ПРОЕКТНИЙ АНАЛІЗ (ПІДРУЧНИК)



 

Зміст

Вступ

Частина 1. Методологія проектного аналізу

Розділ 1. Базові положення проектного аналізу

1.1 Суть і зміст проектного аналізу

1.1.1 Предмет і мета проектного аналізу

1.1.2 Еволюція проектного аналізу

1.1.3 Концепція проектного аналізу

1.1.4 Принципи проектного аналізу

Висновки

Контрольні тези і запитання

1.2 Концепція проекту

1.2.1 Поняття проекту

1.2.2 Основні ознаки проекту

1.2.3 Економічна взаємозалежність проектів

1.2.4 Класифікація проектів

1.2.5 Середовище проекту

1.2.6 Учасники проекту

Висновки

Контрольні тези, запитання і завдання

1.3 Життєвий цикл проекту

1.3.1 Поняття життєвого циклу проекту

1.3.2 Передінвестиційна фаза проекту

1.3.3 Інвестиційна та експлуатаційна фази проекту

1.3.4 Визначення тривалості та вартості передінвестиційних досліджень

Висновки

Контрольні тези і запитання

Практичні завдання

Розділ 2. Інструментарій проектного аналізу

2.1 Концепція затрат і вигід у проектному аналізі

2.1.1 Визначення цінності проекту

2.1.2 Поняття явних і неявних вигід і затрат

2.1.3 Альтернативна вартість та її використання у проектному аналізі

2.1.4 Визначення вигід у проектному аналізі

2.1.5 Поняття затрат у проектному аналізі

2.1.6 Особливості визначення затрат у проектних розрахунках

Висновки

Контрольні тези, запитання і завдання

2.2 Цінність грошей у часі

2.2.1 Поняття майбутньої і теперішньої вартостей

2.2.2 Номінальна та реальна процентні ставки

2.2.3 Фактори, які впливають на вартість грошей

Висновки

Контрольні тези, запитання і практичні завдання

2.3 Грошовий потік

2.3.1 Поняття грошового потоку

2.3.2 Проектний грошовий потік та його розрахунок

2.3.3 Особливості розрахунку проектного грошового потоку

Висновки

Контрольні тези і запитання

Практичні завдання

Розділ 3. Процедури прийняття рішень у проектному аналізі

3.1 Стандартні фінансові та неформальні критерії 
прийняття проектних рішень

3.1.1 Принципи оцінки ефективності проектних рішень

3.1.2 Методика розрахунку основних фінансових критеріїв

3.1.3 Порівняння проектів за допомогою різних критеріїв оцінки

3.1.4 Неформальні процедури відбору та оцінки проектів

Висновки

Контрольні запитання

Практичні завдання

3.2 Динамічний аналіз беззбитковості проекту

3.2.1 Управління структурою витрат за проектом

3.2.2 Поняття і розрахунок беззбитковості проекту

3.2.3 Особливості визначення різних видів точки
беззбитковості проекту

3.2.4 Використання операційного лівериджу для прийняття 
проектних рішень

3.2.5 Особливості прийняття рішень в умовах динамічних змін

Висновки

Контрольні тези і запитання

Практичні завдання

Практична ситуація

3.3 Оцінка і прийняття проектних рішень в умовах 
ризику та невизначеності

3.3.1 Поняття ризику та невизначеності. Класифікація проектних ризиків

3.3.2 Причини виникнення та наслідки проектних ризиків

3.3.3 Методи аналізу й оцінки ризиків інвестиційних проектів

3.3.4 Методи зниження ризику

Висновки

Контрольні тези і запитання

Практичні завдання

Практична ситуація

Частина 2. Функціональні аспекти проектного аналізу

1. Маркетинговий аналіз

1.1 Мета і завдання маркетингового аналізу

1.2 Визначення меж та якісного складу аналізу ринку

1.3 Концепція попиту ринку

1.4 Аналіз ринкового середовища продукції проекту

1.5 Розробка концепції маркетингу

Висновки
Контрольні тези, запитання і завдання

2. Технічний аналіз

2.1 Мета і завдання технічного аналізу

2.2 Етапи проведення робіт з технічного аналізу проектів

2.3 Визначення місцезнаходження проекту та обґрунтування 
вибору масштабу проекту

2.4 Вибір технології виробництва, устаткування та 
ідентифікація інфраструктури об’єкта проектування

2.5 Організація підготовки та здійснення проекту

Висновки

Контрольні тези і запитання

Проблемна ситуація

3. Інституційний аналіз

3.1 Мета і завдання інституційного аналізу

3.2 Оцінка впливу зовнішніх факторів на проект

3.3 Оцінка впливу внутрішніх факторів на проект

Висновки

Контрольні тези і запитання

4. Екологічний аналіз

4.1 Мета і суть екологічного аналізу

4.2 Зміст робіт з екологічного аналізу

4.3 Типи впливу проекту на навколишнє середовище

4.4 Методичні підходи до визначення та оцінки впливу 
проекту на навколишнє середовище

Висновки

Контрольні тези і запитання

Питання для обговорення

Проблемна ситуація

5. Соціальний аналіз

5.1 Мета і завдання соціального аналізу

5.2 Зміст робіт з соціального аналізу

5.3 Соціальне середовище проекту та його оцінка

5.4 Проектування соціального середовища проекту

Висновки

Контрольні тези і запитання

Питання для обговорення

6. Фінансовий аналіз

6.1 Мета і завдання фінансового аналізу

6.2 Особливості підготовки фінансового обґрунтування проекту

6.3 Фінансування проекту

6.4 Проведення фінансових розрахунків на прикладі конкретного проекту

Висновки

Контрольні тези і запитання

7. Економічний аналіз

7.1 Мета і завдання економічного аналізу

7.2 Оцінка економічної привабливості та ефективності проекту

7.3 Методичні підходи до визначення економічної вартості проекту

7.4 Оцінка впливу проекту на економіку країни

Контрольні тези і запитання

Практичні завдання

Фінансові таблиці

Список літератури

Вступ

В умовах кардинальної трансформації економічного середовища гостро постає проблема обґрунтування управлінських рішень, у тому числі проектних. Це потребує нового методологічного підходу, відповідного інструментарію, які дозволяють уникнути похибок при підготовці проекту. Тому цілком природним є включення до складу нормативних дисциплін при підготовці бакалаврів з економіки підприємств курсу «Проектний аналіз». Даний курс логічно пов’язаний з іншими дисциплінами, тому для його засвоєння слухачі повинні вже мати певну базу знань і навичок, які вони отримали, вивчаючи макро- і мікроекономіку, маркетинг, фінансовий аналіз, інвестиційну діяльність.

Пропонований підручник є спробою систематизувати науковий пошук та повсякденний досвід світової практики підготовки проектних рішень, що принесе системне бачення сутності, методології та аспектів проектного аналізу, допоможе сформувати категорійний апарат дисципліни, на багатьох прикладах продемонструвати механізм застосування інструментарію проектного аналізу. Підручник містить дві частини. У першій, що є вступом у предмет «Проектний аналіз», викладена методологія такого аналізу, яка дає змогу ознайомитись з його базовими принципами та методами, інструментарієм і процедурами прийняття рішення. Друга частина безпосередньо відображає змістовну частину проектного аналізу: всебічний підхід до підготовки проекту з погляду маркетингового обґрунтування, технічної можливості здійснення проекту, його оцінки з точки зору екологічної, соціальної та інституціональної життєздатності, а також фінансової й економічної привабливості. Підручник містить значну кількість прикладів, ілюстративного матеріалу, рисунків, таблиць, що сприятиме кращому засвоєнню інформаційного масиву.

Виходячи з того, що бакалавр з економіки має опанувати не тільки концептуальні основи підготовки проектів, але й здобути практичні навички здійснювання процедур, прийомів та визначення критеріїв, які використовуються при прийнятті проектних рішень, автори, крім теоретичного блоку, включили до підручника підсумковий контроль (контрольні запитання, практичні задачі, проблемні ситуації тощо). Ці завдання можуть бути використані слухачами для самоперевірки засвоєння теоретичного матеріалу, а виконання практичних задач та обговорення проблемних ситуацій дозволять придбати навички у проведенні розрахунків, необхідних при обґрунтуванні проектних рішень, та досвід їх аналізу й інтерпретації.

 Оскільки деякі питання сучасної практики розробки та аналізу проектів залишаються у зоні дискусії, автори запропонували свій погляд на них. Тому висловлені читачами поради, зауваження сприймуть з подякою та врахують при підготовці наступної редакції підручника.

Частина 1  Методологія проектного аналізу

РОЗДІЛ 1. Базові положення проектного аналізу

1.1 СУТЬ І ЗМІСТ ПРОЕКТНОГО АНАЛІЗУ

1.1.1 Предмет і мета проектного аналізу

Розвиток сучасної економічної теорії й практики нерозривно пов’язаний з необхідністю аналізу та обґрунтування тих чи інших управлінських рішень, зокрема проектних. Виділення проектного аналізу в окремий напрям прикладної науки було зумовлено насамперед необхідністю системного підходу до підготовки та оцінки проектів. Досвід проектування на всіх його стадіях, накопичений за умов адміністративної економіки, базувався на принципах і методах адміністративно-командної системи і був відірваний від сучасної методології й багатющого інструментарію, що застосовується у світовій економічній науці.

Ефективне використання проектного аналізу в українській практиці управління потребує вірного розуміння його сутності. Різноманіття поглядів на предмет проектного аналізу у вітчизняній літературі відображає різні методологічні підходи вчених-економістів до характеристики проектного аналізу, під яким розуміють:

·    метод, який дозволяє системно оцінити фінансові та економічні переваги проекту;

·    процес аналізу життєздатності проекту;

·    спосіб зіставлення витрат на проект і переваг, які будуть отримані в результаті його реалізації чи впровадження;

·    методологію, що дозволяє оцінити фінансові та економічні переваги проектів на основі альтернативного використання наявних ресурсів з урахуванням макро- і мікроекономічних наслідків.

Таке вузькоспрямоване визначення проектного аналізу не дозволяє подати докладне змістовне визначення цієї дисципліни, яка сьогодні є однією з центральних при підготовці спеціалістів у країнах з розвинутою ринковою економікою. На наш погляд, найбільш суттєвою характеристикою проектного аналізу є така: Проектний аналіз — це методологія, яка застосовується для визначення, порівняння та обґрунтування альтернативних управлінських рішень і проектів, що дозволяє, в свою чергу, здійснювати вибір і приймати вивірені рішення в умовах обмеженості ресурсів. Проектний аналіз базується на передумові, що успішні проекти ведуть до поліпшення якості життя та економічного розвитку суспільства, як в цілому так і його складових. Тому метою курсу «Проектний аналіз» є надання системного уявлення про принципи, методи і засоби прийняття рішень, які дають змогу раціональніше використовувати наявні ресурси для задоволення суспільних та особистих потреб. Вивчення принципів і методів проектного аналізу дозволяє:

·          ознайомитися з основними концепціями, методами і підходами, які використовуються в світовій практиці при аналізі проектних рішень, понятійним апаратом цього процесу;

·          виявити найважливіші проблеми, пов’язані з реалізацією проектів на національному, регіональному, галузевому та місцевому рівнях;

·          оволодіти практичними аналітичними навичками, інструментарієм, потрібними для проведення передпроектних заходів;

·          дати системне уявлення про методи оцінки проектів, способи і засоби залучення ресурсів для їх реалізації та механізмів управління ними.  Основними складовими проектного аналізує: концепція проекту, що визначає його основні особливості як об’єкта дослідження; фази та стадії життєвого циклу; принципи, на яких базується проектний аналіз; критерії відбору й оцінкипроектів, а також аспекти проектного аналізу, що містять аналіз ринку, технічний, інституційний, екологічний, соціальний, фінансовий та економічний аналіз.

Методологія проектного аналізу передбачає необхідність відповіді на такі запитання:

·    Якою є мета проекту?

·    На яку перспективу оцінюються вигоди та витрати?

·    Який спосіб порівняння проектів припустимо використовувати у варіанті, що розглядається?

·    Який часовий горизонт використовується в оцінках вигод і витрат?

Рис. 1. Змістовна характеристика курсу «Проектний аналіз»

·    Якими критеріями варто керуватися при ухваленні рішення про відмову або прийняття проекту?

Сучасна практика управління економічним розвитком країни дозволяє використовувати проектний аналіз для раціоналізації розподілу національних ресурсів.

1.1.2 Еволюція проектного аналізу

Поява проектного аналізу пов’язана з розвитком економічної теорії суспільного сектора. Опублікована у 1844 році наукова робота А. Дюпрюї «Про вимір корисності суспільних робіт» була першою спробою розрахувати чистий виграш від реалізації проектів, оцінити корисність суспільних робіт. Продовжив дослідження економіки суспільного сектора В. Візелль, який припускав, що розподіл ресурсів суспільства краще за все може бути здійснений через комбінацію ринкових підходів взаємозв’язку податків та витрат.

Практичне застосування цих наукових підходів було реалізовано в 1936 році в США, коли законодавчо прийнятий акт про контроль за повенями вимагав, щоб вигоди, які отримуються від проекту (незалежно від конкретного споживача) перевищували понесені витрати. Однак існували значні різночитання у методах та принципах виміру різних вигід. Активне фінансування американським урядом проектів розвитку водних ресурсів (контроль за повенями, іригація, гідроенергетика, рекреація та ін.) викликало серйозний інтерес економістів до оцінки суспільних інвестицій. Опублікована у 1950 році робота «Запропоновані методи економічного аналізу проектів для басейнів рік» (відома як Зелена книга) була першою системною спробою поєднання теорії економічного добробуту з практичними завданнями аналізу при оцінці інвестиційних проектів.
За останні два десятиріччя місце та роль суспільних проектів в економічному розвитку зазнали значних змін як для промислово розвинутих країн, так і для країн, що тільки розвиваються. Міжнародне кредитування, економічна підтримка національних проектів вимагали створення та використання системи фінансового й економічного оцінювання, стимулювали інтерес вчених і практиків до проектного аналізу. В результаті цих зусиль з’явилася методологія «проектний аналіз», котра тісно споріднена з методологією «вигоди—витрати». Разом з цим проектний аналіз, як і будь-яка методологія, має свої слабкі та сильні сторони.

Сьогодні особливу увагу методології проектного аналізу приділяють у країнах, що стають на шлях ринкового господарювання, де проекти суспільного характеру відіграють значну роль у розвитку нації.

1.1.3 Концепція проектного аналізу

Проектний аналіз базується на порівнянні вигід і витрат, пов’язаних з реалізацією проекту; при цьому їх оцінка здійснюється в грошовому виразі.
Концепція проектного аналізу являє собою набір методичних принципів, які визначають послідовність збору та способів аналізу даних, методів визначення інвестиційних пріоритетів, способів урахування широкого кола аспектів до прийняття рішень про реалізацію проекту.
Одним з головних завдань проектного аналізу є встановлення цінності проекту, яка визначається різницею його позитивних результатів та негативних наслідків. За такою оцінкою проекту виникають ускладнення, пов’язані, по-перше, з різним часом отримання вигод та здійснення витрат, по-друге, кількісним та якісним виміром реальних результатів проекту.
При підготовці проекту аналітику необхідно у кількісному виразі оцінити всі приватні та суспільні витрати і з’ясувати неекономічний вплив проекту для надання особам, відповідальним за розробку економічної політики, даних щодо цього проекту. Розрахунки тіньових цін, що свідчать про спотворення в економіці, можуть привернути увагу спеціалістів до вжиття заходів стосовно зміни макроекономічної політики уряду.

Проектний аналіз надає можливість перегляду значущості різних аспектів та їх впливу на результати проекту. Тому роль аналітика досить часто виходить за межі аналізу проекту, і його зусилля спрямовуються на розкриття економічних, екологічних та соціальних проблем, що присутні в суспільстві на даному етапі.

Отже, концепція проектного аналізу концентрується на з’ясуванні витрат на здійснення проекту та вивченні результатів з різнобічних позицій: інтересів акціонерів (або інших власників); економіки в цілому; організацій, які беруть участь у здійсненні проекту; природного та соціального зовнішнього середовищ, в якому здійснюватиметься проект. Подібні методики спрямовані на те, щоб розроблений проект був доцільним з економічного та технічного поглядів, враховуючи при цьому не тільки технологічні або суто технічні аспекти проекту, але й системи управління фінансуванням, а також загальну довготривалість результатів проекту.
Концепція проектного аналізу надає системне уявлення про методи порівняння та оцінки проектів, способи і засоби залучення ресурсів для реалізації проектів, а також механізм управління його життєвим циклом. Тобто проектний аналіз розглядається як складова управління проектом (див. рис. 2).

Рис. 2. Проектний аналіз як внутрішня складова процесу
управління проектом

1.1.4 Принципи проектного аналізу

Методологія проектного аналізу спирається на систему принципів, першим з яких є принцип альтернативності. Він стосується як різноманітних можливостей використання ресурсів, так і шляхів досягнення проектних цілей, вибору найкращих варіантів проектних рішень. Принцип альтернативності зумовлює раціональну поведінку, що характеризується вибором найкращого варіанта з наявно можливих.

Дуже важливу роль при розгляді проектних рішень відіграє принцип обумовленості. Адекватна оцінка проекту, в основу якої покладено економічні цінності, можлива лише при чіткому розмежуванні вигід і витрат, які, в свою чергу, зумовлені рішенням про реалізацію проекту чи відмову від нього. Проектний аналіз концентрує увагу на тих змінних, значення яких змінилося внаслідок прийняття проекту чи відмови від нього. Тому при розрахунках оцінка проекту базується на тих потоках грошових коштів, значення яких безпосередньо пов’язано з реалізацією проекту.
Наступним принципом проектного аналізу є розгляд кількісного значення впливу змін, які безпосередньо співвідносяться з прийняттям проекту чи його відхиленням. Цей принцип називають маржинальним, або принципом прирісної природи. Концепція останньої вимагає, щоб в аналізі проекту використовувалися значення не загальної чи середньої величини, а приріст змінної, обумовлений реалізацією проекту.

Проектний аналіз виходить з необхідності розглядати ситуацію «з проектом» та «без проекту», оскільки цей принцип дозволяє порівняти, що відбудеться з часом у приватному бізнесі або конкретному регіоні чи країні при реалізації проекту, і як ситуація розвиватиметься у випадку відмови від проекту. Характерною особливістю принципа порівняння «з проектом» та «без проекту» є врахування очікуваних з часом змін у потоках вигід й витрат як для ситуації з проектом, так і без проекту.

Оскільки оцінка очікуваних вигід і витрат проекту нерозривно пов’язана зі зміною цінності грошей у часі, проектний аналіз вимагає встановити часовий горизонт проекту та його тривалість. Тому важливішим принципом проектного аналізу є визначення строку початку і завершення проекту, а також часу, коли проект почне приносити прибуток. Зміна (скорочення чи подовження тривалості проекту) впливає на доходи та витрати проекту. Тривалість проекту — це час його існування, який не залежить від періоду привабливості чи непривабливості проекту.

Проектний аналіз — методологія, яка застосовується для визначення, порівняння та обґрунтування альтернативних управлінських рішень і проектів, що дозволяє, в свою чергу, здійснювати вибір і приймати вивірені рішення в умовах обмеженості ресурсів.

Метою вивчення курсу «Проектний аналіз» є надання системного уявлення про принципи, методи і засоби прийняття рішень, що дають змогу раціональніше використовувати наявні ресурси для задоволення суспільних і особистих потреб.

Вивчення проектного аналізу дозволяє: ознайомитися з основними концепціями, методами і підходами, які використовуються у світовій практиці при аналізі проектних рішень; виявити найважливіші проблеми, пов’язані з реалізацією інвестиційних проектів на різних рівнях; оволодіти практичними, аналітичними навичками, інструментарієм, потрібним для проведення передінвестиційних рішень.

У проектному аналізі терміни «інвестиції», «інвестиційний проект» застосовуються як узагальнені поняття і відображають використання ресурсів з метою отримання вигод у майбутньому, протягом тривалого періоду часу.

Концепція проектного аналізу являє собою набір методичних принципів, які визначають послідовність збору та способів аналізу даних, методів визначення інвестиційних пріоритетів, способів урахування широкого кола аспектів до прийняття рішень про реалізацію проекту. Вона концентрується на з’ясуванні витрат на здійснення проекту та вивченні результатів з різнобічних позицій: інтересів акціонерів (або інших власників); економіки в цілому; організацій, які беруть участь у здійсненні проекту; природного та соціального зовнішнього середовищ, в яких здійснюватиметься проект.

Одним з головних завдань проектного аналізу є встановлення цінності проекту, яка визначається різницею його вигід та витрат.
Методологія проектного аналізу ґрунтується на системі таких принципів: альтернативність, обумовленість, маржинальність, порівняння ситуації «з проектом» та «без проекту».

o         Чому існує різноманітне тлумачення змістовної характеристики проектного аналізу?

o         Визначте мету та основні завдання вивчення проектного аналізу.

o         На які першочергові запитання необхідно дати відповідь при проведенні аналізу проекту?

o         Чим відрізняється предмет дослідження проектного аналізу від інвестиційного менеджменту та бізнес-планування?

o         Основні складові проектного аналізу.

o         Еволюція розвитку проектного аналізу.

o         Базові теоретичні концепції проектного аналізу.

o         Основні принципи проектного аналізу.

1.2 КОНЦЕПЦІЯ ПРОЕКТУ

1.2.1 Поняття проекту

Вітчизняна практика проектування, як правило, відносила до проектів науково-дослідницьку, проектно-конструкторську та архітектурно-будівничу діяльність, оскільки під проектом розумілася сукупність документів, розрахунків, креслень, необхідних для створення будь-яких виробів чи споруд. Сучасне ж тлумачення проекту виходить за вищевказані межі та в широкому розумінні включає всі види діяльності, починаючи від зміни іміджу до будівництва й експлуатації атомної електростанції.
У закордонній літературі різноманітність визначень поняття «проект» пояснюється передусім різними методологічними підходами. Наведемо кілька з них.

Проект — це:

·    будь-що, що планується чи замислюється, велике починання;

·    певне підприємство з початково встановленими цілями, досягнення яких означає завершення проекту (Звід знань з управління проектами);

·    окреме підприємство з конкретними цілями, які часто включають вимоги до часу, вартості та якості результатів, що досягаються (Англійська асоціація проект-менеджерів);

·    певне завдання з визначеними вихідними даними й встановленими результатами (цілями), що обумовлюють спосіб його вирішення (Тлумачний словник з управління проектами).

Найважливішими складовими тлумачення проекту є чітка орієнтація на результативність заходів, необхідність їх досягнення у визначений проміжок часу в умовах обмеженості ресурсного забезпечення.

Тому надалі під проектом ми будемо розуміти одноразовий комплекс взаємопов’язаних заходів, спрямований на задоволення визначеної потреби шляхом досягнення конкретних результатів при встановленому матеріальному (ресурсному) забезпеченні з чітко визначеними цілями протягом заданого періоду часу. Як цілі проекту можуть висуватися економічні і соціальні результати, наприклад збільшення виробничих можливостей підприємства, створення чи реконструкція ринкової та соціальної інфраструктур, вирішення соціальних й екологічних проблем і т. ін. Необхідно відрізняти поняття «проект», «план», «програма», які іноді неправомірно ототожнюють.

План — це фіксація системи цілей, задач і засобів, які передбачають спрямовану зміну ситуації при передбаченому стані середовища.
Програма — це запланований комплекс економічно-соціальних, науково-дослідницьких заходів, спрямованих на досягнення генеральних цілей або реалізацію певного напряму розвитку.

Інвестиційний проект — це пакет інвестицій і пов’язаних з ними видів діяльності, які характеризуються:

·          певною метою (цілями), вирішенням проблеми досягнення результатів;

·          обмеженістю фінансових ресурсів і періоду від початку до завершення проекту;

·          наявністю певних зовнішніх умов (інституційних, економічних, правових тощо);

·          взаємозв’язаністю процесів вкладення ресурсів (грошових, фінансових, інтелектуальних) та отримання результатів.

Таблиця 1 РІЗНИЦЯ У ФУНКЦІОНУВАННІ ПІДПРИЄМСТВА І ПРОЕКТУ

Сучасна практика трактування підприємницької діяльності достатньо часто ототожнює функціонування організації з проектними роботами, що безумовно є неприпустимою помилкою. Процес організації та проект значною мірою відрізняються один від одного (див. табл. 1) за такими критеріями, як: тип проблем, що вирішуються; характер діяльності; ступінь інтенсивності використання ресурсів; можливість використання накопиченого досвіду; ціна помилок і т. ін.

1.2.2 Основні ознаки проекту

Для успішного здійснення проекту необхідно виділити його основні ознаки, які дозволять менеджерам побачити об’єкти управління та використати необхідний інструментарій для реалізації проекту. До основних ознак проекту належать:

1. Кількісна вимірюваність. Це означає, що всі витрати і вигоди від проекту повинні бути визначені кількісно, оскільки аналітик дає оцінку проекту, спираючись на цифри. Ствердження, що проект «поліпшить добробут мешканців району», є голослівним виразом, що межує з нісенітницею. Однак припущення, що в результаті проекту буде створено «додатково 200 робочих місць, кожне з яких надасть 1000 гривень надходжень у вигляді податку і 20 000 гривень у вигляді загального національного доходу», дасть можливість аналітику оцінити доцільність реалізації цього проекту.

2. Часовий горизонт дії. Жодний проект не може існувати без обмежень у часі, в яких є дві цілі:

·    перша — визначення періоду, під час якого успіх або невдача проекту можуть бути визначені;

·    друга — оцінка реальної цінності фінансових витрат і вигід неможлива без урахувань обмежень у часі.

3. Цільова спрямованість. Проект завжди направлений на досягнення якоїсь конкретної мети, задоволення якоїсь потреби. Таке спрямування припускає, що є бажаний виміряний результат, якого можна досягнути за визначений термін. Для успішної реалізації проекту необхідно не тільки визначити його, а й встановити в суттєвій характеристиці, включаючи умови (вимоги й обмеження) його функціонування. Цілі проекту мають бути чітко сформульованими, вимірюваними, обмеження — заданими, а встановлені вимоги — здійснюваними.

4. Життєвий цикл. Проект виникає, функціонує і розвивається. Існує чіткий взаємозв’язок і послідовність між різними видами діяльності за проектом. Кожний проект, незалежно від його складності та обсягу дій, необхідних для його виконання, проходить у своєму розвитку визначені форми стану від задуму до реалізації.

5. Системне функціонування проекту, елементний склад. Між елементами проекту існує взаємозв’язок. Проте склад проекту не завжди залишається незмінним: деякі його елементи можуть з’являтися або виходити з нього.

6. Існування в певному зовнішньому середовищі, елементи якого мають значний вплив на проект. Тому проект треба аналізувати обов’язково з урахуванням умов середовища, в якому він здійснюватиметься.
Аналізуючи проект, можна також виділити такі додаткові ознаки проекту:

·          ресурсні обмеження;

·          неповторність, новітність поставлених задач і проблем;

·          комплексність;

·          необхідність правового й організаційного забезпечення та ін.

Рис. 3. Основні ознаки проекту

1.2.3 Економічна взаємозалежність проектів

Сучасна практика господарювання свідчить про необхідність одночасної реалізації різних проектів, результати яких тією чи іншою мірою впливають один на одного. Залежно від взаємовпливу розрізняють такі види проектів:

·          незалежні;

·          взаємовиключаючі;

·          умовні;

·          заміщуючі;

·          синергічні.

Донезалежнихпроектів належать ті, прийняття чи відмова від яких не впливає на дохідність інших проектів. Прикладом тут можуть бути проект будівництва школи та спорудження теплоелектростанції у великому промисловому місті. Оскільки користувачі першого проекту — учні, що живуть в даному районі, вони поза залежністю від функціонування теплоелектростанції отримуватимуть вигоду від відвідування нової школи.
Взаємовиключаючіпроекти — це ті проекти, реалізація яких недоцільна при прийнятті рішення про здійснення іншого проекту, оскільки прибутковість першого знижується до нульового рівня. Як правило, ці проекти мають однакову цільову установку, задовольняють одну потребу, тому одночасне їх здійснення нераціонально. Прикладом взаємовиключаючих проектів у теплоенергетиці служить будівництво атомної та теплоелектростанції однакової потужності для виробітку необхідної теплової та електричної енергії для задоволення потреб одного й того самого регіону. Оскільки задовольнити потреби в електроенергії можна будівництвом однієї станції, аналітики обирають найбільш привабливий проект. Безумовно, існує фізична можливість спорудження обох електростанцій, але з економічного погляду ці проекти виключають один одного. Взаємовиключаючі проекти відображають альтернативи досягнення однієї цільової установки.

Умовними називаються проекти, отримання вигід від яких обумовлено прийняттям іншого проекту. До таких проектів можна віднести купівлю та монтаж очисних споруд для виведення забруднюючих речовин, що викидаються теплоелектростанціями, які працюють на вугіллі. Необхідність реалізації проекту будівництва очисних споруд повністю залежить від позитивного рішення про реалізацію згаданої теплової електростанції. Однак треба враховувати, що умовність проектів не завжди симетрична, оскільки досить ймовірна реалізація проекту будівництва вугільної електростанції без будівництва очисних споруд.

Заміщуючим називають проект А, рентабельність якого залежить від реалізації проекту В, оскільки його дохідність починає знижуватися при прийнятті проекту В. Таке співвідношення може бути як симетричним, так і несиметричним, а заміщення може стосуватися як вигід, так і витрат. Наприклад, уявімо, що проект А передбачає установку високоефективних шкребачок для димаря, а проект В — використання вугільного шлаку для виробництва нового матеріалу для дорожнього покриття. При відсутності високоефективних шкребачок шлак можна переробляти в компонент дорожнього покриття з низькими витратами та продавати за поточними ринковими цінами. Проте нова система шкребачок дозволяє експлуатувати топки при більш високій температурі, при якій вугілля згорає повніше і шлак отримує інші хімічні властивості. В цьому випадку прийняття проекту А знижує рентабельність проекту В (збільшуються витрати), і відношення тут несиметричні. Тобто, хоча прийняття чи відмова від проекту А й змінює потенційну рентабельність проекту В, прийняття чи відмова від останнього жодним чином не позначається на рентабельності проекту А. Це — заміщення по затратах.

Приклад заміщуючих проектів на основі вигід — будівництво греблі. Проект А передбачає будівництво греблі, призначеної для виробітку електроенергії, проект В — пристосованої для іригації. Обидві греблі можна використовувати для обох цілей, але обрана буде тільки одна. Однак, якщо обирають проект А, ефективність греблі для іригації стане нижчою, а вода обійдеться селянам дорожче. Мешканці місцевості, в свою чергу, будуть щасливі, отримуючи дешеву електричну енергію. З іншого боку, якщо зупинитися на проекті В, селяни отримують дешеву воду, а вартість електроенергії зростатиме. В цьому прикладі ми маємо справу з симетричним заміщенням.

Синергічними називають проекти, що збільшують рентабельність один одного, причому зріст прибутковості одного проекту може базуватися як на зниженні витрат, так і на збільшенні вигід. Прикладом синергічних проектів можуть бути проект побудови автомобільного мосту через ріку та спорудження греблі на цій річці. У разі прийняття рішення про будівництво греблі з’являється можливість прокласти по ній дорогу, що дозволить значно скоротити витрати, оскільки окреме будівництво автомобільної дороги вимагало б спорудження мосту. Проте, якщо б спочатку приймалося рішення про проведення автошляху, проекти б не були синергічними. Отже, синергія цих проектів несиметрична.

Проектний аналіз концентрує свою увагу тільки на незалежних та взаємовиключаючих проектах. Будь-які проекти з іншими формами взаємозалежностей треба перетворювати чи на незалежні, чи переводити в набір взаємовиключаючих. Так, взаємозаміщуючі проекти можна перетворити в пару взаємовиключаючих. Наприклад, нові шкребачки димарів для вугільної електростанції можна поєднувати з будівництвом самої електростанції для отримання двох нових альтернатив: перший проект — будівництво вугільної електростанції з новими шкребачками, другий — спорудження вугільної електростанції із звичайною технологією очищення димарів. Заміщуючі та синергічні проекти можуть бути перетворені на незалежні включенням у потік грошових засобів оцінки «розмиття» дохідності (заміщуючі проекти) або підвищення дохідності (синергічні проекти).

Безумовно, такі процедури потребують від аналітиків додаткової праці по збору й аналізу вхідної інформації, виявленню спричинення одних явищ іншими. Разом з тим точність таких поправок дозволяє приймати аргументовані рішення про економічну доцільність реалізації проектів.

1.2.4 Класифікація проектів

Різноманітність проектів, що зустрічаються, можна класифікувати за різними критеріями (див. рис. 4):

закласом проекту (складом і структурою самого проекту та його предметної галузі) —монопроект — окремий проект різних типів, видів та масштабів;

мультипроект — комплексний проект, що складається з ряду монопроектів і потребує застосування багатопроектного управління;

мегапроект — цільові програми розвитку регіонів, галузей та інших утворень, які включають до свого складу ряд моно- і мультипроектів;

затипом проекту (основними сферами діяльності, в яких здійснюється проект) — технічні, організаційні, економічні, соціальні, змішані;

завидом проекту (характером предметної галузі проекту) — інвестиційні, інноваційні, дослідження і розвитку, освітні, комбіновані.
До інвестиційних, як правило, належать проекти, головною метою яких є створення чи реновація основних фондів, що вимагає вкладення інвестицій.

До інноваційних проектів належать проекти, в яких головна мета полягає в розробці й застосуванні нових технологій, ноу-хау та інших нововведень, що забезпечують розвиток систем;

за тривалістю проекту (періодом здійснення проекту) — короткострокові (до 3 років), середньострокові (від 3 до 5 років), довгострокові (понад 5 років);

замасштабом проекту (розмірами самого проекту, кількістю учасників та ступенем впливу на навколишнє середовище) — дрібні, середні, великі, дуже великі. Такий поділ проектів дуже умовний. Масштаби проектів можна розглядати і у більш конкретній формі — міждержавні, міжнародні, національні, міжрегіональні та регіональні, міжгалузеві та галузеві, корпоративні, відомчі, проекти одного підприємства;

Рис. 4. Класифікація проектів

заскладністю(ступенем складності) — прості, складні та дуже складні. Критерії складності визначають характер і новітність завдань, які необхідно вирішити, ступінь ретельності підготовки та розробки всіх аспектів аналізу проектів, вимоги до рівня професійності й досвіду управлінської команди. Як правило, мега- та мультипроекти належать до складних чи дуже складних проектів.

У відповідності з класифікацією й розподілом проектів на види можна виділити деякі особливості та типові умови, що дозволяють відрізняти їх один від одного.

Інвестиційні проекти. Будівництво нового підприємства, реконструкція виробництва чи спорудження греблі — це проекти, для яких визначені та фіксовані: мета проекту (обсяг виробництва продукції, розміри греблі); строк завершення та тривалість; витрати на проект. Потрібні ресурси та фактична вартість проекту залежатимуть передусім від ходу виконання робіт та просування кожного проекту. Для цього виду проектів необхідні потужності повинні надаватися відповідно до графіка і строку готовності етапів і завершення проекту.

Проекти дослідження і розвитку. Розробка нового продукту, дослідження у галузі будівничих конструкцій чи розробка нової інформаційно-керуючої системи характеризуються такими особливостями: головна мета проекту чітко визначена, але окремі цілі повинні уточнюватися по мірі досягнення часткових результатів; строк завершення і тривалість проекту визначені завчасно, але вони можуть коригуватися залежно від отриманих проміжних результатів і загального просування проекту; планування витрат на проект часто залежить від виділених асигнувань і менше від дійсного просування проекту; основні обмеження пов’язані з лімітованою можливістю використання потужностей і ресурсів (устаткування і спеціалістів). Як правило, наявні можливості визначають витрати на проект і строк його готовності.

Організаційні проекти. Реформування підприємства, реалізація концепції нової системи управління, створення нової організації чи проведення міжнародного форуму як проекти характеризуються таким чином: цілі проекту заздалегідь визначені, однак результати його кількісно та якісно важче встановити, ніж у перших двох варіантах, оскільки вони пов’язані, як правило, з організаційним поліпшенням системи; строк і тривалість встановлюються завчасно; ресурси надаються по мірі можливостей; витрати на проект фіксуються та підлягають контролю на економічність, однак потребують коригувань по мірі просування проекту.

Економічні проекти. Приватизація підприємства, створення 
аудиторської системи, введення нової системи податків — це економічні проекти, які мають свої особливості: метою проектів є поліпшення економічних показників функціонування системи, тому оцінити їх вчасно важче, ніж у раніше розглянутих видах проектів; головні цілі намічаються завчасно, але потребують коригувань по мірі просування; те саме стосується й строків проекту; ресурси для проекту надаються по мірі необхідності в межах можливого; витрати визначаються завчасно, контролюються на економічність та уточнюються по мірі просування проекту. Це означає, що економічні результати повинні бути досягнені у фіксовані строки при встановлених витратах, а ресурси надаються за необхідністю.
Соціальні проекти. Реформування системи соціального забезпечення, охорони здоров’я, соціальний захист незабезпечених верств населення, подолання наслідків стихійних лих і соціальних струсів — це соціальні проекти, які мають свою специфіку: цілі тільки намічаються і повинні коригуватися по мірі досягнення проміжних результатів; кількісна та якісна їх оцінка істотно ускладнена; строки і тривалість проекту залежать від ймовірних факторів чи тільки намічаються та згодом підлягають уточненню; витрати на проект, як правило, залежать від бюджетних асигнувань; ресурси виділяються по мірі потреби в межах можливого. Соціальні проекти найбільш невизначені.

1.2.5 Середовище проекту

Здійснення проекту відбувається в оточенні динамічних зовнішнього та внутрішнього середовищ. Для успішної реалізації проектів необхідно визначити і врахувати будь-яку можливу дію щодо проекту та його оточення. Відносини між проектом і середовищами не дозволяють провести чітку межу між ними. Як правило, до факторів найближчого оточення проекту належать сфери фінансів, збуту, виробництва, матеріального забезпечення, інфраструктури, а також керівництво підприємства, оскільки саме воно визначає цілі та основні вимоги щодо проекту, його реалізації, методів управління (див. табл. 2).

Враховуючи, що проект реалізується зазвичай у конкретному середовищі, слід мати на увазі й зовнішні фактори, в яких він реалізується. Такими факторами є:

політичні — політична стабільність; підтримка проекту урядом; національні прояви; торговий баланс з країнами-учасниками; участь у союзах;

Таблиця 2 ХАРАКТЕРИСТИКА СФЕР НАЙБЛИЖЧОГО ОТОЧЕННЯ ПРОЕКТУ

економічні — структура національного господарства; види відповідальності та майнові права, в тому числі на землю; тарифи та податки; страхові гарантії; рівень інфляції та стабільність валюти; розвинутість банківської системи; джерела інвестицій і капітальних вкладень; ступінь свободи підприємництва й господарської самостійності; розвинутість ринкової інфраструктури; рівень цін; стан ринків: збуту, інвестицій, засобів виробництва, сировини та продуктів, робочої сили та ін.;
соціальні — умови та рівень життя; рівень освіти; свобода переміщення у межах країни і за кордон; адекватність трудового законодавства суспільним змінам; заборона страйку; охорона здоров’я та медицина; умови відпочинку; громадські організації; засоби масової інформації; ставлення місцевого населення до проекту;

правові — права людини; права підприємництва; права власності; закони та нормативні акти про надання гарантій і пільг;

науково-технічні — рівень розвитку фундаментальних і прикладних наук, інформаційних технологій та комп’ютеризації, промислових і виробничих технологій; стан енергетичних і транспортних систем; зв’язок; комунікації;

культурологічні — рівень освіченості; історія; культурні традиції; релігія; культурні потреби життєзабезпечення; праця; відпочинок; спорт та ін.; рівень вимог до якості результатів та умов праці;

природні та екологічні — природно-кліматичні умови: температура, опади, вологість, вітри, висота над рівнем моря, сейсмічність, ландшафт і топографія та ін.; природні ресурси; розташування та зв’язок з транспортними мережами; стандарти з якості повітряного простору, водних джерел та ґрунтового покриття; санітарні вимоги до навколишнього середовища; законодавство із захисту довкілля; характеристика тенденцій та стану екологічних систем: повітря, води, ґрунту;

інфраструктурні — засоби транспорту, зв’язку та комунікацій, перевезення вантажів; мережі ЕОМ та інформаційні системи; енергозабезпечення; комунальні служби; сировина та послуги; збутова мережа, логістика, матеріально-технічне постачання; промислова інфраструктура; обслуговуючі системи та ін.

Внутрішнє середовище проекту має для успішної реалізації проекту першорядне значення, оскільки саме ці фактори сприяють чи навпаки заважають досягненню поставлених цілей проекту. Розглянемо найбільш значущі з них:

економічні умови — пов’язані з кошторисом і бюджетом проекту, цінами, податками та тарифами, ризиком і страхуванням, стимулами, пільгами та іншими економічними факторами, що діють всередині проекту та визначають його основні вартісні характеристики;

соціальні умови — характеризуються забезпеченням стандартних умов життя для учасників проекту, рівнем заробітної плати, наявністю комунальних послуг, наданням соціальних умов (школи, дитячі садки, медобслуговування, умови для відпочинку та ін.); умови праці і техніки безпеки, страхування та соціальне забезпечення і т. ін.;

стиль керівництва проектом — визначає психологічний клімат та атмосферу в команді проекту, впливає на її творчу активність і працездатність;

організація проекту — визначає співвідношення між основними учасниками проекту, розподіл прав, відповідальності та обов’язків та впливає на успіх здійснення задуму. Команда проекту є «мозковим центром», мотором та виконавчим органом проекту, від якого залежать його прогрес та успіх;

методи та засоби комунікації — визначають повноту, вірогідність та оперативність обміну інформацією між зацікавленими учасниками проекту. По суті це — нервова система проекту, від ступеня досконалості якої залежить його успіх.

1.2.6 Учасники проекту

Учасники проекту реалізують різні інтереси у процесі здійснення проекту, формують власні вимоги відповідно до цілей та мотивації і впливають на проект, виходячи зі своїх інтересів, компетенції та ступеня залучення до проекту.

Склад учасників проекту, їх ролі, розподіл функцій і відповідальності залежать від типу, виду, масштабу й складності проекту, а також від фаз його життєвого циклу. Для визначення складу учасників проекту, побудови його функціональної та організаційної структур для кожного проекту на стадії розробки концепції необхідно визначити:

·    предметну галузь — цілі, завдання, роботи та основні результати, тобто що потрібно зробити, щоб реалізувати проект, 
а також його масштаби, складність, припустимі строки;

·    відношення власності, залученої до процесу здійснення проекту (що скільки коштує та кому належить?);

·    основні ідеї реалізації проекту (як зробити?);

·    основні активні учасники проекту (хто робитиме?);

·    основні пасивні учасники проекту (кого стосується проект?);

·    які мотивації учасників проекту? (можливий прибуток, збитки, ризик і т. ін.).

Відповіді на ці запитання дозволяють виявити учасників проекту, їхні цілі, мотивації, визначити взаємовідносини та на цій основі прийняти обґрунтовані рішення щодо організації та управління проектом.
Розглянемо функції деяких учасників проекту детальніше.

Ініціатор — сторона, яка є автором ідеї проекту, його попереднього обґрунтування та пропозицій по здійсненню. Ініціатором може виступати практично кожний з учасників проекту, але в остаточному підсумку ділова ініціатива по здійсненню проекту повинна виходити від замовника проекту.

Замовник — головна сторона, зацікавлена у здійсненні проекту та досягненні його результатів. Замовник, тобто майбутній власник та користувач результатами проекту, визначає основні вимоги та масштаб проекту, забезпечує фінансування проекту за рахунок своїх коштів чи коштів залучених інвесторів, укладає контракти з головними виконавцями проекту, несе відповідальність за цими контрактами, керує процесом взаємодії між усіма учасниками проекту.

Рис. 5. Основні учасники проекту (перелік приблизний)

Інвестор(и) — сторона(и), що вкладає інвестиції в проект. Якщо інвестор та замовник не одна й та сама особа, то інвесторами звичайно виступають банки, інвестиційні фонди та інші організації. Інвестори вступають у ділові відносини із замовником, контролюють виконання контрактів і здійснюють розрахунки з іншими сторонами по мірі виконання проекту. Інвестори є повноправними партнерами проекту та співвласниками всього майна, яке залучається за рахунок їх інвестицій, доки їм не буде повернуто всі кошти, отримані по контракту із замовником чи за кредитною угодою.

Керівник проекту — юридична (фізична) особа, якій замовник та інвестор делегують повноваження щодо здійснення проекту — планування, контролю та координації робіт усіх учасників проекту. Склад функцій і повноважень керівника проекту визначається контрактом із замовником. Однак перед керівником проекту та його командою звичайно висувається завдання всеосяжного керівництва та координації робіт продовж усього життєвого циклу проекту до досягнення визначених у ньому цілей і результатів при додержанні встановлених строків, бюджету та якості.
Команда проекту — специфічна організаційна структура, очолювана керівником проекту та створена на період здійснення проекту. Завдання команди — виконання функцій управління проектом для ефективного досягнення цілей проекту. Склад і функції команди проекту залежать від масштабів, складності та інших характеристик проекту. Проте в усіх випадках склад команди повинен забезпечувати високий професійний рівень усіх покладених на нього обов’язків.

Контрактор (генеральний контрактор) — сторона чи учасник проекту, що вступає до відносин із замовником та бере на себе обов’язок за виконання робіт по контракту (це може бути увесь проект чи його частина). До функцій генконтрактора належать укладання контракту із замовником (інвестором), добір та укладання угод із субконтракторами, забезпечення координації їх робіт та прийняття виконаного обсягу, оплата праці співвиконавців. Контрактором може виступати керівник проекту чи інші активні учасники проекту.

Субконтрактор — вступає в договірні відносини з контрактором чи субконтрактором більш високого рівня. Несе відповідальність за виконання робіт чи послуг відповідно до умов контракту.

Проектувальник — юридична особа, що виконує за контрактом проектно-дослідницькі роботи в межах проекту. Вступає в договірні відносини з генконтрактором проекту чи безпосередньо із замовником.

Генеральний підрядник — юридична особа, чия пропозиція прийнята замовником. Несе відповідальність за виконання робіт відповідно до умов контракту. Добирає субпідрядників та укладає угоди з ними на виконання окремих робіт і послуг. У будівельних проектах роль генпідрядника звичайно виконують будівельні або проектно-будівельні фірми чи організації.

Постачальники — субконтрактори, які здійснюють різні види поставок на контрактній основі (матеріали, устаткування, транспортні засоби та ін.).

Ліцензори — організації, що виділяють ліцензії на право володіння земельною ділянкою, проведення торгів, виконання окремих видів робіт і послуг і т. ін.

Органи влади — сторона, що задовольняє свої інтереси шляхом отримання податків від учасників проекту, висуває та підтримує екологічні, соціальні та інші суспільні й державні вимоги, пов’язані з реалізацією проекту.

Власник земельної ділянки — юридична (фізична) особа, яка є власником земельної ділянки, залученої до проекту. Вступає у відносини із замовником та передає на договірній основі право користування чи володіння цією ділянкою землі.

Виробник кінцевої продукції проекту — здійснює експлуатацію створених основних фондів та виробляє кінцеву продукцію. Головна мета — отримання прибутку від продажу готової продукції споживачам. Бере участь на всіх фазах проекту та взаємодіє з основними учасниками проекту. Його роль і функції залежать від частки власності у кінцевих результатах проекту. В багатьох випадках є замовником та виробником продукції за проектом.

Споживачі кінцевої продукції — юридичні та фізичні особи, які є покупцями й користувачами кінцевої продукції, що встановлюють вимоги до виробленої продукції та наданих послуг і формують попит на них. За рахунок коштів споживачів відшкодовуються витрати на проект і формується прибуток усіх учасників проекту.

Інші учасники проекту. На здійснення проекту впливають й інші сторони з оточення проекту, які, по суті, також можуть належати до учасників проекту. Це — конкуренти основних учасників проекту; громадські групи та населення, чиї економічні і позаекономічні інтереси зачіпає реалізація проекту; спонсори проекту; різні консалтингові, інжинірингові, юридичні організації, залучені до процесу здійснення проекту, та ін.

Проект — це одноразовий комплекс взаємопов’язаних заходів, спрямований на досягнення конкретних результатів при встановленому матеріальному (ресурсному) забезпеченні з чітко визначеними цілями протягом заданого періоду часу.
Функціонування організації та проекту значною мірою відрізняються один від одного за такими критеріями, як тип вирішуваних проблем, характер діяльності, ступінь інтенсивності використання ресурсів, можливості використання накопиченого досвіду, ціна помилок і т. ін.

До основних ознак проекту слід віднести кількісну вимірюваність, часовий горизонт дії, цільову спрямованість, життєвий цикл, системне функціонування проекту, його елементний склад, існування в певному зовнішньому середовищі та ін. Залежно від того, як реалізація одного проекту впливає на результати іншого, розрізняють проекти: незалежні; взаємовиключаючі; умовні; заміщуючі; синергічні. Проекти класифікуються ще й за такими критеріями: клас, тип, вид, масштаб, складність, тривалість.
Здійснення проекту проходить в оточенні динамічного зовнішнього та під впливом внутрішнього середовищ. Для успішної реалізації проекту необхідно визначити і врахувати будь-яку можливу дію цих середовищ щодо проекту та його оточення. До факторів найближчого оточення проекту належать сфери фінансів, збуту, виробництва, матеріального та кадрового забезпечення, інфраструктури, а також керівництво підприємства; до внутрішнього середовища — економічні та соціальні умови реалізації проекту, його організаційна структура, учасники, стиль керівництва проектом, методи та засоби комунікації.

Учасники проекту реалізують різні інтереси у процесі здійснення проекту, формують власні вимоги відповідно до цілей і мотивації і впливають на проект, виходячи зі своїх інтересів, компетенції та ступеня залучення до проекту. Їх склад, ролі, розподіл функцій і відповідальність залежать від типу, виду, масштабу й складності проекту, а також від фаз його життєвого циклу.

o   Визначте різницю між проектом, планом та програмою. Чому, на ваш погляд, існує таке різноманіття у тлумаченні поняття «проект»?

o   За якими базовими критеріями відрізняються особливості функціонування проекту та організації? Проілюструйте цю різницю на

прикладі функціонування економічного університету та реалізації проекту організації нових навчальних курсів для підготовки магістрів.

·    Охарактеризуйте основні ознаки проекту.

·    Поясніть необхідність визначення економічно залежних проектів для проекту, що розглядається. У чому суть незалежних, взаємовиключаючих, умовних, заміщуючих та синергічних проектів? Поясніть, яким чином аналітик повинен розглядати ці види при проведенні аналізу визначеного проекту?

·    За якими критеріями класифікують проекти? Проведіть класифікацію за різними критеріями таких проектів:

·    створення фабрики корпусних меблів в Україні спільно з партнером із Західної Європи;

·    розробка газового родовища та експортування газу;

·    будівництво нафтотерміналу;

·    перехід на дворівневу систему навчання у вищих навчальних закладах в Україні;

·    приватизація середніх і малих підприємств в Україні.

·    Визначте елементи внутрішнього та зовнішнього середовищ проекту. Яким чином вони впливають на оцінку проекту? Чи згодні ви з висловом, що проект впливає на своє оточення, а оточення впливає на проект. Чому?

·    Яким чином впливають вид, клас, масштаб і тип проекту на визначення складу його учасників?

·    Визначте мету, межі та інші ознаки проекту будівництва житлового масиву поблизу великого міста. Визначте для проекту, що розглядається, незалежні, взаємовиключаючі, умовні, заміщуючі та синергічні проекти. Визначте для згаданого проекту зовнішнє і внутрішнє середовища та склад учасників.

1.3. ЖИТТЄВИЙ ЦИКЛ ПРОЕКТУ

1.3.1 Поняття життєвого циклу проекту

Розробка проекту як проміжок часу з моменту появи проекту до моменту його закінчення може бути представлена у вигляді циклу, який складається з окремих фаз, стадій та етапів. Змінюючи один одного у часі, вони характерні для будь-якого проекту незалежно від його виду, складності та обсягу здійснюваних робіт. Ця послідовність процесів дістала назви «життєвий цикл проекту». Життєвий цикл проекту — це період часу від задуму проекту до його закінчення, який може характеризуватися моментом здійснення перших витрат за проектом (поява проекту) і отриманням останньої вигоди (ліквідація проекту).

Життєвий цикл проекту — концепція, що розглядає проект як послідовність фаз, подій та етапів, кожна з котрих має свою назву та часові межі.

Життєвий цикл проекту є базовим, вихідним поняттям для дослідження проблем реалізації проекту, фінансування робіт, прийняття рішень про доцільність капіталовкладень та деталізації проекту. Незалежно від розміру, обсягу й вартості виконуваних операцій будь-який проект у власному розвитку проходить періоди задуму, підготовки, реалізації, закінчення та ліквідації. Всі ці стани проекту, як правило, поділяються на складові, які дістали назви «фаза», «стадія» та «етап».

Сьогодні не існує єдиного підходу до розподілу процесу реалізації проекту на складові елементи. Це пояснюється відмінностями у підходах учасників проекту до поділу проекту на найважливіші відправні точки, які дозволяють планувати, відслідковувати, контролювати та оцінювати розвиток проекту й, якщо необхідно, коригувати його реалізацію.
Підхід Світового банку до поділу проектного циклу на стадії (див. рис. 6) відображає найважливіші цільові установки саме цієї фінансово-кредитної установи щодо проекту — якісна підготовка, експертиза відібраних проектів, переговори про надання кредитних ресурсів та, безумовно, заключна оцінка проекту.

Рис. 6. Складові проектного циклу (погляд фахівців Світового банку)

Частіше проектний цикл поділяють на три фази: передінвестиційну, інвестиційну та експлуатаційну, які, в свою чергу, розгалужуються на стадії (див. рис. 7). Даний підхід активно застосовується у практиці проектного аналізу.

Рис. 7. Фази і стадії проектного циклу

Передінвестиційна фаза включає такі стадії:

·    преідентифікація;

·    ідентифікація;

·    підготовка;

·    розробка та експертиза;

·    детальне проектування.

Інвестиційна фаза охоплює роботи, які можна об’єднати у такі стадії:

·    підготовка і проведення тендерів;

·    інженерно-технічне проектування;

·    будівництво;

·    виробничий маркетинг;

·    навчання персоналу.

Основними стадіями експлуатаційної фази є:

·    здача в експлуатацію (є граничною між інвестиційною та експлуатаційною фазами, тому може перебувати і в тій, і в іншій);

·    виробнича експлуатація;

·    заміна та оновлення;

·    розширення та інновації;

·    заключна оцінка проекту.

1.3.2 Передінвестиційна фаза проекту

Під час передінвестиційної фази проводяться дослідження щодо визначення інвестиційних можливостей проекту, аналіз альтернативних варіантів і попередній вибір, а також підготовка проекту — попереднє обґрунтування й детальна розробка, висновки щодо проекту та рішення про його інвестування.

Поділ передінвестиційної фази на стадії не дає змогу діяти безпосередньо від ідей проекту до остаточного техніко-економічного обґрунтування без поетапної перевірки ідей або подання альтернативних рішень. Такий поділ дозволяє виключити велику кількість зайвих техніко-економічних обґрунтувань тих проектів, для яких шанс досягнути інвестиційної фази малоймовірний. І, зрештою, він гарантує, що висновки стосовно проекту, які повинні готуватися національними або міжнародними фінансовими установами, спрощуються, якщо в основі лежать добре виконані дослідження.

Преідентифікація — стадія визначення інвестиційних можливостей, що, як правило, пов’язана з отриманням інформації потенційними інвесторами про інвестиційні можливості, які виникають на різних рівнях — від сектора економіки до підприємства.

Для дослідження інвестиційних можливостей потрібно проаналізувати:

·    природні ресурси, придатні для обробки;

·    конкурентні сили та галузеві бар’єри;

·    майбутній попит на певні споживчі чи новостворені товари;

·    імпорт (для визначення сфер заміщення імпорту);

·    вплив на довкілля;

·    розвиток секторів обробної промисловості, які успішно функціонують в інших країнах з аналогічною економічною базою, подібними умовами розвитку та стану фінансових, трудових і природних ресурсів;

·    можливі взаємні зв’язки з іншими галузями — місцевими або транснаціональними;

·    можливе розширення існуючих виробництв на основі інтеграції;

·    можливості диверсифікації;

·    можливе розширення існуючої виробничої потужності для одержання економії, зумовленої зростанням масштабу виробництва;

·    загальний інвестиційний клімат;

·    промислову політику;

·    наявність і вартість виробничих чинників;

·    експортні можливості.

Усі ці дослідження ґрунтуються здебільшого на загальних оцінках, аніж на детальному аналізі. Тому їх можна проводити у трьох напрямах:

·     Дослідження регіонів (виявлення можливостей у даному регіоні).

·     Виробничі дослідження (виявлення можливостей у даній галузі промисловості).

·     Дослідження природних ресурсів, сільськогосподарської або промислової продукції (виявлення можливостей, що ґрунтуються на використанні згаданого).

Мета здійснення цих досліджень — швидко і без значних витрат оцінити найважливіші моменти інвестиційних можливостей.
На стадіїідентифікації провадиться вибір цілей проекту, визначення його завдань, які забезпечують виконання найважливіших планів. На цій стадії складається перелік усіх можливих ідей, здатних забезпечити виконання цілей економічного розвитку. Оскільки загальною метою будь-якого проекту є отримання додаткових вигід, відбір проектів здійснюється шляхом зіставлення можливих результатів від реалізації різних проектів.
При відборі ідей проекту аналітики натрапляють, з одного боку, на необхідність скорочення кількості ідей, що розглядаються, та, з іншого боку, потребу детального підходу до відібраних ідей з метою більш ретельного вивчення цих варіантів і відбору найпривабливішого. Відповідальність, покладена на аналітика в процесі вибору проекту, потребує від нього переконливої мотивації вибору або відхилення будь-якого варіанта проекту. Досить поширеними критеріями відхилення ідей проектів є:

·    недостатній попит на запропонований продукт, одержуваний в результаті реалізації проекту, або відсутність у даного товару істотних переваг;

·    висока вартість проекту порівняно з очікуваними доходами;

·    відсутність зобов’язань з боку організації або людей, які отримуватимуть вигоду від здійснення проекту;

·    відсутність політичної підтримки;

·    технологія, не придатна для здійснення проекту;

·    надмірній масштаб проекту, що не відповідає організаційним та управлінським можливостям;

·    надмірний ризик проекту;

·    висока вартість сировини й значні витрати на оплату кваліфікованої робочої сили.

Як правило, при відборі ідей проектів кількість варіантів, які заслуговують детального вивчення, скорочується до двох-трьох, що дозволяє швидко й без великих витрат оцінити найважливіші моменти інвестиційних можливостей проекту на макро- і мікрорівнях.

Макроекономічний аналіз провадиться, як правило, за трьома напрямами:

·    ресурсним, який дозволяє оцінити можливості, пов’язані з використанням ресурсів або продукції;

·    галузевим, спрямованим на визначення потенціалу певного сектора економіки;

·    регіональним, який дає оцінку можливостей певного регіону країни, його потенціалу, привабливості для конкретної проектної ідеї.

Метою проведення макроаналізу є розробка інвестиційної пропозиції та збір інформації для потенційних інвесторів.

На цій самій стадії, окрім макроаналізу, необхідно провести мікроаналіз, метою якого є діагностика окремих суб’єктів, які мають потенціал та інвестиційну привабливість, що дозволить сформулювати попередні цілі окремих інвестиційних пропозицій.

Стадіяпідготовки проекту поділяється на два етапи: попередня оцінка та додаткові дослідження (див. рис. 8).

Ідея проекту повинна бути детально розроблена на стадії ретельного дослідження.

Тобто перед тим, як вкладати великі кошти в детальну розробку проекту, треба оцінити його ідею за допомогою попереднього аналізу, в результаті якого формулюються основні положення:

·    розглянуті всі можливі альтернативи проекту;

·    проект може бути направлений на детальну розробку;

·    всі аспекти проекту мають важливе значення з погляду його здійснюваності і є потреба глибокого вивчення за допомогою функціональних досліджень;

·    ідея проекту на підставі існуючої інформації може бути визначена як нежиттєздатна чи недостатньо приваблива;

·    екологічна ситуація на ділянці запланованого будівництва і потенційний вплив на неї передбаченого виробничого процесу відповідають національним стандартам.

Метапідготовки проекту — ранжування і відбір існуючих варіантів проекту, які потрібно передати для детальної розробки, та його становлення.

Це може відбуватися, якщо: визначено основні та альтернативні варіанти проекту, ідентифіковані основні організаційні й політичні проблеми та віднайдені можливості їх вирішення;

є результати приблизної оцінки очікуваних витрат і доходів; існує підтримка з боку політичної влади, яка дістає вигоду від проекту; є підстава й впевненість, що проект отримає надійне фінансування з внутрішніх джерел.

Підготовка проекту дає інформацію щодо таких напрямів дослідження, як:

·          стратегія проекту або корпоративні стратегії, межі проекту;

·          ринок продукту проекту і концепція маркетингу;

·          місцезнаходження, ділянка та довкілля;

·          сировина, основні й допоміжні виробничі матеріали;

·          проектування і технологія;

·          організаційні та накладні витрати;

·          трудові ресурси, зокрема управлінські кадри, витрати на оплату робочої сили, потреби в професійному навчанні та витрати на нього;

·          графік здійснення проекту і складання бюджету.

Рис. 8. Зміст робіт на стадії підготовки проекту

Інколи добре виконані дослідження щодо підготовки проекту можуть служити достатнім його обґрунтуванням, проте якщо економічна сторона проекту викликає сумніви, слід неодмінно провести додаткові дослідження за проектом.

На стадії розробки та експертизи готується вся інформація, необхідна для прийняття рішення про інвестування. Оскільки підготовка проекту — процес ітераційний, що передбачає повернення до вже опрацьованих етапів, уточнення раніше сформульованих ідей, варто здійснювати вибір раціонального варіанта проекту шляхом зіставлення відібраних альтернатив за їх відносною вартістю й дохідністю та аналізувати з різним ступенем деталізації технічні, екологічні, фінансові, соціальні та організаційні аспекти проекту.

Результатом роботи аналітиків на цій стадії є проект, попередні умови й цілі якого чітко визначені, виходячи з основної мети та можливих варіантів стратегії маркетингу, бажаної і передбачуваної часток ринку, що відповідають виробничим потужностям, місцю розташування підприємства, наявним сировині, матеріалам, відповідній технології та обладнанню, оцінки впливу виробництва на довкілля. Фінансова частина дослідження полягає у визначенні обсягу інвестицій, включаючи чистий оборотний капітал, витрати виробництва й маркетингу, надходження від продажу та прибуток на інвестований капітал.

При розробці проекту всі прийняті припущення, обрані варіанти повинні бути описані та пояснені, що дасть змогу зробити проект більш зрозумілим для учасників, насамперед інвесторів. У випадку відхилення проекту через його нежиттєздатність необхідно ретельно описати причини, а не тільки констатувати цей факт.

На цій стадії визначаються здійснюваність або достатня обґрунтуваність проекту в цілому та за його окремими параметрами: технічна здійснюваність, вплив на довкілля, ринкова ефективність, інституційна прийнятність, соціальні аспекти, фінансова та економічна цінність. Усі ці дослідження виконуються з максимальною точністю шляхом підбору оптимальних характеристик, що повторюються, з урахуванням зворотних і взаємних зв’язків, включаючи визначення всіх факторів ризику й невизначеності. Так, найбільш прийнятний пакет технічних рішень залежатиме від попиту на продукцію здійснюваного проекту, адміністративних можливостей організації, яка реалізує проект, а також від культурних традицій і соціальної поведінки кінцевих виробників або споживачів. Аналіз здійснюється за такими аспектами:

·    комерційним, або маркетинговим;

·    технічним;

·    інституційним;

·    екологічним;

·    соціальним;

·    фінансовим;

·    економічним.

Мета цієї стадії — дати детальну оцінку наявних проектів, вибрати найефективніший, виробити пропозиції щодо фінансування.
Підекспертизою проекту розуміють його оцінку заінтересованими або незалежними організаціями за формальними та неформальними критеріями. Завданням експертизи є перевірка раціональності проекту, визначення доцільності його реалізації. Саме на цій стадії приймається остаточне рішення про прийняття або відхилення проекту. Звичайно експертизу виконують за окремими складовими.

Комерційна експертиза провадиться для оцінки прийнятності, доступності і цінової привабливості залучених до проекту ресурсів, ринкових тенденцій і перспектив продукції, яка виробляється, а також цінової політики на товар, що випускається. Особливу увагу експерти приділяють оцінці заходів по придбанню сировини і матеріалів, а також продажу продукції проекту.

Технічна експертиза перш за все повинна визначити переваги технічних пропозицій, їх адекватність можливостям місцевих умов і витратам. Технічній експертизі підлягають масштаб проекту, місце його розташування, доступність залучених сировинних матеріалів та обладнання, рівень розвитку виробничої і соціальної інфраструктури, величина витрат і система їх регулювання.

Екологічна експертиза провадиться з метою визначення впливу проекту на екосистему, а також оцінки наслідків негативного впливу проекту на повітряний та водний басейни, ступінь екологічного ризику, пов’язаного з його реалізацією.

Інституційна експертиза, тобто оцінка адміністративно-управлінських аспектів здійснення проекту, виконується з метою визначення можливості реалізації проекту в заданому політичному, економічному та правовому середовищах, а також для встановлення організаційних умов, які дозволяють успішно досягти поставлених проектних цілей.

Фінансова експертиза передбачає оцінку фінансової спроможності об’єкта, що здійснює реалізацію проекту, обґрунтованість фінансових прогнозів, здатність своєчасного забезпечення покриття платежів по позичках, фінансові наслідки проекту для інвесторів, замовників і підприємства, що реалізують проект.

Соціальна експертиза дозволяє визначити масштаби впливу проекту на соціальне середовище, вигоди, які отримують мешканці регіону реалізації проекту, а також можливий негативний вплив проекту на населення.
Економічна експертиза покликана оцінити проект з точки зору національних інтересів, суспільства в цілому, в тому числі відповісти на запитання, чи доцільне використання проектом національних ресурсів, чи існують адекватні стимули для різних учасників проекту, що передбачає сприяння національному розвитку.

На стадіїдетального проектування провадиться розробка функціональної схеми і фізичного плану промислового підприємства, які необхідні для випуску конкретної продукції, а також визначаються обсяги відповідних інвестиційних витрат, а також витрат, що виникають на етапі експлуатації.

Основною складовою проектування є вибір відповідної технології, а також планування придбання й освоєння цієї технології та відповідного ноу-хау. На цій стадії здійснюються основні проектно-конструкторські роботи, які включають ретельну компановку будівельних об’єктів, обладнання і виробничих процесів, а також потоків матеріалів і зв’язків між різними етапами виробництва. Ця стадія складається з:

·    будівельного планування (пуск і налагодження);

·    календарного планування будівельних робіт;

·    календарного плану фінансування;

·    підготовки будівельної документації.

Склад і зміст проектно-кошторисної документації на будівництво споруд розробляється відповідно до державних стандартів та уточнюється замовниками й проектувальниками.

1.3.3 Інвестиційна та експлуатаційна фази проекту

Інвестиційна фаза, або фаза впровадження проекту, передбачає широкий спектр консультаційних і проектних робіт, головним чином у сфері управління проектом. Під час цієї фази виконуються такі пункти:

·    установлення правової, фінансової, організаційної бази для здійснення проекту;

·    придбання та передача технології;

·    придбання землі, будівельні роботи і встановлення обладнання;

·    виробничий маркетинг, а також забезпечення постачання та формування адміністрації фірми;

·    набір і навчання персоналу;

·    здача в експлуатацію й пуск підприємств.

На стадіїпідготовки і проведення тендерів найбільш важливу роль відіграє широке залучення вітчизняних і міжнародних постачальників сировини, матеріалів, обладнання, які пропонують свою участь у даному проекті. Переговори та укладання угод пов’язані з правовими зобов’язаннями, що виникають при передачі технології, будівництві будівель, закупівлі та встановленні машин й обладнання, а також при фінансуванні. На цій стадії здійснюється підписання угод між інвестором або підприємцем, з одного боку, та фінансовою установою, консультантами, постачальниками сировини та інших ресурсів, з іншого.
Стадіяінженерно-технічного проектування передбачає підготовку ділянки, остаточний вибір технології та обладнання, здійснення всього діапазону робіт з планування і складання графіка будівництва, а також підготовку маршрутно-технологічних карт, масштабних креслень та різноманітних схем.
Стадіябудівництва містить підготовку ділянки для забудови, спорудження будівель та інші цивільні будівельні роботи, а також поставки й монтаж устаткування згідно з визначеними програмами та графіками.
Виробничий маркетинг безпосередньо аналізує готовність ринку до появи продукту проекту, а також визначає заходи, що сприяють проведенню ефективної збутової політики, організацію просування товару на ринок. На цій стадії визначаються критичний рівень поставок цього продукту, а також можливі методи стимулювання продажу, в тому числі реклама, цінове стимулювання покупців, продавців та посередників.

Набір і навчання персоналу проводиться одночасно з етапом будівництва й може мати вирішальне значення для очікуваного зростання продуктивності та ефективності роботи підприємства. Особливо важлива дана стадія для великомасштабних проектів, що пов’язані із залученням значної кількості робітників, до яких висуваються серйозні вимоги у професійній та кваліфікаційній підготовці. Навчання є невід’ємною частиною інвестиційної фази для проектів, які використовують нові технології, ноу-хау, що потребують особливих навичок у персонала, а також нових прийомів роботи, що підвищують ефективність проектів взагалі.

Здача в експлуатацію і пуск підприємства, як правило, стислий за часом, але технічно важливий період здійснення проекту. Він пов’язує інвестиційну фазу з експлуатаційною.

Здача проекту в експлуатацію охоплює такі види робіт:

·    передексплуатаційні перевірки;

·    пробні пуски;

·    експлуатаційні випробування;

·    прийняття.

Для здачі в експлуатацію необхідна поставка ресурсів, матеріалів та робочої сили на будівельну ділянку. Ефґективний і збалансований розподіл у часі цих поставок потребує складання графіка здійснення цього процесу. Найбільш простий і популярний метод поділу процесу реалізації проекту на різноманітні дії та визначення тривалості кожної з них називається графіком Ганта.

Добре планування й ефективне управління проектом повинні гарантувати, що всі стадії інвестиційної фази будуть здійснені згідно з наміченим регламентом. Для успішного впровадження проекту потрібна ефективна координація різноманітних видів діяльності, яка може бути досягнута тільки за ретельного календарного планування. Для цього використовують метод критичного шляху та метод оцінки й аналізу проекту.
Якщо в передінвестиційній фазі головним критерієм оцінки її успішності є якість та надійність проекту, то на інвестиційній фазі першочергового значення набуває чинник часу, що пов’язано з потребою втримати проект у межах прогнозних даних, які отримані в обґрунтуванні.

Експлуатаційна фаза повинна розглядатися як з точки зору короткотермінових, так і довготермінових засад. Перші стосуються початку виробництва, коли можуть виникати проблеми, пов’язані із застосуванням технології, роботою устаткування або недостатньою продуктивністю праці через нестачу кваліфікованого персоналу. Більшість цих проблем формуються ще у фазі здійснення проекту.

Довготерміновий підхід стосується обраної стратегії та загальних витрат на виробництво й маркетинг, а також надходження від продажів. Ці чинники безпосередньо пов’язані з прогнозом, зробленим в передінвестиційній фазі. Якщо стратегії та перспективні оцінки виявляються помилковими, внесення будь-яких коректив буде не тільки затрудненим, але і вкрай дорогим.

На цій фазі виділяють такі стадії:

·    виробнича експлуатація;

·    заміна та оновлення;

·    розширення та інновації;

·    заключна оцінка проекту.

Виробнича експлуатація фактично визначає, наскільки результати проекту відповідають поставленим цілям. Функціонування підприємства у виробничому режимі потребує дотримання контролю за структурою витрат, раціоналізації поточних виробничих і маркетингових витрат, що дозволяє досягти рентабельної роботи, реалізувати фінансову спроможність проекту, яка, в свою чергу, дає змогу отримати плановий прибуток від інвестицій.
Стадіязаміни та оновлення відіграє значну роль при реалізації великомасштабних проектів, які мають важливе значення як для окремих підприємств, так і для галузей промисловості, регіонів і країни в цілому. Оскільки процес підготовки та інвестування для таких проектів може тривати не один рік, у момент експлуатації виникає необхідність оновлення процесу, що містить технічну і технологічну перевірку, інвестування або вилучення капіталовкладень, додаткове навчання, введення попереджувального технічного обслуговування та контролю якості, поліпшення фінансового та організаційного управління.

Реабілітаційні дослідження — процес, який дорого коштує та потребує додаткових витрат і роботи кваліфікованих експертів.

Розширення та інновації як складові експлуатаційної фази можливі у випадку, коли необхідно збільшення кількості основної та побічної продукції, що випускається, без змін номенклатури, виробничої програми шляхом додавання нової однотипної продукції і т. ін. Дане розширення можливе за допомогою таких способів:

·    удосконалення технології;

·    збільшення потужності всього виробництва;

·    введення нового змінного графіка роботи;

·    підвищення виробничої потужності найслабкіших ланок виробничого ланцюга.

Впровадження нової продукції може призвести до установки нових виробничих ліній всередині існуючого підприємства або, залежно від масштабу виробництва, — до будівництва нових цехів на окремій ділянці. Проте таке розширення вже потрібно розглядати як новий проект.
Заключна оцінка проекту провадиться після реалізації проекту і фактично є ретроспективним аналізом усіх виконаних за проектом робіт. Здійснення оцінки проекту, з одного боку, надає можливості встановити фактори успіху або причини провалу проекту (слугуватиме інформаційною базою для розробки наступних проектних рішень), з іншого боку, — визначити, наскільки ефективно використовувалися ресурси для досягнення поставлених проектних цілей (є основою звіту про витрати коштів для інвесторів та інших учасників проекту).

Заключна оцінка проекту дає змогу відповісти на такі запитання:

·    Чи були цілі проекту чітко визначеними і чи можливим було їх досягнення?

·    Чи були відібрані технічні рішення прийнятними для проекту?

·    Чи правильно були оцінені екологічні, соціально-економічні та комерційні умови реалізації проекту?

·    Чи отримали учасники проекту вигоди, передбачені проектом?

·    Чи мала місце перевитрата ресурсів (у тому числі фінансових) на підготовку та реалізацію проекту?

·    Чи досягнуто заплановану норму рентабельності, чи отримали інвестори віддачу вкладеного капіталу?

Найбільш важливим моментом в оцінці проекту є збір інформації, що дозволяє на підставі узагальнення успішного або невдалого досвіду проектних рішень уникнути помилок при підготовці та розробці майбутніх проектів.

1.3.4 Визначення тривалості та вартості передінвестиційних досліджень

Тривалість проектного циклу, безумовно, не є нормативною величиною і залежить від великої кількості обставин, насамперед від виду проекту та його учасників (табл. 3).

Таблиця 3 ПРИБЛИЗНА ТРИВАЛІСТЬ ПЕРЕДІНВЕСТИЦІЙНОЇ
ТА ІНВЕСТИЦІЙНОЇ ФАЗ ЖИТТЄВОГО ЦИКЛУ ДЕЯКИХ ПРОЕКТІВ

Чітко встановлених норм і нормативів для визначення вартості передінвестиційних досліджень не існує. Ця величина залежить від таких чинників:

·    масштаб і природа проекту;

·    вид, межі та глибина передінвестиційних досліджень;

·    категорія замовника та підрядника досліджень;

·    час і зусилля, потрібні для збирання й аналізу інформації.

Зазвичай вартість таких досліджень оцінюється в потрібних людино-днях або людино-місяцях. Преідентифікаційна стадія великих проектів вимагає 2—3 людино-місяців, попередні дослідження — від 6 до 12, а детальна розробка — 12—15. На підставі витрат у людино-днях (людино-місяцях) розраховуються витрати на оплату праці, відрядження, проживання, складання креслень, карт, документів, поштово-телеграфних і кошторисних накладних витрат.

Наявна практика визначення витрат на передінвестиційні дослідження свідчить, що вониможуть плануватися у процентах від вартості проекту. Так, вартість формування інвестиційного задуму з підготовкою інвестиційної пропозиції й документа про наміри може коштувати від 0,2 до 1% вартості проекту, дослідження інвестиційних можливостей, складання короткого техніко-економічного попереднього обґрунтування — 0,25—1,5%, докладне техніко-економічне обґрунтування доцільності інвестиційних рішень (залежно від масштабу проекту) — від 1,0—3,0% для невеликих проектів до 0,2—1% для великих.

Витрати на супроводження проекту та його реалізацію значно відрізняються за фазами й стадіями життєвого циклу проекту (рис. 9).
Кожна фірма, замовник, інвестор самостійно визначають для себе величину тих витрат, які спрямовують на передінвестиційні дослідження. Виокремимо деякі суб’єктивні чинники, що впливають на цю величину:

1) досвід консультантів або експертів, які проводять дослідження;

2) масштаб передбачуваної роботи;

3) складність досліджуваної галузі;

4) конкуренція між консультантами й експертами, умови роботи консалтингових фірм;

5) зацікавленість консультантів у проведенні подальших досліджень і співробітництві із замовником;

6) компетенція у проведенні переговорів з консультантами, що здійснюють передінвестиційні дослідження.

Витрати на передінвестиційні дослідження можуть фінансуватися:

·    інвестором;

·    замовником;

·    сторонніми організаціями, що зацікавлені в реалізації проекту.

·    Розробка проекту може бути представлена у вигляді циклу, який складається з окремих фаз, стадій та етапів і дістав назви «життєвий цикл проекту».

·    Отже, життєвий цикл проекту — період часу від задуму проекту до його закінчення, який може характеризуватися моментом здійснення перших витрат за проектом (поява проекту) і отриманням останньої вигоди (ліквідація проекту). Проектний цикл поділяють на три фази: передінвестиційну, інвестиційну та експлуатаційну, які, в свою чергу, розгалужуються на стадії

Рис. 9. Витрати по просуванню проекту та капітальні витрати

Часто зустрічається спільне фінансування, яке дозволяє проектним організаціям розподілити ці витрати між замовниками та інвесторами.

Передінвестиційна фаза включає такі стадії: преідентифікація; ідентифікація; підготовка; розробка та експертиза; детальне проектування. На передінвестиційній фазі проводяться дослідження по визначенню інвестиційних можливостей, здійснюється аналіз альтернативних варіантів та попередній вибір проекту, а також підготовка проекту: попереднє обґрунтування і детальна розробка, висновки щодо проекту та рішення про його інвестування.

На інвестиційній фазі проводяться такі роботи: встановлення правової, фінансової, організаційної засад для здійснення проекту; придбання та передача технології, а також основні проектні роботи; придбання землі, будівельні роботи й встановлення обладнання; передвиробничий маркетинг, а також забезпечення постачання та формування адміністрації фірми; набір і навчання персоналу; здача в експлуатацію підприємства.

Експлуатаційна фаза розглядається як з точки зору короткотермінових, так і довготермінових засад. Перші стосуються початку виробництва, коли можуть виникати проблеми чисто технічні й виробничі, а довготерміновий підхід має відношення до обраної стратегії і загальних витрат на виробництво і маркетинг, а також надходження від продажів. Основними стадіями експлуатаційної фази є здача в експлуатацію; заміна і оновлення; розширення та інновації; заключна оцінка проекту.

Тривалість проектного циклу залежить від великої кількості обставин, в першу чергу від виду проекту та його учасників. Суворих обмежень для визначення вартості передінвестиційних досліджень не існує. Ця величина перебуває у взаємозв’язку з такими чинниками: масштаб і природа проекту; вид, межі та глибина передінвестиційних досліджень; категорія замовника та підрядника досліджень; час і зусилля, потрібні для збирання й аналізу інформації. Вартість таких досліджень може оцінюватись у потрібних людино-днях або людино-місяцях. Витрати на передінвестиційні дослідження фінансуються як інвесторами, так і замовниками, іноді й сторонніми організаціями, що зацікавлені в реалізації проекту.

·          Яка, на вашу думку, головна мета визначення життєвого циклу проекту?

·          Назвіть основні фази та стадії проектного циклу.

·          Чи існують особливості життєвого циклу загальнонаціональних, регіональних і локальних проектів?

·          Які існують підходи до поділу життєвого циклу на фази та стадії? За якими критеріями відбувається цей поділ?

·          Обґрунтуйте необхідність проведення передінвестиційних робіт за ітераційним методом.

·          Опишіть зміст передінвестиційних досліджень.

·          Які основні роботи необхідно проводити на інвестиційній та експлуатаційній фазах?

·          Як визначається вартість передінвестиційних досліджень та їх фінансування, від яких чинників вони залежать?

Практичні завдання

·          Визначте мету, межі та інші ознаки проекту побудови готельного комплексу у великому місті. Визначте базові роботи, які необхідно виконати на передінвестиційній, інвестиційній та експлуатаційній фазах.

·          Упорядкуйте такі види робіт за фазами, стадіями та етапами життєвого циклу проекту:

РОЗДІЛ 2 Інструментарій проектного аналізу

2.1 КОНЦЕПЦІЯ ЗАТРАТ І ВИГІД У ПРОЕКТНОМУ АНАЛІЗІ

2.1.1 Визначення цінності проекту

Одним з основних завдань проектного аналізу є встановлення цінності проекту, яка визначається як різниця між позитивними (вигодами В) та негативними результатами (затратами З):

Цінність проекту = Вигоди – Затрати.

Тобто потрібно оцінити всі результати проекту і встановити, чи перевищують вигоди від нього затрати на його здійснення. Аналіз вигід і затрат є базою прийняття проектних рішень, оскільки дозволяє відповісти на такі запитання:

·    яким є бажаний результат проекту?

·    хто несе витрати за проектом?

·    хто скористається позитивними результатами проекту?

·    коли та яким чином виявляться позитивні результати проекту?

·    як потрібно порівнювати і підсумовувати вигоди і затрати різного типу, щоб визначити остаточну цінність проекту?

·    яким чином співвідносяться позитивні результати даного проекту з результатами інших альтернативних проектів?

Якщо метою проектного аналізу є встановлення розміру перевищення додаткових вигід від реалізації проекту над додатковими затратами, необхідними для його здіснення, то належить визначити методику розрахунку додаткових вигід і додаткових затрат.
Модель оцінки додаткових вигід базується на розрахунку приросту вигід, отриманих завдяки здійсненню проекту, помноженому на ціну вигід:

Додаткові вигоди проекту = ?B ? Pв , (2.1.1)

де ?В — додаткові вигоди, отримані завдяки здійсненню проекту; Рв — ціна вигод.

Модель оцінки додаткових затрат ґрунтується на визначенні кількості потрібних додаткових ресурсів, помножених на їх ціну:

Додаткові затрати проекту = ?Qp ? Pp , (2.1.2)

де ?Qp — кількість додаткових ресурсів, необхідних для реалізації проекту; Pp— ціна ресурсів.

Визначення затрат і вигід слід провадити у розрізі кожного року проекту. Для відображення вигід і затрат у грошовому вимірі необхідно:

1. Встановлення якісного складу вигід і затрат, які виникають у результаті матеріальних впливів проекту.

2. Вимірювання у грошових одиницях зазначених вигід і затрат.

3. Визначення реальних і майбутніх грошових показників, які характеризують вигоди і затрати проекту.

4. Порівняння потоків вигід і затрат на основі критеріїв, прийнятих для даного проекту.

2.1.2 Поняття явних і неявних вигід і затрат

Досить часто аналітики до затрат відносять те, що знижує можливість досягнення цілей проекту, а до вигід — те, що сприяє їх досягненню. Однак такий спрощений підхід зумовлює появу проблеми визначення цілей для кожного учасника проекту. Для приватних компаній або державних корпорацій основною метою є максимізація прибутку, але разом з тим вони мають й інші важливі цілі. Наприклад, вони можуть бути заінтересовані у диверсифікації своєї діяльності, що дасть змогу знизити власний ризик. Для суспільства в цілому основною метою є підвищення суспільного добробуту, але воно дбає і про розподіл доходу, збільшення кількості робочих місць для зниження рівня безробіття, посилення регіональної інтеграції або забезпечення національної безпеки.

Для більшості країн підвищення доходу є найважливішим завданням будь-якої ініціативи в економічній галузі, а примноження національного доходу — метою національної економічної політики. Отже, у даній системі економічного аналізу все, що знижує національний дохід, вважається затратами, а все, що його підвищує, — вигодами.
У проектному аналізі розрізняють явні і неявні вигоди і затрати.

Явними називають матеріальні вигоди (затрати, обумовлені зменшенням (збільшенням) витрат або отриманням додаткових доходів (витрат), величина яких, як правило, очевидна, що дозволяє досить легко визначити їх фінансове значення. Зазвичай явні затрати і вигоди використовують для розрахунків фінансового аналізу проекту, оскільки вони базуються на оцінці вигід і затрат з урахуванням ринкових цін.

До неявних вигід (затрат) належать побічні вигоди (затрати), які супроводжують проект. Вони пов’язані, як правило, з економічними або соціальними наслідками проекту і мають непрямий характер. Неявні вигоди (затрати) обов’язково відображаються в економічній оцінці проекту, коли його привабливість оцінюється з позицій суспільства в цілому. Для оцінки вигід і затрат з точки зору економічного аналізу бажано використовувати альтернативну вартість ресурсів і продукції.

Методика оцінки неявних вигід і затрат передбачає застосування таких прийомів:

·    визначення цін товарів і послуг споріднених ринків, на яких дані неявні вигоди і затрати мають кількісний вимір. Наприклад, для оцінки незручностей, що викликані шумом та забрудненням автомагістралі можна використовувати ціни на ринку житла;

·    непряма оцінка, або оцінка цін товарів гіпотетичного ринку, що полягає в опитуванні людей, яких стосується проект, чи були б вони готові заплатити (за отримання вигоди або усунення затрат) або одержати компенсацію (за відмову від вигід або за затрати), якби існував ринок для даних неявних вигід або затрат;

·    максимальна — мінімальна величина — визначення кількісної величини неявних затрат, яку вигоди повинні перебільшити. Наприклад, можна оцінити витрати на очищення забруднених вод, а потім вирішити, чи перевищуватимуть вигоди цю суму затрат.

Неявні вигоди і затрати досить часто супроводжують проекти із зовнішніми ефектами. Такі побічні витрати оцінюються або: 1) за величиною мінімальної компенсації, яку вони вимагали б для того, щоб відновити попередній рівень добробуту без даного зовнішнього ефекту; 2) за тією максимальною сумою, яку вони готові заплатити, щоб припинити цей зовнішній ефект. Вибір такого підходу залежить від того, чи має право підприємство забруднювати воду взагалі або до певного рівня, чи мають мешканці абсолютне право користуватися цілком незабрудненою водою, а також чи існує нормативна база для компенсації населенню збитків.

2.1.3 Альтернативна вартість  та її використання у проектному аналізі

Одним з ключових положень проектного аналізу, особливо у сфері економічного аналізу, є поняття альтернативної вартості. Альтернативна вартість виникає при наявності обмеженості ресурсів на об’єкт чи діяльність, що є цінними для когось. Якщо такої обмеженості немає, тоді всі потреби суспільства у будь-який період можуть бути задоволені. У такому разі відсутня потреба обирати між окремими варіантами, координувати процеси визначення пріоритетних потреб та вибору тих з них, що вимагають першочергового задоволення.

Тільки-но з’являється обмеженість ресурсів, задоволеність усіх запитів унеможливлюється. Отже, обмеженість ресурсів зумовлює необхідність вибору:

·    безпосередньо з об’єктів, де існує альтернатива;

·    опосередковано із закладів чи процедурної організації для соціальних взаємодій, які, в свою чергу, впливають на вибір кінцевих об’єктів.

Оскільки практично будь-які ресурси мають обмежений характер, то вони потенційно можуть бути використані для різних цілей. Так, земельна ділянка в місті може бути забудована жилими будинками, адміністративними спорудами, промисловими підприємствами тощо. Або: якщо беруться у борг гроші для придбання автомобіля, тоді необхідно відмовитися від інших можливостей, що могли б з’явитися завдяки позиченим грошам. Або: запаси валюти, наявні в країні, можливо використати для імпорту товарів, купівлі необхідної сировини чи фінансування інвестиційних проектів.
Концепція альтернативної вартості може поширюватися також на нематеріальні речі. Якщо хтось вирішить стати музикантом і йому потрібно для цього займатися музикою по 8 годин на день, то навряд чи він зможе знайти час для того, щоб навчатися ще й на лікаря. Оскільки засоби та ресурси охорони здоров’я обмежені, може виникнути необхідність урізати витрати на охорону здоров’я для старших членів суспільства для того, щоб підвищити рівень медичного обслуговування дітей. У даному випадку альтернативна вартість буде визначатися як задоволення потреби, що могли б отримати люди похилого віку.

Таким чином, альтернативна вартість — це втрачена вигода від використання обмежених ресурсів для досягнення однієї мети замість іншого, найкращого з тих, що лишилися, варіанта їх застосування.
Інакше кажучи, альтернативна вартість — це вигода, від якої довелося відмовитися при обмеженості ресурсів, це ціна втраченої вигіднішої альтернативи.

Використання наявних обмежених ресурсів з однією метою обов’язково усуває можливість їх застосування з іншою. Таким чином, різне застосування ресурсів наперед визначає різну кількість чистих вигід, які можна отримати від їх використання. Тому необхідно розподіляти ресурси серед альтернативних способів використання таким чином, аби чисті вигоди були максимальними.

При розгляді фінансового аспекту проектного аналізу основною метою є збільшення до максимуму різниці між доходом і втратами, тобто прибутку. Кожна витрата зменшує цю різницю, і тому ціна, сплачена за певні витрати, може виступати як засіб оцінки альтернативної вартості. Так, при придбанні фірмою сировини, яка може використовуватися у домашньому господарстві, зменшується кількість доступних джерел прибутку для власників фірми. Якщо ж ми звернемося до суспільства в цілому, то у разі, коли метою проекту є максимальний вклад у збільшення національного доходу, ціни, що склалися на ресурси чи товари, не можуть бути засобом оцінки альтернативної вартості.

Очевидним прикладом є такий ресурс, як робоча сила. У разі, коли у суспільстві існують безробітні, а проект передбачає створення нових робочих місць, вони зможуть отримувати зарплату. Для фірми, яка наймає робітників, зарплата є альтернативною вартістю, але з точки зору суспільства альтернативна вартість — це національний дохід, який не був би отриманий через залучення до роботи колишніх безробітних. Оскільки безробітні не зробили ніякого внеску до національного доходу, нам не варто нехтувати останнім при використанні робочої сили для проекту. Отже, альтернативна вартість з погляду національного доходу є нульовою. Таким чином, альтернативна вартість виявляється різною для фірми і суспільства.
Ринкові ціни можуть бути поганим показником альтернативної вартості з точки зору суспільства в цілому, для якого альтернативна вартість товарів, що підлягають продажу, повинна базуватися на граничній вартості. Остання може визначатися на підставі ціни, яку суспільство має заплатити за аналогічні імпортовані товари, чи вартості інших товарів, що могли б бути придбані шляхом міжнародного обміну, якби нам не потрібно було використати цю альтернативну вартість з визначеною метою. Наприклад, якщо ми повернемо певну частину нафти, яка могла б бути експортована, для внутрішнього використання, вартість її може відрізнятися від ринкової ціни. Це буде гранична ціна, обумовлена вартістю іноземного обміну, яким знехтували для використання нафти для внутрішніх потреб.
Для деяких товарів визначити альтернативну вартість дуже складно, оскільки практично не існує активного конкурентного ринку цих товарів. До таких товарів насамперед належить земля, вартість якої зазвичай неадекватно оцінюється ринковою ціною. У багатьох країнах на вартість землі впливають фактори неекономічного характеру, серед яких — безпека, традиції, сімейні зв’язки та ін. Для визначення альтернативної вартості землі найбільш поширеними прийомами є:

·    орендна плата, можливо капіталізована, в умовах існування розвинутого ринку оренди землі;

·    пряма оцінка продуктивності землі за допомогою оцінки продуктивності сільськогосподарських культур, які зараз на ній вирощуються, і визначення внеску землі у вартість загальної продукції;

·    «залишковий» метод визначення внеску віддачі землі на підставі додаткової вартості, яку можна отримати від її використання.

Таким чином, у проектному аналізі кожна вартість, яка застосовується для фінансового (з точки зору фірми) або економічного аналізу (виходячи з впливу на національний дохід), є альтернативною вартістю. Тому концепція альтернативної вартості є ключовою в проектному аналізі.
Усе викладене дає змогу дійти висновку, що в проектному аналізі необхідно враховувати не фактичну вартість товару, який ми розглядаємо, а вартість товару чи послуги, від котрої ми відмовляємося. Оскільки альтернативна вартість виражається за допомогою якого-небудь мірила, вона іноді має назви «тіньова ціна», «ціна втраченого шансу», «ціна економічної ефективності» та ін.

2.1.4 Визначення вигід у проектному аналізі

Явні вигоди від проекту виникають або від збільшення обсягів випуску, що сприяє зниженню собівартості виробництва продукції, або від можливості підвищення ціни на продукцію, що виробляється. Це матеріально відчутні вигоди, тому їх кількісна оцінка майже не викликає складнощів. 
Збільшення фізичного обсягу виробництва — найбільш типовий вид матеріальних вигід, визначення яких базується на додаткових грошових надходженнях, що виникають завдяки проекту.

В окремих випадках вигоди від проектів можуть виглядати як підвищення якості вироблюваної продукції, що дозволяє значною мірою задовольнити зростаючі потреби покупців даного товару, і таким чином збільшити обсяги збуту продукції.

До вигід, що отримуються в результаті реалізації проекту, можна віднести також зміни:

·    кваліфікації працівників, що дає змогу підвищити якість продукції, уникнути ризик браку, досягти довгострокової рівноваги;

·    у часі реалізації. Це відбувається, наприклад, завдяки будівництву спеціалізованих сховищ, що дає змогу продажу сільськогосподарської продукції у період найвигідніших цін на неї (продаж зерна не під час жнив, а наприкінці року, коли ціна на нього підвищується);

·    місця реалізації. Цей вид вигід найбільш пов’язаний з проектами у галузі збуту, коли передбачається доставка товару безпосередньо до споживача;

·    виду продукту, наприклад його сортування та переробка. Вигоди у цьому проекті зумовлені тим, що у сільськогосподарських проектах сортування дозволяє кращі овочі та фрукти продавати у свіжому вигляді за більш високими цінами, а менш якісний товар направляти на переробку, що в цілому підвищує вартість усього врожаю.

2.1.5 Поняття затрат у проектному аналізі

У сучасній економічній літературі затрати іноді замінюють термінами «витрати» або «видатки». У фінансовому менеджменті, управлінському та фінансовому обліку це недопустимо, оскільки кожне з названих понять має окремий зміст. Проте у проектному аналізі для аналітика заміна поняття «затрати» терміном «витрати» не є принципово важливим. Тому надалі вказані терміни ми вживатимемо як синоніми.
При здійсненні проектного аналізу досить часто окремі затрати мають більш важливе значення, ніж усі інші. Певні з них вже за своїм походженням вимагають більш пильного ставлення аналітиків. З цією метою розглянемо деякі витрати та їх класифікаційні ознаки, що допоможуть під час оцінки проектів прийняти єдино вірне рішення.

Найбільш поширеними класифікаційними ознаками витрат є такі:

·    можливість відображення у бухгалтерській звітності (бухгалтерські та економічні);

·    ступінь динамічності витрат залежно від збільшення чи зменшення обсягів виробництва (постійні, змінні);

·    період здійснення затрат (довгострокові, короткострокові);

·    спосіб віднесення затрат на одиницю продукції (середні, граничні);

·    походження витрат (експлуатаційні, фінансові);

·    ступінь покриття реальної вартості;

·    можливість розподілу.

Сучасні методи обліку дозволяють відображати у бухгалтерських документах лише вартість використаних ресурсів, що не є власністю фірми. Ці витрати включаються до собівартості випущеної продукції, і, як правило, регламентуються відповідною законодавчою базою. Однак досить часто компанія, що має власні ресурси та застосовує їх, не має змоги відобразити ці ресурси у своїх бухгалтерських витратах. Практикою підтверджено необхідність розрахунку для підприємця не лише бухгалтерських витрат (явних), які утворюються під час сплати за ресурси зовнішньому постачальнику, але й неявних витрат, які виникають у разі використання фірмою власних ресурсів. Аналітик, що приймає рішення про доцільність реалізації проекту, має керуватися величиною економічних витрат, які містять як бухгалтерські, так і неявні витрати, що відображає вартість ресурсів, які використовуються у процесі виробництва і належать власнику бізнеса. Поділ витрат на постійні та змінні пов’язаний з причинним механізмом їх змін. Витрати, що мають власні розміри у прямому співвідношенні зі змінами в обсягах виробництва (реалізації), називають змінними. Водночас із збільшенням виробництва підвищуються і витрати. Якщо обсяги виробництва знижуються, витрати відповідно змінюються. Прикладом такого роду витрат може виступати вартість сировини — її придбання безпосередньо пов’язано з обсягом продажів: чим більше продають, тим більше потрібно виробляти, і тим більше сировини купують. Якщо нічого не продається, то теоретично не потрібно нічого виробляти і вартість сировини для виробника дорівнюватиме нулю. Змінні витрати містять такі статті, як вартість сировини, пряма оплата праці, окремі витрати на реалізацію, оплата електроенергії, спожитої для експлуатації устаткування протягом виробничого процесу, та ін.

Усі витрати, зміни яких безпосередньо не пов’язані з обсягом продажів, називаються постійними. Ці витрати оплачуються незалежно від того, чи вдається будь-що продати (навіть якщо нічого не виробляється). Їх розмір приблизно однаковий, незалежно від обсягу реалізації. До постійних витрат належать амортизація, адміністративні накладні витрати, страховка, орендна плата та аналогічні обов’язкові платежі. Не можна вважати, що постійні витрати не змінюються протягом часу, — дорожчає страховка, адміністрація отримує надбавку до зарплати тощо. Разом з тим підкреслимо, що підвищення (зниження) постійних витрат зумовлено чимось іншим, відмінним від змін у виробництві (реалізації). Такий причинний зв’язок з виробництвом є найважливішим чинником різниці між змінними та постійними витратами.

Оскільки підприємство, що функціонує у короткому періоді, обмежене можливістю варіювання, заміщення факторів виробництва, слід враховувати, що витрати у короткостроковому періоді обмежені умовами існуючої технології, ціновими характеристиками ресурсів. Тому короткострокові витрати, як правило, не є гнучкими, що знижує мобільність фірми. У довгостроковій перспективі всі витрати (як постійні, так і змінні) мають тенденцію до змін. Компанія може переміститися в інший будинок, який не так дорого коштує, платити меншу орендну плату, знизити заробітну плату, провести профілактичний ремонт устаткування, змінити структуру та величину страховки. Все це значною мірою впливає на зниження рівня постійних витрат. Тому довгострокові витрати значно нижчі, ніж короткострокові. Можливість маневрування як позитивна характеристика будь-якої підприємницької діяльності тим більша, чим ширші можливості у компанії гнучко змінювати свої витрати, тобто чим нижчі її постійні витрати.
Теорія раціональної поведінки фірми вимагає визначення не лише величини середніх витрат на одиницю випуску продукції (середні загальні, середні змінні та середні постійні), але й величини граничних, або маржинальних витрат. Граничними називають ті додаткові витрати, які вимагатимуть від виробника випуску однієї додаткової одиниці продукції.

Проілюструємо різницю між середніми та граничними витратами на прикладі, який наведено у табл. 4.

Таблиця 4 РОЗРАХУНОК СЕРЕДНІХ ТА ГРАНИЧНИХ ВИТРАТ 
ПРИ ВИГОТОВЛЕННІ ВУЗЛА

Дані, наведені в ній, характеризують виробничий процес, в якому для виготовлення вузла застосовують три верстати. Завдяки певним технологічним змінам кожен з них має різні експлуатаційні витрати, проте для виробництва 125 одиниць продукції за годину потрібна робота всіх трьох верстатів. Загальні витрати виробництва 125 одиниць продукції становлять 2500 грн., середні — 20 грн. за одиницю. Собівартість вузлів різна — 14, 16, 20 грн. Для виробництва додаткової одиниці за годину належить використовувати 3-й верстат. Виробничі витрати за одиницю продукції на ньому дорівнюють 40 грн. Таким чином, граничні витрати виробництва дорівнюють 40 грн., а середні — 2500 : 125 = 20 грн.

З таблиці видно, що:

загальні витрати виробництва = 700 + 800 + 1000 = 2500 грн.;

кількість виготовленої продукції = 125 шт.;

середні витрати виробництва = 2500 : 125 = 20 грн.;

вартість виробництва однієї додаткової одиниці =  грн.

Причина поділу витрат на середні та граничні базується на тому, аби виправдати збільшення обсягу виробництва. Отриманий дохід повинен якнайменше дорівнювати понесеним витратам, або 40 грн. Неможливо розбагатіти, виробляючи будь-що за 40 грн., а продаючи за 20 грн., тобто за середньою собівартістю. Навпаки, для отримання прибутку необхідно повернути 40 грн. граничних витрат.

Це — один з найважливіших принципів поведінки виробника: нарощувати випуск продукції до тих пір, поки граничний дохід не дорівнюватиме граничним витратам.

Під час оцінки проектних затрат досить часто необхідно не тільки визначити величину операційних витрат, що пов’язані з діяльністю компанії та базуються на виробничих витратах, але й величину фінансових затрат.
До операційних витрат належать величина всіх платежів за матеріальні ресурси, оплата праці, накладні витрати, пов’язані з виробництвом продукції та функціонуванням підприємства.

Окремі витрати, такі як процентні платежі та орендна плата, за походженням мають фінансовий характер. Фінансові витрати мають таке саме важливе значення для прийняття рішень, як і операційні, однак вони мають іншу мету — оцінити ефективність діяльності компанії і вплив на неї відповідного способу фінансування (співвідношення позичкових коштів і власного капіталу).

Під час оцінки реальної вартості продукції проекту виникає серйозна проблема визначення величини списання як основних фондів, так і обігових коштів, в першу чергу товарно-матеріальних запасів. Практика списання згідно з принципами бухгалтерської звітності компанії, незалежно від ринкової ціни активів підприємства, оцінює основні фонди за первинною вартістю за мінусом накопиченої амортизації. У первинній вартості відображають у звітності і товарно-матеріальні запаси (ТМЗ). Це значною мірою погіршує стан компанії у період інфляції. Сучасна практика оцінки ТМЗ дозволяє пом’якшити вплив інфляційних процесів і отримати більш реалістичні показники доходу. Існує кілька методичних підходів до оцінки ТМЗ. Наприклад, за цінами хронологічно перших купівель (first-in-first out — FIFO). Ці ціни використовують у такому випадку для розрахунку доходу. Однак в умовах високої інфляції, коли закуплені товарно-матеріальні запаси знецінюються, а відображення їх у собівартості продукції за початковими цінами призводить до завищення доходу компанії, використовують методику оцінки ТМЗ за цінами останніх у часі купівель (last-in-first out — LIFO). Разом з тим навіть методика LIFO не позбавляє викривлень, які супроводжують процес розрахунків. У такому разі можна запропонувати застосування вартості заміщення, або, як її ще називають, методики оцінки ТМЗ за ціною придбання наступної одиниці (next-in-first out — NIFO). Цей спосіб забезпечує відтворення достатніх коштів для придбання нової одиниці з експлуатацією старої.

Управління затратами вимагає наявності інформації про величину витрат, які не можна розділити на компоненти та ідентифікувати з конкретними діями. Такі витрати називають комплексними, або нероздільними. Під час виробництва додаткового обсягу продукції їх розмір не збільшується. До таких витрат можна віднести і страховку устаткування. Або: припустимо, що на всьому заводі є один лічильник спожитої електроенергії. Якщо верстат відпрацює додатковий час понад норму, встановлену для виробництва одиниці продукції, витрати на електроенергію належатимуть до категорії змінних. Проте якщо у той самий час працюють й інші верстати, приміщення освітлюються, то постає питання, яку частину підвищення витрат на оплату електроенергії потрібно віднести на рахунок додаткового виробництва? Такі витрати належать до нероздільних.
У проектному аналізі аналітик приймає рішення про доцільність інвестицій, оцінюючи майбутні грошові потоки, вигоди і затрати, які супроводжуватимуть проект. Разом з тим виникають ситуації, коли певні вкладення у проект вже здійснено. Такі витрати мають назву витрати минулого періоду (sunk cost). Припустимо, що вчора за устаткування, що є частиною нового проекту, було сплачено 1000 грн. Сьогодні для того, щоб завершити проект, потрібно витратити ще 1000 грн. Раптом, перед тим, як здійснено другий платіж, надійшла інформація про те, що максимальний дохід, який здатен принести проект, дорівнює 1500 грн. Тобто загальні витрати проекту становлять 2000 грн., а дохід — лише 1500 грн. Чи потрібно витрачати ще 1000 грн. для завершення проекту? Якщо гроші не сплатити, то вже вкладені 1000 грн. буде втрачено, оскільки жодної гривні доходу до завершення проекту отримано не буде. Якщо витратити додаткову суму і завершити проект, буде відшкодовано вкладені сьогодні 1000 грн. та одержано ще 500 грн. Отже, остаточно буде втрачено тільки 500 грн. Інакше кажучи, вигідніше завершити проект (хоча гроші будуть втрачено в обох випадках). Підкреслимо, що таке рішення було засновано лише на прогнозі майбутніх затрат (1000 грн.) та майбутніх вигід (1500 грн.).

2.1.6 Особливості визначення затрат у проектних розрахунках

Розглянемо приклад визначення витрат для компанії А. Припустимо, що компанія має площі на заводі Х, які не використовує цех, що виготовляє системи промислового управління. У найближчі 10 років передбачено встановити у цеху нове устаткування таким чином, що з розширенням виробництва «зайві» площі наприкінці десятого року будуть повністю зайняті. У цеху виробництва побутової електроніки запропоновано новий, досить вигідний інвестиційний проект. Виходячи з потреб нової виробничої лінії для виготовлення пластикових пресованих комплектуючих та інтегральних мікросхем, а також через нестачу площ на заводі У, передбачено розмістити лінію на заводі Х. У цей самий час на заводі Х достатньо площі для монтажу лінії, проте керуючий цехом систем промислового управління вказує на те, що площі, які не зайняті зараз, через десять років буде повністю залучено до виробництва. Запитання звучить так: скільки цех побутової електроніки має сплатити (тобто включити як «затрати» до аналізу проекту) за використання незайнятих потужностей?
Іноді пропонується вести розрахунки таким чином: перевести загальну вартість будинку у вартість квадратного метру площі (звичайно, з корективами на інфляцію). Потім з площі, що використовується у проекті, можна «вимагати» цю додаткову суму на підставі метражу. Перевагою такого підходу розподільних витрат є простота та розуміння розрахунків. Недоліки полягають у тому, що такий підхід базується на початковій інформації (вартість будинку за часів його спорудження), а не на прогнозах на майбутнє; він не наводить реальних економічних витрат, які несе компанія. Будинок вже куплено, за нього сплачено гроші, тому у цьому випадку вигідніше буде використовувати вже придбані та оплачені площі для отримання доходу, ніж залишати їх порожніми кілька років. Таке рішення потребує визначення реальних економічних витрат, обумовлених проектом та використанням площі зараз, а не в майбутньому.
Якщо проект відхилено, цех систем промислового управління не потребуватиме нового будівництва ще десять років. Дозвіл цеху побутової електроніки застосовувати частину наявної площі змусить пізніше будувати нове приміщення для «поглинання» очікуваного розширення цеху систем промислового управління. В економіці такий підхід називають принципом перенесення на більш ранній період — витрати на спорудження нового будинку переносяться з десятого (наприклад) року на шостий. Таким чином можна визначити правильну величину «витрат» використання незадіяних потужностей за допомогою розрахунку відповідно до величини теперішньої вартості будівництва нового будинку, яке планується через шість років, та виведення різниці між ними. Зміни у сьогоднішній відповідній вартості перенесення будівництва з десятого на шостий рік зумовлені прийняттям проекту. Таким чином, вони задовольняють вимогам обумовленості, мають прирісну природу, і, крім того, є реально економічними витратами. Ці витрати, безумовно, мають бути включені до аналізу проекту.
Принцип перенесення на більш ранній період передбачає майбутнє зростання потужностей. Якщо прогнозується, що у поточній діяльності ніколи не буде задіяно всіх наявних потужностей, то перенесення на більш ранній строк не відбувається. Коли для поточної діяльності ніколи не знадобляться нові площі, але нові інвестиції остаточно мають застосувати «надлишки» потужностей та вимагають розширення для обслуговування передбачуваного ринку, загальні витрати такого розширення належить включати до аналізу проектів. Якщо розширення непотрібне, то додаткові витрати не мають місця. Якщо новий проект завершено перед тим роком, в якому виникла потреба у розширенні, а потужності повертаються до початкового користувача (у нашому прикладі до цеху систем промислового управління), то перенесення на більш ранній строк відсутнє і додаткових витрат також немає.

Наступною проблемою визначення витрат у проектному аналізі є проблема використання активів, які ще належать компанії, але вже не потрібні їй для виробництва. Які витрати припадають на частку активів, що простоюють, якщо їх передбачено залучити до нового проекту? Очевидною відповіддю була б «ніякі», але це не завжди вірно. Необхідно також враховувати й альтернативні варіанти використання таких активів. Для пояснення звернемося до конкретного прикладу.

Припустимо, фрезерувальний верстат з програмним управлінням та балансовою (бухгалтерською) вартістю 8000 грн. займає місце на заводі Х, але не використовується цехом системи промислового управління (або іншим підрозділом). Певна компанія пропонує купити цей верстат за 10 000 грн. на умовах «франко-вагон». Умови «франко-вагон» означають, що компанія-покупець сплатить 10 000 грн. після того, як верстат буде демонтовано з попереднього робочого місця, підготовлено до відправлення та завантажено у вагон. Якщо цих операцій не буде здійснено, оплата не відбудеться. Демонтаж верстата коштує 500 грн., підготовка до відправлення — 300 грн., перевезення до станції та завантаження на залізничну платформу — 200 грн. Після всього цього компанія отримує 10 000 грн. Відтік коштів становить разом 500 (демонтаж) + 300 (підготовка до відправлення) + 200 (доставка на станцію та завантаження) = 1000 грн. Таким чином, чисті надходження дорівнюватимуть 10 000 – 1000 = 9000 грн., що на 1000 більше, ніж балансова вартість верстата (8000 грн.). Отже, раніше амортизаційні відрахування були занадто великими, що захистило доходи від податків. Припустимо, що ставка податку 40%. Надлишок у 1000 грн. понад чистої ціни оподатковується, розмір податку дорівнює 0,4 ? 1000 =
= 400 грн. Вилучивши цю суму з 9000 грн., отримаємо 8600 грн. — чисті надходження після сплати податку.

Тепер припустимо, що цех побутової електроніки зрозумів, що він може застосовувати цей верстат на новій виробничій лінії. Верстат має лишитися на попередньому робочому місці, але буде використовуватися для виробництва нової продукції. Які витрати, що відображають застосування верстата цехом побутової електроніки, потрібно зазначити у новому проектному аналізі? Правильною буде відповідь «чисті надходження 8600 грн.», оскільки це — найкращий варіант використання верстата. Інакше кажучи, якщо компанія застосовує верстат у новому проекті, то вона відмовляється від отримання 8600 грн., які можна було б одержати, продавши верстат.

Проте цю ситуацію можна розглядати з іншого боку: якщо цінність, створена новим проектом, менша за 8600 грн., то верстат потрібно продавати, а від проекту відмовитися. У даному випадку ми маємо справу з двома альтернативами, що виключають одна одну: у випадку А — продавати верстат і отримати 8600 грн., у випадку Б — застосувати верстат у новому проекті. Альтернативі Б віддають перевагу лише у тому разі, якщо проект принесе більшу цінність, ніж у випадку А, тобто 8600 грн.
Змінимо умови задачі. Цех побутової електроніки бажає використовувати верстат, але для того, щоб він міг стати компонентом виробничої лінії, його необхідно перемістити на інше місце і наново встановити. Демонтаж коштує 500 грн., перевезення на інше робоче місце — 50 грн., повторний монтаж та налагодження — 750 грн. Які витрати, що відображають експлуатацію верстата у даному випадку, необхідно зазначити під час аналізу проекту? Відтік коштів становить: 500 + 50 + 750 = 1300 грн. Окрім того, залишаючи верстат у себе, компанія відмовляється від отримання 8600 грн. виручки у разі продажу верстата іншій компанії, тому дане значення альтернативної вартості належить додати до грошових видатків. Таким чином, загальні витрати використання верстата дорівнюватимуть 9900 грн., і саме ця цифра має бути зазначена в проектному аналізі.

Однак ми постійно підкреслюємо, що до розрахунку двічі включено витрати на демонтаж верстата: перший раз у розрахунку альтернативної вартості 8600 грн., другий — при розрахунку коштів. Тому правильною цифрою має бути 9400 грн. Логічна помилка такого аргументу полягає у тому, що розрахунком у сумі 8600 грн. (максимальної виручки від продажу верстата) не передбачено, аби будь-хто вже здійснив заходи з демонтажу устаткування. Це — лише одна з альтернатив, що виключають одна одну, та яку належить взяти до уваги. Витрати у 500 грн., пов’язані з фізичним переміщенням верстата на нове місце монтажу, лише характеризують процес демонтажу для іншої альтернативи. Очевидно, що у даному випадку необхідні витрати складатимуть лише 1300 грн. Також зрозумілим має бути те, що даний порядок дій позбавляє будь-якої можливості отримання 8600 грн. від продажу верстата (іншої можливої альтернативи), і ця цифра є вірним значенням альтернативної вартості.

Таким чином, затрати у сумі 9900 грн. є грошовими витратами при використанні другого альтернативного варіанта плюс дохід, якого не отримано через відмову від першого варіанта. Саме тому сума 9900 грн. є вірною і її належить використовувати в економічному аналізі.

Цінність проекту визначається як різниця між позитивними результатами (вигодами — В) та негативними результатами (затратами — З). Оскільки метою проектного аналізу є встановлення розміру перевищення додаткових вигід від реалізації проекту над додатковими затратами, необхідними для його здіснення, то належить визначити методику розрахунку додаткових вигід і додаткових затрат.

Концепція альтернативної вартості є центральною у проектному аналізі, оскільки кожна вартість, яка використовується для фінансового (з точки зору фірми) чи економічного аналізу (з урахуванням впливу на національний дохід), є альтернативною вартістю. Альтернативна вартість — це втрачена вигода від використання обмежених ресурсів для досягнення однієї мети замість іншого, найкращого з тих, що лишилися, варіанта їх застосування. Оскільки альтернативна вартість виражається за допомогою якого-небудь мірила, її іноді називають «тіньовою ціною», «ціною втраченого шансу», «ціною економічної ефективності».

У проектному аналізі розрізняють явні і неявні вигоди і затрати. Явними називають матеріальні вигоди (затрати) обумовлені зменшенням (збільшенням) витрат або отриманням додаткових доходів (витрат), величина яких значною мірою очевидна, що дозволяє досить легко визначити їх фінансове значення. До неявних вигід (затрат) належать побічні вигоди (затрати), які супроводжують проект. Вони пов’язані, як правило, з економічними або соціальними наслідками проекту і мають непрямий характер. Неявні вигоди (затрати) обов’язково відображаються в економічній оцінці проекту, коли його привабливість оцінюється з позицій суспільства в цілому.

Явні вигоди від проекту виникають від: збільшення обсягів випуску, що сприяє зниженню собівартості виробництва продукції; можливості підвищення ціни на продукцію, що виробляється; зміни кваліфікації працівників, що дає змогу підвищити якість продукції; зміни у часі реалізації; зміни місця реалізації та ін.

Витрати можна класифікувати за такими ознаками: можливість відображення у бухгалтерській звітності (бухгалтерські та економічні); ступінь динамічності залежно від збільшення чи зменшення обсягів виробництва (постійні, змінні); період здійснення (довгострокові, короткострокові); спосіб віднесення на одиницю продукції (середні, граничні); походження (експлуатаційні, фінансові); ступінь покриття реальної вартості; можливість розподілу. У проектному аналізі існують особливості врахування деяких витрат. Головною своєрідністю цих розрахунків є розгляд запланованих витрат з точки зору альтернативної вартості.

1. У чому полягає специфіка визначення цінності проекту?

2. Поняття вигід і витрат у проектному аналізу.

3. Неявні вигоди та витрати.

4. Проблеми визначення кількісної та якісної характеристик неявних витрат і вигід?

5. Методичні підходи до визначення кількісного значення неявних вигід і витрат.

6. Причини використання концепції альтернативної вартості у проектному аналізі. В деяких літературних джерелах альтернативну вартість називають ціною шансу. Дайте свій коментар цьому тлумаченню.

7. Особливості визначення й використання альтернативної вартості у проектному аналізі.

8. Зміст методичних підходів визначення альтернативної вартості таких ресурсів, як земля, праця, капітал.

9. Особливості визначення затрат у проектних розрахунках.

10. Виявіть можливі явні та неявні вигоди та витрати проекту створення мережі ресторанів швидкого обслуговування. Визначте якісний склад явних та неявних вигід і витрат за проектом, методичні підходи до їх кількісної оцінки.

2.2 ЦІННІСТЬ ГРОШЕЙ У ЧАСІ

2.2.1 Поняття майбутньої і теперішньої вартостей

Життєвий цикл проектів досить тривалий, тому виникає проблема зіставлення вигід і затрат, що виникають у певному періоді. Концепція оцінки грошей у часі ґрунтується на тому, що вартість грошей з плином часу змінюється з урахуванням норм прибутку на ринку грошей. Нормою прибутку часто виступає позичковий процент, тобто сума доходу від використання грошей на ринку капіталів. У процесі порівняння вартості коштів застосовують два поняття: майбутня вартість коштів (future value — FV) та теперішня вартість коштів (present value — PV).
Майбутня вартість (FV) являє собою суму інвестованих у теперішній момент коштів, в яку вони мають перетворитися через певний проміжок часу з урахуванням певної ставки процента.  Під ставкою процента розуміють вимір часової вартості грошей, суму процента на інвестиції, яка може бути отримана за даний період часу.

Якщо інвестування здійснюється у короткому проміжку часу, то користуються простим процентом — сумою, яку нараховано на первинну вартість вкладу в кінці одного періоду. Він обчислюється за формулою:

І = р ? і ? n,

де I — грошовий вираз процента, сума процентних грошей, які нараховано за період інвестування; p — первинна вартість вкладу; i — процентна ставка; n — кількість періодів платежів.
Майбутня вартість розраховується таким чином:

FV = PV + I,

де PV — теперішня вартість грошей.
Якщо інвестування здійснюється у тривалому проміжку часу, то користуються складним процентом. Це сума доходу, яка утворюється в результаті інвестування за умови, що сума нарахованого процента не виплачується після кожного періоду, а приєднується до суми основного вкладу і у подальшому платіжному періоді сама приносить дохід.
Процес переходу від теперішньої вартості (PV) до майбутньої (FV) називається компаундуванням.

Компаундування (нарахування) — операція, що дозволяє визначити величину остаточної майбутньої вартості за допомогою складних процентів.
Рівняння для розрахунку майбутньої вартості шляхом компаундування має такий вигляд:

FV = PV(1 + i)n,

де FV — майбутня вартість; PV — теперішня вартість; i — ставка процента у поточному або реальному виразах; n — кількість років або строк служби проекту; (1 + i)n — коефіцієнт (фактор) майбутньої вартості для i та n.

Процес дисконтування являє собою операцію, протилежну компаундуванню (нарощуванню складних процентів) при обумовленому кінцевому розмірі коштів.

Дисконтування — процес визначення теперішньої вартості потоку готівки шляхом коригування майбутніх грошових надходжень за допомогою коефіцієнта дисконтування.

Для ілюстрації наведемо приклад. Припустимо, що ви поклали у банк 1000 грн. під 20 % річних. Яку суму ви матимете наприкінці першого року? Для початку визначимо, що теперішня вартість або початкова сума вашого рахунку PV = 1000 грн., а процентна ставка, яку виплачує банк за один рік, i = 20 %. Майбутня вартість по закінченні одного року (n = 1) FV дорівнює початковій ставці, помноженій на 1,0 плюс процентна ставка i = 0,2.
Отже, наприкінці першого року ви матимете 1200 грн. (1000 + + 1000 ? 0,2, або 1000 ? (1 + 0,2)).

Розглянемо, яким буде результат, якщо ви залишите свої 1000 грн. на банківському рахунку на 3 роки. Майбутня вартість початкової суми на кінець третього року може бути визначена за допомогою рівняння (2.2.3): FV = 1000 ? (1 + 0,2)3 = 1728 грн.

Теперішня вартість (PV) являє собою суму майбутніх грошових надходжень, що наведені з урахуванням певної ставки процента до теперішнього періоду.

Аналогічно у дисконтуванні може застосовуватися простий і складний проценти, але на практиці використовують тільки складний процент. Розрахунок має такий вигляд:

PV = FV / (1 + i)n = FV · 1 / (1 + i)n,

де 1 / (1 + і)n — фактор процента теперішньої вартості або коефіцієнт дисконтування.

Приклад 1. Очікується, що дохідність інвестиції складатиме 5 % річних. Відповідно до формули (2.2.3) 100 грн., вкладені зараз, через рік коштуватимуть: FV1 = 100 · (1 + 0,05) = 105.

Якщо інвестор бажає продовжити вкладення, то наприкінці наступного року вартість вкладу дорівнюватиме:

FV2 = FV1 · (1 + i) = 105 · (1 + 0,05) = 110,25,
або за формулою (2.2.1):

FV2 = PV · (1 + i)2 = 100 · (1 + 0,05)2 = 110,25.

Процес нарощування вартості початкових 100 грн. можна подати у вигляді табл. 5.

Приклад 2. Припустимо, що інвестор бажає отримати 200 грн. через 2 роки. Яку суму він має помістити на терміновий депозит зараз, якщо процентна ставка становить 5 %?

Для розрахунку скористаємося формулою (2.2.4):

PV = 200 : (1 + 0,05) = 181,40.

Таблиця 5 РОЗРАХУНОК МАЙБУТНЬОЇ ВАРТОСТІ КОШТІВ

У цьому випадку величина i сприймається як ставка дисконту (її часто називають просто дисконтом).

Випадок, який розглянуто у прикладі 2, можна інтерпретувати наступним чином:

181,40 грн. та 200 грн. — це два способи подати одну й ту ж суму коштів у різні моменти часу: 200 грн. через два роки дорівнюють 181,40 грн. сьогодні.

Для спрощення розрахунків майбутньої і теперішньої вартостей можна користуватися таблицями значення фактора майбутньої і теперішньої вартостей (див. додатки 1, 2), в яких наведено готові розрахунки за формулами (1 + і)n та 1 / (1 + i)n для різних значень (i) та (n).
Розрахунки, що виконуються при відборі проектів, досить часто містять необхідність визначення вартості рівновеликих платежів (або надходжень), які здійснюються через однакові проміжки часу продовж певного періоду. Такі платежі називають ануїтетом. Розрізняють майбутню вартість ануїтету (вартість ануїтету на момент останньої виплати) та теперішню вартість ануїтету(дисконтована сума ануїтету на дату останньої виплати).

2.2.2 Номінальна та реальна процентні ставки

Як у компаундуванні, так і у дисконтуванні користуються ставкою дисконту, яка є очікуваною майбутньою альтернативною вартістю грошей, іноді теперішньою або реальною ставкою процента або окремою величиною, що залежить від наведеної строкової обмеженої цінності грошей (про це мова піде нижче).

Під час оцінки проектів необхідно обрати один з методів приведення всіх грошових потоків до базового року. Якщо використовується метод дисконтування, то всі грошові потоки приводять у відповідність з першим (або нульовим) роком. При застосуванні методу компаундування всі грошові потоки приводять до останнього n-го року.

При оцінці величини грошових потоків з урахуванням фактора часу найбільш поширеними проблемами є:

1) складність вибору відповідної процентної ставки;

2) непослідовність у користуванні показниками процентних ставок.
Величина процентної ставки відображає вартість капіталу для інвестора, наприклад рівень дохідності за облігаціями державної позики. Оскільки цінність грошей у реальному виразі може знижуватися протягом часу через інфляцію, у проектному аналізі використовують такі дві ставки:

·    реальна процентна ставка (r) — ставка доходу на капітал без урахування інфляції. У разі використання реальної ставки процента необхідно проводити розрахунок грошових потоків у постійних цінах, тобто нейтралізувати вплив інфляції;

·    номінальна (теперішня) процентна ставка (i) — ставка доходу з позицій інвестора на приватному ринку, яка включає інфляцію (t) і тому визначається підсумовуванням реальної ставки процента та величини темпу інфляції:

 i = r + t , (2.2.5)

де r — реальна процентна ставка (дохідність інвестицій); t – темп інфляції.

Якщо інфляція має значні темпи, то розрахунок номінальної процентної ставки здійснюється за формулою складних процентів:

 i = r + t + r · t , (2.2.6)

де r · t — інфляційна премія.

Інфляційна премія — це премія за інфляційне очікування, яку інвестори додають до реального, вільного від ризиків рівня доходу (норми прибутку).
Величина реальної ставки визначається за рівнянням:

. (2.2.7)

Якщо в аналізі проекту використовують лише реальні (постійні) ціни, то для визначення вартості капіталу не слід збільшувати на інфляцію річні виробничі експлуатаційні витрати і вигоди. Розглянемо вплив інфляції на номінальні та реальні рівні доходів фірми. Визначимо, як зміна темпу інфляції вплине на величину номінальних доходів та рівень дохідності до і після сплати податку (табл. 6 і 7). Розрахуємо номінальні ставки дохідності згідно з різними темпами інфляції — 20, 100 та 150% на рік.

Таблиця 6 РОЗРАХУНОК НОМІНАЛЬНОЇ СТАВКИ ДОХІДНОСТІ ІНВЕСТИЦІЙ, %

Величина номінальної ставки дохідності за першим сценарієм дорівнює 140%, за другим — 300, за третім — 400%.

Рис. 10. Динаміка змін номінальної ставки дохідності до сплати 
податків за різними інфляційними сценаріями

Розрахунки, наведені у табл. 6, свідчать, що при збільшенні темпів інфляції номінальний дохід від інвестицій зростає більш високими темпами, і навпаки, при повільному зменшенні інфляції номінальна дохідність спадає стрімкіше. 
Таблиця 7 РОЗРАХУНОК РІВНЯ НОМІНАЛЬНОЇ ДОХІДНОСТІ ПРИ РІЗНИХ ТЕМПАХ ІНФЛЯЦІЇ, %

Рис. 11. Динаміка змін номінальної ставки дохідності після сплати 
податків за різними інфляційними сценаріями

Як бачимо, при різкому зниженні інфляції виплата податків спочатку здійснюється за рахунок чисто інфляційного доходу (компонента i). Потім починає зменшуватися реальний дохід, скоригований на інфляцію (компонент ri), і у подальшому погашення податкових зобов’язань повинно здійснюватися за рахунок власного реального доходу від інвестиційного проекту. Тому аналітики при аналізі фінансової привабливості проекту, який реалізується при певному рівні інфляції, повинні враховувати деякі взаємовпливаючі показники: номінальна дохідність проекту, його реальна дохідність, ставка податку та рівень інфляції. Слід пам’ятати, що високоефективні проекти більш чутливі до інфляційних процесів, їх номінальна дохідність різко збільшується в умовах зростання інфляційних процесів, однак при зниженні розвитку інфляції швидкість падіння дохідності відбувається випереджаючими темпами.

Таблиця 8 Використання процентних ставок у визначенні 
номінальних і реальних грошових потоків

Непослідовність у використанні процентних ставок є найбільш поширеною помилкою у проектному аналізі. Плутанина реальних ставок з теперішніми спричиняє певне викривлення одних потоків вигід і затрат за рахунок інших. У більшості випадків при аналізі проектів, що проводиться міжнародними організаціями, використовують реальні показники вигід і затрат, навіть у разі відсутності прямих даних про реальні ставки на капітал.
Окремими інфляційними сценаріями передбачені три можливих варіанти співвідношення номінальної ставки процента з темпом інфляції:

1) r = t — нарощення реальної вартості коштів не відбувається внаслідок того, що приріст їх майбутньої вартості поглинає інфляція;

2) r > t — реальна майбутня вартість коштів збільшується, незважаючи на інфляцію;

3) r < t — реальна майбутня вартість коштів знижується, тобто процес інвестування є збитковим.

2.2.3 Фактори, які впливають на вартість грошей

На величину процентної ставки впливають такі чинники:

·    дохідність інвестицій — можливість одержання прибутку на інвестиції, вкладені у виробничі засоби;

·    величина і темп інфляції — тенденції до зростання цін протягом певного часу;

·    ризик, пов’язаний з інвестиціями, — можливість того, що вкладені гроші не будуть повернені, незважаючи на обіцянки це зробити.

Розмір премії за ризик встановлюється експертним шляхом. Для визначення орієнтованої величини премії для ризикових операцій з процентами можна скористатися рекомендаціями зарубіжних експертів. Окремі процентні ставки за ті чи інші види інвестицій наведено у табл. 9.

Таблиця 9 ВИДИ ІНВЕСТИЦІЙ І ВІДПОВІДНИЙ РОЗМІР ПРОЦЕНТНОЇ СТАВКИ

При визначенні ставки дисконту орієнтуються на процентну ставку кредитних організацій і ставку дохідності. Дисконтну ставку визначають як рівень дохідності, що можна отримати виходячи з різних інвестиційних можливостей. У фінансовому аналізі ставку дисконту, як правило, визначають на базі того процента, під який дана фірма може позичити кошти.
Розмір процентної ставки інвестицій базується, в основному, на рівні віддачі, яку ці вкладення можуть принести інвесторам, а сама ставка визначається цілями та напрямами інвестицій. Залежність величини процентної ставки від видів і цілей інвестицій наведено у табл. 9.

Концепція оцінки грошей у часі ґрунтується на тому, що вартість грошей з плином часу змінюється з урахуванням норм прибутку на ринку грошей. У процесі порівняння коштів використовують два поняття: майбутня вартість коштів (FV) та теперішня вартість коштів (PV).

Майбутня вартість являє собою суму інвестованих у теперішній момент коштів, в яку вони мають перетворитися через певний проміжок часу з урахуванням певної ставки процента. Компаундування (нарахування) — операція, що дозволяє визначити величину остаточної майбутньої вартості за допомогою складних процентів.

Теперішня вартість — це майбутня сума грошових надходжень, приведених з урахуванням певної ставки процента до теперішнього періоду.
У проектному аналізі використовують дві ставки: реальну процентну ставку (r) — ставку доходу на капітал без урахування інфляції та номінальну процентну ставку (i) — ставку доходу з позицій інвестора на приватному ринку, яка включає інфляцію (t) і тому визначається підсумовуванням реальної ставки процента та величини темпу інфляції.
На величину процентної ставки впливають дохідність і характер інвестицій, величина і темп інфляції, ризик, пов’язаний з інвестиціями.

2.3 ГРОШОВИЙ ПОТІК

2.3.1 Поняття грошового потоку

Вітчизняна практика оцінки інвестиційних рішень довгий час базувалася на визначенні величини прибутку, яку можна отримати в результаті реалізації проекту. Однак було б помилкою оцінювати проекти за критерієм чистого доходу, а не грошового потоку (cash flow). Використання грошового потоку дозволяє враховувати подію, яка об’єктивно відбулася — отримання або сплата грошей. Трактування деяких грошових витрат з точки зору бухгалтерського обліку не впливає на розмір прибутку і терміни його виявлення. Іноді вагомі грошові надходження не впливають на розмір доходу, і навпаки.

Під грошовим потоком розуміють різницю між кількістю отриманих і витрачених грошей, фактичні чисті готівкові кошти, які надходять у фірму (чи витрачаються нею) протягом деякого визначеного періоду. 
З точки зору проектного аналізу, грошовий потік обчислюється як різниця між надходженнями грошових коштів та їх витратами, що виникають у результаті реалізації проекту.

Розрахунок грошових потоків не можна отримати зі стандартної фінансової звітності, оскільки інформація подається не у тій формі, що нам потрібна. Тому нижче на прикладі підприємства ЛОД буде продемонстровано, яким чином підрахувати грошовий потік. Стандартна фінансова бухгалтерська звітність, що має назву звітність по грошових потоках, стосується дещо іншого поняття, і її не треба плутати з тим, про що піде мова в цьому розділі.

З балансу підприємства ми знаємо, що вартість активів фірми дорівнює вартості її заборгованості плюс вартість її власного капіталу. Так само грошовий потік з активів фірми має дорівнювати сумі грошового потоку кредиторам плюс грошовий потік акціонерам (чи власникам):

Це означає, що грошовий потік з активів фірми дорівнює грошовому потоку, виплаченому постачальникам капіталу до фірми, що відображає генерацію грошей завдяки різноманітній діяльності фірми та використання грошей, або на виплату кредиторам, або власникам фірми. Розглянемо складові грошових потоків: грошовий потік з активів і грошовий потік кредиторам та акціонерам.

Грошовий потік з активів містить три компоненти: операційний потік грошей, капітальні витрати і приріст чистого робочого капіталу. 
Операційний потік грошей — це потік грошей, що є результатом щоденної роботи фірми з виробництва і продажу. Витрати, пов’язані з фінансуванням фірмою своїх активів, не включаються до операційного потоку, оскільки вони не є операційними витратами.

Внаслідок того, що певна частина грошового потоку фірми, як правило, реінвестується в фірму, у фірми виникають капітальні витрати. Капітальні витрати — це чисті витрати на придбання активів без продажу активів.
Різниця між проектованим збільшенням оборотних активів і поточних зобов’язань визначається як зміна в чистому робочому капіталі. Приріст чистого робочого капіталу — це різниця між збільшенням поточних активів внаслідок реалізації нового проекту та автоматичним збільшенням кредиторських рахунків і нарахувань. Він вимірюється як зміна чистого робочого капіталу за період, що досліджується, і репрезентує чистий ріст теперішніх активів порівняно з теперішньою заборгованістю. Нижче три компоненти грошового потоку розглядаються більш детально.

Таблиця 10 ЗВІТ ПРО ПРИБУТКИ І ЗБИТКИ ПІДПРИЄМСТВА ЛОД У 1999 р., грн.

Для розрахунку операційного потоку необхідно визначити різницю між доходами та витратами, причому до витрат не включаються амортизація, оскільки це — не відтік грошей, та проценти, тому що вони є фінансовими витратами.

Амортизаційні відрахування — це вид затрат, які фірма не сплачує зовнішнім постачальникам як заробітну плату, а акумулює в окремий фонд, чим зменшує суму оподаткованого доходу та створює таким чином додатковий грошовий потік. Позитивний ефект амортизаційних відрахувань полягає в тому, що їх накопичення супроводжується виникненням додаткових коштів для розширення бізнесу, що сприяє підвищенню ділової активності фірми. Таким чином, основними причинами, які роблять амортизацію важливою статтею грошового потоку, є: значна вагомість цієї статті у бюджеті інвестування, зниження податкових зобов’язань, що дозволяє збільшити чисті доходи фірми, а також негрошові витрати, які, хоча й належать до витрат, але можуть використовуватися на інші, ніж інвестиційні, цілі.

У розрахунках операційного потоку враховуються податки, оскільки вони виплачуються грошима.

Якщо проаналізувати фінансову звітність підприємства ЛОД (табл. 10), видно, що прибуток до виплати процентів і податків становить 694 грн. Це майже те, що нам потрібно, оскільки тут не включені виплачені проценти. Внесемо дві корективи у наші розрахунки. По-перше, згадаємо, що амортизація — це не грошові відрахування, тому для отримання грошового потоку необхідно додати знову 65 грн. амортизаційних відрахувань. По-друге, треба відняти 212 грн. податків, оскільки вони були виплачені грошима. Таким чином, у 1999 році операційний грошовий потік підприємства ЛОД дорівнював 547 грн. (табл. 11).

Необхідно зазначити, що у бухгалтерській практиці операційний грошовий потік часто визначається як чистий прибуток плюс амортизаційні відрахування. Для підприємства ЛОД це становило б: 412 + 65 = 447 грн.
Бухгалтерське визначення операційного грошового потоку відрізняється від проектного в одному важливому моменті: проценти відраховуються, коли визначається чистий прибуток.

Таблиця 11 РОЗРАХУНОК ОПЕРАЦІЙНОГО ГРОШОВОГО ПОТОКУ  ПІДПРИЄМСТВА ЛОД ЗА 1999 р., грн.

Зверніть увагу, що різниця розрахунку грошового потоку за двома методами становить 70 грн., тобто величина процентів, виплачених за рік. Для завершення наших розрахунків грошового потоку з активів підприємства ЛОД нам потрібно розглянути, яка частина з 547 грн. операційного грошового потоку була реінвестована в фірму. Спершу ми розглянемо витрати по основних активах.

Чисті капітальні витрати — це кошти, витрачені на придбання основних активів за мінусом коштів, отриманих від продажу основних активів.

Таблиця 12 БАЛАНС ПІДПРИЄМСТВА ЛОД ЗА 1998 ТА 1999 рр., грн.

Наприкінці 1998 року чисті основні активи підприємства ЛОД (табл. 12) становили 1644 грн. Протягом року списано (амортизовано) 65 грн. вартості основних активів у звітності про доходи. Отже, якщо б ми не придбали жодних нових основних активів, чисті основні активи дорівнювали

б 1644 – 65 = 1579 грн. на кінець року.

Баланс 1999 року подає 1709 грн. чистих основних активів, тобто підприємство ЛОД витратило в цілому 1709 – 1579 = 130 грн. по основних активах протягом року. Таким чином, чисті капітальні витрати підприємства становлять 130 грн.:

Крім інвестування в основні активи, фірма також інвестує в поточні активи. Наприклад, якщо повернутися до балансу підприємства ЛОД, то видно, що на кінець 1999 року підприємство має 1403 грн. поточних активів.

У кінці 1998 року поточні активи становили 1112 грн., тобто протягом року підприємство інвестувало 1403 – 1112 = 291 грн. у поточні активи.
Коли фірма змінює свої вкладення в поточні активи, її поточна заборгованість зазвичай також змінюється.

Для визначення приросту чистого робочого капіталу легше за все було б взяти різницю між початковими та кінцевими цифрами чистого робочого капіталу (ЧРК).

Чистий робочий капітал на кінець 1999 року становив 1403 – 389 = 1014 грн., а на кінець 1998 року — 1112 – 428 = 684 грн. Таким чином, чистий робочий капітал зріс на 330 грн. Інакше кажучи, підприємство ЛОД зробило за рік чисту інвестицію в ЧРК у сумі 330 грн.:

Загальний грошовий потік з активів розраховується як операційний грошовий потік за мінусом коштів, вкладених в основні активи та чистий робочий капітал. Отже, для підприємства ЛОД грошовий потік з активів становив у 1999 році:

Очевидно, що ці 87 грн. грошового потоку з активів дорівнюють сумі грошового потоку фірми кредиторам і грошового потоку акціонерам (про це мова йтиме нижче).

Для великого підприємства мати від’ємний грошовий потік — зовсім не незвичайно.

Як буде видно далі, від’ємний грошовий потік означає, що фірма отримала більше грошей, позичаючи і продаючи акції, ніж вона виплатила цього року кредиторам та акціонерам.

Як свідчать дані табл. 10, підприємство виплатило 70 грн. процентів кредиторам. У балансі, поданому в табл. 12, зазначено, що довгостроковий борг зріс на 454 – 408 = 46 грн. Таким чином, підприємство ЛОД виплатило 70 грн. процентів, але позичило додатково 46 грн. У такому разі чистий грошовий потік кредиторам підприємства ЛОД за 1999 рік становить:

Для розрахунку грошового потоку акціонерам необхідно знати суму дивідендів, виплачену акціонерам, та суму коштів, витрачену на придбання нових акцій.

За даними звітності про доходи, дивіденди, виплачені акціонерам, дорівнюють 103 грн. Для того, щоб дізнатися, скільки нових акцій у чистому вигляді було придбано, треба розглянути загальний акціонерний капітал і додаткові кошти, сплачені на користь фірми.

Ця стаття показує, скільки акціонерного капіталу компанія продала. Протягом року цей рахунок зріс на 40 грн., тобто отримано 40 грн. від продажу чистих нових акцій. Грошовий потік акціонерам підприємства ЛОД за 1999 рік дорівнює 63 грн.:

І останнє, що треба зробити, це перевірити, що цифра грошового потоку з активів співпадає з сумою грошового потоку кредиторам та акціонерам. Як було розраховано вище, грошовий потік з активів становив 87 грн., грошовий потік кредиторам та акціонерам становить 24 + 63 = 87 грн.

На рис. 12 подається підсумок двох методів розрахунку грошового потоку.

Рис. 12. Розрахунок грошового потоку

2.3.2 Проектний грошовий потік та його розрахунок

Результатом впровадження проекту є зміна загальних грошових потоків фірми сьогодні та в майбутньому. Для оцінки пропонованої інвестиції необхідно розглянути зміни в грошових потоках фірми, а потім вирішити, чи приносять вони прибутки фірмі. Першим, і найбільш важливим кроком, є визначення грошових потоків, обумовлених проектом.

Обумовлені (доречні) грошові потоки — це потоки фірми, які є прямим наслідком рішення про впровадження проекту. 
Вони розглядаються з точки зору змін або приросту існуючого грошового потоку фірми та мають назву прирісних (додаткових) грошових потоків, пов’язаних з проектом. Концепція додаткового грошового потоку є центральною в проектному аналізі.

Під додатковим грошовим потоком проекту розуміють всі зміни в майбутніх грошових потоках фірми, що є прямим наслідком впровадження проекту.

Дане визначення додаткових грошових потоків має очевидний і важливий результат: будь-який грошовий потік, що існує незалежно від наявності проекту, не є обумовленим, тобто доречним. При його оцінці слід пам’ятати, що витрати минулого періоду (грошові витрати, які вже були понесені і які неможливо відшкодувати прийняттям чи неприйняттям даного проекту) не є додатковими, тому їх не слід включати в розрахунок проектних витрат. Розрахунок додаткових потоків повинен базуватися на підході альтернативної вартості (оптимально можливих витрат, які показують прибуток від найкращого альтернативного використання активу), оскільки саме вони визначаються як грошові потоки, що можна було б отримати від активів, якими вже володіє фірма. При розгляді проекту слід обов’язково оцінювати власні ресурси як додаткові грошові витрати. Якщо реалізація проекту впливає на грошові потоки в інших підрозділах фірми (поява екстерналії), слід визначити, чи є ці додаткові надходження новими для компанії, чи вони — трансферти з іншого підрозділу. Якщо додаткові потоки не є новими для компанії, їх не слід враховувати як додаткові потоки від реалізації проекту.

Таблиця 13 ДОДАТКОВІ ВИГОДИ (ПРИПЛИВИ) ТА ЗАТРАТИ (ВІДТОКИ)  ВІД РЕАЛІЗАЦІЇ ІНВЕСТИЦІЙНОГО ПРОЕКТУ

Транспортні витрати та витрати на встановлення обладнання, які здійснює фірма, коли купує активи, повинні враховуватися у вартості проекту. Крім того, для розрахунку амортизаційної основи використовується повна вартість обладнання, яка містить вартість обладнання, витрати на його транспортування та встановлення. Можливі приклади додаткових грошових припливів та відтоків від реалізації інвестиційного проекту подані у табл. 13.
На практиці розрахувати майбутні загальні грошові потоки фірми з проектами чи без них, особливо для великої фірми, досить важко. Тому після визначення ефекту впровадження запропонованого проекту на грошові потоки фірми необхідно зосередитися тільки на додаткових грошових потоках, що є результатом проекту. Такий підхід має назву принцип незалежності. Застосування його дає змогу відокремити додаткові грошові потоки за проектом та, як наслідок, розглядати проект як міні-фірму з власними майбутніми доходами і затратами, власними активами і, звичайно ж, грошовими потоками. Головне завдання аналітиків тут в основному полягає у порівнянні грошових потоків міні-фірми із затратами, що понесені на її організацію. Таким чином, при оцінці проекту необхідно аналізувати проект з точки зору його переваг, відрізняючи від іншої діяльності фірми чи інших проектів.

Пам’ятаючи, що грошові потоки з активів складаються з трьох компонентів — операційного грошового потоку, капітальних витрат і приросту чистого робочого капіталу, для оцінки проекту необхідно скласти характеристику кожного з компонентів:

Розглянемо детальніше ці компоненти. Проектний операційний грошовий потік. Щоб визначити його, треба згадати, що операційний грошовий потік складається з прибутку до виплати процентів і податків та амортизації за мінусом податків. Для ілюстрації розрахунку операційного грошового потоку скористаємося проектною інформацією з проекту ЗЕТ (табл. 14). За наявності звітності про прибуток (табл. 14) Операційний грошовий потік проекту ЗЕТ становить 51 780 грн.

Таблиця 14 ПРОЕКТНИЙ ЗВІТ ПРО ПРИБУТКИ ПРОЕКТУ ЗЕТ

Таблиця 15 ПРОЕКТНИЙ ОПЕРАЦІЙНИЙ ГРОШОВИЙ ПОТІК

Проектний приріст чистого робочого капіталу і капітальні витрати. Для визначення даних показників необхідно скористатися інформацією про вартість купівлі обладнання та інших активів, їх ліквідаційну вартість, витрати на збільшення обігових коштів. Виходячи з інформації, наведеної у табл. 16, фірма повинна була відразу виплатити 90 000 грн. на основні активи і вкласти додаткові 20 000 грн. у чистий робочий капітал. Тобто, відтік коштів становив 110 000 грн. Під кінець проекту основні активи не мають вартості, але фірма повертає 20 000 грн., які були задіяні в робочому капіталі (хоча практика свідчить, що фірма може повернути, як правило, значно менше, ніж 100 % цих грошей, через списані борги та майнові втрати. Якщо планується повернути тільки 90%, тоді у подальших розрахунках необхідно прийняти за основу розмір повернення грошей на рівні 18 000 грн.). Отже, приплив грошей минулого року дорівнював 20 000 грн. У разі, коли відсутні інвестиції в чистий робочий капітал, така інвестиція має повернутися. Інакше кажучи.
Після отримання даних про операційний грошовий потік, приріст чистого робочого капіталу та капітальних витрат можна закінчити попередній аналіз грошового потоку, як показано в табл. 16.

Таблиця 16 РОЗРАХУНОК ЗАГАЛЬНОГО ГРОШОВОГО ПОТОКУ ЗА ПРОЕКТОМ ЗЕТ, грн.

2.3.3 Особливості розрахунку проектного грошового потоку

Розглянемо гіпотетичний проект на основі такої інформації: спрощена звітність про прибуток проекту, що був отриманий протягом певного року (табл. 17), початкові і кінцеві цифри для статей, на підставі значень яких розраховується приріст чистого робочого капіталу (табл. 18).

Таблиця 17. СПРОЩЕНА ЗВІТНІСТЬ ПРО ПРИБУТКИ ПРОЕКТУ

Вважаємо, що значення амортизаційних відрахувань і податків дорівнює нулю. Протягом року за проектом не було придбано основних активів, а єдиними компонентами чистого робочого капіталу є дебіторська та кредиторська заборгованості. Виходячи з цієї інформації, розрахуємо загальний грошовий потік за рік. Операційний грошовий потік у даному конкретному випадку такий самий, як прибуток до виплати процентів і податків, оскільки не було податків чи амортизації. Він становить 190 грн. Зважаючи на те, що чистий робочий капітал фактично зменшився на 25 грн., «приріст» чистого робочого капіталу є негативним, тому 25 грн. необхідно звільнити протягом року. Відсутність капітальних витрат дозволяє зробить розрахунки, які свідчать, що величина загального грошового потоку за рік становить 215 грн. (190 – (–25) – 0). Ці 215 грн. загального грошового потоку за рік є припливом, а не відтоком за рік.

Таблиця 18 ДИНАМІКА ФІНАНСОВИХ ПОКАЗНИКІВ, грн.

Для розгляду проекту дуже важливо знати величину грошових доходів і грошових витрат за рік. Грошовий прибуток (приплив) розраховується як реалізація мінус ріст дебіторської заборгованості, тому для визначення грошових доходів потрібно детальніше розглянути чистий робочий капітал. Протягом року реалізація за проектом, що розглядається, становила 500 грн. Однак продовж цього самого періоду дебіторська заборгованість зросла на 30 грн. Це означає, що реалізація перевищує оплату на 30 грн., тобто за проектом не отримано 30 грн. з 500 грн. У результаті цього приплив грошей становить 500 – 30 = 470 грн.

Відтік грошових потоків можна визначити як витрати мінус ріст дебіторської заборгованості. У звітності про прибутки витрати дорівнюють 310 грн., але кредиторська заборгованість зростає на 55 грн. протягом року. Таким чином, за проектом сплачено 55 грн. з 310 грн. Витрати за період становили 310 – 55 = 255 грн. За наявності чистого росту вартості майна відтік грошей зріс на означену суму.

Якщо підрахувати різницю між припливами та відтоками грошей, отримаємо цифру, яку мали раніше, — 215 грн. (470 – 255):

Слід пам’ятати: якщо до розрахунків включити зміни чистого робочого капіталу, то можна отримати скориговану розбіжність між реалізацією і витратами (як вони представлені в бухгалтерській звітності) та фактичними виплатами, підтвердженими рахунками.

Виходячи з цих даних, треба визначити приплив і відтік грошей та чистий грошовий потік. Оскільки реалізація становила 998 грн., а дебіторська заборгованість зросла на 10 грн., підприємство отримало на 10 грн. менше, тобто 988 грн. Витрати дорівнювали 734 грн., але запаси впали на 20 грн, що означає: витрати фактично збільшились на цю суму.

Розглянемо розрахунок грошових виплат і витрат компанії КВТ. За рік, що тільки-но закінчився, компанія КВТ звітувала про реалізацію на 998 грн. і витрати в 734 грн. У балансі подана така інформація:

Падіння кредиторської заборгованості на 30 грн. свідчить, що в чистому вигляді фактично сплачено постачальникам на 30 грн. більше, ніж отримали від них, а це — 30 грн. нестачі за статтею витрат. Якщо внести корективи, виходячи з цих цифр, грошові витрати становитимуть: 734 – 20 + 30 = 744 грн. Чистий грошовий обіг дорівнює: 
988 – 744 = 244 грн.

Нарешті, треба відзначити, що чистий робочий капітал зріс 
загалом на 20 грн. Можна перевірити отримані результати, ви-
вівши, що початкова реалізація мінус витрати становила: 
998 – 734 = 264 грн. Крім того, КВТ витратило 20 грн. на чистий робочий капітал, тому чистий результат — це грошовий потік 
264 – 20 = 244 грн., тобто так, як і розраховано.

Проілюструємо фінансове планування грошових потоків за проектом на прикладі проекту ТОР.

Доцільність реалізації проекту можна визначити за допомогою дисконтованого кумулятивного грошового потоку, який розраховується шляхом додавання грошових потоків за кожний рік проекту. Якщо додатковий дисконтований кумулятивний грошовий потік є позитивним, здійснення проекту доцільне.

Таблиця 19 ПЛАНОВИЙ ЗВІТ ПРО ПРИБУТОК ЗА ПРОЕКТРОМ ТОР

Таблиця 20 ПЛАНОВИЙ ГРОШОВИЙ ПОТІК ЗА ПРОЕКТОМ ТОР

Таблиця 21 ПРИРІСТ ЧИСТОГО РОБОЧОГО КАПІТАЛУ ЗА ПРОЕКТОМ ТОР

Таблиця 22 ЗАГАЛЬНИЙ ГРОШОВИЙ ПОТІК ЗА ПРОЕКТОМ ТОР

При аналізі проектів необхідно пам’ятати, що грошові потоки, які виникають внаслідок реалізації проекту у різні періоди його життєвого циклу, слід обов’язково привести до єдиної бази порівняння шляхом дисконтування чи компаундування річних грошових потоків. Ігнорування цього положення може призвести до серйозних помилок при аналізі та відборі проектів.

При оцінці проектів необхідно визначити зміни, які відбуваються у грошових потоках компанії. Під грошовим потоком розуміють фактичні чисті готівкові кошти, які надходять у фірму (чи витрачаються нею) протягом певного визначеного періоду. Поняття грошового потоку означає, що грошовий потік з активів фірми дорівнює грошовому потоку, виплаченому постачальникам капіталу до фірми. Грошовий потік з активів включає три компоненти: операційний потік грошей, капітальні витрати і приріст чистого робочого капіталу.

Загальний грошовий потік з активів розраховується як операційний грошовий потік за мінусом коштів, вкладених в основні активи та чистий робочий капітал. Операційний грошовий потік складається з прибутку до виплати процентів і податків та амортизації за мінусом податків. Основними причинами, які роблять амортизацію важливою статтею операційного грошового потоку, є значна вагомість цієї статті у бюджеті інвестування, зниження податкових зобов’язань, що дозволяє збільшити чисті доходи фірми, а також негрошові витрати, які, хоча й належать до витрат, але можуть використовуватися на інші, ніж інвестиційні, цілі.

Капітальні витрати — це чисті витрати на придбання активів без продажу активів. Різниця між проектованим збільшенням оборотних активів і поточних зобов’язань визначається як зміна в чистому робочому капіталі.

Приріст чистого робочого капіталу — це різниця між збільшенням поточних активів внаслідок реалізації нового проекту та автоматичним збільшенням кредиторських рахунків і нарахувань.

Грошовий потік кредиторам та акціонерам являють собою чисті виплати кредиторам і власникам протягом року. Грошовий потік кредиторам розраховується як виплачені проценти мінус чисті нові позички, а грошовий потік акціонерам — як виплачені дивіденди мінус чисті нові придбання акцій.

У проектному аналізі розглядаються тільки обумовлені (що є прямим наслідком рішення про впровадження проекту) та додаткові (що враховують усі зміни в майбутніх грошових потоках фірми, які є прямими наслідками впровадження проекту) грошові потоки.

Проектний грошовий потік дорівнює грошовому припливу за мінусом відтоку коштів чи операційному грошовому потоку за мінусом змін у чистому робочому капіталі.

1. Поняття грошового потоку та його роль в оцінці інвестиційних проектів.

2. Причина використання як критерію оцінки інвестиційного проекту замість показника «чистий дохід» показника «грошового потоку».

3. Роль амортизації при обґрунтуванні доцільності реалізації проекту.

4. Визначте складові грошового потоку з активів.

5. Порядок розрахунку операційного грошового потоку. Відмінність бухгалтерського та проектного підходів.

6. Капітальні витрати та приріст чистого робочого капіталу — складові операційного грошового потоку.

7. Перерахуйте можливі додаткові вигоди (припливи) та витрати (відтоки) від реалізації інвестиційного проекту.

8. Які є особливості розрахунку додаткового грошового потоку?

9. Визначте методичні принципи розрахунку проектного грошового потоку.

10. Особливості визначення проектного грошового потоку.

11. Визначте алгоритм прогнозування потоку грошових коштів при аналізі проектів.

Практичні завдання

1. Існує проект створення невеликого підприємства для виробництва товару Х. Для цього треба придбати обладнання на суму 1800 тис. грн. та інвестувати в обігові кошти 500 тис. грн. Термін експлуатації обладнання — 3 роки. Амортизація нараховується рівномірно. Передбачається, що на четвертий рік устаткування можна буде продати за 100 тис. грн. Продукт Х випускатиметься в обсязі: перший рік — 190 тис. од.; другий рік — 360 тис. од.; третій рік — 500 тис. од. Реалізувати продукцію можна за ціною 5 грн. (у цінах року початку здійснення проекту). Витрати на одиницю товару плануються на рівні 1,5 грн. без амортизаційних відрахувань. Ставка податку на прибуток 30%. Розрахуйте грошовий потік за проектом, якщо альтернативна вартість капіталу 15%.

2. Компанія розглядає можливість заміни старого обладнання на нове, продуктивніше. Капітальні витрати на придбання нового обладнання — 25 тис. грн. Враховуючи, що устаткування буде списано за 5 років, компанія одержить податкову знижку у розмірі 10 % від інвестицій. Старе обладнання, яке було куплено 6 років тому за ціною, еквівалентною 18 тис. грн., має термін служби 10 років і може бути продано зараз за 8 тис. грн. Використовуючи нове обладнання, підприємство має намір вийти на щорічний обсяг продажу 20 тис. грн. (за цінами року зміни обладнання) з обсягом валових щорічних витрат 13 тис. грн. Оцініть доцільність проекту, якщо очікуваний рівень інфляції 10%, а реальна ставка дисконту 12%. Ставка оподаткування прибутку компанії 30%.

РОЗДІЛ 3 Процедури прийняття рішень у проектному аналізі

3.1 СТАНДАРТНІ ФІНАНСОВІ ТА НЕФОРМАЛЬНІ КРИТЕРІЇ ПРИЙНЯТТЯ ПРОЕКТНИХ РІШЕНЬ

3.1.1 Принципи оцінки ефективності  проектних рішень

Визначення цінності проекту порівняно з іншими проектами, 
а також аналіз фінансової привабливості проекту за умов обмеженості ресурсів вимагає додержання загальних правил їх оцінки та порівняння. У проектному аналізі ці правила називаються критеріями рішень, використання яких дозволяє аналітику прийняти єдине вірне рішення: ухвалити, відхилити чи переорієнтувати проект. Вибір конкретного критерію для прийняття рішення про фінансову чи економічну доцільність проекту залежить від різних факторів: ринкова перспектива, існування обмежень на ресурси для фінансування проекту, коливання чистих потоків фінансових коштів, можливість одержання пільг при придбанні певних ресурсів. Незважаючи на поширеність і популярність деяких критеріїв для аналітика надзвичайно важливо бути обізнаним з усією багатогранністю правил, щоб обрати таку комбінацію критеріїв, яка є найбільш прийнятною для певного проекту.
При розгляді конкретних критеріїв необхідно обов’язково брати до уваги узгодженість розрахунків у часі, оскільки потоки грошових коштів у різні часові періоди мають різну цінність. Тому для подальшого узгодження оцінки грошових потоків слід чітко обумовити початковий рік здійснення проекту як нульовий або перший. Наприклад, у проектах, пов’язаних зі значними капітальними витратами, в початковому році часто користуються системою з нульовим роком, щоб підкреслити високі первісні витрати.
Вибір моменту часу для дисконтування потоків грошових коштів (вигід чи витрат) повинен бути погоджений відносно початку чи кінця року для всіх річних платежів і надходжень. Якщо в аналізі передбачається, що щорічні потоки грошових коштів розраховуються на кінець року, то це припущення означає, що темпи інфляції включаються в потоки грошових коштів (виробничі чи експлуатаційні) на кінець першого року, а всі капітальні чи виробничо-експлуатаційні витрати першого року дисконтуються.
Теорія аналізу проектних рішень передбачає використання системи аналітичних показників, які дозволяють визначити прийнятність капітальних вкладень.

Практика оцінки ефективності проектних рішень має в своїй основі такі принципи:

·    оцінка можливості інвестування базується на зіставленні грошового потоку, що формується в результаті реалізації проекту, і вкладень, необхідних для його здійснення;

·    приведення інвестиційного капіталу і грошового потоку до єдиного розрахункового року (що, як правило, передує початку проекту);

·    дисконтування грошових потоків здійснюється за ставками дисконту, що відображають альтернативну вартість капіталу.

Інвестиційні вкладення визнаються доцільними, якщо додатковий грошовий потік від реалізації проекту достатній для повернення початкової суми капітальних вкладень та забезпечення необхідної віддачі на вкладений капітал.

Найбільш поширеними і надзвичайно популярними є інтегральні показники, основані на концепції дисконтування. До них передусім належать:

·    чисті дисконтовані грошові потоки;

·    чиста теперішня вартість;

·    коефіцієнт вигоди — затрати;

·    внутрішня норма дохідності;

·    період окупності;

·    еквівалентний ануїтет;

·    ефективність витрат.

3.1.2 Методика розрахунку основних  фінансових критеріїв

Найбільш відомим і найчастіше застосовуваним у практиці прийняття інвестиційних рішень є показник чистої теперішньої вартості (net present value — NPV), що також відомий як «чиста приведена цінність», «чиста дисконтована вартість» або «дисконтовані вигоди». Цей показник відображає приріст цінності фірми в результаті реалізації проекту, оскільки він являє собою різницю між сумою грошових надходжень (грошових потоків — припливів), які виникають при реалізації проекту і приводяться (дисконтуються) до їх теперішньої вартості, та сумою дисконтованих вартостей усіх витрат (грошових потоків — відтоків), необхідних для здійснення цього проекту. Багато аналітиків вважають чисту теперішню вартість найкращим критерієм для більшості проектів. Щоб розрахувати цей показник, скористаємося такими формулами:

,

де Bt — повні вигоди за рік t;

Ct — повні витрати за рік t;

t — відповідний рік проекту (1, 2, 3, ... n);

n — строк служби проекту, глибина горизонту в роках;

i — ставка дисконту (процентна).

, 
.

У випадках, коли проект передбачає значні первісні вкладення коштів I0, розрахунок NPV можна провести за формулою

,

де CFt (cash flow) — грошовий потік у кінці періоду t.
Критерій відбору за чистою теперішньою вартістю означає, що проект схвалюється у випадку її позитивного значення, тобто внаслідок реалізації проекту цінність фірми зросте. При виборі із взаємовиключаючих проектів перевага надається тому, в кого більш високі значення чистої поточної вартості.

Поширення методу оцінки ефективності проектів за допомогою NPV обумовлено можливістю безпосередньо визначити ефект від проекту, а також оцінити сумарні чисті вигоди від кількох незалежних проектів (властивість адитивності надається тільки показнику чистої теперішньої вартості). Однак даний показник не відображає відносну міру приросту цінності в результаті реалізації проекту, що має дуже велике значення для інвестора.
Іншим загальним критерієм, що значно рідше використовується в практиці проектних рішень, є коефіцієнт вигоди — затрати (benefit cost — В/С). Він визначається як сума дисконтованих вигід, поділена на суму дисконтованих затрат, і обчислюється за формулою

В/С.

Критерієм відбору проектів за допомогою коефіцієнта вигоди — затрати полягає в тому, що при значенні коефіцієнта, який перевищує чи дорівнює одиниці, реалізація проекту визнається доцільною. Проте, незважаючи на популярність оцінки проектів за допомогою даного показника, він має досить суттєві недоліки. По-перше, він неприйнятний для ранжування за перевагами незалежних проектів і абсолютно не підходить для відбору взаємовиключаючих проектів. Оскільки порівнюється відносний розмір вигід стосовно витрат, слід пам’ятати, що цей показник не відображає фактичну величину чистих вигід від проекту. Наприклад, невеликий проект може мати значно більший коефіцієнт вигоди — затрати, ніж великий проект, і якщо не скористатися додатковими розрахунками критерію NPV, то можна прийняти помилкове рішення щодо вибору проекту.
Найбільш прийнятними умовами застосування коефіцієнта вигоди — затрати є наявність жорстких обмежень по капіталу. За наявності таких обмежень щодо бюджету проекту ранжування проектів відбувається відповідно до найбільшого значення коефіцієнта до тих пір, поки бюджет не буде вичерпано. Формула розрахунку бюджету в умовах обмеженості капіталу стає на вигляд такою:

В/С,

де O — виробничі та експлуатаційні затрати; K — капітальні витрати.
При дефіциті ресурсів коефіцієнт вигоди — затрати видозмінюється і розраховується за формулою

В/С,

де Rt — вартість дефіцитного ресурсу.
Даний показник, порівнюючи величину чистих вигід з вартістю дефіцитних ресурсів, дозволяє відібрати проекти, для яких унікальні ресурси мають серйозне значення. До дефіцитних ресурсів часто відносять іноземну валюту, яка для багатьох країн є стимулюючим фактором розвитку. У даному разі розрахунок коефіцієнта дорівнює відношенню чистих дисконтованих витрат до іноземної валюти. Головною потенційною проблемою при використанні даного коефіцієнта є подвійний рахунок, що перекручує результати оцінки.
Наступним інтегральним показником, який сьогодні найчастіше використовується в міжнародній практиці інвестиційного проектування, є внутрішня норма дохідності (internal rate of return — IRR). Дуже часто в літературі цей критерій має назви «внутрішній коефіцієнт окупностей інвестицій», «внутрішня норма дисконту». Даний показник відображає норму дисконту, за якої чиста теперішня вартість (NPV) дорівнює нулю.

Рис. 13. Залежність величини NPV від значення ставки дисконту

Для інвестиційних проектів існує жорсткий взаємозв’язок між величиною чистої теперішньої вартості і величиною ставки дисконту: чим вищий коефіцієнт дисконтування, тим менша величина NPV (див. рис. 13).
Для розрахунку величини внутрішньої норми дохідності проекту можна скористатися формулою

Іноді у практиці розрахунків IRR застосовують формулу

,

де і1 — ставка дисконту, при якій значення NPV додатнє;
і2 — ставка дисконту, при якій проект стає збитковим і NPV стає від’ємним;

NPV1 — значення чистої поточної вартості при і1;

NPV2 — значення чистої поточної вартості при і2.

У проектному аналізі цей показник дає аналітикам еталон для порівняння альтернативної вартості капіталу (дійсну ставку дисконту, прийнятну для проекту) зі значенням внутрішньої норми дохідності.
Економічно природа внутрішньої норми дохідності являє собою максимальний процент за кредит, який можна виплатити за строк, що дорівнює життєвому циклу проекту, за умови, що весь проект здійснюється тільки за рахунок цього кредиту.

Це дає змогу використовувати IRR для визначення доцільності залучення кредитних ресурсів: якщо процент кредиту нижчий за IRR, то використання цих ресурсів є доцільним для проекту.
Водночас деякі властивості IRR можуть обмежити його застосування.

По-перше, для проекту може й не існувати єдиної IRR (математична модель може дати кілька значень внутрішньої норми дохідності). Така множинність рішення з’являється, якщо щорічні чисті грошові потоки в період реалізації проекту змінюють знак (наприклад, з негативного на позитивний і навпаки) кілька разів. Це відбувається у тих випадках, коли гроші, отримані від проекту, знову реінвестуються у проект.

По-друге, застосування єдиного значення ставки дисконту і передбачає, що його величина є постійною протягом строку служби проекту. Однак для проектів з тривалими часовими горизонтами, враховуючи їх високу невизначеність у пізніші періоди, навряд чи можна застосувати єдиний коефіцієнт дисконтування продовж усього життєвого циклу проекту.

По-третє, на відміну від чистої поточної вартості та коефіцієнта вигоди — затрати критерій внутрішньої норми дохідності встановлює інші пріоритети при ранжуванні проектів, які взагалі неприйнятні для взаємовиключаючих проектів.

Незважаючи на таку обґрунтовану критику IRR, цей критерій прийняття рішення так міцно укорінився у фінансовому аналізі, що більшість проектів спирається саме на нього. Очевидна причина полягає в тому, що IRR дає вимірювач, який можна порівняти з існуючими ринковими ставками для капіталовкладень.

Більшість приватних інвесторів зважають на IRR, як на покажчик того, яким буде їх дохід на капітал, і приймають рішення про інвестиції залежно від IRR. Таким чином, незважаючи на те, що слід бути обережним з IRR, все ж таки цей показник продовжуватиме залишатись популярним завдяки своїй схожості з доходом на капітал у приватному чи державному секторі.

Сучасний аналіз проектів наголошує на сукупному застосуванні показників NPV та IRR .

Процес розрахунку показника внутрішньої норми дохідності ґрунтується на пошуку величини процентної ставки методом інтерації послідовних наближень.  При цьому спочатку за допомогою експертно вибраної величини коефіцієнта дисконтування визначається чиста теперішня вартість. Якщо при цьому NPV виявляється позитивним, розрахунок повторюється з використанням більшої величини коефіцієнта дисконтування (чи навпаки), поки не вдасться дібрати такий коефіцієнт дисконтування, при якому NPV дорівнює нулю. Як критерій оцінки проекту внутрішня норма дохідності встановлює економічну межу прийнятності проектів. Формально IRR показує ставку дисконту, за якою проект не збільшує і не зменшує вартість фірми, тому вітчизняні аналітики часто називають цей показник перевірним дисконтом. Він відображає граничне значення коефіцієнта дисконтування, що розділяє інвестиції на прийнятні і неприйнятні.

Проілюструємо розрахунок основних показників ефективності проекту на прикладі. Розглядається проект освоєння виробництва спортивних велосипедів. Заплановані потоки грошових коштів, які виникають внаслідок реалізації проекту, розподілені за роками проекту таким чином:

Припустимо, що реалізація проекту здійснюється за рахунок кредитних коштів при ставці банківського процента 10% річних. Чи зміниться ваше інвестиційне рішення, якщо банк підвищить ставку до 18%? Для цього слід визначити доцільність реалізації проекту відповідно до критеріїв чистої теперішньої вартості за проектом, коефіцієнта вигоди — затрати та внутрішньої норми дохідності. Розрахуємо величину дисконтованих грошових потоків при ставці дисконту 10% і 18%, а результати подамо у табл. 23.

Таблиця 23 РОЗРАХУНОК ЧИСТОЇ ТЕПЕРІШНЬОЇ ВАРТОСТІ (NPV) ЗА ПРОЕКТОМ, тис. грн.

При ставці дисконту 10% чиста теперішня вартість NPV за проектом дорівнює 114,7 тис. грн., коефіцієнт вигоди — витрати

B/C,

що свідчить про доцільність реалізації проекту, оскільки NPV > 0, коефіцієнт В/C > 1.

Розрахунок чистої поточної вартості при підвищенні ставки дисконту до 18% показує, що її значення стає NPV18% = – 103,4 тис. грн., а коефіцієнт вигоди — затрати

В/C18% = 0,87 < 1,

що свідчить про необхідність відхилення проекту у змінюваних умовах підвищення банківського процента.

Розрахуємо величину IRR, яка відображає граничну величину ставки дисконту, вище якої проект стає збитковим.

Таким чином, при ставці дисконту 10% проект стає рентабельним, однак при збільшенні ставки дисконту вище ніж 14,2% він переходить у зону збитковості.

Отже, при підвищенні банківського процента до 18% проект має бути відхилено через недоцільність його реалізації.
Графічне зображення чистих дисконтованих грошових потоків за роками проекту отримало назву фінансового профілю проекту.

Розрізняють фінансовий профіль, побудований з наростаючим підсумком, і фінансовий профіль без наростаючого підсумку.

Останній відображає відтік або приплив грошових коштів по кожному року, приведені до нульового року проекту (рис. 14).

Рис. 14. Фінансовий профіль проекту без наростаючого підсумку

Фінансовий профіль чистої теперішньої вартості показує, в який період проект виходить із зони від’ємного сальдо, які за обсягом витрати в кожному році слід очікувати і якою є величина грошових надходжень за роками проекту. Цей графік може бути використано для фінансового планування, коли визначаються необхідні розміри фінансування запланованих витрат за роками проекту, час, коли можна почати сплату процентів (якщо як фінансові ресурси використовуються позичкові кошти) та суми основного боргу.

Фінансовий профіль проекту з наростаючим підсумком будується з урахуванням підсумку грошових потоків попередніх періодів. Складений таким чином фінансовий профіль дозволяє проілюструвати строк окупності проекту, величину його чистої теперішньої вартості, яка відображає доцільність прийняття проектного рішення.

Досить поширеним у фінансовому аналізі є показник строку окупності(pay back — РВ), який демонструє, за який період проект покриє витрати. У проектах, що служать понад рік, строк окупності завжди припускає дисконтування на підставі цінності грошей за часом. На жаль, занадто часто застосовується так званий «простий строк окупності», який не передбачає дисконтування майбутніх вигід і витрат, тому не дозволяє вірно оцінити доцільність капіталовкладень, що плануються.

Відбір за критерієм строку окупності означає, що схвалюються проекти з найкращим строком окупності або проекти, що вкладаються в максимально допустимий строк окупності. Термін встановлюється в роках, місяцях і навіть днях. Оскільки цей критерій безпосередньо пов’язаний з покриттям інвестиційних витрат за найкоротший час, він не сприяє проектам, що приносять великі вигоди у більш пізні строки. Проте показник застосовується у фінансовому аналізі, оскільки інвестор зацікавлений в одержанні швидкої віддачі на інвестиції.

Таку короткозорість добре видно в економічному аналізі, оскільки суспільство не стільки турбується про покриття витрат, скільки про вибір проекту, що приносить найбільші вигоди суспільству.

Досить часто у практиці аналізу аналітики зустрічаються з необхідністю порівняння проектів, що мають різні життєві цикли. Наприклад, компанія розглядає два взаємовиключаючих проекти придбання устаткування: перший — купівля устаткування, яке вже було у використанні і яке можна буде експлуатувати протягом 5 років; другий — придбання нового устаткування, строк служби якого становить 12 років.
Для вирішення подібного типу проблем можна скористатися критерієм еквівалентного ануїтету (еquivalent annuity — ЕА), або середньорічної чистої теперішньої вартості, який розраховується за формулою

,

де NPV — чиста теперішня вартість за проектом;
А1 — теперішня вартість ануїтету при заданих ставці дисконту і строку життєвого циклу проекту.

Відбір проектів за допомогою даного показника здійснюється за найбільш високою величиною еквівалентного ануїтету, оскільки передбачається нескінчене реінвестування, поки строки життя всіх проектів не закінчаться одночасно.

Наприклад, розглядаються два можливі варіанти розширення підприємства: перший передбачає інвестиційні витрати у розмірі 500 тис. грн., другий — 700 тис. грн. Додаткові грошові потоки за роками проектів подані у табл. 24.

Таблиця 24 ДОДАТКОВІ ПРИПЛИВИ ГРОШОВИХ КОШТІВ
ЗА ПРОЕКТАМИ ПО РОКАХ, тис. грн.

Для визначення найбільш привабливого проекту розрахуємо по кожному з них величину чистої теперішньої вартості проекту і значення теперішньої вартості ануїтету, а потім визначимо величину еквівалентного ануїтету. Результати розрахунків подамо в табл. 25.

Таблиця 25 РОЗРАХУНОК ТЕПЕРІШНЬОЇ ВАРТОСТІ АНУЇТЕТУ ПРОЕКТУ

Як видно з розрахунків, для першого проекту величина чистої теперішньої вартості дорівнює 230,8 тис. грн., для другого проекту — 191,4. Якщо не брати до уваги час реалізації, то за критерієм NPV слід було б вибрати для реалізації проект 1 (оскільки NPV1 > NPV2). Однак, зважаючи на те, що перший проект буде реалізовано протягом 6 років, а другий — продовж всього 4 років, скориставшись формулою 3.1.10 розрахуємо еквівалентні ануїтети для обох проектів:

 (тис. грн.);

 (тис. грн.).

Як бачимо, при використанні іншого критерію відбору переважним є другий проект, оскільки розрахована величина еквівалентного ануїтету його вища, ніж у проекту 2:

ЕА1 < ЕА2 (61 < 67,04).

Слід пам’ятати, що головними умовами використання даного критерію є, по-перше, можливість відтворення інвестицій за рахунок реінвестування грошових надходжень від проекту для досягнення одночасного вибуття основних фондів по обох проектах; по-друге, припущення нескінченого реінвестування грошових надходжень, що забезпечує діяльність фірми.
Іноді в проектному аналізі витрати проекту можна досить легко визначити і кількісно продемонструвати, тоді як виразити вигоди в грошових одиницях набагато складніше. У цьому випадку такі критерії, як чиста теперішня вартість і коефіцієнт вигоди — затрати, можуть бути обчислені тільки дуже приблизно і виявитися неточними.

Критерій прийняття рішення, що оцінює проекти лише за самими витратами, називається ефективністю витрат.Він може застосовуватися, коли існує два чи більше альтернативних (тобто конкуруючих чи взаємовиключаючих) підходів для одержання одного й того ж результату. Таким чином, вигоди від альтернативних підходів аналітик визначає як рівні, і для відбору проекту не треба проводити численні розрахунки. В аналізі ефективності витрат правило прийняття рішення полягає у виборі проекту, що має найменші витрати і дає однаково бажаний результат.
Пам’ятаючи, що усі витрати різночасові, слід витрати за проектом привести у відповідність з еквівалентними річними витратами. Наприклад, компанії потрібна копіювальна машина. Машина А коштує 15 тис. грн. з щорічними експлуатаційними витратами 4 тис. грн. Термін служби — 3 роки. Машина Б коштує 10 тис. грн. з щорічними експлуатаційними витратами 5,5 тис. грн. Термін служби — 2 роки. За інших рівних умов, якій машині віддати перевагу, якщо ставка дисконту становить 10%.
Розрахуємо еквівалентні річні затрати (ЕАC) по проектах.

Машина А:  (тис. грн.).

Машина Б:  (тис. грн.).

Оскільки еквівалентні річні витрати машини А менші, ніж у машини Б, перевагу слід віддати придбанню машини А.

Рентабельність інвестицій(profitability index — РІ) — показник, що відображає міру зростання цінності фірми в розрахунку на 1 грн. од. інвестицій. Розрахунок цього показника проводиться за формулою

Даний показник оцінює грошові надходження в t-му році, одержані завдяки інвестиціям (CFt) з величиною первісних інвестицій I0.
На відміну від попередніх критеріїв, що застосовуються до всіх вигід і витрат, критерій Бруно використовується для оцінювання потенціалу проекту в заміщенні імпорту. Цей показник визначає, чи заощаджує, чи заробляє країна іноземну валюту на внутрішньому виробництві або експорті товару в результаті проекту. При цьому критерії чиста економія іноземної валюти внаслідок відмови від імпорту товару, що виробляється тепер завдяки проекту або доходам від експорту, ділиться на витрати внутрішнього виробництва (проекту) даного товару. Він розраховується таким чином:

Даний критерій показує нам, чи виправдано з точки зору використання іноземної валюти експортувати або виробляти і споживати товар усередині країни в результаті запропонованого проекту, замість того, щоб продовжувати його імпортувати. У чисельнику формули чиста економія іноземної валюти або її одержання дорівнюють розрахунковій вартості продукції проекту в цінах імпорту (виходячи з припущення, що якби ці продукти не вироблялись усередині країни в результаті проекту, то їх імпортували б) мінус вартість імпортних витрат на проект в іноземній валюті (вираженій у тіньових цінах шляхом застосування тіньового валютного курсу в економічному аналізі).

Критерій відбору полягає в пошуку проектів з відношеннями, що дорівнюють одиниці або перевищують її. Незважаючи на те, що можуть існувати важливі політичні і соціальні причини для внутрішнього виробництва, які не враховуються в цьому критерії (як в усіх інших), критерій Бруно дозволяє нам відчути валютну привабливість проекту.

3.1.3 Порівняння проектів за допомогою різних критеріїв оцінки

Порівняння проектів з метою прийняття правильних інвестиційних рішень є найбільш складною проблемою для планування розвитку. Навіть після того, як критерії обчислені, слід упорядкувати проекти за різними критеріями, що допоможе розкрити питання оптимального інвестиційного вибору. Оскільки кращий проект за критерієм NPV може виявитись не найпреференційнішим за критерієм B/C, в аналітика повинна бути повна ясність щодо дійсних обмежень і мети проекту.
Найчастіше застосовуються такі критерії, як NPV, коефіцієнт B/C та IRR. Оскільки всі ці показники представляють фактично різні версії однієї концепції, то можна очікувати виконання таких математичних відношень:

Незважаючи на те, що ці відношення допомагають перевірити узгодженість між критеріями у проекті, вони надають замало вказівок про те, як провести порівняння між проектами або всередині проекту, якщо упорядкування за різними критеріями різні.

При розгляді конкретного проекту присутня загальна одностайність у разі ствердження того, що NPV майже завжди є більш преференційним критерієм, оскільки цей показник націлений на максимізацію чистих вигід для інвестора (фінансовий аналіз). Перелічені вище проблеми з IRR та коефіцієнтом B/C вимагають зосередження уваги на NPV за умови, що проект є незалежним і немає обмежень на капітальні витрати.
Існує ряд загальних правил використання альтернативних критеріїв прийняття рішень та ефективності.

Якщо у проекті є бюджетні обмеження, то треба прослідкувати, чи змінюють своє значення чисті річні грошові потоки з позитивного на негативне значення (і навпаки) понад одного разу. Якщо чисті грошові потоки змінюють знак не більше одного разу, то необхідно для ранжування проектів застосувати критерії внутрішньої норми дохідності, коефіцієнт вигоди — затрати та його різновид — коефіцієнт вигоди — затрати за наявності жорстких обмежень по капіталу.

У разі, коли чисті грошові потоки поводять себе нестійко при обмеженні операційних (виробничих) і капітальних витрат, можна скористатися показником коефіцієнта вигоди — затрати, а при обмеженні тільки капітального бюджету більш преференційним буде коефіцієнт вигоди — затрати у межах встановлених капітальних витрат.

За умов відсутності бюджетного обмеження і доступності грошових коштів необхідно оптимізувати використання ресурсів у множині вибору, збільшуючи масштаб найбільш ефективних проектів до тих пір, поки граничні вибори проекту не зрівняються з граничними витратами.
Стійкість грошових потоків передбачає використання таких критеріїв для ранжування та відбору, як показники чистої теперішньої вартості (NPV) та внутрішньої норми дохідності (IRR). Для нестійких грошових потоків слід обмежитися тільки показником NPV.

При розгляді взаємовиключаючих проектів можна застосовувати показники чистої теперішньої вартості, а щоб запобігти дискримінації великих проектів — показники внутрішньої норми дохідності. В умовах невизначеності і високої міри непевності в майбутньому критерієм відбору краще послужить строк окупності.

Подолати труднощі оцінки вигід від проекту в грошовій формі при ранжуванні проектів можна за допомогою критеріїв ефективності витрат. Як критерій у даному випадку можна використати постійні витрати для більшості комплексних товарів (продуктів).

Якщо одним з пріоритетів розвитку країни і завданням проекту є економія (надходження) іноземної валюти, то слід скористатися критерієм Бруно.

У табл. 26 запропоновані критерії прийняття рішень при виборі проекту у відповідності до характеристик і обмежень проекту.

Таблиця 26 ВИБІР КРИТЕРІЇВ ЕФЕКТИВНОСТІ І ВІДБОРУ ПРОЕКТУ 


 

При точному визначенні мети (наприклад, максимізувати чисті вигоди або знайти ціну окупності) і обмежень найбільш допустимі і прийнятні критерії є очевидними для аналітика.

Рішення схвалити чи відхилити проект звичайно приймається у розрізі стратегії планування розвитку підприємства, регіону, економіки в цілому.

3.1.4 Неформальні процедури відбору та оцінки проектів

Будь-який проект характеризується кількома видами показників, пов’язаних з оцінкою його ефективності. Як правило, ці показники характеризують величину чистої теперішньої вартості, внутрішньої норми дохідністі, періоду окупності капіталовкладення. Деякі показники доповнюють один одний, інші ж (наприклад інтегральні показники) практично незалежні.

Нерідко для відбору варіантів проекту та прийняття рішення про його здійснюваність необхідно користуватися неформальними процедурами для врахування значень усіх факторів та взаємозв’язків, що дозволяють зробити висновок про доцільність реалізації проекту.
При виборі проекту фірмою-інвестором повинна бути визначена своя система пріоритетів.

Система пріоритетів може включати такі можливі варіанти:

· суспільна значущість проекту;

· вплив на імідж компанії-інвестора;

· відповідність меті інвестора;

· ринковий потенціал продукту, що створюється;

· відповідність фінансовим та організаційним можливостям інвестора;

· екологічність та безпечність проекту;

· рівень ризику;

· відповідність нормативно-правового середовища реалізації проекту.

На першому етапі в основному використовуються експертно-аналітичні методи: побудова дерева цілей (яке є розвитком відповідних завдань цільового критеріального комплексу), дерева проблем, аналіз достатності існуючих організаційних структур. На другому етапі проводиться формування попередніх програм реалізації проблеми в цілому або її збільшених складових.

На попередній стадії, як правило, оцінюють верхню межу можливих витрат, яка надалі могла б бути орієнтиром для відповідних критеріїв оцінки проектів і розробок.

При формуванні інвестиційних програм критеріями якості можуть виступати: повнота реалізації заходів, що входять в програму, комплексність, оперативність, рівень наукомісткості, міра керованості або надійності, доступність ресурсів, зв’язок із суміжними галузями економіки, вдосконалення інфраструктури, підтримка зайнятості та потенційних інвесторів, можливість наступної диверсифікації.

Для реалізації програми можуть створюватися організаційно-інституційні структури, завданням яких є акумулювання ресурсів, створення мотиваційного середовища для потенційних учасників робіт, об’єднання зусиль виробничих та науково-технічних ланок, організація управління роботами.

В окремих випадках відбір проектів може здійснюватися на конкурсній основі. Конкурс проектів передбачає:

· розробку умов конкурсу;

· створення конкурсних рад та експертних груп;

· уточнення системи критеріїв;

· систематизацію поповнення та уточнення бази даних по перспективних проектах та розробках;

· проведення конкурсів;

· аналіз повноти охоплення проблем переможцями конкурсу та розробку вимог до додаткових розробок.

Процедура відбору проекту ґрунтується на тих засадах, що держава:

? може здійснювати функції посередника та організатора інвестиційної діяльності, створювати відповідну інфраструктуру;

? надавати інвесторам пряму та непряму підтримку, якщо це відповідає її інтересам або брати участь у спільній підприємницькій діяльності;
? може виступати як основоположник нових організаційних форм інноваційної та інвестиційної політики, а також ініціатор створення спеціальних інвестиційних фондів для концентрації коштів різних джерел з метою реалізації пріоритетних для держави проектів.

При формуванні списку проектів, що підлягають підтримці, участі або прямому фінансуванню слід враховувати, якої групи проектів вони стосуються. Це пов’язано в першу чергу з мірою підтримки державою різних проектів. Отже, розрізняють:

· проекти, призначені для реалізації попередньо розроблених і стверджених державних програм, тобто тих, що формуються під заздалегідь задані строк і результат;

· проекти, орієнтовані на реалізацію пріоритетного для держави виробничого чи науково-технічного напряму;

· ініціативні проекти поза рамками пріоритетних напрямів.

Рішення про структуру розподілу коштів приймаються на підставі пріоритетів, зазначених в інвестиційній програмі на поточний рік, затвердженій урядом.

На попередній стадії відбору проектів необхідно враховувати їх корисність для держави. В інвестиційних програмах не кон-
кретизуються суб’єкти реалізації ні в державній, ні в науково-технічній сферах, вони містять тільки попередню інформацію про них.

Тому дана стадія складається з двох етапів: визначення пріоритетних напрямів і формування принципових програм реалізації проблеми в цілому.
На першому етапі здійснюють структуризацію пріоритетних напрямів, яка включає системний аналіз проблеми їх реалізації,

виявляє її складові та оцінює можливості вирішення проблем, що виникають. У рамках конкурсного відбору не можна обмежуватися одним, навіть інтегральним формальним критерієм. Це стосується не тільки пріоритетних для держави, але й усіх інших проектів.

 Проекти, що претендують на пріоритетність, мають аналізуватися на базі багатосторонньої експертної оцінки.

Рішення повинно прийматися з урахуванням багатьох різноманітних, часто суперечливих характеристик проекту та його учасників, що носять кількісний або якісний характер. Частина цих характеристик стосується економічних, екологічних і соціальних наслідків реалізації проекту і економіки, регіону, галузі.

На другому етапі описуються різноманітні ризики, пов’язані з процесом реалізації проекту.

Критерії відбору інвестиційних проектів умовно поділяються на такі:

· цільові критерії;

· зовнішні та екологічні критерії;

· критерії реципієнта, що здійснює проект;

· критерії науково-технічної перспективності;

· комерційні критерії;

· виробничі критерії;

· ринкові критерії;

· критерії регіональних особливостей реалізації проекту.

Перша група критеріїв визначає напрям інвестицій, що мають бути підтримані державою, інші стосуються конкретного проекту.

Критерії кожної з груп поділяються на обов’язкові та оціночні.
Невідповідність обов’язковим критеріям супроводжується відмовою від участі в проекті.

Процедура оцінки критеріїв вимагає визначення величини цього критерію як для всього проекту, так і для окремих його учасників.

У разі визначення цільових критеріїв необхідно пов’язати їх з соціально-економічною ситуацією в країні, регіоні та виявити можливі пріоритети розвитку.

Критерії цільового відбору використовують тільки на стадії відбору пріоритетних напрямів інвестування.

Відбір проектів проводиться після виконання двох обов’язкових процедур —

визначення переліку пріоритетних напрямів та формування програм реалізації пріоритетів.

Таблиця 27 ЗМІСТОВНИЙ СКЛАД ГРУП КРИТЕРІЇВ ВІДБОРУ ПРОЕКТІВ

При виборі проектів насамперед перевіряють обов’язкові критерії. Якщо всі вони виконуються, то можливим стає подальший аналіз проекту. Кожному з використаних критеріїв експерт дає оцінку, наприклад за трибальною шкалою — «низька», або «1», «середня», або «2», «висока», або «3». У разі існування узагальнюючих критеріїв частина критеріїв групи може бути замінена узагальнюючим (інтегральним) критерієм.
Для всіх груп критеріїв, крім комерційних, визначаються середній бал і критерій прохідного балу.

Для проектів, що проходять по некомерційних критеріях, розраховуються показники ефекту або ефективності (для кожного з учасників проекту і за їх вибором). Крім того, розгляду підлягають необхідність залучення капіталу третіх осіб і міра фінансового ризику в рамках проекту. Проекти з високим фінансовим ризиком можуть розглядатися тільки для пріоритетних напрямів інвестування за умови високого (понад 2,5) середнього балу за некомерційними критеріями. Оцінка необхідності залучення капіталу третіх осіб використовується для прийняття рішення про залучення позичкових коштів, розширення числа учасників або про акціонування проекту.

Міра зниження допустимого рівня ефективності при підвищенні рангу пріоритетності напряму може визначатися конкурсною комісією за рекомендаціями експертів.

Проекти, що реалізують пріоритети вищого рангу, можуть прийматися і при негативній нормі доходу. Проте і в цьому випадку перевага у конкурсі може віддаватися проекту з максимальною ефективністю.

Вибір формальних критеріїв для ухвалення рішення про фінансове чи економічне прийняття проекту залежить від різних факторів, таких як ринкова перспектива, існування обмежень на ресурси для фінансування проекту, коливання чистих потоків фінансових коштів і можливість одержання пільг при придбанні ресурсів. Найбільш поширеними є інтегральні показники: чиста теперішня вартість (різниця між сумою грошових надходжень, які виникають при реалізації проекту і приводяться до їх теперішньої вартості, та сумою дисконтованих вартостей усіх витрат, необхідних для здійснення цього проекту); коефіцієнт вигоди — затрати (сума дисконтованих вигід, поділена на суму дисконтованих затрат); внутрішня норма дохідності (норма дисконту, при якій дисконтовані припливи грошових коштів за проектом дорівнюють дисконтованим відтокам); еквівалентний ануїтет (відношення чистої теперішньої вартості за проектом до теперішньої вартості ануїтету при заданих ставці дисконту і терміні життєвого циклу проекту).

Для відбору варіантів проекту та прийняття рішення про його здійснюваність необхідно користуватися неформальними процедурами для врахування значень усіх факторів та взаємозв’язків, що дозволяють зробити висновок про доцільність реалізації проекту. При виборі проекту фірмою-інвестором повинна бути визначена своя система пріоритетів, яка може включати такі можливі варіанти, як суспільна значущість проекту, вплив на імідж компанії-інвестора, відповідність меті інвестора, ринковий потенціал продукту, що створюється, відповідність фінансовим та організаційним можливостям інвестора, екологічність і безпечність проекту, рівень ризику та ін. При оцінці даних критеріїв використовуються експертно-аналітичні методи: побудова дерева цілей, дерева проблем, аналіз достатності існуючих організаційних структур.

1. Визначте основні підходи до створення системи критеріїв для оцінки та порівняння проектів за умов командної та ринкової системи господарювання.

2. Критерії оцінки проектних рішень, найбільш популярні у сучасній практиці.

3. Визначте зміст, порядок розрахунку, переваги та недоліки, можливості застосування таких показників ефективності проектів:

· чисті дисконтовані грошові потоки;

· чиста теперішня вартість;

· коефіцієнт вигоди — затрати;

· внутрішня норма дохідності;

· період окупності;

· річні ануїтетні витрати;

· критерії Бруно.

5. Поняття фінансового профілю проекту, методи побудови і можливості його використання для оцінки проектів.

6. Особливості оцінки взаємодоповнюючих та взаємовиключаючих проектів.

7. Обґрунтуйте необхідність застосування неформальних процедур оцінки проектів.

8. Визначте основні положення методики порівняння та відбору проектів за неформальними критеріями оцінки.

Практичні завдання

1. Компанія «Гала» є провідним виробником комплектуючих як головного компонента при виробництві товару А. Компанія розглядає два альтернативні способи виробництва. Витрати по роках (тис. грн.) по кожному з проектів наведені в таблиці. Припускаючи, що «Гала» не буде замінювати устаткування на нове після закінчення терміну його повного використання, яке устаткування повинна купити компанія? Якщо вона буде замінювати його на інше, який з варіантів повинна вибрати компанія (i = 10%)? Відповідаючи на запитання, не враховуйте амортизацію та податки.

2. Припустимо, ми розмірковуємо над заміною старого комп’ютера на новий. Вартість старого комп’ютера 35 000 грн., нового — 50 000 грн. Амортизація нової машини здійснюватиметься методом прямої амортизації протягом п’яти років. Залишкова вартість машини по закінченні терміну амортизації дорівнюватиме 0.

Через два роки ринкова вартість машини складе половину її поточної вартості. Нова машина дозволить заощадити 5 000 грн. на рік, необхідних для профілактики. Ставка податку 35%, дисконтна ставка — 10%.

а) Припустимо, що ми повинні лише вирішити, чи потрібно нам замінювати старий комп’ютер на новий, незважаючи на те, які зміни можуть відбутися через два роки. Визначте грошові потоки. Чи варто нам робити заміну? Врахуйте зміну в грошових потоках фірми з урахуванням оподаткування, якщо заміна відбудеться.

б) Припустимо, ми розуміємо, що якщо не замінити комп’ютер сьогодні, ми маємо це зробити через два роки. Варто здійснити це зараз чи почекаємо два роки? Що ми дійсно маємо зробити — це прийняти рішення щодо інвестицій у старий (не продаючи машину) або новий комп’ютер. Майте на увазі, що два проекти мають різні життєві цикли.

3. Відомі грошові потоки по двох інвестиційних проектах.

a) Необхідна ставка доходу становить 15%. Інвестиційні проекти не є взаємовиключаючими. Розрахуйте NPV та IRR по двох проектах. Чи потрібно здійснити ці проекти?

б) Припустимо ви хочете об’єднати ці два проекти в один проект В. Розрахуйте грошові потоки по новому проекту. Якою є NPV по проекту В? Як співвідноситься ця NPV з NPV проектів А і Б?

Чи можна визначити NPV проекту В за допомогою іншого методу?

в) Використовуючи комбіновані грошові потоки, розрахуйте IRR для проекту В. Порівняйте вашу відповідь з IRR для А та Б. Чи можна було знайти цю величину іншим способом?

4. Проекти А і Б мають однакові затрати і тотожні грошові потоки. Загальні грошові надходження від проекту А (недисконтовані) становлять 400 грн., загальні грошові надходження для Б — 360 грн. IRR для проекту А — 20%, для проекту Б — 18%. Що ви можете сказати відносно NPV проектів А та Б? Визначте ставку дохідності, за якої проекти будуть рівноцінними.

5. Грошові потоки від проекту подані у таблиці.

Обчисліть показники ефективності інвестиційного проекту (NPV, IRR, B/C, PB) та проаналізуйте отримані результати, якщо необхідна ставка доходу дорівнює 20%.

Чи зміниться ваше рішення щодо можливості реалізації проекту, якщо ставка дисконту зросте до 30%?

Як графічно виглядатиме фінансовий профіль проекту, покажіть максимальний грошовий відтік і період повернення грошових коштів.

3.2 ДИНАМІЧНИЙ АНАЛІЗ БЕЗЗБИТКОВОСТІ ПРОЕКТУ

3.2.1 Управління структурою витрат за проектом

Досить поширеною є думка, що важливим показником проекту є обсяг продажу або виручка від реалізації. Коли аналізують можливості випуску нового продукту або освоєння нового ринку, дуже важко точно передбачити, який обсяг продукції можна продати. З цієї причини обсяг продажу аналізується ретельніше, ніж інші показники.

Аналіз беззбитковості є популярною методикою, яка широко використовується для аналізу співвідношення між обсягом продажу та прибутковістю. Усі показники беззбитковості мають спільну мету: необхідно отримати відповідь на запитання, наскільки погано повинні йти справи з продажем товару, щоб проект почав завдавати збитків.
При обговоренні беззбитковості проекту розуміння різниці між постійними та змінними витратами, а також можливості управління ними є дуже важливим для прийняття проектних рішень.

За визначенням змінні витратизмінюються разом зі зміною обсягу випуску і дорівнюють нулю, якщо обсяг випуску дорівнює нулю.
Наприклад, прямі витрати праці та витрати матеріалів завжди належать до змінних витрат. Це легко пояснити, бо якщо завтра припиниться виробництво, то витрати на працю та матеріали будуть відсутні. Припустимо, що середні змінні витрати (змінні витрати на одиницю продукції) мають постійну величину. Це означає, що загальні змінні витрати дорівнюватимуть витратам на одиницю, помноженим на кількість продукції. Інакше кажучи, співвідношення між загальними змінними витратами (VC), витратами на одиницю продукції (n) та кількістю продукції (Q) може бути виражено як:

 ,

де Q — загальна кількість продукції;

n — змінні витрати на одиницю продукції.

Постійні витрати не змінюються протягом певного періоду часу.

Тобто, на відміну від змінних витрат, вони не залежать від обсягу продукції, яка виробляється протягом певного періоду часу
(в усякому разі, від обсягу продажу продукції певного асортименту).
Наприклад, орендна плата за використання виробничих потужностей або заробітна плата президента компанії належать до постійних витрат (в усякому разі, протягом певного періоду часу). Звичайно, постійні витрати не є постійними назавжди. Вони є постійними тільки протягом певного періоду, скажімо кварталу. За цей час може закінчитися строк дії лізингової угоди або керівники підуть на пенсію. До того ж будь-які постійні витрати можна коригувати. Їх навіть можливо уникнути, якщо проходить достатньо часу. Таким чином, у довготривалому періоді всі витрати є змінними. Загальні витрати (TC) для даного обсягу виробництва продукції є сумою змінних витрат (VC) та постійних витрат (FC):

,
.

Отже, якщо змінні витрати становлять 3 грн. на одиницю продукції, а постійні витрати — 8 000 грн. на рік, тоді наші загальні витрати дорівнюють: TC = Q · 3 + 8 000. Якщо ми виробляємо 6000 одиниць продукції, наші загальні виробничі витрати дорівнюватимуть 3 · 6 000 + 8 000 = 26 000. Для інших обсягів виробництва розрахунок витратнаведено у табл. 28.

Таблиця 28 РОЗРАХУНОК ВИТРАТ ДЛЯ РІЗНИХ ОБСЯГІВ ВИРОБНИЦТВА

Позначивши ці величини на рис. 15, побачимо, що залежність між кількістю виробленої продукції та загальними витратами має вигляд прямої. Це свідчить про те, що при нульовому рівні виробництва (0) загальні витрати дорівнюють постійним витратам.

Рухаючись праворуч по вісі координат, збільшення обсягу виробництва на одиницю продукції призводить до збільшення загальних витрат на 3 грн., тобто кут нахилу прямої дорівнює 3. Інакше кажучи, граничні витрати виробництва наступної одиниці продукції дорівнюють 3.

Рис. 15. Залежність витрат від обсягу виробництва

Управлінський підхід до керування раціональною структурою майбутнього проекту полягає у виборі такої технології й обсягу виробництва, які дозволяють мінімізувати витрати. Якщо ринок збуту нестійкий, керувати постійними затратами неможливо. Зниження обсягу виробництва призводить до інфляції середніх постійних витрат, що спричиняє перенесення величини постійних затрат на ціну, тобто на споживача. Таким чином, між обсягом виробництва, величиною затрат і прибутком існує тісний взаємозв’язок.

3.2.2 Поняття і розрахунок беззбитковості проекту

Визначення точки беззбитковості виробництва є найбільш поширеним методом, який застосовується в аналізі «обсяг — витрати — прибуток». До основних цілей аналізу беззбитковості належать:

? оцінка структури затрат за проектом та можливість управління цією структурою;

? визначення раціональності обраного масштабу та можливості скорочення обсягів виробництва;

? оцінка передбачуваної ціни на проект з тими цінами, які можуть складатися на ринку;

? визначення запасу фінансової міцності.
При проведенні аналізу беззбитковості слід враховувати деякі припущення. По-перше, вважається, що обсяг реалізації продукції проекту дорівнює обсягу випуску; по-друге, відпускні ціни на товар постійні, тобто встановлені конкурентним ринком, відсутня цінова дискримінація; по-трете, продукція за проектом належить до одного типу, що дозволяє спростити виробництво до однономенклатурного.

Точкою беззбитковості виробництва називають обсяг виробництва (або продажу), при якому компанія не отримує прибутків, але й не несе збитків (чистий прибуток за проектом дорівнює 0).
Припустимо, що фірма продає у роздріб комп’ютерні дискети по 5 грн. за штуку. Вона може купувати ці дискети в оптового продавця по 3 грн. за одиницю. Її постійні витрати становлять 600 грн., амортизація — 300 грн. Скільки дискет необхідно продавати, щоб досягти точки беззбитковості виробництва, тобто ситуації, за якої чистий прибуток дорівнює 0?
З кожної проданої дискети фірма отримає 5 – 3 = 2 грн. для покриття інших витрат.

Необхідно покрити витрати у сумі

600 + 300 = 900 грн., а для цього фірмі необхідно продати 900 : 2 = 450 дискет. Можна перевірити отриманий результат, виконавши такі підрахунки: при рівні продажу 450 одиниць виручка дорівнює 5 · 450 = 2250 грн., а змінні витрати при цьому становлять 3 · 450 = 1350. Звіт про фінансові результати матиме такий вигляд:

Виручка від реалізації продукції 2250

Змінні витрати на випуск продукції 1350

Постійні витрати 600

Амортизація 300

Прибуток до відрахування податків та процентів по кредитах 0

Податки 0

Чистий прибуток 0

При розгляді нового проекту розрахунок чистого прибутку або грошового потоку проекту здійснюється з урахуванням амортизації, навіть якщо амортизація і не є витратами, однак витрати по виплаті процентів не включають у розрахунок. Такий метод обчислення точки беззбитковості дозволяє отримати бухгалтерську точку беззбитковості.

Слід пам’ятати, коли чистий прибуток дорівнює нулю, неоподатковуваний прибуток також дорівнює нулю, і податки так само, як правило, дорівнюють нулю. Проілюструємо це графічно на рис. 16.
Вищенаведені розрахунки свідчать, що фірма не отримує ні прибутків, ні збитків, оскільки загальна виручка дорівнює загальним витратам. Крива виручки перетинає криву загальних витрат у точці, яка відповідає випуску продукції на рівні 450 одиниць. Як показано на рисунку, при будь-якому обсязі випуску менше 450 одиниць фірма отримує негативний прибуток (збитки), а при будь-якому обсязі виробництва більше 450 одиниць прибуток є величиною позитивною.

У наведеному прикладі точку беззбитковості виробництва визначають як суму постійних витрат та амортизації, поділену на різницю ціни та змінних витрат. Це загальновідоме правило. Для того, щоб з’ясувати, чому це так, введемо такі позначення:

P — ціна продажу одиниці продукції;

TR — виручка від реалізації продукції;

n — змінні витрати на одиницю продукції;

Q — загальна кількість проданої продукції;

FC — постійні витрати;

D — амортизація;

Т — ставка податку.

Рис. 16. Бухгалтерська точка беззбитковості

Прибуток від проекту дорівнює:

Прибуток = (виручка від реалізації продукції – змінні
витрати – постійні витрати – амортизація) · (1 – Т) =
= (TR – VC – FC – D) · (1 – T). (3.2.4)

Звідси легко визначити точку беззбитковості виробництва. Якщо ми прирівняємо чистий прибуток до нуля, то отримаємо:
Чистий прибуток = 0 = (TR – VC – FC – D) · (1 – T).

Поділимо ліву та праву частини рівняння на (1 – T):
TR – VC – FC – D = 0. Як ми вже зазначали, це свідчить про те, що коли чистий прибуток дорівнює нулю, прибуток до оподаткування також дорівнює нулю. Якщо згадати, що TR = P · Q, а VC = v · Q, і підставити ці значення у формулу, рівень беззбитковості виробництва можна визначити як:

TR – VC = FC + D, (3.2.5)

 P · Q – v · Q = FC + D, (3.2.6)

(P – v) · Q = FC + D, (3.2.7)

Q = (FC + D) / (P – v). (3.2.8)

Для ілюстрації використання даних розрахунків розглянемо фірму, яка є вузькопрофільним виробником морозива і постачає його тільки на місцеві ринки. На основі розрахунків грошових потоків аналітики визначили, що розширення виробництва має позитивну NPV. Але успіх цього проекту залежатиме від обсягу продажу продукції, оскільки аналітики фірми напевно знають, за якою ціною можна продавати морозиво, і з досить високим ступенем точності можуть розрахувати витрати на виготовлення і продаж продукції.

Знаючи витрати та ціну продажу, можна відразу ж обчислити точку беззбитковості виробництва. Її розрахунок показав, що для покриття витрат фірмі необхідно захопити 30% ринку. Якщо за прогнозами це нереально (фірма, наприклад, володіє тільки 10% даного ринку), то звідси прогноз NPV сумнівний і більш ймовірно, що NPV проекту буде негативною. З іншого боку, можлива ситуація, коли фірма має підтверджену угоду з покупцями щодо продажу того обсягу продукції, яка забезпечить фірмі беззбитковість, тобто вона майже впевнена, що зможе продати більше. У цьому разі прогнозний ризик набагато менший, і фірма має більшу впевненість у своїх підрахунках.

Існує ще кілька причин, з яких знання точки беззбитковості є корисним. По-перше, точка беззбитковості та період окупності дуже близькі за суттю вимірники беззбитковості виробництва. Тому аналогічно періоду окупності, точку беззбитковості відносно просто розрахувати та пояснити.
По-друге, менеджери дуже часто концентрують увагу на тому, як зміниться загальний прибуток фірми з впровадженням проекту. Проект, витрати по якому не покриваються, негативно впливає на загальний прибуток фірми.
По-третє, проект, який забезпечує тільки беззбитковість, але не приносить бухгалтерського прибутку, є збитковим з точки зору фінансових, або альтернативних, витрат. Це так, бо фірма могла б отримати більше прибутку, інвестувавши гроші в інший проект. Як показано нижче, фірма повертає назад рівно стільки ж, скільки вона вклала. Через неекономічні причини ми з більшою легкістю поставимося до таких альтернативних збитків, ніж до бухгалтерських.

3.2.3 Особливості визначення різних видів точки беззбитковості проекту

Розрахунок точки беззбитковості є лише одним з інструментів, які застосовуються в процесі аналізу проектів. Врешті-решт, більшого значення набувають грошові потоки, ніж бухгалтерський прибуток. Тому, наприклад, якщо обсяг продажу є важливою змінною, необхідно знати більше про залежність грошових потоків від обсягу продажу, а не тільки точку беззбитковості. Для цього проілюструємо залежності між операційними грошовими потоками та обсягом продажу. Для спрощення аналізу не братимемо до уваги вплив податків на розрахунки.

Припустимо, корпорація «Водний шлях», яка виробляє човни, розглядає проект випуску нової моделі човна класу «Марго». Ціна продажу дорівнюватиме 40 000 грн. за одиницю. Змінні витрати становитимуть близько половини ціни, або 20 000 грн. на одиницю, постійні витрати — 500 000 грн. на рік. Сума інвестицій, необхідна для впровадження проекту, сягає 3 500 000 грн. Протягом п’яти років терміну служби обладнання ця сума буде повністю амортизована за методом лінійної амортизації. Ліквідаційна вартість дорівнює нулю, і змін у величині необхідних обігових коштів не передбачається. Необхідна ставка дохідності за новим проектом — 20%.
На основі ринкових досліджень та минулого досвіду «Водний шлях» прогнозує продаж 425 човнів за п’ять років, або 85 човнів на рік. Незважаючи на податки, чи повинен цей проект бути схвалений?
Без урахування податків, операційні грошові потоки за проектом становитимуть:

операційний грошовий потік = чистий прибуток + амортизація –
– податки = (TR – VC – FC – D) + D – 0 = 85 · (40 000 – 20 000) – 500 000 = 1 200 000 грн. за рік.

Оскільки значення фактора теперішньої вартості ануїтету при ставці 20% дорівнює 2,9906, то NPV = – 3 500 000 + 1 200 000 ? 
? 2,9906 = 88 720 грн. Отже, за відсутності додаткової інформації проект має бути схвалено.

Для більш уважного розгляду цього проекту необхідно з’ясувати кілька питань. Одне з них: скільки човнів має продати «Водний шлях» для покриття бухгалтерських витрат. Якщо компанія досягне беззбитковості виробництва, якими будуть грошові потоки від проекту? Якою буде дохідність інвестицій у цьому випадку?

До вирахування постійних витрат та амортизації «Водний шлях» отримує 40 000 – 20 000 = 20 000 грн. від кожного проданого
човна (виручка мінус змінні витрати). Амортизація становить 3 500 000 : 5 = 700 000 грн. на рік., постійні витрати разом з амортизацією — 1,2 млн грн., тобто компанії необхідно продавати (FC + D) / (P – ?) = 1,2 млн грн. : 20 000 грн. = 60 човнів на рік для досягнення беззбитковості виробництва. Це на 25 човнів менше ніж прогнозований обсяг збуту. Якщо, припустимо, «Водний шлях» впевнені у своїх прогнозах з точністю, скажімо, до 15 човнів, можна майже спокійно сказати, що прибуток від інвестицій не буде нижчим від точки беззбитковості.

Для розрахунку грошових потоків компанії в цьому випадку потрібно пам’ятати, що при рівні продажу 60 одиниць чистий прибуток дорівнюватиме нулю. Як було розглянуто в попередньому розділі, операційні грошові потоки за проектом дорівнюють чистому прибутку плюс амортизація; тобто в точці беззбитковості грошові потоки практично дорівнюють амортизації, або 700 000 грн. у нашому прикладі.
Треба відзначити як негативний фактор те, що проект, по якому виручка тільки покриває витрати, має NPV з від’ємним знаком і нульову внутрішню ставку дохідності. Для нашого проекту по виробництву човнів той прогноз, що ми майже напевно покриємо наші витрати за проектом, може задовольняти до тих пір, доки обмежений «ризик програшу» (потенційних збитків). Для того, щоб дізнатися, чи є проект прибутковим, необхідно провести подальші розрахунки.

Для проекту компанії «Водний шлях» загальна залежність (у тис. грн.) між операційними грошовими потоками (OCF) та обсягом продажу є такою:

OCF = (P – ?) · Q – FC = (40 – 20) · Q – 500 = – 500 + 20 · Q.

Це рівняння означає, що залежність між операційними грошовими потоками і обсягом продажу виражається прямою лінією з тангенсом кута нахилу 20° і перетином з віссю Y в точці, яка відповідає значенню 5 000 грн. Підставивши довільні значення у формулу, отримаємо такі результати:

Графічне зображення даної залежності представлено на рис. 17, на якому ми бачимо три різні точки беззбитковості. Залежність між операційним грошовим потоком та обсягом продажу (без урахування податку на прибуток) виражається таким рівнянням:

OCF = (P – ?) ? Q – FC.

Q = (FC+ OCF) / (P – ?). (3.2.9)