;

3) жорстке відокремлення власності господарського товариства і власності його учасників, зменшення залежності частки АТ від частки його окремих учасників;

4) виникнення так званого фіктивного капіталу, який часто функціонує відірвано від капіталу реального.

28. До негативних рис ролі акціонерного товариства не відноситься:

1) виникнення так званого фіктивного капіталу, який часто функціонує відірвано від капіталу реального, та зниження можливостей контролю за діяльністю АТ з боку дрібних власників-акціонерів;

2) появу можливості спекулятивного і навіть злочинного акціонерного засновництва, та ускладнення управління АТ у порівнянні з іншими формами підприємств;

3) заміна механізмів ринкової організації між окремими приватними продуцентами на структури єдиного управління;

4) усі наведені риси вірні.

29. Не характерно для засновників акціонерного товариства наступне:

1) після того як вони прийшли до висновку щодо створення AT, вони повідомляють про намір створити АТ, здійснюють підписку на акції, проводять установчі збори і державну реєстрацію;

2) вони несуть солідарну відповідальність за зобов'язаннями, що виникли до реєстрації АТ і завжди є учасниками АТ, оскільки укладають і підписують установчий договір;

3) щоб вони не відчужували зразу свої частки і брали участь у діяльності AT для них передбачало зобов'язання утримувати не менш як 25 відсотків кількості акцій протягом двох років;

4) поняття «акціонери».

30. До учасників акціонерного товариства відноситься наступне:

2) вони особи, які отримали у статутному фонді товариства частки або паї, але не підписали установчу угоду;

4) вони несуть солідарну відповідальність за зобов'язаннями, що виникли до реєстрації АТ.

31. Як зветься особа до якої існують певні обмеження управління АТ, що випливають з передбаченим антимонопольним ускладненням для неї набуття корпоративних прав, обмеження по цінах, договірних зобов’язання?

1) засновником;

2) учасником;

3) акціонером;

4) афілійованою особою.

32. Особливою рисою, що відрізняє AT від інших видів господарських товариств і потребує особливих управлінських підходів, є:

1) необхідність проведення загальних зборів зі значною кількістю акціонерів;

2) випуск АТ цінних паперів;

3) висока публічність діяльності;

4) усі наведені риси вірні.

33. Не відноситься до логіки випуску цінних паперів для АТ:

1) збільшення числа інвесторів за рахунок придбання ними акцій;

2) збільшення капіталів AT і, отже, збільшення його фінансових можливостей;

3) можливості зростання курсової ціни акцій, можливості здійснення спекулятивних операцій;

4) усе наведене вірно.

34. Для акціонерів вкладення коштів у акції є:

1) розміщенням капіталу, яке, на їх думку, буде вигідним з погляду отримання частини прибутку AT;

2) придбання ними змоги управляти AT;

3) появи можливості зростання курсової ціни акцій та здійснення спекулятивних операцій;

4) усе наведене вірно.

35. При створенні АТ рішення про випуск акцій приймається:

1) засновниками;

2) учасниками;

3) акціонерами;

4) афілійованими особами.

36. При додаткового випуску акцій рішення про їх випуск приймається:

1) засновниками;

2) учасниками;

3) акціонерами;

4) загальними зборами AT .

37. До заходів корпоративного управління на стадії прийняття рішення про випуск акцій відноситься:

1) проведення важливих розрахунків і досліджень можливостей випуску акцій;

2) визначення потенційних покупців акцій;

3) необхідність врахування вимоги по забезпеченню викупу не менше від законодавче визначеного обсягу статутного капіталу (60%);

4) усе наведене відноситься.

38. Регуляторні системи рішення про випуск акцій вимагають оформити протоколом, який може містити:

1) розмір статутного фонду або вартість основних і оборотних фондів емітента і цілі та предмет його діяльності;

2) зазначення службових осіб емітента; найменування контролюючого органу (аудиторської фірми); переважне право на придбання акцій при новій емісії;

3) дані про розміщення раніше випущених в обіг цінних паперів; мету випуску акцій; кількість іменних акцій, акцій на пред'явника та привілейованих акцій; дані про загальну суму емісії і кількість акцій; номінальну вартість акцій;

4) усе наведене вірно.

39. В Україні при відкритті публічного АТ, крім прийняття рішення і підготовки протоколу, засновники (емітенти) зобов'язані:

1) провести реєстрацію цінних паперів в Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку (ДКЦПФР) чи її відділеннях на місцях залежно від обсягів випуску;

2) опублікувати відповідно до вимог чинного законодавства інформацію про випуск акцій, зміст та порядок реєстрації якої встановлюються ДКЦПФР;

3) за реєстрацію інформації про емісію акцій треба сплатити державне мито у розмірі 0,1 відсотка від номінальної вартості цінних паперів;

4) зробити усе з наведеного.

40. Не відноситься до специфіки купівлі акціонерами акцій:

1) акції купуються учасниками при створенні AT на основі укладення договорів з його засновниками;

2) при здійсненні додаткового випуску акцій у зв'язку із збільшенням статутного фонду, то угоди про продаж укладаються з самим товариством;

3) у разі створення AT акції можуть бути розповсюджені через публічне та приватне розміщення акцій (у публічних АТ) або їх розподіл тільки між засновниками (приватне розміщення акцій у приватних АТ);

4) товариство створюється без обмеження строку діяльності, якщо інше не встановлено його статутом.

41. В Україні при визначення ціни акцій для розповсюдження на первинному ринку:

1) акція може бути придбана на основі договору з її власником або держателем за ціною, що визначається сторонами, або за ціною, що склалася на фондовому ринку, а також у порядку спадкоємства громадян чи правонаступництва юридичних осіб. Тому акції можуть реалізуватись при первинному розповсюдженні як за номінальною вартістю, так і вищою за неї;

2) акції можуть продаватися нижче за номінал тільки за умови, що AT для цього має пройти державну реєстрацію, яку можна здійснити лише на основі звіту про результати підписки, а це означає, що існує необхідність продати акції за ціною, не нижчою від номіналу при первинному розповсюдженні;

3) акціонер у терміни, встановлені установчими зборами, зобов'язаний оплатити повну вартість акцій. У разі несплати у встановлений термін акціонер сплачує за час прострочки 10 відсотків річних від суми простроченого платежу.

4) усе наведене вірно.

42. До процедур при проведенні підписки на акції віднесено:

1) встановлений термін відкритої підписки на акції дорівнює 6 міс;

2) не слід сплачувати відразу всю суму за акції, тому особи, які бажають придбати акції, повинні внести на рахунок засновників певний авансовий платіж. Після цього засновники видають їм письмове зобов'язання про продаж відповідної кількості акцій;

3) до дня державної реєстрації або до скликання установчих зборів особи, які підписалися на акції, повинні внести з урахуванням попереднього внеску певну частину відсотків номінальної вартості акцій.

4) усе наведене віднесено.

1. Зовнішня сфера корпоративного управління, на яку корпорація не може впливати, а тільки адаптуватися до її зміни, включає:

1) державні органи загальної та спеціальної компетенції;

2) громадські організації, засоби масової інформації;

3) механізми ринкового контролю;

4) усе з перерахованого списку.

2. Не відноситься до основних напрямів державного регулювання акціонерного капіталу:

1) законодавче регулювання корпоративного сектору економіки;

2) перевірки фінансової та інших напрямків діяльності товариства, як і інших підприємств, державними податковими, екологічними, протипожежними інспекціями, іншими державними органами у межах їх компетенції;

3) державне регулювання ринку цінних паперів;

4) регулювання корпоративного сектору економіки через добровільні об'єднання професійних учасників ринку цінних паперів.

3. До форм державного регулювання ринку цінних паперів відноситься:

1) прийняття актів законодавства з питань діяльності учасників ринку цінних паперів та регулювання випуску та обігу цінних паперів, прав і обов'язків учасників ринку цінних паперів;

2) реєстрація випусків (емісій) цінних паперів та інформації про випуск (емісію) цінних паперів і контроль за дотриманням емітентами порядку реєстрації випуску цінних паперів та інформації про випуск цінних паперів, а також умов їх продажу (розміщення).

3) розробка норм і контроль за дотриманням антимонопольного законодавства на ринку цінних паперів, контроль за системами ціноутворення, встановлення правил і стандартів здійснення операцій і контроль за їх дотриманням;

4) відноситься усе з перерахованого списку.

4. Штраф, який накладаються Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку, але стягуються лише в судовому порядку за діяльність за випуск в обіг та розміщення не зареєстрованих цінних паперів складає:

1) до 1000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

2) до 10 000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або в розмірі до 150 відсотків прибутку , одержаних в результаті цих дій;

3) до 5000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

4) до 500 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

5. Основним органом регулювання корпоративного сектору та контролю за діяльністю учасників корпоративного сектору, що має центральний апарат і територіальні органи, є:

1) Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку;

2) Антимонопольний комітет;

3) Фонд державного майна;

4) Кабінет Міністрів України.

6. Що не відноситься до загальних напрямів діяльності Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку (ДКЦПФР):

1) недопущення монополізації ринків, розробка відповідних приписів і контроль;

2) формування та забезпечення реалізації єдиної державної політики щодо розвитку та функціонування ринку цінних паперів та їх похідних в Україні;

3) сприяння адаптації національного ринку цінних паперів до міжнародних стандартів, координація діяльності державних органів з питань функціонування в Україні ринку цінних паперів та їх похідних;

4) захист прав інвесторів через застосування заходів щодо запобігання і припинення порушень законодавства на ринку цінних паперів, застосування санкцій за порушення законодавства у межах своїх повноважень, сприяння розвитку ринку цінних паперів.

7. Для здійснення реальних і дієвих управлінських функцій Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку виконує ряд завдань. Основними з них є:

1) встановлення вимог щодо випуску (емісії) і обігу цінних паперів, інформації про випуск і розміщення цінних паперів, встановлення порядку реєстрації випуску цінних паперів та інформації про їх випуск;

2) видавання дозволів на обіг цінних паперів українських емітентів за межами України, реєстрація випусків цінних паперів та інформації про випуск цінних паперів в Україні;

3) реєстрація правил функціонування організаційно оформлених ринків цінних паперів, установлення вимог та умов відкритого продажу (розміщення) цінних паперів на території України, видача дозволів на здійснення діяльності з випуску та обігу цінних паперів, на депозитарну, реєстраційну, розрахунково-клірингову діяльність з цінними паперами;

4) усе з перерахованого списку.

8. За згодою Антимонопольному комітету або його органів провадиться:

1) створення, злиття, приєднання, ліквідація господарюючих суб'єктів (у тому числі господарського товариства, асоціації, концерну та іншого об'єднання підприємств);

2) придбання, набуття в інший спосіб у власність, одержання в управління (користування) часток (акцій, паїв), а також активів (майна) у вигляді цілісних майнових комплексів господарюючих суб'єктів чи структурних підрозділів господарюючих суб'єктів;

3) оренда цілісних майнових комплексів господарюючих суб'єктів чи структурних підрозділів господарюючих суб'єктів;

4) усе з перерахованого списку.

9. Антимонопольному комітет не розглядає питання по створенню господарюючого суб'єкта двома та більше засновниками (учасниками), якщо:

1) сумарна вартість активів або сумарний обсяг реалізації товарів, робіт, послуг (далі — товари) цих засновників (учасників) за підсумками останнього фінансового року перевищує суму у валюті України, еквівалентну $12 млн. за офіційним валютним курсом, який діяв на кінець останнього фінансового року, і при цьому не менш як у двох засновників (учасників) вартість активів або обсягів реалізації товарів перевищує суму грошового еквівалента, що дорівнює $ 600 тис. у кожного;

2) як що загальна частка засновників (учасників) на ринку не перевищує 35 відсотків, а також створення господарюючого суб'єкта, частка якого на певному товарному ринку не перевищуватиме 35 відсотків;

3) хоч один із них займає монопольне становище на ринку або як що загальна частка засновників (учасників) на цьому ринку перевищує 35 відсотків, а також створення господарюючого суб'єкта, частка якого на певному товарному ринку перевищуватиме 35 відсотків;

4) розглядає в любому з наведених випадків.

10. Управління державним корпоративним сектором в Україні через розробку законів та підзаконних актів економічної спрямованості відноситься до:

1) створення загальної нормативно-правової бази функціонування економіки;

2) пряме управління державними підприємствами;

3) управління певною державною часткою статутного фонду господарських товариств.

4) відноситься усе з перерахованого списку.

11. Пряме управління державними підприємствами здійснюється у випадку, коли;

1) державна частка у статутного фонду господарських товариств перевищує 25%;

2) державна частка у статутного фонду господарських товариств перевищує 50%;

3) держава є єдиним власником акціонерного товариства і керує його діяльністю через менеджмент підприємства;

4) відноситься усе з перерахованого списку.

12. До об'єктів, що не підпадають під пряме управління державної влади, відносять:

1) майно державних підприємств, установ і організацій, закріплене за ними на праві повного господарського відання або оперативного управління та акції (паї, частки), що належать державі у майні господарських товариств;

2) майно підприємств, які перебувають у процесі приватизації та майно, яке не увійшло до статутних фондів господарських товариств, створених у процесі приватизації (корпоратизації) майна державних підприємств;

3) майно, передане у користування органам самоврядування;

4) відноситься усе з перерахованого списку.

13. Що не відноситься до державного шляху створення акціонерні компанії:

1) акціонування державних підприємств, які відповідно до законодавства України не підлягають приватизації та придбання державою відповідних пакетів акцій у інших власників;

2) створення через судову процедуру;

3) заснування державної акціонерної компанії;

4) відноситься усе з перерахованого списку.

14. Фонд державного майна при управлінні державними корпоративними правами здійснює такі функції:

1) призначення уповноважених осіб з управління державними частками, паями, акціями;

2) укладання з уповноваженими особами угод та здійснення контролю за ефективністю їх роботи;

3) формування разом з центральними органами виконавчої влади окремих переліків господарських товариств, у статутних фондах яких є державні корпоративні права та які є стратегічними об'єктами для економіки і безпеки держави, з урахуванням принципів діяльності згідно з технологіями вироблення кінцевого продукту;

4) усе з перерахованого списку.

15. Кабінет Міністрів України не може делегувати повноваження з управління об'єктами державної власності:

1) міністерствам та іншим центральним та місцевим органам виконавчої влади;

2) об'єднанням підприємств і організаціям;

3) фізичним особам;

4) може делегувати усім з перерахованого списку.

16. Для уповноважених осіб не характерне наступне:

1) вони можуть бути як юридичні, так і фізичні особи, які здійснюють управління акціями, частками, паями, що належать державі і можуть здійснювати управління державними корпоративними правами одного або кількох товариств;

2) вони призначаються за конкурсом. Переможцем конкурсу є та особа, яка запропонувала найкращі умови здійснення управління державними корпоративними правами або за однакових умов попросила меншу винагороду за виконання таких функцій;

3) вони отримують функцій на управління після укладання договору між органом виконавчої влади, який отримав повноваження з управління відповідними державними корпоративними правами, та уповноваженою особою, яка бере на себе зобов'язання здійснювати від імені цього органу управління державними корпоративними правами;

4) характерне усе з перерахованого списку.

17. Не відноситься за Законом України «Про акціонерні товариства» від 17. 09. 2008 р. до особливостей розміщення акцій товариства наступне:

1) усі акції товариства є іменними і розміщуються за двох типів – простих та привілейованих. Статутом може передбачатися одного чи декілька класів привілейованих акцій, що надають їх власникам різні права;

2) акції товариства існують виключно в бездокументарній формі;

3) акції товариства існують в документарній та бездокументарній формі;

4) прості акції не підлягають конвертації у привілейовані акції. Частина привілейованих акцій у розмірі статутного капіталу акціонерного товариства не може перевищувати 25%.

18. Аналогом ролі депозитарної системи держави до акцій є:

1) роль банківської системи держави до грошей;

2) роль галузевих міністерств до підприємств;

3) роль Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку до корпоративного сектору економіки держави;

4) нема вірної відповіді.

19. Основними положеннями при використанні цінних паперів у бездокументарній формі є:

1) емітент оформляє глобальний сертифікат, що відповідає загальному обсягу зареєстрованого випуску, і передає його на зберігання в обраний ним депозитарій;

2) на період підписки випуску (емісії) цінних паперів емітент оформляє тимчасовий глобальний сертифікат, який підлягає заміні на постійний після державної реєстрації цього випуску Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку або анулюється в разі визнання випуску таким, що не відбувся;

3) глобальний сертифікат, оформлений після державної реєстрації та визнання випуску таким, що відбувся, зберігається в депозитарії протягом усього періоду існування цінних паперів;

4) усе з перерахованого списку.

20. До депозитарної діяльності не відноситься:

1) надання послуг щодо зберігання цінних паперів;

2) контроль за діяльністю корпоративних підприємств – емітентів акцій;

3) відкриття та ведення рахунків у цінних паперах, обслуговування операцій на цих рахунках (включаючи кліринг та розрахунки за угодами щодо цінних паперів);

4) обслуговування операцій емітента по випущених ним цінних паперах.

21. Верхній рівень депозитарної системи являє собою:

1) депозитарії, зберігачі та реєстратори власників цінних паперів;

2) емітенти, організатори торгівлі цінними паперами, торгівці цінними паперами, банки;

3) Національний депозитарій України і депозитарії, що ведуть рахунки для зберігачів та здійснюють кліринг та розрахунки за угодами щодо цінних паперів;

4) зберігачів, які ведуть рахунки власників цінних паперів, та реєстраторів власників іменних цінних паперів.

22. До прямих суб'єктів корпоративного управління відносяться:

1) депозитарії, зберігачі та реєстратори власників цінних паперів;

2) емітенти цінних паперів;

3) організатори торгівлі цінними паперами;

4) безпосереднє торгівці цінними паперами.

23. У системі корпоративного управління депозитарна система здійснює ряд напрямів діяльності, основними серед яких є:

1) відповідальне зберігання всіх видів цінних паперів та реальна поставка чи переміщення з рахунку в цінних паперах з одночасною оплатою грошових коштів відповідно до розпоряджень клієнтів;

2) акумулювання доходів (дивідендів, процентних виплат та виплат з погашення тощо) щодо цінних паперів, взятих на обслуговування системою, та їх розподіл за рахунками і регламентація та обслуговування механізмів позики та застави для цінних паперів, що беруться на обслуговування системою;

3) надання послуг щодо виконання обов'язків номінального утримувача іменних цінних паперів, що беруться на обслуговування системою, і розробка, впровадження, обслуговування і підтримка комп'ютеризованих систем обслуговування рахунків у цінних паперах та здійснення грошових виплат, пов'язаних з банківськими та/або з іншими системами грошового клірингу на щоденній чи іншій регулярній основі;

4) усе з перерахованого списку.

24. Відповідно до чинного законодавства України характерними рисами депозитарію є:

1) він є юридичною особою, яка створюється у формі публічного акціонерного товариства, учасниками якого є не менше ніж десять зберігачів, і яка здійснює виключно депозитарну діяльність, його засновниками також можуть бути фондова біржа чи учасники організаційно оформленого позабіржового ринку;

2) частка одного учасника в його статутному фонді не може перевищувати 25 відсотків цього фонду, тобто ніхто не може мати в депозитарії блокуючого пакета акцій, і учасники повинні вирішувати питання з вищим рівнем узгодження інтересів;

3) його клієнтами є зберігачі, які уклали з ним депозитарний договір, емітенти щодо рахунків власних емісій, відкритих на основі договорів про обслуговування емісії цінних паперів, а також інші депозитарії, з якими укладено договори про кореспондентські відносини;

4) усе з перерахованого списку.

25. Не мають право бути зберігачами:

1) торгівці цінними паперами за наявності відповідного дозволу, комерційні банки, які мають дозвіл на здійснення діяльності по випуску та обігу цінних паперів, провадити за дорученням власника операції з депонованими цінними паперами і здійснювати іншу депозитарну діяльність, пов’язану з обігом цінних паперів;

2) фізичні особи, якім дозволено здійснювати діяльність з клірингу та розрахунків за угодами щодо цінних паперів;

3) ти з зберігачів у статутному фонді, яких частка іншого зберігача або торгівця цінними паперами, інвестиційної компанії, страхової компанії та іншого інституційного інвестора, не перевищувати 5%;

4) усе з перерахованого списку.

26. Ведення реєстрів власників іменних цінних паперів не передбачає:

1) облік та зберігання протягом певних термінів інформації про власників іменних цінних паперів і про операції, внаслідок яких виникає потреба внесення змін до реєстру власників іменних цінних паперів;

2) внесення змін до реєстру власників іменних цінних паперів на основі документів, згідно з якими переходить право власності на відповідні іменні цінні папери;

3) на вимогу власника цінних паперів або його представника надавати інформацію про інших власників та кількість цінних паперів, які їм належать.

4) на вимогу конкретного власника цінних паперів або його представника, а також номінального утримувача надати виписку з реєстру власників дані про його іменні цінні папери.

27. Номінальний утримувач як суб'єкт корпоративного управління (котрий управляє?) у реєстраторській системі визначає наступне:

1) це "депозитарій" або "зберігач" цінних паперів, якому передане доручення здійснення операцій з цінними паперами в національній депозитарній системі;

2) відомості про нього підлягають внесенню до реєстру власників іменних цінних паперів на основі відповідного доручення, якщо право зберігача або депозитарію виступати номінальним утримувачем не передбачено договором про відкриття рахунку у цінних паперах або депозитарним договором;

3) при складанні реєстру власників іменних цінних паперів на обумовлену дату для виконання зобов'язань емітента він повинен надати реєстратору список усіх власників;

4) усе з перерахованого списку.

28. Договір де встановлюється право зберігача передавати до депозитарію виключно цінні папери, які перебувають у колективному зберіганні, порядок здійснення операцій депозитарієм, умови ведення рахунків, порядок проведення операцій емітента, порядок надання облікової та фінансової інформації депозитарієм, а також умови оплати його послуг зветься:

1) договором про обслуговування емісії цінних паперів;

2) депозитарним договором;

3) договором про відкриття рахунку у цінних паперах;

4) нема вірної відповіді.

29. Для іменних цінних паперів в бездокументарній формі не характерне наступне:

1) підтвердженням права власності на цінні папери є виписка з рахунку у цінних паперах, яку зберігач зобов'язаний надавати власнику цінних паперів. При цьому виписка з рахунка у цінних паперах не може бути предметом угод, що тягнуть за собою перехід права власності на цінні папери;

2) реалізація прав власності здійснюється за угодою сторін і у разі відчуження цінних паперів право власності переходить до нового власника з моменту зарахування їх на рахунок власника у зберігача;

3) угоди щодо цінних паперів не підлягають нотаріальному посвідченню, якщо інше не передбачено законодавством чи угодою сторін;

4) внесення номінального утримувача до реєстру власників, а також перереєстрація цінних паперів на іншого номінального утримувача означає, що право власності на цінні папери переходить до нього.

30. Корпоративне управління рухом акцій має дві наступних стадії:

1) розміщення при первинній емісії та розміщення при додатковому випуску акцій у разі збільшення статутного фонду;

2) первинне розміщення акцій та подальша підтримка і створення умов зростання їх ринкової вартості;

3) розміщення на первинному ринку (вважаються купівля продаж цінних паперів перших випусків) та вторинному ринку (вважаються купівля продаж існуючих (зареєстрованих) цінних паперів);

4) нема вірної відповіді.

31. Результатом правильності та ефективності управління (первинним чи додатковим) розміщенням акцій є те, що:

1) швидко проходить підписка на акції;

2) попит на випущені цінні папери приносить корпорації певні рекламні переваги, надійність у конкурентній боротьбі;

3) емітент отримує інвестиції, які можна використати на формування виробничого потенціалу корпорації, при додатковому випуску акцій залучені кошти можна направити на модернізацію та розвиток її виробництва;

4) усе з перерахованого списку.

32. Андеррайтинг означає:

1) первинний продаж акцій самим емітентом, що покладає на засновників значні турботи по здійсненню всього комплексу робіт по організації підписки;

2) первинне розміщення акцій, яке забезпечується, за так званим, принципом повного пред'явлення, тобто розкриття всієї інформації емітентом, який виходить на первинний ринок цінних паперів.

3) розміщення фінансовими посередниками нових випусків цінних паперів шляхом укладення угоди з дилерами, які займаються продажем таких акцій інвесторам;

4) нема вірної відповіді.

33. Не відноситься до вимог к емітенту при випуску акцій і організації їх продажу:

1) емітент має право на випуск акцій підприємств з моменту реєстрації цього випуску в Державній комісії з цінних паперів та фондового ринку.

2) при відкритої продажі акцій, тобто коли вони призначені для розміщення між юридичними особами і громадянами, коло яких заздалегідь визначити неможливо, то емітент зобов'язаний

подати в орган реєстрації також інформацію про випуск цих цінних паперів;

3) при відкритої продажі акцій потрібно опублікування даних про це в органах преси Верховної Ради України та Кабінету Міністрів України й офіційному виданні фондової біржі не менш як за 10 днів до початку підписки на ці цінні папери;

4) емітенту необхідно для забезпечення гарантії вартості цінних паперів обов’язково проводити реєстрацію їх випуску в Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку.

34. Емітент зобов'язаний не менш як один раз на рік інформувати громадськість про свій стан і для цього результати діяльності публікувати у річному звіті, який повинен містити:

1) інформацію про результати господарювання за попередній рік у формі підтвердженого аудитором (аудиторською фірмою) річного балансу та довідки про фінансовий стан;

2) основні відомості про додатково випущені цінні папери (коли такі випуски зроблено);

3) обґрунтування змін у персональному складі службових осіб;

4) усе з перерахованого списку.

35. До інформації, що емітент зобов'язаний протягом двох днів надіслати фондовій біржі і реєструвальному органу, а також опублікувати в офіційній газеті фондової біржі і яка характеризує зміни, що відбулися в його господарській діяльності і впливають на вартість цінних паперів або розмір доходу по них, відноситься:

1) зміни прав на цінні папери чи зміни у персональному складі службових осіб;

2) арешт банківських рахунків емітента чи пред'явлення позову до емітента в розмірі, що перевищує 10 відсотків статутного фонду або суми вартості основних і оборотних коштів емітента;

3) реорганізацію або припинення діяльності емітента чи одержання кредиту або емісію цінних паперів у розмірі, що перевищує 50 відсотків статутного фонду або суми вартості основних та оборотних коштів емітента;

4) усе з перерахованого списку.

36. До характерних рис фондової біржі не відноситься наступне:

1) це акціонерне товариство, яке зосереджує попит і пропозицію цінних паперів, сприяє формуванню їх біржового курсу та здійснює свою діяльність згідно із відповідними статутом і правилами;

2) вона створюється не менш як 20 засновниками — торгівцями цінними паперами, які мають дозвіл на здійснення комерційної і комісійної діяльності по цінних паперах за умови, що вони зроблять до статутного фонду визначені чинним законодавством внески;

3) вона створюється без мети отримання прибутку та займається виключно організацією укладання угод купівлі та продажу цінних паперів і не може здійснювати операції з цінними паперами від власного імені та за дорученням клієнтів, а також виконувати функції депозитарію;

4) це юридична особа, яка заснована у формі приватного акціонерного товариства і здійснює виключну діяльність у галузі спільного інвестування.

37. Фінансові посередники визначаються як інститути, які організують безпосереднє регулювання попиту та пропозиції на фінансові ресурси в економіці і виконують наступні функції в системі корпоративного управління:

1) забезпечують економію на деяких операціях внаслідок спеціалізації;

2) залучають вільні інвестиційні ресурси і спрямовують їх у корпоративний сектор;

3) забезпечують зниження рівня ризиків при інвестиційній діяльності та впливають на підприємства консультативною роботою;

4) усе з перерахованого списку.

38. Фінансові брокери (посередники), торгівці цінними паперами (дилери), інвестиційні фонди, інвестиційні компанії, інвестиційних консультанти, довірчі товариства є:

1) фінансовими дилерами;

2) фінансовими посередниками;

3) державними регуляторами фондового ринку;

4) усе з перерахованого списку.

39. Під комерційною діяльністю торгівців цінними паперами розуміється:

1) виконання за дорученням, від імені і за рахунок емітента обов'язків щодо організації підписки на цінні папери або їх реалізації іншим способом;

2) купівля-продаж цінних паперів, що здійснюється їм від свого імені, за дорученням і за рахунок іншої особи;

3) купівля-продаж цінних паперів, що здійснюється торгівцем цінними паперами від свого імені та за свій рахунок;

4) нема вірної відповіді.

40. Інвестиційною компанією є:

1) торгівець цінними паперами, який залучає кошти для здійснення спільного інвестування через емісію цінних паперів та їх розміщення;

2) юридична особа, яка заснована у формі приватного акціонерного товариства і здійснює виключну діяльність у галузі спільного інвестування;

3) фірма, яка здійснює представницьку діяльність відповідно до договору, укладеного з довірителями майна щодо реалізації їх прав власників;

4) нема вірної відповіді.

1. До внутрішньої сфери корпоративного управління відноситься:

1) сфера, на яку корпорація не може впливати, а тільки адаптуватися до її зміни;

2) сфера, на яку корпорація може активно впливати;

3) державні органи загальної та спеціальної компетенції;

4) механізми ринкового контролю;

2. До внутрішньої сфери корпоративного управління не відноситься:

1) норми та процедури взаємовідносин власників та їх впливу на менеджмент підприємства;

2) ринки продукції, а також фінансові ринки;

3) норми і процедури проведення загальних зборів і прийняття ними рішень;

4) визначення органів нагляду за діяльністю менеджерів у періоди між зборами.

3. Не характерне для "німецькою" системи внутрішнього управління наступне:

1) її керівництво здійснюється унітарною радою директорів, яка керує всією діяльністю корпорації та відповідає за її загальний стан;

2) це трирівнева система управління корпорацією, яка містить в собі три управлінські структури: загальні збори акціонерів - наглядова рада - виконавча рада;

3) для неї властиве чітке розмежування функцій між наглядовою радою, яка здійснює функції нагляду, й виконавчим органом, що керує поточною діяльністю корпорації;

4) чітке розмежування директорів - до наглядової ради входять тільки незалежні директори, до виконавчої - виконавчі директори;

4. Не характерне для "американської" системи внутрішнього управління наступне:

2) для неї властиве чітке розмежування функцій між наглядовою радою, яка здійснює функції нагляду, й виконавчим органом, що керує поточною діяльністю корпорації;

3) до унітарної ради директорів входять як виконавчі директори, так і незалежні, з повноваженнями контролю;

4) кількість виконавчих директорів у складі ради не регламентовано;

5. Для системи внутрішнього управління в Україні характерне наступне:

1) вона має риси "німецької" системи корпоративного управління, оскільки передбачає наявність окремих органів з наглядовими функціями;

2) в основі управлінської структури знаходяться загальні збори учасників; на період між зборами вибираються (призначаються) виконавчі органи; за виконавчими органами наглядає спостережна (наглядова) рада, а фінансовий контроль здійснюється ревізійною комісією;

3) реалізація корпоративних прав акціонерів здійснюється через їх участь в управлінні, а оскільки вищим керуючим органом акціонерного товариства є загальні збори товариства, то основною управлінською функцією акціонера є присутність та голосування на цих зборах;

4) характерне усе з перерахованого списку.

6. Що не вірно вказано по розподілу функцій корпоративного управління за органами внутрішньої структури корпорації;

1) загальні збори товариства - вищий керуючий орган, який має право вирішувати усі питання у діяльності товариства;

2) спостережна (наглядова) рада - контрольні та виконавчі (деякі) функції;

3) правління - контрольні функції;

4) ревізійна комісія - тільки контрольні функції.

7. Для встановлення справедливої пропорції представництва дрібних акціонерів в органах управління товариством за Законом України «Про акціонерні товариства» від 17. 09. 2008 р. голосування при виборі членів спостережної (наглядової) ради на установчих та загальних зборах проводиться:

1) за принципом: "одна акція - один голос";

2) кумулятивним методом;

3) змішаним методом;

4) за методом, який кожний раз визначається на установчих та загальних зборах.

8. Для збільшення безпеки акціонерного товариства як суб’єкту ведення господарства за Законом України «Про акціонерні товариства» від 17. 09. 2008 р. передбачено:

1) забороняється консолідація контрольного пакету акцій без повідомлення інших акціонерів;

2) для придбання пакету акцій обсягом більш як 10% необхідно за 30 днів до його придбання у письмовому вигляді проінформувати товариство і ГКЦПФР, а також зробити публікацію про це в печатних органах;

3) введено вимога проведення загальних зборів виключно по фактичній адресі товариства, а також чітко прописані усі підстави, які не дозволяють не допустити акціонера до загальних зборів;

4) усе з перерахованого списку.

9. Позачергові збори не можуть бути скликані виконавчим органом на письмову вимогу про це від:

1) спостережної або наглядової ради;

2) ревізійної комісії;

3) правління;

4) акціонерів, які володіють у сукупності більш як 10 відсотками голосів.

10. Для проведення загальних зборів AT:

1) створюється організаційна комісія, яку очолює член правління або голова правління AT;

2) робиться оголошення для акціонерів не менше ніж за 45 днів до проведення зборів шляхом друку в місцевій пресі за місцезнаходженням акціонерного товариства і в одному із офіційних друкованих видань Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України чи ДКЦПФР із зазначенням часу і місця проведення зборів та порядку денного;

3) акціонерів, держателів іменних акцій, повідомляють персонально передбаченим статутом способом ( листом, загальним оголошенням на підприємствах, телефонними дзвінками);

4) робиться усе з перерахованого списку.

11. Що ні є обов’язковим для того, щоб підняти нові питання при проведенні зборів акціонерів?

1) будь-який з акціонерів має право вносити свої пропозиції щодо порядку денного загальних зборів не пізніш як за 30 днів до їх скликання;

2) рішення про включення нових пропозицій до порядку денного приймається виконавчим органом товариства або наглядовою радою;

3) рішення про зміни в порядку денному доводяться до відома всіх акціонерів не пізніш як за 10 днів до проведення зборів у порядку, передбаченому статутом;

4) кожний акціонер повинен підписатися за отриману інформацію про зміни до порядку денного.

12. Що ні є характерним для загальних зборів акціонерів?

1) вони є правомочними тільки тоді, коли існує кворум;

2) їх проведення є досить дорогим і трудомістким процесом, щоб повторювати його часто;

3) довіреність на право участі та голосування при їх проведенні може бути посвідчена реєстратором або правлінням акціонерного товариства;

4) довіреність на право участі та голосування при їх проведенні повинні оформлятися за 30 днів до дати їх проведення.

13. Для правильного проведення зборів необхідно:

1) крім реєстраційної комісії оргкомісія повинна обов'язково сформувати протокольну та лічильну комісії;

2) вести протокол, який є офіційним документом, і підписується головою зборів та секретарем. Він має відображувати увесь перебіг зборів. Крім того, всі рішення приймаються прямим голосуванням, і лічильна комісія підраховує кількість голосів "за" - "проти";

3) голосувати починають з "проти", оскільки голосів "проти" у переважній більшості випадків буває менше, ніж "за". Проте це не виключає можливості й іншого порядку постановки питань;

4) усе з перерахованого списку.

14. Не належать до компетенції загальних зборів АТ такі питання:

1) визначення основних напрямів діяльності АТ і затвердження його планів та звітів про їх виконання та внесення змін до статуту товариства;

2) створення, реорганізація та ліквідація дочірніх підприємств, філій і представництв та затвердження їх статутів;

3) затвердження договорів, укладених на суму, що перевищує зазначену в статуті товариства, та прийняття рішення про припинення діяльності товариства;

4) прийняття рішення про звільнення з роботи начальника транспортного цеху.

15. До важливих питань діяльності AT, які можуть визначати подальшу долю товариства і його власників та повинні прийматися більшістю у 3/4 голосів акціонерів, які беруть участь у зборах віднесено:

1) зміна статуту товариства;

2) прийняття рішення про припинення діяльності товариства;

3) створення та припинення діяльності дочірніх підприємств, філій та представництв товариства;

4) усе з перерахованого списку.

16. Не належить до компетенції наглядової ради АТ (спостережної ради) наступне:

1) вона представляє інтереси акціонерів у перерві між проведенням загальних зборів і в межах компетенції, визначеної статутом;

2) вона вирішує люби питання, які виникають у період між проведенням загальних зборів;

3) вона контролює і регулює діяльність правління;

4) належить усе з перерахованого списку.

17. Не належить до компетенції правління (ради директорів) як виконавчого органу АТ наступне:

1) воно здійснює оперативний менеджмент та виконує рішення зборів у поточній діяльності;

2) воно здійснює управління майже усіма господарськими процесами, особливо виробничими, маркетинговими, фінансовими, тому воно наділене важливими повноваженнями. Ці повноваження закладаються у статут або внутрішньо корпоративні документи;

3) воно контролює і регулює діяльність наглядової ради;

4) належить усе з перерахованого списку.

18. Не належить до компетенції ревізійної комісії АТ:

1) це наглядовий і контролюючий орган;

2) її головна функція полягає у здійсненні контролю за фінансово-господарською діяльністю правління акціонерного товариства;

3) перевірки проводяться нею за дорученням загальних зборів, спостережною радою, з її власної ініціативи або на вимогу акціонерів, які володіють у сукупності більш як 10 відсотками голосів;

4) належить усе з перерахованого списку.

19. Для внутрішньокорпоративної системи управління характерне наступне:

1) вона являє собою елементи законодавча обов'язкових норм і специфічні розроблені приписи, притаманні даній фірмі;

2) вона базується на ряді ув'язаних між собою положень, які стосуються тих чи інших відносин учасників і різних сторін господарського життя даній корпорації;

3) її структура управління є традиційною: збори - рада акціонерного товариства - виконавчий орган. Проте функції і компетенція цих органів визначаються шляхом розробки і затвердження ряду офіційних положень, які мають юридичну силу всередині фірми. Таких положень може бути небагато - до десяти, може бути й більше - до півсотні;

4) характерне усе з перерахованого списку.

20. Методологія створення внутрішньокорпоративної системи управління не залежать від наступних чинників:

1) від кількості акціонерів (власників) корпорації;

2) основним методологічним підходом до її формування є те, що із зовнішньої сфери вона регулюється чинним законодавством і не повинна суперечити йому;

3) від розмірів корпоративних структур і масштабів їх завдань та від урегулювання відносин власності, зокрема, від чітко структурованих відносин контролю, наявності в корпорації власників, які ставлять за мету налагодження ефективної діяльності акціонерного товариства;

4) від фінансово-економічного стану корпорації та від особливостей психологічного стану акціонерів, їх обізнаності зі специфікою діяльності підприємства, можливостями побачити його стратегічні потреби і необхідність побудови під них ефективної управлінської системи.

21. «Положення про правління» АТ може бути затвердженим:

1) тільки загальними зборами;

2) тільки наглядовою радою;

3) загальними зборами чи наглядовою радою;

4) загальними зборами, наглядовою радою чи самім правлінням.

22. В статуті або у рішеннях загальних зборів для більш оперативного вирішення проблем відображено, що спостережної раді товариства надано право приймати і вносити зміни до:

1) Положення про загальні збори, Положення про раду акціонерного товариства, Положення про правління, Положення про ревізійну комісію, Положення про збільшення (зменшення) статутного фонду;

2) положень Про оплату членів праці правління, Про цінні папери товариства, Про інтелектуальну власність у товаристві, Про комерційну таємницю;

3) положень Про внутрішній трудовий розпорядок, Про персонал, Про відділи в корпорації;

4) приймати усе з перерахованого списку.

23. В статуті або у рішеннях загальних зборів для більш оперативного вирішення проблем відображено, що правлінню надано право приймати і вносити зміни до:

3) положень Про внутрішній трудовий розпорядок, Про персонал, Про відділи в корпорації;

4) приймати усе з перерахованого списку.

24. Для успішного проведення загальних зборів потрібно створити наступні комісії:

1) організаційну та реєстраційну;

2) реєстраційну та протокольну;

3) організаційну та протокольну;

4) організаційну, реєстраційну та протокольну.

25. Організаційна комісія згідно з Положенням про організаційну комісію і Положенням про загальні збори акціонерів здійснює такі функції:

1) розробляє та подає на затвердження правлінню AT план-графік заходів з підготовки зборів, складає кошторис витрат на підготовку та проведення зборів і подає на затвердження правлінню AT;

2) готує самостійно або приймає по акту від реєстратора списки акціонерів, які мають право на участь у зборах, повідомляє акціонерів про скликання зборів, забезпечує публікацію офіційної інформації про збори, створює умови для ознайомлення акціонерів з документами, що стосуються питань порядку денного,

3) проводить роботу з акціонерами щодо оформлення довіреностей, готує бюлетені та картки для голосування, займається матеріально-технічним забезпеченням зборів, а також здійснює інші функції;

4) робить усе з перерахованого списку.

26. Механізм захисту від скритої покупки акцій та протистояння рейдерским атакам і захвату підприємства у відповідності до Закону України «Про акціонерні товариства» від 17. 09. 2008 р. включає наступне:

1) при перекупці пакетів акцій обсягом більш 10% потрібно за 30 днів до його придбання у листовому виді оповістити АТ і ДКЦПФР, а також надрукувати цю інформацію у офіційних друкованих органах;

2) чітко прописуються усі обставини, що не дозволяють не допустити акціонера до загальних зборів;

3) введена вимога проведення загальних зборів акціонерів тільки за фактичною адресою підприємства;

4)механізм включає усе з перерахованого списку.

27. Основні організаційно-економічних відносини акціонерів не включають наступне:

1) порядок ознайомлення акціонерів з інформацією або документами товариства, особливості подання акціонерами заяв і їх розгляд, оформлення та реєстрацію довіреностей акціонерів, перереєстрацію їх прав власності;

2) способи набуття контрольного пакета акцій і купівлі значних пакетів;

3) регламентація заінтересованості в укладанні угод з погляду посадових осіб корпорації, крупних акціонерів, які володіють спільно зі своєю пов'язаною (афілійованою) особою (особами) певною (визначеною чинним законодавством) кількістю голосуючих акцій AT;

4) порядок затвердження план-графіку заходів з підготовки загальних зборів, складання кошторису витрат на їх підготовку та проведення.

28. Контракт з посадовою особою ( з менеджером) є:

1) елементом, який регулює його стан і функції, повноваження та відповідальність;

2) документом де викладено загальні принципи його діяльності;

3) документом, який є базовими для формалізації його ролі;

4) безстроковим документом.

29. До умов розробці контрактів з менеджерами високого рангу, як правило перших осіб підприємства, не відносять наступне:

1) вони розробляються частіше індивідуально, ніж колективно;

2) ця розробка має конфіденційний характер і відображає засоби захисту і процедури, до яких може звернутись менеджер, якщо вважає, що умови не виконуються;

3) вони містять механізм захисту інтересів менеджера і відшкодування збитків, які можуть бути йому завдані;

4) вони обов’язково встановлюють термін робочого дню менеджера.

30. "Золотий парашут", як елемент матеріального стимулювання перших менеджерів у фірмі, визначає наступне:

1) попередньо узгоджені вихідні виплати вищим менеджерам у разі поглинання, злиття та інших реорганізаціях фірми, що призводить до суттєвих змін у становищі голови виконавчого органу. Розміри таких виплат можуть бути такими, що можуть компенсувати директорам втрати оплати їх праці, можливої пенсії та інші матеріальні блага, якими поступається менеджер при цьому.

2) воно регламентує розповсюдження придбаних власних акцій серед членів персоналу з метою підвищення їх стимулювання в ефективному господарюванні акціонерного товариства. При додатковому випуску акцій AT його службовці-акціонери користуються переважним правом на придбання додатково випущених акцій;

3) голові правління (директору) можуть передаватись у довірче управління акції акціонерів цієї корпорації чи акціонерне товариство передавало працюючому директору (голові правління) в довірче управління викуплені власні акції AT;

4) це документ про відповідальність посадових (афілійованих) осіб перед корпорацією й акціонерами.

31. Опціон на придбання акцій, як елемент матеріального стимулювання перших менеджерів у фірмі, визначає наступне:

4) це документ про відповідальність посадових (афілійованих) осіб перед корпорацією й акціонерами.

32. Передача акцій товариства в довірче управління директорам, як елемент матеріального стимулювання перших менеджерів у фірмі, визначає наступне:

4) це документ про відповідальність посадових (афілійованих) осіб перед корпорацією й акціонерами.

33. Основні положення щодо організаційних структур не регулюють наступне:

1) взаємодію безпосередньо акціонерного товариства, його дочірніх підприємств, товариств, створених за участю цього акціонерного товариства, філій і представництв, окремих структурних підрозділів, що не мають статусу юридичної особи, але мають певну господарську самостійність.

2) відносини усіх учасників не тільки з материнською компанією, а й між ними;

3) питання щодо фінансування органів управління, відрахування у різні фонди. При цьому розробляється систему нормативів, які регулюють фінансові потоки всередині корпорації та її структурних підрозділів;

4) чітко прописуються усі обставини, що не дозволяють не допустити акціонера до загальних зборів.

34. Важливим елементом розробки положення щодо взаємодії учасників у багатьох випадках є:

1) визначення способів формування фонду дивідендів, шляхом встановлення норми відрахувань від прибутку, щоб було менше адміністративних рішень, які не завжди створюють перспективну зацікавленість залежних підприємств в отриманні прибутку;

2) формування розрахункових цін, які діють всередині корпорації, якщо це стосунки окремих юридичних осіб. Такі ціни мають відповідати так званим звичайним цінам, як того вимагають положення антимонопольного законодавства, оскільки обмінюються товарами та послугами пов'язані особи;

3) порядок врегулювання суперечливих питань, які виникають між суб'єктами господарської діяльності. Таким "суддею" може бути виробнича рада, яку створюють у корпорації, правління акціонерного товариства, рада товариства, а в окремих випадках - загальні збори;

4) усе з перерахованого списку.

35. У положенні про цінні папери потрібно навести дані про:

1) види цінних паперів, які може випускати корпорація, та шляхи їх емісії : акції - іменні та на пред'явника, прості та привілейовані, облігації - іменні та на пред'явника, процентні та цільові, з вільним і обмеженим обігом, опціони, векселі (прості та переказні);

2) форму випуску - документальна чи бездокументна (у вигляді записів в електронних базах даних), обов'язкові реквізити, які стосуються того чи іншого виду цінних паперів. Можуть бути визначені також умови та способи конвертації акцій, їх анулювання, особливості конвертації облігацій і акції, особливості випуску опціонів;

3) умови розрахунків за цінні папери, наприклад у разі визнання (оголошення) акції недійсною. При цьому в положення закладається норма, згідно з якою корпорація сплачує її власнику номінальну ціну, якщо ринкова вартість вища від номіналу, або номінальну вартість, якщо вона нижча від номіналу. Зазначаються терміни таких виплат та джерела, з яких вони сплачуються;

4) усе з перерахованого списку.

36. У положеннях корпорації передбачає обов'язковими і важливими створення для неї наступних фондів:

1) статутного;

2) резервного;

3) статутного та резервного;

4) соціального розвитку.

37. Для статутного фонду характерним є те, що він:

1) відноситься до попередньо фіксованих і змінюється офіційно: збільшенням або зменшенням і відповідною емісією додаткових акцій, або збільшенням їх номіналу, або вилученням їх з обігу;

2) відноситься до фіксовано-змінних, тобто має нижню межу (не менш як 25 відсотків статутного), але не має верхньої. А також він тривалий час може формуватись (щорічні відрахування не менш як 5 відсотків чистого прибутку) і мати змінні величини;

3) формується з наступних джерел: відрахуванням з прибутку, який залишається в розпорядженні AT, виручкою від реалізації майна, що не використовується або використовується незадовільно, амортизаційними відрахуваннями;

4) використовуються на будівництво житлових будинків, дитячих закладів, премії та подарунки до свят і ювілеїв, матеріальну допомогу на поховання (суми, що перевищують передбачені чинним законодавством), оплату додатково наданих за рішенням загальних зборів акціонерів (понад розміри, передбачені законодавством) відпусток працівникам та ін.

38. Для фонду соціального розвитку характерним є те, що він:

39. Для фонду розвитку виробництва характерним є те, що він створюється:

1) не обов'язково, але практика вказує на доцільність його виділення, структуризації і практичного наповнення фінансами;

2) для забезпечення розширеного відтворення, оновлення основних фондів у корпорації

3) з наступних джерел: відрахуванням з прибутку, який залишається в розпорядженні AT, виручкою від реалізації майна, що не використовується або використовується незадовільно, амортизаційними відрахуваннями;

4)відноситься усе з перерахованого списку.

40. Для викупу власних акцій, в основному за рахунок чистого прибутку AT, в корпорації може створюватися:

1) фонд заохочення;

2) фонд оплати праці органів управління і контролю;

3) фонд сплати дивідендів;

4) фонд накопичення коштів.

41. Що не відображається у положенні про персонал корпорації?

1) основні вимоги кадрової політики щодо формування персоналу акціонерного товариства, розробки та здійснення програм розвитку персоналу;

2) порядок оплати персоналу і його найму, просування по службі, атестації, вивільнення персоналу, питання формування соціального партнерства персоналу та адміністрації;

3) порядок виплат персоналу обов'язкових відсотків за облігаціями;

4) відображається усе з перерахованого списку.

42. Важливим напрямом внутрішньокорпоративного регулювання кадрового забезпечення є підвищення кваліфікації і перекваліфікація персоналу, який реалізується за рахунок того, що:

1) працівнику ставиться вимога по постійному підвищуванню своєї кваліфікації;

2) обов'язком адміністрації ставиться забезпечення кожному працівнику AT необхідних умов для підтримання і підвищення рівня професійної кваліфікації, при цьому заходи адміністрації потрібно чітко окреслити, оскільки такі дії потребують великих коштів;

3) підготовка і перепідготовка персоналу переважно здійснюється за рахунок корпорацій;

4) усе з перерахованого списку.

43. Практично в усіх товариствах документами, відкритими для ознайомлення акціонерів, є:

1) свідоцтво про реєстрацію AT, статут із змінами та доповненнями;

2) установчий договір, ліцензії, що дозволяють AT займатися підприємницькою чи господарською діяльністю та її окремими видами;

3) фінансовий звіт та баланс з додатками по підсумках кварталів та року, внутрішні нормативні акти;

4) усе з перерахованого списку.

44. Положення щодо порядку укладання і виконання договорів на рівні акціонерного товариства або його структурних підрозділів розробляються для:

1) поліпшення управління господарською діяльністю в акціонерному товаристві;

2) забезпечення інтересів корпорації;

3) запобігання помилок та корисливих дій з боку менеджменту чи посадових осіб;

4) усе з перерахованого списку.

45. Балансовій прибуток AT мінус величина сплачених податків дорівнює:

1) чистому прибутку, що залишається у повному розпорядженні корпорації;

2) величині фонду дивідендів;

3) величині фонду соціального розвитку;

4) величині фонду розвитку виробництва.